Academic literature on the topic 'Субсидіювання'

У статті проаналізовано механізми фінансової підтримки малого й середнього бізнесу внаслідок пандемічної кризи Covid-19 у країнах Західної Європи. Інструменти державного антикризового управління, які застосовувались у період березень-травень 2020 року, можна диверсифікувати за такими напрямами: підтримка закладів охорони здоров’я та виробництва супутніх товарів; гарантування позик; податкові пільги або звільнення від оподаткування; пряме субсидіювання щодо підтримки ліквідності; відстрочення пені та штрафів за прострочені заборгованості тощо. З проведеного аналізу було виявлено, що перші фінансові механізми підтримки було впроваджено 15 березня 2020 року, що свідчить про ефективність урядової політики країн Західної Європи щодо подолання кризи неекономічного характеру, зокрема пандемії Covid-19.

Дослідження зумовлене необхідністю забезпечення сталого розвитку підприємств та присвячене аналізу наявного стану, проблем та перспектив упровадження екологічних інновацій на підприємствах. На основі використання монографічного методу, абстрактно-логічного, логічних узагальнень, формалізації та конкретизації розкрито проблемність, тенденції та особливості впровадження екологічних інновацій на вітчизняних промислових підприємствах. Розглянуто сутність екоінновацій та об’єкти, які їм належать. Обґрунтовано поділ екоінновацій промислового підприємства на інновації у виробничій діяльності, у зміні складу продуктів; в управлінській сфері. Проаналізовано тенденції впровадження на підприємствах маловідходних, ресурсозберігаючих, технологічних процесів. Досліджено обсяги капітальних інвестицій в екологізацію за видами економічної діяльності підприємств України. З метою розвитку процесів екологізації запропоновано забезпечити низку економічних умов: розвиток страхового ринку; субсидіювання використання нетрадиційних джерел енергії; створення кластерів екологічно орієнтованого виробництва; підвищення інвестиційної привабливості еколозації виробництв; створення фондів спеціального призначення; формування програми розвитку екоінновацій у промисловості.

У статті розглянуті основні задачі фінансового забезпечення діяльності закладів вищої школи, дана характеристика та аналіз чинної системи, розроблено рекомендації врегулювання рівня фінансового забезпечення окремого закладу вищої освіти та системи вищої освіти в цілому. При дослідженні виявлено, що сфера діяльності закладів вищої освіти не має можливості розвиватися без належного фінансування і потребує постійних вкладень. Процес реформування системи вищої освіти не є простим, бо не зважаючи на оновлення, нові вимоги та потреби, фінансування залишається достатньо низьким. Через те все більшої актуальності набуває пошук альтернативних джерел фінансування закладів вищої освіти. Вивчення недоліків системи фінансування закладів вищої освіти дає змогу виокремити перелік пропозицій, щодо трансформування фінансового стану. На основі проаналізованого досвіду закордонних країн, окреслено умови, за яких його можливо імплементувати для українського суспільства; запропоновано ряд заходів для оцінки результативності фінансового механізму закладів вищої освіти; враховуючи порівняльний аналіз та вплив економічних чинників. Визначено, що задля подолання проблем фінансування освітньої діяльності закладів вищої освіти потрібно реалізувати комплекс заходів, а саме: розробити систему трансформації внутрішніх процесів, внести зміни до законодавчих документів, в тому числі й до порядку фінансування; розробити механізми визначення потреби у певних фахівцях через певні проміжки часу; вдосконалювати та розповсюджувати програми державного кредитування та субсидіювання. Рух в напрямку сучасних економічних та соціальних зрушень, перехід до інноваційного типу економіки – це стовідсотково правильний шлях для нашої держави. Попри неабиякий тиск на систему вищої освіти та постійні вимоги необхідна концентрація всіх можливих зусиль у напрямку підвищення ефективності діяльності закладів вищої освіти. На державному рівні необхідне створення вимог для здійснення покладених на заклад вищої освіти обов’язків, долаючи тотальну нестачу фінансових ресурсів спрямованих у дану сферу.

У статті акцентовано увагу на зобов’язаннях України з імплементації Директиви 2001/80/ЄС про обмеження викидів деяких забруднюючих речовин у повітря від великих спалювальних установок. Наголошено на пріоритизації векторів ескалації енергетичного сектору економіки відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2035 р. та необхідності трансформації вітчизняної енергетики від застарілої моделі її функціонування до новітньої «низьковуглецевої» моделі. Констатовано критичність ситуації щодо технічного стану існуючих великих спалювальних установок в енергетиці України та системи передачі електроенергії, яка у сукупності з обмеженістю фінансових ресурси операторів, що їх обслуговують, а також значним обсягом робіт з модернізації обладнання та тривалим часом їх виконання перешкоджають своєчасному виконанню, взятих урядом України зобов’язань щодо зменшення викидів в атмосферу парникових газів та забруднюючих речовин. Констатовано прийняття урядом, за існуючої можливості «дерогації», Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок та визначено існуючі перешкоди на шляху його реалізації. Здійснено компаративний аналіз еволюційного розвитку інструментарію механізму державного регулювання енергетичного сектору економіки в Україні та країнах ЄС. Акцентовано на спробах уряду України прискорити перехід до «низьковуглецевої» моделі енергетики завдяки створенню Державного фонду декарбонізації та розробці механізму державної підтримки учасників процесу декарбонізації. Вказано на прогалини законодавства з розробки механізму державної підтримки учасників процесу декарбонізації та наголошено на необхідності його доопрацювання. Обгрунтовано доцільність внесення доповнень до Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» щодо припинення перехресного субсидіювання, забезпечення привабливого інвестиційного клімату в енергетичному секторі економіки країни та мобілізації коштів до Державного фонду декарбонізації, створення якого сприятиме виконанню, взятих Україною зобов’язань щодо зменшення викидів парникових газів та забруднення навколишнього середовища.

У статті проведено аналіз міжнародних практик державного регулювання розвитку аграрного сектору. Встановлено динаміку форм та методів регулювання, цільовий вплив яких спрямовується на доходи суб’єктів господарювання, ринкові відносини, безпосередньо сільськогосподарське виробництво, міжгалузеві зв'язки тощо. Державне регулювання розвитку аграрного сектору в Україні реалізується через механізми прямої бюджетної підтримки шляхом субсидіювання та дотування, податкових пільг та регулювання ціноутворення. Серед означених механізмів основним, починаючи з 1998 р., були податкові пільги, при цьому до 2017 р. діяв ще спеціальний режим оподаткування ПДВ у сільському господарстві. Визначено, що безпосередній вплив на результативність державного регулювання розвитку аграрного сектору здійснює стан розвитку економіки, можливості бюджетів, стан законодавчого забезпечення, рівень сформованості пріоритетів галузевого та територіального розвитку. Встановлено, що для України доцільним є часткове використання інструментів різних підходів для формування комплексної моделі, орієнтованої на розширення страхових та фінансово-кредитних інструментів, поглиблення рівня інноваційності виробництва, сталий розвиток сільських територій тощо. Визначено, що за показником PSE (%) найбільший рівень державної підтримки виробників у Японії. Однак рівень державної підтримки зменшився в 2020 р. порівняно з 2000 р. на 26,6%. Аналогічною є тенденція і щодо зменшення рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в 2020 р. порівняно з 2000 р. у країнах Європейського Союзу на 36,3%. У межах оцінки рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в США підтверджено узагальнену тенденцію щодо скорочення обсягів підтримки в 2020 р. порівняно з 2000 р. майже вдвічі. За результатами оцінки встановлено, що державна підтримка виробників аграрного сектору в Україні є найменшою, характеризується наявністю від’ємних значень протягом досліджуваного періоду та відсутністю сталої тенденції. Підтверджено, що інструменти державного регулювання аграрного сектору економіки України є зіставними з міжнародною практикою регуляторної політики.

Розглянуто узагальнений досвід країн розвиненої демократії щодо правових засад державного регулювання фінансування політичних партій та практичні можливості використання його в Україні. Проаналізова- но положення законопроектів щодо змін у системі державного регулювання фінансування політичних партій в Україні та запропоновано шляхи її вдо- сконалення. Показано, що досвід державного фінансування політичних партій в кра- їнах розвиненої демократії, зокрема в країнах Європи, є успішним. Зазна- чено, що ефективність та дієвість системи фінансування політичних партій не залежить від наявності в ній спеціального закону щодо фінансування. Наголошується, що такі суспільні відносини можуть бути врегульовані як окремими законодавчими актами, так і у вигляді системи положень в різних законах — конституціях, законах про партії, виборчому законодавстві, зако- нах про боротьбу з корупцією. Аргументується, що державне фінансування політичних партій є одним із дієвих інструментів у боротьбі з політичною корупцією та забезпеченні пар- тій необхідними ресурсами для статутної діяльності та розвитку. Наведено приклади європейського досвіду державного фінансування ді- яльності політичних партій, які мають великий рейтинг, і тих, що тільки вису- вають кандидатів на виборах. Це може гарантувати рівність можливостей для різних політичних сил. Отже, державне фінансування має визначатися про- порційно до політичної підтримки, яку партія отримала. Водночас надмірна залежність від державного фінансування може призвести до послаблення зв’язків між партіями та їхнім електоратом. У європейському досвіді виокремлюють державне та приватне фінансу- вання політичних партій. Державне відбувається як фінансування статутної діяльності та як фінансування витрат на виборчі кампанії. Воно буває пряме (субсидіювання) та непряме (вигоди на законодавчій підставі). Встановлено, що державна підтримка політичних партій у країнах Європи коливається в межах від 20 до 85 % від загального бюджету партій. Досвід країн розвиненої демократії має бути врахований в Україні з метою вирішення вже існуючих проблем та уникнення їх у майбутньому, що поси- лить партійну конкуренцію, внутрішньопартійну демократію, забезпечить належну реалізацію функції політичних партій як сполучної ланки між гро- мадянським суспільством та державою.

Мета. Метою статті є дослідження розвитку українського ринку страхових продуктів у сільському господарстві з виокремленням і класифікацією чинників, які впливають на динаміку основних показників ринку, та визначення на цій основі концептуальних напрямів розбудови ефективної системи агрострахування України. Методологія / методика / підхід. Методологію дослідження становили положення неокласичної та інституційної теорій; використано методи узагальнення та систематизації (при визначенні сучасних тенденцій розвитку ринку агрострахування), періодизації (для визначення спільних рис і розбіжностей у становленні агрострахування в Україні), статистичного аналізу (для аналізу динаміки показників розвитку аграрної сфери, ринку агрострахування), факторний аналіз (для визначення чинників впливу на ефективність агрострахування); кореляційний і регресійний аналізи (при виявленні залежності показників розвитку ринку агрострахування від макроекономічних показників й обсягів державного фінансування), прогностичний (для формулювання висновків і пропозицій щодо концептуальних векторів розвитку агрострахування). Результати. У результаті дослідження виявлено низький рівень проникнення страхування в сільське господарство України. Агрострахування здійснюється переважно у рослинництві. На ринку агрострахування України представлені сучасні страхові продукти, але їх асортимент є меншим у порівнянні з країнами з розвинутим агрострахуванням. Нормативно-правове забезпечення страхування продукції сільського господарства представлено значною кількістю документів, невиконання у повному обсязі окремих положень яких, наприклад, щодо державного субсидіювання страхових премій, перешкоджає розвитку агрострахування. Ми узагальнили та класифікували чинники розвитку агрострахування в Україні й використали математичну модель для виявлення основних функціональних чинників, які мають вплив на динаміку застрахованих площ. Ми встановили важливу залежність розвитку агрострахування від комплексу інституційних і функціональних чинників. Оригінальність / наукова новизна. Отримав подальший розвиток системний підхід до дослідження агрострахування як складника умов сталого розвитку аграрної сфери. Визначено, що реалізації потенційних можливостей агрострахування, як складника забезпечення умов сталого розвитку аграрної сфери, перешкоджають висока вартість страхових премій, недостатні обсяги фінансування державних програм, непослідовність державної політики, відсутність при її розробленні та реалізації середньострокового планування; неповнота інформації з боку стейкхолдерів щодо необхідності, доступності агрострахування. Для розвитку агрострахування необхідно зменшити негативний вплив таких чинників. Практична цінність / значущість. Інституалізації агрострахування, як однієї з передумов функціонування сільського господарства України на принципах сталого розвитку, будуть сприяти перехід від мультиризикового до індексного страхування, формування прозорого регуляторного середовища, запровадження середньострокового державного програмування, поширення інформації на державному рівні для стейкхолдерів щодо необхідності, доступності, доцільності агрострахування.