Academic literature on the topic 'Смирення'

В статье раскрывается понятие смирения у мужей апостольских и у ранних апологетов с филологической и богословской точек зрения. Писания мужей апостольских близки к новозаветной письменности в терминологическом и смысловом аспектах, они излагают учение о смирении в соответствии с Новым Заветом, отдельные аспекты - несколько более подробно. Апологеты, нацеленные на защиту христианства от порицаний язычников, значительно более сдержанны при изложении спорных, с точки зрения язычников, концепций. Термин «смирение», имеющий отрицательное значение в античной письменности, практически не встречается у ранних апологетов, а само нравственное учение изложено предельно кратко, в главных своих чертах, однако вполне соответствуя новозаветному. В целом учение о смирении у мужей апостольских и у ранних апологетов соответствует как Священному Писанию, так и последующей христианской традиции.

Цель данной статьи - раскрыть понятие смирения у Климента и Оригена Александрийских. Для этого проводится филологический анализ употребления изучаемыми авторами слов смирение, смиренномудрие и однокоренных с ними, а также богословский анализ учения авторов о соответствующих добродетелях - в сравнении с предшествующей традицией раскрытия этой добродетели. Авторы, стоящие у истоков христианской богословской науки, обобщают сказанное прежде них о добродетели смирения и вносят собственный вклад в христианское учение о смирении. В текстах Климента и Оригена встречаются как античное словоупотребление, в котором термин «смирение» имеет уничижительный смысл, так и христианское употребление в значении нравственной добродетели. Их учение о христианских добродетелях смирения, смиренномудрия и кротости основывается на Священном Писании и содержит в себе черты учения мужей апостольских, ранних апологетов и борцов с гностицизмом. В их текстах впервые ставится вопрос о соотношении христианского и античного учений о смирении, который они пытаются решить в духе примирения античных и христианской этических систем. При этом оба автора указывают на бóльшую древность библейского учения по сравнению с учением Платона, а Климентпрямо называетплатоновское высказывание о добродетельном смирении заимствованием из Ветхого Завета. В ряде случаев зависимость авторов от античной мысли приводит к неточностям и натяжкам в передаче христианского нравственного учения. В частности, это проявляется в учении Климента о добродетельной гордости и в отвержении Оригеном библейских «телесных» форм смирения в пользу смирения по преимуществу интеллектуального. The purpose of this article is to reveal the concept of humility among Clement and Origen of Alexandria. To do this, a philological analysis of the use by the authors of the words humility, humility and cognate with them, as well as a theological analysis of the teachings of the authors about the corresponding virtues, is carried out in comparison with the previous tradition of revealing this virtue. Their teaching on the Christian virtues of humility, humility and meekness is based on the Holy Scriptures and contains features of the teachings of the husbands of the apostolic, early apologists and fighters against Gnosticism. For the first time, their texts raise the question of the relationship between Christian and antique teachings on humility, which they are trying to solve in the spirit of reconciliation of ancient and Christian ethical systems. At the same time, both authors point to the greater antiquity of the biblical teaching in comparison with the teachings of Plato, and Clement directly calls the Platonic statement about virtuous humility borrowing from the Old Testament. In some cases, the authors’ dependence on ancient thought leads to inaccuracies and stretches in the transmission of Christian moral teachings. In particular, this is manifested in Clement’s doctrine of virtuous pride and in Origen’s rejection of the biblical «bodily» forms of humility in favor of humility predominantly intellectual.

The article analyses the evaluation of the concept HUMILITY in the Ukrainian political media discourse with the particular focus on comparative investigation of the "humility words" semantics, based on the religious and political publications of the internet portals "Dzerkalo tyzhnja", "Ukrajinskyj Tyzhden", "Ukrajinska Pravda", "Gazeta po-ukrajinsky" and "Viche". It is established that Christian value of humility acquires ambiguous evaluative semantics in the modern media discourse. It is demonstrated that the words of humility are mostly used with negative connotations in political media texts. Particularly, the word "humble" is shown to have the following meanings as "weak", "inactive", "passive", "compliant", "weak-willed", "powerless". It is noted that the words of humility may be used as one of the means of hierarchs' discrediting for their outward humility. It is also revealed that the word "humility" acquires positive evaluative semantics when used to convey the meanings "not overestimating one's accomplishments and abilities", "not exaggerating one's traits", "adequate self-assessment", "restrain of one's ambitions", "avoidance of arrogance and boastfulness".

В статье исследуется соотношение понятий смирения и смиренномудрия и делается попытка понять причины появления нового термина «смиренномудрие». Смирение – ветхозаветная и христианская добродетель, не известная античности. В греческой античности соответствующее понятие ταπείνωσις имело преимущественно отрицательное значение. В Ветхом Завете соответствующие еврейские слова anaw и anawa передавались, в зависимости от контекста, различными словами: «нищий», «угнетенный», «кроткий» и др. В Новом Завете добродетель смирения переходит в разряд главных. По-видимому, это и послужило основной причиной создания нового специального термина для обозначения этой добродетели, каковым стало смиренномудрие. Его отличие от смирения в том, что смиренномудрие – слово чисто христианского дискурса, тогда как смирение – более широкое понятие. В христианском контексте оно становится синонимом смиренномудрия. Автор делает вывод о том, что смиренномудрие является переводом на язык греческой античности нового для нее ветхо- и новозаветного понятия духовной нищеты и смирения. The article explores the relation between two similar terms of one Christian virtue: ταπείνωσις (humility) and ταπεινοφροσύνη (mind of humility). The first word originates from Greek antique texts, but in Christianity changes its meaning from negative to positive. The second term first appears in the writings of Apostles Peter and Paul and has a primarily Christian use. The author tries to understand the difference between them and the reasons why the Apostles created a new term. Antiquity did not consider humility a virtue, but the texts of the Old Testament knew such a virtue under Hebrew words “anawa”, “anaw”, “ani”. Thus, the translators to Greek had to use different words for its translation, such as poor, oppressed, meek, and humble. In Christianity, the virtue of humility became one of the main virtues. It needed a special term for its significance. Ταπεινοφροσύνη became such a term. The author asserts this to be the main reason for creating this new word. The only difference between these words is the context in which they are used. Ταπεινοφροσύνη is the same ταπείνωσις, only used in a specifically Christian context. Thus, ταπεινοφροσύνη is concluded to be the translation of the Old and New Testament concept of humility in to the language of Greek Antiquity.

Функціональний простір релігійних спільнот не обмежується віроповчальною активністю і культовою практикою, він орієнтований і на соціальне служіння, де серед важливих напрямків на державному рівні визнано безоціночне прийняття особистості й супроводження осіб, які перебувають у конфлікті із законом, тобто в’язничне служіння. Нині особливої уваги заслуговують православні общини у контексті душпастирства засуджених. Саме допомога засудженим в процесі їх десоціалізації та ресоціалізації, розкаяння і примирення, отримання навичок відповідального життя, яка базується на традиційних християнських цінностях каяття, смирення, прагнення до миру, милосердя тощо дає можливість подолати трагедію відчуження людини й силами інтеріоризації цінностей змінити особу та показати їй новий шлях свого аксіологічного розвитку. В даній статті подані результати соціально-психологічного аналізу православної общини на прикладі діючої установи виконання покарань. Звернено увагу на особливості функціонування православної общини, зокрема богослужбових і позабогослужбових напрямів душпастирської роботи із засудженими. Наголошено, що засуджені, які є постійними активними членами православних общин виправних установ, фіксуються як особи, які приймають участь у програмі диференційованого виховного впливу «Духовне відродження». Подано узагальнені результати опитування засуджених, які є членами православної общини. Серед низки індикаторів проаналізовано рівень освіти засуджених, наявність у них залежності, структуру сімейного стану та родинних зв’язків, причини скоєного злочину, ідентифікацію особистості, мотиви релігійного навернення, психічний стан після навернення тощо. Також визначено важливість таких засобів православної педагогіки та психології як богослужіння, заходи православної общини установи тощо.

Мета дослідження. Для виявлення основних маркерів релігійних повідомлень здійснено психолінгвістичний аналіз текстів звернень церков України про здоров’я у релігійному дискурсі. Методики дослідження. Матеріалом для дослідження обрано публічні заяви щодо пандемії коронавірусу найчисельніших церков в Україні (православні, католики, протестанти). Загалом, було проаналізовано 8 інформаційних повідомлень, які розділялися на першу реакцію на пандемію (4 повідомлення) та офіційні рекомендації щодо поведінки у часи пандемії (4 повідомлення). Для здійснення психолінгвістичного аналізу використано комп’ютерне забезпечення Statistica 12 та Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC). Результати. За допомогою комп’ютерної програми LIWC-2015 проаналізовано стильові й змістовні характеристики таких повідомлень, а також виявлено емоційні, когнітивні та структурні маркери досліджуваного тексту. Так, релігійні звернення характеризуються нейтральними емоційними маркерами. Повідомлення мають певну когнітивну складність, про що свідчать і змістовні (наявність причинно-наслідкових зав’язків та фактів), і стильові маркери (часте вживання прийменників та сполучників). Проте, якісний аналіз тексту виявив відсутність складних термінів і конструкцій, що свідчить про доступність і зрозумілість тексту для більшості людей. Повідомлення насичені даними щодо нових правил поведінки у соціумі, дистанціювання, про можливу відсутність прояву симптомів вірусу. Загалом, текст не лише інформативний, але містить й емоційно-підтримуючі вказівки та рішення, дає тимчасові поради щодо життя фізичного і духовного, закликає до молитов і смирення. Текст насичений неозначеними займенниками для акцентуації, що вірус стосується усіх. Повідомлення спрямовані на оцінку і обговорення сьогодення, без прогнозів на майбутнє. Наскрізною характеристикою усіх повідомлень є звернення до церковної залученості, а також до авторитетності влади та органів охорони здоров’я. Висновки. Текстові повідомлення про здоров’я у релігійному дискурсі характеризуються нейтральними емоційними маркерами та когнітивною простотою. Церкви шляхом масових комунікацій підтримує та поширює інформаційну позицію і настанови держави щодо COVID-19. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у конструюванні моделі ефективного повідомлення про здоров’я. Ключові слова: психолінгвістичні маркери, релігійний дискурс, масові комунікації, COVID-19, здоров’я, повідомлення про здоров’я.

Мета – дослідити та схарактеризувати францисканську модель поезії Яна Твардовського. У роботі на основі аналізу вибраних віршів Яна Твардовського з різних періодів його творчості можна констатувати, що незважаючи на еволюцію мотивів, не змінюються основні риси створеної ним францисканської моделі, серед них: похвала всього творіння, афірмація життя у всіх його проявах, любов до звичайних людей, поетика буденності або культ природи. Також у роботі висвітлено та проаналізовано головні чесноти францисканської духовності, що особливим чином мають своє відображення у віршах Твардовського.