To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціальна опіка.
Journal articles on the topic 'Соціальна опіка'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 25 journal articles for your research on the topic 'Соціальна опіка.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
БИЧУК, Ірина. "СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ (ІЗ ДОСВІДУ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД»)". Humanitas, № 4 (25 листопада 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.1.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах (із досвіду викладання навчальної дисципліни «Соціальний супровід»). Проаналізовано, що соціальний супровід розглядається як довготривала робота, спрямована на здійснення індивідуальної соціальної допомоги та підтримки у вигляді надання комплексних соціальних послуг із метою міні- мізації складних життєвих обставин, подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу клієнта шляхом активізації його ресурсів та найближчого оточення. Розглянуто особливості сім’ї як клієнта соціальної роботи. Наведено основні технології соціального супроводу сім’ї, як-от: соціальна опіка (представлення працівником соціальної служби інтересів сім’ї (чи її члена) в органах влади, різних установах); соціальний патронаж (надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, тобто постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їхнього житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально- профілактичної допомоги); соціальна допомога сім’ї (передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги»). Визначено основні формами соціальної роботи, які є базовими для соціального супроводу сімей, які перебува- ють у складних життєвих обставинах. Розкрито зміст видів допомоги під час здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, як-от: психолого-педагогічна робота, сприяння незалежності та поліпшенню матері- ального становища родини, сприяння навчанню та розвитку дитини, сприяння захисту здоров’я дитини, пред- ставництво інтересів, представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади, залучення дільничного інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сім’ї, допомога родичам дитини в оформ- ленні опіки, сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім’ю.
2
Petrenko, Iryna. "Важливе дослідження із соціальної історії у вітчизняній історіографії". Eminak, № 2(26) (1 липня 2019): 204–7. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.2(26).207.
Full textAbstract:
Представлено рецензію на монографію Олени Кравченко «Опіка над дітьми в Україні наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.» (Харків: ФОП Панов А.М., 2019. 430 с.), яка присвячена історії організації соціальної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської уваги у Російській імперії, спираючись на матеріали українських губерній.
3
Безрук, М. Л. "АЛЬТЕРНАТИВА ІНСТИТУЦІЙНОМУ ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЮ ДІТЕЙ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (2021): 161–65. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-24.
Full textAbstract:
У статті розглянуто комплексну соціальну послугу патронату над дитиною як альтернативу інституційному догляду та вихованню дітей, які опинились у складних життєвих обставинах та з певних причин позбавлені батьківської опіки і піклування. Наведено сутність послуги з патронату як такої, що забезпечує найкращі інтереси дитини та відповідає провідним напрямам державної соціальної політики. Актуалізовано проблему розвитку послуги патронату над дитиною в межах процесу реформування соціальної сфери останнього десятиліття. Здійснено аналіз діяльності системи інституційних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на прикладі Запорізької області, оскільки Запорізька область має найвищий рівень інституціалізації дітей. Зазначено кількісні показники функціонуючих закладів інтернатного типу та кількість дітей, влаштованих у них протягом 2020 року. Обґрунтована необхідність ефективної інформаційно-просвітницької діяльності. Сформульовано твердження про те, що наявність сімей патронатних вихователів прямо пов’язана із компетентністю надавачів соціальних послуг, відповідальних за пошук та первинний відбір кандидатів у патронатні вихователі. Вивчено рівень професійної компетентності надавачів соціальних послуг задля активізації створення сімей патронатних вихователів. Основними індикаторами оцінювання компетентності надавачів соціальних послуг є: обізнаність респондентів щодо послуги патронату над дитиною: змісту, специфіки, переваг; зміст і методи інформаційно-просвітницької діяльності фахівців на території; ставлення респондентів до послуги патронату над дитиною та визначення її потреби; оцінка учасниками власної участі у процесі розвитку послуги патронату над дитиною. Визначені основні напрями підвищення якості та ефективності інформаційно-просвітницької діяльності та рекомендації для покращення процесу розвитку послуги з патронату у таких двох основних векторах, як безпосередня робота фахівців із населенням та робота з керівництвом адміністративно-територіальної одиниці.
4
Сімакова, Е. С. "Загальна характеристика становлення соціальної роботи в Криму (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 469–73. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3370.
Full textAbstract:
Сімакова Е. С. Загальна характеристика становлення соціальної роботи в Криму (друга половина ХІХ – початок ХХ століття).
 У статті проаналізовано стан вивченості проблеми соціальної роботи в Криму в другій половин іXIX – початку XX століття та надано її загальну характеристику: створення і функціонування соціальних установ. Автор характеризує основні напрямки роботи земств, шкіл, притулків,установ опіки та піклування для неповнолітніх дітей, благодійних установ.
5
Мамедов, Ю. Е. "Концепція прав дитини в ісламській правовій системі". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 168–73. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1168.
Full textAbstract:
Встановлено, що захист прав та добробуту дітей виник як одне із перших зобов’язань ісламського права, для реалізації чого були прийняті як правові, так і неправові підходи. Дитина має набір прав, що віднесені до соціальних, освітніх та фінансових прав. Деякі соціальні права дитини виникають навіть до її фактичного народження. Освітні права охоплюють права на життя, загальний догляд та соціалізацію, а також право на базову освіту, справедливе та рівне ставлення та фізичне виховання. Фінансові права охоплюють права на майно та спадщину. Для того, щоб дозволити дітям користуватися своїми правами, гарантованими ісламом, батьківська опіка відіграє важливу роль. Але держава та організації громадянського суспільства також мають зіграти ключову роль у цьому питанні. Освіта, сприятлива для дітей, може бути проявом соціальної відповідальності організації громадянського суспільства за реалізацію прав дитини. Права бути усиновленим в ісламському праві немає, проте є практика кафала, яка делегує відповідальність за виховання дитини іншим батькам. Встановлено, що шаріатом дитині надається право знати своїх біологічних батьків. Доведено, що права дітей в ісламі корелюють з тими, які забезпечуються з боку міжнародного гуманітарного права. Насамперед такими є право дітей на захист під час війни та катастрофи та право дитини не використовуватися на війні до досягнення відповідного віку. В ісламському праві поняття прав та обов’язків – особливо в сім’ї – є взаємними. Така взаємність не обмежується тільки матеріальними правами. Зобов’язання батьків виховувати своїх дітей, наприклад, відповідає обов’язку дитини перед ними «іхсан», який включає «доброту, довіру, благоговіння» щодо нього/неї. Іхсан також включає в себе повагу та послух, але вони повинні здійснюватися в межах закону.
6
Nykonenko, Liudmila V. "Патерналістичні настановлення в структурі політико-правової свідомості студентів". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 47–53. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).23.
Full textAbstract:
У статті представлено результати дослідження соціально-психологічних особливостей патерналістичних настановлень студентів. Завданнями дослідження були аналіз зв’язків патерналістичних настановлень у структурі політико-правової свідомості та ідентифікація ролі соціально-психологічних характеристик вибіркової сукупності для їх становлення. Для побудови моделі дослідження за основу було взято динамічно-функціональний підхід – трактування політико-правової свідомості як саморегульованої системи політико-правових настановлень, уявлень і ставлення особистості до політико-правової дійсності. До проявів патерналістичних настановлень віднесено містифікацію владних персон; готовність підпорядковуватися владним суб’єктам; соціальну пасивність, уникання політичної активності; бажання опіки з боку представників влади; відмову від прагнення посісти домінуючу або рівноправну позицію в політико-правовій комунікації. Дослідження проводилося на основі кластерної вибірки, яку склали 256 студентів 12 закладів вищої освіти м. Києва. Як емпіричний метод було обрано опитування з використанням стандартизованих методик. Аналіз даних здійснювався за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнт Спірмена); критерію U-Манна–Вітні для двох незалежних вибірок; критерію Краскела–Уолліса для К-незалежних вибірок. Завдяки кореляційному аналізу виявлено множинні зв’язки: “Містифікація влади” – “Бажання опіки” (ρ=0,43; р≤0,001); “Ставлення до політиків” – “Настановлення на політичну активність”; “Ставлення до політиків” – “Схвалення авторитаризму” (ρ=0,33; р≤0,001). Доведено значущість освітнього середовища закладу вищої освіти, батьківсько-дитячих проекцій і гендерних особливостей для становлення патерналістичних настановлень студентів. Застосування критерію Краскела-Уолліса для К-незалежних вибірок дало змогу з’ясувати, що в процесі професійного навчання молодь усе меншою мірою схвалює авторитарні методи керівництва (р<0,05). Статево-рольові психологічні особливості студентів виявилися значущими для індикаторів “Бажання опіки” (р<0,01) і “Схвалення авторитаризму” (р<0,01), а місце проживання (з батьками, окремо тощо) – для настановлень на містифікацію влади (р<0,05) і бажання опіки від владних персон (р<0,05). Щоб визначити тенденції, притаманні іншим молодіжним спільнотам, визнано доцільним провести аналогічні дослідження цих категорій, що дасть змогу більш ефективно прогнозувати процеси політико-правової соціалізації, коригувати освітні програми, спрямовані на підвищення політико-правової компетентності молоді. Оригінальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення динамічних змін політико-правової свідомості молоді в постреволюційний період.
7
ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.
Full textAbstract:
У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність.
 Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт.
 Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду.
 Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання.
 Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.
8
Сокол, М. В. "Сім'я як суб'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері державних соціальних допомог". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 60–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).566.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту.
 Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом.
 Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин.
 Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.
9
Detsyk, O. Z., та H. Ya Yukish. "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ПІСЛЯ ТРАВМ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (23 грудня 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11621.
Full textAbstract:
Мета: проаналізувати соціально-економічні характеристики осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату.
 Матеріали і методи. Проведено медико-соціальне дослідження на базі Івано-Франківського бюро медико-соціальної експертизи. За спеціально розробленою авторською програмою опитали репрезентативну вибірку із 150 осіб, які проходили переосвідчення у зв’язку з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Статистичну обробку отриманого матеріалу здійснювали шляхом розрахунку частоти поширення чинників на 100 опитаних і стандартної похибки (±m) для відносних величин, а оцінку достовірності різниці даних у групах порівняння та перевірку нульової гіпотези проводили шляхом розрахунку критерію відповідності хі-квадрат (χ2) Пірсона. Використано методи: епідеміологічний, соціологічний, медико-статистичний.
 Результати. Встановлено, що найчастіше внаслідок травм опорно-рухового апарату призначали ІІІ групу інвалідності – (75,5±3,5) %, ІІ групу – (22,5±3,4) %, а І – (2,0±1,1) %. Її причинами були переломи кісток нижніх ((40,7±4,0) %) та верхніх ((18,7±3,2) %) кінцівок, травми хребта ((20,0±3,3) %), травматична ампутація ділянок тіла ((11,3±2,6) %), множинні переломи ((6,0±1,9) %) та термічні чи хімічні опіки ((3,3±1,5) %). Майже всі опитані працездатного віку: до 30 років – 7,3 %, 30–39 років – 31,1 %, 40–49 років – 30,5 %, 50–59 років – 30,5 %, 60 і старші – 0,7 %. З’ясовано, що найбільш вразливими щодо інвалідності після травм опорно-рухового апарату є чоловіки (69,5 %), мешканці сільської місцевості (64,9 %), зайняті у професіях із фізичним характером праці (66,3–65,7 %). Виявлено, що наявність інвалідності після травм опорно-рухового апарату призводить до суттєвого погіршення матеріального добробуту в (51,0±4,1) % таких осіб, більш виражено серед мешканців села ((61,2±4,9) %), що тільки частково покривається матеріальною допомогою у межах системи соціального захисту ((43,5±7,3) %). Показано, що інвалідність після травм опорно-рухового апарату та пов’язане із нею погіршення стану здоров’я ((87,4±3,0) %) супроводжується втратою ((51,7±4,1) %) чи зміною ((27,8±3,6) %), а також пошуком ((41,7±4,0) %) місця роботи, також більш акцентовано серед чоловіків із сільських місцевостей.
 Висновки. Необхідно удосконалити систему реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату, зокрема серед чоловіків, зайнятих у сільському господарстві на роботах із фізичним характером праці.
10
Паласевич, І. Л. "Взаємодія ДНЗ із сім’єю, що виховує дитину з особливими потребами". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 347–52. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3342.
Full textAbstract:
Паласевич Л. І. Взаємодія ДНЗ із сім’єю, що виховує дитину з особливими потребами.
 У статті висвітлено основні аспекти виховання дітей з особливими потребами в умовах сім’ї; акцентується увага на тому, що подолання труднощів опіки, догляду та виховання залежить від уміння батьків прийняти особливості розвитку дитини, організувати власну поведінку відповідно до її можливостей і здібностей; підкреслюється значення скоординованої роботи соціально-педагогічних фахівців у підтримці та супроводі таких сімей.
11
Bilavych, Galyna. "Просвітництво дітей та дорослих у Західній Україні 1920-х - 1930-их років (санітарно-гігієнічний аспект)". Освітній простір України, № 9 (17 лютого 2017): 7–12. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.7-12.
Full textAbstract:
У статті розкрито просвітницьку діяльність українських громадських товариств щодо виховання здорового способу життя особистості. На початку ХХ ст. за умов чужих держав і політичного гніту вітчизняні лікарі, студенти-медики, які належали до “Народної лічниці”, Українського гігієнічного товариства, Українського лікарського товариства, “Відродження” та ін., та освітяни створили громадську систему медичної опіки дітей та дорослих, компенсувавши прогалини в соціальній політиці Польщі.
12
Іващенко, Я. І. "Діяльність Київської міської думи у сфері соціальної опіки (1917-1919 рр.)". Соціальна історія, Вип. 9 (2013): 9–13.
Find full text
13
Bilavych, H. V., I. V. Bilavych, M. P. Pantyuk, B. P. Savchuk та N. O. Fedchyshyn. "КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАРПАТ ЯК ЧИННИК ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ (ПОЧАТОК ХХ СТОРІЧЧЯ)". Медична освіта, № 4 (15 лютого 2020): 119–26. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10870.
Full textAbstract:
На початку ХХ ст. у Карпатському регіоні склалася система масового громадського медичного просвітництва, що охоплювало всі напрями системи медичної опіки (санітарно-гігієнічний сегмент, здоров’язбереження та тіловиховання, рух тверезості тощо), яка постійно еволюціонувала та вдосконалювалася. Означені напрями праці були реальним внеском у збереження генофонду українського народу. Створена система лікувально-профілактичних (диспансери, амбулаторії, шпиталі, лабораторії) та консультативних («порадні») закладів засвідчила важливість організації суспільної медичної опіки українців, тут могли отримати безкоштовну (чи за символічну оплату) найменш незахищені (та найбільш вразливі до соціальних катаклізмів) верстви українства (діти, учасники національно-визвольних змагань українців, інваліди, удовиці, сироти, селянство, українське вчительство, студентство та ін.). Складником філософії здоров’язбереження українства була ідея тіловиховання. Ефективним засобом і формою здоров’язбереження в Галичині стало оздоровлення дітей та дорослих за умов гірської місцевості в «оселях», «півоселях», «живцях» та інших суспільних закладах, що виконували оздоровчі й лікувальні функції. Українські громадські (зазвичай станові) товариства вагомо спричинилися до організації відпочинку для своїх членів, а також забезпечення оздоровлення (зазвичай міських дітей) у Карпатах.
14
ЗАБЛОЦЬКИЙ, Андрій. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ДО РОБОТИ В АЛЬТЕРНАТИВНИХ ФОРМАХ ОПІКИ". Humanities science current issues 1, № 32 (2020): 203–7. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.1/32.214502.
Full text
15
Tsybulko, Liudmyla, and Karina Akhtyrska. "Organizing of Social-Pedagogical Work with Children-Orphans and Children, Deprived of Parental Care, in Belgium." Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University 1, no. 1 (324) (2019): 138–44. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2844-2019-1(324)-1-138-144.
Full text
16
КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги.
 Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.
17
Лялюк, Галина. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОЇ ПАРАДИГМИ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (2020): 145–54. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.275.
Full textAbstract:
Анотація. В статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають в державних закладах опіки. Наголошується, що в сучасних українських реаліях сьогодні особливо гостро підсилюється актуальність забезпечення особистісного зростання дітей-сиріт в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми. Проаналізовано особистісний, особистісно-діяльнісний, гуманістичний, суб’єктний, синергетичний методологічні підходи до організації виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми.
 Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт не просто декларує, а утверджує дитину як найвищу цінність життя, передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності. Вихованець розглядається як особистість, яка сама може вибирати такий шлях освіти, який допоможе їй досягнути найкращих результатів. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт передбачає суб’єкт-суб’єктні відносини дитини та педагога. Сутнісною основою виховання, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, розуміння дитини як суб’єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена.
 Гуманістична стратегія виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми визначає і гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, характерними ознаками яких є педагогічна допомога і підтримка; емпатійне ставлення до дитини; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності й інноваційності, гнучкий контроль і самоконтроль.
18
ХІЛЯ, Анна, та Ірина САРАНЧА. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ДО ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З РІЗНИХ ФОРМ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ". Humanitas, № 4 (25 листопада 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.8.
Full textAbstract:
У статті ми звертаємося до питання підготовки педагогічних працівників. Зокрема, розкриваємо сучасний стан підготовки вчителів до організації співпраці із сім’ями учнів молодшого шкільного віку. На основі теми досліджуємо останні наукові пошуки молодих науковців та коротко розглядаємо мінуси освітніх програм у цьому напрямі. Окрему увагу приділяємо питанню доопрацювання алгоритму підготовки до взаємодії з родинами через тре- нінгові форми навчання та законодавство для фахівців соціальної сфери. Розкриваємо вплив розуміння сімейних інституцій на організації супроводу дитини в початковій школі. Для цього окреслюємо форми сім’ї, які існують відповідно до законодавства (сім’я, або подружжя; особи, які проживають однією сім’єю; усиновлення; опіка, піклування; сім’я патронатного вихователя; прийомна сім’я; дитячий будинок сімейного типу). Презентуємо основні елементи, за якими відбувається оцінка потреб дитини соціальними працівниками (потреби для розви- тку дитини; батьківський потенціал сім’ї; фактори сім’ї та середовища) і які лише частково мають можли- вість опрацювати вчителі в своїй щоденній практиці. Окрім того, зазначаємо особливості сімей, які дозволя- ють соціальному працівнику оцінити функціональність цієї сім’ї відповідно до оцінки потреб дитини та її сім’ї, визначити пріоритетні напрями роботи відповідно до визначених потреб. Характеризуємо вплив відсутності або незнання вчителем інформації відповідно до сімейного становища учня на надання освітніх послуг та забезпечення якісного та ефективного психолого-педагогічного супроводу дитини. Як пропозицію за текстом уводимо ті аспекти підготовки педагогічних працівників, які варто було б включити в освітні програми, (зокрема, в навчальні та робочі програми дисциплін, пов’язаних з організацією вза- ємодії з родиною чи вивчення історико-культурних витоків сімейного виховання).
19
Лялюк, Галина. "ВЗАЄМНА ДОВІРА ЯК УМОВА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ У КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОЇ ПАРАДИГМИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 198–202. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.198-202.
Full textAbstract:
У статті актуалізовано проблему впровадження інноваційних підходів у вихованні дітей-сиріт в Україні, що перебувають в державних закладах опіки. Метою статті є аналіз особливостей формування суб’єкт-суб’єктної взаємодії вихователя та дитини-сироти на основі принципу довіри.
 Розглянуто основні положення особистісно-гуманістичної стратегії педагогічної парадигми, роль довірливих стосунків у суб'єкт-суб'єктній взаємодії педагога та вихованця. Зазначено, що виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми передбачає реалізацію принципу гуманізації виховання – сприйняття дитини як вищої соціальної цінності, визнання її прав на свободу, розвиток здібностей, виявлення її індивідуальності.
 Здійснено аналіз феномену довіри на основі психолого-педагогічних наукових досліджень. Обґрунтовано необхідність реалізації принципу довіри опікунсько-виховної діяльності, який виступає умовою результативності продуктивного розвитку особистості дитини-сироти, уможливлює творче розкриття її унікальних потреб і здібностей, активізацію її особистісного ресурсу.
 У суб’єкт-суб’єктній взаємодії вихователя та дитини-сироти довіра стимулює процес відвертості, «прозорості», саморозкриття, що виступає умовою результативності продуктивного розвитку особистості дитини-сироти. Тільки системна реалізація умов, дотримання яких забезпечить реалізацію принципу довіри у вихованні особистості дитини-сироти допоможе здійснити ефективну підтримку дітям, що залишились без піклування батьків, та підвищити успішність виховного процесу загалом.
20
Комісаренко, В. Д. "захист особистих немайнових прав батьків та дітей: досвід Польщі". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (6 квітня 2021): 261–69. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.261-269.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням дослідження законодавчого регулювання та практики здійснення і захисту особистих немайнових прав батьків та дітей у Польщі. Питання взаємних прав та обов’язків батьків та дітей у сучасній Польщі врегульовані положеннями Кодексу сім’ї та опіки (Kodeks rodzinny i opiekuńcz). Наголошено, що збереження тривалих та міцних сімейних відносин сприяє передачі національної свідомості від покоління до покоління, та впливають на завершення формування політичної нації, збереження сім’ї як соціального інституту, зміцнення взаємної поваги між поколіннями. Здійснення немайнових прав батьків і дітей у частині взаємного спілкування, виховного впливу батьків та державних інституцій гарантує збереження самобутності та національної ідентичності шляхом передачі відповідних цінностей та звичаїв. Питання особистих немайнових прав батьків та дітей визначаються у Польщі на рівні норм, що детермінують зміст «батьківської влади». Із позицій правової ідеології польське законодавство демонструє органічний взаємозв’язок сучасного правового регулювання з традиційним підходом до побудови взаємних відносин у родині. Держава бере активну участь у здійсненні та захисті особистих немайнових прав батьків і дітей через різноманітні допоміжні інституції, такі як судовий куратор, сімейний асистент, установи соціально-психологічної допомоги. Також вартий уваги у сенсі перейняття польський досвід діяльності опікунського суду, функцію якого виконує суддя загального суду (районної ланки). Згадані інституції та діяльність суду створюють ефективний механізм правового впливу на процес здійснення та захисту особистих немайнових прав батьків та дітей, на якому варто акцентувати увагу.
21
Адамова, О. "До питання про поняття аліментів, аліментних правовідносин та особливості аліментних зобов’язань". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 117–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.952.
Full textAbstract:
У статті досліджено національне законодавство України щодо поняття аліментів, аліментних правовід- носин та особливості аліментних зобов’язань. Надано власне визначення аліментних правовідносин, як сімейних матеріальних відносин, в яких одна сторона зобов’язана в силу вказівки на те закону за наявності відповідних умов утримувати іншу сторону, а остання вправі вимагати виконання даного обов’язку. Проаналізовано ознаки аліментних правовідносин як правовідносин сімейних. Приділено увагу дозгляду питання щодо того, які особи відносяться до «інших членів сім’ї» та визначено, що такими особами є мачуха, вітчим, падчерка та пасино, а також фактичний вихователь та вихованка. Також до цієї категорії осіб можна віднести чоловіка та жінку, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, осіб, пов’язаних відносинами опіки та піклування. Розглянуто питання щодо того, чи усі суб’єкти аліментних правовідносин є членами сім’ї. З даного приводу зроблено висновок, що не всі суб’єкти аліментних правовідносин можуть вважатися членами сім’ї, так, родичі взагалі можуть ніколи в житті і не входити до складу сім’ї, однією з ознак якої є спільність про- живання та ведення побуту. Разом з тим, це не виключає їхню можливість входити до складу цього осередка суспільства. Виникнення аліментних зобов’язань пов’язується не з членством у сім’ї, а із знаходженням у шлюбі, певним ступенем спорідненості та свояцтва. Під останнім розуміються відносини між родичем одного із подружжя і другого із подружжя, а також між родичами кожного із подружжя (наприклад, відносини між вітчимом і пасинком, мачухою і падчеркою). Свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні. Особлива увага в статті приділена такій необхідній умові участі особи в аліментних правовідносинах, як наявність у неї правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником сімейних, в особливості, аліментних відносин.
22
Андрухів, О. І. "ПРАВОВІ ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ РАДЯНІЗАЦІЇ ГАЛИЧИНИ В 1939–1941 РОКАХ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.920.
Full textAbstract:
1.Андрухів О. І. Правові причини та наслідки радянізації Галичини в 1939–1941 роках. – Стаття. У статті розкриваються основні засади реалізації політики «радянізації» західноукраїнських земель, зокрема Галичини у 1939–1941 рр., та вирішення радянською владою питання дитячої безпритульності та бездоглядності. Встановлено, що одним із перших кроків радянської влади на новоприєднаних територіях були дії, пов’язані з переміщенням окремих груп населення. Упровадження радянської системи права на західноукраїнських землях здійснювалося оперативно, оскільки до цього процесу залучали політвідділи військових частин Українського фронту та радянсько-партійних працівників, що прибули. Так, протягом 1939–1941 рр. на території інкорпорованої Галичини відбувалося формування органів радянської влади, зокрема міліції та силових структур, та проводилися заходи щодо громадської безпеки і попередження контрреволюційної і антирадянської діяльності. У жодному з офіційних наказів, розпоряджень чи вказівок вищого республіканського керівництва не згадано про проблему безпритульних та бездоглядних дітей. Першим кроком радянської влади в Галичині було формування партійної структури і системи органів місцевої влади. 24 березня 1940 р. проведено вибори депутатів до Верховної Ради СРСР та УРСР, а 15 грудня того ж року – до місцевих рад, що юридично діяли як адміністративні одиниці з 20 січня 1940 р. Паралельно з формуванням нової правової системи в регіоні здійснювалися кардинальні соціально-економічні реформи, які мали на меті повністю інтегрувати приєднані території до загальноукраїнського господарського комплексу. Ці перетворення були традиційними для радянської дійсності 1920–1930-х рр., а тому провокували народне невдоволення і стали причиною появи дитячої безпритульності та бездоглядності. Після перших хвиль репресій без опіки залишилися тисячі дітей. Констатовано, що політика радянізації зумовила запровадження специфічних термінів, які мали правову основу та стосувалися проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності. Одним із таких понять є «ворог народу». Поняття «ворог народу» було затверджене в Кримінальному кодексі УРСР 1927 та 1934 рр. і передбачало поділ правопорушників на дві категорії. До першої застосовували найвищу міру покарання, а до другої – ув’язнення в трудово-виправних закладах. Таким чином, політика радянізації в західних областях УРСР супроводжувалася порушенням прав людини, зокрема й неповнолітніх. При цьому жодних заходів із протидії поширенню безпритульності та бездоглядності дітей не здійснювалося.
23
V.M., Suprun. "AXIOLOGY OF MATERNITY IN WOMEN’S PROSE IN THE DIASPORA IN THE MIDDLE OF THE XX CENTURY." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 23–26. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-4.
Full textAbstract:
Мета ‒ дослідити аксіологічні маркери явища материнства в структурі концепту «жінка» жіночої прози української діа-спори середини ХХ століття.Методи. Наукове вивчення аксіології материнства в діаспорній жіночій прозі вимагає залучення засад, прийомів і принци-пів літературознавчих досліджень, зокрема: герменевтики, що уможливила тлумачення белетристичних текстів для осягнення цілості буття; культурно-історичного методу, який прислужився для ґрунтовного висвітлення суспільно-політичного контек-сту у творах мисткинь; описового, який дав змогу виявити й охарактеризувати основні особливості аксіологічних домінант материнства в структурі концепту «жінка»; елементів концептуального й гендерного аналізу.Результати. З’ясовано, що в діаспорній жіночій прозі середини ХХ століття материнство – аксіологічний компонент кон-цепту «жінка» –посідає провідне місце. Материнство сприймається мисткинями як узагальнене явище любові й опіки не лише щодо власних дітей, але й усіх, хто потребує ласки неньки, хай і нерідної. У статті виявлено, що особливої соціальної функ-ції материнство зазнає в часи суспільно-політичної кризи, коли образ матері набуває додаткових конотацій громадянського виховання дітей. Маємо тут ще одну функцію материнства – оберегову, адже в часи соціальних катаклізмів мати намагається вберегти і дітей, і осередок їхнього життя ‒ Батьківщину, за яку кладуть молоді життя. Тому ідейна контамінація материн-ських та патріотичних почуттів у прозовому набутку діаспорних письменниць цілком закономірна й художньо виправдана. Письменниці виводять образ матері в ранг аксіологічних домінант українського суспільства, він стає ієрофанічним символом добра, людяності, індивідуально-особистісної й національної самопожертви.Висновки. Проведене дослідження виявило, що аксіологічний компонент материнства стає в жіночій прозі невід’ємним елементом концепту «жінка» й позначений зазвичай ореолом трагічності. Материнство в екзистенції ХХ століття віддається жінкою в жертву гуманітаризації суспільства, його ціннісних координат. Purpose. Investigation of axiological markers of the phenomenon of motherhood in the structure of the concept of “woman” of women’s prose of the Ukrainian diaspora in the middle of the twentieth century.Methods. The attempt to scientifically study the axiology of motherhood in diasporic women’s prose through requires the involvement of the principles, techniques and principles of literary studies, in particular: hermeneutics, which made it possible to interpret fiction texts in order to understand the integrity of being; the cultural and historical method that used to thoroughly cover the socio-political context in writers’ works; a descriptive one that made it possible to identify and characterize the main features of axiological dominants of motherhood in the structure of the concept of «woman»; elements of conceptual and gender analysis.Results. It has been found that in diasporic women’s prose of the mid-twentieth century, motherhood is an axiological component of the concept of «woman». Motherhood is regarded by writers as a generalized phenomenon of love and care not only for their own children, but also for all who need the care of a nanny, albeit a non-native. The article reveals that motherhood undergoes a special social function in times of socio-political crisis, when the image of the mother acquires additional connotations of civic education of children. Here we have another function of motherhood ‒ to protect, because in times of social disasters, the mother tries to protect both children and the centre of their lives: the homeland for which young lives are laid. Therefore, the ideological contamination of maternal and patriotic feelings in the prose acquisition of diaspora writers is quite natural and artistically justified. The writers deduce the image of the mother in the rank of axiological dominants of Ukrainian society, it becomes a symbol of goodness, humanity, individual-personal and national self-sacrifice.Conclusions. A study has found that the axiological component of motherhood becomes in women’s prose an integral element of the concept of “woman” and is usually indicated by the halo of tragedy. Maternity in the existence of the twentieth century is put by a woman in the office of humanitarian society, its value coordinates.
24
N.V., Tsumarieva. "THE PROBLEM OF THE REVERSIBILITY, CORRECTION AND COMPENSATION OF EMOTIONAL DEPRIVATION EFFECTS OF JUNIOR SCHOOL AGED CHILDREN." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 2 (June 8, 2021): 109–17. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-2-13.
Full textAbstract:
The article is devoted to the observation of the overcoming methods of the effects of junior school aged children emotional deprivation.Purpose: to carry the theoretical analysis of the reversibility problem, correction and compensation of the emotional deprivation effects out in the concept of modern investigations and to suggest the own model of overcoming it in junior school aged children.Methods. The learning and the analysis of the emotional deprivation and its effects in children-orphans and in lained parental care children literature; the generalization and systematization of researches devoted to the children emotional deprivation correction; modeling for the construction of the program of overcoming the emotional deprivation effects in junior school aged children in the adoptive family conditions.Results. Due to the theoretical research data it is stated the presence of negative affect of emotional deprivation on children. It is established that the result of emotional deprivation is the complex of defections in physical, psychico, behavioring and social spheres.It is discovered that emotional deprivation effects appear in changing of limbic and endocrine systems, emotional, adaptive, behaviouring and cognitive disorders, psychosomatic diseases and even in deep psycho disorders.It is noticed that the emphasis difficulty of emotional deprivation results is due to the fact that different types of deprivation at once affect on children in the conditions of institutional establishments.It is noted that due to the same deprivation conditions we can observe absolutely different effects in children and the deepness of deprivation damages depends on the duration of child’s being in emotional deprivation situation.It is generalized that with the reversibility aim correction and compensation of emotional deprivation effects may be used readaptation, studying, resocialization, psychological correction, reabilitation, psychotherapy, psychological support. It is made and it is probed in the model of psychological support to the adoptive family with the aim of overcoming emotional deprivation effects in junior school aged children.Conclusions. The psychological support of adoptive families which is realized in the shape of specially organized events (diagnostics, education, correction, development, consulting) is one of the effective instruments of emotional deprivation effects correction in children.Key words: emotional deprivation, reversibility, compensation, correction the model of psychological support, junior school aged children, adoptive family. Статтю присвяченооглядуметодів подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку.Мета. Здійснититеоретичний аналіз проблеми оберненості, корекції та компенсації наслідків емоційної депривації в руслі сучасних досліджень та запропонувати власну модель її подолання у дітей молодшого шкільного віку.Методи. Вивчення та аналіз літератури з проблеми емоційної депривації та її наслідків у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки; узагальнення та систематизація наукових досліджень, присвячених корекції емоційної депривації у дітей; моделювання для побудови програми подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку в умовах прийомної сім’ї.Результати. За даними теоретичного дослідження констатовано наявність негативного впливу емоційної депривації на дітей. Установлено, що результатами емоційної депривації є комплекс порушень у фізичній, психічній, поведінковій та соціальній сферах. Виявлено, що наслідки емоційної депривації проявляються у змінах лімбічної та ендокринної систем, емоційних, поведінкових, адаптаційних, когнітивних порушеннях, психосоматичних захворюваннях і навіть у глибоких пси-хічних розладах.Зауважено, що складність виділення наслідків емоційної депривації зумовлена тим фактом, що на дітей в умовах інституціональних закладів діють одразу декілька типів депривації.Відзначено, що за одних і тих самих деприваційних умов у дітей можуть спостерігатися абсолютно різні наслідки, а глибина деприваційних уражень залежить від тривалості перебування дитини в ситуації емоційної депривації.Узагальнено, що з метою оберненості, корекції та компенсації наслідків емоційної депривації можуть застосовуватися реадаптація, навчання, ресоціалізація, психологічна корекція, супровід, реабілітація, психотерапія.Розроблено та апробовано модель програми психологічного супроводу прийомної сім’ї з метою подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку.Висновки. Психологічний супровід прийомних сімей, реалізований у формі спеціально організованих заходів (діагностика, просвіта, корекція, розвиток, консультування), є одним з ефективних інстру-ментів корекції наслідків емоційної депривації у дітей.Ключові слова: емоційна депривація,оберненість, компенсація, корекція, модель психологічного супроводу, діти молодшого шкільного віку, прийомна сім’я.
25
Карпенко, Ореста. "ФЕНОМЕН ДИТЯЧОГО СИРІТСТВА У ПОЛЬЩІ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Молодь і ринок, № 2/200 (4 травня 2022). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2022.255997.
Full textAbstract:
У статті висвітлено дефініції “сирітство”, “природне сирітство”, “соціальне сирітство” у дослідженнях педагогів Польщі. Розкрито види соціального сирітства, дискусії навколо виховання та опіки дітей. Висвітлено мікросоціальні та макросоціальні причини соціального сирітства, дефініційні дилеми пов’язані з цим поняттям. Акцентовано увагу на понятті “сімейне сирітство”, “емоційне сирітство” та причини їх появи. Педагоги надають перевагу сім’ї, сімейному оточенню, сімейним формам опіки, урахуванню потреб дитини. При влаштуванні дитини у прийомні сім’ї важливо підтримувати зв’язок із природною сім’єю. Умови в опікунсько-виховних установах не дозволяють повноцінно задовольнити потреби дитини, кількість вихователів на дітей надто мала, часта зміна опікунів також не дає можливості налагодження тісного контакту.