Journal articles on the topic 'Спосіб описовий'

Мета статті — показати роль діалектизмів і просторіччя в малій прозі В. М. Шукшина. За допомогою цього шару лексики автор зображує не тільки простоту і наївність жителів провінційних міст і сіл, а й належність персонажів до тієї чи іншої місцевості. Об’єкт дослідження — позалітературна лексика у творах малої прози В. М. Шукшина. Предмет вивчення — роль позалітературної лексики серед художніх засобів в ідіостилі В. М. Шукшина. У роботі використано методи аксіологічного, семантичного аналізу й описовий метод. У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки: у творах В. М. Шукшина позалітературна лексика застосовується для більш повної і достовірної мовної характеристики персонажів різних соціальних шарів і груп суспільства, виявляються регіональні особливості їхнього мовлення. Крім того, письменник використовує таку лексику з метою досягнення комічного ефекту своєї промови. Вводячи у структуру тексту літературної лексики, автор не тільки занурює читача в суть справи, а й робить його учасником описуваних подій, відверто зображує побут, спосіб життя, будні й свята пересічних селян.

Стаття присвячена проблемі скорочення слів у сучасній англійській субмові насособудування, що в терміносистемах різних галузей є очевидною. Вона актуальна й для субмови насособудування. Ця галузь зазнає сьогодні бурхливого розвитку й потребує, відповідно, уніфікації й кодифікації власної термінології. Продуктивним способом творення термінів насособудування є абревіація. Тож постала необхідність виявити особливості цього явища, прояснити причини з’яви скорочених термінів. Мета статті – вивчення специфіки процесу скорочення слів у словотвірній системі англійської мови й ідентифікація основних моделей скорочених термінів насособудування. Застосована в дослідженні методика має комплексний характер. Тут використано описовий метод, який уможливив опис словотвірної структури лексичних одиниць термінологічної підсистеми насособудування; структурний – використаний для ідентифіації словотвірних моделей, за якими утворено терміни насособудування; метод компонентного аналізу – для опису значень терміноодиниць цієї підсистеми; метод кількісного підрахунку – для виявлення тенденцій уживання терміноодиниць. Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній уперше здійснено аналіз сучасної англійської термінологічної лексики насособудування; ідентифіковано способи творення скорочених термінів, виявлено словотвірні моделі. Висновки. Аналіз способів термінотворення субмови насособудування свідчить про те, що в ній лексичні одиниці, утворені шляхом скорочення, становлять 12%. Цей спосіб посідає четверте місце серед продуктивних способів словотвору розглядуваної субмови (після афіксації, словоскладання й конверсії). Серед способів абревіації галузі насособудування виокремлюємо ініціальну абревіацію, абревіацію, подану у вигляді комбінації ініціальних літер з повним словом, абревіацію у вигляді урізання, внутрішньослівну абревіацію однослівних термінів, абревіацію на основі елімінування, тобто випадіння певних компонентів, абревіацію, що реалізується у вигляді акронімів, абревіацію на основі телескопії.

Мета статті – висвітлити особливості когнітивного підходу до інтерпретації феномена метафоризації термінів. Аналіз здійснено з актуалізацією економічної лексики. Об’єкт аналізу – терміни-метафори, утворені на основі когнітивних процесів. Предметом розгляду обрано когнітивні механізми їх метафоризації. Для цього застосовано описовий метод, прийоми дефінітивного, структурно-семантичного, порівняльного та лексикографічного аналізу. Результати дослідження. Доведено значущість когнітивного метафоричного термінотворення. Установлено, що когнітивна термінологічна метафора – це інструмент, який дає змогу репрезентувати нове спеціальне поняття через відомі об’єкти, реалії іншої сфери знань, і реалізується не лише як засіб номінації, але і як спосіб дефініювання понять. Визначено, що особливість когнітивної метафоризації термінів полягає у здатності фахівця встановлювати подібність між різними елементами окремих галузей знань, баченні одного компонента через інший. Відстежено найчастотніші різновиди когнітивної метафоризації в економічній термінології: гештальтний, дифузний, структурний. З’ясовано, що потужний чинник формування термінології економічної галузі – це прецедентні метафори, утворені на основі актуалізації образів героїв відомих творів. Галузь застосування результатів: зібраний і опрацьований матеріал може бути використаний під час укладання термінологічних словників, подальшого упорядкування й опису економічної термінології. Висновки. Термінологічна метафора в економічній терміносистемі має високу активність і когнітивний характер. Прецедентність – невід’ємна ознака сучасної термінології. Термінологічні словники не «встигають» фіксувати нові метафоризовані одиниці, але виважено й вивірено кодифікують їх, максимально засвідчуючи рівень інтелектуального ресурсу й когнітивного мислення нації.

Стаття присвячена дослідженню особливостей перекладу англійських фразеологізмів, що описують основні риси людини: її здібності, характер і емоційний стан в англійській та українській мовах. Проаналізовано їхні відмінності та збіжності на лексико-семантичному рівні, виявлено компоненти, навколо яких центруються фразеологізми і які визначають їхнє семантичне наповнення та будову. Виявлено, що семантична та прагматична тотожність досліджуваних одиниць в англійській та українській мовах не завжди корелює з лексичною та синтаксичною, про що свідчать моделі, за якими їх утворено. Компонентний аналіз допоміг з’ясувати, з якими образами найчастіше асоціюється характер людини, її емоційний стан та здібності. Розвідка показала, що до основних способів перекладу фразеологічних одиниць на позначення рис людини відносимо переклад фразеологічним еквівалентом, запозиченим обома мовами з іншої або наявним у мові перекладу; фразеологічним аналогом, який має те саме значення, але базується на іншому образі, переважно нейтральному щодо національного забарвлення; калькою, що полягає у спробі скопіювати англійський образ і створити нову фразеологічну одиницю; описовий переклад, який виявився домінантним з огляду на особливості світосприйняття й уподобань обох народів. Установлено, що основними джерелами постання фразеологізмів та збагачення їхнього складу є запозичення внаслідок міжнаціональних контактів, жива народна мова як відображення звичаїв і традицій, зайнятості носіїв мови в певній сфері, а також Біблія. Фразеологічні одиниці є частиною фольклору, відображенням вірувань, духу народу, його ментальності, тож дослідження їх може привести до розуміння особливостей етносвідомості, допоможе зрозуміти спосіб мислення того чи того народу, що має самобутню манеру вираження.

Фразеологія становить культурно навантажений шар лексики і віддзеркалює знання та уявлення мовців про довкілля та своє буття. Досвід орієнтації у просторі набуває особливого значення для носіїв південних варіантів англійської мови з огляду на демографічні зміни та міграцію з північної до південної півкулі. Саме цим можна пояснити продуктивність фразеологізмів, утворених унаслідок процесів концептуалізації на основі орієнтаційної метафори, у новозеландському національному варіанті англійської мови. Орієнтаційна метафора є внутрішньо систематизованою, слугує важливим інструментом концептуалізації як конкретних, так і абстрактних понять. Продуктивність орієнтаційної метафори у процесах фразеологізації засвідчує ефективність семіотичних засобів, утворених на основі просторових метафор, їх прозорість і комунікативну доцільність, що пояснюється порівняною легкістю декодування втіленої в них інформації. Твердження про те, що концептуальні метафори охоплюють усю сферу людського досвіду і мають значний когнітивний потенціал, наразі підкріплюється численними дослідженнями концептуальної метафори, яка співвідноситься з більшістю сфер людської діяльності. Статтю присвячено аналізу ролі орієнтаційної метафори у процесах формування англомовної картини світу, вербалізованої лекико- фразеологічними засобами новозеландського національного варіанта англійської мови. Матеріал дослідження (200 фразеологізмів) виокремлено зі словників, електронних баз даних, регіональної преси, художніх текстів. Корпус одиниць проаналізовано за допомогою комплексу методів та методик, як-от метод суцільної вибірки та описовий метод, структурно-семантичний метод та компонентний (семний) аналіз, метод фразеологічного опису, метод аналізу словникових дефініцій та зіставний метод, концептуальний аналіз. Результати дослідження підтвердили, що просторові метафори залежать від нашого фізичного і культурного досвіду, а не встановлюються довільно. Метафора – ефективний спосіб пізнання, формування концепту, а також його вербалізації. Метафора має безліч фізичних і соціальних основ, структурує різні сфери людського буття (природа, політика, релігія, масова культура тощо), спрямовує комунікацію та поведінку мовців.

Статтю присвячено дослідженню способів перекладу фразеологічних одиниць англійської економічної термінології українською мовою. У статті представлено основні труднощі, які виникають під час перекладу фразеологізмів з англійської українською мовою. Окреслено чинники, від яких залежать правильність і точність перекладу фразеологічних одиниць, серед яких перше місце посідає джерело походження фразеологізму (однакове чи відмінне) у мові оригіналу та в мові перекладу. У роботі розглянуто способи перекладу фразеологічних одиниць загалом і бізнес-фразеологізмів зокрема. Основні способи перекладу фразеологічних одиниць поділяють на фразеологічні (переклад за допомогою фразеологічного аналога та переклад за допомогою абсолютного/відносного еквівалента) та нефразеологічні (описовий переклад, дослівний переклад та контекстуальна заміна). Встановлено, що переклад фразеологічних одиниць економічної сфери діяльності здійснюється за допомогою описового способу, фразеологічного аналога, фразеологічного еквівалента, дослівно, а також за допомогою транслітерації з поясненням. Здійснено аналіз зазначених способів перекладу, описано переваги і недоліки кожного з них. З’ясовано, що для передачі фразеологічних одиниць економічної сфери діяльності найефективнішим та найрегулярнішим способом перекладу є описовий. Використання описового способу перекладу надає можливість точно та змістовно передати значення термінологічного фразеологізму. Найсуттєвішими недоліками зазначеного способу перекладу є його громіздкість та здатність позбавити фразеологічну одиницю образності. Переклад за допомогою фразеологічного аналога та дослівний переклад належать до менш регулярних способів перекладу термінологічних фразеологізмів. Особливість дослівного способу перекладу полягає в його додатковому поясненні, яке часом може бути надто громіздким та позбавляти фразеологічну одиницю лаконічності, проте воно сприяє правильному розумінню фразеологічної одиниці. Визначено, що переклад за допомогою фразеологічного еквівалента та транслітерація з додатковим поясненням для передачі фразеологічних одиниць економічної сфери діяльності українською мовою використовуються вкрай рідко.

The aim of the investigation is to study word formation processes in the semantics of weather lexis in the online narrative of weather news stories in British newspapers.Methods. The source base of the study is represented by a corpus of electronic texts of the new genre “weather news story” in British electronic quality (www.thetimes.co.uk, www.theguardian.com/uk) and mass (www.www.thesun.co.uk, www.thedailymail.co.uk) newspapers (2014–2017). The research is methodologically based on structural-semantic and functional research methods. The application of a functional approach in our study enables the identification of the specifics of functioning and organization of lexical units in the contextual environment of the online narrative taking into account their role in the formation of content and meaning of weather news stories. At the same time, the use of descriptive and comparative methods allows revealing more deeply the individual (author) features of the texts under study.Results. A review of the literature confirms the idea that the creation of new words is based on the models and word formation types that are already established in the language or re-emerging. The modern word formation of weather lexis in weather news stories is characterized by typical methods of word formation, among which we distinguish the affixation, compounding, blending, shortening, and conversion. The common types of word formation in the genre under research are affixation and compounding. The most common prefixes are prefixes with the contrasting semantics un-, anti-, de- and the diminutive prefix mini-, among the noun suffixes -ation, -er, -ism, ity, -ness and adjective suffixes y, -ly, -al, -ic, -ish, -ent, -ous. Both dictionary (normative) and occasional (author) forms are distinguished. The use of occasional forms serves as an expressive means of reflecting the author’s worldview, where the author deliberately violates language norms to provide a certain expressive background to the story.Conclusions. The analysis of word formation of weather lexis in weather news stories shows that its organization occurs through the prism of word formation features of the narrative and diversifies weather news stories.Key words: word formation, lexis, abbreviation, shortening, compounding, blending, conversion, weather news story. Мета. Мета статті – дослідження дериваційних процесів у семантиці номінацій погоди в онлайн-наративі про погодні новини британських газет.Методи. Джерельна база дослідження представлена корпусом електронних текстів неожанру weather news story інтернет-версій британських періодичних якісних (www.thetimes.co.uk, www.theguardian.com/uk) і масових (www.www.thesun.co.uk, www.thedailymail.co.uk) видань (2014–2017 рр.). Дослідження методологічно ґрунтується на положеннях структурно-семантичного та функційного методів. Застосування функційного підходу у проєкції на наше дослідження дає змогу виявити спе-цифіку функціювання й організації лексичних одиниць у контекстуальному середовищі онлайн-наративу з огляду на їх роль у процесі змісто- та смислотворення погодних новин. Водночас застосовано описовий і порівняльний методи, які допомогли глибше розкрити індивідуально-авторські особливості текстів онлайн-наративу про погодні новини.Результати. Досліджено дериваційні процеси у семантиці номінацій погоди. Здійснений огляд літератури підтвердив ідею про те, що творення нових слів відбувається за тими моделями, за тими словотворчими типами, які вже встановилися в мові або знову виникають. Сучасному дериваційному процесу номінацій погоди в ОНПН властиві типові способи словотворення, серед яких виокремлюємо афіксальний спосіб, спосіб словоскладання, телескопію, скорочення і конверсію. Найпоширені-шими способами словотворення у корпусі дослідження є афіксальний і словоскладання. Найпоширенішими префіксами, які слугували утворенню нових номінацій погоди, є префікси з контрарною семантикою un-, anti-, de- та зменшувальний префікс mini-, серед суфіксів ‒ відіменникові -ation, -er, -ism, ity, -ness і відприкметникові y, -ly, -al, -ic, -ish, -ent, -ous. У корпусі досліджуваних текстів виокремлено узуальні/словникові й оказіональні/авторські форми. Визначено, що вживання оказіональних форм слугує експресивним засобом вираження індивідуально-авторської мовної картини, де автор свідомо порушує мовні норми, аби надати певного експресивного фону оповіді.Висновки. Проведений аналіз дериваційних процесів у семантиці номінацій погоди в онлайн-наративі про погодні новини показав, що організація лексичних одиниць на позначення погоди відбувається крізь призму словотвірних особливостей оповіді. Дериваційні процеси в семантиці номінацій погоди зумовили наявність широкої палітри лексики в ОНПН, яка демонструє авторський чинник його організації та урізноманітнює оповідь.Ключові слова: словотвір, лексика, абревіація, скорочення, словоскладання, телескопія, конверсія, weather news story.

Метою статті є вдосконалення системи ознак почерку в контексті започаткування нових способів, що уможливлюють достовірне визначення ідентифікаційних ознак за розміщенням особливих точок підписів якісно-описовими та кількісними методами. У процесі дослідження розроблено спосіб визначення положення точок підписів у системі координат, подібній до прямокутної, де горизонтальною віссю вважають лінію підпису, а вертикальною – перпендикуляр до лінії підпису. При цьому використання координатної сітки дає змогу візуально, більш достовірно і точно оцінити як протяжність рухів під час виконання графічних елементів підписів, так і ознаки співвідношення протяжності рухів. Частину ідентифікаційних ознак підписів запропоновано визначати кількісними методами у прямокутній системі координат для встановлення відстаней між окремими точками за їх координатами і числових значень співвідношень відстаней між точками. Впровадження в експертну практику зазначеного способу дослідження підпису зменшить вплив суб’єктивного чинника, забезпечить достовірність визначення ідентифікаційних ознак під час дослідження підписів якісно-описовими методами та убезпечить від надання недостатньо обґрунтованих висновків. Цей спосіб може становити підґрунтя розроблення автоматизованої ідентифікаційної системи «АІС-ПІДПИС». Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено застосуванням емпіричних методів дослідження, у тому числі спостереження, вимірювання, моделювання, прогнозування, формалізації, що дає змогу візуально оцінити окремі ознаки підписів, а також кількісних методів (статистичних, математичних, узагальнення) для встановлення числових залежностей у дослідженні цих ознак.Ключові слова: підпис; ідентифікаційні ознаки; система координат; лінія підпису; координатна сітка.

У статті висвітлено особливості відтворення фразеологічних одиниць як засобів характеротворення персонажів у перекладах твору «Аліса в Задзеркаллі» українською та польською мовами. Подано класифікацію фразеологічних одиниць з точки зору перекладознавства. Визначено способи перекладу фразеологічних одиниць (переклад фразеологічним еквівалентом, фразеологічним аналогом, описовим перекладом, контекстуальними замінами та калькуванням, використання відповідного фразеологізму в цільовій мові). Проаналізовано класифікацію фразеологічних одиниць за їх семантикою (звичайні словосполучення (звороти, свобода вибору яких обмежена); фразеологічні ряди (звороти, що виражають одне, але складне поняття); фразеологічні єдності (звороти, що є одним нерозривним цілим). Визначено, що фразеологічне зрощення – це семантично неподільна фразеологічна одиниця, і на значення якої ніколи не впливають значення її компонентів; фразеологічна єдність – це семантично неподільна фразеологічна одиниця, ціле значення якої мотивоване значеннями її компонентів; фразеологічна комбінація – це семантично подільна фразеологічна одиниця, в якій кожне слово має абсолютно незалежне значення. Подано функціональну класифікацію фразеологізмів у творі «Аліса в Задзеркаллі» (фразеологізми, що стосуються характеристики персонажів; фразеологічні одиниці, що передають внутрішній стан героя; фразеологічні одиниці, що допомагають розкрити фізичний стан персонажа; фразеологізми, що характеризують багатий духовний світ героя, мудрість, дотепність). Фразеологізми, що стосуються характеристики героїв і виконують оцінну функцію, тематично поділено на такі групи: фраземи, що допомагають розкрити позитивні якості персонажів; фраземи, що сприяють розкриттю негативних якостей; фраземи, що доповнюють портретну характеристику. Досліджено способи перекладу фразеологічних одиниць українською та польською мовами. Аналіз 150 фразеологічних одиниць привів до висновку, що існує кілька способів перекладу фразеологічної одиниці залежно від того, до якої групи вона належить. Існують такі способи перекладу фразеологічних одиниць – переклад фразеологічного еквівалента, фразеологічний аналог, описовий переклад, контекстуальні заміни.

Резюме Постановка проблеми. У сучасному мовознавстві відчувається посилення інтересу до історичних досліджень мови, особливо в галузі функціонування термінологічної лексики. Подібний аналіз мовних одиниць є актуальним для всіх гуманітарних наук, його значущість можна пояснити тим, що саме в мові відбиваються найважливіші за своїми наслідками зміни, що відбулися у світогляді і житті східних слов’ян, зокрема у формі та змісті семантичного класу слів, об’єднаних загальнокатегоріальним значенням «податок». Проблеми оподаткування й організації ефективного державного податкового контролю цікавили людство з давніх часів, сьогодні вони стали предметом вивчення переважно економічної науки та історії (Р. Бобринев, М. Буланже, О. Василик, Б. Греков, Л. Ларионов, Н. Міллер, Н. Нечай, О. Толкушкін). Є окремі розвідки щодо історії формування терміносистеми російської мови в історичному аспекті (В. Гончаров), однак, наскільки нам відомо, номінації, що слугують на позначення податків, ще не отримали комплексного висвітлення в лінгвістичній літературі. Мета нашого дослідження – аналіз номінацій, що утворюють семантичний клас слів зі значенням «податок, мито, побори». Вивчення специфіки їхньої семантики й функціонування в словниковому контексті дозволить з'ясувати низку питань, пов’язаних з історією формування податкової термінології в цілому. Методологія дослідження. Основними методами дослідження – описовий та порівняльно-історичний, за допомогою яких ми прослідковуємо зміни в означеній групі лексичних одиниць, було застосовано також елементи кількісного аналізу. На матеріалі 313 лексичних одиниць (номінацій на позначення податків та пов’язаних з податковою сферою), відібраних методом суцільної вибірки зі словників проаналізовано історичні зміни, які відбулися із зазначеною лексикою в процесі розвитку. Хронологічні межі охоплюють XI-XVII століття. Основні результати дослідження. Дослідження історії розвитку податкової терміносистеми російської мови має як теоретичне значення – усвідомлення того, як віддзеркалюється навколишній світ і реалії у соціумі під впливом різноманітних факторів, а також і практичне застосування, оскільки цей прошарок лексики стосується різних сфер політичного, культурного, економічного життя й недостатньо описаний лінгвістами. Проаналізовані нами номінації, що позначають різні податки, побори, повинності, одиниці податкової сфери, найменування осіб і територій, оподатковуваних і не оподатковуваних даниною, уможливили виділити шість функціонально-тематичних груп номінацій податкової терміносистеми. Аналіз кожної з груп дозволяє зробити висновки, що окремі номінації мали не одне, а кілька термінологічних значень (наприклад, данина). Багаточисельними виявилися найменування, що відображають родо-видові номінації зборів, данини, пені тощо. Найчастіше ці номінації поєднують два значення: побору і повинності, мита та збору, податку і плати, що засвідчує неврегульованість у сфері податкової термінології і лексичної системи у цілому. Нами репрезентовано продуктивні і непродуктивні способи словотворення номінацій, виявлено, що морфологічний спосіб творення зазначених слів є найбільш продуктивним. В системі податкової термінології зафіксовано явище синонімії та антонімії. Двослівні (складені) назви замінюються однослівними субстантивами (возовое від «мито з воза»; носовоiе «мито з носа судна»). Висновки і перспективи. Отже, численні найменування податкової терміносфери не увійшли до словникового складу сучасної російської літературної мови. Лише деякі з них (дань, оброкъ) можна зустріти в літературних творах, в яких описано подібні реалії («Подорож із Петербурга до Москви» О. Радищева, «Мертві душі» М. Гоголя, «Кому на Русі жити добре» М. Некрасова та інші); інші (дача, даръ) взагалі втратили значення «данини, податку». Перспективи вбачаємо у дослідженні функціональної динаміки номінацій податкової терміносистеми, а також з’ясуванні їхньої ролі у російській мовній картині світу. Ключові слова: історія мови, лексика, номінації на позначення податків, семантика, словотворча модель.

Статтю присвячено проблемам перекладу німецькомовної медичної літератури. Розглянута історія досліджень з цього питання. Визначено способи перекладу медичних текстів: конкретизація, транскодування, калькування, описовий переклад, переклад еквівалентом. Вирізнено 4 види перетворення німецькомовного медичного тексту: перестановка, заміна, додавання та вилучення.

У сучасних умовах глобалізації для пошуку порозуміння та толерантності особливого теоретичного і практичного значення в перекладознавстві набуває питання відтворення національно-культурних особливостей мови, зокрема лінгвокраїнознавчих реалій. Реалії – особливі мовні одиниці, які вербалізують унікальні національно-культурні явища, притаманні певному етносу, народності, і які відсутні в інших, що спричинює проблеми для пошуку еквівалентних шляхів відтворення їх мовою перекладу. Метою статті є з’ясувати сутність поняття реалії та виявити основні способи відтворення англомовних лінгвокраїнознавчих реалій українською мовою на прикладах фактів із різних аспектів національної культури англомовних країн. Матеріалом дослідження є англомовні лінгвокраїнознавчі тексти. У статті описано такі основні шляхи відтворення реалій у лінгвокраїнознавчих текстах, як транскрипція, калькування, описова перифраза та контекстуальне тлумачення, гіперонімічне перейменування. Транскрипція як одне з найважливіших засобів передає фонетичне звучання реалії з англійської мови в перекладацьку та національні особливості антропонімів та топонімів. Калькування відтворює реалії шляхом буквального перекладу структурно-семантичних моделей мови-джерела засобами мови-перекладу. Транскрипція та калькування поєднуються з описовою перифразою – комбінованою реномінацією – ефективним, хоча й багатослівним засобом передачі змісту реалії, пов’язаного з лінійним розширенням тексту. Відтворення реалій гіперонімічним перейменуванням може супроводжуватися втратою певної лінгвокраїнознавчої та культурологічної інформації, адже конкретне поняття передається лексемою широкої референції. Контекстуальне тлумачення реалій є засобом створення особливого географічно-історично-культурного фону в лінгвокраїнознавчих текстах. З огляду на унікальність та чужорідність відтворюваних явищ ефективними засобами для трансляції змісту реалій є транскрипція з метою передачі звучання слова та описова перифраза для досягнення високого ступеня експліцитності.

Мета роботи – продемонструвати один із можливих підходів до аналізу композиції, заснованої на шумових звуках. Методологія дослі- дження спирається на загальнонаукові та спеціально-наукові методи. Серед загальнонаукових застосовано описовий, порівняльний, системний методи. Серед спеціально-наукових – структурний і функціональний. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше вводиться до наукового обігу твір відомої в Європі української композиторки А. Кор- сун «Landscapes» для п’яти голосів, заснований переважно на викорис- танні шумових звуків. Визначаються використані авторкою способи роботи з шумовими звуками. Висновки. Тенденція введення шумів до музичних композицій є поширеним явищем в академічний музиці XX – початку XXI століття. Такі звуки часто мають неповторний харак- тер, адже створюються переважно лише для однієї композиції. Відпо- відно, постає питання щодо можливих способів аналізу таких творів. У статті презентовано один із підходів до аналізу вокальної композиції, зітканої із шумових звуків. Запропонований метод включає вивчення кожного звука, способу його видобування; дослідження його можливих видозмін за допомогою різного типу сурдин (як рук виконавця, так і додаткових предметів); аналіз ролі та значення вербальних фонем, їх функцій у видозміні звука. На прикладі «Landscapes» Анни Корсун дове- дено, що способи роботи авторки із шумовими звуками є аналогічними до традиційних підходів, які застосовуються до музичних звуків (темб- рові, динамічні, артикуляційні зміни). Основні принципі роботи А. Кор- сун можна визначити як варіювання й ускладнення. Методами, що дають змогу розвивати й видозмінювати шумові звуки протягом ком- позиції, стають додавання різноманітних ритмічних фігур, включення вербальних фонем (спочатку голосних, а потім і приголосних), застосу- вання різних способів артикуляції, залучення рук вокаліста як сурдини.

Humanity is annually faced with new previously unexplored infections that cause infectious diseases. The processes of cognition are constantly accelerating, new structures of knowledge are revealed, verbalized in terms of new fragments of reality. The issues of studying the terminology of various fields of medicine for identifying new perspectives of cognition of objects and phenomena, their description, understanding and explanation remain topical.The purpose of the article is to carry out cognitive and onomasiological analysis of semantic and structural types of some infectious agents names’ which reveal the role of nomination as a structure of knowledge about what is indicated on the basis of Latin and English.Such research methods as sampling method, descriptive method, cognitive and onomasiological analysis, comparative, structural and sociolinguistic methods were used in the following article.Results. The names of infectious causative agents in the onomasiological structure of terminological units represent fixed reflection of the knowledge structures about the infection of the human body, thus preserving the human social and cognitive experience, accumulated in the evolution of medical knowledge.Intra- and extralinguistic factors serve as the motivational basis for the nomination. The names of infectious agents are embodied mainly in simple and complex onomasiological structures: in the name of causative agents of human diseases, the onomasiological basis indicates the class to which the infectious agent belongs, and the onomasiological feature specifies the basic component, expands the information content of the terminological concept. The variability of the methods of formation of structural models of the term depends on the degree of knowledge of the object at a certain stage of its research. The feature selection depends on the semantics of the knowledge structure components of the denoted object or phenomenon. Eight semantic types illuminate the specificity of terminological names for denoting causative agents of human infectious diseases. Conclusions. The onomasiological basis is presented in four structural models. The most productive in English and Latin are two-component models. English onomasiological structures are semantically more voluminous, and pragmatically they are functionally variable. The basis of the onomasiological structure is supplemented by various features that specify, clarify, expand the meaning of the term or indicate the differences of the specified subject, which belongs to a number of similar classes of concepts.Key words: terminological phrase, onomasiological base, onomasiological sign, semantic structure, infectious agent, infection, infectious disease. Метою статті є когнітивно-ономасіологічний аналіз семантико-структурних типів деяких найменувань збудників інфек-ційних хвороб, що виявляють роль номінації як структури знань про позначене, на матеріалі латинської та англійської мов.У роботі застосовано такі методи дослідження: метод вибірки, описовий, когнітивно-ономасіологічний аналіз, структур-ний, соціолінгвістичний. До структурного аналізу залучено зіставний аспект дослідження, що уможливлює виявлення певних закономірностей будови мікроорганізмів у латинській та англійських мовах.Результати. Найменування інфекційних збудників хвороб віддзеркалюють зафіксоване в ономасіологічній структурі термінологічних одиниць відображення структур знань про позначене, зберігають у такий спосіб соціально-пізнавальний досвід інфікування організму людини, накопичений у процесі еволюції медичних знань. Мотиваційною основою для номіна-ції є інтра- й екстралінгвістичні чинники. Назви інфекційних агентів втілені переважно у прості та складені ономасіологічні структури. Так, у найменуванні збудників хвороб людини ономасіологічний базис вказує на клас, до якого належить інфек-ційний агент, а ономасіологічна ознака конкретизує базисний компонент, розширює інформаційний зміст термінологічного поняття. Варіативність способів утворення структурних моделей терміна залежить від ступеня пізнання об’єкта на певному етапі його дослідження. Вибір ознаки залежить від семантики компонентів структури знань про позначуваний предмет чи явище. Специфіку термінологічних найменувань на позначення збудників інфекційних хвороб людини висвітлюють вісім семантичних типів.Висновки. Ономасіологічний базис представлений у чотирьох структурних моделях. Найбільш продуктивні в англійській та латинській мовах прості двокомпонентні моделі. Англійські ономасіологічні структури в семантичному плані інформативно об’ємні, у прагматичному – функціонально варіативні. Базис ономасіологічної структури доповнюють різні ознаки, які конкретизують, уточнюють, розширюють зміст терміна або вказують на відмінності означеного предмета, що належить до низки понять такого класу.Ключові слова: термінологічне словосполучення, ономасіологічна база, ономасіологічна ознака, семантична структура, інфекційний агент, інфекція, інфекційний процес, мікроорганізм.

Мета статті – описати результати дослідження перекладу власних назв у романі Олеся Гончара «Собор» англійською мовою. Об'єкт аналізу – онімікон роману «Собор», що охоплює антропоніми, топоніми, ергоніми і інші одиниці. Предмет дослідження – способи перекладу системи імен роману англійською мовою. Визначено найбільш широко використані способи перекладу, зіставлені варіанти перекладу подібних за структурою та значенням онімів. В роботі використані метод порівняльного аналізу та описовий метод. Результати дослідження: у перекладі роману англійською мовою, створеному Ю. Ткачем та Л. Рудницьким, власні назви тексту перекладені за допомогою різних засобів та їхніх комбінацій. Висновки. Засобами перекладу онімів роману є експлікація, калька, транслітерація, традиційний відповідник та такі їхні комбінації. Вибір засобу або засобів перекладу певної одиниці залежить, як правило, від того, чи належить онім до української культури і чи є він реальним або властивим лише цьому тексту, а також до якої групи він належить за критерієм денотату. Іноді єдність засобів порушується, оскільки, наприклад, андроніми, утворені в українській мові за однаковою схемою, перекладаються трьома різними способами, а деколи виникає неправильна інтерпретація. Однак загалом більшість перекладів онімів у романі єприйнятними,у більшості випадків перекладачам вдалося підібрати адекватні відповідники.

У статті розглядаються способи відтворення реалій у романі Стівена Кінга «Аутсайдер» та проводиться аналіз їх перекладу українською мовою. Перекладацька діяльність є важливим аспектом життя людини та міжкультурної діяльності. Переклад міжмовних реалій є одним із найскладніших розділів перекладознавства, оскільки такі слова та словосполучення позначають предмети, поняття, явища тощо, які в мові перекладу не мають прямих еквівалентів. Тому діяльність перекладача має бути спрямована на подолання лінгвоетнічного бар’єру, щоб носію цільової мови були зрозумілі тонкощі культури, національної психології представників мови-джерела. Однією із найголовніших умов доцільного відтворення реалій є полюблені знання. Коли у перекладача є правильне уявлення про реалію та її контекстуальне використання, йому легше знайти адекватний відповідник цієї реалії в перекладі. Перекладач має бути досконало ознайомлений із системою способів відтворення реалій, котрі описані в перекладацькій літературі. Для того щоб запропонований варіант перекладу був досить успішним, вибір способу перекладу слів- реалій відіграє значну роль. Попит на адекватний переклад зумовлений тим, що успіху у цій діяльності можна досягти лише за умови використання лексичних та граматичних трансформацій, адже словникові відповідники не завжди можуть коректно відображати реалії під час перекладу. Роман С. Кінга «Аутсайдер» (опублікований у 2018 році) містить у собі значну кількість реалій, які було піддано детальному аналізу для досягнення успішного перекладу мовою перекладу. Український варіант цього твору був запроваджений харківським видавництвом Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» (КДС). Переклад здійснила Анастасія Рогоза, яка знайома читачеві перекладами романів «Мовчання ягнят», «Ганнібал» Томаса Гарріса та низкою інших робіт Стівена Кінга. Вона є широковідомим фахівцем, її праці вважаються висококваліфікованими, що дає підстави стверджувати, що варіанти перекладу реалій, які вона запропонувала, є успішними. Найбільш продуктивними виявилися транскодування та калькування, менш продуктивним – описовий переклад та родо-видова заміна.

У статті виокремлено і проаналізовано фразеологізми, які виражають негативну оцінку адресата; визначено характеристики особи, які найбільш піддаються осуду в англомовному суспільстві і є зафіксованими у фразеологічних одиницях; проаналізовано фразеологізми, що позначають дії адресата, які можуть викликати осуд. Фразеологічні засоби є тією частиною лексики, яка найбільш влучно і виразно виражає емоції та експресії у мові. Вони точно передають емоційний стан самого мовця і тому широко використовуються для позначення його оцінного ставлення до об’єкта. Визначено, що переважна більшість фразеологізмів має експресивно забарвлене значення, суб’єктивно модальний компонент їхньої семантики сприяє передачі почуттів, емоцій, емоційних переживань. Виявлено, що за структурно-морфологічною ознакою фразеологічні одиниці на позначення осуду можна поділити на дієслівні та субстантивні. Фразеологізми на позначення осуду виражають різний ступінь критики: від легкого несхвалення дій адресата до осуду з образами. Виявлено, що в англомовному суспільстві найбільш осуду піддаються такі характеристики особи: надмірність, багатство, дратівливість, підступність, нечесність в бізнесі тощо. У статті розглянуто способи перекладу фразеологічних одиниць на українську мову та проаналізовано, які способи перекладу найчастіше використовуються при передачі фразеологізмів з негативним знаком оцінки. Труднощі перекладу англомовних фразеологізмів зумовлені складністю їх семантичної структури, образним характером, національно-культурною специфікою їх значень. Виявлено, що найчастіше при перекладі фразеологізмів на позначення осуду застосовується описовий переклад, оскільки велика кількість англійських фразеологізмів є безеквівалентними. Водночас нерідко можна знайти фразеологічний аналог або фразеологічний еквівалент при передачі таких фразеологічних одиниць української мовою.

Стаття актуалізує проблему вивчення української мови як іноземної та шляхи оптимізації цього процесу. Вивчення методів викладання іноземних мов дозволяє лінгвістам, оцінюючи переваги та недоліки кожного з них, використовувати найбільш зручну й ефективну основу для формування граматичної та лексичної бази з метою створення навчальних матеріалів. Сугестивний метод Г. К. Лозанова дає змогу оптимізувати процес навчання у всіх аспектах. Основна теза цього методу – невимушена атмосфера під час занять, яка сприяє природному способу засвоєння матеріалу без особливих зусиль та примусу. Саме відсутність психологічного тиску на учня у форматі “вчитель-учень” звільняє додаткові запаси пам’яті. Мета дослідження – виявити сугестивні особливості вивчення української мови як іноземної, висвітлити сугестивний метод вивчення української мови як іноземної, а також спробувати реалізувати його відповідно до потреб курсу. Об’єктом вивчення є сугестивний підхід, а предметом – його впровадження в процес навчання. Серед методів дослідження при вивченні цієї теми можна виокремити аналіз визначень словникового запасу, описовий метод, метод інтерпретації з використанням прийомів спостереження й узагальнення. Результати теоретичного й експериментального дослідження доводять до висновку про можливість застосування у сучасному навчанні української мови як іноземної сугестологічного методу Г. К. Лозанова. Практична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані в процесі читання лекцій та проведення семінарів з курсів «Методи вивчення іноземних мов», «Українська мова як іноземна», у практиці вивчення української мови як іноземної.

Метою статті є історико-філософський аналіз античних витоків синтезу в генології Парменіда і Геракліта, їх порівняння та зіставлення з геґелівською моделлю синтезу. Методологічні засади дослідження: основний метод – історико-філософський. У статті також застосовано порівняльний і структурно-функціональний методи. Використовуються загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо. Наукова новизна. Історично склалося так, що онтологія (метафізика буття) зайняла домінуючу позицію в сучасній філософії, відсунувши на другий план генологію (метафізику єдиного). Категорії «буття» і «єдине» почали вжива- тися як взаємозамінні, а іноді як рівнозначні. Це суттєво вплинуло на розвиток філософії зага- лом, змінивши специфіку самого способу мислення, зокрема когнітивної операції синтезу. Пояс- нення специфіки синтезу, як і спроби класифікації його різновидів, у більшості філософських праць продовжує зберігати однозначність. Такий підхід став усталеним у модерній практиці філософування. Він не зазнав жодних змін у поглядах представників сучасної української філософії. Наявні визначення та класифікації операції синтезу мають переважно описовий характер. Син- тез у традиційному розумінні, як правило, асоціюється з ім’ям Ґ.В.Ф. Геґеля. Сучасна філософська рефлексія, що ґрунтується на критиці метафізики у ХХ ст., вимагає розв’язання проблеми супереч- ностей. Саме тому важливо здійснити нові кроки в дослідженні історичних витоків появи операції синтезу, розкрити генологічну модель її здійснення, яка тривалий час залишалася в забутті. Вис- новки. У генологічному синтезі, на відміну від геґельянської моделі, суперечності є формальною умовністю. Відмінність статичної і динамічної моделей синтезу Парменіда і Геракліта полягає у виборі умов здійснення цієї операції – «від єдиного» і «до єдиного».

В роботі визначено і вирішено одне з протиріч, що виникають при розробці ПЗ, яке полягає в нехтуванні фірмамирозробниками ПЗ факторів вразливості безпеки ПЗ. Усі ризики при розробці програмного забезпечення, з більшим або меншим допущенням, можна вважати суб’єктивним результатом виконання процесу, який пов’язаний з нестачею кількісної або якісної інформації про процес, а також її невизначеністю. Зазначені фактори можна вважати головною причиною, яка породжує і супроводжує ризики у всьому їхньому життєвому циклі. В якості вирішення зазначеної проблеми запропоновано використання розроблених методів якісного аналізу та кількісної оцінки ризиків розробки програмного забезпечення.Його відмінною особливістю є врахування факторів експлуатаційних ризиків, особливо ризику невиявлення вразливостей ПЗ і оцінки довільного несуперечливого кінцевого набору «квантів інформації». Доведено, що методика якісної оцінки ризиків проекту є описовою і являє собою процес, спрямований на виявлення конкретних ризиків проекту, а також причин, що їх породжують, з подальшою оцінкою можливих наслідків і вироблення заходів для роботи з ризиками. У процесі якісного аналізу ризиків відбувається вироблення метрик, що відповідають за визначення граничних показників факторів, які сигналізують про прояв ризиків.Розроблено метод кількісної оцінки ризиків розробки ПЗ. Його відмінною особливістю є комплексне використання методики «Аналізу дерева відмов» і способу оцінки показника чистої приведеної вартості проекту розробки ПЗ з урахуванням негативних факторів можливого невиявлення вразливостей безпеки ПЗ. У той же час використання способу оцінки показника чистої приведеної вартості проекту розробки ПЗ дозволяє розглядати проект комплексно, з урахуванням необхідності врахування безпеки і тестування вразливості ПЗ із залученням інструментів, які дозволяють подолати складність, невизначеність і довгостроковість проектів.

Стаття присвячена актуальним проблемам функціонування та перекладу неологізмів у медійних текстах сучасної англомовної преси. В ході дослідження дано визначення поняття «медіатекст». Охарактеризовані стилістичні особливості англомовних медійних текстів. Відзначено, що мова англомовних медійних текстів має певні особливості та спрямування на окремі категорії читачів. В ході аналізу англомовних медіа доведено пряму залежність між ступенем складності підібраних мовних засобів та соціокультурними специфічними рисами цільової аудиторії. Підкреслено, що переважну частину специфічної лексики в англомовних медіа складає суспільно-політична лексика. Перед політичними текстами стоїть завдання водночас і чітко передавати події світу політики, і не надто ускладнювати та перевантажувати повідомлення різноманітними термінами, які б заважали його розумінню. Відтак журналісти часто вдаються до вживання неологізмів. Розглянуто поняття неологізмів та їх типологію. Відзначено, що існують різні параметри визначення терміна “неологія”: процес створення нових лексичних одиниць будується відповідно до звичайних механізмів творчого процесу в розвитку мови; теоретичне і прикладне дослідження створення лексичних одиниць, способи утворення слів, критерії визнання, прийняття і поширення неологізмів, соціокультурні аспекти неології; систематично організована діяльність інститутів для обліку, створення, запису, поширення і впровадження неологізмів у чіткі рамки мовної політики; встановлення нових терміносистем і недавно створених галузей, що мають прогалини в термінології і вимагають її впровадження; лексикографічна система відносин зі словниками виходить з двох аспектів: використання словника як фільтруючого засобу з визнання неологізмів і аналіз їх обробки всередині словників. Розглянуто функційність неологізмів у медіатексті. Результати аналізу дають змогу зробити висновки, що неологізми досить поширені в газетних текстах, і це знаходить своє відображення в статтях різної тематики (економічної, ділової, розважальної, молодіжних газетах та ін.), створюючи в кожній із них свій стилістичний ефект. Відзначено, що передача неологізмів українською мовою здійснюється із залученням таких способів перекладу, як уподібнення, описовий переклад, калькування, транскрибування, транслітерація.

Стаття пропонує список паралелей між поглядами і інтерпретацією йоги у Успенського і поглядами Ауробіндо і Сатпрема, які теж претендували на більш глибоке і непересічне розуміння цього феномена. Праця П. Д. Успенського «Що таке йога?» писалася і перероблювалася доволі тривалий час у період 1912–1934 рр. і займає своє особливе місце між працями, які в ті часи популяризували йогу для західного читача, і «Синтезом йоги» Шрі Ауробіндо. Ауробіндо, вказуючи межі аналітичного підходу, намагався дати оригінальну інтерпретацію йогічним феноменам, виходячи з власної філософської парадигми. Стаття порівнює інтерпретацію Успенським системи раджа-йоги у зіставленні з інтегральним підходом Ауробіндо і Сатпрема. Успенський відзначає, що людина мусить оволодіти вмінням зупиняти хід своїх думок. Своєрідна метафорична мова Успенського зіставляється у статті з яскраво поетичною метафорикою Сатпрема у його книзі, присвяченій філософії Ауробіндо. Можна зробити висновок, що Успенський ставить перед собою радше описові і більш аналітичні задачі, він шукав аутентичність в описі індійського, йогічного способу пізнання. Ауробіндо постійно шукав більш синтезуючий підхід до йоги і прагнув вийти за межі як західного раціоналізму, так і традиційних описів йоги.

Статтю присвячено проблемі формування мовної, мовленнєвої, комунікативної й соціокультурної компетентностей студента-медика. У розвідці апельовано до невіддільності комунікативної вправності від актуалізації завдання системного використання інноваційних дидактичних методів і прийомів, а також форм роботи, навальних ресурсів, що забезпечують залучення студентів до діалогу культур з метою їх успішної інтеграції до вітчизняного інтелектуально-освітнього простору. У праці акцентовано на невіддільності комунікативної вправності від лінгвокультурологічних знань і актуалізації завдання системного використання інноваційних дидактичних методів і прийомів, а також форм роботи, навчальних ресурсів, що забезпечують залучення студентів до діалогу культур з метою успішної інтеграції студентів-іноземців до вітчизняного інтелектуально-освітнього простору. У цій розвідці зосереджено увагу на впровадженні різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій у вишівський навчально-виховний процес. Указано на переваги педагогічної інноватики в порівнянні з традиційними методами подачі навчальної інформації. У полі зору авторів пропонованої статті – технологія подкастингу. Дослідниками витлумачено термін подкаст, проаналізовано теоретико-методологічну базу, наведено й проаналізовано узуальні типологічні парадигми подкастів. Обґрунтовано доцільність і раціональність використання подкастів українознавчої тематики на заняттях з дисципліни «Українська мова як іноземна» в медичному закладі вищої освіти. Крім цього, детально описано особливості послуговування подкастами, що містять етномаркіровані лінгвоодиниці. Доведено, що раціональне й систематичне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях з дисципліни «Українська мова як іноземна» – це спосіб підвищення якості нефахової, мовної і лінгвокультурознавчої підготовки студентів-іноземців. Умотивовано послуговування подкастами, які містять етнокомпонент, під час вивчення української мови як іноземної у медичному закладі вищої освіти. У праці запропоновано стенограму подкасту, який можна використовувати під час вивчення дисципліни «Українська мова як іноземна» (ІІ курс, спеціальність «Медицина»), розроблено й представлено систему вправ до нього. Дослідження виконано в межах сучасної наукової парадигми. У праці використано описово-аналітичний метод, загальнолінгвістичний метод наукового опису, метод порівняння, узагальнення.

Метою статті є спроба розглянути прикладний аспект методики викладання української морфеміки та словотвору іноземним студентам технічних закладів вищої освіти під час опанування ними наукового стилю мовлення. Вибір теми дослідження зумовлено практичними потребами вищої школи, що перебуває в стані пошуку ефективних методик викладання української мови як іноземної. Незважаючи на певну кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів викладання українського словотвору як перспективного способу засвоєння мови й розширення лексичного запасу іноземних студентів, треба констатувати, що поза увагою в науковій літературі залишився аспект, пов’язаний з викладанням словотвору різним цільовим аудиторіям. Об’єктом дослідження стала навчально-методична література з вивчення української мови як іноземної, застосовувана в закладах вищої освіти технічного спрямування. Предметом дослідження є навчальні завдання з української морфеміки та словотвору. Аналіз досліджуваного матеріалу здійснено переважно описовим методом, який реалізовано способами класифікації, лінгвістичного спостереження над застосуванням засобів та способів українського словотвору. У статті проаналізовані методичні принципи, покладені в основу розгляду цього аспекту, та запропонована послідовність застосування різноманітних вправ, що дозволяють розширити лексичний запас іноземних студентів і полегшити розуміння ними семантико-дериваційних процесів, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови. Таким чином, дослідження дозволило сформулювати висновки про те, що вивчення словотвору на заняттях з мови в іноземній аудиторії, що отримує освіту за технічним спрямуванням, має дещо відрізнятися від роботи гуманітаріїв над цим аспектом. Зібраний та опрацьований матеріал сприятиме вдосконаленню навчального процесу з вивчення української мови іноземними громадянами, що навчаються в технічних закладах вищої освіти. Результатом цього дослідження в майбутньому може бути узагальнення базових засобів словотворення, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови.

Мета: вивчити кар’єрні орієнтації студентів–медиків і чинників що на них впливають, для визначення шляхів підвищення інтересу майбутніх лікарів до громадської охорони здоров’я. Матеріали і методи. Проведено соціологічне та психодіагностичне обстеження серед 163 студентів-медиків I–IV курсів навчання ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» із застосуванням методик: «Якір кар’єри» Е. Шейна в адаптації А. А. Жданович; багатофакторного опитувальника емпатії М. Davis, (1983) в адаптації Т. Д. Карягиної та Н. В. Кухтової, (2016) та методики Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вивчення якості життя, пов’язаної зі здоров’ям (ЯЖ) за 8-ма запитаннями (ВООЗ ЯЖ-8). Конфіденційність інформації була захищена деперсоніфікацією ідентифікаторів студентів. Статистичний аналіз, що включав методи описової та аналітичної статистики, здійснювали за допомогою STATISTICA 6.1 (StatSoftInc., серійний № AGAR909E415822FA). Результати. Дослідження показало, що питаннями планування власної кар’єри опікується половина з опитаних та їх частка закономірно зростає з віком і курсом навчання. Серед кар’єрних орієнтацій студентів-медиків домінує націленість на інтеграцію стилів життя – спосіб життя, який гармонійно поєднує інтереси сім’ї, кар’єри та саморозвитку (24,5 %), за ним слідує стабільність місця роботи (23,9 %) та служіння на користь людям (22,7 %). Для третини обстежених характерною є орієнтація на вертикальну чи горизонтальну кар’єру. Не виявлено розбіжностей у кар’єрних прагненнях за віком та статтю. Одними із чинників, що впливають на формування кар’єрних прагнень, є емпатія студентів та їх якість життя, яка, у свою чергу, формується переважно за рахунок навколишнього середовища. Більшість опитаних оцінила власну якість життя як середню та добру (78,8 %). Меншою мірою студенти задоволені соціальними взаємозв’язками (49,1 % позитивних оцінок). Частка студентів із рівнем емпатії вище середнього становила для когнітивної складової 43,6 %, для емоційної – 41,7 %. Виявлено множинні кореляційні зв’язки між емпатичними характеристиками, сферами якості життя, кар’єрними якорями студентів та іншими чинниками. Висновки. Під час навчального процесу у вищих медичних навчальних закладах доцільно запроваджувати підходи, спрямовані на підвищення обізнаності та залучення студентів до громадської охорони здоров’я. Це вимагає стратегій активного навчання, на кшталт спеціальних груп інтересів (гуртків), текстових та фото есе, паралельної підготовки студентів як за програмою магістра медицини, так і за програмою магістра громадського здоров’я.

This scientific research deals with a topical linguistic and translation problem – the category of definiteness / indefinitenessand ways of its reproduction in the German- Ukrainian translations of modern fiction. The purposeof this articleis to determine the ways one can employ to convey different meanings of German articles and other determinants into Ukrainian, as they are used to express the category of definiteness / indefiniteness in the German language. To achieve this goal, there has been employed comparative and descriptive methodsof linguistic research as they allow to consider different ways of expression of the category of definiteness / indefiniteness in the Ukrainian translation. The objectof this research is the translation of the category of definiteness / indefiniteness which leads to a strictly defined subject. The subjectof the study are explicit means of expression of the category of definiteness / indefiniteness in German (in the novel “Breathing Swing” by H. Muller) and implicit means of its expression in Ukrainian (in the Ukrainian translation of the respective novel).Results.The comparative analysis of the original and translated texts makes it possible to determine the main linguistic means of reprodution the category of definiteness / indefiniteness in the Ukrainian translation. The analyzed material contains examples where the category of definiteness / indefiniteness in the original text is expressed by a definite article which is translated by a pronominalized numeral “some of”, an indefinite-personal pronoun “someone”, or an indefinite pronoun; an indefinite article which is translated by pronouns; zero article is reproduced by a more detailed translation; pronouns are reproduced by their equivalents, as well as other pronouns; other cases of translation include a periphrasis, a descriptive, inaccurate or non-literal translation. Conclusions:Definite, indefinite, zero articles and pronouns serve as the main, most consistent, and regular means of realization of the category of definiteness / indefiniteness in the German language. While there are no certain morphological means of expression of this category in the Ukrainian language, the translator uses lexical and syntactic means for reproduction of the category definiteness / indefiniteness. The context also plays an essential role.Key words: category of determination, the definitness / indefinitness, article, pronoun, translation. У дослідженні порушується актуальна перекладознавча проблема – особливості відтворення категорії означеності / неозначеності на матеріалі німецько-українських перекладів творів сучасної художньої літератури. Метоюданої статті є визначення способів передачі українською мовою значень німецьких артиклів та інших детермінативів, за допомогою яких вира-жається категорія означеності / неозначеності в німецькій мові. Для досягнення поставленої мети застосовуються зіставний та описовий методи лінгвістичного дослідження, що дозволяють розглянути різні способи передачі засобів вираження катего-рії означеності / неозначеності в українському перекладі. Об’єктом дослідження постає категорія означеності / неозначеності, що виступає засобом позначення певного предмета. Предметом вивчення є експліцитні засоби вираження вищевказаної кате-горії в німецькій мові (в романі Г. Мюллер «Гойдалка дихання») та імпліцитні в українському перекладі зазначеного твору. За допомогою результатів, досягнутих внаслідок зіставного аналізу текстів оригіналу та перекладу, вдалося встановити основні мовні засоби відтворення категорії означеності / неозначеності в українському перекладі.Зокрема, зафіксовано такі випадки вираження категорії означеності / неозначеності в мові-оригіналі, а також засоби та способи їх відтвореня в мові перекла-ду: неозначений артикль перекладений прономіналізованим числівником «один із/з», неозначено-особовоим займенником «якийсь», вказівним займенником; означений артикль – за допомогою займенників; нульовий артикль відтворено деталізованим перекладом; детермінативи – їх відповідниками, а також іншими детермінативами; в деяких випадках перекладач вдається до перифрази, описового, неточного чи недослівного перекладу. Висновки:в німецькій мові означеність / неозначеність виражається за допомогою артиклів (означеного, неозначеного або нульового), а також інших детермінативів, якими часто виступають займенники. В той час як в українській мові певних морфологічних засобів вираження цієї категорії нема, перекладач вдається до використання лексичних та синтаксичних засобів, важлива роль при цьому відводиться контексту. Ключові слова: категорія детермінації, означеність / неозначеність, артикль, займенник, переклад.

Мета пропонованого дослідження – розглянути генетивні конструкції англійського медичного терміна-епоніма з огляду на дворівневу систему відмінків.Методи. У роботі використано такі методи лінгвістичного аналізу:порівняльно-історичний (щобпрослідкувати еволюцію родового відмінка в англійській мові); структурний (для виявлення відношень між елементами англійських медичних термі-нів-епонімів); описовий (уможливив інтерпретацію генетивних конструкцій англійських медичних термінів-епонімів та їхніх присвійних формантів на сучасному етапі розвитку англійської мови).Результати. Морфологічні зміни, які відбулися в середньоанглійський період, призвели до того, що всі відмінки, окрім родо-вого, асимілювали свої закінчення в називний. Таким чином, англійська мова втратила свою систему відмінків, залишивши для іменників тільки загальний, тобто common case, та родовий, який здебільшого співвідноситься із присвійним, так званим posses-sive case. Така дворівнева граматична модель зумовила те, що родовий відмінок досить складно ідентифікувати через численні інтерпретації, а саме родові відношення можуть позначати приналежність, походження, опис, вимірювання, виконувати атри-бутивну роль тощо. Якщо загальний відмінок виражається за допомогою порядку слів, то, у свою чергу, родовий відмінок має синтаксичний і морфологічний способи творення.Висновки. В англійській медичній термінології термін-епонім – це субстантиноване словосполучення, пропріативний ком-понент якого відображає категорію родового відмінка. Генетивні конструкції щодо пропріативного компонента терміна-епоні-ма англійської медичної термінології мають такі форми вираження: 1) за допомогою присвійного форманта, а саме апострофта ’s, як от Wells’ syndrome чи Kahler’s disease; 2) прийменників, як от paracusis of Willis чи osteodysplasty of Melnick and Needles;3) за допомогою флексій -ian/-ic, як от Pickwickian syndrome, Hippocratic nails чи класичної латинізованої форми родового від-мінка однини, i.e. torcular Herophili. З огляду на зростаючу тенденцію відмови від апострофа категорія присвійного відмінка зі значенням приналежності поступово зникає, а такі способи його вираження, як апостроф, флексії та прийменники, призводять до того, що пропріативний компонент виконує роль атрибутивного модифікатора, нівелюючи посесивну функцію. The purpose of the research aimed to study the genitive constructions of English medical eponymous terms concerning the two-case grammar system.Methods. The following methods of linguistic analysis are used in the paper: comparative-historical (to trace the evolution of the genitive case; structural (to identify genitive relations between elements of eponymous terms); descriptive (allows interpreting the genetive constructions of English medical eponymous terms and their possessive forms at the present stage of development of the English language).Results.Morphological changes that took place in the Middle English period led to the fact that all cases, except the genitive, lost their endings and assimilated into the nominative. Thus, the English language has lost its case system, leaving for nouns only the common case, and the genitive case, which is correlated with the possession, the possessive case, respectively.Such a two-case grammar system has caused that the genitive case is quite difficult to identify due to numerous interpretations. Genitive relations can indicate affiliation, origin, description, measurement, perform an attributive role and, the like. Since the common case is expressed by word order, then, in turn, the genitive case has syntactic and morphological ways of formation.Conclusions. In English medical terminology, the eponymous term is a substantivized phrase, the proprial component of which reflects the category of the genitive case. Genetive constructions concerning the proprial component of the eponymous term in English medical terminology have the following forms of expression: 1) by means of a possessive formant, namely an apostrophe and ’s, such as Wells’ syndrome or Kahler’s disease; 2) prepositions, namely paracusis of Willis or osteodysplasty of Melnick and Needles; 3) with the help of inflections -ian / -ic, namely Pickwickian syndrome, Hippocratic nails or the classical Latinized form of the genitive singular, i.e. torcular Herophili. Due to the evidence of the apostrophe’s, the category of the possessive case with the meaning of belonging disappears gradually, and such ways of its expression as apostrophe, inflection and prepositions lead to the fact that the proprial component acts as an attributive modifier eliminating the possessive function.

Метою статті є висвітлення формування і становлення особистості О. А. Тищинського (1835–1896) як українського народолюбця другої половини ХІХ ст. Методами дослідження стали історико-генетичний, історико-типологічний, персоналі- стичний. Джерела: архівні документи з фондів ІІІ відділу Власної його імператорської величності канцелярії та Особливого присутствія Правительствуючого Сенату Російської імперії, опубліковані спогади М. М. Грінченко та А. В. Верзиліва, С.Ф. Русової, автобіографічні нотатки П.С. Єфименка, творчі матеріали О. А. Тищинського, епістолярії О. Я. Кониського, А. П. Свидницького тощо. Основні результати полягають у тому, що автор з’ясував, що формування світогляду Олександра Тищинського відбувалося під впливом кількох важливих ідейних чинників, зокрема ліберальних ідей оновлення суспільства на основі утвердження конституційного способу правління; поглядів радикальної демократії, які популяризувалися «Колоколом» О. І. Герцена та М. П. Огарьова; українських народолюбних впливів, які спричинили формування зацікавленості українським фольклором і письменством, а особливо поезією Тараса Шевченка. Діяльність О. А. Тищинського як українського народолюбця зародилася в період його участі в Харківсько-Київському таємному товаристві (1856–1860), а утвердилася на початку 1860-х рр. – у часи діяльності в Чернігівській українській громаді. Як український національний демократ, О. А. Тищинський займався педагогічною, публіцистичною та громадською національно-культурницькою діяльністю, хоча його радикально-демократичні симпатії обумовлювали зв’язки з російськими землевольцями. У 1870–1880-х рр. український діяч був серед найактивніших організаторів Чернігівської громадської книгозбірні та книгарні, відстоював інтереси народу в лавах Чернігівського повітового земства, сприяючи поступу народної освіти, охорони здоров’я тощо. У 1890-х рр. О. А. Тищинський належав до тих діячів, які відновили Чернігівську українську громаду. Стислі висновки. Доведено, що О. А. Тищинський, незважаючи на впливи російської радикальної демократії, сформувався як діяч українського національно-демократичного руху, який від початку 1860-х і до середини 1890-х рр. належав до найпомітніших й найавторитетніших українських народолюбців Чернігівщини, зробив свій внесок у розвиток українського національного культурництва в цьому краї. Практичне значення статті в тому, що її матеріал представлятиме інтерес для студентів, аспірантів, докторантів та фахівців-істориків у процесі вивчення етнонаціональної та суспільно-політичної історії України ХІХ ст. Оригінальність статті полягає в осягненні маловивчених аспектів світогляду й діяльності українського діяча. Наукова новизна в актуалізації життя та діяльності О. А. Тищинського як українського національного демократа другої половини ХІХ ст. Тип статті: описово-аналітичний.

Мета роботи: покращити ефективність комплексного лікування хронічної та комбінованої гнійно-некротичної патології дистальних відділів кисті та стопи, зокрема “хірургічної оніхопатології”, шляхом оптимізації клінічної діагностики, розробки і вибору послідовності застосування окремих методик комплексного хірургічного лікування, створення ефективних протирецидивних заходів та профілактики ускладнень. Матеріали і методи. Роботу виконано на клінічних базах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. За 15-річний період (2006–2020 рр.) у 1838 хворих віком від 5–92 років: 1007 чоловіків і 831 жінок досліджені нозологічні форми, клінічні варіанти та особливості перебігу патологічного процесу. Проспективно досліджено 757 випадків оніходеструкції. Клінічний та морфологічний матеріал опрацьовано методами описової та кореляційної статистики. Дизайн досліджень передбачав дотримання принципів конфіденційності та поваги до особистості хворого, концепцію інформованої згоди та інші положення морально-етичних норм та принципів біоетики. Результати досліджень та їх обговорення. Найбільше спостережень немікотичної та мікотично-асоційованої гнійно-некротичної хронічної та комбінованої патології кисті та стопи припадала на субвибірки осіб середнього віку. Розподіл за віком демонстрував превалювання (у загальній кількості) осіб середнього та похилого віку, особливо у субвибірках із мікотичним дерматофітним (трихофітним) ураженням. У пацієнтів (у вікових групах 50–70 років) з наявністю врослого нігтя та піднігтьового гіперкератозу було діагностовано вторинне вростання нігтя внаслідок компресії гіперкератоїдними масами та дерматофітомою центральної частини нігтя, деформацію й інкарнацію. Стверджено 45,05 % випадків вростання нігтя та 21,87 % – ускладненого дерматофі­тійного оніхомікозу. Такі варіанти оніходеструкції, як і поліоніхомікоз, характерні для осіб похилого та старечого віку (χ2=24,12, р=0,028). Найбільше становили особи з ускладненим оніхомікозом (χ2=20,87, р<0,01), діагностовано вторинну деформацію мікотично зміненого нігтя, χ2=17,35, р=0,022, вростання країв нігтя у епоніхеальні валики, χ2=15,36, р<0,05. У 48 % спостережень констатовано мікотичне ураження однієї, у 27 % – двох, в інших – 25 % парціальної проспективної вибірки – більше 2 нігтьових пластинок. При проведенні патоморфологічного дослідження симультанно вивчено та конкретизовано ускладнений, торпідний, хронічний, а також рецидивний варіанти перебігу гнійно-некротичної патології кисті та стопи, пато- та морфогенез деструктивного оніхомікозу. Приєднання до мікотичної “хірургічної оніхопатології” бактерійної суперінфекції детермінує формування мало- або безсимптомного піднігтьового панариція змішаної етіології. Вторинний хронічний остеомієліт дистальної фаланги діагностовано у 5 % усіх випадків, лікованих стаціонарно. Чимало незадовільних результатів лікування при комбінованих ураженнях детермінується неадекватним вибором або технічними порушеннями операційного лікування, у випадках залишення спікули та невдалій резекції (χ2=4,22), рецидиви спостерігають при видаленні нігтів за способом Дюпюїтрена та інших відомих хірургічних методах (χ2=13,47, р=0,02), при відмові від проведення одночасних хірургічних втручань на пароніхеальних і піднігтьових структурах. Операційне лікування повинне влючати протиінкарнаційні корекційні заходи, χ2=12,11, p=0,024; що дає змогу значно зменшити ризик рецидивів, χ2=28,17, p<0,01. Запропоновано та впроваджено блокоподібну епоніхектомію, способи малотравматичної мобілізації та дисекції уражених нігтів. Максимальну частоту рецидивів поліоніхомікозу спостерігали впродовж 12–15 місяців, χ2=25,52, p=0,018, у разі системної терапії – на третій рік після лікування, χ2=13,47, p=0,023. Видалення уражених нігтів у хворих на деструктивний ускладнений оніхомікоз, комбіновані ураження доцільно проводити через оніхолізовані структури.

У статті розглянуто специфіку валентних характеристик акціональних та процесуальних дієслів у мові та мовленні. Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані насамперед на функціювання мовних одиниць на різних рівнях. Однак валентні характеристики лексико-граматичних класів слів, зокрема дієслів, вивчають в аспекті формальних та семантичних ознак часто без розрізнення особливостей прояву цієї категорії в мові та мовленні. Пропоноване дослідження ґрунтується на результатах анкетування респондентів, що дозволяє зробити висновки щодо специфіки валентності дієслів у мові та мовленні.Мета дослідження – встановити особливості сприйняття валентних характеристик дієслів у мові та мовленні, окреслити специфіку впливу семантики суб’єктної синтаксеми або відсутності такої синтаксеми на кількість облігаторних компонентів у структурі простого речення.У дослідженні використано методи: анкетування (для отримання фактичного матеріалу дослідження); невключеного спостереження (для встановлення особливостей валентних характеристик безособових дієслів); описовий (для інвентаризації результатів анкетування, зокрема дескрипції окремих груп дієслів та їхньої валентності в контексті та поза ним); контекстний аналіз (для встановлення сем, актуалізованих вузьким контекстом) та статистичного аналізу (для встановлення взаємозв’язку між валентними характеристиками дієслівних форм у контексті та поза ним).Валентність дієслів у контексті та поза ним розрізнювана: а) за кількістю відкритих валентних позицій; б) за якістю обов’язкових компонентів, що беруть участь у формуванні загального значення речення. На кількість вільних позицій впливає специфіка вживання дієслова в особовій чи безособовій конструкції. Особові дієслова, що вживані в безособовому значенні, втрачають частину відкритих валентних позицій, фактично набуваючи семантики процесуальності. Водночас поза контекстом більшість респондентів визначали такі дієслова як акціональні.Семантика суб’єкта, особливо в аспекті категорії «істота / неістота», має менший вплив на кількість відкритих валентних позицій, але більший – на якість облігаторних компонентів. Зокрема, суб’єкт-неістота актуалізує в основному обставинну семантику поширювачів в аспекті специфіки процесу, його способу, часових обмежень, простору, де відбувається процес, тощо.The paper deals with the specificity of the valence characteristics of the action and procedural verbs in language and speech. Modern linguistic research is aimed primarily at the functioning of language units at different levels. However, the valence characteristics of lexical and grammatical categories of words, in particular verbs, are studied in terms of formal and semantic features, often without distinguishing the specifics of the manifestation of this category in language and speech. The proposed study is based on the results of questionnaires of respondents, which allows us to draw conclusions about the specifics of the valence of verbs in language and speech.The purpose of the study is to establish the differences between the perception of valence characteristics of verbs in language and speech, and to outline the specifics of the influence of the semantics of the subject syntaxeme or the absence of this syntaxeme on the establishment of the number of obligatory components in the structure of a simple sentence.The following methods were used in the research: questionnaire (to obtain the actual research material); unattended observation (to establish the specifics of valence characteristics of impersonal verbs); descriptive (to inventory the results of the questionnaire, in particular the description of individual groups of verbs and their valence in context and outside it); contextual analysis (to establish seme, actualized by a narrow context), and statistical analysis (to establish the relationship between the valence characteristics of verb forms in the context and outside it).The valence of verbs in the context and outside it is distinguished by a) the number of open valence positions; b) the quality of obligatory components for the formation of the general meaning of the sentence. The number of open positions is influenced by the specifics of the use of the verb in the personal or impersonal utterance. Personal verbs used in the impersonal sense lose part of the open valence positions, acquiring the semantics of the actual procedurality. At the same time, the majority of respondents defined such verbs as actionality out of the context.The semantics of the subject, particularly in the aspect of the category “being / non-being”, has less effect on the number of open valence positions but has a greater effect on the quality of the required components. In particular, the subject-non-being actualizes mainly the circumstantial semantics of the distributors in terms of the specifics of the process, in particular its course, time constraints, the space where the process takes place, and so on.

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.