Journal articles: 'Соціально- культурна парадигма'

1

БІЛЬЧЕНКО, Євгенія. "КУЛЬТУРА. ОСВІТА. ОСОБИСТІСТЬ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 42 (June 4, 2021): 42–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.3.

Full text

Abstract:

Метою статті є комплексний аналіз відносно нової теоретичної та прикладної парадигми знання – педагогічної культурології – у контексті загальної структури культурології як науки, що складається з двох крил: соціального й філософського. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, критична теорія, феноменологія, герме- невтика, філософія діалогу та універсальна етика. Наукова новизна. Установлюється мета (інкультурація), структура (соціально-філософська, раціонально-емоційна) і подвійний предмет педагогічної культурології: освітні виміри культу- ри й культурні виміри освіти крізь призму проблеми люди- ни та її місця в загальному процесі трансляції цінностей. Виявляється відмінність між педагогічною культурологією та культурологією освіти за змістом (освіта) і характером (трансляція цінностей). Установлюються три предметні грані педагогічної культурології: суб’єкт, культура та вихо- вання, відображені в її трьох головних методологічних дже- релах: філософська антропологія, культурологія, педагогіка. Автор статті виявляє, що від соціальної культурології педагогічна культурологія успадкувала орієнтацію на крити- цизм, позитивізм, феноменологізм, раціональність, колективізм і соціалізацію, притаманні для «інтелектуала», який когнітивно пізнає знання щодо культури. Філософська культурологія при- вносить у педагогічний дискурс універсалізм, герменевтику, діалогічність, емоційність, індивідуалізм та інкультурацію, притаманні для «інтелігента», який аксіологічно переживає культурні смисли. Єдність соціальності й філософічності відображається в єдності суб’єктивних та об’єктивних форм культури й у єдності думки і дії, теорії і практики у вихованні. Висновки. Головною світоглядно-методологічною рисою педагогічної культурології є гетерохронність у репрезентації культури – зрівняння в часі унікальних істинних подій, завдя- ки чому можливе формування особистості як універсального етичного суб’єкта, здатного до критичного мислення, діалогу, культурної творчості. Педагогічна культурологія фіксує сутність культури як освіти й освіти як культури. Культура становить світоглядну передумову, внутрішній зміст і кінцевий продукт освіти. Освіта становить форму реалізації культури, головною функцією якої є трансляційна функція як основа для кумуляції та інтеракції культурних цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Derzhko, I. Z. "Політична культура громадянського суспільства в контексті синергетичної парадигми." Grani 18, no. 1 (December 22, 2014): 11–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715002.

Full text

Abstract:

Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політична культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, духовної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політичними процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення політичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерувати, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресурсів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і властива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Kononchuk, Danylo. "Соціально-педагогічні аспекти анімаційної діяльності." Освітній простір України, no. 10 (May 17, 2017): 146–54. http://dx.doi.org/10.15330/esu.10.146-154.

Full text

Abstract:

У статті розкрито актуальність анімаційної діяльності, обумовлену проблемою творчого розвитку особистості та пошуком нових напрямів єднання із соціально-культурним простором європейської спільноти. Наголошено на розширенні напрямів використання анімаційної діяльності у різних наукових галузях, необхідності її конкретизації у соціальній педагогіці відповідно до соціально-педагогічної парадигми соціального виховання як основи розвитку сучасної соціально-педагогічної науки і практики. Охарактеризовано особливості анімаційної діяльності у соціально-педагогічному контексті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Saschuk, Roman. "Постмодерна ідентичність: гендерний вимір." Multiversum. Philosophical almanac, no. 9-10 (May 18, 2018): 52–64. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.03.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються причини, особливості та наслідки трансформації традиційного гендерного ладу. Стверджується, що в наш час відбувається надзвичайно потужна трансформація культурної парадигми. Одним із наслідків цієї трансформації є зміна звичного гендерного ладу та гендерної ідентичності. Автор доводить, що трансформація традиційного (патріархального) гендерного ладу здійснює вагомий вплив на соціальне буття людини, зокрема, на самоідентифікацію сучасної людини. Філософським підґрунтям трансформації традиційного гендерного ладу є відмова від універсалізму, «визнання іншого» та відхід від концепції «маскулінного характеру культури». Найбільш соціально значущий наслідок трансформації гендерного ладу – поступове вирівнювання гендерних ролей чоловіка та жінки. Аналізуючи український контекст проблеми гендерних відносин, автор робить висновок, що українське суспільство значною мірою є ще патріархальним, про що свідчить домінування патріархальної культури та патріархальних стереотипів і цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

НАКОНЕЧНА, АННА. "Міжнародний білль прав людини: потребовий вимір." Право України, no. 2018/09 (2018): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-177.

Full text

Abstract:

Загальна декларація прав людини, а також похідні від неї інші складові Міжнародного білля про права людини, до якого вона входить, були предметом нечисленних досліджень, що базувалися на різноманітних методологічних підходах. Проте зазначені акти поки що не ставали предметом наукового дослідження з позиції потребового підходу. Останній ґрунтується на соціальноправовій парадигмі та є гранично-гуманістичним, оскільки його осердям є реальне існування кожної людини, яке неминуче опосередковується процесом задоволення її потреб. Метою дослідження є висвітлення та обґрунтування результатів саме такого дослідження. Виявлено фіксацію людських потреб та інтересів у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах Організації Об’єднаних Націй 1966 р. про права людини. Здійснено дещо нетрадиційну класифікацію таких потреб та інтересів. Визначено кількісні показники кожного з різновидів потреб (інтересів), передбачених цим первинним Міжнародним біллем про права людини. Так, за критерієм життєді яльності, в якій виникають та існують людські потреби (інтереси), серед останніх найбільшу питому вагу займають потреби (інтереси) особистісні (14 випадків), далі йдуть потреби (інтереси) у сфері соціального захисту (9 випадків), економічні (5 випадків), культурно-духовні (3 випадки); залежно від виду носіїв потреб у досліджених міжнародно-правових актах більше акцентовано увагу саме на потребах (інтересах) індивідуальних (20 випадків), колективно-індивідуальних (14 випадків) та колективних (4 випадки). Базовими концептуальними підходами для формування методології цього дослідження є соціально-детерміністична парадигма та діалектичний підхід. Згідно з соціально-детерміністичною парадигмою права людини обумовлюються біосоціальними чинниками. Спираючись на діалектичний підхід, можна пояснити причину фіксації тих чи інших прав у міжнародних актах, дослідити їх взаємозв’язок, взаємообумовленість та історичний розвиток. Цим зумовлені методи дослідження Міжнародного білля про права людини, зокрема потребовий підхід, конкретно-історичний метод, методи кількісного та якісного аналізу. Потребовий підхід постулює ідею про те, що сутність соціальних явищ становлять ті корисні їх сторони, які можуть бути використані людиною та суспільством для задоволення їхніх потреб. Конкретно-історичний метод передбачає з’ясування умов, за яких приймалися досліджувані міжнародно-правові акти. Метод якісного аналізу дає змогу розглянути сутність людських потреб (інтересів), передбачених цими актами. За допомогою методу кількісного аналізу визначено кількість випадків фіксації різноманітних видів потреб (інтересів) у досліджуваних міжнародно-правових актах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Ковач, Леся. "ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 311–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-311-330.

Full text

Abstract:

Узагальнено та проаналізована теоретико-методологічні засади впливу соціально-економічних чинників на етнополітичні процеси в сегментованих суспільствах. Виявлено загальні закономірності та можливі наслідки від спрямованості їх розвитку для загальної політичної ситуації в країні. Найбільше уваги приділено конфліктологічним теоріям, функціональному підходу, теоріям модернізації та культурологічним аспектам соціально-економічної нерівності. Здійснено їх критичний аналіз. Наголошено на значному евристичному потенціалі існуючих теорій та необхідності їх практичного використання. Зазначено, що у більшості теоретичних підходів етнічність розглядається як символічний і соціальний капітал, що може бути використаний для реалізації політичними акторами своїх політичних та економічних цілей як всередині країні, так і поза її межами. У зв’язку з цим вказано на потребу передбачити урахування соціально-економічних характеристик етнонаціональних груп у системі статистичної обробки даних Державним комітетом статистики України. Це дасть змогу постійно відстежувати процеси етносоціальної стратифікації в динаміці та забезпечить наукові дослідження відповідною інформаційною підтримкою. Зазначено, що враховуючи здобутки наявного наукового знання та з метою підвищення ефективності державної етнонаціональної політики перспективним видається застосування підходу (умовно його можна назвати «status quo»), який передбачає перехід від парадигми «ми – вони» до парадигми «я і ми». Його основне завдання – досягти того, щоб кожний громадянин міг вільно і в повній мірі брати участь у суспільно-політичному житті нації, мав можливості соціальної мобільності, одночасно зберігаючи свою власну регіональну, локальну, національно-культурну, духовно-релігійну та особистісну ідентичності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт. Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду. Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання. Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Білокопитова, Н., and К. Ель Гуессаб. "ТЮРКСЬКА СОЦІАЛЬНІСТЬ: ВІД КАГАНАТІВ ДО ПАРАДИГМИ КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕРЖАВ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 57–66. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.57-66.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню феномена соціальності в тюркському світі. Основна складність в цілісному осмисленні матеріалу з даної проблематики полягає в тому, що в українському філософському дискурcі великий комплекс ідей не використовується для аналізу тюркської соціальності, що на наш погляд є важливим. Ми пропонуємо розглядати обрані нами для аналізу джерела з точки зору двох підходів аналітики соціального буття, взявши за основу методологію Ж.-Л. Нансі, який зазначав, що соціальне буття слід розглядати як взаємодію різних асоціацій і як пізнання онтології таких спільнот. Особливістю дослідження ґенези філософського та соціально-гуманітарного осмислення феномена тюркської соціальності є виявлення та розвиток уявлень про еволюцію тюркського світу як "буття-разом", спів-буття відмінності та множинності. Така онтологія є не стільки "онтологією суспільства" в сенсі "регіональної онтології", скільки онтологією "соціальності". Виходячи з цього, предмет нашого дослідження «тюркська соціальність» виступає своєрідною специфічною об'єднуючою філософією та ідеологією різних тюркських народів, які створили самостійні державно-політичні структури і певною мірою залишаються самостійними незалежними світовими акторами. За допомогою методології соціального конструктивізму здійснено аналіз сформованих традицій тюркського соціокультурного простору, які стали екзистенціальною передумовою соціальності у формуванні нових зразків діяльності, котрі набудуть згодом статус традиційних. Удосконалено уявлення про структуру тюркського соціального буття, факторами якого є формування державності, розвиток урбанізаційних процесів, формування відповідної духовної релігійної ідеології тенгріанства та ісламу. Набуло подальшого розвитку з’ясування світоглядних засад (прагнення до гармонії, спів-буття разом, духовне самозаглиблення, традиційна, релігійна культура, патерналізм), які виступають важливим чинником об’єднувальної філософії та ідеології тюркської соціальності в сучасних умовах глобальних викликів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.

Full text

Abstract:

Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Drozdovskyi, Dmytro. "Дискурс транскультурації в сучасних британських романах: ревізія архетипу Дому." Філологічний дискурс, no. 10 (November 21, 2019): 39–50. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.04.

Full text

Abstract:

Теорія транскультурності (Ф. Ортіс) набуває особливої значущості в річищі сучасного літературознавства й культурології, об’єктами яких є гібридні культурні явища. Транскультурність заміщує мультикультуралізм, який не передбачає трансферу сенсів, цінностей, досвіду, культурних феноменів тощо, а лише утверджує їх наявність в одному геополітичному й соціокультурному полі. Транскультурність дає можливість розглядати культурні артефакти як складні явища, позначені іманентною неоднорідністю й негомогенністю, що водночас і забезпечує особливу креативну цінність і культурну значущість таких феноменів. У вітчизняному й зарубіжному літературознавстві окреслення транскультурації представлено у працях Г. Бгабги, І. Оржицького, Т. Свербілової, М. Тлостанової та ін. Проте найчастіше у студіях здійснено історичний огляд форм становлення дискурсу транскультурації та основних теоретичних концептів (ідей), реалізованих у лоні цього дискурсу. У пропонованій статті, що є спробою розвитку ідей, належних до дискурсу транскультурації, йдеться про окреслення архетипу Дому як визначального в літературі концепту й водночас такого, що сьогодні позначений впливом транскультурації, яка призводить до зміщення іманентної сутності цього архетипу в сучасному романі Великої Британії та США. Трансформації підлягають такі базові уявлення, що корелюють із архетипом Дому, як безпека, захист, комфорт тощо. У романах, написаних після 2000-го р., вихід за межі власного етнічного простору, дає можливість персонажам вийти на новий рівень соціальної безпеки, гарантування цінності власного життя, натомість перебування в межах локусу дому позначене небезпеками й потенційними загрозами життю. У статті порушено питання про трансформацію базового архетипу світової культури й літератури в парадигмі постпостмодернізму. Заміна іманентних рис архетипу Дому співвідноситься з концептом «заміщення» («displacement»), широко представленому в сучасній британській теорії літератури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Kostiuchkov, S. K. "Cоціально-культурний аспект людської природи в контексті філософської антропології." Grani 18, no. 3 (February 10, 2015): 102–7. http://dx.doi.org/10.15421/1715067.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються підходи до соціокультурного розуміння людської природи у контексті філософської антропології; аналізується сутність протиріч людської природи, закладених у контрадикції між біологічною і соціальною складовими; автор акцентує увагу на розгляді поняття «особистість» у контексті філософської антропології та характеристиці статусу людського життя; висувається аргументоване твердження, що світогляд, як рівень філософського осмислення світу, поєднує в собі як біологічні, так і соціальні компоненти людської природи. Підкреслюється, що універсальним, трансісторичним принципом суспільного ставлення до людського життя є визнання його безумовної цінності у різних вимірах – релігійному, філософському, науковому. Автор зауважує, що релігійне, зокрема, біблійне вчення наголошує на тому, що цінність людського життя витікає із відчуття власної гідності людини, створеної по Божому образу, розумної істоти, котра приходить на Землю, як, у певному сенсі, представник Бога. У статті наголошується на актуальності нової філософської парадигми, як важливого світоглядного орієнтиру, що вимагає сприймати і розуміти біологічну основу людини не як неодмінне, але нейтральне підгрунтя соціального життя, проте як основу, на якій і завдяки якій людина трансформується у культурну і цивілізовану істоту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ТИХОМИРОВ, ОЛЕКСАНДР. "Проблеми компаративної саморефлексії порівняльного правознавства як юридичної компаративістики." Право України, no. 2019/03 (2019): 30. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-030.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено висвітленню результатів одного з можливих варіантів концептуалізації юридичної компаративістики, її основних властивостей, співвідношень із юридичними та компаративними науками, множинності структуризацій масиву компаративних правових досліджень. Метою статті є висвітлення результатів осмислення особливостей компаративної саморефлексії порівняльного правознавства як юридичної компаративістики, що спрямована на з’ясування загального, відмінного та унікального між різними розуміннями наукової природи, філософських і наукознавчих засад порівняльного правознавства. Одним із варіантів осмислення сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства є його компаративна саморефлексія як юридичної компаративістики на основі компаративізму як різновиду світогляду, який формується у пост-постмодерністській перспективі й охоплює його наукові та позанаукові форми, філософії компаративізму як форми раціонального осмислення сучасного існування світу, компаризму як загальнонаукової парадигми соціально-гуманітарних наук, правового компаративізму, які визначають “формати” засад ставлення до правового світу як розмаїття різних цивілізацій, культур, традицій, та світового порядку як результату їх реальної взаємодії чи відсутності такої. Юридична компаративістика як постнекласичний етап розвитку порівняльного правознавства в умовах пост-постмодерну зберігає зв’язки з попереднім його розвитком, але характеризується й відмінностями від них у предметному та методоло гічному аспектах (у предметному – множинністю та рівноправністю правових культур, соціальною та культурною обумовленістю плюральності правової реальності, а в методологічному – компаративістським мисленням, компаративним підходом, основу якого становлять виявлення “одного”, “другого” та “іншого”). Юридична компаративістика формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні – особливості об’єктів (правової реальності) в контексті соціально-культурних регулятивів (регулятивного простору, що охоплює всі країни світу з притаманними їм домінуючими регулятивами, які обумовлюють своєрідність його національної чи цивілізаційної конфігурації). За науковою природою юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми існування та організації юридичних компаративних правових досліджень – наукову парадигму (компаризм), наукову дисципліну (юридичну компаратологію), методологію (компарацію), “передній край” відповідних досліджень, їх інфраструктуру, наукову професію компаративістів, їх наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Айтов, С. "Новітні історично-антропологічні студії як сучасна філософія історії." Studies in history and philosophy of science and technology 29, no. 2 (December 16, 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/272018.

Full text

Abstract:

Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей. Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj, and L. V. Ribun. "Екологічна парадигма економічної компаративістики ХХІ століття." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 4 (April 25, 2019): 7–10. http://dx.doi.org/10.15421/40290401.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, оскільки необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем із позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано потребу виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Проаналізовано концепцію сталого розвитку та особливості еколого-економічних інструментів у розвинутих країнах. Підкреслено важливість формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості та культури, екологічної відповідальності, в утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів і посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізація економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядається сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Обґрунтовано екологічну парадигму економічної компаративістики ХХІ ст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Yakubovska, Mariia, and Viktoriia Budzinska. "Я.Дашкевич та І.Калинець: парадигма духовного діалогу як архетип формування аксіологічних засад культурологічної компетентності сучасних студентів." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 38–44. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.38-44.

Full text

Abstract:

Дослідження пов’язане із пошуком інноваційних педагогічних засобів системного формування аксіологічних засад у парадигмі становлення особистості сучасного студента як важливий компонент культурологічної компетентності. У статті подано наукове обґрунтування вивчення дискурсу творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича та їх роль у формуванні загальнокультурної компетентності як парадигми професійного становлення сучасного фахівця. Досліджуються особливості шляхів впровадження культурологічної підготовки у навчально-виховний процес закладів вищої освіти. Частково обгрунтовано варіативні технології забезпечення основ культурологічної підготовки майбутніх професіоналів-фахівців.На прикладі вивчення творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича розглядається проблема аксіологічної складової у системі професійної освіти студентів. Досліджуються концептуальні аксіологічні засади творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича на новітньому рівні розвитку інноваційних педагогічних засад, що дозволяє по-новому осмислити проблему співвіднесення розвитку людської індивідуальності і світу. Розглядається роль аксіологічних засад, які сприяють формуванню якісно нового фахівця; становленню взаєморозуміння між людськими індивідуальностями.Досліджується стратегія виховання молоді в дусі збереження, примноження культурологічного спадку, пізнання й усвідомлення й залучення до загальнолюдських цінностей, що вимагає від педагогів високого рівня ерудиції, загальної культури, здатності до самоосвіти, самовиховання та педагогічного хисту, фахової компетентності осо-бистості, яка є носієм і транслятором вартостей духовної культури. Дані концептуальні принципи дозволяють витворювати відповідний навчально-виховний культурологічний феномен сучасної освіти. Досліджуються аксіологічні засади культурології як фактор забезпечення соціальної стійкості системи відносин людини і суспільства, людини й інших людей, що ефективно впливає на формування свідомості, самосвідомості, соціально-професійних якостей особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

ЗАПОРОЖЧЕНКО, Олексій. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОСВІТИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 148–61. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.10.

Full text

Abstract:

Метою статті є короткий опис особливо- стей інформаційного суспільства, з особливою увагою до того, як змінюється роль самої людини в глобальних проце- сах інформатизації. З одного боку, інформаційне суспільство дозволяє значно підвищити ефективність праці, розкрити потенціал особистості у вільній та творчій діяльності та про- явити себе в інноваціях та науці. З іншого боку, саме людина в цих умовах може бути фактором ризику. Це дослідження присвячене вивченню антропологічних проблем інформаційної глобалізації та можливостям їх вирішення за допомогою нових освітніх стратегій. Методологічні принципи дослідження. На основі результатів фундаментальних досліджень зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства автор визначає головну проблему – непідготовленість самого суспільства до нових реалій інформаційної глобалізації. Е. Тоффлер дав назву цій проблемі – «шок від майбутнього», який міцно закріпився в науковій літературі XXI століття. Аналіз літератури дозволяє нам встановити, що однією з проблем інформаційного суспільства є система споживчих цінностей, яка сформувала- ся у ХХ столітті. Однак саме в умовах швидкого формування інформаційного суспільства колишня система цінностей стано- вить певну загрозу для майбутнього цивілізації. Наукова новиз- на. У статті також розглядається проблема «інформаційного розриву», тобто нового типу соціальної нерівності, причиною якої є те, що певна частина населення не має належного рівня знань та навичок для роботи з інформаційними технологіями та, відповідно, не може пристосуватися до нових умов повної цифровізації, отже, маргіналізується. У контексті цієї проблеми всебічно розглядається феномен інформаційної культури особистості, а також демонструються основні стратегічні напрями та цінності її формування. Особлива ува- га приділяється новому типу етики – «інформаційній етиці». Обґрунтовано зроблений висновок про необхідність належної уваги до проблеми формування нової системи гуманістичних цінностей, яка відповідала б викликам інформаційної глобалізації за допомогою нових освітніх стратегій, тенденцій та парадигм. Розглянуто такі основні тенденції сучасної вищої освіти, як фундаменталізація, гуманізація та інформатизація, обґрунтовано доцільність синергетичної парадигми освіти, яка розглядає саму освіту як відкриту, нелінійну та самоорганізуючу систему. Висновки. Нова парадигма освіти більше відповідає вимогам інформаційного суспільства, оскільки дозволяє значно збагатити наукову методологію та стимулювати міждисциплінарні дослідження, що значно покращить якість як технічної, так і соціально-гуманітарної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Nikitenko, Sergyi. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 423–40. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.10.

Full text

Abstract:

На основі аналізу існуючих наукових підходів, у статті досліджується сутність механізмів державного управління фізичною культурою та спортом в Україні. Зокрема розглянуті актуальні наукові концепти до визначення поняття «фізична культура і спорт» та «механізм державного управління», «програмно-цільове управління», «програмно-цільовий метод управління», «програмно-цільовий принцип управління», «програмно-цільовий підхід». Акцентовано увагу що в нашій країні ефективним способом по вирішенню значимих проблем стало напрацювання цільових комплексних програм, що вимагають суттєвих фінансових витрат, концентрації зусиль різних міністерств і відомств. У цій частині соціально-економічної сфери за роки незалежності накопичено суттєве теоретичне осмислення і практичний досвід. Головними завданнями що постали перед автором це визначитися із суб’єктністю законотворчої ініціативи; осмислити відмову від парадигми самодостатності законодавчої діяльності; визначитися з підходами до теоретичних засад соціологічних досліджень становища фізичної культури і спорту; усвідомити необхідність і важливість запровадження контролю щодо законодавчої роботи владних суб'єктів з боку громадськості тощо. Як специфічний вид життєдіяльності управління покликане реалізуватися за допомогою здійснення послідовних управлінських дій, які класифікуються як «функції» управління. Стаття акцентує увагу на необхідності визначення сутності відносно нового специфічного механізму державного управління, який виникає в результаті запровадження процесу децентралізації влади в Україні. На основі проведеного дослідження робляться висновки щодо розуміння сутності механізму державного управління фізичною культурою та спортом в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Мицюк, М. В., and О. В. Наумовська. "МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ ІДЕАЛИ УКРАЇНЦІВ: ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО МАСМЕДІА." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 275–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-38.

Full text

Abstract:

У статті досліджено український фольклор як системотвірну домінанту сучасного медіапростору. Розкрито парадигми масмедіа як наступника усної словесності, орієнтованого на соціальну модернізацію і духовний розвиток особистості у глобалізованому світі; обґрунтовано передумови взаємодії фольклору і масмедіа. Виявлено морально-ціннісний потенціал фольклору як змістовного феномену сучасної масової культури (зокрема, масмедіа), що сприяє утвердженню філософсько-культурологічних основ функціонування людини у природному і соціокультурному середовищі (засади моральності, моралі, права, гармонійних взаємин особистості і суспільства). Охарактеризовано закономірності еволюції традиційної словесності як поліфункціональної соціальної полістадіальної художньої системи, архітектоніка якої зумовлена історико-культурними чинниками. Визначено сенс-змістовні основи фольклору в контексті виявлення філософсько-культурологічних принципів і актуалізації його жанрової природи, що забезпечують усній традиції позачасову затребуваність, зважаючи на її здатність представляти національно- державні і власне індивідуальні (людські) засади. Описано фольклор як унікальну синкретичну, поліфункціональну систему, що відобразила різні світоглядні настанови й історико-культурні реалії. Визначено діалог словесного фольклору і масмедіа, що зумовлений низкою критеріїв, які стали парадигмальними умовами здійснення комунікації. Досліджено фольклор у контексті масової культури, що транслює базові філософсько- культурологічні цінності, які втілені в численних архетипних образах і постають сенс-змістовними домінантами сучасного медіапростору, зокрема масмедіа (телебачення, радіо, інтернет, кіно, фото, анімація тощо). Проаналізовано способи вираження інформації у фольклорі та масмедіа; визначено особливості комунікативного процесу, основи знакової системи, функції та системні принципи як критерії комунікації фольклору та масмедіа.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Шевчик, Б. М. "НОРМАТИВНИЙ ІДЕАЛ НООЕКОНОМІКИ ІДЕАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 74–82. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-10.

Full text

Abstract:

Розглядається аксіологічний вплив нормативного ідеалу ідеаційної культури на розвиток ін-ституціональної системи нооекономіки у сфері регулювання відносин виробництва, обміну і розподілу вар-тості інтелектуального продукту інтелігібельного способу виробництва. Визначаються особливості фор-мування споживної вартості та субстанціональної основи інтелектуального продукту нооекономіки іде-аційного типу культурної ментальності. Обґрунтовується ідея становлення продуцента інтелектуально-інноваційного товару нооекономіки – когнітаріату. Обґрунтовується гіпотеза застосування принципів сим-волічного обміну як мережевого середовища руху інтелектуального товару у специфічному режимі обміну, розподілу і привласнення вартості і доходів. Аналізуються онтологічні витоки когнітивних систем, на основі яких формується якісна основа вартості інтелектуальних благ. Досліджуються техногенні та соціально-економічні передумови появи і поширення когнітаріату як меритократичного класу суспільства нооекономіки саме ідеаційної, а не чуттєвої культури. Висунуто гіпотезу про тріалектичну, а не дуалістичну структуру символічного обміну інтелектуальних благ нооекономіки. Здійснено спробу виявити референтний зв’язок між онтологічною новизною (як споживною вартістю) інтелектуального блага та нормативним ідеалом доміную-чого типу культурної ментальності, передусім ідеаційної, через спосіб інтерпретації соціально-історичного часу в межах лінійної та циклічної хронологічних парадигм. Вплив нормативного ідеалу на характер функціонування економічних інститутів пояснюється явищем акаузальної рекурентності, завдяки якій пара-дигмальна ідея “вічного становленняˮ імплікується у парадигмальний проект “великого поверненняˮ. Ствер-джується, що нооекономіка, інтерпретована у контексті соціокультурних флуктуацій, можлива лише як па-тернальний проект ідеаційного типу культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Жигаренко, Ігор, Євгенія Каширіна, and Маріанна Тоба. "Діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 43–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-43-53.

Full text

Abstract:

У статті визначено діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Розкрито специфіку особистісно-професійної адаптації, як системно-інтегрованого поняття, та визначено її змістовні і динамічні характеристики у фахівців соціономічного профілю. Особистісно-професійна адаптація розглядається як інтегральний багаторівневий процес і результат взаємодії особистості фахівця з професійним середовищем на основі механізмів збалансованого врівноваження, які передбачають збереження особистісної цілісності і стійкості (ідентичність, тотожність), інтеграцію і одночасну мінливість (розвиток, вдосконалення і набуття нових професійних і соціально-психологічних якостей і властивостей), які стосуються як характеристик особистості фахівця, так і способів його взаємодії з професійним середовищем, тобто як процес, що включає в якості своїх компонентів професійну, соціально-психологічну та організаційну адаптацію. Показано, що змістовні та динамічні характеристики особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю (в єдності її професійних, соціально-психологічних та організаційних аспектів) у значному ступені визначаються особливостями організаційно-культурного контексту. При цьому культурно-контекстний вплив лише в незначній мірі зачіпає область формально-статистичних показників адаптаційних процесів і переважно зосереджується у сфері соціально-психологічної регуляції адаптаційної поведінки фахівця. Концептуальні соціально-психологічні основи дослідження особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю на пізнавально-інтеріоризаційному та продуктивно-діяльнісному етапах їх професіоналізації склали позиції детермінізму, системності, інтегративності та розвитку з урахуванням норми і девіації в соціономічних професіях. Розкрито концепцію проектно-квалітативної парадигми управління інноваційними розвитком системи підготовки і перепідготовки фахівців соціономічного профілю на основі полідисциплінарного підходу до процесу безперервної багаторівневої професійної освіти, зокрема її рекурентного характеру, і соціально-психологічного супроводу цього процесу. Основу парадигми становили ідеї і принципи квалітології, міждисциплінарності, гуманізації, безперервності, прогностичності, операціональності. Концептуальна парадигма проектно-квалітативного управління представлена як структурна цілісність організаційної, функціональної та параметричної складових, обʼєднаних єдиною методологічною основою управління і оцінки якості, що включає сукупність компонентів цілепокладання, методологічних підстав, сфери застосування, змістовного, оціночного, критеріального і результативного компонентів. З урахуваннях теоретико-методологічних та концептуальних основ дослідження побудована структурно-функціональна модель, що відображає механізми процессу особистісно-професійної адаптації і адаптаційні ресурси фахівців соціономічного профілю і складається з мотиваційно-ціннісної, компетентнісно-функціональної та конативно-стильової складових. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, діагностичні маркери особистісно-професійної адаптації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Кондор М.Ю. "Характеристика основних компонентів структури комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 150–57. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.121.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що зміна освітньої парадигми нашої держави вимагає перегляду моделей формування основних професійних компетентностей майбутніх викладачів професійного навчання. Для розробки заходів педагогічного впливу на формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання проведений аналіз і узагальнення існуючих теорій змісту досліджуваного феномена. Це дозволило виділити основні компоненти структури комунікативної компетентності (мотиваційний, гносеологічний, діяльнісний і оціночний). На основі праць та моделей Кенала та Свейн наведено авторське трактування поняття «комунікативна компетентність». Показано, що при розробці моделі комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання поряд із лінгвістичним компонентом, що входить до складу гносеологічного компонента, необхідно враховувати прагматичний компонент комунікативної компетентності (соціолінгвістичний, дискурсний, стратегічний), що дозволить підвищити ефективність спілкування і більш точно оцінити її якість. Розкрито особливості соціокультурного компонента комунікативної компетентності, який відображає вміння висловлювати інформацію належним чином у межах загального соціального та культурного контексту спілкування, відповідно до прагматичних факторів, пов’язаних із різними варіантами використання мови. Наведені основні параметри, що відображають прагматичний компонент комунікативної компетентності.Встановлено, що відсутність знань про соціальні норми або культурні традиції призводить до набагато більших проблем у професійному спілкуванні між учнем і викладачем, ніж мовна помилка або брак словникового запасу, тому навчальні плани формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання повинні бути заснованими не тільки на граматиці, а й на понятійно-функціональній парадигмі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Nesterenko, L. M. "Соціокультурні чинники формування музичних преференцій студентської молоді України." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 8, 2016): 75. http://dx.doi.org/10.15421/1716124.

Full text

Abstract:

У статті вивчається роль соціокультурних чинників у формуванні музичних преференцій студентської молоді у сучасному суспільстві, з-поміж яких обрано наступні: тип суспільства, зміни в полях економіки, політики, культури, техніка, студентська молодь, музична парадигма. Виявлено зв’язок між певним типом суспільства та формуванням музичних преференцій, опосередкований відповідними умовами та можливостями, згідно з яким у тоталітарному суспільстві формувались офіційно-державні, або формальні музичні преференції студентів, нав’язані та рекомендовані «зверху», натомість у демократичному суспільстві на основі індивідуально обраних траєкторій формувались плюралістичні, або мозаїчні, фрагментарні, музичні преференції студентів. Охарактеризовано значення соціальних змін, відповідно до яких зрушення у полі економіки, наприклад у контексті нової економічної політики, непу, привели до послаблення контролю за практиками споживання музичного мистецтва та створили можливості вибору нерекомендованих до споживання зразків джазової музики. Виявлено зміну музичної парадигми в умовах «перебудови», як одного з наслідків суспільних зрушень у полі культури, в контексті якої зникнення «старого» музичного жанру, радянської масової пісні, та поява нових музичних форм у полях української популярної та масової культури визначили й конфігурації музичних преференцій. Охарактеризовано зміну суспільної ролі студентської молоді, яка стала активним суб’єктом, спроможним не лише засвоювати зразки та норми культури, але й створювати цінності молодіжної субкультури. Проаналізовано зв’язок між формуванням музичних преференцій та технікою, використання ресурсів якої розширило можливості формування музичних преференцій та способи задоволення потреб і запитів студентської молоді. Розглянуто результати емпіричних соціологічних досліджень музичних преференцій та чинників, що вплинули на їх формування та зміни, які виявили переваги сучасних студентів щодо користування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та значне зменшення застосування традиційних технічних засобів із метою слухання музики. Крім того, музичні преференції практик взаємодій із улюбленими виконавцями та музичними групами показали різницю між вибором реального спілкування в ситуаціях концертної комунікації щодо опитаних студентів столичних вузів та віртуальним спілкуванням у межах Інтернет - практик опитаних студентів вузів обласного центру Східного регіону України, що пояснюється впливом чинника типу поселення, широкими можливостями доступу до культурних благ в умовах навчання у вузах столиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Cпицька, Ліана. "Методологічні платформи психічного здоровʼя особистості у координатах сучасних парадигм." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 210–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-210-216.

Full text

Abstract:

У статті проведено аналіз підходів до вивчення проблеми психічного здоровʼя показав, що в основу його аналізу покладено біопсихосоціальний підхід, заснований на гуманістичній парадигмі, який відводить центральне місце особистості, якості її життя у соціумі та є підгрунтям практики сучасної психологічної допомоги та соціальної роботи «людина-в-оточенні». Встановлено, що у науковому просторі найпродуктивнішими розробками в напрямі психічного здоровʼя особистості є такі методологічні підходи: нормоцентричний (здоровʼя вивчається як оптимальний рівень функціонування організму і психіки); феноменологічний (проблеми здоровʼя трактуються як варіації індивідуального способу буття в контексті субʼєктивної картини світу); холістичний (забезпечується цілісне бачення проблеми як синтез фундаментальних суперечностей чи інтрапсихічних полярностей); крос-культурний (здоровʼя представлено як соціокультурна змінна); дискурсивний (уявлення про здоровʼя як продукт певного дискурсу); аксіологічний (здоровʼя як одна з основних ціннісних орієнтацій, універсальна людська цінність); інтегративний (спроба інтегрувати в єдину концептуальну основу вивчення здоровʼя на різних рівнях людського буття). Проведений аналіз досліджень показав доцільність застосування методології системно-синергетичного підходу з урахуванням міждисциплінарних теоретичних та емпіричних моделей психічного здоровʼя особистості та її розладів, зокрема афективного спектру. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Кошелєва, Оксана. "МІЖНАРОДНИЙ ІМІДЖ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ КУЛЬТУРНОЇ ПАРАДИГМИ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 5 (June 14, 2021): 403–7. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.04.06.2021.084.

Full text

Abstract:

Розвиток України на міжнародній арені безпосередньо залежить від позитивного сприйняття її закордонною спільнотою. Іноземні держави, громадяни інших країн, інвестори, ставлення яких є позитивним, також мають вплив на розв’язання внутрішніх соціально-економічних проблем. Метою статті є висвітлення основних чинників формування іміджу України у світі; виявлення та аналіз форм підвищення авторитету держави. Визначено, що створення позитивного міжнародного іміджу України є необхідною умовою для забезпечення захисту її національних інтересів, дотримання стратегічного курсу на європейську інтеграцію, успішної конкурентної боротьби на міжнародному ринку збуту та інвестицій; популяризації культурних цінностей у світову спільноту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Зінкевич, В. І. "ДУХ ЕПОХИ ЯК ПЕРЕДВІСНИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РУХУ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.939.

Full text

Abstract:

Зінкевич В. І. Дух епохи як передвісник цивілізацій- ного руху соціальної системи індустріальної освіти. - Стаття. У статті на основі аналізу трансформації духу епохи у парадигмі життєвого циклу соціальної системи аналізується динаміка зміни змісту індустріальної освіти. Досліджено життєвий цикл соціальної системи індустріальної доби, який складається з чотирьох етапів, а саме: зародження - XVI (1543) - кінець XVH ст.; зростання - кінець XVII ст. - кінець ХІХ ст.; зрілість - кінець ХІХ (1895) - 70-ті роки XX ст.; занепад - 70-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним механізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі, а саме на етапі зародження діють закономірності самоор ганізації і саморегуляції соціальних структур; зростання - гомеорезу; зрілості - гомеостазу; занепаду - гоме- оклазу. Зроблено висновок, що простір індустріальної цивілізації увесь цей час був просякнутий суперечливими тенденціями у сфері духовного життя планетарної спільноти. На етапі зародження це було протистояння релігійного і світського (гуманістичного), на етапі становлення - релігійного, капіталістичного і комуністичного, на етапі зрілості - капіталістичного і комуністичного, а на етапі занепаду - капіталістичного, залишків комуністичного і відродження релігійного духу. Відзначено, що з 70-х років ХХ ст. і до поточного часу (перша чверть ХХІ ст.) «дух епохи», попри самоліквідацію СРСР, не змінив свій мілітаристський характер, а навпаки, став більш агресивним за рахунок імперських замашок Росії, що утворила навколо себе кільце нестабільності, а за його межами стала учасником багатьох військових конфліктів. Зазначено, що наприкінці ХХ століття «дух епохи», який є визначальним чинником, що зумовлює усі культурно-історичні процеси планетарної спільноти, піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. За таких зовнішніх умов система індустріальної освіти не могла довго протриматись у режимі сталого функціонування і вона швидко увійшла у режим саморозпаду, оскільки цьому негативному процесу сприяв розвиток науки і свідомості населення планети.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

БОНДАРЕНКО, Інна. "ТЕХНОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА В ПАРАДИГМІ ПОЛІТЕХНІЧНОЇ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 194–200. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-194-200.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано проблему технологічної освіти в закладах загальної середньої освіти. Увагу сконцентровано на можливостях допрофільної підготовки та старшої профільної школи для розвитку сучасного компетентного учня, здатного реалізуватися в інформаційному просторі. Посилення практичної спрямованості шкільної освіти вимагає запровадження компетентнісного підходу в технологічній освіті. Компетентність у галузі технологічної освіти розглядається як досвід, освіченість, ерудованість учня у сфері виробничих технологій, у різних видах предметно-перетворювальної діяльності, його уміння і навички, підготовленість, знання та ерудиція, а також здатність до визначення шляхів і можливостей їх набуття та функціонування за допомогою свідомості й мислення. Завдяки інтеграції знань із різних галузей наук і виробництва впроцесі технологічної освіти успішно здійснюється формування ключових компетенцій: навчальної (графічна, технічна, технологічна, проектна), культурної, здоров’язберігаючої, інформаційної, соціальної, підприємницької. Якісна технологічна освіта учнів потребує й обґрунтованої системи науково-методичного забезпечення, засобів навчання. Науково-методичне забезпечення передбачає: програмне забезпечення (розроблення нових та вдосконалення чинних навчальних програм для початкової, основної і старшої школи); інформаційне забезпечення (підручники, посібники, довідники, хрестоматії, методичні рекомендації, розробки тощо); засоби навчання (таблиці, плакати, схеми, діаграми, моделі, муляжі, електронні програмові засоби навчання, інформаційні ресурси тощо). На основі аналізу нормативних документів, наукових досліджень учених-педагогів, психологів та власного педагогічного досвіду зроблено висновок, що для вдосконалення технологічної освіти необхідна наступність на всіх рівнях навчання. Організація такого підходу в освітній практиці сприяє поступовому і неперервному оволодінню системою технологічних знань, практичних умінь та технологічних якостей, які забезпечать у подальшому результативність професійної підготовки. Ключові слова: освітній процес, політехнічна освіта, технологічна освіта, ключові компетентності, методика навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Polishchuk, K. O. "Необхідність та організація мети споживання в межах інформаційних технологій." Grani 18, no. 6 (April 21, 2015): 55–59. http://dx.doi.org/10.15421/1715120.

Full text

Abstract:

Кількісне збільшення інформації у цивілізованому світі другої половини ХХ початку ХХІ ст. впливає на індивідуальну свідомість людини. Це змінює всезагальний розвиток і трансформує природу людини. Агресивне пришвидчення масового виробництва в цей період починає імплікувати спосіб життя людства з усталеними маркетинговими відносинами в середині суспільства. Швидкий темп зміни класу товарів, послуг, прискорення інформаційного потоку змінює свідомість. Такі зміни викликали необхідність культурноантропологічного осмислення та аналізу нової парадигми поведінки людини розумної в умовах інформаційного хаосу. Біологічна неспеціалізованість і наявність інтелекту помістили людину в центр інформаційного простору, який живе за власними правилами. Історія філософськоантропологічної думки з давніхдавен розвивалась у закритих наукових товариствах формуючи високу культуру. Епоха Постмодерну вивела етичні, онтологічні і антропологічні питання «на вулицю». Дисонанс між теорією і практикою призводить до психологічних зрушень у свідомості цілих націй. Надлишкове захоплення здебільшого має деструктивний вплив. Стаття має на меті довести можливість організації культури споживання як особистості, так і державних інститутів. Окреслюється спроба побудови доцільних шляхів такої організації на прикладі Арістотелівського вчення про причини та трьох психічних інституціях людської свідомості за Лаканом. У дослідженні аналізуються роботи Е. Фромма, Т. Велбена, Ж. Бодрійяра та інших дослідників щодо специфіки сучасного процесу споживання. Окреслено ризики стихійного, неусвідомленого споживання товарів та інформації. Пропонується використати методологію Ж. Лакана для класифікації інформації, яку ми споживаємо. Акцентується увага на важливості визначення мети споживання. Виділено та проаналізовано соціальні інститути, здатні організувати культуру споживання. Висновками запропонована ідея сімейного виховання та самовиховання організації культури споживання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Попов, В. Ю., and О. В. Попова. "ΕΠΙΣΤΗΜΗ – SCIENCE – WISSENSCHAFT." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 91–97. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1032.

Full text

Abstract:

Попов В. Ю., Попова О. В. Επιστημη – science – wissenschaft: до проблеми культурно-філософської визначеності поняття «наука». – Стаття.У статті здійснено аналіз ґенези та інтерпретацій поняття «наука» в давньогрецькій, латинській, французькій, британській та німецькій культурно-філософських традиціях. Показано, що відмінності в розумінні цього поняття пов’язані з соціально-історичними і духовно-релігійними особливостями розвитку цих національних культур. Зокрема, проаналізовано сенс та значення давньогрецького поняття “επιστημη”, показано його відмінності від концептів “δόξα” та “τέχνη”. Вказано на провідну роль розуміння επιστημη Аристотелем та вплив його інтерпретації на латинсько-середньовічний концепт “scientia”. У статті доводиться, що сучасного тлумачення поняття «наука» набуло після першої наукової революції. Унаслідок докорінної зміни картини світу відбувся переворот у розумінні науки як головного знаряддя осягнення світу та його підкорення. У статті показано основні відмінності в критеріях науковості знання в британській, французькій та німецькій парадигмах. Вказано на експериментальне підтвердження, логічне обґрунтування та систематичність як три головних критерії європейської раціональності. У роботі простежуються виникнення та трансформації поняття “Wissenschaft” в німецькому науковому лексиконі. Вказано на докорінні відмінності між європейською наукою – science – та німецьким поняттям “Wissenschaft”, що охоплювало як природниче, так ігуманітарне знання. У роботі аналізується специфіка розуміння Wissenschaft-науки в концепціях І. Канта, В. Дільтая, В. Віндельбанда, Е. Гуссерля. Стверджується, що саме широке розуміння науковості, тісний зв’язок з освітою – Bildung, уособленням якої є університет Гумбольдта, та державна підтримка зі збереженням академічної свободи призвели до розквіту німецької науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У статті вказується, що зовнішні соціально-політичні події (поразки в світових війнах, панування тоталітарного режиму) та внутрішні суперечності призвели до втрати німецькою наукою лідерських позицій. У роботі вказується, що в сучасному глобалізованому світі відбувається уніфікація розуміння науки та критеріїв науковості. Цьому сприяє домінування США в наукових дослідженнях, що призводить до формування єдиної мови наукового спілкування та єдиних технократично-інструментальних підходів до науки як провідної сили технічного та соціального прогресу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ІНДУТНИЙ, В. В., Н. В. МЕРЕЖКО, and С.М.МЕЛЬНИК. "ТОВАРОЗНАВЧА ОЦІНКА БУКІНІСТИЧНИХ ПАМ’ЯТОК." Товарознавчий вісник 1, no. 15 (February 18, 2022): 62–78. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2022-15-6.

Full text

Abstract:

Мета. Аналіз сучасного ринку букіністичних пам’яток та обґрунтування рекомендацій щодо визначення їх прогнозованих вартісних показників в експертних завданнях визначення страхових сум, а також стартових показників вартості при торгівлі з аукціонів. Методика. Аналіз ринку букіністичних пам’яток здійснювали шляхом вивчення розподілу вартісних показників, де сукупність видань є сукупністю різних за значимістю носіїв цінності, кожен з яких має власну динаміку зростання. Крім того, враховували статистичний розподіл фінансових можливостей потенційних покупців. Для встановлення закономірностей ціноутворення на букіністичні видання була створена база вихідної інформації про вартісні показники антикварних книжок. Результати. За результатами досліджень встановлено, що оцінка старовинних видань набуває осмисленості у двох парадигмах – індивідуально орієнтованій та соціально орієнтованій. Перша пов’язана з розмаїттям можливих індивідуальних суб’єктивних мотивацій щодо сприйняття книжки й описується індексом задоволення гуманітарних потреб особистості. Друга парадигма пов’язана з оцінкою пойменованого видання з метою його страхування як об’єкта культурної спадщини, що знаходиться на зберіганні в музеї державної або недержаної форми власності. Йдеться про можливі збитки національної культури у разі пошкодження об’єкта або його повної втрати. У цьому випадку доцільно керуватися оцінками (страховими сумами), які пов’язані з рівнем загально виховного значення об’єкта (індекс загально виховного значення), а також з урахуванням того в якому комплексі букіністичних пам’яток цей об’єкт знаходиться. На світовому ринку букіністичних видань одночасно представлені мільйони, а на ринку України, - сотні тисяч взірців, які знаходяться в стані перманентної зміни пропонованої вартості. Будь-які висновки щодо причин формування певного рівня вартості букіністичних видань залежать від змістовності та повноти критеріальної бази, яка обрана експертом для виконання цієї роботи та має вірогіднісний характер. Наукова новизна. Розроблено методику оцінки вартості букіністичних видань, яка повною мірою дозволяє здійснювати оцінку як сучасних видань, так і видань минулих століть, а також раритетних примірників. Чітко визначено, які методики слід використовувати при оцінці букіністичних пам’яток в залежності від їх раритетності. Практична значимість. Проведено дослідження сучасного ринку букіністичних видань, розроблено теоретичні засади для розрахунку показників прогнозованої вартості букіністичних пам’яток. Запропонована методика прогнозування та визначення вартості букіністичних пам’яток має практичне значення для експертів, професійних оцінювачів, а також колекціонерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

НІКОЛАЄВА, І. А., О. В. КУЗЬМИЧ, and С. П. ДЕНИСОВА. "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 59–66. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.10.

Full text

Abstract:

Компетентність як складник фахової підготовки майбутніх вчителів іноземної мови полягає у формуванні про- фесійних теоретичних і практичних навичок і вмінь, мотивів діяльності, особистісних якостей, наявності досвіду професійної діяльності, умінні творчо мислити, в розвитку творчого потенціалу, ціннісних орієнтацій, які дозво- ляють самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Школярі і студенти повинні не тільки оволодівати словесним кодом певної іноземної мови, але й уміти використовувати на практиці і створювати на певному рівні в своїй свідомості «картину світу», притаманну носію цієї мови. Виходячи з сучасних вимог до мовної освіти, з’являється важливе завдання – підготовка вчителя іноземної мови, яка повинна мати виражений культурологічний характер і бути спрямованою на формування здібностей адаптивної поведінки в спілкуванні з носіями культури країни, мова якої вивчається, а також формування на основі знання мови ментальності, стилю поведінки, традицій і звичаїв народу. У статті розглядаються компоненти професійної компетенції майбутнього вчителя іноземної мови в країнах Ради Європи. Особлива увага приділяється аналізу технологій професійно орієнтованого навчання у підготовці вчителів іноземної мови, формування методологічної та соціально-культурної компетенції, а також процесу само- навчання іноземними мовами. Авторами доведено, що основними умовами формування професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи є: зміщення акценту в навчанні з традиційного теоретичного вивчення навчаль- них дисциплін до більш практичного застосування отриманої інформації, від парадигми «я знаю» до парадигми «я вмію»; підготовка фахівців, що володіють компетенцією самонавчання; запозичення європейського досвіду використання електронного професійного портфоліо як ефективного інструменту самоконтролю студента та його безперервного професійного й особистісного розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

КОКНОВА, Тетяна. "ЗАПОЗИЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ГЛОБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ БРИТАНСЬКОЇ ПРЕСИ)." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.8.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню запозичень, що проникли в англійську мову внаслідок соціокультурного обміну в контексті глобальної комунікації. Мета: проаналізувати статті британської преси (The BBC News) задля визначення специфіки процесу глобальної комунікації, що відбувається шляхом іншомовних запозичень, які відбивають національний колорит мови-донора. Методи. У дослідженні використані загальнонаукові методи філологічних досліджень (спостереження, узагальнення, інтерпретація, класифікація), а також контекстологічний аналіз, що передбачає вивчення мовних одиниць у контексті і є різновидом загальнофілологічних методів. Наукова новизна. У ході дослідження розкрито поняття глобальної комунікації; встановлено, що запозичення є результатом глобальної комунікації й з’являються в англійській, як і всіх інших мовах, унаслідок інформаційної взаємодії з представниками інших культур; проаналізовано особливості публіцистичного стилю, у якому лексичні запозичення найчастотніші; з’ясовано, що в англомовних текстах публіцистичного стилю активно використовують професійні терміни та специфічні лексичні одиниці, експресивно-емоційну лексику, емфатичні конструкції, жаргонізми та одиниці сленгу для забезпечення розуміння читачем змісту статті. У ході аналізу текстів статей із сайту The BBC News виділено шість груп запозичень, що розкривають специфіку політичної парадигми світу й трапляються найчастіше в аналізованому матеріалі (запозичення на позначення механізмів влади та владних структур; запозичення, що відображають національний колорит; лексичні запозичення на позначення осіб певної національності, етнічних груп; запозичення, що характеризують соціально-майновий стан суспільства; запозичення, що символізують приватну власність, коштовності, товарно-грошовий обмін; запозичення, що є назвами грошових одиниць різних країн світу). Висновки. Зроблено висновок про те, що більшість запозичень представлено у сфері назв суспільно-політичних реалій та фінансових понять, пов’язаних із стрімкою динамікою змін у суспільно-політичних та соціально-побутових умовах життя сучасного світу і що здійснення результативної комунікації в глобальному просторі можливе за умови врахування суб’єктами комунікації унікальних національних особливостей та опанування ними навичок передбачати її наслідки з огляду на соціальну, національну та культурну ідентичність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Зима, О. Г., В. А. Будянська, В. В. Кошарна, В. О. Турпетко, and В. О. Василашко. "Формування конкурентоспроможності особистості: від школяра до випускника ЗВО." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6 (270) (November 10, 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-90-95.

Full text

Abstract:

У статті розкрито необхідність та своєчасність формування конкурентоспроможності майбутнього фахівця в сучасних умовах модернізації освітньої системи. Характер проблем сучасності, причини та можливі наслідки в розвитку людства змушують задуматися про рушійні сили і перспективи, які чекають на нас в майбутньому, щоб спільно утримати рівновагу між: 1) соціальним, економічним і природним середовищем; 2) матеріальними і духовними цінностями, які є передумовами сталого розвитку суспільства і культури. Тільки таке суспільство має майбутнє, яке думає не тільки про миттєві блага, а й про те, що вона бажає і може залишити у спадок майбутнім поколінням. В наші дні неодноразово звучала думка, що не ми щось зберігаємо і залишаємо майбутнім поколінням, а майбутні покоління нам позичили свої життєво важливі ресурси на тимчасове користування. З цим ми повинні рахуватися. Якщо будемо жити тільки сьогоднішнім днем, тільки для одного дня і не зможемо віддати свій борг людству майбутнього, то наше існування вже тепер під загрозою. Світ влаштований так, що в усьому і всюди можна розглядати причинно-наслідкові закономірності. Засновник Римського клубу, італійський вчений, відомий підприємець А. Пецці висловив дуже важливу думку, - щоб управляти економікою світового масштабу, людина, в першу чергу, повинна навчитися керувати собою, повинна усвідомити й освоїти механізм саморегуляції. А. Пецці підкреслив ще одну важливу думку, що людина, стикаючись з дилемою вибору, повинна змінитися як особистість, як професіонал, як індивідуум суспільства, як громадянин Всесвіту або повинен зникнути з поверхні Землі. Дослідження підтверджують, що за останні 10 років в результаті зміни парадигм в науці та освіті, змінилася і парадигма конкурентоспроможності особистості в соціальних і гуманітарних науках. Дослідження про розуміння конкурентоспроможності в закладах середньої освіти показали нерівність інтелектуального і морального розвитку, що дозволило обрати напрямок вектору подальшого розвитку. Аналіз внутрішньої структури ЗВО дозволив розкрити сутність і дати коротку характеристику змісту досліджуваного феномена. В якості структурних виділені такі компоненти конкурентоспроможності студента ЗВО, як: мотиваційний, емоційно-вольовий, інформаційно-змістовний і операційно-практичний. Взаємозв'язок, взаємозумовленість змістовних компонентів конкурентоспроможності характеризує системний, цілісний характер досліджуваного феномена.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj, and S. M. Panchyshyn. "Екологізація економічних систем як визначальна домінанта парадигмальних змін в економічній теорії ХХІ століття." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 9 (October 25, 2018): 16–20. http://dx.doi.org/10.15421/40280902.

Full text

Abstract:

На основі дослідження економічної та екологічної діяльності на початку третього тисячоліття в умовах значного посилення об'єктивних процесів екологізації сучасних економічних систем доведено необхідність переосмислення і перегляду багатьох вже застарілих методологічних положень економічної теорії, її поняттєвого апарату. Загострення проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, бо необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – умовах загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем з позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано необхідність виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Наголошено на важливості формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості і культури, екологічної відповідальності, утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів та загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізацію економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядають сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний, критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Запропоноване поняття "екологізація економічних систем", на наше переконання, не тільки заповнить відповідну прогалину в економічній теорії, а й дасть змогу повністю врахувати екологічний контекст дослідження і порівняння економічних систем на порозі третього тисячоліття, відобразить вплив практики на зміну застарілих теоретичних концепцій. Саме екологізація економічних систем і є сьогодні об'єктивною визначальною домінантою парадигмальних змін в економічній теорії ХХІ ст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Єгорова, А. В. "ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ, ІНТЕРДИСКУРСИВНІСТЬ ТА ГІБРИДНІ ЖАНРИ." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 87–90. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-13.

Full text

Abstract:

У статті в рамках когнітивно-дискурсивної парадигми робиться спроба визначити категорії інтертекстуальності й інтердискурсивності й дослідити їх зв’язок із феноменом жанрової гібридизації. Обидві категорії беруть початок від ідей М. Бахтіна про діалогічність текстів і гетероглосію. Однак, як показав аналіз літератури, поняття «діалогічність», «інтертекстуальність» і «інтердискурсивність» істотно розрізняються. З одного боку, діалогічність розглядається як загальний принцип використання мови, дискурсу й пізнання, як вроджена здатність брати участь в діалозі. З іншого боку, інтердискурсивність у найзагальніших рисах розуміється як соціально значуще мовне явище, що фокусується на діалогічних відносинах між різними лінгвістичними нормами, які пов’язані з певними соціальними тенденціями або ідеологією, відбиваються в елементах жанрів, дискурсів і стилів і виражаються зо допомогою певних мовних форм, включаючи лексичні одиниці, синтаксичну структуру речень і просодію. А інтертекстуальність – це поняття, яке означає загальну властивість текстів, що знаходить своє вираження в наявності між ними певних зв’язків, за допомогою яких тексти можуть імпліцитно або експліцитно посилатися один на одного. Таким чином, як видно з наведених визначень, ці категорії хоча й близькі в концептуальному плані, розрізняються насамперед на рівні абстракції. Також примітно, що через зростаючу роль інформаційних технологій і мультимедіа в усіх сферах сучасного людського життя інтердискурсивність і реконтекстуалізація певних соціальних практик у нових соціальних і культурних контекстах часто приводить до виникнення гібридних жанрів не тільки в писемному мовленні, а й у живому спілкуванні. Мало того, жанрова гібридизація часто простежується також у мистецтві, рекламі й кінематографі, що дозволяє аналітикам проводити мультимодальний аналіз дискурсу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Voronova, Nadiia. "Освоєння майбутніми культурологами інтерактивного освітнього середовища." Освітній простір України, no. 13 (September 28, 2018): 43–48. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.43-48.

Full text

Abstract:

Стаття актуалізує використання інтерактивного освітнього середовища в процесі фахової підготовки майбутніх магістрів культурології. Наголошується перспективність парадигми “суми високих технологій”, яка базується на сучасній інформаційно-комуніка-ційній інфраструктурі. Аналізується впровадження принципів комп’ютеризації та інформатизації, що поєднанні в методі інформатизації освіти. Метод інформатизації культурологічної освіти характеризується активним залученням мультимедійних засобів у фахові навчальні дисципліни. Визначено найважливіші науково-технічні та соціально-економічні проблеми інформатизації, як от створення системи ефективного забезпечення своєчасними, вірогідними і вичерпними відомостями всіх суспільно значимих видів людської діяльності, умов для оперативного, ґрунтовного і всебічного аналізу досліджуваних проце¬сів і явищ, прогнозування їх розвитку, передбачення наслідків прийнятих рішень. Перспек-тивним виявляється освоєння майбутніми магістрами культурології нових методів і орга-нізаційних форм культурно-дозвіллєвої діяльності в інтерактивному освітньому середовищі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Карпюк, Сергій. "АКТУАЛЬНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ “ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ” В ПАРАДИГМІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 87–96. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-87-96.

Full text

Abstract:

Розглядаються такі основоположні теоретичні поняття систе- ми державного управління, як “держава”, “державне управління”, “держав- на служба”, “публічне управління”, “публічне адміністрування”, “держав- но-управлінська еліта”. Звертається увага на те, що проблеми трансформації державної служби, насамперед, зумовлені радикальними трансформаціями самої держави і береться за основу те, що держава в майбутньому все більше буде розглядатися саме як специфічний інструмент (засіб, механізм) органі- зації функціонування соціуму. Підкреслюється, що державне управління має власну специфіку і значною мірою залежить від особливостей суспільного розвитку. Обґрунтовується теза стосовно того, що державне управління — це специфічний вид діяльності органів держави, який здійснюється за двома ви- дами: виконавчим і розпорядчим, та має організуючий вплив, насамперед, у трьох суспільних сферах: економічній, соціально-культурній та адміністра- тивній. Зазначається, що державна служба як складний соціальний феномен ся увага на те, що у більшості випадків державну службу пояснюють як ді- яльність професійну, тобто її здійснюють спеціально відібрані й професійно підготовлені фахівці. При цьому слід не поєднувати феномени “державні службовці” і “бюрократія”, які мають різний сенс і пояснення. Аналізуються сутнісні значення понять “публічне управління” і “публічне адмініструван- ня”, “державно-управлінська еліта”. Підкреслюється, що державна служба має бути значною мірою деполітизованою, професійною діяльністю. Обґрунтовано: оскільки державна служба виконується спеціально піді- браними, професійно підготовленими працівниками, державними службов- цями, то під час розгляду різних аспектів державної служби доречно вжити термін “державний апарат”. Фактично слід брати до уваги саме те, що такий термін має два основних значення: а) як певна організаційна структура; б) як кадровий склад певної структури в системі державної служби. Вважаємо, що друге значення є більш точним і конкретним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Kokoriev, Oleksii Viktorovych. "СОЦІАЛЬНА ТРИВОЖНІСТЬ І ФОБІЇ НА ҐРУНТІ ІНТОЛЕРАНТНОСТІ:." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 170–79. http://dx.doi.org/10.15421/342018.

Full text

Abstract:

Метою статті є вивчення комплексу проблем інтолерантності у соціально-політичному житті Литви та оцінка відповідності політики цієї держави Балтії взятим на себе зобов’язанням, як члена ЄС. Методологічною основою дослідження виступає аксіологічний та інституційний аналіз. За допомогою аксіологічного аналізу з’ясовано місце цінності толерантності в політико-правовій культурі населення Литви та відповідність характеристик цієї культури ціннісній парадигмі ЄС. На основі неоінституціоналізму вивчається протидія Литви широкому спектру проявів інтолерантності, а також дана оцінка відповідності національної політики з утвердження принципу толерантності стратегії ЄС. У статті розглянуто нормативно-правові особливості, характеристики політико-правової культури населення, які перешкоджають або ж сприяють інтолерантності в Литві. Проаналізовано інституційні реформи Литви, спрямовані на зміцнення цінності толерантності та запобігання деструктивним інтолерантним практикам. Теоретичне значення дослідження полягає в з’ясуванні основних загроз, зумовлених проблемами на ціннісному та інституційному рівні в «молодих» демократіях ЄС, які підривають стійкість ліберально-демократичних принципів, зокрема принципу толерантності. Дослідження значуще в частині оцінки відповідності Литви політиці ЄС зі зміцнення толерантності в різних сферах суспільно-політичного життя. Практична цінність дослідження полягає в можливостях подальшого порівняльного аналізу широкого комплексу проблем інтолерантності в Литві зі схожими проблемами та механізмами їх розв’язання в інших країнах пострадянського простору, зокрема й Україні. Дана стаття є першою в українській політичній науці спробою дослідження кейсу Литви на предмет проявів інтолерантності та оцінкою виконання Литвою вимог європейських інституцій щодо відповідності принципу толерантності. У статті окреслено основні прояви інтолерантності у формі різноманітних соціальних фобій (ксенофобія, ромофобія, ісламофобія, гомофобія, мігрантофобія), однак їх перелік нині є ширшим і кожна з них потребує подальшого поглибленого вивчення з прогнозом перспективи поглиблення або ж послаблення. Стаття має емпіричний характер.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Юник, І. Д. "БРЕНД НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЗВО ЯК ТРЕНД СУЧАСНОСТІ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 53 (2019): 75–87. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2019.53.05.

Full text

Abstract:

У статті наголошено на потребі суспільства у цілеспрямованому формуванні бренду науково-педагогічного працівника ЗВО як одного з провідних процесів, здатних задовольнити сучасні вектори розвитку української освітньої парадигми – посилення конкуренції на міжнародному та вітчизняному рівні, впровадження в освітній процес новітніх інформаційних технологій та зростання мобільності науково-педагогічних працівників. Обґрунтовано недоцільність ототожнення бренду науково-педагогічного працівника та бренду закладу вищої освіти, оскільки їх склад і комбінаторика структурних компонентів суттєво відрізняються. Запропоновано розгляд феноменології бренду науково-педагогічного працівника ЗВО у шести взаємопов’язаних аспектах: функціональному, економічному, комунікативному, психологічному, соціально- лояльнісному та культурно-етичному. Функціональний аспект бренду науково- педагогічного працівника ЗВО передбачає реалізацію функції підвищення конкурентоспроможності. Економічний аспект бренду науково-педагогічного працівника ЗВО полягає у незаперечності підпорядкування сучасної вищої освіти законам ринкової економіки. Комунікативний аспект бренду науково-педагогічного працівника ЗВО простежується в необхідності уникнення інформаційного вакууму в сфері вищої освіти та передбачає обов’язкове врахування специфічних характеристик освітніх послуг – їх невідчутності та відтермінованості прояву результатів у практичному застосуванні. Доцільність виділення психологічного аспекту бренду науково-педагогічного працівника ЗВО обґрунтовується сутністю бренду як нематеріального активу, оцінці якого цільовою аудиторією передує ряд психічних процесів. У статті акцентовано увагу на можливості сформованого бренду науково- педагогічного працівника виступати гарантією його компетентності, високих морально- вольових якостей, дисциплінованості, відповідальності та інших переваг перед конкурентами на запропоновану посаду, яку доцільно екстраполювати в теорію психологічного контракту. Соціально-лояльнісний аспект бренду науково- педагогічного працівника ЗВО полягає у його здатності набувати довгострокової важливості для цільової аудиторії та прямо корелює з комунікативним аспектом через виконання орієнтувальної функції. Культурно-етичний аспект бренду науково- педагогічного працівника ЗВО стосується притаманних сучасному суспільству процесів раціоналізації та уречевлення особистості й актуалізує необхідність уникнення одновекторного впливу цінностей бренду науково-педагогічного працівника на майбутніх фахівців в рамках простору бренд-комунікації. Доведено, що бренд науково-педагогічного працівника ЗВО є трендом сучасності, який забезпечує підвищення конкурентоспроможності як самого фахівця, так і закладу вищої освіти. Передбачено можливість корекції чи доповнення вищевикладених аспектів розгляду досліджуваного феномену внаслідок зміни наукової парадигми у його вивченні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Шейко, В. М. "Еволюція змістових та функціональних парадигм освіти в контексті сучасних соціальних та культурно-мистецьких трансформацій." Культура України. Серія: Мистецтвознавство, вип. 53 (2016): 262–76.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Шейко, В. М. "Еволюція змістових та функціональних парадигм освіти в контексті сучасних соціальних та культурно-мистецьких трансформацій." Культура України. Серія: Мистецтвознавство, вип. 53 (2016): 262–76.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Kul'chyts'kyj, Ya V., B. V. Kul'chyts'kyj, and M. V. Malinovs'ka. "Екологізація економічних систем як пріоритет їх трансформації у ХХІ столітті." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 15–19. http://dx.doi.org/10.15421/40280402.

Full text

Abstract:

Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем з позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Наведено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано потреба виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Підкреслено важливість формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості і культури, екологічної відповідальності, утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів та посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізація економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізацію економічних систем розглядають сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний, критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Запропоноване поняття "екологізація економічних систем", на наше переконання, не тільки заповнює відповідну прогалину в економічній теорії, а й дає змогу повністю врахувати екологічний контекст дослідження і порівняння економічних систем на порозі третього тисячоліття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Халецька, А. А., and В. І. Кравченко. "Окремі проблеми створення міцного іміджу закладу охорони здоров’я в сучасній концепції публічного врядування." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 7 (September 14, 2021): 184–95. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.184-195.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз окремих проблем створення іміджу закладу охорони здоров’я в сучасній концепції публічного врядування. Обґрунтовано, що необхідність формування іміджу пов’язано як з поглибленням кризового стану в системі охорони здоров’я, так і з глобальними загальними процесами у сучасному світі щодо забезпечення ефективної соціальної взаємодії. Розглянуто питання формування іміджу закладу охорони здоров’я в контексті ролі зв’язків з громадськістю для створення позитивного іміджу через додержання етичних норм та принципів, забезпечення прозорості і довіри. Доведено, що заклади охорони здоров’я потребують системної діяльності в напрямі зв’язківз громадськістю, щоб забезпечувати двосторонній зв’язок між суспільством та організацією, сприяти створенню міцного іміджу та культури закладу охорони здоров’я в парадигмі сучасної концепції публічного врядування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Копетюк, М. "Поняття та класифікація міжнародних стандартів прав людини та громадянина." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/7.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Курова, А. В. "СИТУАЦІЯ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ У ПАРАДИГМІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ СУСПІЛЬСТВА." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 51–55. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.10.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано проблему невизначеності у психологічній науці, під якою розуміють: незавершеність процесу сприйняття або пізнання будь-чого, у ситуаціях, коли людина зіштовхується із браком, нечіткістю або суперечністю інформації, яка поступає ззовні; нову, складну ситуацію, що має багато протирічних інтерпретацій або є нерозв’язною; повну відсутність інформації про способи дії у незнайомій ситуації; сукупність обставин, умов, які характеризуються неповнотою змісту. Виділено й узагальнено ознаки ситуації невизначеності та її особистісні предиктори та поведінкові наслідки: недолік, суперечливість або нечіткість інформації, що реалізується у дослідженнях прийняття рішень, її новизну, складність і суперечливість, необхідність прояву активності, пошуку додаткових особистісних і когнітивних ресурсів, які не завжди сприяють пошуку адекватного рішення, непередбачуваність і численність наслідків або шляхів рішення життєвих ситуацій тощо. Показано, що ситуація невизначеності може взяти на себе основні соціально-особистісні функції (самоорганізації, саморозвитку, здійснення вибору), оскільки у ній проявляється індивідуально виражена та доступна суб’єкту здатність розпоряджатися власною свободою та відповідальністю, що посилює екзистенційний контекст невизначеності. Порівняно поняття «ситуація невизначеності» та «проблемна ситуація», виявлено їх спільні (мета, засоби досягнення, програма внутрішніх і зовнішніх дій) і відмінні риси (переважно у інформаційному блоці: у проблемній ситуації є брак інформації для розв’язання задачі, у ситуації невизначеності проявляється не тільки брак, але й суперечливість, нечіткість подання та завелика кількість цієї інформації). У зарубіжній психології проблема невизначеності розглядається через категорії: толерантності (у міжособистісних стосунках та в організаційній реальності), індивідуально-особистісні особливості й індивідуальні стратегії поведінки, культуральні відмінності та специфіку корпоративної культури, прийняття рішення в умовах невизначеності тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Гордійчук, О. "ЕТНОҐЕНЕЗ ТА ОСНОВНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 52–62. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.52-62.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено засадничі питання етноґенезу українського народу й підтримано автохтонно-автономістичну концепцію, що обґрунтовує "окремішність" та самобутність українського народу, його автохтонність на своїй території. Обґрунтовано, що дослідження витоків та першооснов ментальності нації тісно пов’язане з питанням її етноґенезу. Стверджено, що кожен народ, що проживав на українських етнічних землях, залишив відбиток у генетичному коді української нації, вплинув на формування її духовних структур, особливостей світосприйняття, світовідношення, світоперетворення. Різні ментальні особливості зумовлені відмінностями історичного досвіду переживання певних подій. Їх основне завдання – вирішення / уникнення конкретного життєвого аспекту, складової об’єктивної чи навіть суб’єктивної реальності. Представлено й проаналізовано основні риси української ментальності як оригінальну парадигму онтологічних екзистенціалів українців, сформовану історично завдяки низці чинників(географічному положенню, природно-кліматичним умовам, досвіду поразок і перемог, особливостям селекції та генетики, мові, релігії, культурним традиціям, звичаям). Досліджено особливості вияву ментальності на сучасному етапі історичного розвитку. Підсумовано, що саме такий набір ментальних рис українського народу є наслідком засвоєного досвіду переживання певних історичних подій, детермінованих об’єктивною реальністю; зазначені ментальні риси допомогли українцям зберегти власне "обличчя", вижити у скрутні часи й періоди бездержавності, не підкоритися й не асимілюватися з подальшою втратою державності; на сучасному етапі українцям важливо осмислити весь історичний досвід, підсилювати ті ментальні риси, які наразі є конструктивними та сприяють успішному розвитку й поступу України як європейської держави, а також позбуватися деструктивних рис, особливу увагу приділяючи розвитку раціонально-вольового компоненту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Batrakina, Y. Y. "Криза «мозаїчного» мультикультуралізму та деліберативна модель демократії." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 43–48. http://dx.doi.org/10.15421/1716058.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні проблеми сучасного полікультурного суспільства, а також виявлено негативні сторони політико-філософської парадигми мультикультуралізму, що ведуть до кризи в поліетнічному соціумі. Продемонстровані недоліки «мозаїчного» мультикультуралізму на прикладах концепцій Ч. Тейлора та У. Кімлики. Виявлені основні помилки мультикультуралістів щодо інтерпретації культури, яка представляється стабільною цілісністю. і в розумінні суспільства, що розглядається як конгломерат монолітних одиниць. Проаналізовані негативні наслідки такого підходу: соціальна фрагментація та підміна особистої самоідентифікації груповою приналежністю. З опорою на теорію С. Бенхабіб розкривається комунікативна природа культури, що розуміється як сукупність наративів з проникними межами. Обґрунтовано необхідність дотримання принципів деліберативної демократії, що має сприяти вищому ступеню інтерсуб’єктивності процесів взаєморозуміння та спонтанної самоорганізації в суспільстві. Проаналізовано концепцію Ю. Габермаса, яка розглядає деліберативну теорію демократії як синтез важливих елементів республіканської та ліберальної моделей, крайнощі яких можуть бути згладжені в рамках деліберативної теорії. Представлено обгрунтування деліберативної концепції демократії, як найбільш відповідної моделі умовам багатошарового плюралізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Соколова, О. В. "СТИЛІСТИЧНЕ АРАНЖУВАННЯ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОМОВИ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-18.

Full text

Abstract:

У статті текст публічної промови трактується як соціальна дія суб’єкта, який формулює свої комунікативні інтенції відповідно до ситуації і соціокультурних умов спілкування, а також до загальної стратегії мовної поведінки та тактики взаємодії з адресатом. Сучасний стан лінгвістичної парадигми характеризується антропоцентричним підходом, сутність якого полягає у зверненні до ролі людини у процесі породження та сприйняття мови. Особливу роль відіграє виявлення та вивчення найбільш ефективних засобів оптимізації вербального впливу на слухача, що є значним внеском у розвиток культури мовлення та політичної комунікації. У статті стверджується, що динаміка суспільного розвитку спричиняє зміни в області політичної комунікації і постійно висуває нові вимоги до мови. Створюється нове поле для формування відносин між державою та суспільством, між політиками та громадянами. У контексті таких зрушень на перший план виходить не тільки лінгвістичний аналіз публічних промов Гельмута Коля як окремого жанру політичного дискурсу, а й аналіз соціально-політичних обставин, за яких вони створюються. Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та закордонних фахівців у галузі: політичної лінгвістики та політичного дискурсу (В.З. Демьянков, Н.М. Попова), теорії риторики (І.Ю. Ковальчук, Л.І. Мацько), жанру публічної промови (М.О. Діденко, М.С. Дорофеєва, Х. Шойрле), теорії стилістичних фігур (Н.М. Разинкіна, І.І. Радченко, К.А. Киянова), функціональної стилістики (І.Ю. Ковальчук, А.П. Сковородніков). Вказується на те, що кожний із проаналізованих образних мовних засобів має значні можливості для уточнення прагматичних інтенцій мовця і для посилення впливу оратора на слухацьку аудиторію. Обґрунтованість отриманих результатів забезпечується значною кількістю проаналізованих німецьких прикладів (понад 400 мовних одиниць), а також застосуванням комплексної методики аналізу, із залученням сучасних комунікативно- прагматичних, дискурсивних методів, їх поєднанням із традиційними описовими прийомами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Nikolova, Nataliya. "Біфуркація Схід–Захід як проекція світоглядної колізії «осьового часу»." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2019): 215–37. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.12.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі визначення сутності культурних парадигм Заходу та Сходу. Зроблено смисловий акцент на питанні про причини розмежування західної та східної культурних традицій. Наголошується, що біфуркацію Схід–Захід неодмінно слід пов’язувати з періодом «осьового часу» (VIII–II ст. до н.е.), визначеного К. Ясперсом як центральний момент, вихідна точка світової історії, осягнення смислу якої здатне наблизити до розуміння всесвітньої історії в цілому. З огляду на питання про причини біфуркації Схід–Захід доводиться важливість і продуктивність дослідження Е. С. Кульпіна, який з позицій соціоприродної історії запропонував пояснення феномена поляризації матриць соціальних цінностей Сходу й Заходу й обгрунтував, що ця поляризація була зумовлена першою чергою наявністю двох негативних тенденцій у кліматі Землі періоду «осьового часу» – аридизації та похолодання раннього залізного віку. Особливу увагу у статті приділено проблемі визначення сутності й з’ясуванню причин поляризації світоглядних цінностей Заходу та Сходу. Доводиться необхідність врахування того, що К. Ясперсу вдалося лише зафіксувати феномен «осьового часу», проте не вдалося його пояснити, тобто показати його значення в контексті «до-осьових» і власне «осьових» культур, що, врешті решт, і призвело до наявності своєрідних «білих плям» – порушених, але так і не розв’язаних питань в його концепції. У зв’язку з цим було показано, що ліквідувати, «закрити» ці «білі плями» дає можливість здійснення компаративного аналізу концепцій двох авторів – К. Ясперса та М. О. Чмихова. Головним здобутком проведення такого роду компаративного аналізу стала ідея про те, що поляризація світоглядних матриць Заходу та Сходу зумовлена реальною загрозою трансформації перевіреної не одним тисячоліттям світоглядної «формули» П>С (домінування у світогляді природних сил над соціальними) на свою протилежність (С>П) саме в «осьовий» період. Більше того – в такий спосіб вдалося пов’язати докорінно відмінний зміст систем соціальних цінностей Заходу та Сходу зі змістом їхніх діаметрально протилежних світоглядних парадигм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Lukianova, Larysa B., Hanna V. Tovkanets, Halyna I. Sotska, and Olena V. Trynus. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ВІРТУАЛЬНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ." Information Technologies and Learning Tools 72, no. 4 (September 21, 2019): 14–25. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v72i4.2892.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти діяльності віртуальних університетів у європейському освітньому просторі. Досліджено історичну ретроспективу розвитку технологій відкритого й дистанційного навчання в європейських країнах. Проаналізовано роль комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у розвитку університетської освіти. Підкреслено, що віртуальна освіта сприяє розвитку якісно нового за змістовими характеристиками спілкування, у контексті якого формується символічний образ сучасної особистості. З’ясовано, що віртуальний університет – це корпоративний навчальний центр, некомерційна державна освітня установа, яка функціонує з метою забезпечення багатовекторної, багатонаціональної та міжнародної навчальної співпраці на основі дистанційного навчання. Це надає можливість студентам отримати освітній досвід та відповідну підтримку частково або повністю онлайн. Проаналізовано напрями використання систем віртуальної освіти в міжнародній практиці. Наведено приклади діяльності навчальних закладів, яка ґрунтується: на використанні інтернет-технологій, інтернет-ресурсів як внутрішнього комунікаційного середовища, поєднанні традиційних форм навчання з технологічними інтернет-нововведеннями. Підкреслено, що в умовах ефективного здійснення та поширення в розвинених країнах світу віртуалізації системи навчання розпочато діяльність щодо створення віртуальних університетів в Україні. Зроблено висновок, що інформаційне суспільство забезпечує активізацію ресурсів, які були незалежні від попередньої соціокультурної парадигми, що вимагає переходу до віртуального способу передачі, освіти, зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності. Суб’єктивна потреба у віртуальних способах передавання, інтеріоризації,використання та зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності, включно й сфері освіти, визначається необхідністю технічної інтеграції або диференціації концептуального і технологічного моделювання діяльності людини. Ці процеси своєю чергою уможливлюють реалізацію дій і явищ мікро- і макросвіту у великому діапазоні реального часу й простору, сприяють віртуалізації культури і вираженню в образно-символічній формі норм, ідеалів, цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Кобелєва, Д. Л. "Сучасні технології та проєктування людства (спільне та різне у футуристичних концепціях М. Каку та Ю. Н. Харарі)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 13–20. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.913.

Full text

Abstract:

У статті розглянут філософські проблеми, пов’язані із застосуванням сучасних технологій у сфері трансформації людини. Спираючись на футуристичні концепції М. Каку та Ю.Н. Харарі, ми зробили спробу проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на буття людини та людства загалом, а також зробити прогнози стосовного майбутнього цивілізації. М. Каку та Ю.Н. Харарі уважно розглядають різні аспекти сучасної науки та сучасних технологій, аналізують дослідження у сфері біології, когнітивних та комп’ютерних наук. В результаті цього вони доходять висновків, що в найближчому майбутньому людство переживе глобальніші за всю свою історію зміни. По-перше, дослідження мозку спонукають замислитись над тим, що таке свідомість людини, з чого вона складається та взагалі для чого вона існує. Таким чином, підривається віра в один із фундаментальних аспектів людини, а саме в її індивідуальне, цілісне «Я». Якщо «Я» не існує (принаймні в тому вигляді, як його розуміє сучасна культура), то виникають серйозні світоглядні проблеми, пов’язані з обґрунтуванням сучасної гуманістичної парадигми, яка є основою сучасного соціально-політичного устрою. По-друге, сучасні технології вже цілком здатні змінювати людину настільки, що виникають питання про те, чи це людина, чи вже зовсім нова істота, яка не має нічого спільного із сутністю людини. Програмування генотипу, створення кіборгів, перенесення свідомості до штучних систем, створення потужного штучного інтелекту – все це вже майже реальність, отже, культура та світогляд людства найближчим часом зазнають фундаментальних трансформацій. У зв’язку з цим перед філософією постають дуже важливі завдання, а саме проаналізувати наукові дані, сформулювати нову концепцію людини, визначити напрями та пріоритети подальшого розвитку цивілізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Соціально- культурна парадигма'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles