Journal articles: 'Співтовариство світове'

1

Скрипнік-Горупашенко, Анастасія, and Юлія Панфілова. "УЧАСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У БОРОТЬБІ З МОРСЬКИМ ПІРАТСТВОМ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 313–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-66.

Full text

Abstract:

Світовий океан відіграє важливу роль для інтересів світової спільноти, що полягає у використанні морів, як арени для міжнародної співпраці в економічній та інших сферах, в розташуванні, в межах морів, окремих елементів інфраструктури держав, в проведенні наукових досліджень, а також у виконанні на морі своїх міжнародних зобов'язань. Нажаль, Світовий океан, використовується не тільки на благо людства, на морських просторах не рідко відбуваються акти насильства, зокрема піратські напади, які загрожують безпеці мореплавства. Акти насильства у водах Світового океану посягають на міжнародний та національний правопорядок, на мирну співпрацю держав та міжнародних організацій в різних сферах, на права і свободи людини та інші інтереси держав і їхніх громадян. Зростання кількості протиправних актів, професіоналізм злочинців, ускладнюють протидію з ними. Тому зростає зацікавленість держав та міжнародних організацій у спільній боротьбі з актами насильств та виробленні нових підходів у боротьбі з ними. Тому дана стаття присвячена аналізу сучасних проблем міжнародного співробітництва, за участю міжнародних організацій, в боротьбі з піратством на морі та шляхами їх вирішення. Актуальність цієї проблеми пов'язана з особливою суспільною небезпекою міжнародно-протиправного діяння, що обумовлює взаємозв'язок морського піратства з іншими міжнародно-протиправними діяннями та його негативним впливом на їх зростання. Зокрема, у статті досліджується роль та участь міжнародних організацій у боротьбі з піратством. Висвітлюються проблеми боротьби з даним злочином та заходи, які здійснює світове співтовариство для безпеки судноплавства. Зазначається, що міжнародні організації діють в інтересах консолідації та координації зусиль міжнародного співтовариства з метою стримування та припинення піратства. Визначається актуальність проблеми та акцентується увага на необхідності вивчення досвіду протидії цьому міжнародному злочину в межах багатонаціонального співробітництва. Пропонується подальше вдосконалення діяльності міжнародних організацій в цій галузі, напрямки розвитку міжнародного права і національного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Нежурбіда, А. "Завдання монетарної політики України в умовах інтеграції у світове економічне співтовариство." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, Вип. 50 (2001): 61–64.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

O.V., Akimova, and Opushko N.R. "PATRIOTIC EDUCATION OF FUTURE TEACHERS IN UKRAINE INTEGRATION IN THE WORLD AND EUROPEAN COMMUNITY." Modern Information Technologies and Innovation Methodologies of Education in Professional Training Methodology Theory Experience Problems 434, no. 50 (2018): 204–8. http://dx.doi.org/10.31652/2412-1142-2018-50-204-208.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Svydruk, I. I. "Соціально-економічні аспекти креативного менеджменту." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 108–11. http://dx.doi.org/10.15421/40280420.

Full text

Abstract:

Досліджено соціальні аспекти креативного менеджменту з позицій платформи соціально-економічної парадигми національної економіки та побудови соціально орієнтованого суспільства, заснованого на знаннях. Зазначено, що креативний менеджмент є багатокомпонентним управлінським впливом, пов'язаним із процесами генерування і впровадження у соціально-економічний простір нових ідей, заснованих на постійно оновлюваному знанні. Показано, що завданням інституційної підтримки креативного менеджменту є сприяння розвитку високотехнологічних галузей та інтеграція національної економіки у світове науково-інноваційне співтовариство. Креативність керівника проявляється у творчому ставленні до справи, вмінні критично бачити проблему та формулювати нові задачі перед підлеглими. Доведено, що наявність антагоністичних умов вимагає поєднання жорсткості та гнучкості в управлінні, дотримання принципів "обмежувального фактора" для забезпечення конструктивного вирішення проблеми. Зазначено, що в етичному контексті завданням креативного менеджменту стає управління кумулятивним накопиченням технологічних перетворень та постійний моніторинг можливості їх позитивного, негативного (зокрема, і небажані технологічні, екологічні, інформаційно-правові ефекти) чи різновекторного впливу на безперервне оновлення вихідних умов для подальших трансформацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Грішко-Дунаєвська, Валентина. "ОСОБЛИВОСТІ ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ В УМОВАХ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ У ВИЩОМУ ВІЙСЬКОВОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 64–76. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.216.

Full text

Abstract:

У статті автор досліджує вивчення особливостей запровадженої ЄКТС навчання у вищому військовому навчальному закладі та психологічний аналіз сприйняття цієї системи курсантами-прикордонниками під час вивчення іноземної мови. Досвід і практика викладання у НАДПСУ засвідчують на сьогоднішньому етапі професійної підготовки майбутніх військових спеціалістів існує необхідність розвитку рівня пізнавальної активності, яка реалізується взаємодією усіх пізнавальних процесів особистості у процесі формування їх професійної іншомовної комунікативної компетентності в рамках системи ЄКТС, де певна кількість навчального і дослідницького матеріалу повинна опановуватись під час самостійної та індивідуальної роботи. Належний рівень розвитку пізнавальної активності курсантів-прикордонників сприятиме оптимальному формуванню професійних компетентностей загалом. Аналіз результатів анкетування курсантів-прикордонників дав змогу встановити необхідність у підвищенні їх пізнавальної сфери та впровадження нових підходів щодо іншомовної професійної підготовки персоналу в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищому військовому закладі освіти. Ефективне застосування Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ЄКТС) в організації освітнього процесу ВВЗО сприяє забезпеченню якості вищої освіти, інтеграції національної системи вищої освіти в європейське та світове освітнє співтовариство.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Edeleva, M. A. "Концепт державної інформаційної політики в сучасних умовах." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 62–67. http://dx.doi.org/10.15421/1716061.

Full text

Abstract:

Розглянуто різні визначення поняття «державна інформаційна політика» в науковій літературі та правових актах. Висвітлюються концептуальні засади державної інформаційної політики. Досліджується вплив інформації на демократичні процеси у державі в період модернізації політичної системи України. Термін «інформаційне суспільство» вказує на те, що інформація на даний час є пріоритетним ресурсом у суспільстві. Інформація може бути використана політиками по-різному і в різних сферах своїх повноважень (з метою перемоги на виборах, мобілізації громадян, пояснення причин або, навпаки, з метою приховати реальні причини соціальних проблем і т.д.). Посилення ролі інформації в суспільстві викликало розвиток інформаційної політики, її формування, визначення цілей, основні напрямки її реалізації та вплив державної інформаційної політики на політичний, економічний і соціальний розвиток країни в період модернізації політичної системи України. Проблема державної інформаційної політики сьогодні є дискусійною, створює попит на дослідження цієї галузі. Актуальність теми обумовлена тим, що Україна знаходиться на етапі становлення та розвитку інформаційного суспільства, включена в процеси інтеграції в світове інформаційне співтовариство. В українській державі вільний доступ громадян до інформації визначений як одне з пріоритетних завдань. Державна інформаційна політика – це квінтесенція зусиль держави, спрямованих на формування свідомості громадян для об’єднання прагнень спрямованих на зміцнення країни, політичних і громадських інститутів, які формують основи держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Любарець, Владислава. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПІДРУЧНИКІВ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 235–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.702.

Full text

Abstract:

Інформатизація суспільства вимагає швидкого переходу на якісну підготовку управлінців в соціокультурній діяльності, що потребує нового високого і якісного рівня її цифровізації. У професійному просторі діяльності менеджерів СКД постійно впроваджуються інновації, що потребує вдосконалення їх знань, умінь, компетенцій та професіоналізму як в своїх, так і в суміжних сферах, зокрема в нашому дослідженні – в індустрії гостинності.Сучасні стратегії України спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію у європейське і світове освітнє співтовариство. Менеджерська освіта України має інтегруватися в єдиний європейський освітній простір.Оскільки освітні контексти все більше і більше збагачуються електронними та мобільними технологіями, то дослідження в галузі цифровізації освіти можуть запропонувати більше основних напрямів навчальної практики. У сучасних умовах цифровізації орієнтації суспільства основою змісту й організації освітньої діяльності виступає соціальне замовлення на індивідуалізацію навчання, а також потреби студентів у творчій самореалізації за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) [4].У статті проаналізовано питання розробки, упровадження та використання електронних підручників у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності для індустрії гостинності. Обґрунтовано особливості проектування електронних підручників для професійної підготовки менеджерів соціокультурної діяльності. Проаналізовано сучасні підходи до створення електронних підручників, систематизовано структурні елементи електронного підручника, визначено програмні засоби для створення електронного підручника.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Kovalova, O. V. "Інноваційний інструментарій структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.11.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України. Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Dluhopolskyi, Oleksandr, and Diana Oliinyk. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ: ПРИКЛАДИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ ДЛЯ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 24, 2020): 265–73. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0225.

Full text

Abstract:

На межі третього тисячоліття світове співтовариство дійшло до необхідності переосмислення шляхів суспільного розвитку. Концепція економічного зростання раніше перевалювала щодо підходу до аналізу матеріального виробництва з чисто економічної точки зору, вона застосовувалася поки природні ресурси здавалися невичерпними в силу обмеженого впливу виробничої діяльності людини. Проте в даний час суспільство приходить до усвідомлення, що економічна діяльність є лише частиною загальнолюдської діяльності, а економічний розвиток доцільніше розглядати в рамках більш широкої концепції суспільного розвитку. У статті розглянута проблема впровадження українськими компаніями корпоративної соціальної відповідальності як важливого фактору у процесі прийняття управлінських рішень. Вирішення цієї проблеми стосується усього і кожного: тут і неприбуткові організації, і державні установи, і групи громадян з різноманітними інтересами; постачальники, потенційні інвестори, акціонери, політики. Всім потрібна допомога у вирішенні найширшого кола питань, серед яких – охорона здоров’я та громадська безпека, освіта та розвиток громади, захист тварин та збереження довкілля. Проаналізовано кількість проблем, на які треба реагувати стратегічно, і які, схоже, надалі збільшуватимуться, оскільки зростають сподівання – внутрішні і зовнішні – щодо виконання економічних та соціальних зобов’язань, що корисні як для компанії, так і для доброчинної справи. Розглянуто соціальну відповідальність бізнесу на міжнародному та національному рівнях, приведено результати дослідження українськими маркетинговими групами, запропоновано шляхи та можливості запровадження механізмів соціальної відповідальності бізнесу в Україні з урахуванням кращих практик.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Zaitsev, Ihor. "Організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх офіцерів морської піхоти засобами інформаційно-комунікаційних технологій." Педагогічний дискурс, no. 29 (December 10, 2020): 82–87. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.29.11.

Full text

Abstract:

Трансформаційні процеси в Україні потребують підвищення ефективності підготовки майбутніх фахівців у системі вищої освіти, зокрема і у вищих військових навчальних закладах. На сучасному етапі система військової освіти повинна забезпечити ефективну підготовку майбутніх офіцерів морської піхоти до військово-професійної діяльності відповідно до сучасних вимог та державних стандартів освіти. Модернізація системи вищої військової освіти України в контексті Болонської декларації, інтеграція системи освіти України в європейське та світове освітнє співтовариство, налагодження співпраці українських вищих військових навчальних закладів із зарубіжними партнерами із країн-членів НАТО, а також об’єктивно потреба підготовки висококваліфікованих військових фахівців зумовлюють потребу пошуку нових, ефективних форм, методів, засобів, прийомів організації освітнього процесу, реформування змісту військової освіти. Нині відбуваються процеси модернізації вітчизняної системи вищої військової освіти відповідно до Болонської декларації. З огляду на це, важливим напрямом наукових студій закономірно стали інформаційно-комунікаційні технології організації освітнього процесу, зокрема і які використовуються при підготовці майбутніх офіцерів морської піхоти. Тому в статті здійснено аналіз основних організаційно-педагогічних умов підготовки майбутніх офіцерів морської піхоти засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Встановлено та обґрунтовано, що підготовка майбутніх офіцерів морської піхоти до професійної діяльності із використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій відбуватиметься більш ефективно за таких організаційно-педагогічних умов: організація самостійної роботи курсантів засобами ІКТ; впровадження сучасних комп’ютерно орієнтованих методів та засобів організації освітнього процесу у ВВНЗ; використання методу проєктів в професійній підготовці майбутніх офіцерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Аветісова, І. С. "РОЛЬ ПОЛІКУЛЬТУРНИХ ЄВРОКЛУБІВ У АНГЛОМОВНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 6–15. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-6-15.

Full text

Abstract:

В Україні трансформується сфера освіти. Неабиякого значення набуває проблема інтеграції вищої освіти в європейське і світове співтовариство. Сучасному світу властиві тенденції інтенсивної міжкультурної комунікації, глобалізації. Україна, проголосивши європейський вибір, потребує виховання молоді, здатної самореалізуватися в полікультурному суспільстві, а іноземна мова стає одним з джерел знань про країни та світ. Саме тому особливої актуальності набуває роль громадських об’єднань, таких як полікультурні Євроклуби, що є дієвими осередками полікультурного виховання. У представленому дослідженні полікультурний Євроклуб розглядається як різновид студентського громадського об’єднання, спрямованого на пізнання та прийняття особистістю цінностей різних культур світу, діяльність його ґрунтується на принципах добровільності та особистої орієнтації, толерантності, взаєморозумінні та взаємоповазі, здійснюється як в навчальний так і поза навчальний час. Через це автор акцентує увагу на тому, що сучасний навчальний процес має стати таким процесом, в якому відбувається соціалізація індивіда, його входження в європейську соціокультуру. У статті надано аналіз діяльності полікультурних Євроклубів у закладах вищої освіти, зокрема у Донецькому національному медичному університеті, яка спрямована на виховання взаємоповаги до міжнародної спільноти, дає змогу правильно поводитися у конкретних ситуаціях, використовувати словниковий запас, розуміти значення слів у контексті обраної спеціальності, вибирати відповідну форму соціального етикету. Доведено вплив на організацію та роботу полікультурних Євроклубів викладачів, які сприяють полікультурному діалогу, зануренню в різні культури, зосередженні на досягненнях в медичній галузі, проведенні спільних наукових досліджень, створенні спільних освітніх і наукових програм з іноземними закладами вищої освіти, науковими установами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Kuzyk, V. "ПІДРОЗДІЛИ ПРОТИДІЇ НАРКОЗЛОЧИННОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 22–30. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.03.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що сьогодні світове співтовариство визначає наркозлочинність як проблему, яку можливо стримувати (мінімізувати) лише комплексно, за рахунок всіх державних і соціальних механізмів. Головним завданням протидії наркозлочинності було і залишається здійснення превентивного впливу на негативні явища і тенденції. В Україні ефективність такої діяльності залежить в першу чергу від результативності роботи спеціалізованих субʼєктів протидії наркозлочинності, серед яких особливе місце посідають оперативні підрозділів Національної поліції (кримінальна поліція). У статті досліджено структурно-функціональну побудову підрозділів протидії наркозлочинності Національної поліції України та їх роль у запобіганні наркозлочинності. За результаті дослідження автором визначено, що основними суб’єктами запобігання кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, крім підрозділів по боротьбі з наркозлочинністю Національної поліції України, є підрозділи карного розшуку та стратегічних розслідувань. Визначено, що запобіжна діяльність підрозділів протидії наркозлочинності Національної поліції України ‑ це діяльність підрозділів по боротьбі з наркозлочинністю Національної поліції України та інших підрозділів кримінальної поліції (карного розшуку, стратегічних розслідувань), які систематично, комплексно проводять пошукові, оперативно-розшукові, адміністративні, кримінально-процесуальні та інші заходи (дії) превентивного призначення, спрямовані на окремі групи та конкретних осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, та/або мають кримінально протиправні наміри щодо їх вчинення, або розпочали кримінально протиправну діяльність з метою мінімізації криміногенних чинників та корекції поведінки осіб, схильних до вчинення цих правопорушень, недопущення вчинення кримінальних правопорушень на різних стадіях кримінально протиправної діяльності, а також мінімізації наркоманії в країні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Якимчук, Мирослава Юріївна. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 182–86. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.27.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні аспекти правового регулювання кіберзлочинності в націо- нальному праві через призму міжнародного. Проаналізовано визначення поняття «кіберз- лочинність», його історичний розвиток. Дослідження наукових студій дало змогу уточнити визначення поняття «міжнародна кіберзлочинність», яке ми будемо розуміти як протиправну поведінку міжнародного значення, яка здійснена за допомогою комп’ютерної техніки задля несанкціонованого отримання інформації. У статті згадано і проаналізовано резонансний приклад кібератаки, якого названо вірусом «Petya». У сучасному світі країни розробляють нові методи боротьби з такими злочинами, зокрема зазначено, що США сформувала так звані «NIST Cyber security Framework» – стандарти з безпеки, які дозволяють виявляти, реагувати і навіть запобігати кіберзлочинам; Каліфорнія випустила Акт про повідомлення щодо порушення правил безпеки «Notice of Security Breach Act», згідно з яким компанії мають право вільно вибрати для себе спосіб забезпечення приватності своїх систем; Євро- пейський Союз прийняв Директиву щодо мережевої та інформаційної безпеки «NIS Directive on security of network and information systems», що визначив важливе значення надійності й безпеки мережевих та інформаційних систем для економічної та суспільної діяльності; Україна створила підрозділ «CERT-UA», який у межах своїх повноважень проводить аналіз та накопичення даних про кіберінциденти, веде державний їх реєстр. Узагальнюючи все проаналізоване вище, ми зробили висновки, що в сучасному світі існує багато видів кіберз- лочинів: комп’ютерне шпигування, поширювання комп’ютерних вірусів, інтернет-шахрай- ство, дефейс, кібертероризм тощо – ці злочини можуть мати більш масштабний об’єм і загро- жувати міждержавній безпеці. У статті згадано і виокремлено умовні групи злочинів проти приватності, цілісності інформаційних даних, за Конвенцією про кіберзлочинність. Аналіз наукової літератури дав можливість констатувати, що кіберзлочинність дійсно є актуальною проблемою сучасності, проте світове співтовариство спрямувало свої сили на її розв’язання через прийняття відповідних документів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Tolokova, T. I., and O. Y. Bilan. "СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 3 (December 1, 2020): 115–21. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.3.11309.

Full text

Abstract:

Резюме. Соціальний захист медичних працівників спрямований на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечує задоволення професійних та матеріальних потреб медиків відповідно до особливого виду їх професійної діяльності, визначної ролі в суспільстві. Належне регулювання питань формування позитивного іміджу медичної професії, просування її цінностей надасть професіоналам у медичній сфері широкі можливості, які впливають на рівень мотивації та якість надання медичної допомоги пацієнтам. Мета дослідження – визначити пріоритетні потреби та висхідні запити медиків щодо соціального захисту, а також запропонувати шляхи зміцнення потенціалу підвищення якості медичного обслуговування. Матеріали і методи. Ми провели анонімне анкетування 100 медичних сестер районної лікарні Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка М. Давидова» щодо моральної свідомості пацієнтів, адміністрації лікувального закладу та держави стосовно поваги до медиків, що, у свою чергу, формує вмотивованість у роботі, самооцінку, готовність до альтруїзму в роботі та емпатії в умовах соціального захисту. Результати. Cистема управління системою охорони здоров’я України в процесі поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство зазнає багато істотних змін на основі ідеї єднання ефективності як результату дієвості соціального компромісу та кваліфікованої медичної допомоги. Отже, винайдення ефективних механізмів та дієвих методів функціонування системи соціального захисту медичних працівників є нагальним напрямком досліджень та актуальним завданням, що повинно ґрунтуватись на висхідних ініціативах з урахуванням потреб медиків. Висновки. Якісний соціальний захист дасть змогу висококваліфікованим медичним працівникам зосередитися на більш важливих завданнях, що передбачають безпосереднє професійне удосконалення та спілкування з пацієнтом; ключові показники ефективності медичного персоналу, зокрема щодо якості медичних послуг і задоволення пацієнтів потребують удосконалення й упровадження їх у якості публічної інформації; необхідно сформувати кадровий резерв відповідно до кваліфікаційних запитів й освітніх можливостей, який забезпечуватиме ресурс у разі перегляду функцій медичних працівників у напрямку новітніх тенденцій дигіталізації й пов’язаних з цим змін у медичному обслуговуванні. Необхідно досліджувати національні можливості для імплементації міжнародних вимог до соціального захисту медиків, з огляду на високі запити сучасної охорони здоров’я щодо якості медичної допомоги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Лєнь, Т. В. "ПРАВА РІВНОСТІ: БОРОТЬБА ТРИВАЄ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 58–63. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.8.

Full text

Abstract:

У статті подано історичний огляд світового й українського жіночого руху за свої права як ідеї становлення та розвитку правової рівності чоловіків і жінок та сучасні реалії правового забезпечення жінок в Україні. Поява фемінізму цілком закономірна, оскільки пов’язана не тільки із соціально-економічними змінами, а й зі зростанням жіночої свідомості, намаганням жінки знайти своє місце у світі, що змінюється, та бажанням змінити ступінь впливу жінки на суспільство. Феміністичний/жіночий рух вніс зміни до законодавства на користь жінок. Незважаючи на декларовані права особи незалежно від статі, у реаліях вони не дотримуються. Упередження та гендерна дискримінація продовжують панувати. Жінки та чоловіки мають нерівний доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство потребує переосмислення ролі та місця жінки у суспільстві та її рівноправної участі в усіх сферах життя, зокрема у політиці та державотворенні, проте сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, гендерні стереотипи населення, офіційна гендерна політика свідчать про те, що це станеться нескоро. Підставою для такого висновку є стан гендерних відносин в економічній, соціальній, правовій і політичній сферах українського суспільства, а також стан суспільної свідомості, котрий досі успішно відтворює низку глибоко вкорінених гендерних стереотипів. У суспільстві існує подвійний стандарт оцінок соціального внеску людини залежно від статі, різна оцінка мотивації для чоловіків і жінок (публічні зобов’язання перед суспільством для чоловіків; безкорисливі, особистісні, мотивовані сімейними обов’язками для жінок). Враховуючи проблему впровадження механізму забезпечення рівних прав чоловіків і жінок, Україна отримала новий виклик – Партнерство Біарріц. У рамках Партнерства Кабінет Міністрів України підтримав План реалізації зобов’язань. Визначено цілі та пріоритети реалізації у рамках Партнерства. Налагоджено внутрішнє партнерство з Урядом і міжнародними колегами. Приєднання України до Партнерства Біарріц є визнанням зусиль України щодо сприяння досягнення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

КУЧИНСЬКА, ОКСАНА, and ЮЛІЯ ЦИГАНЮК. "Система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України." Право України, no. 2019/09 (2019): 50. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-050.

Full text

Abstract:

Інтеграція України у світове співтовариство та європейський простір обумовила трансформаційні процеси у правотворчості та практиці застосування законодавства. Такі процеси відбуваються і у кримінальному процесі України. З набуттям незалежності, переходом від тоталітарної системи до режиму демократії, а в подальшому – із прийняттям Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (КПК України) відбулося становлення та утвердження системи міжнародних стандартів прав людини у вітчизняному кримінальному процесі. Аналіз правової літератури радянського періоду показав, що за часів Радянського Союзу у науці кримінального процесу не порушувалося питання дотримання міжнародних стандартів прав людини та їх закріплення у нормах законодавства як джерел кримінального процесуального права. Можливо, саме наслідки минулого стали поштовхом для закріплення у чинних нормах кримінально-процесуального законодавства пріоритету особи, її прав і свобод перед державою, теоретико-прикладний аналіз та систему яких необхідно розкрити. Метою статті є аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, у яких розкрито проблемні системні питання з’ясування сутності міжнародних стандартів у кримінальному процесі України, обґрунтування їхнього доктринального значення. Проаналізовано основні підходи до розуміння поняття “міжнародно-правові стандарти”. Звернено увагу на те, що головним елементом використання міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України є людина, а причиною їх реалізації – необхідність захисту її прав і свобод. Встановлено та проаналізовано основні ознаки системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України. Запропоновано авторське бачення системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України та її ознак. Встановлено, що під системою міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України необхідно розуміти імплементований у систему кримінального процесуального законодавства, на основі спеціального дозволу, комплекс норм міжнародних договорів, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні. Визначено, що система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України характеризується такими ознаками: а) головним елементом використання таких стандартів є людина; б) причина реалізації міжнародних стандартів – охорона та захист її прав і свобод; в) міжнародні стандарти містяться у нормах міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а саме в договорах, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінальних процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні; г) система є динамічною, адже з розвитком “поколінь” прав людини може доповнюватися новими стандартами; ґ) систему не можна класифікувати за критеріями норм матеріального або процесуального права, оскільки вона комплексно вміщує їхні норми; д) система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі передбачає відповідність їй норм КПК України та інших законів України, які вміщують кримінально-процесуальні норми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Ishchenko, Ihor, and Olena Bashkeieva. "ЕКСПЛАНАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ТЕОРІЇ КОНСТРУКТИВІЗМУ В УМОВАХ ЗРОСТАННЯ НЕЛІНІЙНОСТІ СВІТОВОЇ СИСТЕМИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 66–74. http://dx.doi.org/10.15421/352126.

Full text

Abstract:

Автори досліджують конструктивізм з позиції його експланації процесів, що відбуваються у відносинах між країнами і з’ясовують можливості його практичного застосування у зовнішніх відносинах, зокрема України. Головною метою дослідження є: виявлення дійсних і потенційних можливостей теорії конструктивізму з інтерпретації змістовної динаміки сучасної міжнародної системи і відносин між її суб’єктами. Застосування класичних філософських і постнекласичних методів: діалектичного, структурно-системного та методологічні установки конструктивізму були використані у дослідженні проблеми. Новизна роботи в розкритті дослідницького потенціалу конструктивізму на сучасному етапі в добу поєднання кризових конфліктогенних чинників функціонування світової системи. На основі структурних елементів теорії конструктивізму – ідентичності, інтересів, ідей та дій стаття розкриває методологію побудови зовнішньополітичних рішень, на прикладі США, а також в реаліях України. Національна стратегія енергетичної безпеки потребує гнучкого реагування на нові виклики з позиції конструктивізму. Висновки вказують на умову, за якої інтерес може виникнути. Це можливо тоді, коли позиціонування країни та її образ конгруентні, до того ж, вони привабливі для зарубіжного партнера. Мистецтво дипломатії полягає в тому, щоб сформувати потрібний для міжнародних відносин образ, в якому позиціонування та інтереси гармонічно поєднані. Отже, з позиції конструктивізму ми можемо створити нову реальність, якщо переконаємо світову спільноту у своїй привабливості і заручимося підтримкою міжнародного співтовариства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Галазюк, Н. М., and О. М. Зелінська. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ." Економічні науки. Серія "Регіональна економіка" 1, no. 17(67) (December 29, 2020): 62–72. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2020-17(67)-7.

Full text

Abstract:

Сучасна наукова література представлена цілим рядом дослідницьких праць, пов'язаних з формуванням, трансформацією і зміцненням конструкції світової фінансової архітектури, проте вони нерідко носять безсистемний і миттєвий характер з явним політизованим відтінком. У зв'язку з цим, питання аналізу і системного концептуального осмислення перспектив розвитку світової фінансової системи на сучасному етапі розвитку глобальної економіки є різнорідними за своєю теоретико-методологічною основою: в науково-дослідному і експертному співтоваристві існують принципово неузгоджені теоретичні та практичні відмінності в підходах, що обумовлює необхідність в аргументації мети і завдань даного дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Kilina, O., S. Kondratiev, and A. Nosovsky. "Стан проблеми та аналіз сучасних підходів щодо регламентування потенційного опромінення." Nuclear and Radiation Safety, no. 3(51) (September 6, 2011): 63–67. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2011.3(51).12.

Full text

Abstract:

Наведено сучасні тенденції методик розрахунків потенційного опромінення, накопичених світовим співтовариством у сфері радіаційного захисту від потенційного опромінення. Аналіз технічних вимог нормативної бази України щодо запобігання аварійним ситуаціям та аваріям показав, що вони частково або повністю не відповідають регламентам щодо захисту від потенційного опромінення. З цього випливає необхідність гармонізації нормативної бази України в аспекті адекватності технічних вимог регламентам потенційного опромінення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Дашковська, O. "Права людини в глобалізованому світі." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.935.

Full text

Abstract:

Процеси світової глобалізації відчутно позначаються на усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, на реалізації прав людини, що супроводжується на регіональному рівні окремими колізіями. В багатьох випадках межі реалізації прав людини обумовлені певними соціокультурними особливостями та усталеними звичаями, які не відповідають загально цивілізаційним цінностям та перешкоджають впровадженню міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи. Універсальний характер прав людини, закріплений у п. 5 Віденської декларації та Програмі дій з прав людини (1993), передбачає, що усі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини, враховуючи процеси глобалізації, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної і регіональної специфіки і різних історичних, релігійних і культурних цінностей, правових традицій необхідно мати на увазі, в той же час, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, мають обов’язок заохочувати і захищати усі права людини та основні свободи. У цьому твердженні виражені позиції, що є істотними при розгляді ситуації щодо реалізації прав людини на регіональному рівні. По-перше, визнання прав людини в якості універсальних для міжнародного співтовариства означає їх глобальний характер. І по-друге, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов’язані заохочувати і захищати усі права і свободи людини. Міжнародні стандарти покликані скасувати відмінності щодо реалізації прав і свобод людини, які проявляються на глобальному і національному рівнях, стверджувати їх універсальний характер. Прихильність до традиційних духовних цінностей не можна ігнорувати в умовах сучасності, оскільки соціокультурна багатоманітність має величезний вплив на впровадження міжнародних стандартів прав людини в різні цивілізаційні простори. Права людини, які притаманні усім країнам і народам завдяки своїм природним властивостям, визнані у міжнародних документах як такі, що не підлягають жодним обмеженням і відхиленням, на регіональному рівні відрізняються у своїх підходах. На практиці це призводить до їх обмежень і подекуди порушень, що потребує реагування з боку міжнародної спільноти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Hultai , M. M. "Проблеми імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство крізь призму досвіду зарубіжних держав та України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 137–39. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.15.

Full text

Abstract:

Прийняття Римського статуту Міжнародного кримінального суду під егідою ООН у Римі 17 липня 1998 р. стало результатом тривалої співпраці держав і міжнародних організацій на універсальному рівні. Так, світове співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного судового органу, покликаного притягти до відповідальності осіб, які винні в скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності, воєнних злочинів й ін. Це фактично перший в історії постійно діючий міжнародний кримінальний суд, пов’язаний із системою ООН, що доповнює національні органи кримінальної юрисдикції. Сучасні наукові пошуки, включаючи рецензовану монографію, базуються на різноманітних галузевих і міжгалузевих дослідженнях, нормативних і доктринальних джерелах, що розкривають основні конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, міжнародно-правові аспекти заявленої проблематики. Загалом авторами здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням процесу імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На жаль, на сьогодні відсутні ґрунтовні дослідження останнього в Україні, що і зумовлює актуальність теми роботи. Погоджуємося, що з огляду на підписання Україною Римського статуту в 2000 р., приєднання до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду 2002 р., а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони 2014 р., Україна зобов’язана ратифікувати й імплементувати в національне законодавство норми Статуту, а також пов’язані з ним документи. Водночас у зв’язку зі змінами й доповненнями, внесеними до ст. 124 Конституції України (частина четверта), передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Ця норма набрала чинності з 30 червня 2019 р., породжуючи відповідні правові наслідки та зобов’язання для Української держави. Приєднання держави до Римського статуту МКС передбачає значне реформування та удосконалення не лише національного законодавства, а й усієї правової системи, активізацію співпраці з МКС, взаємодію міжнародних і національних органів кримінальної юрисдикції, вивчення зарубіжного досвіду у цій сфері тощо. Таким чином, питання правових наслідків приєднання до Римського статуту лежить в теоретичній і законодавчій, а також правозастосовній площинах. Монографія містить три розділи, в яких вперше комплексно розглянуто забезпечення імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні в Україні, пострадянських і європейських країнах. Сформульовані висновки, рекомендації та пропозиції у цій сфері. Перший розділ «Теоретико-правовий аналіз природи Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його імплементації» присвячено розкриттю доктринальних джерел дослідження Римського статуту Міжнародного кримінального суду, передумов його прийняття та правової природи, а також визначенню поняття та форми його імплементації. У розділі другому «Конституційно-правові засади імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду на національному рівні» авторами досліджено засади імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство пострадянськими країнами, а також відповідний європейський досвід. У третьому розділі «Проблеми конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні» звернуто увагу на поняття, суб’єкти і зміст конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а також проблеми та перспективи імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство України на сучасному етапі. Варто відзначити комплексність проведеного дослідження, обґрунтування низки концептуальних підходів, висновків та пропозицій. Так, згідно з авторським розумінням імплементації Римського статуту – це організаційно-правова діяльність держави в особі уповноважених суб’єктів, що реалізується в законодавчо визначеному порядку та складається з послідовних законодавчих й інших процедур, спрямованих на забезпечення здійснення юрисдикції МКС стосовно осіб, відповідальних за особливо тяжкі злочини у порядку, визначеному Римським статутом. Виокремлено тенденції конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту у зарубіжних країнах. Наголошено, що класифікація моделей та способів імплементації Римського статуту у практиці зарубіжних країн зумовлена такими основними підходами: 1) прийняття законодавчого акта, спрямованого на здійснення імплементації, який буде мати пріоритет над національними законами та іншими нормативно-правовими актами при виникненні суперечностей стосовно юрисдикції МКС; 2) внесення змін та доповнень до конституції й інших нормативно-правових актів; 3) внесення змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, що супроводжується прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС. Безперечно, перевагою монографії є визначення оптимального для України способу імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні, пов’язаного з прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС, що супроводжується внесенням змін і доповнень до відповідних законодавчих актів. Запропоновано прийняття спеціального законодавства про співпрацю України з МКС, в якому будуть визначені компетентні державні органи влади України, відповідальні за співробітництво з МКС (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Конституційний Суд України, Міжвідомча комісія з імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в Україні, інші органи), а також форми надання взаємної правової допомоги у процесі такого співробітництва. Слід акцентувати і на пропозиції щодо прийняття Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду», удосконалення положень Конституції України та інших законодавчих актів на шляху імплементації Римського статуту Україною. Розроблено проект Закону України «Про співробітництво між Міжнародним кримінальним судом та Україною». У цілому можна позитивно їх оцінити, зауваживши про потребу подальшого вивчення цієї проблематики, здійснення громадського та експертного обговорення тощо. Монографія буде корисною для науковців, посадових осіб органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, прокуратури, експертних організацій, громадськості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Sribna, Y. V., and V. V. Stupnytskyi. "ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 90 (October 2, 2020): 211. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202020.

Full text

Abstract:

В статті доведено, що автопромисловість є одним з найважливіших сегментів світової економічної системи та економік переважної більшості держав. На сьогодні автомобілебудування є досить високим науковоємким виробництвом і автомобільна промисловість виступає однією з основ науково-технічного прогресу. Формування сучасного національного ринку легкових автомобілів здійснюється за рахунок досконалої державної політики уряду. Тим самим в результаті її успішної реалізації держава щорічно забезпечує стабільні темпи економічного розвитку та гарантує високий рівень зайнятості населення країни. Перспективи зростання виробництва автомобілів українськими підприємствами обмежені не стільки відсутністю ємного ринку, скільки відсутністю додаткових ресурсів для інвестування в збільшення потужностей. У такій ситуації розвиток автомобілебудування України безпосередньо залежить від приходу серйозних іноземних інвесторів, що принесуть у галузь не тільки капітал у фінансовій формі, але й нові технології, що так необхідні у виробництві автомобілів. За рахунок інноваційного розвитку автомобілебудування Україна зможе реалізувати конкурентоспроможну продукцію як на національному, так і на світових ринках, що забезпечить входження України в міжнародне економічне співтовариство. Відзначено, що основною проблемою автомобільного ринку України, є те що український виробник не виробляє ті автомобілі, які могли б задовільнити споживача, тому активно розвивається імпорт автомобілів з Європи. Зроблено висновки, що український ринок для європейських автомобільних компаній є перспективним в плані реалізації вживаних автомобілів європейських країн, тим самим забезпечується гарантований збут нових комфортних автомобілів для європейців під їхній рівень купівельної спроможності. На перспективу територія України буде придатна лише для кінцевої парковки вживаних автомобілів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Зелінська, О. М., and В. Іванішів. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ЗЕРНА." Економічні науки. Серія "Регіональна економіка", no. 18 (71) (November 29, 2021): 47–54. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2021-18(71)-6.

Full text

Abstract:

Сьогодні в сучасній науковій літературі присутній ряд дослідницьких праць, пов'язаних з особливостями формування та функціонування світового ринку зерна. Ринок зерна відіграє вагому роль у забезпеченні світової продовольчої безпеки. У зв'язку з цим, питання аналізу і системного концептуального осмислення організаційно-економічних основ та перспектив розвитку світового ринку зернових на сучасному етапі розвитку глобальної економіки є різнорідними за своєю теоретико-методологічною основою: в науково-дослідному і експертному співтоваристві існують принципово неузгоджені теоретичні та практичні відмінності в підходах, що обумовлює необхідність в аргументації мети і завдань даного дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Однолько, І. В. "Запобігання та протидія корупційним злочинам: світовий досвід." Актуальні проблеми держави і права, no. 84 (February 6, 2020): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i84.149.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розгляду запобігання та протидії корупційним злочинам в різних державах світу. У статті встановлено важливість запозичення успішного світового досвіду протидії корупційній злочинності, проаналізовані способи запобігання корупції в країнах Азії, Європи та Америки, визначено, що саме можна було б запровадити в антикорупційній політиці України. Автором розкривається суть антикорупційних доктрин різних світових держав, а також пропонується, що саме на авторську думку в контексті протидії корупційній злочинності було б доцільно запровадити у вітчизняному законодавстві. В статті окремо зауважується, що дієве запобігання корупції можливо за умови комплексного використання технологій, створення органів із спеціальними повноваженнями, а також за умови підвищення взаємодії громадських об’єднань із правоохоронними органами. Слід брати до уваги досвід тих країн, де корупція була ще на більш плачевному рівні, аніж в Україні зараз й, надихнувшись успішним досвідом цих держав, самим змінювати українські реалії. Як підсумок визначено, що Україна в її сучасних реаліях повинна рішуче боротися із корупційною злочинністю, аби успішно увійти в європейське співтовариство й задля ефективності цієї боротьби є потреба використовувати якісні напрацювання щодо запобігання та протидії корупційній злочинності не тільки європейських держав, а й азійських, й американських.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Korzun, Olena. "СПІВРОБІТНИЦТВО НІМЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЗА МЕМУАРАМИ НІМЕЦЬКОГО БОТАНІКА, ПРОФЕСОРА ГЕНРІХА ВАЛЬТЕРА (1898–1989)." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 129–50. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.05.

Full text

Abstract:

У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях. Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців. У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях. Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території. Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Островська, Н. С., and Д. М. Абделязіз. "Особливості кредитної та інвестиційної політики міжнародних фінансових організацій." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, no. 1 (September 30, 2021): 8–15. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-02.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості кредитної та інвестиційної політики міжнародних фінансових організацій. Визначено, що на сучасному стані активізації процесів інтеграції та глобалізації життя міжнародного співтовариства поступово зростає вплив наднаціональних організацій на регулювання міжнародних, і зокрема, міждержавних відносин. Активізація зовнішньополітичної діяльності України передбачає її участь в таких міждержавних об’єднаннях. Досліджено, що інституційна будова світової фінансової системи в умовах кризи була вимушена змінюватися. Зміни, що відбуваються носять не лише інституційний характер, але і функціональний та правовий – змінюються функції міжнародних фінансових організацій, приймаються та затверджуються нові нормативи. Обґрунтовано, що суть кредитної та інвестиційної діяльності міжнародних фінансових організації полягає в сприянні розвитку підприємницької діяльності країн – позичальниць, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових соціально – економічних програм та забезпечення інших напрямів розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Бєліков, Олександр. "МОДЕЛІ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245400.

Full text

Abstract:

Доведено, що ефективність включення українських наукових колективів в міжнародні комунікації визначається значною мірою поширеністю та інтенсивністю як формальних, так і неформальних наукових комунікацій. Внутрішні українські комунікації більш стабільні й продовжують зв'язки, які беруть початок з радянських часів; пострадянський простір характеризується «обірваними і поновленими зв'язками»; динамічно розвиваються комунікації зі світовим науковим співтовариством. Важливим джерелом у системі наукової комунікації, її найбільш успішним та вдалим засобом, як відомо, є науковий журнал – першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо. Нову еру у науковій комунікації кінця XX – початку XXI ст. відкрили електронні журнали (як і електронні видання в цілому), забезпечуючи таку оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб у знаннях, якої не могло бути в еру друкованих журналів. Нові технології спричинили та запропонували альтернативні моделі (2 моделі: відритий архів чи інституційний репозитарій та «журнали відкритого доступу»).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Romaniuk, Nataliia. "ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ ТА ЗМІН КЛІМАТУ НА ПОЯВУ КЛІМАТИЧНИХ МІГРАНТІВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 52–61. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-52-61.

Full text

Abstract:

Визначено основні причини та особливості прояву процесу глобального потепління й зміни клімату. Охарактеризовано природні та антропогенні фактори, які впливають на глобальне потепління й зміни клімату. Наведено приклади кліматичних змін у різних регіонах світу, охарактеризовано їх наслідки. Проаналізовано вплив глобального потепління та змін клімату на міграційні процеси у світі. Розглянуто різні підходи щодо того, як називати людей, котрі переміщуються через кліматичні зміни: кліматичні мігранти, екологічні мігранти, кліматичні біженці, біженці через зміни клімату. Акцентовано увагу на тому, що міграційні процеси, які відбуваються через глобальне потепління й зміни клімату, пов’язані, передусім, із внутрішніми переміщеннями людей. А щоб бути біженцем, потрібно перебувати за межами своєї країни проживання, тому кліматичними біженцями, або біженцями через зміни клімату, їх вважати не можна. Наведено приклади прогнозів експертів щодо кліматичних мігрантів як у випадку погіршення ситуації зі зміною клімату, так і у випадку її покращення. Проаналізовано основні нормативно-правові документи щодо боротьби з глобальним потеплінням та змінами клімату. Охарактеризовано діяльність світового співтовариства щодо обмеження зростання глобальної температури й мінімізації наслідків зміни клімату. Наведено низку документів, які стосуються цієї проблеми. Як базовий документ, визначено Паризьку кліматичну угоду 2016 р., основна мета якої – утримати зростання середньої світової температури на значно нижчому рівні ніж +2°C і спрямувати зусилля на обмеження зростання температури до +1,5°C від доіндустріального рівня, а також розробити рекомендації щодо комплексних підходів для запобігання, мінімізації й усунення переміщень осіб, пов’язаних із несприятливими наслідками зміни клімату. Показано потребу негайного реагування на зміни клімату та консолідацію зусиль усіх членів світового співтовариства у відверненні такої загрози. Наведено приклади країн, які вже відчувають негативні наслідки глобального потепління й для яких характерні кліматичні мігранти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Danyliuk, I. V. "Папа Бенедикт XVI: філософ, політик, дипломат." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 76–83. http://dx.doi.org/10.15421/171870.

Full text

Abstract:

Бенедикт XVI (lat. Benedictus PP XVI) – заслужений Папа Римський, 265-й Папа Католицької церкви і єпископ Рима та 7-й правитель міста-держави Ватикан із 19 квітня 2005 року по 28 лютого 2013 року. З обранням Папи Бенедикта XVI вважалося, що папство Німецького Папи стане досить консервативним, натомість правління 265-го Папи було ознаменоване низкою нововведень, реформ та нових ідей. Бенедикт XVI за свої менше ніж вісім років понтифікату здійснив ряд реформ у Католицькій Церкві, але слід відзначити, що ще до вступу на Апостольський Престол Джозеф Ратцінгер, майбутній Папа Бенедикт XVI, був одним із тих, хто визначав обличчя сучасної Католицької церкви під час Другого Ватиканського Собору, а також у подальшій роботі на найвищих посадах у Католицькій церкві та Ватикані у тіні Папи Івана-Павла ІІ. В статті було відзначено, що папство Бенедикта XVI не зосереджується на політиці, а більше на написанні творів. Папа не відмовляється від політичних дій та дипломатичних кроків, а, відповідно до німецького стилю, делегує політику і дипломатію компетентним особам. Було зазначено, що у своїх роботах Бенедикт XVI піднімав важливі соціальні та етичні питання, а енцикліка «Caritas in Veritate», яка була відповіддю на фінансову кризу 2008 року, стала світовим бестселером. Варто звернути увагу на послання Бенедикта XVI, які завжди ішли до самої проблеми та піднімали актуальні проблеми світового співтовариства. Особливість фігури Папи Бенедикта XVI можна прочитати двома способами: по-перше, важливість аналізу філософських поглядів, політичних закликів і кроків Папи Бенедикта XVI; по-друге, через своє історичне минуле Джозеф Ратцінгер (майбутній папа Бенедикта XVI) у силу обставин перебував у Гітлерюгенд та брав участь у Другій Світовій війні, але не втратив свого людського обличчя Бенедикт XVI виступає прикладом здатності людини зі скромним походженням робити великі речі і добиватися визнання. Найбільш величним, на думку автора, у постаті Папи Бенедикта XVI є уміння робити важливий та відповідальний вибір: будучи главою Католицької церкви, відмовитись від влади, поступившись більш молодим та енергійним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Койчева, Ольга Семенівна. "ПЕРСПЕКТИВИ МЕДІАЦІЇ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНОГО СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ ПОДАТКОВИХ СПОРІВ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 78–88. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.24.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу перспектив застосування медіації в Україні як альтернативного способу вирішення податкових спорів. Досліджено досвід використання зазначеного інституту у розвинених соціально-економічних країнах, які на практиці досягли значних успіхів у вирішенні податкових спорів. Сучасний соціально-економічний розвиток країни має на меті побудову сприятливої кон’юнктури для розвитку підприємництва. В контексті зазначеного неможливо оминути увагою процес оподаткування та правовідносини, які виникають між платником податків і контролюючим органом. Такі фактори як низький рівень обізнаності платників, недовіра до податкових органів та недосконалість законодавства мають наслідком виникнення великої кількості податкових спорів. Високий ступінь конфліктності інтересів платника податків і контролюючих органів актуалізує питання, щодо запровадження альтернативних способів вирішення спірних правовідносин, що виникають між зобов’язаними та публічно-владними учасниками податкових відносин. Такого роду спірні правовідносини вирішуються в рамках спеціальних податкових процедур. Як показує світова практика, будь-яка демократична країна, що шукає шляхів задоволення всезростаючого попиту суспільства на ефективну і неупереджену систему розгляду спорів, в тому числі податкових, має створити повноцінний комплекс різноманітних дієвих процедур їх врегулювання. У зв’язку з цим, в Європі здобув великої прихильності рух із запровадження медіації, про що свідчить значна кількість міжнародних інструментів Європейського співтовариства та Ради Європи. До переваг процедури медіації відносяться: швидкість вирішення спору, демократичність, невисока вартість, активна роль сторін в пошуку рішення, мінімізація шкоди відносинам сторін, взаємовигідне вирішення спору, добровільність участі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Potapchuk , H. V. "Екологічні права людини: від онто-аксіологічного значення до новелізації конституційного розуміння та модернізації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 79–93. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.09.

Full text

Abstract:

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Shevchuk, T. V., and H. T. Kravchuk. "Стан і перспективи розвитку інформаційних технологій в Україні." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 9 (October 25, 2018): 114–18. http://dx.doi.org/10.15421/40280922.

Full text

Abstract:

Розглянуто актуальність інформаційних технологій, як одного з найважливіших чинників стимулювання економічного зростання та розвитку громадянського суспільства, зайнятості населення, соціального та політичного розвитку нашої країни. Встановлено, що на сучасному етапі переходу світового співтовариства до інформаційного суспільства ступінь розвитку інформаційних технологій стає безпосереднім чинником становлення активного та свідомого громадянина, національної конкурентоспроможності. Проаналізовано динаміку внутрішнього ринку інформаційних технологій та розглянуто вплив IT-сектору на економіку України в питаннях зростання валютних надходжень, експорту ІТ-послуг, збільшення відрахувань у бюджет. З'ясовано, що саме рівень технологічного розвитку визначає не лише економічний потенціал країни та якість життя її громадян, а також роль і місце цієї країни в глобальному суспільстві, масштаби та перспективи її економічної та політичної інтеграції з усім світом. За результатами дослідження оцінено внутрішні перешкоди, з якими стикається український сектор інформаційних технологій, виявлено проблеми щодо попиту на ІТ серед населення України. Запропоновано напрями подолання цифрової нерівності способом впровадження міжнародних стандартів і кращих практик, зокрема з питань розроблення, впровадження та використання інформаційних технологій, продуктів і послуг, за умови належного наукового, технічного і правового забезпечення реформування галузі інформаційних технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Gursky, Taras, and Natalia Kotsan. "ПРОЦЕС РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-132-137.

Full text

Abstract:

Здійснено аналіз процесу регіоналізації у Великій Британії. Визначено основні сучасні тенденції регіоналізації та їх роль у політичних процесах Великої Британії. Розглянуто позитивні зрушення в британському суспільстві, причиною яких стало розширення кола владних компетенцій місцевих органів. Установлено, що регіоналізацію можна розглядати як результат загального процесу кризи держави, що виражається в дифузії влади, тобто вона переходить як вверх – до транснаціональних організацій, так і вниз – до регіонів та інститутів громадської спільноти. Загальні причини регіоналізації виступають у прагненні зробити владу більш ефективною, перекласти на регіональну владу частину повноважень за прийняття рішень, задовольнити потреби тих чи інших прошарків суспільства до самоуправління. Висвітлено те, що проблема регіоналізації всередині країни виникає на сьогодні в багатьох країнах на основі ідей автономії, спираючись на історію, географію, культуру та інші шляхи, які йдуть вглиб століть та тисячоліть. Однак, саме зараз створюються зручні умови для розповсюдження самої ідеї регіоналізації, відродження подібних процесів із новою силою, на які діють численні каталізатори, головним із яких виступає глобалізація. Національні меншини продовжують заявляти про свою роль й отримують активну підтримку та захист зі сторони міжнародного співтовариства, твердо спираючись на норми міжнародного права, використовуючи можливість донести свою позицію до світової спільноти й об’єднати однодумців, використовуючи всі можливі засоби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ДОБІЖА, Василь, and Олександр КОЛЕСНИК. "ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЧНОЇ МОЛОДІ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 137–47. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.9.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано значення філософії в контексті цивільно-патріотичного і духовно-морального виховання студентської молоді. У дослідженні розглянуті можливості філософії в контексті формування духовних і патріотичних цінностей. У цьому аспекті освіта й вихо- вання мають поставати визначальним консолідуючим, роз- вивальним, стабілізуючим, науково-пізнавальним та куль- турно-освітнім інститутом суспільства, громадянсько- патріотичного становлення молоді, формування в неї історичної пам’яті. У такій спосіб варто вчити молодих людей здійснювати оцінку історичних явищ на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також із позицій безпеки та забезпечення взаємозв’язку між поколіннями, створення гарантій безпеки української нації. Актуальною постає реалізація принципу: «Моя школа – мій дім; мій дім – моя родина; моя родина – рідна Вітчизна». Досліджено наповнення понять «Батьківщина» і «патріотизм» новим ціннісним змістом, осмисленням філософських традиції і особливостей як цивілізації, окре- мого культурно-історичного типу. Розкрито основні ідеї українських освітян щодо національно-патріотичного вихо- вання школярів у сучасному освітньому і виховному просторі. Доведено, що релігійно-духовний чинник має враховувати- ся в системі вищої освіти за умов її трансформації та вход- ження до Болонського процесу. Суттєвим у цьому має бути забезпечення реалізації принципів об’єктивності, науковості, національно-патріотичної спрямованості в поєднанні мож- ливостей релігії, церкви та духовно-гуманітарного вихован- ня студентської молоді України з метою інтеграції держави в європейське співтовариство, світові цивілізаційні процеси, визначати освітню стратегію держави щодо організації і про- ведення заходів на виконання національно-патріотичного вихо- вання дітей, військово-патріотичного виховання студентської молоді, військово-патріотичного навчання та утверджен- ня національної ідентичності студентів, утвердження національної ідентичності державних службовців та поса- дових осіб органів місцевого самоврядування та формування української політичної нації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Коцур, Віталій. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ 2014 – 2020 РР." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 54–87. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-54-87.

Full text

Abstract:

В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості державного регулювання міжнаціональних відносин в Україні в період неоголошеної російсько-української війни. У дослідженні анексія Криму, посилення «гібридної війни» Російській Федерації проти України розглядається як визначальні зовнішньополітичні чинники політизації національних меншин. Автор проводить думку про те, що нагальною проблемою від початку анексії Криму стало визначення статусу кримських татар, як «корінного народу». Визначено, що Російська Федерація робила ставку на російську нацменшину в Україні для дестабілізації ситуації та запуску дезінтеграційних процесів з метою здобути контроль над частиною або усією територією нашої держави. Доведено, що правовий нігілізм РФ і слабкий опір світової спільноти заохочували агресора до захоплень нових територій. Водночас реальною противагою загарбнику були лише Збройні Сили України. Водночас у 2016 р. розпочалася робота з відновлення діяльності угорсько-української, румунсько-української і німецько-української комісій, а також було окреслено низку заходів щодо зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства Визначено, що етнополітичне, мовне, освітнє питання зазвичай в українському суспільстві порушувалися або під час виборів з метою мобілізації електорату, або у зв’язку із посиленням дезінтеграційних процесів. В умовах російсько-українського військового протистояння ці питання мали безпекове значення і були спрямовані на збереження Української держави, цінностей її цивілізаційного вибору – інтеграції до європейського співтовариства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Лисенко, Ірина, and Сергій Здоренко. "Організаційні аспекти управління міграційними процесами у сучасному спорті України в умовах всесвітньої глобалізації." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 4, 2022): 76–80. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.76-80.

Full text

Abstract:

Анотація. Суб’єкти спортивного співтовариства стали використовувати процеси глобалізації у своїй діяльності не тільки в бізнес-корпораціях, а й у формуванні ринку праці спортсменів високої кваліфікації, особливо у видах спорту, пов’язаних із значними обсягами грошових коштів. У зв’язку з цим визначення складу і структури організаційних аспектів моделювання механізмів управління міграційними процесами має в цих умовах вирішальне значення. Мета. Розкриття сучасних аспектів управління міграційними процесами в Україні та моделі їх реалізації в інших країнах. Методи. Аналіз науково-методичної літератури та нормативно-правових документів, опитування, анкетування, методи математичної статистики. Результати. Встановлено участь у формуванні міграційних процесів суб’єктів управління спорту в Україні. Подано класифікацію міграційних потоків у сучасному спортивному просторі та видів спорту за ступенем активності у них. Розкрито універсальну теоретичну модель організації управління цими процесами та особливості її застосування у світі відповідно до специфіки регулювання трудових відносин. Визначено параметри ціни життя людини як критерій обґрунтованості під час розробки цільових комплексних програм управління міграційними процесами у спорті Висвітлено сутність та фактори, що впливають на міграційні процеси в українській спортивній спільноті. Аналіз спеціальних літературних джерел дозволив зробити висновок, що в ході вивчення даного процесу більшість фахівців приділяють увагу теоретико-методологічним аспектам, тоді як питання пошуку механізмів управління міграцією у спорті залишаються мало вивченими, що призводить до негативних наслідків у розвитку спортивної індустрії і запізнілої реакції на сучасні світові тенденції у цій сфері. Встановлено, що найбільш впливовими суб’єктами управління міграційними процесами у спорті в Україні є топ-менеджери спортивних клубів і команд, а також органи громадського самоврядування у спорті. При формуванні механізмів управління міграційними процесами у вітчизняному спорті потрібно враховувати параметри ціни життя реального або потенційного мігранта, а також загальних і економічних факторів. Ключові слова: міграція, механізми, модель, процеси, управління, спорт.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Vashai, Y. V. "МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ДЕРЖАВ У ГЛОБАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 3, no. 91 (December 20, 2020): 39. http://dx.doi.org/10.31713/ve320204.

Full text

Abstract:

Актуальність досліджуваної проблеми пов’язана з тим, що макроекономічні фінансові ризики та дисбаланси однієї країни можуть стати фактором аналогічних загроз інших держав – торгівельних партнерів, учасників тих же міжнародних організацій тощо. У зв’язку із цим провідні фінансово-аналітичні корпорації світу розробляють та динамічно вдосконалюють методики оцінки фінансового стану держав, їх рейтингування в глобальному просторі задля оперативного виявлення можливих ризиків, прогнозування фінансових криз та адекватного реагування світового співтовариства. Метою статті є дослідження міжнародних фінансових методик оцінки економічного стану держав у глобальному просторі задля оцінки можливостей їх застосування для макроекономічного аналізу в Україні. У статті розглянуто методики оцінки фінансових показників держав міжнародними економічними організаціями та рейтинговими агентствами. Проаналізовано підходи до такої оцінки гідно з процедурою виявлення макроекономічних дисбалансів, визначення індексу ризику країн, що розраховує Euromoney, а також визначення індикаторів фінансової стійкості, розроблених Міжнародним Валютним фондом. Досліджено групи показників за вказаними методиками, їх критичні межі, інформаційну базу та послідовність оцінки. Узагальнено переваги та недоліки зазначених методик в умовах сучасного глобалізованого середовища. Автори дійшли висновку, що застосування в міжнародній практиці показників, що базуються виключно на фінансових аналітичних даних, доцільне для оцінки кредитоспроможності, фінансової стійкості країни, проте для внутрішнього управління не дає відповіді на запитання щодо причин виникнення фінансових проблем, які можуть приховуватись за структурними дисбалансами, політичною та військовою нестабільністю тощо. Проте узагальнені аналітичні дані щодо світових фінансових рейтингів країн дають змогу оперувати важливою міжнародною інформацією для поточного управління та прийняття рішень щодо фіскальної, монетарної політики на рівні держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Васільєва, П. А. "ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В КОЛЕДЖІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 21–28. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-03.

Full text

Abstract:

В умовах Євроінтеграції України зі світовим співтовариством, боротьби з пандемією та впровадження контрольованої дистанційної освіти актуальними стають нові вимоги до освіти та науки, включаючи посилення комунікативних взаємин на відстані, що відкриває перспективи для подальших досліджень. Для формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи в коледжі рекомендується застосовувати короткі звіти іноземною мовою про практичні заняття після професійної підготовки; створення архіву аудіоматеріалів носіїв іноземної мови для використання в початковій школі, а також аудіозаписів майбутніх учителів під час самостійних занять; використання ресурсів центрів самостійної мовної підготовки та інших технічних засобів вивчення іноземних мов; залучення до спілкування за допомогою засобів зв’язку комп’ютерних програм (англомовні чати, англомовні форуми). Стаття містить здобутки про основні тенденції розвитку іншомовної комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в коледжі. У статті розглянуто сутність педагогічних умов формування іншомовної комунікативної компетентності в майбутніх вчителів початкової школи в коледжі, проаналізовано різні підходи до трактування поняття «педагогічні умови формування іншомовної комунікативної компетентності». На підставі аналізу підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо педагогічних умов формування іншомовної комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в коледжі виділено п’ять основних умов, а саме: посилення особистісної зацікавленості до ефективного англомовного спілкування у професійній діяльності; залучення майбутніх учителів початкової школи до міжнародного англомовного комунікаційного середовища; моделювання групових комунікаційних заходів із використанням обов’язкового зворотного зв’язку «викладач-студент»; упровадження англомовного консультування з використання хмарних технологій та електронних платформ (коучинг та тьюторство); введення предмету «Іноземна мова» у список обов’язкових на етапі зовнішнього оцінювання для випускників шкіл, що виявляють бажання вступати на спеціальність «Початкова освіта».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Dutchak, Myroslav, Oksana Shynkaruk, and Marina Lavrenchuk. "Розвиток гольфу в Україні: проблеми та перспективи." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 1 (45) (May 23, 2019): 3–11. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-01-03-13.

Full text

Abstract:

Актуальність. Уключення гольфу до олімпійських видів спорту, а також процес його глобалізації, комерціалізації та професіоналізації зумовлюють перспективи розвитку цього виду спорту в рамках національного й міжнародного масштабу. Незважаючи на зацікавленість населення до занять гольфом в Україні, його позитив- ний розвиток в останні роки, спостерігаємо низку проблем. Мета статті – здійснити комплексний аналіз розвитку гольфу у світі та Україні, окреслити основні проблеми та визначити перспективи його сучасного розвитку. Методи досліджень – аналіз даних спеціальної науково-методичної літератури, офіційних нормативно-правових документів, опитування, аналіз даних Інтернет, SWOT-аналіз, зіставлення, узагальнення. Результати. У статті визначено сучасні тренди світового гольфу, серед яких – суттєве зростання популярності й географії поширення гольфу; збереження провідних позицій США в розвитку гольфу; концентрація системи гольфу в Європі до 92 % усіх професійних гравців та 90 % майданчиків для гольфу; упровадження до 2020 р. єдиної світової системи гандикапів; уніфікація стандартів підготовки та сертифікації тренерів, суддів, грінкіперів; прогрес бізнес-індустрії гольфу тощо. Досліджено сучасні виклики, що впливають на подальший розвиток гольфу в Україні: недосконалість законодавчого забезпечення розвитку спорту й сприяння діяльності суб’єктів системи вітчизняного гольфу; низький рівень мотивації різних верств населення до занять гольфом у країні; відсутність відділень із гольфу в дитячо-юнацьких спортивних школах; віставання матеріально-технічної бази розвитку гольфу від рівня більшо- сті країн світу; невідповідність сучасним вимогам науково-методичного супроводження розвитку гольфу та кадрового забезпечення й ін. Розроблено стратегічні напрями, цілі й завдання розвитку гольфу в Україні на період до 2030 р. Висновки. Обґрунтована стратегія розвитку гольфу в Україні дасть змогу гідно репрезентувати державу у світовому спортивному співтоваристві, популяризувати гольф як вид активного відпочинку в системі здорового способу життя громадян та сприяти консолідації нації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Васильченко, О. П. "ПРАВО НА ПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ: НОВИЙ ЧАС, НОВІ ВИКЛИКИ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 12–15. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.39.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто сутність концепції поваги до людської гідності, яка набула нового витку в контексті останніх подій в США та пізніше в Європі (хвиля протестів проти расизму в результаті смерті Джорджа Флойда). Автор проаналізував закріплення та зміст «поваги до людської гідності» на рівні міжнародного права прав людини та конституцій деяких держав, включаючи Україну. Згадано, що, попри те, що ключову роль ця концепція зіграла в період після Другої світової війни як основоположний принцип та джерело прав у міжнародному праві прав людини та більшості національних конституцій, вона продовжується вивчатися науковцями та представниками міжнародних органів у практичному контексті і значенні. Серед основних акцентів статті - тезис про те, що гідність притаманна людині незалежно від зовнішніх характеристик, кожна людина повинна мати право користуватися своїми правами людини, не зазнаючи будь-якої дискримінації чи розрізнення, виходячи з таких зовнішніх характеристик. У статті також приділяється особлива увага відповіді міжнародних органів із прав людини (Рада ООН з прав людини) на перевищення правоохоронними органами США своїх повноважень у світлі саме систематичності таких дій, а також фокусується увага на дискримінації як явищі, яке, попри прогресивність деяких демократій світу, ще не зникло з порядку денного міжнародного співтовариства. Крім того, автор наголошує, що положення Конституції України, які стосуються гідності людини, не можуть бути порушені навіть у випадку загальносуспільної користі, а тому зазначене право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Відзначено також прямий зв'язок, визначений українським законодавцем, між життям людини і її гідністю. На нашу думку, це найбільш повний підхід до розуміння концепції цього поняття, саме існування людини нерозривно пов'язане з гідністю такого існування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Гаращук, О. В., and В. І. Куценко. "ДОМІНАНТИ ТА МЕХАНІЗМИ ПОДОЛАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ РИЗИКІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 1 (March 26, 2021): 163–71. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.01.20.

Full text

Abstract:

Провідною концептуальною ідеєю, яка за загальновизнаною світовим науковим співтовариством думкою має визначати напрям сучасної цивілізації, є сталий розвиток. Його сутність полягає в то-му, щоб задовольняти суспільні потреби в матеріальних благах, не загрожуючи здатності наступ-них поколінь задовольняти власні потреби. Сталий розвиток включає екологічний, економічний та соціальний складники. При цьому особливо актуальним є забезпечення екологічної безпеки, виявлення чинників, що впливають на подолання екологічних ризиків. Тому метою нашого дослідження є вияв-лення механізмів, успішна реалізація яких сприяла би покращенню екологічної ситуації та забезпе-ченню сталого розвитку. Екологічна безпека як частина національної безпеки посідає важливе місце серед її складників. Екологічні проблеми загострюються під час переходу до ринкових відносин. Ста-лий розвиток потребує оптимального поєднання ринкових механізмів і заходів державного регулю-вання соціально-економічного розвитку, спрямованих на створення екологічно безпечного середовища для проживання людини. Останнє значно підвищує роль соціальної сфери і, зокрема житлово-комунального господарства, функціонування якого негативно впливає на довкілля, що обумовлено зношеністю каналізаційних систем та недостатньою потужністю очисних споруд. У статті наво-диться перелік заходів, спрямованих на подолання зазначеної негативної ситуації. Також підкреслю-ється роль освіти, здатної здійснювати суттєвий вплив на екологічний стан у країні. Освіту можна назвати домінантою в досягненні сталого розвитку. Пропонується перелік заходів, спрямованих на підвищення ролі екологічної освіти в житті суспільства, зокрема у досягненні екологічної безпеки, подоланні екологічних ризиків, у підвищенні ефективності виробництва на засадах сталого розвит-ку. Обґрунтовується думка про те, що успішному подоланню екологічних проблем, динамічному ру-хові в напрямі сталого розвитку сприятиме впровадження інноваційного механізму, що має на меті оздоровлення природного середовища.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Шкурат, Іван. "НАЙБІЛЬШ ЙМОВІРНИЙ ВЕКТО Р РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 297–306. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-297-306.

Full text

Abstract:

Висвітлено питання щодо поняття “глобалізація”, її переваг та недоліків для українського суспільства. Реалізовано мету дослідження, що полягає в аналізі впливу глобалізації на розвиток та становлення інтеграцій- ної політики в Україні. У дослідженні використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: наукове узагальнення та систематизація — для визначення характеристик глобалізації; порівняльний аналіз — для зіставлення розвитку країн, які входять до Європейського Союзу з іншими країнами, уряд яких прямує до інтеграції з Європою; системний аналіз — для виявлення позитивних і нега- тивних сторін впливу глобалізації на соціально-економічний та політичний розвиток деяких країн світу; логічний синтез — для пояснення результатів дослідження. Визначено, що позитивний вплив глобалізації полягає в значному і не- ухильному збільшенні світового промислового виробництва і торгівлі, зни- женні темпів інфляції, широкому впровадженні нових принципів і методів господарської діяльності. Обґрунтовано, що Україна має потенціал стати не просто європейською, а глобальною державою. Досліджено, що глобалізація загалом і світогосподарські відносини, зо- крема, — об’єктивний процес, що виражає сукупність умов розвитку сучас- ного світового співтовариства і насамперед науково-технічного й економіч- ного прогресу. Це неминучий етап сходження людства до нових обріїв, що несе в підсумку позитивні початки, але при цьому не позбавлений серйозних і масштабних суперечностей, тобто не виключає негативних впливів. Проаналізовано, що основним негативом від глобалізації є домінування “заможнішої” країни над менш розвиненою в економічній і навіть культур- ній сферах. До негативних сторін також належить комерціалізація культур- них цінностей, підпорядкування світу інтересам потужних транснаціональ- них корпорацій та ін. Глобалізація в її нинішньому вигляді підпорядкована інтересам світового капіталу (транснаціональних корпорацій), що діють, ви- користовуючи військово-політичну могутність провідних західних держав. Однак і самі ці держави керують світовим глобалізаційним процесом в ім’я реалізації власних геополітичних інтересів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Gerasimov, Ilya. "ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ГЕНОЦИД: КОЛИ СУСІДИ ПОЧИНАЮТЬ НЕНАВИДІТИ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 13 (December 30, 2021): 166–205. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2021.13.07.

Full text

Abstract:

Ілля Герасимов вважає, що емпіричний матеріал, представлений у книжці Омера Бартова («Анатомія геноциду: життя і смерть міста, що називалось Бучач», Нью-Йорк, 2018), суперечить моделі, запропонованій автором. У галицькому містечку Бучач, де євреї, українці та поляки жили разом упродовж століть, місцеві жителі-християни взяли активну участь у Голокості, а потім і в українсько-польських етнічних чистках. Пояснення Бартовим масового знищення сусідів у роки Другої світової війни засноване на телеологічному баченні поступової ескалації давніх міжетнічних конфліктів до рівня відкритого насильства. Герасимов показує, що книга залишає без відповіді два ключові питання: як пояснити максимальну інтенсивність Голокосту в регіоні, який не мав передісторії насильства по відношенню до євреїв (якщо саме «сусіди» становили основну масу переслідувачів євреїв, як стверджує Бартов)? І чому «сусіди» настільки одностайно виступили проти місцевих євреїв (якщо, як показує книжка, Голокост був організований і координувався нацистами)? Спираючись на насичений опис Бартовом Голокосту в Бучачі, Герасимов пропонує власні відповіді на ці запитання. Він розглядає участь у геноциді давніх членів однієї соціальної мережі («сусідів») як типовий і навіть основоположний фактор, а не як скандальне відхилення. Рушійною силою геноциду в цій моделі виявляється не вкорінена ненависть потужного націоналістичного руху до Іншого, а бажання приєднатися до спільноти «своїх», прагнення будь-якою ціною довести свою причетність до національного проєкту, що розсипається, у ситуації загрози національному суверенітету. В умовах війни і відсутності демократичних політичних інститутів через іноземну окупацію або диктаторський режим, коли обіцяна національна єдність підірвана громадянською війною і відсутністю самої спільної мови, здатної сформулювати і поширити критерії приналежності до єдиної нації, – це прагнення довести свою причетність через убивство «чужинця» в межах досяжності, тобто сусіда. Не давня традиція ксенофобської ворожнечі веде до геноциду, а нещодавнє і стрімко розвинене прагнення приєднатися до легітимної національної спільноти. Цим пояснюється центральна роль «сусідів» у здійсненні геноциду як спроби проведення нових кордонів політичного співтовариства «негативно» – через стигматизацію колишніх членів старого політичного простору, яких найпростіше оголосити «чужинцями» або «ворогами народу».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Біліченко, Вадим Миколайович. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 22–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-3.

Full text

Abstract:

Метою роботи є проведення системного аналізу проблем формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. У статті обґрунтовано, що нестабільна соціально-економічна обстановка на світовій арені, нові глобалізаційні виклики та загрози доводять необхідність масштабного реформування Збройних Сил. Реорганізація військово-адміністративної структури, скорочення чисельності особового складу, модифікація системи підготовки резервістів, гуманізація умов проходження служби з призову, переведення на аутсорсинг (обслуговування цивільними організаціями) системи забезпечення Збройних Сил фактично акумулюють у собі ресурси та створюють базис для формування кадрового потенціалу Збройних Сил. Методологія: системний аналіз, узагальнення, синтез, аналіз, моделювання. Наукова новизна. Автором узагальнено сім кластерів формування та розвитку кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-перше, несистемність та неефективність управління персоналом Збройних Сил України, зокрема, відсутня Стратегія реформування кадрової політики Збройних Сил України в частині формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-друге, відсутні ефективні механізми формування якісного кадрового потенціалу Збройних Сил України, зокрема, потребує переформатування механізмів відбору, оцінювання, мотивації управлінських кадрів Збройних Сил України. По-третє, потребує реформування системи навчання військових кадрів з урахуванням інноваційних вимог сучасного світового співтовариства, а також тенденцій навчання військ НАТО. По-четверте, проблема переформатування системи компетенцій, якими повинні володіти управлінські кадри Збройних Сил, зокрема, визначення спеціальних та професійних компетенцій з урахуванням саме мінливості системи національної та міжнародної безпеки. По-п’яте, проблема організації ефективного морального виховання військових кадрів як важливий чинник забезпечення національної безпеки країни. По-шосте, запровадження коучингу для військових кадрів Збройних Сил України. Концепція професійно орієнтованого коучингу для офіцерів збройних сил надає можливість інноваційно розглянути процеси професійного розвитку та кар’єрного зростання, в яких принципи військового коучингу можуть виявитися справді корисними. По-сьоме, формування власної інформаційної безпеки кадрового потенціалу Збройних Сил України як основи формування національної безпеки України. Висновки. У статті здійснена систематизація сучасних проблем формування та розвитку, доведено, що зазначені проблеми повинні бути узагальнені у Стратегії реформування кадрової політики Збройних Сил України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Коруц, У. З. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАБОРОНИ ПРОПАГАНДИ ВІЙНИ:ДОСВІД РЕСПУБЛІК МОЛДОВИ ТА ГРУЗІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 203–6. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).464.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання правового забезпечен-ня заборони пропаганди війни в Молдові та Грузії. Про-аналізовано особливості правового регулювання проти-дії пропаганді війни та відповідальності в разі її вияву. Окрему увагу приділено дослідженню міжнародного досвіду запобігання та протидії пропаганді. Автор звертає увагу на проблемне питання про-паганда війни, що має багатовікову історію, нині її прояви продовжують викликали стурбованість між-народних інститутів і всього світового співтовариства. Пропаганда набуває міжнаціонального характеру, стає глобальною проблемою людства, тому для ефективної боротьби з нею необхідна співпраця всіх світових дер-жав. У статті зосереджена увага автора на тому, що один із найбільш ефективних засобів протидії цьому ганебному явищу полягає в удосконаленні норматив-но-правової бази та виробленні механізмів щодо про-філактики різних видів прояву пропаганди, передусім пропаганди війни. Правове забезпечення протидії пропаганді війни потребує комплексного правового, соціологічного й політологічного аналізу цього склад-ного соціально-політичного феномену. Зазначено, що в більшості європейських дер-жав закріплення в національному кримінально-му законодавстві складу злочину «пропаганда вій-ни» є своєрідною формою адаптації національного законодавства до норм міжнародного права, тобто зло-чини із пропаганди війни набули міжнародно-правово-го визнання, а відповідальність за такі злочини закрі-плена в низці міжнародних актів, передусім у Статуті Організації Об’єднаних Націй. Досліджено статтю 32 Конституції Республіки Мол-дови, що регламентує свободу думок і вираження та забороняє й визначає відповідальність за оспорювання і паплюження держави і народу, заклики до агресивної війни, національної, расової або релігійної ворожнечі, підбурювання до дискримінації, територіального сепа-ратизму, громадському насильства, а також інші дії, що впливають на конституційний режим. У цьому ж контексті проаналізовано Кримінальний кодекс Молдови, який передбачає заборону пропаганда війни, поширення тенденційної та вигаданої інформа-ції, що сприяє розпалюванню війни. Автор зазначає важливість ухвалення в Республіці Молдова Закону про боротьбу з пропагандою, що вже набув чинності. У статті детально розкрито питання заборони та від-повідальності за пропаганду війни у Кримінальному кодексі Грузії, що містить низку статтей, положення яких деталізують поняття та зміст злочину пропаган-ди, визначають відповідальність за неї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Бриль, Марина. "Соціально-психологічний тренінг як форма занять з молодшими школярами в умовах дитячої медіастудії." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 28–41. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-28-41.

Full text

Abstract:

У статті наведено результати теоретично-практичного узагальнення досвіду організації соціально-психологічного тренінгу як форми проведення занять із молодшими школярами в умовах дитячої телевізійної студії. Зазначено, що тренінг як педагогічна технологія поєднує в собі риси інструменту розвитку потенціалу особистості, дидактичний набір технік та пізнавальні функції. Під час тренінгових занять у людини формуються важливі вміння: самостійність у прийнятті рішень, креативне та критичне мислення, уміння визнавати та виправляти помилки, вдало комунікувати з іншими людьми, впевненість. Більшість комплексу рис (розвиток процесів пізнавальної сфери; тренування волі; збагачення досвіду соціальної поведінки, поява стійких ціннісних орієнтацій, внутрішнього плану дій, рефлексії; розвиток естетичних почуттів; зростання самооцінки) може ефективно формуватися в рамках організованої позанавчальної виховної діяльності, ґрунтуючись на інтересах самої дитини, які виявляються під час роботи. Зміни в особистості відбуваються завдяки використанню засобів психологічного впливу. При цьому тренінг виступає не просто набором методичних та дидактичних засобів, а представляється формою тренінгу психіки учасників. Соціально-психологічний тренінг розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку розглядається як запланований процес, призначений надати знання та навички, розвинути здібності та властивості дитини. Однією з найважливіших цілей такого тренінгу є націленість на саморозвиток, внутрішня активність дитини. Усвідомлення виявлених протиріч у розвитку спонукає дитину до самозростання, зняттю комунікаційних та інших бар’єрів, що заважають оптимальному розвитку. Головним завданням соціально-психологічних тренінгів стає підтримка дитини та надання поштовху для розвитку, розкриття її креативності, допомога у визначенні напрямків роботи над собою, розвиток комунікативних навичок. Для цього потрібно креативне середовище. Сучасне становлення загальної соціально-психологічної системи медіаосвіти викликало появу різних форм підготовки дитини до взаємодії зі світом. Медіастудія представляє таку соціальну модель. Медіастудія – це креативне середовище, в якому здійснюється особистісний та допрофесійний розвиток, формування початкових компетентностей для здобуття майбутніх професій у медіасфері та загальної підготовки дитини до майбутнього дорослого життя в інформаційно насиченому соціумі. Медіастудія для всіх учасників виступає своєрідною моделлю соціальної взаємодії, формою дитячо-дорослого соціального співтовариства, в якому важливим під час усіх занять, а особливо під час проведення соціально-психологічних тренінгів із молодшими школярами, є психологічний супровід та підтримка дорослого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Rudianyn, Ivan. "ПРОБЛЕМА УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У Д/П ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (8) (November 26, 2020): 224–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-224-244.

Full text

Abstract:

Разом із проголошенням незалежності в нашій державі розпочався процес відродження національного та релігійного життя. На сьогодні церква продовжує посилювати свою роль як повноцінної інституції громадянського суспільства. Будучи за Конституцією відокремленою від держави, вона не відокремлюється від людської спільноти, а навпаки, тісно взаємодіє з нею, бажаючи надати їй духовну підтримку, покращити моральний стан, провадить активну благодійницьку, культурно-просвітницьку та соціальну роботу. Яскравим прикладом цих відносин є партнерство та конструктивна співпраця в інтересах розвитку українського суспільства. Така ситуація зумовлена не лише утвердженням демократичних засад у житті Української держави, а й поверненням нашого народу до традиційних духовних цінностей, глибокими історичними традиціями, які сьогодні намагаються відродити громада, держава і церква. Зважаючи на активну інтеграцію України у європейське співтовариство важливого значення набувають наукові дослідження, які висвітлюють історичний контекст участі греко-католицького духовенства у державотворчих процесах. У даному контексті мова йде про політичну площину україно-польських взаємин другої половини ХІХ- початку ХХ ст., та участі у них галицького греко-католицького духовенства. Ретроспектива україно-польських стосунків та участь у цих процесах греко-католицької церкви сьогодні посідає важливе місце в історичні науці, адже Україна та Польща впродовж свого існування завжди були поруч не тільки як сусіди, але й як країни, які мають спільне минуле та перебувають, хоча й на різних фазах, у стадії розбудови національних держав. До того ж на сучасному етапі Польща активно та всебічно допомагає Україні боронити її територіальну цілісність. Не зважаючи на те, в історії україно-польських стосунків присутня чимала кількість драматичних епізодів та суперечливих моментів, потреба всебічно досліджувати ці питання, за допомогою залучення нових джерел та підходів залишається актуальною. Про подібні моменти наголосив і Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції у Варшаві у серпні 2019 р. «Радий, що у наших відносинах немає жодних питань, які ми не змогли б вирішити шляхом діалогу та порозуміння. Чудово усвідомлюємо, що напружені відносини України та Польщі стали б для наших недругів прекрасним подарунком, а отже – ми не повинні цього робити. Ми домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу, що працюватиме під патронатом обох президентів для того, щоб усі темні плями минулого не завадили нашими народам будувати спільне світле майбутнє», – сказав Володимир Зеленський.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

САМБОР, МИКОЛА. "Конституційне право на свободу мирних зібрань в Україні." Право України, no. 2020/06 (2020): 251. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-251.

Full text

Abstract:

Здійснення права на свободу мирних зібрань і його роль в утвердженні демократичних засад, здійснення народовладдя в Україні довели події 2004, 2013–2014 рр., а саме Помаранчева революція та Революція Гідності, які стали наслідком здійснення українцями гарантованого Конституцією України права на свободу мирних зібрань. Зазначені події засвідчили не лише роль права на свободу мирних зібрань у визначенні демократичного курсу розвитку державності та громадянського суспільства, а й продемонстрували вади конституційних норм, перш за все, пов’язані з обмеженнями здійснення права на свободу мирних зібрань і політичної волі владних еліт у застосуванні до суб’єктів здійснення цього права заходів юридичної відповідальності. Тож важливим для людини є не формальне закріплення права у конституційній нормі, а саме дієвість такої норми, спрямована на пряме врегулювання суспільних відносин щодо здійснення права на свободу мирних зібрань. Існування у нормах позитивного права різних формул, які виражають право на свободу мирних зібрань, тягне за собою відсутність чіткості та зрозумілості норм, які регулюють суспільні відносини зі здійснення права на свободу мирних зібрань, що негативно відображається як на самих суспільних відносинах, так і загалом на стані демократії у державі. Метою статті є дослідження права на свободу мирних зібрань як конституційного права та семантичної відповідності одиниць мови, що використовуються на його позначення, змістові цього права. У статті окреслено особливості інституціоналізації права на свободу мирних зібрань у нормах Конституції України, досліджено особливості правового регулювання суспільних відносин щодо здійснення права на свободу мирних зібрань за допомогою конституційних норм прямої дії, а також системність розуміння права на свободу мирних зібрань і регулювання його здійснення за допомогою норм галузі конституційного законодавства України. Конституційна норма, що міститься у ч. 1 ст. 39 Конституції України, потребує змін, які мають стосуватися: лексико-семантичної формули вираження досліджуваного права, а саме, має бути відтворено як “право на свободу мирних зібрань”; суб’єкт здійснення права на свободу мирних зібрань не повинен бути обмежений виключно наявністю у суб’єктів здійснення цього права правового зв’язку з Україною (громадянства), а належати всім без винятку людям, які на законних підставах перебувають в Україні; вказаний шлях розвитку права збиратися мирно має еволюціонувати у право на мирні зібрання, що є істотно ширшим і розлогішим за своєю суттю, а останнє у своїй гносеології має дістатися лексико-семантичної та юридичної формули саме як право на свободу мирних зібрань, яке визнане світовим співтовариством і відображатиме сутнісні властивості цього права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Бодак, Валентина, Тетяна Пантюк, Микола Пантюк, and Ірина Гамерська. "ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ОСВІТИ УКРАЇНИ ЯК ІНДИКАТОРИ ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ І РОЗВИТКУ." Молодь і ринок, no. 11/197 (February 14, 2022). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2021.252820.

Full text

Abstract:

Реформування системи вищої освіти України, її вихід на новий сучасний світовий рівень, оновлення змісту, форм і методів навчання, примноження інтелектуального потенціалу суспільства, а також гармонійний розвиток національних науково-освітніх традицій є стратегічними напрямами безупинного процесу інтеграції України в глобалізовану систему загальноєвропейської освіти. Інтеграція у європейське і світове освітнє співтовариство дасть змогу Україні набути статусу розвинутої держави, а українцям досягнути такого рівня національного благополуччя, який відповідатиме світовим стандартам. Будучи могутнім чинником розвитку духовної культури українського народу, освіта, як ніщо інше, забезпечить фундаментальну наукову, загальнокультурну та професійну підготовку особистості, формуючи інтелектуальний потенціал нації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Malanchuk, L. M., L. I. Romanchuk, I. M. Malanchyn, and V. M. Martyniuk. "МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ФАНТОМНИМ МОДЕЛЮВАННЯМ НА БАЗОВОМУ ЕТАПІ ВИВЧЕННЯ ГІНЕКОЛОГІЇ." Медична освіта, no. 4 (February 21, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2016.4.7303.

Full text

Abstract:

Підготовка висококваліфікованих фахівців є основним завданням сучасної медицини. В умовах інтеграції системи вищої освіти України у європейське та світове освітнє співтовариство вимагає інноваційних підходів у процесі формування професійної майстерності. У статті висвітлено особливості проведення занять на базовому етапі вивчення гінекології з використанням симуляційних манекенів. Обґрунтована методика фантомного навчання як така, що максимально сприяє формуванню компетентнісного підходу до практичних складових освіти майбутнього лікаря. Визначена роль викладача, вимоги, які покладаються на нього як лідера та організатора навчального процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Співтовариство світове'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles