Academic literature on the topic 'Стратегічний потенціал підприємства'

У статті обґрунтовано теоретичні підходи до трактування поняття «потенціал підприємства» та його складників. Згруповано підходи до визначення сутності у три основні напрями: ресурсний, цільовий та системний. Розглянуто еволюцію економічної думки щодо потенціалу підприємства протягом 1981–2018 рр. Визначено, що у вітчизняній літературі виділяють чотирнадцять видів потенціалу підприємства, а саме: трудовий, управлінський, матеріально-технічний, ресурсний, фінансовий, екологічний, ринковий, виробничий, збутовий, інноваційний, економічний, організаційний, інформаційний, стратегічний. Проаналізовано різні види складників потенціалу підприємства та виділено первинні елементи, до яких належать матеріальні, людські та фінансові ресурси. Удосконалено концептуальний підхід до поняття «потенціал підприємства» з огляду на його складники, процес формування та реалізації.

Розглянуто взаємозалежність між конкурентним потенціалом, конкурентним статусом і конкурентними перевагами. Узагальнено існуючі підходи дослідників щодо розуміння структури конкурентного потенціалу. Розглянуто взаємозв’язок між потенціалом підприємства, конкурентним потенціалом, стратегічним потенціалом. Запропоновано авторську схему структури конкурентного потенціалу підприємства, яка об’єднує входи у вигляді ресурсів і виходи як готову продукцію, де безпосередньо потенціал підприємства як його спроможність виробляти продукцію із наявних ресурсів визначено як функціональний. Разом з ним виокремлено ринковий потенціал і ресурсний, які складають економічний потенціал підприємства. Досліджено вплив ресурсного потенціалу на економічний і конкурентний в залежності від галузей. Доведено вирішальну роль ресурсного потенціалу у формуванні конкурентного потенціалу підприємств аграрного сектору. Розглянуто зміст, призначення і структуру функціонального потенціалу підприємства. Конкурентний потенціал аграрного підприємства є похідною економічною категорією від взаємодії ресурсного потенціалу, функціонального і ринкового потенціалів підприємства, де на першому рівні знаходяться параметри ресурсного й ринкового потенціалів, на другому рівні знаходиться функціональний потенціал підприємства, і вже на третьому - конкурентний потенціал.

Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.

Мета статті полягає у визначенні проблемних аспектів, а також обґрунтуванні стратегічних орієнтирів управління потенціалом фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств. Узагальнено сутнісні характеристики фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств. Сформовано концеп-туальну структуру та послідовність формування потенціалу фінансово-економічної стійкості торговельного підприємства, основою чого визначені належний фінансовий стан та фінансова стійкість підприємства, ре-сурсозабезпеченість, ефективність використання, нарощування та розвиток потенціалу. Встановлено, що наявність у вітчизняній торгівлі тенденції до економічного розвитку підтверджується низкою ключових по-казників ефективності функціонування торговельних підприємств в Україні. Сформовано висновок про на-явність у більшій мірі позитивних аспектів відносно економічної компоненти передумов щодо посилення по-тенціалу фінансово-економічної стійкості підприємств торгівлі в Україні. Виявлено, що при оцінюванні фінан-сової складової є підстави до її трактування як значно менш забезпеченої. Такий висновок обумовлюється не-стабільністю низки показників фінансового стану та фінансових коефіцієнтів галузі торгівлі в Україні. Вста-новлено, що політика стратегічного управління потенціалом фінансово-економічної стійкості торговельних підприємств повинна реалізуватися за такими напрямами, як альтернативні форми формування фінансового результату, покращення фінансово-економічної привабливості підприємств, розподіл фінансово-економічних ризиків з виробничим сектором, реалізація підприємствами фінансового потенціалу внутрішнього ринку. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад формування потен-ціалу фінансово-економічної стійкості торговельного підприємства, узагальнення даних економічної ефектив-ності, фінансової стійкості та ліквідності торговельних підприємств України у 2010-2019 рр., визначення об’єктів, напрямів та інструментарію стратегічного управління потенціалом фінансово-економічної стій-кості вітчизняних торговельних підприємств.

Обґрунтовано систему стратегічного фінансового обліку шляхом розробки теоретичних засад обліку стратегічних активів. Розглянуто розвиток системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій через призму поглиблення та додаткової класифікації вже наявних об’єктів фінансового обліку, зокрема активів підприємства, за ранжуванням стратегічно значущих активів. Обґрунтовано доцільність використання ресурсної теорії стратегічного менеджменту для ідентифікації стратегічних активів. Визначено пріоритетність стратегічних активів серед об’єктів стратегічного управління з огляду на положення ресурсної теорії. Запропоновано необхідність перегляду системи інформаційного забезпечення прийняття стратегічних управлінських рішень у контексті застосування концепції ключових компетенцій. Використано теорію стратегічного управління, яка дозволила ідентифікувати та описати об’єкти, яким має приділятися особлива увага суб’єктами стратегічного менеджменту. Розвинуто ресурсну теорію з подальшим формуванням основного джерела стійких конкурентних переваг підприємства – стратегічних активів, які формують доходи підприємства або сприяють мінімізації його витрат. Сформовано актуальність проблеми щодо необхідності облікової ідентифікації, пошуку релевантних моделей оцінювання та забезпечення достовірного надання інформації про наявність чи зміни на підприємстві стратегічних активів. Запропоновано розглядати стратегічні активи як сукупність ресурсів підприємства, що забезпечують формування його конкурентного потенціалу. Виокремлено поняття стратегічних активів у системі обліку в широкому та вузькому розумінні залежно від видів забезпечуваних ними конкурентних переваг, що гарантують формування конкурентних переваг підприємства.

Стратегічне управління забезпечує досягнення стійких конкурентних переваг на всіх етапах розвитку підприємства, розглядаючи та застосовуючи процесуальний, структурний, змістовний, людський, ринковий та ресурсний аспекти. Проаналізовано ринок хліба та хлібобулочних виробів та виявлено основні тенденції його функціонування. Доведено, що підґрунтям підвищення конкурентного потенціалу підприємства є управління стратегічними активами і компетенціями підприємства. Здійснено аналіз конкурентного потенціалу підприємств хлібопекарської галузі Одеської області. Проаналізовано складові елементи конкурентного потенціалу. Аналіз рівня та динаміки потенціалу основних бізнес-процесів виявив групу підприємств, у яких спостерігаються проблеми у виробничій сфері, пов’язані з відсутністю гнучких виробничих процесів, автоматизованих систем управління, із низькою узгодженістю систем постачання і збуту. Розраховано рівень конкурентного потенціалу, який дав змогу визначити конкурентну позицію підприємства та розрахувати індекс фактичного використання конкурентного потенціалу.

УДК 339.187; JEL Classification: М29 Мета. Розробка та реалізація ефективної стратегії розвитку, будучи перспективно орієнтованим етапом процесу комерційної діяльності торговельного підприємства, виступаючи підґрунтям для набуття довгострокових конкурентних переваг і максимізації прибутку, залишається надалі актуальною проблемою та визначено основною метою в даному дослідженні. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного управління та напрями розвитку торговельних підприємств умовах мінливого зовнішнього середовища. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Успішність стратегії розвитку значною мірою залежить від обґрунтованості заходів реагування на зміни та очікування ринку в довгостроковій перспективі, тобто від ефективності стратегічного управління та реалізації системи заходів із забезпечення найбільш раціонального використання стратегічних ресурсів, виявлення резервів та розвитку конкурентного потенціалу торговельного підприємства. Завдяки правильно обраним стратегічним орієнтирам та вчасному провадженій стратегії розвитку торговельне підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. В ході дослідження теоретично підтверджено доцільність постійного перегляду стратегічних орієнтирів розвитку діяльності торговельних підприємств, які створюють умови для реалізації не тільки поточних/ короткострокових цілей і завдань, але й уможливлюють досягнення стратегічних в довгостроковій перспективі. Наукова новизна. Запропоновано визначати стратегію розвитку об’єкта торговельної діяльності, як концепцію діяльності, орієнтовану на збільшення обсягу збуту товарів/послуг та розширення торговельної мережі, що передбачає планування, втілення і контроль за процесом реалізації та доведенням до кінцевого споживача, ґрунтуючись на ефективному використанні стратегічних ресурсів і виявлених резервах конкурентного потенціалу на засадах інноваційності та клієнтоцентричності. Практична значущість. Зважаючи на те, що стратегія розвитку закладає перспективи для торговельного підприємства та визначає його майбутню конкурентну позицію на ринку, в роботі запропоновано алгоритм процесу розробки та реалізації стратегії розвитку, як елемент удосконалення системи стратегічного управління та забезпечення економічного зростання підприємства в цілому.

Розглянуто питання використання стратегічного менеджменту як технології управління на підприємствах нафтогазового комплексу з метою забезпечення енергетичної безпеки України. Досліджено взаємозв’язок стратегічних планів у розрізі державного, галузевого управління та підприємств нафтогазового комплексу. Визначено, що нафтогазовий комплекс повинен не лише ефективно використовувати свій потенціал, але й створювати умови для формування нових конкурентних переваг, носіями яких мають стати підприємства і організації, що до нього входять. Обґрунтовано концепцію стратегічного управління на підприємствах нафтогазового комплексу в контексті енергетичної безпеки України.

Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капітало­утворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутво­рювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації. Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капітало­утворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту); 5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій. Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи. Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.

Сучасні умови глобалізації бізнесу, значна обмеженість ресурсів, посилення конкуренції та прискорення технологічних нововведень вимагають від сільськогосподарських підприємств здатності швидко пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Запорукою їх успішного продуктивного розвитку є забезпечення максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. У науці та практиці існує велика кількість різноманітних методичних інструментів, які сприяють покращенню функціонування суб’єктів господарської діяльності. Одним із таких інструментів, що забезпечує досягнення результативного розвитку, формуючи стійкі конкурентні переваги, є стратегія. Йдеться про складну модель, яка охоплює усі процеси на підприємстві. Використання керівниками сільськогосподарських підприємств прогресивних методів розробки стратегії є запорукою успіху її ефективної реалізації та нарощення підприємством конкурентних переваг в ринковому середовищі. У статті проаналізовано існуючі методи стратегічного планування, в основі яких лежить різна методика побудови стратегій. Проведено характеристику наступних методів: ресурсний метод, цільовий метод, метод екстраполяції, інтерполятивний метод, пробно-статистичний метод, критеріальний метод, нормативний метод, балансовий метод, матричний метод і побудова стратегічного плану. На основі опрацьованих джерел досліджено метод Хосин Канрі, що базується на застосуванні циклу Демінга та являє собою концепцію циклічного управління. Розроблено типову стратегію розвитку сільськогосподарського підприємства у вигляді Х-матриці. Дана стратегія розрахована на 3 роки і включає стратегічні і тактичні цілі, процеси і результати, між якими встановлені відповідні кореляційні зв’язки. Серед стратегічних цілей, що є типовими для сільськогосподарських підприємств виокремлено наступні: підвищення ефективності бізнесу, підвищення ефективності збутової діяльності, впровадження інноваційних технологій у виробництво та оптимізація бізнес-процесів. Відповідно керівництво сільськогосподарських підприємств можуть формувати більшу кількість перспективних цілей, виходячи із потреб суб’єктів господарювання. Отримані результати формують підґрунтя для подальших досліджень механізму формування та впровадження стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.

Глобальною метою функціонування підприємства є створення і підтримка конкурентної переваги підприємства. При цьому трудовий потенціал як стратегічний ресурс відіграє вирішальну роль. Цілком очевидно, що на сучасному етапі без реструктуризації реального сектора економіки неможливо вивести країну з кризи, тому зараз реформування підприємств активно погоджують із необхідністю їхньої реструктуризації.

1. Kryvovyazyuk I.V., Volynchuk Yu. V., Pushkarchuk I. M. Methodological approach to the efficiency evaluation of innovative processes in logistical activity of enterprises. Actual Problems of Economics 2015. Vol. 174, Issue 12, Pages 408 – 414. 2. Palyvoda Olena, Karpenko Oksana, Bondarenko Olena, Bonyar Svitlana and Bikfalvi Andrea (2018). Influence of network organizational structures on innovation activity of industrial enterprises. Problems and Perspectives in Management, 16(3), 174-188. 3. Вовк, О. М., Дудік, А. О. (2020). Управління потенціалом розвитку підприємства: стратегічний підхід. Економічний простір, (162), 53-56. 4. Ареф’єва, О. В. Полоус О.В. (2019) Соціально-економічні умови інтелектуалізації управління холістичним розвитком підприємства // Зб. наук. пр. НУК. – Миколаїв : НУК, 2019. – № 2 (476). – С. 29–36.
При визначенні економічних аспектів розвитку потенціалу підприємства слід виділяти генеральну мету підприємства і комерційні цілі, в якості яких доцільно прийняти підвищення рентабельності, оптимізацію фінансового результату, вартісний підхід при формуванні ресурсного забезпечення. Стратегічне управління потенціалом розвитку підприємства є важливою складовою частиною у досягненні підприємницького успіху. Зазначені визначення поняття, складники, фактори, які впливають на стратегічне управління потенціалом підприємства, є теоретичною основою для побудови раціональної моделі інноваційного управління підприємством. Впровадження моделі управління допомагає керівництву фірми приймати правильні рішення, які забезпечать усунення поточних та стратегічних проблем, та підвищує можливість підприємства вчасно реагувати на будь-які зміни у зовнішньому середовищі.

Робота виконана в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Захист дисертації відбувся „27” грудня 2012 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.052.05 у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя за адресою: 46001, м. Тернопіль, вул. Білогірська, 2, зал засідань. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 56.
У дисертації обґрунтовано комплексне вирішення проблеми вдосконалення управління стратегічним потенціалом машинобудівних підприємств та розроблено практичні рекомендації щодо його здійснення. Досліджено та систематизовано теоретичні аспекти особливостей управління стратегічним потенціалом підприємства. Розкрито сутність стратегічного потенціалу підприємства, наведено його структурні складові, видові прояви та узагальнено наявні підходи до управління ним. Проаналізовано тенденції розвитку машинобудівного комплексу України, на основі чого визначено пріоритетні напрями підвищення його конкурентоспроможності. Проведено оцінку фінансової стійкості підприємств автомобілебудівної галузі як однієї з найбільш перспективних у структурі машинобудування. Здійснено аналіз методів управління стратегічним потенціалом, що використовуються на вітчизняних підприємствах машинобудівного комплексу. Розроблено структурно-логічну модель та алгоритм управління стратегічним потенціалом машинобудівних підприємств. Запропоновано методику оцінювання стратегічного потенціалу підприємства на основі розрахунку інтегральних показників рівня та ефективності його використання. Отриманий із застосуванням методики результат дозволяє обрати конкретну стратегію розвитку господарюючого суб’єкта, для чого розроблено матрицю стратегій розвитку підприємства. Основні положення роботи впроваджені в практику діяльності вітчизняних підприємств машинобудівного комплексу.
В диссертации обосновано комплексное решение проблемы совершенствования управления стратегическим потенциалом машиностроительных предприятий и разработаны практические рекомендации по его осуществлению. В первом разделе „Теоретические аспекты особенностей управления стратегическим потенциалом предприятия” проведено исследование становления термина „потенциал предприятия”, выделено три эволюционные подходы к научному пониманию этой категории: ресурсный, результативный, целевой. Охарактеризована сущность стратегического потенциала предприятия, представлена его структура как определенная взаимосвязанная совокупность локальных потенциалов каждого вида ресурсов; приведена классификация видовых проявлений стратегического потенциала, которая учитывает особенности деятельности машиностроительных предприятий; систематизированы имеющиеся подходы к оценке и управлению стратегическим потенциалом предприятия. Во втором разделе „Аналитическая оценка предпосылок развития стратегического потенциала машиностроительных предприятий Украины” на основе анализа динамики развития отечественной машиностроительной отрасли определены приоритетные направления повышения ее конкурентоспособности, которые укрепят позиции машиностроительных предприятий не только на внутренних, но и на внешних рынках. Используя общеизвестные модели диагностики банкротства: Альтмана, Таффлера, модели R, проведена комплексная оценка финансовой устойчивости предприятий автомобилестроительной отрасли как одной из наиболее перспективных в структуре машиностроения. Осуществлен анализ применяемых методов управления стратегическим потенциалом на отечественных предприятиях машиностроительного комплекса, в результате которого выявлено, что на автомобилестроительных предприятиях Украины существует неэффективная система управления, которая не позволяет в полной мере осуществлять стратегическое управление предприятием. В третьем разделе „Совершенствование методического обеспечения управления стратегическим потенциалом машиностроительных предприятий” разработана структурно-логическая модель и алгоритм управления стратегическим потенциалом машиностроительных предприятий, позволяющие учитывать влияние различных факторов внутренней и внешней среды на функционирование предприятия. Выделены ключевые принципы управления стратегическим потенциалом предприятия. Практическое использование предложенной модели управления стратегическим потенциалом предприятия представлено в виде стратегической карты, в которой отражены причинно-следственные связи между целями и элементами стратегического потенциала машиностроительного предприятия. Предложена методика оценки стратегического потенциала предприятия, основанная на расчете интегральных показателей, позволяющая, с одной стороны, оценить уровень стратегического потенциала, который есть у предприятия, а с другой – эффективность и равномерность его использования. На основании вычисленных интегральных значений уровня стратегического потенциала и эффективности его использования разработана матрица стратегий развития предприятия, с помощью которой руководители фирм могут определиться с дальнейшими стратегическими направлениями деятельности машиностроительных компаний. Основные положения работы внедрены в практику деятельности отечественных предприятий машиностроительного комплекса.
The complex problem’s decision of management improvement of machine-building enterprises strategic potential was grounded in thesis. Practical recommendations in relation to his realization were developed. The theoretical aspects of features of management of enterprise strategic potential were investigated and systematized. Essence of enterprise strategic potential was exposed; its structural constituents and specific displays were resulted, and present approaches to the management strategic potential were generalized. The develop trends of Ukrainian machine-building complex were analyzed. The estimation of financial firmness of automotive industry enterprises was conducted. The analysis of methods of management of domestic machine-building enterprises complex strategic potential was executed. Structurally logical model and algorithm of management machine-building enterprises strategic potential were developed. The method of evaluation of enterprise’s strategic potential was offered. The matrix of enterprise development strategies was developed. The main provisions were implemented in practice of domestic machine-building enterprises.

Метою роботи є аналіз та оцінка управління конкурентоспроможністю українських підприємств на ринку. Предметом дослідження стало підприємство ТОВ «Сумбудторг». У першому розділі «Теоретичні аспекти управління конкурентоспроможністю підприємства» розглянуто загальні поняття конкурентоспроможності підприємств. . У другому розділі «Аналіз управління конкурентоспроможністю ТОВ ″Сумбудторг″» проаналізовано фінансово – майновий стан, рівень конкуренції на будівельному ринку та стратегічний потенціал досліджуваного підприємства. У третьому розділі «Шляхи підвищення конкурентоспроможності» розроблено конкурентні стратегії поведінки будівельного підприємства на ринку та впроваджені заходи щодо підвищення конкурентних переваг.

Мета даної роботи – оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства та розробка рекомендацій щодо її поліпшення. Об'єктом дослідження для написання кваліфікаційної роботи виступає ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» – одна з найбільших виробників кондитерських виробів в Україні. В першому розділі роботи «Теоретико – методологічні основи конкурентоспроможності потенціалу підприємства» розглядаються основні аспекти щодо конкурентоспроможності потенціалу, процес та методи його оцінки. В другому розділі роботи «Характеристика об’єкта дослідження та середовища його функціонування» характеризується ринку кондитерських виробів України та коротко досліджуване підприємство, аналізується його внутрішнє та зовнішнє середовище функціонування. В третьому розділі роботи «Оцінка стратегічних позицій підприємства» здійснюється оцінка стратегічних позицій підприємства та його конкурентоспроможності, та надаються рекомендації щодо його поліпшення.

Реалізація стратегічної мети розвитку туризму в Україні, пов‘язаної із забезпеченням конкурентоспроможної на світовому ринку туристичної галузі на основі максимально повного задоволення попиту споживачів, можлива лише за умов стійкого розвитку туристичного бізнесу, що в свою чергу забезпечується його фінансовим потенціалом. Являючись об‘єктивною основою здійснення ефективної виробничо-продуктової діяльності, фінансові ресурси трансформуються в інші фактори розвитку туристичного підприємництва, представляючи собою одну із важливих системних складових.Для створення сприятливих умов реалізації програм підвищення ефективності та конкурентоспроможності туристичним підприємствам необхідно вміти ефективно використовувати фінансовий потенціал, прагнути до зростання прибутку, що можливо досягнути на основі глибоких знань законів і закономірностей ринкової економіки, особливостей фінансового забезпечення туристичної галузі. В наукових дослідженнях провідних зарубіжних та вітчизняних вчених відсутній комплексний підхід до вирішення проблеми управління фінансовим забезпеченням туристичних підприємств. В публікаціях вітчизняних науковців відображені проблеми фінансування туристичної галузі, формування фінансового механізму, організації та планування фінансової діяльності туристичних підприємств в ринкових умовах.