Academic literature on the topic 'Системне забезпечення управлінських цілей'

Контролінг може сприяти забезпеченню гарантованого зростання якості системи управління, удосконаленню етапів процесу управління і може бути орієнтованим на перспективний розвиток підприєм-ства, основною метою якого є забезпечення рентабельності підприємства та ефективного використання ресурсів. Упровадження контролінгу дозволить підприємствам виконати наступні завдання: координацію управлінської діяльності з метою досягнення цілей підприємства; інформаційну і консультаційну підтримку прийняття управлінських рішень; створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи управління підприємством; забезпечення раціональності управлінського процесу; забезпечення мотивації пер-соналу щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. У сучасних умовах раціональним підхо-дом є запровадження міжнародних положень з контролю та ефективних моделей управління. У статті уза-гальнено характерні риси сучасних концепцій внутрішнього контролю, визначено організаційно-методичні етапи внутрішнього контролю витрат діяльності підприємства, систематизовано їх зміст, побудовано логіко-структурну схему внутрішнього контролю витрат та розроблено матрицю елементів системи внутрішнього контролю витрат підприємств. Рівень складності контролю у системі управління витратами залежить від: галузево-технологічних особливостей діяльності підприємств, їх організаційної структури; обсягів діяльності; рівня організації управлінського обліку. Обгрунтовано, що за результатами внутрішнього контролю витрат здійснюється коригування діяльності підприємства, модифікація його стратегії, цілей діяльності, перегляд планів, перерозподіл завдань і контрольних повноважень, удосконалення технології вироб-ництва й управління. Зроблено висновок, що раціональна організація внутрішнього контролю повинна забезпечу-вати: чітку структуру контрольного процесу і його технологій; логічну послідовність контрольних операцій; взаєм-не узгодження дій працівників, які виконують контрольні функції у межах повноважень; чіткий вибір та оп-тимізацію виконання контрольних процедур; розробку об’єктів контролю для кожного етапу контрольного про-цесу, а також побудову форм відображення і носіїв контрольної інформації; застосування ефективних методів контролю.

У статті розглядаються особливості системи контролінгу на виробничо-торговельному під-приємстві, а також виділяються додаткові об’єкти управління бізнес-процесу “Продажі”. Наведено класифі-кацію основних показників управлінської звітності. Практикою функціонування виробничо-торговельних під-приємств підтверджено доцільність формування бізнес-процесів за функціональним підходом. Визначено осо-бливості формування лінійних та функціональних бізнес-процесів на виробничо-торговельному підприємстві. На систему контролінгу підприємства покладається, крім інших, функція координації співвиконавців бізнес-процесу, які повинні забезпечити досягнення і вирішення поставлених цілей і завдань. Запропоновано комплекс форм внутрішніх звітів з бізнес-процесу “Продажі”, а саме: план продажів за всіма каналами збуту, рух го-тової продукції на складі, доступність залишку готової продукції, продажі у мережі фірмових магазинів, про-дажі готової продукції за всіма каналами збуту, валовий прибуток від реалізації готової продукції, виконання плану продажів, відомість взаєморозрахунків з контрагентами, стан дебіторської заборгованості. За кожною формою звітності визначені інформаційний запит, користувачі, призначення, джерела інформації для форму-вання звіту. Бізнес-процес “Продажі” потребує відповідного обліково-аналітичного забезпечення з метою прийняття управлінських рішень. Доведено, що формуванню такого облікового забезпечення повинна переду-вати процедура виявлення інформаційних запитів користувачів. Розробка форм управлінської звітності з ви-значеним переліком показників сприяє прийняттю найбільш ефективних рішень.

У статті обґрунтовано необхідність професіоналізації публічних службовців як головної вимоги успішності реформ в Україні. Зазначено, що використання концепції лідерства під час реалізації реформи публічного управління дасть змогу системно реагувати на важливі виклики сьогодення: бюрократію, корупцію, проблеми втілення децентралізації владних відносин, неналежну якість надання публічних послуг тощо. Ефективність управлінської діяльності залежить від забезпечення найкращого співвідношення між задіяними ресурсами та отриманими результатами. Результативність, що є спорідненим за змістом поняттям ефективності, полягає в тому, щоб забезпечити успішність публічного управління у досягненні цілей та розв'язанні суспільних проблем, що визначені урядом або законодавством. Це зумовлює потребу в керівниках лідерах, які здатні модернізувати систему публічного управління, удосконалювати механізм делегування повноважень та відповідальності за їх результати. Також з’ясовано, що роль нормативно-правового забезпечення реформування публічної адміністрації на державному, регіональному та місцевому рівнях неухильно зростає. Кожна діяльність відповідальних і відкритих інститутів публічних службовців має бути чітко регламентована правовими нормами, залучено до наукової, консультативної, організаторської, комунікативної, практичної та іншої роботи фахівців, які мають відповідні фахові знання, компетенції та готовність до реформаторської роботи. Ефективність реалізації державної кадрової політики полягає у відображенні повною мірою економічних, суспільних, політико-державних та управлінських відносин. Крім наявних форм підготовки (підвищення кваліфікації) публічних службовців, доцільно вдосконалити наставництво і кадровий резерв як ефективні технології особистісно-орієнтованого навчання. Конкретні обов’язки та права публічних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних органів публічного управління у межах закону та їх компетенції.

У статті охарактеризовано системний підхід стосовно впровадження електронного врядування (е-врядування) у процесі прийняття державних рішень, яке щороку стає більш актуальним. Процес його стрімкого застосування обґрунтовується тим, що в умовах розвитку глобального інформаційного суспільства виконання державою її конституційних обов’язків, надання послуг громадянам супроводжується розширенням використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Сформовано мету впровадження е-врядування задля досягнення європейських стандартів якості надання адміністративних послуг, відкритості та прозорості влади для суспільства. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію системи взаємопов’язаних цілей у рамках відповідної державної політики: підвищення якості та доступності публічних послуг для громадян та бізнесу, спрощення процедур і скорочення адміністративних витрат; підвищення якості управлінських процесів, контроль за результативністю та ефективністю діяльності органів публічної влади; забезпечення відкритості інформації про діяльність органів публічної влади, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі людини та інститутів громадянського суспільства у процесах підготовки й експертизи проектів політико-адміністративних рішень. Визначено основні принципами е-врядування такі, як: прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна безпека; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг, співробітництва та партнерства; підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству; принцип першої особи. В Україні в цілому створена відповідна нормативно-правова база з питань е-врядування, але їй притаманна низка таких недоліків, як: неповнота, декларативність, несистемність, нечіткість, недостатня взаємоузгодженість документів та відповідність міжнародним нормам, насамперед європейським, втрата актуальності тощо, що є суттєвим стримуючим фактором розвитку цієї сфери і одною з основних причин втрати країною своїх позицій у міжнародних рейтингах з розвитку інформаційного суспільства та електронного врядування.

Статтю присвячено дослідженню збалансованої системи показників (ЗСП) як засобу стратегічного управління організацією. З’ясовано: мету та підцілі системи (створення системи управління організацією та показників діяльності керівників, зазначеної організаційно-функціональної структури; забезпечення реалізації стратегії діяльністю всіх підрозділів; усунення розриву між цілями компанії та їх операційною реалізацією; оцінка успішності будь-якого витратного проєкту; узгодження мети компанії з діяльністю персоналу); принципи її організації (причинно-наслідкові зв’язки між цілями та показниками, фактори досягнення результатів, взаємозв’язок із фінансовими результатами); елементи документації ЗСП (як приклад, стратегічна карта); ключові показники ефективності (КРІ) (запізнілі, випереджальні (оперативні)), їх правила (правило “10/80/10”) та принципи впровадження (керованості та контрольованості; партнерства; принцип перенесення зусиль на головні напрямки; принцип інтеграції процесів оцінки показників, звітності та підвищення продуктивності ЗСП; принцип узгодження виробничих показників зі стратегією). Сама ідея збалансування містить у собі врахування під час прийняття управлінських рішень, не лише фінансових даних, а й дані про стан ринку, час і вартість процесів, які виконуються в компанії, інформацію про персонал тощо. При цьому успішне вирішення завдання підвищення продуктивності вимагає встановлення ефективного партнерства між усіма зацікавленими особами та забезпечення широких повноважень співробітників організації. Урахування випереджальних показників дає можливість оцінити діяльність підрозділу та організації в цілому та здійснити прогнозування на майбутнє, з дотриманням високої якості процесів та продукції, ступінь задоволення замовника. Доведено, що збалансована система показників як система управління дає можливість перетворити стратегію організації в систему оперативних цілей і визначень основних показників роботи.

В статті розглянуто питання використання маркетингових технологій з метою формування конкурентних переваг. Систематизовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців стосовно джерел конкурентних переваг. Узагальнено вимоги, яким мають відповідати конкурентні переваги та наведено систематизований перелік характеристик, через які виявляється сутність конкурентних переваг. Конкурентні переваги мають вигідно відрізняти підприємство від конкурентів, задовольняти потреби споживачів, забезпечувати підприємству довгострокову конкурентну позицію на ринку, бути гнучкими та адаптованими до змін сучасного бізнес-середовища. Доведено, що засобом досягнення конкурентоспроможної позиції підприємства на ринку є розробка конкурентної стратегії, що базується на системі цінностей споживачів. Впровадження принципу клієнтоорієнтованості та створення споживчої цінності визначено головними складовими забезпечення стійких конкурентних переваг. За сучасних умов нестабільного ринкового середовища аргументовано доцільність розробки адаптивних маркетингових стратегій, що дають змогу підприємствам реагувати на зміни ринкового середовища, мінімізувати ризики та втримати конкурентні позиції. Наголошено на необхідності забезпечення системного підходу до формування стратегій окремих елементів комплексу маркетингу. Виділено напрями адаптивного маркетингового управління. Узагальнено сучасні маркетингові технології, які можуть застосовувати підприємства з метою розширення цільової аудиторії, збільшення обсягів продаж та зміцнення своїх позицій на ринку. Їх особливостями є орієнтація на стратегічні цілі розвитку, інтегрованість із загальною системою управління підприємством, комплексність, безперервність та динамізм реалізації. Результатом ефективного використання цих технологій є успішна діяльність підприємств на ринку, досягнення маркетингових та управлінських цілей.

Сучасні трансформації змісту економічних відносин та форм їх організації на логістичних засадах визначають необхідність трансформації й діяльності органів влади з метою забезпечення адекватності здійснюваних регулювальних заходів. Це особливо актуально з точки зору збалансування цілей функціонування регіону в умовах сталого розвитку та логістичних структур, що функціонують у регіональному просторі. Імплементація методології логістики в управлінні регіональним розвитком реалізується через формування, абстрактне моделювання, аналіз функціонування регіональної логістичної системи. Дана стаття ставить за мету визначити сутність, елементний склад та структуру, цілі та функції різних учасників регіонального простору при формуванні та управлінні регіональною логістичною системою (РЛС) в умовах сталого розвитку. У процесі дослідження уточнено зміст взаємозв’язку елементів РЛС, що має двоїстий характер: вони взаємопов’язані у процесі використання регіональних ресурсів та їх перетворення та трансформації у потоці вартості, що здійснюється з метою підвищення рівня добробуту населення. Характер розвитку такої системи та її підпорядкування цілям системи вищого порядку – регіональної соціо-еколого-економічної системи – відбувається у відповідності до умов розвитку останньої. Функціональна роль органів влади щодо управління РЛС полягає саме у визначенні та регулюванні умов для бажаного розвитку РЛС через інформаційні зв’язки з економічними агентами. Через розкриття природи потоків регіонального простору виділені рівні регіональної логістичної системи як управлінського механізму, цілі та завдання, що перед нею ставляться: просторово-часова та вартісна оптимізація ресурсопотоку (операцій щодо нього); матеріалопотоку (операцій щодо нього); потоку вартості. Останнє формує предмет логістичного аналізу органів влади та повинно здійснюватися з точки зору соціального благополуччя (належний рівень життя за збереження якісних параметрів навколишнього природного середовища), формуючи тим самим базис для прийняття управлінських рішень та формування політики відповідно до принципів сталого розвитку.

У статті йдеться про нормативні засади й доктринальні документи, які визначають основні пріоритети та принципи, що використовуються під час реалізації зовнішньої та внутрішньої політики Сполученими Штатами Америки у сфері національної безпеки і оборони. Зазначаються принципи, які сформулювались в США під час Холодної війни з Радянським союзом (пріоритет усунення військових загроз США та союзників, принцип стримування та залякування супротивників США в засадни-чих документах, принцип переваги жорстких дій у вирішення конфліктів, які можуть загрожувати національній безпеці США). Акцентовано увагу, що після розпаду Радянського союзу загроза пов-номасштабної військової агресії проти США постає в документах на другий план, а на перший виходять тероризм, економічні та екологічні проблеми. Наголошується, що в США, окрім доктринальних та концептуальних документів, щодо сектору безпеки і оборони діє закон 1947 р. «Про національну безпеку», який чітко визначає процедурні аспекти взаємодії та повноваження усього інституту сектору безпеки і оборони. Вказуються основні відмінності та зміст понять «концепція», «доктрина», «стратегія» в теорії державного управління сектором безпеки і оборони. Наголошується, що в США існують загальні елементи та закономірності щодо цілей Стратегії національної безпеки у вигляді фундаментальних інтересів США: забезпечення національної безпеки, процвітання та свободи американських громадян, доктрини про національні інтереси в розумінні кожного президента, визначення цілей та завдань, місця США у світовому порядку, визначення завдань, які будуть реалізовуватись суб'єктами сектору національної безпеки та оборони США. Наводяться в дослідженні відмінності щодо основних засад стратегій національної безпеки від адміністрацій Б. Обами 2010 р. та 2015 р., а також Д. Трампа 2017 р. Наводяться особливості механізму прийняття управлінських рішень у відповідності до законодавства у сфері безпеки і оборони США.

Проблема планування оптимальної побудови інфраструктури поводження з відходами на регіональному рівні є актуальною та важливою в контексті виконання Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року та досягнення визначених нею цілей. Дослідження спрямоване на удосконалення методичної основи обгрунтування управлінських рішень щодо інфраструктури поводження з відходами та визначення оптимальних місць розміщення полігонів видалення відходів на території Сумської області. Здійснено поділ території на кластери з управління відходами з урахуванням чисельності та географічного взаєморозташування громад Сумської області: Північний, Східний, Південно-Західний. На основі даних про чисельність населення та географічні координати населених пунктів із чисельністю понад 50 осіб (998 населених пунктів) із застосуванням метода центра ваги визначено оптимальні місця розміщення регіональних полігонів видалення відходів для кожного з виділених кластерів. Встановлено, що для вирішення задачі розміщення полігону видалення відходів за методом центра ваги може бути використаний спрощений розрахунок (за двовимірною системою координат – широти та довготи) для отримання точних та надійних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при розробці Регіонального плану управління відходами для Сумської області з метою забезпечення мінімізації тарифів на поводження з відходами для населення. Апробований підхід може становити методичну основу для планування інфраструктури поводження з відходами на території інших регіонів.

Підкреслено, що в сучасних умовах вибір раціональної держав- ної політики у сфері забезпечення безпеки населення і захисту критично важ- ливих об’єктів у надзвичайних ситуаціях передбачає дослідження основних теоретичних і практичних підходів до організації системи державного управ- ління в Україні. Зазначено, що аналіз й оцінка стану державного управління значно утруд- нені, оскільки вони тісно взаємопов’язані з державно-управлінською й еко- номічною ситуацією в Україні, невизначеністю низки суспільно-політичних та економіко-управлінських проблем, які безпосередньо впливають на всю систему державного управління. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли фактори світового розвитку можуть розглядатись як такі, що гальму- ють розвиток, коли все більше країн замислюються над проблемою захисту національних цінностей (а в умовах пандемії коронавірусу COVID-19, що хопила весь світ, це стає світовою тенденцією). У зв’язку з цим у держав- ному управлінні велике значення в методологічному аспекті надається саме організаційним методам вирішення проблеми, за допомогою яких досягаєть- ся сформульована мета. Зазначено, що останнім часом значно посилилась увага науковців до питань, пов’язаних із системою організаційних механіз- мів державного управління національною безпекою держави. Серед них варто назвати таких авторів, як Т. Кравцова, Г. Калініченко, В. Воронкова, А. Оболенський, О. Коротич, А. Харчук, Р. Сукач та інші, які присвятили свої дослідження різним аспектам цієї проблематики. Однак сучасні дослідники зосереджують увагу переважно на окремих проблемах, при цьому питан- ня перетворення України на ефективну державу з точки зору забезпечення ефективної політики національної безпеки, особливо в питаннях цивільного захисту населення, ще не стали предметом всебічного науково-практично- го вивчення, що, своєю чергою, потребує системного аналізу ролі та місця цивільного захисту населення в державному управлінні громадською безпе- кою як частини забезпечення національної безпеки. Виходячи з цього, ме- тою статті є аналіз основних наукових підходів щодо організаційних механіз- мів державного управління цивільного захисту населення в державному та регіональному вимірі в перехідний період розвитку. Доведено, що в найза- гальнішому й приблизному вигляді можна вважати, що в сучасний період перед організацією державного управління України об’єктивно стоять такі завдання: 1. Модернізація всієї системи державного управління в Україні, подальша децентралізація державної влади, оптимізація діяльності існуючої системи виконавчої влади. 2. Розгортання й зміцнення суспільних інститутів, що забезпечують стій- кий демократичний розвиток суспільства та держави. 3. Формування й практичне здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки населення і захист критично важливих об’єктів. 4. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суб’єктів державного управління на регіональному рівні, створення сприятливих мирних умов (в умовах ведення бойових дій на частині території України, що особливо акту- ально) для життєдіяльності регіону. 5. Досягнення гармонійного, збалансованого і взаємопов’язаного розвит- ку регіонів у взаємодії з центром на основі поглиблення процесів формуван- ня та функціонування загальнонаціонального ринку. Питання про зміст і структуру функцій державного управління у сфері забезпечення безпеки населення і захисту критично важливих об’єктів поля- гає у визначенні місця і ролі регіональних суб’єктів державного управління у певній сфері життєдіяльності. Саме місце і роль регіону визначають його зміст і форму, а потім функції управління та інші особливості. На основі проведених досліджень визначено структуру та основні напрями діяльно- сті щодо забезпечення системи безпеки, яку слід розглядати як сукупність структур у сфері державної влади України та суб’єктів управління на місцевому рівні, організацій і громадян, а також спеціально створюваних органів управління, сил і засобів, які здійснюють цілеспрямовану діяльність і беруть безпосередню участь у реалізації цілей і завдань забезпечення безпеки у сфе- рі цивільного захисту.