Journal articles: 'Соціальне ціле'

1

Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.

Full text

Abstract:

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 266–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-266-284.

Full text

Abstract:

У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Mykhailutsa, Mykola, and Oleksandr Trygub. "Одеський православний рух vs «більшовицька пропаганда дією» (початок 1920-х років)." Eminak, no. 2(30) (June 26, 2020): 155–66. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).416.

Full text

Abstract:

У науковій нарації репрезентується нарисна реконструкція православного життя в Одесі на початку 1920-х рр. на тлі комуністичного наступу у вигляді «більшовицької пропаганди дією», що знайшло реалізацію у підступних методах антирелігійної атеїстичної пропаганди, ініціюванні розколу у православній громаді міста, провокуванні у локальному релігійному соціумі міжконфесійного протистояння та інституційного самовинищення на догоду атеїстичним маніпуляторам церковного життя. Проаналізована археографічна основа дослідження та фахова література останніх років надали можливість авторам реконструювати основні, векторні складові політики комуністичної влади, спрямуваної на обмеження соціально-релігійних можливостей в умовах ідеологічного пресингу комуністичної влади та підступних «практик» її органів. У статті зводиться окремішнє в одне ціле, й історичне, й соціальне (ментальне, релігійне, моральне, аморальне тощо), опираючись на низку законодавчих актів, невідомих/маловідомих документальних джерел, що підтверджують наступальні акції комуністів-атеїстів саме на одеському прикладі, де РПЦ була превалюючою у порівнянні з іншими церковними утвореннями і залишається такою досьогодні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Morokhova V. and Boyko O. "ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ." Economic forum 1, no. 1 (March 9, 2022): 35–41. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-4.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто питання реалізації концепції соціально-відповідального маркетингу в умовах сучасного бізнес-середовища. Систематизація літературних джерел засвідчила недостатню інтеграцію соціально-відповідального маркетингу в діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що розвиток підприємництва нерозривно пов’язаний із формуванням соціально-орієнтованого бізнес-середовища. Цьому в значній мірі сприятиме впровадження концепції соціально-відповідального маркетингу в діяльність суб’єктів господарювання. Аргументовано, що основні елементи соціально-відповідального маркетингу повинні розглядатися у взаємозв’язку із концепцією корпоративної соціальної відповідальності і передбачати взаємоузгодження таких чинників: досягнення економічних цілей підприємства, задоволення потреб споживачів, забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Визначено і розкрито економічну і соціальну роль соціально-відповідального маркетингу у розвитку суб’єктів господарювання. Узагальнено дослідження проблем інтегрування соціальної відповідальності бізнесу у стратегічне управління діяльністю підприємств. Наявність соціальної складової у бізнес-стратегії є необхідною умовою її успішної реалізації і тривалої соціально-відповідальної взаємодії із зовнішнім середовищем. Наголошено на необхідності адаптації традиційного комплексу маркетингу до принципів соціальної відповідальності, що дасть змогу сформувати цільову комплексну програму узгодження інтересів підприємства, споживачів і суспільства. Обґрунтовано доцільність проведення подальших поглиблених досліджень соціальної складової маркетингу та її ролі у формуванні соціальних орієнтирів діяльності вітчизняних підприємств. Втілення в життя соціально-орієнтованих програм сприятиме сталому розвитку бізнесу компанії з урахуванням інтересів усіх суб’єктів ринку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Мамчур, Ірина. "Психологічні особливості входження підлітків до соціальних референтних груп." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 101–12. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-101-112.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано й систематизовано основні теоретичні положення соціально-психологічних особливостей виникнення і функціонування референтних груп. Особливу увагу приділено основним мотиваційним компонентам, що лежать в основі пріоритетних виборів реальних і нереальних соціальних референтних груп у підлітковому віці. Визначено основні методики дослідження особливостей референтних груп в учнів підліткового віку. У статті робиться акцент на емпіричній складовій дослідження мотивів вибору участі підлітків у референтних групах, визначено шкалу соціальної бажаності учнів серед однолітків. Важливою складовою статті є визначення основних детермінант вступу підлітків до асоціальних референтних груп. Встановлено, що 44% досліджуваних підлітків перебувають у складі асоціальних груп. У статті робиться акцент на тому, що референтна група безперервно впливає на особистість, допомагає з ціннісним спрямуванням, визначенням життєвих цілей і шляхів їх досягнення. Підліток може почати гарно вчитись, шукати нові захоплення, планувати успішне майбутнє завдяки тому, що обрав групу, члени якої мають такі цілі, або вже досягли їх. Разом з тим, референтна група може впливати і негативно: підліток може втратити інтерес до навчання, намагаючись відповідати ціннісним стандартам тієї групи, яку вважатиме для себе соціально важливою. Визначено, що важливим напрямом роботи практичного психолога закладу освіти є психопрофілактика вступу підлітків до асоціальних груп. Ключові слова: референтна група,первинна референтна група, вторинна референтна група, асоціальна референтна група, підлітковий вік, шкала соціальної бажаності, соціальне спрямування індивіда.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Blozva, P. I. "ВИКОРИСТАННЯ МОЛОДДЮ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 78–92. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).43.

Full text

Abstract:

Описано структурно-функціональні особливості використання молоддю соціального капіталу в ході становлення її політичної культури. Визначено, що соціальний капітал як психологічний ресурс – це соціально-психологічні можливості соціального мікросередовища, використовуючи які особистість може досягати власних цілей, а також сприяти реалізації цілей групи, до якої вона належить. Зазначено, що політична культура – це система психологічних настановлень, які формують взаємодію особистості з політичним середовищем; певний рівень усвідомлення політичних процесів, довіри до соціально-політичних інститутів, поділяння цінностей свободи, толерантності, спроможності особистості активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Виділено компоненти політичної культури (уявлення особистості про політику, політичні цінності особистості, політичні символи особистості, мотиви участі особистості в політичному житті, політична поведінка особистості) та компоненти соціального капіталу (ефективність соціальної взаємодії, соціальна згуртованість, соціальна ідентифікація, міжособова довіра, готовність до взаємодопомоги). Описано процес становлення політичної культури на основі соціального капіталу як психологічного ресурсу, в якому: ефективність соціальної взаємодії, що базується на навичках спілкування особи, її відчуженості від соціуму, впливає на становлення всіх компонентів політичної культури молодої особи і виконує функцію політичної комунікації; соціальна ідентифікація відображає роль відчуття належності до групи під час формування толерантності, яка є політичною цінністю, уявлень про політику і мотивів до участі в політиці, виконує функцію соціалізації та рекрутингу; соціальна згуртованість, базуючись на процесі гуртування та горизонтальних взаємодіях у соціумі, діє на всі компоненти політичної культури, виконує функцію формування інтересів; міжособова довіра формує мотиви політичної участі, виконує функцію накопичення інтересів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Тюріна, Т. Г., and А. Л. Васильчук. "ДУХОВНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ГАРМОНІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І СВІТУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 232–44. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-232-244.

Full text

Abstract:

У статті у світлі концепції біосфери і ноосфери В. Вернадського та сучасної інформаційно-енергетичної парадигми розглянуто людину і світ як єдиний космопланетарний організм. Визначено людину як органічну складову космопланетарного світу, єдність духовного, космічного і земного начал, яка має не тільки первинні тонкоматеріальні тіла (ТМТ – термін А. Васильчука), але й вторинне фізичне тіло, завдяки яким вона поєднана і взаємодіє з навколишнім світом і утворює з ним інформаційно-енергетичне голографічне Єдине Ціле. Через свої ТМТ людина перебуває у сталій інформаційно-енергетичний єдності, взаємообміні зі світом (людством, суспільством, Землею, біосферою, ноосферою, Всесвітом, Духовним Буттям): «підживлюється», «насичується» ідентичними, соціоприродними і духовними інформаційно-енергетичними матеріями. Доведено, що характер інформаційно-енергетичної єдності, адекватні інформаційно-енергетичні взаємодії і активні взаємообміни людини і світу залежать від рівня її духовного розвитку. Високорозвинений інтелект і всебічна духовність сприяють гармонійній взаємодії ТМТ людини з космопланетарним світом, забезпечуючи гармонію її взаємовідносин в інформаційно-енергетичній системі «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт – Духовне Буття». Теоретично обґрунтовано, що чим вища духовність людини, тим всебічніше розвинуті її ТМТ, тим більш всебічним і змістовним інформаційно-енергетично є її біополе, і відповідно міцніше духовне, психічне, соціальне, фізичне здоров’я та необмежені можливості для духовної і соціальної самореалізації. Доведено, що від всебічно розвинених ТМТ і ступеня духовного розвитку особистості залежить і рівень духовності суспільства, його життєздатність, життєстійкість і подальша еволюція нашої цивілізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Kolenichenko, Tetiana Ivanivna, Nadiia Serhiivna Levytska, and Svitlana Oleksandrivna Hrytsai. "ТЕОРЕТИКО−МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ КОМБАТАНТІВ В УКРАЇНІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 51–57. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-51-57.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Нові соціальні виклики українського суспільства призвели до виокремлення такої категорії клієнтів соціальної роботи як учасники антитерористичної операції. Їх повернення до умов цивільного життя вимагає від соціальних працівників створення умов для процесу їх ресоціалізації. Постановка проблеми. Недостатність дослідження проблеми ресоціалізації комбатантів в Україні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здійснення адаптації, реабілітації комбатантів розглядають - Ю. Амосов, М. Медвідь та ін., надання психологічної допомоги - М. Мушкевич, Р. Федоренко та ін., дослідження постравматичних психічних порушень та психологічних особливостей - А. Ладик-Бризгалова, Р. Попелюшко, соціально-психологічні особливості - К. Логановський, М. Гресько, соціальна робота з комбатантами - І. Звєрєва, А. Капська, особ-ливості наснаження як практики ресоціалізації комбатантів з обмеженими фізичними можли-востями - Н. Кривоконь, допомога родині учасника бойових дій - Ю. Акименко, Т. Сила, Т. Коленіченко. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Науковцями приділена недостатня увага дослідженню ресоціалізації комбатантів. Постановка завдання. Вивчення теоретико-методологічних засад дослідження проблеми ресоціалізації комбатантів в Україні. Виклад основного матеріалу. Сутність ресоціалізації комбатантів розкрито як багатоаспектний процес повторного засвоєння комбатантом соціальних норм поведінки, цінностей, ролей, замість тих, що були характерними для нього до участі у воєнних діях, та результатом якого є нормальне та ефективне існування комбатанта у мирному соціумі. Висновки. Ресоціалізація комбатантів є складним багатоаспектим явищем, що характеризується змінами установок, цілей, норм і цінностей життя особистості після повернення її до умов мирного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Mykhalchuk, V. M., A. V. Kolomoyets, and Z. V. Hbur. "МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛОГІСТИКИ В УПРАВЛІННІ КОМУНАЛЬНИМ НЕПРИБУТКОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ᾽Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (March 25, 2020): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11210.

Full text

Abstract:

Мета: розкрити особливості застосування логістичних підходів в управлінні комунальним неприбутковим підприємством (КНП) закладу охорони здоров᾽я. Матеріали і методи. Аналіз (теоретичний огляд наукової літератури з проблеми дослідження); синтез, завдяки якому вдалося з’єднати окремі частини об’єкта у єдине ціле (наведення основних елементів медичного постачання та циклу потоку ресурсів у КНП закладу охорони здоров’я); порівняльний аналіз, що дозволив зіставити явища з метою встановлення схожості чи відмінності між ними. Результати. У статті висвітлено сутність поняття «логістика», «логістична система». Наведено основні функції та складові логістичної системи. Виокремлено елементи медичного постачання ресурсів у КНП закладу охорони здоров’я. Зображено цикл потоку ресурсів у КНП закладу охорони здоров’я. Визначено особливості застосування логістичного підходу в управлінні потоковими процесами медичних установ. З’ясовано, що у КНП галузі охорони здоров’я існують кілька видів потоків (пацієнтів, інформації, фінансів, матеріально-технічних ресурсів), які формують єдиний багатокомпонентний потік, де пацієнти є першочерговими об᾽єктами ефективного управління, оскільки від них залежить динаміка показників інших видів потоків. Ефективний механізм організації логістичних процесів, пов᾽язаних із потоками ресурсів і їх використанням у КНП закладу охорони здоров’я, є одним з елементів оптимізації бізнес-процесів. Зазначено важливість задіяної в бізнес-процесах сукупності потоків ресурсів, що впливає на формування ефективних логістичних систем управління. Розкрито принципи логістики, якими необхідно керуватися КНП закладу охорони здоров᾽я для розвитку логістичних систем: раціональності, цілісності, системності, ієрархії, інтеграції, формалізації і формування. Обґрунтовано необхідність впровадження логістичних інновацій у КНП. Запропоновано напрямки застосування логістики в управлінні КНП закладу охорони здоров’я. Висновки. Впровадження логістичних підходів допоможе підвищити рівень організації роботи медичних закладів, культури обслуговування хворих та, зрештою, розв’язати проблему самофінансування і матеріально-технічного забезпечення всієї галузі завдяки налагодженню їхньої рентабельної роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Запорожченко, О. В. "Ідентичність особистості в умовах інформаційного суспільства." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 1, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.900.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Коваленко, В. Є. "ВЗАЄМОДІЯ ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ." Педагогіка та психологія, no. 61 (April 2019): 81–90. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.09.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема взаємодії закладів позашкільної та загальної середньої освіти у процесі соціалізації дітей з інтелектуальними порушеннями. Уточнено сутність основних понять, охарактеризовано основні інститути соціалізації, встановлені основні логічні зв'язки між ними. Соціалізація дитини з інтелектуальними порушеннями розглядається як процес і результат засвоєння знань і навичок суспільного життя, формування загальноприйнятих стереотипів, норм і правил поведінки, освоєння прийнятих в суспільстві ціннісних орієнтацій, повноцінного включення в стандартні форми соціальної взаємодії та комунікації. Це в сукупності повинно забезпечити незалежний спосіб життя, ефективну соціальну та культурну інтеграцію. Встановлено, що в ситуації цілеспрямованого позитивного соціалізуючого впливу суспільства в осіб з інтелектуальними порушеннями реально сформувати соціально-значущі якості (інтереси, цінності, ціннісні орієнтації і цілі), які впливатимуть на самодетермінацію особистості на основі її внутрішньої і зовнішньої активності. Компенсаторну функцію в процесі виховання дітей з інтелектуальними порушеннями мають виконувати заклади позашкільної освіти, орієнтовані на соціальне виховання, формування соціально адаптованої особистості. Проаналізовано взаємодію закладів позашкільної і загальної середньої освіти як соціальну систему грамотного педагогічного впливу на соціалізацію дитини з інтелектуальними порушеннями. Формами організації взаємодії закладів позашкільної і загальної середньої освіти у процесі соціалізації дітей з інтелектуальними порушеннями є створення студентських об'єднань на базі закладів загальної середньої освіти художньо-естетичного, мистецького, туристсько-краєзнавчого, еколого-натуралістичного, спортивного, соціально-реабілітаційного та оздоровчого напрямів позашкільної освіти. Важливою умовою для цього є модифікація освітніх програм творчих об'єднань позашкільної освіти відповідно до потенційних можливостей і потреб дітей з інтелектуальними порушеннями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Макаренков, О. Л. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕЛІМІНАЦІЇ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ ІЗ ВИКОНАВЧО-РОЗПОРЯДЧОЇ РОБОТИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 21, 2020): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).182.

Full text

Abstract:

У статті досліджено правові засади елімінації ко-рупційних ризиків із виконавчо-розпорядчої роботи публічної адміністрації в умовах трансформації правової системи відкритого суспільства. Встановлено, що доброчесне виконання публічною адміністрацією функцій у відкритому суспільстві передбачає її від-повідність природно-правовій вимірності управління й правотворення, контролю і примусу, зумовленість роботи потребами людини і соціального прогресу, збалансованість владою парламенту і судів, незалежність внутрішніх структур одна від одної у питаннях змістовного наповнення своєї діяльності, відповідно до законодавчо визначеної компетенції, єдність систе-ми органів, антикорупційну стресостійкість, універ-сальність вирішення усіх підвідомчих питань у рамках країни та поза нею щодо власних громадян та інших цінностей, професійну та добропорядну ефективність. Підкреслено, що сама наявність знань і високоякісно-го законодавства, яке відповідає правовим стандартам відкритих суспільств, має обов’язково супроводжуватись реалізацією цих знань і норм у діях всіх органів виконавчої гілки влади держави, інакше нація буде не-минуче слабшати до тих пір, поки не зникне як єдине ціле соціальне утворення. Підсумовано, що уникненню корупційних ризиків та зменшенню їхнього потенціа-лу сприяє використання тих конституційних моделей публічного адміністрування, що найбільш ефективні для конкретного історичного моменту часу та засновані на ідеї верховенства права, зокрема й незмінності фун-даментальних положень, які стосуються прав людини і загальноправових питань устрою публічної влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Лобода, Ксенія. "СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ПРОТИДІЮ СЕПАРАТИЗМУ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 321–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.204.

Full text

Abstract:

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. У статті 2 зазначено, що Україна є унітарною державою. Очевидно, що в 2014 році Євромайдан спричинив кристалізацію цінності та територіальний сепаратизм різних регіонів України, що буде стимулюватися державними та громадськими організаціями сусідньої країни. Згідно з історичним досвідом, прихильники сепаратизму можуть вдатися до ненасильницьких акцій (пропагандистські акції, діяльність політичних партій, громадських рухів, проведення масових мітингів, референдумів тощо) для досягнення своїх цілей, а також до використання збройних форм і методів боротьби (терористичні акти, терористичні акти, диверсія, використання повстансько-партизанської тактики тощо). Відповідно, методи, які використовуються державами для збереження територіальної цілісності, можна приблизно поділити на два основні типи: ненасильницькі та насильницькі (насильницькі чи репресивні). Ненасильницькі методи включають політичні та економічні заходи, включаючи: обґрунтовану соціальну політику. Тимчасова окупація територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей негативно вплинула на весь спектр прав їх мешканців і, в багатьох випадках, спричинила їх вимушену міграцію. За даними Міністерства соціальної політики України, станом на жовтень 2019 року в Україні нараховували 1 мільйон 413,6 тисяч внутрішньо переміщених осіб з Донбасу та Криму. У тому числі - понад 785 тис. Пенсіонерів, 240 тис. Дітей та приблизно 48 тис. інвалідів. На думку міжнародних експертів, Україна не вживає достатніх заходів щодо поваги прав своїх громадян, які постраждали внаслідок анексії Криму та війни на сході, як це передбачено її зобов'язаннями відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 року. Дискримінація у здійсненні права на соціальний захист може вважатися однією з найпоширеніших форм дискримінації осіб, постраждалих внаслідок конфлікту. Право на соціальне забезпечення та захист є одним із основних прав людини, відображених у міжнародних договорах про права людини, учасниками яких є Україна. Право на пенсію є невід'ємною частиною соціального захисту та соціального забезпечення. Фактично додаткові умови отримання пенсії внутрішньо переміщеними особами не стосуються всіх інших пенсіонерів України, є дискримінаційними та не відповідають критеріям необхідності та пропорційності. Таким чином, сепаратистські процеси є негативними для української держави в цілому: механізм функціонування політичної системи порушений, легітимність центрального уряду падає, національна політика переживає кризу. Сепаратизм, загрожуючи суверенітету держави, підриває територіальну цілісність, порушує принципи геополітичної безпеки держави, знижує її міжнародний престиж та знижує соціальні стандарти для громадян. З огляду на викладене, для запобігання проявам сепаратизму необхідно підвищити соціальний рівень життя громадян, особливо на територіях, які потрібно повернути Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Міщенко, В. С. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДНИК ПРАВОВОЇ МОДЕЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 67–70. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.130.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню соціальної відповідальності як складника правової моделі сталого розвит- ку України. Встановлено, що найбільшою мірою триєдина проблематика сталого розвитку стосується господар- сько-правових засобів. Баланс екологічного, економічного та соціального компонентів є основним принципомЦілей сталого розвитку. Визначено, що реалізація зазначених принципів у господарському законодавстві зде- більшого концентрується на екологічному складнику – використанні природних ресурсів та особливостей еколо- гізації господарської діяльності. Зроблено висновок, що соціальному компонентові сталого розвитку не приділенодостатньої уваги, втім, саме він, на думку автора, є найбільш перспективним напрямом.Встановлено, що єдність економічних, соціальних та екологічних інтересів має реалізовуватись через відпо- відну систему взаємної відповідальності людини, держави, суспільства й бізнесу. Автором зроблено висновок,що для забезпечення сталого розвитку соціальна відповідальність бізнесу має не менше значення, ніж розви- нена економічна інфраструктура. Встановлено, що більшість підприємств орієнтовані на досягнення фінансових результатів, а не на соціальну перспективу, оскільки саме фінансова доцільність діяльності підприємстввизначає можливості їх існування та функціонування. Визначено, що популяризація корпоративно-соціальної відповідальності тісно пов’язана з економічними перевагами, які досягаються завдяки побудові соціальновідповідальної ділової репутації. У роботі проаналізовано природу соціальної відповідальності як добровільної ініціативи робити більше, ніж зобов’язаний за законом. Визначено, що соціальна відповідальність – цеунікальний феномен, який здатен поєднати державу, суспільство та бізнес. Автором зроблено висновок, щосаме інститут соціальної відповідальності найбільшою мірою впливає на суспільні відносини, які належатьдо Цілей сталого розвитку ООН, а тому відіграє ключову роль у процесі формування правової моделі сталогорозвитку України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Kochubeynyk, Olha M. "Соціальна механіка виробництва аномії: дискурсивний вимір." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 7, 2018): 92–104. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).136.

Full text

Abstract:

У рамках дискурсивного виміру вивчається соціальна механіка виробництва аномії. Актуальність дослідження обґрунтовується тим, що в суспільстві, яке перебуває у стані воєнного конфлікту, аксіологічні атестації зазнають граничної фрагментації відповідно до дискурсів окремих ідентичностей; унаслідок цього унеможливлюється функціонування конструктів “солідарність”, “консолідація”, “єдність цілей”, “взаємна довіра”, що створює ризики для існування суспільства загалом. Розглядаються основні положення теорії аномії Р. Мертона, які доповнюються принципами соціального конструкціонізму, а тому механіка виникнення аномії пов’язується із втратою елітами дискурсивного контролю над визначенням соціальності. Описано п’ять фаз виробництва аномії, кінцевим результатом чого стає виникнення інфантильного соціуму. Основою процесу визнається поява нових, нерегламентованих практик, що спрямовують суспільне життя на “адаптацію з пониженням”, тобто нав’язують спільноті спрощено-примітивні соціальні настановлення. Частина цих практик входить у суперечність із фундаментальними цінностями та місією панівного дискурсу, а також запускає процеси групової поляризації. Останні ж спричинюють, по суті, виникнення ерзац-еліт, тобто умовної соціальної групи, що виходить на суспільну арену з іншою місією – задовольнити передусім власні потреби. Домінування ерзац-еліт призводить до послаблення механізмів формального і неформального контролю, нестійкості оцінних критеріїв, хабітуалізації соціальних практик, що суперечать морально-етичним конвенціям, і зрештою – до інфантильного соціуму. Зроблено висновок, що гострі соціальні зміни – це лише передумови, на тлі яких відбувається примітивізація соціальних настановлень особистості та фрагментація аксіологічних атестацій, а тому аномія, яка зазвичай особистісно детермінована, є складнокоригованим станом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Ольшанський, О. В., М. Д. Крамчанінова, and С. В. Какацій. "Вплив ініціативи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу на соціально-економічний розвиток регіонів України." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6 (270) (November 10, 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-41-46.

Full text

Abstract:

У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Зіборова, О. О. "ЦІЛІСНА ГРУПА ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ МАТЕРИНСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 37–40. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.7.

Full text

Abstract:

Бурхливі соціальні зміни у суспільстві останнім часом значно збільшили діапазон цінностей і різноманітних ролей жінок. Вивчення соціально-психологічних відносин матері постають особливо актуальним для виявлення закономірностей залежності психологічного стану жінки та проявів її материнського ставлення (МС) саме від соціальних установок конкретної культури й особливостей взаємодії матері з іншими людьми. Досить гостро проблема взаємодії з оточуючими постає для матерів, які виховують дитину з відхиленнями у психофізичному розвитку. Дослідження особливостей прояву МС у сім’ї, котра виховує дитину з особливими потребами, зосереджені головним чином у напрямку корекції. Наявна залежність як психічного стану матері дитини з особливими потребами, так і материнського ставлення від соціально-психічних відносин визначена багатьма дослідниками, але вивчена недостатньо. Мета роботи – дослідити видозмінення материнського ставлення до дитини з особливими потребами під пливом її соціальних відносин у спеціальній цілісній групі. У статті розглянуті особливості психологічної травми матері дитини з особливими потребами, виокремлені складники структури психотравми матері від порушень і визначена їх соціальна зумовленість як проявів порушення соціальних установок і взаємовідносин жінки при народженні дитини з вадами розвитку. Як соціально-психологічну технологію компенсації дефіцітарності материнської сфери та підвищення життєстійкості жінок розглянуто вплив цілісної групи матерів, які виховують дітей з особливими потребами та мають спільні цілі, задачі, долі. Емпірично досліджена динаміка показників стилю материнського ставлення та складників життєстійкості у матерів дітей з особливими потребами до та після участі у заходах цілісної групи впродовж року. Для діагностики застосовані авторський опитувальник визначення стилю материнського ставлення та методика діагностики життєстійкості С. Мадді. Результати обстеження показали позитивну динаміку зазначених психологічних властивостей у всіх жінок, найбільші зміни виявлено у жінок, котрі проявляють тривожний та амбівалентний стиль материнського ставлення до дитини з особливими потребами. Підвищення рівня показників залучення, контролю, прийняття ризику та рівня адекватності стилю материнського ставлення підтвердило ефективність впливу цілісної групи на соціалізацію матерів і їхніх дітей з особливими потребами. Новизна дослідження полягає в аналізі застосування спеціального соціального середовища для матерів дітей з особливими потребами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Долгальова, Олена, and Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.

Full text

Abstract:

Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру. Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України. Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку. Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Побокіна, Галина. "Оптимізація процесу життєвого вибору особистості у віці ранньої дорослості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 203–9. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-203-209.

Full text

Abstract:

У статті розкрито особливості оптимізації процесу життєвого вибору особистості у віці ранньої дорослості. До соціально-психологічних особливостей здійснення життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості віднесено: вікові особливості розглянутого періоду онтогенезу, які детермінуються культурно-історичними, психофізіологічними і психолого-індивідуальними характеристиками особистості, її життєвою позицією та життєвими завданнями; пролонгованість у часі; спрямованість у майбутнє; усвідомлення відповідності своїх професійних і особистісних якостей вимогам професії; ступінь сформованості системи ціннісних орієнтацій та життєвих смислів і надання переваги актуальному варіанту життя. Доведено, що особливості життєвого вибору залежать від гендерних особливостей та структури особистісної та соціальної зрілості, що дозволило запропонувати типологію зрілості/незрілості у контексті здійснення життєвого вибору. Визначено соціально-психологічні ресурси та барʼєри здійснення життєвого вибору в період ранньої дорослості, повʼязані з параметрами соціально-психологічної адаптації, індикаторами взаємодії з соціальним оточенням, параметрами внутрішньої/зовнішньої мотиваційної орієнтації, базовими потребами, показниками допитливості, відповідальності особистості, параметрами її самоставлення, як усвідомлюваними, так і імпліцитними, мотиваційної індукції і життєвих орієнтацій. Розроблено та апробованобагаторівневу соціально-психологічну програму оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості, яка складалася з мотиваційно-діагностичного,корекційно-розвивального та аналітико-моніторингового етапів із застосуванням методів і технік екзистенціальної, когнітивної, поведінкової корекції, терапії творчим самовираженням та ін. Проведена у межах програми корекційно-розвивальна робота позитивно вплинула на смислову сферу учасників. Встановлена значна позитивна динаміка показників за субшкалами смисложиттєвих орієнтацій, що свідчить про підвищення осмислення життя, появу цілей в житті, впевненості у досягненні поставлених цілей; сприятливе емоційне сприйняття життєвого процесу в цілому. Зміни смислової сфери особистості в період ранньої дорослості позитивно вплинули на її ціннісну сферу, що виразилося, зокрема, у підвищенні цінності досягнень, і вказувало на зростання значущості суспільного визнання, успіху у житті, своєї компетентності, цілеспрямованості та сприяло оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості. Ключові слова: особистість, період ранньої дорослості, особистісна зрілість, соціальна зрілість, життєвий вибір, соціально-психологічна корекція.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Бучнєв, М. М., Н. О. Держак, and Р. В. Овчаренко. "Актуальні питання стратегічного управління пріоритетними напрямами розвитку регіону." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6(262) (December 23, 2020): 20–25. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-262-6-20-25.

Full text

Abstract:

Розглянуто соціально-економічні проблеми розвитку регіону в умовах трансформаційних процесів, проблеми соціальної стабільності та розвитку населення, збереження навколишнього середовища. Визначені стратегічні напрями пріоритетного розвитку Луганської та Донецької області з урахуванням розроблених стратегій розвитку до 2027 року. Глобальною метою соціально-економічного розвитку регіону є забезпечення повного матеріального добробуту та всебічного особистого розвитку населення регіону, що визначає стратегічні цілі та критерії за виділеними системами управління регіону. Мета розробки стратегії розвитку регіону полягає в пошуку джерел ефективності та підвищення соціально-економічного розвитку регіону на основі зростання матеріального добробуту та всебічного особистого розвитку громадян. Прогноз соціально-економічного розвитку регіону є складною науковою проблемою, яка до цього часу не доведена до оптимізації прийняття рішень на основі макроекономічних математичних моделей. Мета прогнозу полягає в науковому обґрунтуванні планів соціального та економічного розвитку регіону на основі поставлених глобальних цілей щодо соціальних нормативів якості життя населення та вибору раціональних варіантів, виходячи з наявних ресурсів. Запропоноване зниження податкового тиску та інституційне забезпечення є елементами механізму реалізації економічної стратегії. Для забезпечення ефективності існування організації необхідно направляти фінансові потоки на розвиток тих напрямів, які є інноваційними. Також в рамках регіонального розширення слід дотримуватися диверсифікованих позицій, які включають в себе інноваційні рішення маркетингового, товарного, управлінського характеру, які дозволяють організації домогтися позитивних економічних результатів. Залучення іноземних інвестицій в економіку регіону можливе за умови стабілізації економіки та фінансової системи, активізації євроінтеграційних процесів в Україні, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіону та привабливих умов ведення бізнесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Бергхауер-Олас, Емьовке Ласлівна. "БАГАТОАСПЕКТНА СОЦІОМЕТРІЯ МИРЕІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 48–55. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.7.

Full text

Abstract:

Присутність однолітків відіграє особливо важливу роль у житті школярів, оскільки діти проводять усе більше часу у компанії однолітків й поступово вчаться знайти своє місце у групі шляхом засвоєння норм. Обставини організації групи, ролі у соціальних формуваннях, а також досвід й спогади про дружні відносини також мають кардинальне значення. Основна мета цієї статті – шляхом аналізу міжнародної спеціалізованої літератури з відповідної теми, а також представлення емпіричних досліджень, зосередитись на потенційному дослідницькому методі багатоаспектної соціометрії Ф. Миреі як методі вивчення соціальних відносин. Ф. Миреі шукав інший тип соціометрії порівняно з попереднім методом, який дійсно аналізує суспільство; який не тільки вказує на місце людини у ньому, але й характеризує саме суспільство, дозволяє визначити людську спільноту (конгломерат) як соціально-психологічну одиницю. На підставі критеріїв відбору багатоаспектної соціометрії можливо локалізувати суттєві відхилення від тез Я. Морено. Понад усе, вона відображає інтерпретацію соціальної позиції членів групи як доповнення до соціальної позиції досліджуваного формування з метою отримання інтерпретаційної підтримки про малу групу як соціальну одиницю. По-друге, вона обов’язково містить відносини в соціальному полі зі всіма його підрозділами, ієрархіями та взаємозв’язками. По-третє, вона передбачає цілі, які сприяють наданню додаткової інформації про мотиви, вибір та належність до соціальної сфери. Задля правильного керування групою або класом, вчителю необхідно знати внутрішню динаміку групи, глибинні, приховані події, які можуть слугувати важливим орієнтиром у виборі методів керування. Відмінний спосіб зробити це – провести соціометричне опитування. Сьогодні застосування цього методу несправедливо відійшло на другий план у психолого-педагогічній практиці, частково через його надзвичайну трудомісткість. На противагу цьому, ця публікація пропонує наочну перспективу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Сікалюк, А. І., and В. А. Пермінова. "ПЕДАГОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСІТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 177–81. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-27.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено педагогічний підхід до процесу формування соціально- етичних цінностей у здобувачів вищої освіти, зокрема менеджерів. Обґрунтовано сутність і структуру соціально-етичних цінностей як особистісних якостей майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Під впливом цілеспрямованої взаємодії викладача та студента вищого навчального закладу об’єктивні, гуманістичні, загальнолюдські етичні цінності виступають у ролі предмета пізнання та переживання їх як потреб, що спонукають до реалізації цих цінностей у житті. Соціально-етичні цінності мають своє поле в прояві професійно-етичних цінностей, вони відображають систему та характер суспільних відносин. У практиці вони проявляються в поведінці особистості, залежать від професійних функцій і конкретних соціальних ролей. Визначено професійні функції менеджера, які допомагають фахівцю зрозуміти суть розподілу та координації різних видів праці, необхідність проєктування цілей і шляхів їх досягнення, стимулювання, мотивації на досягнення успіху у позитивно спрямованій взаємодії всіх учасників процесу, аналіз, контроль і корекція вчинків та уміння реалізовувати стратегічний план дій, які у сукупності впливають на прийняття рішень і поведінку виконавців: теоретичні, економічні, політичні, соціальні, етичні, естетичні, релігійні. У результаті проведеного пілотного дослідження було виявлено змістову характеристику складників процесу формування соціально-етичних цінностей майбутніх фахівців. Для напряму підготовки «Менеджмент» загалом окреслено окремі соціально-етичні цінності, які реалізуються в практичній діяльності в різних ситуаціях: цілеспрямованість під час проєктування мети та завдань діяльності; соціальна відповідальність за результати власної діяльності та діяльності партнерів чи підлеглих; взаємодія (співпраця) як прояв позитивних дій з метою поліпшення якості результатів; справедливість у вирішенні професійних проблем; толерантність (повага) у вирішенні професійних завдань і розподілі функціоналу учасників. Доведено, що рефлексія є своєрідним умінням студента здійснювати самооцінку, самоаналіз, самокорекцію власної поведінки, власної діяльності. При цьому зазначено, що саме професійна рефлексія передбачає усвідомлення особистістю себе як носія певних професійних соціально- етичних цінностей, які проявляються як відображення стандартизованої професійної поведінки, зумовленої конкретною ситуацією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Burmaha, N. V. "Мережеві спільноти як нова форма соціальної організації в умовах постмодерну." Grani 19, no. 4 (March 4, 2016): 63–68. http://dx.doi.org/10.15421/1716079.

Full text

Abstract:

У даній статті розкривається підхід до трактування сутності поняття мережевої спільноти, в рамках якого пропонується розглядати його як новий вид соціальної організації, що обґрунтовується специфікою функціонування нашого суспільства в умовах постмодерну. Виділено два основних підходи в дослідженні мережевих спільнот: перший підхід розглядає соціальні мережі в класичній, традиційній інтерпретації модерну як особливий вид соціальної структури, а другий підхід репрезентує соціальні мережі як специфічне віртуальне утворення, соціальну структуру віртуальної Інтернет реальності. Виявлено спільні риси соціальної організації і мережевого співтовариства: наявність постійної комунікації між учасниками групи, об’єднаних певними спільними інтересами і цілями, а також наявність певної ієрархії серед учасників спільноти і правил поведінки, реалізації комунікації. Відмінні риси: мережеве співтовариство є більш неформальним, надаючи своїм учасникам значну свободу дій у реалізації своїх цілей і задоволенні потреб, повна віртуалізація комунікацій, відсутність прямої взаємодії під час спілкування, в умовах, коли основним ресурсом для взаємообміну у віртуальних мережевих спільнотах є інформація. Показано, що в процесі виникнення, розвитку і поширенні мережевих спільнот основоположна роль належить сучасним комунікаціям, а саме – їх об’єднання в стійку і взаємопов’язану сукупність мереж, зокрема мережевих спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Щирба, М. "Розуміння права на здоров'я у Цілях сталого розвитку." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/8.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано положення глобальних Цілей сталого розвитку, які були затверджені у 2015 р. на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони вказують на тенденції розвитку прав людини і визначають основні завдання цивілізованих народів, які повинні бути досягнуті до 2030 року. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) та соціальних факторів. Доведено, що Мета 3 «Забезпечення здорового життя» прирівнюється до права на медичні послуги – важливе саме по собі через мету, яка є практичним засобом досягнення поставленого завдання. Також право на охорону здоров'я має стосуватися не лише медичних послуг, а й соціальних та економічних детермінант стану здоров'я. Право на охорону здоров'я включає дві вагомі методологічні складові: не лише право на доступ до медичних послуг, але і соціальні і економічні детермінанти стану здоров'я людини. Аргументовано, що міжнародне співтовариство пріоритетно акцентує увагу виключно на тих елементах, які визначені в Цілі 3, при цьому не допускає широкого тлумачення завдань в сфері охорони здоров'я. Найбільшу увагу в тексті рекомендацій приділено гендерному насильству, здоров'ю матері і дитини, соціально-економічним детерминантам здоров'я, а також системі охорони здоров'я і надання медичних послуг. У той же час питання здоров'я окремих категорій населення (підлітків, представників національних меншин, людей з обмеженими можливостями) розкриті досить фрагментарно. Також не всі теми охорони здоров’я отримали однаковий ступінь висвітлення в рекомендаціях ООН. Так, в рекомендаціях достатньо поверхнево висвітлено піходи до профілактики та лікування психічного здоров'я та неінфекційних захворювань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Капустян, Віктор Васильович. "ОЦІНКА ДІЄВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 52–59. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-7.

Full text

Abstract:

Здійснено оцінку дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах державотворення. Проаналізовано рівні, на яких реалізується соціальне партнерство в Україні: національний рівень, галузевий рівень та локальний рівень. Досліджено роль Кабінету Міністрів України, котрий виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об’єктами державної власності. Наголошено на дієвості створення Національної тристоронньої соціально-економічної ради як консультативно-дорадчого органу при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Окреслено її основні завдання та запропоновано удосконалити її роботу шляхом надання Національній раді можливості забезпечення оптимального співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги в країні. У доповнення до функціонування комісії із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів наголошено на доцільності створення комісії з цін та ціноутворення. Розглянуто законодавчі колізії функціонування Національної тристоронньої соціально-економічної ради, дотримання регламенту та положень його функціонування. Передбачено результативність створення в складі Національної тристоронньої соціально-економічної ради тристоронньої антикризової комісії за участі представників влади, роботодавців і профспілок, у якій сторони мають консолідувати зусилля для вдосконалення соціально-трудових відносин, недопущення зниження рівня соціальних ґарантій для працівників. З’ясовані основні перешкоди досягнення дієвого соціального партнерства в Україні. Мета статті. Метою статті є дослідження та аналіз дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах. Методологія. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі простежується значна увага з боку представників різних наук до проблем соціальної взаємодії. Так, проблемні питання соціального партнерства розглядали Н. Грошилін, К. Гутуряк, В. Давиденко, Н. Діденко, А. Колосок, А. Колот, С. Процюк, В. Скуратівський, В. Співак, В. Цвих тощо. Наукові здобутки зазначених дослідників слугують теоретичною та методологічною базою даного дослідження. Наукова новизна. Визначено особливості та підходи до діяльності головних інституцій соціального діалогу на національному рівні в Україні, участь в яких визначається на основі статусу «репрезентативності». Висновки. Для підвищення ефективності діяльності профспілок та досягнення поставлених перед ними цілей у формуванні, представленні та забезпеченні прав та інтересів у трудовій діяльності коло напрямів та адресатів повинно бути звужено. Концентрація зусиль на головних напрямах регулювання соціально-трудових відносин дозволить ефективно захищати інтереси осіб найманої праці, а в результаті – підвищити результативність профспілкової діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Dreval, Yu D. "Участь Міжнародної організації праці у формуванні та вдосконален- ні програми гідної праці." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 74–80. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.07.

Full text

Abstract:

Метою статті є систематизація основних документів Міжнародної організації праці з проблематики гідної праці і уточнення на цій основі суті нормативно-правового забезпечення та тематичного структурування програми гідної праці. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальності програми гідної праці як документа, в якому надається та конкретизується комплекс заходів із врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. На основі застосування комплексного та міждисциплінарного підходів обґрунтовується концепт гідної праці як такий, що має належне нормативно-правове забезпечення та чітке тематичне структурування. Висновки. У діяльності Міжнародної організації праці виразно спостерігаються декілька ключових рішень, які на десятиліття наперед визначають спрямованість розвитку міжнародних соціально-трудових відносин. У цьому сенсі непересічне значення відводиться програмі гідної праці, в якій розкривається зміст основних принципів і прав у сфері праці. Програма гідної праці, яку було вперше подано у 1999 р., творчо розвивається та конкретизується на основі Декларації МОП основних принципів і прав у світі праці 1998 року, а також Декларації МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації 2008 року. Відтак ця програма має розглядатися в якості системного явища, в якому надається та обґрунтовується комплекс заходів з врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. Першочергово це стосується чотирьох стратегічних цілей МОП: основні принципи та права у світі праці; зайнятість; соціальний захист та соціальний діалог. У базових документах МОП також розкривається зміст та наводиться належне структурування зазначених цілей, що може розглядатися в якості надійної основи для додаткового обґрунтування критеріїв гідної праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Kravtsov, Y. S. "Комунікативна раціональність як феноменологічна складова правової ідентифікації." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 109–14. http://dx.doi.org/10.15421/171875.

Full text

Abstract:

Зміни, що відбуваються в сучасному світі, сучасна соціокультурна ситуація, вимагають від сучасної людини мобільності і адекватної відповіді на сучасні вимоги суспільства, ставлять її перед необхідністю перегляду традиційних цілей і орієнтирів. В статті автор показує, що у педагогічному плані це означає, що основним результатом освіти повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а набір сучасних ключових компетенцій в інтелектуальній, соціально-правовій, комунікативній, інформаційній сферах. Автор виходить з того, що на зміну старій парадигмі сьогодні приходить парадигма інтерсуб’єктивного розуміння і комунікації. Фокус сьогоднішніх досліджень перемістився від когнітивно-інструментальної до комунікативної раціональності. Автор зазначає, що особливістю сучасного соціального пізнання, яка задає нову парадигму, є те, що воно здійснюється через аналіз того, якими уявленнями опосередковано саме пізнавальне ставлення до соціальних феноменів, що супроводжується глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, змін у соціально-комунікативній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Ткаченко, Н. Е., and Д. Ю. Дрожжин. "Мотиваційне забезпечення соціальної відповідальності державних службовців." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(257) (February 10, 2020): 70–76. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-257-1-70-76.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано, що службова відповідальність державних службовців заснована на їх соціальній відповідальності, у складі якої досліджено такі її види як матеріальна, юридична і громадська. Відносно матеріальної та юридичної соціальної відповідальності сформовано мотиваційне забезпечення, яке включає опис цілей і методів, що відповідають кожному виду відповідальності. Методи мотиваційного забезпечення юридичної і матеріальної відповідальності носять більшою мірою примусовий і обмежуючий характер. Вони здатні сформувати відчуття боргу, провини, обов'язку і негативно впливати на особу у разі їх застосування. Проте розуміння і усвідомлення юридичної і матеріальної відповідальності дозволяє навпаки попередити і обмежити виникнення соціально безвідповідальної поведінки державних службовців. До складу громадської соціальної відповідальності державних службовців віднесено такі її види як етична і прийнята на себе відповідальність. Етична відповідальність припускає здійснення етично відповідальної поведінки держслужбовцями і заснована на дотриманні принципів етики.Прийнята на себе відповідальність обумовлена бажанням державного службовця внести свій внесок у розвиток суспільства, держави, до якої його не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Цей вид відповідальності носить виключно добровільний характер. Можливості формування громадської соціальної відповідальності державних службовців знаходяться в межах внутрішньої мотивації, тому в процесі дослідження визначено бажаний склад мотивів і цілей особи державного службовця, наявність і розвиток яких сприяє формуванню етичної і прийнятої на себе відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Іванюта, Ольга, and Олена Яницька. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 16 (July 1, 2021): 63–68. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.213.

Full text

Abstract:

У статті здійснена спроба теоретичного узагальнення наукових доробок актуальної проблеми розвитку цілепокладання у юнацькому віці. Висвітлено проблему поетапного формування цілепокладання : формування цілі та її досягнення у студентів. Проаналізовано значимість, зміст мотивів, структуру потреб, які визнають особливості цілепокладання. Обґрунтовано проблему : цілепокладання створює певне направлення у житті, однак, більшість студентів мають невисокі показники за критерієм «цілі в житті». У статті висвітлено функціонально-значимі компоненти, а саме: мотиви, цілі, дії; проаналізовано дослідження щодо мотивації студентів до цілепокладання, в якій переважають егоїстичні мотиви, а соціальні, пізнавальні дослідницькі - є другорядними , а також – дослідження гендерних особливостей цілепокладання у студентської молоді. У статті акцентовано увагу на тому, що механізм цілепокладання не обмежується лише мотивами. Він включає сферу потреб, на основі яких і виникають цілі. Описано структуру потреб: їх стан в даний момент, бажаний стан, переживання відмінності між ними та намагання досягти бажаного. Таким чином, ціль зберігає всі компоненти потреби. Доведено, що дослідження ціле покладання - це аналіз мети в потребувально-мотиваційній сфері. На основі аналізу першоджерел показано, що цілі разом з мотивами надають діяльності особистісний характер, тому важливим є складання плану реалізації цілі в процесі діяльності. Проаналізовано роль здібностей у цілепокладанні. Зазначається, що саме здібності ( у першу чергу до навчання та праці) сприяють успішному виконанню запланованої діяльності. На основі здійсненого аналізу досліджень обґрунтовано положення про те, що цілепокладання – це не лише діяльність, але й – здібності, які можна розвинути за певних умов (Попов, Дмитрієва). Здійснений аналіз психолого-педагогічних аспектів дослідження цілепокладання може бути основою добору методик вивчення цілепокладання у здобувачів вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Sushyi, Olena. "Націєтворчий процес у координатах соцієтальної кризи в Україні." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 7–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).19.

Full text

Abstract:

Пропонована стаття є продовженням серії авторських публікацій, присвячених проблемі українського націєтворення, в яких, зокрема, було здійснено ретроспективний аналіз та систематизовано консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України, виокремлено комплекс чинників (чинники соціальної поляризації, чинники деструктивної / негативної консолідації), що перешкоджають загальнонаціональному єднанню та примиренню українського соціуму в умовах нової соціальної реальності. Мета дослідження, результати якого представлено в статті, полягала в тому, щоб структурувати консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України в кількох залежних системах координат та показати, що в сукупності вони відтворюють складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, які, зі свого боку, пояснюється діалектика консолідаційності та конфронтаційності українського націєтворення. Описано системи координат, що оприявлюють зрізи соцієтальної кризи, а саме: системні координати, унаявлені кризою основних сфер соціальної системи (політико-правової, економічної, соціальної, культурної); структурні координати, де полюсами є криза інституцій, криза інтересів та цілей, криза цінностей, криза ідентичностей; темпоральні координати, що відтворюють кризові цикли національно-державного розвитку України; соціально-психологічні координати, що дають змогу розглянути проблему кризової (масової) свідомості на рівні соціально-психологічних феноменів (за домінуючим типом соціальних переживань та формами соціально-психологічного мислення). Кожен з перелічених кризових зрізів характеризує цілком конкретний аспект соцієтальної кризи, який можна розглядати як у відносній автономності, так і в щільній взаємозалежності з іншими її аспектами. У своєму поєднанні в кожному новому зрізі компоненти соцієтальної кризи відтворюють її нову якість (ефект синергії). У сукупності вони формують складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, де кожне явище (компонент її структури) можна розглядати і як причину, і як наслідок конфліктно-конфронтаційних тенденцій національно-державного розвитку України. Багатофакторна модель соцієтальної кризи в Україні структурується низкою похідних моделей, що відображають її кризові зрізи у відповідних системах координат, як-то: контурна двовимірна модель соцієтальної кризи (системно-структурні координати); циклічна модель соцієтальної кризи (темпоральні координати); соціально-психологічна модель соцієтальної кризи (соціально-психологічні координати).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Блискун, Олена. "Система соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 180–91. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-180-191.

Full text

Abstract:

У статті визначено концептуальні засади системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, основу якої складала інтегративно-інваріантна технологія розвитку соціально-психологічної спроможності молоді, яка спирається на теорії соціалізації, когнітивно-біхевіоральний, системно-інтегративний та генетико-моделюючий підходи і включає методи корекції скриптів в процесі активного соціально-психологічного навчання, самоперепрограмування і творчість, як свідоме оформлення цілісного сценарію власного життя. На основі сукупності критеріїв і показників ефективності процесу реінтеграції виділені і описані рівні соціально-психологічного забезпечення цього процесу. На їх основі виявлено типологічні особливості груп респондентів, що сприяють підвищенню їх соціального потенціалу, створенню умов для успішної соціокультурної адаптації та процесу реінтеграції загалом, вибору напрямку діяльності у роботі з кожною з груп, визначення найбільш ефективних засобів і методів на основі використання методичної, ресурсної та організаційної складових запропонованої системи. Доведено, що впровадження системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму дозволяє значно підвищити соціально-психологічну спроможність молоді та ефективність цього процесу, оскільки забезпечує більш інтенсивний розвиток стилю саморегуляції поведінки і її компонентів; загального рівня антиципації і її складових; формування адекватної самооцінки; просоціальної переорієнтації екзистенційних цінностей, оптимальної й позитивної корекції життєвих цілей, зміни моральних настановлень та реконструкції свідомості і самосвідомості; сприяє позитивній корекції деструктивних соціальних установок і особистісних розладів у молоді. Встановлено обернено-пропорційний звʼязок між віком і ефективністю інтегративно-інваріантної технології та виявлено, що заходи системного впливу були більш ефективними для групи соціально-психологічно неспроможних респондентів зі зниженим соціальним потенціалом у порівнянні з групою респондентів з низьким соціальним потенціалом. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Rudan, Natalia S. "Генезис та еволюційні трансформації економічної культури: соціально- філософський аналіз." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 3 (April 20, 2018): 124–31. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171848.

Full text

Abstract:

Вивчено генезис та еволюційні трансформації економічної культури під кутом зору соціальної філософії, що дало можливість отримати системну інформацію про перетворення економічної культури, розвиток економічної культури в сучасному суспільстві. Уточнено сучасне розуміння значення економічної культури як «проекції» культури (в її широкому розумінні) на сферу соціально-економічних відносин. Досліджено модель «економічної людини» – «homo economicus», що полягає у: раціоналізмі, егоїстичному індивідуалізмі, бажанні до насолоди та прагненні уникнути страждань скрізь, де це тільки можливо. Затверджується взаємозв’язок та взаємодія економічних і соціальних процесів як необхідна складова економічної стабільності суспільства. Встановлено значення трансформації економічних систем для фактичного благополуччя сучасної людини, що полягає в його економічній поведінці. Виявлено смисловий зміст раціональної поведінки, необхідної для успішного розвитку сучасного українського суспільства. Показано значення економічної культури для успішного розвитку сучасного суспільства, що полягає у: з’єднанні економічного і соціального середовища в єдине ціле; економічній поведінці людини; втіленні духовних цінностей та інтересів у матерію дій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Панов, М. С. "Соціально-психологічна адаптація особистості: дослідження феномену." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 255–66. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-255-266.

Full text

Abstract:

Актуальність: запропонована тема дослідження особливостей соціально-психологічної адаптації особистості є особливо актуальною в умовах сучасного суспільства, коли загальні соціальні перетворення сприяють загостренню питань адаптації для окремих категорій населення, зокрема, для внутрішньопереміщених осіб. Мета дослідження полягає у з'ясуванні впливу соціальної ситуації на особливості соціально-психологічної адаптації особистості (на прикладі внутрішньо переміщених осіб (ВПО)). Методи: опитувальник для діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс, Р. Даймонд), тест-опитувальник «Самовідношення» (В.В. Столін, С.Р. Пантєлєєв). Результати: отримані в результаті проведеного дослідження дані дозволили окреслити основні тенденції за особливостями соціально-психологічної адаптації безробітного населення та з'ясувати специфіку цього процесу у внутрішньопереміщених осіб, які знаходяться в ситуації безробіття. Специфіка процесу соціально-психологічної адаптації для даної категорії досліджуваних безперечним чином взаємопов’язана з певними аспектами їх особистісного самоставлення. Так, безробітні з числа ВПО мають нижчий рівень інтегрального самоставлення, а саме більш низький рівень самоповаги, аутосимпатії та очікуваного ставлення оточуючих. В той самий час, вони меншою мірою схильні до самозвинувачення, а також відрізняються вищими показниками за шкалами самокерівництва та самопослідовності, що знову таки вказує на їх вищу готовність до досягнення визначених цілей та завдань. Висновки: отримані дані вказують на наявність певних складнощів в процесі соціально-психологічної адаптації безробітних, які належать до внутрішньопереміщених осіб, що пов’язано з об’єктивною неможливістю впливати на деякі життєві обставини, а також на відповідні утруднення у адаптації до нових умов життя та соціального оточення, що безперечним чином загострює перебіг адаптаційних процесів для даної категорії досліджуваних. Поряд із цим, нижчий рівень ескапізму у безробітних з числа ВПО засвідчує готовність до подолання нагальних труднощів на шляху до досягнення значущих життєвих цілей. Зазначені особливості та закономірності наголошують на необхідності своєчасного надання кваліфікованої психологічної допомоги та підтримки щодо оптимізації соціально-психологічної адаптації безробітних, які належать до внутрішньопереміщених осіб, що є однією з важливих проблем сучасної психологічної практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.

Full text

Abstract:

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Kuzmin, V. V. "Понятійно-категоріальний апарат соціології кар’єри." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 17, 2017): 48–54. http://dx.doi.org/10.15421/1717132.

Full text

Abstract:

Автором відзначено, що поняття «кар’єра» – складне й багатомірне. На сьогодні це поняття в соціологічному дискурсі залишається недостатньо дослідженим. Визначено, що це сталося тому, що за радянського та пострадянського історичних періодів дослідження здійснювалось у межах соціології економіки та соціології праці. У рамках роботи було проаналізовано поняття «кар’єра» та його похідні в рамках соціологічного дискурсу і скориговано його з урахуванням сучасних соціологічних знань. У статті розглянуто контекстність вживань поняття «кар’єра» та його ґенезу. Наведено приклади конкретних соціальних маркерів, що визначають історичні та соціальні особливості вживання поняття в українському соціологічному дискурсі. Визначено особливості ексергічності поняття «кар’єра», що дає можливість досліджувати концептуальність змісту кар’єри відносно її соціальної важливості в контексті актуальних соціальних процесів та практик. Проаналізовано автором генезис поняття «кар’єрні амбіції» як акумуляції ресурсів для професійного розвитку своєї особистості з метою реалізації свого кар’єрного сценарію, деталізовані особливості структури кар’єри та її похідних. Стратегія кар’єри може розглядатися як визначення на основі своїх стратегічних кар’єрних цілей у сфері побудови своєї кар’єри та кола потенційних можливостей для самовдосконалення та самореалізації в рамках трудової діяльност

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Sushyi, Olena. "Прогностичний потенціал соціально-психологічних досліджень: від теорії до практики." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 19–31. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).209.

Full text

Abstract:

У статті порушено проблему розроблення методичного базису психологічного забезпечення соціального прогнозування як науково-теоретичної та предметно-практичної діяльності. Її актуальність зумовлена запитом на підготовку психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління, що передбачає застосування психологічно обґрунтованих підходів у прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Мета статті полягає у визначенні прогностичного потенціалу соціально-психологічних досліджень, а також окресленні перспективи переходу від теоретичного до практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. Для цього запропоновано низку теоретичних положень, що обґрунтовують науково-методичні засади психологічного забезпечення соціального прогнозування. В їх основу покладено визначення предмета соціально-психологічної науки, яким задаються основні параметри соціально-психологічного ракурсу в прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Відповідно до кожного з визначених теоретичних положень запропоновано принципи психологічного забезпечення соціального прогнозування. Змісту першого теоретичного положення, що визначається змістовими координатами методологічного простору соціально-психологічного теоретизування (за М. Слюсаревським), відповідає принцип онтологічної рівноцінності індивідуальних та надіндивідуальних форм психіки. Змісту другого теоретичного положення, що стосується онтології психічного в усій різноманітності його соціальних виявів (згідно з концепцією соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського), відповідає принцип історико-культурної контекстуальності. З огляду на згадані теоретичні положення та відповідні принципи розглянуто три теоретичні моделі як приклади застосування соціально-психологічних підходів для цілей соціального прогнозування, а саме: теоретичну модель типології та актуалізації соціально-психологічних проблем у межах культурно-історичного циклу (М. Слюсаревський), синтетичну модель «універсального епохального циклу» (Е. Афонін), багатофакторну модель соцієтальної кризи (О. Суший). Визначено, що чим вищим є рівень теоретичного узагальнення проблем суспільного розвитку на конкретному відрізку соціально-історичного часу, тим менш значущим може видаватися завдання як розроблення психологічно обґрунтованих підходів до здійснення соціального прогнозування, так і розроблення психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління. Проведене дослідження дало підставизробити низку висновків, що визначають перспективу подальшого теоретичного обґрунтовування науково-методичних засад та практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. По-перше, стверджується, що прогноз може виконувати як попереджувальну, так і мотиваційну функцію. Відповідно, обґрунтовується необхідність застосування альтернативного (відмінного від екстраполяції) алгоритму прогнозування, що враховуватиме мотиваційну та попереджувальну функції в прогнозуванні соціальних процесів, дозволятиме визначати бажаний (або небажаний) майбутній стан системи/об’єкта та обирати способи його досягнення (чи уникнення). По-друге, визнається, що, розробляючи психологічно обґрунтований соціальний прогноз, слід враховувати як ситуаційні, так і середовищні чинники суспільного розвитку, тобто слід зважати не тільки (і не стільки) на особистісні диспозиції, сформовані на основі попереднього життєвого досвіду,а й на особливості ситуації, в якій перебувають у цей момент люди, та відповідний (характерний для ситуації) психологічний стан соціальних груп і спільнот. Зрештою, по-третє, підсумовується, що переліченим вимогам відповідає ретродуктивний підхід, відповідно до якого пояснення досягається шляхом встановлення реальної засадничої структури або механізму (наприклад, соціально-психологічного), що відповідає за створення закономірності, яка спостерігається. Отже, на основі ретродуктивної логіки можна (а) уявляти образ бажаного майбутнього, (б) орієнтуватися на вже відомі приклади, що задаватимуть напрям руху в потрібному напрямі, і на підставі цього (в) розробляти відповідні стратегії з огляду на ті реалії, які вже є.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

DUDOLADOVA, Alyona, and Olga DUDOLADOVA. "СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ОРИГІНАЛЬНІ ЦІЛІ Й ОСТАННІ РЕЗУЛЬТАТИ." Astraea 1, no. 2 (2020): 8–23. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.2.01.

Full text

Abstract:

Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Glushkova, L. V. "Особливості змін структури українського суспільства у глобалізаційному процесі." Grani 19, no. 4 (March 5, 2016): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/1716081.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті окремі аспекти структурних змін в українському суспільстві, які торкаються соціальної,економічної, політичної сфер, системних соціальних трансформацій, які не ототожнюються тільки з політичною модернізацією,проблеми культурно-цивілізаційних змін суспільного життя, які виникають у нових умовах глобалізації, тобто сфери змін, експериментування, вибору нових напрямів розвитку. Приділено увагу структурним змінам, формуванню нових класових утворень за даними досліджень підприємців, бізнесменів, власників-близько п’яти відсотків, висококваліфіковані фахівці та інтелігенція – близько вісімнадцяти відсотків, робітників – близько двадцяти відсотків і так далі[5], основні критерії, які притаманні перехідному українському суспільству та впливають на процеси соціальної диференціації, формування середнього класу, який виступає у ролі культурного стабілізатора в суспільстві та є носієм нової інформаційної цивілізації. Проаналізовано проблеми, які пов’язані з усвідомленням фундаментальних цілей модернізації,що знаходяться за межами політики і те як вони узгоджуються з сучасним цивілізаційним розвитком,підсумки пострадянської трансформації в українському суспільстві та проблеми в соціальній сфері,які виникають внаслідок цього

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Суший, Олена. "СОЦІАЛЬНА АРХЕТИПІКА НА СЛУЖБІ ДЕРЖАВНОГО АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 439–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-439-455.

Full text

Abstract:

Презентовано аналітичну проекцію соцієтальної кризи в Укра- їні. Описано системи координат, що виявлюють відповідні зрізи соцієталь- ної кризи, а саме: системні координати, відображені кризою основних сфер соціальної системи (політико-правової, економічної, соціальної, культур- ної); структурні координати, полюси якої складає криза інституцій; криза інтересів та цілей; криза цінностей; криза ідентичностей; темпоральні коор- динати, що відтворюють кризові цикли національно-державного розвитку України; соціально-психологічні координати, що дають змогу розглянути проблему кризової (масової) свідомості на рівні соціально-психологічних феноменів (за домінуючим типом соціальних переживань та формами со- ціально-психологічного мислення). Кожен з кризових зрізів характеризує цілком конкретну сторону соцієтальної кризи, яка може розглядатися як у відносній автономності, так і у щільній взаємозалежності з іншими її сторонами. У своєму поєднанні в кожному новому зрізі компоненти соці- єтальної кризи відтворюють її нову якість (ефект синергії). У сукупності вони формують складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, де кожне явище (її структуруючий компонент) можна розглядати і як причину, і як наслідок конфліктно-конфронтаційних тенденцій національно-державного розвитку України. Стверджується, що глибока соцієтальна криза актуалізує пробле- му забезпечення безпеки і стабільності сталого розвитку в Україні. У свою чергу, практична реалізація концепції сталого розвитку в Україні в умовах соцієтальної кризи залежить від ефективності державного антикризового управління, його стратегії і тактики, можливостей прогнозування та вра- хування ризиків, що провокують кризові стани. Здійснена аналітична про- екція соцієтальної кризи розкриває потенціал та можливості соціальної архетипіки як діагностичного інструментарію державного антикризового управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Гончаренко, Євген, and Ірина Когут. "Сталий розвиток Спеціальних Олімпіад: стратегічний план розвитку." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 4, 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.59-64.

Full text

Abstract:

Анотація. Нині у світі, в тому числі і в Україні, спостерігаються позитивні зміни у ставленні до осіб з інвалідністю, залучення їх до активного способу життя, реалізації інклюзивного підходу в освіті, спорті, культурі, інших сферах. Разом з тим однією з найменш захищених верств населення залишаються люди з відхиленнями розумового розвитку. Спорт та фізична культура стали доступними для людей цієї нозологічної групи з появою руху Спеціальних Олімпіад. Зародившись у 1960-х роках, сьогодні вони являють собою міжнародний спортивний феномен, який охоплює мільйони людей з відхиленнями розумового розвитку у понад 170 країнах. Мета. Виявлення перспективних напрямів діяльності Спеціальних Олімпіад у світі, що обумовлені реалізацією Глобального стратегічного плану у 2021–2024 рр. Методи. Аналіз і узагальнення спеціальної науково-методичної літератури, документальних матеріалів та матеріалів мережі Інтернет, синтез та узагальнення. Результати. Філософія Спеціальних Олімпіад полягає у формуванні світу без дискримінації, заснованого на принципах рівності та взаємоповаги. Протягом всієї історії діяльність Спеціальних Олімпіад була орієнтована на захист прав людей з відхиленнями розумового розвитку, пошук ефективних засобів соціальної інтеграції людей з інвалідністю через заняття спортом, розробку моделей інклюзивних тренувальних занять, вирішення медичних, освітніх та соціальних проблем. Саме тому у 2020 р. Спеціальна Олімпіада затвердила Глобальну стратегію розвитку на 2021–2024 рр., що розроблена на основі Цілей сталого розвитку ООН до 2030 р. У статті охарактеризовано Цілі сталого розвитку – підсумковий документ Саміту ООН зі сталого розвитку 2015 р., проаналізовано аспекти реалізації Цілей сталого розвитку ООН в межах спортивного руху Спеціальних Олімпіад, визначено фактори, які обумовлюють досягнення цілей, проаналізовані практичні кроки досягнення цілей у світі та в Україні. Ключові слова: цілі сталого розвитку, Спеціальна Олімпіада, особи з відхиленнями розумового розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Карліна, Оксана, and Ганна Хлібовська. "ЛИСТОПАДОВЕ (ПОЛЬСЬКЕ) ПОВСТАННЯ 1830–1831 РОКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.24.

Full text

Abstract:

Представлено огляд української історіографії Листопадового (польського) повстання 1830–1831 років – однієї з важливих подій, яка суттєво вплинула на розгортання соціально-політичних і культурних процесів на українських землях у ХІХ столітті. Повстання охопило Королівство Польське і західні губернії Російської імперії. Зазначено, що українські історики обмежуються вивченням його перебігу та наслідків у південно-західних губерніях, тобто у Правобережній Україні. Ґрунтовні праці з історії з Листопадового повстання з’явилися у шістдесятих і сімдесятих роках ХХ століття на підставі опрацювання матеріалів, збережених в архівах і бібліотеках України. Відповідно до вимог тогочасної офіційної ідеології в них домінувала партійно-класова оцінка подій та явищ. У цих роботах розкривався економічний розвиток правобережних українських земель, аналізувались програмні цілі повстанців, досить докладно описувався перебіг повстання. Підкреслювалося існування соціальних проблем на Правобережжі; шляхту звинувачували в «обмеженості класових інтересів», що було причиною поразки повстання. Дослідники стверджували, що коли би в ході повстання не йшлося про відбудову Речі Посполитої в кордонах 1772 року, а селя- нам було обіцяно звільнення від кріпацтва, то основна маса українського селянства підтримала би повстанців. Подібні висновки містились також в узагальнюючих роботах з історії України ХІХ століття. У 1990-х роках в українській історіографії почали змінюватись методологічні засади дослідження мину- лого. Зросла зацікавленість науковців у вивченні соціальної історії Правобережної України. Появилось кілька праць, в яких представлена еволюція шляхти як окремого стану. Зменшення ареалу шляхетської землі внаслідок конфіскацій, переведення величезної маси дрібної шляхти в нижчі соціальні верстви, зміни в культурному і релігійному житті розглядаються як наслідки Листопадового повстання. Зауважено, що в останні десятиліття актуалізувалося багатоаспектне вивчення Листопадового повстан- ня та його наслідків на життя різних соціальних станів у південно-західних губерніях. Однак у руслі сучас- них методологічних і тематичних практик потребують повнішого дослідження проблеми гендерного чинника в повстанні, ментальних стереотипів, образу «чужого» у сприйнятті українців, поляків, росіян тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Сахарова, Катерина Олександрівна, and Наталія Анатоліївна Липовська. "РЕАДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ, ЩО ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 54–58. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.8.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто підходи до організації роботи спеціальних соціально-педагогічних установ, що працюють із неповнолітніми, що опинилися у складних життєвих обставинах. На думку авторів, для ефективної роботи з реабілітації дітей необхідно виявити психологічні особливості, що призводять до порушення їхньої соціальної адаптації, на основі отриманих знань організувати роботу щодо соціальної реабілітації підлітків, які опинилися у складних життєвих обставинах. Розглянуто теоретичні підходи до інтерпретації соціальної адаптації: психоаналітичний, біхевіористський, гуманістичний, когнітивний. Соціально-психологічна адаптація інтерпретується авторами як один із видів соціальної адаптації, така взаємодія особистості і соціального середовища, яка приводить до оптимального співвідношення цілей і цінностей особистості та групи. Розглядається реадаптація як різновид соціально-психологічної адаптації особистості, яка інтерпретується авторами як комплекс заходів, спрямований на пристосування на тому чи іншому рівні до умов зовнішнього середовища. Обґрунтовано, що система комплексної допомоги дитині у складних життєвих обставинах повинна вибудовуватися як доповнюючий ланцюжок від екстреної соціальної допомоги, педагогічної підтримки і супроводу на рівні масової освітньої установи, спеціалізованої допомоги та консультування у профільних центрах. Проведене дослідження дозволило визначити тенденції до подальшого теоретичного вивчення соціальної реадаптації, а також до практичного застосування отриманих результатів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Коваленко, Лариса, and Ілона Шевченко. "СУЧАСНА БЕЗПЕРЕРВНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, no. 2 (November 23, 2021): 89–101. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.89-101.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті розглянуто специфіку сучасної безперервної педагогічної освіти як об'єкта наукового дослідження з позиції її соціальної природи, як складової освітньої практики та соціально-культурного середовища, спрямованого на удосконалення професійної діяльності педагогічних працівників.Здійснено соціально-культурологічний підхід до вивчення особливостей організації та сфер діяльності системи безперервної педагогічної освіти у системі післядипломної педагогічної освіти у зв’язку з потребою практичної реалізації завдань реформування сучасної освіти.Схарактеризовано основні особливості загальнодержавної системи освіти, освітніх цілей, змісту, моделей, видів та форм отримання освіти на різних рівнях та визначено умови ефективності післядипломної освіти як системи передачі знань, умінь, технік, методик, технологій, вироблених стандартів: безперервний розвиток, оновлення та орієнтація на майбутнє; відповідність часу і ґрунтування на стратегії розвитку суспільства і людини в ньому. Представлено такі моделі професійного розвитку педагогів у системі безперервної педагогічної освіти, як компетентнісну, пролонговану, диференційовану, диверсифіковану, особистісно орієнтовану, у співвідношенні з основними моделями сучасної освіти – традиційною моделлю (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Фінн та ін.), раціоналістичною моделлю (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та ін.), моделлю розвивальної освіти (В. Давидов, В. Рубцов та ін.), феноменологічною (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс та ін.), неінституціональною моделлю освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар і ін.).Визначено концептуальні аспекти соціокультурного підходу до формування змісту безперервної педагогічної освіти: світоглядно-філософський; соціальний; методологічний; психологічний; дидактичний; методичний.Ключові слова: безперервна педагогічна освіта; компетентність вчителя; соціальний підхід; культурний підхід.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Муза, О. "Особливості реалізації принципу належного урядування у публічному адмініструванні." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 83–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2033.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні. Автором підкреслено, що принцип належного урядування є засад-ничим у контексті вирішення управлінських завдань у разі виникнення проблем співвідношення публічного та приватного інтересів у публічному адмініструванні. Крім правових вимог до належного публічного адміністрування, принцип належного урядування містить вимоги організації взаємовідносин суб'єкта адміністрування та приватної особи. Це включає такі додаткові характеристики принципу належного урядування: підтримка взаємовідносин органів публічної адміністрації із зацікавленими сторонами в підготовці майбутніх управлінських рішень, що реалізує одночасно принципи прозорості, відкритості та пар-тисипативності публічного управління; у процесі створення органів публічної адміністрації (органів виконавчої влади) необхідно чітко формулювати їхню мету та цілі діяльності, аби це відповідало реальним потребам держави і суспільства, очікуванням населення, соціальних груп, приватних колективних утворень, конкретної приватної особи; забезпеченість сфер публічного адміністрування сучасними інформаційно-технічними програмами, що дасть змогу максимально знизити можливе чиновницьке свавілля шляхом алгоритмізації управлінської діяльності; пошук людського потенціалу для реалізації цілей та завдань публічного управління; підготовка вищих керівних кадрів держави; законодавче регулювання етичної поведінки публічних службовців. Сформульовано особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні: є спеціальним галузевим принципом організації публічного адміністрування в державі; складає сукупність вимог, що висуваються до держави як демократичної та правової у сфері організації належної управлінської діяльності у різних сферах суспільного життя держави і суспільства, соціальної комунікації між державою і приватною особою, соціальними групами, колективними утвореннями; є міждисциплінарним принципом; застосування необмежене виключно конституційним та законодавчим регулюванням, передбачає організаційні механізми адміністрування; реалізація забезпечується іншими принципами публічного управління, що в сукупності характеризують належність («good») публічного адміністрування; «належність» публічного адміністрування нерозривно пов'язана з організаційними, інститу-ційними, кадровими, фінансовими та матеріально-технічними можливостями держави з організації цілісної системи публічного управління та окремих сфер публічного адміністрування; рівень соціальних відносин та соціальна затре-буваність у прийнятті управлінських рішень є фактором впливу на визначення стратегічних завдань публічного адміністрування у майбутньому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Ковач, Леся. "ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ЕТНОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 311–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-311-330.

Full text

Abstract:

Узагальнено та проаналізована теоретико-методологічні засади впливу соціально-економічних чинників на етнополітичні процеси в сегментованих суспільствах. Виявлено загальні закономірності та можливі наслідки від спрямованості їх розвитку для загальної політичної ситуації в країні. Найбільше уваги приділено конфліктологічним теоріям, функціональному підходу, теоріям модернізації та культурологічним аспектам соціально-економічної нерівності. Здійснено їх критичний аналіз. Наголошено на значному евристичному потенціалі існуючих теорій та необхідності їх практичного використання. Зазначено, що у більшості теоретичних підходів етнічність розглядається як символічний і соціальний капітал, що може бути використаний для реалізації політичними акторами своїх політичних та економічних цілей як всередині країні, так і поза її межами. У зв’язку з цим вказано на потребу передбачити урахування соціально-економічних характеристик етнонаціональних груп у системі статистичної обробки даних Державним комітетом статистики України. Це дасть змогу постійно відстежувати процеси етносоціальної стратифікації в динаміці та забезпечить наукові дослідження відповідною інформаційною підтримкою. Зазначено, що враховуючи здобутки наявного наукового знання та з метою підвищення ефективності державної етнонаціональної політики перспективним видається застосування підходу (умовно його можна назвати «status quo»), який передбачає перехід від парадигми «ми – вони» до парадигми «я і ми». Його основне завдання – досягти того, щоб кожний громадянин міг вільно і в повній мірі брати участь у суспільно-політичному житті нації, мав можливості соціальної мобільності, одночасно зберігаючи свою власну регіональну, локальну, національно-культурну, духовно-релігійну та особистісну ідентичності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Бриль, Марина. "Соціально-психологічний тренінг як форма занять з молодшими школярами в умовах дитячої медіастудії." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 28–41. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-28-41.

Full text

Abstract:

У статті наведено результати теоретично-практичного узагальнення досвіду організації соціально-психологічного тренінгу як форми проведення занять із молодшими школярами в умовах дитячої телевізійної студії. Зазначено, що тренінг як педагогічна технологія поєднує в собі риси інструменту розвитку потенціалу особистості, дидактичний набір технік та пізнавальні функції. Під час тренінгових занять у людини формуються важливі вміння: самостійність у прийнятті рішень, креативне та критичне мислення, уміння визнавати та виправляти помилки, вдало комунікувати з іншими людьми, впевненість. Більшість комплексу рис (розвиток процесів пізнавальної сфери; тренування волі; збагачення досвіду соціальної поведінки, поява стійких ціннісних орієнтацій, внутрішнього плану дій, рефлексії; розвиток естетичних почуттів; зростання самооцінки) може ефективно формуватися в рамках організованої позанавчальної виховної діяльності, ґрунтуючись на інтересах самої дитини, які виявляються під час роботи. Зміни в особистості відбуваються завдяки використанню засобів психологічного впливу. При цьому тренінг виступає не просто набором методичних та дидактичних засобів, а представляється формою тренінгу психіки учасників. Соціально-психологічний тренінг розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку розглядається як запланований процес, призначений надати знання та навички, розвинути здібності та властивості дитини. Однією з найважливіших цілей такого тренінгу є націленість на саморозвиток, внутрішня активність дитини. Усвідомлення виявлених протиріч у розвитку спонукає дитину до самозростання, зняттю комунікаційних та інших бар’єрів, що заважають оптимальному розвитку. Головним завданням соціально-психологічних тренінгів стає підтримка дитини та надання поштовху для розвитку, розкриття її креативності, допомога у визначенні напрямків роботи над собою, розвиток комунікативних навичок. Для цього потрібно креативне середовище. Сучасне становлення загальної соціально-психологічної системи медіаосвіти викликало появу різних форм підготовки дитини до взаємодії зі світом. Медіастудія представляє таку соціальну модель. Медіастудія – це креативне середовище, в якому здійснюється особистісний та допрофесійний розвиток, формування початкових компетентностей для здобуття майбутніх професій у медіасфері та загальної підготовки дитини до майбутнього дорослого життя в інформаційно насиченому соціумі. Медіастудія для всіх учасників виступає своєрідною моделлю соціальної взаємодії, формою дитячо-дорослого соціального співтовариства, в якому важливим під час усіх занять, а особливо під час проведення соціально-психологічних тренінгів із молодшими школярами, є психологічний супровід та підтримка дорослого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Дем’яненко, Борис, and Віра Дем’яненко. "КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ." Society. Document. Communication, no. 9 (September 1, 2020): 64–98. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-64-98.

Full text

Abstract:

У статті на основі опублікованих джерел і літератури синтезовано внутрішньосистемні й позасистемні фактори демократичного транзиту сучасного світу, які викликають антидемократичні й антиліберальні трансформації розвинутих ліберальних демократій. Серед внутрішньосистемних факторів виокремлено: 1) державно-правовий аспект, пов’язаний із наростанням невідповідності між темпами ускладнення соціальної структури суспільства й здатністю людини до їх усвідомлення, надзвичайним ускладненням систем управління суспільством, розростанням правової системи, втратою легітимності існуючих форм організації влади і державності; 2) соціально-економічний аспект, пов’язаний із посиленням соціальної поляризації в середовищі національних суспільств, монополізацією ринків великими корпораціями; 3) політико-культурний аспект, пов’язаний із втратою частиною суспільства віри у демократію як найкращий проєкт суспільного розвитку, через неспроможність політичних еліт вирішувати нагальні проблеми – від соціальних до екологічних, прогресуванням на поведінковому рівні маніпулятивних практик, проявів маргінальності тощо. Позасистемні фактори пов’язані з: 1) глобалістським аспектом, який знаходить практичний прояв у наростанні сировинної, енергетичної й екологічної криз, глобальній зміні клімату, епідеміологічних (пандемічних) спалахах соціальних захворювань, техногенних катастрофах, природних катаклізмах; 2) геополітичними аспектами, які проявляються в посиленні демографічного дисбалансу між західною й незахідною цивілізаціями, звуженням меж суверенітету національних держав, поширенням у світі антиамериканських / євроскептичних настроїв і розширенням соціальної бази авторитарних режимів, перманентним наростанням терористичних практик як методу досягнення політичних цілей; 3) геоекономічним аспектом, який проявляється в послабленні традиційних політичних інститутів як наслідок економізації міжнародних відносин, підвищенні ймовірності фінансово-економічних криз, дестабілізації національних економік периферійних країн, посиленні соціальної поляризації між багатими і бідними країнами, зростанням міграційних потоків у розвинені країни. Зроблено висновок, що проблеми нинішнього етапу демократичного транзиту не можуть ставити під сумнів основоположні принципи ліберально-демократичної доктрини як моделі суспільно-політичної самоорганізації та історичного шляху реалізації суспільно-політичної спільноти загалом й людини як особистості зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Nikolenko, Vadym. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 2 (December 20, 2020): 81–91. http://dx.doi.org/10.15421/342035.

Full text

Abstract:

Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ЧЕРНЕТА, Світлана. "МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.9.

Full text

Abstract:

У статті актуалізується необхідність розробки моделі професійної підготовки майбутніх фахівців із соці- альної роботи до надання соціальних послуг. Мета статті – обґрунтувати модель професійної підготовки май- бутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Аналізуються підходи до розуміння поняття «модель», яку ми розглядаємо як графічно представлену систему підготовки фахівця, яку можна коригувати і вдосконалювати залежно від змін умов і вимог суспільства. Ураховуючи запити ринку праці та специфіку професійної підготовки фахівців соціальної сфери у ЗВО, роз- роблено структурно-функціональну модель підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соці- альних послуг. Побудова нашої моделі підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг має базуватися на використанні загальних принципів моделювання та принципів професійної підготовки фахівців із соціальної роботи. Метою моделі є формування готовності майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Об’єктом моделі є організація процесу підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг у громаді. Модель виконує такі функції: освітню (оволодіння системою знань про сутність соціальних послуг, застосування отриманих знань і умінь на практиці); розвивальну (опану- вання знань органічно пов’язане з певним рівнем особистісного й професійного розвитку майбутнього фахівця із соціальної роботи, який сприяє формуванню його відносини, мотивів, цінностей, прагнення до цілеспрямованої професійної діяльності та надання соціальних послуг у громаді). В основу моделі покладено чотири взаємопов’язані блоки: цільовий, що характеризує цілі і завдання профе- сійної підготовки; змістовий, який розкриває її зміст; діяльнісний, який розглядає форми, методи і технології навчання фахівців із соціальної роботи. Результатом представленої моделі є підвищення рівня професійної готовності майбутніх фахівців соціальної роботи до надання соціальних послуг. Критерієм ефективності представленої моделі є формування належного рівня критеріїв професійної готовності майбутніх фахівців соціальної роботи до окресленого виду діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Loiko, Valeryia, and Tatiana Bashkyrtseva. "ІННОВАЦІЇ ЯК РУШІЙНА СИЛА БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 1 (October 29, 2018): 67–76. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0108.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання розробки та впровадження банківський інновацій, зокрема у банках України. Банківськими інноваціями можна вважати як окремі впровадження так і цілі системи організаційних, економічних, управлінських, інституціональних нововведень в будь-якій сфері діяльності банку. Впровадження банківських інновацій у роботу банку супроводжується як економічним так і соціальним ефектами. Розробкою банківських інновацій займаються як самі банки так і сім професійних світових банківських лабораторій більшість з яких розташована у США. Банківська інновація перестає бути інновацією при масовому її використанні і переходить до стану банківської операції. Термін життя банківської операції значно довший, ніж банківської інновації. До основних банківських інновацій сучасності відносяться наступні: продуктові: платежі в реальному часі, мобільні, безкарткові, безконтактні платежі; дистанційне кредитування, платіжний мінітермінал, онлайн-продукти); процесні (технологічні): хмарні сховища даних, хмарні обчислення - обробка Віg Data, відкритий банкінг - API, інтелектуальний аналіз даних, BaaS - банкінг як послуга, технологія блокчейн; ринкові: everyday banking, цифрове банківське обслуговування у форматі 24/7, безпека банківської діяльності, маркетингові інновації. Багато експертів стверджують, що попри технологічні інновації, домінантну роль у майбутньому все ж будуть відігравати інновації соціальні. І українським банкам доведеться також вчитися ставити своїх клієнтів на перше місце в пріоритетності своїх цілей і налагоджувати тісніші взаємозв'язки. Основними напрямами українських банківських інновацій в останні роки стали: Інтернет та мобільний банкінг та значне розширення банківських операцій, які доступні через ці системи; безкарткові розрахунки через мобільний телефон; режим роботи «24/7»; доступність терміналів самообслуговування; перерахування електронної решти на поповнення мобільного телефону клієнта; активізація присутності в соціальних мережах; індивідуалізація потреб клієнтів (застосовується переважно для VIP-клієнтів банку). Значна питома вага банківських інновацій впроваджується у сегменті комерційних банків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Соціальне ціле'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles