Journal articles: 'Соціальна дія'

1

Кот, Л. Л. "СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ." Підприємництво та інновації, no. 21 (December 30, 2021): 15–23. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/21.3.

Full text

Abstract:

У статті здійснено структурно-змістовне дослідження соціального підприємництва як макроекономічної категорії. З метою більш повного розкриття структури та змісту категорії «соціальне підприємництво» досліджено такі поняття як: «інтерес», «соціальна норма», «примус», «мотив», «підприємництво», «підприємець», «підприємницьке управління», «солідарність», «громадянська участь», «суспільно-корисна діяльність», «благодійність», «соціально-відповідальний бізнес», «соціальне обслуговування», «соціальний активізм». Зазначено, що категорія соціального підприємництва є важливим атрибутом сучасної національної економіки. Визначено змістовні ознаки соціального підприємництва: 1) оформлення в якості інституту; 2) наявність навколо підприємства відносно стійкої мережі, де контакти з його центром включають горизонтальні зв’язки; 3) соціальне підприємництво приносить прибуток, який розподіляється на розвиток підприємства, серед учасників і спрямований на соціальні проєкти і благодійність; 4) соціальне підприємництво націлене на вирішення соціально значущих проблем; 5) у соціальному підприємництві поєднуються підприємець і соціальні інновації, тобто створюються правила життя суспільства або відбувається модифікація правил, що координують близьку для соціального підприємця сферу господарювання. Запропоновано визначення соціального підприємництва як: раціональної економічної діяльності, яка спрямована на повноцінне вирішення або зменшення загрози з боку соціально важливих проблем, що володіє соціальним впливом, інноваційністю, наявністю фінансових коштів, які сприяють підтримці діяльності організації, за допомогою підприємницького підходу та самоокупності; як форми громадянської участі, для якої характерна наявність мережі соціальних контактів, що складаються навколо соціальних підприємств; як форми побудови солідарності, що сприяє створенню економіки солідарності в сучасному гуманному суспільстві. Зазначено, що однією з найважливіших властивостей соціального підприємництва є характерний для цієї категорії баланс прибутку і соціального призначення організації, використання соціально-економічних інновацій, які ведуть до форсування соціальних змін і задоволення суспільних потреб. Обґрунтовано, що соціальне підприємництво виступає в різних організаційно-правових формах в залежності від соціально-економічних і культурних умов, а також певних завдань, які ставлять перед собою соціальні підприємці, і є самостійним напрямком економічної діяльності. Констатовано, що ідея соціального підприємництва має важливе значення для поступального формування та розвитку соціального середовища, сприяє активізації громадянської участі та солідарності, а також є засадою сталого розвитку економіки країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Perevozova, I. V., and I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.

Full text

Abstract:

Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда. Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали. Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень. В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%. Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики. Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

БИЧУК, Ірина. "СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ (ІЗ ДОСВІДУ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД»)." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.1.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах (із досвіду викладання навчальної дисципліни «Соціальний супровід»). Проаналізовано, що соціальний супровід розглядається як довготривала робота, спрямована на здійснення індивідуальної соціальної допомоги та підтримки у вигляді надання комплексних соціальних послуг із метою міні- мізації складних життєвих обставин, подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу клієнта шляхом активізації його ресурсів та найближчого оточення. Розглянуто особливості сім’ї як клієнта соціальної роботи. Наведено основні технології соціального супроводу сім’ї, як-от: соціальна опіка (представлення працівником соціальної служби інтересів сім’ї (чи її члена) в органах влади, різних установах); соціальний патронаж (надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, тобто постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їхнього житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально- профілактичної допомоги); соціальна допомога сім’ї (передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги»). Визначено основні формами соціальної роботи, які є базовими для соціального супроводу сімей, які перебува- ють у складних життєвих обставинах. Розкрито зміст видів допомоги під час здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, як-от: психолого-педагогічна робота, сприяння незалежності та поліпшенню матері- ального становища родини, сприяння навчанню та розвитку дитини, сприяння захисту здоров’я дитини, пред- ставництво інтересів, представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади, залучення дільничного інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сім’ї, допомога родичам дитини в оформ- ленні опіки, сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім’ю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

СИДОРУК, Ірина, and Надія КОРПАЧ. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 75–81. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.11.

Full text

Abstract:

У статті наголошено на таких видах інвалідності, як порушення слуху й мовлення, порушення зору, порушення інтелектуального розвитку, порушення опорно-рухового апарату, хронічні соматичні захворювання, психічні розлади. Акцентовано на основних періодах стану батьків, викликаних народженням дитини із психофізичними порушеннями. Соціально-педагогічну підтримку батьків розкрито як один із провідних чинників, котрий сприяє соціальній адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку. Встановлено, що вона надається під час соціально-педагогічної діяльності й включає соціально-педагогічні послуги, соціальне виховання, соціальне обслуговування, соціальний патронаж, соціальний захист. Зазначено, що на підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей спрямовано низку вітчизняних законодавчо-нормативних актів, з-поміж яких – Державний стандарт соціальної послуги тимчасового відпочинку для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю, котрий передбачає комплекс заходів із забезпечення, догляду та виховання дитини з інвалідністю, за місцем її проживання або перебування, в закладі, що надає соціальні послуги, на період відсутності батьків, із метою полегшення їхнього фізичного, психологічного та емоційного навантаження; Державний стандарт соціальної реабілітації осіб з інтелектуальними та психічними розладами, котрий передбачає організацію надання соціальної послуги соціальної реабілітації особам з інтелектуальними та психічними розладами, моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги соціальної реабілітації тощо. Встановлено, що відповідно до вищезазначених державних стандартів послуги надаються на основі заяви та оцінки індивідуальних потреб дитини з інвалідністю. За результатами оцінки складається індивідуальний план, який містить заходи, що становлять зміст послуг, ресурси, терміни виконання та виконавців послуги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Афонін, Едуард, and Андрій Мартинов. "ТРАДИЦІЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ТА КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 27–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-27-41.

Full text

Abstract:

Розглядається феномен соціально-історичної традиції як чин- ник соціальної інтеграції та консолідації українського суспільства. Тради- ція визначається як процес відтворення через соціальні інститути досвіду поколінь та адаптація цього досвіду до вимог сучасності. Стверджується, що адаптація традиції до постмодерної сучасності є складним соціально-іс- торичним і соціально-психологічним процесом, у контексті якого відбува- ється зміна світоглядної парадигми та виникає новий — раціональний тип мислення, що впливає на соціальні практики і соціальну поведінку. Налаш- товуючи нащадки на інноваційну діяльність постмодерн розмиває великі нарративи традицій і заперечує соціальний досвід попередніх поколінь. Під впливом інновації суспільна система фрагментується і невпинно тяжіє до стану аномії. За цих обставин традиція, її суб’єкти і носії стають конструк- тивним фактором соціальної консолідації, що відбувається в контексті ви- рішення актуальних питань інноваційного розвитку. Традиція і традиційна діяльність виступають своєрідними ціннісно-смисловими формами у ви- гляді нових міфів і міфотворчості, які протистоять втраті національної іден- тичності і суспільної цілісності. Теоретичне підґрунтя такої діяльності, на думку авторів, представив французький соціолог Ж. Дюран, який запропо- нував концепцію імажинера як механізму конструювання соціальної реаль- ності. Цей механізм, за думкою Ж. Дюрана, є одночасно уявою, уявленим та уявленням, а реальність — втіленням вільної гри уяви, на яку впливають міфи та архетипи. Імажинер існує у двох режимах: денному (діурн) та ніч- ному (ноктюрн). Перший функціонує в дуальній формі, якій властиві іє- рархічність і патріархальність, втілені у героїчному міфі. Натомість другий виявляється як цілісний містичний міф або смерть як інша реальність. На думку авторів, імажинер як втілення колективного несвідомого, пов’язаний з такими архетипними властивостями суспільної системи як екстерналь- ність / інтернальність (зовнішній / внутрішній локус-контроль), екстравер- сія / інтроверсія (соціальна / соцієтальна ідентичність), екзекутивність / інтенціональність (жіночі / чоловічі соціальні ролі). Відповідно минула суспільно-історична доба модерну пов’язана з функціонуванням режиму ді- урну, архетипами і міфотворчістю, які тісно пов’язані з реалізацією зовніш- нього соціального контролю, патріархальності (соціальної ідентичності) та зростанням у суспільній системі кількості жіночих соціальних ролей. Постмодерна сучасність актуалізує режим ноктюрну, за умов якого в системі по- силюється самоконтроль, розмивається ієрархічність та зростає кількість чоловічих соціальних ролей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.

Full text

Abstract:

Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект." Grani 18, no. 8 (June 17, 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

ДУБІНІНА, Яна. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ." Humanitas, no. 1 (May 6, 2022): 29–35. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.5.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто соціально-педагогічну складову соціальної роботи як пріоритетний вектор соціальної політики суспільства, як методологічну основу міжорганізаційної координації узгодженої діяльності всіх суб’єктів соціальної роботи з надання допомоги індивіду (групі) у соціальному просторі. Метою статті є аналіз розвитку сучасної соціальної роботи через її соціально-педагогічну складову, з’ясування сутності соціально-педагогічного підходу до системи соціального захисту населення. Розкрита соціально-педагогічна (функціональна) спрямованість соціальної роботи, яка дозволяє працювати з представниками соціально стабільних і проблемних соціальних груп, та реалізовувати освітньо-виховну й соціальну політику держави. Особлива увага звернена на те, що соціально-педагогічна модель соціальної роботи координується на наданні допомоги через інтегрований виховний вплив на процес соціалізації особистості або соціальної групи та реалізується соціальними ресурсами. Її можна визначити як модель практики соціальної роботи, яка орієнтована на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему соціальних інститутів. У публікації висвітлена спрямованість соціально-педагогічної складової сучасної соціальної роботи на підвищення якості життя населення та створення умов для повноцінного соціального функціонування та розвитку членів суспільства. Автор акцентує, що використання соціально-педагогічних технологій сприяє, з одного боку, професійному розвитку надавачів послуг – фахових соціальних працівників, з іншого – озброює їх новими інструментами впливу на клієнтів. Обґрунтована актуальна потреба в оновленні та осучасненні соціально-педагогічної роботи відповідно до трансформаційних процесів в українському соціумі, на засадах клієнтоцентризму, природовідповідності та духовності. Доведена перспективність вирішення актуальних соціальних проблем суспільства засобами соціально-педагогічної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Михальчук, Юлія Олександрівна. "СТИМУЛЮВАННЯ ПРОСОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ: ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ У ЗВО." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 44–48. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.6.

Full text

Abstract:

У статті здійснено теоретичний аналіз феномена волонтерства, важливою ознакою якого є соціальна ініціатива, що розглядається як можливість прояву добровільної просоціальної діяльності людей, спрямованої на конструювання нової соціальної реальності в процесі соціально-культурної діяльності. Автор зауважує, що волонтерська діяльність сприяє розвитку активної соціальної позиції особистості та стає реальною силою з надання комплексної допомоги та підтримки особам, що її потребують, насамперед у зміні базових цінностей та орієнтирів, що допомагають становленню та саморозвитку особистості у конструктивному векторі свого розвитку, що, власне, стає надважливим завданням для студентської молоді. Адже досить тривожним є факт дефіцитарності дозвілля сучасної молоді, що заповнене здебільшого вживанням алкоголю та психоактивних речовин, комп’ютерними іграми, що призводить до формування залежної поведінки, агресивності тощо. Включеність молоді у волонтерську діяльність актуалізує такі компоненти структури особистості: 1) на когнітивному рівні – дослідження та інтерпретація значення та смислу волонтерства, можливості та межі прояву особистісної ініціативи, отримання нових знань, розвиток творчого потенціалу та впевненості у собі; 2) на афективному рівні – почуття причетності до реалізації певної місії, почуття задоволеності від власної важливості та користі від реалізації громадянської діяльності; 3) на конативному рівні – самореалізація через демонстрацію відповідальної, самостійної, ініціативної, соціально-позитивної поведінки. Автором реалізовано та проаналізовано результати двох етапів експериментального дослідження: 1) вивчення асоціативного поля слова «волонтер» через виділення тематичних груп-реакцій: суб’єкти та об’єкти впливу волонтерів, форма реалізації волонтерства, волонтерство як дія/діяльність, результат волонтерської діяльності, особисті якості волонтера, користь для себе/ благо, маркери волонтерства; 2) вивчення зацікавленості у видах діяльності волонтерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Червякова, О. В. "Розвиток національного законодавства у сфері соціального захисту населення." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 71–79. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-10.

Full text

Abstract:

Проаналізовано систему соціального законодавства України, що є достатньо розгалуженою, вона включає в себе акти загальної дії та акти спеціальної дії, які спрямовані на певні категорії та гру- пи соціально вразливих верств населення. Зокрема держава гарантує соціальний захист, передбаче- ний Конституцією України, право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим держав- ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та ор- ганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі дер- жавних, комунальних та приватних установ для догляду за інвалідами. Зазначено, що потребує по- дальшого вдосконалення законодавство щодо соціального захисту мирного (цивільного) населення, яке постраждало внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів. Водночас низкою підзаконних актів встановлюється порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; особливос- ті реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; по- рядок використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам; здійснення соціаль- них виплат внутрішньо переміщеним особам; питання фінансування бюджетних установ, здійснен- ня соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і органі- заціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Каз- начейства; перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій- снюють свої повноваження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Білик, О. І. "Вплив пандемії на зміну системи управління соціальними ризиками." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 117–22. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-117-122.

Full text

Abstract:

Раптове виникнення пандемії COVID-19 трансформувало соціальне середовище у всьому світі, що вплинуло на зміну траєкторії соціальних ризиків. Спалах COVID-19 у грудні 2019 року поставив людство в надзвичайний стан. Швидке поширення вірусу становить подвійний ризик: пандемія ставить суспільство в особливо ризиковану політичну, економічну та соціальну ситуацію. З іншого боку, співіснування людей в суспільстві стає ризиком для здоров’я певних соціальних груп та суб’єктів, що, у свою чергу, є початком для далекосяжних політичних, економічних та соціальних ризиків. Різкі обмеження, введені державами в контексті соціального дистанціювання (враховуючи блокування) для стримування пандемії, були чітко помітні для суспільства. У деяких випадках вони викликали радикальні потрясіння у повсякденному житті кожного. На даний момент поки неможливо передбачити, в який період і в якому порядку втручання в економічне та соціальне життя будуть повністю закінчені. Саме це спричиняє виникнення нових соціальних ризиків. Інші соціальні наслідки пандемії, такі як втрата робочих місць у особливо постраждалих галузях, матимуть, швидше за все, довгостроковий ефект у майбутньому. Стаття побудована на основі емпіричних досліджень розкрито виникнення нових соціальних ризиків і зміни стратегії управління ними. Також важливим є і дослідження різностороннього впливу пандемії на суспільство та навколишнє середовище в цілому. В статті доведено, що зовнішні потрясіння чи кризи можуть бути пусковими механізмами або каталізаторами соціально бажаних перетворень, які також відомі як «стрибок уперед». Процедури, які створила криза, слугують для того, щоб шукати підходи до неминучої термінової соціально-екологічної трансформації суспільства. Оскільки ця трансформація має створити стійкі та справедливі у всьому світі способи життя й економіки, тому в статті порушується питання про те, що важливо для забезпечення зміни в системі управління соціальними ризиками з метою забезпечення соціальної безпеки країни в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.

Full text

Abstract:

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Vitsko, Olena. "Ризики використання соціальних технологій у сучасній Україні." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 18, 2018): 22–30. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.3-4.03.

Full text

Abstract:

У статті аналізується поняття ризик, досліджуються соціальні небезпеки на шляху впровадження соціальних технологій у сучасному українському суспільстві та розкривається сутність соціальної праці як засобу впливу на формування соціального самопочуття населення країни. Дається тлумачення сутності «соціальних технологій» як цілеспрямованого процесу впливу на соціальний об’єкт з метою здобуття запрограмованого результату, який включає розробку методів та методик конкретного цілеспрямованого впливу. Розглядаються питання теорії та методології вивчення ризику, умови, що супроводжують стан ризику використання соціальних технологій Виявляється вплив трансформації українського суспільства на соціальний ризик. Запропоновано сукупність заходів для запобігання соціальним ризикам в суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.

Full text

Abstract:

Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 266–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-266-284.

Full text

Abstract:

У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

КИРИЛЮК, Світлана. "МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 155–63. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-155-163.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одній з актуальних проблем теорії і практики виховання – методичному забезпеченню процесу формування соціальної активності старшокласників у закладах загальної середньої освіти. У процесі дослідження було застосовано теоретичні методи (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення); емпіричні (бесіди, опитування, анкетування; тестування, вирішення ситуаційних завдань, програма педагогічних спостережень). Авторкою уточнено сутність поняття “соціальна активність старшокласників”; розроблено та впроваджено змістове і методичне забезпечення процесу формування соціальної активності старшокласників у закладах загальної середньої освіти (програма “Формуємо свідомого активного громадянина”). У статті зазначається, що розвитку соціальної активності старшокласників сприяло включення до варіативної частини спецкурсів: “Я і соціум” для учнів 10-х класів та “Соціознавство” для учнів 11-х класів. Авторкою окреслено основну мету і завдання спецкурсів та особливості їх викладання в закладах загальної середньої освіти. Визначено, що формуванню соціальної активності старшокласників сприяє використання під час уроків технології особистісно орієнтованого навчання, групової технології, технології проєктної діяльності, проблемного, розвиваючого навчання, інтерактивні технології тощо. Автором зазначається, що в результаті проведеної експериментальної роботи, зокрема, впровадження в освітній процес соціально спрямованих спецкурсів та використання інтерактивних й інноваційних технологій, значно підвищився рівень сформованості соціальної активності старшокласників. Вони навчилися аналізувати реальні соціальні ситуації, вибирати адекватні способи діяльності й моделі поведінки в межах реалізації основних соціальних ролей, оцінювати свої досягнення та поведінку, дотримуватись у повсякденному житті соціальних і правових норм, формулювати свою точки зору тощо. Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектності теоретичних і практичних пошуків розв’язання проблем. Подальші наукові пошуки можуть бути спрямовані на дослідження інформаційного простору формування соціальної активності старшокласників та соціально значущу діяльність у позаурочний час. Ключові слова: соціальна активність старшокласників, спецкурси, методичне забезпечення, соціально спрямована програма, методичні засоби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.

Full text

Abstract:

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Overchuk, Viktoriia, and Julia Kushnir. "Психологічні проблеми інвалідності: моделі та шляхи вирішення." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 143–50. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).126.

Full text

Abstract:

Висвітлюються соціально-психологічні проблеми інвалідів, важливі не так самі по собі, як, перш за все, у контексті вивчення механізмів інтеграції осіб з інвалідністю в соціум, створення рівних можливостей для інвалідів, забезпечення оптимальних умов для розкриття їхніх компенсаторних можливостей, ефективної адаптації та соціалізації. Розглянуто причини ускладнення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, пов’язані з низкою труднощів соціально-психологічного характеру. Висловлюється припущення, що такий стан речей головним чином зумовила медично орієнтована модель інвалідності, яка до недавнього часу панувала в нашому суспільстві. У зв’язку з цим у соціумі сформувався відповідний стереотип – соціальна стигма, що представляє інвалідів як “хворих”, які потребують постійного стороннього догляду і доля яких – перебувати в установах інтернатного типу. Звертається також увага і на негативні наслідки іншої моделі інвалідності – соціально орієнтованої, відповідно до якої особи з інвалідністю сприймалися як “соціально слабкі” люди, не здатні до самостійного життя, що тягло за собою посилення контролю за їхньою життєдіяльністю, який нерідко переходив у гіперопіку. Обґрунтовується думка про те, що сьогодні на часі зміна парадигми щодо надання допомоги людям з інвалідністю, перехід до більш сучасної біопсихосоціальної моделі інвалідності. Наголошується, що дискримінація з боку суспільства призводить до виникнення фізичних та соціальних бар’єрів, які гальмують, обмежують особистий вибір людини з інвалідністю; а проте ефективність процесу соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями залежить не тільки від умов середовища, його лояльності щодо адаптанта, а й від зусиль самої особи з інвалідністю, її здібностей і бажання опановувати ситуацію, долучатися до системи соціальних відносин. Стверджується, що психологічний аспект інвалідності відображає як особистісно-психологічну спрямованість самого інваліда, так і емоційно-психологічне сприйняття проблеми інвалідності суспільством. Соціальна незахищеність осіб з інвалідністю пов’язується ще й з впливом психологічного чинника, що формує їхнє ставлення до суспільства й утруднює адекватний контакт із ним. Підкреслюється, що розглянуті психологічні проблеми осіб з інвалідністю перешкоджають нормальним відносинам з оточенням, негативно позначаються на їхній працездатності, загалом світосприйнятті, чим посилюють їхню соціальну ізоляцію. Висловлюється сподівання, що, вирішуючи основні соціальні проблеми інвалідів, а саме: підвищення їхнього соціального статусу, поліпшення матеріального становища, професійної затребуваності тощо, – фахівці обов’язково будуть брати до уваги вищезазначені особистісні психологічні проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Shcherbakova, A. S., and O. Yu Suduk. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК КОМПОНЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 94 (June 25, 2020): 242. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202122.

Full text

Abstract:

В статті обґрунтовано, що соціальна відповідальність має тісний зв’язок із конкурентоспроможністю підприємства. Питання впровадження соціальної відповідальності бізнесу розглянуто не тільки з точки зору проблем соціальної сфери суспільства та необхідності забезпечення соціальних гарантій працюючого населення, а й з позиції використання соціальної відповідальності бізнесу для створення конкурентних переваг для окремого підприємства, налагодження зв’язків з громадськістю та органами центральної і місцевої влади, підтримання позитивного іміджу компанії. В статті проведений аналіз підходів до визначення поняття «соціальна відповідальність». Підкреслено необхідність збалансування соціальних зобов’язань компанії, оскільки вони можуть бути чинити як позитивний, так і негативний вплив на конкурентоспроможність організації. Встановлено, що поняття «соціальна відповідальність» має різне тлумачення в різних наукових роботах, законодавчих актах і нормативних документах і за своєю суттю охоплює багатогранні аспекти ведення бізнесу. Авторами запропоновано визначення конкурентоспроможності та конкурентним перевагам, деталізовано склад техніко-економічних, комерційних та нормативно-правових факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність кожного підприємства. Авторамизапропоновано комплекс мотиваційних факторів впровадження соціальної відповідальності на підприємстві. Дано опис базового інструментарію впровадження концепції соціальної відповідальності бізнесу, використання якого у різних комбінаціях дозволить кожному управлінцю знайти необхідну комбінацію дій та мотивів створення соціально відповідального бізнесу свого підприємства. Обґрунтовано, що зусилля із просування соціально або суспільно відповідальних кроків є рентабельними, вигідними, з одного боку, вони підвищують прибуток, а з іншого – збагачують підприємство новими стратегічними компетенціями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

І., Гніденко В. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИПЛАТИ СОЦІАЛЬНИХ СТИПЕНДІЙ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 74–83. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-74-83.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання виплати соціальних стипендій. Було проаналізовано чинні нормативні документи, які регулюють це питання, зокрема Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів». Під час дослідження виявлено низку проблем нормативного характеру, які стосуються неузгодженості переліку категорій осіб, які мають право на отримання соціальної стипендії; переліку необхідних документів, для підтвердження того, що здобувач належить до певної категорії; неоднозначності обов’язковості врахування академічної заборгованості при нарахуванні соціальної стипендії тощо. Було внесено пропозиції щодо приведення у відповідність чинних нормативних актів у цій сфер з метою більш ефективного забезпечення та реалізації прав здобувачів вищої освіти на отримання соціальної стипендії. Ключові слова: стипендіальне забезпечення, соціальні виплати, пільгові категорії населення, соціальна стипендія, соціальне забезпечення, Мінсоцполітики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Medviedieva, Y. Y. "Контрмодернізаційні особливості соціальної інституціалізації відносин Російської православної церкви і держави: радянський і пострадянський період." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 15, 2016): 10. http://dx.doi.org/10.15421/1716132.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі визначення контрмодернізаційних особливостей інституціалізації відносин Російської православної церкви і держави. Авторкою зроблено висновок про те, що нині в суспільстві так чи інакше вирішується питання взаємодії з церквою, щодо чого сформовано дві соціально-інституційні моделі церковно-державних відносин. Перша з них, яка набула особливої популярності в 90-і роки, зводиться до ліберальної доктрини «вільна церква в секулярному суспільстві». Відповідно до цієї інституційної моделі, церква і держава мають співіснувати в автономних інституційних просторах без взаємного перетину останніх. Тому роль релігійних організацій у суспільстві має бути прирівняною до ролі благодійних або культурно-просвітницьких організацій. Друга інституційна модель передбачає створення інституційних привілеїв для окремих конфесій, яка отримала назву моделі інституційного протекціонізму. З цієї точки зору особливими правами повинні бути наділені «традиційні конфесії», на які держава покладає певні завдання в справах підтримки соціальної моралі, врегулювання міжнаціональних конфліктів і взагалі в усіх проблемних соціальних сферах, де виникають кризи та конфлікти. В цій інституційній моделі церква спонукається до соціального служіння та несення відповідальності перед суспільством і державою.Сучасний соціально-політичний профіль міжінституційної взаємодії є сформованим радянською та пострадянською епохами, і фактично спирається на домодерні засади. А якщо так, то влада має визнати, що ефективна взаємодія з церквою є переважно її прерогативою. Сучасна церква як соціальний інститут є соціальним реліктом радянської держави. Саме тому, якщо держава зацікавлена в соціальній модернізації, вона сама має звільнитися від тієї спадщини минулого, яке заганяє церкву в соціальне гетто.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Derevyanko, Natalia. "ПСИХОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ ТА МОТИВИ ПРОСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ." Psychological Prospects Journal, no. 35 (August 3, 2020): 43–55. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-43-55.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні теоретичні підходи щодо розуміння просоціальної поведінки. Здійснено аналіз теоретичних та емпіричних досліджень із порушеної проблеми й розглянуто основні мотиви виконання просоціальних дій. Мета статті – здійснити теоретичний аналіз сутності та мотивів просоціальної поведінки особистості. Методи дослідження. У дослідженні використано такі теоретичні методи наукового пошуку, як аналіз, узагальнення, систематизація наукової літератури з питань вивчення просоціальної поведінки та мотивації до вчинення просоціальних дій. Результати. Просоціальність передбачає будь-який вид допомоги на користь іншої людини чи соціальної спільноти. Вона передбачає соціальну взаємодію й характеризує особистість як соціально зрілу, спроможну діяти на користь суспільних інтересів. У психологічній теорії існує декілька моделей, які пояснюють, які типи мотивів впливають на вчинення просоціальних дій. Ними є модель полегшення негативного стану, моделі витрат та винагороди й емпатійно-альтруїстична. Висновки. Основною характеристикою просоціальної поведінки є її соціальна адаптованість, що виявляється в реалізації дій на благо інших. Просоціальна поведінка забезпечує розвиток суспільства, а також є ефективним способом впливу та управління соціальними масами. Одним із найбільш нерозв’язаних проблем просоціальної поведінки є вивчення мотивів, що спонукають особистість виконувати відповідні дії. Визначено три групи мотивів реалізації просоціальної поведінки. До першої віднесено альтруїстичні мотиви (виконання просоціальної дії на благо інших без отримання вигоди, так звана «чиста допомога»). До другої групи належать егоїстичні мотиви, тобто ті, що передбачають вигоду для допомагаючого. Ними можуть бути внутрішні мотиви: мотив усунення психологічного дискомфорту, мотив отримання позитивних емоцій, мотиви самозаохочення й самоповаги тощо; та зовнішні, наприклад мотив соціального визнання. До третьої групи віднесено соціальні мотиви, тобто ті, які є загальноприйнятими в суспільстві й певним чином здійснюють певний соціальний тиск щодо виконання просоціальних дій. Це релігійні та морально-етичні (милосердя, патріотизм) мотиви.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Савченко В.Ф. and Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави. Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини. З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Kolenichenko, Tetiana Ivanivna, Nadiia Serhiivna Levytska, and Svitlana Oleksandrivna Hrytsai. "ТЕОРЕТИКО−МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ КОМБАТАНТІВ В УКРАЇНІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 51–57. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-51-57.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Нові соціальні виклики українського суспільства призвели до виокремлення такої категорії клієнтів соціальної роботи як учасники антитерористичної операції. Їх повернення до умов цивільного життя вимагає від соціальних працівників створення умов для процесу їх ресоціалізації. Постановка проблеми. Недостатність дослідження проблеми ресоціалізації комбатантів в Україні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здійснення адаптації, реабілітації комбатантів розглядають - Ю. Амосов, М. Медвідь та ін., надання психологічної допомоги - М. Мушкевич, Р. Федоренко та ін., дослідження постравматичних психічних порушень та психологічних особливостей - А. Ладик-Бризгалова, Р. Попелюшко, соціально-психологічні особливості - К. Логановський, М. Гресько, соціальна робота з комбатантами - І. Звєрєва, А. Капська, особ-ливості наснаження як практики ресоціалізації комбатантів з обмеженими фізичними можли-востями - Н. Кривоконь, допомога родині учасника бойових дій - Ю. Акименко, Т. Сила, Т. Коленіченко. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Науковцями приділена недостатня увага дослідженню ресоціалізації комбатантів. Постановка завдання. Вивчення теоретико-методологічних засад дослідження проблеми ресоціалізації комбатантів в Україні. Виклад основного матеріалу. Сутність ресоціалізації комбатантів розкрито як багатоаспектний процес повторного засвоєння комбатантом соціальних норм поведінки, цінностей, ролей, замість тих, що були характерними для нього до участі у воєнних діях, та результатом якого є нормальне та ефективне існування комбатанта у мирному соціумі. Висновки. Ресоціалізація комбатантів є складним багатоаспектим явищем, що характеризується змінами установок, цілей, норм і цінностей життя особистості після повернення її до умов мирного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест, and K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

ПРОТАС, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «МЕТОДОЛОГІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» ДЛЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 51–57. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.8.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості викладання дисципліни «Методологія і технологія наукових досліджень» для студентів спеціальності «Соціальна робота», що дає змогу виконати громадські та державні замовлення, забезпечити соціальну сферу кадрами, які будуть здатні професійно вирішувати завдання в науково-дослідному, організаційно-управлінському, науково-педагогічному, соціально-проєктному, соціально-технологічному видах діяльності. Зауважено, що сьогодні є нагальна потреба у висококваліфікованих соціальних працівниках, які мають ґрунтовну загальнонаукову та професійну підготовку, здатні до самостійної і творчої наукової роботи. Наведено три концепції організації досліджень із соціальної роботи: рефлексивну, соціалістичну, реформістську. Встановлено, що саме дисципліна «Методологія і технологія наукових досліджень» допомагає студентам оволодіти основними принципами й методами проведення наукового дослідження в соціальній сфері, а також вивчити методологічні основи та технології наукового дослідження. Розглянуто структуру курсу: мету викладу матеріалу, основні завдання, питання, ключові слова теми, теоретичний матеріал, практичну компоненту, контрольні запитання та висновки. Сформовано методологічні принципи проведення наукового дослідження майбутніми фахівцями соціальної сфери, зокрема: а) науковість – опертя на наявні дані науки та використання понятійного апарату й соціологічного інструментарію сучасної науки; б) об’єктивність – виключення можливого впливу суб’єктивістських моментів свідомості студента та респондентів на процеси дослідження об’єкта, збору, обробки й аналізу інформації; в) усебічність – з’ясування різноманітних властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта з метою отримання найбільш повної та всебічної інформації про нього; г) прагматичність – націленість дослідника на отримання висновків та вироблення рекомендацій, які будуть корисні для практики суспільного життя. З огляду на здійснений аналіз окресленої проблеми запропоновано завдання для практичних занять та для самостійної роботи майбутніх фахівців соціальної сфери умовно поділити на чотири рівні: репродуктивний, частково пошуковий, дослідницький, творчий. Завдяки синтезу результатів дослідження розроблено приклади завдань для виконання майбутніми соціальними працівниками під час практичних занять у процесі викладання курсу «Методологія і технологія наукових досліджень».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Грішко-Дунаєвська, Валентина. "СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ТА КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, no. 2 (February 20, 2020): 112–25. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.169.

Full text

Abstract:

У статті автор досліджує роль соціальної перцепції у взаємодії викладача та курсантів-прикордонників у психолого-педагогічному процесі при вивченні іноземної мови. Розглянуто різні підходи до розуміння і використання терміна: від позначення факту детермінації перцептивних процесів соціальними чинниками до сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей, груп, інших соціальних спільнот) або суто міжособистісного сприймання. Автор доводить, що соціальна взаємодія, соціальна перцепція повинні бути і частиною змісту навчання іноземної мови для професійного спікування у вищому військовому навчальному закладі. Дослідження ґрунтуються, перш за все, на соціальній природі і ролі мови, що знаходить відображення у комунікативному підході до вивчення іноземної мови яксистеми педагогічної стратегії і техніки навчання іноземної мови. Оскільки спілкування військовослужбовців має різні форми безпосередніх контактів (період навчання, спільні дії професійного рівня, побутового спілкування), то такі контакти містять думки, емоції, почуття, зовнішні та внутрішні оцінки, уявлення один про одного, симпатії, антипатії. За цих умов на спілкування у військовій навчальній групі впливають такі індивідуальні особливості, як спрямованість, установки, мотивація, характер, темперамент, вік, і власне сама зовнішність тощо. Сукупний вплив цих чинників визначає атмосферу та характер спілкування військовослужбовців, що зовні виявляється через їхні мовленнєві дії і вчинки. Саме тому під час вивчення іноземної мови, коли вивчається різноманітна тематика службового та побутового спрямування, викладач повинен максимально враховувати, розвивати і застосовувати його соціально-перцептивні компетентності для створення необхідного підґрунтя з метою модулювання максимально продуктивної взаємодії в jсвітньому процесі. Виявом його соціально-перцептивної компетентності буде також здатність до обрання психологічно правильного стилю педагогічних дій і створення такої психологічної атмосфери взаємодії у навчальній групі, яка, ураховуючи особливості умов вищого військового навчального закладу, дозволить оптимізувати атмосферу субординації під час комунікативно організованого навчання, змінюючи суворий традиційний рольовий сценарій, сприятиме зняттю психологічних бар’єрів курсантів-прикордонників під час вивчення іноземної мови, налагодженню відкритості в навчальних взаємостосунках.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Yermakova, T. G. "Теоретичні аспекти дослідження соціального самопочуття студентської молоді." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 89. http://dx.doi.org/10.15421/1717100.

Full text

Abstract:

Глибинні трансформації сучасного українського суспільства торкаються всіх сфер людського життя, викликаючи різноманітні емоційно-оціночні реакції громадян на соціальні зміни та на власний статус у соціумі. Соціальне самопочуття населення є чинником, урахування якого має велике значення для розвитку всіх суспільних сфер, вибору векторів соціальних перетворень.У статті обґрунтована актуальність дослідження соціального самопочуття студентської молоді у зв’язку з її місцем у соціальній структурі суспільства, викладено методологічні засади дослідження соціального самопочуття студентства як соціальної верстви, висвітлено характеристики студентства у контексті сучасних суспільних трансформацій. Розкрита сутність основних теоретичних підходів до вивчення соціального самопочуття студентської молоді в умовах соціальних змін, висвітлені потреби студентства, які задовольняються у процесі навчання у вищому навчальному закладі, суспільній діяльності та особистісній взаємодії у студентському середовищі.Уточнено сутність понять «соціальне самопочуття», «студентська молодь», «освітні потреби». Охарактеризовано потреби студентства як специфічної верстви, приділено увагу комплексу соціальних потреб студентської молоді, які задовольняються за допомогою інституту освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Семигіна, Тетяна, and Олена Карагодіна. "ГЛОБАЛЬНІ МОДАЛЬНОСТІ ДЛЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ЧИ СКОРИСТАЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ОСВІТА МОМЕНТОМ, ЩОБ ЗМІНИТИСЯ?" Social Work and Education 8, no. 2 (July 6, 2021): 275–89. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.11.

Full text

Abstract:

Стаття окреслює поточні глобальні пріоритети та стандарти соціальної роботи, які формуються, затверджуються та надалі просуваються Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) та Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи (МАШСР). Це дослідження було проведено з урахуванням поняття "людина в оточенні" та контексту соціальної роботи, а також системи прав людини. Аналіз демонструє, що всі останні глобальні стандарти, ухвалені МФСП та МАШСР, базуються на таких принципах, як колективізм, усунення структурних причин соціальних проблем, а також нарощування наукових та академічних сил соціальної роботи як професії. Незважаючи на неоліберальний поворот у транснаціональному соціально-економічному контексті (що проявляється в маркетизації, споживацтві та явищі менеджеріалізму) та гострі професійні дебати щодо значення місцевих знань (знання та практики корінних народів), ключові глобальні пріоритети соціальної роботи як професії включають такі ідеалістичні очікування, як: професійне сприяння соціальній та економічній справедливості, запобігання умовам, що обмежують права людини, викорінення бідності та покращання якості життя всіх людей. Українська освіта та практика соціальної роботи, як правило, надмірно акцентують увагу на послугах соціальної реабілітації та соціального обслуговування. «Корінні знання» в Україні підтримують патерналістську професійну культуру соціальної роботи і очікування клієнтів, що соціальні мають вирішити всі їхні проблеми, що суперечить сучасним глобальним принципам соціальної роботи. У статті запропоновано, яким чином можна застосувати ці стандарти в українській освіті із соціальної роботи. Йдеться, насамперед, про підтримку соціальних працівників у тому, щоб вони сприймали своїх клієнтів не з точки зору потреб, а з позиції прав людини та соціальної солідарності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Demianiuk, Olena, and Oksana Kosareva. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ)." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, no. 4 (April 19, 2018): 54–67. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp54-67.

Full text

Abstract:

В статті висвітлено гендерні особливості соціальної перцепції у студентської молоді. Термін «соціальна перцепція» у загальному вигляді означає формування у свідомості людини образу іншого. Зміст поняття включає сприймання не тільки фізичних властивостей об’єкта, а також його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, цінностей тощо. Доведено, що існує зв’язок між такими гендерними характеристиками особистості, як фемінність, маскулінність, андрогінність та соціальною перцепцією. Для представників обох статей є притаманними гендерні соціальні стереотипи і установки, які, з одного боку, базуються на гендерних особливостях, а з іншого – підкріплюючись соціальним оточенням, призводять до прояву ще більших гендерних відмінностей в сприйманні оточуючого світу, що в свою чергу може призводити до непорозумінь та конфліктів між чоловіками та жінками. Ключові слова: соціальна перцепція, гендерні стереотипи, студентська молодь.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Зубко, Ольга. "ПРОБЛЕМА ЗАЙНЯТОСТІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНІ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ВИХІДЦІВ НА ТЕРЕНАХ МІЖВОЄННОЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ. ВИРОБНИЧА (ТРУДОВА) ПОВСЯКДЕННІСТЬ: МІЖ ЗВИЧНИМ І ВИМУШЕНИМ (1918–1939)." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.14.

Full text

Abstract:

Українська політична еміграція міжвоєнної доби була зумовлена як Першою світовою війною, так і поразкою Української революції. За межами своєї державної території опинилися уряди УНР і ЗУНР, які різними методами продовжували боротьбу за повернення в Україну. Окрім того, в еміграцію потрапила значна кількість військових, мобілізованих до армій Денікіна і Врангеля, та тих, хто внаслідок Першої світової війни потрапив у полон. Емігрантами ставали і цивільні біженці, які втікали від воєнного лихоліття та більшовицького терору. Такими ж були й трудові емігранти з Галичини. Точної цифри великого «витікання» людей з України до ЧСР не встановлено. Приблизна кількість українських вихідців у цій країні коливається в межах 20 тис осіб. Процес еміграції кардинально змінив соціальний статус українського вихідця, бо колишні його соціальні ролі і чітке місце у соціальній ієрархії групи не бралися до уваги «новим» чехословацьким життям та «новим» чехословацьким суспільством, до того ж ущент нівелювалися попередні соціальні контакти та відносини. Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов соціального середовища; вибудовування ним адекватного відношення із соціальними об’єктами; його інтегрування у соціальні групи, що передбачає прийняття ним норм і цінностей нового соціального середовища. Для соціальної адаптації вагомим є узгодженість оцінок і домагань індивіда із цінностями та цілями оточуючого його соціуму. Соціальна адаптація має такі (умовні) рівні: макрорівень (у межах загального соціуму); мезорівень (трудова або виробнича соціальна адаптація); мікрорівень (внутрішня соціальна адаптація). Для українських політичних вихідців у міжвоєнній ЧСР адаптаційні питання виявилися болючими через те, що всі вони (професура, кадрові офіцери, держслужбовці, політики, а ще й «новопідготовлене» виключно для України студентство – колишні вояки армії УНР та самопроголошені отамани) були спільнотою здебільшого із середньою або вищою освітою. А отже, психологічно були більш уразливими індивідами, яким важче було адаптуватися та утримувати свій попередній або щойно набутий професійний (соціальний) статус порівняно з емігрантами, котрі не мали будь-якої освіти. У нових соціально-економічних і культурних умовах українські політичні вихідці змушені були займатися справами, які давали їм змогу суто фізично виживати. Старе еміграційне покоління взяло на озброєння для боротьби з безробіттям: літературні гонорари, аудієнції у вищих чиновників, заклад дорогих речей у ломбард, кредити у крамницях і тільки на останок фізичну некваліфіковану працю. Проміжними варіантами були ще винахідництво, епатаж (суперечки, закладництво) та ворожіння. Молоде ж покоління емігрантів-таборян натомість узялося за навчання (теоретичне та практичне) новим професіям, вивчення іноземних мов і, врешті, за ту саму фізичну некваліфіковану працю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Захарченко, Артем. "Social Actions of Social Networks Users Caused by Different Types of Media Content." Prace Naukowe Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie. Językoznawstwo 13 (2017): 135–50. http://dx.doi.org/10.16926/j.2017.13.10.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ГУБАРЄВА, Дар'я, Оксана ОМЕЛЬЯНЧУК, and Анастасія БІЛОЦЬКА. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ КОРПОРАТИВНОГО НАВЧАННЯ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 99–105. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.15.

Full text

Abstract:

Сучасний світ змінює віртуальні кордони країн. Це надає актуальності для оволодіння іноземною мовою. Оволодіння іноземною мовою дає змогу сучасній людині розширити свої можливості та збільшити потенціал успіху у суспільстві. Окремим питанням стає розвиток соціальної компетентності та м’яких навичок сучасної особистості. Розвинуті соціальні навички дають змогу людині презентувати себе, ставати ініціатором соціальних дій, реалістично оцінювати соціальну дійсність та налагоджувати комунікативні зв’язки. Поєднання двох проблем з одним алгоритмом вирішення дає можливість більше зорієнтуватися на сьогочасні тенденції (макдональдизацію) та усучаснити освітній процес. Мета цієї статті полягає в тому, щоб розкрити потенціал та можливості формування соціальної компетентності на уроках іноземної мови, використовуючи інструмент корпоративного вивчення мови. Методологія корпоративного вивчення іноземної мови відповідає сучасним соціальним пріоритетам та нейрокогнітивним дослідженням. Наукові дослідження показали, що саме корпоративне вивчення англійської мови – це ефективний інструмент тімбілдінгу. Це дає змогу створити умови для успішної соціалізації особистості та розвитку соціальних навичок. Як експеримент нами було запропоновано курс «Світ у гармонії», що був перекладений на англійську мову («Harmony World») та запроваджений у загальноосвітній школі. Він побудований на корпоративному вивченні теми та створений з акцентом на розвиток усіх компонентів соціальної компетентності. Проведене дослідження показало динаміку росту якісних показників опанування іноземною мовою у суб’єктів освітнього процесу та динаміку росту рівня соціальної компетентності. Це підтвердило гіпотезу про інтеграцію розвитку двох компетентностей під час проходження одного курсу та ефективність запровадження корпоративного вивчення іноземної мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Літвінова, Т. В. "ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 78–84. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-12.

Full text

Abstract:

У статті розкрито особливості формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності у процесі їх професійної підготовки. Окреслено поняття «здоров’язберігаюча соціальна технологія» та мету і завдання формування соціального складника здоров’язберігаючої компетентності майбутніх менеджерів СКД. Встановлено, що здоров’язберігаючі освітні технології є технологічною основою формування соціального складника збереження здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності з врахуванням індивідуальних характеристик особистості. Уточнено, що на ефективність формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності відбувається у процесі професійної підготовки на засадах дуальної форми навчання. Визначено важливість дуальної форми навчання в професійній підготовці майбутнього менеджера соціокультурної діяльності, що зумовило окреслити взаємопов’язані педагогічні умови формування соціального здоров’язберігаючого складника професійної компетентності: системне формування мотивації до соціальної відповідальності, цінності про мораль і моральність, про соціальні наслідки прийняття управлінських рішень та свідомого ведення здорового способу життя; забезпечення взаємозв’язку теорії та практики професійної підготовки майбутніх менеджерів СКД, спрямованої на формування свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я за допомогою дуальної форми навчання; створення здоров’язберігаючого соціокультурного середовища через включення майбутніх менеджерів СКД у соціальне проектування і реалізацію соціальних програм збереження соціального здоров’я. З’ясовано, що до здоров’язберігаючих технологій, які використовуються в освітньому середовищі майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, відносять: медико-гігієнічні, фізкультурно-оздоровчі, екологічно- здоров’язберігаючі, технології забезпечення безпеки життєдіяльності та соціально-здоров’язберігаючі. Зроблено висновок про те, що соціально-здоров’язберігаючі технології майбутніх менеджерів у процесі професійної підготовки за характером дії поділяють на: захисно-профілактичні, компенсаторно-нейтралізуючі, стимулюючі, інформаційно-навчальні, та особистісно-розвиваючі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Шаповал, В. В. "ПОНЯТТЯ «ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ЗСУ»." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.17.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття професійної реабілітації учасників бойових дій ЗСУ. Соціально-психологічна реабілітація – процес організованого соціальнопсихологічного впливу, спрямованого на відновлення такого стану психічного здоровʼя воїнів, який знову дозволить їм успішно вирішувати бойові та службові завдання чи бути потрібним в мирному житті. Ця діяльність, спрямована на відновлення психічних функцій й особистісного статусу людини, порушеного внаслідок дії психотравмуючих факторів, з використанням методів і процедури психотерапії. Соціально-реабілітаційні заходи проводяться, як правило, в системі реабілітаційних програм, що допускає не тільки спеціалізовану медичну і психологічну допомогу, але і створення необхідних соціальних умов. З’ясовано, що для забезпечення результативності процесу комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій необхідно розробити й адаптувати реабілітаційні технології, котрі допоможуть здійснити широкий спектр соціально-економічних та медико-соціальних заходів. У статті представлено різноманітні реабілітаційні технології, які можна використовувати у роботі з військовослужбовцями-учасниками бойових дій, а саме: соціальні технології, котрі безпосередньо спрямовані на вирішення загальнолюдських проблем, що пов’язані з оцінкою не тільки внутрішніх, але й світових тенденцій розвитку, зв’язку суспільства з природою. Їх впровадження пов’язано з життям людей, їх життєдіяльністю та соціальною захищеністю; інноваційні соціальні технології, які зосереджені на створенні та матеріалізації нововведень у суспільстві, реалізації таких ініціатив, котрі викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві; регіональні, що передбачають вивчення й реалізацію закономірностей територіальної організації соціального життя та його планомірних змін; інформаційні – охоплюють засоби, прийоми, оптимізацію інформаційного процесу, його відтворення; інтелектуальні, котрі спрямовані на стимулювання розумової діяльності людей, розвиток їхніх творчих здібностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Тихомірова, Фаріда Ахнявівна. "СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ МІСТА ЯК ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 25, 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.873.

Full text

Abstract:

У статті визначається роль та місце соціальної екології у сучасній системі гуманітарного знання. Доведено, що відсутність екологічних пріоритетів у визначенні стратегії розвитку багатьох міст, нераціональний підхід до використання окремих екосистем і компонентів природного середовища, міграція призводять до появи цілого ряду складних соціально-екологічних проблем постіндустріального суспільства. Розглядаються ключові етапи розвитку соціальної екології: від розділу біології і галузі соціологічних досліджень до напрямку соціальної філософії. Відзначається складність розмежування предмета екологічної філософії, екології людини, соціальної екології та екологічної соціології. Підсумовуючи викладені варіації тлумачень як соціальної екології, так і екологічної соціології, можна констатувати відмінність побудови їх парадигм. Значення соціальної екології зростає у зв’язку із глобальним характером екологічних проблем сучасності. Визначення «екологія духу», «екологія розуму», які часто використовуються у позанауковому знанні, християнській етиці, езотеричних вченнях тощо, розглядаються як занадто широке, метафоричне тлумачення соціальної екології. Це призводить до змішування понять та не є продуктивним для наукового та соціально-філософського дискурсу. Соціальна екологія перетворюється в послідовну глибоку критику існуючих соціальних, політичних тенденцій, широку теоретичну орієнтацію, що об’єднує соціально-філософські напрямки, а також реконструктивний, етичний підхід до суспільства. В цьому контексті показано, що паризькі події у грудні 2018 року («паливний» протест), «повстання вимираючих» у Лондоні, «шкільний страйковий рух» проти зміни клімату, заснований шведською дівчинкою-підлітком Ґретою Тунберґ переконливо продемонстрували, що прогресивні, але недостатньо продумані нібито «екологічні», ініціативи уряду можуть викликати непередбачувані соціальні та політичні реакції серед городян, охопивши широкі верстви суспільства. Обгрунтована необхідність більш глибоких та узагальнюючих рефлексій над взаємозв’язками між суспільством і природою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Королевська, Н. Ю. "ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА» В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЛІТИЧНИХ НАУК." Знання європейського права, no. 4 (November 10, 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.252.

Full text

Abstract:

Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Чаплик, М. М. "КРИМІНАЛЬНІ ПРАКТИКИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1050.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено розгляду явища соціальної мобільності, яка відбувається внаслідок заняття протиправною діяльністю. Проаналізовано певні аспекти, згідно з якими кримінальні практики виступають каналами соціальної мобільності для окремих соціальних груп та індивідів. Розглянуто, за яких умов кримінальні практики обираються як прийнятна поведінка індивідами та соціальними групами, котрі не пов’язані з криміналом. Окремо розглядається соціальна мобільність представників криміналітету, під час якої кримінальні практики виступають етапами кримінальної кар’єри. Досліджено специфіку соціальної мобільності у випадку окремих різновидів злочинності: традиційної, організованої, «білокомірцевої», етнічної тощо. Певну увагу приділено особливостям побудови кримінальної кар’єри у злочинних спільнотах «злодіїв у законі» та в організованих злочинних угрупованнях, які функціонують на основі неписаних злочинних приписів. Розглянуто, які чинники впливають на висхідну та низхідну соціальну мобільність у злочинних спільнотах «злодіїв у законі». Крім того, розкрито особливості соціальної мобільності у випадку «білокомірцевої» злочинності. Звертається увага на можливості міжпоколінної соціальної мобільності за «білокомірцевої» злочинності. Наголошено на існуванні відмінностей у разі соціальної мобільності за допомогою кримінальних практик у легальних сферах життєдіяльності й у разі побудови кримінальної кар’єри, не виходячи за межі кримінального світу професійних злочинців. Розглянуто специфіку соціальної мобільності в організованих злочинних угрупованнях, що складаються із вихідців із соціальних груп, які не мають відношення до криміналу. Представниками окремих соціальних груп, котрі не є дотичними до кримінальної діяльності, злочинні практики розглядаються як ситуативні види діяльності, які забезпечують їхню соціальну мобільність за певних обставин. Також висвітлено особливості соціальної мобільності при переході від кримінальної до легальної діяльності залежно від тих чи інших видів злочинності. Окрему увагу приділено соціальній мобільності індивідів, які займалися кримінальними практиками та згодом перейшли до законослухняної поведінки. Розглянуто проблеми, що постають перед індивідом у разі повернення до законослухняного способу життя, та види допомоги у випадку, коли злочинна діяльність призвела індивіда до низхідної мобільності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Клочко, О. О. "СОЦІАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 8, 2021): 272–77. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-42.

Full text

Abstract:

У статті розроблено соціальну екскурсію як інноваційну технологію профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику» та обґрунтовано її ефективність. Реалізація авторської ідеї розроблення соціальної екскурсії з метою профілактики адиктивної поведінки підлітків «групи ризику» передбачала генерування ідей; теоретичну розроблення плану маршруту соціальної екскурсії, його змістове наповнення, методичний супровід, опис відповідних установ, пояснення логіки розташування у плані екскурсії. Соціальна екскурсія зорієнтована, як правило, на ознайомлення з інституційно-організаційними можливостями регіональної профілактики. Тобто, основне призначення соціальної екскурсії – показати учасникам ті установи, що надають спеціалізовану кваліфіковану допомогу та послуги у контексті організації ціленаправленої систематичної профілактичної діяльності адиктивної поведінки підлітків «групи ризику»; висвітлити діяльність тих закладів, що надають можливості для впровадження альтернативної соціально прийнятної діяльності й організації змістовного дозвілля. Сама ідея, її теоретичне обґрунтування, розроблення методичних указівок щодо створення соціальної екскурсії для різних клієнтських груп успішно апробована у практичній діяльності автора в рамках викладання навчального курсу «Інноваційні моделі надання соціальних послуг» на базі Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Загальну план-схему екскурсії становлять: загальна характеристика клієнтської групи, для якої розробляється план екскурсії; загальний план екскурсії; перелік соціально орієнтованих служб та установ, громадських організацій, що здійснюють кваліфіковану допомогу клієнтській групі із зазначенням основних напрямів діяльності та послуг; кілька історико- культурних, релігійних, архітектурних пам’яток; заклад харчування для обідньої перерви. Глибоке розуміння теоретико-методичних ознак проведення екскурсійної профілактичної діяльності, знання та вміння розробляти такого роду екскурсії виступають важливими практико-методичними механізмами організації, налагодження, вдосконалення ефективної профілактичної діяльності з підлітками «групи ризику».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

ТАШКІНОВА, Оксана, Галина КОРСУНСЬКА, and Ірина МАРЧЕНКО. "ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ДУАЛЬНОЇ ОСВІТИ В ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 444–51. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-444-451.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості впровадження елементів дуальної освіти в професійну підготовку майбутніх фахівців із соціальної роботи на прикладі діяльності кафедри соціології та соціальної роботи ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет». Зазначено, що дуальна освіта була запроваджена як форма та метод навчання ще в середині 20 століття і зараз активно використовується в країнах Європейського Союзу. Для вітчизняної теорії та практики педагогіки вищої освіти така модель підготовки майбутніх працівників також є не новою. Але в умовах сучасного розвитку суспільства впровадження елементів дуальної освіти набуває нових, актуальних рис. Це передусім пов’язано із застосуванням елементів дуальної освіти при підготовці майбутніх фахівців із соціальної роботи. У статті проаналізовано особливості розвитку спеціальності Соціальна робота в умовах складної соціально-економічної ситуації. Відзначено інноваційний характер, міждисциплінарність та практико-орієнтованість підготовки майбутніх соціальних працівників в умовах закладів вищої освіти. Акцентується увага на важливість упровадження елементів дуальної освіти під час підготовки майбутніх соціальних працівників. Описано досвід упровадження на кафедрі соціології та соціальної роботи нової форми роботи зі студентами – волонтерської практики. Аналізуються перші два роки діяльності професійного науково-практичного гуртка «Соціальна робота в дії» та наведено результати опитування студентів, які навчаються на ОПП «Соціальна робота» за першим (бакалаврським) та другим (магістерським) рівнями вищої освіти. Зазначено, що участь у діяльності гуртка у позанавчальний час сприяє підвищенню рівня зацікавленості студентів майбутньою спеціальністю та підвищує рівень успішності при засвоєнні професійно-орієнтованих дисциплін. Отже, в умовах сучасного розвитку суспільства важливо зробити підготовку майбутніх соціальних працівників практико-орієнтованою, у тому числі, і за допомогою впровадження елементів дуальної освіти. Key words: дуальна освіта, здобувачі вищої освіти, якість освіти, соціальна робота, практико-орієнтоване навчання, волонтерство.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

КРАВЧЕНКО, Оксана. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ТУРИЗМУ ЯК ЗАСОБУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 128–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.403.

Full text

Abstract:

У статті окреслено, що поряд із організаційними заходами забезпечення дієвої структури інклюзивної освіти стоїть завдання пошуку ефективних технологій соціально-психолого-педагогічного супроводу дітей та молоді з особливими освітніми потребами, які сприятимуть нормальній соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та подальшої інтеграції в суспільство, формуватиме соціальні компетенції для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі та поза її межами; уможливить належні способи взаємодії з колективом; створюватиме атмосферу спокійного прийняття відмінностей інших людей Такі програми раціонально запроваджувати чим раніше від дня народження. Тому на освіту покладається ключове завдання, яка має бути інклюзивною як за змістом, так і за суттю. Поряд з освітніми програмами мають бути реалізовані технології соціально-психологічної підтримки та реабілітації, які б сприяли психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини. Серед сфер діяльності для дітей та молоді найбільш цікавою і сприйнятливою є сфера дозвілля та відпочинку. Її доцільно використовувати на підставі рівних можливостей як потужний ресурс для пізнавальної та творчої роботи. Можливість пізнання культурної спадщини людства, подорожей та екскурсійних маршрутів є важливим реабілітаційним потенціалом. Впровадження таких програм мають усі законодавчі підстави, про що свідчать нормативні документи у сфері освіти, соціальної роботи, туризму. Аналіз змісту законодавчої бази із захисту прав людей з інвалідністю засвідчує, що їхня ефективна соціальна реабілітація є передумовою досягнення успіхів у людському, соціальному та економічному розвитку суспільства. Очевидно, що інклюзивний туризм має потужний реабілітаційних ресурс та інтегрує у собі пізнавальні, культурно-дозвіллєві, соціально-виховні, фізкультурно-оздоровчі, оздоровчі заходи, що стає перспективним напрямом подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

ПОЛЄХІНА, Вікторія. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 122–27. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.17.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу теоретичних основ щодо форм та витоків фінансування та фінансового забезпечення у системі соціального захисту. Визначено, що фінанси виконують вагому роль у частині забезпечення необхідних умов для формування, розподілу й використання ВВП у державі та забезпечення всіх суб’єктів суспільного відтворення грошовими коштами, достатніми для здійснення їхньої діяльності. Розкрито основні форми соціального захисту: соціальне страхування, що опирається на сформовані позабюджетні цільові фонди за рахунок особистих внесків учасників; соціальне забезпечення, що передбачає виплату універсальної соціальної допомоги чи послуг за рахунок загальнодержавних коштів, які збираються із бюджетів різних рівнів; соціальну допомогу, що надається як матеріальна допомога або послуга за умови перевірки потреби в ній, що фінансуються за рахунок державних та приватних коштів. З’ясовано, що основна мета соціального захисту – це створення та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов для всебічного розвитку людини як культурного, економічного та соціального індивіду. Стратегія соціальної державної політики має бути спрямована на забезпечення стабільності життя населення, зниження рівня безробіття, зменшення класової фінансової нерівності, подолання бідності та посилення соціального захисту населення. Процес фінансового забезпечення можливо умовно поділити на два етапи: формування фінансових ресурсів та використання фінансових ресурсів. Визначено, що фінансове забезпечення соціального захисту розглядаємо як систему грошових відносин розподільчого характеру, у процесі яких за рахунок податків та спеціальних внесків формуються централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що в майбутньому будуть використовуватися для фінансування соціальних виплат.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

БЄЛОВА, Олена. "ПЛОЩИНА СОЦІАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.21.

Full text

Abstract:

Здійснено теоретичний аналіз проблеми вивчення соціальної готовності до школи дітей старшого дошкіль- ного віку. Мета дослідження – здійснити теоретичний огляд наукових джерел, присвячений соціальній готов- ності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. Методи дослідження: аналіз наукових джерел. Завдання: теоретичний аналіз наукових джерел, як класичних, так і сучасних, щодо проблеми вивчення соці- альної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; обґрунтування термінів, таких як «суспільство», «соціум», «соціальний» і терміносполуки «соціальна готовність до школи»; визначення основних показників соціальної готовності у дітей старшого дошкільного віку; розкриття впливу колективу на соціальний розвиток старшого дошкільника; вивчення вимірів готовності до навчання у школі, представлених у зарубіж- них дослідженнях; зазначення ролі батьківського виховання на становлення соціальної готовності до шкільного навчання. Науково-теоретичне дослідження показало, що процес соціалізації має велике значення для розвитку особистості дитини. Суспільний досвід, традиції, культурне надбання, визначені правила та норми поведінки формують у дошкільника особливе ставлення до навколишнього світу. Вивчено зміст термінів і терміносполук; розкрито, що показниками соціальної готовності до школи у дітей старшого дошкільного віку є насамперед сформованість мотивації до навчання, здатність отримувати нові знання, бажання вчитися, вміти комфортно почуватися у новому навчальному середовищі, вміти слухати педагогічних працівників, виконувати їхні завдан- ня, співпрацювати з учнями у класі, доводити свої дії до логічного завершення. Визначено, що соціальний досвід дошкільник набуває у колективі однолітків, під час спільної діяльності формуються індивідуальні риси, самооцін- ка, самовпевненість, самопрезентація, ставлення до самого себе, тобто ті якості, які необхідні під час навчан- ня у шкільних умовах; визначено шість вимірів готовності до навчання у школі, серед яких соціально-емоційна зрілість. Доведено, що соціальний досвід дитина набуває під час взаємодії та комунікації із близьким оточен- ням. Батьківська підтримка, належне навчання та виховання допомагають дитини пройти етап соціалізації. Перспективою вважаємо дослідження соціальної готовності до школи у дітей із логопатологією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

ШТИК, Вікторія. "ДІАГНОСТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.10.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему формування та діагностики соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Проаналізовано наукові підходи до структурних компонентів та показників соціаль- ної компетентності й обґрунтовано показники сформованості соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Розкрито критерії соціальної компетентності: мотиваційно-особистісний, когнітив- но-ціннісний, комунікативний, діяльнісний. Представлено соціальну компетентність, яка охоплює професійну, навчальну, громадську, особистісну сфери життєдіяльності людини. З’ясовано, що соціальна компетентність є найважливішою для встановлення соціальних контактів, розуміння суті міжособистісної взаємодії. Запро- поновано комплекс діагностичних методик для визначення рівня соціальної компетентності молоді в діяльнос- ті громадських організацій. Обґрунтовано доцільність представлених методик вивчення рівня сформованості соціальної компетентності. З’ясовано, що методики дозволять дослідити навички критичного мислення, кре- ативності, комунікативно-особистісний потенціал, рівень управління своїми емоціями, потребу в спілкуванні, самооцінку, емпатійні навички, мотив досягнення успіху, здатність до критичного аналізу інформації, технік переконання, відволікання уваги тощо. Представлено короткий опис методик, як-от «Вимірювання комуніка- тивної й соціальної компетентності» КОСКОМ В.М. Куніциної, «Адаптований тест критичного мислення» Л. Старкі, опитувальник Ю.М. Орлова «Потреба в спілкуванні», «Тест емоційного інтелекту EQ» Н. Холла, опитувальник М. Шерер та Дж. Маддукс «Шкала самоефективності», «Діагностика особистісної креативнос- ті» Є. Тунік, опитувальник А. Реана «Мотивація успіху та страх невдачі», «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера, «Діагностика рівня емпатії» І. Юсупова.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Василенко, Ольга Миколаївна. "Роль соціальної компетентності у розвитку соціальної відповідальності учнів у мікросередовищі." Освітній вимір 47 (January 14, 2016): 85–90. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v47i0.2435.

Full text

Abstract:

Василенко О. М. Роль соціальної компетентності у розвитку соціальної відповідальності учнів у мікросередовищі. У статті на основі аналізу сучасних досліджень розглядається соціальна відповідальність як механізм соціальної компетентності, що сприяє співробітництву в групі на основі обізнаності про соціально-правові норми співпраці, готовності виконувати обов’язок та нести відповідальність за свої дії. Автор уточнює вміння, що забезпечує формування соціальної компетентності учнів, розкриває значення принципу субсидіарності у розвитку соціальної відповідальності учнів на основі формування певної рефлексивної позиції учнів із використанням прийомів формування відповідальності за свої вчинки. Доведено, що якість оволодіння соціальною компетентністю учнями сприяє відтворенню та розвитку соціальної відповідальності на індивідуальному і мікросередовищному рівнях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Tokovenko, Oleksander Sergiiovych. "ПОЛІТИЧНА ІСТИНА ТА ІДЕАЛИ ЛІБЕРАЛЬНОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ЕПІСТЕМІЧНИЙ КОНТЕКСТ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.15421/342130.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена вивченню значення ненаукових способів набуття політичного знання з точки зору глобальної та локальної політичної правди. Мета дослідження – виявлення специфіки соціально-епістемічного контексту взаємозв’язку політичної істини та ідеалів ліберального мультикультуралізму. Охарактеризовано унікальність політико-епістемологічного підходу до аналізу етнічної політичної істини. Було підкреслено, що міркування про укоріненість епістемічних засад у соціальній реальності та свідомості мають аналіз як суспільних детермінант впорядкування знання та наукового інтересу. Проаналізовано причини розгортання емпіричних політологічних досліджень спрямоване на встановлення істини в описі політичних фактів та встановлення істини у зв’язку між окремими об’єктами політичного світу. Розкрито визначення соціальних чинників пізнання у вирішенні питання епістемічної обґрунтованості політичних положень буденних та побутових міркувань. З’ясовано, що механізми когнітивного вилучення стають основою для формування стійких епістемних засад на рівні буденних соціальних практик ототожнення й ідентифікації. Розкрито, що соціально-епістемічні упередження визначають конкретні психологічні настанови, які можуть у подальшому зумовлювати політичну поведінку в міжетнічних відносинах. Доведено, що емотивні та соціальні засади епістемічного підґрунтя містять істотні соціальні упередження та ставлення до соціальної і політичної реальності на основі хибних тверджень, що веде до значних втрат і, навіть, злочинів. Встановлено, що закріплення хибних епістемічних настанов і вірувань (переконань) у певних нормах поведінки поширюється на всі практики суспільства, підходи і судження, які набувають загальнообов’язкового значення. Припущено, що державні та політичні установи або сприймають соціально-хибні вірування, або забезпечують їх корекцію. Встановлено, що обрання певних стратегій мислення та підтримка соціальних інституцій заохочується індивідуальними і колективними інтересами. Зроблено висновок, що загальнолюдська політична істина стоїть перед перспективою широкої культурної інклюзивності, відсторонення від цивілізаційної вибірковості та ієрархії етноцентричних цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Kovshun, N. E., N. V. Koba, and M. O. Koba. "ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕРЕЖЕВИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 94 (September 24, 2021): 87. http://dx.doi.org/10.31713/ve220219.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена визначенню місця та ролі соціального капіталу у мережевих структурах в умовах цифровізації. Проаналізовано визначення мереж та мережевих структур. Визначено соціальний капітал як спільну основу для всіх рівнів мережевих структур. Визначено рівні мережевих структур та соціального капіталу. Зазначено, що саме соціальний капітал забезпечує високу економічну ефективність мережевих структур через досягнення ними синергетичного ефекту від взаємодії окремих їх учасників. Встановлено, що ефективність інноваційного розвитку підприємства значною мірою залежить від мережі соціально-економічних відносин підприємства, що спрямована на нагромадження його соціального капіталу. Представлено схему соціально-економічних зв’язків підприємства в їх тісній взаємодії та взаємозалежності із зовнішнім середовищем. Виділено три групи зв'язків в мережі соціально-економічних зв'язків: соціальні зовнішні зв’язки, соціальні внутрішні зв’язки та економічні зв’язки. Встановлено, що внутрішні взаємозв’язки підприємства мають відображення у його зовнішньо-економічних зв’язках, і навпаки. Показано вплив цифровізації на формування споживчого попиту, задоволення якого потребує нових соціальних зв’язків та відповідного соціального капіталу. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді мережевих структур через призму соціального капіталу та розробці схеми підприємства як мережі соціально-економічних зв’язків, які є основою для формуваннясоціального капіталу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Романова, Інна, and Марина Васильєва. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПІДТРИМКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ В УМОВАХ КАРАНТИНУ." UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", no. 4 (December 31, 2021): 15–20. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(4).2021.15-20.

Full text

Abstract:

Карантинні обмеження виявили проблеми в роботі соціальних інституцій з літніми людьми у напрямі підтримки інтелектуальної активності. Для поширення досвіду визначено необхідним узагальнити особливості підготовки майбутніх соціальних працівників до підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень у ХНПУ імені Г.С.Сковороди. В освітньо-професійній програмі «Соціальна педагогіка» з підготовки здобувачів пер-шого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності «Соціальна робота» в ХНПУ імені Г.С.Сковороди виділено освітні компоненти, які дозволяють набути необхідних загальних і фахових компетентностей для роботи з літніми людьми в напрямі підтримки інтелектуальної активності. Доведено, що проблема підтримки інтелектуальної активності літніх людей входить до на-прямів наукових пошуків здобувачів. Вивчення змісту сайтів соціальних інституцій щодо підтримки інтелектуальної активності літніх людей; консультації зі стейкхолдерами ‒ громадськими організаціями, які надають соціальні послуги літнім людям, визначили необхідні доповнення до тематики освітніх компонентів. Проведене дослідження виявило необхідність комплексного підходу до розв’язання проблеми підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень: на загальнодержавному рівні мають бути розроблені рекомендації для роботи з літніми людьми у визначеному напрямі; необхідною є розробка єдиної дозвіллєвої платформи для соціальної роботи з різними категоріями клієнтів соціальної галузі на рівні територіальної громади або держави, яка містила б ресурси й для літніх людей, можливості для проведення спільних віртуальних заходів (ігор, квестів, віртуальних виставок, майстер-класів) між клієнтами різних соціальних інституцій; в освітньо-професійні програми підготовки здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мають бути внесені необхідні освітні компоненти, що забезпечать готовність фахівців соціальної галузі до роботи з підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Kukharuk, Olha Yu. "Суспільні трансформації та ідентичність українців у контексті теорії соціальної ідентичності." Проблеми політичної психології 22 (December 1, 2019): 63–73. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-34.

Full text

Abstract:

Розглядається самокатегоризація як основа формування соціальної ідентичності. Звертається увага на те, що в умовах соціальних потрясінь відбувається «швидка категоризація» як позбавлений тривалих рефлексій, емоційно забарвлений процес співвіднесення себе з групою, що зазнає змін. Представлено теоретичні підходи, які мають значний пояснювальний потенціал щодо змін в українському суспільстві, зокрема спричинених гібридною війною. Аналізується твердження R. de la Sablonnière, згідно з яким соціальні зміни можна розглядати як рушійну силу зміни соціальної ідентичності. Соціальні зміни охарактеризовано з погляду впливу на зміну ідентичності (ситуація стабільності, ситуація інерції, інкрементальні соціальні зміни, драматичні соціальні зміни). Зауважено, що зміна соціальної ідентичності, яку спричиняє та чи інша подія, визначається реакцією групи на неї; при цьому можлива різна реакція представників різних груп на одну і ту ж подію. З огляду на теорію процесуальної соціальної ідентичності, яка апелює до ціннісних аспектів соціальної ідентичності, реакцію групи на подію пов’язано з її цінностями, що постійно змінюються. З’ясовано, що ціннісні аспекти можуть стосуватися як підтримки соціальної стабільності, так і готовності втілювати зміни. Суперечність «стабільність-зміни» витлумачено в концепції мобілізації соціальної ідентичності. Зроблено припущення, що особа через самокатегоризацію відносить себе до певної соціальної групи, формує свої цінності і настановлення відповідно до значущого членства і готова діяти, аби реалізовувати свою ідентичність. Запропоновано розглядати ідентичність не лише як набір фіксованих когнітивних та емоційних настановлень, а і як основу формування образу майбутнього, що спонукає до конкретних дій щодо його реалізації. Обстоюється думка, що соціальна ідентичність є головним рушієм соціальних змін, а групові ідентичності, що призводять до соціальних змін, можуть виникати як спонтанно, так і сконструюватися зацікавленими сторонами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Соціальна дія'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles