Journal articles: 'Соціокультурні процеси'

1

Pironkova, O. F. "Соціокультурні, політичні та економічні трансформації вербально-поведінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими." Grani 18, no. 3 (February 23, 2015): 93–97. http://dx.doi.org/10.15421/1715065.

Full text

Abstract:

На формування вербальноповедінкових практик взаємодії з психічно хворими впливають наддержавні, державні та мікросоціальні фактори. Зараз Україна переживає період соціокультурних, політичних та економічних трансформацій. Ці процеси неминуче призводять до зміни вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії між різними категоріями населення, в тому числі і з психічно хворими. Події останнього року: революційні та військові дії, перевибори президента та депутатів Верховної Ради значно прискорюють ці процеси. Кардинальні трансформації відбуваються в політичній сфері. Наразі керівництво країни декларує про проведення швидких реформ у сфері медичного та соціального сервісу. Вивчення трансформаційних процесів взаємодії з психічно хворими дозволить впливати на них та зробити їх більш контрольованими. Метою роботи стало дослідити соціокультурні, політичні та економічні трансформації, у т.ч. соціальнофармацевтичний маркетинг вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими. Для виконання поставленої мети застосовувалися такі методи дослідження, як аналіз, синтез, контентаналіз. В результаті дослідження нами виокремлено такі закономірності соціокультурних, політичних та економічних трансформацій: диспропорція в процесах трансформації вербальноповедінкових соціальних практик по відношенню соціуму до психічно хворих, а саме: випередження соціокультурних детермінант щодо політичних та економічних, поява практики в вигляді необов’язковості медичної допомоги, патерналістська вербальноповедінкова практика взаємодії з психічно хворими через обмеження працездатності та наданні соціальної допомоги, необхідності прийому саме медикаментозного лікування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Kolisnyk, O. V. "Соціокультурні виміри творчості у суспільстві." Grani 18, no. 6 (April 18, 2015): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/1715122.

Full text

Abstract:

У статті автором аналізується контекст сприйняття творчості з позиції такого вагомого явища соціокультурної реальності людини, як життєтворчість. Життєтворчість виступає однією з форм творчого ставлення до дійсності і є особливим видом свідомого конструювання соціокультурного простору, яке здійснюється людиною у формі побудови життєвих планів, моделей їх реалізації й розкривається нами з позиції самоусвідомленого ставлення індивіда до своїх життєвих процесів. Найбільш поширеною формою життєтворчості є самореалізація. Предметом життєтворчості постає, перш за все, сама людина, яка самоздійснює себе через цілепокладання власного життя, обираючи з того, що реально є доступним на даний період часу в конкретних суспільних умовах. Крім того, на процеси творчості й життєтворчості впливають інтенціональні стани, які є показниками внутрішніх ментальних станів людини. Зазначено, що дослідження інтелектуальної та цілеспрямованої життєтворчості особи з позиції її інтенціональних устремлінь є одним з вагомих підходів, який дає можливість більш об’єктивного розуміння механізмів творення значень людиною на шляху її самоздійснення. Інтенціональність є структурним елементом мотивацій, який, проявляючись у процесі комунікації у мовленнєвих актах, бере участь у формуванні індивідуальної сфери значень для людини. В основу розкриття специфіки соціокультурної життєтворчості покладені принципи багатовимірності, плюральності життєвого світу людини, взаємозв’язок її соціальнокультурних, індивідуальних і колективних, свідомих і несвідомих сторін, вимога єдності спонтанностихійних та свідомоспрямованих засобів впливу на процеси управління життєвими змінами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Kvik, Andrii. "Ідейно-смислова об’єктивація постсекулярної реальності та християнська реакція на її релігійно-політичні процеси." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 2 (December 23, 2020): 119–34. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.09.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні елементи сучасної теоретичної концепції постсекулярності в контексті компаративного аналізу з основними положеннями теорії секулярності, зіставлено та проаналізовано різні інтерпретації та різні теоретико-методологічні підходи для дефініціювання постсекулярного суспільства. Проведений ретроспективний аналіз причин та процесу формування постсекулярної парадигми в умовах спостереження неспроможності цілісної реалізації принципів секуляризму. Розкривається кореляція між постсекулярною реальністю та конвергентними процесами, як реакцією на соціокультурні трансформації суспільства. З’ясовано роль екуменічної концепції як одного з основних елементів конвергентних процесів суспільства як відповідь на поширення секулярної ідеології та соціокультурні трансформації суспільства. Здійснений комплексний та компаративний аналіз рефлексивно-критичних поглядів на секулярність, а також окреслений плюралізм інтерпретацій застосування терміна «постсекулярність» у новітній філософсько-релігієзнавчій площині.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Червінська, Інна. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ ГІРСЬКИХ ШКІЛ РЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.94-98.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано теоретичні підходи до феномену соціокультурна ідентичність, визначено психолого-педагогічні засади формування соціокультурної ідентичності учнів гірських шкіл регіону Українських Карпат. З метою дослідження методологічних, концептуальних і методичних підходів, які розкривають різні варіанти характеристики поняття «соціокультурна ідентичність» у контексті міждисциплінарного дискурсу обґрунтовано природу ідентичності, зумовлену потребою зростаючої особистості у визнанні серед інших успішної самореалізації. Метою дослідження є опис регіональних особливостей процесу формування соціокультурної ідентичності учнів гірських шкіл у контексті сталого розвитку регіону Українських Карпат. Наголошується, що конвергентність застосування методологічних підходів, принципів, методів, форм та ідей зумовлює інноваційні шляхи розв’язання проблеми формування соціокультурної ідентичності зростаючої особистості в освітньому процесі та в позакласній діяльності закладу загальної середньої освіти гірського регіону. Акцентується увага на процесі формування соціокультурної ідентичності особистості в сучасному суспільстві, яка є складною і водночас актуальною проблемою, яка уможливлює більш ґрунтовно зрозуміти специфіку взаємин людини й суспільства, людини й середовища та спрогнозувати можливі варіанти розвитку соціальних процесів, розробити теоретичне підґрунтя нових уявлень про соціокультурний розвиток особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Ядловська, О. С. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА БІЛІНГВІЗМУ: ДО ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-35.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню становлення категорії «двомовність», а також співвідношення її проявів у комунікативному та культурологічному контексті. Проаналізовано соціокультурні аспекти еволюції сприйняття білінгвізму як у свідомості окремого індивіда, так і суспільством загалом. Явище двомовності за своєю сутністю виступає лінгвістичним, однак за реалізацією та рефлексію переосмислюється і сприймається в соціумі як культурологічне або соціальне і таке, що впливає на певні мовно-соціальні процеси та є гостро дискусійним й актуальним. Володіння двома мовами передбачає не тільки вербалізацію словникового складу, морфологічних та синтаксичних одиниць, категорій цих мов, але й репрезентацію характерних особливостей та рис певного етносу, його культури, тобто культурологічного контексту. Простежено, що володіння двома чи більше мовами в індивіда є різнорівневим, а еквівалентне володіння неможливе. Провідну позицію завжди посідає рідна мова. Зазначено також, що вивчення іншої мови (іноземної, нерідної) залучає особу до процесу акультурації. Це буде в подальшому формувати соціокультурний чинник явища двомовності та впливатиме як на індивіда, так і на соціум. Окремо варто розглядати аспект впливу на рівень вивчення мови в розрізі перебування особи в конкретній комунікативній ситуації, що вимагає знання певного лексичного шару слів. Підкреслимо також, що в епоху глобалізації, взаємодії цивілізацій та культур, підвищеної інтенсивності різних типів комунікації з одночасними процесами самоідентифікації етносів за спільністю мови виникає необхідність в уточненні багатьох суміжних понять, зокрема таких, як «інтерференція», «диглосія», «поліглосія», інших для усвідомлення причин, природи й механізмів виникнення та функціювання цих явищ у середовищі соціуму. Це надасть можливість розробити низку рекомендацій і заходів, які сприятимуть розширенню сфери використання декількох мов за збереження позицій рідної мови. Розгляд та дослідження зазначених мовних практик двомовності в подальшому може стати шляхом до переосмислення та подолання труднощів етносемантичного рівня у процесі міжкультурної комунікації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Пономаренко, Людмила. "МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СУЧАСНІ ПРОЦЕСИ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 266–77. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-266-277.

Full text

Abstract:

Розглянуто поняття ментальності українського суспільства, її особливості та роль у формуванні типових життєвих реакцій суспільства, що відображають етнопсихологічні та соціокультурні особливості українського соціуму. Проаналізовано вплив ментальності на розробку та ефективність впровадження внутрішньої та зовнішньої політики, керування внутрішніми соціальними процесами, культурним розвитком тощо. На прикладах пока- зано роль історичного досвіду у формуванні ментальності українського су- спільства. Виокремлено окремі архетипи — трудівника, кочівника, вчителя, жертви та воїна як такі, що мали суттєвий вплив на формування української ментальності, а через неї мають безпосередній вплив на процеси інституціо- налізації в Україні, процеси державотворення та націєтворення. Зазначено, що через досвід попередніх поколінь українців значною мірою сформовано поведінкові та захисні реакції поколінь нинішніх, а також згенеровано певні страхи й комплекси у суспільстві. Через архетип трудівника розглянуто стан та перспективи розвитку тру- дових ресурсів в Україні. У межах архетипу кочівника досліджено міграцій- ні процеси в українському суспільстві. Роль інтелігенції в державотворчих та націєтворчих процесах проаналізовано через призму архетипу вчителя. У контексті архетипу жертви вивчено особливості світосприйняття україн- ців як представників постколоніального суспільства. А через архетип воїна схарактеризовано найактивнішу, пасіонарну частину суспільства та її роль у розбудові держави та творенні нації. Зазначено строкатість українського суспільства та фактори, які на це впливають. Визначено елементи, необхідні для формування здорового гро- мадянського суспільства та гармонійного розвитку держави, творення нації. Підкреслено зв’язок між ментальністю суспільства та лідерськими якостями перших осіб, яких таке суспільство обирає.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Ляшенко, Олексій. "ГРОМАДЯНСЬКА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (1992–2020)." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 154–81. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-154-181.

Full text

Abstract:

У статті аналізується соціокультурна і громадянська самоідентифікація жителів України, її регіональні відмінності, зокрема особливості громадянської самоідентифікації населення південного регіону України. Показники громадянської самоідентифікації дорослого населення країни є важливими якісно-кількісними характеристиками розвитку української нації як на регіональному і загальнодержавному рівнях, так і у контексті євроінтеграційної політики України. Переважаючими ідентичностями населення України в цілому є національно-державна, а також локальна. Упродовж існування незалежної України виділяється три етапи піднесення національно-громадянської ідентичності, межі між якими чітко співпадають із двома біфуркаційними кризами (Майданами) у 2004–2005 рр. та 2013–2014 рр.. Починаючи з 2004 р. під впливом політичної кон’юнктури в Україні з’явилося й активно пропагувалося певними політичними силами таке поняття як «Південний Схід». Специфічна «південно-східна» ідентичність вибудовувалася на залишковій «радянськості», схильності до патерналізму влади, економічному прагматизмі та демонстративній російськомовності. Південь України цілком заслуговує на те, щоб розглядатися самодостатнім соціокультурним регіоном України, який у соціокультурному відношенні займає проміжне становище між Центром та Сходом. Переважаючими ідентичностями населення Півдня України є національно-державна, а також локальна. Особливою складовою південного регіону України є Крим. Зокрема, для автономії більшою мірою, ніж загалом по Півдню була притаманна саме регіональна самоідентифікація населення. На жаль, наразі ми не маємо змоги відслідковувати реальні соціокультурні процеси, що відбуваються на окупованому півострові. Попри задекларований державою курс на євроінтеграцію і значне просування у цьому напрямку, європейська ідентичність не є першочерговою для жителів жодного регіону України, у тому числі й південного.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Циганюк, Ю. В. "ОКРЕМІ ОЗНАКИ РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНОГО ТИПУ СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 204–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).424.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто окремі ознаки релігійно-тради-ційного типу системи кримінального процесу. Автором визначено, що глобалізація та інтеграція відбувають-ся у різних правових системах, а це створює окремі наукові проблеми для їх вивчення, в тому числі юри-дичною наукою. Автором для дослідження обрано ана-ліз окремих ознак релігійно-традиційного типу кримі-нального процесу за допомогою ізолюючої абстракції самостійних і нетипових для континентальної системи кримінального процесу елементів. Автор звернув увагу на окремі особливості таких країн, як Індія, Індонезія, Японія, Китай, Ізраїль, Ні-герія, Малаві, Афганістан, Іран і Саудівська Аравія. При порівнянні визначено деякі особливості систем кримінального процесу цих країн, які є атиповими для України. На підставі аналізу наукових джерел проаналізо-вано деякі нетипові для вітчизняного кримінально-го процесу особливості кримінально-процесуальних систем релігійно-традиційного типу. Сформульовано висновки про те, що кримінальний процес цих країн засновується на традиціях, звичаях, релігійних нор-мах, а також враховує соціально-економічну формацію кожної країни. Автор визначив, що відбувається збли-ження усіх кримінальних процесів окремих країн (осо-бливо тих, які географічно близькі) та гармонізація із міжнародними стандартами кримінального судочин-ства. Проте на такі процеси впливають економічні та соціокультурні реалії кожної окремої держави. Автор зазначає про необхідність враховувати, що країни традиційного типу кримінального процесу більш лояльні до запозичення елементів криміналь-ного процесу англо-американської (континентальної) правової системи, а країни релігійного типу таке запо-зичення здійснюють за умови повної трансформації релігійного типу у інший тип кримінального процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

ПАВЛІЩЕВА, Яна, and Тетяна БЕСАРАБ. "АСПЕКТ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ОБІЗНАНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ТА ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 140–46. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.22.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено вивченню соціокультурного аспекту в контексті викладання іноземної мови як невідʼємного компоненту набуття комунікативної компетентності. У роботі досліджуються питання мови як соціокультурного феномену, а також способи та шляхи застосування соціокультурних знань у навчальному процесі. За методологічну основу взято наукові розробки провідних вітчизняних та зарубіжних педагогів, представників комунікативного підходу у викладанні іноземної мови. Автор детально вивчає взаємозвʼязок мови, способів комунікації і соціокультурного контексту, наголошуючи на тому, що вивчення мови передбачає набагато ширші знання, ніж оволодіння лексикограматичною базою. У статті стверджується, що вивчення іноземної мови досягає своєї максимальної мети, коли студенти набувають соціолінгвістичної та дискурсивної компетентності, тобто розуміють релевантність вживаної мови соціокультурному контексту її вживання. Оволодіння зазначеними компетентностями означає розуміння культурних та соціолінгвістичних відмінностей мови, що вивчається, здатність долати мовний бар’єр шляхом неупередженого ставлення до цих відмінностей та, найголовніше, застосовувати відповідні соціокультурні коди в ході комунікативного процесу з іншими людьми. Автор зазначає, що ці навички формуються шляхом безперервного процесу вивчення іноземної мови, заглиблення в соціокультурні аспекти, відмінні від рідної мови, що у свою чергу формує мовну свідомість студентів, а також їхню іншомовну соціокультурну ідентичність. Також наголошується на необхідності створення викладачем відповідного інтерактивного середовища в класі, відтворення комунікативного простору наближеного до природного іншомовного середовища не тільки в мовному аспекті, а й у символічному, який складається з культурних символів, соціальних звичаїв та ритуалів. Тому паралельно з викладанням іноземної мови педагоги мають пояснювати студентам особливості соціального устрою та культури, а також контекстів уживання мовних патернів. Автор аналізує різноманітні способи занурення студентів у відповідний соціокультурний контекст, а також види навчальних матеріалів, що можуть бути застосовані з цією метою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Shipunov, H. V. "Концептуальные особенности определения «левых» и «правых» политических партий в условиях постиндустриального общества." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 1(141) (March 23, 2017): 68. http://dx.doi.org/10.15421/171711.

Full text

Abstract:

У статті з’ясовано, що на сучасному етапі суспільно-політичної еволюції, в умовах переходу передових індустріальних держав на постіндустріальну стадію розвитку, відбувається зміна традиційного розуміння «ліво-правого» партійно-ідеологічного розмежування у форматі одновимірного лінійного поділу. Обґрунтовано, що за таких обставин визначення «лівих» та «правих» політичних партій вимагає дотримання методологічних принципів теорії плюралізації про співіснування традиційних і нових характеристик лівиці та правиці, які не витісняють одне одного з політичного дискурсу, а лише стають більш чи менш значущими в контексті певної суспільно-політичної та економічної ситуації. Тобто, як тільки виникають нові соціальні конфлікти або актуалізуються старі, то одразу ж запускаються процеси трансформації змістового наповнення понять «ліві» та «праві», що є результатом адаптації до нових умов. Відтак доведено, що згаданий поділ набуває двовимірної, ортогональної структури, у межах якої одна вісь відображає традиційне розмежування, засноване на матеріальних (економічних) питаннях, а інша – нове, що базується на постматеріальних (соціокультурних) проблемах. У рамках такої двовимірної структури і відбувається «ліво-праве» позиціонування політичних сил: за одних умов з упором на економічні питання, за інших – на соціокультурні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Lopuha, Oresta Ivanivna. "СУЧАСНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ПРОСТІР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 67–74. http://dx.doi.org/10.15421/352008.

Full text

Abstract:

Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Лозовий, В. С. "Соціокультурні особливості українського народу і державотворчі процеси в добу революції (1917 - 1921 рр.)." Вісник Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки, вип. 6 (2013): 340–50.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Сушко, А. І., and О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Tishchenkova, Svitlana, and Iryna Tyshchenkova. "Tishchenkova S.O., Tyshchenkova I.O. Migration processes in the modern world: legal, economic and socio-cultural aspects." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytetu Vnutrishnikh Sprav 3, no. 3 (November 1, 2019): 103–8. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2019-3-103-108.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Цицюра, Ксенія. "СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З БІЗНЕС- ЕКОНОМІКИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 17 (January 11, 2019): 62–69. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.62-69.

Full text

Abstract:

В умовах глобальної інтеграції різних культур іноземна мова відіграє вирішальну роль у спілкуванні та при порозумінні представників різних мов, культур та соціальних сфер. Упродовж останніх десятиліть в галузі освіти відбуваються якісні зміни. Вища освіта, зокрема економічна, починає все більш орієнтуватися на самостійний розвиток особистості, на творчу ініціативу та мобільність майбутніх фахівців. Тому у представників різних наук зріс інтерес до проблеми формування соціокультурної компетентності у майбутніх фахівців. Сучасна соціокультурна ситуація у світі знайшла відгук в українському суспільстві. Зміни в інформаційній та технологічній галузях привели весь світ, а також і українське суспільство, до встановлення нового типу міжкультурних відносин, для якого однобічне традиційне розуміння освіти втратило свою ефективність. З’явилися нові можливості та перспективи співпраці із зарубіжними країнами, що сприяє розвитку діалогу культур, взаємодії та розумінню інших культурних цінностей. Саме тому соціокультурний аспект стає визначальним при підготовці майбутніх бакалаврів з бізнес-економіки, які повинні мати не тільки певну систему знань, духовний та особистий досвід, а також уміти творчо проектувати реально життєві ситуації та самостійно вирішувати міжкультурні й соціокультурні труднощі при спілкуванні з представниками різних мов та культур, почуватися впевнено та комфортно в іншомовному соціокультурному середовищі. У даній статті проаналізовано визначення поняття «навички» та визначено види навичок, які формуються у студентів економічних ВНЗ у процесі вивчення англійської мови. Наслідком формування навичок є компетентність майбутніх спеціалістів. Поняття «компетенція» та «компетентність», сформульовані вітчизняними й зарубіжними вченими, мають певну спільну основу, а водночас, і суттєві відмінності, які розглянуто та проаналізовано в даній статті. Також зроблено спробу формулювання авторського визначення соціокультурної компетентності майбутніх бакалаврів з бізнес-економіки відповідно до ...

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Horskyі, Serhiy. "Сучасна людина у віртуальному світі." Multiversum. Philosophical almanac, no. 9-10 (May 18, 2018): 23–28. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.02.

Full text

Abstract:

У статті робиться спроба теоретичного аналізу специфіки механізму формування традицій як емоційно забарвленої уяви про об’єкт, яка може виникати спонтанно або цілеспрямовано під впливом засобів інформації, реклами чи пропаганди, формуючи своєрідний міф з певною системою координат. Аналізується традиція, як певний зв’язок між старим і новим змістом, котрий створює вигляд безперервності існування соціуму. Традиція розглядається як сучасний погляд на минуле. Виходячи з цього процес відтворення традицій – це не відновлення історичної правди, а процес міфотворення образу минулого сьогодні, націленого в майбутнє, де для міфу минулого на перший план виходить майбутнє. Традиція тільки відштовхується від минулого і формує свою віртуальну історію. Процес формування нового бачення історичного процесу розглядається як процес міфотворення традицій, який відбувається весь час, постійно задовольняючи мінливі інтереси суспільства. Розкривається механізм формування іміджу як соціокультурної матриці певної події або об’єкту, де на перший план виходять соціокультурні конотації з використанням процесу міфотворення традицій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Скибун, Наталія Дмитрівна. "Соціокультурний компонент професійної мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців туристичного профілю." Освітній вимір 47 (July 23, 2019): 197–203. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v47i0.2455.

Full text

Abstract:

кибун Н. Д. Соціокультурний компонент професійної мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців туристичного профілю. У статті з’ясовано та обґрунтовано зміст соціокультурного компонента професійної мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців туристичного профілю. Уточнено поняття «соціокультурна компетентність майбутніх фахівців туристичного профілю», що містить знання студентів про теорію мовних одиниць, у тому числі з національно-культурним компонентом, семантики мовних одиниць і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвої ситуації. Визначено засоби формування соціокультурної компетентності майбутніх фахівців туристичного профілю: є активне використання в освітньому процесі технічних засобів навчання, наочності, текстів. Доповнено критерії відбору текстового дидактичного матеріалу в мовній підготовці майбутніх фахівців туристичного профілю. Обґрунтовано доцільність забезпечення міждисциплінарного зв’язку українська мова – іноземна мова, що актуалізує поняття «міжкультурна компетентність майбутніх фахівців туристичного профілю».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Semenova, Olga. "Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів іноземної мови." Освітній простір України, no. 11 (October 16, 2017): 100–104. http://dx.doi.org/10.15330/esu.11.100-104.

Full text

Abstract:

У статті зосереджено увагу на важливості соціокультурного аспекту у процесі вивчення іноземних мов. На основі аналізу наукових джерел автором розкрито сутність терміну “соціокультурна компетенція” та підкреслено необхідність залучення всіх компонентів соціокультурної компетенції у навчальному процесі. Зазначено, що у структурному плані соціокультурна компетенція є комплексним явищем і включає в себе набір компонентів, які відносяться до різноманітних категорій: лінгвокраїнознавчий, соціально-психологічний, культуро¬логічний компоненти. Стисло описано основні фактори впливу на формування та розвиток соціокультурної компетенції.Наголошується на доцільності культурологічної спрямованості навчання іноземним мовам. Подальше вивчення запропонованої теми стане корисним у пошуку нових, більш ефективних методів навчання іноземним мовам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Потапчук, Т. В., М. В. Клепар, and Н. С. Кравець. "СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТА ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 183–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-183-194.

Full text

Abstract:

У статті особливе значення відведено процесу формування соціокультурних та духовних цінностей студентської молоді, що належить соціальному середовищу, соціально-педагогічним факторам. Здійснено теоретичне узагальнення й практичне розв’язання наукової проблеми формування соціокультурних та духовних цінностей студентів в умовах соціально-виховного середовища. Подано, що вихованню властиві всі складові елементи: наявність як мінімум двох індивідів, суб’єктів-об’єктів виховання, дії, вчинки, акти, за допомогою яких відбувається виховний вплив у вигляді прийомів, методів та засобів виховання, а також їхніх елементів у вигляді слів, дотиків, рухів, спрямованих на адресу один одного і таких, що впливають на їхню поведінку. Соціальне середовище являє собою сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку. Зазначено, що соціокультурні та духовні цінності мають практичне вираження у реальній поведінці студентів. Серед визначальних завдань соціально-виховного процесу у вищій школі постає забезпечення умов формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Кінцевим результатом педагогічної діяльності в університеті в цілому і кожного викладача зокрема є високодуховний випускник. Для того щоб уявити, якими якостями він повинен володіти у складному і багатоплановому процесі формування соціокультурних та духовних цінностей та орієнтацій, необхідно створити соціально-педагогічну технологію формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Визначено базові функції соціально-виховного середовища: культурологічна, ціннісно-утворююча, адаптаційна, соціалізована, функція соціального контролю, нормативна, інтегративна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Shaposhnykova, I. V. "Соціокультурні трансформації:співвідношення традицій та новацій." Grani 18, no. 4 (March 23, 2015): 21–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715073.

Full text

Abstract:

У статті піднято проблему співвідношення традицій та новацій у процесі соціокультурних трансформацій. Автор звертає увагу на три основні параметри значущості процесу формування особистості: параметр суспільної орієнтації, параметр осмислення соціалізації як соціокультурного явища, параметр культурологічного значення соціалізації. Натомість новітнє теоретичне положення щодо становлення «порядку через хаотичну стійкість» дозволить більш точно пояснити складну взаємодію між суспільством та молоддю, яка проходить процес соціалізації. Її основний орієнтир, який не сприймається традиційною педагогікою, керований хаос припускає наявність стабільного еволюційного розвитку і біфуркацій (моментів вибору). Автор при цьому виходить із логіки міждисциплінарного дослідження та з того, що культурна соціалізація охоплює всі аспекти соціального життя індивіда, у той час як професійна та трудова соціалізація тільки аспекти, пов’язані із трудовою взаємодією. При цьому на продуктивний стан людини суттєво впливають психофізіологічні аспекти, такі як безумовні рефлекси і психофізіологічні якості та стани, котрими може бути описано поведінку індивідів. Відповідно для збалансування системи «людинавиробництво», або «людинамашина» має місце вплив психофізіологічних чинників та індивідуальних якостей того, хто працює, оскільки відхилення від базового значення (помилки на виробництві, нещасні випадки, або, навпаки, суттєві покращення виробничого процесу) є наслідком зіткнення якостей людини з особливостями конкретної професійної діяльності. Однак самі ці якості є результатом дії культурного чинника, який у контексті забезпечення продуктивності праці відіграє принципово важливу роль. Висловлено думку, що трудова і професійна соціалізація по суті являють собою глибоке сприйняття норм та цінностей, котрі неформально узгоджують характер спільної діяльності людей під час трудового процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Василенко, Дарья, Віктор Саранча, Вікторія Шабуніна, and Ольга Чернявська. "СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ АРХІТЕКТУРНОГО ПЛАНУВАННЯ МІСТА В ПЕРІОД 1959-1975 РОКІВ (НА ПРИКЛАДІ МІСТА КРЕМЕНЧУКА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), no. 37 (October 10, 2021): 41–47. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.438.

Full text

Abstract:

Розглянуто соціокультурні аспекти архітектурного планування на прикладі м. Кременчука Полтавської обл. Окреслено регіональні особливості архітектурного планування, що яскраво відображають дух історичної епохи кінця 50–70 рр. ХХ ст. Хронологічними межами дослідження визначено 1959-1975 рр., коли розпочинається активний процес відбудови житлового і соціокультурного фонду м. Кременчука. Наведено причини розширення архітектурної сітки соціокультурних об’єктів Кременчуці. Проаналізованого темпи будівництва соціокультурних об’єктів міста, що з’явилися в окреслений період. До соціокультурних об’єктів віднесено: школи, дошкільні навчальні заклади, кінотеатри, палаци культури, парки, сквери тощо. На основі архівних документів визначено відсоток забезпеченості потреб містян соціокультурними об’єктами, введеними в експлуатацію в 1959–1975 рр.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Літвінова, Тетяна. "ДІАГНОСТИКО-РЕЗУЛЬТАТИВНИЙ СКЛАДНИК МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), no. 9(103) (November 30, 2020): 385–95. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/385-395.

Full text

Abstract:

У статті визначено основні компоненти формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в професійній освіті: аксіологічний, гносеологічний, діяльнісно-вольовий. Представлено модель формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності у професійній підготовці у вигляді логічної структурно-організаційної схеми з основними взаємопов’язаними складниками: цільовий, методологічний, змістовно-процесуальний, діагностико-результативний. Діагностико-результативний складник моделі представлено критеріями (мотиваційно-рекреаційний, рефлексивно-корегувальний, соціокультурний), відображено в показниках (мотиваційно-рекреаційний, рефлексивно-корегувальний, соціокультурний), оцінювання яких виділено трьома рівнями (достатній, середній, конативний). Комплексне застосування визначених критеріїв і показників сприяло діагностуванню позитивної динаміки формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, яка є результатом реалізації педагогічного експерименту. Експериментальна робота запрограмована на здійснення у три етапи: діагностико-констатувальний, формувально-моніторинговий та абл.ьню вальний. У процесі експериментального дослідження встановлено позитивну динаміку, обумовлену забезпеченням розробленого науково-методичного та інформаційного супроводу формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності в умовах дуальної форми навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Ходаківська, В. П., Н. М. Сеньків, Л. С. Степанчук, О. М. Приступко, and Н. П. Завадська. "АНАЛІЗ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 173–80. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-24.

Full text

Abstract:

Сучасне динамічне суспільство, що безперервно змінюється, вимагає від системи освіти підготовки цілісної, варіативно мислячої, креативної особистості, котра здатна управляти інноваційною діяльністю, готова приймати самостійні компетентні рішення та нести за них відповідальність, володіє широкими комунікативними уміннями і навичками, що є компонентами важливої складової частини загальної культури людини – соціокультурної компетентності. Тому об’єктивною потребою сучасної освіти є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу та пошук раціональних складників змісту навчання та його структури. Без знань соціокультурного фону неможливо сформувати комунікативну компетенцію, навіть у обмежених рамках. Тільки культура у різних її проявах сприяє формуванню особистості. Соціокультурна компетентність повинна виступати як мета і результат підготовки майбутніх фармацевтів до соціокультурної взаємодії у світі та суспільстві. Робота присвячена питанням розвитку соціокультурної компетентності, розглянуто проблеми і перспективи її формування під час підготовки студентів-фармацевтів. У статті визначено роль соціокультурного компоненту у здобувачів освіти для уміння адаптуватися в колективі; визначати особисті цілі; виконувати різні функції під час навчання та на займаних посадах після отримання диплому; бути готовим до спілкування з представниками інших культур, що мають інші переконання; мати достатній рівень культури спілкування, мовленнєвий такт, культурну терпимість, почуття відповідальності, володіння технологією усунення конфліктів. У роботі виокремлено основні завдання, які необхідно реалізувати для покращення рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів. Наведено результати експериментального дослідження обізнаності здобувачів освіти з цього питання. Аналіз сформованості соціокультурної компетентності студентів проводився на базі Житомирського базового фармацевтичного фахового коледжу. У дослідженні брали участь студенти, що навчаються за спеціальністю «Фармація, промислова фармація». Отримані результати дослідження дали змогу дійти висновку, що у процесі формування соціокультурної компетентності у студентів сформовані навички загалом на середньому рівні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

СЛУЦЬКИЙ, ЯРОСЛАВ. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ЕЛЕМЕНТ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ІНОЗЕМНОГО СТУДЕНТА." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 282–91. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-282-291.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано безпосередній вплив соціального оточення на розвиток внутрішніх навичок особистості, які сприяють її формуванню як професійного елемента сучасного ринку праці. Крім того, розглянута природа особистості, що криється в комплексі певних рис іноземного студента, що використовуються при взаємодії з навколишнім середовищем, та наявності навичок міжособистісної діяльності, яка спрямована на виконання комунікативного процесу з оточуючими особистостями. У зв’язку з тим, що іноземний студент при взаємодії з оточенням перебуває під впливом культурного шоку, необхідно застосування певних підходів, які сприятимуть більш ефективній соціалізації та інтеграції до нового академічного та соціокультурного середовища. Одним з основних підходів є компетентнісний, що дозволяє сформувати такі особистісні навички, які б сприяли можливості проведення найбільш якісно вибудуваної міжособистісної та міжкультурної взаємодії. Розглянуто погляди вчених щодо терміна “компетентнісний підхід”, що дозволило прийти до власного визначення поняття як можливості індивіда використовувати набуті компетенції в практичній площині для вирішення тих чи інших проблем та питань адаптаційного характеру. Виявлено, що компетентнісний підхід надає можливість його використання не тільки в рамках освітнього процесу в університеті або коледжі (що стосується розвитку певного набору компетенцій, як в теоретичному, так і в практичному плані, а також виконання діяльності аналітичного характеру з виявлення ймовірних помилок у підготовчих програмах та подальшому їх усуненню), а й по завершенню освітнього процесу, при відборі кандидатів на певні посади. Досліджено відмінності між поняттями “компетенція” та “компетентність”, що дозволило прийти до висновку, що компетенції є елементами, які надають допомогу при проведенні діяльності певного типу, крім того, кількість таких сформованих елементів може відрізнятися від направленості та складності ймовірної діяльності. У свою чергу, компетентність представлена у якості спроможності особистості проводити управління компетенціями у процесі проведення академічної або соціокультурної діяльності. Ключові слова: компетенція, компетентність, особистість, компетентнісний підхід, освітній (академічний) процес, соціокультурна діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Шевченко, Марина Іванівна, and Тарас Валерійович Лисенко. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 334–42. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247178.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Бойко, Ольга, Анна Єремус-Левандовська, Лариса Отрощенко, Тетяна Повалій, and Юлія Байдак. "Використання ситуаційних задач у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 125–42. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235711.

Full text

Abstract:

Вступ. Культурні та креативні індустрії в сучасному суспільстві посідають важливе місце. Тому питання управління соціокультурною галуззю стають досить актуальними. У зв’язку із залученням у цей процес менеджера, зміст діяльності якого полягає в керуванні культурними процесами, виникає необхідність висвітлення інноваційних форм навчання майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності. Мета і методи. Мета – теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення результатів наукових досліджень щодо використання ситуаційних задач у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності. У ході дослідження використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення теоретичних положень; конкретно наукові методи термінологічного аналізу, ретроспективний, біографічний, порівняння, конкретизації та класифікації, а також емпіричні методи бесіди та педагогічного спостереження. Результати. Висвітлено значення ситуаційних задач як провідної організаційної форми підготовки менеджерів соціокультурної сфери. Розроблено теми ситуаційних задач, які сформовані блоками. Розкрито види ситуаційних задач: «на мобільне рішення», «на вибір рішення», «на аналіз даних», «задачі-зразки», «на обґрунтування», «на формування умінь та навичок», «на дискусійне рішення», «на аналіз прийнятого рішення», «на пошук інформації», «на ускладнення», «на складання алгоритму» та «на передбачення». Проаналізовано структуру та зміст ситуаційної задачі й подано рекомендовані фахові ситуації в менеджменті. Висновки. Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному обґрунтуванні необхідності використання ситуаційних задач як організаційної форми проблемного навчання при підготовці менеджерів, а практичне значення – у підвищенні їхньої конкурентоспроможності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Cтинська, Вікторія, and Любов Прокопів. "ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН У ЗВО В ПРОЦЕСІ МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 145–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.145-149.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано фактори розвитку вищої освіти, що актуалізують інноваційні освітні процеси; висвітлено сутність категорії «інновація» щодо вищої освіти; охарактеризовано найбільш ефективні інноваційні методи викладання дисциплін у ЗВО у процесі магістерської підготовки зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки (кейс-метод, ділова гра, метод «Коло ідей», метод «Акваріум», метод «Займи позицію», проблемний (проблемно-пошуковий метод), моделювання, аудіовізуальний метод навчання, метод проєктів, «Дерево рішень» та ін.).Встановлено, що у світлі сучасних вимог підготовка студентів у ЗВО має бути максимально спрямованою на майбутні фахові потреби, формувати такий рівень професійної та загальної культури, фахової компетентності, який дозволить підтримувати високий професіоналізм у будь-якій сфері діяльності. Такий підхід у процесі магістерської підготовки передбачає не тільки розроблення і введення в навчальні плани нових перспективних дисциплін, а й упровадження інноваційних методик.Зроблено висновок, що стратегічною метою реформування вищої освіти і науки в Україні є створення ефективного інноваційного освітнього середовища у ЗВО, упровадження найсучасніших методів навчання у соціокультурній сфері, системі управління та організації праці в умовах ринкової економіки.Отже, тільки органічне поєднання інноваційних методик із класичними, традиційними, продумане і гармонійне комбінування різних методів щодо кожної дисципліни та кожного заняття залежно від їх мети, призначення, специфіки сприятиме підвищенню якості та інтенсивності освітнього процесу уЗВО у процесі магістерської підготовки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт. Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду. Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання. Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Нос, Любов Степанівна, and Марія Олексіївна Стахів. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Information Technologies and Learning Tools 82, no. 2 (April 25, 2021): 166–81. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v82i2.3167.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкової школи з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Обґрунтовано актуальність формування соціокультурної компетентності як складової професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Виокремлено чинники, які ефективно впливають на мобільність педагогів. Розроблено алгоритм формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкової школи засобами ІКТ в рамках ознайомлення з комунікативним етикетом: реалізація міжпредметних зв’язків дисциплін гуманітарного циклу; організація навчання як дослідження (проєктна технологія); аналіз автентичних текстів та моделювання соціальних ролей; створення навчально-дослідних груп (онлайн групи); співпраця в процесі навчання (обговорення на платформі «Стіна»). Визначено основні форми та методи формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкових класів засобами ІКТ. З метою вивчення стану формування соціокультурної компетентності викладачів ЗВО, учителів початкової школи, здобувачів вищої педагогічної освіти (рівень бакалавр) проведено дослідження щодо ефективності використання засобів ІКТ у цьому процесі. Запропоновано викладання дисциплін гуманітарного циклу (сучасна українська мова, методика навчання української мови, англійська мова, методика навчання англійської мови, педагогіка родознавства, країнознавство) на основі інтеграції окремих тем, що стосуються соціокультурних реалій. Особливу увагу приділено організації групового проєкту студентів із використанням паперових та електронних носіїв. Описано використання програми PowerPoint для створення кінцевого продукту – проєкту «Комунікативний етикет як складова соціокультурної компетентності». Виокремлено можливості використання системи Moodle для викладачів і студентів. Наголошено, що найбільш поширеним і ефективним стало використання програмного забезпечення Microsoft PowerPoint, яке дозволяє швидко і якісно створити мультимедійну презентацію, котра, крім тексту, може містити й комп'ютерну анімацію, картинки, графіки, таблиці, відео та музичний супровід. Зроблено висновок про те, що комплексне використання ІКТ сприяє формуванню в майбутніх учителів початкових класів соціокультурної та інформаційно-комунікаційної компетентностей та готує їх до педагогічної діяльності в полікультурному середовищі. Визначено перспективи подальших досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

СУКАЛЕНКО, Тетяна. "ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В МОВІ СУЧАСНИХ ЗМІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 11, 2022): 174–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.23.

Full text

Abstract:

У статті уточнено зміст понять «гендер», «гендерний стереотип», наголошено, що гендерні стереотипи впливають на сприймання, запам’ятовування й інтерпретацію людиною інформації відповідно до сформованих у її свідомості уявлень про маскулінне та фемінне. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців з проблем вивчення гендерних стереотипів, визначено актуальні аспекти досліджень. У роботі гендерний стереотип витлумачено як узагальнене в культурі уявлення про приписувані жінкам або чоловікам риси зовнішності, характеру, статусно-рольові ознаки тощо. Розглянуто різні підходи дослідників до класифікації гендерних стереотипів у мові ЗМІ. Визначено мовні засоби вираження гендерних стереотипів у мові українських ЗМІ. Зосереджено увагу на описі зовнішніх та професійних характеристик осіб жіночої та чоловічої статі, гендерних ролей чоловіків і жінок. Наголошено, що поданий у медійному дискурсі опис зовнішності осіб чоловічої та жіночої статі відображає не лише світогляд автора, а й соціокультурні стереотипні уявлення про їхні зовнішні дані та моральні якості, особливості поведінки тощо. У текстах ЗМІ зовнішність жінок описують докладніше, ніж чоловіків. Краса жінки полягає в її природності, доглянутості, впевненості у собі. Із зовнішністю пов’язана риса сексуальної привабливості жінки. У сучасних медіа акцентовано увагу на тому, що в суспільстві зберігається стереотипне уявлення про жінку-матір та дружину, яка насамперед виховує дітей, займається побутом. Сучасні соціальні та політичні події зумовили з’яву нових гендерних ролей, зокрема жінки-воїна, жінки-військовослужбовця. У мові ЗМІ також відображено професійні характеристики жінки. Відповідно до стереотипних уявлень керівні посади посідають чоловіки. Жінка-керівник вважається винятком. Усі динамічні процеси всередині гендерного концептуального простору відбуваються внаслідок трансформацій та нового перерозподілу гендерних ролей між чоловіками й жінками. Медійний дискурс дає широкі можливості для подальшого вивчення гендерних стереотипів на тлі світових процесів гендерного розвитку, це й може слугувати предметом нових наукових студій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ХАЛО, З. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 136–40. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.20.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються деякі аспекти актуальної проблеми сучасного стану викладання іноземних мов у про- цесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зроблена спроба описати актуальність такої проблеми викладання іноземної мови, як розвиток міжкультурної компетенції, як одного зі складників іншомонвної компетентності студентів вузів. У статті проаналізовано проблему міжкультурної освіти в сучасному суспільстві, досліджено актуальність вивчення іноземної мови у цьому аспекті та необхідність формування соціокультурної компетентності вчителя у викладанні іноземної мови. З’ясовано такі поняття, як «міжкультурна комунікація» «міжкультурна компетенція»,«соціокультурна комунікація», «соціокультурна компетенція». Доводиться важлив- ність формувнання міжкультурної компетенції майбутніх вчителнів. Розкрито аспекти актуальної проблеми сучас- ного стану викладнання іноземних мов у процесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зазначено, що «особливу важливість набувають фактори комунікабельності й толерантності, підвищення професій- ної кваліфікації та перепідготовка працівників, зростання їх професійної мобільності». Доведено, що тільки між- кулньтурна компетенція в її взаємозв’язку з іншомовною комунікативною компетненцією може виступнити одним із показнників сформованості іншомонвної компетентності студеннтів вузу. Розглянуто аспекти актуальної проблеми сучасного стану викладання іноземних мов у процесі підготовки майбутніх фахівців до участі в міжкультурному діалозі. Зазначено, що особливо важливими стають фактори комунікабельності й толерантності, підвищення про- фесійної кваліфікації та перепідготовка працівників, зростання їх професійної мобільності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Гейна, Оксана. "ВЗАЄМОДІЯ ВИКЛАДАЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ (РОСІЙСЬКОЇ) МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ ТА ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН ЯК ШЛЯХ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМ АДАПТАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 7 (September 3, 2021): 201–4. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.27.08.2021.037.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблеми адаптації іноземних студентів до умов навчання в українських закладах вищої освіти. Досліджено методи та прийоми соціокультурної та фахової адаптації іноземних студентів у навчальному процесі та в позааудиторний час. Виявлено основні труднощі під час адаптаційного процесу та визначено шляхи їх успішнго подолання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Айтов, С. "Соціально-культурні чинники виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії." Studies in history and philosophy of science and technology 30, no. 1 (May 17, 2021): 32–39. http://dx.doi.org/10.15421/272103.

Full text

Abstract:

Досліджено складну проблематику впливу соціально-культурних чинників на виникнення історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Виникнення і становлення історичної антропології як сучасної філософії історії втілилися у етапах ґенези і «тотальної історії», початкових у розвитку цієї науки. В їх межах сформувалися онтологічні, гносеологічні і аксіологічні засади, значущі для подальшого розвитку історично-антропологічних концепцій. Так, в онтологічній сфері було генеровано рефлексивне поле наукових пошуків: масова психологія суспільств Західної Європи доби Середньовіччя і Раннього Нового Часу, їх свідомі і підсвідомі уявлення про світ, установки суспільнозначущої поведінки, різноманітні форми життєдіяльності й повсякденного життя, релігійні і парарелігійні вірування. У гносеологічній сфері було утворено «методологічний інструментарій» історично-антропологічних студій, який засновувався на теоретичних підходах до подій і процесів минулого як до наукової проблеми і широкого міждисциплінарного діалогу; концепції довгого часу історії як такого, протягом якого змінюється ментальність суспільств. Аксіологічна сфера сформувалася у розумінні людини як головного об’єкта історично- антропологічних студій і важливого чинника історичної динаміки, який здійснює на останню вельми значний вплив. Формування зазначених змістовних площин історичної антропології відбулося під суттєвим впливом соціально-культурних процесів першої половини минулого століття. Серед них слід виокремити процеси «масовизації» суспільств; значну ідеологізацію суспільної свідомості багатьох країн світу, передусім європейських; широке розповсюдження ідеологічних систем як правого (нацизм, фашизм), так і лівого (комунізм, соціал-демократизм) спрямування, котре супроводжувалося всеохоплюючою вірою великих мас населення в істинність їх постулатів; поразка нацистських соціально- політичних моделі й ідеології у Другій світовій війні; початкова фаза утворення соціально- психологічних основ «суспільства споживання». Дані соціокультурні тренди стимулювали в історичній антропології орієнтацію на вивчення і осягнення масової психології суспільств минулого в її підсвідомому й свідомому елементах як сутнісно важливих чинників причинності й змісту їх історичної динаміки. Дослідження і аналіз ментально-культурного горизонту каузальності, особливостей і перспектив розвитку процесів минулого усіх рівнів виявилися основним завданням історично-антропологічних концепцій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ВАЛУЄВА, Ія, and Любов СУГЕЙКО. "ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЗНАНЬ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 43–48. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.7.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена методиці викладання англійської мови у початкових класах, а саме впливу української мови на процес навчання іноземної. Приділяється увага аналізу помилок, які допускають учні в англійській мові, як діє закон аналогії (уподібнення побудови англійської структури мови моделям рідної та моделям інтерферуючого впливу рідної мови на процес формування навичок англійської мови у молодших школярів та прогнозування типових лексичних та граматичних помилок, порівняння явищ української та англійської мови, які необхідно враховувати у процесі формування лексико-граматичних навичок англійської мови. Приділяється увага навчанню в умовах білінгвізму, яке визнано багатьма вченими однією з можливостей найбільш ефективного формування викладання іноземної мови в школі. Метою роботи є дослідження інтерферуючого впливу рідної мови на процес формування навичок англійської мови у молодших школярів та прогнозування типових лексичних та граматичних помилок, порівняння явищ української та англійської мови, які необхідно враховувати у процесі формування лексико-граматичних навичок англійської мови. Дослідження ґрунтується на методологічних принципах науковості, теоретичному та психолого-педагогічному аналізі літератури, нормативних документів, синтезу, порівняння, узагальнення, розгляду різних підходів до вивчення іноземних мов. Системний підхід у викладанні мов дає змогу вивчати мовну систему з погляду її структури та функціонування, яка перебуває у зв’язку з іншими компонентами всього освітнього процесу, який постійно змінюється та розвивається. Соціокультурний підхід передбачає розгляд мовного розвитку людини, її потребу і розуміння необхідності знати іноземні мови для спілкування. Володіння англійською мовою, яка вже стала засобом міжкультурної комунікації, відкриває можливості для спілкування у всіх сферах життя, допомагає вільно навчатися та працевлаштовуватися за кордоном, розуміти представників різних культур.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Айтов, C. "Понятійний апарат і методи історичної антропології як сучасної філософії історії." Studies in history and philosophy of science and technology 29, no. 1 (January 24, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/272001.

Full text

Abstract:

Дослiджено складну проблематику виникнення i сутності понятійного апарату й сукупності дослідницьких методів історичної антропології як сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи філософської герменевтики, системно-структурний, мiждисциплiнарний. Понятійний апарат історичної антропології як сучасної філософії історії розуміється як інтелектуальний фундамент пізнавальної структури, що створює теоретичну систему координат для аналізу і досліджень людського виміру історичного розвитку і концептуальних досягнень науки про минуле та застосування отриманих у процесі дослідження згаданого проблемного поля когнітивних підходів і знань задля розуміння проблем сучасних соціокультурних процесів і їх потенціальних альтернатив у майбутньому. Визначальні риси методологічного підґрунтя історично-антропологічного горизонту сучасної філософії історії відрізняються переважним застосуванням низки загальнонаукових, окремонаукових та метатеоретичних методів. Так, серед загальнонаукових найбільш впливовими для її розвитку є методи розуміння, ідеалізації і теоретичний. Найбільш ефективними для історичної антропології у складі окремонаукових методів виявляються методи історичний, реконструкції та міждисциплінарний. Високий когнітивний статус наведених вище загальнонаукових і окремонаукових методів зумовлений особливостями актуальних дослідницьких завдань історичної антропології, аналізом ментальної і соціокультурної площини динаміки минулого. Залучення метатеоретичних методів викликано орієнтацією історичної антропології як сучасної філософії історії на осмислення складної проблематики теоретичних студій глибинних психологічно-культурних основ суспільно-гуманітарного горизонту минулого та їх впливу на сучасну соціокультурну динаміку. Серед перспектив продовження студiй у проблемному полi цiєї роботи можна вказати на аналiз понять і дослідницьких методів, важливих для аналізу ментально-культурної площини сучасних теорій динаміки глобалiзацiї. Досить важливим є також вплив на створення теоретичної системи координат подальших студій в інтелектуальному універсумі історично-антропологічного горизонту сучасної фiлософiї icторiї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Nikolenko, V. V. "Гастрономічна культура в процесах формування громадянської ідентичності: теоретичний огляд проблеми." Grani 18, no. 7 (May 5, 2015): 46–52. http://dx.doi.org/10.15421/1715134.

Full text

Abstract:

У статті висвітлюються зв’язки між гастрономічною культурою та процесами громадянської ідентифікації, як наслідок, формування солідарного суспільства, консолідованої демократії. Зроблено наголос, що гастрономічні маркери репрезентації суспільства мають, зпоміж іншого, вагомий праксеологічний потенціал, насамперед для інституціоналізації соціально спаяного соціуму, підвищення якості життя масової особи. На прикладі теоретичного аналізу наукової/документальної літератури виокремлюються дані, які свідчать, що гастрономічне, з одного боку, може прискорювати процеси формування нової ідентичності, а з іншого – виступати в якості потужного ідентитету, який зберігає почуття традиційної приналежності до певної соціокультурної спільноти. Підкреслюється, що на цьому тлі практики харчування, окрім задоволення фізіологічних потреб людини в макро та мікроелементах, тлумачаться як продовження соціокультурного контексту, суспільний феномен, отже, мають неабияку соціалізаційну силу. Зважаючи на це, зроблено висновок, що такі практики дозволяють як активізувати внутрішньогрупову взаємодію/інтеграцію, так і набувати важливого сенсу в процесах іншування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Shkonda, Irina. "Теоретичні підходи до соціологічних досліджень практик споживання." Sociological studios, no. 1(6) (May 17, 2018): 34–39. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2015-01-34-39.

Full text

Abstract:

Вихід процесу споживання за рамки економічної сфери зумовив підвищення уваги до проблем споживання серед представників усіх соціальних наук. Споживання стає ядром соціальної структури, домінуючим соціальним процесом, підкорює складники суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл, проявляючись у всіх соціокультурних практиках. Споживацькі практики виявляються як елемент повсякденності, що розкриває основні способи соціального існування в межах певної культури та історичної епохи. Вивчення споживацьких практик уможливлює розуміння не лише процесу споживання, але і його суб’єктів, а також процесу взаємодії між ними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Knyazkov, Stanislav. "Соціокультурні чинники споживання лікарських засобів у крос-національному та внутрішньоукраїнському вимірах." Sociological studios, no. 1(14) (June 10, 2019): 60–68. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-60-68.

Full text

Abstract:

Розглянуто соціокультурні чинники споживання лікарських засобів які стосуються пацієнта та медпрацівника. Проаналізовано релевантний науковий дискурс та досвід емпіричних досліджень, здійснених, зокрема, із використання інструментаріїв дослідження цінностей Р. Інглегарт, Г. Хофстеде, Ш. Шварц, Г. Айзенка й ін. На підставі вторинного аналізу баз даних дослідження «Eurobarometer» розкрито особливості споживання лікарських засобів насленням країн ЄС та України. З‟ясовано, що існують значимі кореляції поміж соці-ально-економічними, інституційними й соціокультурними показника-ми, що характеризують якість життя в досліджених суспільствах і практиками (не)належного споживання лікарських засобів. Виявлені результати вказують на соціальну (соціокультурну, інституційну та економічну) укоріненість практик споживання лікарських засобів. Доводиться, що найбільш адекватною теоретико-методологічною «рамкою» для пояснення виявлених результатів є неоінституціоналізм, який звертає увагу дослідників на соціальні передумови успішності управлінських інновацій. У процесі реформування сектору охорони здоров‟я та інституту фармації зокрема в сучасному українському суспільстві зростає актуальність такого дослідження потенціалу заходів із реформування й труднощів на їхньому шляху.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства." Grani 19, no. 4 (March 2, 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.

Full text

Abstract:

Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Добровольська, Наталія. "Основні напрямки у дослідженні проблеми обдарованості особистості у науковому просторі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 34–45. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-34-45.

Full text

Abstract:

В статті показано, що обдарованість особистості визначається взаємодією низки чинників: домінуючої ролі пізнавальної мотивації; інтелектуальним розвитком, розвитком спеціальних здібностей, особистісними проявами. Показано, що становлення обдарованості – це складне, комплексне явище міждисциплінарного характеру. Векторами та основними складовими процесу становлення обдарованості є інтелектуальна продуктивність, творча активність, зріле Я. Умовами для просування цих векторів виступають імпульс розвитку, а динаміка і характер напрямку задають переважно соціально-психологічні процеси. Саме у соціально-психологічних системах обдарованість має можливості не тільки для свого функціонування, а й для становлення та розвитку, оскільки такі системи можуть забезпечити необхідні умови щодо примноження творчого потенціалу, реалізації людини на особистісному і суспільному рівнях. Показано, що впровадження системного підходу у цій галузі вимагає не тільки реконструкції існуючих концепцій обдарованості, а й розробки нових технологічних рішень – комплексу засобів, здатних фіксувати досліджуваний феномен як багатовимірний, цілісний і змінюваний у часі, зокрема в залежності від умов розвивального соціокультурного середовища. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обґрунтування проблеми становлення обдарованої особистості в умовах сучасного соціуму. Показано, що концепція процесу становлення обдарованої особистості, як цілісної єдності теоретико-методологічних підходів (аксіо-гуманістичного, культурологічного, діалогічного, синергетичного, контекстно-пошукового, індивідуально-творчого, особистісно-діяльнісного, системного), базується на визнанні значущості розвивального соціокультурного середовища, що включає сукупність концентричних структур (макросередовища, як простору творчої життєдіяльності особистості; мезосередовища, як простору соціокультурних ролей; мікросередовища, як простору взаємовідносин обдарованої особистості). При цьому складний та системний характер феномену обдарованості потребує створення варіативного, збагачувального та індивідуалізованого розвивального соціокультурного середовища з урахуванням типології обдарованості (інтелектуальної, академічної, художньої, креативної (творчої), соціальної, психомоторної та ін.). Сутність концептуальної ідеї дослідження становить положення про те, що таке розвивальне соціокультурне середовище має забезпечувати повноцінне розкриття потенціалу всіх сфер психіки і здібностей обдарованої особистості (фізичної, емоційної, пізнавальної, особистісної, духовно-моральної) у відповідності з її індивідуальними особливостями і завданнями вікової соціалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Панкова, Ю. М. "Соціокультурні аспекти глобальних економічних процесів." Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм", вип. 8 (2018): 74–79.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Донцов, А. В. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ." Educational Dimension 29 (May 19, 2022): 44–50. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4900.

Full text

Abstract:

Розглянуто основні напрямки, соціальні фактори, педагогічні умови і механізми розвитку моральної саморегуляції майбутніх учителів в умовах вищого навчального закладу. На підставі досліджень виявлено, що в процесі формування моральної культури майбутніх учителів велику роль відіграє сім’я і найближче соціальне оточення. Аргументовано, що серед майбутніх учителів існує певна обмеженість у сприйнятті різноманітних моральних норм і усвідомленні соціокультурної необхідності їх дотримання. Зроблено висновок, що процеси морального саморозвитку і саморегуляції поведінки майбутніх учителів можуть бути ефективними за умови, якщо вони опосередковуються комплексним впливом на їх внутрішній духовний світ, систему цінностей, уявлень, переконань та сенсожиттєвих орієнтирів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Пержун, Володимир. "ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 143–48. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.25.

Full text

Abstract:

Сучасний етап управління суспільством і державою складний, неоднозначний, до того ж перебуває і зна- ходиться на етапі серйозних змін українського соціуму в усіх сферах суспільного життя. Він потребує нових підходів модернізації управління, розуміння історично глибинних, найважливіших, вирішальних проблем управління та з’ясування ролі в цій стратегічній роботі управлінської культури. Шляхи розвитку й структурні зміни управління всіх рівнів торкнулися й державного управління, що поступово має трансформуватися в більш відкрите в діалозі з громадянським суспільством, має ставати публічним. Окреслені зміни й перетворення зумов- люють і сприяють процесам результативного підходу до проблем досліджень історії та сучасних напрямів фор- мування, розвитку, осмислення управлінської культури. Найбільше цей процес пов’язаний із реальним життям суспільства, держави, владних структур, інститутів громадянського суспільства, дієвої соціальної співпраці держави і громадянського суспільства тощо. Власне від названих чинників істотно залежали й залежать фор- мування складових ознак і якостей управлінської культури, її місце і роль у державному (публічному) управлінні. Усвідомлюємо, що управлінець, який починає виконувати управлінську роботу, вже має деякі сформовані якості управлінської культури. Її формування, а надалі розвиток, становлення та утвердження відбуваються в різноманітних соціокультурних обставинах, соціальному оточенні, у відносинах із колегами, керівництвом, загалом соціумом. До того ж сучасні процеси формування управлінської культури мають як організований, так і стихійний характер. А власне від цих обставин істотно залежить професійна діяльність і робота публічного управлінця. Ми розуміємо управлінську культуру як соціально-політичний та державно-управлінський феномен, навіть більше, вона в процесі свого історичного формування й розвитку структурувалася в самодостатній суспільно-державний інститут, який має вплив на управлінську політику державою, суспільством, різноманітними колективами, територіальними громадами і т. д. Таким складним питанням історії і сучасним перспективам формування та дієвості управлінської культури в публічному управлінні присвячена ця стаття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Євтух, М. Б., and І. Б. Червінська. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ТРАДИЦІЙ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я МОЛОДІ ГІРСЬКИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 74–88. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-74-88.

Full text

Abstract:

У статті розглядається соціокультурний аспект феномену філософії здоров’я в традиційній культурі молоді гірських регіонів Українських Карпат. На підставі опрацювання філософської, психолого-педагогічної, етнографічної літератури, вивчення архівних матеріалів, етнографічних досліджень, анкетування студентів, автори розкривають феномен процесу культивування здорового способу життя людини крізь призму етнокультурних традицій, видів діяльності та способів життєзабезпечення населення гірських регіонів. Методологічні засади дослідження складають теоретичні засади етнографічних, психолого-педагогічних та філософських наук щодо вивчення унікальності процесу взаємодії людини і гірського середовища, людини і автентичної культури в контексті етнопедагогічного, етнокультурного та середовищного підходів. Авторами наголошується на тому, що філософія здоров’я людини, відображена в етнокультурних традиціях жителів гірських регіонів, є надзвичайно багатогранною, оскільки вона сприяє подоланню меж між тілесним та духовним, біологічним та соціальним, індивідуальним та глобальним і включає цілісність людської особистості, гармонію психофізичних сил, спосіб життя людини, основними параметрами якого є праця, побут, освітня, суспільно-корисна та культурна діяльність, різноманітні звичаї, традиції, поведінка людини. Наголошується, що вивчення та узагальнення сутності здоров’я з позицій фізичного, психологічного, соціального й духовного благополуччя дозволить виявити соціокультурні, медико-біологічні й психолого-педагогічні аспекти його формування, що в комплексі сприятиме покращенню рівня здоров’я населення гірських регіонів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Сергій. "ҐЕНЕЗА ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЯВИЩА." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), no. 31 (April 15, 2020): 182–85. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi31.277.

Full text

Abstract:

Досліджено витоки виникнення та становлення громадського харчування як явища соціокультури, що водночас впливає та опиняється під впливом культурних та соціальних аспектів соціуму. Роль складових громадського харчування, як факторів впливу на трансформаційні процеси соціокультурного простору, розглянуто в ретроспективі, крізь призму умов конкретної історичної доби. На основі історико-культурологічного аналізу громадське харчування показано як специфічне соціокультурне явище, що репрезентує кулінарну культуру, виконуючи роль життєзабезпечення людини та культуру споживання їжі, сприяючи посиленню соціальних зв’язків, формуванню етичних норм та утвердженню моральних цінностей. Ключові слова: громадське харчування, соціокультурне явище, кулінарна культура, культура споживання їжі, національна гастрономічна традиція. The sources of the emergence and formation of public catering as a phenomenon of social culture, which simultaneously affects and is influenced by the cultural and social aspects of society, are investigated. The role of the components of public catering as factors of influence on the transformation processes of the sociocultural space is considered in retrospect, through the prism of the conditions of a particular historical era. On the basis of historical and cultural analysis, public catering is shown as a specific sociocultural phenomenon that represents a culinary culture, playing the role of human life support and a food consumption culture, contributing to the strengthening of social ties, the formation of ethical standards and the adoption of moral values. Key words: catering, sociocultural phenomenon, culinary culture, food consumption culture, national gastronomic tradition.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Набруско, І. "Соціокультурна роль грошей у процесі споживання." Соціологія: теорія, методи, маркетинг, no. 1, січень - березень (2011): 147–55.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Щербина, Ілона Юріївна. "Формування соціокультурної компетентності учнів у процесі вивчення іноземної мови як актуальна педагогічна проблема." Освітній вимір 38 (May 16, 2013): 167–70. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3196.

Full text

Abstract:

Щербина І. Ю. Формування соціокультурної компетентності учнів у процесі вивчення іноземної мови як актуальна педагогічна проблема. У статті розглянуто сутність соціокультурної компетентності як складника іншомовної комунікативної компетентності школярів, з’ясовано її структуру й схарактеризовано найважливіші компоненти, визначено провідні підходи формування соціокультурної компетентності учнів у процесі вивчення іноземної мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Кірсанова, Світлана. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ВИМІРІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, no. 2 (December 25, 2020): 86–97. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.86-97.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті обґрунтовано педагогічні умови формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в умовах полікультурного середовища педагогічного університету як сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів освітнього процесу, від реалізації яких залежить рівень сформованості готовності здобувачів вищої освіти до означеного процесу. Розвиток українського полікультурного соціуму пов’язаний із етнонаціональною політикою України. Полікультурна освіта в сучасних соціокультурних умовах претендує на статус нової освітньої парадигми, яка передбачає реалізацію моделі освітнього процесу в закладі вищої освіти з урахуванням багатокультурності (етнічної, релігійної, мовної, соціальної тощо). Мета статті полягає в обґрунтуванні педагогічних умов формування готовності міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Першою умовою автором визначено організацію освітнього процесу з урахуванням досвіду та цінностей студентів. Друга умова, гуманітаризація освітнього процесу, спрямована на формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету. Гуманітарні знання є основою виховання гуманістичних переконань, які знайдуть їхню реалізацію у майбутній педагогічній практиці. Третьою умовою формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету є гуманістична взаємодія викладачів педагогічного університету. Процес формування міжособистісної взаємодії студентської молоді в полікультурному середовищі педагогічного університету слід вибудовувати з використанням міжпредметних зв’язків суміжних курсів. Результати наукового пошуку дали можливість стверджувати значущість і результативність обґрунтованих педагогічних умов. Ключові слова: міжособистісна взаємодія, педагогічні умови, полікультурне середовище, освітній процес, заклад вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Fodor, K. Yo. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 280–89. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-280-289.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано сутність і визначено основні складові комунікативного процесу. Конкретизовано умови спілкування. Резюмовано, що в процесі комунікативної взаємодії комуніканти використовують сукупність мовних засобів для організації обміну повідомленнями під час вербальної взаємодії (спілкування, комунікації), що має назву вербальний (мовний) код. Користування мовним кодом вимагає від комунікантів навичок володіння різними видами мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання) і говоріння, які застосовують в усному спілкуванні, та читання і письмо – у писемній комунікації. Розкрито сутність способів поводження з комунікативним партнером (співробітництво, партнерство, домінування, маніпуляція, конфлікт). Акцентовано увагу на доцільності використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх бакалаврів іноземної мови, як оптимального навчального середовища для опануванням студентами вміннями і навичками організації ефективного комунікативного процесу. Встановлено, що комунікативний акт – це концептуально і структурно організована комунікативна діяльність у межах вербального контакту мовців, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію. Конкретизовано актуальність застосування в процесі фахової підготовки майбутніх філологів інтерактивних педагогічних технологій з використанням змодельованих ситуацій (фрагментів об’єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія), в яких студенти набуватимуть практичного досвіду організації оптимальної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що для участі в таких ситуаціях студенти повинні активізувати не тільки мовленнєву, а й мисленнєву діяльність. Проаналізовано змістове наповнення категорії «дискурс» – вербалізовано ї мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів у межах вербального контакту, пов’язаного з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Сидоренко, С. І. "Соціокультурні чинники процесу аналітизації в історіїї англійської мови." Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 34 (2011): 208–12.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Соціокультурні процеси'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles