Journal articles: 'Спрямованість на діяльність'

1

Вєтрова, Наталія. "СПЕЦИФІКА МОТИВАЦІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 97–109. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.06.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження обумовлена наявністю потреби в молодих людей реалізуватися професійно, досягаючи прагнення бути фінансово незалежним. Підприємництво в нашій країні на сьогодні в активній фазі розвитку, і при мотивованості молодої людини до підприємницької діяльності вона може виразити себе як висококваліфікований фахівець, задовольняючи потяг до морального та матеріального благополуччя. Мета дослідження: вивчення специфіки мотиваційної спрямованості особистості студентського віку на підприємницьку діяльність. Методи дослідження: метод теоретичного аналізу; метод емпіричного дослідження (опитувальники К. І. Фоменко «Мотиваційно-ціннісні орієнтації на підприємницьку діяльність», М. Кубишкіної «МАС», методика Е. Шейна «Якорі кар'єри», методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса). Для математично статистичної обробки використано коефіцієнт лінійної кореляції (критерій Пірсона). Вибірку склали 212 осіб студентського віку 17-26 років. Результати дослідження. Визначено взаємозв’язок спрямованостей особистостей студентського віку, їх прагнень та кар’єрних уподобань із показниками мотиваційних орієнтацій підприємницької діяльності, виявлено провідні мотиви підприємницької діяльності особистостей студентського віку. Висновки. Мотиваційна спрямованість осіб студентського віку на підприємницьку діяльність має свою специфіку. Наявний взаємозв’язок між мотиваційно-ціннісними орієнтаціями на підприємницьку діяльність й спрямованостями особистості на себе, спілкування, справу та її прагненнями до соціального престижу, суперництва, досягнення цілей є позитивним. Найбільшу схильність до підприємницької діяльності має студентська молодь, яка в побудові професійного шляху орієнтована на різнобічну управлінську компетентність, на успіх через подолання нездоланних перешкод у створенні нового, яка прагне винаходити, діяти нестандартно, креативно, що виражено в переважанні якорів кар’єри «Менеджмент», «Виклик», «Підприємництво». Перевагу мають особистості з прагненням до соціального престижу та спрямованістю на себе.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kropyvko, Mykhailo, Mykola Krushelnytsky, and Nadiia Stolyarchuk. "СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ІНВЕСТИЦІЙ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 121–31. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0211.

Full text

Abstract:

Визначено, що соціальна відповідальність суб’єктів бізнесу перед органами місцевого самоврядування та соціумом залежить від соціально-економічних потреб суспільства. Проаналізовано особливості двох основних моделей побудови соціальної відповідальності між відповідними суб’єктами господарювання: американської та європейської. Встановлено, що важливим напрямом оцінки сучасного стану залучення інвестицій в соціально-економічну діяльність в аграрній сфері є оцінка взаємозв’язку між економічним зростанням суб’єктів аграрної сфери та розвитком сільських територій. Визначено вплив показників рівня економічного розвитку на рівень соціально-економічної відповідальності. Встановлено, що найбільш ефективною організаційно-правовою формою в Україні у сільській місцевості є фермерське господарство. Здійснено аналіз основних показників діяльності аграрних підприємств за 2015-2019 рр. Оцінено соціально-економічну діяльність господарюючих суб’єктів аграрної сфери на прикладі Степанівської територіальної громади. Визначено найпоширеніші практики надання інвестицій регіону (громаді) та завдання з реалізації напрямів соціально-економічної переорієнтації діяльності в процесі розвитку аграрної сфери. Визначено, що ключовими бар’єрами для розвитку соціальних ініціатив на селі є, з одного боку, небажання великої частини аграрників свідомо, ініціативно та добровільно надавати посильну допомогу у розвитку сільських громад та територій, а з іншого – несприятливі податкові, інвестиційні та інші економічні та інституційні умови, що створені державою для функціонування цих аграрних підприємств у цілому та реалізації їхніх соціальних функцій зокрема. Доведено, що посилення соціально-економічної відповідальності в аграрній сфері матиме позитивний вплив на розвиток кадрового потенціалу підприємства (зменшується плинність кадрів, підвищується їх мотивація до праці), відносини з партнерами та інвесторами (зростає довіра до компанії та рівень інвестиційної привабливості), клієнтами (зростає імідж, бренд стає більш привабливим та споживаним, репутація компанії покращується). Як наслідок, можна очікувати підвищення ринкової вартості аграрного бізнесу, а відтак і ширшого залучення інвестицій в розвиток вітчизняної аграрної галузі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Когут, Ірина, and Олена Степанюк. "Соціально-гуманістична спрямованість волонтерської діяльності в адаптивному спорті." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 1 (July 3, 2021): 82–87. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.1.82-87.

Full text

Abstract:

Анотація. Однією із головних ознак громадянського суспільства є наявність у ньому розвиненого волонтерського руху. Спортивна волонтерська діяльність є невід’ємною складовою міжнародного спортивного руху. Аналіз літературних джерел свідчить про недостатню увагу науковців у висвітленні питань соціальної значущості волонтерської діяльності в адаптивному спорті. Мета. Визначення соціально-гуманістичних засад волонтерської діяльності в адаптивному спорті з метою соціальної інтеграції осіб з інвалідністю та формування толерантного суспільства України. Методи. Аналіз, синтез, узагальнення наукової літератури та документальних джерел, порівняння та зіставлення; опитування і метод експертних оцінок; методи математичної статистики. Результати. На основі аналізу фахової літератури, даних соціологічного опитування та результатів експертного оцінювання конкретизовано основні аспекти волонтерської діяльності в адаптивному спорті, виконання яких сприятиме соціальній інтеграції осіб з інвалідністю та забезпечить подальшу гуманізацію суспільства. За допомогою опитування визначено основні мотиви, які спонукають студентську молодь до волонтерської діяльності. Експертами окреслено основні напрями та проблеми волонтерської діяльності у спорті. Визначено вплив дисципліни «Адаптивний спорт» на формування толерантного та гуманістичного суспільства. Розроблено комплекс заходів для розвитку волонтерської діяльності в адаптивному спорті. Ключові слова: адаптивний спорт, волонтерська діяльність, соціально-гуманістичні засади, соціальна інтеграція осіб з інвалідністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Маража, І. О., and І. В. Жулкевич. "РОЛЬ ПЕДАГОГІКИ В КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ЛІКАРЯ." Медична освіта, no. 2 (August 5, 2021): 94–99. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12058.

Full text

Abstract:

Наголошено актуальність використання педагогічних компетентностей у клінічній практиці лікаря. Перелічено нормативні документи, що регулюють використання засобів педагогіки в практиці лікаря, та наведено погляди таких науковців, як Л. Столяренко, І. Зязюн, К. Левітан, А. Маркова й С. І. Куликов, на сутність поняття «педагогічна та медична компетентність». Сказано, що сутність педагогічної компетентності медичних працівників продиктована особливостями їхньої професійної діяльності, які полягають у тому, що лікувально-профілактична діяльність передбачає лікарську рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення її сенсу, змісту, засобів і способів виконання, а також спирається на систему цінностей особистості; педагогічна діяльність медичного працівника спрямовується на проектування освітнього процесу і передбачає педагогічну рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення всіх параметрів і чинників успішності виконання цієї діяльності. Процес виховання за допомогою педагогічних прийомів у клінічній практиці лікаря ведеться з урахуванням соціальних умов, що надають можливості реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей пацієнта. Зокрема, необхідно усунути конкуренцію між професійною діяльністю, іншими соціальними сферами життєдіяльності та самозбереженням і здоров’ям лікаря. Зроблено висновок, що основними видами і напрямками педагогічної діяльності лікаря може бути методична діяльність з ознайомлення пацієнтів різного віку, національної приналежності, соціального або економічного статусу з принципами і правилами організації здорового способу життя; практична діяльність з виховання та навчання пацієнтів поведінки, що запобігає рецидивам захворювання; науково-педагогічна дослідницька діяльність; а також методична діяльність з навчання середнього та молодшого медичного персоналу. Загальну спрямованість педагогічної діяльності лікаря можна охарактеризувати як формування та розвиток у пацієнтів індивідуальної основи для відновлення і збереження здоров’я.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Пустовіт, Григорій, and Ярослав Сивохоп. "Упровадження stem-освіти на уроках географії: спрямованість на самостійний творчий розвиток дитини." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-42-48.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано сутнісні ознаки дидактичної складової упровадження STEM-освіти в сучасних закладах загальної середньої освіти, зокрема на уроках географії. Метою її запровадження є гармонійний розвиток особистості завдяки формуванню провідних життєво важливих компетентностей, природничо-наукової картини світу, світоглядних позицій і життєвих цінностей. Виокремлено й частково розкрито нормативну основу та значення цього підходу у розвитку освітнього простору держави як провідної складової державної політики з підвищення рівня конкурентоспроможності національної системи освіти. Схарактеризовано теоретико-прикладний аспект провідних наукових підходів функціонування STEM-освіти: мультидисциплінарного, плюридисциплінарного, інтердисциплінарного, трансдисциплінарного. У межах останнього підходу актуальними залишаються традиційні дидактичні наукові підходи до побудови навчального змісту за умови їх орієнтації, в першу чергу, на активну самостійну і творчу діяльність, що є провідною у процесах навчання та формування в учнів умінь і навичок самоосвіти, котрі є ключовими в переліку провідних життєвих і кар’єрних «Навичок ХХІ століття». Такими традиційними дидактичними підходами до конструювання навчального змісту і самостійної діяльності учнів є: міжпредметний, інтеграційний, диференціації та індивідуалізації. Розкрито й схарактеризовано сутнісні ознаки специфічних якостей, які мають засвоїти учні у процесі здобуття STEM-освіти: формування потреби в навчанні, формування мотивації до навчання, формування і розвиток інтересу. Публікацію другої частини статті буде здійснено у наступному номері журналу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Іващенко, Андрій, and Альона Іващенко. "СТРУКТУРА ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 3, 2019): 77–94. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-77-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається поняття «позааудиторна робота університету», вона вивчається як особлива форма організації студентського життя поза розкладом занять у вищій школі на принципах зацікавленості та добровільності, що створює умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації майбутніх психологів. Позааудиторна робота є логічним продовженням аудиторних занять і проходить паралельно з ними. Вона допомагає успішно навчатись, розвиває ініціативу, сприяє розумовому, фізичному, естетичному зростанню, задовольняє культурні запити та спрямовує енергію на творчу корисну діяльність студентів, зокрема майбутніх психологів. На нашу думку, вона має найбільш ефективний вплив на ціннісну спрямованість особистісного саморозвитку майбутніх психологів. Значення позааудиторної роботи щодо особистісного саморозвитку майбутніх психологів зумовлене тим, що вона ґрунтується не на примусі, а на принципах добровільності, врахуванні їхніх інтересів, здібностей та прагнень. Проте у сучасних умовах в організації позааудиторної роботи вищої школи, вплив на особистісний саморозвиток студентів через недостатню розробку її змістової сторони й методичного забезпечення займає не пріоритетне місце. В процесі теоретичного аналізу особливостей структури позааудиторної роботи майбутніх психологів було виокремлено такі її складники: культурно-дозвіллєва діяльність за інтересами, спортивно-оздоровча діяльність, самостійна навчально-наукова діяльність, студентське самоврядування. З’ясовано, що за кількістю учасників виділяють такі форми позааудиторної діяльності: індивідуальні, групові, масові та комплексні. Характер позааудиторної роботи університету сприяє практичному застосуванню таких методів: інтерактивних, проблемних, проектних, методів стимулювання й мотивації, самоконтролю та самовиховання тощо. Позааудиторна робота сприяє формуванню моральних якостей майбутніх психологів, розвитку їх творчого потенціалу, формуванню особистісного стилю діяльності та поведінки, розвитку потреби та навичок самоосвітньої діяльності, вихованню здорового способу життя, розвитку вольових, лідерських та організаторських якостей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави. Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини. З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

О. М., МІХАЛЬОВ. "МЕРИТОКРАТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, no. 1 (December 8, 2020): 17–32. http://dx.doi.org/10.35340/10.35340/2308-104x.2020.86-1-02.

Full text

Abstract:

Розглянуто меритократичні особливості у сучасному суспільстві,якими є: високий розвиток технологій, глобалізація інформаційногопростору та економіки, висока складність управління соціальнимипроцесами. Визначено, що з позицій теорії систем, соціум можнарозкласти на системні компоненти, властивості яких притаманнікрайнім станам – сукупність розімкнутої та замкнутої систем.Відмічено, що відповідно до цього замкнутій системі відповідаємеритократичний устрій суспільства, розімкнутій – охлократія.Виявлено, що існують суспільні фактори впливу на якість меритократії:інтелектуальна діяльність, системність, ідеологічна спрямованість,форма буття суспільства, людський фактор. Показано, що з розвиткомтехносфери різко зросла вага людського фактору у всіх процесахсоціальної діяльності, що обумовлює потребу відповідної зміни формисоціальних відносин та суспільного устрою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Grechenko, V. A. "Діяльність міліції Української РСР щодо протидії злочинності в кінці 1950-х років." Law and Safety 83, no. 4 (December 1, 2021): 38–47. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.04.

Full text

Abstract:

Досліджено головні аспекти діяльності міліції Української РСР, пов’язані з боротьбою проти кримінальної злочинності у кінці 1950-х років. Висвітлено сутність кримінально-правової політики держави у перші роки десталінізації та загальний стан кримінальної злочинності у цей же період, проаналізовано форми і методи керівництва протидією злочинності з боку МВС республіки, зокрема зміст і спрямованість директив МВС та орієнтувань МВС, їх відмінності, особливості перевірок оперативно-службової діяльності окремих УВС областей з подальшим розглядом їх результатів на колегії МВС та значення всіх цих заходів у поліпшенні роботи місцевих органів міліції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Степчук, Алла, and Сергій Загородній. "УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА АПАРАТУ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 7 (November 5, 2019): 23–26. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.07.00.005.

Full text

Abstract:

Україна, впродовж уже майже трьох десятків років, будує демократичну, соціальну, правову державу і процеси, які відбуваються в суспільстві, господарських зв´язках, зовнішніх та внутрішніх відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають знаходитися під управлінням держави. В усьому світі держави з різними формами правління здійснюють свої функції і впливають на формування відносин в суспільстві, при цьому характер управління і заходи, які його супроводжують, свідчать про характер державної влади та її спрямованість, відповідність проголошеним демократичним принципам розвитку. Предметом для обговорення постають співвідношення понять «державний службовець», «посадова особа», «службова особа». Узагальнено, що службова особа — найширше поняття, яке охоплює собою всі інші, і відноситься як до працівників державних, так і комерційних структур. Установлено, що державний службовець завжди є службовою, але не завжди посадовою особою, адже, посадова особа може працювати як у державних, так і в органах місцевого самоврядування. Конституція України використовує встановлені межі «посадові / службові особи органів державної влади / органів місцевого самоврядування».Виходячи зі змісту поняття публічної служби, також досліджено про «публічних службовців» - осіб, які обіймають державні політичні посади, судді, прокурори, військовослужбовці, альтернативні (невійськові) службовці, дипломати, інші державні службовці, службовці органів влади Автономної Республіки Крим, службовці місцевого самоврядування.Установлено, що державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Дмитрищук, Н. В. "КОМУНІКАТИВНА САМОЕФЕКТИВНІСТЬ МАЙБУТНІХ СУДНОВОДІЇВ ЯК КОНЦЕПТ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 158–64. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-24.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі вдосконалення рівня професійної підготовки курсантів – майбутніх судноводіїв. Мета статті полягає у висвітленні концептуальних основ феномену «самоефективність» у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, визначенні сутності комунікативної самоефективності майбутніх судноводіїв як важливого детермінанту вдосконалення підготовки курсантів морських закладів вищої освіти до професійної діяльності. Доведено, що діяльність судноводія являє собою систему сукупності комунікацій, що вимагає від фахівця сформованих соціально- комунікативних умінь та якостей. Відсутність налагодженої комунікації між береговими службами, членами екіпажу тощо веде до неузгодженості дій команди судна, тому ефективна комунікація є запорукою безаварійної роботи суднової команди й одним із суттєвих показників успішної професійної діяльності судноводія. Комунікативність має неоднозначну ступінь значущості для різних підрозділів плавскладу. Для судноводія спрямованість на спілкування займає вищу позицію, тому комунікація в усіх її проявах має суттєвий вплив на професійну діяльність судноводіїв. Розглянуто феномен «самоефективність» у психолого-педагогічних розвідках вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень А. Бандури, Г. Лефрансуа, Скаалвік і Ранкін Б. Циммермана, С. Гончар, О. Вовк та ін. Акцентовано, що характерною особливістю само ефективності є розуміння того, що вона є проявом упевненості особистості у своїх потенційних можливостях, здатності людини впливати на діяльнісну і соціальну ситуації, відображає уявлення особистості відносно рівня власної ефективності. Визначено сутність і структурні компоненти комунікативної самоефективності майбутніх судноводіїв у процесі підготовки у морських закладах вищої освіти, які включають рефлексивний (самоідентифікація із судноводіями як еталонами: професіоналізму, наявність адекватної самооцінки своїх дій у сфері професійного спілкування, усталена рефлексивна позиція); когнітивно-операційний (обізнаність у комунікативній сфері морської професійної діяльності, вміння, навички професійного спілкування); афективно-поведінковий (упевненість у можливості здійснення продуктивної комунікації в професійної діяльності, емоційність, активність, відповідальність, етнокультурна толерантність, здібність до саморегуляції та самопідкріплення).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Toniuk, M., T. Karpova, T. Pishenina, and O. Yakovleva. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 43, no. 1 (March 5, 2020): 34–41. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.43.05.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено сутність, основні особливості інвестицій в аграрний сектор, що зумовлюються специфікою правового стану України, специфікою аграрного виробництва в Україні та специфікою нового світового порядку планування, виробництва, розподілу. Визначено теоретичні та методологічні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор України. Виділено основні складові сільськогосподарської галузі економіки, в які в Україні, в основному, залучено іноземні інвестиції. Проаналізовано види та деякі характеристики інвестицій, основні проблеми гальмування інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Запропоновано шляхи вирішення існуючих проблем інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Охарактеризовано ризики вкладання інвестицій в діяльність сільськогосподарських підприємств. Проаналізовано динаміку прямих іноземних інвестицій у сільське господарство за період з 2010 по 2017 рр. та їх вплив на основні показники розвитку сільського господарства України. Зроблено висновок, що іноземних інвесторів цікавлять підприємства, які можуть забезпечити за короткий час повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку. З огляду на це, більш перспективними в українській економіці для них є не виробництво сільськогосподарської продукції, а її переробка. Сьогодні увага акцентується на необхідності диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення аграрної сфери. Виявлено на які види за видами вирощуваних культур розподілилися посівні площі. Визначено ТОП-10 найбільших агрохолдингів за обсягом земельного банку. Виділено основні індикатори інвестиційного розвитку сільського господарства України. Обґрунтовано стратегічну спрямованість залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки України. Зроблено висновок, що недостатня ступінь довіри іноземних інвесторів до України і високий рівень інвестиційного ризику зумовлюють низький рівень надходжень інвестицій, а інвестиційний клімат в свою чергу безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку держави. Проаналізовано стратегічні цілі, індикатори інвестиційного розвитку сільського господарства України та основні макроекономічні проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Дичківська, Ілона. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ПОБУДОВІ СИСТЕМИ ВИМОГ ДО СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 58–66. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.202.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано зміну стратегії підготовки сучасних фахівців, зокрема вихователів дошкільних закладів, в умовах інноваційної трансформації освіти, схарактеризовано поняття «інноваційна спрямованість вихователя», «готовність до інноваційної діяльності», «інноваційна культура», «інноваційна компетентність» та встановлено зв’язки між ними. Аналіз підходів різних авторів засвідчує, що одностайності у підходах до розуміння їх суті у дослідників немає. Однак науковці відзначають важливість ролі педагога у здійсненні інноваційних процесів, що актуалізує проблему розуміння вимог до нього. У статті обґрунтовано та розроблено комплекс вимог до вихователів у контексті реалізації інновацій у дошкільній освіті в площині трьох підходів: особистісного (наявність інноваційної спрямованості, сформованість інноваційної культури), діяльнісного (володіння технологіями дослідницької й проектної роботи, прийняття суб’єктності дитини як цінності, здатність до взаємодії з іншими педагогами) та компетентнісного (оволодіння інноваційною компетентністю). Аналізуючи вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки вихователя, підкреслюється, що він повинен уміти спрямовувати навчально-виховний процес на особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так, щоб кожна дитина мала необмежені можливості для самостійного і високоефективного розвитку. А це у принципово інших вимірах визначає проблематику і зміст професійної та особистісної підготовки вихователя, актуалізує необхідність створення педагогічних систем, зорієнтованих на інноваційну діяльність, і відповідно на пошук нових підходів до підготовки майбутнього фахівця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Родченкова, Ірина, Наталія Завацька, Яна Башинська, and Алла Болдирєва. "Особливості перебігу смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)T.1 (2021): 62–69. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-62-69.

Full text

Abstract:

У статті розкрито особливості перебігу смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління. Показано, що проблема смисложиттєвих орієнтацій висвітлювалися у контексті смислової сфери особистості, що віддзеркалює її спрямованість, цілі, надає усвідомленості процесу здійснення вибору у різних життєвих і професійних ситуаціях. При цьому смисложиттєві орієнтації є складною цілісною динамічною системою, що утворюється за принципом ієрархії, а її складові взаємопов’язані й залучають до себе усвідомленість життя й часову локалізацію, види смислів й суб’єкт-об’єктні орієнтації і взаємопов’язані, зокрема, з професійною діяльністю, міжособистісними взаєминами, гендерними взаємовідносинами. Наголошується, що смисложиттєві орієнтації є вагомим чинником самоактуалізації, проявом суб’єктної активності у відповідній діяльності, зокрема, в управлінській, а якісним рівнем самоактуалізації виступають показники продуктивності життєвого шляху та успішності професійної діяльності загалом. Емпірично досліджено смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління залежно від рівня їх самоактуалізації та здійснено порівняльний аналіз зазначеного звʼязку. Визначено, що загальними компонентами, які сприяють самоактуалізації працівників сфери управління є: ставлення до себе, особливості локусу контролю, задоволеності життям та власної ролі. Показано, що провідним критерієм, який уособлює смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління, є просоціальна ціннісна спрямованість особистості; натомість егоїстичній спрямованості, що протидіє смисложиттєвим орієнтаціям управлінців. Серед чинників, які впливають на смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління визначено самоактуалізаційний, що поєднує пізнавальні потреби,орієнтацію у часі, самоприйняття, креативність, гнучкість поведінки; ціннісно-рефлексивний, що поєднує контактність, спонтанність, сенситивність, гнучкість поведінки; діяльнісно-адаптативний, що поєднує синергію, локус-контролю-Я, локус контролю – життя, процес життя; організаційний, що поєднує результативність життя, ціннісні орієнтації,уявлення про природу людини, прийняття агресії. Більш самоактуалізованими виявилися працівники сфери управління високого рангу та управлінці середньої ланки зі стажем професійної діяльності від 5-ти до 10-ти років, у порівнянні з працівниками сфери управління середньої ланки зі стажем професійної діяльності до 5-ти років. Ключові слова: особистість, смисложиттєві орієнтації, самоактуалізація, професійна діяльність, працівники сфери управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

АЛЕКСЄЄНКО-ЛЕМОВСЬКА, Людмила, and Андрій КАПТЮРОВ. "ТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК НАПРЯМ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.1.

Full text

Abstract:

У статті визначено специфіку організації туристичної діяльності в освітньому процесі закладу дошкільної освіти. Виокремлено групи умов, які забезпечують організацію освітнього процесу у дошкільній освіті: середовищні, психолого-педагогічні, дидактичні, організаційні. Розглянуто компоненти змісту освітнього процесу у закладі дошкільної освіти, такі як мета і завдання виховання та навчання дітей дошкільного віку; способи різних видів діяльності, якими дитина оволодіває в освітньому процесі; способи прояву ставлення до навколишньої дійсності тощо. Висвітлено окремі аспекти змісту дошкільної освіти, які розкривають спрямованість процесів розвитку дитини, ґрунтуються на психолого-педагогічних наукових положеннях, поєднують і взаємно пов’язують принципи наукової обґрунтованості і практичної застосовності, відповідають критеріям доцільності, забезпечують єдність виховних і навчальних цілей та завдань в освітньому процесі дітей дошкільного віку, формують компетентності, які мають пряме відношення до розвитку дошкільників. Освітнє середовище представлено як чинник удосконалення освітнього процесу, що впливає на формування і розвиток особистості дитини дошкільного віку через соціальне оточення та різноманітні види дитячої діяльності, зокрема туристичної. Наголошено на необхідності дослідження проблеми організації туристичної діяльності у системі дошкільної освіти, що зумовлено новими тенденціями в інформаційному суспільстві, пов’язаними із накопиченням наукових знань і потребою у пошуку ефективних механізмів їх передачі та використання. Туризм в освітньому процесі закладу дошкільної освіти розглядається як сукупність організованих і запланованих видів діяльності. Розкрито види туристичної діяльності і принципи організації освітнього процесу. Передбачається, що методологічний рівень організації туристичної діяльності в освітньому процесі закладу дошкільної освіти забезпечує безперервність і системність процесу набуття особистого досвіду і формування особистості дитини, відображає взаємозв’язок ключових наукових положень про організацію педагогічного процесу та базується на низці наукових підходів, зокрема на системному, компетентнісному, середовищному підходах. Отже, туристична діяльність як напрям організації освітнього процесу закладу дошкільної освіти створює умови для різнобічного і гармонійного розвитку дитини-дошкільника, забезпечує формування особистісної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

БЕНЬКОВСЬКА, Наталя. "ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 248–55. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-248-255.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі формування мотивації до вивчення іноземних мов здобувачами вищої освіти. Розглядаються різноманітні мотиваційні підходи. Практичний досвід переконує, що найголовніше у вивченні іноземної мови – це мотивація здобувачів вищої освіти. Вона є пусковим механізмом будь-якої діяльності: праця, спілкування чи пізнання. Мотив повинен бути як на початку заняття, так і на кожному окремо взятому його етапі. Мотив має стати тією точкою опори, на якій будується зміст заняття. Жоден навіть висококваліфікований викладач, не досягне бажаного результату, якщо його зусилля не будуть узгоджені з мотиваційною основою на конкретний результат. Будь-яка діяльність чи вчинок спонукається не окремим мотивом, а комплексом, тобто є полімотивованим. У контексті дослідження мотивація учіння розглядається як ієрархічна система внутрішніх і зовнішніх мотивів. Під мотиваційною сферою розуміється сукупність стійких мотивів, що знаходяться в певній ієрархії і виражають спрямованість особистості. Обґрунтовано, що вплив емоційного фактора на навчальну діяльність є неоднозначним, він залежить від певних умов. Процес формування професійного інтересу має певні закономірності та стадії. У статті також обґрунтовано, що робота на занятті, організована за принципами комунікативності, має переваги перед теоретичним підходом до вивчення мови. Узагальнено, що для ефективного досягнення результату необхідно забезпечити диференційований підхід до вивчення іноземної мови. У результаті дослідження зроблено висновок, що цілеспрямована робота в процесі вивчення іноземних мов з метою розвитку не лише зовнішніх стимулів, а й внутрішніх спонукань має позитивну тенденцію. Глибші, ґрунтовніші знання здобувачів вищої освіти відкривають перед викладачем ширші можливості з метою використання різноманітних за змістом та формами завдань, що позитивно позначаються на формуванні професійних інтересів. Ключові слова: мотивація, мотив, класифікація мотивів, іноземні мови, здобувачі вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Shaporenko, Olga, and Lyudmila Parshchenko. "ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНЬОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 2 (November 8, 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0202.

Full text

Abstract:

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Ю, Лювей. "ПОРІВНЯННЯ ПОКАЗНИКІВ ЗМАГАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ТА КИТАЙСЬКИХ БАДМІНТОНІСТІВ ВІКОМ 10−12 РОКІВ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 4 (April 18, 2022): 150–57. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-4-20.

Full text

Abstract:

Ефективне програмування навчально-тренувального процесу вимагає систематичності аналізу, впровадження та оцінки показників змагальної діяльності. Мета – порівняти частки показників змагальної діяльності українських та китайських бадмінтоністів віком 10−12 років. Застосовано теоретичний аналіз та узагальнення, аналіз документальних матеріалів, педагогічне спостереження, методи математичної статистики. Педагогічне спостереження проводилося за змагальною діяльністю бадмінтоністів віком 10−12 років на Міжнародному дитячому турнірі з бадмінтону «Львівські зустрічі» пам’яті М.П. Камінського (Україна, 2019) та на змаганнях регіонального рівня провінції Гуанчжоу (КНР, 2019). Загалом проаналізовано одиночні ігри за участю 59 українських та 65 китайських бадмінтоністів віком 10–12 років. Вивчалися частки показників тривалості окремих компонентів гри, результативно значущі техніко-тактичні дії та базові переміщення. У змагальній діяльності китайських спортсменів найбільш конкурентною та гострою є боротьба в першому геймі. У ньому спортсмени намагаються протиставити усі власні сильні сторони та максимально вивчити суперника. Стосовно українських спортсменів ми спостерігаємо здебільшого рівномірний розподіл між геймами. Китайські спортсмени частіше встигають на позицію для виконання атакувальних дій другого темпу, а українські спортсмени намагаються завершити розіграш волану активними (більш затратними) техніко-тактичними діями. Китайські спортсмени ведуть більш агресивну змагальну діяльність із пошуком слабких сторін супротивника, натомість українські бадмінтоністи перебувають у «режимі очікування». Зі збільшенням тривалості змагальної діяльності частки «чистого» ігрового часу для українських та китайських спортсменів мають різну спрямованість. У спортсменів України вони поступово знижуються, а в представників КНР, навпаки, виявляють тенденцію до підвищення. Такі особливості вказують на вищі функціональні можливості саме китайських спортсменів, що дає змогу рекомендувати змінювати певні акценти в тренувальній діяльності українських бадмінтоністів 10−12 років.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Чорна, Наталія. "Місце національного фолькльору в структурі музичної свідомості та її вплив на музично-педагогічну діяльність." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 212–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-212-224.

Full text

Abstract:

У статті досліджується специфіка формування та впливу національного фольклору, як складника структури музичної свідомості, на процес професійного становлення майбутніх учителів музики. Виокремлено, зокрема, такі характеристики музичної свідомості: активність, інтенціональність, тобто спрямованість на предмет, здатність до рефлексії, мотиваційно-ціннісна характеристика. Також виокремлено три основні властивості музичної свідомості, які реалізуються в професійній діяльності: по-перше, це її соціальний характер, включаючи опосередкованість знаковими (в тому числі вербальними) та символічними структурами; по-друге, здатність до рефлексії та внутрішнього діалогу; по-третє, наочність. Відзначені структури формуються послідовно, відіграючи домінантну роль як інструменти конструювання соціальних уявлень, афективної сфери та поведінки. Місце національного фольклору у структурі музичної свідомості корелює із рівнем усвідомленості музично-педагогічної діяльності. У статті зроблено припущення, що для осіб із високим рівнем самоідентифікації з музично-педагогічною діяльністю фольклор має витупати у якості конструкту надсвідомої регуляції професійної поведінки; переходячи у свідомість, національний фольклор переоцінюється та стимулює до вдосконалення музично-педагогічної діяльності. Особам з середнім рівнем професійної самоідентифікації, радше, буде притаманна нестійкість рефлексивних оцінок фольклору. Подібна картина може спостерігається й у групі осіб з низьким рівнем професійної самоідентифікації. Для них національний фольклор є підсвідомим утворенням, яке відграє роль фактора обмеження. Так, при здійсненні діяльності представники цієї групи можуть болісно переживають вихід їх мистецького ідеалу за уявні межі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Балахтар, Валентина. "Особливості самотворення фахівцями з соціальної роботи смислу подальшого життєвого шляху на післятрудовій стадії становлення." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 9–21. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-9-21.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості самотворення фахівцями з соціальної роботи смислу подальшого життєвого шляху на післятрудовій стадії професійного становлення, що зумовлено досягненням пенсійного віку і включає рефлексію професійного досвіду, цінність осмислення власного професійного досвіду, самоздійснення, суб’єктивну інтерпретацію успіху (невдач), задоволеність (незадоволеність) професійними досягненнями, зміну соціальної ролі, стилю життєдіяльності, наставництво, професійну спрямованість (потреби, мотиви, установки, цілі життєдіяльності). Рефлексія професійного досвіду і самотворення смислу подальшого життєвого шляху фахівців з соціальної роботи на післятрудовій стадії є заключним періодом життя людини, коли відбувається поступове зниження ефективності функціонування більшості її психофізіологічних показників, суб’єктивна інтерпретація успіху (невдач) професійного шляху тощо Представлено результати емпіричного дослідження особливостей самотворення смислу подальшого життєвого шляху фахівців з соціальної роботи, що дозволило виявити значні утруднення у більшої частини досліджуваних, пов’язані з недостатністю сформованості цінності осмислення власного професійного досвіду, оцінкою її з позиції соціальної значущості, зміною професійної спрямованості особистості як своєрідної установки на професійну діяльність, довірою до себе, пошуком смислу подальшого життєвого шляху та формування нових цінностей, здатністю до зміни соціальної ролі тощо. Встановлено як найбільш характерний для фахівців з соціальної роботи середній рівень самотворення смислу подальшого життєвого шляху на післятрудовій стадії професійного становлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Tanko, Tetіana, and Nataliіa Tararak. "Інтегровані навчальні курси у фаховій підготовці майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 285–91. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.285-291.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано доцільність впровадження інтегрованих курсів у процес професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти. Інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості розглядаються як поєднання елементів різних дисциплін, їх предмета та методів на основі системної цілісності. Метою інтеграції музично-педагогічних дисциплін визначено формування професіоналізму майбутнього вихователя і музичного керівника засобами музичного мистецтва та музично-педагогічної діяльності; до специфічних завдань віднесено розширення музичного та музично-педагогічного кругозору майбутніх фахівців дошкільної освіти, формування і розвиток в них музично-педагогічного мислення, творчих якостей особистості, здатності до педагогічної та музично-виконавської імпровізації, а також усунення техніцизму при викладанні музично-теоретичних дисциплін. Обґрунтовано спрямованість змісту інтегрованих дисциплін музично-педагогічного циклу на цілісну діяльність педагогічних кадрів закладів дошкільної освіти. Запропоновано різноманітні форми інтегрованих курсів: від конгломерату відомостей із різних галузей знань до якісно відмінного від нього синтезу дисциплін. Розкрито можливості використання при викладанні інтегрованих курсів музично-педагогічної спрямованості різноманітних спеціальних форм творчих завдань: педагогічний аналіз музичних творів дитячого репертуару, обґрунтування доцільності використання в педагогічному процесі закладу дошкільної освіти певних музичних творів, музично-стильовий аналіз творів дитячого репертуару, педагогічна та музична імпровізація, створення музичних зразків у тому чи іншому стилі, жанрі тощо. Висунуто припущення, що інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості можуть посідати в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти місце узагальнюючих курсів, оскільки по суті є їх різновидом, причому рівень узагальненості і фахова спрямованість можуть бути різноманітними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Поєзднік, Олександр. "ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЕКОНОМІСТА." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.05.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження: розвиток професійних якостей майбутніх економістів залежить від сформованості їх професійної компетентності, саме тому важливим виявляється питання про операціоналізацію поняття «професійна компетентність фахівця-економіста» у сучасній психології. Мета дослідження: концептуально обґрунтувати теоретичну модель професійної компетентності економіста. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності економіста. Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену професійної компетентності фахівця економічного профілю, проаналізовано сутнісні її ознаки, побудовано теоретичну модель. Висновки:У результататі теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності майбутніх економістів її було визначено як вмотивовану здатність до успішного здійснення професійної діяльності економіста, що забезпечується сукупністю професійно значущих знань та вмінь, когнітивних особливостей, регулятивних, організаційних, комунікативних та управлінських здатностей. Теоретичну модель професійної компетентності економіста сладають такі компоненти: ціннісно-мотиваційний (вмотивованість на професійну діяльність, інтерес до економіки кар’єрна спрямованість), регулятивно-вольовий (саморегуляція професійної діяльності, адаптивні копінг-стратегії, високий наполегливість, завзятість, стресостійкість, рефлексивність), організаційно-управлінський (афіліативна спрямованість, організованість, здатність до планування, контролю, оцінки поточної діяльності та прогнозування), комунікативно-коопераційний (комунікативні навички, здатність до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, вміння працювати у команді, знання ділового етикету), когнітивний (обізнаність у професійній діяльності, метакогнітивні вміння), інформаційно-діяльнісний (інструментально-методологічна озброєність в економіці).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Литвинчук, Леся. "ТЕНДЕНЦІІ РОЗВИТКУ ФРУСТРАЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 111–17. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.192.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема розвитку фрустраційних реакцій сучасної молоді. З’ясовано, що проблема експлікації та категоріальної визначеності феномену фрустрації знаходиться у сфері вивчення науковців різних профілів доволі давно, але у сучасних соціокультурних умовах вона набула нового ступеню актуальності. У ході проведеного нами теоретичного аналізу було з’ясовано, що фрустраційна реакція це відповідь індивіда на виникаючі непереборні перепони, що блокують діяльність на шляху до досягнення мети, супроводжуються низкою емоційних проявів. Метою вивчення фрустраційних реакцій та станів було здійснено поширеними у психологічній практиці емпіричними методами, такими як спостереження, бесіда, анкетування, які дали можливість скласти загальну картину фрустрованості у освітньому процесі. Основними критеріями зовнішнього аналізу реакцій на фрустраційні ситуації були: прояви агресії, рухова активність, апатія, фіксація, утеча тощо. Наявність вищезазначених поведінкових показників стала прикладами зовнішнього виразу неконструктивності фрустраційного реагування досліджуваних. В результаті більш детального аналізу було встановлено, що подібні форми поведінки властиві саме тій молоді, яку було віднесено нами до групи із переважанням неконструктивних реакцій фрустраційного реагування. Результатати проективної методики Розенцвейга спрямованої на дослідження фрустраційних реакцій молоді дають можливість констатувати, що спрямованість реагування досліджуваних має ієрархічну складову отриманих показників. В ієрархії спрямованості реакцій домінують зовнішні прояви реагування, внутрішньої спрямованості на не спрямоване.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

ПОЗДНЯКОВА, Валентина. "OСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ МОРСЬКОЇ ОСВІТИ ДО МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 363–70. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-363-370.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена проблемі підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності. Встановлено, що в сучасних соціально-економічних умовах особливо гостро стоїть проблема активізації людського чинника, максимального використання можливостей особистості для досягнення найвищих результатів у професійній діяльності, зокрема морській галузі. Автором доведено, що визначенню особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності сприятиме характеристика суті поняття “професійна спрямованість здобувачів морської освіти” (якість особистості курсанта морського закладу освіти пов’язана з певною активністю в освітніх, громадських та інших галузях діяльності та формує його як майбутнього професіонала морського транспорту і соціально активного громадянина суспільства). Особливістю підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності є: орієнтації стратегій і концепцій підготовки здобувачів морської освіти на загальносвітові й європейські цінності, а тому важливим є вивчення іноземної мови (набуття в процесі організації освітньої діяльності компетенцій, що зумовлюють дієву підготовку до професійної діяльності); неоднозначність і різновекторність наукових підходів до організації освітнього процесу здобувачів морської освіти (від орієнтації на європейські зразки до домінування національної ідеології в Україні); активна участь здобувачів морської освіти в патріотичному вихованні державних інститутів, політиків, громадських і ветеранських організацій та релігійних конфесій. При визначенні особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності, виокремлено такі принципи: системності та систематичності, взаємодія курсантів з викладачами, принцип позитивно-ресурсної діагностики, принцип неперервності, принцип позитивної мотивації та сприятливого емоційного фону, принцип формування позитивної перспективи професійної здатності випускника морського закладу вищої освіти. Ключові слова: підготовка, освітній процес, здобувачі морської освіти, особливості підготовки, професійна діяльність, професійна спрямованість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ЧИСТЯКОВА, Людмила. "ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ЕКОЛОГОЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 419–27. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-419-427.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ У статті осмислюється проблема формування позитивної мотивації студентів до екологозбережувальної діяльності. Актуальність студії визначається тим, що саме цей вид діяльності є однією із основних предметно-перетворювальних практик, які реалізуються на уроках трудового навчання в середній школі та уроках технологій у старшій школі. Специфіка професійної діяльності вчителів, які забезпечують викладання цих предметів, передбачає синтез психолого-педагогічної, методичної, навчально-виробничої та техніко-технологічної діяльності. Професійна діяльність учителя трудового навчання та технологій ґрунтується на високому рівні психолого-педагогічної майстерності, глибоких знаннях із основ сучасного виробництва, матеріалознавства, машинознавства; уміннях реалізовувати найсучасніші технології обробки різних матеріалів. При цьому майбутньому вчителеві необхідно мати мотивацію, адже навіть висока кваліфікація не матиме високих результатів професійної діяльності, якщо не буде узгоджена з мотиваційною функцією самого процесу цієї діяльності. Саме тому мотивація розглядається як психологічний феномен, який у сукупності із соціальними, моральними, професійними інтенціями сприяє отриманню очікуваного результату. Сформульовано алгоритм, використання якого у освітній практиці, забезпечує належний педагогічний ефект. Визначено, що екологічна спрямованість діяльності майбутнього вчителя трудового навчання та технологій передбачає пошук індивідуального стилю поведінки в навколишньому середовищі, відповідальність до розв'язання різних екологічних ситуацій, усвідомлений вибір способів діяльності з урахуванням екологічних закономірностей та гармонійних відносин «людина – природа» та залучення учнів до такої діяльності. Студія засвідчує, що створення і застосування екологозбережувального середовища, раціональне використання ресурсів, розв’язання екологічних питань є важливими мотивами особистісного і професійного самоствердження майбутніх учителів трудового навчання та технологій. Ключові слова: мотивація, мотив, інтерес, екологозбережувальна діяльність, майбутній вчитель.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Михальська, Світлана, and Юлія Михальська. "ЦІННІСНІ ПАРАМЕТРИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 123–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-27.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні змістового наповнення та ролі смислових конструктів й ціннісних орієнтацій, що регулюють мовленнєву поведінку дитини 5-7 років у взаємодії з дорослими та однолітками. Збір даних щодо виявлення особливостей вибору та змісту ціннісних орієнтацій дітей використано серію завдань, які об’єднані експрес-діагностикою сфери ціннісних орієнтацій дошкільника, бесіду «Чинники вибору дитиною соціально значимих цінностей», методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку. Результати дослідження ціннісної складової в розвитку комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволяє на основі аналізу обстеження мовлення та його прояву у поведінці дитини старшого дошкільного віку підтвердити наступні положення. Діяльність особистості в контексті певної сфери реальності визначається станом напрацьованої на даний час системи конструктів щодо неї та відображає досвід, що має дитина та ступінь усвідомлення цього досвіду в поняттях. При цьому системи конструктів можуть бути дуже різними у плані складу, змісту та організації взаємовідношень. Всі взаємопояснення та доповнення зв’язків полягають у тому, що оцінювання різними конструктами у досвіді даної людини може бути наповнено та пов’язано емоційно значущими для дитини ситуаціями та досвідом спілкування з близькими дорослими, а також з тією змістовно значущою провідною діяльністю, яка сформована у дитини. Вибір рішення дитини про подальшу участь у мовленнєвій ситуації залежить від здатності дитини виділити головний зміст ситуації взаємодії та здатності до вибору основного принципу зміни ситуації. Якщо орієнтовно-дослідницька і виконавська частина комунікативно-мовленнєвої діяльності націлює дитину на постійну увагу до людини як головного змісту будь-якої інформації в різних видах предметно-практичної діяльності, то це сприяє розвиткові комунікативних властивостей особистості. Орієнтація на людину, комунікативна спрямованість у взаємодії визначає швидке і якісне засвоєння мови, необхідного як інструмента соціального контакту, забезпечує розвиток здібності застосування мови для реальних цілей і задач мовного спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

КРАВЧЕНКО, Оксана. "ІНКЛЮЗИВНИЙ ТУРИЗМ В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ: ПРИНЦИПИ, ФУНКЦІЇ, НАПРЯМИ ТА ВИДИ." Humanitas, no. 1 (May 6, 2022): 42–49. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.7.

Full text

Abstract:

У статті на основі вивчення наукових джерел розкрито зміст і спрямованість інклюзивного туризму як технології соціальної реабілітації в умовах закладу освіти. Основними функціями інклюзивного туризму є: соціальна відновлювана, психологічна, комунікативна, освітньо-пізнавальна, особистісно-орієнтована, компенсаторна, гедоністична, реабілітаційна, адаптаційна, соціалізаційна. Інклюзивний ефект від туристичних маршрутів буде суттєвим, якщо діяльність ґрунтуватиметься на таких принципах: незалежності, залучення, інформативності, комплексності, індивідуального підходу, можливості для реалізації внутрішнього потенціалу, стимулювання саморозвитку, необхідної підтримки, гідності, рівності, суб’єктності, принцип особливого підходу. Саме інклюзивний туризм дозволяє створити для людини з інвалідністю такі умови, які максимально компенсують її обмеження і дозволять стати активним учасником соціуму. На основі відомих розвідок з проблеми дослідження розроблено таку класифікацію видів інклюзивного туризму: за ціллю; за основним видом заняття; за способом пересування; за сезонністю; за складом туристів; за ступенем навантажень. Напрямами інклюзивного туризму виступають: природотерапія; релігійні маршрути; етнографічний туризм; культурно-пізнавальний туризм; віртуальний туризм. Інклюзивний туризм можна реалізувати через різні форми: безпосередньо відвідуючи туристичні об’єкти та дистанційно. Яскравим прикладом використання для інклюзивного туризму сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі є реалізація проекту факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини «Культурно-рекреаційно-туристична Черкащина: інклюзивно-соціальна 3D-карта» за підтримки Українського культурного фонду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Zvezdova, Olesia, and Alona Mokryak. "Еволюція публічної дипломатії НАТО." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 02 (January 15, 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.076.

Full text

Abstract:

У сучасних умовах публічна дипломатія стає важливим структурним компонентом стратегії провідних акторів світової політики, до числа яких належить Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Можна виділити кілька періодів, для кожного з яких характерні свій блок цілей і завдань публічної дипломатії, спрямованість їх розвитку відповідно до еволюції стратегічних установок блоку як моделі забезпечення колективної безпеки, такі як період холодної війни, період безпосередньо після закінчення холодної війни (або «період партнерства і співпраці» за термінологією НАТО) і період глобалізації (або «період нових умов безпеки після 11.09.2001» за термінологією НАТО). Публічна дипломатія НАТО включає сукупність форм і методів, сил і засобів пропаганди, а також способів групового спілкування, використовуваних для роз’яснення політики НАТО, сприяння у проведенні військових операцій і вирішенні інших завдань. Дана діяльність спрямована на формування «правильного розуміння» цільовими аудиторіями практичних кроків НАТО з підтримки стабільної обстановки у кризових регіонах, що виключає прояв ворожості з боку місцевого керівництва та населення щодо військовослужбовців блоку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Dynka, P. K. "Економічна освіта і наука в НЛТУ України: здобутки, проблеми та перспективи." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 10 (December 26, 2019): 30–33. http://dx.doi.org/10.36930/40291005.

Full text

Abstract:

Місією Навчально-наукового інституту екологічної економіки і менеджменту (ННІ ЕЕМ) НЛТУ України є наукове обґрунтування процесів екологізування економіки і всіх сфер життя суспільства, підготовка висококваліфікованих фахівців, компетентних у питаннях втілення вимог сталого розвитку в економічну діяльність. Зусилля колективу Інституту сьогодні зосереджені на дослідженнях актуальних еколого-економічних проблеми освіти і науки, які здійснюються у руслі світових трендів та відповідають засадам сталого розвитку. Викладачі Інституту працюють над проблемами формування екологічної економіки в Україні, шляхами переходу до екологічно обґрунтованих та економічно ефективних методів господарювання, формуванням систем екологічного менеджменту, обліку й аудиту підприємств лісового сектору економіки. Пріоритетним є науковий напрям досліджень – еколого-економічні проблеми природокористування, підґрунтя яких заклав у 70-80-х роках ХХ ст. д-р екон. наук, проф. Ю. Ю. Туниця. Ці дослідження розвинені та втілені в ідеї і концепції Екологічної Конституції Землі, виголошених від імені України в ООН (1997, 2008, 2009, 2011) та на Світовому саміті "Ріо+20" (2012), а також у рішенні Колегії МОН України щодо екологізації освіти як одного із пріоритетних напрямів діяльності МОН та всіх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності (2015). Колектив ННІ ЕЕМ працює над освітніми і науковими проблемами, які випереджують сьогоднішні потреби економіки, забезпечує їх спрямованість на потреби майбутньої постіндустріальної інформаційної цивілізації, перехід від відтворювальної системи освіти і науки до випереджувальної.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ІВАХ, Світлана. "ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДИМИ ПЕДАГОГАМИ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses 1, no. 1 (April 13, 2022): 66–72. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.11.

Full text

Abstract:

У статті конкретизовано сутність методичної роботи з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти; висвітлено основні підходи до її організації та наведено змістові характеристики її різновидів. Окреслено вимоги до організації методичної роботи з молодими педагогами у сучасному закладі дошкільної освіти: інноваційність, діалогічність, довіра, творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку педагога, надання необхідного простору для прийняття самостійних рішень, відповідальність, компетентність. Виокремлено традиційні (педагогічні ради, педагогічні читання, конференції, методичні семінари, методичні об’єднання, школи передового досвіду, школи молодого вихователя, ініціативні творчі групи) та інноваційні (використання сучасних діагностичних методик для виявлення рівня компетентності вихователів; реалізація методичного супроводу в закладі дошкільної освіти; залучення молодого педагога до інноваційної освітньої діяльності; покращення самоосвіти через застосування онлайн-ресурсів) форми організації методичної роботи з молодими педагогами в умовах закладу дошкільної освіти. Увагу акцентовано на тому, що тільки правильний підхід до вибору змісту, форм і методів методичної роботи, їх раціонально доречне поєднання дадуть змогу ліквідувати прогалини в теоретичних знаннях і практичних навичках молодих вихователів, дозволять досягти успіху та самореалізуватися в професії. Наголошено, що методичну роботу з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти слід орієнтувати на: оновлення змісту дошкільної освіти, вивчення та застосування освітніх технологій; поглиблення та розширення знань молодих вихователів, активізацію їхнього творчого потенціалу; організацію дієвого освітнього простору для дітей; інноваційну діяльність фахівців тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Мотрич, А. І. "ОСОБЛИВОСТІ КОДИФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИУ СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).397.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто підходи науковців до визна-чення змісту поняття «кодифікація законодавства», з’ясовано його сутнісні риси як правової категорії. Шляхом аналізу та виокремлення істотних правових ознак досліджуваного поняття запропоновано автор-ське визначення категорії «кодифікація соціально-за-безпечувального законодавства». Акцентовано увагу на особливостях кодифікації законодавства саме у сфе-рі соціального забезпечення, серед яких: здійснення її офіційно уповноваженими особами, публічно та прозо-ро, спрямованість на упорядкування й удосконалення соціально-забезпечувального законодавства, здійс-нення обробки не зовнішнього вираження правових норм (джерел права), а змісту таких норм. Наголошено на тому, що зазначений процес є складним і багатое-тапним і повинен включати науково-теоретичний рі-вень розробки та надання теоретичних узагальнень, висновків щодо доцільності кодифікації, способів і методів кодифікації, зауваження суб’єктів, що забез-печують практичну реалізацію та застосування соці-ально-забезпечувального законодавства, громадське обговорення, а також офіційно-законодавчий рівень, на якому відбувається власне оформлення законопро-екту та прийняття кодифікованого акта. Cкладність со-ціально-забезпечувального законодавства призводить до неможливості його адекватного розуміння та реалі-зації з боку правомочних осіб – здебільшого пересічних людей. Нормативно-правові акти із соціального забез-печення настільки вузьконаправлені, неоднозначно та несистематизовано викладені, що усвідомити дійсний їхній зміст і систему може лише фахівець, який що-дня їх застосовує. Вчені, наводячи власні міркуван-ня щодо змісту кодифікації як форми систематизації законодавства, виокремили найбільш істотні її правові ознаки. Погоджуємося із твердженнями, що кодифі-кація соціально-забезпечувального законодавства – це високоорганізована, упорядкована діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Усиченко, О. В. "ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ОЦІНЮВАЛЬНИХ УМІНЬ ЗДОБУВАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИУ ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 164–72. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.15.

Full text

Abstract:

У статті доведено актуальність проблеми формування інтелектуально-оцінювальних умінь здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти. Установлено, що оцінювальні вміння здобувачів освіти доцільно розглядати у взаємозв’язку з інтелектуальними, оскільки редукція вмінь до спеціальних (предметних) умінь не враховує інтелектуальну спрямованість оцінювальної діяльності, що «збіднює спектр методичних можливостей формування вмінь самоконтролю і самооцінювання». На підставі узагальнення різних підходів учених щодо тлумачення суті та структури інтелектуальних та оцінювальних умінь визначено авторську позицію до розкриття вказаних характеристик в інтеграції означених умінь. Інтелектуально-оцінювальні вміння визначено як здатність учнів, котра виражається в уміннях мислити, порівнювати, структурувати об’єкти та інформацію, аналізувати класифікувати та узагальнювати отримані дані та результати, вміння виділяти головне і концентрувати свою увагу на ньому, вміння мотивувати свою діяльність та прогнозувати її результати; отримувати, переробляти та застосовувати інформацію з різних джерел; співвідносити отримані результати з поставленою метою; здійснювати самоконтроль і самооцінку. Стверджується, що сформованість інтелектуальних умінь надаватиме можливість учням ефективно опрацьовувати інформацію та оперативно вирішувати пізнавальні та навчально-професійні завдання, сформованість оцінювальних умінь сприятиме одночасно об’єктивному обробленню доступної інформації, результатів навчання тощо. На підставі теоретичного аналізу наукових джерел було виділено групи інтелектуально-оцінювальних умінь здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти: пізнавально-логічні; інтелектуально-інформаційні; перетворювально-творчі; рефлексивно-самооцінювальні. На підставі вивчення різних теорій та концепції формування умінь автором визначено етапи технології формування інтелектуально-оцінювальних умінь учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти: мотиваційно-настановчий, когнітивно-розвивальнй, операційно-діяльнісний, рефлексивно-коригувальний.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ШУМЕЙКО, З. Є. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 67–72. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.10.

Full text

Abstract:

Автор статті визначає особливості формування критичного мислення у майбутніх фахівців Державної кримінально-виконавчої служби в процесі їхньої професійної підготовки. Науковиця звертається до історичних аспектів застосування технології розвитку критичного мислення, визначає ознаки сформованості критичного мислення, описує основні етапи формування критичного мислення в межах навчального заняття – актуалізацію, осмислення та рефлексію. Вона обґрунтовує завдання кожного з указаних етапів і вказує методи, що будуть ефективними для формування критичного мислення майбутніх фахівців Державної кримінально-виконавчої служби. Автор обґрунтовує доцільність переходу від форм і методів навчання інформативно-репродуктивного характеру до проблемних і дослідницьких завдань. Автор визначає особливості професійної підготовки майбутніх фахівців Державної кримінально-виконавчої служби в контексті реалізації технології розвитку критичного мислення в освітньому процесі, зокрема такі як: використання завдань, спрямованих на аналіз, синтез, порівняння, установлення логічних зв’язків, узагальнення; дослідницька діяльність на основі самостійної пізнавальної активності курсантів, їхньої міжособистісної взаємодії й постійної співпраці; заохочення курсантів до пошуку інформації, взаємооцінювання, оперування доказами та формулювання висновків; організація співпраці на основі пояснення, дискутування, обґрунтування, висунення гіпотез, генерування ідей, спільного розв’язання завдання, прийняття рішень; спрямованість навчальної діяльності не на констатування фактів, а на формулювання власних суджень. Автор статті доводить, що в процесі впровадження технології розвитку критичного мислення в професійну підготовку майбутніх фахівців Державної кримінально-виконавчої служби викладач має пам’ятати про ефективне використання часу, підбір оптимальних методів і прийомів навчання, створення умов для вільного вираження курсантами власних думок та ідей, спонукання їх до активної позиції в межах освітньої діяльності, формування атмосфери взаємної поваги й довіри.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

МОНКЕ, Олена, and Тетяна БОЛОТЕНКО. "РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 43–48. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.7.

Full text

Abstract:

У статті аналізується проблема розвитку творчих здібностей дошкільників засобами художньої літератури. Уточнено ключові позиції дослідження. Передусім зазначено, що у філософських концепціях творчість розглядається як самореалізація особистості. Дитячу творчість розуміють як створення дитиною суб’єктивно значущого для неї продукту. Дитяча творчість характеризується тим, що дитина емоційно відгукується, ціннісно ставиться до твору через художнє слово, творчу роботу в різних видах діяльності. Літературну творчість розуміють як здатність дитини самостійно складати розповіді, оповідання й казки. Феномен «творчі здібності» визначають по-різному. Зокрема, як здатність знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду; синтез властивостей особистості, які характеризуються ступенем відповідності певного виду творчої діяльності вимогам до неї, та зумовлюють результативність такої діяльності. Творчу обдарованість розглядають як індивідуальний творчий мотиваційний і соціальний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна компетентність, художні, психологічні та біологічні можливості. Талант розуміють як систему якостей і особливостей, що дозволяє особистості досягти видатних успіхів в оригінальному здійсненні творчої діяльності. Творчі здібності яскраво проявляються в дошкільному дитинстві й розвиваються в процесі спеціально організованого навчання, зокрема в літературній і тісно з ній пов’язаній художньо-мовленнєвій діяльності. Особливо міцний зв’язок між такими компонентами художньо-мовленнєвої діяльності, як виконавча діяльність і творчість. Творчість об’єднує художню, ігрову та пізнавальну активність дошкільників. Для виникнення та активізації творчих проявів дітей слід створити специфічні сприятливі умови. У статті проаналізовано основні засоби змістового впливу на розвиток творчих здібностей особистості дитини в художньо-мовленнєвій діяльності. Художньо-мовленнєва діяльність має самоцінне значення для розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку, зокрема для розвитку літературної творчості. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в дослідженні й перевірці педагогічних умов розвитку творчих здібностей дошкільників у художньо-мовленнєвій діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Геращенко, Я. М. "СОЦІАЛЬНА МЕРЕЖА INSTAGRAM ЯК ЗАСІБ ПРОСУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ: ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ТУРИЗМУ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 55 (2020): 76–87. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.06.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються питання практичного застосування інформаційних технологій у підготовці майбутніх фахівців туристичної галузі, зокрема з молодіжного туризму. Проаналізовано наукові пошуки закордонних та українських педагогів- практиків щодо використання інформаційно-комунікативних технологій в освітній діяльності та реклами туристичних послуг. Визначені чинники, які зумовлюють потребу у зміні/перегляді освітніх форм навчання: швидкий розвиток інформаційних технологій, інформаційно-технологічна обізнаність, світові економічні і соціальні виклики. Розглянуті форми освітньої діяльності: дистанційне і змішане навчання та сучасні методи підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі. Доведено, що використання інформаційних технологій підвищує ефективність навчання, розширює доступ до інформаційних ресурсів, формує фахові вміння і навички студентів, зокрема в рекламі молодіжних туристичних послуг. Проаналізовано середні показники успішності з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі» за 2016-2021 роки, які демонструють підвищення середнього балу заключного тестування після введення оновленого модуля, присвяченого способам просування молодіжного туристичного продукту засобами соціальних мереж. Зазначено, що підготовка конкурентоспроможних кадрів для галузі туризму має бути націлена на формування у майбутніх фахівців умінь планувати розвиток туристичної галузі з огляду на світові перспективи. Схарактеризовані поняття «туристичний продукт», «молодіжний туристичний продукт», «туристична реклама» та розглянуті їх зміст, сутність і спрямованість. Визначено мету та основні функції туристичної реклами. Розглянуто сучасний метод просування молодіжного туристичного продукту засобом обраного плейсменту – Instagram. Описано алгоритм дій: дослідження потреб молодіжного сегменту ринку; створення контент-плану; розробка сторінки в соціальній мережі та її наповнення згідно з темою завдання. Конкретизовано шляхи досягнення поставлених завдань: проведення лекції-огляду «Соціальні мережі в рекламі молодіжних туристичних послуг» та практичні заняття з дисципліни «Рекламна діяльність в туризмі», в ході яких обговорені приклади просування молодіжного туристичного продукту. Зазначено, що запропонована нами форма навчання розвиває інноваційно-творче мислення майбутнього фахівця молодіжного туризму. Зроблено висновок щодо важливості використання ІКТ під час підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Melnychuk, Iryna. "ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 20 (September 30, 2019): 102–5. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.102-105.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено, що професійна підготовка майбутніх логопедів базується на опануванні студентами вмінь корегувати окремі складники порушеної мовленнєвої діяльності, що проявляються на ранніх етапах розвитку дитини. Актуалізовано використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх логопедів, які покликані опанувати вміння і навички організації оптимальної міжособистісної взаємодії з дітьми-логопатами. Мета дослідження – розкрити можливості інтерактивних технологій у підготовці майбутніх логопедів до роботи за фахом та обґрунтувати методику використання інтерактивних вправ у роботі логопедів. Установлено, що для корекційно-розвиткової роботи з дітьми з тяжкими порушеннями мовлення фахівці-логопеди можуть використовувати інтерактивні завдання. Майбутні логопеди в процесі професійної підготовки повинні апробувати такі інтерактивні вправи, які зможуть використовувати на заняттях з дітьми-логопатами. До таких завдань відносимо вправи для артикуляційної гімнастики. У статті наведено приклади окремих інтеракцій для навчання майбутніх логопедів роботи з дітьми-логопатами. Доведено, що в професійній підготовці майбутніх логопедів необхідно зорієнтовувати студентів на розробку індивідуальної стратегії корекції порушень мовлення в розвитку кожної дитини. Задля цього доцільно спочатку апробувати на заняттях окремі інтерактивні вправи, які майбутні фахівці можуть адаптувати для цілеспрямованого розвитку мовленнєвої діяльності окремо взятої дитини, яка має індивідуальні специфічні мовленнєві порушення, пов’язані з психофізичними змінами в організмі, проблемами здоров’я, що ускладнюють соціальну адаптацію, навчання, розвиток дітей. Отже, використання інтерактивних технологій у процесі професійної підготовки майбутніх логопедів має на меті розв’язання кількох важливих і взаємопов’язаних завдань: спрямованість професійної освіти на реальну практичну діяльність фахівця-логопеда, що сприятиме зростанню рівня його конкурентної спроможності на сучасному ринку праці; формування вмінь застосовувати особистісно зорієнтований підхід до дітей з різними логопедичними проблемами; розвиток креативності в розробці індивідуальних стратегій організації інтерактивної взаємодії з дітьми-логопатами шляхом адаптації апробованих під час навчання інтерактивних вправ і технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

ДАШКОВСЬКА, АЛІСА. "ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ У ВИКОРИСТАННІ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ В КОРЕКЦІЙНО-ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ЗОРОМ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 50–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-50-59.

Full text

Abstract:

У статті відзначається, що корекційно-компенсаторна спрямованість навчання й виховання дітей з порушеннями зору є змістом усієї освітньої діяльності закладу спеціальної освіти, що реалізується під час формування компетентностей, потрібних для подальшої їх соціалізації. Важливого значення набуває використання в корекційно-виховній роботі закладів спеціальної освіти для дітей зі зниженим зором молодшого шкільного віку української народної іграшки, діяльність з якою сприяє усуненню вторинних відхилень, що виникли внаслідок порушення зору. Зазначено, що низький рівень діяльності учнів молодшого шкільного віку зі зниженим зором з народною іграшкою пояснюється тим, що вона не знайшла свого належного місця в освітньому процесі спеціальної школи та характеризується цілим рядом причин, основною з яких є необізнаність педагогів щодо можливостей її використання. Запропонована експериментальна методика підвищення рівня фахової компетентності педагогів до використання української народної іграшки в корекційно-виховному процесі освітніх закладів для дітей молодшого шкільного віку зі зниженим зором. Експериментальна методика реалізувалася в три етапи. На першому етапі педагоги на семінарах теоретично ознайомлювались з українською народною іграшкою як видом декоративно-прикладного мистецтва. На другому етапі були проведені тренінги, на яких педагогів знайомили з передумовами розвитку творчої діяльності та технологіями художньо-педагогічної діяльності. Третій етап підвищення фахової компетентності педагогів був присвячений серії майстер-класів з виготовлення української традиційної народної іграшки. Запропонована експериментальна методика що включала проведення семінарів, майстер-класів та тренінгів, сприяла підвищенню рівня фахової компетентності педагогів до використання української народної іграшки в роботі з дітьми, які мають знижений зір. Ключові слова: методика, народна іграшка, компетенція, корекційно-освітній процес, знижений зір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Прасюк, В. М. "ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).367.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена визначенню поняття «державний фінансовий контроль». Зауважено, що теоретичний складник дослідження питань у сфері адміністративно-правового регулювання державного фінансового контролю вимагає детального аналізу, а тому передбачає визначення певної системи основних категорій. На підставі довідникової, енциклопедичної, словникової літератури досліджено сутність і зміст понять «контроль», «державний контроль», «фінансовий контроль», «державний фінансовий контроль». Поняття «контроль» охарактеризовано як одну із функцій управління, яка представляє собою систему спостереження та перевірки за діями керованого об’єкта для оцінки ефективності прийняття управлінських рішень. Доведено, що правова природа державного контролю полягає в тому, що він здійснюється конкретними державними органами та їх посадовими особами у чітко визначених рамках закону і призводить до певних юридичних наслідків. Підтримано позицію тих науковців, якими запропоноване співвідношення зазначених понять, що дає змогу встановити чіткий розподіл повноважень на кожному рівні управління, зрозуміти організацію раціональної взаємодії між суб’єктами контролю та межі відповідальності. Обґрунтовано, що часто державний фінансовий контроль розглядають: як одну з найважливіших функцій управління суспільними фінансовими ресурсами; як систематичну діяльність органів державної влади і управління. Доведено, що державний фінансовий контроль є складовою части-ною фінансового контролю і одним з видів державного контролю, тому його варто розглядати як одну із форм управлінської діяльності, як самостійну функцію управління, яка має цільову спрямованість, певний зміст і способи його здійснення. Запропоновано авторську дефініцію поняття «державний фінансовий контроль».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Магновський, І. Й. "Правозастосування як категорія особливої форми реалізації права." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 59–66. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.682.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню у загальнотеоретичному контексті окремих аспектів організації процесу правозастосування як категорії особливої форми реалізації права, що полягає у державно-владній реалізації правових приписів, своєчасність та активність котрих якісно позначається та впливає на формування і розвиток інституцій громадянського суспільства. Усвідомлено розуміння такої багатоаспектної категорії, як правозастосування, та його проблематику на сучасному етапі державотворення, де одним з основних завдань постає підвищення якості впровадження нормативно-правових актів. Зауважується, що застосування права викликано певним комплексом об'єктивних і суб'єктивних обставин, які зумовлюють спрямовану на реалізацію норм права і здійснювану у спеціально встановлених формах державно-владну діяльність органів держави та місцевого самоврядування. Наголошується, що правозастосування є один зі способів державно-правового впливу на суспільні відносини, їх регулювання, відповідно до якого здійснюється таке державне управління у соціально-правовому середовищі. Підкреслюється, що зміст правозастосовчої діяльності можливо розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції тощо. Указується на завдання суб'єктів правозастосування, серед яких - співдіяльність, примус до реалізації правових норм, покладання відповідальності. Виокремлено особливості правозастосування, які вказують на його специфіку, а саме: правозастосування здійснюється від імені держави спеціальними органами, тобто, як і правотворчість, є прерогативою державно-владної діяльності; сутністю правозастосування є не лише регулювання певного виду відносин, а й призначення покарання, що накладає відбиток і на дію правових приписів; правозастосування дає можливість забезпечити дію правових приписів у тих випадках, коли інші форми реалізації права є неможливими; правозастосування є однією із суттєвих гарантій забезпечення та охорони дії правових приписів як засобу владно-регулятивного впливу держави на суспільство. Констатується практична спрямованість теорії правозастосування, яка природно зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Підсумовується ефективність правозастосування як комплексного правореалізаційного процесу із прикладним характером, котра криється у єднанні та взаємозумовленості його суб'єктів, у яких закладені фактори примусу та накладення відповідальності, базуючись на юридичному підґрунті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Фоміна, Л. В., and Н. А. Наливайко. "РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Педагогіка та психологія, no. 62 (August 2019): 180–92. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.20.

Full text

Abstract:

У статті визначено основні поняття дослідження на основі аналізу різних джерел та праць науковців. Проаналізовано визначення педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти (МЗВО) та визначено різні аспекти підвищення педагогічного потенціалу, зокрема поліпшення педагогічного потенціалу МЗВО є впровадження сучасних методів викладання та навчання, які представлені в різних галузях медицини або в поєднанні з іншими клінічними предметами, такими, як: моделювання або перевернуті моделі навчання в аудиторії. У роботі надано авторське розуміння визначення педагогічного потенціалу МЗВО як багатофакторного утворення, яке включає: традиції відповідного навчального закладу з чіткими правилами педагогічної, наукової та навчальної діяльності; матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, який ґрунтується на використанні цифрових засобів навчання та комунікації; професійний педагогічний потенціал педагога як рушійної сили у процесі передачі знань та умінь у медичній справі; готовність адміністрації МЗВО до модернізації освітнього процесу в контексті постійних змін та нововведень у медичну справу; гуманістична спрямованість у процесі підготовки майбутніх фахівців медичної справи. У дослідженні визначено важливу роль педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти у процесі саморозвитку здобувачів освіти через: сукупність сформованих традицій, реальних можливостей і тенденцій розвитку медичної освіти; варіативність і можливість безперервного інтенсивного професійноособистісного зростання майбутнього лікаря протягом всієї професійної діяльності в сфері охорони здоров’я; інтеграція теорії і практики, персоніфікована в педагогічних ресурсах викладачів, які успішно поєднують наукову, викладацьку діяльність і медичну практику, реалізовану на клінічних базах; розвиток інноваційного і технологічного середовища науково-дослідних центрів, лабораторій, наукоємного обладнання та інструментарію сучасного ЗВО; активне впровадження інформаційних освітніх технологій як джерела нових знань у галузі медицини для професійно мобільного затребуваного кваліфікованого фахівця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Руденок, Алла, and Тетяна Замяла. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛІЗАЦІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 220–34. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.227.

Full text

Abstract:

У науковій статті з’ясовано й обґрунтовано сутність і структуру феноме на “мовленнєва особистість дошкільника”, чинники, що впливають на ефективне формування мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку; визначено критерії та їх показники, педагогічні умови формування мовленнєвої особистості дошкільників; здійснено діагностику словникової мобільностіресп ондентів; описано психолінгвістичну модель та експериментальну методику формування мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку засобами театралізованої діяльності. Феномен “мовленнєва особистість” становить суттєвий інтерес для дошкільної психолінгвістики і лінгводидактики. У цьому напрямі проводилися дослідження різних науковців: А. Богуш, Л. Калмиковою, О. Трифоновою й О. Кисельовою. Зокрема, А. Богуш вважає, що мовленнєва особистість дошкільника виступає в ролі активного, ініціативного мовця, відкритого для будь-якого спілкування, який легко та невимушено вступає у спілкування з дітьми і дорослими; використовує мовні та немовні засоби виразності, володіє формулами мовленнєвого етикету, має досить розвинуті комунікативні здібності і достатній рівень розвитку рідної мови. Формуванню мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку сприяли такі педагогічні умови: комунікативна мовленнєва спрямованість навчання; мотивація мовленнєвої діяльності; заглиблення дітей в активну комунікативно-мовленнєву діяльність; інтегрований підхід до розвитку мовлення і вивчення мови. У статті було досліджено, що мовленнєва особистість дошкільника – це суб’єкт мовленнєвої комунікації та мовленнєвої діяльності, здатний до опосередкованої мовленнєвої поведінки із соціальними за походженням і суттю мотивами, до усвідомленого керування власною мовленнєвою поведінкою на фоні усвідомлених мовленнєвих мотивів-цілей; суб’єкт із мовною свідомістю та мовною самосвідомістю, що починає формуватися саме в дошкільному віці. Також для формування мовленнєвої особистості дошкільника пропону-ється використовувати такий ефективний засіб арт-терапії як театралізація навчального процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Фоміна, І. Л. "ПРИНЦИП ДІАЛОГІЗМУ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УСНОГО МОВЛЕННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 99–103. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-15.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню принципу діалогізму у процесі навчання усного мовлення іноземних студентів, викладено теоретичний аналіз щодо принципу діалогізму. Загальновизнано, що на заняттях студент повинен отримати різні вміння та навички вести усне мовлення. Насамперед саме це вміння допоможе студентам не лише адаптуватися до нової країни, а й повноцінно спілкуватися як у процесі навчання, так і в повсякденному житті. Визначено, що у процесі навчання принципу діалогізму іноземні студенти в першу чергу мають засвоїти основні одиниці діалогічного мовлення, а саме: репліка як стимул, інша репліка як відповідь чи реакція, що неодмінно ґрунтується на правильно побудованій логічній системі мовної взаємодії: питання – відповідь, питання – контрпитання, повідомлення – питання, повідомлення – запрошення або прохання, повідомлення – згода або незгода, повідомлення-наказ чи повідомлення-прохання – емоційна реакція. Констатовано, що у процесі навчання діалогу студент отримує не лише навички усного мовлення, а й уміння вільно взаємодіяти з представниками іншомовної культури, тому що добір лексики, її опрацювання, запам’ятовування якихось окремих мовних зразків чи мовних цілісних конструкцій сприяє не тільки швидкому вивченню нової для них мови, а й виходу в монологічне мовлення. Зроблено акцент на тому, що у процесі навчання усному мовленню необхідно дотримуватися принципу «від простого до складного». Це допоможе на початковому рівні навчання відшліфувати правила наголосу слів та ритміки речень; дізнатися про основні типи інтонаційних конструкцій нової для них мови. З’ясувалося, що тематична спрямованість навчальних діалогів повинна відповідати найтиповішим мовним ситуаціям, нову лексику, що вводиться у діалоги, обов’язково необхідно пов’язувати з певною темою. Отже, основне комунікативне завдання є тією рушійною силою, яка виводить студента в самостійну мовленнєву діяльність. Одним з актуальних чинників кращого засвоєння усного мовлення іноземними студентами є діалог.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Філіпчук, Наталія. "СТАНОВЛЕННЯ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 14 (December 28, 2019): 29–49. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-3.

Full text

Abstract:

Доведено, що музейна педагогіка на території Західної України формувалася у взаємозв’язку з освітніми і культурними інституціями; відтак було закладено підвалини для розвитку національного музеєзнавства і музейної освіти. У статті узагальнено фактологічний матеріал з виникнення і функціонування музейних осередків на західноукраїнських землях, що підтверджує спрямованість інтелігенції, громад, окремих діячів культури, мистецтва, освіти на формування музейної справи задля національного ствердження через мистецтво. З-поміж вагомих подій позиціоновано створення у Львові галереї європейського мистецтва та заснування Львівського історичного музею. Акцентовано увагу на місії цього музею у різні історичні епохи, державоутворення, часто полярні концепції, які відображали ідеологію тих політичних режимів, що панували в цей час на українських землях Галичини. Проаналізовано діяльність музеєзнавця Я. Пастернака, який очолював музей Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, особливу увагу зосереджено на проведених за його участі масштабних розкопках у Празі, викладацькій праці в Празькому, Геттінгенському, Мюнхенському, Боннському і Львівському університетах, греко-католицькій Богословській Академії у м. Львові, відділі Інституту археології АН УРСР, Державному Археологічному Інституті в Торонто. Автором розглядається національний музей національної культури і мистецтва імені Андрея Шептицького, його концепція, що вибудована на принципах історизму, історичної правди про культурний розвиток українського народу, пам’ятки західноукраїнського портретного малярства кінця XVII–ХІХ ст., роботи класиків української образотворчості: К. Устияновича, М. Мурашка, Т. Копистинського, М. Пимоненка, С. Васильківського, Ф. Красицького та ін., а також твори митців, чиї імена були надовго викреслені з духовної скарбниці українського народу, М. Бойчука, М. Сосенка, Л. Геца, П. Холодного та ін. У статті розкрито як добрий приклад збереження культурної спадщини історію та функціонування Львівського музею народної архітектури і побуту «Шевченків Гай», що почав формуватися в 1930 р. Доведено, що наведені факти з розвитку музейної культури та освіти в Західній Україні підтверджують безперервність у становленні культурного образу України, уможливлюючи збереження народом національної ідентичності, націєкультурності, етносвоєрідності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

КВАСНИЦЯ, Ірина. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ТРЕНЕРА-ВИКЛАДАЧА З ВИДУ СПОРТУ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 288–96. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-288-296.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються теоретико-методологічні засади формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів з виду спорту в закладах вищої освіти. Зазначено, що в умовах сучасного ринку праці професійна освіта сприятиме становленню конкурентоспроможної особистості тільки за умови формування в неї професійної мобільності, актуальність якої пов’язана з соціальним замовленням. Наукова категорія “професійна мобільність” розглядається як системне багаторівневе явище, яке потребує міждисциплінарного підходу дослідження. Мета статті – визначити наукові підходи до формування професійної мобільності майбутніх тренерів-викладачів у закладах вищої освіти. Автором визначено зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на цей процес. У роботі проаналізовано наукові підходи до формування професійної мобільності фахівця сфери фізичної культури і спорту в умовах закладів вищої освіти. Автором визначено, що концептуальними підходами формування професійної мобільності майбутнього тренера-викладача в закладах вищої освіти є системний, діяльнісний, особистісний, компетентнісний, аксіологічний., синергетичний, праксеологічний. Упровадження отриманих результатів передбачає: вивчення професійної мобільності як цілісної системи, що об’єднує взаємопов’язані та взаємозумовлені компоненти (системний підхід); розвиток фахових компетентностей (переважно компетентнісний, діяльнісний підходи); спрямованість змісту фахової підготовки майбутніх тренерів-викладачів на пошук найбільш оптимальних шляхів досягнення мети в тренерській діяльності, орієнтацію таких методів роботи з майбутніми спортивними педагогами, які б забезпечили їхню підготовку не лише як висококваліфікованих фахівців, але й високоморальних громадян (аксіологічний підхід); формування професійно важливих якостей і практичних навичок як засобів саморозвитку, самоорганізаці, самоосвіти особистості, становлення її як суб’єкта професійної діяльності (особистісний, синергетичний підходи); вдосконалення процесу формування професійної мобільності майбутніх фахівців фізкультурно-спортивного профілю на забезпечення їхньої успішності в майбутній професійній діяльності, уміння результативно планувати й виконувати фахову діяльність в майбутньому (праксеологічний підхід). Ключові слова: професійна мобільність, формування професійної мобільності, тренер-викладач, наукові підходи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Георгян, Надія, Тетяна Садова, and Наталія Бонзарева. "ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ЕТНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 151–59. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245410.

Full text

Abstract:

Стаття має науково-методичний характер та розкриває теоретичне підґрунтя та досвід роботи з проблеми формування основ етнічної культури у старших дошкільників засобами активної анімації. Проаналізовано авторські підходи до трактування поняття етнічної культури та особливості формування основ етнічної культури у дітей дошкільного віку. Визначено, що засвоєння культури етносу в дошкільному віці дає змогу розуміти народні традиції, мову, надає можливість дітям стати носіями власної національної культури. Одним із засобів розвитку етнічної культури виступає мистецтво мультиплікації, створення мультфільму дітьми як засобу організації освітнього процесу. Акцентовано увагу на особливостях етнокультурного виховання, важливим завданням якого є формування умінь дитини орієнтуватися в етнокультурі, самостійно діяти в етнокультурному середовищі. Діти повинні набути досвіду виконання соціальних ролей, засвоїти властиву народу культуру світобачення та поведінки. Реалізація означених завдань здійснювалась завдяки використанню проектної технології «Мультмайстерня» як інтерактивної моделі освітнього процесу. Проектна технологія «Мультмайстерня» визначається як системотворчий компонент формування особистості, як фактор інтеграції соціальних запитів і педагогічних умов. Провідними лініями збагачення освітнього процесу з формування основ етнічної культури було визначено: предметно-інформаційну збагаченість; регулятивно-моральну забезпеченість; емоційно-ціннісну, культурну спрямованість; продуктивно-творчу діяльність. Доведено, що ефективне формування основ етнічної культури у старших дошкільників можливе за умови використання технології «Мультмайстерня». Створення мультфільму наближає дітей до нових явищ життя, особливостей буття етносу. Засвоєння культури відбувається через зміст мультфільму. Діти вживаються в різні соціальні позиції, знайомляться з особливостями взаємовідносин. Використання технології «Мультмайстерня» допомагає дитині знайти відповідь на глибинні запитання: Де я народився? Де я живу? На кого я схожий? Якою мовою розмовляю? та ін. Дошкільники здобувають первинні знання про свою етнічну приналежність, опановують соціальний досвід народу, його традиції та звичаї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Ребуха, Лілія. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ТА ПЕДАГОГІЧНИХ СКЛАДОВИХ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 337–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.277.

Full text

Abstract:

Міжкультурну компетентність розглядаємо як здатність майбутніх фахівців ефективно взаємодіяти з особами, котрі є представниками інших культур та здійснювати результативну професійну діяльність з урахуванням різниці між стереотипами мислення різних народів.Ефективне формування міжкультурної компетентності в майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти уможливлене за зреалізування освітніх технологій, що ведуть до розуміння студентами власної культури та набуття особистісного культурного світогляду; об’єктивного ставлення до культурних відмінностей між народами; отримання знань щодо різних культурних світосприймань; набуття міжкультурних комунікативних навичок. У структуру формування соціально-психологічних та педагогічних складових міжкультурної компетентності майбутніх фахівців входить когнітивний, афективний, операційний та поведінковий компоненти. Обґрунтовано, що розвиток когнітивно-пізнавальних мотивів у навчальній аудиторії є важливою умовою вивчення і розуміння інших культур, а відтак формування міжкультурної компетентності студентів закладів вищої освіти.У даній статті зазначено можливі шляхи формування особистісної міжкультурної компетенції майбутніх фахівців за допомогою ігрових педагогічних технологій. Визначено велику роль педагогічних ігор в навчанні студентів соціономічних професій, так як вони характеризуються значним науковим та практичним потенціалом. В процесі гри студенти закріплюють знання про культуру інших націй і народностей, отримують досвід використання набутих знань на практиці та осмислено виробляють шанобливе ставлення до представників інших культур. Установлено, що формування міжкультурної компетенції відбувається за дієвого рольового розігрування міжкультурних ситуацій з уривків літературних та наукових творів, розв’язання творчо спрямованих на інокультуру кейсів та професійних задач.Визначено практичну спрямованість міжкультурної компетентності майбутніх фахівців соціономічних професій, сутність якої полягає у здатності студентів розуміти, спілкуватися і ефективно взаємодіяти з індивідами, що є представниками інших культур.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Спрямованість на діяльність'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles