Journal articles on the topic 'Споживання запасів'

У публікації підлягають розгляду питання щодо особливостей застосування регіональних інструментів забезпечення продовольчої безпеки в умовах децентралізації влади. Пропонується власний підхід до формування страхових запасів продовольства в регіоні з метою гарантування продовольчої безпеки – одного з пріоритетних завдань регіональних органів управління в період сучасних трансформаційних процесів. На основі аналізу чинників щодо ситуації на ринку продовольства регіонів України можна констатувати, що причини впливу негативних факторів на рівень продовольчої безпеки мають виражений регіональний характер, тому саме територіальний аспект визначає ключові фактори регіональної політики за допомогою реалізації відповідного механізму продовольчого забезпечення. За єдиної для всіх регіонів мети – забезпечення належного рівня продовольчої безпеки, інструменти її досягнення будуть різними для різних груп регіонів в залежності від того, на якій стадії продовольчого забезпечення за кожним із індикаторів, що характеризує його рівень, перебуває той чи інший регіон. Аналіз споживання основних видів продукції в регіонах України за останні десять років свідчит, що населення споживало лише 66 відсотків раціональної норми м’яса та м’ясопродуктів, 55 – молока, 58 відсотків риби. Із продукції рослинництва недостатнім є споживання плодів, потреба в яких забезпечувалася лише на 60 відсотків. Головне завдання механізму продовольчого забезпечення – урегулювання відносин між учасниками ринку продовольства (виробниками, постачальниками та споживачами) для гарантування належного рівня продовольчого забезпечення населення регіону якісними й доступними за ціною продуктами харчування. Зроблено висновок, що застосування балансового методу дасть змогу не лише визначити відсоток забезпечення внутрішніх потреб власною продукцією, а й виявити шляхи забезпечення фондів споживання за рахунок внутрішніх чи зовнішніх джерел. Формування регіональних страхових запасів продовольства на основі балансового методу допоможе сформувати дієвий механізм продовольчого забезпечення на рівні регіонів в умовах децентралізації влади та передачі повноважень щодо забезпечення продовольчої безпеки із центрального на регіональний рівень.

У статті досліджено особливості проведення АВС-аналізу продуктових запасів з урахуванням галузевої специфіки підприємств ресторанного бізнесу. Обґрунтовано доцільність застосування багатокри-теріального підходу до проведення АВС-аналізу. Специфікою даного сектора сфери послуг є те, що підприєм-ства ресторанного бізнесу поєднують виробництво, реалізацію купованих товарів і продукції власного вироб-ництва та організацію споживання їжі. При цьому облік фінансових результатів ведуть за такою ж методи-кою, як і в торгівлі. Собівартість реалізації продукції власного виробництва закладів ресторанного бізнесу включає тільки первісну вартість продовольчої сировини. З урахуванням цього запропоновано при проведенні АВС-класифікації продуктових запасів у якості критеріїв використовувати вартість продуктових запасів, частоту їх використання і внесок у фінансовий результат. У результаті такого аналізу кожен продукт ма-тиме три оцінки одночасно – за вартістю, за частотою використання і за внеском у фінансовий результат. Вказано на проблемність визначення внеску кожного виду продуктових запасів у фінансовий результат. Для вирішення цього питання запропоновано поєднання сировинної матриці та результатів АВС-аналізу продажів. При цьому в якості критеріальних показників пропонується використовувати вартість продуктів, частоту продажу і торгову націнку. Поєднання результатів АВС-аналізу продажів і сировинної матриці дає мож-ливість отримати перелік критично важливих з точки зору внеску у фінансовий результат продуктів, а та-кож відсортувати їх у відповідності до значущості страв і розповсюдженості інгредієнта. Практична ре-алізація запропонованих підходів до АВС-аналізу дозволить сформувати належну інформаційно-аналітичну базу для формування результативних цільових управлінських дій, спрямованих на підвищення ефективності управління продуктовими запасами підприємств ресторанного бізнесу.

В статті досліджено питання сутності поняття «облікова політика» з урахуванням трактувань вітчизняних науковців. Визначено, що облікова політика є важливим засобом досягнення різноманітних цілей підприємства, спрямованих на покращення його діяльності. Вона одночасно виступає і способом уніфікації облікових процедур та зниження їх трудомісткості, і інструментом управління витратами, доходами, фінансовими результатами підприємства, і засобом оптимізації податкового навантаження підприємства. За рахунок застосування облікової політики можна суттєво впливати на результати діяльності, показники фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, здійснювати ефективне фінансове та податкове планування. Мета облікової політики полягає в наданні повної, об’єктивної та достовірної інформації, яка б всебічно та адекватно характеризувала фінансовий стан підприємства та була корисною для прийняття управлінських рішень. У статті теоретично обґрунтовано значимість виробничих запасів для функціонування суб’єкта господарювання. В бухгалтерському обліку поняття «виробничі запаси» трактується як предмет праці, на що спрямована праця людини і становлять матеріальну основу створеного продукту. Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Розробка облікової політики кожним суб’єктом господарювання є необхідною у зв’язку з впровадженням ряду нормативно-правових актів, що регламентують альтернативні варіанти облікових методик і процедур, щодо яких підприємство має право вибору з урахуванням галузевих особливостей і специфіки діяльності, та стала основою організації і ведення бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Облікова політика підприємства є важливим інструментом, завдяки якому існує можливість оптимального поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства у питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Мета статті – аналіз водних ресурсів України та з’ясування можливості їх використання для отримання «зеленого» водню. Розгортання сучасних водневих технологій для потреб енергетики України стає важливим напрямком. Застосування водню дасть значні переваги для енергетичної системи України, навколишнього середовища та бізнесу. Потенційно можливий обсяг виробництва «зеленого» водню в Україні за допомогою електролізу розраховано за результатами проведених наукових досліджень потенціалу генерації електроенергії вітро- та фотоелектричними станціями. Для розрахунку потенційно можливого обсягу виробництва «зеленого» водню за допомогою електролізу передбачено питоме споживання електроенергії 4,5 кВт∙год / нм3 Н2. Потенціал середньорічного виробітку «зеленого» водню на території України становить 505 132 млн нм3. Електроліз води на даний момент вважається найоптимальнішою технологією для отримання стійкого водню. Для виробництва 1 нм3 Н2 використовується 1,5–2,0 л води, тобто для використання середньорічного потенціалу «зеленого» водню (505 132 млн нм3) потрібно 757,7 млн м3 води. Прогнозоване до 2030 року зменшення втрат води за рахунок удосконалення технологічних процесів підйому, виробництва й транспортування води в результаті впровадження енергоефективних технологій, дозволяє на 70 % задовольнити потребу у воді для використання всього наявного середньорічного потенціалу виробництва «зеленого» водню (518 млн м3). Аналіз запасів нормативно очищених та нормативно чистих без очистки стічних вод (4 473 млн м3) показав перевищення в 6 разів потреби у воді для реалізації всього потенціалу «зеленого» водню. Для виробництва водню також може бути використана морська вода. Отже, наявні водні ресурси України є цілком достатніми для повної реалізації потенціалу виробництва «зеленого» водню без збільшення водозабору. Бібл. 18, табл. 1, рис. 5.

Метою досліджень передбачено розробка захо- дів ресурсозберігаючого живлення ячменю озимого шляхом використання для його оптимізації сучасних біопрепаратів і рістрегуляторів. Визначення водо- споживання різних за біологією сортів ячменю ози- мого та зміни його за впливу оптимізації живлення. Методика досліджень. Вологість у шарі ґрунту 0–100 см визначали термостатно-ваговим методом, сумарне водоспоживання методом водного балансу, а коефіцієнт водоспоживання за відношенням вели- чини сумарного водоспоживання до рівня врожайно- сті зерна. Агротехніка вирощування ячменю озимого була загальноприйнятою для зони Степу України окрім факторів, що взяті на вивчення. Результати досліджень. У статті проаналізовано значення куль- тури ячменю озимого для зони Степу України, зміни сумарного водоспоживання досліджуваних сортів у роки вирощування під впливом оптимізації жив- лення шляхом використання біопрепаратів. Головна увага приділена особливостям витрат вологи росли- нами ячменю озимого на формування одиниці вро- жаю і змінам цього показника під впливом ресурсоз- берігаючого живлення. Висновки. Встановлено, що незалежно від погодних умов років вирощування, застосування сучасних біопрепаратів для позакоре- невих підживлень в основні періоди вегетації, сприяє економнішому використанню рослинами ґрунтової вологи та опадів, що випали впродовж вегетації. Так, коефіцієнт водоспоживання ячменю озимого залежно від сортових особливостей, року вирощу- вання і варіанту живлення знижується від 10,8 до 30,1%, порівняно з посівами неудобреного контролю. Визначена доцільність проведення обробки посіву рослин ячменю озимого в основні періоди вегетації біопрепаратами та рістрегулюючими речовинами, що посилює їх стійкість до умов середовища і при- зводить до підвищення ефективності використання запасів вологи та опадів на формування врожаю, попереджуючи при цьому непродуктивні їх втрати на випаровування.

У роботі розглянуто математичні моделі у вигляді диференціальних рівнянь, які використовуються в економіці, враховуючи такі важливі економічні фактори, як аналіз бізнес-циклів, темпи зростання економіки через заощадження, виробництво, приріст капіталу, зростання робочої сили, попит, пропозицію, заощадження та прибуток. Приклади застосувння диференціальних рівнянь в економіці представлені у вигляді наступних математичних моделей: Харрода-Домара, економічного зростання Солоу, моделі поколінь, що перекриваються (модель Самуельсона-Даймонда), Рамсея-Касса-Купманса, економічного зростання Ромера, Калдора, Філіпса. За результатами аналітичного огляду математичних моделей встановлено, що модель Харрода-Домара використовується для аналізу бізнес-циклів, а також, як інструмент для пояснення темпів зростання економіки через заощадження та продуктивність капіталу. Модель Солоу враховує вплив таких факторів, як запас капіталу, зростання населення та технологічного прогресу, дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Харрода-Домара. У моделі Фрідмана-Фелпса розглянуто питання споживання, яке пов’язане з одиницями праці в стані рівноваги при якому граничний обсяг виробництва на одного робітника повинен дорівнювати темпам зростання робочої сили при максимальному споживанні на одного індивідума. У моделі Рамсі-Касса-Купманса враховано споживання у певний момент часу та пояснюється довгострокове економічне зростання, а не коливання бізнес-циклу, і не включає недосконалість ринку, неоднорідність серед домашніх господарств чи екзогенні критичні ситуації. За результатами аналізу моделі Ромера встановлено, що довготривале зростання капіталу залежить від екзогенних параметрів, включаючи темпи зростання населення. Дослідження зворотного зв’язку між інфляцією та безробіттям для досягнення економічної стабільності враховано в моделі Філіпса

Здійснена спроба теоретичного опрацювання проблеми оцінювання матеріально-енергетичного впливу на приземну атмосферу приросту фітомаси лісів України, порівняно з іншими типами рослинності, стосовно депонування вуглецю, продукуванню кисню, транспірації і збагачення атмосфери вологою, а також споживання енергії з навколишнього середовища. Теоретична концепція побудована на основі відомих біохімічних і фізичних закономірностей. Це матеріально-енергетичні пропорції фотосинтезу та супроводжуючої його транспірації, а також охолоджуючого повітря ефекту. Отримані аналітичні матеріали підтверджують істотний вплив процесів фотосинтезу і супутньої йому транспірації на газовий склад та енергетичний потенціал приземного шару повітря. Ліси України загалом щорічно здатні депонувати 3 т∙га-1 вуглецю, продукувати 8 т∙га-1 кисню та збагачувати повітря вологою в обсязі 3600 т∙га-1. Ці процеси вимагають відповідного споживання енергії, що призводить до охолодження 30-метрового приземного шару повітря у середньому впродовж року на 2,4°С. Такі екологічні функції виконують також лучна рослинність та агрокультури. Однак, цей процес відбувається лише під час відносно короткого періоду фотосинтезу. За показниками інтенсивності фотосинтезу і транспірації, екологічні функції лісів утричі перевищують відповідні властивості лучної рослинності. У випадку вирощування високопродуктивних лісів, річний приріст стовбурового запасу яких сягав би 10 м3∙га-1, збагачення приземного шару атмосфери киснем було б удвічі більшим, ніж за теперішнього середнього приросту 5 м3∙га-1, а водяною парою – у три-чотири рази більше. Відповідно, у три-чотири рази більшим було б і споживання теплової енергії з навколишнього природного середовища.

В роботі досліджуються показники кисневого балансу хворих, які були прооперовані з приводу аденоми гіпофіза із застосуванням різних методик наркозу під контролем BIS-моніторингу. У хворих із гормонально-неактивною пухлиною та пролактиномою виявлено однотипні особливості, що зумовило об’єднання хворих із даною патологією в одну групу. При цьому доставка кисню до тканин виявлялася підвищеною на 4,5–5,9 % за норму, а його споживання — на 19,2–20,2 %. Енергетичний обмін у таких хворих на 400–450 ккал (або на 22–23 %) виявляється вищим понад параметри основного обміну, притаманні здоровим людям даної вікової групи, що дозволяє трактувати у них наявність «помірного стресу». При пухлинах, що продукують адренокортикотропний гормон, встановлено вірогідне зниження як доставки кисню до тканин на 14,9 ± 1,3 %, так і його споживання на 22,0 ± 5,0 %. Понижене надходження кисню до тканин організму компенсується низьким рівнем енергетичних процесів, що йдуть у тканинах. Енергетичний обмін у них знижений на 6,4 ± 0,5 %, а індекс тканинної екстракції кисню перебуває у межах норми. У хворих на аденому гіпофіза, що продукує соматотропін через активацію системи кровообігу, виявляють підвищені показники ударного об’єму кисню, еритроцитного викиду та хвилинного об’єму кисню (р < 0,001), що забезпечують зростання його доставки до тканин на 176–179 мл понад норму. Інтегральний показник кисневої недостатності становить цифру з від’ємним знаком: –37,2 ± 0,8 % (р < 0,001), що свідчить про надмірну стимуляцію функціональних резервів серцево-судинної та киснево-транспортної систем організму для забезпечення у хворих підвищеного енергетичного обміну. Зокрема, тканини за хвилину споживають кисню на 55–58 % більше, ніж у нормі; енергетичний обмін у пацієнтів виявився вищим порівняно з нормою на 90–93 % (р < 0,001), а індекс тканинного дихання — 137,8 ± 3,7 % від норми. Така інтенсифікація тканинного дихання якоюсь мірою переважає над доставкою кисню, що підтверджується венозною гіпоксемією: насиченість венозної крові киснем — 63,9 ± 2,0. При застосуванні пропофолового наркозу споживання кисню тканинами організму становить 50–55 %, а під час севофлуранового наркозу — 47–48 % від вихідного рівня. Коефіцієнт утилізації кисню у досліджуваних пацієнтів відповідає нижній границі норми (р < 0,001), що підтверджує гіпоергоз, індукований як пропофолом, так і севофлураном, у комбінації з наркотичними анальгетиками та м’язовими релаксантами. Зниження енергетичного обміну під впливом засобів для наркозу потребує значно меншого навантаження на серцево-судинну систему організму порівняно з нормою, і тому механізми доставки кисню до тканин працюють із підвищеним «запасом міцності» порівняно з тим, що виявляється у пацієнтів на передопераційному етапі.

Обґрунтовано необхідність скорочення ланцюгів постачання на ринку овочів та фруктів з кількох причин: продукція швидко псується та має короткий термін придатності; зменшення витрат на логістику. Досліджено ланцюг постачання на ринку овочів та фруктів, який включає в себе введення в сільськогосподарське виробництво; сільськогосподарське виробництво садівницької продукції; первинне зберігання та переробку харчових продуктів; дистрибуцію. Здійснено аналіз ланцюгів постачання, орієнтований на усунення бар’єрів на шляху виробництва овочів та фруктів. Встановлено, що скорочення ланцюга постачання на ринку овочів та фруктів забезпечує: істотне поліпшення якості продукції; економію коштів та зниження витрат; збільшення рівня продажів та інвестицій. Доведено взаємозв’язок скорочення ланцюгів постачання та SCM на ринку овочів та фруктів. Мета скорочення ланцюгів постачання: забезпечити, щоб потрібний продукт був у потрібному місці в потрібний час і в потрібній кількості. Основними показниками роботи, які демонструють, наскільки ефективний ланцюг постачання, є: рівень наявності, який відображає дефіцит у точках споживання; запаси. Обґрунтовано застосування SCM, що охоплює весь цикл закупівлі сировини, виробництва і розповсюдження товару та гарантує можливість вирішити декілька завдань одночасно: скоротити цикл планування і збільшити його горизонти; оптимізувати витрати та визначити контрагентів і відповідний обсяг товарів у закупівлі; вивести відносини з постачальниками і суміжними підприємствами в режим реального часу; знизити витрати виробництва. Для реалізації якісної ініціативи щодо ощадливого SCM необхідно розуміти, обговорювати і документувати бізнес-процеси, інструменти та інформаційні системи. Авторами досліджено основні складові скорочення ланцюгів постачання, серед яких система планування поточного та стратегічного попиту на ринку овочів та фруктів для Source, Make, Deliver, Return. Також встановлено, що для скорочення ланцюга постачання необхідна потужна координація.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Питання безпеки продуктів харчування є чи не основним, якому приділяється широка увага в умовах сьогодення. Зберегти свіжість та якість продукту протягом терміну його зберігання та задовольнити вимоги споживача є основною метою виробників та торгівельних мереж. Варені ковбаси, сосиски, сардельки є дуже поширеною та популярною групою продуктів споживання. Але одночасно дані продукти мають порівняно невеликий термін зберігання, що дуже незручно за умов розгалуженого ланцюга логістики, до якого звикло більшість виробників м’ясопродуктів. Є декілька напрямків подовження термінів зберігання даної продукції, а саме: за рахунок використання газо- та паронепроникних оболонок, консервуючих речовин, пакування продукції в багатошарові полімерні матеріали тощо. Але для досягнення стабільних результатів під час виробництва, зберігання та реалізації продукції необхідно контролювати цілий ряд факторів, таких як: гігієна, температура, рН, активність води (aw), дія кисню та інші, оскільки вони впливають на споживчі характеристики продукту і за відсутності контролю – сприяють його псуванню. Істотним видом псування є мікробіологічне, що спричинене дією мікроорганізмів: бактерій, плісняви, дріжджів, вірусів і т.д. Відомо, що більшість мікроорганізмів розвиваються на поверхні продукту, особливо, якщо це стосується натуральних оболонок, що використовуються для виготовлення ковбасних виробів. Деякі науковці працювали над розробками, що пов’язані з інгібуючими властивостями екстрактів рослин, дією хітозану тощо, що використовували для покриття полімерних плівок, надаючи їм антимікробних властивостей. Однак недоліком використання полімерних плівок з асептичними властивостями є обмеження їх використання в промислових умовах. Враховуючи, що подовження термінів зберігання варених ковбасних виробів є актуальним питанням, для отримання стабільного та прогнозованого результату було запропоновано поєднати використання багатошарових полімерних матеріалів, призначених для пакування м’ясопродуктів, з наступним проведення короткочасної температурної обробки (пастеризації) готових, запакованих під вакуумом, ковбасних виробів, яке дає можливість пригнічити ріст мікроорганізмів, що присутні на поверхні продукту після первинного теплового оброблення. В процесі досліджень були виготовлені сардельки вищого та першого сортів, запаковані під вакуумом в багатошарові полімерні матеріали (плівки), з подальшим проведенням короткочасної пастеризації. Контрольними зразками слугували аналогічні за складом ковбасні вироби, що були виготовлені за відповідними до технічних умов вимогами і запаковані під вакуумом, але які не піддавались додатковій термічній обробці (пастеризації). Протягом терміну зберігання проводились органолептичні, мікробіологічні, фізико-хімічні дослідження, вимірювались: активність води, вологозв’язуюча здатність, вологоутримуюча здатність, амінокислотний складу продукту, структурно-механічні показники. За результатами досліджень позитивний результат щодо можливості зберігання пастеризовані сардельки як вищого, так і першого сорту показали до 75 доби, тимчасом як аналогічні продукти без повторної термічної обробки не відповідали вимогам нормативно-технологічної документації вже на 35-ту добу зберігання. В результаті проведених робіт розроблені рекомендації щодо збільшення термінів зберігання пастеризованих варених ковбасних виробів до 60 діб, з урахуванням коефіцієнту запасу, при використанні комплексу заходів за повторної теплової обробки (пастеризації), що сприяють отриманню якісного та стабільного за показниками безпеки продукту тривалого терміну зберігання без застосування консервуючих речовин хімічного походження.

Установлено особливості поведінки медоносних бджіл під час перероблення обніжжя на пергу. Дослідження проводилися на бджолиних сім’ях української степової породи, які відповідали вимогам стандарту. Установлено, що споживають бджоли обніжжя в основному до п’ятнадцятиденного віку, а перероблюють його для зберігання переважно у шістнадцяти - двадцяти п’ятиденному віці. Робочою частиною, яка бере участь в ущільненні обніжжя, є верхні щелепи, верхня губа й частина кліпеуса. В середньому тривалість споживання та ущільнення обніжжя, майже однакова. Для відкладання бджолами обніжжя на стільнику необхідні: наявність різновікових бджіл на стільнику; відповідна щільність бджіл на одиниці площі; наявність різновікового розплоду та кормових запасів на стільнику або поряд з ним на сусідньому стільнику. Ключові слова: бджолина сім’я, українська степова порода бджіл, бджолине обніжжя, перга, щелепи бджіл, вік бджоли, стільник, бджолиний розплід, комірки.

Мета. Метою дослідження є встановлення обсягу втрат продовольства та харчових відходів в Україні за 2016 р., що дозволить у подальшому розробити пропозиції щодо зменшення обсягу втрат продовольства та харчових відходів. Для досягнення поставленої мети визначено обсяг втрат продовольства та харчових відходів у розрізі видів продукції та регіонів на кожному етапі ланцюга створення вартості продовольства (харчовий ланцюг) у фізичному обсязі та кілокалоріях. Методологія / методика / підхід. Фактичні обсяги втрат продовольства та харчових відходів обчислюються за даними офіційної статистики України за методологією ФАО, яка базується на розрахунках елементів постачання (виробництва, імпорту та експорту, запасів) визначення внутрішнього споживання та елементів використання (споживання, корм, насіння, переробка, відходи), що визначає харчування (у свіжому вигляді та після переробки) з урахуванням вагових відсотків втрат продовольства та харчових відходів (у відсотках від того, що включено в кожен етап) для Європи та коефіцієнта конверсії. Розрахунки проведено в розрізі: видів продуктів (картопля, овочі, крупи, молоко, фрукти, м’ясо); регіонів з їх рейтингом щодо усереднених і загальних показників країни; етапів харчового ланцюга (виробництво, переробка та упаковка, доставка та продаж, споживання). Обсяг і структура втрат харчових продуктів і харчових відходів визначаються у фізичному обсязі та кілокалоріях. Результати. У Київській області частка втрат продовольства та харчових відходів за усіма видами досліджуваної продукції перевищує питому вагу регіону за обсягами виробництва продовольства. Вищою від усереднених даних в Україні є частка втрат продовольства та харчових відходів у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій і Чернівецькій областях. Натомість у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Черкаській і Чернігівській областях спостерігається перевищення питомої ваги виробництва продукції цими регіонами над часткою втрат у них продовольства та харчових відходів. Така строкатість визначається переважно обсягами виробництва та, відповідно, втратами й відходами зерна, оскільки саме ця група займає найбільшу питому вагу за її обсягом у перерахунку на кілокалорії. Оригінальність / наукова новизна. Дістали дальшого розвитку експериментальні дослідження оцінки обсягу втрат продовольства та харчових відходів в Україні, визначені за методикою ФАО для усіх регіонів України за основними групами продовольства (зерно, картопля, овочі, плоди та фрукти, молоко, м’ясо) на кожному з етапів харчового ланцюга (виробництво, зберігання, переробка й упаковка, доставка та продаж, споживання). Практична цінність / значущість. Одержані результати дозволять у подальшому розробити пропозиції щодо зменшення обсягу втрат продовольства та харчових відходів у країні в цілому та для кожного з регіонів, ураховуючи їхні особливості.

Швидке зростання споживання різних видів целюлози та паперових виробів, а також відсутність необхідних запасів сировини для їх виробництва обумовлює необхідність застосування нелісових порід для виробництва різних матеріалів на основі целюлози. Ріпакова солома, яка не використовується для сільського господарства, може розглядатися як перспективна альтернатива деревині для отримання целюлози, виробництва картону та паперової продукції. Метою роботи було дослідити склад відпрацьованих розчинів після делігніфікації ріпакової соломи оцтовою кислотою. Підвищення температури призводить до збільшення кількості розчинених речовин, тоді як ефективність делігніфікації дещо знижується. Водночас підвищення температури призводить до збільшення сухого залишку через інтенсифікацію процесу видалення з сировини різних екстрактивних речовин, лігніну, полісахаридів та мінеральних речовин. Зольність також зменшується. Співвідношення тверде речовина:розчин, яке впливає на характер дифузійних процесів у біомасі під час делігніфікації, також є важливим фактором делігніфікації. Варіння при співвідношенні тверда речовина:розчин 5:1 дозволяє отримати меншу кількість розчинених компонентів, що призводить до низького вмісту сухого залишку у відпрацьованому розчині через неповну делігніфікацію ріпакової соломи. Дифузійні обмеження на перенесення пероцтової кислоти з целюлозного розчину в міжклітинний простір біомаси призводять до гальмування окиснення лігніну під час делігніфікації. Дифузія фрагментів окисленого лігніну із соломи у відпрацьований розчин також ускладнена. Під час окисно-орагносольвентної обробки ріпакової соломи оцтовою кислотою протягом 120 хв відпрацьований розчин характеризується вмістом сухого залишку 55,6 кг/м3. Отримані результати вказують на те, що в процесі делігніфікації оцтова кислота повністю витрачається на реакції окиснення компонентів сировини. В результаті витрачений розчин, збагачується на цукри. У той же час відпрацьований розчин містить значну кількість оцтової кислоти (723 г/л), яку доцільно регенерувати та повертати до процесу, щоб забезпечити принцип економії ресурсів.