Journal articles: 'Спільні інтереси'

1

Стукач, Т. М. "Україна-Китай: спільні економічні інтереси в розвитку АПК." Економіка АПК, no. 9 (251) (2015): 95–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Стукач, Т. М. "Україна-Китай: спільні економічні інтереси в розвитку АПК." Економіка АПК, no. 9 (251) (2015): 95–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Зворський, Сергій. "СПІЛЬНІ ТОЧКИ СПІВПРАЦІ АРХІВІВ І БІБЛІОТЕК НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Society. Document. Communication, no. 7 (August 11, 2019): 82–97. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-82-97.

Full text

Abstract:

У статті розкриваються аспекти реального і потенційного (перспективного) взаємодії бібліотек і архівів України на сучасному етапі їх інституціоналізації як важливих складових елементів документо-інформаційної сфери держави. Розглянуто як історичні, так і сучасні форми співробітництва бібліотек і архівів, їх особливості та значення для вдосконалення їх діяльності відповідно до вимог і викликами сучасності. Доведено, що в даний час інтеграційні процеси є загальносвітовим трендом в тріаді «бібліотека-архів-музей». Наведені приклади результативної бібліотечно-архівної співпраці, починаючи з 1960-х років, яка, однак, не мала системного характеру. Зроблено короткий огляд обговорення завдань спільної діяльності бібліотек і архівів з позицій бібліотекознавців і архівістів. Існують проблеми в підготовці кадрів в рамках нової комплексної спеціальності 029 «Інформаційні, бібліотечне та архівна справа», у визначенні необходівого обсягу базових знань майбутніх фахівців. Наголошено на необхідності комплексного підходу до бібліотечно-архівної взаємодії, яке має враховувати загальні інтереси цих установ: підготовку кваліфікованих кадрів, взаємовикористання галузевих періодичних видань, проведення спільних конференцій, семінарів, практикумів, вдосконалення нормативно-правової та термінологічної бази та ін. Зокрема, великі бібліотеки України мають власні архіви і потребують практичної допомоги з боку архівістів для їх упорядкування відповідно до сучасних вимогах щодо організації та використання архівних документів. Доцільно вести обмін практичними напрацюваннями, що представляють спільний інтерес, активніше використовувати професійну пресу і збірники наукових праць. Важливим бачиться юридичне оформлення співпраці в формі відповідних угод (договорів) між бібліотечнимі і архівними установами. Необхідне розширення рамок міжнародного співробітництва українських бібліотекарів і архівістів на платформі єдності виконуваних ними функцій щодо збереження документної пам'яті людства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Бригінець, O. O., О. О. Галус, and І. В. Рижук. "Вирішення проблем правового регулювання окремих стадій законодавчого процесу в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 96 (December 23, 2021): 35–45. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.35-45.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості вирішення проблем правового регулювання окремих стадій законодавчого процесу в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду. Доведено, що за роки незалежності прийнято значну кількість законів, що дозволило національному парламенту вийти на рівень сучасних парламентів розвинутих демократичних держав, але аналіз теорії та практики законотворчого процесу дають підстави стверджувати про необхідність його вдосконалення як основного напряму розвитку сучасної правової системи України. Важливою проблемою залишається корпоративізація законотворчого процесу, коли закон виражає не загальну волю та спільні інтереси людей, а приймається на користь групових, корпоративних інтересів. Досі залишається актуальним питання нормативного визначення єдиної методології з питань підготовки проєктів законів і врахування всього комплексу проблем, пов’язаних із вимогами до них.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Литвинова, Світлана Григорівна. "Віртуальні предметні спільноти як засіб управління нормативно-методичним забезпеченням діяльності вчителя ЗНЗ." Theory and methods of e-learning 3 (February 10, 2014): 162–66. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.334.

Full text

Abstract:

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з’являються нові форми і програмні сервіси для зберігання та управління даними. В останні роки багато робиться для того, щоб використати досвід обміну знаннями і залучити учнів, студентів, вчителів та викладачів до участі в житті реальних предметних спільнот, де у рамках окремої спільноти усі учасники можуть обмінюватися повідомленнями, текстовими документами, відео та аудіо файлами, а також знаннями, які вони можуть використати у своїй діяльності.Актуальність дослідження обумовлена тим, що «Концепція Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року» визначає фундаментальну природничо-математичну освіту однією з основних факторів розвитку особистості, і потребує оновлення її змісту з урахуванням суспільних запитів, потреб інноваційного розвитку науки та виробництва, запровадження сучасних методів навчання, поліпшення якості підготовки та видання навчально-методичної літератури, удосконалення механізмів оцінювання результатів навчальної діяльності [5].Систематичне використання ІКТ під час навчання предметів природничо-математичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах спонукає вчителів до постійного і систематичного створення власних презентацій до окремих тем уроків, тестів, пошуку відео і аудіо фрагментів дослідів тощо. Виникає проблема збереження навчальних матеріалів їх оцінювання, обміну з колегами, використання під час атестації, конкурсів. Виникає потреба у створенні і розвитку динамічних віртуальних предметних спільнот.Наукові пошуки питання обумовлені широким використанням мережі Інтернет, як комунікаційного середовища з широким комунікаційним потенціалом. У зарубіжній науковій літературі дослідження віртуальних спільнот мають, в основному, описовий характер і орієнтовані на вирішення наступних завдань: формування визначення поняття «віртуальна спільнота» (А. Денніс, К. Рідінгз, Б. Уеллман, К. Фігалло, С. Хільц та ін.), розробку класифікації віртуальних спільнот (К. Портер, У. Долакіа, М. Вірнош, К. Джонс, С. Рафаелі, С. Кришнамерти, Л. Коміто, У. Маркус, Р. Багоззі, Б. Батлер, Дж. Прііс, А. Армстронг та ін.), визначення структурних властивостей віртуальних спільнот (К. Фігалло, К. Портер, К. Джонс, С. Кришнамерти, А. Бленкард, С. Харрісон та ін.), педагогічний підхід до вивчення віртуальних спільнот (Є. Д. Патаракін). Розвиток віртуальних спільнот розкрито у працях таких науковців, як: В. Ю. Биков, Р. О. Голощук, М. І. Жалдак, Н. Т. Задорожна, В. М. Кухаренко, І. Д. Малицька, Н. В. Морзе, В. В. Осадчий, С. А. Раков, О. М. Самойленко (Україна), О. О. Андрєєв, Є. Д. Патаракін, Є. С. Полат, А. В. Хуторський, Н. С. Чураєва (Росія), С. Віркус (Великобританія), Д. Боуден (США) та інших.Нові можливості, які відкриваються перед навчанням, пов’язані з розвитком «цифрової пам’яті». Це не тільки збереження даних, але і наявність сервісів, які полегшують можливість індивідуального та колективного їх використання.З розвитком мережі ми переходимо від індивідуального програмного забезпечення до мережних програм та управлінню колективною пам’яттю. Прикладом колективної пам’яті може слугувати Всесвітня глобальна павутина (World Wide Web), в якій усі ресурси зберігаються по універсальних адресах URL. «Цифрова пам’ять» не тільки вбудовується в усі об’єкти мережної культури але поступово вбирає в себе матеріали архіві, музеїв, бібліотек та дослідних інститутів, зазначає Є. Д. Патаракін [4, с. 18]Усі ці новітні підходи щодо «цифрової» і колективної пам’яті останнім часом реалізуються у різних віртуальних спільнотах, особливо у тих, які формуються і підтримуються освітянами.Втіленням інформаційної епохи сьогодні стала глобальна мережа Інтернет як ключова інформаційна технологія і універсальний засіб вільної комунікації в освіті. Досягнення у сфері ІКТ є підґрунтям для створення нової форми педагогічної комунікації, яка отримала назву віртуальних предметних спільнот.Важливим фактором у дослідженні віртуальних предметних спільнот є формування основних понять. Переклад англійських аналогів virtual community, online community, online group узагальнено у понятті «віртуальна спільнота».Спільнота – мала група або велика соціальна група людей, які активно спілкуються між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми [4, с. 22-23].Спільнота – це група людей, які мають спільні інтереси, прагнення та цілі [8].Спільнота – це група людей які взаємодіють між собою, живуть у деякій близькості (просторі, часі, відносинах) [1].Віртуальна спільнота – соціальне об’єднання, яке виростає з мережі, коли група людей підтримує відкрите обговорення досить довго і по-людськи, для того, щоб сформувати мережу особистих відношень у кіберпросторі. [4, с. 8]. У середині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється на основі електронної розсилки повідомлень, списку новин, дошки оголошень або віртуальних сайтів тощо. Всі заохочення взаємодії, іноді фокусуються навколо особливого інтересу, а іноді і просто спілкуванні.Віртуальна спільнота – це сукупність індивідів, об’єднаних спільними інтересами, цілями та звичаями, тривала взаємодія яких повністю, або у крайньому випадку, частково здійснюється засобами Інтернету і регулюється специфічними для нього засобами комунікації протоколами і нормами [6] .Всередині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється у вигляді обміну професійними даними і відомостями.Віртуальна предметна спільнота  це об’єднання вчителів-предметників, яке виростає з мережі, має спільні інтереси, прагнення та цілі, активно спілкується між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми.У співробітництві з НАПН України компанією «Майкрософт Україна» було започатковано мережу «Партнерство в навчанні» [3], яка надає більше можливостей освітянам дізнатися про новітні ІКТ з метою покращання якості навчання. Призначення мережі – створювати професійні віртуальні спільноти, спільно працювати над розробкою уроків, навчальних і методичних матеріалів, обмін досвідом та ідеями, про що зазначає І. Д. Малицька [7].Розвиток та інтегрування ІКТ у системах освіти зарубіжних країн та України є одним з пріоритетних напрямів, тому у мережі «Партнерство в навчанні» було започатковано шість віртуальних предметних спільнот природничо-математичного циклу природничо-математичного циклу: математика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/mathematics), фізика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/physics), хімія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/chemistry), біологія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/biology_b), географія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/geography), інформатика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/informatic).Мета створення предметних спільнот: стійкий інноваційний розвиток та навчально-методичне забезпечення природничо-математичної освіти.Характерні особливості віртуальної предметної спільноти: 1) відсутність бар’єрів комунікації як психологічних, так і географічних; 2) інтерактивний характер взаємодії членів, які можуть ефективно обмінюватися корисною і цікавою інформацією; 3) можливість самопрезентації і самореалізації вчителів-предметників; 4) неформальна структура он-лайн спілкування; 5) структурований банк навчально-методичних матеріалів.Повідомлення, які розміщуються у спільноті можна розділити на п’ять основних груп:статичні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації. Наприклад, статті, книги, фото тощо;динамічні без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, обміну думками. Наприклад, електронна пошта, списки розсилки, форуми, чати;динамічні з постійною адресою. Прикладами можуть слугувати блоги, wiki-wiki;інтерактивні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації (статті, книги, нормативні документи, розробки уроків, презентації, фото тощо) які формуються на засадах інтенсивного колективного використання, обговорення та поліпшення;он-лайн без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, презентації, обміну думками в режимі реального часу. Наприклад, Adobe Acrobat Connect; COMDI; Dimdim; BigBlueButton, WiZiQ, V-class.ru, Glance Networks (англ.); IBM Lotus Sametime; InterCall (англ.); Microsoft Office Live Meeting; WebEx (англ.); WebTrain (англ.) тощо [2].Структура предметної спільноти включає наступні компоненти: оголошення, дискусії, події, посилання, спільні документи, відео матеріали, презентації, розробки уроків, фото матеріали, методичне забезпечення.Залучення вчителів до предметних спільнот здійснено за такими напрямками: електронна розсилка посилань з адресою предметних спільнот на електронні скриньки загальноосвітніх навчальних закладів; проведення он-лайн навчальних семінарів для вчителів-предметників; презентація предметних спільнот на науково-практичних семінарах та конференціях.Наповнення нормативно-методичних сховищ спільнот здійснено вчителями-предметниками, координаторами спільнот та методистами. Нормативно-методичні документи регламентують діяльність вчителя та включають інструкції (з техніки безпеки, протипожежної безпеки, безпека під час проведення екскурсій, лабораторних робіт тощо), навчальні плани, методичні рекомендації (щодо викладання предметів, проведення Всеукраїнських олімпіад), листи МОНмолодьспорт України, листи місцевих органів управління (ГУОН м. Києва, обласні управління освіти тощо), листи інститутів підвищення кваліфікації (графіки проходження курсів підвищення кваліфікації) тощо.Таким чином, створення та наповнення інформаційних сховищ віртуальних предметних спільнот слугує засобом управління нормативно-меточним забезпеченням діяльності вчителя-предметника загальноосвітнього навчального закладу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Поладі, Рената Чобівна. "ПРАВОВІ ТА ДИПЛОМАТИЧНІ ТРУДНОЩІ В РОЗБУДОВІ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ДВОСТОРОННІХ ЗВ’ЯЗКІВ (1989/1990–1991)." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 7 (June 3, 2021): 79–91. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233249.

Full text

Abstract:

У статті дослідженню піддаються правові та дипломатичні труднощі в розбудові українсько-угорських двосторонніх зв’язків, що мали місце на межі 1980–90-х рр. Складності, перш за все, випливали з того, що на відносини двох вказаних сторін практично необмежений вплив мав Радянський Союз, його система, а згодом – системна криза та розпад цієї ж системи, у результаті чого на мапі Європи з’явилося чимало самостійних, незалежних держав. У статті пропонується порівняльний аналіз Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Окремо висвітлюється роль Декларації «Про державний суверенітет України» у розбудові українсько-угорських двосторонніх відносин. Спираючись на архівні матеріали та приклади, автор статті намагається вказати на те, за яких обставин розвивалися двосторонні відносини між Будапештом та Києвом, які були їх спільні цілі та інтереси. Особливий акцент робиться у статті на думках політичних і дипломатичних еліт двох країн щодо розбудови безпосередніх двосторонніх відносин між країнами, котрі й самі представляють.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Сіроха, Д. І. "ЗНАЧЕННЯ АКТІВ ЛОКАЛЬНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В РЕГУЛЮВАННІ ПРАЦІ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 18, 2020): 186–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).346.

Full text

Abstract:

Стаття містить аналіз сутності актів локальної нормотворчості та їхнього впливу на правове регулювання праці. Автор розглядає концепції та підходи до локальної нормотворчості в доктрині трудового права. Стаття містить авторську концепцію значення локальної нор-мотворчості, яка сформована на підставі аналізу правових актів і результатів наукових досліджень. У статті зазначено, що до сфери локальної нормотворчості віднесено лише певні сторони трудових відносин, які відображають їхню специфіку на конкретному підприємстві (наприклад, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка робіт тощо). Локальні правові норми мають нормативний характер. Вони являють собою веління уповноваженого органу управління, спільні рішення роботодавця та профспілкового комітету, волевиявлення трудового колективу. Ці норми, закріплені в зазначених документах, є результатом відповідної правової спеціаліза-ції, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, урахування своєрідності конкретних відносин. Особлива увага приділена правовій природі правил внутрішнього трудового розпорядку, технічних правил та інструкцій. Автор формулює своє бачення значення актів ло-кальної нормотворчості в регулюванні праці у трьох основних аспектах. По-перше, це прояв принципу демократичності трудових відносин, відповідно до якого потреби й інтереси працівника безпосередньо вплива-ють на нормативний зміст трудових відносин. По-друге, це засіб виховання правової культури працівника і роботодавця, а також їхньої взаємної відповідальності у трудоправових відносинах. По-третє, це реалізація вимоги правової визначеності, відповідно до якої суб’єктам трудових відносин має бути надана можливість легкого доступу до правових приписів, що визначають вимоги до їхньої поведінки, а також можливість використати локально-правові норми для захисту своїх прав та інтересів за необхідності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Ruzmetov, Botirjon. "Порушення прав людини як основа загрози міжнародній безпеці." Law and Safety 83, no. 4 (December 1, 2021): 178–84. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.18.

Full text

Abstract:

Наш світ стикається із безпрецедентною конвергенцією транснаціональних загроз, збройних конфліктів і нестабільності, що поступово охоплюють усю земну кулю. До складу держав, які відчувають цей тиск, входять регіони, які не обов’язково перебувають у відкритому конфлікті, але є економічно й інституційно слабкими та вразливими до «шоку». В епоху глобалізації це важливо, оскільки кордони зникають, а держави розвивають тісніші зв’язки. Тому такі держави часто підкреслюють спільні інтереси та співпрацю в економічній, дипломатичній і культурній сферах. Крім того, багато держав знаходять спільні причини для боротьби із загрозами безпеці. Такі порушення прав людини, як масові вбивства, геноцид, рабство, масові зґвалтування тощо, становлять глобальну загрозу безпеці в усьому світі. Тероризм, локальні конфлікти, транснаціональна злочинність, міграція, кібербезпека, зміни клімату тощо є прикладами глобальних загроз міжнародній безпеці та завжди безпосередньо пов’язаними з порушенням прав людини. Статистичні дані з оцінки прав людини за 1946–2017 роки свідчать, що найгірші випадки порушення прав людини збігаються за «гарячими точками» з локальними конфліктами та терористичною нестабільністю. З огляду на випадки, описані в дослідженні, зрозуміло, що рівень і масштаби порушень прав людини зазвичай пропорційні виникненню загроз глобальній безпеці, що, у свою чергу, створює умови для нових загроз і викликів. Ми також є свідками ситуації, коли такі глобальні загрози, як міграція, деякі країни використовують для отримання мільярдів євро від Європейському Союзу та нейтралізації всієї опозиції. В іншому випадку деякі країни використовують міграційну проблему (створивши гібридну кризу, штовхнувши понад 4000 мігрантів до кордонів Польщі, Латвії та Литви) для вирішення власних проблем із застосуванням санкцій і визнання легітимним лідера держави. Дуже важливо реформувати інститути Організації Об’єднаних Націй для того, щоб створити суворий механізм моніторингу порушень прав людини з метою запобігання появі регіональних і глобальних загроз. У майбутньому, можливо, подальше загострення американо-китайського конфлікту може призвести до ситуації, схожої на «холодну війну», і повернення проксі-війн на деяких регіональних рівнях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

КРАВЧЕНКО, СТАНІСЛАВ. "Злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, у системі злочинів проти правосуддя." Право України, no. 2018/06 (2018): 210. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-210.

Full text

Abstract:

У доктрині кримінального права України дослідженню злочинів проти правосуддя завжди приділялася значна увага. Водночас постійне оновлення кримінального закону в частині встановлення відповідальності за злочини проти правосуддя ставить завдання визначити систему відповідної групи посягань з урахуванням всіх реалій сучасного законодавства. До того ж встановлення системи злочинів проти правосуддя є для нас лише першим кроком у висвітленні питання про місце злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, у відповідній системі. Метою статті є встановлення системи злочинів проти правосуддя. Для її досягнення поставлені такі запитання: а) чи виокремлювалася група злочинів, передбачених статтями 371–375 Кримінального кодексу України (далі – КК України), серед інших посягань на правосуддя?; б) якщо “так” – то за якою підставою (специфіка безпосереднього об’єкта, потерпілий, суб’єкт тощо), і яку назву мала така група?; в) якщо зазначені вище посягання не розглядались як окрема група – то до яких груп відносили злочини, передбачені статтями 371–375 КК України (або такі, що відповідали названим у Кримінальному кодексі України 1960 р.)? Тобто питання класифікації злочинів проти правосуддя залишається актуальним. У КК України відповідальність за злочини проти правосуддя регламентовано розділом XVIII Особливої частини, в якому міститься 33 статті, які мають як спільні (загальні) ознаки, так і відмінні. Це пов’язано, зокрема, з тими, що в розділі під охорону взято різні соціальні цінності. Існують різні класифікації злочинів проти правосуддя. У статті підтримується підхід щодо здійснення класифікації за об’єктом злочину. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що злочини, передбачені статтями 371–375 КК України, в системі злочинів проти правосуддя на доктринальному рівні виділялися лише при здійсненні класифікації злочинів проти правосуддя на підставі суб’єкта злочину. Водночас процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого повинні розглядатися в кримінальному праві як комплексний, змістовно пов’язаний об’єкт кримінально-правової охорони, на який посягають злочини, передбачені статтями 371–375 КК України. Отже, вважаємо за доцільне, при здійсненні класифікації злочинів проти правосуддя за об’єктом, виокремлювати групу посягань, передбачених статтями 371–375 КК України; при цьому допустимою є назва такої групи, як “злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Скнар, О. М. "СІМЕЙНА ВЗАЄМОДІЯ В РАКУРСІ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ: ПОКАЗНИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 222–30. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-24.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та окресленню показників дослідження взаємодії у сім᾽ї як чинника розвитку громадянської компетентності особистості, що зростає. Актуальним завданням для сучасної науки визначено дослідження соціально-психологічних чинників, що сприяють формуванню готовності молодих людей до компетентної громадянської поведінки, завдяки якій вони зможуть продуктивно діяти в суспільно-політичному просторі, приймати самостійні рішення й відповідати за них, колективно вирішувати спільні проблеми, зважаючи на соціальні наслідки своїх дій й довгострокову користь для суспільства тощо. Обґрунтовано доцільність дослідження особливостей впливу взаємодії в сім᾽ї (в підсистемі «батьки – діти») на подальший розвиток громадянської компетентності молоді. Виходимо з розуміння ролі сім᾽ї як такої, що визначає не лише розвиток дитини, а й врешті-решт – всього суспільства. Сімейне середовище розглянуто як майданчик для засвоєння настанов та правил і норм, опанування навичок взаємодії, яке може сприяти / перешкоджати розвитку компетентності дитини, а в подальшому – компетентної поведінки громадянина в суспільстві. Визначено показники для оцінювання середовища сімейної взаємодії. Конкретизовано індикатори для кожного показника, за якими буде оцінюватись розвивальний потенціал сімейної взаємодії: зовнішні і внутрішні кордони (наявність і визнання норм і правил взаємодії, готовність їх дотримуватись; відповідальне ставлення до власних обов’язків; право на власну думку; право на участь у прийнятті рішень; готовність добровільно об’єднуватись з іншими заради спільної мети); ієрархія (баланс домінування – підпорядкування у взаємодії; здатність визнавати авторитет влади; контроль прийняття рішень; здатність підпорядковувати власні наміри, дії спільним інтересам); гнучкість норм і правил (змінюваність правил взаємодії при зміні ситуації у сім᾽ї (спільноті); відкритість переговорів щодо норм і правил; можливість зміни ролей в разі необхідності); згуртованість (образ «Ми», здатність до емпатії, співпереживання, спів-причетності та розуміння потреб й інтересів Інших, баланс автономності – емоційної зв’язаності).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Телелим, В. М., В. В. Шевчук, and А. В. Баргилевич. "Методичний підхід до визначення пріоритетності важливих об’єктів в зоні територіальної оборони, охорона та оборона яких покладається на формування територіальної оборони держави." Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, no. 4(41), (October 25, 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.41.04.

Full text

Abstract:

Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Krutsevych, Tetyana, Yevgenij Imas, and Oksana Marchenko. "Гендерні відмінності ієрархічної структури ціннісних орієнтацій школярів різних вікових груп." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 3 (43) (September 29, 2018): 26–35. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-03-26-35.

Full text

Abstract:

Актуальність. У статті розглянуто різноманітні аспекти гендерної проблематики та гендерного підходу у фізичному вихованні школярів. Завдання роботи. Вивчення гендерних відмінностей у структурі ціннісних орієнтацій юнаків і дівчат різного віку та вплив психологічної статі на формування ієрархії ціннісних орієнтацій школярів. Методи. Для вивчення ієрархії ціннісних орієнтацій школярів та їх психологічного типу були використані методика М. Рокича, та тест-опитувальник Сандри Бем. У дослідженні взяли участь школярі 5-11 класів (564 особи). Результати роботи. Доведено, що у віковому аспекті між юнаками та дівчатами існують як спільні пріоритетні ціннісні орієнтації, так і досить суттєві розходження у виборі термінальних та інструментальних цінностей, що свідчить про вікову зміну пріоритетних якостей завдяки яким школярі досягають власної життєвої мети. Досліджено взаємозв’язок ієрархії термінальних та інструментальних цінностей з психологічною статтю школярів (фемінність, маскулінність і андрогінність). Виявлено суттєі відмінності у виборі власних пріоритетних цінностей між юнаками та дівчатами одного статеворольового типу. Висновки. Для формування стратегії залучення учнівської молоді до систематичних занять фізичною культурою, вивчаючи інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації у сфері фізичної культури, їх ставлення до рухової активності, не можна орієнтуватися тільки на один з показників біологічної чи психосоціальної системи, необхідно врахування не тільки фізіологічних, та морфо-функціональних особливостей школярів, але і весь комплекс біосоціальних ознак особистості, впроваджуючи гендерний підхід у процес шкільного фізичного виховання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

В., Шаповалова О. "РОЗВИТОК ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПУБЛІЧНИХ РЕЄСТРІВ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-44-50.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам реформування електронних публічних реєстрів в Україні. Здійснюється теоретична розробка підстав для виокремлення двох етапів реформування системи публічних реєстрів. Аналізуються законопроект про електронні публічні реєстри. Характеризуються спільні рекомендації української влади та міжнародних організацій, які реалізують проекти щодо протидії та попередженню корупції. Зокрема, міжнародної організації права розвитку (IDLO), Фонду Східної Європи, Державного агентства з питань електронного урядування України, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та інших. Виявляються причини низького стану державних реєстрів та перспективи його зміни на краще. У законопроекті про електронні публічні реєстри уточнюється коло суб’єктів, які представляють публічні інтереси у спірних відносинах щодо моніторингу, охорони та захисту інформаційних ресурсів публічних реєстрів. Надано української влади критичну оцінку механізму перевірки інформації про бенефіціарних власників в Україні з боку громадських організацій. У процесі перевірки достовірності інформації про кінцевих бенефіціарних власників виникають конфлікти/спори щодо тестування громадськими організаціями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) в частині внесення неповних, помилкових та викривлених відомостей про бенефіціарних власників. Здійснено коментар загальних засад юридичної відповідальності у сфері реєстрів та підстав для притягнення до неї. Запропоновано шляхи розвитку господарського законодавства в контексті проблематики протидії рейдерству, корупції та іншим зловживанням у сфері господарювання, які безпосередньо пов'язані з інтероперабільностю реєстрової інформації публічних електронних реєстрів. Ключові слова: електронні реєстри; реєстрова інформація, протидія рейдерству, корупції та іншим зловживанням, юридична відповідальність у сфері реєстрів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Горішня, М. Л. "Нормативно-правові основи функціонування архівної служби у країнах Європейського Союзу (Франції, Швейцарії, Бельгії)." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).636.

Full text

Abstract:

У статті розглядається еволюція, структура і динаміка нормативно-правового забезпечення архівної діяльності у Франції, Швейцарії та Бельгії. Ретроспективний порівняльно-правовий аналіз міжнародних та зарубіжних стандартів з приводу цифровізації ретроспективних документальних проєктів, інструктивно-методичних документів й багатьох інших нормативних архівно-правових джерел з регламентації архівної справи дозволив визначити як певні спільні риси, що притаманні більшості правових систем зарубіжних країн, так і національні та регіональні особливості. З'ясовано, що правові основи та принципи організації архівної галузі закладено у національних законах про архіви відповідних держав, а також доповнюються спеціальними нормативно-правовими актами. Встановлено, що Швейцарія займає лідируючі позиції як у сфері наукових досліджень, так і в галузі правового регулювання питань, пов'язаних з технічними носіями інформації. Авторка доходить висновку про те, що інформаційна діяльність будь-якої цивілізованої країни спирається не тільки на передовий досвід інших держав, але й враховує власні національні інтереси. Доведено, що стрімкі зміни в архівній галузі відображають вступ країн Європи з кінця XX ст. до високотех-нологічного інформаційного суспільства і породжують нові підходи щодо правового регулювання організації управління, зберігання, передачі та використання архівних відомостей в умовах цифровізації глобального інформаційно-комунікаційного простору. Окремо наголошується на тому, що за рівнем регулювання сучасні стандарти оцифровки архівних документів розділяють на три категорії стандартів: міжнародні, національні та організаційні. У підсумках автором визначено, що система архівного законодавства країн Європи, де основними ланками є державні, галузеві та приватні архіви, включена до глобального інформаційно-правового простору як важлива складова частина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Нестерчук, В. В. "ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО НАД ЖІНКАМИ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 172–83. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-172-183.

Full text

Abstract:

В статті проведено аналіз проблеми домашнього насильства над жінками. Зазначено, що ця тема потребує підвищеної уваги суспільства в цілому і соціальних служб зокрема. Насильство в сім’ї є однією з найгостріших проблем сучасності, яка має глибоке коріння і латентний характер, не має вікових, соціальних та державних кордонів. В статті досліджено види та ступені прояву насильства в сім’ї; виявлено соціально-психологічні умови, які детермінують зміст та динаміку позитивних змін у формуванні негативного відношення до фактів сімейного насилля; вивчено досвід роботи соціальних служб України та громадських організацій з надання допомоги жінкам, що опинилися в складних життєвих обставинах. Проаналізовано законодавче підґрунтя досліджуваного питання і з’ясовано, що в Україні за часи незалежності сформовано достатньо потужну національну нормативно-правову базу щодо протидії насильству в сім’ї, яка в свій час була інноваційною, але на сьогодні потребує суттєвих змін, які зачіпають не тільки визначення поняття насильства в сім’ї, а й механізмів виявлення і реагування. В статті зроблено висновок про те, що проблема насильства над жінками в сім’ї не втрачає своєї актуальності і визнається як одна з найбільш гострих соціальних проблем українського суспільства. Вона негативно впливає на фізичне й психологічне самопочуття жінок, віддзеркалюється на репродуктивному здоров’ї, заважає можливості самореалізуватися, забезпечити власну фінансову незалежність. Спільні зусилля держави, освіти, охорони здоров'я, соціальних працівників, громадськості повинні бути спрямовані на швидку допомогу жінкам, які постраждали від насильства в сім'ї та захистити їх права й інтереси. Ключові слова: домашнє насильство над жінками, види домашнього насильства, наслідки домашнього насильства, робота соціальних служб України та громадських організацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Lemko, Galyna, and Nataliia Karpovych. "Особливості розвитку і поведінки дітей з різних типів неповних сімей." Освітній простір України, no. 16 (September 16, 2019): 166–74. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.166-174.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одній з актуальних проблем соціальної педагогіки – проблема різноманітних особливостей розвитку і поведінки дітей з різних типів неповних сімей. На основі теоретичних та соціально-психологічних досліджень розкриваються ті важливі значення, які характеризують особливості розвитку і поведінки у дітей відповідно до певного типу неповної сім’ї. В роботі досліджено та проаналізовано особливості взаємовідносин дітей з батьками в різних типах неповних сімей.Дослідження показало, що у всіх типах неповних сімей переважає менш високий рівень сімейних взаємовідносин. У всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї, переважає суворість виховних установок батьків. Діти з розлучених та дистантних сімей більш самостійні, ніж діти з осиротілих та позашлюбних сімей. У дітей з усіх типів неповних сімей, окрім осиротілої сім’ї, позитивне ставлення до школи та вчителів. У всіх типах неповних сімей наявні спільні інтереси між батьками та дітьми.У результатах дослідження можна побачити, що у всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї, на формування позитивних рис у дітей впливали обоє батьків. У неповній сім’ї найчастіше проявляється високий рівень турботи до матері. Турботу до батька проявляють у всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї. У всіх типах неповних сімей, окрім дистантної сім’ї, діти завжди самі розповідають батькам про важливі події у своєму житті, а також, вони вважають, що саме їхні лінощі викликають найбільшу стурбованість з боку батьків. Всі діти думають, що поява у них негативних рис пов’язана з труднощами вікового періоду. Результати дослідження будуть цінними у роботі соціального педагога. Це дає можливість соціальному педагогу підібрати адекватні засоби впливу для налагодження взаємовідносин між дітьми і батьками з неповних сімей, що мають підвищену тривожність або виявляють відкриту агресію і схильність до девіантної поведінки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Kulalaieva, Natalia, and Dmytro Homeniuk. "ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ В УМОВАХ ДУАЛЬНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ." Professional Pedagogics 1, no. 20 (August 11, 2020): 146–50. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.146-150.

Full text

Abstract:

Актуальність: необхідність оновлення сучасної системи професійної освіти та запровадження, у зв’язку з цим, дуальної форми навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти актуалізують розвиток у них соціального партнерства. Це зумовлює пошук інноваційних підходів, методів, технологій і механізмів забезпечення даного процесу. Мета: розгляд суті та структури технології розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, змісту її етапів для успішного й ефективного її використання. Методи: теоретичні (індукція, дедукція, синтез та узагальнення; моделювання); емпіричні (праксиметричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників та результатів їхньої діяльності); опитувально-діагностичні (бесіда, інтерв’ювання). Результати: розроблено технологію розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, що є сукупністю поетапно здійснюваних заходів, процедур, методів, котра забезпечує ефективну взаємодію закладів професійної (професійно-технічної) освіти із органами виконавчої влади, об’єднаннями роботодавців, профспілок, підприємствами різних форм власності й підпорядкування, установами служби зайнятості та дає можливість максимально узгодити їхні спільні інтереси. Вона містить структурні складники (концептуально-цільовий, змістово-технологічний та мотиваційно-результативний) та реалізується в чотири етапи (стратегічно-планувальний, організаційно-виконавчий, контрольно-координуючий та мотиваційно-стимулюючий). Висновки: визначені структурні складники запропонованої технології уможливлюють її життєвий цикл та подальше перетворення. Її ефективне запровадження у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сприятиме взаємовигідній продуктивній діяльності суб’єктів системи соціального партнерства, спрямованої на ефективний розвиток професійної освіти, а саме: зміцненню зв’язків між закладами відповідного профілю та соціальними групами цієї професійної спільноти; гнучкості їхнього освітнього процесу та його швидкому реагуванню на вимоги роботодавців; спрощеній адаптації випускників закладів до умов виробництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Дащук Ю.Є. "ОСОБЛИВОСТІ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТЕЙХОЛДЕРІВ ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ СПІВПРАЦІ У ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ РЕГІОНУ." Економічний форум 2, no. 2 (June 11, 2021): 19–28. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-3.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано необхідність та важливість ідентифікації стейкхолдерів та їх інтересів для забезпечення ефективного розвитку туристично-рекреаційної галузі регіон. Автором виокремлено дві групи стейкхолдерів: територіальну та галузеву, суб’єкти яких в сукупності здійснюють найбільш вагомий вплив на розвиток туристично-рекреаційної галузі регіону. У роботі підкреслено, що саме інтерес є дієвим стимулом до здійснення тієї чи іншої діяльності й формує підґрунтя для взаємодії зацікавлених сторін. Виходячи з цього, у статті виокремлено три типів взаємозв’язків між територіальною та галузевою групами стейкхолдерів: єдність інтереси, конфлікт інтересів та пошук спільних інтересів. У роботі представлено графічну модель зіставлення інтересів зацікавлених сторін в процесі їх взаємодії, яка базується на так званій «кривій граничних корисностей». Так, задоволення інтересів стейкхолдерами з позиції територіального підходу є можливим тільки за неминучого виникнення втрат для зацікавлених сторін з позиції галузевого підходу. Тому, досягнувши компромісу стосовно врахування інтересів у точці парето-оптимальних стосунків, стейкхолдери співпрацюючи, можуть тривалий час отримувати бажані і ефективні для обох сторін досягнення. Враховуючи важливість територіального-галузевого підходу в процесі забезпечення розвитку туристично-рекреаційної галузі регіону, у роботі підкреслено необхідність формування нових підходів до активізації співпраці стейкхолдерів один з одним. З цих позицій, запропоновано розглянути можливі форми співпраці між зацікавленими сторонами, які дозволяють виявити причини їх пасивності, вирішити існуючі конфлікти між стейкхолдерами і слугують основою для розробки заходів з регіонального управління щодо взаємодії між ними. Автором запропоновано три форми співпраці між територіальною та галузевою групами стейкхолдерів: обмежена співпраця, розширена співпраця, партнерські стосунки, наведено їх приклади та можливі майбутні результати для забезпечення розвитку туристично-рекреаційної галузі регіону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Фоменко, С. В. "Спільна зовнішня і безпекова політика ЄС: від національних інтересів до спільних цінностей." Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України, Вип. 1 (2015): 201–18.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Свиридюк, Н. П. "УКРАЇНА ТА КРАЇНИ БАЛКАНСЬКОГО РЕГІОНУ:АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 165–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).456.

Full text

Abstract:

Утвердження європейських цінностей і стандартів, зокрема в сфері економіки є запорукою суспільної ста-більності і сталого розвитку України. Вступ України до Світової організації торгівлі та створення поглибле-ної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Укра-їною та країнами ЄС є невід’ємною складовою право-вої бази для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спіль-ного ринку ЄС. З урахуванням стратегічних намірів України щодо членства в ЄС, заслуговують на особливу увагу та посідають важливе місце у подальшому роз-витку економічних відносин між Україною та ЄС краї-ни балканського регіону. Акцентується, що ефективним у торговельно-еко-номічних зв’язках з країнами балканського регіону вбачається географічна близькість країн, наявність транспортних комунікацій, наявність української етнічної меншини в новостворених південнослов’ян-ських державах, слов’янська спорідненість, схожість структури національних економік та існуючих про-блем у економічній сфері. Зазначені фактори значно підвищують інтерес України до цього регіону. Здійс-нено характеристику стану економічного розвитку України та окремих балканських держав за основними показниками та зроблено акцент на тенденції здійснен-ня експортно-імпортних операцій між Україною бал-канськими країнами. Підводячи підсумок викладеному, вважаємо, що на сьогодні подальший розвиток відносин з країнами балканського регіону є взаємовигідним та всебічно корисним, відповідає національним інтересам Украї-ни та викликаний, перш за все, у частині визначення перспектив спільних інтересів та взаємин у сфері еко-номічних відносин, у тому числі потреб розширення двостороннього насамперед, торговельно-економічно-го співробітництва, подальшим зміцненням співпраці на міжнародній арені, передусім в процесі європей-ської та євроатлантичної інтеграції держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Pochtovyi, M. "ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 139–45. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.17.

Full text

Abstract:

У науковій статті розглядається питання співвідношення публічності та диспозитивності у кримінальному провадженні України. Наголошено, що у Кримінальному процесуальному кодексі України вони передбачені як засади (принципи) кримінального провадження. Акцентовано увагу на тому, що їх співвідношення та взаємозв’язок не є однозначно визначеними, про що свідчать розбіжності у думках вчених щодо розуміння аспектів взаємодії публічності та диспозитивності. Встановлено, що розширення процесуальних прав учасників процесу, надання і забезпечення можливості вільного розпорядження ними, сприяє посиленню у кримінальному процесі диспозитивних засад. Зазначено також, що сучасна кримінальна процесуальна діяльність спрямована на мінімізацію застосування процесуального примусу, обрання заходів забезпечення кримінального провадження, які обмежують права та інтереси учасників процесу або позбавляють волі. Підкреслено, що актуальним на сьогодні залишається питання про допустимі межі розширення сфери диспозитивності у кримінальному провадженні з метою максимального забезпечення прав та інтересів учасників кримінального судочинства. Доведено, що необхідним є залишити місце публічності, можливості застосування примусу з тим, щоб гарантувати виконання завдань кримінального провадження, ефективне функціонування правоохоронних органів тощо. Також наголошено, що побудова кримінального процесу лише на основі публічності або, навпаки диспозитивності також неможлива, оскільки значне посилення публічності може призвести до набуття кримінальним-процесуальною діяльністю репресивного характеру, а диспозитивності – до анархії. Насамкінець, висловлено думку про те, що поєднання публічності та диспозитивності у кримінальному провадженні носить «дифузний» характер, тобто вони взаємно доповнюють («проникають») одне одного, адже мають спільну правову площину (кримінальне провадження) та заточені на виконання спільних завдань кримінального судочинства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Burmaha, N. V. "Мережеві спільноти як нова форма соціальної організації в умовах постмодерну." Grani 19, no. 4 (March 4, 2016): 63–68. http://dx.doi.org/10.15421/1716079.

Full text

Abstract:

У даній статті розкривається підхід до трактування сутності поняття мережевої спільноти, в рамках якого пропонується розглядати його як новий вид соціальної організації, що обґрунтовується специфікою функціонування нашого суспільства в умовах постмодерну. Виділено два основних підходи в дослідженні мережевих спільнот: перший підхід розглядає соціальні мережі в класичній, традиційній інтерпретації модерну як особливий вид соціальної структури, а другий підхід репрезентує соціальні мережі як специфічне віртуальне утворення, соціальну структуру віртуальної Інтернет реальності. Виявлено спільні риси соціальної організації і мережевого співтовариства: наявність постійної комунікації між учасниками групи, об’єднаних певними спільними інтересами і цілями, а також наявність певної ієрархії серед учасників спільноти і правил поведінки, реалізації комунікації. Відмінні риси: мережеве співтовариство є більш неформальним, надаючи своїм учасникам значну свободу дій у реалізації своїх цілей і задоволенні потреб, повна віртуалізація комунікацій, відсутність прямої взаємодії під час спілкування, в умовах, коли основним ресурсом для взаємообміну у віртуальних мережевих спільнотах є інформація. Показано, що в процесі виникнення, розвитку і поширенні мережевих спільнот основоположна роль належить сучасним комунікаціям, а саме – їх об’єднання в стійку і взаємопов’язану сукупність мереж, зокрема мережевих спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Жорнокуй, Ю. ""Конфлікт інтересів" та "корпоративний конфлікт": спільні та відмінні ознаки." Підприємництво, господарство і право, no. 11 (2007): 43–47.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Скрипнік-Горупашенко, Анастасія, and Юлія Панфілова. "УЧАСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У БОРОТЬБІ З МОРСЬКИМ ПІРАТСТВОМ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 313–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-66.

Full text

Abstract:

Світовий океан відіграє важливу роль для інтересів світової спільноти, що полягає у використанні морів, як арени для міжнародної співпраці в економічній та інших сферах, в розташуванні, в межах морів, окремих елементів інфраструктури держав, в проведенні наукових досліджень, а також у виконанні на морі своїх міжнародних зобов'язань. Нажаль, Світовий океан, використовується не тільки на благо людства, на морських просторах не рідко відбуваються акти насильства, зокрема піратські напади, які загрожують безпеці мореплавства. Акти насильства у водах Світового океану посягають на міжнародний та національний правопорядок, на мирну співпрацю держав та міжнародних організацій в різних сферах, на права і свободи людини та інші інтереси держав і їхніх громадян. Зростання кількості протиправних актів, професіоналізм злочинців, ускладнюють протидію з ними. Тому зростає зацікавленість держав та міжнародних організацій у спільній боротьбі з актами насильств та виробленні нових підходів у боротьбі з ними. Тому дана стаття присвячена аналізу сучасних проблем міжнародного співробітництва, за участю міжнародних організацій, в боротьбі з піратством на морі та шляхами їх вирішення. Актуальність цієї проблеми пов'язана з особливою суспільною небезпекою міжнародно-протиправного діяння, що обумовлює взаємозв'язок морського піратства з іншими міжнародно-протиправними діяннями та його негативним впливом на їх зростання. Зокрема, у статті досліджується роль та участь міжнародних організацій у боротьбі з піратством. Висвітлюються проблеми боротьби з даним злочином та заходи, які здійснює світове співтовариство для безпеки судноплавства. Зазначається, що міжнародні організації діють в інтересах консолідації та координації зусиль міжнародного співтовариства з метою стримування та припинення піратства. Визначається актуальність проблеми та акцентується увага на необхідності вивчення досвіду протидії цьому міжнародному злочину в межах багатонаціонального співробітництва. Пропонується подальше вдосконалення діяльності міжнародних організацій в цій галузі, напрямки розвитку міжнародного права і національного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Терещенко, А. Л., В. П. Сердюк, and Є. В. Сердюк. "Технічне розслідування та досудове слідство в авіаційних подіях України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).664.

Full text

Abstract:

У статті проведено наукове дослідження щодо спільного технічного розслідування та досудового слідства авіаційних подій в Україні та взаємодія співробітників цих органів під час вивчення обставин та обстановки авіаційної події. Проаналізована практика відомчої, незалежної державної установи - Національного бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами та органи досудового слідства, які у своїй діяльності повинні постійно вирішувати питання взаємодії через взаєморозуміння, а не законодавство щодо спільної роботи під час огляду місця події, призначення та проведення різних видів авіаційно-інженерних експертиз та інших процесуальних дій, які врегульовують меморандумами, що протирічить фундаментальним принципам технічного розслідування та кримінального провадження. Відсутність законодавчо врегульованих, конкретних алгоритмів дій представників цих органів під час спільного дослідження авіаційної події впливають на рівень якості їх роботи. Досліджується вітчизняний досвід законодавчого врегулювання взаємодії під час спільного дослідження авіаподії відомчою державною установою та органами досудового слідства, порівняно вітчизняний досвід з міжнародним досвідом законодавчого врегулювання діяльності та взаємодії органів досудового слідства та тих, що досліджують технічну причину авіаційної події і діють відповідно до Конвенції ІКАО. Запропоновано проводити додаткові наукові дослідження законодавчого врегулювання взаємодії, координацію дій та регламентування спільного рішення з досудовим слідством співробітників Національного бюро, які мають спільний інтерес у вирішенні питань розслідування авіаподії. Також запропоновано прийняти Закон України «Про Національне бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами», яким визначити організацію його утворення, статус слідчого у сфері технічного дослідження авіаційних подій та інцидентів, чітко визначаючи напрями самостійних та спільних дій, не порушуючи принцип незалежності, з представниками органів досудового слідства та Національного бюро.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ЗАБОЛОТНИЙ, Сергій, Олена ЗАБОЛОТНА, and Олег РЕЗНІК. "СПЕЦИФІКА ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ МОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ МИТНО-ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, no. 4 (January 1, 2022): 93–106. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.912.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено завдання, особливості професійної підготовки та специфіку оперативно-службової діяльності мобільних підрозділів Митно-прикордонної служби США. Авторами досліджено організаційно-штатну структуру американських підрозділів спеціального призначення сфери охорони кордону, яка представлена трьома оперативними підрозділами в складі загону спеціального призначення Митно-прикордонної служби США. Розглянуто стандартні та спеціалізовані операції, визначені для виконання підрозділами. З’ясовано, що персонал мобільних підрозділів Митно-прикордонної служби США повинен на високому рівні володіти базовими навичками: надання першої медичної допомоги; використання табельної зброї; патрулювання; застосування сили та спеціальних засобів; ведення операцій у складі мобільної польової групи; використання супутникової навігації та орієнтування на місцевості. Виявлено, що мобільні підрозділи загонів спеціальних операцій на постійній основі залучено до таких видів професійної підготовки персоналу: індивідуальної, спільної, спеціальної та підвищення кваліфікації. Інтерес для системи професійної підготовки Державної прикордонної служби України становить реалізація спільної підготовки, що може виходити за межі потреб загону спеціальних операцій і проводитися спільно з іншими правоохоронними відомствами для перевірки готовності своїх підрозділів та оцінки індивідуальних навичок виконання особовим складом загону спеціальних операцій нетипових функцій, до сприяння у здійсненні яких його може бути залучено. Відбір на навчання у мобільні підрозділи Митно-прикордонної служби США спроектовано з огляду на вимоги Спеціальної програми відбору персоналу до спеціальних підрозділів США, яка охоплює проведення вступного тестування кандидатів, організацію інтенсивного курсу підготовки, що передбачає вивчення тактики дій у складі малих підрозділів, оперативне планування, удосконалення навичок володіння зброєю, відпрацювання тактики оборонних дій і проведення аеромобільних операцій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Горлачук, Н. В., Н. О. Зарівна, and Л. М. Мосула. "ВИЗНАЧЕННЯ ТІАНЕПТИНУ ТА МОРФІНУ В СЕЧІ ХРОМАТОГРАФІЧНИМИ МЕТОДАМИ." Medical and Clinical Chemistry, no. 3 (December 14, 2021): 68–73. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2021.i3.12584.

Full text

Abstract:

Вступ. В Україні та й у всьому світі спостерігають зростання використання психотропних речовин, які в основному впливають на центральну нервову систему. Відповідно до цього, підвищується кількість гострих отруєнь даними препаратами. З токсикологічної точки зору, найбільш значущими є трициклічні антидепресанти і наркотичні засоби. Причинами отруєння можуть бути застосування при суїцидах та з метою одурманення, передозування під час лікування та безконтрольне приймання препаратів для самолікування. Тому в останні роки помітно зростає науковий інтерес у токсикологічній практиці до вивчення антидепресантів та наркотичних речовин. Ситуація ускладнюється тим, що їх приймають спільно з наркотичними засобами або іншими психоактивними речовинами. Мета дослідження – розробити методики ідентифікації тіанептину та морфіну в біологічних рідинах (сечі) при спільній присутності методами тонкошарової хроматографії, високоефективної рідинної хроматографії, газорідинної хроматографії з мас-спектрометрією. Методи дослідження. Під час дослідження використано водні розчини стандартних зразків тіанептину і морфіну; хроматографічні системи: толуол – ацетон – 96 % етиловий спирт – 25 % розчин аміаку (45:45:7,5:2,5), етилацетат – метанол – 25 % розчин аміаку (85:10:5), етанол 96 % – метиленхлорид – 25 % розчин аміаку (57,5:40:2,5); реактиви Маркі та Драгендорфа; газовий хроматограф “Agilent 1100 2C/MSD SL”. Результати й обговорення. Ідентифікацію тіанептину та морфіну здійснювали за допомогою реакцій ідентифікації, тонкошарової хроматографії. Оптимальною хроматографічною системою є етанол 96 % – метиленхлорид – 25 % розчин аміаку (57,5:40:2,5); проявник – реактив Маркі. Встановлено параметри ідентифікації речовин за даних умов: час утримування, спектральні співвідношення речовин, спектри поглинання в УФ-спектрах. Висновки. Розроблено методику виявлення тіанептину та морфіну методом тонкошарової хроматографії на пластинках марки “Sorbfil ПТСХ”, методику визначення тіанептину і морфіну з використанням методу високоефективної рідинної хроматографії, методику ідентифікації тіанептину та морфіну методом газорідинної хроматографії з мас-спектрометрією. Визначено оптимальні умови ізолювання тіанептину та морфіну при спільній присутності з модельних сумішей біорідини (сечі).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Явища права: потребова інтерпретація." Право України, no. 2019/06 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-175.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу низки фундаментальних аспектів плюралістичності праворозуміння. Зокрема, спираючись на результати унікального етимолого-правового дослідження, проведеного на початку 2000-х років на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, виявлено понад десяток різноманітних соціальних явищ, стосовно яких і донині використовується термін “право”. До них належать: свобода людини, тобто простір здійснення можливостей людської поведінки (діяльності); справедливість як оцінювана щодо тих чи інших суб’єктів суспільства певна властивість суспільних явищ, зокрема людських вчинків; правила (норми) різноманітного походження стосовно людської поведінки, зокрема й звичаї і традиції; частина моралі; лише такі норми поведінки, які тими чи іншими суб’єктами вважаються справедливими; норми поведінки, встановлені саме державою, її органами чи посадовими особами; угоди (договори) учасників суспільних відносин; суспільні відносини певного виду; комунікація (дискурс) між суб’єктами; вимоги (домагання) суб’єктів щодо надання їм певних благ, цінностей, звернені до суспільства, держави чи до інших осіб; можливості задоволення людських потреб та інтересів учасників суспільних відносин; інтереси соціальних груп або усього суспільства, захищені державою чи ж іншою публічною владою; балансування (“зважування”) між собою інтересів людей та їхніх груп; почуття, переживання, емоції учасників суспільних відносин. З’ясовуються основні причини плюралізму праворозуміння (соціальні та гносеологічні). Виявляється та спільна риса зазначених явищ, наявність якої дає змогу зацікавленим суб’єктам відображати їх одним і тим самим термінопоняттям – “право”. Такою рисою є здатність відповідних явищ сприяти задоволенню потреб та інтересів тих чи інших суб’єктів суспільства (чи то індивідуальних, чи то колективних). У підсумку резюмується, що за такого методологічного – так званого потребового – підходу правом слід вважати можливості задоволення певних людських потреб, котрі необхідні для існування і розвитку учасників суспільного життя,зумов лені досягнутим рівнем розвитку конкретно-історичного соціуму та забезпечені соціальними обов’язками його відповідних суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ІЩЕНКО, Людмила. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Acta Paedagogica Volynienses 1, no. 1 (April 13, 2022): 73–78. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.12.

Full text

Abstract:

У статті розкривається підготовка майбутніх педагогів дошкільної та початкової ланок освіти до навчання математики дітей старшого дошкільного віку і першокласників. Здійснено аналіз досліджень із проблеми підготовки фахівців до зазначеного виду діяльності. Метою статті є підготовка майбутніх вихователів і вчителів до навчання математики старших дошкільників та учнів першого класу школи. Доведено актуальність вибору теми дослідження, яке полягає у розв’язанні комплексного соціально-педагогічного завдання, зокрема у забезпеченні наступності між суміжними ланками освіти (дошкільною та початковою), що сприяє підвищенню рівня загальної готовності дитини до шкільного навчання і розвитку подальшого інтересу до математичної діяльності. Виокремлено показники математичного розвитку, на які потрібно звернути особливу увагу фахівцям обох освітянських ланок. З’ясовано, що досягнення високого рівня готовності дітей до навчання у школі передбачає удосконалення як змістового, так і процесуального складників навчання математики. Для реалізації цих напрямів використовуються такі організаційні форми: методичні об’єднання; семінари педагогів закладів дошкільного навчання та вчителів початкових класів; спільні педагогічні ради, конференції; проведення відкритих дидактичних і виховних заходів для педагогів закладів дошкільної освіти та вчителів початкової школи; дні відкритих дверей у закладах дошкільної освіти та початковій школі; спільний аналіз діяльності щодо здійснення наступності; індивідуальні консультації педагогів закладів дошкільної освіти і вчителів початкової школи; взаємовідвідування та аналіз дидактичних і виховних заходів; взаємонавчання вчителів початкової школи та педагогів закладів дошкільної освіти; вивчення особових справ, карт розвитку, діагностичних матеріалів розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Vonsovych, O. S. "Зовнішній вимір безпекової політики України." Grani 18, no. 10 (July 27, 2015): 69–73. http://dx.doi.org/10.15421/1715197.

Full text

Abstract:

Дослідження зовнішнього виміру безпекової політики України обумовлено необхідністю аналізу сучасного стану відносин з такими організаціями як Організація з безпеки та співробітництва в Європі та Організація договору про колективну безпеку, а також відносин в рамках Спільної європейської політики в сфері безпеки та оборони Європейського Союзу. Європейська інтеграція України означає включення її в світовий простір безпеки з країнами, з якими вона поділяє спільні цінності та принципи, не виключаючи при цьому співпраці в тому обсязі, що відповідає базовим національним інтересам України з країнами, які входять до інших систем колективної безпеки. Доведено, що діяльність Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ є важливим внеском в процес мирного вирішення конфліктних протиріч, а також допомагає розвивати демократичні принципи та засади зовнішньої політики. Визначено, що подальший розвиток конструктивного співробітництва нашої держави з Консультативною Місією ЄС в рамках СЄПБО надасть можливість покращити та підвищити рівень захищеності національних кордонів від зовнішніх викликів та загроз, а також допоможе пришвидшити процес інтеграції до європейського простору безпеки. Акцентовано увагу на тому, що на сьогоднішній день (з огляду на стан відносин з Росією) подальше співробітництво з ОДКБ може негативним чином позначитись на загальній безпековій ситуації в Україні і призвести до ще більшої напруженості у відносинах з Російською Федерацією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Перхач, Оксана, and Уляна Лукашевська. "АРХЕТИПНІ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 362–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-362-373.

Full text

Abstract:

Представлено визначення публічного управління, його ме- ханізми та моделі. З’ясовано вплив публічного управління на суспільство. Розглянуто формування процесу публічного управління, історичні етапи розвитку архетипної моделі. На фоні створеної моделі розроблено архе- типні механізми публічного управління. Розглянуто механізми публічного управління. Визначено, що інструменти публічного управління становлять ефективні засоби механізмів розвитку публічного управління, проаналізо- вано їх особливості. Розкрито вплив публічного управління на суспільство. Доведено необхідність розвитку механізмів. Проаналізовано різні теорії, що стосуються цієї теми. Описано діяльність публічного управління, методи та засоби класичного менеджменту, а також розроблено модель публічного управління, розглянуто базові елементи. Висвітлено теорії представників школи наукового менеджменту. Розроблено основні архетипні моделі та їх рівні. Проаналізовано процеси публічного управління із застосуванням ар- хетипної моделі. Узагальнено наявні концептуальні та теоретичні положен- ня. Показано необхідність нових підходів управлінського впливу. Доведено, що суспільна думка та інтереси є засадами концепції публічного управління. Висвітлено значення поняття публічного управління. Акцентовано увагу на механізмах публічного управління. Розкрито основні ознаки та принципи публічного управління. Виокремлено архетипну модель, а також стисло її схарактеризовано. Визначено підхід публічного управління між державними та громадськими інституціями до спільних цілей та завдань. Встановлено, що держава повинна забезпечувати та втілювати заходи на зміцнення соціальної стійкості із залученням усіх верств населення. Спільна діяльність суб’єктів суспільства потребує нових форм співробітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Леган, І. М. "Основні напрями й форми міжнародного співробітництва щодо запобігання та протидії транснаціональній злочинності." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 89–93. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3212.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються правові основи та основні напрямки діяльності правоохоронних організацій у сучасних умовах. Визначено, що у світі створено глобальну поліцейську інформаційну мережу, її цілі та завдання реалізуються переважно шляхом інформаційного забезпечення міжнародного розшуку та ведення міжнародних криміналістичних обліків, а також інформаційного забезпечення боротьби з окремими видами злочинів. Однак сучасні тенденції злочинності, їх міжнародна складова частина вимагають не тільки інформації, але й спільних дій із недопущення й розкриття злочинів. Це зумовило формування регіональних організацій по співпраці між сучасними правоохоронними органами. У статті доведено, що сучасні глобалізаційні процеси у світі та розвиток інформаційного суспільства, новітні засоби комунікації та цифрові технології актуалізують питання транснаціональної злочинності та виводять її на зовсім інший рівень. У статті охарактеризовано, що під впливом різних інститутів громадянського суспільства, а також наростаючої терористичної загрози, збільшення обсягів кримінальної торгівлі зброєю, наркотиками і легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, які останнім часом набули транснаціонального характеру, державні органи змушені з усією відповідальністю поставитися до забезпечення громадської і державної безпеки через підвищення професіоналізму співробітників правоохоронних органів. Виділено основні характеристики сучасної організованої злочинності, серед яких: стійкий та довготривалий характер, жага до отримання надприбутків, попереднє планування своєї діяльності та визначення ролі кожного члена у групі, чітка диференціація на керівників різного рівня та виконавців, організація спільних грошових страхових запасів. У статті доведено, що співпраця в напрямку протидії та запобігання транснаціональній злочинності ведеться відносно певних категорій злочинів. Вказано, що, крім того, здійснюється обмін досвідом, нормативно-правовими актами та методичними посібниками, організовуються спільні семінари, ознайомчі візити та консультації. У статті проаналізовано, що сторони у ході міжнародного співробітництва можуть обмінюватися стратегічною та технічною інформацією, яка становить взаємний інтерес, а також аналітичними матеріалами з різних аспектів боротьби з організованою транснаціональною злочинністю, в тому числі з міжнародним тероризмом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Voloshyn, Volodimer, and Urie S. Mustafayeva. "МЕДІАЦІЇ ЯК СПОСІБ ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 599–621. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.03.

Full text

Abstract:

У статті подано аналіз соціальної та правової природи медіації та можливостей медіації, як способу запобігання, вирішення спорів (конфліктів) в системі державного управління. Доводиться, що українська держава усвідомлює роль медіації у вирішенні соціально значущих завдань. Суттю медіації як соціального явища, є те що цей метод орієнтований на розв’язання спорів у позасудовому порядку, на досягнення консенсусу, згоди різних суперечливих поглядів, позицій, вирішення спірних ситуацій. Позитивним є той факт, що цей інструмент, як альтернативний спосіб превентивної профілактики запобігання спорам (конфліктам), шляхом врахування інтересів кожної сторони та досягненням компромісного рішення є затребуваним в суспільстві. Аналіз законодавства показав, що на шляху запровадження практики медіації вже зроблено чималі кроки, але цього недостатньо. Необхідно прийняти спеціальний закон про медіацію, та внести зміни до законодавства. Прийняття закону сприятиме професійної організації та введення в широку практику на всіх рівнях влади та громадянського суспільства інституту медіації,яке стане додатковим механізмом вирішення спорів, налагодження комунікації та пошуку компромісних і спільно вироблених консенсусних рішень між органами влади і суспільством. Використання медіації в системі державного управління дозволить: узгодити інтереси та дотриматися балансу інтересів у будь-якій сфері суспільних відносин; посилить організаційний потенціал суб’єктів управління; зміцніть координацію дій і зближення стратегій наявних інститутів державної влади та управління; підвищить соціальну стабільність в суспільстві та знизять конфліктогенність в соціуме; забезпечить збалансованість державно-управлінських відносин тощо. Якщо говорити про перспективи подальших розвідок, то на наш погляд вони повинні стосуватися вивчення можливостей застосування медіації в самих різних сферах діяльності і суспільного життя, в тому числі вивчення можливостей застосування медіації як альтернативного способу запобігання спорам (конфліктам) в процесах владно-управлінської діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Щеховська, Лариса. "ПОЛІТИКА БІОБЕЗПЕКИ. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 7 (September 3, 2021): 62–75. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.27.08.2021.008.

Full text

Abstract:

З глибокими змінами в міжнародній ситуації в області безпеки, прогресом глобалізації і безперервним розвитком біотехнологій, ризики і проблеми, спровоковані складними інфекційними захворюваннями і біотероризмом для міжнародної спільноти, також загострюються. Таким чином, біобезпека відкриває нові можливості для міжнародного співробітництва та глобального управління. Світ став більш інтегрованим і тепер розділяє спільну долю з точки зору біобезпеки. Перед обличчям поточних ризиків і викликів міжнародне співтовариство повинне працювати разом, щоб запобігати загрозі, просувати взаємні інтереси і забезпечувати глобальну біобезпеку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ГЕРАСИМЕНКО, О. Ю., М. П. ПАВЛОВСЬКА, and Л. А. ДМИТРУК. "ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА В ЛАТИНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 179–85. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.26.

Full text

Abstract:

Представлена стаття присвячена актуальній проблемі дослідження стану латинської мови, її впливу на англійську мову та детальному вивченню категорій іменника у латинській та англійській мовах. У статті акцентовано увагу на тому, що останнім часом посилюється інтерес до латинської мови. Автори статті здійснили ретроспективний аналіз становлення та поширення латинської та англійської мов. Виявлено, що питання особливостей латинської та англійської мов є досить дискусійним у сучасній філологічній науці та було об’єктом вивчення та дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Окреслено вплив латинської мови на англійську. Обґрунтовано важливість та необхідність вивчення латини, попри її статус «мертвої» мови, оскільки латинська є мовою міжнародного спілкування та фундаментом лексики та граматики багатьох сучасних мов, зокрема англійської. Простежено вплив латини на англійську мову у різні часи та періоди та наведено приклади слів, які утворилися під впливом різних епох. Значну увагу приділено впливу релігії на запозичені слова. Встановлено періоди запозичення та наведено відповідні приклади. Автори здійснили ґрунтовний аналіз категорій іменника у латинській та англійській мовах. Детально розглянуто такі категорії, як рід, число, відміна та відмінок. Оскільки проблема дослідження граматичних категорій іменника у латинській та англійській мовах досі не була об’єктом спеціального вивчення, автори здійснили спробу на основі аналізу знайти спільні та відмінні риси категорій іменника у двох мовах. Виявлено, що єдиною спільною рисою категорії іменника у зазначених мовах є наявність числа (однини та множини). Рід, відміна та відмінок мають деякі розбіжності, які були описані у таблиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Куркова, Ксенія Миколаївна. "ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 95–100. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.13.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню сутності, змісту та значенню публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Проаналізовано співвідношення категорій «державно-приватне партнерство» й «публічно-приватне партнерство». Визначено, що використання терміна «публічно-приватне партнерство» щодо сфери застосування науково-технологічного розвитку є раціональнішим, оскільки передбачає врахування ширшого кола інтересів, публічних і приватних, а також взаємодію всіх можливих учасників науково-технологічного розвитку. Під публічно-приватним партнерством у сфері науково-технологічного розвитку запропоновано розуміти в широкому сенсі правову модель реалізації стратегії державної науковотехнологічної політики, засновану на оновлених концептуальних підходах щодо адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку, що полягають у переході до мережевої моделі адміністрування на паритетних, демократичних, справедливих і коопераційних засадах із визначенням нової ролі та функцій держави в означених процесах на основі збалансованого публічно-приватного підходу, за якого держава виступає не як «регулятор відносин», а як «повноправний партнер»; у вузькому розумінні – сукупність юридично оформлених рівноправних відносин стратегічного, технологічно-інноваційного, фінансового, організаційно-кадрового, інформаційно-аналітичного, інституційного характеру між публічними та приватними партнерами, у яких сторони взаємодіють у процесі ухвалення рішень і координують спільні дії з метою спільного досягнення визначеного публічного інтересу, який формалізується в конкретних цілях науково-технологічного розвитку. Визначено характерні ознаки публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Виокремлено основні форми публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку залежно від напрямів його реалізації, які доцільно впроваджувати в Україні з метою підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Семенець-Орлова, Інна. "ТРАНСФОРМАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ЦІННІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 291–300. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-291-300.

Full text

Abstract:

Проаналізовано роль трансформаційного лідерства в сучасній системі публічного управління. Зазначено, що широкі учасницькі практики у процесах вирішення проблем, спільна діяльність та делегування повно- важень, властиві концепції good governance, є високорелеватними змісту трансформаційного лідерства. Наголошено, що для належного вирішення проблем в умовах демократії життєво необхідними є участь та забезпечення “переговорів з організовани- ми мережами інтересів”. Контекст демократії уможливлює тисячі свідомих децентралізованих експериментів, що дають змогу апробувати нові моделі політичного прийняття рішень і нові форми розвитку. Частково делегую- чи функцію вироблення політики “фахівцям з вирішення проблем” (екс- пертам), держава покладає на них додаткові обов’язки щодо встановлення постійного діалогу із суспільством і сприянню його подальшого розвитку у напрямі самокерованості та самоорганізації. Здійснено порівняння змісту трансформаційного та трансакційного лі- дерства, співставлені їх основні характеристики. Ефективне лідерство, в тому числі у публічному секторі, все більше пов’язане з формуванням ін- тенсивного колективного розуму (intense collective intelligence). Обґрунтовано, що сучасна публічна політика позначає врегулювання тих аспектів людської діяльності, які вимагають спільних громадських дій. Про- аналізовано поняття ціннісно-орієнтованого публічного управління з точ- ки зору підходу стратегемності. Наголошено на тому, що трансформаційне лідерство може сприяти нарощенню інституційної спроможності органів публічної служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Бессонова, М. "Спільні виклики та загрози національним інтересам США та Канади (кінець XX - початок XXI ст.)." Американська історія та політика, no. 4 (2017): 208–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Долгальова, Олена, and Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.

Full text

Abstract:

Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру. Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України. Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку. Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Ніколаєва, Д. О. "Турецько-йорданські двосторонні відносини: розбіжності на тлі спільних інтересів." Прикарпатський вісник НТШ. Думка, no. 4 (56) (2019): 99–108.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.

Full text

Abstract:

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

ІЛЬЇНА, Олена. "ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЄКТНОГО НАВЧАННЯ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 63–68. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.10.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема використання технології проєктного навчання в Новій українській школі. Зазначено, що в Новій українській школі пріоритетом стає формування загальноосвітніх умінь і навичок, а також способів діяльності, рівень освоєння яких в значній мірі визначає успішність всього подальшого навчання. Метою статті є дослідження теоретичних основ та особливостей використання технології проєктного навчання в Новій українській школі. Під час аналізу поняття «проєктна технологія», було сформулюване робоче визначення проєктної технології молодших школярів як спільна навчально-пізнавальна, творча ігрова діяльність учнів, що має спільну мету, узгоджені способи діяльності, спрямовані на досягнення загального результату. З’ясовано, що в основі методу лежить розвиток пізнавальних інтересів учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, показувати свої знання в питаннях, пов’язаних з темою проєкту. Встановлено, що у процесі організації проєктної діяльності учнів учитель виступає в різних рольо- вих позиціях. Представлена класифікація проєктів: за тривалістю часу, за рівнем інтеграції, за способом переважної діяльності, за способом переважної діяльності учнів. Визначені етапи, відповідні структурі освітньої діяльності: мотиваційний, підготовчий, інформаційно-операційний, рефлексивно-оцінний. З метою оптимізації проєктної діяльності дітей запропонований алгоритм. Для прикладу був розглянутий проєкт по темі «Річки та водойми нашої місцевості», який створювався та реалізовувався на інтегрованому курсі «Я досліджую світ». Зроблено висновки, що цінність проєктної діяльності полягає в збагаченні суб’єктивного досвіду дітей новими знаннями і способами діяльності, а також використання проєктів дозволяє розвивати творчі здібності, логічне мислення, прагнення самому відкривати нові знання і вміння виявляти їх в сучасній дійсності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Кононенко, Інна Анатоліївна. "СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.1.

Full text

Abstract:

У статті досліджено значення стратегічного планування в екологічній сфері. З’ясовано, що питання ефективності стратегічного планування вимагають пошуку шляхів впровадження та реалізації різних форм участі громадян у розв’язанні екологічних проблем загальнодержавного та місцевого значення. Встановлено, що ефективним інструментом налагодження взаємодії між усіма суб’єктами екологічної політики є спільна розробка та реалізація стратегічних і програмних документів. Умовою ефективності визнано вирішення можливих конфліктів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів співпраці. Охарактеризовано взаємодію різних рівнів публічного управління у процесі стратегічного планування в екологічній сфері. Визнано необхідність формування перспективних напрямів удосконалення стратегічного планування в екологічній сфері. Охарактеризовано Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2030 року» та Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року. Наголошено на необхідності розбудови ефективної взаємодії суспільства й держави в екологічній сфері на засадах співпраці та партнерства. З’ясовано, що на національному рівні впливові організації громадянського суспільства не бажають брати участь у конкурсах проєктів, однак на місцевому рівні такий інтерес присутній. Виявлено проблему низького рівня якості проєктів та складності їх адміністрування. Наголошено на необхідності пошуку шляхів усунення недоліків щодо якості процесу формування та реалізації стратегічних і програмних документів в екологічній сфері. Представлено процес від планування до оцінки стратегічних та програмних документів, що допомагає визначити напрям руху, бачення процесу та результатів стратегії, програми, проєкту. Наведено та охарактеризовано ключові етапи планування, моніторингу та аналізу стратегічних та програмних документів в екологічній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

ГОНЧАРУК, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ДУХОВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 37–43. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.6.

Full text

Abstract:

На сучасному етапі побудови українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема формування духовності особистості. Духовність, представляючи внутрішній стан людини, що визначає і скеровує її життєдіяльність, формується протягом усього життя. Сприятливим для формування основ духовності є молодший шкільний вік. Системна спільна діяльність школи та сім’ї є важливим чинником формування основ духовності дитини молодшого шкільного віку. Провідне місце в системі формування духовності молодшого школяра посідає дозвіллєва діяльність. Метою статті є сутнісно-процесуальний аналіз формування основ духовності учнів початкової школи в процесі реалізації їх дозвілля. Для досягнення поставленої мети використано методи: аналізу та синтезу для розкриття сутнісних ознак духовності та особливостей її формування в молодшому шкільному віці, узагальнення, систематизації, абстрагування для визначення можливостей використання народних звичаїв, традицій та обрядів у формуванні основ духовності дітей. Спираючись на наукові психолого-педагогічні дослідження та педагогічний досвід, автором статті викладено основні положення формування основ духовності в молодших школярів з урахуванням вікових та психологічних особливостей. Наголошено, що дитяча дозвіллєва діяльність має бути педагогічно організованою, сприяти фізичній, емоційній, розумовій, соціальній активності; долучати дитину до соціальної взаємодії; формувати морально-етичні цінності і розвивати внутрішній світ (духовність) дитини; сприяти розвитку когнітивних процесів та інтересу до пізнання людини, природи, історії, звичаїв і традицій народу; формувати традиції класу, школи, родини. Розкрито можливості дозвіллєвої діяльності для формування «доброго серця» як одного зі складників внутрішнього світу особистості, використовуючи народний та християнський календарі. Наголошено на необхідності активізації спільної діяльності початкової школи та сім’ї з формування особистості дитини загалом і її внутрішнього духовного світу зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

РОМАНИШИН, Юлія. "ІНФОРМАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 52–64. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-52-64.

Full text

Abstract:

Дослідження присвячене аналізу сучасного стану розвитку й популяризації інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчальної комунікації з метою організації спільної роботи в різних сферах суспільства. Особливу увагу приділено сфері освітніх послуг закладу вищої освіти в контексті стрімкого поширення соціального програмного забезпечення. Воно уможливило об’єднання людей у спеціалізовані групи зі спільними інтересами, які можуть бути не знайомими в реальному житті та не мати попереднього досвіду комунікації. Розкрита сутність новітніх систем соціального програмного забезпечення, що полягає в розбудові та підтримці соціальної мережевої взаємодії й побудові віртуальних спільнот з високим рівнем самоорганізації. Основним результатом дослідження стало обґрунтування ролі та функцій соціального програмного забезпечення в контексті: взаємодії між індивідумами та групами в питаннях веб-публікацій і мережевого спілкування як виду комп’ютер-опосередкованої комунікації; соціального зворотнього зв’язку базованого на мережевій етиці та ефекті віртуальної присутності; формування та розбудови соціальних мереж. Розглянуто важливий елемент соціального програмного забезпечення – блоги. На сьогодні блогосфера є одним із найбільш яскравих феноменів вебу щодо швидкості зростання кількості блогів, збільшення щільності лінків та стрімкого зростання обсягу доступного контенту. Поява та розвиток новітніх соціальних феноменів, таких, як, наприклад, Фейсбук, Quorra, дало новий імпульс для подальшого розвитку блогосфери, її видозміни та адаптації до новітніх потреб користувачів в освітній сфері. Новітнім інструментом, який можна використовувати в процесі навчання у ЗВО, є wiki. Їхньою перевагою є швидка доступність результатів роботи в режимі онлайн, що дозволяє позиціонувати wiki-систему як платформу для спільної роботи на рівні студентів, навчальних груп, університетів тощо та використовувати її як засіб планування освітнього процесу у вищій школі. Ключові слова: веб, соціальне програмне забезпечення, блоги, wiki, мережева активність, освітні послуги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Кашпур, Анна Сергіївна. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ДІЗНАВАЧА У ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 207–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.31.

Full text

Abstract:

Досягнення завдань кримінального провадження залежить від належним чином організованої взаємодії дізнавача та інших компетентних суб’єктів – представників правоохоронних, державних органів, громадських організацій та окремих громадян. Основи взаємодії дізнавача з іншими компетентними суб’єктами під час досудового розслідування кримінальних проступків, вчинених неповнолітніми, регламентовані за змістом нормативно-правових актів. Обґрунтована важливість взаємодії під час розслідування кримінальних проступків, вчинених неповнолітніми, дізнавача із підрозділами ювенальної превенції, кіберполіції, дільничних офіцерів поліції Національної поліції України. Також дізнавач взаємодіє із такими уповноваженими службовими особами: інспекторами-криміналістами, слідчими, оперативними працівниками Національної поліції України, експертами Експертної служби МВС України. Спільне вирішення поставлених завдань відбувається за сприяння компетентних представників державних органів: Служби у справах дітей та сім’ї районної/обласної державної адміністрації, Національної соціальної сервісної служби України (Нацсоцслужби). З метою реалізації профілактичної функції корисною є взаємодія із громадськими організаціями, які опікуються інтересами дітей. Зокрема, відомою в усьому світі та Україні є «Ла Страда» – громадська правозахисна організація, котра покликана протидіяти торгівлі людьми, домашньому насильству та спрямована на забезпечення прав дітей. Взаємодію дізнавача з іншими компетентними суб’єктами – представниками правоохоронних, державних органів, громадських організацій та окремих громадян розглянуто як специфічну систему, об’єднану спільною метою – досягненням завдань кримінального провадження. Таку взаємодію класифіковано за підставами: за характером зв’язків (безпосередня й опосередкована); за часом (постійна і тимчасова); за етапами здійснення (організаційна і тактична); за функціями (оперативно-розшукова, кримінальна процесуальна, адміністративно-правова, організаційно-управлінська, виховна); за суб’єктами (відповідно до залучених органів, підрозділів, організацій, окремих громадян).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

ЄМЧИК, Олександра. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДІТЬМИ В УМОВАХ РІЗНОВІКОВОЇ ГРУПИ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.2.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено характеристиці особливостей організації освітньої діяльності в різновіковій групі закладу дошкільної освіти. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні особливостей взаємодії дітей в різновіковій групі, особливостей організації режимних моментів і безпосередньої освітньої діяльності з дітьми. Поняття різновікової групи визначено як спільність дітей, що відрізняються віком, рівнем фізичного, інтелектуального і соціального розвитку та об’єднаних на основі загального соціального інтересу або задля досягнення спільної мети. У зв’язку з цим уточнено, що будь-яку групу закладу дошкільної освіти можна розглядати як різновікову, оскільки діти одного року народження відрізняються за показниками фізичного, психічного, інтелектуального рівня розвитку, а отже повинні навчатися за різними індивідуальними освітніми програмами. Узагальнено психологічні механізми взаємодії дітей різного віку, які відбиваються на характері розвитку кожної дитини (механізм наслідування для молодшого, механізм дорослішання для старшого віку) і визначають позицію вихованця у взаємодії: «старший» – «молодший». Такі механізми зумовлюють побудову освітнього процесу у різновіковій групі. Проаналізовано труднощі, які виникають у роботі вихователів у різновіковій групі: постійне спілкування з молодшими дітьми обмежує інтереси й світогляд старших дітей, спостерігається відставання в їх розвитку; виникають труднощі в організації режиму дня; у навчальній діяльності різновікових груп педагогу доводиться витратити в 2-3 рази більше часу; розподіл часу між старшою та молодшою підгрупами. В результаті, в порівнянні з дітьми з груп однолітків, діти старшої групи можуть не бути в повній мірі підготовлені до школи. Визначено особливості гри у дітей різного віку. Зазначено важливість ретельного продумування і особливої організації розвивального середовища в груповий кімнаті, своєчасної підготовки та правильного розміщення дидактичних і наочних посібників. Перспективою подальших наукових пошуків визначено дослідження підготовки майбутніх педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти до роботи в різновіковій групі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Воротін, Валерій Євгенович, and Алла Володимирівна Шевченко. "ПІДТРИМКА МІЖДЕРЖАВНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА: ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЄВРОРЕГІОНІВ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 22–33. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-22-33.

Full text

Abstract:

У науковій літературі поняття єврорегіон має різні тлумачення, зокрема більшість науковців характеризують єврорегіон як форму міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону. Основними характеристиками єврорегіону, які застосовуються в науковій літературі, є наступні: географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення; політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон. Доведено, що єврорегіони утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональна – єврорегіон є формою міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва. Основні завдання, які за аналізом наукових джерел, слід сформулювати для діяльності єврорегіонів, наступні: обмін досвідом та інформацією; вирівнювання та постійне покращення життєвих умов; підтримка регіонального розвитку; розвиток економіки, торгівлі та туризму; охорона й покращення стану навколишнього середовища; співробітництво в запобіганні та подоланні стихійних лих і катастроф; співпраця в області гуманітарної та соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту і охорони здоров’я; культурний обмін і турбота про культурне надбання. Обґрунтовано, що на відміну від утворення та функціонування єврорегіональних структур в Європейському співтоваристві, де ініціатива утворення таких структурних одиниць в основному, належить місцевим громадам, усі єврорегіони за участю адміністративно-територіальних одиниць України були ініційовані структурами державного управління. Це має як позитивні моменти, оскільки з одного боку, це свідчить про те, що на рівні вищих органів влади присутнє усвідомлення в необхідності участі в сучасних інтеграційних проектах, налагодженні добросусідських відносин між сусідніми державами. З іншого боку, в умовах децентралізації необхідним стає підвищення самостійності місцевих властей, активна місцева політика в сфері міждержавного регіонального співробітництва. Визначено, що на сьогодні єврорегіон є основним інструментом для забезпечення співробітництва на рівні регіонів та територіальних громад, виступаючи як транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій з метою координації міждержавного регіонального співробітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ. "Перспективи миротворчої діяльності Європейського Союзу в Україні у контексті орієнтирів його зовнішньої та безпекової політики." Право України, no. 2020/12 (2020): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-042.

Full text

Abstract:

Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

ШКОЛА, Олександр, and Олена АШИФІНА. "ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ФІЗИКИ В УМОВАХ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, no. 2 (2020): 227–35. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-227-235.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розв’язанню складної і багатогранної проблеми залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на уроках фізики як основи підвищення якості освітнього процесу в сучасних освітніх умовах. На основі опрацювання літературних джерел і з’ясування змісту базових понять дослідження (особистісно зорієнтований, діяльнісний і компетентнісний підходи, предметна компетенція і компетентність, метод і технологія навчання, освітні інновації) висвітлено сутність та основні принципи застосування інтерактивних технологій у навчанні фізики в загальноосвітній школі. Останні розглядаємо як системний спосіб організації навчально-виховного процесу, за якого гарантоване досягнення прогнозованих освітніх результатів досягається узгодженим поєднанням організаційних форм, методів і засобів навчання на основі активної взаємодії, рівності і взаємоповаги всіх його учасників. На основі узагальнення літературних джерел і передового педагогічного досвіду наведено різноманітні засоби, прийоми і способи активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні фізики. Встановлено, що розумово “переміщуючись” від однієї пізнавальної дії до іншої, від однієї задачі до іншої, учень залучається до активного процесу самостійного здобуття знань і таким чином здобуває власний досвід навчально-пізнавальної діяльності, що виступає обов’язковим та головним компонентом формування й оцінювання його предметної компетентності з фізики. Наведено організаційні форми, методи і прийоми роботи в умовах інтерактивного навчання фізики в загальноосвітній школі як елементів власного педагогічного досвіду. Доведено, що активний діалог і спільна діяльність усіх учнів класу у процесі засвоєння і застосування нових знань означає, що кожен з учасників освітнього процесу робить власний внесок і певний висновок; між ними відбувається обмін інформацією, знаннями, ідеями, емоціями, способами і досвідом діяльності. Така взаємодія сприяє підвищенню пізнавального інтересу учнів, розвитку їх інтелектуальних і творчих здібностей і загалом якості освітнього процесу з фізики. Ключові слова: мотивація, пізнавальний інтерес, діяльнісний підхід, метод навчання, технологія навчання, інтерактивна технологія навчання фізики, предметна компетентність учнів з фізики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Спільні інтереси'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles