Journal articles on the topic 'Соціокультурне конструювання'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціокультурне конструювання.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 20 journal articles for your research on the topic 'Соціокультурне конструювання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Dovhan, Natalia. "Безпечне конструювання поколіннями історичних сценаріїв: зміни соціокультурної реальності." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 95–103. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-67.
Full textAbstract:
Актуальність. Дослідження змін форм життєдіяльності поколінь, відносних у текст / контекстуальній конгруентності, сприяє розумінню проблематики (не) безпечного конструювання поколіннями історичних сценаріїв соціокультурної реальності, що безперервно змінюється.
Мета статті: конкретизація основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності.
Методологія та наукові підходи. У контексті авторського інтергенеративного підхіду, який організує пізнання поколінності за рахунок міждисциплінарних можливостей соціальних наук проаналізовано механізм конструювання історичних сценаріїв поколіннями (мережами когорт з подібним соціокультурним досвідом, близькими за роками народження та спільним історичним контекстом становлення).
Основні результати. На основі виокремлених методологем вивчення феномену поколінності (від XVI до XX століття) та емпіричного дослідження соціокультурної взаємодії поколінь конкретизовано основи конструювання історичних сценаріїв суспільних змін. Зазначається, що дію механізму балансування соціокультурних стилів сучасників опосередковує зміст дуальних процесів соціокультурної взаємодії – поколінного тексту (як презентації соціальних позицій, соціокультурних порядків, артефактів, релевантних певному соціокультурному стилю) та соціокультурного контексту (неієрархічної соціокультурної форми життя часопростору, умов історичних подій, дискурсу).
Висновки. Практичне значення результатів полягає у конкретизації основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності – результату спільного конструювання акторами самостійних систем поколінних просторів та обґрунтуванні думки, що соціокультурне балансування поколінь не визначається перепоною для взаємодій, культурних комунікацій, не сприяє культурним "розривам" поколінь, але означує необхідність перебудови реальності і подальших соціокультурних рухів. Перспективами подальших досліджень вбачається реалізація ретроспективних історичних аналізів і конкретних умов сучасної реальності щодо наповнення практичним досвідом запропонованих теоретичних конструктів.
2
Єгорова, А. В. "КОГНІТИВНІ АСПЕКТИ ПОРОДЖЕННЯ І СПРИЙНЯТТЯ ПРИРОДНОГО НАРАТИВНОГО ДИСКУРСУ." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-11.
Full textAbstract:
В останні десятиліття дослідження наративного дискурсу привертають надзвичайну увагу науковців по всьому світу. У статті досліджується процес конструювання наративу й нарації (вербалізації наративу) як когнітивно-комунікативної події, що виникає в певному контексті. Спираючись на впливові праці Тойна ван Дейка про ментальні моделі подій і вплив контексту на процес комунікації, теорію концептуальної інтеграції Жиля Фоконьє і Марка Тернера та ідеї Роналда Ленекера про когнітивні операції конструювання, провели теоретичний аналіз з метою пояснити, як може функціонувати конкретна подія в суб’єктивній ментальній моделі мовця, який потім залежно від умов (а часто й обмежень) безпосереднього контексту комунікативної події робить певний вибір щодо того, що саме і як розповідати, спираючись на арсенал когнітивних операцій конструювання. По-перше, необхідно було дослідити механізм побудови ментальної моделі події, а також охарактеризувати її компоненти; по-друге, розглянути елементи контекстуальної моделі, які можуть впливати на те, що саме розповідає мовець при конструюванні своєї оповіді (включаючи як безпосередню комунікативну ситуацію, так і соціокультурні параметри); і, нарешті, описати когнітивні операції конструювання, які використовуються мовцем, щоб вивести на передній план – експлікувати, імплікувати, або навіть повністю приховати певні деталі подій, про які вони розповідають. У результаті аналітичної розвідки встановлено, що нарація як вербалізація наративу про певні події виникає в результаті когнітивних операцій конструювання (а саме специфікації, фокусування, промінантності й перспективізації), які дають можливість мовцю виділити з ментальної моделі подій відповідні елементи й організувати їх певним чином у розповідь, що робить наратив зрозумілим для реципієнта відповідно до прагматичних цілей мовця.
3
Колобова, І. Б. "НАРАТИВНЕ КОНСТРУЮВАННЯ ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 64–73. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-7.
Full textAbstract:
У статті представлено дослідження наративного конструювання життєвого досвіду, зокрема досвіду розірвання шлюбу розлученими жінками. У психолого-герменевтичному контексті запропоновано розуміння наративного конструювання як основного типу дискурсивного конструювання досвіду, що забезпечує текстову об’єктивацію та впорядкування життєвих подій. Метою статті є виявлення психологічних особливостей інтерпретаційних стратегій наративного конструювання події розірвання шлюбу жінками. Показано, що структура організації життєвого досвіду та видів його інтерпретації впливає на формування перспективи особистості і на майбутній розвиток. Узагальнено розвивальні функції кризового стану, відображеного в автобіографічному наративі, а саме: перевизначення ідентичності; активізація пошуку нових смислів; перегляд мотиваційно- ціннісної сфери; зміна часо-просторової організації життя, створення нових моделей бажаного «Я». Основною умовою активізації інтерпретаційних процесів є відкритість новому досвіду, готовність до трансформацій і самозмін. Представлено основні типи інтерпретаційних стратегій, що мають індивідуальну специфіку, зумовлену соціокультурним впливом і смисловим збагаченням нарації у процесі життєздійснення, наративною компетентністю та сформованістю метакогніцій. Зазначено, що серед виявлених у результаті дискурсивного аналізу п’яти стратегій («драматична», «декларативна», «прагматична», «акузаційна» та «аналітична») ознаками продуктивності наділені «аналітична» та «прагматична» стратегії, що включають розуміння позиції іншої сторони, інтелектуальне моделювання та зважування, усвідомлення факту вичерпаності минулого досвіду. Загальною характерною ознакою «демонстративної», «декларативної» та «акузаційної» стратегії наративного конструювання є переважання фактологічної інформації, а також викривлення чи навіть сплощення реальності внаслідок перетворення оповіді на «тільки про себе» чи «тільки про іншого». У такому випадку наративізація досвіду не використовується як інструмент продуктивного переосмислення.
4
Kolisnyk, O. V. "Соціокультурні виміри творчості у суспільстві." Grani 18, no. 6 (April 18, 2015): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/1715122.
Full textAbstract:
У статті автором аналізується контекст сприйняття творчості з позиції такого вагомого явища соціокультурної реальності людини, як життєтворчість. Життєтворчість виступає однією з форм творчого ставлення до дійсності і є особливим видом свідомого конструювання соціокультурного простору, яке здійснюється людиною у формі побудови життєвих планів, моделей їх реалізації й розкривається нами з позиції самоусвідомленого ставлення індивіда до своїх життєвих процесів. Найбільш поширеною формою життєтворчості є самореалізація. Предметом життєтворчості постає, перш за все, сама людина, яка самоздійснює себе через цілепокладання власного життя, обираючи з того, що реально є доступним на даний період часу в конкретних суспільних умовах. Крім того, на процеси творчості й життєтворчості впливають інтенціональні стани, які є показниками внутрішніх ментальних станів людини. Зазначено, що дослідження інтелектуальної та цілеспрямованої життєтворчості особи з позиції її інтенціональних устремлінь є одним з вагомих підходів, який дає можливість більш об’єктивного розуміння механізмів творення значень людиною на шляху її самоздійснення. Інтенціональність є структурним елементом мотивацій, який, проявляючись у процесі комунікації у мовленнєвих актах, бере участь у формуванні індивідуальної сфери значень для людини. В основу розкриття специфіки соціокультурної життєтворчості покладені принципи багатовимірності, плюральності життєвого світу людини, взаємозв’язок її соціальнокультурних, індивідуальних і колективних, свідомих і несвідомих сторін, вимога єдності спонтанностихійних та свідомоспрямованих засобів впливу на процеси управління життєвими змінами.
5
Khylko, Maksym, and Olena Khylko. "CONSTRUCTION OF SOCIAL AND CULTURAL COHESION AS A COMPOUND OF MODERN SECURITY DEVELOPMENT." Politology bulletin, no. 86 (2021): 174–89. http://dx.doi.org/10.17721/2415-881x.2021.86.174-189.
Full textAbstract:
The study aims at consideration of modern academic and applied approaches to the construction of social and cultural cohesion as a component of social cohesion in order to further explore the prospects for the consolidation of Ukrainian society. Methods. Interdisciplinary approach, axiological approach, structural analysis, methods of political science and sociology are used to study the division of modern societies along the lines of ethnic, linguistic, religious differences, and inequality of opportunities to fully perform their potential through education, access to health care, digital technology, communication, income gap, ideological differences that hinder internal transformations. It is founded that the growing gap in opportunities and inequality exacerbated by the pandemic creates an environment of mistrust both within societies and between collective communities, an atmosphere of alienation and irritation, which often become conflict triggers. Such social fragmentation and differentiation raise the question of inclusion and exclusion of individuals and collective groups (in particular, states) in / from the sphere of social interaction and, as a consequence, generates academic and analytical search for answers to the question of social cohesion as a guarantee of steadily progressive development and hence, security. The deficit of socio-cultural cohesion as a high degree of solidarity and cohesion between groups and members of these groups, which should be a fundamental prerequisite for building resilience, makes the state vulnerable to external threats and makes the national security system poorly managed. It is this context that challenges Ukraine with construction of socio-cultural cohesion as a guarantee of progressive security development and resilience. The study analyses approaches to the interpretation of social and cultural cohesion in the modern search for conflict-free forms of interaction, the dichotomy of social and cultural / social cohesion in the approaches of international governmental organizations to the assessment of political and social transformations. Recommendations are provided for building the social and cultural cohesion of Ukrainian society on the basis of indicators for assessing social and cultural integrity, taking into account the international political context and the Russian-Ukrainian conflict.
6
Afanas’yeva, L. V., and A. S. Kuznetsova. "Тактичний урбанізм як концепт активного конструювання соціально-просторових практик сучасного міста." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 8 (November 1, 2017): 43–49. http://dx.doi.org/10.15421/1717112.
Full textAbstract:
У статті розглядаються засади соціально-культурної модернізації сучасних українських міст в умовах зростання частки і ролі приватних просторів, успішне конструювання яких потребує проявів колабораційного та партисипаційного підходів, на яких ґрунтується концепція тактичного урбанізму. Окреслені напрямки активного конструювання соціально-просторових практик сучасного міста і переформатування простору міської культури шляхом задіяння в цьому процесі громадських ініціатив. Встановлено, що серед розглянутих концепцій тактичний урбанізм як концепт активного конструювання міського простору взаємодії володіє значним потенціалом відтворення соціальної активності громад й створення передумов збереження культурної ідентичності міського середовища. Доведено, що ідея моделювання громадянських «низових» соціокультурних ініціатив як важливого інструменту вирішення суспільних проблем та формування нової свідомості засобами успішних дозвільних практик невеликих українських міст потребує ґрунтовного вивчення проблемного поля і культурного потенціалу міських громад. Обґрунтовується потреба задіяння засобів сучасної соціологічної науки до розробок моделей впливу міської громади на міський простір – як простір соціальних смислів і взаємодій, моніторингу та наукового супроводу процесу їх реалізації на всіх етапах.
7
Голіков, О. С. "Культурний капітал у подвійному конструюванні соціокультурних нерівностей: ціннісно-нормативний аспект." Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства:методологія,теорія, методи, no. 881 (2009): 217–21.
Find full text
8
Голіков, О. С. "Культурний капітал у подвійному конструюванні соціокультурних нерівностей: ціннісно-нормативний аспект." Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства:методологія,теорія, методи, no. 881 (2009): 217–21.
Find full text
9
Zhadan, I. V. "ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКЦІЇ МОЛОДІ: БАЗОВІ ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 60–68. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).41.
Full textAbstract:
У річищі конструктивно-дискурсивного підходу самоідентифікацію розглянуто як гнучкий дискурсивний конструкт, що постійно трансформується в процесі соціальної взаємодії і зміни психосоціального досвіду особи. З огляду на роль комунікації в розвитку ідентифікаційних процесів запропоновано класифікацію самоідентифікацій на основі способу знаково-символьної взаємодії особи з іншими та світом. Виокремлено чотири рівні самоідентифікації, кожному з яких відповідає певний спосіб використання знаку як засобу: а) позначення ідентичності, б) символічного її осмислення, в) конструювання категорій та ідеалів, з якими особа себе ідентифікує, г) конструювання умов і правил перетворення реальності. Операціоналізовано базові поняття: національну самоідентифікацію визначено як усвідомлення належності до політичної нації – соціокультурної спільноти, що має свій досвід державності, традиції, міфи і символіку, спільні цінності й очікування щодо майбутнього; громадянську – як самовизначення особистості в континуумі виявів суб’єктності та ототожнення із спільнотою, члени якої готові і здатні до обстоювання своїх інтересів у відповідальній, конструктивній соціальній взаємодії. Таким чином розмежовано ці поняття, визначено показники громадянської і національної самоідентифікації та висунуто припущення про особливості їх виявів на різних рівнях.
10
Novіkova, D. M. "Бажання «бути щасливим» як дисциплінарна норма сучасності." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 11 (November 7, 2017): 100–105. http://dx.doi.org/10.15421/1717153.
Full textAbstract:
Розглянуте щастя як соціокультурний імператив в актуальних умовах сучасного суспільства. Фокус дослідницького інтересу зосереджений переважно на розгляді «щасливого життя» як нормативного стану сучасного індивіда. Увага спрямована на проблематику медійного конструювання емоції щастя як технології соціального контролю. Виокремлені основні елементи сучасного соціального контролю з метою «зчитування» змістовного наповнення культурного коду феномена щастя. Як елементи соціального контролю в умовах емоційного капіталізму виділені такі цінності та норми: здоров’я, успіх, самореалізація, сім’я, любов, краса, гроші, насолода, туризм, емоційна та фізична насолода, безкінечне задоволення потреб, відчуття «повноти життя». Серед механізмів досягнення бажаного стану щастя визначені: рецепти досягнення успіху, стратегії перманентного лікування, фітнес-культура, емоційна та фізична насолода, задоволення потреб через споживання послуг та товарів, публічна демонстрація емоції щастя.Обґрунтована авторська позиція, згідно з якою симптомом актуальної реальності є нормативна регуляція та раціоналізація емоційної сфери кожного індивіда. Наголошено на дисциплінарності та примусовості відчуття «щасливого життя». Акцентована увага на латентності процесів «конструювання щастя» як технології соціального контролю та широкій експлуатації останньої в інформаційному та символічному медійному просторі. Щастя набуває статусу сконструйованої медійним дискурсом «правильної» та дисциплінарної емоції, культурно та соціально легітимізованої норми поведінки.
11
Kolinko, Maryna. "Топос як поняття соціальної топології." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (November 30, 2018): 32–44. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.03.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу та визначенню топосу як філософського поняття. В античній логіці і риториці топос був артикульований як метафора для характеристики «місць», де дослідник міг знайти аргументи відповідно до теми. Показано, що формування думки з певної проблеми відбувається за допомогою топосів, які організовують мисленнєвий простір, підтверджуються соціальним досвідом і беруть участь у конструюванні соціального світу. Топос є елементом мисленнєвої схеми, яка організована в логіці просторового сприйняття світу. Топологічна стратегія дослідження соціальних явищ враховує не лише характеристики самих об’єктів аналізу, а й контексти і соціокультурне середовище, в яке вони вписані. У соціальній топології поняття «топос» постає конвенціональним і залежить від зміни умов, які формують і приймають діючі соціальні суб’єкти. Топос розглядається як межа, рамка об’єкта аналізу. Межі не є самодостатніми, а визначаються через відношення до іншого простору, як перехід з одного простору в інший.
12
Arkhipova, A. A. "Соціально-історична амнезія в Україні: до постановки проблеми." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (December 10, 2016): 33. http://dx.doi.org/10.15421/1716136.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі соціальної пам’яті і соціальної амнезії, представленої в соціокультурних явищах українського суспільства. Розглянуто специфіку особливостей функціонування соціальної пам’яті з використанням системного підходу, де соціальна амнезія представлена у вигляді операцій, що входять в єдину системну мережу відтворення соціального безпам’ятства. На конкретних прикладах проведено теоретико-соціологічний аналіз структурно-організованих сукупностей суб’єктів і об’єктів пам’яті, як складових соціальних інститутів: релігії, освіти, держави, сім’ї. В рамках соціосистемологічного аналізу визначено значення дефектності соціальної пам’яті в структурі соціальної реальності. Схематично викладено механізм конструювання соціально-історичної амнезії, яка виступає соціальним скриптом і формує особливості менталітету, а також виникаючі з нього тенденції до міфологізації/галюціонування. Оцінено вплив соціально-історичної амнезії на процес сприйняття соціального часу, схематично представлена модель спотворення часу, дезактуалізація досвіду в якій детермінує формування імагінальної соціальної реальності.
13
Svyatnenko, I. O. "Гендерна культура фемінізму в соціологічному дискурсі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 10, 2016): 58. http://dx.doi.org/10.15421/1716122.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі визначення концептуальних засад гендерної культури фемінізму в соціологічному дискурсі. Автором зроблено висновок про те, що в феміністичному дискурсі традиційні уявлення про суб’єкта і про сутність людини інтерпретуються як взасадничуючі щодо есенціалістської теорії статі. Есенціалістська теорія статі передбачає наявність преформістських соціогендерних уявлень, через які відбувається конструювання основних диспозицій особистості. Соціогендерний преформізм за умови розуміння суб’єкта в сексуалізованих денотаціях дозволяє вести мову про чоловіків і жінок як різні соціогедерні класи диспозиції яких відповідають системі гендерного панування. Зазначені диспозиції визначають як фізіологічно-тілесні складники, так і психічні особливості та соціо-культурні репертуари поведінки чоловіків та жінок. Таким чином, маскулінність і фемінність набувають форми конструюючих конструктів, а також виявляються конституюючими для гендерної культури. Крім того, в контексті такого зв’язку виявляється цілком релевантним застосування соціосистемологічного підходу.Популярність есенціалістських постулатів в інтерпретації статі поєднується з непопулярністю її щодо інтерпретації людини як такої. Есенціалістські інтерпретації в термінах існування дозволяють перевести маскулінність у площину недосяжної трансценденції, зводячи жіночність (фемінність) до набору цілком прогнозованих рис і тривіальностей. В аспекті соціокультурної реалізації це відповідає чоловічому началу як трансцендуючому та вертикалізуючому щодо культурної системи та жіночого начала як горизонталізуючого та іманентизуючого з більш розгорнутою системою бінарних опозицій (відцентровий рух - жіноче, доцентровий рух-чоловіче; конструювання - чоловіче, пристосування (адаптація)-жіноче тощо).
14
Потапчук, Т. В. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАГІСТРІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 122–32. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.13.
Full textAbstract:
Мета статі – проаналізувати професійну компетентність магістрів дошкільної освіти у наукових дослідженнях та простежити підвищення якості професійних і особистісних характеристик педагогів в установах професійної освіти. У статті розкрито поняття «професійна компетентність магістра», представлено теоретичну модель Д.Р. Левітеса щодо поетапного конструювання змістово-цільового компонента технології, яка представляє особливу цінність для проведення педагогічного експерименту. Висвітлено аналіз динамічних змін якості діяльності за такими рівнями, як світоглядний, методологічний, теоретичний та практичний. Схарактеризовано принципи, методи і прийоми навчання слухачів в системі підвищення кваліфікації. Зазначено, що в педагогічній науці й практиці гостро позначилася потреба ресурсного забезпечення процесу розвитку компетентності педагога в умовах, адекватних сучасному стану освіти, – безперервному і гуманістичному. На етапі післядипломної освіти педагога закладу дошкільної освіти (ЗДО) можливості успішного розвитку його компетентності мають визнаватися установами додаткової професійної освіти, що відповідає логіці ієрархічних структур безперервної освіти. Однак, як засвідчує досвід реформування освіти, система додаткової професійної освіти, якій притаманний гранично високий консерватизм та інерція, традиційно «запізнюється» у своїй реакції на життя суспільства. Зазначено, що теоретична основа дослідження формувалася з урахуванням наукових праць концептуального способу опису моделі системи розвитку педагогічної компетентності педагога ЗДО, що дозволило визначити психолого-педагогічні, соціокультурні ресурси розвитку компетентності педагога у процесі підвищення кваліфікації на базі установ додаткової професійної освіти. Тому підвищення якості професійних і особистісних характеристик педагогів в установах професійної освіти дає підставу для висновку про необхідність засвоєння вихователями логіки діяльності, у процесі якої вихователь має підвищувати рівень педагогічної компетентності
15
Зима, О. Г., О. М. Афанасьєва, С. О. Родіонов, В. В. Кошарна, and А. О. Станкова. "Трансформації глобальної міграції населення." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(257) (February 10, 2020): 27–31. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-257-1-27-31.
Full textAbstract:
В роботі проаналізовано основні фактори, що мають вплив на міграційні потоки. В процесі трансграничних пересувань люди часто не втрачають своїх історичних коренів, колишньої культури, зв'язків з батьківщиною, з родичами і друзями, що мешкають в інших країнах, і не асимілюються повністю в новий соціум. Засвоюючи правила праці і побуту, елементи культури різних країн проживання, вони придбавають множинні національні, культурні і тому подібне референції і вибудовують гібридні ідентичності, які потім зазнають метаморфози у нащадків мігрантів. Це ще сильніше розцвічує палітру різноманітності, що привноситься імміграцією. При цьому чимала частина мігрантів не прагнуть пустити корені в країнах призначення, не аффілюються з якою-небудь одній з них, так і залишаючись мандрівниками, космополітичними номадами, що орієнтуються на транснаціональні канони професійної діяльності і повсякденного життя. Відносно "текучих" мігрантів не працюють ні асиміляційна, ні мультикультуралістична моделі інтеграції, розраховані на поселенців. Це вимагає від приймаючих держав перегляду традиційних підходів до соціокультурної інкорпорації приїжджих, пошуку моделей, що поєднують принципи цивільної інтеграції і інтеркультуралізму.
Складається нова географія міграції, що характеризується зрушенням людських потоків на глобальний Південь і їх регіоналізацією, тяжінням до інтеграційних платформ. Регіоналізація пересувань на Півдні диктує необхідність не лише розробки і здійснення державами імміграційної і інтеграційної політики, що розвиваються, але і розвитку субглобальних механізмів регулювання таких потоків. Більше того, формування нової моделі міграції вимагає конструювання адекватної цієї моделі архітектури глобального управління переміщеннями населення.
16
Dovhan, Nataliia O. "Поколінні еспектації в соціально-психологічному полі співіснування." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 107–15. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).29.
Full textAbstract:
Для вибудовування теоретичних положень концепції фігуративних соціокультурних зв’язків поколінь конкретизовано базові категорії аналізу і розкриття особливостей характеристик соціально-психологічного простору поколінь. Завданням наукового дослідження стало розроблення та обґрунтування теоретичних засад пізнання поколінних еспектацій у соціально-психологічному полі співіснування. Акцентовано вплив міжпоколінних психологічних дистанцій, соціальної історичної ситуації, соціокультурного виміру на утворення форм проявів еспектацій. Представлено поколінні соціальні позиції (ентелехії), дії-практики (габітуалізовані) і образи, диспозиції (габітуси) як складові міжпоколінних еспектацій. У контексті поколінного дослідження ентелехію (неологізм Арістотеля) використано як категорію відображення соціальних позицій. Представлено дії-практики, перетворені у звички, стереотипи реагування як габітуалізовані позиції поколінь – особливості прояву еспектацій. Обґрунтовано використання поняття “габітус” (1) як породження ментальності – продукт спільнопоколінної психічної діяльності, що реалізується в динамічному вибудовуванні досвіду і смислів; (2) як схеми отримання, породження, об'єднання, оцінювання, класифікації і використання інформації; (3) як диспозиційних рухів вибудовування оновлених форм фігурацій. У теоретичному конструюванні міжпоколінних еспектацій конкретизовано поняття поколінного інституту як феномену, що закріплює новоутворені практики поколінь, та інституалізації як форми соціальних взаємодій щодо встановлення можливих порядків, відносин у межах поколінних норм, правил, моралі. Таким чином на етапі розкриття характеристик соціально-психологічного простору поколінь було продовжено науковий пошук шляхів пізнання особливостей міжпоколінних відносин, взаємних очікувань поколінь Дітей, Батьків, Прабатьків.
17
Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті." Literature and Culture of Polissya 99, no. 13i (May 29, 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.
Full textAbstract:
У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.
18
Pocelujko, A. O. "Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі." Grani 18, no. 10 (August 17, 2015): 125–30. http://dx.doi.org/10.15421/1715206.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
19
Макарова, А. "Категоріальний апарат архетипного підходу: соціально-філософський аспект." Studies in history and philosophy of science and technology 29, no. 2 (December 20, 2020): 32–41. http://dx.doi.org/10.15421/272019.
Full textAbstract:
Розглянуто категорії та поняття, що складають методологічну основу сучасного філософського підходу до соціокультурних явищ – архетипного. Постульовано його цінність як методологічного інструменту аналізу соціальної реальності, наголошено на перспективності його використання у соціогуманітарній науці. Зосереджено увагу на широті його методологічної палітри, що зумовлено мультидисциплінарним потенціалом цього підходу. Висвітлено нюанси термінологічного дискурсу, що розгортаються в межах розробки положень аретипного підходу у сучасній гуманітарній науці в Україні, і не лише у філософській, а й у соціокультурологічній науці. Виокремлено завдання класифікації архетипів як базової ланки семантичного конструювання методологічного підходу. Як найбільш артикульоване, проаналізовано поняття «архетип»; наведено приклади, які використані дослідниками для віднесення того чи іншого архетипу до певної категорії, здійснено співставлення поняття «архетип» із категоріями, через які найчастіше деталізуються моделі архетипного аналізу. Серед категорій, з якими пов’язується архетип як методологічний конструкт, акцентовано поняття «символ», «міф», «образ («архетипний образ»), «архетипний смисл», «ідея», «концепт». «паттерн». Розкрито зміст деяких суперечливих моментів у масиві архетипного аналізу, пов’язаних із термінологічною невизначеністю.
Наприкінці здійснено огляд проблематики, в якій архетипний підхід виявляється плідним, особливий акцент зроблено на соціальних проблемах, пов’язаних із сферою аналізу діяльності та соціальних практик. Запропоновано критерії, за якими можна здійснити чіткіше розмежування поняття «архетип» та суміжних категорій архетипного підходу. Підкреслено значення архетипу як підґрунтя соціальної практики, висловлено припущення про соціальну природу психологічного архетипу із потенційним виходом у соціальну філософію, а не у культурологію чи етнопсихологію. На думку автора, саме цей аспект архетипного підходу потребує подальшого унормування, або віднесення «фігуративних» архетипів до образів (тоді увиразнюється роль символу), а до категорій архетипів слід віднести ті складові детермінації людської діяльності, які, будучи і досі «замкненими» у сфері антропології та теорії культури, не мають адекватного виходу у методологію соціальної філософії – сутнісні сили людини: «дух», «душа», «розум», «розсудок», «воля», «тіло».
20
Dovhan, Nataliia. "Соціокультурна взаємодія поколінь: Дослідницькі ресурси дискурс-аналізу." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 46(49) (December 25, 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).167.
Full textAbstract:
Як один з елементів комплексного соціокультурного дослідження викорстано критичний дискурс-аналіз (КДА), оскільки визначення специфічних факторів, що опосередковують взаємодію на рівні поколінних мереж, вимагає детального вивчення соціуму і культури часопростору.
Описано побудову процедури реалізації КДА на основі розроблених E. G. Guba, Y. S. Lincoln, J. A. Maxwell концепцій якості досліджень і тривимірної моделі N. Fairclough. Для досягнення цілісності інтерпретації даних запропоновано покрокову процедуру КДА: (1) формування кейсів проблемних сфер, що виникають у процесі взаємодії поколінь; (2) визначення в кейсах дискурсивних особливостей модальностей і модусів поколінь; (3) здійснення порівняльного аналізу та узагальнення цих кейсів.
Описано алгоритм конкретизації сфер-кейсів першого кроку КДА, необхідного для подальшого опрацювання дискурсивних матеріалів.
Обґрунтовано як доречний засіб опрацювання кейсів за допомогою системи лінгвістичного та інтертекстуального аналізу N. Fairclough на другому кроці.
Для виокремлення утворених поколіннями смислів лінгвістичну форму КДА доповнено соціолінгвістичним ресурсом – аналізом продуктів текст/контекстуальних зв’язків. За маркери дискурсивної мобільності (відмінностей у часі і просторі) у поколінних взаємодіях взято мовні індекси та порядки індексацій. Визначено, що артикуляція модальностей і модусів поколінь сприяє означенню соціально-психологічних особливостей перебігу взаємодій. Як третій крок КДА запропоновано конструювання особливостей взаємодії поколінь за допомогою порівняння дискурсивних шаблонів.
Означено умови узагальнення отриманих даних: 1) використання перехресного підтвердження даних «альтернативними джерелами»; 2) визначення міри частотності виокремлених дискурсивних конструкцій; 3) конкретизація тематичної специфіки їх контекстуального використання. Зроблено висновок, що опис процедури КДА сприяв оптимізації методології аналізу соціокультурного стилю життєдіяльності, що не обмежується лише часовим відрізком життєдіяльності конкретного покоління.