To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціальне регулювання.

Journal articles on the topic 'Соціальне регулювання'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles

Select a source type:

Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Соціальне регулювання.'

Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.

You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.

Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.

1

І., Гніденко В. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИПЛАТИ СОЦІАЛЬНИХ СТИПЕНДІЙ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 74–83. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-74-83.

Full text
Abstract:
У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання виплати соціальних стипендій. Було проаналізовано чинні нормативні документи, які регулюють це питання, зокрема Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів». Під час дослідження виявлено низку проблем нормативного характеру, які стосуються неузгодженості переліку категорій осіб, які мають право на отримання соціальної стипендії; переліку необхідних документів, для підтвердження того, що здобувач належить до певної категорії; неоднозначності обов’язковості врахування академічної заборгованості при нарахуванні соціальної стипендії тощо. Було внесено пропозиції щодо приведення у відповідність чинних нормативних актів у цій сфер з метою більш ефективного забезпечення та реалізації прав здобувачів вищої освіти на отримання соціальної стипендії. Ключові слова: стипендіальне забезпечення, соціальні виплати, пільгові категорії населення, соціальна стипендія, соціальне забезпечення, Мінсоцполітики.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
2

Гайдамака, В. "Соціальне право: проблеми визначення." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 286–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1953.

Full text
Abstract:
Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини. Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави. З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання. Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
3

Фединець, Н. І., and Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 62 (January 4, 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.

Full text
Abstract:
У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
4

Насібова, О. В. "ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ." Підприємництво та інновації, no. 10 (December 30, 2019): 154–59. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.23.

Full text
Abstract:
У статті досліджено основні аспекти сучасного стану державного фінансового регулювання системи надання соціальних послуг. Виокремлено пріоритетність та посилення автономії місцевих органів влади та об’єднаних територіальних громад в організації, прийнятті управлінських рішень щодо планування та фінансового забезпечення якісних соціальних послуг. Проведено аналіз кількості діючих територіальних центрів соціального обслуговування, будинків-інтернатів та отримувачів соціальних послуг за 2010–2018 рр. Базові соціальні послуги згруповано за ознаками: превентивні/профілактичні; для осіб/сімей, що потрапили у складні життєві обставини; для осіб з інвалідністю та похилого віку; для дітей з інвалідністю; кризові послуги; для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Окреслено механізми фінансового забезпечення системи надання соціальних послуг. Акцентовано увагу на першочерговості визначення потреб населення у соціальних послугах. Розглянуто соціальне замовлення як інноваційний напрям розвитку системи соціальних послуг.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
5

Білик, Олена, and Юрій Блинда. "АРХЕТИПІКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕКТОРІ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 75–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-75-87.

Full text
Abstract:
Піднімається проблематика архетипіки побудови соціальних відносин. Із центральних понять, що виникли з цих міркувань, поняття “регулювання” та “соціальні відносини”, безумовно, є найбільш спірними. На основі ретроспективного аналізу з використанням наукових досягнень виділено основні етапи побудови соціальних відносин у різних країнах та часових проміжках. Дослідження дало змогу окреслити роль державного регулювання у забезпеченні соціальних відносин та соціального захисту. Щодо виділення етапів соціального захисту в Україні, авторами було ви- користано систему пенсійного забезпечення, яка враховує і обов’язкову, і добровільну форми. Періодизація етапів пенсійного забезпечення дала можливість виділити основні проблеми у державному регулюванні соці- ального захисту у сфері пенсійного забезпечення. Статистичні дані пока- зили перевантаження витрат на соціальне забезпечення, а саме: витрати на пенсійне забезпечення. На основі виділення архетипової форми авторами досліджено різні інституційні форми, які схарактеризують природу соці- альних відносин. Одним із шляхів вирішення соціальних проблем автори вбачають необхідність у створенні умов для нових видів робочих місць з урахуванням вимог сучасності. Процеси взаємодії між організацією, орга- нізаційним середовищем та професійною практикою і є соціальними від- носинами, а деякі генеративні механізми намагаються відновити незрозу- мілі зв’язки між різними соціальними рівнями. Соціальні виклики часто можуть бути вирішені при розробленні й впровадженні новітніх ідей та побудові ефективних концепцій, які поширюються через кордони. Проте світові та національні кризи вимагають у вирішенні питань окреслення ро- лі інформаційного та технічного прогресу. Авторами представлено зв’язок між технологією та моделлю розвитку соціальних відносин і покращення соціальних умов від технології до технічного застосування. Наслідком є зміна організаційних структур як державного сектору, так і підприємни- цтва у довгостроковій перспективі.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
6

Deneha, O. "ПРОБЛЕМИ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВИ ЯК СУБ’ЄКТА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 246–51. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.30.

Full text
Abstract:
В Україні обов’язок щодо організації та надання населенню соціального забезпечення покладено на державу, адже у статті 3 Конституції України встановлено, що саме держава бере на себе виконання соціально-забезпечувальної функції, а соціальне забезпечення населення є складовою спрямованості держави на захист прав і свобод громадян та надання їм відповідних гарантій. Функціонування в України системи органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, прийняття системи нормативно-правових актів соціального законодавства, піклування Української держави про потерпілих від нещасного випадку на виробництві, осіб з інвалідністю, безробітних, пенсіонерів, осіб, які втратили годувальника, а також інших категорій населення, які зазнали негативного впливу соціальних ризиків, свідчать про те, що наша держава рухається у даному напрямку. Євроінтеграція в Україні призвела до реформування соціального захисту населення і, відповідно, збільшення повноважень суб’єктів права соціального забезпечення. Це відповідно до стандартами Ради Європи та Європейського Союзу про те, що соціальне забезпечення включено до системи, яка включає, окрім соціального забезпечення (через соціальне страхування), інші форми захисту, що передбачені суб’єктом право на забезпечення, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний та унікальний (додатковий) соціальний захист для певних категорій населення. Зроблено висновок, що ключова проблема на сьогодні являє собою відсутністю чіткого розуміння, яким чином держава реалізує свою компетенцію у соціальному забезпеченні. Встановлено, що вітчизняні дослідники, аналізуючи дане питання, переважно виділяють різні переліки органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, тому нами здійснено систематизацію існуючих підходів. У процесі аналізу проблем правового регулювання діяльності держави як суб’єкта права соціального забезпечення в умовах євроінтеграції України, ми прийшли до висновку, що у основі кожної із них перебуває недосконалість чинного законодавства: воно є застарілим, перенасиченим нормативно-правовими актами, неадаптованим до європейських стандартів, суттєво відрізняється від соціального законодавства європейських держав. Нами встановлено, що найбільш оптимальним шляхом для вирішення існуючих проблем є систематизація соціального законодавства України. Також запропоновано ратифікувати ряд європейських соціальних стандартів і тим самим завершити процес адаптації вітчизняного соціального законодавства до соціального законодавства Європейського Союзу.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
7

Савченко В.Ф. and Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.

Full text
Abstract:
Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
8

Obushnyi, Sergiy, and Ihor Yakovenko. "УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, no. 3 (February 28, 2019): 37–45. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0103.

Full text
Abstract:
У роботі розкрито сутність та економічний зміст категорії соціальне замовлення як засобу регулювання фінансової діяльності соціальних послуг в об’єднаних територіальних громадах (далі – ОТГ). Розглянуто переваги та недоліки програмно-цільового методу фінансування соціальних послуг об’єднаних територіальних громад для можливості подальшого його застосування в практиці бюджетного планування. Проаналізовано один із ефективних засобів, що використовується об’єднаними територіальними громадами при наданні соціальних послуг, соціальне замовлення та запропоновано деякі рекомендації, використання яких, відкриває кращі можливості ефективного використання державних коштів недержавними організаціями при наданні соціальних послуг громадянам, що опинились у складних життєвих обставинах. При дослідженні виявлено, що система соціального замовлення може сприяти розвитку підприємницької активності в регіонах. В разі його широкого застосування виникає зацікавленість у жителів долучатись до цього виду діяльності, створювати підприємницькі структури або набувати статусу приватних підприємців. Це сприяє розширенню зайнятості, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, розвитку бізнес– клімату, стимулює розвиток громадянського суспільства шляхом його участі в процесі соціального замовлення та взяття на себе соціальної відповідальності. Визначено, що для надання соціального замовлення на реальних конкурсних засадах, потрібно забезпечити абсолютну рівність надавачів послуг − державних, комунальних, приватних, громадських, релігійних, фізичних осіб тощо. А це можливе тільки за умови автономізації комунальних закладів, переходу їх у статус комунальних підприємств, що треба передбачити в новому законі про соціальні послуги.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
9

Карагусов, Фархад. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В РЕСПУБЛІЦІ КАЗАХСТАН." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 242–54. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.36.

Full text
Abstract:
У статті пропонується коротке узагальнення найбільш поширеного в сучасних правопорядках розуміння таких концепцій, як «соціальна економіка» і «соціальне підприємство», а також аналізуються перші кроки, зроблені в Казахстані, щодо створення правової та організаційної основи для соціального підприємництва. Обґрунтовується доцільність виділення в Цивільному кодексі Республіки Казахстан окремого виду юридичних осіб (поряд з комерційними та некомерційними юридичними особами), а також регулювання спеціальних організаційно-правових форм для ведення соціального підприємництва. Відзначається відсутність (принаймні, в більшості випадків) в традиційному розумінні інвестиційних відносин під час заснування і фінансування діяльності суб’єктів соціального підприємництва (і соціальної економіки загалом). Підкреслюється необхідність в оголошенні державою (як її політичного завдання) спрямованості на формування соціальної та солідарної економіки в Казахстані як особливого сектора національної економіки, в тому числі з обов’язковим розвитком конституційних основ для забезпечення загального блага, визнання і дотримання публічного інтересу. Відзначається об’єктивна потреба в створенні ефективної системи соціальних фінансів для підтримки і розвитку соціальної економіки в Казахстані.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
10

Капустян, В. В., and Ю. О. Костюніна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 54–60. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.8.

Full text
Abstract:
Проаналізовано нормативно-правову основу системи соціального партнерства в Україні. Звернено увагу на те, що наразі в Україні: не прийнятий базовий закон («Про соціальне партнерство в Україні»), який врегулював би головні питання, пов’язані із здійсненням соціального партнерства, зокрема – внормував діяльність соціальних інституцій, які беруть у ньому участь; відсутній механізм притягнення до відповідальності сторін соціального партнерства; зміст колективних угод не охоплює всі сторони соціально-трудових відносин, тим самим не забезпечуючи достатній соціальних захист працівників й належний рівень їх конкурентоспроможності на ринку праці; до процесу колективно-договірного регулювання залучається недостатньо кількість найманих працівників. Запропоновано напрями модернізації нормативно-правового механізму реалізації соціального партнерства на сучасному етапі державотворення. Наголошено на перспективності формування сучасного нормативно-правового забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах: прийняття базового закону «Про соціальне партнерство в Україні»; адаптації чинного українського законодавства до міжнародних норм та стандартів; впровадження Дорожньої карти оптимізації сучасних механізмів реалізації соціального партнерства; стимулювання законодавчої соціальної орієнтації малого бізнесу; розробки нормативно-правових актів, стосовно відповідальності учасників соціального партнерства за невиконання законів, а також угод і договорів; підготовки концептуального документу в частині модернізації соціального партнерства на територіальному рівні та моделі функціонування органів соціального партнерства на територіальному рівні й на рівні об’єднаних територіальних громад з покроковим планом їх реалізації; законодавчого закріплення механізму ресурсного забезпечення процесів соціального партнерства, колективних переговорів на рівні областей, районів та об’єднаних територіальних громад.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
11

ТЕРЛЮК, ІВАН. "Становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 роки)." Право України, no. 2020/01 (2020): 180. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-180.

Full text
Abstract:
Проблема становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 рр.) завжди залишатиметься актуальною з огляду на повсякчасну потребу історичної легітимізації сучасної Української держави та історичну тяглість між сучасним процесом українського державотворення та українськими національними державними формаціями доби Української революції 1917–1921 рр. Як 100 років тому, так і зараз головна увага українського законодавця зосереджується на законодавчому регулюванні соціальноекономічної сфери – земельних і трудових відносин. Стаття не претендує на емпіричну чи фактологічну вичерпність. Її основна мета – дослідити особливості нормативно-правового регулювання земельних і трудових відносин нової української державності революційної доби як процес закладення основ національного земельного та трудового й соціального законодавства. Стверджується, що реальний процес вироблення правових основ урегулювання соціально-економічних проблем новітньої української національної державності розпочався щойно після ІІІ Універсалу Української Центральної Ради (УЦР). Ним уперше оприлюднено соціальну програму УЦР, визначено орієнтири правової політики проголошеної Української держави, зокрема й у сфері правового вирішення земельного та трудового питань. Спроба законодавчого розв’язання останніх розглядається крізь призму ідеологічних підходів, демонстрованих, з одного боку, обома соціалістичними Українськими Народними Республіками, а з другого – несоціалістичною Українською гетьманською державою. Зокрема, земельне питання досліджується як перебіг законодавчого забезпечення розподілу та перерозподілу землі. З царини земельних відносин аналізуються базові земельні закони УЦР, Директорії та Гетьманату. В основі перших лежали соціалістичні принципи щодо ліквідації приватної власності на землю, її націоналізації тощо, а в другому – визначалися особливості набуття землі у власність різними соціальними категоріями. Автор робить висновок, що гетьманська влада через реалізацію цього закону по-ставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання – створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою. Наголошується на тому, що фактор праці як один із соціально-економічних чинників у процесі формування й еволюції правової політики українських національних урядів був контроверсійним, а сама “трудова” – політика малоефективною. Обґрунтовується думка, що законодавче регулювання трудових відносин, яке поєднувалося зі спробами вирішити правовими засобами численні соціальні проблеми, започаткувало ще й українське національне соціальне законодавство. Висловлюється переконання, що загальний стан законодавчого вирішення земельної проблеми й недооцінка гострих питань ефективного законодавчого врегулювання трудових відносин значною мірою позначилися на успіху/неуспіху українців у розбудові власної національної державності.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
12

Halkin , V. L. "Науково-теоретичне визначення поняття пенсії як соціально-правового явища." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 30–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.04.

Full text
Abstract:
Ефективне регулювання пенсійних відносин відіграє важливу роль у становленні України як конституційної, правової держави, яка проголошує, що людина є основною соціальною цінністю та гарантує соціальне забезпечення на рівні не нижчому за прожитковий мінімум у визначених законом випадках. Аналіз наукових позицій щодо визначення поняття пенсії надає змогу зрозуміти, що більшість наукових доробків у цій сфері будується на пострадянських працях, які, своєю чергою, ґрунтувалися на нормативній базі СРСР. Метою статті є дослідження поняття пенсії з правової точки зору та формування його визначення з урахуванням особливостей чинної нормативно-правової бази. Для її досягнення сформульовано такі завдання: здійснити аналіз науково-теоретичних визначень понять «пенсія», запропонованих правниками радянського періоду та сучасними науковцями; виявити проблематику дефініції цього поняття та запропонувати власне його визначення. Наукова новизна полягає в дослідженні науково-теоретичного визначення поняття пенсії як соціально-правового явища, вдосконаленні існуючого науково-теоретичного визначення поняття пенсії. Висновки. Право пенсійного забезпечення є фундаментальним конституційним правом. Не дивлячись на це, у сучасній правовій науці до цього часу не сформовано єдиного визначення цього соціально-правового явища. Левова частка існуючих дефініцій вироблена на базі радянського законодавства та не повною мірою відповідає сучасній суті пенсії. Водночас більшість правників погоджується, що пенсією є певний вид соціальної грошової виплати. Однак таке тлумачення є завузьким, а тому вважаємо, що доречно визначити пенсію як державний соціально-правовий інструмент, який гарантує регулярну соціальну підтримку у формі щомісячної грошової виплати за рахунок спеціальних фондів та/або коштів державного бюджету, яка призначається на певний строк або довічно та у розмірі, що не може бути меншим за прожитковий мінімум, періодично перераховується та припиняється виключно у випадках, передбачених законом.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
13

Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.

Full text
Abstract:
Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
14

Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест, and K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.

Full text
Abstract:
Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
15

Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.

Full text
Abstract:
Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
16

Гольцова, О. Є. "Соціальне регулювання: підходи до визначення та ракурси розуміння." Держава і право, Вип. 39 (2008): 98–102.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
17

Данільченко, І. Р. "Кримінальна відповідальність за злочини проти інтересів сім'ї у країнах, що належать до романо-германської правової сім'ї." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2406.

Full text
Abstract:
Сім'я як соціальний інститут відіграє особливу роль у становленні та розвитку особистості кожної людини, а також суспільства загалом. Від благополуччя сім'ї, її міцності залежить соціальний прогрес суспільства, чисельність і якість населення. Саме в родині закладаються основні моральні, культурні цінності людини і норми поведінки. Сім'я, як будь-яке соціальне середовище, повинна перебувати в області державно-правового регулювання. Необхідність державної підтримки та захисту сім'ї визнається на загальносвітовому рівні, що свідчить про високий статус даного соціального інституту. Так, у частині 3 статті 16 Загальної декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, говориться про те, що «сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист із боку суспільства і держави». В Україні регулювання й охорона сімейних відносин здійснюються також у рамках сімейного, цивільного, житлового, інших галузей права, які спрямовані на забезпечення її функціонування і надання стабільності. У свою чергу, безпосередня охорона інтересів сім'ї від найбільш суспільно небезпечних посягань, які можуть завдати їй істотної шкоди, забезпечується кримінальним законодавством, без якого захист інтересів даного інституту не може бути визнаний повноцінним. Аналіз закордонного кримінального законодавства свідчить про наявність загальних підходів до охорони інтересів сім'ї та неповнолітніх і про національну специфіку законотворчого процесу та правозастосовної практики різних країн, які залежать від соціально-економічних, культурно-моральних, політико-правових та цілої низки інших чинників. Однак це не заважає зробити висновок про те, що норми Кримінального кодексу України в області охорони інтересів сім'ї та неповнолітніх загалом відповідають вимогам міжнародних стандартів і відображають загальний напрям сучасних правових тенденцій.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
18

Волвенко, Н. М. "ВПЛИВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ НА СОЦІАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я СУСПІЛЬСТВА: ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ ВИМІР." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 18–31. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.02.

Full text
Abstract:
Стаття присвячена проблемі соціального здоров’я суспільства як найважливішої умови інформаційної безпеки людини. Показано, що зі вступом суспільства в інформаційну фазу свого розвитку виникає безліч викликів, загроз і ризиків. Обговорено, що інформаційне середовище стає наддержавним, планетарним, безмежним, що виходить за рамки сформованого історично соціального контролю і соціального регулювання інформаційних відносин. Виділено параметри соціального здоров’я суспільства, які є необхідними умовами для забезпечення інформаційної безпеки суспільства.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
19

Sribna, Y. V., V. V. Stupnytskyi, and N. I. Stupnytska. "SOCIAL ENTREPRENEURSHIP – DEVELOPMENT TRENDS AND EFFICIENCY ANALYSIS IN EU COUNTRIES." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 188. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202118.

Full text
Abstract:
В дослідженні проаналізовано розгортання соціального підприємництва в країнах ЄС. Відзначена державна система його визнання на законодавчому рівні. Доведено, що соціальне підприємництво в країнах ЄС суттєво відрізняється, тому виділено такі системи організації соціального підприємництва, як модель Північної Європи, модель Центральної Європи, модель Східної Європи та модель Великобританії, кожна з яких має свої специфічні ознаки.Проаналізовано міжнародні стандарти, які дозволяють розвивати соціальне підприємництво та формувати систему його нефінансової звітності. Вказано, що стандарти орієнтовані на виконання вимог щодо екологізації сучасного виробництва та виконання вимог у захисті прав працівників і стосуються їх менеджменту. Виокремлено міжнародні стандарти, які стосуються регулювання діяльності суб’єктів соціального підприємництва: ISO 14000, OHSAS 18000, Account Ability 1000, SA 8000, Global Reporting Initiative (GRI). Доведено необхідність обліку результатів діяльності цих суб’єктів господарювання як базової основи розбудови соціокультурної сфери та локальних природоохоронних заходів, що гарантує дотримання конституційних соціальних цінностей громадянами, соціальними групами та суспільством загалом. Охарактеризовані групові системи показників, які дозволяють оцінити як матеріальний, так і грошовий внесок у розбудову соціальної та природоохоронної сфери сталого розвитку суспільства. Цей набір показників є необхідно допустимим для оцінки ефективності діяльності соціального підприємництва на рівні територіальної громади та міста, а подальший розрахунок повинен проводитись у визначенні інтегрального показника – Індексу соціального підприємництва. Результати дослідження можуть бути використані для вивчення тенденцій та подальшого розвитку соціального підприємництва та застосовані у подальших розробках методик обрахунку системи показників якості та кількості реалізованих послуг соціального підприємництва, а також їх внесок у формування сталого розвитку територій і країн ЄС.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
20

Капустян, Віктор Васильович. "ОЦІНКА ДІЄВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 52–59. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-7.

Full text
Abstract:
Здійснено оцінку дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах державотворення. Проаналізовано рівні, на яких реалізується соціальне партнерство в Україні: національний рівень, галузевий рівень та локальний рівень. Досліджено роль Кабінету Міністрів України, котрий виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об’єктами державної власності. Наголошено на дієвості створення Національної тристоронньої соціально-економічної ради як консультативно-дорадчого органу при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Окреслено її основні завдання та запропоновано удосконалити її роботу шляхом надання Національній раді можливості забезпечення оптимального співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги в країні. У доповнення до функціонування комісії із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів наголошено на доцільності створення комісії з цін та ціноутворення. Розглянуто законодавчі колізії функціонування Національної тристоронньої соціально-економічної ради, дотримання регламенту та положень його функціонування. Передбачено результативність створення в складі Національної тристоронньої соціально-економічної ради тристоронньої антикризової комісії за участі представників влади, роботодавців і профспілок, у якій сторони мають консолідувати зусилля для вдосконалення соціально-трудових відносин, недопущення зниження рівня соціальних ґарантій для працівників. З’ясовані основні перешкоди досягнення дієвого соціального партнерства в Україні. Мета статті. Метою статті є дослідження та аналіз дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах. Методологія. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі простежується значна увага з боку представників різних наук до проблем соціальної взаємодії. Так, проблемні питання соціального партнерства розглядали Н. Грошилін, К. Гутуряк, В. Давиденко, Н. Діденко, А. Колосок, А. Колот, С. Процюк, В. Скуратівський, В. Співак, В. Цвих тощо. Наукові здобутки зазначених дослідників слугують теоретичною та методологічною базою даного дослідження. Наукова новизна. Визначено особливості та підходи до діяльності головних інституцій соціального діалогу на національному рівні в Україні, участь в яких визначається на основі статусу «репрезентативності». Висновки. Для підвищення ефективності діяльності профспілок та досягнення поставлених перед ними цілей у формуванні, представленні та забезпеченні прав та інтересів у трудовій діяльності коло напрямів та адресатів повинно бути звужено. Концентрація зусиль на головних напрямах регулювання соціально-трудових відносин дозволить ефективно захищати інтереси осіб найманої праці, а в результаті – підвищити результативність профспілкової діяльності.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
21

Імас, Євгеній. "Кіберспорт як соціально-спортивне явище в умовах сучасного розвитку інформаційного суспільства." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 20, 2021): 13–17. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.13-17.

Full text
Abstract:
Анотація. Існування електронного спорту як соціального феномену і його динамічний розвиток на сьогодні ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність правового регулювання, профілактику захворювань, формування рухової активності гравців, роботу з подолання адиктивної поведінки (якщо це має місце), створення раціональної системи підготовки і змагань кіберспортсменів. Мета. На основі методологічного і філософського підходів розглянути кіберспорт як соціальне явище, виявити його характерні риси для формування стійких відносин в інформаційному просторі. Методи. Аналіз і синтез, порівняння, систематизація, узагальнення. Результати. Кіберспорт – унікальне соціально-спортивне явище, що розвивається за своїми законами. Він безпосередньо пов’язаний з різними сферами людської діяльності, має свої специфічні риси, що дозволяють розглядати його як самостійний динамічний напрям. Стан і розвиток кіберспорту в сучасному суспільстві свідчить, що він міцно зайняв свої позиції серед безлічі сфер діяльності людини. Ключові слова: кіберспорт, кіберспортсмени, віртуальні ігри.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
22

Богданенко, Анатолій. "СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА СОЦІАЛЬНОГО ЖИТЛА У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 15–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-15-23.

Full text
Abstract:
Інвестування у соціальне житло є важливою частиною пла- ну соціально-економічного відновлення в ряді країн Європи безпосеред- ньо після останньої глобальної фінансової кризи, наслідки якої відчули на собі багато країн. Вона вдарила практично по всім галузям економіки нашої держави. Головним чином відчула такий негативний вплив буді- вельна галузь, що вкотре зумовило необхідність дослідження питань дер- жавного регулювання соціально-економічної сфери. При вивченні цього питання, з погляду на забезпечення економічного та соціального зростання й розвитку, слід відзначити такі головні кате- горії в процесах формування й реалізації ефективної житлової політики соціально-орієнтованого спрямування, як об’єктивна та суб’єктивна до- ступність житла. Об’єктивну доступність можна визначити насамперед за допомогою фінансово-економічних показників. Наприклад, кількість років, час, який потрібен для того, щоб різні категорії громадян, маючи різні при- бутки, змогли придбати власну житлову площу. Підвищення об’єктивної доступності передбачає стимулювання економічної активності в галузі будівельного бізнесу, виробництві будматеріалів, а також врегулювання земельних відносин, зростання ефективності взаємодії держави у галузі кредитної та податкової політики. Суб’єктивна доступність житла значно складніше явище. Воно тісно пов’язане з фундаментальними уявленнями щодо якісних параметрів житла та взаємин публічної влади й індивідуумів у процесах забезпечення умов проживання, що відповідають стандартам конкретного історичного періоду і конкретної локальності. Водночас, судячи з досвіду країн Єв- ропейського Союзу, можемо зазначити, що їм вдається, використовуючи відповідні державні заходи, забезпечувати як об’єктивну, так і суб’єктив- ну доступності житла. Тому дослідження та аналіз досвіду в цих країнах не втрачає своєї актуальності.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
23

Гаврилюк, В. О. "ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 85–93. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-85-93.

Full text
Abstract:
У статті йдеться про соціальний захист працівників державної служби. Мета статті полягає у з'ясуванні переваг та недоліків сучасного правового регулювання соціального захисту працівників публічної служби. Було виявлено, що соціальний захист працівників публічної служби різниться залежно від категорії таких працівників та напряму діяльності органу публічної служби. У роботі висвітлено необхідність поліпшення соціального захисту працівників державної служби шляхом створення загальних та єдиних норм закону щодо принципів та критеріїв забезпечення такого захисту. Визначені у роботі переваги та недоліки сучасного правового регулювання соціального захисту працівників публічної служби можуть слугувати основою для побудови національної стратегії щодо вдосконалення законодавства та роботи виконавчих органів України з даного питання. Автором визначено, що до працівників публічної служби зараховуються особи, що перебувають у трудових відносинах із державою в особі державних органів, так й з територіальною громадою. Їх спільною ознакою є наявність владних повноважень, що й не дозволяє включити до переліку працівників державних та комунальних організацій, установ, а також й проведення діяльності щодо виконання державних завдань та надання послуг усьому суспільству, що відрізняє їх від приватних компаній. До переваг соціального захисту працівників публічної служби можливо віднести: спеціалізованість, відповідність сучасній економічній ситуації, забезпеченість. Щодо спеціалізованості, то найбільш яскраво це проявляється у соціальному захисті правоохоронних органів, кожен із яких має різний напрям діяльності. Гарантується стабільність рівня матеріальної допомоги та соціального забезпечення для прокурора та членів його сім’ї, щоб соціальний ризик настання пенсійного віку не мав негативних наслідків. Разом з тим, положення щодо медичної безоплатної допомоги лише за тим місцем, де перебував прокурор на обліку під час служби є спірним, адже не враховує можливості переїзду. Ще однією перевагою соціального захисту працівників публічної служби можливо вважати його відповідність економічній ситуації. Ключові слова: соціальне законодавство, соціальний захист, публічна служба, працівник публічної служби, державна служба.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
24

Серьогіна-Берестовська, Оксана. "ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В МАЛИХ МІСТАХ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 195–205. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-195-205.

Full text
Abstract:
Розглянуто особливості впливу держави на розвиток соці- альної інфраструктури малого міста, а також причини, якими виклика- на необхідність у державному регулюванні соціальної інфраструктури. Причини необхідності державного регулювання щодо ряду галузей соці- альної інфраструктури приховані в самій природі цієї сфери. У галузях соціальної інфраструктури виробляються послуги та супутні товари, що є суспільним благом, які покликані задовольняти не тільки індивідуаль- ні, але і суспільні потреби. Велика роль держави у регулюванні розвитку галузей соціальної інфраструктури пояснюється рішенням соціального завдання — забезпечення нормальних умов життєдіяльності всіх членів суспільства. Держава спирається у своїй діяльності на соціально-орієнтований підхід, реалізуючи його в межах системного соціально-економіч- ного управління. Визначено найбільш загальні характерні особливості галузей соціальної інфраструктури як важливої специфічної складової соціальної сфери в ці- лому. Основними з них є: різноманітність видів послуг галузей соціальної інфраструктури, їх функціонального призначення і ступеня значущості для споживача; різний ступінь участі споживачів у процесі отримання послуг; різноманіття організаційних форм і методів обслуговування споживачів; дворівнева доступність послуг — індивідуальна і групова; різне поєднання державних і комерційних форм діяльності та господарювання; локальний характер діяльності суб’єктів господарювання, що діють у соціальній сфері; активний розвиток галузей і поява великої різноманітності нових видів по- слуг. Перелічені особливості соціальної інфраструктури в різному ступені пов’язані між собою й існують у складних поєднаннях. Різноманітні комбі- нації їх взаємодії накладають істотний відбиток на всі сторони функціону- вання і розвитку як всієї інфраструктури в цілому, так і окремих її галузей. Крім того, всередині кожної галузі в силу специфіки соціальної сфери є свої відмінні риси, ознаки, властивості й особливості, що впливають на організа- цію її діяльності і можливість проведення внутрішніх перетворень.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
25

Єременко, Сергій. "ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В АСПЕКТІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЄДИНОЮ ДЕРЖАВНОЮ СИСТЕМОЮ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 203–8. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.30.

Full text
Abstract:
Регулювання соціальної сфери є однією з головних функцій держави. У соціальній сфері держави цивільний захист має такі функції, як політична і правова. Інформаційну діяльність розглянуто як необхідну складову частину організації державного управління у сфері цивільного захисту, роботи керівного складу та фахівців. Ця діяльність розглядається як частина роботи Держав- ної служби України з надзвичайних ситуацій, виконання завдань якої пов’язана безпосередньо з регулюванням соціальних процесів. Політико-правову складову частину забезпечення цивільного захисту, у т. ч. і пожежної без- пеки розкрито через призму необхідності поширення заходів державного контролю. Розкрито основні підходи до розв’язання проблем підвищення управління єдиною державною системою цивільного захисту, її інформаційно-правового забезпечення. Висвітлено актуальність потреби вдосконалення механізмів організаційно-правового регулювання у цій сфері, доведено необхідність надання пріоритетності про- цесам інформатизації управління у справі забезпечення цивільного захисту в Україні.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
26

Shapoval, K. "ОЗНАКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 369–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.44.

Full text
Abstract:
Актуальність статті полягає в тому, що виконання державою своєї соціальної функції, належне здійснення правопорядку, проведення оборонних заходів, налагодження дипломатичних зв’язків залежить від того наскільки якісно виконують покладені на них обов’язки державні службовці. Напрям євроінтеграції вказує на підвищення ролі державного службовця, як особи, що надає послуги населенню від імені держави, що налагоджує довірительні відносини між ними, довіру соціуму до влади. Водночас, не слід й ігнорувати особисті та соціальні потреби державного службовця, які може забезпечити лише держава за допомогою соціального захисту. Тобто, соціальний захист державних службовців виступає, як інструментом забезпечення належного виконання державною, покладених на неї завдань та функцій, так й забезпечення належного рівня добробуту для самого державного службовця. У статті визначено, що тлумачення поняття соціального захисту державних службовців, як і визначення його ознак є доволі дискусійним питанням, що відображає перехід від радянського розуміння ролі держави в соціальному захисті та управлінні державною службою до європейського. Тому, надання трактування соціальному захисту державних службовців із урахуванням останніх тенденцій європейської практики слугуватиме основою для кращого розуміння його призначення та ролі в сучасній соціальній політиці та державному управлінні. Встановлення ознак соціального захисту надасть можливість краще розуміти, які методи правового регулювання мають бути застосовані та, які засоби втілення є доречними та найбільш ефективними, що особливо стосується інформаційних технологій. Зроблено висновок, що соціальний захист державних службовців перебуває на етапі трансформації, як правового регулювання, так й теоретичного розуміння. Урахування євроінтеграційного контексту яскраво ілюструє потребу в систематизації соціального захисту, його об’єднанні для усіх державних службовців. Визначенні особливості соціального захисту державних службовців вказують на його збільшений характер, що обумовлюється цінністю для суспільства й неможливістю отримати кошти з інших джерел. На працівників державної служби покладається значна позитивна відповідальність, що й збільшує кількість соціальних ризиків. Тому, соціальний захист, на сьогодні, має охоплювати не лише організаційні чи економічні засоби, але й технологічні, що забезпечуватимуть швидкість надання допомоги, зменшуватимуть часові витрати на отримання державним службовцем соціальної допомоги.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
27

Пахомов, Володимир, Ігор Каріх, and Данило Рєпін. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КІБЕРПРОСТОРУ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 269–72. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-58.

Full text
Abstract:
XXI століття ознаменоване стрімким розвитком інформаційних технологій, застосування яких не знає і не дізнається кордонів: на сьогоднішній день вони є інструментом вдосконалення систем управління, продажів, надання послуг у соціальній та кредитно-фінансовій сферах, в освіті, охороні здоров'я, культурі і т.п. Однак, інформаційні технології стали не тільки «помічниками», вони стали «самостійними» учасниками в житті суспільства, а потім і «творцями» особливої соціальної середовища. Ми говоримо про кіберпросторі, як про комп'ютерно-технологічної реальності в якому існує і розвивається соціум: тут є своя законодавча, всі необхідні об'єднання і служби, це суспільство здатне спілкуватися (наприклад, в соціальних мережах), задовольняти свої потреби (духовні, престижні, соціальні, екзистенційні, тобто 4 з 5 груп, відповідно до пірамідою А. Маслоу) здійснювати підприємницьку (на сьогоднішній день можна створювати інтернет-магазини, віртуальні школи і т.п.) або трудову діяльність (людина може стати ІТ-спеціалістом, фрілансером, онлайн продавцем і ін.). Таким чином, у віртуальній реальності людина може робити практично все, і дане наріччя з кожним роком все менше затребуване в даному контексті.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
28

Трунова, Г. А. "Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: тенденції розвитку правового регулювання." Право та інновації, no. 3 (19) (2017): 82–89.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
29

Стоянова, Тетяна Анатоліївна. "ВПЛИВ ДУМКИ ДИТИНИ ПРИ ЇЇ ПОВЕРНЕННІ В КОНТЕКСТІ ГААЗЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ." Часопис цивілістики, no. 34 (February 4, 2020): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i34.174.

Full text
Abstract:
Нині дуже гостро встає питання про проблеми викрадення дітей. Статистика підтверджує, що таке явище, яквикрадення дітей – має вкрай небезпечний характер. За даними Європейської комісії, щорічно в країнах ЄС пропадають 250 тисяч дітей, тобто 1 дитина – кожні 2 хвилини. В Україні відсутні спеціальні юрисдикційні органи, щовідповідають за комплексне врегулювання даної проблеми; відсутній механізм підтримки та реабілітації постраждалих сімей та повернутої дитини. Викрадення дітей – це особливе соціальне явище, що знаходиться в площірегулювання декількох галузей права.Стаття присвячена аналізу правового регулювання основних законодавчих актів країн ЄС та України, розглядупроблем практичного застосування Гаагської Конвенції 1980 року, запропоновано поняття «викрадення дітей»,розглянуті проблеми судового розгляду справ такої категорії.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
30

Shevchenko, Zoia. "GENDER EQUALITY AND SOCIAL REGULATION OF PUBLIC LIFE: PHILOSOPHICAL UNDERSTANDING." Politology bulletin, no. 84 (2020): 72–81. http://dx.doi.org/10.17721/2415-881x.2020.84.72-81.

Full text
Abstract:
The aim of the article is to identify the ideological and cultural prerequisites for gender equality in society. Politics is the central battlefield of the social struggle for the rights of all gender groups, but in modern Ukraine the main gender group that has a real chance to achieve significant success in this struggle is women. This is evidence of the unfinished struggle for gender rights and gender equality in Ukraine. This struggle is an integral part of the liberalization of public life, which is rightly associated with the European dimension of Ukrainian national identity. Bringing the level of social institutions closer to similar European models, on the one hand, has an integral part of achieving gender equality, on the other hand — it is necessary to achieve all other types of equality of Ukrainian citizens in their political rights. The issue of gender equality is most vulnerable when radical, fundamentalist attitudes are on the rise in society. The democratic legal system of regulation of public life, which impartially ensures the observance of individual rights and freedoms of members of any communities and gender identities, is attacked both by supporters of traditional religious values and by representatives of the secular authoritarian system. In the case of Polish women’s protests, gender equality has become hostage to temporary political expediency in alliance with religious church interests, and in Ukraine, despite a favorable legal background, gender equality is hampered by a mixture of authoritarian pasts with a corrupt oligarchic political selection system.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
31

Galushchak, I. Ye. "РОЗРАХУНКИ З ОПЛАТИ ПРАЦІ З ОРГАНАМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ У ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." Actual problems of regional economy development 2, no. 15 (November 4, 2019): 46–52. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.46-52.

Full text
Abstract:
Метою даної статті є розглянути загальні правила та тенденції правового регулювання здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування у звітності підприємства; особливості відображення розрахунків за виплатами працівникам у звітності підприємства; окреслити основні напрямки вдосконалення здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування.У статті розглянуто особливості здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування у звітності підприємства. Зазначено проблеми, які виникають при веденні обліку праці, нарахуванні та виплати заробітної плати. Окреслено основні напрямки вдосконалення при здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування. Наведено відображення розрахунків за виплатами працівникам у звітності підприємства. Здійснено відображення у фінансовій звітності стану розрахунків по операціях з оплати праці. Дані про розрахунки за виплатами працівникам відображаються у фінансовій, статистичній, податковій та спеціальній звітності. Досліджено законодавчо-нормативне регулювання обліку та аналізу оплати праці і розрахунків з органами соціального страхування. Основним документом, який визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці є Закон України “Про оплату праці”. Він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати. Визначено, що основними формами оплати праці є відрядна та погодинна, а системи соціального страхування поділяються на добровільне та обов’язкове соціальне страхування.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
32

Залуговська, Г. П. "Особливості правового та соціального захисту науково-педагогічних працівників, які проходять державну службу особливого характеру в Державній кримінально-виконавчій службі України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 77–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).520.

Full text
Abstract:
У статті досліджено стан забезпечення правового та соціального захисту осіб, які проходять службу в ДКВС України, зокрема науково-педагогічних працівників. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регу-люють правове та соціальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДКВС України та науково-пе-дагогічних працівників, а саме Закону України «Про ДКВС України», Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про освіту», Закону Укра-їни «Про вищу освіту», ЗаконуУкраїни «Про відпуст-ки». У статті приділено увагу різниці між тривалістю щорічної відпустки, передбаченої для науково-педаго-гічних працівників, і щорічної чергової оплачуваної відпустки науково-педагогічних працівників, які про-ходять службу в ДКВС України.У результаті проведеного аналізу норм, які регу-люють порядок та умови проходження служби в ДКВС України, з’ясовано, що правове та соціальне забезпечен-ня науково-педагогічних працівників, які проходять службу в ДКВС України, здійснюється на загальних під-ставах як осіб рядового і начальницького складу ДКВС України. Тому воно не відповідає вимогам правових норм, які встановлюють засади функціонування систе-ми вищої освіти. Внаслідок цього відбувається колізія, і соціальні гарантії та правове забезпечення, передба-чені для осіб рядового і начальницького складу ДКВС України, зокрема науково-педагогічних працівників, не відповідають державним гарантіям, встановленим для науково-педагогічних працівників Законом Украї-ни «Про вищу освіту» та Законом України «Про освіту».У статті особливу увагу приділено стану правово-го регулювання механізму призначення на вакантні посади науково-педагогічних працівників, які про-ходять службу в ДКВС України, за строковим трудо-вим договором до проведення конкурсу на заміщення вакантної посади відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту» та за результатами проходження конкурсу. З метою вирішення проблем, які виникають під час забезпечення правового та соціального захи-сту науково-педагогічних працівників, які проходять службу в ДКВС України, запропоновано зміни до чин-ного законодавства.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
33

Юсупов, В. А. "Актуальні питання правового забезпечення процесу державного управління створення та діяльності технопарків в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 170–77. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3073.

Full text
Abstract:
Досліджено проблеми правового регулювання діяльності технопарків, визначено особливості надання державної підтримки щодо згаданого об'єкта інвестицій. У результаті дослідження, на підставі комплексного, усебічного науково-правового аналізу чинного законодавства й актуальних наукових праць виявлено проблемні питання, надано пропозиції щодо їх вирішення й удосконалення правової реґламентації функціонування технопарків. Правове регулювання - це упорядкування суспільних відносин, здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Поняття «правове регулювання» ширше від поняття «законодавче регулювання», оскільки обсяг джерел права перевищує власне законодавчі джерела. Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Сфера правового регулювання - галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це насамперед суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Ідеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, сутнісні, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей. У встановленні сфери правового регулювання варто виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічні, політичні тощо), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, мета якого - порядок у суспільстві. Ознаки сфери правового регулювання такі:- є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища тощо);- є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, учинені у стані неосудності або фізичного примусу);- містить сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом, а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом;- охоплює найважливіші суспільні відносини, що в цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств тощо;- має обмежений обсяг охоплення (межі правової реґламентації) і не може містити ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов тощо).
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
34

Підлипна, Р. П. "Загострення соціальних ризиків в Україні в контексті пандемії COVID-19." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 2 (April 29, 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.36930/40310209.

Full text
Abstract:
Систематизовано передумови виникнення соціальних ризиків в Україні, охарактеризовано основні проблеми перерозподілу ресурсів. Показано, що недостатність нормативно-правового регулювання якості надання соціальних послуг ускладнює контроль за ефективністю видатків на соціальні заходи. Виявлено, що нестабільність економічної ситуації в Україні, підсилена впливом пандемії Covid-19, призвела до зростання ризиків смерті значної частини українських громадян, інвалідізації чи довготривалої втрати працездатності, значного зростання матеріальних затрат на лікування, зростання рівня безробіття (у т.ч. прихованого) та погіршення соціально-економічного забезпечення працівників. Проаналізовано загальну і структурну динаміку видатків Державного бюджету, відзначено зростання видатків на соціальний захист населення та охорону здоров'я. Показано, що аналогічна тенденція структурної динаміки витрат соціального спрямування зумовлена намаганням інституційної підтримки населення в умовах пандемії. Водночас, виявлено зміни в програмах соціального захисту населення, які свідчать про зменшення фінансування окремих соціальних програм та додаткову бюджетну підтримку Пенсійного фонду України. Критично проаналізовано доцільність витрат коштів Фонду боротьби з Сovid-19, виявлено понад 37 % нецільового спрямування коштів. З огляду на загрозливу динаміку третьої хвилі пандемії, що проявилась стрімким зростанням добової кількості інфікованих і померлих внаслідок захворювання Covid-19 та тенденцією до зменшення віку нових хворих, досліджено можливості і перспективи імунізації населення як основного інструменту боротьби із пандемією, доведено, що недостатність коштів можна було компенсувати шляхом ефективнішого спрямування витрат Фонду. Окреслено інші соціальні ризики, зокрема проаналізовано тенденції зростання безробіття в умовах карантинних обмежень.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
35

ДРОГОЗЮК, КРІСТІНА. "Процесуально-правові особливості використання електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, у цивільному процесі." Право України, no. 2020/09 (2020): 214. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-214.

Full text
Abstract:
Кожного дня значну частину свого часу громадяни проводять у соціальних мережах, таких як “Facebook”, “Instagram”, “Telegram”, “Twitter”, “Myspace” тощо. Окрім зручного майданчика для віртуальної комунікації, соціальні мережі стають повноцінним інструментом для бізнесу, що обумовлено можливістю соціальних мереж доводити відомості до великої аудиторії. Незважаючи на велику кількість досліджень у сфері електронних доказів у цивільному судочинстві, необхідно констатувати, що в юридичній літературі ще не було висвітлено питання особливостей електронних доказів, отриманих із соціальних мереж. В умовах масового використання соціальних мереж надзвичайно важливого значення набуває питання чіткого правового регулювання доказів, отриманих із соціальних мереж. Зокрема, у чинному цивільно-процесуальному законодавстві недостатньо врегульованими залишаються питання подання та дослідження електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, адже чинні норми не враховують процесуально-правові особливості відповідних доказів. Метою статті є аналіз проблем, які виникають при використанні соціальних мереж у процесі доказування у цивільному процесі з метою захисту порушених або невизнаних прав, свобод та інтересів у цивільному процесі, конкретизація особливостей соціальних мереж як окремого джерела електронних доказів, а також дослідження та аналіз судової практики при використанні відповідних доказів. Проведений аналіз дає змогу констатувати, що правове регулювання електронних доказів у цивільному судочинстві потребує вдосконалення з урахуванням процесуально-правових особливостей відповідних доказів. За результатами дослідження встановлено, що процесуально-правовими особливостями електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, є складність забезпечення процесу ідентифікації особи, яка створила або розповсюдила певну інформацію в соціальній мережі; мож-ливість зміни імені користувача відповідної сторінки у соціальній мережі; складність неупередженої оцінки у питанні визначення, чи є негативна інформація, поширена через соціальні мережі, фактичним твердженням чи оціночним судженням; можливість видалення кожного окремого повідомлення особою у соціальній мережі чи месенджері; можливість зміни та видалення інформації в оригіналі електронного доказу.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
36

Рудик, О. А. "ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В ОТГ У ПІДВИЩЕННІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ." Підприємництво та інновації, no. 10 (December 30, 2019): 143–47. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.21.

Full text
Abstract:
Дане дослідження присвячене обґрунтуванню процесу формування механізму регулювання соціально-трудових відносин в об’єднаних територіальних громадах у підвищенні якості життя населення. Здійснено аналіз наукових досліджень із питань ролі держави та органів місцевого самоврядування у регулюванні та розвитку соціально-трудових відносин на місцевому рівні. Охарактеризовано провідні світові концепції у регулюванні соціально-трудових відносин та призначення і роль органів місцевого самоврядування у регулюванні СТВ. Досліджено основні наукові підходи до розгляду поняття «розвиток громади». На основі проведеного дослідження виокремлено базові компоненти механізму регулювання соціально-трудових відносин в об’єднаних територіальних громадах, які дадуть змогу спрямувати його на підвищення рівня й якості життя мешканців громад та на забезпечення соціально-економічного розвитку ОТГ.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
37

Попович, О. В. "ВИЗНАННЯ ТА ДІЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 106–15. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.106-115.

Full text
Abstract:
Категорія принципів у податковій системі продовжує бути актуальною, незважаючи на тривале захоплення науковцями керівними засадами здійснення публічної фінансової діяльності. Принцип верховенства права є загальноправовим принципом, який знайшов своє закріплення в Основному Законі Української держави, у тому числі завдяки тому, що є історично знаковим у життєдіяльності особи, суспільства, держави. Основоположними та вирішальними у доктрині верховенства права є права і свободи людини. Принципу верховенства права, що діє у податковій системі, характерні ознаки принципів права взагалі. Так, цей принцип: 1) має найвищий авторитет; 2) об’єктивно зумовлений соціальним середовищем; 3) є результатом розвитку правової свідомості суспільства; 4) є історико-практичним за походженням; 5) виражає сутність та соціальне призначення права; 6) виступає орієнтиром формування та вдосконалення правової системи, слугує її опорою; 7) акумулює світовий досвід розвитку права, втілює демократичні і гуманістичні традиції. Цілями податкової системи, відданої принципу верховенства права, є законність, передбачуваність, справедливість. Часто потрібно знаходити баланс між потребами держави у надходженнях і не менш законними інтересами та правами платників податків зберегти зароблене /нажите. З одного боку, органи виконавчої влади мають правові підстави для застосування закону, а з іншого – існує необхідність реалізації принципу верховенства права, за яким законодавчий орган, а не податкова адміністрація встановлює податкове навантаження. Взаємозв’язок політики, оподаткування та верховенства права є беззаперечним. Гарантування та повага до основних прав громадян, справедливість та довіра до влади ставлять перед оподаткуванням відповідні вимоги. Для податкової системи також принцип верховенства права основоположний. Його складові знайшли закріплення у Податковому кодексі України. Під час формування та реалізації податкової політики держави уповноважені суб’єкти неодмінно мають керуватися цим принципом, що закріплено у їх посадових обов’язках. Дія принципу верховенства права у податковій системі є передумовою належного правового регулювання податкових відносин, одного із найнеобхідніших кроків у сьогоденних соціально-економічних реаліях, зокрема в умовах необхідності переходу від наглядово-каральної функції податкової служби до сервісної.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
38

Шумна, Л. П., К. В. Денисенко, and А. С. Бессараб. "Правове регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 255–64. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1877.

Full text
Abstract:
Проаналізовано переваги та недоліки сучасного стану правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі. Визначено ознаки соціальних прав засуджених: - гарантованість - соціальні права засуджених закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах; - вони слугують засобом задоволення життєвих потреб на рівні не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом; - реалізуються в добровільному порядку, за відсутності примусу; - серцевиною слугує наявність соціальних ризиків та/або складних життєвих обставин та/або страхового випадку, причому незалежно від часу їх виникнення - до ув'язнення чи після; - обсяг соціальних прав засуджених, як правило, варіюється із тривалістю страхового стажу та розміру отримуваного заробітку; - можуть реалізовуватись як на регулярній основі, так і на тимчасовій; - фінансування витрат на реалізацію соціальних прав засуджених здійснюється за кошт Державного бюджету України та інших, не заборонених чинним законодавством, джерел. Сформульовано поняття «соціальні права засуджених до позбавлення волі» як система прав, котрі закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах, спрямовані на нейтралізацію складних соціально-життєвих обставин та/або забезпечення рівня життя в розмірі не менше прожиткового мінімуму за умови настання соціальних ризиків, а також належного функціонування людського організму громадян, які визнані в судовому порядку винними у вчинені злочину, під час настання в них соціального ризику чи складних життєвих обставин. Результати моніторингових візитів до місць несвободи попередніх років у межах реалізації національного превентивного механізму дозволяють констатувати, що порушення соціальних прав засуджених до позбавлення волі на практиці є загальнопоширеними. Вищезазначені факти дають підстави стверджувати про порушення соціальних прав засуджених, передбачених ст.ст. 43, 46, 48, 49 Конституції України з боку адміністрацій установ виконання покарань. Основним Законом установлено непорушність соціальних прав для громадян України, однак, як показує практика, через закритість кримінально-виконавчої системи засуджені фактично позбавлені можливості реалізовувати соціальні права належним чином. На основі дослідження правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі встановлено, що, з одного боку, Україна має суттєві здобутки та позитивні результати у вищезазначеній сфері. З іншого - на практиці й донині залишаються поширеними випадки масового нехтування та порушення відповідних прав щодо вищезазначеної категорії громадян.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
39

Новіков, Д. О., and І. В. Григор’єва. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ПРИ РОЗВ’ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ГНУЧКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.04.

Full text
Abstract:
Автори вивчають взаємозв’язку соціальної функції трудового права та соціального діалогу при розв’язанні проблем гнучкого регулювання праці. Автори вказують, що соціальна функція трудового права у сучасних умовах залежить не лише від державного впливу на правове регулювання трудових відносин. На переконання авторів, сучасна держава у багатьох політико-економічних аспектах зацікавлена у послабленні соціально-правового захисту трудящих через необхідність одержання інвестицій та залучення інозем-них компаній для створення виробництва. Відзначається, що трудове законодавство посту-пово набуває все більшої гнучкості, переносячи все більше питань, що стосуються умов праці, на договірний рівень. Автори вказують, що об’єктивним є те, що на індивідуальному договірному рівні працівникові, який залежить від необхідності отримання роботи, вкрай складно проявляти власну волю при взаємодії із роботодавцем. Автори підкреслюють, що одночасно підсилюється значення та підвищуються колективних договірних засобів регулювання трудових відносин, що вимагає належного рівня організованої солідарності трудящих. Авторами констатується, що солідарність у цьому сенсі представляє собою соціальну єдність індивідів поєднаних певною властивістю при усвідомленні необхідності такого поєднання для досягнення конкретної позитивної мети. Результатом солідарності має стати активне впровадження у практику соціального діалогу укладення міжнародних рамкових угод між транснаціональними корпораціями, державою та населенням, представ-леному спеціалізованими професійними спілками, зокрема, міжнародними. Автори зазначають, що на підставі укладення міжнародних рамкових угод реалізовуватиметься соціальна функція трудового права, котра тепер не будучи прив’язаною до держави та її органів, означатиме дійсний баланс інтересів учасників трудових відносин. На думку авторів, доцільною є розробка національної програми із підтримки профспілкового руху в Україні та колективного співробітництва з міжнародними профспілками на 2021-2031 роки. Результатом цього співробітництва має стати збільшення кількості міжнародних рамкових угод, укладених з транснаціональними корпораціями
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
40

Жук О.М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-19.

Full text
Abstract:
Важливим аспектом функціонування системи соціального захисту і соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі є організація державного нагляду і контролю. Стаття присвячена аналізу організаційно-правового регулювання контролю в системі соціального захисту в Україні на сучасному етапі, в умовах реалізації Міністерством соціальної політики з 2017 року проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за сприяння Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у зазначеній сфері схвалено Концепцією реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, прийнятою Кабінетом Міністрів України у 2020 році. У статті розкрито поняття, види та завдання державного контролю у сфері соціального захисту. Охарактеризовано суб’єкти та об’єкти контролю у сфері соціального захисту та соціального забезпечення та їх функції. Головними контролюючими органами у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики на Національна соціальна сервісна служба та Головні управління Національної соціальної сервісної служби у кожній області. Визначено принципи здійснення державного контролю: адресність, ефективність та законність. Встановлено, що інструментами контролю та забезпечення належного функціонування системи соціального захисту є: моніторинг, контроль (нагляд), верифікація, аудит, інспектування, оцінювання якості та ефективності надання соціальних послуг. Охарактеризовано контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки; за дотриманням прав дітей; контроль за виплатою соціальних допомог, а також контроль за наданням соціальних послуг; за часом проведення – превентивний, поточний та ретроспективний. Подано основні нормативні документи, які регулюють контроль за якістю надання соціальних послуг, а також за адресністю державних виплат та ефективністю використання бюджетних коштів. Встановлено, що одним із головних завдань для ефективного здійснення державного контролю у сфері соціального забезпечення стане створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з метою забезпечення максимальної інтеграції з державними реєстрами та базами даних Зроблено висновок, що проведення моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг, здійснення державного контролю за нарахуваннями та виплатами соціальних допомог є одним з ключових напрямків удосконалення системи соціального захисту в Україні на сучасному етапі.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
41

Бельо, Л. Ю. "Сучасний стан та перспективи розвитку правового регулювання використання допоміжних репродуктивних технологій." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 2, 2020): 23–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).558.

Full text
Abstract:
У статті розглядається проблема правового регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій. Проаналізовано праці науковців із даної теми, а також досліджено законодавство, без чого повне розуміння даної теми було б неможливим. В умовах демографічної кризи гостро постає питання допомоги у випадку безплідного шлюбу. Стан народжуваності та демографічні процеси вимагають нових розробок, із чим успішно справляється галузь медицини, однак потребують уваги правові аспекти застосування програм допоміжних репродуктивних технологій. Репродуктивні права є частиною природних прав, які повинні бути врегульованими та забезпеченими нормативно. Допоміжні репродуктивні технології є одним із вагомих досягнень людства та дієвим механізмом вирішення проблеми безплідності. За допомогою застосування ДРТ вирішується так зване «соціальне безпліддя», що викликане не медичними показниками, а відсутністю партнера. ДРТ на практиці випереджає формування правової бази в цій галузі. Чинні нормативно-правові акти в Україні стосовно допоміжних репродуктивних технологій загалом спрямовані на закріплення права на застосування ДРТ та регулювання медичної сторони даного питання, залишаючи юридичний аспект без належної уваги. Проблема охорони репродуктивного здоров'я та репродуктивних прав людини й громадянина, включно із правом на використання ДРТ, являє собою найважливіший напрям державної політики, і саме на державу покладено обов'язок її належного юридичного забезпечення. Правова база ДРТ потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Особи, що потребують медичних послуг у спеціалізованих установах, які втілюють методи ДРТ, мають знати актуальний стан українського законодавства в цій галузі, яке б мало беззаперечний характер та чіткий механізм його правового беззастережного застосування.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
42

Постніков, В. С. "Соціальне партнерство як передумова ефективної взаємодії бізнесу і органів державної влади в питаннях регулювання якості життя населення." Економіка та держава, no. 6, червень (2014): 83–85.

Find full text
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
43

Savchenko, Volodymyr. "РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЧЕРЕЗ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНІ ВАЖЕЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 2 (18) (2019): 163–73. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-163-173.

Full text
Abstract:
У статті визначено сутність поняття та основні характеристики соціальної сфери України на етапі її трансформаційного поступу в умовах посилення глобалізації та європейського вектора зростання. З’ясовано роль матеріально-технічної бази як основи становлення соціальної моделі розвитку нашої держави, що має динамічний характер і відображає зміни в соціальній сфері, які повинні відповідати сьогоденним та майбутнім потребам. Проаналізовано ситуацію на сучасному етапі, коли в результаті подій на Сході країни, економічного спаду, політичних конфліктів, відсутності стабільності зростає чисельність громадян, які потребують допомоги від держави й можуть зберегти життєдіяльність тільки через отримання субсидій. Запропоновані заходи для покращення становища в соціальній сфері, які охоплюють збільшення повноважень об’єднаних територіальних громад, посилення ролі малих підприємств, діяльність на рівні регіонів і приміських територій, вирішення соціальних проблем села, реалізацію стратегії соціальної відповідальності бізнесу, розвиток соціального підприємництва.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
44

Богуш, Л. Г. "НЕСТАНДАРТНА ЗАЙНЯТІСТЬ У КОНТЕКСТІ ДОТРИМАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ." Підприємництво та інновації, no. 9 (December 30, 2019): 122–30. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.20.

Full text
Abstract:
Досліджено проблематику та підходи до регулювання нестандартних трудових відносин, які в останні два десятиріччя стрімко поширюються в Україні, у контексті дотримання соціально-трудових прав формально і неформально зайнятих. Інтерес бізнес-спільноти до здешевлення кадрових ресурсів виробництва та підвищення ефективності експлуатації виробничої бази перетворив позикову працю на невід’ємний чинник сучасної глобалізованої економіки. Водночас явище нестандартних трудових відносин у країнах, що розвиваються, характеризується спектром мультиплікованих негативів, пов’язаних із соціальним демпінгом, зниженням рівня й якості життя найманих працівників, погіршенням практики реалізації унормованих соціально-трудових гарантій, розширенням тіньового сектору національних господарств, зростанням необґрунтованої соціальної нерівності.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
45

Яремак, З. В. "СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ЕКОЛОГО-ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 26, 2020): 84–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).193.

Full text
Abstract:
У статті проаналізовано різні підходи до розуміння сутнісних характеристик екологічних конфліктів та зроблено висновок, що широкий спектр пропонованих концепцій не сприяє уніфікації змістовних характе-ристик екологічних конфліктів та зумовлює склад-ність їх вивчення. Поліфункціональність категорії конфлікту як основоположного поняття для еколо-гічного конфлікту зумовлює складність визначення поняття та неоднозначне розуміння його сутнісних характеристик. Базовою категорією, яка здатна бути основою дефініції правового конфлікту та ґрунтува-тися на сутнісних характеристиках зазначеного яви-ща, повинен бути соціальний конфлікт як специфіч-ний стан суспільних відносин, особливостями якого є наявність соціальних протиріч між учасниками кон-фліктних відносин.На підставі запропонованого уніфікованого підхо-ду до розуміння сутнісних характеристик конфлікту проведено дослідження екологічного конфлікту та його ідентифікацію як специфічного соціально-пра-вового явища – еколого-правового конфлікту. Запро-поновано дослідження проблематики екологічних конфліктів проводити на основі системного аналізу із застосуванням дедуктивного методу аналізу шляхом виокремлення загальних характеристик соціального конфлікту, їх конкретизації в соціально-екологічному конфлікті та деталізації у сфері правового регулюван-ня. Доведено, що екологічним конфліктам притаманні сутнісні характеристики та механізм розвитку соціаль-ного конфлікту, а з іншого боку – вони володіють спе-цифічними властивостями: відображають зміст про-цесів життєдіяльності людини в існуючих природних умовах та характеризують певний стан соціозв’язків у системі «суспільство – природа», тобто мають еко-логічний характер. Водночас ці відносини, отримую-чи правову регламентацію, набувають форм конфлік-ту юридичного. На основі цього обґрунтовано думку, що еколого-правовий конфлікт необхідно досліджу-вати на основі нерозривної єдності його соціальної основи із правовим змістом. Зроблено висновок, що родові ознаки соціально-екологічного конфлікту у про-цесі юридизації трансформуються у ознаки правового характеру та набувають юридичного значення в еколо-гічному конфлікті.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
46

Humeniuk, I. O. "Концептуальні проблеми трудового права України та їх вплив на розвиток законодавства про працю." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 6–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.01.

Full text
Abstract:
У вітчизняній науці трудового права дослідження предмету правового регулювання дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту реформи трудового законодавства й теорій, на основі яких вона має відбуватися. Критичного переосмислення феномену радянського трудового права у правовій науці так і не відбулося. Соціальне призначення норм трудового права необхідно посилювати через розвиток концепцій колективних трудових відносин та системи індивідуальних трудових відносин. Метою статті є окреслення ідей оновлення базової доктрини трудового права та визначення, на їх підставі, напрямків розвитку трудового законодавства. Наукова новизна визначається тим, що діалектичний зв’язок є базовим для визнання колективних трудових прав як юридичного механізму захисту індивідуальних інтересів у сфері праці. Наголошується, що реалізацію прав, які містять соціально-економічні гарантії працівників, відмінні від державних мінімальних, потрібно забезпечувати виключно через механізми соціального діалогу (партнерства). Механізм їх забезпечення в індивідуальному трудовому праві, у разі відсутності колективного договору – встановлюється за домовленістю сторін трудового договору. Можливість збалансованого поєднання методів правового та неправового впливу на трудові відносини потребує визнання трудового договору як джерела трудового права. Прогресуюча експансія норм цивільного законодавства на відносини, предметом яких є професійна праця, вимагає оновлення поняття й ознак трудових відносин. В рамках концепції системи трудових відносин це поняття може бути узагальненим, а його ознаки варіюватися в залежності від виду трудового договору. Вважаємо слушним під індивідуальними трудовими відносинами розуміти урегульовані нормами трудового права суспільні відносини, предметом яких є несамостійно-організована та оплачувана праця, яка виконується працівником особисто та із застосуванням, як правило, професійних навичок. Безстроковий трудовий договір і трудові відносини, що виникли на його підставі, мають залишатися пріоритетними, але за рахунок норм податкового законодавства та законодавства про соціальне страхування. Висновки. Монополія будь-яких правових ідей і концепцій стає небажаною, якщо не може більше застосовуватися без кардинальних змін і не забезпечує ролі права у вирішенні практичних проблем та у визначенні напрямків подальшого правового розвитку. Без оновлення парадигми галузі трудового права, яка б визнавалась переважною більшістю науковців і, відповідно, отримала б статус доктринальної, неможливо завершити процес нової кодифікації трудового законодавства. Поетапне прийняття нового Трудового кодексу, до структури якого входитиме Книга І «Індивідуальне трудове право» та Книга ІІ «Колективне трудове право», є найоптимальнішим способом кодифікації.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
47

Zhuravel, V. "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ЩОДО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ СУДОВОЇ СИСТЕМИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 314–21. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.38.

Full text
Abstract:
Правовий статус працівників судової системи може встановлюватися лише національним законодавством, оскільки від цього залежить на скільки незалежною буде діяльність суддів, чи справлятиметься держава із визначеним економічним навантаженням. Водночас, стан соціального захисту населення безпосередньо впливає на реалізацію соціальних та інших природних прав людини й громадянина в державі, а тому становить й міжнародний інтерес та захищається міжнародними інструментами. Також, варто зауважити, що соціальний захист населення та зокрема працівників судової системи є нерозривним від фінансового забезпечення, адже для надання соціальної допомоги, пенсійних виплат, підтримання закладів охорони здоров’я чи проведення інших заходів із запобігання чи захисту від соціальних ризиків необхідні кошти, коли економічні можливості держав є різними. На відміну від інших природних прав людини, соціальні права неможливо втілити лише завдяки їх декларуванню чи встановленню заборон, як, наприклад, заборони на катування. Наголошено, що європейські норми права щодо соціального захисту та забезпечення націлені на встановлення спільного для всіх учасників ЄС чи країн, що підписали певний міжнародний акт рівня соціального захисту населення, а також вирішення ситуацій подвійного соціального забезпечення. Європейські норми права схожі з міжнародними рівнем своєї загальності, однак мають більш обов’язковий характер. Зроблено висновок, що основі проведеного дослідження, можливо дійти висновку, що механізм міжнародного соціального захисту працівників судової системи досі є недостатньо розробленим та потребує удосконалення. Як норми права, так й міжнародні органи влади переважно є загальними, тобто не спеціалізуються на соціальних правах та їх захисту в контексті функціонування судової системи. Проблемним аспектом є й взаємодія міжнародного та національних механізмів, адже рішення міжнародних органів переважно є не обов’язковими, а міжнародні норми права впроваджуються лише частково, що зменшує ефективність їх дії. Водночас, механізм міжнародного правового регулювання соціального захисту працівників судової системи є менш впорядкованим та системним в порівнянні з національним, а отже складним для опрацювання та визначення міжнародних стандартів в даній сфері.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
48

Pryakhina, K. А., and K. S. Skrebcova. "Соціальні мережі: удосконалення правового регулювання передвиборної агітації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 145–53. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.15.

Full text
Abstract:
Проблема правового регулювання політичної реклами в мережі Інтернет є актуальною і такою, яка вимагає якнайшвидшого вирішення на правовому рівні. Метою статті є проведення комплексного та системного аналізу соціальних мереж як інструменту передвиборної агітації та вироблення пропозицій щодо удосконалення правового регулювання їх використання.Наукова новизна полягає у наданні дієвих пропозицій щодо удосконалення правового регулювання соціальних мереж в передвиборній агітації шляхом внесення змін до законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України».Висновки. У процесі дослідження, по-перше, розкрито роль соціальних мереж у передвиборній кампанії. Соціальні мережі все активніше використовуються у політичній комунікації як громадянами, так і політичними інститутами. Можна стверджувати, що сьогодні саме ці майданчики обумовлюють розширення політичного дискурсу в інтернет-просторі. По-друге, визначено активні соціальні мережі, а також проаналізовано передвиборну агітацію в Україні. Вперше активно політики почали використовувати соціальні мережі у передвиборчих агітаціях у 2014 р. Роль мереж з того часу лише збільшується, а політичні сили не лише використовують їх, а й зловживають ними. По-третє, використання соціальних мереж у передвиборній агітації має і свої недоліки, основним є недостовірна інформація, яку розповсюджують боти. Тому пропозиції щодо удосконалення правового регулювання передвиборної агітації в соціальних мережах, а саме – зміни до законів України «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України», що регулюють діяльність політиків у соціальних мережах, повинні стосуватися: заборони використання ботів, чіткого визначення строків проведення агітації у соціальних мережах, ідентифікування політичної реклами.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
49

Ольшанський, О. В., М. Д. Крамчанінова, and С. В. Какацій. "Вплив ініціативи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу на соціально-економічний розвиток регіонів України." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6 (270) (November 10, 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-41-46.

Full text
Abstract:
У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
50

Барна, М. Ю. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОЗНАКИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЯК ОБ’ЄКТА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 63 (October 1, 2021): 15–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-03.

Full text
Abstract:
Визначено сутнісні характеристики поняття “міграція”, які прийнято розглядати в системі державного регулювання соціально-економічних процесів. Охарактеризовано теоретико-методичні підходи (суспільний, просторовий, регуляторний, розподільний) до трактування міграції та їх відмінності в контексті розроблення державної міграційної політики. Наголошено, що міграційні процеси охоплюють низку видів те-риторіальних переміщень населення: повне переселення, маятникове, сезонне, епізодичне. Узагальнено міждис-циплінарний контекст дослідження міграційних процесів в розрізі базових галузей науки (економіка, демо-графія, соціологія, міграціологія, антропологія, політологія, статистика, психологія, історія, юриспруденція). Визначено концептуальні положення міграційних процесів та їх місце при визначенні методичних підходів до забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Виділено форми руху населення (природний, просторо-вий, соціальний) у системі міграційних процесів. Зроблено висновок, що міграційні процеси мають вплив на всі сторони життєдіяльності людей, суспільства та спричинюють зміни в структурі соціально-економічного розвитку країни. Наведено перелік функцій міграції (прискорювальна, перерозподільна, селективна) та охарак-теризовано важливість їх ефективної реалізації у системі державного управління соціально-економічними змінами. Систематизовано групи факторів (демографічні, економічні, соціальні, етнічно-культурні, політич-ні), що визначають інтенсивність міграційних процесів та напрями державної міграційної політики. Визначе-но вплив суб’єктивних факторів (географічні, національні, релігійні, суспільно-поведінкові) на міграційні проце-си та реалізацію державної міграційної політики. Виділено інтеграційні особливості міграційних процесів та їх значення при забезпеченні соціально-економічного розвитку країни.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
We offer discounts on all premium plans for authors whose works are included in thematic literature selections. Contact us to get a unique promo code!

To the bibliography