Journal articles on the topic 'Соціокультурний рівень'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціокультурний рівень.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Соціокультурний рівень.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
РОЗЛУЦЬКА, Галина, and Мар’яна СОКОЛ. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ З УРАХУВАННЯМ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ." Освітні обрії 50, no. 1 (March 16, 2020): 127–30. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.127-130.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі організації освітнього середовища в системі початкової освіти із залученням різних соціальних інститутів, виявленню можливостей використання потенціалу різних соціальних інститутів для покращення якості освіти. Організаційними характеристиками освітнього середовища початкової освіти є невизначеність, інтегративність, децентрованість, культуровідповідність, креативність. На основі вивчення та аналізу праць українських науковців констатовано, що освітнє середовище визначає соціокультурний розвиток особистості, рівень вихованості та освіченість. Зазначено, що традиційною для сучасної української початкової школи є взаємодія із сім’єю та церквою.
2
СУКАЛЕНКО, Тетяна. "СКЛАДНИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.18.
Full textAbstract:
У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.
3
Шмаюн, Ольга Юріївна. "ФЕНОМЕН КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 354–62. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247184.
Full textAbstract:
У статті досліджується феномен дозвілля як унікальне явище, яке сприяє реалізації та розвитку численних видів і форм культурно-дозвіллєвої діяльності. Мета статті — дослідження особливостей розвитку сучасних культурно-дозвіллєвих центрів України в середовищі соціокультурного існування. Методологічною основою дослідження стали основні положення культурології, соціології культури та соціальної психології, які розглядають дозвіллєву культуру як соціокультурний феномен. Наукова новизна полягає у визначенні та уточненні науково-теоретичних підходів до вивчення дозвілля в рамках зарубіжних і вітчизняних дослідницьких робіт. Висновки. Аналіз процесу формування і становлення феномену культурно-дозвіллєвої діяльності спонукає до пошуку нових оптимальних шляхів удосконалення діяльності культурно-дозвіллєвих центрів. Формування нових суспільних відносин актуалізує дослідження проблем соціокультурної сфери, де культура відчуває вплив соціально-політичних і соціально-економічних механізмів, водночас безпосередньо впливаючи на їх розвиток, та стає своєрідним соціальним каталізатором. Зокрема, філософські аспекти дозвілля визначають його самодостатнім функціонуючим організмом. Відбулася також активізація наукових розробок педагогіки дозвілля, обґрунтування понятійного апарату, принципів, функцій, основних видів та організаційних форм, які використовуються у практиці його проведення. Соціально- педагогічний аспект дозвільної діяльності знаходить своє відображення в інфраструктурі, змісті, дозвіллєвих вподобаннях для об’єднання різних рівнів організації соціального середовища. Наголошено, що глобалізація, посилення конкуренції, поглиблення інформаційних процесів призвели до цілеспрямованого характеру розвитку культурно- дозвіллєвих центрів, адже рівень розвитку держави в сучасному світі оцінюється, у тому числі, й за діяльністю культурно-дозвіллєвих закладів.
4
Tokareva, Natalya, Anzhelika Kolly-Shamne, and Natalya Makarenko. "Кроскультурні особливості репрезентації концепту «старість» у мовній картині сучасного світу." PSYCHOLINGUISTICS 30, no. 1 (March 24, 2021): 224–48. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-30-1-224-248.
Full textAbstract:
Вступ. Стаття презентує результати кроскультурного аналізу проблеми когнітивно˗семантичного моделювання суб’єктивного образу старості в сучасному соціокультурному просторі. Робота була виконана в рамках авторського дослідницького проекту, спрямованого на визначення тенденцій концептуалізації вікових періодів генези буття в мовній свідомості респондентів різних вікових та соціокультурних груп.
Мета статті передбачала виявлення кросскультурних особливостей мовленнєво-розумової об’єктивації концепту «Старість» в мовній картині сучасного інформаційного світу. Предмет дослідження набуває особливої актуальності в умовах демографічного старіння людства.
Методи дослідження. Психолінгвістичний контент дослідження зумовив використання методу концептуального аналізу словникових дефініцій для отримання вихідного переліку інтегрованих значень базового рівня концепту «Старість». Спрямований асоціативний експеримент, контент-аналіз і семантико-інтерпретаційний аналіз даних дозволили окреслити асоціативне поле лексеми-стимулу із зазначенням абсолютної частотності кожного асоціата в площині кросскультурного вимірювання.
Вибірка була представлена різновіковими респондентами (від 17 до 93 років), котрі проживають у країнах із різним рівнем соціокультурної та економічної захищеності старіння (в Україні, США, Швейцарії).
Результати. За результатами вивчення 1845 асоціативних відповідей-реакцій і текстових фрагментів респондентів були виділені одиниці квантифікації семантичного поля досліджуваного концепту: ядро фізіологічний сегмент значень) і периферійна частина (соціокультурний та психологічний сегменти значень). Доведено, що соціокультурний континуум позначення феноменології старості в міжкультурному вимірі мовної картини світу моделює особливу семантичну зону мовної свідомості особистості.
Висновки. Статистично підтверджено, що основні трансформації суб’єктивного образу старості в семантичному просторі мовної особистості відбуваються в сегменті соціокультурних маркерів, який в цілому обумовлює варіативні стратегії старіння особистості.
Отримані результати суттєво доповнюють представлені науковим співтовариством матеріали щодо кросскультурних тенденцій концептуалізації індикаторів старіння людини в сучасному суспільстві.
5
Ядловська, О. С. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА БІЛІНГВІЗМУ: ДО ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-35.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню становлення категорії «двомовність», а також співвідношення її проявів у комунікативному та культурологічному контексті. Проаналізовано соціокультурні аспекти еволюції сприйняття білінгвізму як у свідомості окремого індивіда, так і суспільством загалом. Явище двомовності за своєю сутністю виступає лінгвістичним, однак за реалізацією та рефлексію переосмислюється і сприймається в соціумі як культурологічне або соціальне і таке, що впливає на певні мовно-соціальні процеси та є гостро дискусійним й актуальним. Володіння двома мовами передбачає не тільки вербалізацію словникового складу, морфологічних та синтаксичних одиниць, категорій цих мов, але й репрезентацію характерних особливостей та рис певного етносу, його культури, тобто культурологічного контексту. Простежено, що володіння двома чи більше мовами в індивіда є різнорівневим, а еквівалентне володіння неможливе. Провідну позицію завжди посідає рідна мова. Зазначено також, що вивчення іншої мови (іноземної, нерідної) залучає особу до процесу акультурації. Це буде в подальшому формувати соціокультурний чинник явища двомовності та впливатиме як на індивіда, так і на соціум. Окремо варто розглядати аспект впливу на рівень вивчення мови в розрізі перебування особи в конкретній комунікативній ситуації, що вимагає знання певного лексичного шару слів. Підкреслимо також, що в епоху глобалізації, взаємодії цивілізацій та культур, підвищеної інтенсивності різних типів комунікації з одночасними процесами самоідентифікації етносів за спільністю мови виникає необхідність в уточненні багатьох суміжних понять, зокрема таких, як «інтерференція», «диглосія», «поліглосія», інших для усвідомлення причин, природи й механізмів виникнення та функціювання цих явищ у середовищі соціуму. Це надасть можливість розробити низку рекомендацій і заходів, які сприятимуть розширенню сфери використання декількох мов за збереження позицій рідної мови. Розгляд та дослідження зазначених мовних практик двомовності в подальшому може стати шляхом до переосмислення та подолання труднощів етносемантичного рівня у процесі міжкультурної комунікації.
6
Ходаківська, В. П., Н. М. Сеньків, Л. С. Степанчук, О. М. Приступко, and Н. П. Завадська. "АНАЛІЗ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 173–80. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-24.
Full textAbstract:
Сучасне динамічне суспільство, що безперервно змінюється, вимагає від системи освіти підготовки цілісної, варіативно мислячої, креативної особистості, котра здатна управляти інноваційною діяльністю, готова приймати самостійні компетентні рішення та нести за них відповідальність, володіє широкими комунікативними уміннями і навичками, що є компонентами важливої складової частини загальної культури людини – соціокультурної компетентності. Тому об’єктивною потребою сучасної освіти є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу та пошук раціональних складників змісту навчання та його структури. Без знань соціокультурного фону неможливо сформувати комунікативну компетенцію, навіть у обмежених рамках. Тільки культура у різних її проявах сприяє формуванню особистості. Соціокультурна компетентність повинна виступати як мета і результат підготовки майбутніх фармацевтів до соціокультурної взаємодії у світі та суспільстві. Робота присвячена питанням розвитку соціокультурної компетентності, розглянуто проблеми і перспективи її формування під час підготовки студентів-фармацевтів. У статті визначено роль соціокультурного компоненту у здобувачів освіти для уміння адаптуватися в колективі; визначати особисті цілі; виконувати різні функції під час навчання та на займаних посадах після отримання диплому; бути готовим до спілкування з представниками інших культур, що мають інші переконання; мати достатній рівень культури спілкування, мовленнєвий такт, культурну терпимість, почуття відповідальності, володіння технологією усунення конфліктів. У роботі виокремлено основні завдання, які необхідно реалізувати для покращення рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів. Наведено результати експериментального дослідження обізнаності здобувачів освіти з цього питання. Аналіз сформованості соціокультурної компетентності студентів проводився на базі Житомирського базового фармацевтичного фахового коледжу. У дослідженні брали участь студенти, що навчаються за спеціальністю «Фармація, промислова фармація». Отримані результати дослідження дали змогу дійти висновку, що у процесі формування соціокультурної компетентності у студентів сформовані навички загалом на середньому рівні.
7
КРАСУЛЯ, Алла, and Анжеліка ШУМИЛО. "ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАГМАТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АНГЛОМОВНИХ РЕКЛАМНИХ СЛОГАНІВ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 99–104. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.13.
Full textAbstract:
Англомовний рекламний дискурс є складним комунікативним феноменом, реалізованим у певному медіапросторі найефективнішими засобами, які поєднують у собі соціокультурні та психолінгвістичні аспекти. У ході дослідження з’ясовано, що переклад рекламних текстів, гасел зокрема, має низку особливостей, позаяк перекладач повинен брати до уваги специфіку вихідної та цільової мов, а також знайти спосіб ефективної передачі сутності, закладеної в меседж оригіналу. У статті схарактеризовано шляхи збереження прагматичного потенціалу під час перекладу англомовних рекламних слоганів українською мовою. Установлено, що рекламний слоган поєднує в структурі психологічні, психолінгвістичні й соціокультурні складники. Проаналізовано особливості перекладу тих рекламних гасел англомовного рекламного дискурсу, структура яких увиразнена лінгвостилістичними засобами на лексичному, синтаксичному та фонетичному рівнях. Найтиповішими лінгвостилістичними засобами увиразнення на лексичному рівні вважають метафору, епітет, гіперболу, персоніфікацію, каламбур, порівняння й метонімію. На синтаксичному рівні виокремлюють антитезу, риторичне запитання, повтор, паралелізм та інверсію. Фонетичний рівень позначений використанням рими, алітерації та асонансу. Виявлено, що найтиповішими способами перекладу рекламних текстів є відсутність перекладу, дослівний переклад, адаптація та ревізія. Зазначено, що прийомом творчої адаптації (транскреації) перекладачі теж активно послуговуються насамперед для інтерпретації широкого спектру соціокультурних особливостей цільової аудиторії. На підставі врахування комплексного характеру англомовного рекламного дискурсу розроблено низку рекомендацій щодо перекладу рекламних слоганів українською мовою.
8
Пержун, Володимир. "ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА УПРАВЛІНСЬКУ РОБОТУ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 223–27. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.36.
Full textAbstract:
Упровадження результативної системи публічного управління та застосування нових підходів у професійній роботі публічних службовців суттєво залежить від позитивно сформованої управлінської культури самих службовців. Такі складники управлінської культури, як галузева компетентність, знання і досвід, вміння самостійно думати і працювати, моральні якості, самодисципліна, саморозвиток і самореалізація, пова- га до колег і громадян, яким надаються послуги тощо, допоможуть публічним службовцям піднімати рівень своєї професійної управлінської здатності, успішно досягати кар’єрного зросту, підвищувати свій соціальний і професійний статус і т. п. Проблема впливу управлінської культури на управлінську діяльність публічних службовців в Україні нині акту- альна, маловивчена та вимагає подальшого наукового дослідження. Вважаємо, що управлінська культура постає окремим зрізом загальної культури зі своїми особливостями, якостями і ознаками. Тому ми констатуємо факт, що вона є своєрідним і достатнім соціально-політичним і державно-управлінським феноменом суспільного життя. Тут також важливо враховувати, що управлінська культура згідно зі своїми ознаками, якостями і характеристиками досить чітко уявляється як соціокультурний зріз інституційного рівня, котрий впливає на основні соціальні інститути суспільства: політику, економіку, культуру, релігію, освіту, науку тощо. До того ж, важливо зазначити її вплив на державно-управлінські відомчі структури – виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування, управлінські бізнес-структури та ін. Отже, сучасні трансформаційні процеси в українському суспільстві та певні реформи державного управління спонукають до змін у розумінні місця і ролі в них публічних службовців. Насамперед вони мають осмислити свою важливість у державному реформуванні, змінити стиль управлінської діяльності, визначитися й усвідомити, що саме від них багато залежить успішне запровадження в практику публічного управління новітніх управлінських методів і форм роботи, сучасних управлінських технологій.
9
Шевченко, Марина Іванівна, and Тарас Валерійович Лисенко. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 334–42. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247178.
Full textAbstract:
Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.
10
Нос, Любов Степанівна, and Марія Олексіївна Стахів. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Information Technologies and Learning Tools 82, no. 2 (April 25, 2021): 166–81. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v82i2.3167.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкової школи з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Обґрунтовано актуальність формування соціокультурної компетентності як складової професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Виокремлено чинники, які ефективно впливають на мобільність педагогів. Розроблено алгоритм формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкової школи засобами ІКТ в рамках ознайомлення з комунікативним етикетом: реалізація міжпредметних зв’язків дисциплін гуманітарного циклу; організація навчання як дослідження (проєктна технологія); аналіз автентичних текстів та моделювання соціальних ролей; створення навчально-дослідних груп (онлайн групи); співпраця в процесі навчання (обговорення на платформі «Стіна»). Визначено основні форми та методи формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів початкових класів засобами ІКТ. З метою вивчення стану формування соціокультурної компетентності викладачів ЗВО, учителів початкової школи, здобувачів вищої педагогічної освіти (рівень бакалавр) проведено дослідження щодо ефективності використання засобів ІКТ у цьому процесі. Запропоновано викладання дисциплін гуманітарного циклу (сучасна українська мова, методика навчання української мови, англійська мова, методика навчання англійської мови, педагогіка родознавства, країнознавство) на основі інтеграції окремих тем, що стосуються соціокультурних реалій. Особливу увагу приділено організації групового проєкту студентів із використанням паперових та електронних носіїв. Описано використання програми PowerPoint для створення кінцевого продукту – проєкту «Комунікативний етикет як складова соціокультурної компетентності». Виокремлено можливості використання системи Moodle для викладачів і студентів. Наголошено, що найбільш поширеним і ефективним стало використання програмного забезпечення Microsoft PowerPoint, яке дозволяє швидко і якісно створити мультимедійну презентацію, котра, крім тексту, може містити й комп'ютерну анімацію, картинки, графіки, таблиці, відео та музичний супровід. Зроблено висновок про те, що комплексне використання ІКТ сприяє формуванню в майбутніх учителів початкових класів соціокультурної та інформаційно-комунікаційної компетентностей та готує їх до педагогічної діяльності в полікультурному середовищі. Визначено перспективи подальших досліджень.
11
Drozdov, Oleksandr. "Просторові виміри соціальних уявлень української молоді про благополуччя." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-75.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім рівнем вивчення буденних соціальних уявлень про благополуччя мешканців різних («своїх» та «чужих») територій, зокрема психологічних чинників цих уявлень.
Мета статті полягає у висвітленні результатів емпіричного вивчення соціальних уявлень вітчизняних студентів про благополуччя мешканців різних країн і регіонів та зв’язку цих уявлень з соціально-культурними (територіальними) й особистісними (рівні суб’єктивного благополуччя та патріотизму) чинниками.
Метод і методологія. Шляхом онлайн-опитування було досліджено 259 студентів з усіх основних регіонів України («Північ», «Центр», «Захід», «Південь» та «Схід»). Середній вік опитаних складав 19 років. Досліджуваним пропонувалося 3 методики: 1) суб’єктивне шкалювання рівня благополуччя більшості громадян ряду країн та регіонів, а також місця власного проживання/навчання; 2) шкала суб’єктивного благополуччя Е. Діннера (SWLS); 3) шкала «патріотизму» опитувальника «Громадянська ідентичність» І. Петровської.
Основні результати. У буденній свідомості сучасної молоді має місце ідеалізація країн ЄС та США з одного боку (прояв топофілії) та негативний «ефект ореолу» стосовно тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму з іншого (топофобія). Оцінка благополуччя мешканців власного населеного пункту є трохи вищою, ніж співгромадян в Україні загалом. Соціальні уявлення вітчизняних студентів про благополуччя мешканців різних країн та регіонів являють собою ціннісно-когнітивні утворення, зміст яких зумовлений комплексом соціальних і особистісних чинників. Ними є: загальнодержавний та регіональний соціально-політичний дискурс, соціокультурні стереотипи, особистий досвід, рівень суб’єктивного благополуччя індивіда, а також рівень патріотизму.
Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивчені соціальних уявлень про благополуччя серед інших соціодемографічних груп, а також зв’язку змісту цих уявлень із «політизованими» соціально-політичними характеристиками особистості (колективний нарцисизм, орієнтація на соціальне домінування тощо).
12
Kuz, Oleh, and Valentin Cheshko. "ТРАНСБІОПОЛІТИКА: ОНТОЛОГІЯ ТА МЕТАТЕОРІЯ КЕРОВАНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 1 (July 21, 2021): 84–94. http://dx.doi.org/10.15421/342110.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
13
Тульчинська, С. О., and О. С. Солосіч. "ПРИЧИНИ ТА ПОТЕНЦІЙНІ НАСЛІДКИ ВИНИКНЕННЯ РИЗИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Підприємництво та інновації, no. 8 (December 30, 2019): 76–80. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/8.12.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження ризиків діяльності комунальних підприємств соціальної сфери м. Києва на прикладі Комунального підприємства «Промінь» задля якісного аналізу їх економічної сутності та шляхів мінімізації. В рамках дослідження обґрунтовано актуальність розгляду проблем управління ризиками на рівні комунальних підприємств соціальної сфери як необхідної складової частини їх повноцінного функціонування та безпечного розвитку. Надано загальну характеристику поточного стану комунальних підприємств м. Києва, проаналізовано фінансові показники їх діяльності в динаміці. Проаналізовано ключові проблеми в діяльності комунальних підприємств, що чинять стримуючий ефект на динаміку розвитку підприємства та рівень його безпекового стану. На основі виділеної проблематики вибрано основні види ризику, які є найбільшою загрозою для цього виду підприємств, а саме появу нових конкурентів з більшими фінансовими, організаційними та виробничими можливостями; несвоєчасну сплату розпорядниками бюджетних коштів за надані послуги; програш у тендері на надання послуг з організації дитячого харчування у Святошинському районі м. Києва; зміну державних підходів до організації шкільного харчування в бік комерціалізації цієї сфери та зниження підтримки підприємств державної та комунальної форм власності; несвоєчасну поставку продуктів харчування та недобросовісну роботу постачальників. Проведено поетапний якісний аналіз ризиків діяльності комунальних підприємств на прикладі КП «Промінь». Визначено причини та потенційні наслідки виникнення означених ризикових ситуацій. Розроблено комплекс факторів, що чинять вплив на ймовірність та рівень потенційної загрози виникнення ризику, основними з яких є фактори макроекономічного, локального, мікроекономічного рівнів та соціокультурні фактори. Запропоновано низку заходів щодо мінімізації ймовірності виникнення ризику та рівня негативних наслідків, що включають заходи щодо диверсифікації діяльності, оптимізації організаційно-адміністративної структури підприємств, підвищення рівня професійних компетенцій кадрового складу, ефективного використання резервних засобів.
14
Hostra, Kateryna V. "Types and functions of precedent fenomena of culture in the linguodidactic context." Освітній вимір 55 (December 10, 2020): 199–214. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v55i0.4376.
Full textAbstract:
Мова – не лише структура, але й місце зберігання досвіду, мудрості, особливостей культури, історії народу. Тому питання функціонування та типології прецедентних феноменів культури, для яких зберігання вищевказаної інформації є одним із актуальних завдань як лінгвістики, так і лінгводидактики.
У статті уточнено визначення поняття «прецедентний феномен культури». Установлено, що специфічними рисами прецедентних феноменів культури є їх мовленнєво-комунікативна сутність і національно-культурне, соціокультурне або історично-культурне семантичне навантаження.
Виявлено, що до корпусу прецедентних феноменів культури входять такі їх різновиди, як: фразеологізми, паремії, назви культурно та історично значущих подій, об'єктів, власні назви, посилання на відомі художні та нехудожні тексти, лінгвокраїнознавчі об’єкти та ін. Прецедентними стають ті феномени культури, які використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування, є зрозумілими для більшості членів соціуму та адекватно інтерпретуються й оцінюються ними.
Установлено суттєві ознаки прецедентного феномену культури: метафоричність (переносне, символічне значення), маркованість, оціночність, економічність, імпліцитність, прагматичність, повторюваність, історична мінливість.
Подано класифікації прецедентних феноменів культури на різних підставах: за формою вираження, за структурно-семантичними особливостями, за масштабом аудиторії, за джерелами їх походження.
Узагальнено й уточнено функції, які виконують прецедентні феномени культури в комунікації та на які необхідно зважити у процесі іншомовного навчання: номінативна, ігрова, парольна, атракційна, іміджева, комунікативна, алюзійна, моделююча, лінгвопрактична, соціокультурна, діагностувальна.
Рівень сформованості прецедентної компетенції, тобто вміння використовувати прецедентні феномени культури відповідно до цілей комунікації, з одного боку, а з другого – вміння сприймати та розуміти їх відповідно до комунікативної інтенції мовця, є важливим показником рівня сформованості вторинної мовної особистості.
15
Любарець, Владислава. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПІДРУЧНИКІВ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 235–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.702.
Full textAbstract:
Інформатизація суспільства вимагає швидкого переходу на якісну підготовку управлінців в соціокультурній діяльності, що потребує нового високого і якісного рівня її цифровізації. У професійному просторі діяльності менеджерів СКД постійно впроваджуються інновації, що потребує вдосконалення їх знань, умінь, компетенцій та професіоналізму як в своїх, так і в суміжних сферах, зокрема в нашому дослідженні – в індустрії гостинності.Сучасні стратегії України спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію у європейське і світове освітнє співтовариство. Менеджерська освіта України має інтегруватися в єдиний європейський освітній простір.Оскільки освітні контексти все більше і більше збагачуються електронними та мобільними технологіями, то дослідження в галузі цифровізації освіти можуть запропонувати більше основних напрямів навчальної практики. У сучасних умовах цифровізації орієнтації суспільства основою змісту й організації освітньої діяльності виступає соціальне замовлення на індивідуалізацію навчання, а також потреби студентів у творчій самореалізації за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) [4].У статті проаналізовано питання розробки, упровадження та використання електронних підручників у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності для індустрії гостинності. Обґрунтовано особливості проектування електронних підручників для професійної підготовки менеджерів соціокультурної діяльності. Проаналізовано сучасні підходи до створення електронних підручників, систематизовано структурні елементи електронного підручника, визначено програмні засоби для створення електронного підручника.
16
Ігнатьєва, Я. В. "ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 97–107. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-97-107.
Full textAbstract:
В статті розглянуті теоретичні і практичні аспекти формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва; розкрито причини, які впливають на низький рівень сформованості музично-естетичної культури: падіння рівня культури в молодіжному середовищі; антидуховні і антисоціальні явища в суспільстві; відсутність систематичного, цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість, низька ефективність прийомів і методів, покладених в основу формування музично-естетичного виховання; недостатнє розуміння сутності музично-естетичної культури особистості як динамічного інтегративного особистісного утворення, що виявляється у сформованості системи музично-естетичних знань, умінь і навичок, естетичних почуттів, музично-естетичного смаку; комплексу методичних знань з музичного виховання школярів і здатності застосовувати їх у майбутній професійно-педагогічній та художньо-естетичній діяльності. Розкривається послідовність етапів формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в культурно-освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, яке здійснюється на основі цілісного педагогічного впливу на когнітивну, емоційно-ціннісну та творчу сферу майбутнього вчителя музичного мистецтва на основі визначених рівнів педагогічного забезпечення процесу естетичного, музичного розвитку та соціокультурної активності особистості: інтелектуальний рівень, орієнтований переважно на музично-естетичні знання; аксіологічний рівень, що відображає переважно цінності і смисли музично-естетичної активності, культурної поведінки особистості, усвідомлення особистістю соціальних і соціально-психологічних цінностей культури; творчий рівень, що передбачає включення студента в активну художньо-творчу діяльність.
Ключові слова музично-естетична культура, вчитель музичного мистецтва, вищий педагогічний заклад освіти, художньо-творча діяльність.
17
Drach, I. D., A. Z. Mykolenko, and M. P. Tyshkovets. "МОВНА КАРТИНА СВІТУ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В МЕДИЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ." Медична освіта, no. 4 (February 14, 2020): 79–83. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10864.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття мовної картини світу та концептуальної картини світу як компонентів лінгводидактики. На сучасному етапі розвитку методики викладання іноземної мови та результатів її засвоєння провідним визначається прагматичний підхід, який передбачає набуття певних компетенцій – конкретних мовленнєвих навичок, які дають змогу виконувати чіткі дії. Водночас на практиці вивчення іноземних мов не може обмежитися ні граматикою та лексикою, ні прикладними вміннями, тому доводиться говорити про необхідність формування «вторинної мовної особистості». Цей рівень передбачає оволодіння фоновими знаннями типового представника певної картини світу, мова якого вивчається і забезпечується формуванням соціокультурної орієнтованості – однією з обов’язкових складових успішного вивчення мови. Комунікативно достатній рівень оволодіння іноземною мовою досягається лише в результаті набуття, принаймні на початковому рівні, здатності сприймати навколишнє середовище крізь призму представників іншомовного соціуму. Ця навичка є необхідною також під час вивчення прикладних та фундаментальних дисциплін, проходження навчальної практики в іншій країні.
Концептуальна картина світу традиційно розглядається як подібна для більшості людей і глибша за змістом, ніж мовна картина світу, що пов’язано з обмеженими можливостями мови у вираженні власних думок. Водночас структура мови визначає структуру мислення та спосіб сприйняття навколишнього світу. Тісна взаємодія мови і культури на заняттях з української мови як іноземної, іноземної мови для українських студентів може розглядатися в рамках лінгвокраїнознавчого підходу.
Аналіз понять концептуальної та мовної картин світу показав, що урахування соціокультурної нетотожності у сприйнятті світу може реалізуватися шляхом використання лінгвокультурознавчого підходу, який передбачає ряд визначених критеріїв підбору навчального матеріалу та використання методик, які не лише констатують, але вводять у контекст.
18
Євтух, М. Б., and І. Б. Червінська. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ТРАДИЦІЙ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я МОЛОДІ ГІРСЬКИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 74–88. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-74-88.
Full textAbstract:
У статті розглядається соціокультурний аспект феномену філософії здоров’я в традиційній культурі молоді гірських регіонів Українських Карпат.
На підставі опрацювання філософської, психолого-педагогічної, етнографічної літератури, вивчення архівних матеріалів, етнографічних досліджень, анкетування студентів, автори розкривають феномен процесу культивування здорового способу життя людини крізь призму етнокультурних традицій, видів діяльності та способів життєзабезпечення населення гірських регіонів.
Методологічні засади дослідження складають теоретичні засади етнографічних, психолого-педагогічних та філософських наук щодо вивчення унікальності процесу взаємодії людини і гірського середовища, людини і автентичної культури в контексті етнопедагогічного, етнокультурного та середовищного підходів.
Авторами наголошується на тому, що філософія здоров’я людини, відображена в етнокультурних традиціях жителів гірських регіонів, є надзвичайно багатогранною, оскільки вона сприяє подоланню меж між тілесним та духовним, біологічним та соціальним, індивідуальним та глобальним і включає цілісність людської особистості, гармонію психофізичних сил, спосіб життя людини, основними параметрами якого є праця, побут, освітня, суспільно-корисна та культурна діяльність, різноманітні звичаї, традиції, поведінка людини.
Наголошується, що вивчення та узагальнення сутності здоров’я з позицій фізичного, психологічного, соціального й духовного благополуччя дозволить виявити соціокультурні, медико-біологічні й психолого-педагогічні аспекти його формування, що в комплексі сприятиме покращенню рівня здоров’я населення гірських регіонів.
19
ДУДКА, Тетяна. "НЕФОРМАЛЬНІ СОЦІОКУЛЬТУРНІ ІНКОРПОРАЦІЇ ОСВІТЯН У ФОКУСІ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ ПЕРШОГО ТРИДЦЯТИРІЧЧЯ ХІХ СТОЛІТТЯ." Освітні обрії 50, no. 1 (March 29, 2020): 9–12. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.9-12.
Full textAbstract:
У статті здійснений аналіз впливу діяльності соціокультурних інкорпорацій освітян на розвиток регіонального просвітництва Правобережжя протягом першого тридцятиріччя ХІХ століття. Узагальнено значущість впливу на зорієнтованість просвітницьких проєктів соціокультурних інкорпорацій освітян суспільно-політичних, економічних та культурних детермінант досліджуваного періоду. Підкреслено, що внаслідок перехресного впливу на суспільне життя правобережних теренів полонізаційного та русифікаційного векторів свідомі представники соціокультурних інкорпорацій освітян не припиняли боротьби з наслідками шовінізму. Проблематизовано фундаментальність закономірностей культуротворчої активності соціокультурних інкорпорацій освітян, віддзеркалену на рівні розширення кількості соціальних контактів, популяризації розумової (інтелектуальної), педагогічної, науково-дослідницької, творчої діяльності.
20
Ведренкова, Зоя Іванівна, and Оксана Олександрівна Коваленко. "Розробка системи завдань у змісті комунікативної установки як чинник ефективної навчальної діяльності." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 2 (December 3, 2013): 325–32. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i2.488.
Full textAbstract:
У статті розкрито корелятивний узаємозвʼязок комунікативної установки з рівнем сформованості соціокультурної компетенції майбутніх учителів. Розроблено систему завдань, спрямованих на формування країнознавчої компетенції у змісті соціокультурної компетентності майбутніх фахівців.
21
Рускуліс Л. В. and Механцева В. М. "ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ (ПРОФІЛЬНИЙ РІВЕНЬ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 29, 2021): 35–41. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.246.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано, що одне з магістральних значень в шкільному курсі мови має вивчення лексичного рівня української мови; наголошено, що формування лексичної компетентності відбувається в системно-інтегративних зв’язках лексики з фонетикою, граматикою, орфографією та стилістикою, бо слово є явищем багатогранним; успішне засвоєння лексичного рівня української мови залежить від урахування специфічних підходів, принципів, закономірностей навчання та добору методів і прийомів навчання; потрактовано поняття «лексична компетентність» у розвідках науковців та визначено її як високий рівень засвоєння лексичного рівня української мови, уміння володіти лексичними засобами відповідно до ситуації мовлення, беззаперечне дотримання лексичних норм, оволодіння словниковим запасом української мови, повага до українського слова, активне використання власне української лексики; простудійовано основні положення програми з української мови для учнів 10-11 класів (профільний рівень), у якій за пріоритетне визначено формування лінгвокультурологічної, соціолінгвістичної компетентностей, що сприятиме формуванню лексичної компетентності сучасного учня шляхом усвідомлення ним мови як національного феномену; схарактеризовано домінантні завдання лінгвістичної (мовної) та соціокультурної змістових ліній; проаналізовано класифікацію лексичних вправ, до яких уналежнено: власне лексичні, що спрямовані на закріплення лексичних понять і формування вмінь тлумачити значення слова; лексико-граматичні вправи сприяють виявленню й установленню зв’язків між лексикою й граматикою, формуванню вмінь розрізняти лексичне й граматичне значення слова; лексико-орфографічні вправи забезпечують засвоєння й повторення особливостей написання слів та їхніх частин; лексико-стилістичні вправи забезпечують вироблення вмінь і навичок правильного відбору і вживання слів у мовленні відповідно до характеру й мети висловлювання; наведено приклади таких вправ і завдань до них, що передбачають аналіз слів-символів, вербалізацію концептів, вибудовування лексико-семантичного поля, обов’язковий інформаційно-комунікаційний супровід їх.
22
Вітюк, Валентина Володимирівна, and Анна Володимирівна Лякішева. "ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КАРТИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРАВОПИСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Information Technologies and Learning Tools 74, no. 6 (December 30, 2019): 111–26. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v74i6.3224.
Full textAbstract:
У статті представлено правописну компетентність майбутніх учителів початкової школи як складник комунікативної компетентності. Визначено стан окресленої проблеми на сучасному етапі модернізації закладів вищої освіти. Зазначено, що одним з перспективних напрямів підвищення правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи є застосування інноваційних технологій навчання, зокрема інтелект-карт. Описано основні принципи та етапи створення інтелекткарт. Презентовано інтелекткарту правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи, яка містить графічну, орфографічну та пунктуаційну компетентності. Висвітлено основні причини низького рівня правописної грамотності студентів педагогічних вишів, зокрема причини загального характеру, соціокультурні та лінгводидактичні. Автори статті вважають, що для ефективного формування правописної компетентності в майбутніх учителів початкової школи потрібно враховувати такі лінгводидактичні умови, як принципи графіки, орфографії та пунктуації, рівень мовного та мовленнєвого розвитку студентів і рівень розвитку уваги, пам’яті, мислення в майбутніх учителів початкової школи. Запропоновано шляхи ефективного формування правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Доцільність та результативність застосування інтелекткарт у процесі формування й удосконалення правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи перевірено за допомогою педагогічного експерименту шляхом зіставлення рівнів навченості студентів експериментальних і контрольних груп за критерієм Стьюдента. Підкреслено актуальність і необхідність застосування інтелекткарт у процесі лінгвістичної та лінгводидактичної підготовки майбутніх учителів початкової школи в період реформування мовної освіти та в умовах становлення Нової української школи.
23
Мандрагеля, В. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 63–74. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.63-74.
Full textAbstract:
У статті аргументуєтьсянеобхідність підвищення якості освіти як ключового фактора, що визначає інноваційні моделі розвитку суспільства та досягнення цілей сталого розвитку, визначені ООН. Підвищення добробуту та рівня життя людей, системне поєднання економічних, політичних та соціокультурних реформ неможливі без значних інвестицій у освіту, запровадження нових педагогічних підходів у загальному контексті розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Особливої актуальності ця проблема набула ц зв’язку з пандемією, яка різко підвищила вимоги до формування цифрових і м’яких навичок педагогів і учнів. На категоричний імператив перетворилася концепція навчання протягом життя. Про це свідчать реалії життя, результати соціологічних опитувань, численні документи ООН, ЄС, ОЕСР, Світового Банку, Міжнародного Валютного Фонду, законодавчі та нормативно-правові акти розвинутих країн світу.
Незважаючи на посилення науково-дослідницької діяльності академічних інститутів, співробітництва з міжнародними партнерами, спектр і глибина досліджень в сфері освіти значно поступається відповідним зарубіжним аналогам. Насамперед, не вистачає системних досліджень щодо взаємозв’язку якості освіти в Україні з темпами економічного розвитку держави, матеріально-технічною і навчально-методичною базою освітніх установ, рівнем соціальної, медичної, санітарно-гігієнічної захищеності педагогів і учнів (студентів, слухачів), станом законодавства в сфері освіти, впливом певних зовнішніх чинників, міграційними процесами.
Здійснено порівняльний аналіз кількості закладів освіти в Україні і європейських країнах, їх державного фінансування, щорічних витрат на одного студента тощо. Акцентована увага на недостатньо динамічному розвитку швидкісного якісного Інтернету, обмежені можливості його використання через технічні проблеми та низький рівень життя пересічних громадян країни. Наголошено на необхідність актуалізації зусиль держави і закладів освіти щодо покращання цифрової компетенції, м’яких навичок, знання іноземних мов педагогів і учнів. Аргументується необхідність проведення системних досліджень сфери освіти з урахуванням усіх внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її функціонування.
24
Артюшин, Георгій. "СОЦІОГУМАНІТАРНА СКЛАДОВА БЕЗПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 26–42. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.255.
Full textAbstract:
овки військових кадрів у контексті ключових ідей і напрямків розвитку системи безперервної освіти в Україні. Виявлено, що ключовою вимогою системного оновлення процесу підготовки військових кадрів визначається забезпечення безперервності підготовки. Показано, що запровадження концепції безперервної освіти у підготовку військових кадрів органічно поєднано із реалізацією гуманітарної політики у військовій діяльності. Установлено, що важливим компонентом розвитку сучасної військової освіти у контексті концепції безперервної освіти є соціогуманітарний компонент. Розглянуто проблему соціогуманітарного контексту освіти та професійної підготовки на кількох рівнях: філософському, загальнонауковому та конкретнонауковому. На рівні філософського аналізу освіта розглядається як соціокультурний феномен, особлива соціогуманітарна сфера людського життя. На рівні загальнонаукового аналізу освіта розглядається як складна соціальна система, що забезпечує реалізацію освітньої діяльності. На рівні конкретнонаукового аналізу освітнього процесу соціогуманітарний компонент розглядається як один з складників змісту освіти, що представлений набором дисциплін соціогуманітарного спрямування. Показано, що зміст соціогуманітарної підготовки військової освіти може суттєво відрізнятися в залежності від її рівня та напрямку. Розглянуто особливості соціогуманітарної підготовки військових фахівців на рівні початкової військової підготовки молоді, професійної військової підготовки, вищої освіти військових фахівців, підвищення кваліфікації та перепідготовки офіцерських кадрів.
25
Omelchenko, Tetiana. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТТЄВИХ ЦІЛЕЙ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 90–96. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.128.
Full textAbstract:
Найактуальнішою проблема становлення суб’єкта саморозвитку стає в юнацькому віці, коли вирішуються найбільш важливі завдання розвитку особистості: інтеграція і побудова цілісного образу Я, досягнення самоідентичності, особистісне, соціальне і професійне самовизначення. Стаття присвячена визначенню особливості юнацького віку особистості та категорії «студентства» як особливої соціокультурної спільноти. Метою є експериментально дослідити самооцінку реалізації життєвих цілей студентів-психологів. Саморозвиток студентів-психологів є інтегральним психологічним новоутворенням, яке характеризує міру підготовленості особистості до діяльності. Становлення сучасного фахівця можливе тільки за умови єдності розширення професійних знань, вдосконалення вмінь та постійного особистісного зростання. Фах психолога особливий тим, що у ньому рівень професіоналізму пов’язаний з особистісною неординарністю спеціаліста. Діагностичний інструментарій включає основні сфери розвитку особистості, пов’язані з новоутвореннями юнацького віку – вибір професії та кар’єра, створення сім’ї, людські взаємини. Констатовано переважання низького та нижче середнього рівня готовності студентів до постановки стратегічних життєвих цілей з професійного самовизначення, з вибору шлюбного партнера та визначення власної життєвої позиції.
26
Майстренко, Юлія, and Михайло Сергєєв. "Управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в умовах інформаційно-комунікаційних змін." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 101–24. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235709.
Full textAbstract:
Вступ. Актуальність проблеми управління соціокультурною діяльністю бібліотеки пов’язана з інформаційно-комунікаційними змінами в суспільстві, які вимагають становлення бібліотечних практик, розробки нестандартних рішень, появу нових ідей щодо бібліотечної діяльності. Мета і методи. Метою статті є розробка наукових положень і практичних рекомендацій щодо управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в умовах інформаційно-комунікаційних змін, що дасть нові можливості для якісної трансграничної інформаційної взаємодії бібліотеки з користувачами, спростить доступ до бібліотечних ресурсів і послуг та, як наслідок, сприятиме формуванню позитивного іміджу, підвищить якість та ефективність діяльності бібліотек. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, історичний, термінологічний, когнітивний, культурний підходи до вивчення процесів управління соціокультурною діяльністю бібліотеки в період інформаційно-комунікаційних змін у суспільстві. Результати. Систематизовано існуючі підходи до термінологічного поля бібліотекознавства в різні історичні періоди. Досліджено роль і функції бібліотек у соціокультурному розвитку особистості. Визначено традиційні та інноваційні види діяльності в центральній бібліотечній системі «Свічадо», досліджено їх ефективність. Результати соціологічного дослідження свідчать, що для ефективної діяльності бібліотеки в інформаційно-комунікаційному просторі необхідно підвищити кваліфікацію бібліотечних фахівців та закріпити норми часу, які б регулювали діяльність у соціальних мережах. Висновки. Управління соціокультурною діяльністю бібліотек в умовах інформаційно-комунікаційних змін дозволить вийти на новий якісний рівень та сприятиме розвитку бібліотеки відповідно до вимог сучасного суспільства.
27
Жигунова, Вікторія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 154–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.696.
Full textAbstract:
У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.
28
Підвальна, О. Г., and С. І. Богуславська. "ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ІНДУСТРІЄЮ ТУРИЗМУ В РЕГІОНІ: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД." Підприємництво і торгівля, no. 29 (April 16, 2021): 48–52. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-08.
Full textAbstract:
У статті розвиток регіонального туризму розглядається як соціально-економічний феномен єдиної, цілісної соціально-економічної системи, де економіка і соціологія є її основними підсистемами. Під час дослідження організаційно-економічного механізму управління індустрією туризму в регіонах застосовано системний підхід. Визначено, що організаційно-економічні процеси в туристичній індустрії в регіонах є рухом елементів соціальної системи, її підсистем, будь-якого соціального об'єкта та здійснюються під дією внутрішніх і зовнішніх умов; на побудову організаційно-економічного механізму управління в туристичній індустрії регіону впливають соціальні зміни в динаміці. Кожен організаційно-економічний механізм у туристичній індустрії регіону складається з декількох стадій, що розрізняються за змістом і механізмами, способами взаємозв'язку компонентів, що визначає його напрям і темпи на даній стадії. Означено характерні риси організаційно-економічних процесів у туристичній індустрії регіону, які дають змогу вважати його ядром, центральним моментом соціокультурної ситуації в регіоні. У теоретичному аспекті якісні зміни, вироблені організаційно-економічними процесами в туристичній індустрії регіону, розмежовано на горизонтальні і вертикальні рівні. На підставі розглянутої методології організаційно-економічних процесів у туристичній індустрії регіону сформовано визначення організаційно-економічних процесів у туризмі та розглянуто систему чинників впливу організаційно-економічних процесів (соціальної системи) на розвиток туристичної індустрії і туристичної галузі регіону в цілому. Обґрунтовуючи туризм як категорію соціальну та масовості, визначено основні численні чинники, вплив яких може визначати рівень туристичного попиту: загальноекономічні (добробут суспільства і збільшення вільного часу); соціально-демографічні (вікова структура, структура сім’ї, рівень доходів та освіти населення, співвідношення міського і сільського населення); чинники культурного і суспільно-психологічного характеру.
29
Vershyna, Viktoriia. "СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОСТІ: ВИКЛИКИ ДЛЯ ЛЮДИНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (January 17, 2022): 18–25. http://dx.doi.org/10.15421/352120.
Full textAbstract:
Розглядається сутнісні прояви фундаментальних світоглядних, екзистенційних і аксіологічних зрушень, що відбуваються на рівні індивідуальної і суспільної свідомості щодо уявлень людини про себе, сенс і цілі свого життя, ціннісні пріоритети на сучасному етапі внаслідок соціокультурних трансформацій. Також аналізуються їх можливі наслідки в контексті подальшого розвитку людства.
30
Машкіна, О. М. "КАТЕГОРИЧНІСТЬ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ АВТОРИТЕТНОСТІ ІНТЕРНЕТ-АФОРИЗМУ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-20.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню проблеми реалізації авторитетності інтернет-афоризму. У роботі інтернет-афоризм розглядається як складова частина сучасної конвергентної культури, тобто «культури співучасті», яка передбачає високу активність реципієнтів інформації, на відміну від культури старих медіа. Досягнення такої активності забезпечується технічними можливостями сучасних медіа, наприклад, у соціальних мережах, можливістю учасників інтернет-комунікації реагувати на отриману інформацію: ставити позначку «подобається», залишати коментарі, ділитися матеріалом. Під впливом сучасної віртуальної культури відбуваються істотні соціокультурні трансформації, які детермінують зміни в жанровій системі: частина жанрів переміщується у віртуальний простір або дублюється в ньому, спостерігаються зміни в самих жанрах. Афоризм характеризується високим рівнем авторитетності та відтворюваності. У роботі розрізняються класичний афоризм та інтернет-афоризм, який має характерні унікальні ознаки, як-от інтерактивність, зумовлена існуванням у віртуальному середовищі. Активна роль реципієнтів інтернет-афоризму та вплив на його відтворюваність підвищують цінність уваги сторони, яка сприймає, та робить цю увагу своєрідним капіталом. Увага реципієнтів інформації, у свою чергу, напряму пов’язана з поняттям її авторитетності. Жанрова форма афоризму розглядається як прецедентна жанрова форма та передбачає високий рівень авторитетності висловлювання, отже, високий рівень довіри. Інтернет-афоризм, використовуючи прецедентну жанрову форму, підвищує авторитетність інформації. Категорія категоричності, яку в роботі розглянуто у взаємозв’язку з поняттям достовірності, виступає засобом підвищення авторитетності висловлювання. У російськомовних інтернет-афоризмах категоричність виражається за допомогою багатократних заперечень, імперативних конструкцій, двоскладової форми побудови інтернет-афоризму у вигляді складнопідрядного речення з умовним підрядним реченням у складі тощо. У статті робиться висновок про особливе значення авторитетності для інтернет- афоризму та її важливість у перцепції закладеної в ньому інформації. Категорія авторитетності інтернет-афоризму реалізується за допомогою прецедентної жанрової форми та мовних засобів висловлювання.
31
Дашковська, O. "Права людини в глобалізованому світі." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.935.
Full textAbstract:
Процеси світової глобалізації відчутно позначаються на усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, на реалізації прав людини, що супроводжується на регіональному рівні окремими колізіями. В багатьох випадках межі реалізації прав людини обумовлені певними соціокультурними особливостями та усталеними звичаями, які не відповідають загально цивілізаційним цінностям та перешкоджають впровадженню міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи. Універсальний характер прав людини, закріплений у п. 5 Віденської декларації та Програмі дій з прав людини (1993), передбачає, що усі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини, враховуючи процеси глобалізації, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної і регіональної специфіки і різних історичних, релігійних і культурних цінностей, правових традицій необхідно мати на увазі, в той же час, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, мають обов’язок заохочувати і захищати усі права людини та основні свободи. У цьому твердженні виражені позиції, що є істотними при розгляді ситуації щодо реалізації прав людини на регіональному рівні. По-перше, визнання прав людини в якості універсальних для міжнародного співтовариства означає їх глобальний характер. І по-друге, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов’язані заохочувати і захищати усі права і свободи людини. Міжнародні стандарти покликані скасувати відмінності щодо реалізації прав і свобод людини, які проявляються на глобальному і національному рівнях, стверджувати їх універсальний характер. Прихильність до традиційних духовних цінностей не можна ігнорувати в умовах сучасності, оскільки соціокультурна багатоманітність має величезний вплив на впровадження міжнародних стандартів прав людини в різні цивілізаційні простори. Права людини, які притаманні усім країнам і народам завдяки своїм природним властивостям, визнані у міжнародних документах як такі, що не підлягають жодним обмеженням і відхиленням, на регіональному рівні відрізняються у своїх підходах. На практиці це призводить до їх обмежень і подекуди порушень, що потребує реагування з боку міжнародної спільноти.
32
Сушко, А. І., and О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.
33
Лимар, Л. В. "СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ АНГЛОМОВНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ГАЛУЗІ «ОХОРОНА ЗДОРОВʼЯ»." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 90–96. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12491.
Full textAbstract:
Освітньо-наукова програма навчання майбутніх докторів філософії спеціальності «Охорона здоровʼя» передбачає формування англомовної професійної комунікативної та академічної компетентності протягом навчання. Автором визначено англомовну професійну комунікативну та академічну компетентність як сукупність знань, умінь та навичок застосування загальної, медичної та академічної англійської мови при взаємодії в медичному та академічному середовищі, з метою досягнення комунікантом поставлених професійних та наукових цілей. Аналіз наявних структур та особистий досвід автора привели до формулювання структури англомовної академічної медичної комунікативної компетентності, в межах якої було визначено три підтипи компетентності: мовну (загальномовна компетентність), соціокультурну (академічна) та професійну (медична мовна). Кожний із підкомпонентів має три частини: когнітивну (знання компонента та способи його вивчення, представлене терміном знання), практичну (практичне застосування, представлене терміном уміння та навички) та індивідуальну (що являє індивідуальні особливості особи, які впливають на презентацію компонента). Визначено, що високий рівень розвитку англомовної академічної медичної комунікативної компетентності характеризується: високим рівнем (С1) сформованих знань, умінь і навичок застосування загальної, академічної та медичної англійської мови при фаховій та академічній комунікації, ефективній взаємодії комуніканта, обранням правильних стратегій комунікації, відповідно до існуючих етичних та біоетичних стандартів медичної та наукової взаємодії, позитивною комунікативною настановою, сформованою «Я-концепцією» себе як науковця і медика, здатністю до продуктивної взаємодії. Сформованість даної структури є метою вивчення майбутніми докторами філософії медичних спеціальностей курсу «Англійська мова академічного та медичного спрямування».
34
Bakhmat, Nataliia. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Professional Pedagogics 1, no. 20 (August 11, 2020): 25–34. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.25-34.
Full textAbstract:
Актуальність проблеми визначається необхідністю модернізації системи освіти на засадах компетентнісного підходу, інноваційності, орієнтації на формування конкурентоздатного, активного й мобільного фахівця, здатного до саморозвитку і самовдосконалення.
Мета: уточнити зміст категорій «простір», «освітній простір», «віртуальний освітній простір» та охарактеризувати психолого-педагогічні критерії формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності.
Методи: аналіз і синтез – з метою з’ясування стану та рівня розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення – для формулювання висновків щодо формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в закладах вищої освіти.
Результати. Здійснено аналіз та уточнено зміст категорій «простір», «освітній простір», «віртуальний освітній простір». Поняття «простір» представлено як освоєне середовище, в якому відбуваються події, характерною особливістю якого є нерозривний зв'язок із часом. Поняття «освітній простір закладу вищої освіти» визначено як багаторівневу систему, що програмується по горизонталі, відображаючи всю складність взаємовідносин її суб’єктів, і по вертикалі, визначаючи динаміку її стратегічного розвитку. Під віртуальним освітнім простором розуміється весь комплекс контенту розміщених в Інтернеті (тобто створених за допомогою програмного забезпечення або комп’ютерних мереж) різноманітних матеріалів навчального характеру. На основі аналізу наукових праць з’ясовано три основні напрями побудови віртуального освітнього простору: дистанційної освіти, онлайн навчання і змішаного (blended) навчання.
Висновки: Визначено шість основних психолого-педагогічних критеріїв формування віртуального освітнього простору майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності: мотиваційний (вмотивованість здобувачів вищої освіти до використання у навчанні сучасних технологій, а саме Інтернет, розширення знань про Інтернет та можливості його застосування в подальшій професійній діяльності; здатність до самореалізації власних можливостей; потреба у формуванні власного пізнавального інтересу); інтеграційний (знання іноземної мови на професійному рівні; вміння підібрати програмні засоби для застосування Інтернет-технологій у подальшій професійній діяльності); діяльнісний (формування здібностей ділитися набутими знаннями з іншими учасниками освітнього процесу; використання Інтернет-технологій в освітньому процесі на конференціях, семінарах тощо, публікації власних напрацювань у наукових та методичних виданнях, розроблення власних проектів та їх реалізація за допомогою сучасних комп’ютерних програм та просування їх у віртуальному просторі);
35
МАКСИМЧУК, Лариса. "ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, no. 4 (January 1, 2022): 121–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.914.
Full textAbstract:
У статті розглянуто способи іншомовної підготовки студентів ЗВО шляхом використання найбільш інноваційних педагогічних технологій у процесі навчання іноземної мови майбутніх фахівців певної галузі та відмови від усталених традицій і стереотипів навчання. Використання інтерактивних засобів навчання як інноваційних у процесі вивчення іноземної мови майбутніми фахівцями незалежно від напряму підготовки. У контексті нашого дослідження встановлено, що іншомовна підготовка студентів ЗВО передбачає володіння випускниками вузу сформованою мовною, мовленнєвою, соціокультурною та дискурсивною компетенціями на високому рівні, тому використання ефективних інноваційних технологій навчання іноземної мови стає пріоритетною потребою на ринку освітньо-виховних послуг і визначає напрями і способи опанування майбутніми фахівцями різних сфер діяльності, не лише необхідних професійних знань і вмінь, а й уміннями вільно висловлюватися іноземною мовою без суттєвої витрати часу на пошук адекватних мовних засобів у процесі досягнення ними професійних цілей. Нами проаналізовано форми та методи інтерактивних технологій у процесі іншомовної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей до професійної комунікації, і визначено, що інтерактивне навчання найбільш відповідає особистісно орієнтованому навчанню, активізує пізнавальну діяльність, забезпечує високий рівень комунікативної підготовленості, сприяє перетворенню зовнішнього досвіду у внутрішній. Використання інтерактивних методів навчання в процесі вивчення іноземної мови студентами різних спеціальностей ЗВО є ефективним та сприяє формуванню комунікативних вмінь, навичок непідготовленого усного мовлення фахової тематики, колективного обговорення, перцептивності, пошуку рішень; розвиваються уміння вести бесіду на професійну тематику; мотивується оволодіння іноземною мовою професійно.
36
Zaredinovа, Elvira. "Criteria, Indicators and Levels of the Formation of Socio-Cultural Values of Students at the University." Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University 2, no. 6 (329) (2019): 36–45. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2844-2019-6(329)-2-36-45.
Full text
37
Балануца, О. О. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ДИПЛОМАТА: СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 12, 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто соціокультурний контекст підготовки дипломатів у період радикальних внутрішніх і зовнішніх суспільних змін. З’ясовано, що під час підготовки майбутніх дипломатів необхідно акцентувати увагу на тому, що у механізмі функціонування і розвитку соціуму змінюється статус людини. Замість природного індивіда (фізична сила, витривалість), суспільного індивіда (соціальність, виконавчість) приходить авторська особистість (людський капітал, людські ресурси). Визначається це тим, що постіндустріальне виробництво є процесом зростання інноваційності на швидкозмінній інформаційній та науковій основі. Рушієм постіндустріалізму, тобто всіх сфер його життєдіяльності (матеріально-виробничої, соціальної, політичної, духовної, сімейно- побутової), є авторська особистість. Встановлено, що головною особливістю людини, що зумовлює значущі характеристики її природи, є системотвірна єдність особливої і об’єктивно заданої твірної активності – діяльності, суб’єктності, що містить необхідність, потребу, здатність та можливість зміни, розширення, проєктування такої діяльності, ставлення до неї як до умови свого буття та свого зростання-розвитку. Діяльність слугує найповнішому розвитку внутрішнього світу особистості. Важливим показником високого рівня діяльності є наявність свідомого, цілеспрямованого, активного й творчого ставлення особистості до діяльності. Якість діяльності особистості у середовищі її життєдіяльності виявляється у соціальній активності. Демонстрація соціальної активності особистості полягає у її перетворенні й самодіяльності в усіх сферах суспільного життя. З огляду на діяльнісну парадигму розвитку особистості доцільною є сукупність дій, які необхідно реалізувати в ході підготовки дипломатів. Це такі дії: цілепокладання, формування сукупності передбачень про шляхи й способи досягнення обраної мети, вибір найбільш перспективних гіпотез, виявлення показників руху до обраної мети, вироблення організаційно-технологічної схеми досягнення обраної мети, здійснення рефлексії з наступною реалізацією.
38
Гром, Галина. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНОГО ХУДОЖНЬОГО ТКАЦТВА." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 15 (March 2, 2020): 148–61. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-10.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано сучасний стан підготовки студентів педагогічних вищих навчальних закладів засобами українських народних ремесел, розкрито потенційні можливості традиційного художнього ткацтва, яке будучи складовою технологічної і мистецької освіти, спрямоване на формування професійних компетентностей майбутніх учителів трудового навчання та технологій. На основі аналізу наукових і методичних праць та власного педагогічного досвіду розкрито соціокультурний, технологічний та педагогічний потенціал й особливості традиційного художнього ткацтва, визначено основні напрями його використання для підвищення культурного та професійного рівня майбутніх учителів трудового навчання і технологій.
39
Мороз, О. Л. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 190–200. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-190-200.
Full textAbstract:
У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови.
У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.
40
RYZHKOVA, Svitlana. "THE PECULIARITIES OF USING FICTION FILMS IN TEACHING THE PRACTICE OF ORAL AND WRITTEN LANGUAGE OF HIGHER SCHOOL STUDENTS." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 319–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-319-325.
Full textAbstract:
Під час дослідження було виявлено великий потенціал методики викладання англійської мови на основі автентичних художніх фільмів, який реалізується через наочність відеоматеріалів, заохочення різних засобів сприйняття, створення на їх основі мовних ситуацій, найбільш наближених до реальних, естетичну функцію кіно. Фільм був розглянутий як засіб наочності: зорової, слухової, словесної. Також було показано, як використовувати художній фільм для мотивації учнів до комунікативної діяльності в класі, вивчення англійської мови й утворення взагалі. У роботі було встановлено, що художній фільм може бути використаний в різних галузях навчання англійської мови. Він є ефективним засобом формування навичок усного спілкування, аудіювання, навчання лексиці, граматиці, письму, соціокультурним і країнознавчих аспектів. Кожна область навчання була розглянута окремо. У роботі були розглянуті аспекти, які необхідно враховувати при використанні художніх фільмів у викладанні англійської мови: технічна характеристика відеоматеріалів, організація уроків на основі фільмів, найбільш ефективне використання кінофільмів, труднощі при навчанні та інші проблеми, з якими може зіткнутися вчитель при використанні художніх фільмів в навчанні. У даній роботі були визначені наступні критерії відбору художніх фільмів: відповідність мовного змісту фільму рівню знань учнів; відповідність змісту навчальним цілям; відповідність інтересам, психологічним, віковим і соціальним особливостям учнів; мовна насиченість; співвідношення звукового і зорового ряду; відображення соціокультурної, країнознавчої специфіки; інформаційна, художня цінність; тривалість фільму. Правильно відібрані фільми сприяють формуванню міжкультурної компетенції учнів, розвитку художньо-естетичних і пізнавальних потреб і мотивів, а також формування інтелектуальних, лінгвістичних, культурологічних, комунікативних здібностей. У роботі була розглянута специфіка мови автентичного художнього фільму: використання персонажами розмовної мови, діалогічність мови, її насиченість ідіомами, сленгом, скороченнями. В результаті дослідження було встановлено, що педагогічний потенціал методики викладання англійської мови на основі художніх фільмів може бути реалізований через навчально-методичний комплекс, що включає самі художні фільми, форми роботи з ними, завдання до кожного фільму. Ключові слова: художній фільм, комунікація, компетенція, навчання, іноземна мова.
41
Горошкін, Ігор. "Концептуальні засади формування мовної особистості майбутніх перекладачів." Освітній вимір 39 (November 21, 2013): 189–95. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3053.
Full textAbstract:
Горошкін І. О. Концептуальні засади формування мовної особистості майбутніх перекладачів.
У статті представлено узагальнену точку зору на професійну підготовку майбутніх перекладачів на рівні методологічного концепту (підходи, принципи навчання), змістового (вимоги до відбору змісту навчання, соціокультурна підготовка), технологічного (провідні форми, методи, засоби навчання, організація самостійної роботи студентів).
42
Чайка, О. І. "ПРОЄКТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 358–70. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-358-370.
Full textAbstract:
У статті розкриваються теоретичні основи проєктування процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, в основу якого покладено науковий метод моделювання; обґрунтовано технологію виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, складовими якої є структурно, змістовно та функціонально пов’язані між собою усі компоненти полікультурності особистості: лінгвокультурологічні знання; полілінгвальна мовна свідомість; інтерсоціальні цінності; соціокультурна толерантність по відношенню до представників іншої культури; емоційна саморегуляція; міжкультурна комунікативна компетентність; культуротворча діяльність.
Теоретично обґрунтована структурно-змістовна модель процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов має такі блоки: цільовий, представлений соціальним замовленням, метою і завданнями; концептуальний, представлений науковими підходами, закономірностями і принципами; змістовно-технологічний, представлений змістом освітнього процесу, формами, методами, технологіями, етапами та засобами; критеріально-результативний, що містить компоненти, критерії, показники та рівні сформованості.
Структура полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов представлена когнітивним, аксіологічним, комунікативним, саморегуляційним та культуротворчим компонентами та відповідними критеріями з показниками: світоглядно-пізнавальний (система лінгвокультурологічних знань; полілінгвальна свідомість; рівень володіння рідною та іноземними мовами); емоційно-ціннісний (система ціннісних орієнтацій; толерантність як прийняття цінностей іншої людини, іншої культури; налаштованість на діалог і співпрацю; емоційна саморегуляція в процесі міжкультурної комунікації); мотиваційно-комунікативний (позитивна мотивація до полікультурного розвитку; здатність до міжкультурного спілкування; уміння обирати стиль мовної поведінки в полілінгвальному середовищі; діяльнісно-рефлексивний (здатність до використання технологій полікультурного виховання; здатність до професійної та особистої рефлексії, прагнення до самоосвіти, прагнення до професійного мовленнєвого та культурного саморозвитку); мовно-естетичний (сформованість естетичних почуттів та інтересу до вітчизняної та світової культури, художньо-естетична толерантність; уміння аналізувати художньо-естетичні цінності, дати художньо-естетичну оцінку літературним іншомовним текстам). На основі визначених критеріїв та аналізу наукових підходів схарактеризовано три рівні полікультурної вихованості майбутніх викладачів іноземних мов: високий (креативний), середній (репродуктивний), низький (адаптивний).
43
Лелюх, Софія. "ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВОЛИНІ ЯК ОРГАНІЗАТОР ПОЧАТКОВОЇ ЛАНКИ ШКІЛЬНИЦТВА (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 314–23. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.430.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано загальні основи організації та розробки змісту навчання в системі православного шкільництва Волині у ХІХ – на початку ХХ століття, що склалися під впливом суспільно-релігійних, соціально-політичних, соціокультурних чинників. Окреслена специфіка процесу організації та розробки змісту навчання в приходських/народних училищах Волинської губернії православним духовенством краю під впливом освітніх реформ ХІХ - початку ХХ століття. Визначено основні проблеми в організації діяльності приходських народних училищ в краї – спорадичність, неврегульованість розгортання мережі початкового парафіяльного шкільництва під опікою православного духовенства. Зміст освіти концентрувався виключно навколо вивчення основ православ`я і змісту богослужінь, з невеликим додатком у вигляді арифметики й історії Російської імперії. Реалізація такого змісту навчання цілком відповідала тій само формулі, проголошеній на початку ХІХ століття – «православ`я, самодержавство, народність». Головними чинниками такої неврегульованості визначено складнощі з фінансуванням народних училищ, проблеми із забезпеченням приладдям та елементарними підручниками, а також вчителями – представниками місцевого духовенства, що мали б належний рівень професійної підготовки до викладання у системі парафіяльного шкільництва.
44
КОЗЛОВ, Дмитро. "ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 313–21. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-313-321.
Full textAbstract:
У статті запропоновано класифікацію та аналіз чинників становлення інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти. На основі системного та компаративного аналізу наукової літератури сукупність відповідних чинників представлено на макро-, мезо- та мікрорівнях розвитку інноваційної культури. До першого рівня віднесено дію глобальних, державно-політичних, економічних та науково-технологічних, аксіологічних та соціокультурних чинників. Підкреслено, що їхня важливість визначається здатністю встановлювати загальну траєкторію інноваційного розвитку світу загалом та держави зокрема, окреслювати перспективні напрями еволюції інноваційного суспільства. Виявлено, що до чинників мезорівня належать інноваційно впорядкована та інноваційно спрямована система професійної освіти та підготовки управлінських кадрів, якісне управління освітніми інноваціями, наявність системи забезпечення якості освіти, післядипломна педагогічна освіта та самоосвіта керівних кадрів. Доведено, що не менш дієвими є чинники мікрорівня, які акумулюють системну взаємодію низки факторів на локальному рівні (заклад освіти, особистість управлінця, його саморозвиток). Інноваційна культура на рівні закладу освіти формується завдяки його внутрішній та зовнішній політиці, організаційно-управлінській діяльності, ресурсному забезпеченню, психологічному клімату, а також особистісним якостям суб’єктів інноваційної діяльності. Висунуто думку про те, що з-поміж ключових факторів розвитку інноваційної культури особистості майбутнього керівника виняткове значення належить наявності системи професійної підготовки, яка має інноваційно-орієнтований вектор розвитку. Зазначено, що основним чинником розвитку інноваційної культури є професійна підготовка майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти, яка безпосередньо залежить від науково-теоретичного обґрунтування та практичної реалізації моделі підготовки інноватора-управлінця. Вважаємо, що означена підготовка повинна бути зосереджена на розвитку інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти за кількома етапами: мотиваційно-когнітивний, професійно-практичний, креативно-діяльнісний та професійно-релевантний. Ключові слова: інноваційна культура, інновації, заклад загальної середньої освіти, майбутній керівник закладу загальної середньої освіти, чинники розвитку, макро-, мезо- та мікро рівні розвитку інноваційної культури.
45
Удріс, Н. С. "ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЯЦІЇ ЕНТРОПІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ XXI ст." Educational Dimension 30 (May 19, 2022): 85–94. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4813.
Full textAbstract:
Інтегровано результати наукових досліджень в галузі соціології, філософії та педагогіки з метою виявлення організаційних та самоорганізаційних механізмів змін сучасного комунікаційного суспільства. Продемонстровано, що інформатизація соціуму на рівні окремої людини у сьогоднішніх масштабах стає фактором, який збільшує ентропійні процеси у соціумі. Доведено, що педагогіка виступає провідною системою в регуляції ентропійних процесів. Запропоновано концепцію проектної соціокультурної форми особистості, формування якої може стати одним пріоритетних напрямів педагогічної практики на початку ХХІ ст. в Україні.
46
Новікова, Тетяна. "CИСТЕМНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 261–74. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.85.
Full textAbstract:
Пріоритетним напрямком сучасної вищої освіти є розкриття потенціалу особистості, її саморозвиток та самовдосконалення. Зусилля сучасної теорії та практики освіти повинні бути спрямовані на формування особистості нової генерації, конкурентноздатного і високорозвиненого фахівця, який володіє високим рівнем мобільності, комплексом необхідних професійних якостей, що дозволить йому швидко адаптуватися до нових умов роботи.
У сучасному суспільстві питання формування цінностей особистості є складним і суперечливим, що зумовлено якісно новими змінами у структурі суспільних відносин, зміною ідеологічної спрямованості українського суспільства.
У період становлення незалежної української держави у суспільстві відбувалися зміни пріоритетів ціннісних орієнтацій особистості в умовах глибокої кризи в економічній, соціальній, політичній, правовій сферах, і разом із цим змінювались цілі і зміст навчання. Така ситуація не залишила осторонь і духовної сфери, в якій утворився вакуум ідей. Це сталося з огляду на те, що духовні цінності радянського періоду різними групами і окремими особами піддавалися критиці без позитивної програми духовного розвитку суспільства, яка могла б об’єднати усіх його членів навколо позитивної ідеології.
Процес соціалізації молодого покоління відбувається у тому числі в період навчання. Враховуючи це, на навчальні заклади покладаються завдання формування і розвитку моральних засад особистості, що лежать в основі усвідомленого і відповідального вибору життєвого шляху і утримують її на усіх етапах життєдіяльності в межах традицій духовності. Безпосередньо перед науково-педагогічним складом постає завдання - допомогти майбутнім фахівцям сформувати систему ціннісних орієнтацій, обумовлених вимогами сучасної цивілізації, адаптувати до неї позитивні духовні традиції, накопичені упродовж тисячолітньої історії, подолати стереотипи і звички, які перешкоджають активному процесу становлення особистості.
У представленій статті досліджується проблема моделювання у педагогічній науці. Проаналізовано низку досліджень, присвячених моделюванню педагогічних об’єктів. На основі проаналізованих педагогічних явищ спроектовано системно-методичну модель формування соціокультурних цінностей майбутніх офіцерів-прикордонників.
47
Cтинська, Вікторія, and Любов Прокопів. "ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН У ЗВО В ПРОЦЕСІ МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 145–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.145-149.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано фактори розвитку вищої освіти, що актуалізують інноваційні освітні процеси; висвітлено сутність категорії «інновація» щодо вищої освіти; охарактеризовано найбільш ефективні інноваційні методи викладання дисциплін у ЗВО у процесі магістерської підготовки зі спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки (кейс-метод, ділова гра, метод «Коло ідей», метод «Акваріум», метод «Займи позицію», проблемний (проблемно-пошуковий метод), моделювання, аудіовізуальний метод навчання, метод проєктів, «Дерево рішень» та ін.).Встановлено, що у світлі сучасних вимог підготовка студентів у ЗВО має бути максимально спрямованою на майбутні фахові потреби, формувати такий рівень професійної та загальної культури, фахової компетентності, який дозволить підтримувати високий професіоналізм у будь-якій сфері діяльності. Такий підхід у процесі магістерської підготовки передбачає не тільки розроблення і введення в навчальні плани нових перспективних дисциплін, а й упровадження інноваційних методик.Зроблено висновок, що стратегічною метою реформування вищої освіти і науки в Україні є створення ефективного інноваційного освітнього середовища у ЗВО, упровадження найсучасніших методів навчання у соціокультурній сфері, системі управління та організації праці в умовах ринкової економіки.Отже, тільки органічне поєднання інноваційних методик із класичними, традиційними, продумане і гармонійне комбінування різних методів щодо кожної дисципліни та кожного заняття залежно від їх мети, призначення, специфіки сприятиме підвищенню якості та інтенсивності освітнього процесу уЗВО у процесі магістерської підготовки.
48
Maksymiv, Yuliia, and Svitlana Chupakhina. "Особливості становлення особистісно-професійних якостей майбутніх учителів-логопедів." Освітній простір України, no. 13 (September 28, 2018): 66–76. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.66-76.
Full textAbstract:
У статті обгрунтовано сучасні підходи до формування професійної культури майбутнього вчителя-логопеда, підгрунтям для яких стає рівень професійної підготовки фахівців та їх етико-деонтологічний рівень в умовах переходу вищої освіти на європейські стандарти. Проаналізовано сучасні підходи до визначення поняття “деонтологія” та порівняння педагогічної етики і педагогічної деонтології. Визначено деонтологічну підготовку майбутнього-вчителя логопеда як цілеспрямований і керований процес, який розпочинається у закладі вищої педагогічної освіти й продовжується в професійній діяльності. Деонтологічна підготовка передбачає знання про “правильну” поведінку логопеда в різних ситуаціях. Важливим завданням вчителя-логопеда стають уміння дотримуватись специфічних, професійних та етичних вимог у системі “вчитель-учень”, “вчитель-батьки”, “вчитель-вчитель” тощо. Визначено умови успішної організації навчально-виховного процесу та означеної взаємодії в сучасній системі інклюзивного навчання. Обґрунтовано підходи до корекційно-розвиткової роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, доведено необхідність дотримання особливих вимог до професійної компетентності вчителя-логопеда, оскільки вона є вирішальним чинником розвитку й навчання. Визначено, що вирішення означених завдань значною мірою залежить від професіоналізму логопеда, його культури, духовності, моральності. Доведено важливість особливого підходу до ситуацій ризику в діяльності вчителя-логопеда, визначення особливостей поведінки в означених ситуаціях з огляду на принципи педагогічної деонтології, виявлення взаємозв’язку між ініціативою, творчістю, новаторством й ризиком; визначення видів ризику.Отож деонтологічний компонент компетентність визначено як результат підготовки педагогів, що доводить необхідність спеціальної деонтологічної підготовки вчителів-логопедів для роботи з людьми з особливими освітніми потребами.Підтверджено, що деонтологічна підготовка вчителів-логопедів є однією з можливостей цілеспрямованої трансляції в соціокультурне середовище належних підходів до суб’єктів сучасної освіти – логопедів та їх вихованців з особливими освітніми потребами.
49
Cпицька, Ліана. "Методологічні платформи психічного здоровʼя особистості у координатах сучасних парадигм." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 210–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-210-216.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз підходів до вивчення проблеми психічного здоровʼя показав, що в основу його аналізу покладено біопсихосоціальний підхід, заснований на гуманістичній парадигмі, який відводить центральне місце особистості, якості її життя у соціумі та є підгрунтям практики сучасної психологічної допомоги та соціальної роботи «людина-в-оточенні». Встановлено, що у науковому просторі найпродуктивнішими розробками в напрямі психічного здоровʼя особистості є такі методологічні підходи: нормоцентричний (здоровʼя вивчається як оптимальний рівень функціонування організму і психіки); феноменологічний (проблеми здоровʼя трактуються як варіації індивідуального способу буття в контексті субʼєктивної картини світу); холістичний (забезпечується цілісне бачення проблеми як синтез фундаментальних суперечностей чи інтрапсихічних полярностей); крос-культурний (здоровʼя представлено як соціокультурна змінна); дискурсивний (уявлення про здоровʼя як продукт певного дискурсу); аксіологічний (здоровʼя як одна з основних ціннісних орієнтацій, універсальна людська цінність); інтегративний (спроба інтегрувати в єдину концептуальну основу вивчення здоровʼя на різних рівнях людського буття). Проведений аналіз досліджень показав доцільність застосування методології системно-синергетичного підходу з урахуванням міждисциплінарних теоретичних та емпіричних моделей психічного здоровʼя особистості та її розладів, зокрема афективного спектру. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.
50
Kononenko, Inna. "МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СВІТУ." HUMANITARIUM 45, no. 2 (July 3, 2020): 57–63. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-57-63.
Full textAbstract:
У статті розглянуто концепцію мультикультуралізму як передумову підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей у контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів у світі. Визначено концепції підготовки кваліфікованих майбутніх спеціалістів філологічних спеціальностей у площині мультикультуралізму. Виокремлено основні принципи основні напрямки професійного становлення майбутніх учителів філологічних спеціальностей у практиці вищої школи, що включають ознайомлення студентів з проблемами становлення та розвитку мультикультурних суспільств, різними аспектами спілкування і стосунків між людьми в них. Охарактеризовано засоби підготовки студентів до міжкультурної комунікації в ході вивчення іноземних мов, формування у майбутніх учителів філологічних спеціальностей інтересу до професійної діяльності, підготовка студентів до використання педагогічних технологій в освітньому процесі для вирішення конкретних навчально-виховних завдань. Розглянуто сучасне реформування системи освіти України як один з компонентів євроінтеграційного процесу, де набуває актуальності питання використання міжпредметних зв’язків між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією. Проаналізовано зв’язок між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією з позицій мультикультуралізму. Комунікативний аспект розглядається як основа взаємодії майбутніх фахівці філологічних спеціальностей, який передбачає реалізацію мети спілкування між різними соціокультурними групами. Застосування знань про іншомовний соціум забезпечують широкий спектр міжкультурного спілкування, формують готовність студентів до якісного міжкультурного ділового спілкування, до міжнародного професійного співробітництва. Навчання кваліфікованих фахівців філологічних спеціальностей у сфері мультикультуралізму спрямоване на засвоєння іноземної мови на внутрішньому рівні; застосовувати на практиці навички та знання іноземної мови; покращення інтелектуального, загальнокультурного рівня майбутніх фахівців; для занять особистим розвитком; застосування етичних норм спілкування та їх застосування на практиці.