Journal articles on the topic 'Система якості медичної допомоги'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Система якості медичної допомоги.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Система якості медичної допомоги.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Сатурська, Г. С., І. М. Шишацька, О. В. Сатурський, Д. М. Коллінс, and Н. П. Марків-Буковська. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (June 2, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.1.12140.
Full textAbstract:
Мета: провести аналіз організації паліативної та хоспісної допомоги на різних рівнях надання медичної допомоги населенню України на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я в Україні та на регіональних рівнях.
Матеріали і методи. У науковій роботі використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи МОЗ України щодо організації паліативної та хоспісної допомоги в системі охорони здоров’я України. Для обробки даних застосовано наукові методи: аналітичний, бібліосемантичний та системного підходу.
Результати. Паліативна медична допомога, як окремий вид медичної допомоги, в Україні закріплена законодавчо з 2011 р. Але до введення в дію програми медичних гарантій та підписання контрактів із Національною службою здоров’я України на пакети медичних послуг у напрямку паліативної та хоспісної допомоги – таку допомогу в нашій країні надавали лише кілька десятків медичних закладів. Запровадження окремого пакета у програмі медичних гарантій дало поштовх розвитку мережі закладів, які надають паліативну допомогу.
Висновки. Розвиток та покращення якості надання паліативної допомоги відповідно до світових стандартів є одним із пріоритетних завдань системи охорони здоров’я та громадського здоров’я України, адже паліативна та хоспісна допомога є комплексом медичних, соціальних, психологічних заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів із невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя. Для створення високоефективної системи паліативної допомоги в Україні також необхідно подолати бар’єри, які виділені експертами ВООЗ. Серед основних завдань паліативної та хоспісної допомоги потрібно розглядати максимально можливе зменшення болю, фізичних та психічних страждань, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших тяжких проявів захворювань, професійний догляд, психологічну, соціальну та духовну підтримку пацієнтів та членів їхніх сімей.
2
КЛОЧКО, Олексій, and Анжела ПОЛЯНИЧКО. "ПОЛІТИКА БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ІЗ НАДАННЯ ПОСЛУГ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 98–104. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.14.
Full textAbstract:
У науковій статті проаналізовано політику банківських установ із надання послуг добровільного медичного страхування. У дослідженні визначено загальні тенденції упровадження можливостей добровільного медичного страхування в контексті здійснення медичної реформи в Україні. Констатовано, що нині в Україні відсутня система загальнообов’язкового медичного страхування, а наявна лише віддалена перспективність її упровадження. З’ясовано, що метою добровільного медичного страхування є надання фінансових та медико-соціальних гарантій громадянам у разі виникнення страхового випадку, повної або часткової компенсації страховиком вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансування профілактичних заходів. У статті означено, що юридичною підставою дії індивідуального добровільного медичного страхування є укладання полісу страхування. У дослідженні висвітлено страхові пропозиції банків (Альфа банк, ПриватБанк, Ukrsibbank. BNP Paribas Group, KredoBank. PKO Bank Polski Group) щодо надання послуг з оформлення добровільного медичного страхування осіб. Добровільне медичне страхування банками складається із пропозицій клієнтам можливості отримання програми страхування життя і здоров’я (послуги з невідкладної швидкої медичної допомоги, стаціонарного лікування, страхування життя), програми медичного страхування, що пропонує захист на кожен день (страхування від нещасних випадків, амбулаторно-поліклінічна допомога при травмах, туристичне страхування, що забезпечує отримання медичної допомоги під час подорожей), послуги «Цілодобового медичного диспетчера» (консультування, рекомендації, інформування, діагностування клієнтів). Зазначено привабливу перспективність подальшого удосконалення добровільного медичного страхування не тільки у сфері послуг банків, а і його розвитку в системі страхових компаній. Добровільне медичне страхування стане важливою передумовою розробки дієвих механізмів упровадження страхової медицини в Україні. Перспективою подальших досліджень є комплексний аналіз системи добровільного медичного страхування щодо встановлення її якості й доступності для пільгових категорій населення.
3
Tolokova, T. I., and O. Y. Bilan. "СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 3 (December 1, 2020): 115–21. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.3.11309.
Full textAbstract:
Резюме. Соціальний захист медичних працівників спрямований на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечує задоволення професійних та матеріальних потреб медиків відповідно до особливого виду їх професійної діяльності, визначної ролі в суспільстві. Належне регулювання питань формування позитивного іміджу медичної професії, просування її цінностей надасть професіоналам у медичній сфері широкі можливості, які впливають на рівень мотивації та якість надання медичної допомоги пацієнтам.
Мета дослідження – визначити пріоритетні потреби та висхідні запити медиків щодо соціального захисту, а також запропонувати шляхи зміцнення потенціалу підвищення якості медичного обслуговування.
Матеріали і методи. Ми провели анонімне анкетування 100 медичних сестер районної лікарні Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка М. Давидова» щодо моральної свідомості пацієнтів, адміністрації лікувального закладу та держави стосовно поваги до медиків, що, у свою чергу, формує вмотивованість у роботі, самооцінку, готовність до альтруїзму в роботі та емпатії в умовах соціального захисту.
Результати. Cистема управління системою охорони здоров’я України в процесі поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство зазнає багато істотних змін на основі ідеї єднання ефективності як результату дієвості соціального компромісу та кваліфікованої медичної допомоги. Отже, винайдення ефективних механізмів та дієвих методів функціонування системи соціального захисту медичних працівників є нагальним напрямком досліджень та актуальним завданням, що повинно ґрунтуватись на висхідних ініціативах з урахуванням потреб медиків.
Висновки. Якісний соціальний захист дасть змогу висококваліфікованим медичним працівникам зосередитися на більш важливих завданнях, що передбачають безпосереднє професійне удосконалення та спілкування з пацієнтом; ключові показники ефективності медичного персоналу, зокрема щодо якості медичних послуг і задоволення пацієнтів потребують удосконалення й упровадження їх у якості публічної інформації; необхідно сформувати кадровий резерв відповідно до кваліфікаційних запитів й освітніх можливостей, який забезпечуватиме ресурс у разі перегляду функцій медичних працівників у напрямку новітніх тенденцій дигіталізації й пов’язаних з цим змін у медичному обслуговуванні. Необхідно досліджувати національні можливості для імплементації міжнародних вимог до соціального захисту медиків, з огляду на високі запити сучасної охорони здоров’я щодо якості медичної допомоги.
4
Васюк, Наталія, and Наталія Петрученко. "ЕКСПЕРТНЕ ОПИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАДОВОЛЕНОСТІ УМОВАМИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2” СВЯТО ШИНСЬКОГО РАЙОНУ м. КИЄВА." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 63–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-63-74.
Full textAbstract:
У 2018 році розпочалася трансформація первинної медичної допомоги та автономізація закладів охорони здоров’я. У багатьох розвине- них країнах світу первинна медична допомога, а саме сімейні лікарі вирі- шують більшість звернень пацієнтів, що є ефективним, адже допомагає за- побігати багатьом хворобам до того, як вони потребуватимуть складного, дорогого і не завжди успішного лікування.
Визначено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я акту- альними питаннями на сьогодні є розвиток кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема покращення умов праці медичного персоналу на первинному рівні надання медичної допомоги.
Встановлено, що виникає необхідність в аналізі потреб задоволеності умовами праці медичного персоналу, які надають первинну медичну допо- могу, що передбачає комплексне застосування як безпосередніх, так і опосе- редкованих методів отримання статистичної інформації.
Досліджено та визначено чи задоволені умовами праці медичні праців- ники Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної меди- ко-санітарної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва на основі експертного опитування.
Наголошено на важливості розроблення та затвердження “Положення про систему мотивації та стимулювання праці медичних працівників Кому- нального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітар- ної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва” як нормативно-пра- вового акту, що регламентує управлінські дії і взаємини щодо мотивації та стимулювання праці медичного персоналу.
Доведено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я важли- вим є здійснення моніторингу та оцінка діяльності ЦПМСД № 2 загалом та структурних підрозділів і персонально кожного медичного працівника зокрема, а також проведення аналізу роботи ЦПМСД № 2 щодо якості на- дання медичної допомоги шляхом розроблення анкети для пацієнтів щодо рівня задоволеності наданих медичних послуг та запровадження процедури анонімного анкетування споживачів послуг з метою визначення ступеня за- доволеності пацієнтів рівнем кваліфікації медичних працівників тощо.
5
Федчун, А. М. "МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 108–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.241.
Full textAbstract:
У статті розглянуто та проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо реалізації права пацієнтів на охорону здоров’я. Зокрема, висвітлено те, що основними складовими частинами реалізації права на охорону здоров’я, які визначають рівень якості та доступності медичної допомоги та базис функціонування системи охорони здоров’я, є такі критерії, як: доступність до медичної допомоги, ставлення до пацієнтів, адміністративна ефективність державних та приватних медичних закладів, результативність охорони здоров’я та його фінансування. У статті охарактеризовано досвід функціонування систем охорони здоров’я та наведено характеристику систем медичного страхування у різних зарубіжних країнах залежно від форми їх фінансування. На основі порівнянь доведено, що на практиці не існує єдиної правильної, універсальної моделі фінансового забезпечення системи охорони здоров’я. Зарубіжний досвід функціонування охорони здоров’я продемонстрував, що механізм фінансування охорони здоров’я може бути успішно вдосконалений у межах як бюджетного фінансування, так і соціального медичного страхування. Зроблено висновок, що у зв’язку з реформуванням української національної системи охорони здоров’я необхідно розробити та запровадити свою національну програму медичного страхування. Необхідно детально дослідити важливі моменти політики охорони здоров’я та сконцентрувати зусилля на вирішенні центральних проблем охорони здоров’я. До таких проблем можна віднести: 1) відсутність доступної, своєчасної та якісної медичної допомоги; 2) відсутність високої ефективності охорони здоров’я; 3) необхідність у поліпшені стандартів якості послуг. Введення обов’язкового медичного полісу в Україні позитивно вплине на покращення якості надання медичних послуг, вдосконалення управління всією системою та її фінансування, але ці нововведення неохоче будуть сприйняті та виконуватися громадянами України.
6
Roshchyk, I. A., and M. V. Ovsiіuk. "ПРЕМІЮВАННЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ЦЕНТРАХ НАДАННЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 308. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202028.
Full textAbstract:
На основі аналізу колективних договорів, чинних у центрах надання первинної медичної допомоги, встановлено основні характеристики системи преміювання медичних працівників. Обґрунтовано актуальність їх трансформування шляхом перекваліфікування премії за укладені декларації лікарів та медичних сестер, що з ними працюють, у підвищення посадового окладу та імплементація показників якості наданої первинної медичної допомоги в системи преміювання. Запропоновано застосовувати технологію «ключових показників ефективності», перелік та вага яких визначаються шляхом опитування медичних працівників центрів первинної медичної допомоги і узгоджуються із стратегічними цілями розвитку медицини первинної ланки. Наведено математичну модель розподілу премій між лікарями, впровадження якої дасть змогу реалізувати стратегію розвитку системи первинної медичної допомоги в напрямку покращення її якості.
7
Pazynych, L. M., O. R. Sytenko, and T. M. Smirnova. "ПИТАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (January 28, 2019): 22–28. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.3.9757.
Full textAbstract:
Мета: висвітлити деякі питання функціонування та організації системи екстреної медичної допомоги в Україні на основі вивчення літературних джерел.
Матеріали і методи. Застосовано бібліосемантичний та аналітичний методи.
Результати. В Україні активно опрацьовують організаційно-економічні механізми реформування системи охорони здоров’я. А також, маючи на меті удосконалити надання догоспітальної допомоги та забезпечити доступність, своєчасність й підвищення якості екстреної медичної допомоги населенню України прийнято низку нормативно-правових актів, відповідно до яких екстреною вважають медичну допомогу, яка полягає у здійсненні працівниками системи системи екстреної медичної допомоги невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини.
Висновки. Результати проведеного аналізу літературних джерел, в яких досліджуються різні аспекти організації та діяльності системи охорони здоров’я в Україні, дозволили визначити основні проблеми надання екстреної медичної допомоги.
8
Фурдик, В. Д. "ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ У КРАЇНАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 145–55. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.20.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.
9
Riabokon, S. S., M. O. Riabokon, N. Ye Romanjuk, L. M. Romanjuk, L. M. Migenko, and B. O. Migenko. "РОЛЬ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ В НАДАННІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ ПАЦІЄНТАМ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 4 (March 17, 2020): 24–29. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.4.10944.
Full textAbstract:
Мета: провести медико-соціальний аналіз і визначити організаційні аспекти сучасного стану та пріоритетні напрямки розвитку системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) на Тернопільщині за умов реформування системи охорони здоров’я України.
Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети у роботі використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу та узагальнення.
Результати. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування, створення і розвитку доступної, якісної та ефективної системи ПХД, що потребує залучення до надання паліативної та хоспісної допомоги медичних працівників закладів охорони здоров’я (ЗОЗ) первинної медичної допомоги і спеціалізованих ЗОЗ, координації роботи закладів та установ, підпорядкованих різним міністерствам та відомствам, різних форм власності.
На сьогодні в Тернопільській області продовжуються реформи медичної галузі з метою наближення доступності та покращення якості обслуговування населення, розширення спектра надання медичних послуг пацієнтам, які потребують паліативної та хоспісної допомоги шляхом залучення лікарів загальної практики – сімейної медицини до надання амбулаторної паліативної допомоги пацієнтам, у тому числі вдома.
Висновки. Медико-соціальний аналіз демографічних показників, захворюваності і смертності свідчить про швидке скорочення чисельності та постаріння населення, високий рівень смертності від злоякісних новоутворень і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань, що визначають високу потребу населення у ПХД. На основі оцінки розвитку паліативної та хоспісної допомоги та відповідності її світовим стандартам розуміємо, що система потребує подальшого розвитку.
10
Lisovyi, V. M., V. A. Kapustnyk, V. D. Markovskyi, I. V. Zavgorodnii, and A. M. Matsko. "РОЛЬ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ." Медична освіта, no. 3 (May 13, 2019): 35–37. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10119.
Full textAbstract:
Мета роботи – з’ясувати вплив інформаційних технологій у трансформації післядипломної медичної освіти.
Основна частина. У статті наведено роль сучасних інформаційних технологій у забезпеченні якості медичної освіти. Реформа системи охорони здоров’я потребує послідовних змін у підготовці сучасного фахівця з належним рівнем компетентностей, володіння теоретичними знаннями та практичними навичками, підготовленого до ринкових відносин у питаннях надання медичних послуг. Однією з важливих передумов забезпечення якості вищої медичної освіти є впровадження в навчальний процес електронної освіти (e-learning) нового рівня або «відкритого навчання», що є особливо важливим для підготовки сучасного фахівця.
Висновок. З метою поліпшення якості медичної освіти необхідне урахування певних особливостей медичної електронної освіти, зокрема її практично-орієнтованого змісту, стандартизації прийняття рішень лікувально-діагностичного спрямування (протоколи надання медичної допомоги), посилення вимог до набуття навичок менеджера медичної галузі, готовності до роботи на ринку праці та медичних послуг.
11
Литвинова, О. Н., А. Г. Шульгай, and Г. С. Сатурська. "Питання захисту медичних працівників у стратегії професійного медсестринського та медичного самоврядування в системі охорони здоровʼя України." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 4 (February 23, 2022): 119–24. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12475.
Full textAbstract:
Резюме. Заходи щодо реформування систем охорони здоров’я, які активно відбуваються останнім часом в Україні, а також зміни функціонування системи надання медичної допомоги в усьому світі у зв’язку з пандемію COVID-19, внесли значні корективи в роботу медичних працівників, особливо середнього медичного персоналу та лікарів, на яких припадає велике навантаження у роботі з пацієнтами первинного рівня надання медичної допомоги, а також цілодобового спостереження та догляду за хворими вторинного та третинного рівнів медичної допомоги. Для вирішення цієї проблеми ефективними є такі напрямки для покращення якості роботи медсестер і лікарів, як підтримка нових дипломованих медичних спеціалістів – лікарів і медсестер із різним рівнем освіти, створення для них можливостей для продовження освіти та набуття досвіду в певних галузях медицини та медсестринства, сприяння позитивним колегіальним відносинам, програми зниження стресу та збільшення фінансової компенсації. В Україні цим питанням до сьогодні приділялося недостатньо уваги, що потребує пошуку шляхів їх розв’язання із залученням досвіду передових країн світу. Мета дослідження – проаналізувати питання захисту інтересів медсестер та лікарів у системі охорони здоровʼя України для можливостей вирішення цих проблем на засадах професійного самоврядування. Матеріали і методи. Використовуючи методи системного аналізу, показано частку питань, що стосуються захисту інтересів медсестер та лікарів у самоврядних професійних організаціях в Україні. Результати. Показано проблемні питання захисту інтересів медсестер та лікарів у закладах охорони здоровʼя в Україні та шляхи їх вирішення через систему медичного самоврядування в ряді європейських країн. Розглянуто позитивні та проблемні сторони медичного самоврядування у питаннях відстоювання інтересів медсестер та лікарів. В Україні прообразом самоврядних організацій є громадські організації, такі, як Лікарське товариство, Асоціації медсестер та лікарів тощо. На жаль, питання інтересів медсестер та лікарів у них відображено доволі слабко. Більше уваги вони приділяють можливостям участі у вирішенні державних питань охорони здоровʼя, але лише з правом дорадчого голосу. Акцентовано на проблемних питаннях постійного навчання медсестер та лікарів. Саме органи медичного самоврядування можуть пропонувати та реалізовувати проекти та схеми підвищення кваліфікації, застосовуючи різноманітні мотиваційні чинники для удосконалення кваліфікації медперсоналу. Висновки. Аналіз ситуації захисту медичних працівників та їх безпеки в системі охорони здоровʼя України дозволив виявити певні проблеми, що здебільшого полягають у недостатніх правових та фінансових гарантіях для медичних працівників, а також організаційних прогалинах, зокрема відсутності чіткої стратегії професійного медсестринського та медичного самоврядування. Причинами такої складної ситуації є нестача фінансування та управлінські проблеми. Щодо перспектив вирішення цього блоку питань, то найраціональніше вказані проблеми можуть бути вирішені органами медичного самоврядування при належному юридичному забезпеченні, чому сприятиме прийняття Закону про самоврядування медичних професій в Україні.
12
Боб, А. О., О. О. Чукур, І. О. Воронюк, and Л. З. Ференц. "ОПТИМІЗАЦІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР З ПИТАНЬ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ В УКРАЇНІ." Медсестринство, no. 1 (May 21, 2021): 30–32. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2021.1.12068.
Full textAbstract:
У статті представлено сучасні підходи і методи безперервної професійної підготовки медичних сестер з питань надання паліативної та хоспісної допомоги населенню, що набуває особливого значення за умов реформування системи охорони здоровʼя в Україні. Показано, що оптимізація додипломної і післядипломної професійної підготовки медичних працівників з питань паліативної та хоспісної допомоги має велике значення для забезпечення високої якості надання медичної допомоги населенню і вимагає в процесі безперервної післядипломної освіти проведення циклів тематичного удосконалення, семінарів, тренінгів, стажувань, навчальних поїздок та роботи в тренінгових центрах.
13
Zhylka, N. Ya, and A. V. Kudria. "Тенденції материнської смертності в Україні та її основні чинники." Likarska sprava, no. 3-4 (June 27, 2018): 161–68. http://dx.doi.org/10.31640/jvd.3-4.2018(27).
Full textAbstract:
Показник материнської смертності вважають інтегрованим індикатором репродуктивного здоров’я жінок, який відображає не лише стан загального здоров’я, якість медичної допомоги вагітним і рівень організаційної роботи родопомічних установ, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, санітарно-культурними, соціально-гігієнічними та іншими факторами. Показник материнської смертності нині є актуальною проблемою вітчизняної системи охорони здоров’я: за даними МОЗ України, у 2016 р. померло 77 жінок, смерть яких пов’язана з вагітністю. Показник материнської смертності становить 14,5 % на 100 000 живонароджених дітей. За даними Міжвідомчої групи ООН з оцінки материнської смертності (MMEIG), в обчисленні показника ураховують коефіцієнт народжуваності і економічний стан країни, показник материнської смертності в Україні у 5,3 раз (32 на 100 000 живонароджених) перевищує (2010 р.) цей показник у Європейському Союзі (6 на 100 000 живонароджених у 2010 р.). В Україні спостерігається негативна стала тенденція рівня материнської смертності, основними причинами якої є недостатня доступність населення до послуг планування сім’ї; високий рівень патології вагітних; недосконала система стандартизації медичної допомоги; недостатній моніторинговий контроль випадків материнської смерті; недостатня державна підтримка при плануванні та народженні дитини. Впровадження заходів Глобальної стратегії і цілі припинення запобіжної материнської смертності до 2030 р. ВООЗ сприятиме зниженню МС: подолання нерівностей в доступності та якості медико-санітарних послуг в областях репродуктивного здоров'я, здоров'я матерів і новонароджених; забезпечення загального охоплення послугами охорони здоров'я для всеосяжної медико-санітарної допомоги у сфері репродуктивного здоров'я;подолання всіх причин материнської смертності, репродуктивної і материнської захворюваності та пов'язаних з ними інвалідності; зміцнення систем охорони здоров'я шляхом збору надійних даних з метою реагування на потреби та пріоритети жінок і дівчаток; забезпечення підзвітності для підвищення якості допомоги і справедливості [1].
14
Муляр, Г. "Здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності з медичної практики." Юридичний вісник, no. 2 (August 25, 2020): 151–57. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1717.
Full textAbstract:
Статтю присвячено особливостям правового регулювання державного нагляду у сфері здійснення медичної практики. Наведено визначення категорій «державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності з медичної практики» та «медична практика». Визначено систему органів, які здійснюють державний нагляд у цій сфері, та їхні повноваження. Розкрито підстави і порядок проведення планових та позапланових перевірок у сфері медичної практики. Розглянуто критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з медичної практики.
Визначено підстави та порядок здійснення зовнішнього контролю якості надання медичної допомоги МОЗ України. Надано характеристику переліку питань, які підлягають встановленню МОЗ України під час здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду. Визначено систему нормативно-правових актів, які становлять основу здійснення державного нагляду у сфері медичної практики.
Запропоновано державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності з медичної практики розглядати як діяльність МОЗ України, що здійснюється в межах передбачених законом повноважень щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства про здійснення медичної практики закладами охорони здоров'я та забезпечення інтересів суспільства на отримання належного рівня медичної допомоги.
Визначено такі особливості здійснення державного нагляду у сфері здійснення медичної практики, як наявність спеціальних критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з медичної практики, спеціальних методів контролю якості здійснення медичної практики, спеціального переліку питань, дотримання яких перевіряється під час здійснення заходу державного нагляду, спеціальної нормативно-правової бази для здійснення державного нагляду та спеціальних знань як у сфері медицини, так і у сфері юриспруденції.
15
Журавель, В. І., and В. В. Журавель. "НЕЙРОМЕНЕДЖМЕНТ ЯК НАПРЯМ І МЕХАНІЗМ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ." НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЖУРНАЛ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КЛІНІЧНОЇ ТА ПРОФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ 3, no. 3-4 (July 21, 2020): 5–12. http://dx.doi.org/10.33247/2312-1025.3(3-4).2019.01.
Full textAbstract:
Резюме. У статті розглянуто основні питання розвитку нейроменеджменту в системі медичної допо-моги населенню як напрями та механізми формування і розвитку відомчого управління. Відображено помил-кові стереотипи класичного та ідентифікуються ключові позиції сучасного менеджменту.Методи дослідження. Вказівки на дедуктивно пов’язані між собою передумови, положення, гіпотезинаслідків змін у менеджменті керованої системи, формування логічного результату і висновків здійсненоза допомогою гіпотези – дедуктивного методу, а також за допомогою методів логіко-латерального аналі-зу, синтезу, узагальнення, ідеалізації та індукції. Обґрунтування теоретико-методологічних і науково-прак-тичних положень управління системою здійснено на основі нейроменеджменту.Результати. Успіх процесів трансформації в cистемі медичної допомоги населенню неможливий безвпровадження моделі сучасного управління на основі нейроменеджменту. Успіх управлінської діяльностіприносить тактика зміщення акцентів класичного менеджменту до своєрідного «неординарно сміливого»,психолого-управлінського вишуканого демократичного керівництва групами підлеглих з урахуваннм їх про-фесійно-особистих якостей і особливостей, використання «мозкової діяльності» колективу, зміни власноїповедінки «з батога на пряник» у відповідь на стимул з найбільшою валентністю. Вказано 25 архіважливихпозицій і управлінських механізмів нейронаукового напряму в сучасному менеджменті.Висновки. Нейроменеджмент дозволяє, знаючи особливості людського мозку, досягти успіху в моде-люванні медико-управлінської діяльності, що позитивно відображається на якості медичної допомоги, за-доволеності пацієнтів, співробітників і всіх зацікавлених сторін на сучасному етапі розвитку суспільства.Нейроменеджмент необхідно виділити в окрему галузь прикладних наук.
16
Литвинова, О. Н., Л. П. Запорожан, К. Є. Юріїв, and М. С. Феш. "САМОВРЯДУВАННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ УКРАЇНИ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (December 23, 2021): 51–54. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.3.12627.
Full textAbstract:
Мета: проаналізувати засади самоврядування в системі охорони здоровʼя для можливостей його імплементації в Україні.
Матеріали і методи. Використовуючи методи системного аналізу, показано стан функціонування самоврядних професійних організацій в охороні здоровʼя та можливості його запровадження в Україні.
Результати. Показано причини появи необхідності запровадження лікарського самоврядування в ряді європейських країн. Розглянуто позитивні та проблемні сторони лікарського самоврядування, шляхи його запровадження в Україні.
У більшості розвинених країн світу працюють самоврядні організації в системі медичної допомоги, і про те, що вони є гарантом високої якості медичної допомоги, говорять їх управлінські органи. Вони здійснюють це право і мають здатність реально регламентувати значну частину державних справ та управляти діяльністю в системі медичної допомоги, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.
У лікарській практиці багатьох країн світу існує певна дилема: з одного боку, це клінічні протоколи, яким лікар у більшості випадків має слідувати, а з іншого – лікарське самоврядування, яке допускає свободу його дій.
В Україні запровадження в медицині принципів самоврядування полягало у створенні громадських організацій на кшталт Лікарського товариства, Асоціації лікарів тощо. Але слабкою їх стороною було те, що вони мали право лише дорадчого голосу.
Висновки. Виходячи із аналізу діяльності органів лікарського самоврядування та реалій української медичної спільноти, можемо зробити висновок про назрівання необхідності запровадження професійного медичного самоврядування в Україні. Імплементація медичного самоврядування в Україні потребує адекватної нормативної бази, узгодження положень про самоврядування з існуючою нормативною базою.
17
Uralbaieva, T. S. "ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ В ДИТЯЧІЙ ЛІКАРНІ." Медсестринство, no. 2 (June 12, 2019): 12–15. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2019.2.10191.
Full text
18
Bratsyun, O. P., O. G. Shekera, L. F. Matyukha, and A. V. Tsarenko. "Актуальність унормування діяльності лікарів загальної практики - сімейних лікарів щодо визначення та оцінки якості життя пацієнтів при наданні паліативної допомоги." Health of Society 10, no. 4 (January 18, 2022): 107–11. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.4.2021.246352.
Full textAbstract:
Актуальність. Доступ до паліативної допомоги та полегшення симптомів хворих з невиліковними та тяжкими захворюваннями залишається актуальним питанням для систем охорони здоров’я багатьох країн світу. За оцінками, у світі щороку понад 40 мільйонів хворих на важкі захворювання і стани, що загрожують та обмежують життя, потребують паліативної допомоги (ПД). Більшість пацієнтів, які потребують ПД, перебувають удома, тому ПД, яка може полегшити більшість страждань пацієнта та членів його родини, надають лікарі загальної практики. Урегулювання нормативно-правової бази є важливим чинником надання якісної паліативної допомоги. Мета роботи – запропонувати внесення змін до нормативних документів, що регламентують надання паліативної допомоги, щодо визначення та оцінки якості життя пацієнтів. Матеріали та методи. Наукова література, документи ВООЗ, опитувальник EORTC QLQ-C30 та результати анкетування пацієнтів (п=219). Використали методи системного аналізу, синтезу, соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. Проаналізували літературні джерела щодо пацієнт-сім’я-орієнтованого підходу в системі охорони здоров’я. Вивчили рекомендації ВООЗ з визначення якості життя (ЯЖ) пацієнтів. Визначили прогалини в чинних документах, що регламентують надання ПД, щодо оцінки ЯЖ пацієнтів. У результаті залучення пацієнтів (п=219) до самостійної оцінки ЯЖ з використанням опитувальника EORTC QLQ-C30 та в подальшому забезпечення суб’єктивних потреб пацієнтів встановили покращення їхньої ЯЖ. Запропоновали внесення змін до наказів МОЗ України, що регламентують надання первинної медичної допомоги та ПД, з метою досягнення основної мети такого виду медичної допомоги – забезпечення максимально досяжної ЯЖ. Висновки. 1. Показано, що нормативно-правова база з питань надання ПД регламентує забезпечення найбільш досяжної ЯЖ пацієнта як основну мету цього виду медичної допомоги. Проте, використання засобів для визначення рівня ЯЖ та її складових лікарями при наданні ПД в амбулаторних умовах, у тому числі вдома, законодавчо не урегульовано. 2. Доведено, що використання опитувальника EORTC QLQ-C30 для визначення ЯЖ пацієнтів, що отримують ПД, дозволяє оцінити їх загальний та психоемоційний стани, а також рівень функціонування пацієнта з його суб’єктивної точки зору. Це забезпечує партнерство пацієнта в мультидисциплінарній команді, його відповідальність та участь у процесі лікування. Одночасно задовольняється ключова потреба пацієнта в залученні до прийняття рішень щодо діагностики та вибору методів лікування відповідно до особистих переконань та сподівань. 3. Показано необхідність внесення змін до наказу МОЗ України від 04.06.2020 №1308 «Про удосконалення організації надання паліативної допомоги в Україні» щодо порядку надання ПД та наказу МОЗ України від 19.03.2018 № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» щодо переліку медичних послуг з надання первинної медичної допомоги у частині використання опитувальників для визначення ЯЖ та досягнення основної мети ПД.
19
Babinets, L. S., N. Ye Botsiuk, and I. O. Borovyk. "АМБУЛАТОРНА ЛІКАРСЬКА ПРАКТИКА ЯК КЛЮЧОВА СКЛАДОВА ПІДГОТОВКИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ." Медична освіта, no. 2 (August 16, 2019): 152–55. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10357.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі підвищення якості підготовки фахівців первинної медичної допомоги. Навчання сімейного лікаря є надзвичайно актуальною проблемою, визначається суспільним запитом і передбачає засвоєння необхідних компетенцій. Амбулаторна лікарська практика є однією з основних частин навчання студента. Тільки наполегливе відпрацювання практичних навичок може стати основою для якісного виконання професійних обов’язків. Вільне володіння сучасними інноваційними методиками спрощує роботу лікаря первинної медичної допомоги. Проведено добровільне анонімне анкетування серед студентів п’ятого курсу медичного факультету після завершення амбулаторної практики. Анкета була складена та узгоджена викладачами нашої кафедри і включала 11 питань. Оцінювався рівень достатності як базової теоретичної і практичної підготовки, комунікативних навичок, так і особливостей роботи сімейного лікаря. Проаналізовано проблемні питання, запропоновано нові підходи до проведення виробничої практики студентів. Для забезпечення ефективного проходження амбулаторної виробничої практики студентів V курсу необхідно укріпляти матеріально-технічно і кадрами вже існуючі клінічні бази і створювати нові на базі центрів первинної медико-санітарної допомоги, особливо в сільській місцевості. Включення до програми амбулаторної виробничої практики питань економіки закладів охорони здоров’я первинної медичної допомоги, медичного права, менеджменту і маркетингу, а також стажування студентів поряд з сімейними лікарями, що практикують приватно, є необхідними кроками, які дозволять адаптувати випускників до нових соціально-економічних вимог за умов реформування системи охорони здоров’я на засадах пріоритету первинної медичної допомоги. В перспективі подальших досліджень доцільно включити питання, що стосуються впровадження нових технологій у практику сімейного лікаря.
20
Логвиненко, Б. О. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІДВАНАДЦЯТИ ПРИНЦИПАМ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).447.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі відповідності медичної реформи в Україні дванадцяти принципам організації охорони здоров’я. Звернуто увагу на те, що сфера охо-рони здоров’я ґрунтується на багатьох принципах, ча-стина з яких закріплені в нормативно-правових актах, а інша – у наукових позиціях, відображених у працях науковців і фахівців у медичній та правовій сферах.
Розкрито відповідність медичної реформи кожному із дванадцяти принципів організації охорони здоров’я для кожної національної системи. Такими принципами є: 1) визначення умов праці медиків з урахуванням по-зиції громадських лікарських організацій у будь-якій системі охорони здоров’я; 2) право пацієнта на вільний вибір лікаря, а лікареві – право вибору пацієнта, не об-межуючи водночас їхніх прав; 3) відкритість будь-якої системи охорони здоров’я для всіх лікарів, які мають право на практику на прийнятних умовах; 4) вільний вибір лікарем місця своєї практики за фахом; 5) адек-ватне представлення представників медичної спільно-ти в усіх державних інститутах, що мають відношення до проблем охорони здоров’я; 6) дотримання конфіден-ційності відносин лікаря та пацієнта всіма учасниками відносин; 7) гарантії моральної, економічної та профе-сійної незалежності лікаря; 8) адекватні оцінка й оп-лата праці лікаря; 9) диференціація гонорару лікаря залежно від характеру медичної послуги та за участю представників медичної спільноти; 10) оцінка якості й ефективності медичної допомоги лише лікарями, керуючись більшою мірою регіональними, ніж націо-нальними стандартами; 11) відсутність жодних обме-жень для лікаря у виборі препаратів і призначень лі-кування, адекватних сучасним стандартам, в інтересах пацієнта; 12) поглиблення професійних знань і підви-щення професійного рівня лікарем.
Обґрунтовано, що в реалізації медичної реформи в Україні недостатньо враховано питання регіонального підходу, позиції професійних медичних організацій та формування прозорих і адекватних механізмів обраху-вання заробітної плати медичних працівників в державі.
21
Галіяш, Н. Б. "ВАЖЛИВІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ТА ХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛІВ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 3 (December 8, 2021): 87–95. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12430.
Full textAbstract:
Резюме. Найпоширенішими негативними наслідками, що спостерігаються у госпіталізованих пацієнтів, є побічна дія лікарських препаратів, інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги (ІПНМД) та хірургічні ускладнення. Широке розповсюдження ІПНМД відображено в багатьох наукових роботах, однак дані щодо рівнів ІПНМД суперечливі й залежать від країни, де проводилися дослідження, профілю стаціонару або відділення, ефективності та неупередженості системи реєстрації тощо. Мета дослідження – вивчити світовий та український досвід впровадження системи інфекційного контролю в медичних закладах терапевтичного та хірургічного профілів шляхом аналізу доступних інформаційних та літературних джерел. Матеріали і методи. Здійснено аналіз інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні десять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний. Результати. Інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, – це інфекції, які вперше з’являються через 48 год або більше після госпіталізації або протягом 30 днів після надання медичної допомоги. Дослідження, проведені у країнах із високим рівнем доходу, показали, що 5–15 % госпіталізованих пацієнтів набувають ІПНМД, що може вразити від 9 до 37 % тих, хто потрапив до відділень інтенсивної терапії, а в Європі показники поширеності ІПНМД у лікарняних закладах загального профілю коливаються від 4,6 до 9,3 %. Профілактика ІПНМД залежить від ретельного впровадження та дотриманні методів контролю інфекцій. Численні вітчизняні та зарубіжні дослідники вказують на важливість впровадження системи інфекційного контролю для підвищення якості та безпеки надання лікувальної допомоги в стаціонарах. Висновки. Незважаючи на розвиток багатьох високотехнологічних методів, миття рук із милом або спиртом все ще залишається найважливішим засобом підтримки особистої гігієни та запобігання ІПНМД. Однак через зростання кількості бактерій, стійких до антибіотиків, і небажання деяких медичних працівників впроваджувати найкращі практики боротьби з інфекціями, ІПНМД залишаються однією з найбільших причин смерті в більшості країн. Тому важливо, щоб стратегічні, політичні та освітні ініціативи продовжували зосереджуватися на лікуванні та контролі цих інфекцій. Для цього потрібні подальші практичні зусилля, щоб впровадити запропоновані заходи в практику, та наукові дослідження, які б дозволили доказово обґрунтувати впровадження більш ефективних та новітніх методик інфекційного контролю.
22
Klygunenko, O. M., Yu O. Ploshchenko, and O. V. Kravets. "ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ БЕЗПЕРЕРВНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В НАВЧАННІ ЛІКАРІВ-АНЕСТЕЗІОЛОГІВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Медична освіта, no. 4 (February 14, 2020): 89–92. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10865.
Full textAbstract:
За останні роки істотно змінилася концепція вищої освіти, яка зараз покликана сприяти професійному та особистісному зростанню фахівця. Основна концепція безперервної медичної освіти базується на рішенні лікаря навчатися, використовувати отримані знання у практичній діяльності, а головною відмінністю безперервної медичної освіти від традиційної є проведення освітніх заходів без орієнтації на якусь навчальну програму. Кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів ДЗ «ДMA МОЗУ» протягом 30 років здійснює післядипломне навчання лікарів-анестезіологів та лікарів інших спеціальностей. Необхідність організації освітніх систем, спрямованих на підвищення ефективності навчання і компетентності лікарів, аналіз власного педагогічного досвіду і сучасних тенденцій в освіті переконали нас у раціональності поєднання класичного медичного навчання та безперервної медичної освіти. Для підвищення якості та ефективності навчання ми використовуємо різні новітні методи навчання, впровадили під егідою регіональної та національної асоціації анестезіологів щомісячні навчальні курси. Проведені нами різні види навчання у концепції безперервної медичної освіти дозволили покращити якість надання медичної допомоги хворим у нашій області, поєднання нами двох освітніх систем дозволило підняти результативність навчання з 4 рівня (компетентність) до 6 рівня (здоров’я пацієнта) знань у піраміді безперервної медичної освіти.
23
Oksak, G. A. "ТЕЛЕМЕДИЦИНА ЯК ФОРМА ЯКІСНОГО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 2 (October 18, 2019): 115–19. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.2.10492.
Full textAbstract:
Мета: вивчити використання телемедицини як форми якісного надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області.
Матеріали і методи. Чинні законодавчі та галузеві нормативні матеріали проаналізовано за принципом бібліосемантичного та структурно-логічного аналізу.
Результати. У статті висвітлено значимість мережі віддаленого/дистанційного зв’язку (телекомунікації) для надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Доведено, що розвиток телемедицини особливо важливий в кардіології, оскільки небезпека серцево-судинних захворювань полягає в тому, що вони часто мають гострий несподіваний початок й атипову клінічну картину. Це не дозволяє самим пацієнтам, а часто і дільничним лікарям поліклінік, швидко й правильно оцінити ситуацію, що, у свою чергу, може призвести до смерті пацієнта. Широкого розвитку набула система дистанційної цілодобової невідкладної консультативної кардіологічної допомоги з можливістю безпосереднього передавання ЕКГ по телефонних лініях. Це дозволяє в 3–9 разів скоротити час із моменту появи перших симптомів захворювання до надання кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі, що в багатьох випадках допомагає зберегти життя й здоровʼя пацієнтів. Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації «Про взаємодію лікувальних закладів Полтавської області при наданні ургентної кардіологічної допомоги при гострих коронарних синдромах (ГКС)» прийнято рішення про надання медичної допомоги із застосуванням телемедичного (дистанційного) консультування з метою розмежування функцій між дистанційно-діагностичним (телемедичним) центром КУ «Полтавський обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» і телемедичним центром Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру на догоспітальному етапі ургентним хворим на ГКС та інші невідкладні стани.
Висновки. Завдяки впровадженню телемедицини переваги отримують насамперед пацієнти. Ці переваги полягають в підвищенні ефективності та якості лікування; прискоренні передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без транспортування хворого (особливо у критичних випадках); проведенні дистанційних (телемедичних) консультацій вузькими спеціалістами у територіально віддалених медичних установах; проведенні лікарських консиліумів (телеконференцій) з фахівцями лікувальних закладів незалежно від місця їх розташування; уникненні помилок через нерозбірливий почерк лікарів; зменшенні термінів обстеження пацієнтів.
24
Boyarchuk, O. R., K. T. Hlushko, M. V. Koshmanyuk, and M. I. Kinash. "СПІВПРАЦЯ ПАЦІЄНТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЛІКАРСЬКИХ АСОЦІАЦІЙ У НАДАННІ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З РІДКІСНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ." Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, no. 2 (November 16, 2018): 5–8. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2018.2.9373.
Full textAbstract:
Мета дослідження – оцінити міжнародний та вітчизняний досвід співпраці пацієнтських організацій і професійних лікарських асоціацій, показати їх вплив на організацію медичної допомоги дітям з різноманітною патологією.
Некомерційні організації, що об’єднують хворих чи їх представників, захищають права пацієнтів і підтримують власне їх самих та їх сім’ї. Часто вони є єдиним джерелом поширення інформації про захворювання, особливо якщо це стосується дітей з рідкісною орфанною патологією. Некомерційні батьківські організації – важливий елемент підтримки сімей, в яких діти потребують особливого догляду та лікування. Саме особистий досвід переживання захворювання допомагає іншим людям опанувати себе та ситуацію, що виникла. Часто лише наявність такої організації є рушійною силою в проведенні досліджень щодо вивчення рідкісної патології. На сьогодні представників пацієнтських організацій запрошують на конференції різного рівня. Вони беруть участь у прийнятті важливих рішень, які направлені на покращення якості життя пацієнтів із рідкісними та хронічними захворюваннями. На прикладі пацієнтських організацій дітей і дорослих із первинними імунодефіцитами та з розщілиною хребта і гідроцефалією показано основні ланки їх роботи та співпрацю з лікарськими асоціаціями в регіоні, Україні й світі. Діяльність пацієнтських організацій також спрямована на сприяння підвищенню стандартів медичного обслуговування пацієнтів, науковому та практичному вирішенню сучасних завдань у різних галузях медицини, задоволенню медичних та організаційних потреб фахівців. Залучення представників пацієнтських організацій до організації охорони здоров’я є важливим аспектом у реформуванні системи охорони здоров’я та формуванні розвитку медичної сфери залежно від потреб пацієнта. Пошук літератури здійснювали за допомогою баз даних PubMed, GoogleScholar та CyberLeninka.
25
Мінцер, О. П., П. П. Ганинець, and О. О. Суханова. "КОМПЛЕКСНЕ ОЦІНЮВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ, ЗНАНЬ І ВМІНЬ ЛІКАРЯ В ПРОЦЕСІ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ. ПРОБЛЕМИ РЕСЕРТИФІКАЦІЇ." Medical Informatics and Engineering, no. 4 (April 22, 2020): 69–72. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2019.4.11022.
Full textAbstract:
Розглянуто питання комплексного оцінювання компетентностей, знань, умінь та особливості метрики під час ре-сертифікації. Підкреслюється, що єдиного бачення проблеми атестації лікарів не існує. Відповідно, існують проблеми при зміні лікарем країни: від забезпечення адаптації до досягнень у галузі знань і технологій (процедура ре-сертифікації). Мета дослідження полягала у створенні концептуальних основ кількісної системи оцінювання якості процедур підвищення кваліфікації лікарів. Отримано висновки про те, що існуючі національні практики ресертифіка-ції не забезпечують якість медичної допомоги на міжнародному рівні, оскільки вони оцінюють компетентність і ефективність роботи лікарів лише відповідно до національних стандартів якості. Відсутня єдина методика комплексного оцінювання вдосконалення лікарів у міжнародних системах ресертифікації. Запропонована методика створення багатовимірної шкали оцінювання безперервного професійного розвитку лікаря, що може слугувати ефективним механізмом особистого портфоліо.
26
Peresypkina, T. V. "Динаміка стану здоров’я підлітків України." CHILD`S HEALTH, no. 1.52 (March 19, 2014): 12–15. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.1.52.2014.75600.
Full textAbstract:
У роботі подано результати аналізу стану здоров’я підлітків України за період 2001–2012 рр. Було використано дані Центру медичної статистики МОЗ України. Мета роботи — надати оцінку показників стану здоров’я підлітків України, визначити тенденції щодо їх змін.Установлено неухильне збільшення показника поширеності захворювань, приріст якого від 2001 до 2012 р. становив 42,0 %. За аналізований період мали місце зміни у структурі захворювань. У 2012 р. провідними у структурі поширеності були хвороби органів дихання; органів травлення; кістково-м’язової системи та сполучної тканини; ока та придаткового апарату; хвороби ендокринної системи, розлади харчування та порушення обміну речовин; хвороби нервової та сечостатевої систем; шкіри та підшкірної клітковини. Динаміка змін показника оцінювалася за темпом їх приросту. Найбільший темп приросту відзначено за такими класами, як: новоутворення; вроджені аномалії; хвороби системи кровообігу; крові та кровотворних органів та хвороби органів дихання. Отримані дані доцільно використовувати для розробки цілеспрямованих програм профілактики та прийняття організаційних рішень для підвищення якості медичної допомоги, які повинні включати пріоритетні наукові дослідження, моніторинг стану здоров’я та чинників, що його формують, а також можливість міжгалузевого співробітництва.
27
Dzvinchuk, Dmytro, and Mariia Baran. "ЗАСТОСУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ЗМІН У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 89–108. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.04.
Full textAbstract:
У публікації констатовано підстави проведення реформування охорони здоров’я в Україні зважаючи на кризову медико-демографічну ситуацію та потребу збереження й покращення здоров’я не тільки як факту відсутності захворювань чи фізичних дефектів, а й як факту повного фізичного, психічного та соціального благополуччя населення.
Проаналізовано ключові кроки, що були зроблені у контексті впровадження реформи системи охорони на первинному рівні здоров’я з позиції діалогічної моделі змін, яка передбачає орієнтоване на результат структуроване планування та проведення діалогу зацікавлених сторін протягом чотирьох етапів: вивчення та залучення; розбудова та формалізація; впровадження та оцінка; подальший розвиток, відтворення / інституалізація. Кожен із чотирьох етапів діалогічної моделі змін включає кроки, яких варто дотримуватися, щоб будь-яка ініціатива досягла поставленої мети. Діалогічна модель змін пояснює, що потрібно врахувати для однозначного сприяння діалогу та орієнтації на результат.
Доведено, що результат реформи системи охорони здоров’я, як і будь-якої іншої, залежить від досвіду управління процесами та змінами, ґрунтовного розуміння концепції змін, вміння всіма зацікавленими суб’єктами процесу реформування аналізувати та оперувати інформацією.
Підсумовуючи позитивні досягнення реформи системи охорони здоров’я – забезпечення державних гарантій надання медичних послуг відповідно до видів медичної допомоги; розвиток ефективної та доступної мережі закладів; безперервне покращення якості медичної допомоги; впровадження електронної системи охорони здоров’я; забезпечення пацієнтів лікарськими засобами тощо, акцентовано на потребі комплексного застосування організаційного-управлінського, інформаційно-комунікаційного, фінансово-економічного, нормативно-правового та інших механізмів для ефективного впровадження реформи системи охорони здоров’я через призму діалогічної моделі змін.
28
Дузь, Оксана. "EТАПИ СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ ЗІ ЗЛОЯКІСНИМИ НОВОУТВОРЕННЯМИ В УКРАЇНІ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 110–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-110-124.
Full textAbstract:
Розглянуто етапи і механізми державного регулювання ре- формування медичної допомоги хворим зі злоякісними захворюваннями в Україні, проаналізовано програми дій в галузі, нормативно-правове забезпе- чення, суб’єкти управління і відповідальні особи; об’єкти реформування, уз- годження запроваджуваних змін з іншими складовими суспільної системи. Про недоліки системи охорони здоров’я України свідчить зростання показ- ників смертності від злоякісних новоутворень, а також неефективний захист населення від ризику катастрофічних витрат у випадку онкологічного за- хворювання. Основне завдання — зниження рівня захворюваності на злоя- кісні новоутворення в Україні шляхом профілактики, раннього виявлення, якісного лікування хворих зі злоякісними новоутвореннями, покращення якості життя пацієнтів та зниження рівня смертності.
Досягнення визначених завдань передбачає кілька важливих напрямів роботи: забезпечення первинної профілактики онкологічних захворювань, вплив факторів ризику та покращення поінформованості населення із за- лученням до активних дій; сприяння ранньому виявленню злоякісних но- воутворень; забезпечення рівноправного і постійного доступу до спромож- ної мережі закладів охорони здоров’я для діагностики і лікування дорослих хворих і дітей зі злоякісними новоутвореннями; забезпечення реабілітації, догляду і паліативної допомоги хворим зі злоякісними новутвореннями і підтримка доглядальників на всіх рівнях; покращення інформаційних сис- тем реєстрації злоякісних новоутворень та спостереження за хворими зі зло- якісними новоутвореннями для відстеження динаміки результатів і заходів контролю злоякісних новоутворнеь; підвищення рівня професійної освіти лікарів, середнього медичного персоналу, підготовка управлінських кадрів; проведення клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази з наступним використанням результатів для контролю злоякісних новоутворень.
Вирішення цього питання знаходиться на межі соціального, організацій- ного та економічного аспектів суспільного життя. І вочевидь нагальним є продовження реформування медичної допомоги хворим зі злоякісними но- воутвореннями в Україні із застосуванням майбутніх інноваційніх підходів, які мають забезпечити конституційні гарантії необмеженого доступу до ме- дичної допомоги хворим зі злоякісними новоутвореннями.
29
Levytska, O. R. "ОПИСОВЕ ПРОЄКТУВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ГОСТРИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ В ЧАСТИНІ ФАРМАКОТЕРАПІЇ." Фармацевтичний часопис, no. 4 (November 30, 2020): 81–88. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.4.11645.
Full textAbstract:
Мета роботи. Здійснити моделювання системи управління якістю медичної допомоги (МД) хворим з гострими порушеннями мозкового кровообігу (ГПМК), пов'язаною з використанням лікарських засобів (ЛЗ).
Матеріали і методи. Матеріалом дослідження були теоретичні питання управління якістю МД хворим з ГПМК в частині фармакотерапії. Використано концепцію управління якістю А. Фейгенбаума, методи системного підходу, інформаційного пошуку, узагальнення, моделювання.
Результати й обговорення. Опрацьовано модель управління якістю МД хворим з ГПМК, реалізація якої через інтеграцію 5 управлінських рівнів та 17 вертикальних функцій за концепцією управління якістю А. Фейгенбаума та скеровування основних зусиль на комплексний контроль якості МД уможливить доступ хворого з ГПМК до раціональної фармакотерапії (ФТ).
Висновок. На засадах концепції управління якістю А. Фейгенбаума опрацьована модель управління якістю МД хворим з ГПМК, реалізація якої закладами охорони здоров’я гіпотетично забезпечить отримання пацієнтами раціональної ФТ за комплексного контролю якості цього процесу, що в кінцевому результаті уможливить позитивний вплив на якість життя хворих з ГПМК.
30
Spirina, I. D., A. V. Shornikov, and A. V. Fawzy. "СИМУЛЯЦІЙНА ОСВІТА В ПСИХІАТРІЇ." Медична освіта, no. 2 (August 15, 2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10341.
Full textAbstract:
У статті доведено, що реформування системи освіти та впровадження автономії вищих навчальних закладів разом із сучасними вимогами до підготовки майбутніх лікарів примушують шукати нові форми та засоби освіти. З’ясовано, що важливим компонентом медичної освіти є клінічна діяльність студентів та набуття ними певних, зазначених у стандарті освіти, компетентностей. Перспективними та найбільш наближеними до реальних умов є засоби симуляційної освіти. Використання симуляційної освіти дозволяє, не зменшуючи ефективність освіти, зменшити можливі ризики для пацієнтів при навчанні студентів вищих медичних навчальних закладів. У статті досліджено, що завдяки симуляційним методам можливо у стандартних безпечних умовах у зручний час якісно сформувати потрібні компетентності, особливо при нетипових та нерозповсюджених патологіях. Наразі багато фахівців розуміє симуляційну освіту як використання певних тренажерів та манекенів, переважно для формування компетентностей надання невідкладної допомоги. Використання симуляційної освіти при вивченні дисципліни «Психіатрія, наркологія» обмежено використанням простих засобів, особливо через відсутність тренажерів та манекенів. Автори статті пропонують у якості засобів симуляційної освіти розглядати як прості наочні засоби (клінічні задачі, кейси, в т. ч. відеокейси), рольові та ділові ігри, так і стандартизованих та симулятивних пацієнтів.
Визначено, що використання різноманітних засобів симуляційної освіти вже розпочате в сучасних умовах реформування вищої медичної освіти. Найбільш ефективним у викладанні дисципліни «Психіатрія, наркологія» є використання симулятивного пацієнта. Для формування та оцінювання навичок з невідкладної допомоги можливе використання стандартизованого пацієнта.
31
Krut, A. G., and V. V. Gorochuk. "ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СТАНДАРТІВ НА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ЗАКЛАДАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (November 15, 2019): 38–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10590.
Full textAbstract:
Мета: визначити відмінності вимог стандарту «ДСТУ EN 15224:2019 (EN 15224:2016, IDT). Системи управління якістю. EN ISO 9001:2015 у сфері охорони здоров’я» від стандарту «ДСТУ ISO 9001:2015 (ISO 9001:2015, IDT). Системи управління якістю. Вимоги».
Матеріали і методи. Використано наукові літературні джерела, вітчизняні й міжнародні документи, стандарти на системи управління якістю. Застосовано методи системного підходу, системного й порівняльного аналізу, контент-аналізу, графічний.
Результати. У специфічному для сфери охорони здоров’я стандарті більш детально представлені характеристики якості медичної допомоги (відповідність потребам пацієнта, доступність, безперервність, ефективність, результативність, неупередженість, безпека, своєчасність, наукова обґрунтованість, орієнтованість на пацієнта, залучення пацієнта) на відміну від існуючих (ефективність, результативність, справедливість, орієнтованість на пацієнта, безпека, своєчасність). Уточнено поняття потреб пацієнта в медичній допомозі як відхилення поточного стану здоров’я від бажаного. Наголошено, що процесний підхід у закладі охорони здоров’я має бути зосереджений на клінічних процесах, а ризик-орієнтоване мислення – на безпеці пацієнта та розробці превентивних заходів. Рекомендовано здійснювати управління клінічними процесами на основі циклу Демінга (PDCA). Структура процесів представлена клінічними процесами, процесами управління ресурсами, менеджменту, дослідними та навчальними процесами. Підкреслено важливість формування, накопичення та використання власної бази знань в закладах охорони здоров’я.
Висновки. Досліджуваний стандарт, специфічний для сфери охорони здоров’я, після введення в дію в Україні, доповнить арсенал управлінських інструментів із розробки, впровадження та підтримки функціонування систем управління якістю в закладах охорони здоров’я.
32
Прочухан, Д. В. "Нейромережеве моделювання в реалізації системи визначення правильності носіння медичної маски." Системи обробки інформації, no. 1(164) (March 17, 2021): 65–72. http://dx.doi.org/10.30748/soi.2021.164.07.
Full textAbstract:
Розглянуто актуальну проблему визначення правильності одягнення медичної маски у людини. Для її вирішення запропоновано побудування моделі з використанням штучного інтелекту. Розглянуто механізм класифікації та обробки вхідних даних. Розроблено структуру згорткової нейронної мережі у вигляді моделі послідовної реалізації шарів згортки, агрегування, повного зв’язку. Обґрунтовано доцільність використання функції ReLU для активації вузлів. Застосовано метод Dropout для запобігання перенавчанню нейронної мережі. Вихідний шар реалізовано у вигляді одного нейрону з використанням функції активації сигмоїда. Оптимізація згорткової нейронної мережі здійснена методом стохастичного градієнтного спуску. Використано метод зворотного поширення помилки для навчання нейронної мережі. Розроблено програмний додаток на мові програмування Python. Використано бібліотеку Keras для забезпечення точності, правильності, повноти побудованої моделі. Проведено компіляцію з використанням бінарної перехресної ентропії в якості цільової функції. За допомогою розробленого додатку проведено ефективне навчання згорткової нейронної мережі на тестових вхідних зображеннях. Зважаючи на значні вимоги до апаратного забезпечення і програмних ресурсів, цей процес було здійснено під керуванням операційної системи Linux. Обмежена кількість періодів навчання забезпечила зменшення підсумкового часу навчання. Здійснено перевірку побудованої системи на контрольній множині. Отримано високі показники розпізнавання зображень. Працездатність програмного додатку перевірена з використанням різної апаратної і програмної конфігурації. Розроблена система може бути використані у галузях, які потребують контролю виконання правил безпеки під час пандемії.
33
Salmanov, A. G. "План дій України з антимікробної резистентності." International Journal of Antibiotics and Probiotics 1, no. 1 (October 31, 2017): 10–28. http://dx.doi.org/10.31405/ijap.1-1.17.01.
Full textAbstract:
План дій України з антимікробної резистентності (далі — План дій) розроблено Всеукраїнською асоціацією інфекційного контролю та антимікробної резистентності спільно з Національною медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. План дій визначає ціль, принципи, основні напрям- ки вдосконалення національної системи контролю та профілактики інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги (ІПМД), та антимікробної резистентності (АМР) патогенів цих інфекцій, механізми забезпечення її функціонування, а також очікуваний соціально-економічний ефект.
План дій наголошує на необхідності впровадження ефективного підходу «Єдине здоров’я» (принцип, згідно з яким здоров’я людей, тварин та навколишніх екосистем взаємопов’язане), що передбачає координацію між різними секторами та суб’єктами, зокрема спеціалістами з медицини, ветеринарії, сільського господарства, екології та добре поінформованими споживачами. План дій визнає та вра- ховує різноманітні ресурси, доступні для протидії резистентності до антибактеріальних препаратів.
Мета цього Плану дій — забезпечення якомога тривалішої безперервності успішного лікування та профілактики інфекційних захворювань завдяки ефективним та безпечним препаратам, які проходять контроль якості, застосовуються відповідально й доступні для всіх, хто їх потребує.
Основні завдання Плану дій України: а) удосконалити нормативне, правове та методичне забезпечен- ня системи профілактики ІПМД, лабораторну діагностику й моніторинг АМР, б) покращити обізнаність і розуміння резистентності до антимікробних препаратів через ефективну комунікацію, просвітницькі заходи та навчання, в) зміцнити знання та доказову базу шляхом епіднагляду та дослідження, г) змен- шити поширеність інфекцій завдяки ефективним санітарно-гігієнічним заходам профілактики інфекцій, д) оптимізувати застосування антимікробних препаратів у медицині та ветеринарії.
У результаті реалізації Плану дій очікується зниження кількості інфекцій, спричинених резистентними штамами мікроорганізмів, смертності, інвалідності та ускладнень від ІПМД, унаслідок чого збільшиться трудовий потенціал нації за рахунок зниження тимчасової і постійної втрати працездатності населення в результаті захворювань, підвищиться безпека пацієнтів і персоналу в процесі надання медичної допомоги.
34
Рогач, І. М., М. М. Смірнов, and В. В. Жорник. "Порівняльний аналіз європейських систем однорідних груп пацієнтів." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, no. 2 (December 31, 2019): 83–90. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.83-90.
Full textAbstract:
У Європі залежно від способу реімбурсації існують дві базові моделі фінансування лікувально-профілактичних закладів, що надають стаціонарну допомогу в умовах систем однорідних груп пацієнтів: ретроспективні платежі за випадок госпіталізації та проспективне бюджетне асигнування. Кожна модель має свій вплив на діяльність закладів охорони здоров’я. Також існують різні методи розрахунку фактичної ставки оплати кожної групи. Узагальнено дана ставка дорівнює добутку значення групи і коефіцієнта грошового перетворення. Але і значення і коефіцієнт можуть відрізнятися залежно від країни і виражатися в різних величинах, що надалі змінює сукупність і інтенсивність стимулів діяльності закладів. Метою роботи було вивчення моделей ретроспективних ОГП-заснованих платежів за випадок госпіталізації, їх імплементації та впливу на національні системи охорони здоров’я в п’яти європейських країнах, а саме: у Великій Британії, Франції, Німеччині, Польщі та Угорщині. Дані сучасної наукової літератури, щодо моделі ОГП-заснованих платежів за випадок госпіталізації, проаналізовано з використанням контент-аналізу, методу системного і порівняльного аналізу, а також бібліосемантичного методу вивчення відповідних наукових робіт. У основній частині статті проаналізовано характеристики національних систем охорони здоров’я вищезазначених країн, а саме: джерела фінансування, особливості методів реімбурсації витрат закладів охорони здоров’я, досвід з імплементації однорідних груп пацієнтів та сучасні методи калькуляції фактичної ставки оплати випадків госпіталізації. Також, для кожної залученої у дослідження країни, було зазначено еволюцію певних показників діяльності національних систем охорони здоров’я в умовах однорідних груп пацієнтів. Окремо наведено розділ, в якому проаналізовано навмисні та ненавмисні наслідки, які необхідно очікувати та заздалегідь попереджувати при імплементації систем однорідних груп пацієнтів. У результаті було визначено, що в досліджуваних країнах спостерігається послідовне скорочення ліжкових фондів і термінів госпіталізації з одночасним покращенням показників якості медичної допомоги населенню. Ключові слова: фінансування, однорідні групи пацієнтів, ОГП, DRG, відшкодування витрат, стаціонарна допомога.
35
Стрельченко, О. Г. "ДОКТРИНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ГЕНЕЗИСУ СФЕРИ ОБІГУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми держави і права, no. 82 (December 19, 2019): 229–35. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.10.
Full textAbstract:
У статті здійснено доктринальне дослідження генезису розвитку сфери обігу лікарських засобів у період незалежності України до сьогодення. Разом із тим виокремлено основні особливості зазначе-ного історичного періоду сфери обігу лікарських засобів. Так, основними особливостями періоду неза-лежності України сфери обігу лікарських засобів є такі: впроваджено реформу сфери обігу лікарських засобів, особливим елементом якої є реформування сфери обігу лікарських засобів; розвинуто власне виробництво лікарських засобів, що наближено до світового рівня; розвинена мережа дистриб’юторів, мережа аптечних закладів як державної, так і приватної власності; впроваджено Програму «Доступ-ні ліки»; застосовано міжнародні стандарти щодо ліцензування та акредитації системи забезпечення якості лікарських засобів; запроваджено систему реімбурсації лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета медичної допомоги; впроваджена урядова ініціатива щодо запровадження ново-го цінового регулювання ліків та програми відшкодування їх вартості під час амбулаторного лікуван-ня осіб із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом II типу, бронхіальною астмою згід-но із переліком 21 міжнародної непатентованої назви лікарських засобів.
36
Шульгай, О. М., and А. М. А. Шульгай. "СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ КИШЕЧНИКА У ДІТЕЙ: АНАЛІЗ ПЕДІАТРИЧНИХ КРИТЕРІЇВ РИМУ IV." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 3 (December 1, 2021): 34–41. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i3.12315.
Full textAbstract:
Актуальність проблеми функціональних гастроінтестинальних розладів (ФГР) не викликає сумнівів, оскільки переважна більшість патологічних станів, що виникають у дітей, мають саме функціональний характер. Мета – проаналізувати Римські критерії IV та сформувати сучасний алгоритм діагностики функціональних розладів кишечника у дітей на етапі первинної медичної допомоги. Матеріал і методи. У роботі застосовано інформаційний, бібліографічний та аналітичний методи у міжнародних медичних інформаційних електронних базах даних, що стосуються Римських критеріїв IV. Результати. Причиною виникнення ФГР не є біохімічні чи морфологічні порушення у роботі органів травлення, а переважно тимчасові розлади функціонування тих чи інших органів травної системи. У 2016 році були опубліковані Римські критерії IV, згідно з якими відбулося оновлення критеріїв на основі симптомів для діагностики дітей із ФГР. За даними оновленого перегляду для новонароджених та дітей раннього віку «правило трійки» для діагностики малюкових кольок було відмінене, при діагностиці функціонального запору було проведено розмежування між дітьми, які мають навички «охайності» (привчені до туалету), та тими, у кого ці навички відсутні. Для дітей та підлітків описані два нові ФГР – функціональна нудота та функціональне блювання, а також відмічено, що біль не повинен бути провідною скаргою при встановленні діагнозу функціональної диспепсії. Висновки. Аналіз засад Римських критеріїв IV дозволяє правильно інтерпретувати результати обстеження дитини та скласти план медичного спостереження за педіатричним пацієнтом для покращення якості його життя.
37
Dyachuk, M. D., T. S. Gruzieva, and G. V. Inshakova. "ОСОБЛИВОСТІ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ СТАРШИХ ВІКОВИХ ГРУП." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (November 15, 2019): 5–11. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10584.
Full textAbstract:
Мета: встановити сучасні особливості та тенденції здоров’я населення старших вікових груп для виявлення потреб та оптимізації надання медичної допомоги.
Матеріали і методи. При виконанні дослідження використано бібліографічний, медико-статистичний та інформаційно-аналітичний методи. Науковою базою дослідження був багатопрофільний заклад охорони здоров’я. Проаналізовано дані про захворюваність, поширеність хвороб, інвалідність, смертність населення віком 60 років і старше впродовж 2014–2018 рр.
Результати. Виявлено тенденції до збільшення поширеності хвороб серед населення літнього віку на 15,8 % та первинної захворюваності – на 18,2 %. Встановлено головні причини звернень до закладу охорони здоров’я та їх динаміку впродовж чотирирічного періоду. Збільшення звернень населення зумовлено зростанням частоти вперше виявлених захворювань нервової системи (на 204,5 %), кістково-м’язової системи (на 180,2 %), органів дихання (на 78,8 %) та сечостатевої системи (на 36,7 %), що потребує посилення профілактичних заходів та підвищення якості лікування. Комплексно оцінено позитивні та негативні зміни в стані здоров’я пацієнтів літнього віку, включаючи показники інвалідизації та смертності, на основі яких окреслено пріоритетні завдання з удосконалення медичного обслуговування пацієнтів старших вікових груп.
Висновки. Визначені особливості та тенденції стану здоров’я населення старших вікових груп, яких обслуговують в багатопрофільному закладі охорони здоров’я, є підґрунтям для з’ясування проблемних ситуацій, існуючих викликів, встановлення першочергових потреб та їх прогнозування на перспективу, пріоритизації завдань щодо удосконалення медичного обслуговування населення літнього віку.
38
Odynets, Yu V., A. F. Ruchko, and T. Yu Cherednikova. "Можливості моніторингу гострих бронхолегеневих захворювань у дітей на основі аналізу конденсату видихуваного повітря." CHILD`S HEALTH, no. 4.47 (July 5, 2013): 44–49. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.4.47.2013.89783.
Full textAbstract:
З метою підвищення якості лікувально-діагностичної допомоги дітям з ускладненими та затяжними негоспітальними пневмоніями обстежено 74 дитини віком від 6 до 18 років. Діагностика та лікування тематичних хворих проводилися відповідно до «Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"». Спеціальне дослідження — вивчення стану сурфактанту за рівнями ліпідів, їх перекисного окислення та антиоксидантного захисту у конденсаті видихуваного повітря дітей із пневмоніями. Вірогідно доведено, що ускладнені та затяжні форми пневмоній у дітей супроводжуються значним ушкодженням сурфактанту, що підтверджується змінами визначених у конденсаті видихуваного повітря показників ліпідів, їх перекисного окислення та антиоксидантного захисту: у гостру фазу легеневого запалення статистично значуще підвищувались показники загальних ліпідів, холестерину, дієнових кон’югат та малонового діальдегіду, каталази та супероксиддисмутази; вміст фосфоліпідів зменшувався. Ступінь указаних змін відповідає тяжкості запалення, наявності та характеру ускладнень (загальнотоксичних, гнійних), тривалості захворювання. Діагностовано субклінічну дисфункцію сурфактанту в періоді реконвалесценції, що підтверджує необхідність контролю стану бронхолегеневої системи, зокрема сурфактанту, на етапі реабілітації в амбулаторних умовах. Це спонукає до подальшого вивчення впливу сурфактант-протективної терапії на прогноз ускладнених та затяжних пневмоній у дітей.
39
Vylinskyi, Sviatoslav. "ПОЛІТИКА ФРН ЩОДО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В РЕГІОНІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 81–90. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-81-90.
Full textAbstract:
Мета дослідження – поглиблення наукових знань про особливості сучасної соціальної політики ФРН у країнах Центральної Азії, насамперед стосовно поширення німецьких стандартів у галузі охорони здоров’я, формування інститутів із гарантування прав на отримання медичної допомоги та покращення стану здоров’я населення. Ключовими питаннями, що розглядаються, виступають: 1) з’ясування ключових напрямів німецької політики в зазначеній галузі; 2) огляд провідних структур, залучених у просування німецьких стандартів у регіоні; 3) розгляд безпосередніх механізмів та інструментів з упровадження німецької політики в регіоні.
Зроблено висновок про те, що сучасна політика Німеччини в регіоні Центральної Азії в галузі охорони здоров’я має комплексний і системний характер. Це відображено в тому, що зусилля Німеччини в зазначеному регіоні концентруються одночасно на виконанні як стратегічних, так і тактичних завдань. У межах стратегічного кола завдань виступають: 1) зниження фінансових і географічних бар’єрів в отриманні населенням медичної допомоги; 2) поліпшення загальної якості державних послуг у сфері охорони здоров’я; 3) розв’язання складних епідеміологічних та демографічних проблем країн регіону. Завданнями тактичного плану для ФРН у регіоні Центральної Азії залишаються: 1) підтримка національних програм із реформування системи охорони здоров’я; 2) стимулювання регіонального обміну досвідом та інформацією про найкращу практику дій; 3) фінансування й кредитування національних ініціатив і проектів у галузі охорони здоров’я центральноазійських країн. Одночасно особливість німецької політики в регіоні відображається у двох притаманних їй рисах: 1) реалізації державного впливу у вигляді моделі державно-приватного партнерства, за якої безпосередніми виконавцями чи впроваджувачами німецьких проектів та програм на місцях виступають німецькі неурядові фінансові, громадські й технічні установи; 2) спрямованості на досягнення максимальної синергії між форматами двостороннього міжурядового співробітництва з питань охорони здоров’я та співробітництва сторін у глобальних цілях сталого розвитку.
40
Возняк, О. "Стандарти якості надання медичної допомоги та їх правові особливості з позиції розкриття медичних злочинів (На прикладі занять з дисципліни "Криміналістична хімія" для курсантів ЗВО системи МВС України)." Вища школа, no. 8 (181) (2019): 50–71.
Find full text
41
Babinets, L. S., and Yu Ya Kotsaba. "ФОРМУВАННЯ АЛГОРИТМУ АМБУЛАТОРНОГО ВЕДЕННЯ ПАЦІЄНТА З ІНФЕКЦІЄЮ СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ З УРАХУВАННЯМ ПОТРЕБ ПРОФІЛАКТИКИ МОЖЛИВИХ УСКЛАДНЕНЬ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 4 (January 28, 2020): 21–26. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10788.
Full textAbstract:
Висока розповсюдженість інфекцій сечовивідних шляхів (ІСШ), частий рецидивний характер, можливі ускладнення, зниження якості життя пацієнтів і значне медико-соціальне значення обумовлює важливість знання лікарями первинної медичної допомоги (ПМД) раціонального алгоритму ведення пацієнтів з вказаною патологією.
Мета – проаналізувати основні актуальні у клінічній практиці положення Європейського клінічного протоколу (Хорватія) з ведення пацієнтів з інфекціями сечовивідної системи, створеного на засадах доказовості, на прикладі профільного пацієнта.
Основна частина. Симптомна ІСШ лікується протимікробними препаратами. Безсимптомну інфекцію аналогічно лікують лише в випадках вагітності, еректильної дисфункції, в пацієнтів, які мають імунокомпроментацію або перенесли трансплантацію нирки. Однак є випадки ускладненої ІСШ. Антибіотик вибирають на основі досвіду з урахуванням національних рекомендацій, даних щодо бактеріальної резистентності, характеристик препарату (спектр його дії, ефективність, побічні ефекти, взаємодія з іншими лікарськими засобами, які приймає пацієнт, спосіб і частота введення, можлива алергія тощо) і положень медичного страхування, яке встановлює обмеження у призначенні антибіотиків.
Висновки. Неускладнені інфекції сечовивідних шляхів є одними з найчастіших бактеріальних інфекцій, через які пацієнти відвідують свого сімейного лікаря. Важливими симптомами та ознаками є полакіурія та дизурія, відчуття неповного спорожнення сечового міхура і поява крові у сечі. Можливі ускладнення: хронізація процесу, еректильна дисфункція тощо.
Найчастішим збудником інфекції є кишкова паличка. Ймовірність встановлення правильного діагнозу на основі лише клінічної картини і анамнезу висока, якщо клініка є типовою. Тому доцільно емпірично лікувати пацієнтів із цими характерними симптомами без будь-яких лабораторних аналізів сечі, дотримуючись вказівок ISKRA.
42
Чехлов, М. В., А. М. Рябоконь, Е. А. Столярчук, and Л. В. Булатова. "Мініінвазивні методики флебектомії в лікуванні варикозного розширення вен ніг за перфорантним типом." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, no. 1 (June 30, 2020): 140–47. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.140-147.
Full textAbstract:
Вступ. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок (ВРВНК) є однією з найпоширеніших судинних патологій серед населення планети, що вражає до 50% популяції розвинених і країн, що розвиваються. Спектр медичної допомоги при варикозній хворобі обмежений компресійною терапією і варіантами оперативного лікування, спрямованими на оклюзію неспроможних сегментів підшкірної венозної системи, що включають термодеструкцію, склерооблітерація, скарифікацію, лігування і, найчастіше, комбінацію різних методів). Необхідність поєднання різних методів диктується варіативністю калібру і конфігурації судинного русла і неефективністю кожного з методів окремо щодо комплексного порушення венозної гемодинаміки. Двома принципово відмінними сценаріями пошкодження венозної макроциркуляції є висхідний і нисхідний варіанти, за даними літератури, з приблизно рівним розподілом і частим поєднанням між собою. Традиційні методи хірургічного лікування варикозної розширення вен ніг мають ряд принципових особливостей в умовах перфорантного типу хвороби.
Мета дослідження. Порівняння ефективності та дослідження результатів використання мініінвазивих методик лікування у пацієнтів з хронічною венозною недостатністю, обумовленою варикозною хворобою нижніх кінцівок висхідного типу С2-6EpsAрPr класів. Дослідження динаміки якості життя пацієнтів з варикозною хворобою після проведеного комплексного лікування.
Матеріали та методи. Дослідження базується на результатах аналізу 214 клінічних випадків комбінованого хірургічного лікування пацієнтів з висхідною формою варикозної хвороби на базі Університетської клініки (УК) ОНМедУ за період 2015–2019. Загальна вибірка була розділена на три групи: 1 – перша: група, в якій виконана транслюмінальна оклюзія перфорантів із застосуванням торцевого світловоду – 158 пацієнтів; 2 – друга: група, в якій в використано пінну склерооблітерація – 20 пацієнтів; 3 – третя: група з 36 осіб, яким виконано 60 лігувань перфорантів. Динаміка якості життя досліджувалася за допомогою стандартних протоколів шкали клінічної тяжкості венозної недостатності (Venous Clinical Severity Scope – VCSS).
Результати досліджень та їх обговорення. Контроль лікування проводився за допомогою опитування та УЗ контролю апаратом інтраопераційно і через 7 днів, 1, 2, 6 місяців після операції. Як критерій якості проведеного втручання був обраний параметр повноти облітерації неспроможної перфорантної вени.
Для результатів 1 і 2 групи визначено статистично достовірну різницю (p <0,001) на користь результатів 2 групи.
Для результатів 1 і 3 групи підтверджена статистична значущість різниці (p <0,001) на користь результатів 3 групи.
Для результатів 2 і 3 групи розрахована статистична перевага для 3 групи (р <0,05).
За результатами загоєння трофічних виразок знайдена співставна ефективність досліджуваних способів лікування варикозної хвороби.
Висновки. Транслюмінальна оклюзія перфорантів є найбільш ефективним малоінвазивним методом лікування горизонтального венозного рефлюксу у пацієнтів із висхідним варіантом варикозного розширення вен ніг. Комплексний підхід з індивідуальною оцінкою морфологічних особливостей організму пацієнта і анатомічного варіанту конфігурації венозної мережі є запорукою успішної оклюзії джерел венозного рефлюксу.
Ключові слова: варикозна хвороба нижніх кінцівок, мініінвазиві методики лікування, хронічна венозна недостатність.
43
Мочульська, О. М. "ОСОБЛИВОСТІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ НА КАФЕДРІ ДИТЯЧИХ ХВОРОБ З ДИТЯЧОЮ ХІРУРГІЄЮ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ І. Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО МОЗ УКРАЇНИ (АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ АНКЕТУВАННЯ СТУДЕНТІВ)." Медична освіта, no. 2 (August 5, 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12168.
Full textAbstract:
Технології дистанційного навчання стали невід’ємною частиною освітнього процесу сучасного покоління викладачів і студентів, у тому числі у медичних вищих навчальних закладах України, за складних протипандемічних умов, що обумовило напрямок даного дослідження, а саме аналіз думки студентів медичних вузів щодо використання дистанційного навчання в умовах карантину під час пандемії COVID-19. Мета дослідження – проаналізувати результати анонімного он-лайн анкетування студентів 2–3 курсів медичного факультету ТНМУ щодо виправдання власних сподівань у відношенні до якості підготовки лікарів при дистанційному навчанні під час вивчення педіатричних дисциплін, що дозволить оцінити формат он-лайн викладання з позиції студентів. Для реалізації даної мети було проведено анонімне он-лайн анкетування вітчизняних студентів 2–3 курсів (n=42) медичного факультету ТНМУ за допомогою платформи Google Form. Аналіз та узагальнення результатів анонімного он-лайн анкетування констатували наявність різного рівня оцінювання (від 1 до 10 балів) такої складової, як виправдання власних сподівань щодо якості підготовки в дистанційному форматі, – інтерквартильний розподіл середньої становив 9,0 балів, але якість рівня покращення власних практичних компетенцій – лише 6,0 балів. Найчастішою пропозицією для покращення якості навчання, на думку студентів 2–3 курсів медичного факультету, є збільшення можливостей для відпрацювання практичних навичок та професійних компетенцій, які вивчаються. Переважна більшість студентів 2–3 курсів медичного факультету ТНМУ вважає позитивним досвідом навчання в дистанційному форматі, розцінюючи його як можливість для безперервнoгo саморозвитку та самостійного поглиблення теоретичної бази знань, вважаючи його зручним і доступним, індивідуалізованим, прозорим із можливістю незалежного оцінювання. Опитані студенти вважають, що дистанційна форма навчання при вивченні педіатричних дисциплін може бути адаптованим доповненням до аудиторної форми, але не як самостійна форма навчання, оскільки специфіка професії лікаря пов’язана з необхідністю засвоєння і вдосконалення практичних навичок та професійних компетенцій. Технології дистанційного навчання в системі вищої медичної освіти актуальні в наш час і повинні постійно вдосконалюватися, шляхом використання сучасних освітніх цифрових платформ, якісного методичного контентного наповнення web-ресурсів, запровадження ефективної системи контролю якості отриманих знань, щоб сприяти адаптації до нових реалій освітнього процесу та забезпечити високу якість освіти.
44
Shvets, A. V., O. V. Horishna, A. Yu Kikh, G. V. Ivantzova, O. O. Gorshkov, and O. V. Richka. "Особливості організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в країнах-членах та партнерах НАТО." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 4 (December 30, 2021): 26–39. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-026.
Full textAbstract:
Мета. Дослідити різні аспекти організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в країнах-членах та партнерах НАТО.
Матеріали та методи. З використанням методів системного, бібліосемантичного та ретроспективного аналізу вивчено наукові публікації щодо виявлення особливостей організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Для цього здійснено пошук доступних джерел інформації з 1995 по 2017 роки, які стосувались мети роботи та термінологічних фраз “Psycho-medical aid”, “Psycho-medical rehabilitation”, “Medical rehabilitation”, “Psychiatric rehabilitation”, “Psychological Rehabilitation”. На основі thoughtful-аналізу сучасних джерел інформації було узагальнено різні підходи до формування та підтримки належного рівня ментального здоров’я з метою розробки та удосконалення вітчизняних заходів медико-психологічної реабілітації військовослужбовців.
Результати. Виявлено особливості організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в ЗС США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Показано важливість науково-методичного забезпечення системи контролю бойового стресу армії США, яке забезпечують наукові центри з контролю бойового і військово-професійного стресу родів військ, а також провідні наукові університетські центри США. Найбільш активними учасниками дослідницьких програм з проблем ПТСР в США є Національний інститут психічного здоров’я (NIMH), Національний центр з проблем ПТСР (US Department of Veterans Affairs), Центр психологічного здоров’я Міноборони (DCEPH TBI DCoE), Військово-медичний університет (USUHS), Військовий інститут ім. Уолтера Ріда (WRAIR). Наголошено про необхідність впровадження сучасних інструментів скринінгу ефективності реабілітації (шкала Ренкіна, спеціальні комп’ютерні програми тощо) з урахуванням Міжнародної класифікації функціонування і обмеження життєдіяльності. Основною тенденцією щодо організації ефективної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців збройних сил країн Альянсу є впровадження відповідних тренінгових програм щодо підвищення рівня психологічної стійкості особового складу, розширення серед військовослужбовців знань про когнітивні, поведінкові та фізіологічні процеси в умовах бойової діяльності, нормалізацію реакції на стрес, забезпечення військовослужбовців ефективними копінг-стратегіями подолання стресу і надання допомоги командирам щодо підтримки та зміцнення психічного здоров’я підлеглих.
Висновки. Показано, що прояви як самого бойового і військово-професійного стресу, так і його дезадаптивних реакцій, а також умови їх виникнення не тільки підвищують ризики несприятливого перебігу бойових поранень, але й суттєво впливають на перебіг їх наслідків з боку психічного та фізичного здоров’я. Тому зазначений аспект організації медико-психологічної реабілітації за досвідом організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в збройних силах провідних країн-членів та партнерів НАТО є одним з принципових для впровадження в ЗС України. Потребують детального вивчення на практичному (натурному) рівні техніки психологічної допомоги на 1-му рівні (ешелоні), які за досвідом ЗС Великобританії, дозволяють суттєво зберегти психічне здоров’я військовослужбовців. Показано, що однією з важливих складових якісної реабілітації, є побудова ефективної комунікації між системою здійснення лікувально-евакуаційного процесу постраждалих від фізичних травм та поранень, орієнтованою на соматичні показання і критерії та елементами системи охорони психічного здоров’я військовослужбовців. Такий аспект є актуальним на всіх рівнях надання медичної допомоги. Назріла необхідність удосконалення державної системи комплексної реабілітації військовослужбовців, які беруть або брали участь в бойових діях та перенесли бойові та військово-професійні травми та поранення, а саме в частині, що стосується як програмних заходів, так і методів контролю ефективності та якості проведеної реабілітації. Це дозволить цілеспрямовано здійснювати заходи щодо забезпечення збереження фізичного і психічного здоров'я військовослужбовців, забезпечить профілактику ПСТР, буде сприяти підтримці готовності особового складу до виконання завдань за будь-яких змін обстановки.
45
Мінцер, О. П., Ю. В. Вороненко, Л. Ю. Бабінцева, С. І. Мохначов, А. Г. Габович, and О. О. Суханова. "ІНФОРМАТИКА ТА КІБЕРНЕТИКА : Уніфікована освітня програма в галузях знань 22 "Охорона здоров’я" та 09 "Біологія" (Частина 1)." Medical Informatics and Engineering, no. 3-4 (February 17, 2022): 39–95. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2021.3-4.12639.
Full textAbstract:
Концепція соціально-економічного розвитку завжди базується на науково-технічному прогресі, що передбачає підвищення якості підготовки та кваліфікації спеціалістів галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія» на базі сучасних досягнень науки та техніки. Революційним явищем кінця XX та початку ХХІ століття стало розроблення та широке впровадження інформаційно-комунікаціних технологій (ІКТ) і компьтерної техники. Сьогодні їх застосовують спеціалісти в усіх галузях народного господарства, зокрема охорони здоров'я. Зрозуміло, що нестача сучасних засобів обчислювальної техніки суттєво гальмує процес поліпшення надання медичної допомоги, не дає у повному обсязі використовувати досягнення науки в охороні здоров'я. Проте, ще більшою перепоною є недостатність комп'ютерної освіти у керівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ), лікарів, фармацевтів, біологів різних профілів, а також наукових, педагогічних і науково-педагогічних працівників системи освіти галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія», їх недостатня інформованість про можливості застосування інформаційних технологій (ІТ) у практичній діяльності. Зазначене й обумовило необхідність розроблення спеціальної уніфікованої освітньої програми в галузях знань 22 «Охорона здоров'я» та 09 «Біологія», що поєднані узагальненим об'єктом вивчення — людина з її психофізіологічними особливостями, здоров'я людини, здоров'я населення — та напрямами додипломної і післяди-пломної підготовки лікарів різних спеціальностей/ спеціалізацій, фармацевтів, педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (ЗВО) і факультетів удосконалення лікарів (ФУЛ), керівників закладів охорони здоров'я, наукових співробітників та інженерно-технічного складу обчислювальних центрів системи охорони здоров'я. Така програма й була розроблена кафедрою медичної інформатики Національного університету охорони здоров'я (НУОЗ) України імені П. Л. Шупика. Освітня програма виконана в форматі уніфікованої (як комплекс освітніх програм, об'єднаних змістом курсів), ураховує 35-річний досвід проведення занять різної спрямованості науково-педагогічними працівниками кафедри. Уніфікована освітня програма передбачає проведення циклів тематичного вдосконалення та навчальних дисциплін, що формуються з відповідних блоків курсів. Курси програми поділено на розділи, розділи на теми, для кожної з яких наведено перелік елементів. На основі уніфікованої освітньої програми розроблено навчальні плани циклів тематичного вдосконалення та робочі програми навчальних дисциплін, частина яких відноситься до професійно-тематичного типу й орієнтована на підготовку однорідних за спеціальністю та посадою контингентів слухачів: - лікарів-хірургів, анестезіологів, реаніматологів, функціональних діагностів, онкологів тощо, робота яких безпосередньо пов'язана з використанням обчислювальної техніки; - спеціалістів фізіологів, біохіміків, біологів, генетиків та інших біомедичних теоретичних напрямів; - керівників органів і закладів охорони здоров'я, лікарів-статистиків, інженерів, математиків, фармацевтів і фармакологів. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових документів розроблено нові робочі програми підготовки здобувачів вищої освіти для всіх форм навчання. Враховуючи надзвичайну важливість підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої медичної освіти, в запропонованій уніфікованій освітній програмі значна увага приділяється циклам тематичного вдосконалення для цих контингентів слухачів. Зокрема, виділено цикли базової та цикли повторної підготовки НПП. Важливим уявляється підвищення кваліфікації наукових співробітників. Тому до уніфікованої освітньої програми включено цикли тематичного вдосконалення для наукових співробітників, що відрізняються поглибленим вивченням питань аналізу й оброблення медичної інформації, доказової медицини тощо. Частина циклів відноситься до проблемно-цільового типу й орієнтована на навчання слухачів із вирішення складних пріоритетних міжвідомчих питань охорони здоров'я. Склад слухачів таких циклів досить різноманітний і визначається залежно від специфіки розроблюваної проблеми: це і лікарі-статистики, організатори охорони здоров'я, наукові співробітники, НПП ЗВО та ФУЛів, математики та інженери, які працюють в системі охорони здоров'я. Не дивлячись на те, що технологія організації та проведення професійно-тематичних і проблемно-цільових циклів суттєво відрізняється, загальною залишається орієнтація на активні форми навчання. Передбачено різні форми проведення занять на навчальних циклах і дисциплінах, включених до уніфікованої освітньої програми, а саме: очна, очно-заочна, дистанційна, що включає попередню підготовку/самостійну роботу, потім і очну сесію, а також самостійне навчання та навчання на робочому місці. Зміст інформації, що повинна бути надана на навчальних циклах і дисциплінах, позначено набором елементів. За будь-яких форм і видів навчання обов'язковим перед початком занять є визначення базисних знань осіб, які навчаються. В процесі навчання проводиться етапний і заключний контролі знань, результати яких повинні бути використані для коригування навчальних планів наступних циклів і дисциплін. При необхідності, за згодою завідувача кафедри, навчальні/ робочі програми можуть бути скориговані в межах 15-20 % від загального обсягу часу навчання.Певні курси та модулі навчальних/робочих програм можуть бути використані при складанні навчальних програм для безперервного професійного розвитку.
46
Klygunenko, O. M., V. V. Yekhalov, O. V. Kravets, V. A. Sedinkin, and G. S. Barkov. "Роль медичних стандартів у післядипломному навчанні за фахом «медицина невідкладних станів»." EMERGENCY MEDICINE, no. 6.53 (October 1, 2013): 188–90. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.53.2013.88733.
Full textAbstract:
Важливим напрямком підвищення якості медичної допомоги є стандартизація медичної практики та її організація. Впровадження клінічних протоколів у повсякденну практику дозволяє вибрати оптимальні технології профілактики, діагностики, лікування та реабілітації для конкретного пацієнта. Стандартизація невідкладної медичної допомоги відіграє значну роль у формуванні лікаря-спеціаліста. Після оволодіння певною темою стандарти-рекомендації можуть з успіхом бути використані як елемент контролю якості професійної підготовки фахівця.
47
Khaniukov, O. O., Ye D. Yehudina, M. H. Hetman, and O. S. Kalashnykova. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СИМУЛЯЦІЙНОГО ТРЕНІНГУ НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 6 КУРСУ ПРИ ВИВЧЕННІ ДИСЦИПЛІНИ “ВНУТРІШНЯ МЕДИЦИНА” (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНИЙ ДОСВІД)." Медична освіта, no. 1 (April 19, 2019): 124–30. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.9282.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз, узагальнення існуючих точок зору в системі освіти, які торкаються питання про необхідність, ефективність та особливості використання симуляційних програм навчання студентів-медиків.
Основна частина. Проведено огляд сучасної літератури по впровадженню симуляційних методів навчання в медичній освіті. Симуляційне навчання є одним з ефективних способів навчитися керувати помилками. Симуляційне навчання дозволяє навчатися працювати відповідно до сучасних алгоритмів діагностики та надання невідкладної допомоги, виробити командну взаємодію та координацію, підвищити рівень виконання складних медичних маніпуляцій та оцінити ефективність власних дій. Зокрема, в ДЗ “ДМА МОЗ України” на кафедрі внутрішньої медицини 3 розроблена методика імітаційного навчання із залученням співробітників ВНЗ в якості стандартизованих пацієнтів для моделювання клінічних ситуацій диференціації та надання допомоги при різних невідкладних станах.
Висновки. На наш погляд, дана імплементація симуляційного тренінгу є цінним інструментом вдосконалення професійних навичок студентів медичних вузів. Елементи даної методики застосовні на різних етапах освітньої діяльності: не тільки при відпрацюванні навичок невідкладної допомоги, а також при проведенні підсумкової атестації студентів 6 курсу.
48
Vakhnenko, O. M. "Світові моделі надання медичної стоматологічної допомоги." Oral and General Health 2, no. 4 (February 3, 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.22141/ogh.2.4.2021.251147.
Full textAbstract:
У статті поданий аналіз організаційних та фінансових моделей надання стоматологічної допомоги в країнах далекого зарубіжжя та СНД. Надаються параметри фінансування різних моделей стоматологічної допомоги та доступність цього виду медичної допомоги для населення. Досвід багатьох країн світу свідчить про те, що при переході держави на ринкову економіку існуюча система охорони здоров’я зазнає докорінного реформування. Населення в цей період відчуває значні труднощі в отриманні медичної допомоги. Україна має вибудувати свою систему надання медичної стоматологічної допомоги з огляду на світовий досвід.
49
Trichleb, V. I., and G. V. Osyodlo. "COVID-19. НАЙАКТУАЛЬНІША ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ." Ukrainian Journal of Military Medicine 1, no. 1 (March 23, 2020): 5–24. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.1(1)-005.
Full textAbstract:
Вступ. На сьогодні, детальної інформації щодо інфікування військовослужбовців у доступних джерелах немає. В той же час є інформація щодо можливого інфікування великої кількості військових, особливо тих, які знаходяться в умовах обмеженого простору. Актуальність даної інфекції для військових полягає і в тому, що під час призову на військову службу, при поверненні з відряджень і відпусток, дані категорії осіб (особливо які знаходяться в інкубаційному періоді або є безсимптомними) можуть занести nCoV 2019 у підрозділ та викликати спалах.
Мета роботи − вивчення та узагальнення досвіду фахівців з різних країн щодо актуальних питань захворювання COVID-19.
Матеріали та методи. За допомогою історичного, бібліосемантичного і порівняльного аналізу та системного підходу проведено узагальнення даних літератури стосовно етіологічних, епідеміологічних, клінічних і діагностичних аспектів нової коронавірусної інфекції, структури і частоти ускладнень.
Результати дослідження. У статті представлений огляд літератури з відображенням актуальності, етіології, епідеміології, клінічних проявів, діагностичних критеріїв COVID-19 та можливих ускладнень, які розвиваються при захворюванні з такою частотою: пневмонія (15,7-100%), ГРДС (3-90%), ураження серця (міокардит та ін.), аритмія, токсичний гепатит (4-53%), реактивний панкреатит, тромбоз глибоких вен, тромбоемболія (до 31%), коагулопатія (до 38%), анемія (до 15%), гостре ураження нирок з розвитком гострої ниркової недостатності (3-8%), сепсис, септичний шок (4-8%), поліорганна недостатність, отит, синусит, бронхіт, неврологічні ускладнення (36,4-45,5%), гостре цереброваскулярне захворювання, інсульт, порушення свідомості, атаксія, судоми, невралгія, травмування скелетних м’язів, енцефалопатія, периферійна полінейропатія, вторинна бактеріальна інфекція (6-10%), бактеріємія, грибкова суперінфекція, викидень (у 2%), внутрішньоутробне обмеження росту (у 10%), передчасні пологи (у 39%).
Висновки. У хворих із COVID-19 можуть розвиватися найрізноманітніші ускладнення, серед яких пневмонія, ГРДС, коагулопатія, тромбоемболія, ураження печінки. Тому у хворих зі швидким клінічним погіршенням слід виключати, крім розвитку ГРДС і легеневу тромбоемболію, в діагностиці якої важливу роль відіграють КТ-легенева ангіографія та додаткові лабораторні тести для дослідження системи коагуляції/антикоагуляції крові. Під час епідемічного періоду COVID-19, при обстеженні пацієнтів з неврологічними та іншими проявами, лікарі повинні розглядати інфекцію SARS-CoV-2 у якості диференційного діагнозу задля уникнення відстроченого чи помилкового діагнозу, запобігання передачі, попередження летальних наслідків, особливо, при важкому її перебіг. Нова коронавірусна інфекція яскраво висвітлила проблеми, що можуть раптово і одночасно виникати в багатьох країнах світу, коли з’являються нові інфекції, особливо, у випадках нехтування елементарними заходами профілактики. COVID-19 продемонструвала, яку колосальну шкоду може принести економіці різних країн спалах інфекції протягом короткого часу. З урахуванням нових інфекцій, необхідно докорінно переглянути ставлення до профілактичної медицини, біобезпеки країни, інфекційних хвороб та організації надання медичної допомоги при інфекційних захворюваннях.
50
Korolenko, V. V., T. S. Gruzieva, and H. V. Inshakova. "АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ З УРАХУВАННЯМ ДУМКИ ПАЦІЄНТІВ ТА МЕНЕДЖЕРІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 4 (March 19, 2021): 34–42. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.4.11907.
Full textAbstract:
Мета: оцінити сучасний стан та проблеми надання дерматовенерологічної допомоги з позиції пацієнтів та менеджерів охорони здоров’я. Матеріали і методи. Застосовано бібліографічний, медико-статистичний, соціологічний методи. Науковою базою стали дані наукової літератури, дані власних соціологічних досліджень з вивчення думки пацієнтів та менеджерів охорони здоров’я щодо якості та доступності дерматовенерологічної допомоги. Результати. Соціологічним дослідженням встановлено проблеми доступності та якості дерматологічної допо-моги. Понад третина пацієнтів оцінила як недостатню територіальну (34,6±2,1 на 100 опитаних) та фінансову (31,3±2,0) доступність дерматовенерологічної допомоги, як низьку – 13,3±1,5 та 28,5±2,0 відповідно. Якість допомоги вважали недостатньою 27,3±2,0 на 100 респондентів. Виявлено причини проблем і шляхи підвищення доступності та якості дерматологічної допомоги, у тому числі удосконалення організації обслуговування, запровадження електронної охорони здоров’я, поліпшення ресурсного забезпечення, комунікації. Менеджери охорони здоров’я вказали на причини недостатньої ефективності дерматовенерологічної допомоги, у тому числі недостатнє медичне оснащення (71,9±3,9) та інформаційне забезпечення (40,7±4,2), брак комп’ютерного обладнання (57,8±4,3), незадовільну координацію діяльності з колегами, допоміжними підрозділами, брак міжгалузевої взаємодії, відсутність мотиваційних важелів тощо. Виявлено потребу в запровадженні дистанційних технологій – телемедицини, мобільної медицини, а також в поширенні практики використання цифрової дерматоскопії, ультразвукової діагностики шкіри, патогістології шкіри, лазерних та радіохвильових апаратних технологій лікування. Підтверджено думку пацієнтів та менеджерів охорони здоров’я про негативний вплив пандемії COVID-19 на доступність і якість медичних послуг. Висновки. Вивчення думки пацієнтів та менеджерів охорони здоров’я стосовно сучасного стану дерматовенерологічної служби, кадрового потенціалу, доступності та якості її послуг дозволило виявити низку організаційно-управлінських проблем та визначити пріоритети діяльності з подальшої розбудови системи дерматовенерологічної допомоги населенню за умов реформування охорони здоров’я, обґрунтувати концептуальні засади побудови її удосконаленої функціонально-організаційної моделі.