To see the other types of publications on this topic, follow the link: Стратегічний потенціал підприємства.
Journal articles on the topic 'Стратегічний потенціал підприємства'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Стратегічний потенціал підприємства.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Алієв, Р. А. "СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА» ТА ЙОГО СКЛАДНИКИ." Підприємництво та інновації, no. 9 (December 30, 2019): 54–59. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.8.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано теоретичні підходи до трактування поняття «потенціал підприємства» та його складників. Згруповано підходи до визначення сутності у три основні напрями: ресурсний, цільовий та системний. Розглянуто еволюцію економічної думки щодо потенціалу підприємства протягом 1981–2018 рр. Визначено, що у вітчизняній літературі виділяють чотирнадцять видів потенціалу підприємства, а саме: трудовий, управлінський, матеріально-технічний, ресурсний, фінансовий, екологічний, ринковий, виробничий, збутовий, інноваційний, економічний, організаційний, інформаційний, стратегічний. Проаналізовано різні види складників потенціалу підприємства та виділено первинні елементи, до яких належать матеріальні, людські та фінансові ресурси. Удосконалено концептуальний підхід до поняття «потенціал підприємства» з огляду на його складники, процес формування та реалізації.
2
Orel, A. "Особливості конкурентного потенціалу аграрних підприємств." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 64–68. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.12.
Full textAbstract:
Розглянуто взаємозалежність між конкурентним потенціалом, конкурентним статусом і конкурентними перевагами. Узагальнено існуючі підходи дослідників щодо розуміння структури конкурентного потенціалу. Розглянуто взаємозв’язок між потенціалом підприємства, конкурентним потенціалом, стратегічним потенціалом. Запропоновано авторську схему структури конкурентного потенціалу підприємства, яка об’єднує входи у вигляді ресурсів і виходи як готову продукцію, де безпосередньо потенціал підприємства як його спроможність виробляти продукцію із наявних ресурсів визначено як функціональний. Разом з ним виокремлено ринковий потенціал і ресурсний, які складають економічний потенціал підприємства. Досліджено вплив ресурсного потенціалу на економічний і конкурентний в залежності від галузей. Доведено вирішальну роль ресурсного потенціалу у формуванні конкурентного потенціалу підприємств аграрного сектору. Розглянуто зміст, призначення і структуру функціонального потенціалу підприємства. Конкурентний потенціал аграрного підприємства є похідною економічною категорією від взаємодії ресурсного потенціалу, функціонального і ринкового потенціалів підприємства, де на першому рівні знаходяться параметри ресурсного й ринкового потенціалів, на другому рівні знаходиться функціональний потенціал підприємства, і вже на третьому - конкурентний потенціал.
3
Kryukova, Iryna, and Svitlana Stoyanova-Koval. "Концептуальні засади стратегічного управління розвитком молокопереробних підприємств." University Economic Bulletin, no. 39 (December 27, 2018): 13–22. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2018-39-13-22.
Full textAbstract:
Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.
4
Герега, О. В. "СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 61 (December 22, 2020): 84–92. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-13.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у визначенні проблемних аспектів, а також обґрунтуванні стратегічних орієнтирів управління потенціалом фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств. Узагальнено сутнісні характеристики фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств. Сформовано концеп-туальну структуру та послідовність формування потенціалу фінансово-економічної стійкості торговельного підприємства, основою чого визначені належний фінансовий стан та фінансова стійкість підприємства, ре-сурсозабезпеченість, ефективність використання, нарощування та розвиток потенціалу. Встановлено, що наявність у вітчизняній торгівлі тенденції до економічного розвитку підтверджується низкою ключових по-казників ефективності функціонування торговельних підприємств в Україні. Сформовано висновок про на-явність у більшій мірі позитивних аспектів відносно економічної компоненти передумов щодо посилення по-тенціалу фінансово-економічної стійкості підприємств торгівлі в Україні. Виявлено, що при оцінюванні фінан-сової складової є підстави до її трактування як значно менш забезпеченої. Такий висновок обумовлюється не-стабільністю низки показників фінансового стану та фінансових коефіцієнтів галузі торгівлі в Україні. Вста-новлено, що політика стратегічного управління потенціалом фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств повинна реалізуватися за такими напрямами, як альтернативні форми формування фінансового результату, покращення фінансово-економічної привабливості підприємств, розподіл фінансово-економічних ризиків з виробничим сектором, реалізація підприємствами фінансового потенціалу внутрішнього ринку. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад формування потен-ціалу фінансово-економічної стійкості торговельного підприємства, узагальнення даних економічної ефектив-ності, фінансової стійкості та ліквідності торговельних підприємств України у 2010-2019 рр., визначення об’єктів, напрямів та інструментарію стратегічного управління потенціалом фінансово-економічної стій-кості вітчизняних торговельних підприємств.
5
Гринь, Вікторія Петрівна. "Теоретичні засади обліку стратегічних активів." Економіка, управління та адміністрування, no. 1(95) (March 12, 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-33-38.
Full textAbstract:
Обґрунтовано систему стратегічного фінансового обліку шляхом розробки теоретичних засад обліку стратегічних активів. Розглянуто розвиток системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій через призму поглиблення та додаткової класифікації вже наявних об’єктів фінансового обліку, зокрема активів підприємства, за ранжуванням стратегічно значущих активів. Обґрунтовано доцільність використання ресурсної теорії стратегічного менеджменту для ідентифікації стратегічних активів. Визначено пріоритетність стратегічних активів серед об’єктів стратегічного управління з огляду на положення ресурсної теорії. Запропоновано необхідність перегляду системи інформаційного забезпечення прийняття стратегічних управлінських рішень у контексті застосування концепції ключових компетенцій. Використано теорію стратегічного управління, яка дозволила ідентифікувати та описати об’єкти, яким має приділятися особлива увага суб’єктами стратегічного менеджменту. Розвинуто ресурсну теорію з подальшим формуванням основного джерела стійких конкурентних переваг підприємства – стратегічних активів, які формують доходи підприємства або сприяють мінімізації його витрат. Сформовано актуальність проблеми щодо необхідності облікової ідентифікації, пошуку релевантних моделей оцінювання та забезпечення достовірного надання інформації про наявність чи зміни на підприємстві стратегічних активів. Запропоновано розглядати стратегічні активи як сукупність ресурсів підприємства, що забезпечують формування його конкурентного потенціалу. Виокремлено поняття стратегічних активів у системі обліку в широкому та вузькому розумінні залежно від видів забезпечуваних ними конкурентних переваг, що гарантують формування конкурентних переваг підприємства.
6
Седікова, І. О., Н. І. Дурбалова, and В. К. Новічков. "СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 7 (June 29, 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.13.
Full textAbstract:
Стратегічне управління забезпечує досягнення стійких конкурентних переваг на всіх етапах розвитку підприємства, розглядаючи та застосовуючи процесуальний, структурний, змістовний, людський, ринковий та ресурсний аспекти. Проаналізовано ринок хліба та хлібобулочних виробів та виявлено основні тенденції його функціонування. Доведено, що підґрунтям підвищення конкурентного потенціалу підприємства є управління стратегічними активами і компетенціями підприємства. Здійснено аналіз конкурентного потенціалу підприємств хлібопекарської галузі Одеської області. Проаналізовано складові елементи конкурентного потенціалу. Аналіз рівня та динаміки потенціалу основних бізнес-процесів виявив групу підприємств, у яких спостерігаються проблеми у виробничій сфері, пов’язані з відсутністю гнучких виробничих процесів, автоматизованих систем управління, із низькою узгодженістю систем постачання і збуту. Розраховано рівень конкурентного потенціалу, який дав змогу визначити конкурентну позицію підприємства та розрахувати індекс фактичного використання конкурентного потенціалу.
7
Кирчата, Ірина, Тетяна Деділова, and Олена Шершенюк. "СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 27 (November 14, 2021): 92. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.92.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Розробка та реалізація ефективної стратегії розвитку, будучи перспективно орієнтованим етапом процесу комерційної діяльності торговельного підприємства, виступаючи підґрунтям для набуття довгострокових конкурентних переваг і максимізації прибутку, залишається надалі актуальною проблемою та визначено основною метою в даному дослідженні. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного управління та напрями розвитку торговельних підприємств умовах мінливого зовнішнього середовища. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Успішність стратегії розвитку значною мірою залежить від обґрунтованості заходів реагування на зміни та очікування ринку в довгостроковій перспективі, тобто від ефективності стратегічного управління та реалізації системи заходів із забезпечення найбільш раціонального використання стратегічних ресурсів, виявлення резервів та розвитку конкурентного потенціалу торговельного підприємства. Завдяки правильно обраним стратегічним орієнтирам та вчасному провадженій стратегії розвитку торговельне підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. В ході дослідження теоретично підтверджено доцільність постійного перегляду стратегічних орієнтирів розвитку діяльності торговельних підприємств, які створюють умови для реалізації не тільки поточних/ короткострокових цілей і завдань, але й уможливлюють досягнення стратегічних в довгостроковій перспективі. Наукова новизна. Запропоновано визначати стратегію розвитку об’єкта торговельної діяльності, як концепцію діяльності, орієнтовану на збільшення обсягу збуту товарів/послуг та розширення торговельної мережі, що передбачає планування, втілення і контроль за процесом реалізації та доведенням до кінцевого споживача, ґрунтуючись на ефективному використанні стратегічних ресурсів і виявлених резервах конкурентного потенціалу на засадах інноваційності та клієнтоцентричності. Практична значущість. Зважаючи на те, що стратегія розвитку закладає перспективи для торговельного підприємства та визначає його майбутню конкурентну позицію на ринку, в роботі запропоновано алгоритм процесу розробки та реалізації стратегії розвитку, як елемент удосконалення системи стратегічного управління та забезпечення економічного зростання підприємства в цілому.
8
Kushlyk, O. Yu. "КОНЦЕПЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ В КОНТЕКСТІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Actual problems of regional economy development 1, no. 12 (April 11, 2016): 50–59. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.12.50-59.
Full textAbstract:
Розглянуто питання використання стратегічного менеджменту як технології управління на підприємствах нафтогазового комплексу з метою забезпечення енергетичної безпеки України. Досліджено взаємозв’язок стратегічних планів у розрізі державного, галузевого управління та підприємств нафтогазового комплексу. Визначено, що нафтогазовий комплекс повинен не лише ефективно використовувати свій потенціал, але й створювати умови для формування нових конкурентних переваг, носіями яких мають стати підприємства і організації, що до нього входять. Обґрунтовано концепцію стратегічного управління на підприємствах нафтогазового комплексу в контексті енергетичної безпеки України.
9
Ткаченко, Н., М. Хуторна, Р. Топазли, С. А. I. А. Еісай, and І. Трофименко. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ КАПІТАЛОУТВОРЮЮЧОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 88–99. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251403.
Full textAbstract:
Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капіталоутворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутворювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації. Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капіталоутворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту); 5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій. Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи. Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.
10
BORYSHKEVYCH, IRYNA. "Розробка типової стратегії розвитку сільськогосподарського підприємства (за методом Хосин Канрі)." Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University 6, no. 3-4 (December 20, 2019): 15–21. http://dx.doi.org/10.15330/jpnu.6.3-4.15-21.
Full textAbstract:
Сучасні умови глобалізації бізнесу, значна обмеженість ресурсів, посилення конкуренції та прискорення технологічних нововведень вимагають від сільськогосподарських підприємств здатності швидко пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Запорукою їх успішного продуктивного розвитку є забезпечення максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. У науці та практиці існує велика кількість різноманітних методичних інструментів, які сприяють покращенню функціонування суб’єктів господарської діяльності. Одним із таких інструментів, що забезпечує досягнення результативного розвитку, формуючи стійкі конкурентні переваги, є стратегія. Йдеться про складну модель, яка охоплює усі процеси на підприємстві. Використання керівниками сільськогосподарських підприємств прогресивних методів розробки стратегії є запорукою успіху її ефективної реалізації та нарощення підприємством конкурентних переваг в ринковому середовищі. У статті проаналізовано існуючі методи стратегічного планування, в основі яких лежить різна методика побудови стратегій. Проведено характеристику наступних методів: ресурсний метод, цільовий метод, метод екстраполяції, інтерполятивний метод, пробно-статистичний метод, критеріальний метод, нормативний метод, балансовий метод, матричний метод і побудова стратегічного плану. На основі опрацьованих джерел досліджено метод Хосин Канрі, що базується на застосуванні циклу Демінга та являє собою концепцію циклічного управління. Розроблено типову стратегію розвитку сільськогосподарського підприємства у вигляді Х-матриці. Дана стратегія розрахована на 3 роки і включає стратегічні і тактичні цілі, процеси і результати, між якими встановлені відповідні кореляційні зв’язки. Серед стратегічних цілей, що є типовими для сільськогосподарських підприємств виокремлено наступні: підвищення ефективності бізнесу, підвищення ефективності збутової діяльності, впровадження інноваційних технологій у виробництво та оптимізація бізнес-процесів. Відповідно керівництво сільськогосподарських підприємств можуть формувати більшу кількість перспективних цілей, виходячи із потреб суб’єктів господарювання. Отримані результати формують підґрунтя для подальших досліджень механізму формування та впровадження стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.
11
TKACHUK, V. I., L. V. TARASOVICH, and D. O. DAVYDOV. "DIVERSIFICATION AS A TOOL OF ECONOMIC GROWTH OF AGRICULTURAL ENTERPRISES: THEORETICAL-APPLIED ASPECT." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 42, no. 4 (December 23, 2019): 89–94. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2019.42.14.
Full textAbstract:
У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.
12
Korenyuk, Peter, and Elena Usуkova. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, no. 22 (June 30, 2020): 83–89. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-02-83-89.
Full textAbstract:
Формування структури власного капіталу на багатьох приватних підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування. В даній ситуації різко підвищується значимість управління власним капіталом. Від того, наскільки ефективно та доцільно він трансформується в основні та оборотні активи, залежить фінансовий добробут підприємства в цілому, його власників та робітників.
Підвищення результативності підприємницької діяльності забезпечує зростання економічного потенціалу держави і навпаки - виникнення кризових явищ на окремих підприємствах негативно відбивається на економічній системі в цілому. За таких умов саме підприємство повинно стати у центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки.
13
Терлецька, Юлія, Микола Данилюк, and Марія Мажар. "АДАПТАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 202–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-41.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.
14
Герасименко, Аліна. "БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ I ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ." Вісник Університету банківської справи, no. 2(41) (September 2, 2021): 40–48. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249968.
Full textAbstract:
Анотація. Реалії сьогодення, у яких провадять свою діяльність промислові підприємства і банки, відображаютьнаслідки тривалої соціально-економічної та політичної нестабільності і характеризуютьсятенденціями до формування реальної економічної загрози для країни. У більшості розвинених країнахсвіту промисловий сектор економіки належить до стратегічно важливих пріоритетів державного роз-витку. Ключовими проблемами значної кількості промислових підприємств країн, що розвиваються,і країн, які належать до пострадянського простору, усе ще залишаються застаріла матеріально-технічнабаза, брак доступу до прогресивних технологій, високий рівень енергоспоживання, слабка екологічнапозиція або ж її відсутність тощо. Усе це значно зменшує шанси на повноцінне розкриття виробничо-го та економічного потенціалу підприємств промисловості. Розвиток, підтримка та модернізація про-мислових підприємств на засадах взаємовигідної співпраці банківського та промислового капіталів,у тому числі за допомогою спектра фінансово-кредитних інструментів, є одним з ефективних шляхівполіпшення загальної соціально-економічної ситуації у країні. Однак розробленню таких заходів маютьпередувати розгляд економічної сутності та формулювання принципів банківського кредитування про-мислових підприємств. З’ясовано ступінь висвітлення зазначеної проблематики в науковій літературі,виділено ключові особливості промислового підприємства і специфічні принципи банківського кре-дитування промислових підприємств. Досліджено сутність змістоутворювальних понять банківсько-го кредитування промислових підприємств (зокрема, поняття «промисловість», «промислове підприємство», «кредит», «банківське кредитування» тощо) і запропоновано вдосконалене визначення понят-тя банківського кредитування промислових підприємств, із зазначенням його специфічних принципів.Ключові слова: промисловість, промислове підприємство, кредит, кредитування підприємств, креди-тування промислових підприємств, банківське кредитування промислових підприємств.Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 21.
15
Vitkovskyi, Y. "Стpуктуpa екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу пiдпpиємствa в iмплементaцiї інноваційно-iнвестицiйнoї мoделi poзвитку." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 44–47. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.8.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність економічного потенціалу підприємства, надано його характеристики як системи, визначено ключові властивості з позиції ресурсної, функціональної та pесуpснo-цiльoвої концепцій. Ідентифіковано основні компоненти економічного потенціалу та розкрито їх роль у розвитку суб’єктів аграрного бізнесу в сучасних економічних умовах. Обгрунтовано доцільність використання функцioнaльних та екoнoмiкo-мaтемaтичних моделей для дoслiдження екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу підприємств. Окреслено основні підходи до формування економічного потенціалу, які враховують opгaнiзaцiю систем викopистaння ресурсів та направлені на досягнення стратегічних цілей підприємства.Наведено основні характеристики та структурні особливості економічного потенціалу підприємства.
16
Susidenko, Valentin, and Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Full textAbstract:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
17
Yurkiv, N. M. "Побудова моделі процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 128–31. http://dx.doi.org/10.15421/40280424.
Full textAbstract:
Оцінюючи значення, роль та місце стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств у ієрархії стратегічного набору лісогосподарського підприємства, встановлено, що для лісогосподарського підприємства "портфель стратегій еколого-безпечної експортної діяльності підприємства" повинен містити сукупність стратегій, що визначаються для кожного екологічного об'єкта відповідно до рівня його екологічного потенціалу, мати спільну мету і бути взаємозалежними за часом та кількістю вилучених і компенсованих екологічних ресурсів. Обґрунтовано, що стратегії еколого-безпечної діяльності повинні розроблятися з урахуванням вимог продуктових, ресурсних і функціональних стратегій, тобто забезпечити їх реалізацію на екологічно безпечному рівні. Встановлено основні концептуальні підходи, послідовність і зміст процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарського підприємства. Окреслено основні етапи та побудовано концептуальну модель процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств, яка відповідає вимогам сталого природокористування та адаптована до змін зовнішнього середовища. З'ясовано, що стратегічне планування діяльності лісогосподарського підприємства матиме успіх тільки за умови наявності у керівництва підприємства методичного апарату щодо оцінювання ефективності реалізації еколого-безпечних стратегій.
18
Hirnyak, K. "Теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 76 (March 5, 2017): 31–34. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7606.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що на виробництві персонал в наш час став ресурсом, який є ключовим у капіталі сучасної організації, від якого залежить успішність і процвітання підприємства. Зазначенно, що трудові ресурси характеризують чисельністю працездатного населення і є важливим елементом економічного потенціалу України. Ефективність функціонування системи управління трудовими ресурсами підприємства розглянуто як частину ефективності діяльності підприємства загалом. Подано мету статті, яка є узагальненням теоретичних підходів до розуміння управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що управління трудовими ресурсами – дії, що спрямовані на формування та ефективне всебічне їх використання в різних галузях економіки з метою поліпшення економічного та соціального становища країни. Управління трудовими ресурсами націлено функціонувати на рівні держави, яка в свою чергу розробляє комплекс нормативних документів з метою покращення розподілу та використання трудових ресурсів. Запропоновано та розглянуто сучасні поняття «трудовий ресурс», «трудовий потенціал» та «персонал», з подальшим переходом у визначення поняття «управління трудовими ресурсами». Подано управління трудовими ресурсами як діяльність, спрямовану на розвиток здібностей працівників з метою їх постійного росту і прогресу. В теорії і практиці сучасного управління показано докорінну зміну уявлень щодо ролі трудового чинника в функціонуванні економічної системи. Запропоновано під управлінням трудових ресурсів розуміти політику суб’єкту господарювання, яка спрямована на розвиток людського потенціалу організації, досягнення стратегічної мети бізнесу та отримання високого економічного результату діяльності організації.
19
Shabatura, T. S., and O. M. Halytsky. "Державне регулювання в контексті нарощення економічного потенціалу агропродовольчих підприємств України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 89–99. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.09.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню напрямів державного регулювання вітчизняних агропродовольчих підприємств; аналізу наданої державної підтримки агропродовольчій сфері з 2012 до 2017 року; ідентифікації причин необхідності удосконалення інструментів державного регулювання агропродовольчих підприємств; розгляду стратегічно важливих завдань механізму державного регулювання агропродовольчих підприємств у контексті нарощення їх економічного потенціалу.
Метою статті є виділення напрямів державного регулювання та підтримки вітчизняних агропродовольчих підприємств; ідентифікація причин необхідності удосконалення інструментів державного регулювання агропродовольчих підприємств; розгляд стратегічно важливих завдань механізму державного регулювання агропродовольчих підприємств у контексті нарощення їх економічного потенціалу.
Наукова новизна. Запропоновано підхід державного регулювання розвитку агропродовольчих підприємств, який дозволяє охопити різноманітні вектори державного захисту виробника та споживача агропродовольчої продукції, що сприятиме збільшенню масштабів агропродовольчого виробництва та нарощенню економічного потенціалу агропродовольчих підприємств. Досліджено основні напрями державного регулювання агропродовольчої сфери. Проведено аналіз державної підтримки агропродовольчої сфери, на основі чого ідентифіковані причини, що зумовлюють необхідність удосконалення інструментів державного регулювання вітчизняних агропродовольчих підприємств. Розглянуто стратегічно важливі завдання механізму державного регулювання агропродовольчих підприємств у контексті нарощення їх економічного потенціалу.
Висновки. Запропонований підхід державного регулювання розвитку агропродовольчих підприємств, який відповідає європейським вимогам соціально-економічного розвитку, а тому характеризується спрямуванням дій у напрямку підтримки як економічних, так і соціальних проблем розвитку агропродовольчої сфери. Комплексний та системний характер реалізації державних інструментів регулювання дозволяє охопити різноманітні вектори державного захисту виробника та споживача агропродовольчої продукції, сприятиме збільшенню масштабів агропродовольчого виробництва та нарощенню економічного потенціалу агропродовольчих підприємств.
20
Яременко, С. С., І. В. Тараненко, and О. М. Язикова. "Стратегічні пріоритети мобільного оператора «Vodafone» на телекомунікаційному ринку України." Європейський вектор економічного розвитку 29, no. 2 (2020): 104–18. http://dx.doi.org/10.32342/2074-5362-2020-2-29-10.
Full textAbstract:
У статті досліджено стан телекомунікаційного ринку України та визначено його структуру. Авторами виявлено основні характеристики телекомунікаційного ринку та виділено ключовий фокус стратегії підприємства. Проведено SWOT-аналіз діяльності підприємства і розроблено рекомендації з подолання проблем та реалізації наявних можливостей. На підставі проведеного SWOT-аналізу виявлено, що ПрАТ «Водафон - Україна» не використовує свій технічний потенціал та потенціал світового бренда Vodafone на повну потужність. Виявлено ряд недоліків, які суттєво впливають на загальні показники діяльності підприємства: нечітке розмежування паралельно існуючих двох брендів – МТС та Vodafone, що призводить до викривленого рівня лояльності клієнтів; зниження лояльності до МТС через закриття тарифів для підключення приватних абонентів на умовах передоплати та підвищення цін на діючі тарифи; низький рівень «імунітету» клієнтів, висока готовність до зміни оператора. Усе це обумовлює поступове зниження довіри клієнтів до підприємства, що призводить до втрати конкурентної позиції на телекомунікаційному ринку України.
21
Савчук, О. В. "СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ ТА ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ." Підприємництво та інновації, no. 22 (January 31, 2021): 39–46. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/22.7.
Full textAbstract:
Розкрито проблеми застосування антикризового менеджменту на рівні підприємств та вплив на них держави в умовах пандемії. Поглиблено теоретичні аспекти антикризового менеджменту в умо- вах пандемії. Розроблено практичні рекомендації та алгоритм удосконалення системи антикризового менеджменту через необхідність переосмислення готовності та потенціалу робочої сили; співп- раці між керівниками вищої ланки для визначення нового напряму в управлінні людським капіталом; поєднання людей і технологій для реорганізації роботи; інтеграції добробуту в роботу. Обґрунто- вано інструменти для реалізації трансформаційних змін агропромислових підприємств. Виокремлено стратегічні аспекти застосування нових технології антикризового менеджменту на основі зміцнення довіри до підприємства; інвестування в технології, автоматизацію та інструменти, які виконують поставлені завдання; ставити людей на перше місце; посилення безпеки; співпраці з партнерами та конкурентами, ураховувати тренди, як бізнес-операції розвиваються відповідно до швидко мінливого світу з метою зростання бізнесу, галузевої трансформації для відновлення та розвитку.
22
Vasylieva, Nataliia Viktorivna, Oleksandra Illivna Vasylieva, and Sergii Mykhailovych Prylipko. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ КРАЇН СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 17–22. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.3.
Full textAbstract:
У статті визначено особливості державного управління в країнах Східного партнерства у сфері розвитку екс- портного потенціалу малого та середнього бізнесу. До країн Східного партнерства входять держави колишнього Радянського Союзу: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна. Процеси глобалізації та сучасні напрямки міжнародних економічних відносин впливають на державне управління різних країн. Встановлено, що екс- портний потенціал є частиною економічного потенціалу країни і сприяє виготовленню продукції, що є конкуренто- спроможною на тих чи інших міжнародних ринках. Розглянуто стратегічно важливі нормативні та інші документи, прийняті в аналізованих країнах, а також інструменти підтримки експорту. Авторами охарактеризовано експортну діяльність малого та середнього бізнесу в Україні на прикладі Київської, Тернопільської, Херсонської та Черкаської областей. Структури експорту регіонів України оцінюють кількісні та якісні зміни експорту та зовнішнього серед- овища функціонування експортерів товарів і послуг. Аналіз експорту українських товарів до ЄС, Білорусі та Грузії виявив певну динаміку та особливості налагодження зовнішньоекономічних зв’язків. Приділяється увага важливості підвищення конкурентних переваг для просування національних та регіональних брендів у світі. Авторами наведе- но пропозиції щодо вдосконалення державного управління розвитком експортного потенціалу малого та середнього підприємництва в Україні. Розширення доступу до ринку ЄС та вимог відповідності європейським стандартам обу- мовлюють конкуренцію на внутрішніх ринках, оновлюють законодавство згідно європейських стандартів, сприяють модернізації наявного потенціалу в різних галузях економіки.
23
Носова, Т. І. "Стратегічне управління інтелектуальним потенціалом торговельного підприємства." Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки, no. 4, т. 1 (2014): 28–34.
Find full text
24
Швець, Є. В. "Особливості розробки моделі управління стратегічним потенціалом підприємства." Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки, вип. 3 (59) (2015): 122–28.
Find full text
25
Ситницький, М. В. "Вплив інноваційного потенціалу на стратегічну гнучкість підприємства." Статистика України, no. 1 (2007): 43–47.
Find full text
26
Юрченко, Наталія. "СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ПІДПРИЄМСТВ МОЛОКОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 220–31. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-44.
Full textAbstract:
У статті досліджено сучасний стан вітчизняного ринку молока і молочних продуктів та його місце на світовому ринку. Визначено експортний потенціал галузі. В ході досліджень було виявлено, що в сучасних умовах перед підприємствами молокопродуктового підкомплексу виникає пoтрeба трaнсфoрмaції їх органiзаційнoї, управлiнської та виpобничої стрyктyри в межах єдиного виробничого комплексу. Стратегічними орієнтирами ефективного фyнкціонування молочного ринку в такому випадку можуть виступати дивеpсифікація та спеціалізація, було виявлено потенційні можливості вказаних стратегій та актуальність як для великомасштабних виробників так і для малого та середнього бізнесу. Сфера застосування результатів дослідження: pозраховано на економістів і фахівців молокопереробної галузі, органів державної влади, аспірантів, студентів та наукових співробітників. Проведені дослідження дають змогу впроваджувати необхідні інструменти для своєчасного реагування на потенційні загрози для продовольчої безпеки в сучасних умовах.
27
Зоря, Т. М. "Стратегічне управління потенціалом підприємства на інноваційній основі." Економіка. Фінанси. Право, no. 1/2 (2012): 3–6.
Find full text
28
Kupyra M. and Ivanisik S. "ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА: ВЕКТОР МЕНЕДЖМЕНТУ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-11.
Full textAbstract:
У статті доведено, що менеджмент фінансовою безпекою підприємства залежить від таких складових як фінансова стійкість, ліквідність, ефективність, що векторно формують фінансову стратегію у довгостроковому періоді. Відтак, в такому ключі побудовані теоретико-прикладні постулати дослідження. Встановлено, що під менеджментом фінансової безпеки підприємства визначаємо захищений стабільний стан підприємства, за якого простежується нейтралізація впливу негативних факторів, що в підсумку працює на покращення фінансового стану та базисно веде до самонаповнення, самовідтворення, ефективного управління, стійкого розвитку та формування якісного інвестиційного клімату.
Сформовано концепт системи менеджменту фінансовою безпекою підприємства, який працює через ефективність фінансового управління, взаємодію фінансових ресурсів та сумарний ефект результату, що системно оцінюють рівень фінансової безпеки через індикатори. Стратегічне управління фінансовою безпекою підлягає оцінці через векторні орієнтири. Забезпечення оптимального рівня фінансової безпеки через оцінку та нейтралізацію загроз. Підтримка рівня фінансової безпеки працює через захищеність та ефективність.
Розроблено стратегічну архітектуру формування векторних орієнтирів забезпечення фінансової безпеки підприємства, що базується на системі вибору типу фінансової стратегії через принципи формування та індикатори ефективності, які посилюють стан безпеки.
Обґрунтовано ефект від впровадження типу фінансової стратегії в системі забезпечення фінансової безпеки, що полягає в забезпеченні економічного, нададитивного та фінансового ефектів для підприємства.
Фінансова безпека є напрямком розвитку фінансової діяльності підприємства, посилення стану соціально-економічної безпеки, надійності та захищеності, що свідчить про налагоджену систему ефективного фінансового менеджменту. Адже, саме нерівності у формуванні та розподілі фінансових ресурсів провокують втрату оптимального рівня фінансового потенціалу, вимагають від підприємства швидкого реагування на виклики.
29
С. М. Дубов. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 26, 2020): 129–38. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.129-138.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу теоретичних аспектів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. У статті досліджено як позитивні, так і негативні тенденції розвитку туристичної діяльності в Україні, наведено низку переваг, що можуть отримати туристичні підприємства від їх використання. Проаналізовано специфіку механізмів регулювання та управління потенціалом туристичної сфери України. Визначено методи публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. Проаналізовано вплив громадських організацій на створення сприятливих інвестиційних умов для туристичної діяльності. Визначено систему принципів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. З'ясовано, що отримана інформація дозволить керівництву туристичних підприємств приймати оптимальні стратегічні рішення, визначати найкращі методи стратегічного розвитку, заходи конкурентної боротьби, набір конкурентних переваг та покращити власну діяльність. Запропоновано концептуальні завдання органів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності.
30
Н. В., ЛОХМАН, КОРЕНІЦИНА Т. В., and ГРИЩУК О. А. "СТАБІЛІЗАТОРИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ СФЕРИ ГОСТИННОСТІ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 90, no. 1 (June 14, 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2021.90-1-05.
Full textAbstract:
У статті представлено власний погляд на стабілізатори розвитку інноваційного потенціалу, які представляють собою принципи, які мають забезпечити безперервний, перманентний та ефективний розвиток економічних систем сфери гостинності різних рівнів (країни, регіону, галузі, підприємства). Запропоновано стабілізатори розвитку інноваційного потенціалу сфери гостинності впроваджувати як універсальні принципи: стратегічна спрямованість; системність; динамічність; ефективність; функціональність; реальність, інтегрованість, трансформованість. Визначені принципи мають забезпечити конкурентоспроможність економічних систем сфери гостинності макро-, мезо-, мікро- рівнів
31
O., Hridin. "FEATURES AND FACTORS OF FORMATION OF AN EFFECTIVE PERSONNEL POLICY OF AGRICULTURAL ENTERPRISES." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 41 (March 31, 2021): 22–26. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2021-41-4.
Full textAbstract:
The article is devoted to the study of the features, as well as the establishment and analysis of factors for the formation and imple-mentation of an effective personnel policy of enterprises, including the agricultural sector of the economy. The parameters that affect the effectiveness of the company's personnel policy are defined. The basic principles of personnel policy implementation are summarized and expanded. It is established that the implementation of the personnel policy of the enterprise and the achievement of maximum use of its human resources potential should be based on the creation of equal employment opportunities and career growth of employees. It is proved that the personnel policy of an enterprise is formed under the influence of the external environment, namely socio-political, demographic and socio-economic processes, while adapting through the prism of strategic goals and objectives into a unique manage-ment model for each individual business entity, the main purpose of which is to maximize the full disclosure and use of its own personnel potential. A set of strategic tasks is outlined that should ensure the constant preservation of the numerical and qualitative composition of employees through its periodic restoration and maximum use of human resources in order to constantly improve the efficiency of person-nel work. Various approaches to the interpretation of the content of the concept of «personnel policy» are studied and generalized. The industry features of enterprises operating in the agricultural sector of the national economy are established and cause specific problems in creating a model of personnel policy. It is established that the effectiveness of the personnel policy of agricultural enterprises depends not only on the chosen corporate governance model, which is based on a system of strategic goals and objectives, but is also directly influenced by a complex of factors specific to this sphere of the economy. It is noted that the personnel policy should be formalized as much as possible and clearly, while at the same time remaining flexible and open to continuous improvement. It is noted that when form-ing and actually implementing the personnel policy, it is important for an enterprise to achieve a certain balance of interests of interested parties – the enterprise itself and its employees.Keywords: personnel policy, human resources potential, enterprise personnel, Personnel Management, labor activity, personnel development, agricultural sector of the economy. Статтю присвячено дослідженню особливостей, а також установленню й аналізуванню чинників формування та реалізації ефективної кадрової політики підприємств, зокрема аграрної сфери економіки. Визначено параметри, що впливають на ефек-тивність кадрової політики підприємства. Узагальнено і розширено базові принципи реалізації кадрової політики. Установлено, що реалізація кадрової політики підприємства і досягнення максимального використання його кадрового потенціалу мають ба-зуватися на створенні рівних можливостей зайнятості та кар’єрного зростання працівників. Окреслено комплекс стратегічних завдань, що мають забезпечувати постійне збереження чисельного та якісного складу працівників через його періодичне віднов-лення і максимальне використання кадрового потенціалу. Вивчено та узагальнено різноманітні підходи до трактування змісту по-няття «кадрова політика». Установлено галузеві особливості підприємств, що діють в аграрному секторі національної економіки і зумовлюють виникнення специфічних проблем створення моделі кадрової політики. Установлено, що ефективність кадрової політики підприємств аграрної сфери залежить не лише від вибраної моделі корпоративного управління, а й знаходиться під безпосереднім впливом комплексу специфічних для цієї сфери економіки чинників.Ключові слова: кадрова політика, кадровий потенціал, персонал підприємства, управління персоналом, трудова діяльність, розвиток персоналу, аграрна сфера економіки.
32
Bobrovnik, Denis. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ БЕНЧМАРКІНГУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 3 (19) (2019): 194–201. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-194-201.
Full textAbstract:
Визначено переваги реалізації бенчмаркетінгу для вітчизняних підприємств у контексті забезпечення їх конкурентоспроможності. У статті зазначено, що вітчизняні товаровиробники фактично не використовують метод бенчмаркінгу в процесі управління. Проте потенціал цього методу для трансформації аграрного виробництва є значним, зокрема зміцнення своєї конкурентної позиції, досягнення підвищення ступеня задоволеності покупців та їх лояльності. Визначено пріоритетні напрями розвитку аграрного бенчмаркінгу в Україні з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності аграрних підприємств. Зроблено висновки, що впровадження бенчмаркінгу в роботу сільськогосподарських підприємств є важливим з позиції формування і стратегічних орієнтирів розвитку таких суб’єктів господарювання. Використання цієї технології дає можливість отримати значну кількість переваг. Також її широке використання виробниками аграрної продукції загалом дозволяє отримати системні ефекти від популяризації застосування бенчмаркінгу.
33
Мізюк, Б. М. "СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУР У ТУРИСТИЧНО-ГОТЕЛЬНОМУ БІЗНЕСІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 61 (December 22, 2020): 57–60. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-08.
Full textAbstract:
Питання появи та становлення корпоративних відносин займають важливе місце в роботах вітчизняних науковців у всіх сферах економічної науки. Однак процеси, що відбувається в стратегічному, го-тельному та ресторанному бізнесі, є досить специфічними і потребують глибокого вивчення. У статті розглянуто теоретичні аспекти стратегічного управління в готельному та ресторанному бізнесі. Корпора-тивний сегмент туристичного і готельно-ресторанного бізнесу на даний час представлений у вигляді біль-шості підприємств, які діють у формі акціонерних товариств або у вигляді об’єднання підприємств і меншою мірою представлений транснаціональними компаніями, які діють у формі франчайзингових мереж та кон-трактного управління. В результаті аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних учених прове-дено дослідження витоків системи стратегічного управління. Визначено сутність та особливості впро-вадження стратегічного управління туристичним та готельним бізнесом. Встановлено переваги та труднощі розробки стратегій. Зазначено рівень впровадження запропонованих стратегій у діяльність туристичних та готельних підприємств. Запропоновано передумови дослідження можливостей і перспектив впровадження стратегічного типу управління в туристичному і готельно-ресторанному бізнесі. Обґрунтовано доцільність застосування різних стратегій у туристичному бізнесі, визначено можливі напрями їх реалізації та очікувані результати. Зроблено висновок, що впровадження і використання стратегічного типу управління сприятиме подальшому розвитку готельно-ресторанний бізнесу в Україні. Це дасть можливість використати специфічні особливості наявного туристичного потенціалу України до залучення в міжнародний туристичний та готель-но-ресторанний бізнес і тим самим прискорити вихід на передові економічні позиції.
34
Свидрук, І. І. "ДЕТЕРМІНАНТИ РАДИКАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙ У КЛАСТЕРНИХ УТВОРЕННЯХ КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМУ." Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, no. 2 (April 19, 2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-2-7.
Full textAbstract:
Статтю присвячено виокремленню детермінант радикальних інновацій підприємств в межах туристичних кластерів. Досліджено особливості географічної концентрації як чинника конкурентоспроможності та кластеризації – як ефективної моделі розвитку туристичних підприємств. Виявлено синергетичний ефект об’єднання зусиль окремих суб’єктів для зростання інноваційної активності туристичного кластеру. Проаналізовано географічну концентрацію суб’єктів та потенціал розвитку культурного туризму в Україні. Описано чинники широкого впровадження радикальних інновацій з метою підвищення глобальної конкурентоспроможності. Виявлено значний негативний вплив структурного, незначний позитивний – реляційного та суттєвий позитивний – когнітивного соціального капіталу на зростання інновацій, а також прямий незначний вплив сприйняття ринкової динамічності. Менеджерам підприємств рекомендовано включати в стратегічні плани прогнозні дослідження ринкового середовища. Подальші дослідження запропоновано зосередити на питаннях аналізу впливу розвитку людського капіталу та інституційного регулювання на технологічний прорив та поступові інновації в галузі.
35
Камарчук, І. М., Ф. І. Шопський, and О. В. Шевченко. "ЗМІСТОВНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 66 (April 15, 2022): 78–84. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2022-66-11.
Full textAbstract:
У статті встановлено, що сформувалися різні наукові тлумачення стосовно сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства і для подальшого обґрунтування поняття актуально виділити головні напрями його досліджень. Посилюється важливість формування пропозицій щодо надання характеристик міжнародної конкурентоспроможності підприємства, які б враховували базові засади, прогресивні зміни, стратегічні орієнтири та майбутні очікування його діяльності при забезпеченні достатнього рівня. Метою статті є наукове обґрунтування змістовно-теоретичної характеристики міжнародної конкурентоспроможності підприємства, в якій б враховувалися внутрішньоорганізаційні та зовнішні умови його діяльності, у контексті чого можливо досягнути необхідного стану. В процесі написання статті використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи теоретичного узагальнення, системного та логічного аналізу, порівняння та групування. Обґрунтовано концептуальні положення необхідності розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства та пошуку напрямів забезпечення достатнього рівня її конкурентоспроможності. Проведено дослідження низки авторських тверджень щодо сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства. Зроблено висновки про високу диференціацію змістовно-теоретичних характеристик досліджуваного поняття і відносно узагальнення наукових тверджень запропоновано авторські твердження для формування оптимального визнання. Концептуальні наукові твердження стосовно сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства варто пов’язати з такими характеристиками, як показник ефективності зовнішньоекономічної діяльності, набір конкурентних переваг на рівні міжнародних відносин, характеристика ресурсного забезпечення та сформованості конкурентного потенціалу на зовнішньому ринку, стан сформованості системи управління у міжнародному конкурентному середовищі, порівняльна оцінка розвитку в середовищі технологічних тенденцій та зростання інформатизації міжнародних економічних відносин. У подальшому варто очікувати появи нових наукових напрямів в обґрунтуванні змістовних характеристик міжнародної конкурентоспроможності підприємства, що буде визначатися інтенсивністю тенденцій, згідно з якими забезпечується її достатній рівень.
36
В. О., ШПИЛЬОВА, ФІНАГІНА О. В., and БУРЯК Є. В. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНА КЛАСТЕРНА ПОЛІТИКА: ПОТЕНЦІАЛ ТА ЦІЛЬОВІ ІНТЕРЕСИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, no. 3 (January 8, 2021): 28–44. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-03.
Full textAbstract:
У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій.
Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації.
Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань.
Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.
37
Dyak, O. T. "СТАН ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ГАЛУЗІ ПТАХІВНИЦТВА." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 2 (September 5, 2016): 58–61. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6910.
Full textAbstract:
Стратегічним пріоритетом соціального та економічного розвитку України в умовах ринкових трансформацій є підвищення рівня продовольчої безпеки держави на основі нарощування виробництва продуктів харчування. При розв’язанні даного питання птахівництво стало одним із найбільш економічно привабливих та конкурентоспроможних видів агробізнесу і є в Україні традиційною галуззю сільського господарства, чому сприяють кліматичні умови та розвинуте зернове господарство. Однак в агропромисловому виробництві України досліджувана галузь залишається проблемною. Проведений в дослідженні аналіз сучасного стану розвитку галузі показує, що в цілому по Україні спостерігається позитивний розвиток птахівництва, спостерігається тенденція до збільшення поголів’я птиці, обсягів виробництва м’яса птиці та виробництво яєць. Але, незважаючи на позитивні тенденції, у птахівничих підприємств ще залишається низка проблем, таких як нестабільність державної підтримки, цінової політики, податковий тиск, недостатня кормова база, неналежна якість продукції тощо. Тому, основними напрямами розвитку птахівництва повинні стати: формування нових та відродження колишніх спеціалізованих комплексів з виробництва продукції птахівництва на індустріальній основі, основі більш повного використання генетичного потенціалу кросів і порід птиці, раціональної організації праці та виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції, поглиблення переробки птахівничої сировини, розширення асортименту і підвищення якості продукції; освоєння сучасних методів маркетингу, збуту, реклами.
38
Горященко, Юлія, Юлія Бокова, and Анастасія Кулешова. "ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ`ЄКТІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 297–302. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-64.
Full textAbstract:
В статті розглянуто та досліджено чинники впливу на розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності суб`єктів малого бізнесу. Виявлено те, що подальшого розгляду потребує дослідження інноваційно інвестиційного потенціалу в контексті розробки та реалізації інноваційно інвестиційної стратегії забезпечення стійкого розвитку підприємств. Проблеми визначення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку є вкрай актуальними для економіки України. Вирішення цих проблем і формування працездатної системи показників дозволять оцінити ефективність поточного функціонування інноваційно-інвестиційного механізму і ступінь реалізації поставлених завдань і цілей інноваційного розвитку. Управління інноваційно-інвестиційним розвитком держави відноситься до стратегічно важливих, що пов'язано зі зростанням ролі інновацій та необхідних для цього інвестицій, оскільки вони безпосередньо впливають на основні макроекономічні показники розвитку країни.
39
Zakcharchenko, Lolita, Mohammad Hazrat, and Maxim Grigoriev. "Strategic Directions of Formation of the Information Potential Enterprises in the Conditions Digital Economy." Modern Economics 12, no. 1 (December 26, 2018): 93–99. http://dx.doi.org/10.31521/modecon.v12(2018)-14.
Full text
40
Kovalchuk, I. V., M. V. Slusar, and I. I. Kovalchuk. "АНАЛІЗ СТАНУ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА УКРАЇНИ, ЯК ПЕРСПЕКТИВНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ." Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Livestock, no. 4(39) (December 23, 2019): 63–67. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.lvst.2019.4.9.
Full textAbstract:
Об’єктом досліджень була галузь молочного скотарства України. Метою роботи було проаналізувати стан галузі молочного скотарства в Україні, визначення проблем та шляхів подолання кризового стану. Галузь молочного скотарства в Україні характеризується скороченням поголів’я худоби, зменшенням загального обсягу виробництва молока. Втрата молочних корів – це втрата стратегічних ресурсів, відновлення яких у найближчому майбутньому досить проблематичне. Тому стабілізація поголів’я і розвиток молочного скотарства повинні стати важливим пріоритетом аграрного виробництва. Тенденції структури виробництва молока засвідчують поступове нарощування його обсягів великими сільськогосподарськими підприємствами, що є позитивним з точки зору якості молока, економічної ефективності його виробництва. Основними напрямами розвитком молочного скотарства є зосередження уваги на розширенні виробництва молока у великих господарствах. Для підтримання необхідного рівня виробництва молочної сировини молокопереробні підприємства продовжуватимуть ініціювати і фінансувати незалежність країни у даному сегменті національного агропродовольчого ринку, а також захист його від неякісної імпортної продукції; контролювати дотримання екологічних нормативів і протиепідеміологічних заходів, особливо крупними товаровиробниками, що, як правило, розміщують свої виробництва поблизу великих населених пунктів. Основу молочного скотарства повинні становити вітчизняні породи, які за генетичним потенціалом знаходяться на рівні кращих європейських аналогів, а за якістю молока, плодючістю, тривалістю продуктивного використання їх переважають. Кількість і якість молочної сировини, що виробляється сьогодні в Україні, не відповідає вимогам ринку. Основними причинами цього є дрібнотоварність виробництва молока, концентрація його переважно у господарствах населення, постійне скорочення молочного поголів’я, низька ефективність селекційної роботи, дефіцит коштів для впровадження передових технологій годівлі, утримання та відтворення стада, відсутність економічних і соціальних стимулів покращення організації праці у молочному тваринництві, зокрема, низький рівень заробітної плати, несприятливі умови праці на селі тощо. Подальше поліпшення ситуації у молочному скотарстві вимагає державного стимулювання виробників шляхом підтримки їх діяльності.
41
Arefieva, O. V., S. T. Piletska, and D. V. Zabolotna. "The Strategic Resources of Ensuring the Economic Potential in the Context of Integration-Diversification Development of Enterprise." Business Inform 11, no. 514 (2020): 398–404. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-11-398-404.
Full textAbstract:
The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.
42
Arefieva, O. V., S. T. Piletska, and D. V. Zabolotna. "The Strategic Resources of Ensuring the Economic Potential in the Context of Integration-Diversification Development of Enterprise." Business Inform 11, no. 514 (2020): 398–404. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-11-398-404.
Full textAbstract:
The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.
43
Kopcha, J. J. "The Scientific Approach to the Formation of Strategic Guidelines for Managing the Potential of Economic Security of Enterprises." Business Inform 7, no. 498 (2019): 330–36. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2019-7-330-336.
Full text
44
Cherchyk L. and Burda A. "ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМ МЕНЕДЖМЕНТУ ЛІСОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 109–15. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-15.
Full textAbstract:
У статті обгрунтовано необхідність змін у системі управління лісокористуванням на засадах сталого розвитку. Реалізація у дослідженні міждисциплінарного підходу переконливо свідчать про зростання значення лісу завдяки виконанню ним екологічних, економічних і соціальних функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях. На основі аналізу наукових джерел та офіційних міжнародних документів узагальнено підходи до визначення сутності сталого (стійкого, усталеного) лісокористування, збалансованого розвитку лісового господарства, а саме як: 1) гармонійного поєднання екологічних, економічних та соціальних функцій лісів; 2) стабільного розвитку екосистем лісу та ландшафту загалом; 3) комплексного застосування заходів щодо користування, відтворення, формування, охорони та захисту лісів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін; 4) невиснажливого та раціонального використання ресурсів (потенціалу) лісу. Змістовне наповнення зазначених підходів обумовлює необхідність застосування відповідних систем менеджменту лісових господарств, у яких відображаються стратегічні цілі та пріоритети і застосовуються відповідні інструменти їх реалізації. А саме, при трактуванні сталого лісокористування згідно першого підходу доцільно застосовувати інтегровані системи менеджменту на основі міжнародних стандартів; якщо домінують акценти другого підходу – сталий лісовий менеджмент, екологічно орієнтований лісогосподарський менеджмент, екосистемний та екологічний менеджмент; при третьому підході – сталий лісовий менеджмент на основі стандартів SA 8000 (Social Accountability), соціальний менеджмент; при четвертому підході – екологічний менеджмент на основі стандартів ISO 14000, управління бізнес-процесами. Охарактеризовано сутність та особливості застосування зазначених систем менеджменту лісогосподарських підприємств
45
A. V., A. V. "The Sustainable Level of Innovation Potential as a Strategic Priority Task for Operation of Industrial Energy Producers." Business Inform 12, no. 503 (2019): 118–25. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2019-12-118-125.
Full text
46
Радкевич, Валентина Олександрівна. "Енергоефективність у професійній підготовці майбутніх фахівців будівельного профілю." New computer technology 8 (November 22, 2013): 58–60. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v8i1.167.
Full textAbstract:
Стратегічним завданням Уряду нашої держави є стабілізація економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на основі його глибокої модернізації. Однак заплановане створення в різних регіонах України нових технологічних укладів, модернових виробництв, перспективних секторів економіки неможливе без наявності компетентних кваліфікованих робітників, яких покликана готувати система професійно-технічної освіти. Саме тому ця система потребує державної підтримки й інвестицій в напрямі модернізації усіх її підсистем, приведення у відповідність до вимог сучасного енергоефективного виробництва.У зв’язку з цим, актуальним є оновлення змісту і засобів професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, спрямованих на оволодіння сучасними виробничими технологіями, що уможливлять їх здатність працювати на високотехнологічному обладнанні, використовувати в професійній діяльності енергоефективні матеріали.Зазначимо, що проблема заощадження енергетичних ресурсів України обговорюється політиками, науковцями, роботодавцями протягом 16 років. Однак у професійно-технічній освіті і до сих пір відсутні навчальні дисципліни, які б забезпечували формування у молодих робітників культури енергоефективної діяльності.З огляду на це в Інституті професійно-технічної освіти НАПН України було започатковано новий напрям досліджень, що стосується впровадження питань енергоефективності у первинну професійну освіту і професійне навчання кваліфікованих робітників на виробництві. Створений з цією метою Центр енергоефективності спрямовував свої зусилля на розробку інноваційного навчального курсу «Основи енергоефективності».Підґрунтям створення цього навчального курсу стали результати аналізу практики діяльності підприємств галузей народного господарства, в тому числі й будівельної, а також змісту навчальних планів і програм за якими здійснюється підготовка кваліфікованих робітників.Виявилося, що на підприємствах гальмується забезпечення заходів щодо: впровадження енергозберігаючих технологій, енергоефективного обладнання; зменшення енергоємності продукції; скорочення витрат ресурсів; контролю й управління витратами паливно-енергетичних ресурсів; участі робітничих кадрів у планових заходах підприємств з енергозбереження.Аналіз змісту професійно-технічної освіти показав, що недостатньою є популяризація і пропагування економічних, екологічних і соціальних переваг енергозбереження серед учнівської молоді ПТНЗ і виробничого персоналу підприємств. Було запропоновано до змісту професійного навчання кваліфікованих робітників вводити навчальний матеріал з енергоефективних технологій. Наприклад, для фахівців будівельного профілю доцільно вводити навчальний матеріал, що стосується комплексних енергосистем, вітроенергетики, сонячної енергетики, гідроенергетики, біоенергетики, геотермальної енергетики тощо. Цінною навчальною інформацією для учнів ПТНЗ є сучасні технології будівництва будинків із низькою енергетичною потребою, будинків типу «нуль енергії», будинків «плюс», пасивних будинків тощо.Енергозберігаюче будівництво потребує від кваліфікованих робітників широких компетенцій і знань інтегрованого характеру стосовно: будівельної фізики, систем опалення, вентиляції та акліматизації, технологій сонячної енергії, енергозберігаючої техніки тощо.Розуміючи, що енергозбереження є важливою народногосподарською проблемою, а отже має ґрунтуватися на науковій основі з використанням системного підходу, методів моделювання економічної доцільності використання енергоефективних технологій, матеріалів і обладнання у виробництві, а також альтернативних джерел енергії відбір змісту навчального курсу «Основи енергоефективності» здійснювався з урахуванням досягнень фундаментальної та галузевих наук. У даному випадку підґрунтям відбору змісту навчального матеріалу, що розкриває потенціал енергоефективності й енергозбереження слугували об’єкти, поля й види професійної діяльності кваліфікованого робітника будівельного профілю.У структуруванні навчального матеріалу використовувався модульний підхід, що дозволило утворити п’ять модулів:Загальний, у якому розглядаються питання щодо необхідності енергоресурсів для забезпечення якісного життя як окремої людини, так і суспільства в цілому; обґрунтовується актуальність розв’язання проблеми підвищення енергоефективності на основі економного використання енергоресурсів.Галузевий, у якому розглядаються характерні особливості енергоспоживання в галузі й, відповідно, розв’язання проблем заощадження енергоресурсів.Виробничий, у якому питання підвищення енергоефективності вирішується на рівні підприємства.Професійний, у якому питання підвищення енергоефективності вирішуються в межах професійного поля діяльності, на робочому місці.Побутовий, у якому розглядаються питання енергозбереження в побуті (в умовах ПТНЗ, дома).На вивчення цього курсу розробники відвели 20 годин, з них 6 годин на лабораторно-практичні роботи.Вивчення кваліфікованими робітниками будівельного профілю навчального курсу «Основи енергоефективності» сприятиме формуванню у них енергозберігаючої свідомості, активної громадянської позиції щодо прийняття екологічно й енергетично грамотних рішень у професійній діяльності.
47
Лаврук, Олександр. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА АКТИВІЗАЦІЯ ЇЇ ФУНКЦІЙ У РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 124–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-124-135.
Full textAbstract:
Вказується на загострення соціально-економічних проблем у розвитку галузі тваринництва, які потребують активної регулюючої участі держави за рахунок формування і реалізації державної політики з метою за- безпечення стабільних економічних, правових, соціальних передумов його подальшого функціонування. Підкреслюється, що важливість цих актуаль- них і стратегічних питань має перебувати під прискіпливою увагою держави та її державної політики, якій належить постійно забезпечувати узгодження інтересів тваринницьких підприємств регіонів і держави. Зазначається, що подальша нестійка виробнича діяльність тваринництва призведе до такої критичної ситуації, коли держава не отримає необхідного обсягу найбільш важливих продуктів харчування власного виробництва, що вплине на стан продовольчої безпеки країни. Вказується, що на даний час потребують на- укового осмислення й обґрунтування питання організаційного, норматив- но-правового забезпечення впровадження сучасних інструментів державної політики у тваринництві. Розглядається роль та складові елементи функ- цій державної політики, які мають безпосередній вплив на збільшення гене- тичного потенціалу тварин та обсяги виробництва тваринницької продукції. Обґрунтовуються методи та механізм реалізації різних видів функцій державної політики під час виробництва якісної тваринницької продукції. Визначаються основні функції, які повинні підпорядковуватися виконанню місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядуван- ня, оскільки сприяють ефективному розвитку галузі тваринництва. Окрес- лено доцільність держави впроваджувати спеціальні соціальні програми для підтримки тваринництва і створення сприятливих умов для його ефектив- ного функціонування. Запропоновано структурні класифікаційні характе- ристики та основні складові активізації функціональної спрямованості дер- жавної політики на інноваційний розвиток тваринництв.
48
Малигіна, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 174–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-174-187.
Full textAbstract:
Досліджено особливості реалізації кадрової політики держави у сфері освіти як цілеспрямованої стратегічної діяльності держави, пов’яза- ної з плануванням та прогнозуванням формування професійного розвитку та раціонального використання кадрів у сфері освіти, визначенням цілей і пріоритетів кадрової діяльності та державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою. Аргументовано, що це також й складова стратегії держави з формування й раціонального використання кадрового потенціалу суспільства.
Показано, що структура державної кадрової політики у сфері освіти, як і структура державної кадрової політики загалом, базується на принципах, включає суб’єкти, об’єкти, механізми формування та реалізації. Основні принципи державної кадрової політики у сфері освіти — це соціальна спра- ведливість, комплексність та послідовність її проведення; збалансованість суспільних інтересів та інтересів окремих суспільних груп; професіоналізм; збалансованість представництва досвідчених та молодих працівників з ураху- ванням гендерної рівності; відповідальність держави за створення передумов для реалізації життєво важливих інтересів людини, реалізації громадянами права на освіту і працю; взаємоповага у відносинах між особою та державою, працівником та роботодавцем; партнерство держави і недержавного сектору; безперервність навчання.
Зокрема, принципами державної кадрової політики у сфері освіти пропо- нується розглядати сформульовані на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду правила, які покладені в основу діяльності суб’єктів з формування й реалізації кадрової політики держави — органів державної влади та міс- цевого самоврядування, відомств, установ, організацій, підприємств у сфері освіти.
Неефективність державної кадрової політики спричинює суттєвий роз- рив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. Також визначено, що масовість вищої освіти зумовлює необхідність оптимізації державного замовлення відповідно до реальних потреб національної економіки.
49
Сарнацький, М. "Чинники, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні." Юридичний вісник, no. 5 (December 16, 2020): 203–12. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2021.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різних протиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими.
Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась.
Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості.
Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди.
Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів.
Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства.
До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.
50
Korol’, V. S. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА." Actual problems of regional economy development 1, no. 12 (April 11, 2016): 91–98. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.12.91-98.
Full textAbstract:
Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) промислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін.
Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівноваженого стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпеченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності.
Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного використання всіх видів природних ресурсів.
Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром національної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріоритетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика.
Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспільства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище.
Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати принаймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисловими і непромисловими викидами.