Journal articles on the topic 'Спрямованість інтересів'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Спрямованість інтересів.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Спрямованість інтересів.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Гапочка, К. В. "ІНТЕРЕС ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА КАТЕГОРІЯ, ЩО ВИЗНАЧАЄ СПРЯМОВАНІСТЬ РОЗВИТКУ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 46–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.07.
Full textAbstract:
Метою статі є характеристика інтересу як фундаментальної категорії, що визначає спрямованість розвитку трудового права України; визначення суб’єкта, інтереси якого мають відображатись у майбутньому кодифікованому акті, що регулює трудові та похідні від них відносини в Україні. У дослідженні автор доходить висновку, що норма трудового права, незалежно від того, ким вона напрацьовуються й ким приймається, не має відповідати інтересам лише працівників чи роботодавців і тим більше нормотворців, а має відображати власні інтереси тих суб’єктів, відносини за участі яких вона регулює: працівника та роботодавця. Зважаючи на часткову різновекторність їхніх інтересів, у приведенні їх до спільного знаменника визначальну роль відіграє соціальний діалог, елементи якого закладені для використання на всіх етапах нормотворення.
2
Krasnokutska, Nataliia, and Salim Ghosn. "ПРІОРИТИЗАЦІЯ КЛЮЧОВИХ СТЕЙКХОЛДЕРІВ ПІДПРИЄМСТВ КОНДИТЕРСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 1(17) (2019): 60–68. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-1(17)-60-68.
Full textAbstract:
Численність відносин і комунікацій сучасного кондитерського підприємства зумовлює і численність його стейкхолдерів, тому особливо важливим стає завдання їх ідентифікації та пріоритизації, що визначило цільову спрямованість проведеного дослідження. У статті сформульовано особливості розвитку підприємств кондитерської промисловості, які зумовлюють виникнення специфічних (економічних, соціальних і екологічних) інтересів стейкхолдерів. Систематизовано основні підходи до ідентифікації ключових стейкхолдерів і виділено ті з них, які можуть бути застосовані для кондитерських підприємств. На основі визначених критеріїв (влада, інтереси, значущість) розроблено карту ключових стейкхолдерів підприємств кондитерської промисловості за їхньою пріоритетністю. Отримані результати становлять важливе підґрунтя для подальшого розвитку методології оцінки рівня задоволення інтересів ключових стейкхолдерів кондитерських підприємств з урахуванням їхньої пріоритетності.
3
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство." Право України, no. 2019/08 (2019): 107. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-107.
Full textAbstract:
На розвиток правового регулювання відносин банкрутства впливають, як правило, не лише політичні, а й переважно соціально-економічні фактори. Тому завжди актуальною є проблема, пов’язана з вирішенням питання, наскільки національна система банкрутства відповідає рівню соціально-економічного розвитку нашої країни, який нині характеризується довготривалим перехідним періодом до розвинутих ринкових відносин. Такі внутрішні обставини ство рюють сприятливе середовище для перерозподілу власності та масових банкрутств. При цьому ущемляються інтереси не лише тих чи інших учасників відносин банкрутства, а й інтереси держави як регулятора ринку. Досягнення балансу інтересів сторін та учасників відносин банкрутства задля ефективного, оптимального їх правового регулювання є основною метою, досягнути яку прагнуть законодавці всіх сучасних країн світу. Метою статті є дослідження норм новітнього законодавства про банкрутство, зміст яких дасть змогу визначити, до якої з систем банкрутства воно належить, а отже, з’ясувати надійність правової захищеності головних діючих осіб відносин банкрутства; викладення власного бачення щодо напрямів вдосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства про банкрутство, що буде сприяти подоланню проблем, які можуть виникнути при реалізації його норм на практиці. Встановлено, що з прийняттям новітнього законодавства про банкрутство правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством боржника вступила в нову фазу свого розвитку. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання: яка цільова спрямованість новітнього законодавства про банкрутство України, чи міститься у його нормах достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблем, які виникають при перерозподілі прав сторін та учасників відносин банкрутства? Перерозподіл прав сторін та учасників відносин банкрутства, ступінь захищеності їхніх інтересів, збалансований розподіл втрат між ними стають найважливішими питаннями в системі національного правового регулювання відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю та банкрутством. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. Авторка доходить висновку, що процеси, які відбуваються у соціальноекономічному середовищі провідних країн світу, обумовлюють зміну норм, що регламентують відносини неплатоспроможності боржника та його банкрутства (неспроможності). Нині захист прав кредиторів – хоча й основне завдання унормування названих відносин, але не єдине, адже норми законодавства про банкрутство (неспроможність) покликані збалансовано захищати інтереси сторін, учасників цих відносин: працівників боржника, інвесторів, засновників (учасників) боржника та інших, а також сприяти збереженню сталості національної економіки.
4
Муравська, Світлана Миколаївна. "Комунікативно зорієнтований підхід у навчанні англомовного спілкування майбутніх авіафахівців." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 15 (December 20, 2016): 284–92. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v15i0.185.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано доцільність використання комунікативно зорієнтованого підходу до навчання майбутніх авіафахівців англомовного спілкування. Запропоновано потрактування категорії «комунікація» як ключового поняття комунікативного підходу. Представлено принципи комунікативного навчання, сформульовані Є. Пасовим: принципи мовленнєво-розумової активності, індивідуалізації, функціональності, ситуативності, новизни. Визначено чинники ефективного застосування комунікативного підходу та тенденції, релевантні для викладання іноземної мови: комунікативна спрямованість усіх видів навчання; основною ланкою у процесі навчання є не викладач, а студент; зацікавлення студентів процесом навчання відповідно до їхніх інтересів, здібностей і потреб; навчально-методичні матеріали подаються за ситуативно-тематичним чи функціональним принципом; основними видами роботи студентів є парна (діалог) і групова (полілог) робота; комунікативний підхід до вивчення мови спричинив нетрадиційне ставлення до помилки. З-поміж недоліків комунікативного підходу виокремлено несистематичне подання граматичного матеріалу.
5
Храбан, Тетяна, and Олексій Сілко. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УЯВЛЕНЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЩОДО СТРУКТУРИ КОМПЕТЕНЦІЙ ВІЙСЬКОВОГО ЛІДЕРА." Психологія: реальність і перспективи, no. 16 (July 1, 2021): 207–20. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.202.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати пріоритизацію лідерських компетенцій майбутніми офіцерами, через оцінку ними значення поведінкових стандартів для ефективного виконання місії та удосконалення структури військового формування. Респондентами були обрані курсанти, які навчаються у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації за спеціальністю «Військове управління», – майбутні офіцери по роботі з особовим складом. Кількість респондентів, які були обрані для участі в опитуванні, склала 50 осіб, серед них 37 чоловіків й 13 жінок. Основу діагностичного опитувальника склав перелік поведінкових стандартів як показників лідерських компетенцій, визначених у відповідності з Доктриною ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession». Отримані результати вказують, що чільне місце у відповідях респондентів займає лідерська компетенція, яка проявляється у вмінні змусити підлеглих вийти за рамки своїх особистих інтересів й працювати на загальне благо. Нами були встановлені певні гендерні відмінності у пріоритетах курсантів-жінок та курсантів-чоловіків. Так, курсанти-жінки вбачають розвиток лідерського потенціалу в пріоритизації компетенції управління людськими ресурсами, а саме – у володінні навичками ефективного спілкування і здатності зміцнювати довіру в колективі. При цьому лідерські компетенції розглядаються ними як результат прагнення до саморозвитку. Для курсантів-чоловіків визначальною є функціональна спрямованість лідерських компетенцій, оскільки вони розглядають лідерські поведінкові стандарти як практичні інструменти постановки і досягнення мети. Вони вважають, що між лідером та іншими членами групи має зберігатися певна дистанція, критерієм його ефективності служать не міжособистісні відносини з підлеглими, а виконання завдання, яке він повинен забезпечити. Курсанти обох статей демонструють інтегральний підхід до розуміння військового лідерства, яке поєднує парадигми командного духу і харизматичності особистості. Квінтесенція інтегрального підходу полягає в об’єднанні індивідуальної та командної природи лідерства, при якому реалізується іманентна потреба особистості в пошуках своєї ідентичності, коли індивідуальність схвалюється, і вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам військової організації (місії)
6
Kovalenko, V. Ye. ". Substantive orientation of schoolchildren with intellectual disabilities’ interests as a factor of their involvement in group work." Actual problems of the correctional education (pedagogical sciences), no. 17 (May 11, 2021): 142–52. http://dx.doi.org/10.32626/2413-2578.2021-17.142-152.
Full text
7
Hrechanyk, N. I. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ПРОФЕСІОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 83–99. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-83-99.
Full textAbstract:
Стаття присвячена одній із актуальних проблем підготовки майбутніх учителів початкової школи – формуванню культурологічної компетентності в контексті професіографічного підходу. Метою дослідження є теоретичне осмислення ролі і місця професіографічного підходу у формуванні даної особистісної здатності фахівця у системі вищої педагогічної освіти.
Здійснено аналіз змісту понять: «професія», «професійна підготовка», «професійна компетентність», «культурологічна спрямованість», «культурологічна готовність». Дані поняття позиціонуються, як складові сутнісної характеристики досліджуваного феномена. Зокрема, врахована специфіка професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи.
У статті представлена така інтерпретація базових понять: культурологічна спрямованість – це розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності в культурологічній площині, а також пов’язаних із нею мотивів, потреб, переконань, поглядів; культурологічна готовність – це особистісна якість, яка передбачає, по-перше – психологічну готовність, яка виявляється в об’єктивній самооцінці, наявності позитивних інтересів, переконань значущості культурологічної діяльності; по-друге – об’єктивний аналіз знаннєвого культурологічного багажу в площині професійної діяльності, а також сформованість умінь і навичок впровадження культурологічних знань у практичну площину; формування культурологічної компетентності майбутніх учителів початкової школи у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи – це організований процес, метою якого є опанування особистістю відповідними знаннями, вміннями, навичками, необхідними для успішної педагогічної діяльності за законами загальнолюдських, культурних і професійних цінностей.
На підставі проведеного аналізу виділені такі етапи формування культурологічної компетентності майбутніх учителів початкової освіти: формування культурологічної спрямованості; формування готовності до реалізації культурологічного потенціалу; формування навичок актуалізації культурологічного потенціалу у професійній діяльності.
8
Сушик, Наталія. "Особливості впливу сім’ї на соціалізацію дитини." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-64-70.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сутність, ознаки, основні функції, класифікацію сім’ї в соціалізації особистості. Визначено особливості сім’ї як ефективного мікрофактора соціалізації: 1) спрямованість на сімейне щастя та благополуччя; 2) спільність сімейних цінностей, ціннісних орієнтацій, переконань, норм, правил, зразків поведінки; 3) демократичний стиль управління та спілкування в сім’ї; 4) соціально-рольова адаптованість; 5) взаємна моральна та матеріальна відповідальність членів сім’ї; 6) високий рівень фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я сім’ї; 7) гідність, толерантність, доброзичливість, чесність, емпатійність, тактовність у сімейних міжособистісних взаєминах; 8) ефективність вирішення різних життєвих ситуацій задля інтересів сім’ї; 9) спільне проведення цікавого, змістовного сімейного дозвілля; 10) розвиток, збереження сімейних традицій. Обґрунтовано компетентнісний підхід у реалізації технології соціального виховання «Батьківство в радість» батьків дітей дошкільного віку на основі партнерства фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, педагогічних працівників із метою соціальної підтримки сімей, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини або перебувають у цих умовах.
9
Марущак, Н. В. "ЩОДО ПОЛІТИЧНОГО АСПЕКТУ ПРАВ ЛЮДИНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).4.
Full textAbstract:
У статті аналізуються права людини як політико-правова категорія, розглядаються наукові підходи до проблеми співвідношення інтересів особи і держави, роль держави в додержанні прав та свобод людини та перспективи їх розвитку в сучасному суспільстві.Центральною проблемою сучасного суспільства є вироблення і забезпечення нових юридичних норм у сфері прав людини. Права людини як універсальна цінність визначають межі свободи політики, політиків та державної влади. Права людини окреслюють межі діяльності держави, визначають спрямованість державної політики. Права встановлюють чіткі правила, на яких будуються взаємини між особою і державою, розвиваються принципи автономії або співпраці, взаємної відповідальності. Водночас обмеження влади держави правами людини не має вести до приниження її ролі. В процесі дослідження автор доходить висновків, що держава, будучи основною формою консолідації громадян, суспільства, цінностей, створює умови для розвитку особистості, можливості реалізації її прав і свобод, і особистість, все це отримуючи, несе відповідальність перед співгромадянами, державою, тобто існує взаємовідповідальність, взаємозумовленість, у разі порушення якої вірогідний правовий хаос, що веде до зростання злочинності і тиранії держави. Права людини мають визнаватися й охоронятися суспільством і державою, і саме це має бути реальним фактором відносин між особою і державою, заснованих на принципі свободита взаємної відповідальності, на нормах права і мора-лі. Тільки взаємна відповідальність держави й особи, взаємна відповідальність співгромадян створюють той політичний і морально-психологічний клімат, за якого забезпечується справжня гідність кожної особи, її права та інтереси.
10
Маслов, Владислав. "ОБҐРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ НАСЛІДКІВ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237569.
Full textAbstract:
Комплексно розглянуто всі аспекти підготовки і впровадження проєктів державно-приватного партнерства у сфері освіти в розрізі економічних, фінансових, соціальних, правових, технічних та екологічних параметрів з метою виявлення потреби і можливості їх реалізації, потрібних вкладень (ресурсів) і очікуваних результатів, а також дає висновки, за якими партнери можуть переконатися в доцільності реалізації таких проєктів державно-приватного партнерства. Розглянуто ризики виконання проєктів ДПП і на основі використання методик оцінки таких ризиків дано рекомендації щодо управління ними учасниками ДПП. Доведено, що реалізація проєктів ДПП у галузі освіти забезпечить: інтенсивний розвиток і підвищення якості освіти й наукових досліджень; спрямованість освітньої та наукової діяльності на узгодження потреб держави, запитів національної економіки, індивідуальних інтересів і вподобань (здобувачів вищої освіти, наукових і науково-педагогічних працівників, підприємців, представників бізнес-середовища та ін.); підвищення ефективності управління майном закладів вищої освіти; залучення приватних інвестицій у розвиток освітніх установ; посилення економічної спроможності та фінансової автономії закладів вищої освіти; підвищення рівня фінансового і соціального забезпечення суб’єктів освітньо-наукового процесу.
11
Tsybka, A. A. "Енергетична політика України: конституційно-правовий аспект." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 48–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.05.
Full textAbstract:
Метою статті є окреслення загального підходу до розуміння енергетичної політики України у контексті конституційної теорії та дослідження її основних конституційно-правових засад.
Наукова новизна статті полягає у формуванні єдиного підходу до розуміння енергетичної політики в теорії конституційного права, структуруванні та встановленні зв’язків з дотичними поняттями.
Висновки. У конституційно правовому розумінні енергетичну політику доцільно розглядати в якості однієї з основних складових енергетичної безпеки держави, яка (енергетична політика) охоплює енергетичну стратегію, внутрішню і зовнішню енергетичну політику, а також енергетичну дипломатію, як основний інструмент здійснення зовнішньополітичної діяльності у цій сфері.
Спрямованість енергетичної політики держави на максимальне підвищення енергетичної незалежності та захист енергетичних інтересів має також враховувати ряд конституційних засад та принципів, які значною мірою впливають на формування такої політики, як то визнання людини найвищою соціальної цінністю, дія принципу верховенства права, забезпечення екологічної безпеки, превалювання мирного вирішення проблем та співробітництва у сфері зовнішньополітичної діяльності України.
Ефективне здійснення енергетичної політики, в свою чергу, залежить від вдалої співпраці та взаємодії Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, які мають ключові повноваження у цій сфері відповідно до Конституції України.
12
Tarasenko, Iryna Oleksiivna, Nataliia Volodymyrivna Tsymbalenko, and Oleksiy Serhiiovych Tarasenko. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 1(17) (2019): 26–32. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-1(17)-26-32.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Державноприватне партнерство є механізмом, застосування якого у сфері вищої освіти та науки дозволяє підвищити ефективність функціонування ЗВО на основі розвитку партнерських відносин між державою, бізнес-партнерами та ЗВО. Постановка проблеми. Використання переваг від взаємодії держави і бізнесу через застосування механізму державно-приватного партнерства з метою вирішення стратегічних завдань розвитку вищої освіти та науки в Україні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню сутності, умов і переваг застосування механізму державно-приватного партнерства у сфері освіти присвячено праці таких науковців, як: Джандосова Р. Д. [1], Сьянов О. В., Степанов О. О. [2], Дмитрієва Є. О. [3], Іванова Ю. В. [4], Захаров М.М., Черданцев В. П., Тронина М. В. [5], Ляховець О. О. [6]. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Зважаючи на особливості організації освітнього процесу та наукової діяльності в закладах вищої освіти, враховуючи інтереси та можливості бізнеспартнерів, спрямованість проектів у сфері державноприватного партнерства на задоволення інтересів третіх осіб, зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого пошуку потенційних приватних партнерів, що потребує удосконалення процесу практичної реалізації таких проектів. Постановка завдання. Удосконалення процесу реалізації механізму державно-приватного партнерства з урахуванням особливостей таких проектів у сфері вищої освіти та науки. Викладення основного матеріалу. Для підвищення ефективності процесу імплементації проектів державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти в Україні запропоновано послідовність процедур реалізації проектів державно-приватного партнерства; обґрунтовано необхідність удосконалення та розвитку відповідного забезпечення (законодавчого, організаційного, нормативно-правового, кадрового). Висновки. Оскільки державно-приватне партнерство є механізмом, реалізація якого передбачає здійснення приватних інвестицій у освітню сферу, то важливою умовою ефективності його імплементації та функціонування є удосконалення відповідних процедур, створення необхідного законодавчого, нормативно-правового, ресурсного та організаційного забезпечення.
13
БЕНЬКОВСЬКА, Наталя. "ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 248–55. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-248-255.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування мотивації до вивчення іноземних мов здобувачами вищої освіти. Розглядаються різноманітні мотиваційні підходи. Практичний досвід переконує, що найголовніше у вивченні іноземної мови – це мотивація здобувачів вищої освіти. Вона є пусковим механізмом будь-якої діяльності: праця, спілкування чи пізнання. Мотив повинен бути як на початку заняття, так і на кожному окремо взятому його етапі. Мотив має стати тією точкою опори, на якій будується зміст заняття. Жоден навіть висококваліфікований викладач, не досягне бажаного результату, якщо його зусилля не будуть узгоджені з мотиваційною основою на конкретний результат. Будь-яка діяльність чи вчинок спонукається не окремим мотивом, а комплексом, тобто є полімотивованим. У контексті дослідження мотивація учіння розглядається як ієрархічна система внутрішніх і зовнішніх мотивів. Під мотиваційною сферою розуміється сукупність стійких мотивів, що знаходяться в певній ієрархії і виражають спрямованість особистості. Обґрунтовано, що вплив емоційного фактора на навчальну діяльність є неоднозначним, він залежить від певних умов. Процес формування професійного інтересу має певні закономірності та стадії. У статті також обґрунтовано, що робота на занятті, організована за принципами комунікативності, має переваги перед теоретичним підходом до вивчення мови. Узагальнено, що для ефективного досягнення результату необхідно забезпечити диференційований підхід до вивчення іноземної мови. У результаті дослідження зроблено висновок, що цілеспрямована робота в процесі вивчення іноземних мов з метою розвитку не лише зовнішніх стимулів, а й внутрішніх спонукань має позитивну тенденцію. Глибші, ґрунтовніші знання здобувачів вищої освіти відкривають перед викладачем ширші можливості з метою використання різноманітних за змістом та формами завдань, що позитивно позначаються на формуванні професійних інтересів. Ключові слова: мотивація, мотив, класифікація мотивів, іноземні мови, здобувачі вищої освіти.
14
ХРИК, Василь. "СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ МОТИВАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 188–96. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.29.
Full textAbstract:
Мета: у статті обґрунтовано систему професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства. Методологія. Встановлено, що система професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства містить інтереси, потреби, мотиви до отримання знань, умінь, компетентностей у професійній сфері, позитивне ставлення до майбутньої професійної діяльності, розуміння цінності праці лісівника, усвідомлення соціальної значущості його професії, наявність у майбутнього фахівця лісового господарства необхідних якостей, прагнення до творчої праці в галузі лісового господарства; здатність, відчуття любові до природи. Наукова новизна. Створюючи систему професійної мотивації, приділено увагу як зовнішній мотивації, яка базується на використанні різних стимулів, що спрямовує здобувача на мотивоване оволодіння професійними знаннями, вміннями, навичками, компетентностями; активізацію пізнавальної діяльності в процесі професійної підготовки, так і внутрішній мотивації, заснованій на внутрішніх спонукальних мотивах здобувачів, спрямованих на задоволення особистих потреб у самореалізації в лісогосподарській галузі. Розкрито, що мотиваційно-особистісна сфера відображає сукупність основоположних ідей і пріоритетних цінностей, вимог, що визначають світоглядні основи, ідеологію, сукупність тих загальних положень, які розкривають зміст підготовки особистості. Цінності особистості є своєрідним цілісним конструктом готовності до професійної діяльності, який характеризує значущість певних цілей, почуттів, дій для індивіда. Висновки. Вставлено складники системи професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства. До них віднесено мотиви, що мають найбільше значення для включення здобувачів у процес підготовки: соціально-значимі та пізнавальні. Визначено, що ціннісні орієнтації є найважливішим елементом у внутрішній структурі особистості, закріплюються життєвим і професійним досвідом і є сукупністю переживань індивіда, а також відокремлюють значимість явищ і предметів для конкретної людини. Сформовані та усталені ціннісні орієнтації утворюють певний стрижень в свідомості особистості, який забезпечує її стійкість, певний тип поведінки і діяльності, спрямованість потреб та інтересів.
15
Савчук, Борис, and Юлія Угринчук. "ДОСВІД ПРОФЕСІЙНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ОСВІТИ В США І ШВЕЙЦАРІЇ В РЕЦЕПЦІЇ НАУКОВЦІВ ТА ПРОЄКЦІЇ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ." Інноватика у вихованні 1, no. 11 (May 30, 2020): 52–60. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.237.
Full textAbstract:
У статті узагальнено досвід професійної туристичної освіти в США і Швейцарії в рецепції українських учених компаративістів та контексті його використання в Україні. Актуальність і практична значущість проблеми зумовлена розвитком туризму як чинника полікультурного виховання особистості. Це спричинює потребу розширення і вдосконалення національної системи професійної підготовки менеджерів туризму.
Виходячи з аналізу доробку вітчизняних учених-компаративістів про розвиток професійної туристичної освіти в США, з’ясовано можливості його використання для вдосконалення підготовки менеджерів туризму в Україні (моделі професійної підготовки фахівців за критерієм співвідношення між туризмом та індустрією гостинності; надання студентам широких можливостей щодо вибору профілю і спеціальності навчання відповідно до їхніх інтересів і здібностей; динамізм, гнучкість організації освітнього процесу у вишах та його здатність до модернізації відповідно до суспільних запитів і викликів ринку праці; міждисциплінарність і науково-дослідницька спрямованість процесу професійної підготовки тощо).
Швейцарська модель туристичної освіти вважається однією з найкращих у Європі завдяки покладеним в її основу засадам диверсифікації освітніх послуг; цілеспрямованому переформатуванню переліку професійних кваліфікацій та оновленню змісту освітніх програм відповідно ринку праці; тісної співпраці профільних закладів освіти з галузевими організаціями і громадськими інституціями тощо. Зважаючи на актуалізовані наукові парадигми та концепти реформування системи освіти України, використання досвіду США і Швейцарії є ефективним і перспективним для розвитку і вдосконаленні національної моделі професійної підготовки майбутніх менеджерів туризму.
16
Шень, Цін. "ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА КНР." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 188–96. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.20.
Full textAbstract:
У статті розкрито значення загальної культури та її компоненти. Узагальнено погляди педагогів, мислителів, філософів, учених минулого та сучасності на те, що учитель повинен володіти високим рівнем духовноморальної культури. Визначено суть духовно-моральної культури під якою розуміють духовний світ людини, систему потреб, орієнтацій, ідеалів, цінностей, загальнолюдських норм які відображають моральну сторону життєдіяльності людини та духовність її особистості. Окреслено різні рівні духовної культури особистості: рівень засвоєння загальних духовних цінностей та культури; характер вибору та рівень участі особистості у виробництві духовних цінностей, в освоєнні та споживанні духовних багатств; спрямованість мотивів участі в створенні та споживанні духовних цінностей; рівень освіти, кваліфікації, культури мислення, почуттів та поведінки; створювати умови та спонукати до самовдосконалення. Обґрунтовано залежність духовно-морального виховання школярів від загальної культури вчителя. Висвітлено вимоги до учителів, які висували відомі у всьому світі педагоги-філософи України та КНР; з’ясовано, що у процесі підготовки майбутнього вчителя музики окрім оволодіння ним необхідними професійними знаннями і навичками, особливо важливі ще й рівень його духовної культури та моральний образ. Окреслено коло завдань, що допоможе вирішити проблему морально-духовного розвитку особистості учителя: досягнення єдності культури мислення та розумової праці, розвиток духовно-моральні потреби та інтересів, виховання моральної свідомості та культури. Визначено, що засобами формування духовно-моральної культури майбутніх учителів музики КНР та України є навчальні дисципліни, виховна робота закладу освіти, гуртки, факультативи, секції та інше.
17
Kalyniuk, N. M., and I. O. Rogalskyy. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ ПРАВОВОЇ ТА ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ." Медична освіта, no. 3 (October 15, 2020): 79–83. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.3.11444.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано концептуальні засади міждисциплінарної інтеграції правової та професійно-практичної підготовки майбутніх фахівців медичної галузі: наявність ґрунтовних правових знань та вмінь студентів у медичній галузі є обʼєктивною основою для формування відповідних професійних компетентностей; оволодіння методологічними правовими знаннями забезпечує ґрунтовну професійно-практичну підготовку з можливістю її постійного поповнення й дотримання прав людини у сфері охорони здоров’я, а також і в майбутній професійній діяльності; послідовне оволодіння правовими знаннями та вміннями є основою розвитку критичного мислення у майбутніх фахівців медичної галузі і їх професійного розвитку, формуючи їх професійну ідентичність; професійна спрямованість правової підготовки майбутніх фахівців медичної галузі запобігає формуванню лише вузькопрофесійних інтересів, що зумовлює дотримання основних прав людини у сфері охорони здоров’я; необхідність забезпечення неперервності правової підготовки майбутніх фахівців медичної галузі ґрунтується на застосуванні інтегративного підходу для систематизації знань і вмінь майбутніх фахівців медичної галузі у сфері охорони здоров’я; реалізація інтегрованої системи правової та професійно-практичної підготовки формує професійну культуру майбутніх фахівців медичної галузі; аналіз чинного національного законодавства з питань захворювання медичних працівників на коронавірусну хворобу COVID-19. Обґрунтовано ефективність і доцільність застосування технології критичного мислення, що становить педагогічну складову процесу підготовки майбутніх студентів-медиків на засадах міждисциплінарної інтеграції. Доведено, що пролонговане вдосконалення і поєднання правових та професійно-практичних навичок дає підстави для якісної підготовки майбутнього фахівця медичної галузі у медичних закладах вищої освіти.
18
Проценко, І. І. "ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ: ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 129–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-129-140.
Full textAbstract:
Основна мета дослідження полягала у визначенні основних методів проведення експерименту для дослідження ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя загальноосвітнього закладу.
Досягнення мети, поставленої на етапі експериментального дослідження, вимагало вирішення таких завдань: визначити критерії ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя; визначити методику діагностики означених показників, що забезпечує одержання надійних і достовірних даних в умовах експериментальної роботи; виявити та узагальнити дані за виділеними показниками та схарактеризувати умови ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя. Дослідження стану сформованості професійної компетентності вчителів проводилося методами анкетування і тестування, які були складені таким чином, що відповіді вимагали конкретизації знань, наведення прикладів, де вимоги професійної компетентності вчителя початкової школи мають бути врахованими в діяльності вчителя.
У представленому дослідженні ступінь сформованості професійної компетентності у респондентів контрольної і експериментальної вибірки, що брали участь в експериментальній роботі, визначався за такими компонентами: когнітивним, що утворюється із системи знань щодо цілей, призначення, способів реалізації діяльності вчителя в освітньому процесі, учня як об’єкта і суб’єкта освітнього процесу; діяльнісно-поведінковим, що утворюється з системи культуровідповідних дій вчителя, його поведінки, навичок регулювання дій і вчинків усіх учасників освітнього процесу; ціннісно-орієнтаційним, що утворюється з системи моральних орієнтирів, настанов і мотивів, зумовлюючих гуманістичну спрямованість дій вчителя у забезпечення в освітньому середовищі природних прав і свобод, інтересів кожного учня як учасника освітнього процесу.
19
АНІЧКІНА, О. В. "СУЧАСНИЙ ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ХІМІКІВ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 31–37. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.5.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості реформування вітчизняної вищої та середньої хімічної освіти на сучасному етапі. Обґрунтовано необхідність модернізації вітчизняних освітніх програм, переліку навчальних дисциплін і методичної моделі професійної підготовки хіміків в Україні. Наведені статистичні дані, які характеризують популярність освітніх програм професійної підготовки хіміків. Визначені чинники зменшення популярності освітніх програм із хімії для вступників в Україні. Проведено порівняльний аналіз освітніх програм закладів вищої освіти – лідерів підготовки за хімічними спеціальностями в Україні та світі з метою визначення основних складників. Розглянуто основні структурні компоненти професійної підготовки хіміків, перелік навчальних дисциплін, які становлять змістове ядро, реалізують професійну спрямованість, забезпечують самореалізацію у вітчизняних закладах вищої освіти та закордоном. Проаналізовано доцільність використання адаптаційних курсів у професійній підготовці майбутніх хіміків за кордоном і можливість імплементації таких курсів у вітчизняні освітні програми. Визначено перелік окремих дисциплін, які дають змогу здобувачам набути експериментальну компетентність у закладах вищої освіти за кордоном. Вивчено закордонний досвід викладання хімічних дисциплін просвітницького характеру здобувачам різних освітніх програм із метою задоволення власних інтересів. Проаналізовано досвід закордонних закладів вищої освіти в наданні можливості отримання педагогічної кваліфікації в процесі професійної підготовки хіміка. Визначені основні шляхи оновлення змісту вітчизняних освітніх програм, переліку навчальних дисциплін професійної підготовки хіміків, які дадуть змогу популяризувати професію хіміка та забезпечать набуття вітчизняними молодими фахівцями конкурентоздатності на світовому ринку праці.
20
Іващенко, Андрій, and Альона Іващенко. "СТРУКТУРА ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 3, 2019): 77–94. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-77-94.
Full textAbstract:
У статті розглядається поняття «позааудиторна робота університету», вона вивчається як особлива форма організації студентського життя поза розкладом занять у вищій школі на принципах зацікавленості та добровільності, що створює умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації майбутніх психологів.
Позааудиторна робота є логічним продовженням аудиторних занять і проходить паралельно з ними. Вона допомагає успішно навчатись, розвиває ініціативу, сприяє розумовому, фізичному, естетичному зростанню, задовольняє культурні запити та спрямовує енергію на творчу корисну діяльність студентів, зокрема майбутніх психологів. На нашу думку, вона має найбільш ефективний вплив на ціннісну спрямованість особистісного саморозвитку майбутніх психологів. Значення позааудиторної роботи щодо особистісного саморозвитку майбутніх психологів зумовлене тим, що вона ґрунтується не на примусі, а на принципах добровільності, врахуванні їхніх інтересів, здібностей та прагнень. Проте у сучасних умовах в організації позааудиторної роботи вищої школи, вплив на особистісний саморозвиток студентів через недостатню розробку її змістової сторони й методичного забезпечення займає не пріоритетне місце.
В процесі теоретичного аналізу особливостей структури позааудиторної роботи майбутніх психологів було виокремлено такі її складники: культурно-дозвіллєва діяльність за інтересами, спортивно-оздоровча діяльність, самостійна навчально-наукова діяльність, студентське самоврядування. З’ясовано, що за кількістю учасників виділяють такі форми позааудиторної діяльності: індивідуальні, групові, масові та комплексні. Характер позааудиторної роботи університету сприяє практичному застосуванню таких методів: інтерактивних, проблемних, проектних, методів стимулювання й мотивації, самоконтролю та самовиховання тощо. Позааудиторна робота сприяє формуванню моральних якостей майбутніх психологів, розвитку їх творчого потенціалу, формуванню особистісного стилю діяльності та поведінки, розвитку потреби та навичок самоосвітньої діяльності, вихованню здорового способу життя, розвитку вольових, лідерських та організаторських якостей.
21
Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.
22
Білозерська, С. І. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ." Problems of Modern Psychology, no. 4 (February 11, 2022): 15–21. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування духовної культури майбутнього вчителя, яка значною мірою визначається рівнем педагогічної підготовки, прагненням до самовдосконалення в умовах професійної діяльності. Основоположним є твердження, що саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які визначають загальну спрямованість інтересів і прагнень особистості студента, а також розуміння цінностей духовної культури, що забезпечують цілісність та духовну зрілість особистості, прагнення до духовного саморозвитку, самоосвіти. Від характеру діяльності педагога, від його особистісних характеристик, ціннісних орієнтацій, життєвих установок та умов, які він створює, залежить не тільки якість засвоєння школярами встановлених освітнім стандартом знань, а й характер відносин суб’єктів освітнього процесу, атмосфера, в якій відбувається педагогічна взаємодія. Духовна культура майбутнього вчителя розуміється нами як складна, інтегративна якість, що виражається у високому рівні мотиваційно-ціннісного та морально-духовного ставлення до педагогічної діяльності, професійно-етичної вихованості, засвоєння морального досвіду та різних сторін духовного життя суспільства, у втіленні засвоєного в поведінці та професійній діяльності. Духовна культура педагога є показником особистісно-професійної зрілості та цілісності особистості; основою для створення власного ціннісного простору, який забезпечить освоєння базових цінностей життя та професійної діяльності. Здійснюючи змістовну інтерпретацію духовної культури, ми акцентували увагу на таких її складниках, як духовні знання, духовні цінності та духовне самовдосконалення. Духовні знання та цінності забезпечують формування у майбутніх педагогів здатності до самостійності, автентичної ціннісної орієнтації, заснованої на світоглядних рефлексіях, переживаннях, оцінках. Основними засобами духовного самовдосконалення є віра, любов, творення добра і боротьба зі злом, творення свободи і відповідальності, праця.
23
ПОПОВА, АНАСТАСІЯ. "Поняття, ознаки та види господарських правовідносин на ринках небанківських фінансових послуг." Право України, no. 2019/08 (2019): 181. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-181.
Full textAbstract:
Необхідність удосконалення правового регулювання господарських відносин на ринках небанківських фінансових послуг (НФП), незначна кількість теоретичних досліджень і недостатня розробленість проблематики цієї правової кате горії зумовлює актуальність зазначеної статті. Мета статті – сформулювати визначення господарських правовідносин на ринках НФП, виділити основні їх ознаки та види. На підставі виділених основних ознак запропонувати визначення господарських правовідносин на ринках НФП. Класифікувати зазначені правовідносини за різними критеріями. Для повного розкриття господарських правовідносин на ринках НФП були проаналізовані основні погляди на визначення категорії правовідносин у теорії права та в дослідженнях із теорії господарського права. У результаті проведеного аналізу основних ознак, властивих господарським право відносинам на ринках НФП, запропоновано визначати господарські правовідносини на ринках НФП як врегульовані господарсько-правовими нормами законодавства про ринки фінансових послуг суспільні відносини, що виникають у сфері економіки між спеціальними суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин на ринках НФП щодо організації та здійснення професійної фінансової діяльності. Пропонується також виділяти загальний об’єкт господарських правовідносин на ринках НФП – фактичне господарське відношення щодо надання небанківських фінансових послуг та спеціальний об’єкт – фінансовий продукт, зокрема й фінансові активи. Зроблено висновок про те, що господарські правовідносини на ринках НФП є окремим видом господарських правовідносин, які характеризуються наявністю притаманних їм кваліфікуючих ознак: сфера здійснення; особливий (обмежений) суб’єктний склад; особливий об’єкт, зміст й економічна сутність правовідносин; спрямованість на задоволення інтересів учасників таких відносин; значний ступінь державного регулювання і саморегулювання; свідомо-вольовий характер; поєднання майнових та організаційних елементів. Господарські правовідносини на ринках НФП пропонується класифікувати за такими критеріями: характером правовідносин; взаємним становищем сторін; сферою виникнення та дії; сферами здійснення професійної фінансової діяльності.
24
A.P., Konokh, Makovetska N.V., and Konokh A.A. "ORIENTATION OF THE CONTENT OF PEDAGOGICAL EDUCATION OF FUTURE TEACHERS OF PHYSICAL EDUCATION ON FORMATION OF SUSTAINABLE POSITIVE MOTIVATION ON CAPTURE KNOWLEDGES AND ABILITIES FROM ECOLOGICAL TOURISM." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 104–9. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-17.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасний стан формування фахової компетентності майбутніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, що підтвердив актуальність і доцільність вибраної проблеми дослідження, її недостатню теоретичну розробленість у педагогічній теорії та практиці. Це пов’язане з тим, що спеціалізація «Екологічний та спортивний туризм» відсутня у навчальних планах підготовки майбутніх викладачів фізичного виховання в закладах вищої освіти України. Доведено, що фахова підготовка майбутніх викладачів фізичного виховання, здатних на високому рівні використову-вати екологічний туризм у професійній діяльності, є однією з важливих умов підвищення інтересу дітей та молоді до занять фізичною культурою, туризмом і спортом, забезпечення необхідної рухової актив-ності, розвитку, збереження та зміцнення їхнього здоров’я. Фахова компетентність викладача фізично-го виховання у сфері екологічного туризмурозглядається як інтегративна характеристика особистості, що містить сукупність мотивів та інтересів, теоретичні знання, практичні вміння й навички, фахово важливі якості (фізичну підготовленість, креативність і емпатію, комунікативні та організаторські здіб-ності).Визначено, що з урахуванням значного попиту на фахівців цієї галузі фахова підготовка майбут-ніх викладачів фізичного виховання, компетентних у сфері екологічного туризму, має здійснюватися на факультетах фізичного виховання за спеціалізацією «Екологічний та спортивний туризм», адже саме ця спеціалізація враховує особливості цієї підготовки. Практичне значення одержаних результатів поля-гає у забезпеченні навчально-методичного супроводу формування фахової компетентності майбутніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, що охоплює: авторські навчально-ме-тодичні комплекси дисциплін спеціалізації «Екологічний та спортивний туризм» та їх електронний контент; навчально-методичний посібник та методичні рекомендації; програми наскрізної практичної підготовки; тестові завдання; програму роботи туристського студентського гуртка Запорізького націо-нального університету.Матеріали дослідження були використані в процесі модернізації професійної підготовки майбут-ніх викладачів фізичного виховання у сфері екологічного туризму, у теоретичних і експериментальних дослідженнях з теорії та методики професійної освіти, для вдосконалення освітнього процесу в закла-дах вищої освіти. The article analyzes the current state of formation of professional competence of future teachers of physical education in the field of eco-tourism confirmed the relevance and feasibility of the chosen research problem, its lack of theoretical development in pedagogical theory and practice. This is due to the fact that the specialization “Ecological and sports tourism” is absent in the curricula of future physical education teachers in higher education institutions of Ukraine. It is proved that professional training of future physical education teachers, able to use eco-tourism in professional activities at a high level, is one of the important conditions for increasing the interest of children and youth in physical culture, tourism and sports, providing necessary physical activity, development, preservation and strengthening their health. The following structural components of the formation of professional competence of future teachers of physical education in the field of ecological tourism have been identified and characterized: personal, cognitive, praxeological, reflexive.The practical significance of the obtained results is to provide educational and methodological support for the formation of professional competence of future teachers of physical education in ecological tourism, which covers: the author’s educational and methodological complexes of disciplines of specialization “Ecological and sports tourism” and their electronic content; training manual and guidelines; cross-cutting practical training programs; test tasks; program of work of the student tourist circle of Zaporizhzhia National University. The research materials were used in the process of modernization of professional training of future teachers of physical education in ecological tourism, in theoretical and experimental studies on the theory and methodology of vocational education, to improve the educational process in institutions of higher education. On the basis of secondary diagnostics of the level of professional competence of future teachers of physical education in ecological tourism, the results are obtained, which testify a significant positive dynamics according to all criteria. Analysis of the results has showed positive changes in the control group and the experimental group, but in the experimental group they have occurred more intensively. Thus, by the end of the experiment, the number of future teachers increased by 89% at the high level, by 2% at the sufficient level, and at the average and low levels their number decreased by 77% and 14%, respectively. The control groups also experienced positive changes, but at a high level they were not significant.Solving the objectives of the study made it possible to achieve its purpose – to substantiate scientifically the set of organizational and pedagogical conditions and conceptual model that ensure the effectiveness of the formation of professional competence of future teachers of physical education in eco-tourism.
25
Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.
Full textAbstract:
Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності.
Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами.
Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин.
З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.
26
Лісна, І. С. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ АДВОКАТА У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (42) (January 27, 2022): 120–29. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-120-129.
Full textAbstract:
Загальновизнано, що суть сучасної демократії полягає у дотриманні верховенстві права. Ефек-тивний захист суспільства від потенційних загроз, що виникають внаслідок зловживання владою і обхо-ду основних демократичних принципів, ґрунтується, серед іншого, на існуванні системи стримувань іпереваг. Незалежність судової влади і адвокатської професії є фундаментальною опорою цієї системи.На сьогоднішній день, адвокатура посідає дуже важливе місце в механізмі здійснення правосуддя,як під час захисту в кримінальному процесу, так і під час здійснення адвокатом представництва.Аналіз практики застосування законодавства в зарубіжних країнах та участі в ній адвокатівпідтверджує те, що визначальною ознакою розвитку законодавства є його спрямованість на забезпе-чення прав і законних інтересів осіб у відносинах із державними органами. Участь адвоката надає про-фесійну правову допомогу відповідно до діючого законодавства, захищає права, свободи і законні інте-реси осіб, які беруть участь в судовому провадженні.На основі порівняльно-правового аналізу та узагальнення законодавства, що регламентує діяль-ність захисника у кримінальному процесі України та деяких провідних державах Європи (Литві, Естонії,Федеративній Республіці Німеччина, Франції та ін..), зроблено висновок про доцільність запозиченняпозитивного досвіду та імплементації деяких норм зарубіжного законодавства для вдосконалення КПКУкраїни. Проаналізовано, що кримінальне процесуальне право більшості країн передбачає вимогу про-фесійності адвоката (Великобританія, Литовська Республіка, Республіка Польща, США, ФранціяФРН,). Особливостями участі адвоката на досудових стадіях кримінального процесу в інших країнах єтакі: можливість залучення як захисників інших фахівців у галузі юриспруденції (зокрема вчених-правників та викладачів національних вишів), а також обмеження участі адвоката у слідчих діях, якіпроводить поліція (ФРН); можливості усунення адвоката від участі у провадженні (Франція, ФРН,Литовська Республіка); кримінальна відповідальність за здійснення адвокатської діяльності не уповно-важеною особою (Франція).Ключові слова: зарубіжний досвід, адвокат, кримінальний процес, процесуальне законодавство Литви, Німеччина, Франція, Естонія, Грузія, Великобританія.
27
Klopota, Yevhenii, and Nataliia Voronska. "ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ В ІНКЛЮЗИВНИХ КЛАСАХ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (2020): 162–80. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.09.
Full textAbstract:
Мета: вивчення особливостей міжособистісної взаємодії підлітків в інклюзивних класах, завдяки аналізу результатів діагностики інтерактивної спрямованості особистості та самокерування в спілкуванні. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що існують відмінності у міжособистісній взаємодії підлітків в залежності від статі, віку та наявності особливих потреб. Методи: Порівняльний аналіз джерел наукової педагогічної літератури, інтерпретація, формулювання висновків. Результати обробляються математично і представлені у форматі порівняльних таблиць. Результати: У дослідженні прийняли участь 240 учнів віком від 11 до 15 років. Результати свідчать про те, що підлітки з особливими потребами більш адаптивні у спілкуванні, але інтерактивна спрямованість на взаємодію більш розвинута в учнів з типовим розвитком. Ригідність або стабільна модель спілкування більше властива учням з типовим розвитком. Знайдено кореляційні зв’язки між адаптивністю в спілкуванні та шкалами емоційного інтелекту: керування емоціями, самомотивація, що підтверджує висновок існування впливу емоційного інтелекту на вміння ефективно спілкуватися. Також знайдені негативні кореляційні зв’язки між спрямованістю на взаємодію, орієнтацією на особистісні інтереси та маргінальною орієнтацією. Зазначимо, що підвищення окремих чинників емоційного інтелекту призводить до зниження маргінальної спрямованості. Висновки: Результати засвідчують важливість розвивати інтерактивну спрямованість на взаємодію і таким чином зменшувати рівні орієнтації на особистісні інтереси, маргінальної спрямованості, та підвищувати емоційний інтелект, прагнення до саморозвитку. Також розвиток емоційного інтелекту позитивно впливає на адаптивність в спілкуванні.
28
Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.
Full textAbstract:
У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.
29
I.V., Varnavska, and Cheremisin O.V. "CREATING OF SOCIAL PROFESSIONAL ENVIRONMENT FOR THE FORMATION OF CULTURAL COMPETENCE." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 94 (May 6, 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-94-9.
Full textAbstract:
Article considers the role of cultural competence of a specialist as a mandatory professionally important quality that ensures the effectiveness and success of an individual's activities and abilities. It is proved that the team of applicants for Higher Education has special characteristics: social and professional orientation (to get a profession), common interests, goals, due to the attitude to the profession with different motivation for educational and professional activities; uniformity in age characteristics and level of Education; dynamism in accordance with the sequence of training from course to course; a high degree of self-organization, self-management. The article analyzes the creation of a spatial and subject component of an enriched socio-professional environment that models the socially competent behavior of future economists, the organization and conduct of various events: competitions, projects on socially significant issues. Applicants worked on the creation and subsequent protection of social Posters, Presentations, and videos, which, in turn, provided a socially significant design of the institution and its classrooms. The main attention is paid to the areas of creating an enriched social and professional environment as interaction with the Student Parliament, coordination with it of the main measures for the formation of cultural competence of future economists. After all, the Student Parliament, as an important representative body of self-government of higher education applicants, ensures the right and opportunity to independently decide on education and everyday life, protect their rights and interests, and participate in the management of an educational institution. Article analyzes the creation of a social and professional environment on the example of the work of the Kherson State agrarian and economic University, where applicants for higher education are involved in many educational, organizational and scientific projects.Key words: professional education, pedagogy, economic education, higher education institution, Kherson State Agrarian and Economic University. У статті розглянуто роль культурної компетентності фахівця як обов’язкової професійно важливої якості, що забезпечує ефективність й успішність діяльності та здатності особистості. Доведено, що колективу здобувачів вищої освіти притаманні особливі характеристики: соціально-професійна спрямованість (на здобуття професії), спільність інтересів, цілей, що зумовлені відношенням до професії за різної мотивації до навчально-професійної діяльності; однорідність за віковими ознаками і рівнем освіти; динамічність відповідно до послідовності навчання від курсу до курсу; високий ступінь самоорганізації, самоуправління. Проаналізовано створення просторово-предметного складника збагаченого соціально-професійного середовища, що моделює соціально компетентну поведінку майбутніх економістів, організацію і проведення різноманітних заходів: конкурсів, проєктів із соціально значущої проблематики. Здобувачі працювали над створенням і подальшим захистом соціальних плакатів, презентацій, відеороликів, які своєю чергою забезпечили соціально-значуще оформлення закладу, його аудиторій. Основна увага приділяється напрямам створення збагаченого соціально-професійного сере-довища як взаємодії із студентським парламентом, узгодження з ним основних заходів із формування культурної компетентності майбутніх економістів. Адже студентський парламент як важливий представницький орган самоврядування здобувачів вищої освіти забезпечує право і можливість самостійно вирішувати питання щодо навчання і побуту, захисту їх прав та інтересів, а також брати участь в управлінні навчальним закладом. Проаналізовано створення соціально-професійного середовища на прикладі роботи Херсонського державного аграрно-економічного університету, в якому здобувачі вищої освіти залучені до багатьох навчальних, організаційних та наукових проєктів.Ключові слова: професійна освіта, педагогіка, економічна освіта, вищий навчальний заклад, Херсонський державний аграрно-економічний університет.
30
Rotаr, Vasyl, and Olexii Mygalenko. "Особливості формування пізнавального інтересу майбутніх фахівців пожежно-рятувальної служби." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 265–70. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.265-270.
Full textAbstract:
Автором доведено наявність тісного зв’язку між рівнем знань, умінь майбутніх фахівців пожежно-рятувальної служби та сформованістю пізнавального інтересу. Виокремлено показники результативності щодо формування пізнавального інтересу майбутніх фахівців пожежно-рятувальної служби : спрямованість освітнього процесу на додання теорії особистісного змісту (смислові установки, особистісні смисли, мотиви); ставленнядо навчання як основного чинникапрофесійного становлення майбутнього фахівця пожежно-рятувальної служби; знання про специфіку професії фахівця пожежно-рятувальної служби; цілісне сприйняття освітнього процесу; професійна компетентність; стійкість пізнавального інтересу і самостійність дій курсантів із метою розширення власного професійного кругозору.
31
Довбня, Людмила, and Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.
Full textAbstract:
У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині.
Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики.
Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо).
Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці.
Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису.
В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці.
У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова.
Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників.
Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого.
Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов.
Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.
32
Пустовіт, Григорій, and Ярослав Сивохоп. "Упровадження stem-освіти на уроках географії: спрямованість на самостійний творчий розвиток дитини." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-42-48.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано сутнісні ознаки дидактичної складової упровадження STEM-освіти в сучасних закладах загальної середньої освіти, зокрема на уроках географії. Метою її запровадження є гармонійний розвиток особистості завдяки формуванню провідних життєво важливих компетентностей, природничо-наукової картини світу, світоглядних позицій і життєвих цінностей. Виокремлено й частково розкрито нормативну основу та значення цього підходу у розвитку освітнього простору держави як провідної складової державної політики з підвищення рівня конкурентоспроможності національної системи освіти. Схарактеризовано теоретико-прикладний аспект провідних наукових підходів функціонування STEM-освіти: мультидисциплінарного, плюридисциплінарного, інтердисциплінарного, трансдисциплінарного. У межах останнього підходу актуальними залишаються традиційні дидактичні наукові підходи до побудови навчального змісту за умови їх орієнтації, в першу чергу, на активну самостійну і творчу діяльність, що є провідною у процесах навчання та формування в учнів умінь і навичок самоосвіти, котрі є ключовими в переліку провідних життєвих і кар’єрних «Навичок ХХІ століття». Такими традиційними дидактичними підходами до конструювання навчального змісту і самостійної діяльності учнів є: міжпредметний, інтеграційний, диференціації та індивідуалізації. Розкрито й схарактеризовано сутнісні ознаки специфічних якостей, які мають засвоїти учні у процесі здобуття STEM-освіти: формування потреби в навчанні, формування мотивації до навчання, формування і розвиток інтересу. Публікацію другої частини статті буде здійснено у наступному номері журналу.
33
Жигірь, В. І. "РОЗРОБЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ТРАЄКТОРІЙ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 54–61. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-07.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано різні підходи до трактування сутності понять «індивідуальна освітня траєкторія» та «індивідуальний освітній маршрут», визначено їхні особливості, теоретично обґрунтовано доцільність побудови для майбутніх кваліфікованих робітників. Досліджено законодавчу базу, що закріплює право учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на навчання за індивідуальною освітньою траєкторією. Також акцентовано увагу на етапах розроблення індивідуальної освітньої траєкторії майбутніх кваліфікованих робітників: ‒ цілепокладання та проектування ‒ містить постановку суб’єктами освіти (викладач і учень як партнери в освітньому процесі) цілей професійної підготовки; аналіз індивідуальних особливостей учнів (здібності, особистісні якості, можливості, інтереси, потреби, спрямованість особистості в частині життєвих і професійних цінностей і мотивів діяльності), необхідних для реалізації освітньої траєкторії учня, в тому числі стиль і темп його навчальної діяльності, способи роботи з навчальним матеріалом; особливості засвоєння матеріалу, здатності працювати в режимі індивідуальної програми та ін.; ‒ організації професійної підготовки ‒ передбачає організаційний та методичний супровід реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів. Він передбачає індивідуальний підхід та диференціацію навчання (диференціація матеріалу з навчальних дисциплін за рівнем складності, який відповідає можливостям, потребам та інтересам учнів); ‒ рефлексії та коригування професійної підготовки ‒ спрямований на усвідомлення учнями необхідності та значущості розроблення індивідуальної освітньої траєкторії як одного зі способів самовизначення та самореалізації в професії, а також на рефлексивне оцінювання та самооцінювання отриманих результатів для коригування власної освітньої діяльності. Зроблено висновок про те, що розроблення та упровадження індивідуальних освітніх траєкторій забезпечить можливість майбутнім кваліфікованим робітникам здійснювати індивідуальний вибір рівнів, змісту, форм, методів та засобів навчання професії; виробництву ‒ отримати фахівця із затребуваними кваліфікаційними параметрами; інженерно-педагогічним працівникам ‒ найбільш повно реалізувати власний науково-педагогічний потенціал.
34
Галіцина, Н. В. "Адміністративні правовідносини у соціальній сфері." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 27–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2401.
Full textAbstract:
У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права.
Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю.
З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір).
Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.
35
ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність
36
Поєзднік, Олександр. "ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЕКОНОМІСТА." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.05.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження: розвиток професійних якостей майбутніх економістів залежить від сформованості їх професійної компетентності, саме тому важливим виявляється питання про операціоналізацію поняття «професійна компетентність фахівця-економіста» у сучасній психології. Мета дослідження: концептуально обґрунтувати теоретичну модель професійної компетентності економіста. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності економіста. Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену професійної компетентності фахівця економічного профілю, проаналізовано сутнісні її ознаки, побудовано теоретичну модель. Висновки:У результататі теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності майбутніх економістів її було визначено як вмотивовану здатність до успішного здійснення професійної діяльності економіста, що забезпечується сукупністю професійно значущих знань та вмінь, когнітивних особливостей, регулятивних, організаційних, комунікативних та управлінських здатностей. Теоретичну модель професійної компетентності економіста сладають такі компоненти: ціннісно-мотиваційний (вмотивованість на професійну діяльність, інтерес до економіки кар’єрна спрямованість), регулятивно-вольовий (саморегуляція професійної діяльності, адаптивні копінг-стратегії, високий наполегливість, завзятість, стресостійкість, рефлексивність), організаційно-управлінський (афіліативна спрямованість, організованість, здатність до планування, контролю, оцінки поточної діяльності та прогнозування), комунікативно-коопераційний (комунікативні навички, здатність до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, вміння працювати у команді, знання ділового етикету), когнітивний (обізнаність у професійній діяльності, метакогнітивні вміння), інформаційно-діяльнісний (інструментально-методологічна озброєність в економіці).
37
Корицька, Галина, and Віктор Корицький. "Використання можливостей технології змішаного навчання на уроках предмета «Захист України»." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 8, 2021): 132–36. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-132-136.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані загальні можливості використання технології змішаного навчання на уроках предмета «Захист України» в умовах пандемії. У контексті означеної проблеми змішане навчання визначено як невідворотний процес у шкільній освіті в умовах надзвичайних ситуацій. Схарактеризовано протиріччя й переваги цієї форми навчання щодо створення освітніх середовищ, які забезпечують викладання предмета на інноваційних засадах й орієнтовані на освітній продукт і кінцевий результат. Окреслено процес застосовування таких видів діяльності здобувачами освіти, які будуть спроможними реалізовувати завдання, визначені Державним стандартом, Концепцією національно-патріотичного виховання дітей і молоді. Підкреслюється, що викладання предмета на засадах змішаного навчання забезпечуватиме спрямованість освітнього процесу на взаємодію й ефективний розвиток особистості, партнерство й рівність у спілкуванні, формуватиме здібності як до колективної діяльності, так і до самоосвіти, сприятиме підвищенню пізнавального інтересу до предмета і створенню ситуації успіху.
38
Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави.
Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.
39
Татьянчикова, Ірина, and Тамара Сахно. "Проблема формування інформатичних компетентностей у старшокласників із психофізичними порушеннями." Особлива дитина: навчання і виховання 2, no. 91 (February 3, 2020): 86–94. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v2i91.27.
Full textAbstract:
Розглянуто проблему формування інформатичних компетентностей у старшокласників із психофізичними порушеннями. Представлено аналіз сучасних психолого-педагогічних досліджень щодо доцільності та ефективності використання комп’ютерних технологій у навчально-виховному процесі спеціальних навчальних закладів. Установлено, що використання інформаційних технологій дає можливість модернізувати й підвищити якість навчання, а також інтерес учнів до оволодіння базовими знаннями, що впливає на формування в них інформаційно-комунікаційних компетентностей. Звернено увагу на корекційну спрямованість використання комп’ютерних технологій у процесі опанування учнями навчального матеріалу, оскільки цей процес відбувається у них зі значними труднощами, що зумовлено їхніми обмеженими можливостями. Установлено, що без наявності певних знань у галузі інформатики таким учням неможливо пристосуватись до життя у суспільному просторі після закінчення школи. Доведено, що стан теоретичного й практичного розв’язання цієї проблеми у спеціальній педагогіці не задовільняє сучасні суспільні потреби, що вказує на актуальність та затребуваність порушених питань. У статті обґрунтовано необхідність визначення педагогічних технологій формування інформатичних компетентностей в учнів старших класів спеціальної загальноосвітньої школи.
40
Meleshchuk, Anatoly. "Проблема нації і національного характеру в історіософії Володимира Соловйова." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 1 (July 24, 2021): 31–37. http://dx.doi.org/10.15421/352104.
Full textAbstract:
Сучасна українська нація проходить складний етап випробувань, зовнішньої військової і інформаційної агресії, що актуалізувало національну тематику, посилило інтерес до етнічної культури. Цілком очікувано пожвавилися націоналістичні рухи, як відповідь на спробу поширення «руського миру» і наступу на українську культуру. Та захисна спрямованість націоналізму, у деяких напрямків, часом набуває дискримінаційних, авторитарних, ізоляціоністських рис. Тож постає питання демаркації конструктивного націоналізму і того, що веде до руйнування свободи слова, совісті, віросповідання, користування зручною мовою, а зрештою – розколу суспільства. Відповідь на цю проблему запропонував Володимир Соловйов у другій половині ХІХ століття. Мислитель вважав, що нація має безумовне право на свою особливість, але мета її історичного існування не може полягати у служінні своїй унікальності. Усі нації подібно живому організму поєднані у людстві і мають слугувати загальній меті. Кожна нація повинна здійснювати свій унікальний вклад у загальнолюдський добробут. Одні народи творить науку, інші релігію і духовність, треті філософію. Зрештою найкращі надбання стають загальними і роблять життя людства кращим.
41
Korsikova, N. M. "Менеджмент у сфері публічного управління: завдання, філософія розвитку." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 110–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.13.
Full textAbstract:
Мета статті. Визначення напрямів та інструментів здійснення реформування системи державного управління із запровадженням принципів сучасного менеджменту.
Наукова новизна пов’язана із подальшим розвитком розуміння того, в якому напряму та яким чином повинна розвиватися вітчизняна система державного управління в сучасних умовах швидко мінливого світу. Визначено основні напрями трансформації сучасного менеджменту та зв’язок з ним сфери публічного управління; систематизовано комплекс вимог до особистих якостей і компетенцій менеджера.
Висновки. Для того, щоб удосконалити механізм державного управління та перетворити його в те, що отримало назву New Public Management (новий публічний менеджмент), необхідно, по-перше, усвідомити та прийняти той факт, що зміни неминучі; по-друге, основою філософії перетворень повинна стати спрямованість на інтереси суспільства та кожного окремого громадянина з використанням підприємницьких та інноваційних видів управлінської діяльності, що характерні практиці управління в приватному секторі економіки; по-третє, визнати, що основною і найважливішою умовою формування сучасної ефективної системи публічного менеджменту є воля конкретних керівників.
Великої уваги потребує відбір, навчання і розвиток держслужбовців, формування у них таких спільних цінностей, як прихильність до своєї роботи та емпатія. Саме такий підхід дозволить забезпечити високу ефективність системи публічного управління.
42
Жигунова, Вікторія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 154–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.696.
Full textAbstract:
У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.
43
РУДЕНКО, Лариса, and Наталія БІДЮК. "ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 230–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.431.
Full textAbstract:
Діяльність психолога нині визначається спрямованістю на оптимальну реалізацію потенційних можливостей людини у сфері її професійної діяльності, особистому житті, міжособистісних взаємодіях, власного сприйняття. Проте далеко не всі фахівці-психологи здатні на належному рівні реалізувати свої функції, що, відображається на духовному стані й економічному розвитку суспільства. У зв'язку з цим актуальним завданням вищої школи є оптимізація та модернізація професійної підготовки кваліфікованих психологів. У статті висвітлено виявлені труднощі й охарактеризовано провідні аспекти проблеми підготовки майбутніх психологів у вітчизняних ЗВО, проаналізовані думки різних дослідників щодо напрямів її вирішення.
До основних труднощів професійної підготовки майбутніх психологів у вітчизняних ЗВО відносимо: відсутність в абітурієнтів початкової психологічної підготовки та невідповідність уявлень студентів на початкових етапах навчання про зміст психологічної науки та функціональні обов'язки психолога, неузгодженість життєвих і наукових психологічних знань, мало виражену практичну значущість в академічній психології, недостатню практико орієнтованість професійної підготовки тощо.
Професійну підготовку майбутніх фахівців-психологів, на наш погляд, необхідно здійснювати за двома основними напрямами: по-перше - організація та виконання освітньо-професійної діяльності (ефективне засвоєння загальноосвітніх і психологічних дисциплін, опанування умінь і навичок самостійної навчальної та професійної роботи, успішне проходження практики за всіма видами професійної діяльності психолога); по-друге - формування особистості психолога, визначення й усвідомлення його професійних інтересів і напрямів спеціалізації. Таким чином, у професійному навчанні важлива організація діяльності студентів, в якій професійна підготовка полягає не лише у формуванні теоретичного мислення, а й виробленні низки компетентностей і професійної готовності, спрямованих на швидку адаптацію до виконання складних професійних функцій, безперервне фахове й особистісне зростання й активний розвиток.
44
Vashchuk, Liudmyla, and Vasyl Pantik. "Зміст фітнес-програми силової спрямованості залежно від індивідуальних особливостей будови тіла студентів." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 2(42) (July 26, 2018): 25–32. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-25-32.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження. Незважаючи на значну кількість новацій у системі фізичного виховання вищої школи, на практиці чинні програми з фізичного виховання дещо застарілі та наповнені видами спорту, які користуються низькою популярністю в студентської молоді, орієнтовані на професійно- або військово-прикладну й фізичну підготовку, складання контрольних нормативів, які вимагають певного рівня фізичної підготовки, а не спрямовані на корекцію фізичного стану молоді та виявлення й усунення недоліків чинної системи фізичного виховання з урахуванням інтересу та мотивації студентської молоді. Цікавим є й той факт, що кількість годин для цієї підготовки не передбачено програмою, а більшість ВНЗ у нашій державі відходять від класичної системи фізичного виховання. Тому, на нашу думку, доцільне використання видів спорту з урахуванням, передусім, інтересу та мотивації молоді, які забезпечать високий рівень морального задоволення від занять.
Ефективним засобом залучення студентів до систематичної рухової активності є виконання нових, нетрадиційних фізичних вправ. Великі потенційні можливості для фізичного вдосконалення студентів має фітнес. Мета дослідження – розробити зміст фітнес-програм силової спрямованості залежно від індивідуальних особливостей будови тіла студентів. Результати роботи. Установлено, що в основі занять фітнесом лежить фітнес-програма, для якої характерна сукупність спеціально підібраних фізичних вправ, спрямованих на комплексну або вибіркову дію на системи організму чи окремі частини тіла залежно від морфофункціональних можливостей людини. У програмі потрібно чітко визначити вид (або спрямованість) рухової активності чи поєднання вправ, інтенсивність занять, тривалість вправ, характер відпочинку, кількість занять на тиждень, темпи збільшення навантаження протягом тижня або місяця. Виконання силових вправ передбачало використання різних рухів не лише з обтяженнями, але й на спеціальних тренажерах і власною вагою. Висновки. Для студентів астенічної будови тіла рекомендовано вправи силової спрямованості для збільшення маси тіла, окружностей частин тіла, покращення показників тонусу м’язів. Студенти гіперстенічної будови тіла виконували вправи на зниження маси тіла, зменшення окружностей частин, зменшення жирового компонента. Фізичні навантаження представникам нормостенічного типу статури спрямовували на поліпшення тонусу м’язів, зниження темпів приросту маси тіла та зменшення окружності таза.
45
O.I., Hevko, and Savchenko L.L. "PEDAGOGICAL ASPECTS OF FORMATION OF CREATIVE ABILITIES IN SENIOR PRESCHOOL CHILDREN IN THE CONDITIONS OF PRESCHOOL EDUCATION INSTITUTION." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 97 (February 8, 2021): 22–29. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-97-3.
Full textAbstract:
The purpose of the work is to determine the pedagogical conditions for the formation of creative abilities in senior preschoolers in the conditions of preschool education.Methods: the main features of creativity are singled out, which include the ability of a preschooler to create something new, to produce non-standard, original thoughts and ideas in their own activities and communication, to show variability, flexibility and independence of thinking.The criteria of existence of creative abilities of children of senior preschool age are substantiated, among which activity, initiative of senior preschoolers in thinking, activity, communication is allocated; the presence of certain inclinations, abilities, interests, creative imagination; heuristics; imagination; sufficient level of life competence; flexibility of thinking; independence, initiative, the presence of creative potential, activity, focus, improvisation.Highlighted and substantiated: low (low ability of creativity to reproduce the surrounding reality; inability to generate something new that contains original innovations, conceptual plans; lack of initiative, inability to variably diversify, implement and implement certain subjects or knowledge; inability to perform tasks independently), medium (instability in terms of opportunities to generate innovative ideas, to make non-standard choice of ways to solve problems; the ability to variably diversify, implement and implement certain objects or knowledge; periodic incompetence in non-standard application of experience; the ability to fantasize with new images; manifestations in solving a particular problem, task or task; the need for little help from an adult or peers), and high (ability to invent your own system of rules for solving an unusual situation; speech-situational solution; solving non-standard problems; ability to produce unusual and fantastic images; independent implementation of tasks; formation of own model of implementation of decisions and behavior in society; application of acquired knowledge, skills and abilities in non-standard situations) levels of creative abilities of senior preschoolers.The results and scientific novelty are that the article highlights and substantiates the psychological and pedagogical factors, pedagogical conditions for the development of creative abilities of older preschoolers and outlines the program of actions in the educational process of preschool education.Pedagogical tools for realization of tasks on introduction of technology of development of creative abilities of children of senior preschool age are argued and forms of employment (fantasy classes, improvisation classes, game classes, travel classes, research classes, “fairy-tale interpretation” classes, meeting classes, adventure classes, classes with elements of celebration or celebration, etc.); reproductive, information-receptive, game, search methods and methods of work in classes in preschool education.Conclusions. Substantiated the need to include older preschool children in all types of creative activities (games, classes in logic and mathematics, speech, sports and health development, various arts, in solving creative problems, establishing partnerships in preschool education for formation of creative abilities of senior preschoolers.Key words: creativity, creative abilities, senior preschoolers, children of senior preschool age, educators, teachers of preschool education, preschool institutions. Метою роботи є визначення педагогічних умов формування творчих здібностей у старших дошкільників в умовах закладу дошкільної освіти.Методи. Виокремлено основні ознаки творчості, які включають здатність дошкільника створювати нове, продукувати нестандартні, оригінальні думки та ідеї у власній діяльності та спілкуванні, виявляти варіативність, гнучкість та самостійність мислення.Обґрунтовано критерії наявності творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку, серед яких виділено активність, ініціативність старших дошкільників у мисленні, діяльності, спілкуванні; наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви; евристичність; творчу уяву; достатній рівень життєвої компетентності; гнучкість мислення; самостійність, ініціативність, наявність творчого потенціалу, активність, спрямованість, імпровізаційність.Виділено та обґрунтовано: низький (низька здатність креативності до відтворення довколишньої реальності; неспроможність генерувати щось нове, що містить самобутні новації, концептуальні плани; безініціативність, нездатність варіативно урізноманітнювати, впроваджувати та реалізувати певні предмети чи знання; неспроможність самостійно виконувати завдання), середній (нестабільність щодо можливостей генерувати інноваційні замисли, здійснювати нестандартний вибір шляхів вирішення завдань; спроможність варіативно урізноманітнювати, впроваджувати та реалізувати певні предмети чи знання; періодична некомпетентність у разі нестандартного застосовування набутого досвіду; здатність фантазувати зі створенням нових образів; нестійкість виявлення ініціативи в інтелектуально- діяльнісних проявах у розв’язанні певної проблеми, задачі чи завдання; необхідність у незначній допо-мозі дорослого чи однолітків) та високий (здатність винаходити власну систему правил розв’язання нестандартної ситуації; мовленнєво-ситуаційне вирішення; вирішення нестандартних задач; спроможність до продукування незвичайних та фантастичних образів; самостійне здійснення реалізації завдань; формування власної моделі втілення рішень та поведінки у суспільстві; застосування набутих знань, умінь та навичок у нестандартних ситуаціях) рівні творчих здібностей старших дошкільників.Результатами та науковою новизною є те, що у статті виділено та обґрунтовано психолого-педагогічні чинники, педагогічні умови розвитку творчих здібностей старших дошкільників та окресле-но програму дій у освітньо-виховному процесі закладу дошкільної освіти. Аргументовано педагогічні інструменти для реалізації завдань з упровадження технології розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку та визначено форми занять (заняття-фантазування, заняття-імпровізація, ігрове заняття, заняття-подорожування, пошуково-дослідницьке заняття, заняття-«казкова інтерпретація», заняття-зустріч, пригодницьке заняття, заняття з елементами урочистості або святкування тощо); репродуктивні, інформаційно-рецептивні, ігрові, пошукові методи та прийоми роботи на заняттях у закладах дошкільної освіти.Висновки. Обґрунтовано необхідність включення дітей старшого дошкільного віку в усі види твор-чої діяльності (в ігри, заняття з логіко-математичного, мовленнєвого, спортивно-оздоровчого розвитку,різні види мистецтва, в розв’язання творчих завдань), налагодження партнерської взаємодії у закладі дошкільної освіти для формування творчих здібностей старших дошкільників.Ключові слова: творчість, творчі здібності, старші дошкільники, діти старшого дошкільного віку, вихователі, педагоги дошкільної освіти, заклади дошкільної освіти.
46
Білозерська, С. І. "АКСІОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 75–80. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.15.
Full textAbstract:
Контент-аналіз джерел дозволив стверджувати, що ціннісний (аксіологічний) підхід значною мірою реалізується у сучасній теорії і практиці вищої педагогічної освіти. Саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які задають загальну спрямованість інтересам і прагненням особистості, ієрархію індивідуальних переваг, мотиваційну програму діяльності і, зрештою, визначають рівень готовності майбутнього фахівця до реалізації життєвих і професійних планів. У статті доводиться думка, що процес ціннісного становлення майбутнього вчителя на етапі професійно-педагогічної підготовки передбачає цілеспрямований, систематичний рух через пізнання, ціннісне осмислення й оцінку до творчого перетворення знань, формування здатності до постійного саморозвитку і самовдосконалення, а сформовані ціннісні орієнтації є основою формування ціннісного ставлення особистості до майбутньої педагогічної діяльності. Охарактеризовано групи базисних цінностей університетської освіти: академічні, цінності особистісного зростання і благополуччя, соціальні цінності, організаційні цінності. Виділено чотири стадії аксіологізації педагогічної освіти (адаптації, орієнтації суб’єктності, персоналізації), які, на нашу думку, виступають аксіологічними орієнтирами підвищення якості педагогічної освіти. Оволодіння майбутніми педагогами аксіологічними знаннями, вміннями на кожній із вказаних стадій забезпечать гармонійне ставлення особистості до власного життя і педагогічної діяльності завдяки формуванню цілісного уявлення про світ, себе та інших, актуалізуючи суб’єктну позицію з метою побудови власної траєкторії освіти для саморозвитку, досягнення успіху в навчальній, науковій, професійній діяльності. Поряд з тим аксіологічний підхід дозволяє визначати стратегію і перспективи розвитку педагогічної системи, розкривати духовно-моральний, особистісно-професійний потенціал особистості та змістовно наповнювати освітній процес на основі цінностей.
47
Островий, О. В. "ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 85–91. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.12.
Full textAbstract:
У статті визначено, що цифрові технології створюють додаткові можливості для соціально-економічного розвитку країн світу. Акцентовано увагу на тому, що процеси цифровізації пов’язані зі значною кількістю викликів і проблем, які потребують своєчасного вирішення у рамках державної політики. Встановлено роль державного регулювання у сфері цифрових трансформацій. Автором досліджено різні підходи до визначення поняття «державна політика». Це дозволило констатувати неоднозначність його тлумачення у наукових дискурсах, проте, незважаючи на різні трактування, їх об’єднує спрямованість державної політики на вирішення конкретної проблеми на користь суспільства. Спираючись на наявний теоретичний базис, сформульовано поняття «державна політика цифрового розвитку». Досліджено сучасні тенденції розвитку вітчизняної цифрової економіки. Визначено особливості державного управління у цій сфері. Відзначено, що у рамках формування та реалізації державної політики цифрового розвитку в Україні запроваджено низку законодавчих ініціатив. Особливу увагу акцентовано на розвитку державних інституцій, котрі відповідають за управління процесами цифровізації у державі. Зазначено, що врахування світових тенденцій дозволить забезпечити належний рівень цифрового розвитку у країні. Автором проаналізовано досвід формування державної політики цифровізації у країнах Європейського Союзу, який становить інтерес для подальшої адаптації в Україні. Встановлено, що державне регулювання у цій сфері базується переважно на економічних інструментах, максимально зменшуючи використання адміністративних методів. Спираючись на передовий закордонний досвід, нинішні цифрові тренди, враховуючи сучасні виклики та загрози, конкретизовано перспективні напрями розвитку державної політики у сфері цифрових трансформацій.
48
Ситнік, С. В. "КОНФЛІКТНА ПОВЕДІНКА У ОСІБ З РІЗНИМ ЛОКУСОМ КОНТРОЛЮ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 65–71. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.13.
Full textAbstract:
У статті представлено результати емпіричного дослідження прояву конфліктної поведінки у осіб з різним рівнем суб’єктивного контролю. Для перевірки гіпотези про те, що у осіб з різним локусом контролю поведінка у конфлікті набуває різних форм, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це з’ясування загальних тенденцій локалізації контролю у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між локусом контролю та різними формами поведінки у міжособистісному конфлікті. По-третє, порівняння груп досліджуваних з екстернальним та інтернальним рівнями суб’єктивного контролю. У результаті проведеного дослідження показано, що більшість представників студентської молоді має екстернальний локус контролю, не вважають себе здатними впливати вирішальним чином на значущі події життя, розцінюючи їх як результат випадку або дії інших людей. Вони готові визнати власні досягнення, а свої дії вважають важливим фактором організації виробничої діяльності, підтримання формальних і неформальних стосунків з людьми, але не беруть на себе відповідальність за невдачі, особливо у питаннях здоров’я та сімейних стосунків. В процесі кореляційного аналізу встановлено, що рівень суб’єктивного контролю прямо пов’язаний з вибором конкурентної форми поведінки у конфлікті, агресивним захистом у ситуації загрози власному «Я», маніпулятивною спрямованістю особистості у спілкуванні, агресивним та підозрілим ставленням до людей, а також від’ємно – з тенденціями до компромісу та ухилення у конфлікті, миролюбною формою захисту у ситуації загрози власному «Я», альтруїстичним, дружелюбним ставленням до людей, альтероцентричною, конформною комунікативною спрямованістю. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з різним рівнем локусу контролю, що інтернали під час конфлікту більшою мірою схильні застосовувати конкурентні форми поведінки, агресивний спосіб захисту в умовах загрози власного «Я», частіше проявляють себе як вимогливі, прямолінійні у взаємодії з людьми, строгі в їхній оцінці, зорієнтовані на рівноправне спілкування, яке базується на взаємній довірі, повазі, взаєморозумінні та відкритості. Екстернали більш налаштовані розв’язувати конфліктні ситуації, обмінюючись поступками, розробляти компромісні рішення. Вони більш доброзичливі, здатні до співчуття, турботи, краще вміють підбадьорити або заспокоїти оточуючих, демонструють добровільну та безкорисливу центрацію на партнері, прагнення зрозуміти його інтереси задля найповнішого їх задоволення, відмову від рівноправності у стосунках, готовність змінити свою точку зору, підпорядкуватися авторитету.
49
МОРГАЙ, Лілія. "СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Humanitas, no. 1 (May 6, 2022): 80–85. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.12.
Full textAbstract:
У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.
50
ЧИСТЯКОВА, Людмила. "ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ЕКОЛОГОЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 419–27. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-419-427.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ У статті осмислюється проблема формування позитивної мотивації студентів до екологозбережувальної діяльності. Актуальність студії визначається тим, що саме цей вид діяльності є однією із основних предметно-перетворювальних практик, які реалізуються на уроках трудового навчання в середній школі та уроках технологій у старшій школі. Специфіка професійної діяльності вчителів, які забезпечують викладання цих предметів, передбачає синтез психолого-педагогічної, методичної, навчально-виробничої та техніко-технологічної діяльності. Професійна діяльність учителя трудового навчання та технологій ґрунтується на високому рівні психолого-педагогічної майстерності, глибоких знаннях із основ сучасного виробництва, матеріалознавства, машинознавства; уміннях реалізовувати найсучасніші технології обробки різних матеріалів. При цьому майбутньому вчителеві необхідно мати мотивацію, адже навіть висока кваліфікація не матиме високих результатів професійної діяльності, якщо не буде узгоджена з мотиваційною функцією самого процесу цієї діяльності. Саме тому мотивація розглядається як психологічний феномен, який у сукупності із соціальними, моральними, професійними інтенціями сприяє отриманню очікуваного результату. Сформульовано алгоритм, використання якого у освітній практиці, забезпечує належний педагогічний ефект. Визначено, що екологічна спрямованість діяльності майбутнього вчителя трудового навчання та технологій передбачає пошук індивідуального стилю поведінки в навколишньому середовищі, відповідальність до розв'язання різних екологічних ситуацій, усвідомлений вибір способів діяльності з урахуванням екологічних закономірностей та гармонійних відносин «людина – природа» та залучення учнів до такої діяльності. Студія засвідчує, що створення і застосування екологозбережувального середовища, раціональне використання ресурсів, розв’язання екологічних питань є важливими мотивами особистісного і професійного самоствердження майбутніх учителів трудового навчання та технологій. Ключові слова: мотивація, мотив, інтерес, екологозбережувальна діяльність, майбутній вчитель.