Journal articles on the topic 'Смислове наповнення'

Стаття присвячена аналізу синтаксичних повторів, їхньої ролі в структурно-смисловій організації художніх творів Івана Багряного, зокрема роману «Людина біжить над прірвою». У науковому дослідженні виокремлено основні засоби експресивного синтаксису, що ґрунтуються на повторі тих чи тих мовних одиниць; визначено особливості граматичного вираження різних стилістичних фігур повтору, простежено їхнє стилістичне й смислове навантаження в художньому тексті. Різноманітні за структурою, граматичним та лексико-семантичним наповненням, повторювані конструкції сприяють художньому моделюванню внутрішнього світу героїв роману, увиразнюють авторську оповідь та слугують потужним засобом емоційного впливу на читача.

У статті здійснено лексико-семантичний аналіз тропеїчних засобів у ліриці Є.Плужника . Охарактеризовано лексико-семантичний рівень поезії митця, виявлено явище синкретизму трохеїчних засобів, окреслено межі кольорового діапазону лірики поета, з’ясовано смислове та емоційне наповнення індивідуально-авторських художніх засобів.

У статті йдеться про особливості репрезентації концепту МАТИ у віршованих текстах; акцентовано передусім на дослідженні перцептивних образів, що ґрунтуються на відчуттях; проаналізовано візуальні, тактильні, одоративні, аудіальні чуттєві образи, їхню вербалізацію; маніфестовано смислове наповнення досліджуваного концепту; проілюстровано його здатність вступати в різні асоціативні зв’язки.

Стаття присвячена вивченню етнічного стереотипу, сформованого в народнопісенних текстах, що постає носієм ментальної інформації. Метою наукової публікації є вивчення фольклорного стереотипу української дівчини, простеження стабільності та динаміки досліджуваного образу в уявленні сучасного комуніканта. Психолінгвістичні методи дослідження дозволили отримати та проаналізувати унікальний фактичний матеріал, виражений засобами мови, що розкриває ментальні механізми функціонування стереотипів. Виявлення мовних одиниць, що репрезентують стереотипні образи, встановлення їхньої семантичної структури здійснене на основі описового методу та семантичного аналізу. Застосований метод асоціативного експерименту способом анкетування дав можливість отримати мовні реакції на фольклорні образи, що узагальнюють стереотип української дівчини. Результати дослідження вербального вияву асоціацій у мовній свідомості сучасних комунікантів стверджують стабільність і часову тяглість фольклорних образів. Змістові й образні складники фольклорного стереотипу позначені консервативністю, цілісністю відтворення, наявністю емоційно-оцінного компонента, що відображено у великій кількості типових позитивних реакцій респондентів. Динамічні процеси у сприйнятті фольклорного стереотипу дівчини засвідчують нове та нетрадиційне смислове наповнення фольклоризмів чи загалом нерозуміння народно-пісенного образу. Простежено механізм модифікації стереотипів, коли традиційні фольклорні образи у сприйнятті сучасних мовців змінюють свою конотацію, семантичне й стилістичне наповнення. Передбачено, що дослідження етнонаціональних стереотипів на міждисциплінарному рівні дозволить вивчити динамічні процеси сприйняття ментальної інформації, визначити чинники формування стереотипів.

Забезпечення діяльності молодіжних центрів, молодіжних працівників, міжгалузева та міжсекторна взаємодія у молодіжній роботі, оцінювання ефективної молодіжної роботи, забезпечення умов молодіжної участі та молодіжного громадського контролю є важливим у реалізації молодіжної політики в Україні. На державному рівні визначено, що молодіжний центр − установа, що утворюється для вирішення питань соціального становлення розвитку молоді. Головною метою центру відповідно до Типового положення це «сприяння: соціалізації та самореалізації молоді; інтелектуальному, моральному, духовному розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу; національно-патріотичному вихованню молоді; популяризації здорового способу життя молоді; працевлаштуванню молоді та зайнятості у вільний час, молодіжному підприємництву; забезпеченню громадянської освіти молоді та розвитку волонтерства; підвищенню рівня мобільності молоді» Мета статті − проаналізувати смислове наповнення поняття «молодіжний центр» в контексті молодіжної роботи. У дослідженні використано такі методи, як аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми. Проаналізовано різні визначення поняття «молодіжний центр» від законодавчого до думки здобувача; розкрито особливості роботи молодіжних центрів; визначено напрями та форми роботи молодіжних центрів та форми реалізації молодіжної роботи. Вивчивши різні визначення, вважаємо, що молодіжний центр − це не просто установа, організація це позитивне середовище, яке сприяє особистісному (інтелектуальному, моральному, духовному) та професійному розвитку молоді через різні напрями молодіжної роботи (неформальна освіта, національно-патріотичне виховання, популяризація здорового способу життя, молодіжне підприємництво, волонтерство, мобільність молоді).

Актуальність теми дослідження. Культурні концепти ґендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять «ґендер» і «стать» ґрунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О.Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська,Г. Храброва, С. .д’Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів ґендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Метою статті є аналіз конотації концептів ґендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності «чоловічого» і «жіночого», рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні ґендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: «стать», «гендер», «тіло», «маскулінне», «фемінне». Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак – потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких «чоловіче» і «жіноче» мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильнеслабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки. Аналіз концептосфери понять ґендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.

Стаття присвячена аналізу змін в ціннісно-смисловій сфері особистості, яка є залученою до субкультури. Проведено теоретичний аналіз досліджень і публікацій, розглянуто основні підходи до вивчення ціннісно-смислової сфери особистості. Подано емпіричні дані дослідження ціннісно-смислової сфери представників неформальних субкультур двох вікових груп (підлітків та дорослих). Встановлено достовірно значущі відмінності в смисложиттєвих орієнтаціях досліджуваних. Учасники неформальної субкультури вважають своє життя менш осмисленим (р≤0,01), спрямованим (р≤0,01), наповненим (р≤0,01) і структурованим (р≤0,01), порівняно зі звичайними громадянами. Онтогенетична динаміка показників смисложиттєвих орієнтацій жінок, які належать до неформальних субкультур, є значно стрімкішою порівняно з аналогічними показниками «неформалів»-чоловіків. Виявлено відмінні ознаки ціннісних орієнтацій учасників субкультури, відносно звичайних громадян. Система термінальних цінностей «неформалів» переважно співпадає з системою цінностей «звичайних громадян», а їх інструментальні цінності здебільшого відрізняються. Відмінності в структурі цінностей стосуються їхньої спрямованості: члени субкультури є переважно індивідуально орієнтованими, а пересічні люди – більш соціально спрямовані. Підтверджено вплив субкультурного середовища на ціннісно-смислову сферу його представників.

Стаття присвячена проблемі використання інтернет-ресурсів у національно- патріотичному вихованні студентської молоді. Обґрунтовано важливість особливої уваги з боку педагогів до формування патріотизму й національної самосвідомості у молодої генерації українців у сучасних суспільно-політичних реаліях. Із застосуванням методу контент-аналізу проаналізовано можливості залучення інформаційних медіаканалів, освітніх платформ та блогів з україноцентричним контентом до формування патріотичного світогляду студентів. Змодельовано взаємодію в тріаді «студентська молодь – інтернет-ресурси – національно-патріотичний світогляд». На емпіричному матеріалі, одержаному методом фокус-груп, визначено ступінь активності й тематичне спрямування зацікавлень у студентському середовищі інформацією про історію, етнокультуру, традиції українського народу та обізнаність студентів з інтернет-джерелами достовірних науково обґрунтованих знань про минуле та сучасне суспільно-політичне життя України. Виявлено суперечності між усвідомленням молоддю важливості патріотизму для реалізації національної ідеї побудови міцної суверенної держави та уявленнями про смислове наповнення патріотичного світогляду громадянина й діяльнісним втіленням патріотичних переконань. Розроблено стратегію педагогічних дій подолання цих суперечностей у ході формування патріотичного світогляду особистості на когнітивному, емотивному та діяльнісному рівнях. Вибудовано послідовність виховного впливу на молодь з метою спонукання її до цілеспрямованого використання можливостей інтернет-ресурсів для пошуку цінної інформації, яка уможливить розуміння нею процесів, що відбуваються сьогодні в суспільно-політичному житті України, осмислення уроків історії, розширення особистого простору комунікації з цікавими й компетентними людьми. Визначено перспективні напрямки навчально-виховної роботи із студентством у площині підвищення медіаграмотності та формування в юнаків і дівчат навичок критичного сприйняття інформації; у вивченні можливостей створення дієвих моделей інтеграції медіаграмотності в навчальні дисципліни фахової підготовки.

У статті викладено результати порівняльного аналізу концепту LOVE у романах американських письменників. Лінгвістичний аналіз було здійснено на матеріалі романів «Історія кохання» Еріка Сігала та «Деліріум» Лорен Олівер. На думку автора, концепт LOVE слугує актуальним об’єктом наукового дослідження тому, що кохання в лінгвокультурному просторі є передусім нестійким вербальним вираженням, що із часом змінюється. Підтверджується думка, що концепт LOVE є базовим емоційним концептом мовної картини світу людини та вербалізується лексемою “love”; має три аспекти: понятійний, ціннісний і образний. Автор зосереджує своє дослідження на понятійно-образному змісті концепту LOVE. Досліджується той факт, що лексеми, які маніфестують почуття між закоханими, вступають одна з одною в тісні системні відношення, які розглядаються як синонімічні. Такі синонімічні ряди у класичному романі «Історія Кохання» створено лексемами “love”, “intimacy”, “likeness”, “sociality”, “friendship”, “support”, “reconciliation”, “understanding”. У романі-дистопії (антиутопія) «Деліріум» концепт LOVE вербалізується лексемами “sickness”, “stress”, “heart disease”, “anxiety”, “depression”, “insomnia”, “disorientation”, “distraction”. Концепт LOVE зображується як складне структурно-смислове, ментальне утворення, що базується на понятійній основі та втілюється в семантиці мовних одиниць, що позначають захворювання. Автор уважає, що такі засоби вербалізації є деформацією традиційного понятійно-образного змісту концепту LOVE, пояснює це особливостями роману-дистопії, який належить до жанру літератури, створеної за принципом негативності. Автор досліджує рухливість та семантичну ємність вербального наповнення концепту LOVE, у яких яскраво виражена оцінна конотація, що забезпечує можливість будувати мовну картину світу. Матеріал дослідження засвідчив, що із часом концепти змінюють свій понятійно-образний зміст, проте саме поняття лексеми “love” залишається більш стійким; воно зафіксоване в лексикографічних джерелах. Вивчення концепту LOVE у царині лінгвокульторологічних студій виявило потребу системного підходу до їх дослідження як складного базового емоційного явища – з виявленням ядерних та периферійних зон.

У тезаурус психологічних понять уведено нове поняття ландшафту особистісного життєтворення як території життя, що має певні функціонально-динамічні характеристики та специфічну смислову конфігурацію. Акцентовано увагу на відмінностях поняття ландшафту особистісного життєтворення від традиційного поняття життєвого шляху, що полягають у більш локальному масштабі ландшафту, який задається постановкою актуальних життєвих завдань та пошуком оновлених ціннісно-смислових орієнтирів. Визначено такі типи ландшафтів, що мають функціональну єдність: прагматичний, гедоністичний, споживацький, ландшафт служіння та екзистенційний. Показано, що екзистенційний ландшафт акумулює в собі переживання посттравматичного етапу життя як особливого, усвідомлення інакшого змістового наповнення нового життєвого маршруту. З’ясовано основний функціонал екзистенційного ландшафту, що полягає у створенні умов для осмислення, переінтерпретації та інтеграції травматичного досвіду, який особистість набуває в межовій ситуації, у драматичних чи трагічних обставинах. Екзистенційний ландшафт розглянуто як найкоротший шлях особистості до самовідновлення та покращення психологічного здоров’я. Розкрито залежність тривалості перебування особистості в межах екзистенційного ландшафту від сили травмування (особливостей втрат, інтенсивності болісних спогадів) та ресурсу життєстійкості. Запропоновано варіанти спрямованості екзистенційного ландшафту: (а) на пошук професійної самореалізації, що потребує посилення режиму самоідентифікування; (б) на пошук спільності, що потребує посилення режиму діалогування; (в) на дистанціювання від певних людей, що потребує посилення режиму автономізації; (г) на пошук стабільних форм повсякденного життя, що потребує посилення режиму практикування.

Стаття присвячена проблемі становлення ціннісно-смислової сфери особистості майбутніх фахівців.Розглядається структурно-функціональна модель та програма станов¬лення ціннісно-смислової сфери особистості. Онтологічний контекст дослідження цінніс¬но-смислового виміру людини, використання наукових положень методології соціального конструктивізму зумовили розгляд особистості як суб’єкта-творця в процесі власної життєдіяльності. Це дозволило в якості провідних методологічних підходів до розробки моделі ціннісно-смислової сфери особистості обрати системний, діяльнісний, суб’єктний, синергетичний, феноменологічний, герменевтичний, які розглядаються як комплементарні (взаємодоповнювані). Представлена модель ціннісно-смислової сфери особистості включає концептуальний, змістовно-технологічний, критеріально-результативний блоки та ґрун¬тується на низці відповідних принципів. Важливим складником змістовно-технологічного блоку моделі є програма становлення ціннісно-смислової сфери особистості майбутніх фахівців, яка передбачає відповідне змістовне наповнення та реалізацію завдяки певним технологіям, формам та методам роботи. Представлені критерії оцінки ефективності програми становлення ціннісно-смислової сфери особистості.Зміст програми акцентує увагу на цілеспрямованій роботі щодо актуалізації соціально-рольових позицій майбутніх педагогів з метою підвищення їхніх зв’язків із показниками глибинних духовно-моральних цінностей; актуалізації цінностей професійного образу світу.

Мета статті – проаналізувати особливості створення та типологічні й художньо-композиційні аспекти творів художника-шістдесятника Опанаса Заливахи, здійснити мистецтвознавчий аналіз образотворчої шевченкіани майстра в контексті історико-культурних процесів. Методологічні засади дослідження базуються на системі загальних науково- дослідних принципів, методів і підходів. У статті застосували системний та комплексний методи, а також принципи історизму, всебічності, об’єктивності, які забезпечують різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Водночас використали структурно-типологічний метод для систематизації та опрацювання текстових і візуальних джерел, застосували іконологічний метод для розкриття образно-символічного змісту зображень Т. Шевченка. Наукова новизна. Вперше у статті зробили спробу окреслити значення художньої шевченкіани О. Заливахи в контексті взаємодії історико-культурних процесів. Крім того, ввели до наукового обігу твори на шевченківську тематику та усебічно проаналізували образно-смисловий зміст авторського доробку художника. Висновки. Під час системного опрацювання естетичних та філософсько-змістових смислів у художній шевченкіані О. Заливахи чітко визначили варіанти вшанування поета художниками-шістдесятниками. Пильну увагу зосередили на трактуванні образу Шевченка як національно-революційного пророка України, на поступовій зміні семантики образу від Шевченка-Бунтаря до Шевченка-Філософа і згодом знову до Шевченка-Борця. Візуальні образи Т. Шевченка, виконані О. Заливахою, мають потужне духовно-естетичне наповнення, сприяють розумінню мистецького та національного світогляду шістдесятників другої половини ХХ століття.

Мета статті — дослідити поетичні тексти А. Ахматової та М. Цвєтаєвої з позиції виявлення в них лінгвокультурної домінанти «вода — сакральна стихія». Об’єктом вивчення послугували вірші і поеми А. Ахматової та М. Цвєтаєвої, що містять концепт «вода». Предмет розгляду — семантичні наповнення лінгвокультурної домінанти «вода — сакральна стихія» в поезії А. Ахматової та М. Цвєтаєвої. У роботі було застосовано описовий метод дослідження та прийом культурно-фонової інтерпретації тексту. Результатом вивчення зазначеної проблеми вважаємо виявлені в творах А. Ахматової і М. Цвєтаєвої смислові наповнення лінгвокультурної домінанти «вода — сакральна стихія», а саме: 1) вода — творіння Бога; 2) вода — одна з чотирьох першостихій; 3) вода — атрибут хрещення; 4) вода — атрибут вінчання; 5) вода — атрибут ритуально-магічних дій; 6) вода — цілюща субстанція. Висновки. Відтворена семантика лінгвокультурної домінанти «вода — сакральна стихія» підтверджує «священне» сприйняття води обома поетами, дублює міфологічний (ототожнення з Богом; сприйняття першоелементом світу), релігійний (атрибут хрещення, вінчання, зцілення) і ритуально-магічний (атрибут ворожінь, замовлянь, закликань) погляд на воду. Практична цінність статті полягає в тому, що її матеріал та отримані результати можуть бути використані в рамках вузівських курсів з лексикології російської мови, лінгвокультурології, а також при вивченні і зіставленні ідіостилів А. Ахматової та М. Цвєтаєвої.

Мета статті полягає у визначенні змістового наповнення та ролі смислових конструктів й ціннісних орієнтацій, що регулюють мовленнєву поведінку дитини 5-7 років у взаємодії з дорослими та однолітками. Збір даних щодо виявлення особливостей вибору та змісту ціннісних орієнтацій дітей використано серію завдань, які об’єднані експрес-діагностикою сфери ціннісних орієнтацій дошкільника, бесіду «Чинники вибору дитиною соціально значимих цінностей», методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку. Результати дослідження ціннісної складової в розвитку комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволяє на основі аналізу обстеження мовлення та його прояву у поведінці дитини старшого дошкільного віку підтвердити наступні положення. Діяльність особистості в контексті певної сфери реальності визначається станом напрацьованої на даний час системи конструктів щодо неї та відображає досвід, що має дитина та ступінь усвідомлення цього досвіду в поняттях. При цьому системи конструктів можуть бути дуже різними у плані складу, змісту та організації взаємовідношень. Всі взаємопояснення та доповнення зв’язків полягають у тому, що оцінювання різними конструктами у досвіді даної людини може бути наповнено та пов’язано емоційно значущими для дитини ситуаціями та досвідом спілкування з близькими дорослими, а також з тією змістовно значущою провідною діяльністю, яка сформована у дитини. Вибір рішення дитини про подальшу участь у мовленнєвій ситуації залежить від здатності дитини виділити головний зміст ситуації взаємодії та здатності до вибору основного принципу зміни ситуації. Якщо орієнтовно-дослідницька і виконавська частина комунікативно-мовленнєвої діяльності націлює дитину на постійну увагу до людини як головного змісту будь-якої інформації в різних видах предметно-практичної діяльності, то це сприяє розвиткові комунікативних властивостей особистості. Орієнтація на людину, комунікативна спрямованість у взаємодії визначає швидке і якісне засвоєння мови, необхідного як інструмента соціального контакту, забезпечує розвиток здібності застосування мови для реальних цілей і задач мовного спілкування.

У статті звертається увага на проблему науково-практичного обґрунтування використання метафоричних образів в якості проективного матеріалу в роботі практичного психолога. У результаті теоретичного аналізу автор описує метафору як проективний і терапевтичний інструмент, обґрунтовує необхідність звертання психологів до метафори, розглядає причини використання різноманітних метафор у психологічній практиці. Робиться акцент на розумінні метафори як засобі вираження та конструювання смислів, у тому числі екзистенційних. На прикладі змістовного наповнення метафоричних асоціативних карт піднімається проблема науково-практичного обґрунтування метафоричних образів, що використовуються у психологічній практиці. Автор вважає метафору руки важливим проективним матеріалом у роботі психолога та необхідним змістовним наповненням такого психологічного терапевтичного інструменту як метафоричні асоціативні карти. У результаті аналізу різноманітних досліджень символіки й значень руки, узагальнення досвіду використання зображення руки в практичній психології (на матеріалі діагностичних методів і різноманітних метафоричних асоціативних карт), а також на основі власного різноманітного досвіду практичної роботи автор запропонував робочу модель можливостей використання метафори руки як проективного матеріалу в роботі практичного психолога (на прикладі авторських метафоричних карт). З огляду на багатозначність, багатовимірність і відносну універсальність метафори руки, автор вважає, що залучення до психологічної практики очевидних (об’єктивних) і символічних характеристик руки дозволить практичним психологам працювати з великим репертуаром психологічних запитів (проблеми фізичного й психічного здоров’я; вікового розвитку й старіння; взаємин; соціального й професійного статусу; влади й підпорядкування; екзистенційні, моральні, ціннісно-смислові питання тощо). References Albedil, M.F. (2013). “Ty derjish mir v prostertoi dlani”: simvolika ruki [«You hold the world in the stretched out arm»: arm’s symbolics]. Teoriia Mody, 27, 155–172. Retrieved from: http://www.nlobooks.ru/node/3296. Anastazi, A., & Urbina, S. (2001). Psikhologicheskoe Testirovanie [PsychologicalTtesting]. S.-Petersburg: Piter. Vachkov, I. V. (2006). Metaforicheskii Trening [Metaphorical Training]. Moscow: “Os-89”. Metaforicheskie assotsiativnue karty. Rukovodstvo k primeneniiu [The Metaphoric Cards. Guidance for the Use] Germany: OH Verlag. Retrieved from http://pushkov.com.ua/ohcards/item/53-instrukcii-k-katam.html. 6. Mikhina, І. М. (2003). Rozvytok tvorchykh zdibnostei doshkilnykiv zasobamy terapevtychnoi metafory [Development of creation in under school age children by means of therapeutic metaphors]: Extended Abstract of Ph.D. dissertation. Ivano-Frankivsk. Mylnikova, N.V. (2009). Struktura i funktsionirovanie kontsepta «ruka» v russkom yazyke [Structure and functioning concept «hand» in Russian]. Extended Abstract of Ph.D. dissertation. Samara. Mylnikova, N.V. (2009). Funktsionalnyi aspekt soderjaniia kontsepta «ruka» [Functional aspect of the maintenance concept «hand»]. Vestnik Samarskogo Gosudarstvennogo Universiteta, 67, 157–163. Retrieved from: http://cyberleninka.ru/article/n/funktsionalnyyaspekt-soderzhaniya-kontsepta-ruka. Ortega y Gasset, J. (1990). Dve velikie metafory [The two great metaphors]. In: Teoriya Metafory. (pp. 68–82), N. Arutyunova, M. Zhurinska, (Eds.). Moscow: Progress. Pezeshkian, N. (2001) Psikhoterapia Povsednevnoi Zhizni: Trening Razrecheniia Konfliktov [Psychotherapy of a Daily Life: Training to Resolve Conflicts]. S.-Petersburg: Rech. Pergamenshchik, L. A. (2015). Teoreticheskiie osnovaniia krizisnoi psikhologii [The theoretical basis of the crisis psychology]. Lichnost v Ekstremalnykh Usloviiakh i Krizisnykh Situatsiiakh Zhiznedeiatelnosti, 5, 92–100. Retrieved from http://elib.bspu.by/handle/doc/9116. Popova, A. R. (2004) Polisemant Ruka i realizatsiia ego leksiko-frazeobrazovatelnykh vozmojnostei v russkom yazyke [Polysemant Hand and realisation of its lexical and phraseological possibilities in Russian]. Extended Abstract of Ph.D. dissertation.. Orel. Popova, A.R. (2009). Frazeobrazovatelnyi potentsial polisemanticheskoi leksemy i ego realizatsiia v natsionalnom russkom yazuke (na primere sushchestvitelnogo ruka) [Phraseological potential polysemantic lexemes and its realisation in national Russian (on an example of a noun a hand) Vestnik Cheliabinskogo Gosudarstvennogo Pedagogicheskogo Universiteta, 5, 264–277 Retrieved from http://cyberleninka.ru/article/n/frazeoobrazovatelnyy-potentsial-polisemantichnoyleksemy-i-ego-realizatsiya-v-natsionalnom-russkom-yazyke-na-primere. Ruka (simvol) [Hand (symbol)]. Megaentsiklopediia Kirilla i Mefodiia. Retrieved from: http://megabook.ru/article/Рука%20(символ). Svirepo, O. А., Tumanova, O. S. (2004). Obraz, Simvol, Metafora v Sovremennoi Psikhoterapii [Image, Symbol, Metaphor in Modern Psychotherapy]. Moscow: Institute of Psychotherapy. Shragina, L. I. (2016). Psykhologiia Verbalnoyi Uiavy: Funktsionalno-Systemnyi Pidkhid [The Psychology of Verbal Imagination: The Functional and Systemic Approach]. Kyiv: Kyiv-Mohyla Academy Publishers.

У статті здійснено аналіз способів передачі промовистих імен персонажів у творчості Дена Брауна в українськомовних перекладах. Розглянуто переваги та недоліки цих методів із метою виявлення ключових проблем, з якими стикаються перекладачі під час відтворення антропонімікону творів письменника. Автор статті наголошує, що використання промовистих імен персонажів є однією із визначальних рис ідіостилю Дена Брауна, творчий метод якого полягає у створенні інтелектуальної гри між автором та читачем, атмосфери загадковості та таємничості, а також у наданні символічного змісту зображуваним явищам. Промовисті імена містять вказівку на долю, характер персонажа або навіть на розв’язання загадки цілого твору. На основі перекладів творів Дена Брауна “Код да Вінчі” та “Інферно” такими українськими перекладачами, як В. К. Горбатько, А. Б. Кам’янець та Є. А. Кононенко, основними засобами передачі промовистих імен персонажів у творах письменника визначено транскрипцію та транслітерацію, які дозволяють досягти адекватного перекладу. Зроблено висновок про те, що адекватність такого перекладу полягає у створенні балансу між формою та значенням антропоніма, оскільки в деяких випадках просто неможливо одночасно зберегти і форму, і змістове наповнення одиниці. Ця ситуація призводить до того, що перекладач постає перед дилемою: з одного боку, транскрипції / транслітерації недостатньо для повного відтворення промовистого імені, тому що “закодовані” в ньому смисли можуть бути втрачені, а з іншого – перекладач не може обмежитися лише передачею значення одиниці, оскільки це призведе і до втрати форми, і до прирощування додаткових смислів або спотворення ідіостилю автора. Дослідження акцентує увагу на тому факті, що кожне із промовистих імен, використаних Деном Брауном – це загадка для читача, яку перекладач повинен передати і читачеві твору мовою перекладу. Зроблено висновок про те, що українські перекладачі усвідомлюють це, однак вимушені жертвувати частиною закладених в іменах смислів заради збереження основного художнього задуму письменника.

Зміни в соціально-економічному розвитку України, інформатизація та технологізація суспільства, нові економічні структури та якісно нові виробничі відносини в державі вимагають подальшого розвитку освіти, зміцнення її зв’язку з життям, її цілеспрямованості і практичної результативності. Це потребує кардинальних змін у системі середньої та вищої освіти, підготовки вчителя нової генерації, мобільного і конкурентоспроможного на ринку освітніх послуг. Розв’язання цього завдання вимагає визначення концептуальних довгострокових стратегій щодо подальшого вдосконалення та розвитку педагогічної освіти. Досягнення цілей і врахування принципів професійної підготовки свідчать, що у майбутнього учителя повинна бути сформована готовність до вирішення багатьох функцій. При цьому особливо наголошуємо на реалізації дидактичних засад, необхідних для підготовки компетентного фахівця. Принцип суб’єктності допомагає реалізувати нову педагогічну ідею, новий напрямок підготовки, який протиставляється підходу до особистості як до об’єкта. При використанні цього принципу професійна підготовка стає суб’єктно значущою, наповненою для студента особистісним смислом, почуттями, зафіксованими в його суб’єктному досвіді. Саме суб’єктний досвід засвідчує унікальність, неповторність кожної особистості, він є тим простором, в якому можливе співробітництво, співпраця викладача і студента.

У статті із застосуванням інтермедіального підходу досліджуються особливості художнього відтворення музики в оповіданні «Над морем» української письменниці Лесі Українки, аналізується роль пісень, музики оркестрів, звуків моря тощо у формуванні музичної палітри твору. Море в акустичному оформленні оповідання виконує ключову роль, характеризує героїв, створює настроєву палітру твору, психологізує важливі сюжетотворчі епізоди. Звернення Лесі Українки до музики в оповіданні «Над морем» потрактовується як необхідність оптимізувати поетикальні можливості прози, оновити й осучаснити жанр оповідання, відкрити його незапитані можливості, інтелектуалізувати прозу, урізноманітнити й удосконалити художні прийоми й засоби змалювання складного внутрішнього світу персонажів. Море, що є функціональною складовою музичної палітри оповідання Лесі Українки, органічно зв’язане з проблематикою, сюжетом твору, має свою «історію взаємин» із головною героїнею; це самодостатній пейзажний компонент, що утримує настроєвий баланс твору, корпус переживань і дій героїні-нараторки. Музика і море у творі тісно контактують, утворюють неперервну й водночас неодноманітну за емоційним наповненням лінію, характеризують героїнь. Відповідно до модерністської практики Леся Українка представляє головну героїню – чутливу, вразливу, емоційну, яка сприймає досконалі звуки й неперевершені кольори моря як гармонію. Панорамні візуально-акустичні описи водної стихії в оповіданні Лесі Українки, а також численні листи письменниці дають підстави говорити про море як енергетичний канал, джерело емоційного й тілесного відновлення героїні й авторки, своєрідну вісь, що тримає смислову конструкцію твору. Енергія, звуки моря художньо увиразнюють ідею захищеності героїні, котра усвідомлює цінність і повноту буття. На основі листів Лесі Українки обґрунтовано доцільність потрактовувати терапевтично-лікувальну роль звуків, кольору моря.

Стаття присвячена аналізу особливостей вербалізації інноваційних процесів, висвітлених у німецькомовних відеоповідомленнях, які характеризуються передачею інформації через поєднання вербального та невербального компонентів. Усі досліджені та проаналізовані відеоматеріали були опубліковані на сайтах Deutsche Welle та YouTube у період з 2015 по 2021 рр. Кількість німецькомовних відеоматеріалів інноваційного «спрямування» постійно збільшується у зв’язку з безперервним технологічним прогресом суспільства. Нині сучасні медіа відіграють головну роль у відображенні дійсності, вирізняються мовною неоднорідністю та строкатістю. Використання лексики різного ступеня фаховості сприяє формуванню певних уявлень та ідей, які транслюються реципієнтові у відеоповідомленнях. Медіатекст – це багаторівневий текст, який поєднує в собі різні семіотичні коди (зображення та слово). Відеоповідомлення є прикладом медіатексту, за допомогою якого суспільство інтегрується у світовий простір та який сприяє ефективній міжкультурній взаємодії. У статті розглядаються полікодовий текст та відеоповідомлення як приклад полікодового тексту. Передусім увага приділяється особливостям вербалізації інноваційних процесів у німецькомовних відеоматеріалах. Досліджені відеоповідомлення, в яких висвітлено тематику інноваційного розвитку, відрізняються своїм смисловим наповненням, однак проаналізований лексичний склад дає змогу зробити висновки про шляхи актуалізації засобів для відображення інноваційного процесу. Під час аналізу були враховані також прагматичні інтенції авторів медіатекстів та розробників інновацій, які полягають не лише на тому, щоб повідомити про нововведення, але й спонукати реципієнта до певних роздумів та дій. Для проведення дослідження використано описовий, статистичний, гіпотетико-дедуктивний, індуктивний методи. За допомогою описового методу проведено роботу з теоретичним матеріалом. Гіпотетико-дедуктивний метод слугував для зібрання фактичного матеріалу дослідження, індуктивний метод – для лінгвістичного аналізу. Розвідка має міждисциплінарний характер і сприяє формуванню уявлення про роль інновацій, обсяги інвестицій і пріоритетність напрямів досліджень.

Дефініція «маньєризм» трактується в мистецтвознавстві по-різному, має різні тлумачення, відмінні за смисловим наповненням, від вузькоспроямваних до розширювальних. Систематизованих спроб експлікації до сьогодні у вітчизняному мистецтвознавстві, на жаль, дуже мало. Бібліографія з художньої культури Європи к. XV – І пол. XVIІ ст. доволі багата, бо це матеріал, дуже плідний як для мистецтвознавчих, так і для культурологічних, філософських досліджень. Не дивлячись на те, що французьке, італійське та іспанське мистецтво цієї доби багаторазово ставало предметом уваги науковців, у переважній більшості випадків аналізувався корпус матеріалу доби Відродження. Але проблема маньєризму в художній культурі означеної доби ставилася в дослідженнях вкрай рідко, і більшою мірою це лише окремі статті. Доба, що йшла за Ренесансом і передувала бароко, – хронологічний відрізок, який є дуже значним для розуміння природи, характеру стильової тканини в мистецькому процесі наступних епох, принципу процесу стильоутворення взагалі, що без осягнення маньєризму неможливо. Цей мистецький феномен пережив своє друге народження в українській науці зовсім недавно, коли йому судилося бути відкритим глядачеві знову, оскільки з’явилися дослідники, які почали вивчати творчість маньєристів, забутих впродовж кількох століть. Але категорія «маньєризм» у працях вітчизняних науковців до сьогодні не була висвітлена в усіх можливих і необхідних аспектах, що і пояснює необхідність її поглибленого аналізу. Дефініція «маньєризм» пропонується дослідниками переважно як означення стилю або течії у художній культурі XVI ст. Але навіть хронологічні межі даного стильового феномену окреслити чітко неможливо, бо їх визначення перебуває в залежності від географічних меж аналізованого феномену. І далі трактування терміну «маньєризм» зазвичай не поширювалося, тоді як насправді він може бути застосований і до інших мистецьких явищ різних художньо-історичних епох, до кризових етапів майже кожної з них.

У статті наголошується, що гармонія поєднання духовності і культури у сучасного студента лежить на стику цілого комплексу наук: студент як особистість має вибудовувати свій соціально-психологічний простір, філософськи ставитися до проблем сучасності як життєвого вибору у бік людяності й цінності освіти. Автор наголошує на міждисциплінарності та її ролі в гармонійному поєднанні духовності і культури студента сучасного закладу вищої освіти, бо проблеми вивчення й виховання студента, для якого процес соціалізації закінчується у закладі вищої освіти, переплітаються з багатьма дисциплінами. Подано важливі роздуми про соціальну кризу, яка склалася у суспільстві на порозі карантину й поглибилася під час нього, коли духовно-моральні цінності відступають на другий план. Підкреслено вплив вищої школи на духовний світ майбутніх фахівців і вплив кризового стану суспільства, його морально-психологічної атмосфери на духовний світ студентської молоді. Акцентовано на потенційних можливостях культури, гармонійному поєднанні духовності і культури в навчально-виховному процесі сучасного ЗВО. Автор звертає увагу, що виховання будь-якого напрямку відбувається поза бажанням людини, бо виховують інші люди, обставини, вчинки, умови, в які потрапляє людина. Визначено, що міждисциплінарність у формуванні майбутнього фахівця-особистості можна простежити на прикладі дисциплін із програми професійної підготовки здобувачів за спеціальністю 015 – професійна освіта. Наводяться приклади дієвої педагогіки громадян під час карантину, які гідно витримали екзамен на силу духу й духовно-моральні цінності, виявили людяність і милосердя. Завдяки цьому гармонійному наповненню людини як особистості не тільки суспільство, а людство може продовжити своє існування. Автор доводить, що студент на шляху до себе духовно зростає упродовж життя, наповнює життя смислом і цінностями, які стануть орієнтиром у подальшій професійній діяльності.

У статті представлено результати експериментального впрова- дження програми розвитку етичної свідомості студентів університе- тів. Поняття етична свідомість студентів університетів визначено як динамічне психічне утворення, наповнене моральними значеннями, смислами та чуттєвим змістом, що диктуються специфікою індиві- дуальної етичності й моральності, а також особливостями соціальної ситуації розвитку особистості студентського віку – потребою в само- актуалізації, потребою в прийнятті власної етико-моральної системи. Подано критерії розвитку для кожного компонента етичної свідомості студентської молоді: засвоєння моральних норм і категорій, суб’єк- тивація моральної системи, осмисленість етичного бачення світу. Охарактеризовано дослідницьку вибірку, психодіагностичний інстру- ментарій та організаційні аспекти програми. Мета програми розвитку етичної свідомості полягала в здійсненні систематичного й ціле- спрямованого впливу на розвиток етичної свідомості студентської молоді за рахунок посилення визначених психологічних чинників (его-ідентичність, самоактуалізація, рефлексивність, автономність, саморегуляція, етичну відповідальність). Наведено та проаналізовано динаміку розвитку визначених параметрів у досліджуваних групах. Отримані дані довели, що структурні компоненти етичної свідомості піддаються розвивальному впливу за умови впровадження запропо- нованої програми. У запропонованій програмі як фасилітуючий фак- тор актуалізації та розгортання позитивного впливу психологічних чинників розвитку етичної свідомості студентської молоді виступає інтенсифікація моральної, особистісної та етичної рефлексії, акти- візація потреб в автономності й самоактуалізації, розвиток ясності Я-концепції, відповідальності й саморегуляції. Розроблена програма показала високу ефективність і підтвердила можливість актуалізації визначених психологічних чинників, цілеспрямоване посилення яких зумовлює розвиток структурних компонентів етичної свідомості (зна- чень, смислів, чуттєвої тканини), що, у свою чергу, сприяє розвитку загального рівня етичної свідомості студентів університетів.

The article analyzes the phenomenon of semantic transformations and cognitive mechanisms of creating English prefixal verbs’ meanings on the material of English explanatory dictionaries. It is noted that modern English prefixal verbs show a productive semantic potential for the creation of meanings, and therefore are an effective means of nomination, a verbalized way of thinking and reflecting the linguistic picture of the world. The influence of the studied phenomena on the associative perception of recipients has been clarified and the peculiarities of the expressive emotional potential of prefixal meaning-making, their implicit filling revealed. It is claimed that in the process of semantic transformations of the prefix verb new numerous sendes are actualized, new deep semantic layers are opened, which fill the prefix verb with extraordinary meaning. It is revealed that there is a generalized, core meaning of the prefix verb (invariant, common to all), and others are its variants, id. est. numerous variable senses. The article emphasizes that in practical application, as a derivative and cognitive-semantic mechanism, metaphor and metonymy play the role of simplifying, saving and highlighting the generalized invariant meaning of the English prefix verb. Semantic transformations in metaphor and metonymy, which are part of prefixal verbs, are interpreted as a cognitive mechanism that forms new senses on the basis of associative implications. The idea is put forward that before the basis, the prefix does not merge into a single phonetic-morphological complex with formative inflections, but has its own autonomous (invariant) meaning with its inherent meaning-making paradigm. The article reveals new meanings of prefixal verbs and their senses, which arose as a result of semantic transformation or rethinking of existing nominations. It is proved that the essence of the process of metaphorization, metonymization of English prefixal verbs is to change the primary meaning of the word by including in its semantics new differential semes that modify senses. It is concluded that the prefix derivation of a verb preserves and transmits the same semantic load as common vocabulary, because the prefix always includes a word or term in a certain matrix of the scheme, so its semantic load is specific and clear.Key words: prefixal verbs, semantic transformations, cognitive mechanisms, meanings, metaphor and metonymy, lexical-semantic load, expressive-emotional potential. У статті проаналізовано феномен семантичних трансформацій і когнітивних механізмів творення смислів англійських префіксальних дієслів на матеріалі англомовних тлумачних словників. Зазначено, що сучасні англійські префіксальні дієслова виявляють продуктивний семантичний потенціал творення смислів, отже, є ефек-тивним засобом номінації, вербалізованим способом мислення та відбиття мовної картини світу. З’ясовано вплив досліджуваних явищ на асоціативне сприйняття реципієнтів і розкрито особливості експресивно емоційного потенціалу префіксального смислотворення, їх імпліцитного наповнення. Стверджується, що в процесі семантичних трансформацій префіксального дієслова актуалізуються нові численні смисли, відкриваються нові глибинні семантичні пласти, що наповнюють префіксальне дієслово неординарним змістом. Виявлено, що існує узагальнене, стрижневе значення префіксального дієслова (інваріант, спільне для всіх), а інші – його варіанти, тобто численні змінні смисли. У статті акцентується на тому, що в практичному застосуванні як дерива-тивний і когнітивно-семантичний механізм метафора й метонімія виконують роль спрощення, економії та виділення узагальненого інваріантного значення англійського префіксального дієслова. Семантичні трансформації в метафорі й метонімії, що входять до складу префіксальних дієслів, трактуються як когнітивний механізм, що формує нові смисли на основі асоціативних імплікацій. Висунуто ідею, що, передуючи основі, префікс не зливається в єдиний фонетико-морфологічний комплекс із формоутворювальними флексіями, а має своє автономне (інваріантне) значення з притаманною йому смислотвірною парадигмою. У статті розкрито нові значення префіксальних дієслів та їх смислів, що виникли в результаті семантичної трансформації чи переосмислення наявних номінацій. Доведено, що сутність процесу метафоризації, метонімізації англійських префіксальних дієслів полягає в зміні первинного значення слова шляхом включення до його семантики нових диференційних сем, які модифікують смисли. Зроблено висновок, що префіксальна деривація дієслова зберігає та передає те саме семантичне навантаження що й загальновживана лексика, адже префікс завжди включає слово чи термін у певну матрицю схеми, тому його семантичне навантаження конкретне й чітке.Ключові слова: префіксальні дієслова, семантичні трансформації, когнітивні механізми, значення, метафора й метонімія, лексико-семантичне навантаження, експресивно-емоційний потенціал.

The article analyzes the role of phraseological constituents in the process of replenishment in the mobile communication terminology. It is noted that phraseological units carry much more information than a single word and should be studied and taken into account in various aspects: cognitive, linguistic and cultural, functional, etc. It is argued that cognitive phraseological units as constituents of the language system are used by native speakers to describe semantic processes and states. It is proved that the deep semantic nature of phraseology has been emerged under the influence of socio-domestic, political and other social phenomena. Some constituents in the professional language through time acquire additional, situational meaning, i.e. new semantic content of constant expressions giving it a special text format. It is suggested that the semantic structure of the phraseological component in professional speech is formed by a set of its semantic elements, which are closely correlated with each other. It is stressed that the components of phraseological semantics, in turn, are divided into semantic components, semantic features that act not only as constituents of the main semantic components of phraseology, but also as a close link between them. Thus, such characteristic features of phraseological constituents as internal form, motivation, imagery, idiomaticity and stability, enable the phraseological units to create semantic transformation. It is argued that the professional language of mobile communication is filled with phraseological constituents, in which the value of the whole combination is not accurate, and sometimes not deduced from the sum of its components, or dominates the value of its components. It is concluded that phraseology is one of the inexhaustible sources of richness and expressiveness of speech, which nourishes the professional subtext of mobile communication, gives it an artistic sounding, filled with components of lexical and syntactic sophistication and completeness. We may sum up that the phraseological constituent is a productive semantic and stylistic means, so metaphor and metonymy are used in various spheres of language, the terminology of mobile communication in particular.Key words: phraseological constituents, internal form, meanings, sences, concept, idiomaticity, metaphor, metonymy. У статті проаналізовано роль фразеологічних конституентів у процесі поповнення терміносистеми мобільний зв’язок. Зазначено, що фразеологізми мають набагато більше інформації в порівнянні з окремим словом та їх слід вивчати й враховувати в різних аспектах: когнітивному, лінгвокультурологічному, функціональному тощо. Стверджується, що когнітивно фразеологічні одиниці як конституенти мовної системи використовуються носіями мови для опису смислових процесів і станів. Доведено, що глибинна семантична природа фразеологізмів полягає в тому, що під впливом соціально-побутових, політичних та інших суспільних явищ деякі конституанти у фаховій мові із часом набувають додаткового, ситуативного смислу, тобто нового смислового наповнення сталим висловам надає спеціальний текстовий форматив. Висунуто припущення, що семан-тичну структуру фразеологічного компонента у фаховому мовленні формує сукупність його семантичних елементів, що знаходяться між собою в тісних кореляціях. Розвинуто думку, що складові частини фразеологічної семантики своєю чергою розчленовуються на семантичні компоненти, семантичні ознаки, що виступають не тільки як конституенти основних семантичних складових частин фразеологізму, але і як тісна сполучна ланка між ними. Таким чином, такі характерні риси фразеологічних конституентів, як внутрішня форма, мотивованість, образність, ідіоматичність і стійкість уможливлюють здатність фразеологізмів до семантичної трансформації. Аргументовано, що фахова мова мобільного зв’язку наповнена фразеологічними конституентами, в яких значення цілого сполучення не точне, а іноді й зовсім не виводиться із суми складових компонентів або домінує над значенням складових частин. Зроблено висновок, що фразеологізми є одним із невичерпних джерел багатства й виразності мовлення, які живлять фахову підмову мобільного зв’язку, надають їй художнього зву-чання, наповнюють компонентами лексичної та синтаксичної витонченості й завершеності. Підсумовано, що фразеологічний конституент є продуктивним семантико-стилістичним засобом, так само як і метафора, метонімія, які використовується в різних сферах мови, зокрема терміносистеми мобільного зв’язку.Ключові слова:фразеологічні значення, внутрішня форма, значення, смисли, концепт, ідіоматичність, метафора, метонімія.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Сучасність характеризується інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що обумовлює зростаючу активність впровадження цих технологій у процес навчання, як у вищій школі так і в загальноосвітніх навчальних закладах. Разом з цим, значна кількість вчених виявляють підвищений інтерес до використання ІКТ в навчальній діяльності педагога. Зокрема, розробляються методики впровадження ІКТ у навчальний процес, виділяються позитивні і негативні сторони їх використання тощо. Крім того, аналізуючи відповідні праці вчених можна виділити чітку тенденцію зміни ролі ІКТ: від простих технічних засобів підтримки навчального процесу, які полегшують ведення документації (текстові редактори), створення мультимедійних матеріалів (презентацій), здійснення взаємозв’язку між вчителями, учнями та їх батьками (використання електронної пошти, онлайн зв’язку), надання інформаційних послуг (сайт навчального закладу), до створення на базі ІКТ електронних освітніх ресурсів (ЕОР) та комп’ютерно орієнтованого навчального середовища (КОНС) – «особистісно-орієнтоване навчальне середовище, в складі якого присутні, в міру необхідності, апаратно-програмні засоби ІКТ (АПС ІКТ)» (Ю. О. Жук) [1]. При цьому необхідність присутності ІКТ визначається педагогічною доцільністю їх використання в конкретних навчальних умовах з урахуванням наступних критеріїв: відповідність можливостей використання специфічних можливостей АПС ІКТ змістовно-смисловим наповненням фрагмента навчального процесу; орієнтація використання АПС ІКТ для формування цілісного навчального процесу (для досягнення цілей навчання); можливості реалізації засобами АПС ІКТ особистісно-орієнтованого процесу навчальної діяльності [1].Поряд із цим, електронні освітні ресурси є основним компонентом у процесі організації та плануванні професійної діяльності педагога в умовах комп’ютерно орієнтованого навчального середовища.Відповідно до «Положення про освітні електронні ресурси», під ЕОР розуміють навчальні, наукові, інформаційні, довідкові матеріали та засоби, розроблені в електронній формі та представлені на носіях будь-якого типу або розміщені у комп’ютерних мережах, які відтворюються за допомогою електронних цифрових технічних засобів і необхідні для ефективної організації навчально-виховного процесу, в частині, що стосується його наповнення якісними навчально-методичними матеріалами [2].Електронні освітні ресурси класифікуються за роллю в навчальному процесі: навчальні (електронні підручники і навчальні посібники), методичні (методичні посібники, методичні рекомендації для вивчення окремого курсу та керівництва з виконання проектних робіт, тематичні плани і т. д.), навчально-методичні (навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін, розроблені у відповідності з навчальними планами), допоміжні (електронні довідники, словники, енциклопедії, наукові публікації, матеріали конференцій), контролюючі (ресурси, що забезпечують контроль знань).Виділяють наступні види ЕОР [2]:– електронний документ – документ, представлений в електронній формі та для використання якого необхідні технічні засоби;– електронне видання – електронний документ, який пройшов редакційно-видавничу обробку, має вихідні відомості і призначений для розповсюдження в незмінному вигляді;– електронний аналог друкованого видання – електронне видання, що в основному відтворює відповідне друковане видання: зберігає розташування на сторінці тексту, ілюстрацій, посилань, приміток і т. п.;– електронні дидактичні демонстраційні матеріали – електронні матеріали (презентації, схеми, відео-і аудіозаписи тощо), призначені для супроводу навчально-виховного процесу;– інформаційна система – організаційно впорядкована сукупність документів (масивів документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням технічних засобів, що реалізують інформаційні процеси і призначені для зберігання, обробки, пошуку, розповсюдження, передачі та надання інформації;– депозитарій електронних ресурсів – інформаційна система, що забезпечує зосередження в одному місці сучасних ЕОР з можливістю надання доступу до них через технічні засоби, в тому числі в інформаційних мережах (як локальних, так і глобальних);– електронний словник – електронне довідкове видання упорядкованого переліку мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків), доповнених відповідними довідковими даними;– електронний довідник – електронне довідкове видання прикладного характеру, в якому назви статей розташовані за алфавітом або в систематичному порядку;– електронна бібліотека цифрових об’єктів – набір ЕОР різних форматів, в якому передбачена можливість для їх автоматизованого створення, пошуку і використання;– електронний навчальний посібник – навчальне електронне видання, використання якого доповнює або частково замінює підручник;– електронний підручник – електронне навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі;– електронні методичні матеріали – електронне навчальне або виробничо-практичне видання, роз’яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни з викладом методики виконання окремих завдань, певного виду робіт;– курс дистанційного навчання – інформаційна система, призначена для навчання окремим навчальним дисциплінам віддалених один від одного учасників навчального процесу в спеціалізованому середовищі, функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних технологій та ІКТ;– електронний лабораторний практикум – інформаційна система, що є інтерактивною демонстраційною моделлю природних і штучних об’єктів, процесів і їхніх властивостей із застосуванням засобів комп’ютерної візуалізації;– комп’ютерний тест – стандартизовані завдання, подані в електронній формі, призначені для вхідного, проміжного та підсумкового контролю рівня знань, а також самоконтролю і (або) такі, що забезпечують визначення психофізіологічних і особистісних характеристик випробуваного, обробка результатів яких здійснюється за допомогою відповідних програм.Сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інструментальних середовищ і програм, що дозволяють створювати комп’ютерні тести. При цьому, розробник тесту формує його структуру, здійснює наповнення (текстом, графікою тощо), модифікує без безпосереднього використання мов програмування.До такого типу спеціалізованих інструментальних середовищ належить Hot Potatoes. Програма розповсюджуються безкоштовно (можна завантажити с сайту http://www.hotpot.uvic.ca) та дозволяє зручно і швидко для вчителя створити дидактичні матеріали контролюючого характеру, що опрацьовуються стандартними Інтернет-браузерами.Пропонований програмний продукт працює на найбільш розповсюджених у закладах освіти платформах операційних систем, Має простий у користуванні та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, з підтримкою двадцяти шести мов, у тому числі і російської. Крім того, робоче середовище певного підготовленого тестового завдання можна українізувати.Інструментальне середовище Hot Potatoes включає в себе п’ять окремих модулів: JClose, JQuiz, JCross, JMatch, JMix.JClose дозволяє створити тест, що передбачає заповнення учнем «пробілів» у реченнях тексту. Під час перевірки, є можливість «розрізняти» вписані учнем слова з великої чи малої літери.JMix дозволяє учню конструювати речення, розташовуючи в правильній послідовності його окремі складові частини, запропоновані проектувальником тесту.JQuiz надає можливість створення тесту з вибором однієї або декількох вірних відповідей серед можливих, а також шляхом вписуванням у відповідне поле. Крім цього передбачається створення тесту зі змішаним типом можливості відповіді: спочатку учень може вписати вірну відповідь, у разі помилки, йому надається можливість вибору правильної серед пропонованих варіантів.JMatch передбачає створення тесту для встановлення відповідності. Наприклад, маючи перелік назв держав та столиць, учень має встановити між ними вірну відповідність.JCross дозволяє проектувальнику швидко та зручно створити кросворд. Для цього необхідно лише вести відповідні слова та означення до них.Крім того, при створенні тесту за допомогою одного із описаних вище модулів є можливість використання широкого спектру медіа об’єктів (малюнків, аудіозаписів, відеофрагментів тощо), що знаходяться на певному фізичному носії або в мережі Інтернет.Кожна із перерахованих утиліт дозволяє здійснити широкий спектр налаштувань:можливості використання учнем під час тестування підказок;встановлення вчителем обмеження по часу рішення тесту учнем;програмного пересортування питань та відповідей до них, для зменшення можливості списування у випадку тестування під час класних занять;встановлення індивідуальної «ваги» кожного питання або відповідей (розрізняються повні та часткові) у підрахунку загальної успішності проходження тесту;ідентифікації учня (шляхом введення прізвища, імені та по-батькові, навчального класу);можливості пересилання результатів тестування учня на електронну адресу вчителя тощо.Результат тестування визначається у відсотках, що надає можливість педагогу використовувати різні системи оцінювання.Сам тест подається у вигляді автоматично генерованих HTML сторінок, які можуть бути продемонстровані широко розповсюдженими Інтернет-браузерами. Таким чином, для проходження тестів створених за допомогою Нot Potatoes на робочих місцях учнів (персональних комп’ютерах) не вимагається наявності специфічного програмного забезпечення. Це дозволяє використовувати розроблені контролюючі освітні ресурси не лише під час класних занять, а і в довільний зручний час для учня, шляхом розміщення відповідних веб-сторінок на доступних ресурсах в Інтернеті, наприклад, на сайті розробника програмного продукту – hotpotatoes.net або власному ресурсі вчителя (відповідний сайт можна створити за допомогою CMS-систем). Це надає можливість педагогу розв’язувати певні дидактичні завдання під час навчання учня, який перебуває тривалий час поза школою або має індивідуальний режим навчання.Крім того, вчитель може використовувати друкований варіант розробленого тесту (достатньо виконати операцію експортування на друк та скористатися довільним текстовим редактором).Вище викладений матеріла обумовлює актуальність та високу ефективність використання вільно розповсюджуваного програмного пакету Hot Potatoes вчителем загальноосвітнього закладу для підготовки авторських контролюючих електронних освітніх ресурсів.Тому доцільно ознайомити педагогів з цим програмним продуктом під час підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти, що дозволить забезпечити розвиток інформаційно-комунікаційної компетентності вчителя – підтвердженої здатності особистості застосовувати на практиці ІКТ для задоволення власних потреб і розв’язування суспільно-значущих, зокрема, професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності [3].

У статті висвітлено еволюцію семантики концепту нація як одного із вузлових компонентів політичної сфери. Шляхом когнітивно-дискурсного підходу окреслено смислове наповнення досліджуваного концепту у нерозривному зв’язку з історичним становленням української політичної думки. Власне лінгвокогнітологічний аналіз, опертий на міждисциплінарний фактичний матеріал, уможливив простежити багатогранність і динамічність концептуального поняття, його закономірну семантичну аморфність, зумовлену перманентним процесом націєтворення.

У статті проаналізовано смислове наповнення та лексико-стилістичні особливості польських дипломатичних документів на адресу української сторони, датованих груднем 1991 р., які інформують про визнання Польщею незалежності України. З’ясовано, що у вербальному просторі Заяви Ради міністрів РП від 2 грудня 1991 р., Телеграми Президента РП Леха Валенси від 3 грудня 1991 р., Ноти Міністерства закордонних справ РП від 27 грудня 1991 р. продуктивно функціонують усталені мовні звороти, книжна лексика, номенклатурні назви, дипломатичні терміни, компліментарні лінгвальні формули, котрі надають текстам офіційності, чіткості, вірогідності, толерантної та ввічливої тональності.

Мета роботи – висвітлення концептуальних засад професійної підготовки майбутніх магістрів сестринської справи у вищих медичних навчальних закладах засобами дистанційного навчання.Основна частина. Основна ідея статті полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні нової концепції організації професійної підготовки майбутніх магістрів сестринської справи засобами дистанційного навчання, здатної виконувати функції теоретико-методологічного підґрунтя моделювання освітнього процесу. Розроблена концепція є авторським уявленням реалізації процесу дистанційного навчання майбутніх магістрів сестринської справи та охоплює провідну ідею й основні поняття дослідження. Ядро концепції, змістовно-смислове наповнення, представлене моделлю професійної підготовки майбутніх магістрів сестринської справи у вищих медичних навчальних закладах засобами дистанційного навчання.Висновок. Розроблена концепція професійної підготовки майбутніх магістрів сестринської справи у вищих медичних навчальних закладах засобами дистанційного навчання є системою сучасних поглядів, ідей, цільових установок, пріоритетних напрямів розвитку вищої медсестринської освіти з урахуванням реальних умов модернізації системи охорони здоров’я.

Розглянуто питання про вплив першої в країні «дизайнерської школи» – Вищих державних художньо-технічних майстерень (ВХУТЕМАС) на формування дизайну на пострадянському просторі. Охарактеризовано структурне розділення ВХУТЕМАСу, розглянуто смислове наповнення його підготовчої та виховної концепції з точки зору деяких теоретиків того часу, а також їх спроби у пошуку синтезу між мистецтвом, працею і виробленою продукцією. Всі ці процеси знаходять відображення у «виробничому мистецтві», що може вважатися своєрідним протодизайном ХХI століття.Ключові слова: вищі державні художньо-технічні майстерні, конструктивізм, виробниче мистецтво. The article presents the influence of the first «design school» – Higher Art and Technical Studios (VKHUTEMAS) on the formation of design in the post-Soviet space. The structure of VKHUTEMAS is also presented, the semantic content of its preparatory and educational concept from the point of view of some theorists of that time is considered, as well as their attempts to find a synthesis between art, labor and manufactured products. All these processes are reflected in the «industrial art», which can be considered as a kind of proto-design of the XXI century.Key words: higher art and technical studios, constructivism, industrial art.

У розвiдцi зроблено спробу дослiдити метасистему сучасної дитячої лiтератури Криворiжжя. У статтi вiдзначено, що твори для дiтей рiзних iсторико-культурних зон є питомою складовою мистецького життя України. Художнiй доробок митцiв Криворiжжя, якi працюють для дiтей, сприяє формуванню естетичних смакiв, морально-етичної основи читачiв. Тематичний i художнiй рiвень, технiчне й iлюстративне оформлення книг враховує критерiй вiкової ревалентностi цiльової аудиторiї. Встановлено, що метасистема дитячої лiтератури Криворiжжя формується на основi художньої, педагогiчної, психологiчної складових, технiчне оформлення, вiзуальний контент вiдповiдають вiковим особливостям читачiв. Дошкiльнятам i молодшим школярам переважно адресовано поезiї та казки невеликого обсягу (I. Доленник «Гойдалки», М. Олексiєнка «На баштанi», Н. Йолкiної «Ясне сонечко» та iн.). У збагаченнi життєвого досвiду читачiв цього вiку вагому роль вiдiграють абетки Н. Плакущої, М. Скиби, О. Старiкова та iн. Деякi з цих видань мають специфiчну дизайн-концепцiю творчо- моделювального характеру. Їм притаманна своєрiдна мова: тут безлiч пестливих слiв, повторiв, звуконаслiдування, багато персонiфiкованих образiв. Твори для дiтей молодшого шкiльного вiку розкривають рiзнi сторони товариських стосункiв, мiстять картини пригод, пустощiв i розваг, фантастичних мандрiвок. У результатi проведеного аналiзу визначено, що для дiтей середнього шкiльного вiку у крайовiй дитячiй лiтературi домiнують вiршi, казки, оповiдання, легенди тощо (збiрки В. Галєх «Казок забутих таїна», В. Сичова «Смiх» та iн.). Емоцiйне та смислове наповнення цих творiв вiдповiдає читацьким мотивацiям пiдлiткiв, специфiцi їхньої рецептивної дiяльностi.

В статті проаналізовано підходи до вибору алюзій, що слугують засо-бами творення авторської іронічної інтенції, окреслено їхню роль в тексті як світоглядних, стилістичних, національних маркерів, подано можливі шляхи до трактування смислового навантаження, яке вони несуть. Дискурс роману проаналізовано за допомогою методів компаративістики (зіставлен-ня алюзії, втіленої в художньому образі авторського тексту та можливому джерелі даного засобу), історично-порівняльного підходу (аналіз конкретних історичних реалій, зображених у романі, прийомів творення тексту, притаманних даній епосі та польській культурі), рецептивної поетики та методу читацького відгуку (можливості відчитування іронічних інтенцій, культурних знаків, розуміння роману на рівні ідеального реципієнта), пост-структуралізму та деконструктивізму (аналіз кожного художнього прийому пошарово, виявлення внутрішньої структури алюзій), біографічного підхо-ду (щоденникові записи самого С. Дигата, спогади сучасників, друзів, донь-ки дали можливість виявити можливе смислове навантаження, приховане в конкретній алюзії). Наукова вартісність дослідження полягає в конкретизації розуміння алюзії як засобу, що здатен творити іронічну інтенцію, дозволяє підійти до визначення поняття «іронія» відповідно до світоглядних, літературозначих та культурних норм епохи. В ході дослідження з’ясовано, що С. Дигат використовував алюзію як найбільш продуктивний засіб формування іронічної інтенції. За допомогою даного засобу письменник акцентував увагу на проблемах відсутності кри-тичного мислення сучасників, інфантилізації суспільства, фікційності національних дискурсів та художніх підходів в літературі, кіно. Алюзія провокує реципієнта до активного процесу читання, співтворення нових смислів, гри із знаками літератури і культури в цілому; застосовуючи іронію, автор прагне відокремити симулякри від смислово, онтологічно наповнених знаків. Іронічна гра, яку забезпечує використання алюзії, перетворює текст на діалогічну, поліфонічну структуру.

У статті презентовано результати теоретичного та емпіричного дослідження змістовного наповнення поняття емоційно-значущих взаємин. Проаналізовано основні положення сучасної психологічної науки щодо розуміння визначеного феномена та окреслено складові такого виду стосунків. Результати дослідження отримано за допомогою анкети, яка складається з трьох смислових блоків. По першому блоку запитань на тему «Уявлення про феномен емоційно-значущих взаємин» виявлено, що асоціаціями до нашого ключового поняття є: кохання, любов, взаєморозуміння, повага, підтримка, довіра, вірність, взаємність та щирість, це вказує на те, що респонденти вбачають у емоційно-значущих взаєминах найкращі риси, які притаманні міжособистісним стосункам. Другий блок нашого опитування стосувався психологічного наповнення та складових емоційно-значущих взаємин. Найпоширеніші відповіді було згруповано у 5 категорій і отримали наступне наповнення емоційно-значущих взаємин в їх ієрархії: турбота, трепетне ставлення; схожі ціннісні орієнтації, емоційний відгук; достатній рівень комунікації; відвертість, довіра; повага та взаєморозуміння. Третій блок запитань стосувався руйнівних тенденцій та чинників, що визначають динаміку емоційно-значущих взаємин. Доведено, що вони можуть бути емоційно виснажливими, адже в них був виявлений цілий ряд атрибутів, які дестабілізують стосунки між партнерами. Проте третина респондентів свідомо заперечують таку можливість, а половина допускає лише в окремих випадках Це свідчить про те, що в основі уявлень про останні присутні почуття з позитивною модальністю. У випадку наявності деструкції вони мають носити іншу назву. Отримані результати емпіричного дослідження дали можливість консатувати, що емоційно-значущі взаємини це – близькі взаємини зазвичай між партнерами, яким притаманна здатність втілювати в собі емоційно-ціннісне ставлення та викликати почуття в іншого через призму його життєвого досвіду. Література Ананьев, Б.Г. (2008). Личность, субъект деятельности, индивидуальность. Москва : Директ-Медиа. Богомолова, Н.Н., Бодалев, А.А., & Гительмахер, Р.Б. (2005). Основы социально-психологической теории. Учебное пособие. Москва : Изд-во Междунар. пед. академии. Березовська, Л., & Ямчук, Т. (2020). Психологія міжособистісних взаємин подружньої пари. Вісник Національного університету оборони України, 56(3), 5–13. https://doi.org/10.33099/2617-6858-2020-56-3-5-13 Берн, Е. (2016). Ігри, у які грають люди. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». Бодалев, А.А. (2007).Формиравание понятия о другом человеке как личности. Издательство Ленинградского унивеситета. Бодалев, А. А. (2004). О взаимосвязи общения и отношения. Вопросы психологии, 1, 122–127. Британника, I.E. (2007). Encyclopædia britannica. Британская энциклопедия. Режим доступу: https://en.wikisource.org/wiki/Index:EB1911_-_Volumedjvu Вильям, Дж. (2011). Психология. Москва : Педагогика Гірняк, А.Н., & Глова, І.М. (2019). Передумови формування гармонійної міжособистісної взаємодії в молодій сім’ї. IV Міжнародна науково-практична конференція «Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід» (м. Тернопіль, 5–6 квітня 2019 р.), Т. 2. (с. 133–135). Тернопіль : Економічна думка. Режим доступу: http://uf.wunu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/03/TEZI-YUF-2019-T.-2.pdf#page=133 Гозман, Л.Я., & Ажгихина, Н.И. (2008). Психология симпатий. Москва : Знание, 1(5). Грей, Дж, (2017). Мужчины с Марса, женщины с Венеры. София. Журавльова, Л.П., & Коломієць, Т.В. (2013). Структурно-динамічна модель мезовиміру міжособистісної взаємодії. Освіта регіону, 4(34), 275–279. Жмайло, І.М. (2013). Міжособистісні взаємини як соціально-психологічна проблема. Проблеми сучасної психології, 22, 146–154. Зинченко, В.П., & Моргунов, Е.Б. (2004). Человек развивающийся. Очерки российской психологии. Москва : Тривола. Изард, К.Е. (2009). Эмоции человека. Москва : Изд-во МГУ. Коломієць, Н. (2018). Теоретичний аналіз поняття взаємодія. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 58, 112–119. Режим доступу: http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/58/14.pdf Коломинський, Я.Л. (2003). Соціальна психологія шкільного класу: наук-метод. посібник для педагогів та психологів.Минськ : ООО «ФУА інформ». Кроник, А.А., & Кроник, Е.А. (2010). В главных ролях: вы, мы, он, ты, я. Москва : Мысль. Ломов, Б.Ф. (2013). Методологические и теоретические проблемы психологии. Москва : Directmedia. Мясищев, В.Н. (2015). Психология отношений. Воронеж : Модэк. Орбан-Лембрик,Л.Е. (2013). Соціальна психологія. Київ : посібник Академвидав. Обозов, Н.Н. (2010). Возрастная психология: юность и зрелость.Санкт-Петербург : СаиВеда. Рубинштейн, С.Л. (2016). Бытие и сознание. Санкт-Петербург : Питер. Шадських, Ю.Г., & Піча, В.М. (2006). Психологія: Короткий навчальний словник: терміни і поняття.Львів : Магнолія. Шнейдер, Л.Б. (2009). Психология семейных отношений. Москва : Апрель-Пресс, ЭКСМО-Пресс. Fromm E. (2003). The Art of Loving: A Study of the Nature of Love. New York : Harper and Brothers. Mead, G.H. (2004). The philosophy of the present. Amherst :Prometheus Books. Sullivan, H. (2002). The Psychiatric Interview (Norton Library). New York :WW Norton & Co Plutshik, R., 2006. Psycholophysiology of individual differences with special reference to emotions. Annual New York : Acad Sciense.

Мета. У дослідженні вперше окреслено проблемне поле започаткування психософійного дискурсу толерантності, який науково проєктується розгорнути за вчинковим принципом В. А. Роменця, а також за методологічними підходами, нормативами і засобами вітакультурної методології наукової школи А. В. Фурмана. Методи. Для реалізації мети наукового пошуку були використані методи: психологічного аналізу, проблемно-комунікативного синтезу, індуктивного переходу від конкретного до загального, логіко-змістової дедукції як сходження від загального до одиничного і конкретного, канонічного вчинення у його психософійному витлумаченні. Результати. В контексті актуальності створення новітньої моделі/концепції толерантності системно розглянуто найбільш значущі точки її ґенези в найважливіших вимірах філософського та наукового осмислення, тенденції розуміння та інтерпретації цього ковітального феномену людського повсякдення, його формовияви суспільного уреальнення і суб’єктного життєзреалізування. Воднораз толерантність розкрито і як важливий концепт сучасного теоретичного мислення і професійного методологування, а також як інтегральну особистісну рису-якість. Однак найважливіша авторська ідея, що сформульована як надзавдання дослідження, полягає в тому, щоб обґрунтувати вчинок толерантності як вузловий осередок життєдіяльності і в першому предметному наближенні визначити його психософійні контури за допомогою системного набору методів: критичного аналізу, рефлексивного синтезу, логічної та емпіричної індукції, смислової дедукції з використанням інтелектуальних засобів миследіяльності і професійного методологічного моделювання. Внаслідок отримано теоретичне обґрунтування моделі вчинку толерантності як взаємодоповнення чотирьох компонентів – ситуаційного, мотиваційного, діяльного і післядіяльного. Таке структурне узмістовлення канонічно організованого вчинення уможливило висвітлення векторів психософії толерантності, аргументування продуктивності розробки психософійного напрямку вивчення толерантності як світоглядної універсалії, котра співвідносить ментальні і мовленнєві, емоційні та інтелектуальні, раціональні та ірраціональні, екзистенційні та моральні складові історичного досвіду людства, збагачує масову свідомість уявленнями про прийнятні форми, методи і засоби соціальних учинків, ситуаційної взаємодії та порозуміння, а відтак програмує життя всіх і кожного згідно із законами гуманності, солідарності, співдружності. Висновки. Проведене дослідження доводить, що евристичний напрям конструктивної розробки розлогої проблематики людської толерантності є не так її детальним психологічним вивченням, як психософійним осмисленням, ціннісним наповненням і вчинково-канонічним зреалізуванням великих спільнот, малих груп і кожної особистості зокрема. Саме це дає змогу світоглядно програмувати життєвий шлях зрілої особи, яка стала на шлях розсудливого вчинення.

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.

Статтю присвячено аксіопсихологічному обґрунтуванню застосування короткочасної поетичної психотерапії з використанням творів морально-етичного й екзистенційно-духовного спрямування. Мета дослідження: описово-феноменологічне й експериментально-статистичне доведення ефективності терапії поезією в короткочасній перспективі. Завдання дослідження полягали в обґрунтуванні доцільності використання поезії в якості засобу гармонізації поточних психічних станів і фасилітації пролонгованих процесів духовної трансформації особистості; презентуванні аксіопсихологічного (суб’єктно-ціннісного) формату організації та змістового наповнення поезіотерапії; експериментальній і статистичній верифікації ефективності застосованого формату поетичної терапії. Методи дослідження: шкала ситуативної тривожності Ч. Спілбергера і Ю. Ханіна, методика діагностики психічних станів Г. Айзенка, опитувальник якості життя Р. Еліота; описово-статистичні методи, кореляційний аналіз. Формувальний експеримент проводився у формі поетичного вечора-тренінгу. Експериментальну вибірку склали 18 дорослих представників середнього класу.В результаті дослідження було обґрунтовано, що в процесі поезіотерапії відбувається гармонізація поточних психічних станів і фасилітація духовної трансформації особистості згідно з аксіопсихологічним форматом відбору і презентації авторських текстів, що визначається принципом інтегральної суб’єктності, за яким функціонально-динамічні зрушення у смислових переживаннях реципієнтів поезії простежуються на організмічному, психосоматичному (відносний суб’єкт); індивідуальному, адаптаційно-діяльнісному (моносуб’єкт); інтеракційному, морально-комунікативному (полісуб’єкт); автентичному культуротворчому (метасуб’єкт); універсальному, трансцендентному (абсолютний суб’єкт) рівнях. Доведено, що духовно-трансформаційний потенціал поезії визначається інтенсивністю і гостротою втілених у ній моральних дилем і в ближній часовій перспективі виявляється в динаміці психоемоційних станів, поданих на різних рівнях суб’єктності реципієнта поезії.Висновки. Встановлено загальну тенденцію до зростання внутрішньої інтегрованості (гармонізації) психічних станів, що є предиктором зрілої життєвої позиції, сили Я, здатності до самостійного, автентичного смислопокладання особистості. Водночас відбувається позитивна переоцінка реципієнтами поезії якості свого життя, що супроводжується більшим самоприйняттям і асертивністю. Література Акофф, Р., Эмери, Ф.О. (1974). О целеустремленных системах. И.А. Ушаков (Ред.). Москва : Советское радио. Гуляс, І.А. (2020). Аксіопсихологічне проєктування життєвих досягнень особистості. (Монографія). Київ : «Видавництво Людмила». Заіка, В.М. (2006). Особливості трансформації особистості людини в ході вирішення життєвої кризи. Методичні матеріали. Полтава. Карпенко, З.С. (1998). Аксіопсихологія особистості. Київ : ТОВ «Міжнар. фін. агенція». Карпенко, З.С. (2010). Наративний простір терапії поезією: суб’єктно-ціннісний підхід. Актуальні проблеми практичної психології: Збірник наукових праць, 10, 177–180. Карпова, Н.Л., Лейтес, Н.С. (2014). Библиопсихология и библиотерапия в образовании, воспитании и коррекция. Н.Л. Карпова (Ред.), Библиопсихология. Библиопедагогика. Библиотерапия (с.175–180). Москва : Русская школьная библиотечная ассоциация. Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Максименко, С.Д., Кузікова, С.Б., & Зливков, В.Л. (Ред.). (2017). Особистість як суб’єкт подолання кризових ситуацій: психологічна теорія і практика. (Монографія). Суми : Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка. Мелик-Пашаев, А.А. (2014). Искусство и здоровье. Н.Л. Карпова (Ред.), Библиопсихология. Библиопедагогика. Библиотерапия (с. 255–262). Москва : Русская школьная библиотечная ассоциация. Онищенко, В.М. (2020). Трансформація особистості в процесі подолання життєвих криз. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України., 1(56), 118–124. Рубакин, Н.А. (1977). Психология читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию. Москва : Книга. Эльконин, Д.Б. (2001). Психология развития. Москва : Издательский Центр Академия. Allen John D., Carter Karen, & Pearson Mark. (2019). Frangible Emotion Becomes Tangible Expression: Poetry as Therapy with Adolescents. Australian Counselling Research Journal, 13(1), 14–19. Retrieved from https://www.acrjournal.com.au Daboui, P., Janbabai, G., & Siavash, M. (2018). Hope and mood improvement in women with breast cancer using group poetry therapy: A questionnaire-based before-after study. Journal of Poetry Therapy, 31(3), 165–172. doi: 10.1080/08893675.2018.1467822 Hynes, A., & Hynes-Berry, M. (2011). Biblio/poetry therapy: The interactive process: Ahandbook. Saint Cloud, MI : North Star Press. Leedy, J.J., & Reiter, S. (2016). Poetry therapy. International Psychotherapy Institute. Retrieved from https://freepsychotherapybooks.org/product/907-Poetry_Therapy. Mazza, N. (2016). Poetry therapy: Theory and practice (2nd ed.). London: Routledge. Retrieved from https://www.taylorfrancis. com/books/9781317606994 Muto, Takashi, Hayes Steven, C., & Jeffcoat, Tami. (2011). The Effectiveness of Acceptance and Commitment Therapy Bibliotherapy for Enhancing the Psychological Health of Japanese College Students Living Abroad. Behavior Therapy, 42(2), 323–335. Retrieved from https://doi.org/10.1016/j.beth.2010.08.009 Xerri, D., & Xerri Agius, S. (2015). Galvanising empathy through poetry. English Journal, 104(4),71–76. https://www.danielxerri.com/uploads/4/5/3/0/4530212/xerri_xerri_agius_2015.pdf