Journal articles on the topic 'Стресові події'

Актуальність дослідження. Невтішна статистика щодо суїцидальної поведінки та скоєних злочинів учасниками операції об’єднаних сил (антитерористичної операції) на сході України актуалізують проблему наукових досліджень трансформації посттравматичних стресових розладів (ПТСР). Результати. Розглянуто методологічні основи співвідношення психіки і мозку та опису психофізіологічних процесів щодо формування (послаблення, усунення) посттравматичних стресових розладів (ПТСР); наведено класифікацію психологічного захисту оптимізації, автоматизмів психологічного захисту і травматичної інформації; визначено можливі способи зберігання інформації про травматичні події в пам’яті; з’ясовано спосіб внутрішнього (фізіологічного) вираження психологічної травми у формі алгоритму травматичної конверсії та його роль у трансформації негативної інформації у ПТСР; розкрито залежність ефективності психологічного захисту оптимізації від способів зберігання травматичної інформації у пам’яті; визначено співвідношення автоматизмів оптимізації і адаптації. Методологічною основою опису психофізіологічних факторів трансформації травматичної інформації в ПТСР є філософські положення про психіку людини, досягнення системного підходу в психології і фізіології, сучасні емпіричні теорії свідомості та інше. Результати. Психотравмуюча подія може спричинити психічну травму. Внутрішнім (фізіологічним) проявом (вираженням) психічної травми є формування в керуючій (регулюючій) системі внутрішніх фізіологічних процесів програми запуску і відтворення алгоритму психофізіологічних процесів формування невротичних розладів. Зазначене психофізіологічне утворення пропонується позначати категорією «алгоритм травматичної конверсії». Алгоритм травматичної конверсії формується мимовільно під впливом цілісного відображення небезпечної події. Алгоритм травматичної конверсії – це мимовільно сформована і зафіксована в регулюючій системі фізіології організму програма запуску і відтворення послідовних нейропсихофізіологічних процесів щодо трансформації негативної інформації в неприємні переживання та посттравматичні стресові розлади. Висновки. Основним напрямком (способом) пониження (усунення) негативних переживань і ПТСР є оптимізація травматичної інформації, або її сприйняття, наближено до інтересів особистості, через застосування психологічного захисту оптимізації. В основі несвідомого психологічного захисту оптимізації є автоматизми та архетипи оптимізації. Основним способом формування автоматизмів оптимізації є адаптація. Наведено класифікацію інформації, що знаходиться у несвідомій сфері психіки, та здатність окремих видів цієї інформації до оптимізації. Можливість послаблення (усунення) ПТСР залежить від способів зберігання травматичної інформації в пам’яті. При зберіганні негативної інформації лише в автобіографічній пам’яті у формі травматичних латентних мегабітів та кризисних фантомів – можливе повне усунення ПТСР. При одночасному знаходженні травматичної інформації в автобіографічній пам’яті і в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних фантомів – можливе лише послаблення ПТСР. При зберіганні травматичної інформації лише в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних фантомів – послаблення (усунення) ПТСР неможливе. Тому, що наскрізні фантоми не оптимізуються, і тому, що спрацьовує алгоритм травматичної конверсії.

Purpose. The purpose of the article is to scientifically study and systematize the experience of working with traumatic events as a factor in the traumatic experience of the individual. Disclosure of the essence of the concept of “traumatic experience” to prevent its further devastating consequences for the individual. Methods. The methodologicalbasis of the article are scientific concepts of studying the syndrome of post-traumatic stress disorder, mental trauma, post-traumatic stress disorder, mono trauma, poly trauma, multi trauma and models of overcoming post-traumatic growth of different countries in working with traumatic people. Features of psychological traumas in children and adults which have destructive influence on mentality and development of the victim are considered. Despite the similarity of the definitions of experiencing stress and trauma, the difference is highlighted, where stress becomes a psychological trauma, when the effect of the stressor is a violation of the mental sphere of man. Psycho-traumatic situations are described as the interaction of personality and environment (the leading role of subjective factors) and traumatic events (external factors). There are four types of response to traumatic events. The view of mental trauma as an internal state and psychological trauma as a deeply individual reaction is highlighted. The role of social factors in the formation of psychological trauma that threatens the physical integrity of man is emphasized, depending on this, the main reactions to stressful situations, their forms and manifestations are determined. Potentially traumatic situations in different living conditions are analyzed. The destructive influence on the personality of psychotraumatic factors of single and repeated traumatic events, the consequence of which is the development of negative mental states, is considered. Models of post-traumatic growth are described, which describe the subjective positive personality changes of an individual after traumatic, crisis and stressful events. Describes the areas in which positive personality changes can be made after mental trauma. Translated into Ukrainian and depicts the original model of post-traumatic personality growth. The processes of post-traumatic growth in the model are distinguished. The scientific novelty of the article is to generalize and systematize the results of research in working with manifestations of psychotrauma of a victim of psychotraumatic situations. Results. The result of the study is to reveal the essence of the concept of “traumatic experience”, to determine further important conditions for overcoming the traumatic experience of the individual. Conclusions. The conclusions formulate the key factors of the impact of psycho-traumatic events on the individual, which create difficulties for the integration of the coordinated work of different personality structures and tasks for further empirical research.Key words: post-traumatic stress, trauma, mental trauma, emotional trauma, event, situation, state, post-traumatic growth. Мета статті – наукове вивчення та систематизація досвіду роботи із психотравмувальних подій як чинника травматичного досвіду особистості. Розкриття сутності поняття «травматичний досвід» для запобігання його подальшим руйнівним наслідкам для індивіда. Методи. Методологічну основу статті становлять наукові концепції вивчення синдрому посттравматичного стресу, психічної травми, посттравматичного стресового розладу, монотравми, політравми, мультитравми та моделі подолання посттравматичного зростання різних країн у роботі з особами, що зазнали травматичного досвіду. Розглядаються особливості психологічних травм у дитячому і дорослому віці, які здійснюють деструктивний вплив на психіку і розвиток постраждалої особи. Попри подібність визначень переживання стресу і психотравми, висвітлюється різниця, де стрес стає психологічною травмою, коли наслідком дії стресора стає порушення у психічній сфері людини. Описуються психотравмувальні ситуації як взаємовплив особистості та середовища (провідна роль суб’єктивних чинників) і травматичні події (зовнішні чинники). Виокремлюються чотири типи реагування на травматичні події. Висвітлюється погляд на психічну травму як внутрішній стан та психологічну травму як глибоко індивідуальну реакцію. Підкреслюється роль у формуванні психологічної травми соціальних чинників, що загрожують фізичній цілісності людини, залежно від цього визначено основні реакції на стресові ситуації, їх форми та вияви. Проаналізовані потенційно психотравмувальні ситуації в різних життєвих умовах. Розглядається руйнівний вплив на особистість психотравмувальних чинників поодиноких та повторюваних травматичних подій, наслідком яких є розвиток негативних психічних станів. Висвітлюються моделі посттравматичного зростання, які описують суб’єктивні позитивні особистісні зміни індивіда після травматичних, кризових та стресових подій. Описуються напрями, у яких можуть здійснюватися позитивні особистісні зміни після психічної травми. Перекладена українською мовою та зображена оригінальна модель посттравматичного зростання особистості. Виокремлюються процеси посттравматичного зростання в моделі. Наукова новизна статті полягає в узагальненні та систематизації результатів досліджень у роботі з виявами психотравми постраждалої особи від психотравмувальних ситуацій. Результати. Результатомдослідження є розкриття сутності поняття «травматичний досвід», визна-чення подальших важливих умов подолання травматичного досвіду особистості. Висновки. У висновкахсформульовано ключові чинники впливу психотравмувальних подій на особистість, що створюють труднощі для інтеграції узгодженої роботи різних особистісних структур та завдання для подальшого емпіричного дослідження.Ключові слова: посттравматичний стрес, травма, психічна травма, емоційна травма, подія, ситуація, стан, посттравматичне зростання.

У статті представлено проблему функціонування копінг-захисних механізмів особистості в різних стресових ситуаціях. Окреслено погляди вчених щодо взаємозв’язку копінг-стратегій особистості й механізмів психологічного захисту в процесі саморегуляції. Установлено наявність кореляційних зв’язків між показниками копінг-стратегій і механізмами психологічного захисту психологів у різних стресових ситуаціях. Доведено, що в психологів під час військових подій взаємозв’язок між механізмами регресії та заміщення має найбільшу значущість, що свідчить про домінування механізмів захисту в копінг-захисному конструкті. Найбільшу кількість взаємозв’язків з механізмами психологічного захисту отримали копінг-стратегії конфронтації та втечі-уникнення. Проаналізовано копінг-стратегії й механізми психологічного захисту в психологів, які здійснювали свою професійну діяльність в онлайн форматі в умовах карантину. Установлено значущі взаємозв’язки між механізмами проєкції й раціоналізації, між механізмом проєкції та копінг-стратегією визнання відповідальності. Найбільшу кількість взаємозв’язків з механізмами психологічного захисту отримали копінг-стратегії планування рішення проблеми й позитивної переоцінки. Доведено, що копінг-захисні механізми психологів пов’язані зі змістом важких життєвих ситуацій і зумовлені соціальною позицією та соціальною роллю. Під час військового конфлікту знижують напруження й дають змогу виграти час для пошуків шляхів виходу зі стресової ситуації, механізмів заперечення, компенсації. Під час пандемічних викликів у психологів актуалізуються механізм проєкції та копінг-стратегія самоконтролю. Очевидно, що ситуація військового конфлікту для психологів є найбільш стресогенною. Чим більш значуща стресова ситуація, травмівна для самої особистості, тим більше вона залучає несвідомі механізми долання труднощів. Використання механізмів психологічного захисту у взаємозв’язку з достатньою кількістю копінг-стратегій створює єдиний механізм, що дає змогу психологам адекватно оцінювати стресові ситуації та здійснювати свідомі дії для вирішення проблеми.

В період глобальних світових трансформацій Четвертої Промислової революції, перед особистістю постають нові вимоги до психічного здоров’я та питання адаптації до нових умов життя, сресостійкості, саморегуляції. Стаття присвячена диференціальній діагностиці межових психічних розладів, серед яких розлади адаптації займають центральне місце. В статті висвітлюється диференційна діагностика розладів адаптації як різновиду межових станів внаслідок стресового впливу. Приділено увагу клінічній диференціальній діагностиці розладів адаптації згідно МКХ – 10, DSM–IV, DSM–V та останньому розробленому уніфікованому клінічному протоколі первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. В статті наведено опис клінічних випадків пацієнтів з розладами адаптації внаслідок впливу стресу. Причому стресові ситуації у обраних пацієнтів носять надзвичайний для кожної описаної особистості характер, можуть загрожувати життю, фізичному і психічному благополуччю. При проведенні експериментально-психологічного дослідження були використані такі опитувальники та об’єктивні, діалогічні і проективні тести як MMPI (адаптація Березіна Ф.Б.), Акцент 2/90, опитувальник Кеттела, КТЛ та МПВ Сонді, HAND-test, а також методики патопсихологічного дослідження. Окрімінтерв’ю, при дослідженні асоціативного процесу користувались методикою «Асоціативний експеримент», словесний варіант, піктограми, розуміння переносного сенсу, «Класифікація», «Виключення зайвого», «Порівняння понять». В статті показано, що ймовірність несприятливого прогнозу протікання межових розладів адаптації залежить від багатьох факторів, що впливають на здатність індивідуума адаптуватися до зміни в житті або психотравмуючої події.

Психодіагностика широко використовує сучасні технології, більшість опитувальників мають електронні версії, що з одного боку суттєво спрощує роботу спеціаліста з іншого боку може ускладнити подальший психотерапевтичний процес. Стаття присвячена застосуванню в диференціальній діагностиці розладів адаптації малюнкового тесту Вартегга. В статті висвітлюється основні автобіографічні дані Еріга Вартегга, історія виникнення тесту, основні концепції тесту, дослідження використання проективних методів щодо питань обґрунтованості та надійності. Диференційна діагностика розладів адаптації розглядається як різновид межових станів внаслідок стресового впливу. Приділено увагу клінічній диференціальній діагностиці розладів адаптації згідно МКХ – 10, DSM–IV, DSM–V та останньому розробленому уніфікованому клінічному протоколі первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Обговорювані діагностичні критерії в статті досить умовні, оскільки для різних людей подібні життєві події можуть мати для абсолютно різне значення. В статті наведено аналіз основних особистісних генетичних характеристик характерологічних показників щодо однобічності чи рівноваги сенсомоторних рефлексів по Вартеггу при розладах адаптації (внаслідок впливу стресу). Причому стресові ситуації у обраних пацієнтів можуть не носити надзвичайний для кожної описаної особистості характер, загрожувати життю, фізичному і психічному благополуччю. В статті встановлено кореляційні зв’язки між особистісними властивостями за тестом ММРІ і особистісними характеристиками за малюнковим проективним тестом Вартегга. При проведенні нашого експериментально-психологічного дослідження були використані опитувальник MMPI (адаптація Березіна Ф.Б.) та проективний малюнковий тест Вартегга.

Мета. Аналіз соціально-психологічної реабілітації учасників операції об’єднаних сил. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 1043 учасники ООС для визначення стресового розладу за Місісіпським опитувальником. Для узагальнення даних використовувався статистичний метод. Результати. Стаття присвячена психологічній допомозі, що включає в себе психологічну підтримку і психологічну реабілітацію. Психологічна допомога необхідна всім військовослужбовцям, котрі беруть участь у військових діях. Розглядаються види психологічних станів. Доведена орієнтовна тематика бесід із військовослужбовцями в контексті психологічної просвіти: етапи переживання травмуючої події, обставини, що впливають на переживання психотравмівної події, шкідливість вживання алкоголю у стресовій ситуації, способи покращення фізичного та психічного здоров’я військових, профілактика постстресових розладів, особливості адаптації до умов перебування в зоні бойових дій, та ін. Проаналізований розвиток реакції нормальної людини на небезпечну подію. Розглянуті діагностичні критерії дезадаптації особистості. Проаналізована командна робота фахівців, що включає висококваліфікованих психологів, що сертифіковані у різних модальностях психотерапії: гештальттерапія, символдрама, психодрама, психосоматика, сімейна системна психотерапія, які спільно складали сценарій щоденної роботи з учасниками АТО, відповідно до їх запитів. Така різноманітність у підходах до психотерапії дала змогу більш системно підійти до вирішення конкретних психологічних проблем військових, які мають різний ступінь травматизації та особистісної дезінтеграції. Приділена увага психологічній реабілітації, спрямованій на компенсацію втрачених професійних і соціально-адаптивних якостей. Розглянуті види фізичної реабілітації. Фізична реабілітація включає: лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію, кінезотерапію, егротерапію, консультування, мануальну терапію, рефлексотерапію, фітотерапію, гомеопатичну терапію, ароматерапію, природні фізичні чинники, загартування. Дано визначення соціальній реабілітації, що означає систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті. Висновки. Після проходження вищеописаних заходів демобілізовані ветерани почували себе краще, при опитуванні, як зазначають респонденти, їх психологічний стан покращився.

Актуальність. В умовах військового втручання постає завдання краще зрозуміти людські наслідки збройного конфлікту. Вплив травмуючих подій війни може призвести до зниження якості життя населення на багато років навіть після закінчення реальних бойових подій. Розуміння механізмів впливу факторів ризику може сприяти розробці більш ефективних стратегій втручання в післявоєнних умовах. Мета дослідження: здійснити аналіз впливу іноземних військових інтервенцій, що відбувалися у минулому, на короткотривалу і довготривалу якість життя населення, якого безпосередньо торкнулася війна. Методи досліджень. У дослі- дженні використовувався метод теоретичного аналізу й узагальнення інформації електронних баз даних. Результати дослідження. Війна впливає на самооцінку здоровʼя, фізичні здібності, емоційне та психічне здоровʼя всього населення, втягнутого у військовий конфлікт. Серед предикторів зниження якості життя: моло- дий вік та вік понад 55 років, низький рівень освіти та доходу, втрата сімейних стосунків, наявність психічних розладів, тривалість військового конфлікту. Серед людей, які пережили війну або інший конфлікт у попередні 10 років, кожна пʼята людина (22 %) страждатиме на депресію, тривожність, посттравматичний стресовий розлад, біполярний розлад або шизофренію. Низька якість життя у людей із посттравматичним стресовим розладом повʼязана із симптомами гіперзбудження. Вимушене переселення впливає на зниженням якості життя у більш пізньому віці та у віддаленому часі. Найнижчу якість життя зафіксовано у внутрішньо переміщених осіб. Як у демократичних, так і в недемократичних країнах іноземне військове втручання знижує фізичну якість життя до 20 % від того показника, який був до втручання. Висновки. Отримані результати вказують на необхід- ність постійної уваги суспільства не лише до потреб у сфері здоровʼязбереження, а й до добробуту, житла, зайнятості та загальної якості життя для підтримки фізичного, психічного та соціального здоровʼя як біженців, так і не біженців в короткостроковому і довгостроковому вимірах.

Purpose. Define the influenceof combat experience on occurrence of post-traumatic stress disorder (PTSD) symptoms in servicemen for better understanding factors that cause the possibility of manifestation of stress disorders in servicemen.Methods. To implement the purpose, the theoretical method of analysis of literary sources on that issue has been applied, the empirical method was to conduct research on such diagnostic techniques as: “The Combat Exposure Scale” and “The Impact of Event Scale”. Based on the methods of The Combat Exposure Scale (CES) we have got an opportunity to define the level of intensity of the stressful action of the combat situation on combatants. The Impact of Event Scale (IES-R) is directed to identifying symptoms of post-traumatic stress disorder and assessment of the level of their severity.Due to Pirson’s correlation criterion the strength of the correlation connection between two indicators measured in quantitative scales was determined. Mathematical data processing was performed using a package of SPSS 17.0 statistical data for Windows. Results. The study found out that the same situation experienced by a person can be traumatic for one person and not for another, what depends on many factors. Scientists are currently investigating a wide range of factors of occurrence of stress disorders, although it is worth noting the approach of those scientists who consider the external factor as prevalent in the appearance of trauma, emphasizing the relationship between the intensity of combat experience and the emergence of psychogenies. It has been found that near 20% of the investigated servicemen have a high probability of development of PTSD. 79% are dominated by low and medium levels of traumatic event influence that indicates the expected, adequate level of adaptability to military events in combatants, there are no signs of post-traumatic stress disorder, they are well adapted to activities in extreme situations during service in the anti-terrorist operation zone. Quantitative and qualitative features of relation between the intensity of combat experience and PTSD manifestations have been revealed. It has been defined that some additional factors must be taken into account for the occurrence of PTSD, which determine PTSD, beside the intensity of combat experience. Conclusions. Based on the research, we can say that the presence of combat experience and stressful situations associated with it is not a major factor in the occurrence of post-traumatic stress disorder in combatants. That is those combatants, who had got light and medium intensity of combat experience, also showed some symptoms of PTSD. Conversely, those who had a high degree of intensity of combat experience did not always have manifestations of PTSD.Analysis of the research results showed that probably predominant meaning in the formation of PTSD in comparison with situational factors (intensity of combat experience) may have another factors. As theoretical analysis of scientific research confirmed, post-traumatic stress as a mental state is the result of a complex interaction of biological, psychological and social factors. That problem needs studies. Therefore, the prospect of further research may be to study the personal characteristics of combatants (character, temperament, intellect, etc.) and their influence on the development of PTSD.Key words: combatants, combat experience, post-traumatic stress disorder, PTSD factors, psychotraumatic situation. Мета – виявити вплив інтенсивності бойового досвіду на виникнення симптомів ПТСР у військо-вослужбовців для кращого розуміння чинників, що спричинюють можливість маніфестації стресових розладів у військовослужбовців. Методи. Для реалізації мети був застосований теоретичний метод аналізу літературних джерел з даної проблематики. Емпіричний метод полягав у проведенні дослідження за такими діагностичними методиками, як: «Шкала оцінки інтенсивності бойового досвіду» та «Шкала оцінки впливу травматичної події». На основі проведеної методики «Шкала оцінки інтенсивності бойо-вого досвіду» (Combat Exposure Scale – CES) ми мали змогу визначити рівень інтенсивності стресової дії бойової обстановки на комбатантів. Шкала оцінки впливу травматичної події (англ. Impact of Event Scale, скор. IES-R) спрямована на виявлення симптомів посттравматичного стресового розладу і оцінку ступеня їх вираженості.За критерієм кореляції Пірсона визначалася сила кореляційного зв’язку між двома показниками, що виміряні у кількісних шкалах. Математична обробка даних проводилася з використанням пакету статистичних даних SPSS 17.0 для Windows. Результати. У результаті дослідження з’ясовано, що одна і та ж пережита людиною ситуація для однієї людини може стати травматичною, а для іншої – ні. Це залежить від багатьох факторів. Наразі науковці досліджують широкий спектр чинників та факторів виникнення стресових розладів, хоча заслуговує на увагу і підхід тих науковців, які розглядають зовнішній чинник як превалюючий у виникненні травми, наголошуючи на взаємозв’язку інтенсивності бойового досвіду та виникнення психогеній. Виявлено, що близько 20% досліджуваних військовослужбовців мають високу вірогідність розвитку ПТСР. У 79%військовослужбовців переважає низький та середній рівень впливу травматичної події, що свідчить про очікуваний, адекватний рівень адаптивності до військових подій у комбатантів, відсутність ознак посттравматичного стресового розладу. Вони добре адаптовані до діяльності в екстремальних ситуаціях під час проходження служби у зоні АТО. Виявлено кількісні та якісні характеристики зв’язку між інтенсивністю бойового досвіду та проявами ПТСР. Ймовірно, бойовий досвід може іноді спровокувати симптоми ПТСР. Визначено, що для виникнення ПТСР повинні враховуватись деякі додаткові фактори, що детермінують ПТСР, окрім інтенсивності бойо-вого досвіду. Висновки. На основі проведеного дослідження ми можемо стверджувати, що наявність бойового досвіду та стресогенних ситуацій, пов’язаних з ним, не є основним фактором виникнення посттравматичного стресового розладу у комбатантів. Тобто ті комбатанти, які мали легкий та середній ступінь інтенсивності бойового досвіду, також проявляли деяку симптоматику ПТСР. І навпаки, ті, які мали високий ступінь інтенсивності бойового досвіду, не завжди мали прояви ПТСР. Аналіз результатів дослідження показав, що, ймовірно, превалююче значення у формуванні ПТСР порівняно з ситуаційними чинниками (інтенсивність бойового досвіду) можуть мати й інші фактори. Як підтвердив теоретичний аналіз наукових досліджень, посттравматичний стрес як психічний стан є результатом складної взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів. Це питання ще потребує досліджень. Саме тому перспективою подальших досліджень може стати вивчення особистісних особливостей комбатантів (характер, темперамент, інтелект тощо) та їх вплив на розвиток ПТСР. Ключові слова: комбатанти, бойовий досвід, посттравматичний стресовий розлад, чинники ПТСР, психотравмуюча ситуація.

Переселенці зі сходу України, як дорослі, так і діти, перебувають під впливом травматичних подій, однак діти є особливо вразливою групою. Щонайменше три основні чинники гальмують їхню соціально-психологічну адаптацію та інтеграцію в українське суспільство, а саме: воєнні дії на сході України, свідками та учасниками яких переселенці стали, і велика ймовірність розвитку в них посттравматичних стресових розладів; складнощі адаптації переселенців на новому місці проживання; несформованість у багатьох переселенців як громадян України політичної ідентичності, проукраїнських поглядів на майбутнє держави, в якій вони проживають, що значно посилює їхні психологічні негаразди. Завдяки дослідженню суспільних настроїв учнів старших класів, серед яких були й переселенці, на звільнених від російської окупації у 2014 році територіях Донбасу виявлено закономірність: старшокласники, які вважають, що Україну можна зберегти як єдину державу, порівняно з їхніми опонентами переживають позитивні почуття у 2-3 рази частіше; проукраїнські погляди учнівської молоді істотно поліпшують її емоційне самопочуття, а протилежні – погіршують; подолання емоційних травм переселенців відбуватиметься швидше, якщо вони визначаться, громадянами якої держави вони є, та усвідомлять власну національну ідентичність. Водночас процес інтеграції мешканців сходу в українську спільноту має базуватися на вихованні дітей усіх регіонів України в дусі патріотизму – дорослі мають усвідомлювати необхідість такого виховання і дбати про створення відповідних умов для цього. Формування згуртованості українців може розпочинатися з реалізації соціально-психологічних проектів, які б показували необхідність такого єднання. Табори, де діти з різних куточків України могли б не тільки відпочивати, а й навчатися спільно розв’язувати життєві проблеми, виховуватись у національному дусі, – хороша можливість реалізації ідеї єднання українців. Психологічна допомога дітям-переселенцям має будуватися на комплексних засадах, з урахуванням соціально- та політико-психологічної складової процесу їхньої інтеграції в українське суспільство. Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, посттравматичні стресові розлади, соціально-психологічна адаптація, патріотичне виховання, громадянська ідентичність.

Дослідження стосується аналізу ролі когнітивних й емоційних схем у поясненні механізму формування стресу. Він є однією з найбільш поширених психічних і психологічних проблем, які, якщо мають гострий і хронічний характер, можуть призвести до депресії й тривожних розладів, що, зі свого боку, спричинить надмірне використання медичних послуг та втрату функціональності індивідуумів. Виходячи зі схематичного погляду, ми помітили, що психічна травма/шкода, спричинена формуванням і стабілізацією когнітивних та емоційних схем, а також моделлю мислення й звичної поведінки, які є дуже загальними та всеосяжними, визначає тип уразливості. Методологія. Це стаття є дослідженням після події (причинно-порівняльне порівняння). Із цією метою респондентам одночасно надано три анкети: анкету ШДТС, анкету когнітивної схеми та анкету емоційної схеми. Потім суб’єктів із високими показниками стресу, які отримано на підставі анкети, відібрано й розділено на три групи. Отримані дані було проаналізовано. Після розрахунку дескриптивної статистики досліджуваних змінних, дані дослідження розглянуто з використанням статистичних методів багатоваріантного дисперсійного аналізу (MANOVA), ANOVA та методу Тьюкі. Результати свідчать, що люди з високим рівнем стресу мають схеми провини й некерованості, які можуть бути пов’язані з впливом когнітивних схем індивідів на аналіз та прийняття різних ситуацій у житті. Особи з високим рівнем стресу отримали високі показники в когнітивних схемах безкомпромісних стандартів/ гіперкритичності.

Purpose. The aim of the article is to determine the conceptual content of continuous traumatic stress and the contexts of its application. Methods. The investigation uses methods of the literature theoretical study in combination with analysis, synthesis and generalization. Results. The article presents the results of the analysis of the main psychological literature sources to determine the conceptual content of the prolonged traumatic stress concept. The main application contexts of the continuous traumatic stress concept are singled out and analyzed: the context of man - caused and natural disasters, the military context, the contexts of domestic violence and pandemics. The leading feature of continuous traumatic stress caused by disasters has been found to be that they cannot determine the exact time when one traumatic event ended and another began. A sign of prolonged traumatic stress in servicemen who are in the combat zone is that they are not only there, but also directly involved in the action. Equally important is the context of domestic violence against women and children. It was found that women who are constantly in such stressful situations, constantly feel discomfort when communicating with men. Children who experience prolonged domestic violence have broken relationships with adults and lack communication skills with peers. The introduction of quarantine in connection with a pandemic has been identified as a continuous traumatic and stressful situation. The pandemic situation has a negative impact not only on the social status, but also on the psychological state of people, including the most vulnerable groups: health workers, people with chronic diseases and the elderly. After the disease, some people experience fear, anxiety, depression, which disappear in a few months. Conclusions. The results of the study allowed us to conclude that prolonged traumatic stress indicates the impact of past, present and future stressors, which cannot be avoided. This concept is used in several contexts: man-made and natural disasters, the military context, the contexts of domestic violence and pandemics. Traumatic situations have not only social but also psychological impact, which manifests itself both immediately and sometime after a long traumatic experience.Key words: constant danger, traumatic event, domestic violence, military conflicts, psychological trauma, pandemic. Мета. Метою статті є визначення концептуального змісту тривалого травматичного стресу та контексти його застосування. Методи. У дослідженні використано методи теоретичного вивчення літератури в сукупності аналізу, синтезу й узагальнення. Результати. У статті представлено результати аналізу основних психологічних літературних джерел щодо визначення концептуального змісту поняття тривалого травматичного стресу. Виділено та проаналізовано основні контексти застосування поняття тривалого травматичного стресу: контекст техногенних і природних катастроф, військовий контекст, контексти домашнього насилля та пандемії. З’ясовано, що провідною особливістю тривалого травматичного стресу людей внаслідок катастроф є те, що вони не можуть визначити точний час моменту, коли одна травмуюча подія закінчилась, а інша розпочалася. Ознакою тривалого травматичного стресу у військовослужбовців, які перебувають у зоні проведення бойових дій, є те, що вони не тільки там перебувають, а й беруть безпосередню участь у діях. Не менш важливим є контекст домашнього насильства щодо жінок та дітей. Виявлено, що жінки, які постійно перебувають у таких стресових ситуаціях, постійно відчувають дискомфорт під час спілкування з чоловіками. У дітей, які переживають тривале домашнє насильство, порушуються зв’язки з дорослими, є недостатня кількість навичок спілкування з однолітками. Визначено, що тривалою травматичною і стресовою ситуацією є введення карантину у зв’язку з пандемією. Ситуація пандемії негативно впливає не тільки на соціальний статус, а й на психологічний стан осіб, зокрема найбільш уразливих груп: медпрацівників, осіб із хронічними захворюваннями, літніх людей. Після перенесеної хвороби деякі люди відчувають страх, занепокоєння, депресію, які за декілька місяців зникають. Висновки. Результати дослідження дали змогу дійти висновків про те, щотривалий травматичний стрес позначає вплив минулих, теперішніх та майбутніх стресорів, яких неможливо уникнути. Це поняття застосовується в декількох контекстах: техногенних та природних катастроф, військовому контексті, контекстах домашнього насильства та пандемії. Травматичні ситуації мають не лише соціальний, а й психологічний вплив, що проявляється як одразу, так і за деякий час після тривалого травматичного досвіду.Ключові слова: постійна небезпека, травмуюча подія, домашнє насильство, військові конфлікти, психологічна травма, пандемія.

Метою дослідження є проведення структурно-функціонального аналізу соціально-психологічного супроводу військовослужбовців в сучасних умовах соціуму. У дослідженні наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання проблеми соціально-психологічного супроводу військовослужбовців в умовах трансформаційних змін соціуму. У дослідження було використані ряд методів. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми соціально-психологічного супроводу військовослужбовців, як сукупність заходів, спрямованих на підтримку їх психологічної готовності до професійної діяльності та стійкості до впливу стрес-факторів службово-бойової обстановки. Констатовано, що вирішення проблеми соціально-психологічного супроводу військовослужбовців зростає з кожним роком, що зумовлено загальними потребами сучасності у створенні армії нового типу – оптимальної за чисельністю та професійно підготовленої, яка буде забезпечена, поряд із високоякісними зразками зброї та обладнання, і спеціально навченими та адаптованими до діяльності в екстремальних умовах військовослужбовцями, здатними протистояти негативному впливу стресових факторів служби, виникненню нервово-психічних розладів. У результатах представлено принципи побудови системи психокорекційної інтервенції для військовослужбовців з невротичними та психосоматичними розладами на госпітальному етапі в умовах мирного часу: застосування психотерапевтичних методів, які спрямовані на відновлення психічних ресурсів, стабілізацію психоемоційного стану та оволодіння навичками саморегуляції фізичного стану; опрацювання конструктивних моделей поведінки в стресових обставинах;психокорекційнаінтревенція особистісно-орієнтована, що у цілому дозволяє пацієнту мати конструктивну внутрішню картину хвороби для збереження психічного здоров’я. Розкрито методологічні та змістовно-процесуальні засади багаторівневої системи соціально-психологічного супроводу військовослужбовців, побудованої за етапним принципом з урахуванням маркерів інформативності та стратифікованої за психокорекційним блоком («стабілізація», «отримання навичок самоорганізації», «психоосвітні заходи»), реконструктивно-відновлювальним та реабілітаційно-профілактичним блоками. У висновках необхідно відмітити, що система соціально-психологічного супроводу військовослужбовців під час виконання службових обов’язків складалася з наступних етапів: психологічної підготовки військовослужбовців до участі у військових конфліктах; адаптації після повернення з бойових дій; реадаптації та реабілітації до умов мирного життя шляхом досягнення конструктивного застосування набутих навичок та адаптивного розуміння травмуючої події і своєї реакції завдяки реконструкції травмуючого досвіду.

У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.

Статтю присвячено системно-понятійному аналізу дуже складної і багатоаспектної проблеми колективних травм. Колективну травму можна трактувати як руйнування соціально-психологічних структур і цінностей групи, що потребує відновлювальних заходів; як досвід, що набуває і переживає група внаслідок травматичної події; і як кризу, що стає поворотним пунктом розвитку, коли використовуються ресурси посттравматичного зростання. Серед досліджуваних механізмів утворення і поширення колективних травм – інформаційна травматизація, яка є обов’язковим компонентом усіх колективних травм, і посттравматичний стресовий розлад, який поширюється в популяції переважно через вторинний травматичний стрес. У науковій літературі трапляється також поняття «посттравматичний рабський синдром» – як багатопоколінна травма, пережита поневоленими африканцями та їхніми нащадками. Є ціла низка понять, споріднених з категорією колективної травми, що описують різні аспекти її утворення та функціонування: соціальна травма, історична травма, культурна (культуральна) травма, національна травма, расова травма, трансгенерційна (міжпоколінна) травма. Розгалужений категоріально-понятійний апарат проблематики колективних травм охоплює широке коло феноменів, що описують виникнення, розвиток, поширення травм у соціальних групах, наслідки травматизації. Колективні (історичні) травми призводять до зміни, деформації чи руйнування групових цінностей, групових меж, групової ідентичності, історичної пам’яті. Під час травматизації, проходження групи через травму та в процесі зцілення важливу роль відіграють групові переживання. Колективна травма дуже тісно пов’язана з функціонуванням групової свідомості та групового несвідомого. Спостерігається тенденція витіснення досвіду неопрацьованої колективної травми у простір групового несвідомого, звідки він значною мірою впливає на подальше життя групи. Однією із форм групового несвідомого, у якій відображається колективна травма, є групова міфологія, котра також має суттєве значення в процесі трансформації травми в нетравматичний наратив.

В статті розкрито сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості. Встановлено зв’язок між наявністю психосоматичних розладів з низьким соціометричним статусом особистості та високим рівнем тривожності, низьким соціометричним статусом та неадекватною (заниженою або завищеною) самооцінкою, а також з рівнем розвитку соціального середовища групи. Виокремлено системоутворюючі соціально-психологічні чинники психосоматозів особистості та розроблена структурна модель їхньої диференціації, яка складається з внутрішніх (високий рівень тривожності та сенситивності, емоційна нерівновага; невпевненість, почуття неповноцінності та провини; підвищена ригідність й конформність; неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості); неадекватна самооцінка; нестабільність психологічного базису автономності; низькі адаптивні можливості; зниження здібності до рольової взаємодії; вразливість у стресогенних ситуаціях; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки) та зовнішніх (недостатня підтримка й прийняття, незадовільні емоційні стосунки, пов’язані із психологічним симбіозом «мати-дитина» з раннього онтогенезу; несприятлива сімейна обстановка, недостатня емоційна близькість з батьками, батьківська критика; психотравмуючі події (стресори); низький соціометричний статус («ізольовані», «відторгнуті»); несприятливий соціально-психологічний клімат групи) чинників. Основними принципами побудови соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів виступали: принцип системності, який полягав у тому, що процес профілактики та корекції психосоматичних розладів був спрямований не тільки на самих досліджуваних, але й такою ж мірою включав цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед найближче оточення; принцип перспективності, сутність якого полягала у створенні для досліджуваних позитивної картини майбутнього, що слугувало стимулом реконструкції особистості з психосоматичною дисфункцією відповідно до постійного оновлення їх життєвого контексту; принцип динамічності, згідно з яким вся процедура психопрофілактики та корекції психосоматичних розладів розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбачав раціональну послідовність заходів формувального впливу, моніторинг динаміки змін показників функціонування психосоматичних розладів; принцип диференційованого прогнозування, який полягав у визначенні змістовних і формальних аспектів соціально-психологічної програми профілактики та корекції відповідно до рівня розвитку соціального середовища групи та соціометричного статусу особистості.

У статті аналізується структура професійно важливих якостей, їх зв'язок із несприятливими психічними станами. Психологічна специфіка пов'язана також із дією таких екстремальних чинників, як небезпека і надзвичайний динамізм розвитку подій; дефіцит часу та інформації; невизначеність можливих варіантів зміни обстановки; необхідність негайного вирішення завдань, що вимагають нестандартного, творчого підходу; висока відповідальність за наслідки прийнятих рішень. Такі конфліктогенні ситуації чинять значний психологічний вплив на усіх, у т. ч. на працівників правоохоронних органів,. Вони створюють труднощі у вирішенні професійних завдань, позначаються на успішності дій, вимагають від персоналу психологічної стійкості, особливої підготовки, особливого уміння діяти за таких умов. У статті проаналізована структура властивостей особистості у зв'язку із професійними й особистісними якостями працівників поліції. Виявлено вплив знань, умінь, навичок на профілактику змін психоемоційного фону, пов'язаних зі стресом, напругою та тривогою, характерними для виконання професійних обов'язків. Показана динаміка провісників несприятливих станів і необхідність проведення профілактичних заходів з урахуванням умов служби. Проведені дослідження показали, що у процесі навчання нівелюються несприятливі психічні якості особистості, пов'язані з браком знань і, можливо, дефектами виховання, а це усуває умови виникнення і розвитку несприятливих психічних станів, зумовлених адаптацією до вимог навчального процесу. Штатним психологам необхідно враховувати, що у багатьох курсантів під час вступу на службу є основа необхідних для професії якостей, але у процесі діяльності у них накопичується досвід на фоні нівелювання необхідних психологічних професійно важливих якостей. Тому проведення навчальних психологічних тренінгів під час навчання є запорукою професійної адаптації.

У статті досліджується феномен стресу в часи пандемії та особливості використання практики майндфулнес задля подолання цього стресу. Під стресом у статті розуміємо психологічну напруженість, що виникає в ситуаціях, до яких людина ставиться так, як до значних подій у своєму житті, що визначається її мотивами. Виокремлено стресостійкість як властивість психіки, яка відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у стресогенних умовах. Установлено, що ця властивість лише частково залежить від типу нервової системи, властивостей темпераменту, інших нейрофізіологічних показників. Зважаючи на неможливість змінити поточну ситуацію щодо наслідків постковідного синдрому, єдиноможливим уважаємо допомогти людям, які зіштовхуються з такими труднощами, скоротити час перебування в стані пригнічення та стресу. Участь у дослідженні взяли 34 жінки, переважною сферою діяльності яких є психологія, консультування у сфері здоров’я; вік опитуваних – 31–45 років. Дослідження проводилося з використанням таких психодіагностичних методик, як Шкала сприйнятого стресу (PSS); Опитувальник “Cognitive Emotion Regulation Questionnaire” (CERQ); діагностики самооцінки Ч.Д. Спілбергера, Л. Ханіна (оцінка ситуаційної та особистісної тривожності); шкали співчутливого ставлення до себе Крістін Нефф; шкали оцінки якості життя (© Чабан О.С.). За результатами проведеного опитування рівень стресу в повсякденному житті коливався в межах від 6 до 8 (за 10-бальною шкалою, методом самооцінки). Половина учасниць дослідження мають середній рівень стресосприйняття, хоча залишається досить високою частка учасниць, які мають високий рівень, що говорить про високу тривожність. За результатами проведеного опитування найчастіше учасниці реагують на стрес методами планування, прийняття та румінацій. Практики майндфулнес допомогли учасникам дослідження навчитися більш свідомому життю та реагуванню на те, що в ньому відбувається.

Мета. В останні десятиліття стрімко збільшилось досліджень про щастя, що призвело до появи нових емпіричних знань про механізми, шляхи, особливості та процеси, які сприяють особистісному щастю та благополуччю. В умовах сьогоднішньої світової пандемії, спричиненої коронавірусом SARS - COV-2, більшість людей опинилися в незвичних для них умовах, що вплинуло на зміну стилю та способу життя кожного. Людству довелося шукати нові шляхи забезпечення та реалізації власного благополуччя та благополуччя інших. Мета статті полягає в теоретичному аналізі дослідження проблеми психологічного благополуччя особистості. Методи. Для уточнення сутності базових понять досліджуваного феномену застосовано теоретичні методи, зокрема, аналіз, синтез, узагальнення, систематизація й теоретичне моделювання. Результати. У результаті теоретичних розвідок з цієї проблеми здійснено аналіз підходів до визначення благополуччя та його видів. Виявлено тенденцію об’єднання різних теорій та підходів аналізу психологічного й суб’єктивного благополуччя до єдиного комплексного вивчення благополуччя. Описано компоненти психологічного благополуччя. Висновки. Висновки наукових розвідок досліджуваного феномену включають опис та обґрунтування вимірів психологічного благополуччя, а саме: особистісний, соціальний, матеріальний, фізичний та духовний. Особистісний вимір психологічного благополуччя враховує суб’єктивний показник внутрішнього відчуття щастя та комфорту. Соціальний контекст психологічного благополуччя обумовлюється мірою задоволеності особистістю якістю своїх міжособистісних відносин, соціальних ролей та соціального статусу. Матеріальний вимір психологічного благополуччя визначається суб’єктивною оцінкою реального достатку особистості та об’єктивного співставлення останнього з бажаним достатком; визначається наявністю можливості задовольнити вітальні потреби особистості та сприяють її духовному розвитку. Фізичний вимір психологічного благополуччя визначається рівнем здоров’я людини та передбачає наявність потенційних (резервних) можливостей організму, адекватність пристосування до змін навколишнього середовища, толерантність до непередбачуваних і стресових подій. Духовний вимір психологічного благополуччя визначається належністю особистості до культури та спільноти, з якою себе ідентифікує особистість; передбачає критичне ставлення до себе та своєї діяльності.

Пандемія COVID-19 веде до значної смертності та психічних розладів серед населення. Мета дослідження – шляхом анонімного опитування з’ясувати стан загального здоров’я студентів на медичному факультеті №2 Ужгородського національного університету; оцінити вплив пандемії та карантину на психічне здоров’я студентів-іноземців; встановити, чи здатні вони реально оцінювати небезпеку та свідомо дотримуються правил безпеки для запобігання поширенню інфекції COVID-19. Проводили анонімне онлайн-анкетування студентів-іноземців з 1-го по 6-й роки навчання шляхом створення опитувальника за допомогою сервісу Google-Форми після введення у Закарпатті «червоної зони». Учасниками дослідження стали 358 студентів. Більшу частину з них склали студенти 1-го і 3-го курсів. 5 (1,4%) і 9 (2,5%) респондентів інформували про «вкрай незадовільний» і «незадовільний» стан загального здоров’я, відповідно, що в стресових умовах пандемії загрожує його дальшим погіршенням. В умовах пандемії і обмежувальних заходів більшість студентів-іноземців відчувають тривогу. Вона охопила найбільше опитаних (82,4%) з оголошенням пандемії та карантину з неповним локдауном. Послаблення карантину зменшило число стурбованих до 52%, запровадження «червоної зони» в Закарпатті збільшило їх частку до 58,4%. Розвиток подій в Закарпатті у зв’язку пандемією змінив стійкість судентів до стресу. У 57,2% опитаних вона зросла, у 26% – знизилася, дещо змінилася – у 16,8%. Близько 2/3 студентів, зазнали різких змін настрою за карантину з неповним локдауном. 33,3% опитаних суб’єктивно вважає, що їхнє психічне здоров’я погіршилося за цих обмежень, 48,3% студентів заявили про покращення психічного здоров’я, а у 18,4% воно суттєвих змін не зазнало. Протипандемічні обмеження викликають у студентів почуття тривоги за фінансовий добробут. У 137 опитаних (38,3%) справді виникли нестача грошей. Є сумніви, чи страхування, яке мають студенти, буде достатньо для лікування в разі захворювання на СOVID-19. Це є додатковим чинником для виникнення у студентів психічних відхилень. У більшості студентів (57,3%) в цей час число соціальних взаємодій зменшилося, у 26,5% з них – зросло, а у 16,2% змінилися мало. Лише 5,3% респондентів продовжували близьке спілкування з друзями і родичами. Період самостійного обмеження соціальних контактів у студентів тривав від кількох днів до 3 місяців і більше. 84 (23,5%) студенти не мали такого періоду. Це свідчить про неповне усвідомлення ними небезпеки інфекції COVID-19. 58,1% респондентів підтримали ідею «online» навчання, решті (41,9%) до вподоби «offline» заняття. За словами студентів, всі вони використовують маски, перебуваючи в навчальних аудиторіях і лабораторіях. Однак приблизно 1/5 частина опитаних не дотримувалися безпечної соціальної дистанції і навчалися у непровітрених приміщеннях. Радимо на факультеті встановити (відновити) системи автоматичної вентиляції навчальних приміщень. Рекомендуємо і студентам, і викладачам не забувати про дотримання правил безпеки для запобігання поширенню коронавірусної інфекції в університеті. Незважаючи на виявлення ознак часткової психічної адаптації студентів до стресових умов карантину з неповним локдауном, карантину «червоної зони» в час пандемії СOVID-19, спостерігали погіршення психічного здоров’я студентів-іноземців. Мала кількість вакцинованих і тих, що перехворіли на інфекцію СОVID-19 не дає достатньо колективного імунітету, а тому не знижує стурбованості у спільноті іноземних студентів, що не сприяє їх психічному здоров’ю. Не всі студенти дотримувались правил безпеки проти зараження коронавірусом під час навчання “offline”. З ними слід проводити більше роз’яснювальної роботи щодо цього. Ключові слова: анонімне опитування, загальне здоров’я, пандемія COVID-19, карантин, неповний локдаун, «червона зона», Internet-опитування, студенти-іноземці, психічне здоров’я, безпечні умови навчання.

VARIATIVITY OF CLINICAL-PSYCHOPATHOLOGICAL CONTENT OF DISORDERS RELATED TO ALCOHOL CONSUMPTION IN PERSONS WITH DIFFERENT PSYCHOLOGIC TRAUMATIC EXPERIENCES AND LEVELS OF PSYCHOSOCIAL STRESSGaponov K.D.The article presents the results of a comprehensive survey of 312 men suffering from alcohol dependence: 107 combatants, 89 forcibly displaced persons and 116 civilians in the city of Kharkiv and Kharkiv region. The study has shown that the clinical diversity and severity of disorders associated with alcohol consumption (the style of alcohol consumption, the ability to control the attraction to consume, tolerance, the structure of the withdrawal state, etc.), and their psychopathological arrangement (depression, anxiety, interpersonal sensitivity, hostility, phobic anxiety, somatization, paranoia) are associated with the severity of psychosocial stress that the patients experience. The factor of the presence of psychotraumatic experience, not associated with a distinct response to a stressful event, does not significantly affect the variability of psychopathological symptoms of individuals with alcohol dependence. The revealed patterns should be taken into account when developing treatment and rehabilitation and preventive measures for persons suffering from alcohol dependence.Key words: psychosocial stress, psychotraumatic experience, psychopathological manifestations, disorders related to the alcohol consumption. ВАРІАТИВНІСТЬ КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУ РОЗЛАДІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВЖИВАННЯМ АЛКОГОЛЮ, У ОСІБ З РІЗНИМ ПСИХОТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ І РІВНЕМ ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО СТРЕСУГапонов К.Д.На основі результатів комплексного обстеження 312 чоловіків, хворих на алкогольну залежність (АЗ): 107 комбатантів, 89 вимушено переміщених осіб та 116 осіб – цивільних мешканців м. Харкова і Харківської області, доведено, що клінічна різноманітність і вираженість розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю (стиль вживання алкоголю, здатність контролю над потягом до вживання, толерантність, структура стану відміни та ін.), та їх психопатологічне аранжування (депресія, тривога, міжособистісна сенситивність, ворожість, фобічна тривожність, соматизація, паранояльність), асоційовані з вираженістю психосоціального стресу, що випробовують хворі. Фактор наявності психотравматичного досвіду, не асоційований із виразним реагуванням на стресову подію, не справляє суттєвого впливу на варіативність психопатологічної симптоматики осіб з АЗ. Виявлені закономірності повинні враховуватися при розробці лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів осіб, що страждають на АЗ.Ключові слова: психосоціальний стрес, психотравмуючий досвід, психопатологічні прояви, розлади, пов’язані із вживання алкоголю. ВАРИАТИВНОСТЬ КЛИНИКО-ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКОГО СОДЕРЖАНИЯ РАССТРОЙСТВ, СВЯЗАННЫХ С УПОТРЕБЛЕНИЕМ АЛКОГОЛЯ, У ЛИЦ С РАЗНЫМ ПСИХОТРАВМАТИЧЕСКИМ ОПЫТОМ И УРОВНЕМ ПСИХОСОЦИАЛЬНОГО СТРЕССАГапонов К.Д.На основе результатов комплексного обследования 312 мужчин, больных алкогольной зависимостью (АЗ): 107 комбатантов, 89 вынужденно перемещенных лиц и 116 жителей г. Харькова и Харьковской области, доказано, что клиническое разнообразие и выраженность расстройств, связанных с употреблением алкоголя (стиль употребления алкоголя, способность контроля над влечением к употреблению, толерантность, структура состояния отмены и др.) и их психопатологическая аранжировка (депрессия, тревога, межличностная сензитивность, враждебность, фобическая тревожность, соматизация, паранояльность), ассоциированы с выраженностью психосоциального стресса, испытываемым пациентами. Фактор наличия психотравматического опыта, не ассоциированный с выраженным реагированием на стрессовое событие, не оказывает существенного влияния на вариативность психопатологической симптоматики лиц с АЗ. Выявленные закономерности должны учитываться при разработке лечебно-реабилитационных и профилактических мероприятий для лиц, страдающих АЗ.Ключевые слова: психосоциальный стресс, психотравмирующий опыт, психопатологические проявления, расстройства, связанные с употреблением алкоголя.

Мета дослідження – розкрити теоретичні та емпіричні аспекти того, як пережиті в дитячому віці стреси, негативний травматичний досвід можуть впливати на формування особистості дитини дошкільного віку; як проявляються ці впливи «тут і тепер» через порушення поведінки та емоційно-вольової сфери дошкільника; проаналізувати погляди науковців щодо впливу негативного раннього досвіду на психічне та фізичне здоров'я в дорослому віці. Методи: теоретичні, а саме – аналіз проблеми на підставі вивчення наукової літератури та узагальнення отриманої інформації та емпіричні: тест-опитувальник батьківського ставлення А. Я. Варги та В. В. Століна, методику Ю. Є. Альошиної «Установки в сімейній парі» та методику О. С. Кочаряна «Діагностика поведінки в конфліктній ситуації». Також використано проєктивну методику, зокрема – малюнок «Моя сім'я». Для діагностики емоційної сфери дітей обрано картки «Монстрики почуттів» Ю. Гох Корона, Х. Корона. Завдяки цим методам вдалося проаналізувати сімейну картину та емоційні переживання дітей у цих сім'ях. Результати. Дослідження виявило, що ранній негативний досвід, а саме – страждання внаслідок жорстокого ставлення провокують складну роботу імунної системи, яка є головним модератором контролю тіла. Мозок може витримувати серйозні стресові події, але якщо вони передбачувані. Непередбачувані ж, навіть найлегші, стають фатальними. Коли маленька дитина стикається з емоційною травмою, клітини мозку виробляють гормон, під дією якого в гіпокампі вповільнюється ріст нових клітин. Це призводить до зменшення здатності обробляти емоції та справлятися зі стресом. Емпіричне дослідження виявило негативні фактори виховання з боку одного з батьків та несприятливу емоційну атмосферу в сім'ях, що проявляється порушенням дитячої поведінки, а також високим рівнем агресії, зміною самооцінки та самосприйняття. Висновки. Аналіз праць психофізіологів і нейропсихологів доводить, що саме ранній досвід знецінення, насилля, жорстокого ставлення може вплинути на розвиток очно-лобної кори, яка є моральним центром мозку. Такі діти в майбутньому можуть стати такими ж агресорами, проявляти антисоціальну поведінку тощо.

Визначення ендотеліальної дисфункції (ЕД) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) дозволяє спрогнозувати і попередити настання важких кардіо-васкулярних подій, а також розвиток резистентності до антигіпертензивних препаратів. Так, як системне запалення лежить у патогенезі як АГ, так і ревматоїдного артриту (РА) за рахунок участі в окислювальному стресі та ЕД, дослідження спільних ланок коморбідних патологій дозволить обгрунтованіше призначати лікування. Метою дослідження є вивчення ендотеліальної функції у хворих на резистентну артеріальну гіпертензію (РАГ) у поєднанні з РА. Обстежено 179 осіб, проводили лабораторне обстеження, офісне вимірювання АТ, добове моніторування АТ (ДМАТ) упродовж 24 годин до та після терапії та пробу Целермайера. У хворих на РА в поєднанні з РАГ притаманне часте виявлення порушення ендотеліальної функції (ЕФ) як при оцінці часу відновлення вихідного діаметру плечової артерії (ЧВВД), так і ендотелій-залежної вазодилатації (ЕЗВД). Порушення ЕФ за ЧВВД у 1,4 рази частіше виявляється при РА та РАГ ніж окремо при РА та АГ (χ²=3,8 та χ²=4,7, р<0,05), а частота зниження ЕФ за ЕЗВД при РА та РАГ у 1,3 рази більш поширена ніж пи РА та АГ (χ²=3,9, р<0,05), у 1,4 рази ніж при РА (χ²=5,1, р<0,05) і у 2,3 рази ніж при АГ (χ²=20,1, р<0,001). У структурі порушення ЕФ за ЕЗВД хворих на РА та РАГ парадоксальна вазоконстрикція (ПВК) у найпоширеніша (р<0,05. Порушення ЕФ визначається високою активністю РА: з підвищенням рівня СРБ та DAS28-СРБ ПД зменшується (r=-0,61 та r=-0,49 відповідно, p<0,01). Високий рівень СРБ тісно асоціювався із розвитком порушення ЕФ, а саме зменшення ПД (ВШ=1,09, 95 % ДІ 1,02-1,16, р=0,02). При зниженні рівнів ліпопротеїнів низької та високої щільності, а не загального холестерину, знижується судинна реактивність (r=0,27 та r=0,29 відповідно, p<0,05). При збільшення офісного та добового ДАТ у хворих на РА та РАГ зменшується ПД (r=-0,26 та r=-0,29 відповідно, p<0,05). Таким чином, для хворих на РА та РАГ притаманний вищий рівень артеріального тиску, особливо, діастолічного, який може призвести до більш швидшого розвитку ендотеліальної дисфункції. У структурі порушення ендотеліальної функції переважає парадоксальна вазоконстрикція, яка збільшується при підвищенні активності РА. Погіршення функції ендотелію у пацієнтів з РА та РАГ прискорюється при збільшенні рівня ліпопротеїдів високої та низької щільності.

Стаття присвячена аналізу психоемоційного стану середнього медичного персоналу за рівнем прояву депресивної та тривожної симптоматики, визначенню факторів, які мають найбільший вплив на психоемоційний стан медичних працівників і являються однією з причин формування та розвитку професійного (емоційного) вигорання СМП, які працюють в умовах підвищеної професійної стресогенності (АТО/ООС). Тривале зіткнення СМП з психологічними особливостями не тільки з ветеранами АТО/ООС, а й в спілкуванні між собою призводить до психоемоційного перенавантаження в умовах професійних, лікувальних взаємовідносин та інших взаємодій (спілкування, виконання поставленої задачі, надання допомоги) і створює фундамент для виникнення професійного (емоційного) вигорання. Діяльність медичних працівників пов’язана з порятунком людей, особливим, індивідуальним підходом до кожного, вимагає наявності таких психологічних якостей, як емоційна стійкість, професійна адаптація, взаємоповага та розуміння. Ефективність подолання кризових або стресових періодів залежить від індивідуальних рис особистості серед яких важливу роль відіграють стать, інтелект, темперамент особистості. Одними із, не менш важливих факторів зміни психоемоційного стану СМП є вік і стаж роботи в медичній сфері та професійне становлення фахівця в цій галузі. Здійснений Е. Ф. Зеєром [1] аналіз дає можливість виділити чотири основні особистісні складові професійного становлення фахівця: 1. Спрямованість особистості, яка характеризується системою домінуючих потреб, мотивів, відносин, ціннісних орієнтацій та установок. Компонентами професійної спрямованості є: • мотиви (наміри, інтереси, схильності, ідеали); • ціннісні орієнтації (зміст праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальний стан тощо); • професійна позиція (ставлення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку); • соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компоненти мають різний психологічний зміст, зумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості. 2. Професійна компетентність – сукупність професійних знань, умінь, а також способів виконання професійної діяльності. Її основні компоненти: • соціально-правова компетентність (знання й уміння в галузі взаємодії із суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки); • спеціальна компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі й оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння за фахом); • персональна компетентність (здатність до постійного професійного росту і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці); • аутокомпетентність (адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій); • екстремальна професійна компетентність (здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, при аваріях, порушеннях технологічних процесів). 3. Професійно важливі якості – це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність і ін.) діяльності. Вони багатофункціональні і разом з тим кожна професія має свій ансамбль цих якостей. 4. Професійно значимі психофізіологічні властивості (зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм тощо). Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння діяльності. У процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші, професіоналізуючись, здобувають самостійне значення.О. М. Кокун в своїй монографії «Психологія професійного становлення сучасного фахівця» зазначає, що «…із досліджень останнього десятиліття, у підготовці фахівців із різних професій, що відносяться до типу "людина-людина", наявне суттєве протиріччя: з одного боку, соціально-економічні зміни, що відбуваються в суспільстві зумовлюють підвищення вимог до таких фахівців, їхньої активності і відповідальності відносно власного професійного й особистісного розвитку, а з іншого – підготовка цих фахівців здебільшого залишається значною мірою суто формальною, а їх професійний розвиток найчастіше відбувається стихійно. Також слід відзначити, що якщо етапам професійного відбору і, особливо, професійної підготовки професій типу "людина-людина" присвячено порівняно багато досліджень, то психологічні дослідження подальших етапів становлення фахівця у таких професіях практично не здійснювались (за виключенням окремих досліджень вчителів)» [2]. Тому тема психоемоційного стану СМП, які працюють з особливою категорією пацієнтів, а саме учасники бойових дій, ветерани АТО/ООС потребує вивчення та аналізу, враховуючи вік та тривалість спілкування з пацієнтами, що і зумовило актуальність даної проблеми і, відповідно, теми. Таким чином, в основу дослідження психоемоційного стану СМП покладений поділ середніх медичних працівників на групи, які розподілені за віковими категоріями та за стажем роботи.