Journal articles on the topic 'Спільноти'

У статті розглядаються віртуальні навчальні спільноти у веббазованому середовищі ЗВО. Досліджується сутність вебспільнот рівня Web 2.0. Охарактеризовано віртуальні комунікації як ключові елементи обміну даними й знаннями у таких спільнотах. Підкреслено важливу роль електронної модерації, яка є першим кроком до введення віртуальної сутності викладача на виділеному рівні представлення спільноти. Сьогодні віртуальні навчальні спільноти не є черговим популярним інформаційним трендом, а, навпаки, є результатом глибоких процесів та явищ усередині інтернет-спільноти. Одним з видів досліджуваних спільнот є експертні спільноти, основними питаннями в яких є питання віртуальних зустрічей членів спільнот, комунікація між ними і мережевий процес обміну знаннями. Експертні спільноти у сфері освіти досягли особливого статусу, адже результати командної роботи перевищують потенційні результати окремих членів спільноти. Оскільки комунікація вважається взаємозамінною передачею даних або сигналів, які мають чітко визначену інтерпретацію, то вона може відбуватись як між людьми, так і між технічними об’єктами та системами. У цьому дослідженні комунікацією виступає процес обміну даними та знаннями між членами спільноти межах платформ, що підтримують спільноти, наприклад, у формі дописів на дискусійних форумах, блогах та wiki. Існує багато можливостей реалізації електронної навчальної комунікації від засобів е-пошти, дискусійних форумів, інтернет навчальних платформ та порталів до віртуальних навчальних каналів. Це відкриває значні можливості щодо обміну даними та знаннями як у формі документів та зображень, так і у формі «живої» інтернет-комунікації. Сучасні процеси спільного навчання є видом процесів навчальної кооперації, кінцевою метою яких є формування рівня навчальної спільноти з акцентом на процеси комунікації. Водночас в умовах ІТ-орієнтованого інформаційного та постінформаційного суспільства основний акцент переноситься на елементи формування інноваційних процесів і побудови сервіс-орієнтованих спільнот. Це відповідає сучасному стану ІТ-сфери, яка орієнтована на виробництво програмних сервісів більше, ніж на виробництво конкретних програмних продуктів.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з’являються нові форми і програмні сервіси для зберігання та управління даними. В останні роки багато робиться для того, щоб використати досвід обміну знаннями і залучити учнів, студентів, вчителів та викладачів до участі в житті реальних предметних спільнот, де у рамках окремої спільноти усі учасники можуть обмінюватися повідомленнями, текстовими документами, відео та аудіо файлами, а також знаннями, які вони можуть використати у своїй діяльності.Актуальність дослідження обумовлена тим, що «Концепція Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року» визначає фундаментальну природничо-математичну освіту однією з основних факторів розвитку особистості, і потребує оновлення її змісту з урахуванням суспільних запитів, потреб інноваційного розвитку науки та виробництва, запровадження сучасних методів навчання, поліпшення якості підготовки та видання навчально-методичної літератури, удосконалення механізмів оцінювання результатів навчальної діяльності [5].Систематичне використання ІКТ під час навчання предметів природничо-математичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах спонукає вчителів до постійного і систематичного створення власних презентацій до окремих тем уроків, тестів, пошуку відео і аудіо фрагментів дослідів тощо. Виникає проблема збереження навчальних матеріалів їх оцінювання, обміну з колегами, використання під час атестації, конкурсів. Виникає потреба у створенні і розвитку динамічних віртуальних предметних спільнот.Наукові пошуки питання обумовлені широким використанням мережі Інтернет, як комунікаційного середовища з широким комунікаційним потенціалом. У зарубіжній науковій літературі дослідження віртуальних спільнот мають, в основному, описовий характер і орієнтовані на вирішення наступних завдань: формування визначення поняття «віртуальна спільнота» (А. Денніс, К. Рідінгз, Б. Уеллман, К. Фігалло, С. Хільц та ін.), розробку класифікації віртуальних спільнот (К. Портер, У. Долакіа, М. Вірнош, К. Джонс, С. Рафаелі, С. Кришнамерти, Л. Коміто, У. Маркус, Р. Багоззі, Б. Батлер, Дж. Прііс, А. Армстронг та ін.), визначення структурних властивостей віртуальних спільнот (К. Фігалло, К. Портер, К. Джонс, С. Кришнамерти, А. Бленкард, С. Харрісон та ін.), педагогічний підхід до вивчення віртуальних спільнот (Є. Д. Патаракін). Розвиток віртуальних спільнот розкрито у працях таких науковців, як: В. Ю. Биков, Р. О. Голощук, М. І. Жалдак, Н. Т. Задорожна, В. М. Кухаренко, І. Д. Малицька, Н. В. Морзе, В. В. Осадчий, С. А. Раков, О. М. Самойленко (Україна), О. О. Андрєєв, Є. Д. Патаракін, Є. С. Полат, А. В. Хуторський, Н. С. Чураєва (Росія), С. Віркус (Великобританія), Д. Боуден (США) та інших.Нові можливості, які відкриваються перед навчанням, пов’язані з розвитком «цифрової пам’яті». Це не тільки збереження даних, але і наявність сервісів, які полегшують можливість індивідуального та колективного їх використання.З розвитком мережі ми переходимо від індивідуального програмного забезпечення до мережних програм та управлінню колективною пам’яттю. Прикладом колективної пам’яті може слугувати Всесвітня глобальна павутина (World Wide Web), в якій усі ресурси зберігаються по універсальних адресах URL. «Цифрова пам’ять» не тільки вбудовується в усі об’єкти мережної культури але поступово вбирає в себе матеріали архіві, музеїв, бібліотек та дослідних інститутів, зазначає Є. Д. Патаракін [4, с. 18]Усі ці новітні підходи щодо «цифрової» і колективної пам’яті останнім часом реалізуються у різних віртуальних спільнотах, особливо у тих, які формуються і підтримуються освітянами.Втіленням інформаційної епохи сьогодні стала глобальна мережа Інтернет як ключова інформаційна технологія і універсальний засіб вільної комунікації в освіті. Досягнення у сфері ІКТ є підґрунтям для створення нової форми педагогічної комунікації, яка отримала назву віртуальних предметних спільнот.Важливим фактором у дослідженні віртуальних предметних спільнот є формування основних понять. Переклад англійських аналогів virtual community, online community, online group узагальнено у понятті «віртуальна спільнота».Спільнота – мала група або велика соціальна група людей, які активно спілкуються між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми [4, с. 22-23].Спільнота – це група людей, які мають спільні інтереси, прагнення та цілі [8].Спільнота – це група людей які взаємодіють між собою, живуть у деякій близькості (просторі, часі, відносинах) [1].Віртуальна спільнота – соціальне об’єднання, яке виростає з мережі, коли група людей підтримує відкрите обговорення досить довго і по-людськи, для того, щоб сформувати мережу особистих відношень у кіберпросторі. [4, с. 8]. У середині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється на основі електронної розсилки повідомлень, списку новин, дошки оголошень або віртуальних сайтів тощо. Всі заохочення взаємодії, іноді фокусуються навколо особливого інтересу, а іноді і просто спілкуванні.Віртуальна спільнота – це сукупність індивідів, об’єднаних спільними інтересами, цілями та звичаями, тривала взаємодія яких повністю, або у крайньому випадку, частково здійснюється засобами Інтернету і регулюється специфічними для нього засобами комунікації протоколами і нормами [6] .Всередині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється у вигляді обміну професійними даними і відомостями.Віртуальна предметна спільнота  це об’єднання вчителів-предметників, яке виростає з мережі, має спільні інтереси, прагнення та цілі, активно спілкується між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми.У співробітництві з НАПН України компанією «Майкрософт Україна» було започатковано мережу «Партнерство в навчанні» [3], яка надає більше можливостей освітянам дізнатися про новітні ІКТ з метою покращання якості навчання. Призначення мережі – створювати професійні віртуальні спільноти, спільно працювати над розробкою уроків, навчальних і методичних матеріалів, обмін досвідом та ідеями, про що зазначає І. Д. Малицька [7].Розвиток та інтегрування ІКТ у системах освіти зарубіжних країн та України є одним з пріоритетних напрямів, тому у мережі «Партнерство в навчанні» було започатковано шість віртуальних предметних спільнот природничо-математичного циклу природничо-математичного циклу: математика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/mathematics), фізика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/physics), хімія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/chemistry), біологія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/biology_b), географія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/geography), інформатика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/informatic).Мета створення предметних спільнот: стійкий інноваційний розвиток та навчально-методичне забезпечення природничо-математичної освіти.Характерні особливості віртуальної предметної спільноти: 1) відсутність бар’єрів комунікації як психологічних, так і географічних; 2) інтерактивний характер взаємодії членів, які можуть ефективно обмінюватися корисною і цікавою інформацією; 3) можливість самопрезентації і самореалізації вчителів-предметників; 4) неформальна структура он-лайн спілкування; 5) структурований банк навчально-методичних матеріалів.Повідомлення, які розміщуються у спільноті можна розділити на п’ять основних груп:статичні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації. Наприклад, статті, книги, фото тощо;динамічні без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, обміну думками. Наприклад, електронна пошта, списки розсилки, форуми, чати;динамічні з постійною адресою. Прикладами можуть слугувати блоги, wiki-wiki;інтерактивні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації (статті, книги, нормативні документи, розробки уроків, презентації, фото тощо) які формуються на засадах інтенсивного колективного використання, обговорення та поліпшення;он-лайн без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, презентації, обміну думками в режимі реального часу. Наприклад, Adobe Acrobat Connect; COMDI; Dimdim; BigBlueButton, WiZiQ, V-class.ru, Glance Networks (англ.); IBM Lotus Sametime; InterCall (англ.); Microsoft Office Live Meeting; WebEx (англ.); WebTrain (англ.) тощо [2].Структура предметної спільноти включає наступні компоненти: оголошення, дискусії, події, посилання, спільні документи, відео матеріали, презентації, розробки уроків, фото матеріали, методичне забезпечення.Залучення вчителів до предметних спільнот здійснено за такими напрямками: електронна розсилка посилань з адресою предметних спільнот на електронні скриньки загальноосвітніх навчальних закладів; проведення он-лайн навчальних семінарів для вчителів-предметників; презентація предметних спільнот на науково-практичних семінарах та конференціях.Наповнення нормативно-методичних сховищ спільнот здійснено вчителями-предметниками, координаторами спільнот та методистами. Нормативно-методичні документи регламентують діяльність вчителя та включають інструкції (з техніки безпеки, протипожежної безпеки, безпека під час проведення екскурсій, лабораторних робіт тощо), навчальні плани, методичні рекомендації (щодо викладання предметів, проведення Всеукраїнських олімпіад), листи МОНмолодьспорт України, листи місцевих органів управління (ГУОН м. Києва, обласні управління освіти тощо), листи інститутів підвищення кваліфікації (графіки проходження курсів підвищення кваліфікації) тощо.Таким чином, створення та наповнення інформаційних сховищ віртуальних предметних спільнот слугує засобом управління нормативно-меточним забезпеченням діяльності вчителя-предметника загальноосвітнього навчального закладу.

У даній статті розкривається підхід до трактування сутності поняття мережевої спільноти, в рамках якого пропонується розглядати його як новий вид соціальної організації, що обґрунтовується специфікою функціонування нашого суспільства в умовах постмодерну. Виділено два основних підходи в дослід­женні мережевих спільнот: перший підхід розглядає соціальні мережі в класичній, традиційній інтерпретації модерну як особливий вид соціальної структури, а другий підхід репрезентує соціальні мережі як специфічне віртуальне утворення, соціальну структуру віртуальної Інтернет реальності. Виявлено спільні риси соціальної організації і мережевого співтовариства: наявність постійної комунікації між учасниками групи, об’єднаних певними спільними інтересами і цілями, а також наявність певної ієрархії серед учасників спільноти і правил поведінки, реалізації комунікації. Відмінні риси: мережеве співтовариство є більш неформальним, надаючи своїм учасникам значну свободу дій у реалізації своїх цілей і задоволенні потреб, повна віртуалізація комунікацій, відсутність прямої взаємодії під час спілкування, в умовах, коли основним ресурсом для взаємообміну у віртуальних мережевих спільнотах є інформація. Показано, що в процесі виникнення, розвитку і поширенні мережевих спільнот основоположна роль належить сучасним комунікаціям, а саме – їх об’єднання в стійку і взаємопов’язану сукупність мереж, зокрема мережевих спільнот.

У статті запропоновані науково-практичні рекомендації впровадження цілей сталого розвитку із використанням стандартів ISO, що визначається певної системою індикаторів для структурованої і узгодженої підтримки стійкого, розумного і адаптивного управління спільнотами. Зокрема, всі цілі і завдання, що мають відношення до впровадження та реалізації системи менеджменту сталого розвитку, зорієнтовані на цілі ООН в галузі сталого розвитку та їх потенційну можливість виконання в спільнотах; всі стратегії, програми, проекти, плани і послуги необхідно спрямовувати на досягнення цілей з урахуванням завдань. Всі завдання можна оцінити значеннями індикаторів і метрики, які містяться у стандартах ISO 37101:2016; ISO 37120:2014 та ISO/ТS 37151:2015. Також використання цих стандартів дає можливості: створити конкретну структуру в спільності (громаді), яка має повноваження керувати сталим розвитком; з акцентом на залучення всіх зацікавлені сторони визначити та впровадити стратегію сталого розвитку з відображенням потреб спільноти; використати принципи и методики, що включені у стандарт, які відображають передову міжнародну практику щодо сталого розвитку, і сумісні з розвитком у даному секторі; визначити важливість спільного вирішення цілей, стратегій і термінів їх досягнення - це дає більшу візуалізацію широкому спектру зацікавлених сторін щодо підходу сталого розвитку, прийнятого громадою. Водночас, якщо у спільнотах потрібно розглянути додаткові або альтернативні завдання, для визначення їх релевантності і своєчасності необхідним стає проведення ітеративного перехресного аналізу цілей і завдань. У статті наведено приклади завдань щодо реалізації цілей сталого розвитку в спільнотах, зокрема, низки питань, за допомогою яких можна визначити, що відноситься до справи і підходять для вирішення поставлених завдань, що дає можливість оцінити значимість завдання і рівень впливу спільноти при перекладі даного завдання з найбільш важливих в найменш важливих.

У статті автор намагається розкрити специфіку життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного соціального організму. До показників життєспроможності етнічних груп відомий дослідник В. Арбєніна відносить декілька факторів, на основі яких автор аналізує вірменську спільноту. Таким чином аналізуються чисельності групи, її питомої ваги в загальній структурі населення держави, особливості освітньої, професійно-кваліфікаційної, галузевої та поселенської структури групи; статус етнічної групи в системі соціальної стратифікації, збереженість культурної самобутності групи, соціальна активність її членів та сформованість групи як сукупного суб’єкта соціального життя. Було встановлено, що протягом останнього сторіччя вірменська етнічна спільнота укріплюється у кількісному відношенні, а її частка серед загальної кількості населення України перманентно зростає. Також виявлено, що дана група представлена переважно міським, освіченим населенням, яке задіяне у багатьох важливих сферах суспільства. З’ясована висока частка визнання вірменської мови в якості рідної, а також її загальна розповсюдженість серед етнічної спільноти. Оцінено вплив загальнодержавних та регіональних громадських організацій, що опікуються культурним життям вірмен, а також оцінено рівень соціальної активності їх членів. Автор приходить до висновку, що за розглянутими показниками вірменську етнічну спільноту можна визнати життєспроможним цілісним соціальним організмом зі значними перспективами до подальшого розвитку.

У представленій статті автор аналізуює соціологічні параметри поняття «мовна спільнота» в контексті мовної ситуації в Україні. Дослідження проблематики поняття мовна спільнота на соціологічному рівні наразі потребує виваженого структурування та ретельного осмислення. У статті пропонується аналіз робіт вітчизняних і закордонних соціологів, які намагались виявити механізми та чинники становлення молодої особистості, її соціальну обумовленість. Однак соціологічний аналіз поняття мовна спільнота не був представлений у роботах дослідників, тому метою роботи є розкриття соціологічного змісту поняття «мовна спільнота» в контексті наукових доробок таких дослідників, як П. Бергер, Т. Лукман, Дж. Гамперц, У. Вайнрайх. У статті пропонується аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників у сфері соціолінгвістики, соціології мови на основі спільних рис в тлумаченнях поняття мовної спільноти. Обґрунтовано роль мовної спільноти у конструюванні соціального простору в контексті теорії П. Бергера та Т. Лукмана.Охарактеризовано у статті соціологічний підхід до пояснення мовної спільноти як агента соціалізації індивіда. Автор вважає, що поняття перебуває у зв’язку з категоріями мовна ситуація, мовна ідентичність, мовні процеси. Осмислено стан мовної спільноти залежно від статусу мов у суспільстві.

Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфе­ри імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об’єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних тра­дицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колек­тивна система переконань. Така система потребує об’єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в куль­турній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше пере­творюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об’єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритико­ване позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.

Обґрунтовано теоретичні засади дослідження психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту, основу яких становлять концепція соціальної травми П. Штомпки та загальні положення про спільноту як структурну одиницю суспільства і значущого середовища життєдіяльності особи, адаптацію особи та спільноти в умовах суспільних трансформацій, адаптацію як вибір альтернативних стратегій поведінки. Адаптацію спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту розглянуто як складний багатомірний процес взаємодії суб’єкта адаптації і середовища, яке змінюється під впливом воєнного конфлікту, що передбачає трансформацію системних властивостей спільноти, набуття нових засобів побудови продуктивних систем взаємодії, вироблення і застосування відповідних психологічних стратегій оволодіння ситуацією. Визначено суб’єктивні критерії адаптації (задоволеність соціальним оточенням, роллю, статусом, рівнем самореалізації, основними видами діяльності, реалізацією основних потреб; відчуття соціальної інтегрованості, самооцінка стану здоров’я та адаптивності) та їх значення в дослідженні стратегій адаптації спільноти до таких умов. Психологічні стратегії адаптації спільноти запропоновано розглянути на основі моделей: зміцнення громадського здоров’я, ціннісного порозуміння, розв’язання проблем внутрішньої міграції, опрацювання травматичного досвіду, застосування медіапрактик, родинної взаємодії, трансформації соціального капіталу. Відповідно до цих моделей визначено емпіричні індикатори дослідження психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту.

У статті наведено результати емпіричного дослідження, яке виявило базові особливості взаємодії спільноти з медіа. Виокремлено п’ять психологічних особливостей взаємодії спільноти з медіа, які мають різний рівень прояву залежно від віку, матеріального забезпечення, найбільш використовуваного медіа тощо. “Патерналістсько-негативістська” особливість взаємодії з медіа характеризується негативним ставленням до споживаного медіаконтенту і перекладанням відповідальності за нього на державу, тоді як “униклива” особливість спирається на бажання особи свідомо обмежити себе у використанні медіа, аби уникнути натрапляння на медіаконтент, пов’язаний з воєнним конфліктом. Прояв таких особливостей більшою мірою притаманний спільнотам з низьким рівнем матеріального забезпечення, які віддають перевагу російському телебаченню і використовують соціальні мережі “Вконтакті” і “Однокласники”. Такі особливості взаємодії з медіа, як “раціонально-емпатійна” і “споглядальна”, характеризуються оперуванням широким масивом медіаконтенту, раціональним оцінюванням споживаної інформації або її накопиченням для формування подальшого ставлення. Ці особливості частіше проявляються в спільнотах із середнім і високим рівнем матеріального забезпечення, де провідними медіазвичками є використання інтернету для пошуку новин, соціальних мереж Facebook і Twitter, а також онлайн-перегляд телебачення. “Емоційно-інтуїтивна” особливість спирається на сталі звички застосування медіа, які продукують емоційні реакції на споживаний медіаконтент у вигляді прояву жалю, співчуття, співпереживання. Ця особливість притаманна спільноті, яка використовує загальнонаціональне телебачення і не має життєвого досвіду взаємодії з вразливими групами населення (внутрішньо переміщеними особами, учасниками бойових дій тощо). Визначено базові вектори адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі взаємодії з медіа: продуктивний вектор, який характеризується раціональним використанням медіа та емпатійним ставленням до внутрішньо переміщених осіб, а також споглядальною позицією, що проявляється у використанні різноманітних медіа для накопичення інформації та в нейтральній оцінці медіаконтенту, що споживається; вектор адаптації з деструктивними проявами, зміст якого визначається патерналістським ставленням до медіаконтенту, його хаотичним споживанням, негативним ставленням до переселених осіб і перекладанням відповідальності на державні інституції; проміжний адаптаційний вектор, особливістю якого є емоційно-інтуїтивна позиція, що виявляється в інтуїтивному пошуку інформації і взаємодії з медіаконтентом, а ставлення до соціально-політичних подій у країні ґрунтується на емоційних факторах (співпереживання, співчуття, жалість).

Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій. Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров’я та конструктивні особистісні трансформації. Розглянуто взаємозв’язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента. Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного. Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров’я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації). З’ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності. Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.

У статті розглядаються проблемні питання, що можуть виникати у практичній діяльності під час фіксації дій осіб, які створюють злочинні спільноти та здійснюють керівництво ними, запропоновані шляхи їх вирішення. Проведено аналіз норм права, за якими кваліфікують дії осіб, які мають статус суб’єктів злочинного впливу, суб’єктів підвищеного злочинного впливу, здійснюють злочинний вплив. Зроблено висновок, що ваго- ме значення для можливості притягнення суб’єктів злочинного впливу до відповідальності має: визначення у ст. 28 КК України форми співучасті «у складі злочинної спільноти»; наявність кваліфікувальних ознак в окремих статтях Особливої частини КК України, як-от «вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у статусі суб’єкта (підвищеного) злочинного впливу», «вчинення кримінального правопорушення учасником зло- чинної спільноти»; надання безпосередньо у КК України визначень термінів «особа, яка є суб’єктом підвищеного злочинного впливу», «особа, яка є суб’єктом злочинного впливу», «злочинний вплив»; усунення з тексту статей КК України арготизмів, які легітимізують у конструкції норм права термінологію (та ідеологію) злочинного світу; встановлення рівного правового становища (для учасників як злочинних організацій, так і злочинних спільнот) щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у складі організованих зло- чинних формувань, якщо до повідомлення про підозру особа повідомила про створення, участь або сприяння діяльності злочинної спільноти.

У статті розглянуто особливості мовної комунікації в Інтернет-спільноті. Звернено увагу на її структуру, функції та мовні осо- бливості. Відслідковано зв’язок Інтернет-спільноти з явищем лінгвістичної маніпуляції, а також її класифікацію та загальні принципи дослідження. Основою для дослідження вибрано соціальну віртуальну платформу, Інтер- нет-спільноту «Реддіт». Виявлено маніпулятивний характер, суперечливі риси секції з коментарями щодо ситуації про пандемію, а також здійснено детальний текстовий аналіз мовних особливостей комунікації у зазначеній Інтернет-спільноті. Увагу приділено різноманітним секціям із коментарями вказаної соціальної мережі. Для аналізу відібрано пости з коментарями на різноманітні теми, які торкалися згадок про світову пандемію. Відібрано основні пости, які позначали причинно-наслідкові зв’язки щодо коронаві- русу в Інтернет-спільноті «Реддіт». Їх лінгвістично промарковано як імплі- цитно, так і експліцитно для подальшого мовного текстового аналізу, про- веденого як за допомогою інтерпретації, так і за допомогою програмного забезпечення. Програма «Лінгвістичне дослідження та підрахунок слів» підтвердила результати, отримані шляхом інтерпретації. Програмний застосунок забезпечив статистичну базу для обґрунтованих лінгвістичних коментарів до лінгвістичного та інтерпретаційного аналізу секції комента- рів щодо пандемії в Інтернет-спільноті «Реддіт». Під час мовного аналізу Інтернет-комунікації використано поняття конфліктної ситуації та стра- тегій вирішення конфліктів, оскільки спілкування в Інтернет-спільноті під час пандемії викликало низку непорозумінь, суперечностей і дискусій. Окрім того, здійснено поетапний аналіз конфліктної ситуації з урахуванням стра- тегій вирішення конфліктів. Здійснено порівняння результатів різних груп постів із коментарями для виявлення чіткої позиції стосовно мовної комуні- кативної ситуації під час пандемії.

Віртуальні освітні (навчальні) спільноти набувають все більшого поширення у практиці вчителів зарубіжних країн. Їх інтегрування у навчальний процес загальноосвітньої школи не тільки надає можливість створити сучасне інноваційне навчальне середовище, але й є ефективним засобом формування ІКТ-компетентності як учнів, так і вчителів. У статті представлені найуспішніші приклади віртуальних навчальних спільнот, створених у школах Європи і в Україні; наведені платформи які найчастіше використовують зарубіжні вчителі у своїй практиці (Moodle, WizIQ, Vyew, Twiningspace) для формування таких спільнот, а також їхні можливості для навчання і викладання у загальноосвітніх навчальних закладах.

У статті обґрунтовується думка, згідно з якою національна громадянська релігія характерна для спільноти, яка виборює свою державність. За таких умов феномен, що розглядається, постає як сакральний вимір прагнення нації до відновлення, утвердження державності, сприйняття спільнотою своєї дієвості як наперед визначеної, а суспільство як таке, у якому певні соціально-політичні настанови специфічно переплітаються з релігійними міфами, легендами, обрядами, практиками. Громадянська релігія бере свій початок у потребі спільноти знаходити сакральне у трансцендентній дії, яка укорінена в історію територій. Доводиться, що основні концепти національної громадянської релігії доби культурно-національного відродження (друга половина ХVІ – першої половини ХVІІ ст.) такі: руський православний рід є благословенним, а тому свята Руська земля є нездоланною; провідники Русі діють за установленнями Бога; Київ – другий Єрусалим.

У статті зосереджена увага на функціонуванні поняття літературної групи у дослідницькій практиці українських літературознавців, присвяченій українському літературному процесу ХХ століття, актуалізованому самим історико-літературним матеріалом. Констатовано теоретичну недостатність у дефініції спільноти і її видів, зумовлену тривалим колоніальним статусом України і її гуманітарної сфери. На меті – виокремити ті спільноти, із якими працює українська наука («Молода Муза», «Празька школа», група «Вістника»), і на їхньому прикладі з’ясувати змістові складові робочих визначень, із якими пов’язане ідентифікування явища в межах видового ряду, а також актуалізувати ті методологічні підходи, які дозволяють науковцям повноцінно реконструювати соціальну групу. У підсумку зактуалізовані національні пропозиції можуть стати підгрунтям для подальших теоретико-методологічних напрацювань, зразком для дослідження тих соціальних груп, що входять у дискурс літературознавства. Принцип історизму, постколоніальний, національно-екзистенціальний підхід, елементи структурно-генераційного підходу ціхують розвідки, присвячені спільнотам першої третини ХХ століття, частково актуалізується соціально-економічний, що пов’язано безпосередньо із індустріальними характеристиками літератури періоду «Розстріляного відродження». Загалом під час осмислення спільноти в літературі необхідно залучати немистецькі чинники, які розкривають її в усій історико-літературній повноті як соціальну структуру на певному історичному етапі.

У статті аналізуються актуальні проблеми, пов’язані із введенням в кримінально-правовий обіг поняття «злочинна спільнота». Сформульовано авторську позицію щодо кримінально-правової природи цього організованого злочинного об'єднання, розкрито його кримінально-правові ознаки, а також здійснено оцінку обґрунтованості такого кроку законодавця шляхом виокремлення переваг та недоліків цієї законодавчої новації. Аргументовано, що злочинна спільнота, незважаючи на те, що вона не визначена у ст. 28 КК України, є самостійною формою співучасті. Встановлено, що визначення злочинної спільноти потребує уточнення шляхом доповнення його іншими злочинними об’єднаннями, які можуть утворювати досліджувану форму співучасті, принаймні організованою групою.

У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.

Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».

У статті здійснюється аналіз специфіки технологічного формування іміджу України шляхом політичного реформування у внутрішньої та зовнішньої спільноти. Досліджується нормативно-правове трансформування України зі становлення незалежності. Виокремлюються основні нормативні положення, що якісно реалізують процес політичного реформування та підвищення демократичного іміджу України. Аналізуються позитивні та негативні елементи технологічного формування демократичного іміджу України засобами політичного реформування. Наводяться рекомендації щодо підвищення ефективності політичного реформування України у контексті формування якісного демократичного іміджу у внутрішньої та зовнішньої спільнотах.

В статті підіймаються питання співвідношення етичного та антропологічного аспектів спів-буття, їх точки перетину та механізми залучення в систему соціальної взаємодії. Наголошується, що саме спільність походження (аж до родової), яка формує ідентичність расово-антропологічних особливостей народу (його мови, релігії, традиції і звичаїв, фольклору, побуту, уподобань в їжі), складає базову ознаку етносу. Автор зазначає, що усвідомлення етнічної приналежності обумовлюється генетичним кодом, що закладено з моменту народження людини, який поєднує людей в особливі (кровноспоріднені) спільноти. Отже, саме на основі останнього проявляються ідентичні ознаки етносу – мова, звичаї, темперамент, ментальність тощо. Ця особливість етнічної природи людини вибудовує етичну специфіку її буття-разом. Іншими словами, етнокультурний простір постає у якості топосу взаємодії спільнот, що проявляє унікальність кожного етносу, роду, людини. Таким чином, етнічна своєрідність, культура постає як прояв унікального дару, яким наділений кожний народ, етнос для праці на своїй землі, у межах свого соціокультурного простору. Тому метою цієї унікальності етносів є не протистояння та домінування, а внесок в спільне буття, проявлення дару кожного народу. На це й працюють етичні принципи-цінності добра (любові, родини, довіри, творчості тощо), що закладають онтологічні основи буття людини. А отже, саме етнічна унікальність, родова своєрідність, що проявляється в ментальності, психології, характері етносу, є основним фактором реалізації спільного буття.

У статті наведено схему використання соціальних мереж у навчанні фізики. Розглянуто переваги та недоліки використання соціальних мереж у навчанні фізики. Зроблено висновки про те, що застосування у навчальному процесі з фізики соціальних мереж може сприяти підвищенню якості навчання через освоєння студентами навичок спільної роботи та колективної творчості; використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів; самостійне створення мережевого навчального змісту; освоєння інформаційних концепцій; управління та спостереження за діяльністю учасників мережевої спільноти. Для викладачів соціальні мережі можуть виступати у якості інструменту для професійного розвитку.

У статті досліджується роль комунікативної складової соціальних медіа у формуванні сучасної бібліотечної спільноти. Розкрито значення соціальних медіа, як багатовимірного соціально пов’язаного простору, що є цінним як для бібліотечних установ загалом, так бібліотечних фахівців, зокрема в контексті вироблення нової системи професійних цінностей, нових критеріїв професіоналізму. Визначено напрями діяльності бібліотечної спільноти в соціальних медіа, як майданчика для комунікації між бібліотечними фахівцями, корпоративного ресурсу з достатньою кількістю тематичного контенту, оптимізованого під пошукові системи, місце тестування нових ідей. Зроблено припущення, що формування бібліотечної спільноти на платформі соціальних медіа дозволяє розширити знання, розробляти спільні проекти.

У статті проаналізовано зміст пропозицій Е. Макрона щодо реформування ЄС, оцінено можливість їх практичного втілення та підтримку серед європейської спільноти; охарактеризовано дії франко-німецького тандему у контексті реформування ЄС; з’ясовано особливості франко-російських відносин, найближчі перспективи їх розвитку; осмислено місце України у зовнішньополітичних концепціях Франції на сучасному етапі. Амбітні пропозиції Е. Макрона щодо реформування Європейського Союзу, зокрема ідеї створення міністерства фінансів ЄС, уніфікації частини податків, створення спільної європейської армії і спільного оборонного бюджету, формування загальноєвропейського агентства з питань мігрантів та інші, спрямовані на пошук шляхів вирішення актуальних проблем і кризових явищ, з якими зіштовхується об’єднана Європа в останні роки. Однак ці радикальні кроки не знайшли широкої підтримки в багатьох державах-членах та інституціях ЄС. Тому, якщо говорити про реалізацію конкретних пунктів проєкту реформування ЄС Е. Макрона, то певне втілення знайшли лише ті пропозиції, які були внесені у франко-німецьку Мезебергську декларацію, тобто були підтримані Німеччиною. Також деякі ідеї французького президента були суголосні з євросоюзівськими ініціативами, які на той час уже були в розробці. Так, наприклад, пропозиція Е. Макрона побудувати європейську армію наклалася на ініціативу ЄС зі створення «Постійного структурованого співробітництва» у рамках Європейської безпекової та оборонної політики. Разом з тим зрозуміло, що масштабна ідея європейської армії у нинішніх умовах не може бути реалізованою. Франко-німецька співпраця залишається і за Е. Макрона ключовою в питаннях внутрішнього розвитку ЄС і зовнішньої політики інтеграційного об’єднання. На відміну від складних питань, пов’язаних із необхідністю реформування єврозони, де дві держави займають різні позиції, співпраця Німеччини і Франції у сфері оборони переживає період піднесення. Це свідчить про прагнення обох партнерів діяти спільно на міжнародній арені і працювати над зміцненням єдності ЄС. Найбільш проблемним питанням у французько-російських відносинах залишається російська агресія проти України. Заклики Е. Макрона до нормалізації відносин з Росією не знайшли широкої підтримки в ЄС і на Заході загалом, їх радше розглядають як незаслужену розрядку.

У статті розглянуто децентралізацію освіти в умовах нового формату її функціонування з орієнтацією нареалізацію стратегічних завдань сталого розвитку світової спільноти. У європейському просторі децентралізована освіта Норвегії виокремлюється своїми досягненнями в управлінні та фінансуванні з вагомою участю держави як провідної рушійної сили змін. Продемонстровано, як освіта є інструментом демократизації, громадянськості та децентралізації спільноти країни шляхом її реформування та через активне залучення до цього процесу зацікавлених сторін. Визначено особливості сучасного стану децентралізації освіти, яка поєднує існуючі та новітні форми управління і фінансування, активну співпрацю усіх щаблів влади з відповідним наділенням повноважень та ступенем академічної свободи за освітніми рівням, заохоченням участі усіх представників спільноти до практичного вирішення питань та подальшого реформування освіти.

Розглядаються ідейні дискусії щодо «прагматичного націоналізму», з великою самооцінкою, але й розумним ставленням до інших національностей. Вивчається громадянське суспільство як чинник глобального обговорення націоналізму та параметри, якими воно характеризується. Розкриваються особливості відродження політичних ідеологій, які відбуваються на основі розробки нової економічної стратегії альтерглобалізму та ідентифікації нових еволюційних соціальних груп. Встановлюються особливості нелінійних зворотних зв'язків, жорсткі причинно-наслідкові залежності (жорсткий детермінізм) у політичному процесі. Обговорюється вплив поширення у політичному процесі форм прямої демократії. Вивчаються властивості критики сучасного націоналізму стосовно поняття «нація» та за критеріїв визначення національності людини. Досліджується досягнення прагматичного громадянського націоналізму, який має об’єднати етнічні спільноти навколо спільного успішного політичного майбутнього.

Анотація. Польські земляцькі об՚єднання переселенців зі сходу, їх нащадки та однодумці виражали інституційний вимір політик щодо історії, комеморативних і публіцистичних практик. Метою статті є критичний аналіз історичних дискурсів польських кресов՚яцьких товариств, зокрема щодо інтерпретації військово-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. на основі аналізу публікацій часопису «На рубєжи» («Na Rubieży»), друкованого органу Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів, реконструйовано антиукраїнські історичні наративи кресов՚яків, виявлено рівень їхньої поширеності в польському суспільстві. Методологічною основою студії стала теорія спільнот пам՚яті, розроблена Морісом Гальбваксом, Яном Ассманом, Лехом Ніяковським. Згідно з нею, формаційними ознаками спільноти пам՚яті є історичний досвід, переконання у винятковості власних страждань, постійний культурний переказ. Наукова новизна статті полягає у критичному аналізі раніше не досліджених аспектів діяльності польських земляцьких товариств, зокрема публіцистичних наративів часопису «На рубєжи» щодо українсько-польського військово-політичного протистояння на Волині та у Галичині в 1943–1944 рр. Показано, що кресов՚яцька інтерпретація волинської трагедії охоплювала близько чверті польського суспільства і отримувала періодичну підтримку серед політичних сил та органів влади. Свідченням впливу земляцьких товариств стали державна фінансова підтримка їх видавничих проєктів, винесення проблематики протистояння на міжнародний рівень. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки. Інституційна реалізація політик щодо історії польськими земляцькими середовищами кінця ХХ – початку ХХI ст. ґрунтувалася на особистому трагічному досвіді, а також міфології «східних кресів», як цивілізаційного рубежу та місця польської національної пам՚яті. Активним інституційним осередком кресов՚яків було Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів із організаційним центром у Вроцлаві. Його суспільно-політична та комеморативна активність зосереджувалася навколо вшанування пам՚яті польських жертв міжнаціонального збройно-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. У часописі «На рубєжи» односторонньо засуджували політику ОУН-УПА, представляли їх у негативному образі та критикували спроби досягнення польсько-українського порозуміння. Ліберальні чи консервативні ініціативи українських й польських інтелектуалів, політиків щодо узгодження спільного бачення важких питань драматичного минулого не знаходили жодної підтримки у польських земляцьких середовищах. Політика щодо історії кресов՚яків, як спільноти пам՚яті, вміщувала Волинь та Галичину в рамках ностальгійного мнемонічного наративу з акцентом на винятковість польських страждань, незагоєну історичну травму та неможливість міжнаціонального порозуміння.

За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного вивчення проблеми психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі зміцнення громадського здоров’я представлено організацію дослідження з метою вироблення й апробації психологічних засобів підвищення адаптивності спільноти. Обґрунтовано теоретичні засади вироблення психологічних засобів та необхідність їх застосування для підвищення адаптивності спільноти до наслідків воєнного конфлікту та зміцнення як індивідуального, так і громадського здоров’я. Запропоновано соціально-психологічну модель зміцнення громадського здоров’я як умови адаптації спільноти до кризових умов життя, у якій зроблено акценти: на сприянні комунікації, спрямованій на поліпшення поінформованості з питань здоров’я, підвищення відповідальності в ставленні до нього та набуття компетентності щодо його збереження; на посиленні відчуття зв’язності та підвищенні психологічної пружності як здатності жити повноцінним і продуктивним життям попри різні обмеження, зберігати і підвищувати рівень благополуччя; на посиленні здатності використовувати стресову ситуацію як можливість для подальшого розвитку, тобто на посттравматичному зростанні; на посиленні рефлексивних процесів та активізації індивідуальних і колективних ресурсів для подолання наслідків воєнного конфлікту. Розкрито зміст розробленої програми соціально-психологічної роботи, спрямованої на підвищення рівня когнітивної, емоційної та поведінкової компетентності громади, зокрема представників педагогічної спільноти, з метою активізації ресурсів підвищення адаптивності та зміцнення здоров’я як умови адаптації до складних життєвих ситуацій. Здійснено аналіз отриманих результатів апробації психологічних засобів, які засвідчили можливість і перспективність запобігання негативним наслідкам воєнного конфлікту через посилення відчуття зв’язності як здатності контролювати здоров’я та добробут; самоефективності як основи людської суб’єктності; індивідуальної і колективної рефлексивності щодо важливості та можливості активізації індивідуальних і колективних зусиль, спрямованих на підвищення адаптивності та подолання негативних соціально-психологічних наслідків воєнного конфлікту.

У статті розглядається проблема взаємодії учасників освітнього процесу в період запровадження дистанційного навчання. За результатами теоретичного поняттєвого аналізу нами визначено та охарактеризовано основні напрямки реалізації взаємодії закладів загальної середньої освіти з батьками учнів в умовах змішаної та дистанційної форм навчання. Для вивчення стану реалізації взаємодії школи з батьківською спільнотою було використано метод анкетування для батьків, в ході якого було проведено три етапи, кожен наступний з яких було розроблено на основі результатів отриманих в попередньому етапі; та метод бесіди-опитування для вчителів. Отримані результати дають можливість актуалізувати проблему взаємодії педагогів та батьківської спільноти в умовах дистанційного навчання на практичному рівні, а також визначити основні ідеї, що можуть стати визначальними у реалізації означеної проблеми.

Постановка проблеми. Завдяки мережним зв’язкам мимоволі формуються нові соціальні об’єднання – віртуальні спільноти. Вони не можуть бути спеціально спроектовані, організовані або створені в наказовому порядку. Участь у віртуальних предметних спільнотах дозволяє вчителям, які живуть у різних куточках країни і за кордоном, спілкуватися один з одним, вирішувати професійні питання та підвищувати свій професійний рівень. Такий підхід вимагає від суспільства розбудовувати різноманітні платформи, наприклад, за хмарними технологіями.Формування мережного суспільства – суспільства ХХІ століття, вимагає від учителів постійного вдосконалення своєї педагогічної майстерності і використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) під час навчання школярів.Отже, постає проблема дієвої підтримки вчителів у використанні і впровадженні новітніх технологій у навчально-виховному процесі з метою підвищення якості природничо-математичної освіти. Створення віртуальних предметних спільнот дає вчителю широкі можливості для спілкування, обміну даними, отримання дієвої допомоги і підтримки у впровадженні інновацій. Ми спостерігаємо за глобальними змінами у розвитку Інтернет-технологій, а саме за використанням у повсякденній практиці віртуальних предметних спільнот вчителями зарубіжних країн, що спонукає робити перші кроки до нових технологій вітчизняних педагогів [2, 202].Аналіз останніх досліджень і публікацій. У дослідженнях зарубіжних і вітчизняних вчених спостерігається інтерес до віртуальних предметних спільнот, що обумовлено їх зростаючою кількістю, постійними змінами і впровадженням новітніх технологій для підтримки їх діяльності.Сьогодні наукові пошуки орієнтовані на педагогічні підходи до вивчення віртуальних спільнот, що відображено у працях В. Ю. Бикова, М. І. Жалдака, Н. Т. Задорожної, В. М. Кухаренка, І. Д. Малицької, Н. В. Морзе, Є. Д. Патаракіна та ін. Однак питання використання віртуальних спільнот для професійного росту вчителя досліджено недостатньо.Метою статті є аналіз особливостей нової мережі «Партнерство в навчанні» та діяльності вчителів-предметників у віртуальних предметних спільнотах.Виклад основного матеріалу. У 2003 році компанією «Майкрософт Україна» у співпраці з Академією педагогічних наук України було започатковано мережу «Партнерство в навчанні», яка дала новий поштовх до застосування наукових підходів у використанні ІКТ під час навчально-виховного процесу.У мережі вчителями-предметниками створювалися професійні віртуальні спільноти, вони спільно працювали над розробкою уроків, навчальними і методичними матеріалами, обмінювалися досвідом та ідеями.На виконання Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року у мережі «Партнерство в навчанні» координувалася діяльність віртуальних предметних спільнот з навчання: фізики, хімії, біології, фізики, математики, географії [1, 40].За час існування віртуальних предметних спільнот (з січня по жовтень 2012 року) спільнотами було розроблено: методичного забезпечення – 1353 од., розробок уроків – 366 од., презентацій – 2221 од., відеоуроків – 2998 од., фото матеріалів – 554 од., оголошеннь – 422 од., дискусій – 219 од., подій – 210 од., посилань – 713 од. Всього до спільнот приєдналося – 2325 осіб.Проте з 3 жовтня 2012 року платформа, яка була розроблена на Windows SharePoint, припинила своє існування, і всім вчителям-предметникам мережі «Партнерство в навчанні» потрібно було створити нові профілі на новітній платформі, розробленій на Windows Azure.Windows Azure – назва платформи «хмарних сервісів» від Microsoft, за допомогою якої можна розміщувати в «хмарних» датацентрах Microsoft і «віртуально»-необмежено масштабувати веб-додатки.Існує велика кількість варіантів визначення, що таке «хмарні обчислення» або «хмарна платформа». Це пов’язано з тим, що різні постачальники хмарних сервісів намагаються підкреслити унікальність своєї пропозиції на ринку і вибирають різні назви, часто не зовсім вірно відображають реальну суть пропонованих сервісів. Зазвичай, говорячи про хмарну платформу, використовують такі терміни, як «інфраструктура як сервіс», «платформа як сервіс», «застосування як сервіс» або навіть «інформаційні технології як сервіс».Windows Azure забезпечує автоматичне управління сервісами, гарантує високу доступність екземплярів Windows Server і їх автоматичне оновлення. Фізично платформа Windows Azure розміщується на комп’ютерах в центрах обробки даних, що створені і розвиваються. Працездатність платформи Windows Azure забезпечують 8 глобальних дата центрів Microsoft.Основні особливості даної моделі:– оплата тільки спожитих ресурсів;– загальна, багатопотокова структура обчислень;– абстракція від інфраструктури.Windows Azure в повній мірі реалізує дві хмарні моделі:– платформи як сервіс (Platform as a Service, PaaS), коли платформа надається клієнтові як сервіс і надає можливість розробки і виконання застосунків і зберігання даних на серверах, розташованих в розподілених дата центрах;– інфраструктури як сервісу (Infrastructure as Service, IaaS).Оплата хмарної платформи розраховується, виходячи з обсягу використаних обчислювальних ресурсів, таких як: – мережний трафік, час роботи додатка, обсяг даних, кількість операцій з даними (транзакцій).Для найкращого задоволення потреб освітян та керівників навчальних закладів компанія Майкрософт створила нову професійну платформу www.pil-network.com. Нова мережа створена як місце для освітян, де вони можуть спілкуватися з іншими однодумцями, підвищувати власний професійний рівень та досвід навчання своїх учнів у класі та поза ним. Це не просто вебзастосунки для співпраці – це скринька з ресурсами, планами уроків, особисто розроблені навчальні матеріали освітян з усього світу.Розглянемо особливості діяльності вчителів-предметників у віртуальних предметних спільнотах на новій мережі «Партнерство в навчанні».Реєстрація на будь-якому онлайн-ресурсі – це процедура, яка вимагає багато часу та терпіння, тому для її полегшення нові користувачі можуть вибрати декілька способів авторізації:– використати Windows Live ID, тобто логін і пароль для доступу в мережу «Партнерство в навчанні»;– авторизуватитя за допомогою облікових записів Facebook, Yahoo або Gmail.Користувач мережі несете повну відповідальність за збереження конфіденційності щодо паролю, профілю та за всі дії, що виконуються під його обліковим записом.У мережі пошук документів здійснюється за такими напрямами: навчальне відео та навчальні матеріали. Можна здійснити і розширений пошук за такими критеріями: країна, мова, вік учнів, тема (навчальна дисципліна), навички ХХІ століття, навчальні підходи, технології, обладнання, рівень.Навички ХХІ століття включають: співпрацю, спілкування, громадянську грамотність, ІКТ для навчання, створення бази знань, розвитку критичного мислення, вирішення проблем та інновації, сомооцінювання.До навчальних підходів віднесено: безпосереднє викладання, незалежні дослідження, індивідуальне навчання, проектна методика.Пошук матеріалів можна здійснити, вказуючи назву обладнання: мультимедійну дошку, персональний комп’ютер, планшет, телефон, Xbox, Kinect.Вчителі, які працюють у мережі, отримують відповідний рівень: бронзовий, срібний чи золотий.Для перегляду документів можна скористатися сортуванням: за популярністю і за номерами, що їх отримали навчальні матеріали у момент розміщення в мережі.За допомогою використання автоматичного перекладача Microsoft Translator, нова мережа доступна на 36 мовах. Це означає, що користувачі мережі можуть не тільки спілкуватися один з одним своєю рідною мовою, а й перекладати зміст навчальних матеріалів на будь-яку мову, що дозволило запропонувати освітянам України справжню світову глобальну мережу.Користувачі професійних спільнот, таких як освітня мережа Microsoft «Партнерство в навчанні», найбільше цікавляться безкоштовними ресурсами, демонстраційними відео про використання різних програм, навчальними програмами та матеріалами, які відразу можна застосувати під час проведення уроків.Оптимізований пошук ресурсів дозволив зібрати майже 40 освітніх програм в одному порталі. Користувачі можуть не тільки завантажувати безкоштовні програми, а й отримувати тисячі навчальних матеріалів, розроблених інноваційними педагогами по всьому світу, вивчити досвід зарубіжних колег у використанні інноваційних технологій та безпосередню застосувати для навчання своїх учнів.Існує велика кількість сайтів у соціальних мережах, і багато педагогів вже мають профілі і прихильників своїх сайтів, співпрацюють у інших соціальних мережах. Тому для популяризації профілю та іміджу школи користувачі освітньої мережі Microsoft «Партнерство в навчанні» можуть рекламувати свої досягнення в соціальних мережах. Достатньо додати на власну веб-сторінку адресу персонального блогу та Twitter, Linked-In, Skype або Facebook облікових записів.Нова мережа «Партнерство в навчанні» підтримує (мотивує) педагогів та керівників шкіл, котрі активно використовують ресурси мережі, і надає спеціальні електронні значки. Значки можна отримати за проходження індивідуально визначеного шляху професійного розвитку, підтримку тематичних дискусій, додавання матеріалів, змістових коментарів, покращення перекладу, а також за участь у подіях програми Microsoft «Партнерство в навчанні» надають певні знання та навички у використанні ІКТ та професійному зростанні особистості вчителя.Користувач має право змінювати, копіювати, розповсюджувати, передавати, відтворювати, публікувати, створювати похідні роботи, передавати будь-яку інформацію, програмне забезпечення, продукти або послуги, дотримуючись авторських прав. Так акредитовані навчальні заклади, університети, коледжі можуть завантажувати і відтворювати усі документи для роботи в класі. Розповсюдження документів за межами класу вимагає письмового дозволу від автора навчальних матеріалів.До особливих вимог нової мережі можна віднести те, що компанія Microsoft залишає за собою право на оновлення мережі у будь-який час без попереднього повідомлення вчителя-предметника, включаючи будь-які оновлення та вбудовування додаткових можливостей і нових функцій; переглядати матеріали, розміщені у службах зв’язку і видаляти будь-які матеріали на свій розсуд і припиняти доступ до будь-якого або всіх послуг зв’язку в будь-який час без повідомлення.ВисновкиВіртуальні предметні спільноти будуть дійсно ефективними тільки тоді, коли вони будуть підтримувати, збагачувати, підсилювати творчу роботу, безперервне навчання та забезпечувати активність всередині спільноти.Подальше вирішення даної проблеми пов’язане з аналізом навчальних ресурсів, що вміщають сховища мережі.

Стаття присвячена аналізу особливостей мовної ідентифікації представників квір-спільноти, зокрема сленгових виразів із вокабуляру дреґ-квінс. Наукова розвідка належить до категорії досліджень «лавандової» лінгвістики – молодої гілки соціолінгвістики та загального мовознавства, що популяризується серед лінгвістів-антропологів. У статті окреслюються теоретичні засади перенесення ідей квір- теорії в лінгвістику, спираючись на роботи західних дослідників із метою критичного дослідження дискурсивного формування гетеронормативності. З’ясовано, що мову квір-спільноти розглядають у безпосередньому зв’язку з її носіями, рівнем їхньої культури, духовними цінностями, переконаннями, статтю, уподобаннями тощо. Сленг дреґ-квінс визначено як особливу, характерну для квір-середовища спеціалізацію загальнонаціональної мови, яка ґрунтується на загальній для всіх стилів системі фонетичних, граматичних і лексичних засобів. Визначено, що серед ключових мовних характеристик сленгу дреґ-квінс є запозичення також і з суміжних соціолектів, з якими взаємодіє мова квір-спільноти, зокрема з арґо та мовою поларі. З’ясовано, також, що, крім запозичень, для поповнення лексики дреґ-спільноти найбільш характерними шляхами є перенесення найменування за формою та якістю предмета, метафоризація, переосмислення якості предмета і перенесення його ознаки на людину. У статті розглядається сутність понять «квір», «сленг», «поларі», “drag queens”, пояснення яких супроводжується переліком популярних та найчастотніших сленгових виразів з їх певним прагматичним характером. Аналізовані одиниці базуються на матеріалі сучасного американського телешоу “Rupaul’s Drag Race”, що є ключовим «драйвером» популяризації квір-сленгу сьогодні. Окреслено перспективи подальшого вивчення соціолектів як середовища розвитку інклюзивності і каналів поширення нового в загальнонаціональній мові.

Дослідження присвячене вивченню коаліційної спроможності як однієї з невід’ємних характеристик, прита- манних третьому сектору. Натепер українські реалії показують, що об’єднання неурядових організацій (НУО) навколо спільної мети та їх спільна робота є більш результативними, ніж розрізнена діяльність в однаковому напрямі. Нині складно оцінити повною мірою рівень розвитку коаліційних спроможностей сектору неурядових організацій та ефективність таких об’єднань передусім через відсутність системи фіксації або висвітлення такої інформації. У даному дослідженні ми намагаємось дослідити вплив коаліційності на виконання сектором своїх основних функцій на прикладі однієї з діючих коаліцій неурядових організацій – спільноти громадського моніторингу публічних закупівель – “DoZorro”. Отримані результати дають можливість визначити розбудо- ву коаліцій як одну з ознак інституційної спроможності сектору й організаційної спроможності конкретної організації. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що натепер питання коаліційності серед неурядових організацій досліджене не повною мірою, а отже, складно не лише прогнозувати долю третього сектору, але й оцінити сучасний етап його розвитку. Метою даної статті є підбір інструментарію, який дозволить досліджувати питання розбудови коаліцій серед неурядових організацій та відстежувати періодично наявний у цій сфері прогрес. Теоретичну основу даного дослідження становить інституційний підхід, а також загальнонаукові методи дослідження. Емпіричною базою дослідження стали набори відкритих даних, інформаційно-телекомунікаційні системи (сховища даних), а також інформація, яка автоматично фіксується на порталі спільноти “DoZorro” за результатами роботи організацій над громадським моніторингом публічних закупівель. Результати даного дослідження стануть у пригоді не лише в академічному середовищі, але можуть бути використані як елемент практичного рішення в середовищі неурядових організацій для промоції коаліційного способу діяльності, що особливо актуально для новостворених організацій.