Academic literature on the topic 'Соціальне регулювання'

У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання виплати соціальних стипендій. Було проаналізовано чинні нормативні документи, які регулюють це питання, зокрема Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів». Під час дослідження виявлено низку проблем нормативного характеру, які стосуються неузгодженості переліку категорій осіб, які мають право на отримання соціальної стипендії; переліку необхідних документів, для підтвердження того, що здобувач належить до певної категорії; неоднозначності обов’язковості врахування академічної заборгованості при нарахуванні соціальної стипендії тощо. Було внесено пропозиції щодо приведення у відповідність чинних нормативних актів у цій сфер з метою більш ефективного забезпечення та реалізації прав здобувачів вищої освіти на отримання соціальної стипендії. Ключові слова: стипендіальне забезпечення, соціальні виплати, пільгові категорії населення, соціальна стипендія, соціальне забезпечення, Мінсоцполітики.

Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини. Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави. З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання. Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.

У статті досліджено основні аспекти сучасного стану державного фінансового регулювання системи надання соціальних послуг. Виокремлено пріоритетність та посилення автономії місцевих органів влади та об’єднаних територіальних громад в організації, прийнятті управлінських рішень щодо планування та фінансового забезпечення якісних соціальних послуг. Проведено аналіз кількості діючих територіальних центрів соціального обслуговування, будинків-інтернатів та отримувачів соціальних послуг за 2010–2018 рр. Базові соціальні послуги згруповано за ознаками: превентивні/профілактичні; для осіб/сімей, що потрапили у складні життєві обставини; для осіб з інвалідністю та похилого віку; для дітей з інвалідністю; кризові послуги; для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Окреслено механізми фінансового забезпечення системи надання соціальних послуг. Акцентовано увагу на першочерговості визначення потреб населення у соціальних послугах. Розглянуто соціальне замовлення як інноваційний напрям розвитку системи соціальних послуг.

Піднімається проблематика архетипіки побудови соціальних відносин. Із центральних понять, що виникли з цих міркувань, поняття “регулювання” та “соціальні відносини”, безумовно, є найбільш спірними. На основі ретроспективного аналізу з використанням наукових досягнень виділено основні етапи побудови соціальних відносин у різних країнах та часових проміжках. Дослідження дало змогу окреслити роль державного регулювання у забезпеченні соціальних відносин та соціального захисту. Щодо виділення етапів соціального захисту в Україні, авторами було ви- користано систему пенсійного забезпечення, яка враховує і обов’язкову, і добровільну форми. Періодизація етапів пенсійного забезпечення дала можливість виділити основні проблеми у державному регулюванні соці- ального захисту у сфері пенсійного забезпечення. Статистичні дані пока- зили перевантаження витрат на соціальне забезпечення, а саме: витрати на пенсійне забезпечення. На основі виділення архетипової форми авторами досліджено різні інституційні форми, які схарактеризують природу соці- альних відносин. Одним із шляхів вирішення соціальних проблем автори вбачають необхідність у створенні умов для нових видів робочих місць з урахуванням вимог сучасності. Процеси взаємодії між організацією, орга- нізаційним середовищем та професійною практикою і є соціальними від- носинами, а деякі генеративні механізми намагаються відновити незрозу- мілі зв’язки між різними соціальними рівнями. Соціальні виклики часто можуть бути вирішені при розробленні й впровадженні новітніх ідей та побудові ефективних концепцій, які поширюються через кордони. Проте світові та національні кризи вимагають у вирішенні питань окреслення ро- лі інформаційного та технічного прогресу. Авторами представлено зв’язок між технологією та моделлю розвитку соціальних відносин і покращення соціальних умов від технології до технічного застосування. Наслідком є зміна організаційних структур як державного сектору, так і підприємни- цтва у довгостроковій перспективі.

В Україні обов’язок щодо організації та надання населенню соціального забезпечення покладено на державу, адже у статті 3 Конституції України встановлено, що саме держава бере на себе виконання соціально-забезпечувальної функції, а соціальне забезпечення населення є складовою спрямованості держави на захист прав і свобод громадян та надання їм відповідних гарантій. Функціонування в України системи органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, прийняття системи нормативно-правових актів соціального законодавства, піклування Української держави про потерпілих від нещасного випадку на виробництві, осіб з інвалідністю, безробітних, пенсіонерів, осіб, які втратили годувальника, а також інших категорій населення, які зазнали негативного впливу соціальних ризиків, свідчать про те, що наша держава рухається у даному напрямку. Євроінтеграція в Україні призвела до реформування соціального захисту населення і, відповідно, збільшення повноважень суб’єктів права соціального забезпечення. Це відповідно до стандартами Ради Європи та Європейського Союзу про те, що соціальне забезпечення включено до системи, яка включає, окрім соціального забезпечення (через соціальне страхування), інші форми захисту, що передбачені суб’єктом право на забезпечення, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний та унікальний (додатковий) соціальний захист для певних категорій населення. Зроблено висновок, що ключова проблема на сьогодні являє собою відсутністю чіткого розуміння, яким чином держава реалізує свою компетенцію у соціальному забезпеченні. Встановлено, що вітчизняні дослідники, аналізуючи дане питання, переважно виділяють різні переліки органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, тому нами здійснено систематизацію існуючих підходів. У процесі аналізу проблем правового регулювання діяльності держави як суб’єкта права соціального забезпечення в умовах євроінтеграції України, ми прийшли до висновку, що у основі кожної із них перебуває недосконалість чинного законодавства: воно є застарілим, перенасиченим нормативно-правовими актами, неадаптованим до європейських стандартів, суттєво відрізняється від соціального законодавства європейських держав. Нами встановлено, що найбільш оптимальним шляхом для вирішення існуючих проблем є систематизація соціального законодавства України. Також запропоновано ратифікувати ряд європейських соціальних стандартів і тим самим завершити процес адаптації вітчизняного соціального законодавства до соціального законодавства Європейського Союзу.

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

У роботі розкрито сутність та економічний зміст категорії соціальне замовлення як засобу регулювання фінансової діяльності соціальних послуг в об’єднаних територіальних громадах (далі – ОТГ). Розглянуто переваги та недоліки програмно-цільового методу фінансування соціальних послуг об’єднаних територіальних громад для можливості подальшого його застосування в практиці бюджетного планування. Проаналізовано один із ефективних засобів, що використовується об’єднаними територіальними громадами при наданні соціальних послуг, соціальне замовлення та запропоновано деякі рекомендації, використання яких, відкриває кращі можливості ефективного використання державних коштів недержавними організаціями при наданні соціальних послуг громадянам, що опинились у складних життєвих обставинах. При дослідженні виявлено, що система соціального замовлення може сприяти розвитку підприємницької активності в регіонах. В разі його широкого застосування виникає зацікавленість у жителів долучатись до цього виду діяльності, створювати підприємницькі структури або набувати статусу приватних підприємців. Це сприяє розширенню зайнятості, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, розвитку бізнес– клімату, стимулює розвиток громадянського суспільства шляхом його участі в процесі соціального замовлення та взяття на себе соціальної відповідальності. Визначено, що для надання соціального замовлення на реальних конкурсних засадах, потрібно забезпечити абсолютну рівність надавачів послуг − державних, комунальних, приватних, громадських, релігійних, фізичних осіб тощо. А це можливе тільки за умови автономізації комунальних закладів, переходу їх у статус комунальних підприємств, що треба передбачити в новому законі про соціальні послуги.

У статті пропонується коротке узагальнення найбільш поширеного в сучасних правопорядках розуміння таких концепцій, як «соціальна економіка» і «соціальне підприємство», а також аналізуються перші кроки, зроблені в Казахстані, щодо створення правової та організаційної основи для соціального підприємництва. Обґрунтовується доцільність виділення в Цивільному кодексі Республіки Казахстан окремого виду юридичних осіб (поряд з комерційними та некомерційними юридичними особами), а також регулювання спеціальних організаційно-правових форм для ведення соціального підприємництва. Відзначається відсутність (принаймні, в більшості випадків) в традиційному розумінні інвестиційних відносин під час заснування і фінансування діяльності суб’єктів соціального підприємництва (і соціальної економіки загалом). Підкреслюється необхідність в оголошенні державою (як її політичного завдання) спрямованості на формування соціальної та солідарної економіки в Казахстані як особливого сектора національної економіки, в тому числі з обов’язковим розвитком конституційних основ для забезпечення загального блага, визнання і дотримання публічного інтересу. Відзначається об’єктивна потреба в створенні ефективної системи соціальних фінансів для підтримки і розвитку соціальної економіки в Казахстані.

Проаналізовано нормативно-правову основу системи соціального партнерства в Україні. Звернено увагу на те, що наразі в Україні: не прийнятий базовий закон («Про соціальне партнерство в Україні»), який врегулював би головні питання, пов’язані із здійсненням соціального партнерства, зокрема – внормував діяльність соціальних інституцій, які беруть у ньому участь; відсутній механізм притягнення до відповідальності сторін соціального партнерства; зміст колективних угод не охоплює всі сторони соціально-трудових відносин, тим самим не забезпечуючи достатній соціальних захист працівників й належний рівень їх конкурентоспроможності на ринку праці; до процесу колективно-договірного регулювання залучається недостатньо кількість найманих працівників. Запропоновано напрями модернізації нормативно-правового механізму реалізації соціального партнерства на сучасному етапі державотворення. Наголошено на перспективності формування сучасного нормативно-правового забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах: прийняття базового закону «Про соціальне партнерство в Україні»; адаптації чинного українського законодавства до міжнародних норм та стандартів; впровадження Дорожньої карти оптимізації сучасних механізмів реалізації соціального партнерства; стимулювання законодавчої соціальної орієнтації малого бізнесу; розробки нормативно-правових актів, стосовно відповідальності учасників соціального партнерства за невиконання законів, а також угод і договорів; підготовки концептуального документу в частині модернізації соціального партнерства на територіальному рівні та моделі функціонування органів соціального партнерства на територіальному рівні й на рівні об’єднаних територіальних громад з покроковим планом їх реалізації; законодавчого закріплення механізму ресурсного забезпечення процесів соціального партнерства, колективних переговорів на рівні областей, районів та об’єднаних територіальних громад.

Наук. кер.: С.С. Марочко
Питання ефективного державного регулювання зайнятості та ринку праці є однією з головних проблем нашого суспільства. Ринок праці – динамічна система, в якій взаємодіють суб’єкти власності на засоби виробництва і наймані робітники, формуючи об’єм, структуру і співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/28193

Також варто нагадати, що інституції ЄС щорічно ухвалюють правила стосовно проведення економічної політики в ЄС, у тому числі рекомендації стосовно величини та структури національних податків та відрахувань на соціальне страхування, наголошують на необхідності координації в цій сфері.
It should also be recalled that the EU institutions annually adopt rules for conducting economic policies in the EU, including recommendations on the size and structure of national taxes and social security contributions, and emphasize the need for coordination in this area.

В умовах глобалізації, розповсюдження міжнародної стандартизації у формуванні національної політики, особливу роль і значимість набирають питання міжнародно-правового впливу на право соціального забезпечення. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36806

Автор розглядає методи державного регулювання в сфері соціального страхування. Основна увага приділяється економічним методам державного регулювання. Автор здійснює дослідження такої моделі державного регулювання соціального страхування, яка найбільшим чином відповідає вимогам ринкової економіки.
The author examines the methods of state regulation in sphere of social insurance. The main attention is paid to the economic methods of state regulation. The author implements study of such model of social insurance state regulation which is mostly adequate to the market economy.

Сибірцев, В. В. Державне регулювання інституціональних змін національного ринку праці : дис. ... д-ра. екон. наук : 08.00.03 / В. В. Сибірцев. - Харків, 2018. - 584 с.
Дисертацію присвячено вагомій науково-прикладній проблемі поглиблення наукових засад організації державного регулювання інституціональних змін національного ринку праці. В основу її вирішення покладені визначення змісту інституціональних змін ринку праці та поглиблення теоретичного обґрунтування структурної побудови інституціонального простору співробітництва суб’єктів національної економіки. Сформовано концептуальну основу реформування національного ринку праці та розвинуто методологічні засади державного регулювання інституціональних змін національного ринку праці. Розширено підґрунтя формування та розвитку людського капіталу в умовах постіндустріального суспільства. Проведено аналіз стану національного ринку праці та визначено етапи еволюції системи його державного регулювання. Представлено систематизацію соціокультурних факторів впливу на формування та розвиток соціального капіталу суспільства. Розроблено інституціональне забезпечення підтримки збалансованості розвитку національного ринку праці та обґрунтовано взаємозв’язок ринку праці з економічною безпекою країни. Розвинуто науковий підхід до формування інформаційної мультиагентної системи організації взаємодії учасників ринку праці. Запропоновано напрями адаптації системи соціального партнерства до умов інституціональної трансформації національної економіки та вдосконалено підхід до оцінювання потенціалу розвитку інституту соціального партнерства. Удосконалено організаційно-методичне забезпечення стимулювання розвитку людського капіталу суспільства на основі безперервного підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Розвинуто теоретичні положення формування інфраструктурного забезпечення державного регулювання регіональних сегментів національного ринку праці
Диссертация посвящена важной теоретико-прикладной проблеме углубления научных основ организации государственного регулирования институциональных изменений национального рынка труда. Основу её решения составили определение содержания институциональных изменений рынка труда и расширение теоретических основ структурного построения институционального пространства сотрудничества субъектов национальной экономики. Сформировано концептуальное обоснование реформирования национального рынка труда. Разработана методология государственного регулирования институциональных изменений национального рынка труда. Получил дальнейшее развитие теоретический базис формирования и развития человеческого капитала в условиях постиндустриального общества. Проведен анализ состояния национального рынка труда и определены этапы эволюции системы его государственного регулирования. Представлена систематизация социокультурных факторов влияния на формирование и развитие социального капитала общества. Разработано институциональное обеспечение поддержки сбалансированности развития национального рынка труда и обоснована взаимосвязь рынка труда с экономической безопасностью страны. Получил дальнейшее развитие научный подход к формированию информационной мультиагентной системы организации взаимодействия участников рынка труда. Предложены направления адаптации системы социального партнерства к условиям институциональной трансформации национальной экономики и усовершенствован подход к оцениванию потенциала развития института социального партнерства. Усовершенствовано организационно-методическое обеспечение стимулирования развития человеческого капитала общества на основе непрерывного повышения квалификации и переподготовки кадров. Получили дальнейшее развитие теоретические основы формирования инфраструктурного обеспечения государственного регулирования региональных сегментов национального рынка труда.
The thesis presents author's approach to solving a significant scientific and applied problem of broadening scientific principles of the organization of state regulation of institutional changes in the national labour market. Theoretical substantiation of the structural framework of the institutional mechanism for increasing the efficiency of cooperation of participants in social and economic relations on the national labour market is presented. The implementation of this mechanism is aimed at streamlining a complex integrated set of state interests and priorities for the development of the labour market. The systematic and reflexive paradigm of the organization of interaction of the labour market members, aimed at promoting the necessary level of development of productive forces and parameters of industrial relations, is presented. Formalized representation of the interests of participants in social and economic relations is used as the basis for the development of the structural and logical scheme for regulating national labour market. The regularities of creating a social and economic environment for the formation of human capital were determined. The theoretical and methodological basis for the formation of the state strategy of activating the institutional dynamics of the development of the national labour market has been arranged. The hypothesis about the necessity to distinguish between the processes of functioning and development of the national labour market and the corresponding selection of the methods and instruments of state regulation is proved. The specific features, patterns, principles and methods of the formation of the integral institutional space of cooperation of participants of social and economic relations in the national labour market are determined. The conceptual basis for the reform of the national labour market has been formed. The evolution of the system of state regulation of the national labour market was studied and the characteristics of the modern stage of its development were given. Organizational structuring is considered and the principles of formation of the system of state regulation of social and labour relations in the national economy are presented. The basis of this system is the complex of state planning and administrative operations for the formation of institutional support which is focused on the socialization of social and labour relations. The social and cultural factors that influence the formation and development of social capital of society are systematized. The institutional support for balancing the development of the national labour market has been developed. The content of the notion of balancing the national labour market has been expanded by introducing the additional list of relations between the separate parameters of its functioning and development. In order to regulate the level of strategic balance, institutions of the labour market with an identified system of strategic gaps, formalized through the guidance of the concept of a balanced system of indicators, are linked. The orientation towards the concept of the balanced system of indicators allowed the latter to present a separate institution supporting the implementation of state target programs. Using the architectural approach enabled identifying causal relationships between the forms of manifestation of the imbalance of the labour market and the components of determining its economic security. Disparities in the development of the labour market are presented as a threat factor for the expanded reproduction of the labour potential of the country. The scientific approach to the formation of the information multi-agent system for organizing the interaction of the participants of the national labour market is substantiated. This system is understood as a single, coordinated open self-regulatory system based on the balance of expectations and the competitive and cooperative interaction of economic agents. The peculiarity of the proposed multi-agent system is to use the theory of fractals to develop the methodological basis for institutional reform of the state regulation system of the national labour market. This proposal allowed taking into account the differences in the nature and quality of economic development of various sectors and branches of the national economy. The disclosure of the fractal logic of the process of organizing information and institutional support for state regulation of the development of the national labour market was carried out using the apparatus of Petri Networks. The directions of adaptation of the social partnership system to the conditions of the institutional transformation of the national economy are suggested. During the formation of the social partnership system, the reflexive component of the subordination of economic parameters and qualitative characteristics of the activities of the partners in the national labour market was addressed by the tasks of state regulation of the economy. The formation of the holarchy system of the national labour market has made it possible to adapt the activities and parameters of the interaction of social partnership participants to the conditions of the institutional transformation of the national economy. The basis of such an adaptation is the toolkit of architectural modelling of complex socioeconomic systems and the language of architectural modelling ArchiMate. The methodical approach to assessing the potential of the development of the social partnership institute is substantiated. The basis of this methodological approach is the correlation of the levels of satisfaction of the interests of participants in the social partnership, the maturity of the elements of institutional regulation of the interaction of such participants, the effectiveness of business cooperation with agents of labour resources and the previous levels of holarchy system of the national labour market. The results of the assessment of the potential of the development of the social partnership institute were used as the basis for defining the guidelines for re-designing the constituent elements of the institute. The conceptual foundations of organizational and methodical provision of state incentives for the development of human capital of a society are proposed. They are based on proposals for synchronizing the processes of development of the labour market and the market of educational services. The use of hierarchy analysis method is proposed for the purpose of ranking educational institutions while participating in projects supporting the implementation of state target programmes for the development of the national labour market. The theoretical positions of formation of the infrastructure support of state regulation of regional segments of the national labour market are substantiated. Recommendations on simulation of cluster-network interaction of the subjects of the national labour market for the purpose of strengthening the role of self-organization, self-regulation and self-development of the market are given.

Одним з основних прав людини світове співтовариство визнає право на соціальне забезпечення в разі настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа через незалежні від неї обставини втрачає засоби для існування . Крім цього, право на соціальне забезпечення є рівним для усіх громадян. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/33321

На основі досвіду республіки Молдова запропоновано внести зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод ВПО» шляхом його доповнення нормою ст. 9-3 такого змісту: «Громадяни з числа ВПО мають право на отримання одноразової соціальної допомоги у випадку переселення до сільської місцевості в розмірі не нижче десяти прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян».