Journal articles on the topic 'Система символічна'

Мета дослідження – встановити символічні конотації окремих літерних знаків французької мови, представити основні символи та концепти, які становлять образно-поняттєву систему ініціалей французької картини світу, визначити семантичне співвідношення між літерою французького алфавіту і цифрою, розкрити філософсько-символічний аспект алфавітної системи французького письма. Об’єкт дослідження – літерні знаки французької писемної мови; предмет – символічні, метафоричні, ідеографічні особливості літер сучасного французького письма. Встановлення символічного значення літер французького алфавіту має за основу конструктивний метод, який допоміг визначити елементарні складники літерних знаків, а також виявити зв’язки між ними; структурний – для встановлення поняттєвої структури орфограм шляхом вивчення лексико-семантичних полів із тими чи тими ініціалями; семантико-когнітивний – для виявлення й опису відповідних концептів, закладених у літерному знаку, а також графонімічний аналіз, використаний для з’ясування місця й ролі кожної окремої літери в лінійній системі алфавіту. Наукова новизна полягає в тому, що вперше встановлена образно-поняттєва система ініціалей французького алфавіту, що містять біблійні символи, символи природи, архетипні символи, символи почуттів тощо, уперше описані характеристики літер як геометричних форм та як числові відповідники, які всередині системи відображають універсальні метафоричні поняття. У статті доведено, що літерний знак – це певний візуальний образ, співвідносний із певними філософськими поняттями та концептами, що французька орфографіка є символічною системою, яка забезпечує універсалізацію та кодифікацію повідомлень і передбачає знання механізмів реалізації цих процесів.

У статті розглядається концепт маніхейського фармакону як окремої філософської концепції. Маніхейське вчення в сучасній академічній традиції розглядається виключно з позиції релігієзнавчого вивчення. Проте символічна структура маніхейських трактатів, простір метафори, принципово відрізняється від європейської метафізики. Основним принципом існування маніхейства як системи знань є образність і гра смислів. У європейській метафізиці ці поняття позбавлені філософського авторитету, тоді як для східної традиції це основний маркер філософського дискурсу. Це навмисна "втеча від грецького логосу", представлена в інших формах філософування і конструювання реальності. У статті проаналізовано сферу розбіжностей між класичною філософською традицією епохи еллінізму та принципом формування "етичної фізики" у маніхейській традиції. Головною особливістю цієї системи є принцип мерехтливої реальності, прихованої за системою дуальних опозицій. Таким чином, вся філософська система являє собою простір гри і фармакону, спрямованого на зняття стану дифферансу і набуття початкової цілісності. Контакт зі світом істини – маніхейська фармакологія. Вона є лікувальною для тих, хто звертається до неї через вчителя, і руйнівною для тих, хто контактує до неї особисто. Взаємодія зі світом розсіювання – це гра, поняття, дискредитоване у європейській метафізиці. Сприйняття чи несприйняття фармакону, слідування за вчителем чи отримання "радості від життя" – це мультифункціональна гра. Це "розгадування" або розпізнавання справжньої сутності буття схоже на читання маніхейських трактатів, коли читач змушений розгадувати стромати автора.

Статтю присвячено теоретичному аналізу феномену індивідуального еротичного коду особистості, визначенню його сутнісних ознак і взаємозв’язків із представленими у наукових доробках пошуками дослідників. Представлено вектори осмислення проблематики індивідуального еротичного коду особистості та надано його визначення. Визначено спільні та відмінні ознаки понять індивідуального еротичного коду особистості та понять культурного й еротичного коду людини, сексуальних сценаріїв і ставлення до власної тілесності. На основі узагальнення теоретичних джерел виявлено систему джерел формування індивідуального еротичного коду особистості, до яких ми відносимо культурні коди; вплив різних сфер соціалізації особистості; індивідуальний досвід людини; засвоєні зразки сімейної взаємодії; системи індивідуального трансформування кодів. Представлено систему засобів формування індивідуального еротичного коду особистості, до якої ми відносимо культурні ритуали; вплив мас-медіа; живе спілкування із представниками культурних традицій і норм; становлення канонів тілесності; символічні образи творчості. Узагальнено, що система засобів формування індивідуального еротичного коду людини відображає типові способи засвоєння культурологічної інформації, процес інкультурації особистості, засвоєння нею культурного досвіду та формування індивідуального еротичного коду на цій основі як результату. Система виявлених джерел і засобів формування індивідуального еротичного коду демонструє єдність культурних кодів особистості із її засвоєнням культурних ритуалів і символічних образів творчості, що також засвоюються засобами мас-медіа та спілкування з носіями культури. Вплив сфер соціалізації на формування індивідуального еротичного коду позначено як пов’язаний із впливом мас-медіа як транслятором цінностей культури певного часу, проте, істотно, що дане джерело пов’язане і з спілкуванням з носіями культури, і з ритуалами, і з образами творчості.

Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення. Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування. Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей. Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті. Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців. Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.

Мета. У статті розглянуто роль «імператора» і «міста-столиці» у конструюванні символічної структури роману Салмана Рушді «Флорентійська чарівниця». Дослідницька методика. Особливості моделювання топосу в романі Рушді означено на основі концепції хронотопу Михайла Бахтіна. У статті також використано ідеї П’єра Бурдьє, Мішеля Фуко і Ґі Дебора щодо міста як певної соціальної струк­тури, для розвитку якої важливі виконання ритуалів. Результати. Місто в романі «Флорентійська чарівниця» проаналізовано як соціальну структуру і символічну систему, яка провокує ієрархічні зв’язки, що вибудовуються у межах конкретного топосу «міста-столиці». Ієрархія столиці як «капіталу» імперії найяскравіше відображена в імператорському палаці: імператор є хранителем капіталу і тим, хто розподіляє «блага». Проте поява дзеркальних образів-двійників із суміжними функціями приводить до кризи розрізнення і домінування ототожнення, а відтак руйнування цілісності соціальної системи. Наукова новизна. Твори Рушді здебільшого розглядають крізь призму мультикультуралізму, дослі­джуючи проблеми взаємин рідної та чужої культур, а також способи поєднання історичного факту і художнього вимислу, проте у цій науковій розвідці важливим було розробити інший вектор дослідження, що дозволяє розкрити приховані смисли авторського художнього світу. Практичне значення. Матеріал статті може бути використаний при подальшому вивченні творчості Рушді і новітньої британської літератури.

У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.

У представленій статті автором аналізуються категорії Символічне, Реальне, Уявне психоаналітичної теорії Жака Лана у проекції на мовну проблематику. Дослідження проблематики мовної ідентичності як Символічного, Реального та Уявного у сучасному соціально­гуманітарному пізнанні зумовлено тим, що взаємодія між Реальним, Уявним та Символічним має значний вплив на формування ідентичності. Причому цей вплив можна визначити і як щодо людини як суб’єкта мовної поведінки, і як щодо мовних феноменів. У статті пропонується аналіз робіт вітчизняних і закордонних філософів та соціологів, які досліджували цю тематику, зокрема вивчали функціонування уявного та символічного в системі соціальних та політичних відносин, в соціальній структурі та в структурі мови. Однак соціологічний аналіз категорії Символічне, Реальне, Уявне у проекції на мовну проблематику не був представлений у роботах дослідників, тому метою роботи є здійснення інтерпретації мовної ідентичності як Символічного, Реального та Уявного у сучасному соціально­гуманітарному пізнанні в контексті наукових доробок таких дослідників, як П. Бурдьє, Е. Гіденс, Ф. де Соссюр, П. Бергер, Т. Лукман, Дж.Г. Мід. У статті запропоновано інтерпретацію мовної ідентичності як Символічного, Реального та Уявного у сучасному соціально­гуманітарному пізнанні, яка дозволяє описати мовну ідентичність як таку, що засвоюється індивідом за допомогою оцінок, застосовується для побудови власної картини світу за допомогою символів та відтворюється за допомогою поведінки, структурованої уявними категоріями. Незважаючи на існування множини варіантів інтерпретації мовної ідентичності проекція категорій Символічне, Реальне та Уявне на мовну проблематику може стати новаторським підходом у дослідженні мовних феноменів, адже дозволяє змістити акценти з стандартизованих методик на рефлексивні з метою виявлення глибинних сенсів та кодів досліджуваного явища, феномена, процесу.

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти діяльності віртуальних університетів у європейському освітньому просторі. Досліджено історичну ретроспективу розвитку технологій відкритого й дистанційного навчання в європейських країнах. Проаналізовано роль комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у розвитку університетської освіти. Підкреслено, що віртуальна освіта сприяє розвитку якісно нового за змістовими характеристиками спілкування, у контексті якого формується символічний образ сучасної особистості. З’ясовано, що віртуальний університет – це корпоративний навчальний центр, некомерційна державна освітня установа, яка функціонує з метою забезпечення багатовекторної, багатонаціональної та міжнародної навчальної співпраці на основі дистанційного навчання. Це надає можливість студентам отримати освітній досвід та відповідну підтримку частково або повністю онлайн. Проаналізовано напрями використання систем віртуальної освіти в міжнародній практиці. Наведено приклади діяльності навчальних закладів, яка ґрунтується: на використанні інтернет-технологій, інтернет-ресурсів як внутрішнього комунікаційного середовища, поєднанні традиційних форм навчання з технологічними інтернет-нововведеннями. Підкреслено, що в умовах ефективного здійснення та поширення в розвинених країнах світу віртуалізації системи навчання розпочато діяльність щодо створення віртуальних університетів в Україні. Зроблено висновок, що інформаційне суспільство забезпечує активізацію ресурсів, які були незалежні від попередньої соціокультурної парадигми, що вимагає переходу до віртуального способу передачі, освіти, зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності. Суб’єктивна потреба у віртуальних способах передавання, інтеріоризації,використання та зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності, включно й сфері освіти, визначається необхідністю технічної інтеграції або диференціації концептуального і технологічного моделювання діяльності людини. Ці процеси своєю чергою уможливлюють реалізацію дій і явищ мікро- і макросвіту у великому діапазоні реального часу й простору, сприяють віртуалізації культури і вираженню в образно-символічній формі норм, ідеалів, цінностей.

На початку ХХ ст. у Карпатському регіоні склалася система масового громадського медичного просвітництва, що охоплювало всі напрями системи медичної опіки (санітарно-гігієнічний сегмент, здоров’язбереження та тіловиховання, рух тверезості тощо), яка постійно еволюціонувала та вдосконалювалася. Означені напрями праці були реальним внеском у збереження генофонду українського народу. Створена система лікувально-профілактичних (диспансери, амбулаторії, шпиталі, лабораторії) та консультативних («порадні») закладів засвідчила важливість організації суспільної медичної опіки українців, тут могли отримати безкоштовну (чи за символічну оплату) найменш незахищені (та найбільш вразливі до соціальних катаклізмів) верстви українства (діти, учасники національно-визвольних змагань українців, інваліди, удовиці, сироти, селянство, українське вчительство, студентство та ін.). Складником філософії здоров’язбереження українства була ідея тіловиховання. Ефективним засобом і формою здоров’язбереження в Галичині стало оздоровлення дітей та дорослих за умов гірської місцевості в «оселях», «півоселях», «живцях» та інших суспільних закладах, що виконували оздоровчі й лікувальні функції. Українські громадські (зазвичай станові) товариства вагомо спричинилися до організації відпочинку для своїх членів, а також забезпечення оздоровлення (зазвичай міських дітей) у Карпатах.

Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісно­повсякденного та культурно­ціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісно­смислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійно­космологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середо­вища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісно­смислових, фокусно­інституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим.

Автори моделюють вплив символів у політичному просторі на зміну його стану. Розкриваються методологічні підходи до розуміння політичної реальності, яка постійно перебуває під тиском навантаження символів. Показаний нерозривний зв’язок функціонування символів у внутрішній політиці та міжнародних відносинах. Неконгруентні символи взаємодіючих політичних систем породжують політичну нестабільність, що є поширеним явищем в умовах сучасних міжнародних відносин. Розглянуто нові технології втілення символів у свідомість середовища політичних систем. Підкреслено, що успішність проникнення символів у свідомість залежить від конгруентності їх змісту соціокультурним стереотипам. Адже символи несуть в собі певні аксіологічні коди, які, дешифруючись, сприймаються в свідомості як свої/чужі, добре/погано. Залучено синергетичну теорію для пояснення сутності впливу символіки на політичну стабільність в умовах авторитаризму та сучасних політій.

У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних підходів до формування освітнього простору. Освітній простір – це складна система, що розвивається, це динамічна єдність суб’єктів освітнього процесу і їх відносин. Освітній простір містить у собі: просторово-семантичний компонент (архітектурно-естетичну організацію життєвого простору учнів (архітектура шкільних будинків, організація класної кімнати, дизайн інтер’єру і т. п.); символічний простір школи (різні символи, настінна інформація і т. п.); змістовно-методичний компонент (концепції навчання, виховання, навчальні програми, плани, підручники і т. п.); форми й методи організації освіти; комунікаційно-організаційний компонент. З’ясовано, що у зв’язку зі зміною змісту освіти змінюється підхід до формування освітнього простору й форма його організації. У педагогіці підхід є системотворчою категорією, що визначає процесуальну закономірність компонентів освітньої системи, а також є способом розгляду педагогічної діяльності. Як особлива наукова категорія підхід уважається основою формування не тільки будь-якої педагогічної теорії, але й практики: саме підхід лежить в основі формування принципів і методів навчання, виховання, освіти. На практиці від правильного розуміння сутності підходу залежить точне визначення його місця й ролі серед інших феноменів педагогічної діяльності, таких, як мета, принцип, форма, метод, прийом. Схарактеризовано основні педагогічні підходи до визначення сутності освітнього простору, як-то: культурно-гуманістичний (Н. Щиголєва); системно-цілісний (Г. Сєріков); ментально-емоційний (Р. Еверман, Ю. Копиленко й ін.); особистісно-розвивальний (J. Sechrest, J. L. Parker); соціально-географічний (В. Кінєльов, О. Сошнєва); дистанційний (A. W. Bates, T. Evans, J. E. Lee й ін.); локально-постерний (Л. Санкін, M. Cesaronі, E. Kopachkov), просторовий (Р. Пономарьов), коадаптаційний підхід (Л. Іванова). Доведено, що відмінностями між зазначеними підходами є: визначення сутності, основного ядра освітнього простору; розуміння місця освітнього середовища і його ролі, ієрархії структурних компонентів, механізмів формування освітнього простору, ролі педагога (від активного учасника до посередника).

Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з Урядом та Парламентом, які закріплено в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах. Наукова новизна полягає у визначенні особливостей конституційного статусу Президента Угорщини, його місця та ролі в системі державної влади, а також вивчення можливості використання позитивного досвіду для розвитку української державності. Висновки. Загальний принцип функціонування інституту президентства в системі державної влади Республіки Угорщина полягає в тому, що інститут президента є нейтральною владою поза трьох гілок влади. Роль Президента Угорщини як політичної противаги полягає не в тому, щоб приймати рішення, а в тому, щоб привернути увагу до обставин, таким чином протидіючи гілкам влади. Президент не має владних повноважень, згідно з Конституцією він виражає національну єдність і стоїть на охороні демократичного функціонування державного апарату. Виконання функцій «охорони» та «єдності нації» вимагає демонстрації Президентом своїх суб’єктивних цінностей. Президент Республіки виконує інтегративну функцію, що надає голові держави символічну роль у втіленні конституційного ладу цінностей. Державні збори Угорщини є повновладним органом, що обирають Президента та формують політично відповідальний перед ними Уряд. Вирішальна роль Прем’єр-міністра в блоці законодавчої і виконавчої влади надає йому статус особи публічного права, що складає конституційну основу статусного мандата задля визначення загального напрямку державної політики в рамках урядової програми. Досвід Угорщини має важливе значення для забезпечення належного державного функціонування та розвитку України як парламентсько-президентської республіки. Система забезпечення розподілу владних повноважень потребує від української влади ще більшої уваги, ніж в Угорщині. Якщо у наших сусідів мова йде про вже створений лад у цій царині, то в Україні тривають процеси становлення правової держави.

У статті аналізуються політико-правові аспекти функціонування інституту президенства України в системі вищих органів державної влади. Визначено, що якість діяльності Глави держави залежить від конституційно встановлених повноважень, нормативно закріплених прав та обов’язків, а також індивідуальності особи, що займає посаду Президента. Методологічною основою дослідження стало використання історичного методу, що дозволило виявити чинники, які вплинули на зміни форми правління України в період незалежності, порівняльного методу для визначення зміни рівня довіри до Президентів України на початку їхньої каденції, через рік та в рік переобрання, а системний метод допоміг визначити перспективи розвитку інституту президентства в Україні, враховуючи обрану модель парламентарної республіки.Доведено, що соціально-політичне сприйняття українців, надмірна індивідуалізація та патерналізм по відношенню до посади Президента України прямо впливають на розподіл влади в країні, концентруючи її в одних руках. У результаті аналізу вдалося визначити механізми, які можуть Україні допомогти уникнути процесів, пов’язаних з узурпацією влади, акумулюванням повноважень в одному центрі прийняття рішень на сучасному етапі демократизації: чіткий конституційний розподіл повноважень, зниження політичної залежності правоохоронної системи від Головнокомандувача, викорінення «імунітету до корупції» українців, збереження незалежності ЗМІ й вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку держави.Майбутнє Інституту президенства в Україні за парламентарної республіки буде мати символічний характер, обмежені повноваження та низьку політичну цікавість громадян, що позитивно вплине на здатність українців до свідомого й раціонального вибору представників, розвитку ідеологічної багатопартійності, формуванню стабільного та послідовного колегіального Кабінету Міністрів та відповідального Прем’єр-міністра, що реалізовуватиме програму Парламенту та нестиме відповідальність перед ним.

Статтю присвячено дослідженню порівнянь як специфічної ознаки художнього мовлення В. Стуса на матеріалі збірки поезій «Палімпсести». З’ясовано, що індивідуально-авторська мовна картина світу репрезентує життя ключовими концептами, які виявляються через систему порівнянь та відкривають підсвідомість художника слова, що бачить буденну реальність в неповторних образах, вмотивованих історією, літературою, релігією, національною культурою загалом. Доведено, що ці складові світобачення поета набувають символічного звучання, розподіляють життя для нього на світ і темряву, спокій і боротьбу, рідне й чуже, відчуття теплих спогадів минулого та повної безвиході сьогодення й майбутнього. Декодовано символічний зміст основних архетипів культурологічного контексту творів автора.

В останні роки минулого тисячоліття провідні світові держави перейшли рубіж, що символічно розділяє «вік енергетики» і «століття інформатики». Це супроводжувалося глобальним переобладнанням всіх галузей комп’ютерними та телекомунікаційними системами і вимагало величезних капіталовкладень – у тому числі в розробку програмних засобів різного призначення для автоматизації інженерної та управлінської діяльності. За висновком Національного наукового фонду США, впровадження систем САПР в різні сфери інженерної діяльності має більший потенціал підвищення продуктивності праці, ніж усі відомі технічні нововведення з часів відкриття електрики. Процес історичний, хоча сучасникам і сьогодні непросто усвідомлювати глибину та значення змін, що відбуваються на їхніх очах [1].Інформаційні технології відносяться до так званих «високих технологій», що є однією з найважливіших і найбільш наукоємних ланок науково-технічної революції на сучасному етапі. Бачимо, що серед найбільш успішних світових компаній розробники програмного забезпечення знаходяться на чільному місці.Будь-яка технологічна перебудова промисловості безперспективна, якщо вона не забезпечена відповідними кадрами. У зв’язку з цим необхідно оцінити якість випускників наших навчальних закладів, їх відповідність сучасним реаліям і зарубіжним стандартам. Наприклад, в [1] наведені експрес-зіставлення студентів інженерно-будівельного факультету Санкт-Петербурзького будівельного університету з тими, які щорічно проходять навчання в міжнародній школі в Норвегії. Виявилося, що в порівнянні із закордонними однолітками наші студенти володіють великим обсягом фундаментальних знань, мають більший інженерний кругозір, але поступаються у вирішенні практичних інженерних завдань. На жаль, наша освіта дає застарілі технології застосування знань. Наш випускник може розрахувати будівельну конструкцію, але буде це робити вручну і досить довго. А його закордонний колега, що володіє відповідними програмними засобами, зробить розрахунки набагато швидше і, крім того, зможе оптимізувати сортамент металопрокату, видати необхідні специфікації та робочі креслення. Звичайно, такий фахівець більш цінний і для нашої промисловості. Аналогічні дослідження, напевне, необхідно було б виконати і для галузі вітчизняної профтехосвіти.Формування фахівця, здатного ефективно працювати в XXI столітті, має здійснюватися шляхом насичення навчальних планів інформаційно-технологічними компонентами і розвитку перепідготовки кадрів. Отже, потрібно переглядати зміст і склад загальних та спеціалізованих дисциплін. Необхідно звернути особливу увагу на підготовку фахівців для проектних організацій, які найбільш насичені інформаційними технологіями, зокрема автоматизованими системами проектування (САПР). Ці досить вартісні комп’ютерні програми сьогодні встановлені на кожному робочому місці проектувальника.Якщо звернутися за досвідом до сусідньої країни, то можна констатувати, що в Російській Федерації вже зробили істотні кроки в реформуванні підготовки фахівців, починаючи з загальноосвітньої школи. Ще в 1992 році компанія АСКОН випустила версію САПР КОМПАС, призначену для навчання школярів. У 2008 році навчальна САПР КОМПАС-3D LT, поступила в школи Росії у складі Стандартного базового пакета програмного забезпечення в рамках пріоритетного національного проекту «Освіта». Ця навчальна САПР отримала широке поширення в школах і використовується в рамках курсів інформатики, креслення, геометрії. Під керівництвом професора КДПІ О. О. Богуславського розроблена методика викладання в програмно-методичному комплексі «Освітня система на базі КОМПАС-3D LT». В рамках Міжнародного проекту «Мережева школа ІКТ» працює секція «Комп’ютерне креслення в середовищі САПР КОМПАС», учасники якої є навіть з України. Організатор проекту – Академія підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки працівників освіти РФ.В Україні тільки розпочинаються роботи в цьому напрямку.За ініціативи Асоціації проектних організацій України та Рішення науково-технічної ради Міністерства регіонального розвитку та будівництва створена перша вітчизняна система автоматизованого проектування «БудКАД» загального призначення (рис. 1, 2, 3) [2]. Ця система є аналогом найбільш розповсюдженої серед проектувальників країни САПР AutoCAD і дає можливість створення робочих креслень 2D. БудКАД має три мови інтерфейсу користувача: українську, російську та англійську. Розпочата адаптація надбудов, які сьогодні використовуються над AutoCAD. На сьогодні вже поставляється надбудова СПДБ – BonusTools. За даними Асоціації проектних організацій САПР БудКАД придатний для використання на 80-85% робочих місць проектувальників. З кінця минулого року розпочалося широке впровадження САПР БудКАД в проектні організації України. Завдяки тому, що вартісні показники САПР БудКАД на порядок нижчі, ніж найбільш розповсюдженої САПР AutoCAD (США), впровадження першої в значній мірі вирішує питання легалізації програмного забезпечення в галузі, що дуже гостро стоїть сьогодні в нашій країні (рівень піратства сягає 84%). Крім того, заміна зарубіжних програмних продуктів вітчизняною САПР істотно знижує навантаження на імпорт (за даними Асоціації проектних організацій вартість ліцензій на імпортні програмні засоби, необхідних для легазізації будівельної галузі, сягає 4 млрд. грн.) [3]. На жаль, темпи впровадження дещо знижені внаслідок економічної кризи в галузі.Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерство регіонального розвитку та будівництва України визначили заходи з впровадження вітчизняної САПР також і в навчальний процес: безкоштовне оснащення навчальних закладів будівельного профілю системою БудКАД; проведення навчання та атестації викладачів систем автоматизованого проектування; проведення семінарів з питань інформаційних технологій в будівельній галузі; проведення конкурсів на кращу роботу з будівельного креслення; залучення Асоціації проетних організацій України до процесу навчання; участь в Міжнародних виставках «Сучасна освіта в Україні».В рамках цих заходів ДНДІ автоматизованих систем в будівництві (базова організація Мінрегіонбуду з інформаційних технологій) готує підручник і методичні рекомендації з навчання САПР БудКАД та спільно з Інститутом професійно-технічної освіти НАПН України веде розробку методики викладання курсів інформатики і креслення з використанням САПР в ПТНЗ будівельного профілю. Готується проведення науково-практичних семінарів для викладачів навчальних закладів та конкурсів на кращу роботу з будівельного креслення, фінальна частина яких призначена на ІХ Міжнародній науково-технічній конференції «Новітні комп’ютерні технології НОКОТЕ’2011», що відбудеться у вересні 2011 р. в м. Севастополі.

Встановлено, що специфіка виявлення і витлумачення метафізичної та антропологічної компонент прагматизму вимагає застосування методології, що дозволяє реконструювати полісемантичні та символічні предметно-змістовні артефакти мислення. В ході вирішення завдання історико-філософської реконструкції антропологічних поглядівЧ. С. Пірса у їх корелятивному сполученні із специфічними особливостями пірсової метафізики важливу роль відіграють фундаментальні принципи історико-філософського пізнання, що були розроблені у класичній традиції. Також розкрито методологічне значення некласичної філософії ХХ століття у визначенні порядку семіотичних і концептуальних ко-реляцій, що ними опосередковується системна взаємодія метафізики і антропології у смисловому складі філософіїЧ. С. Пірса. Звернено увагу на ту обставину, що врахування сучасних методологічних здобутків у вітчизняній філософії відкриває можливість для більш послідовного, логічно доведеного, достовірно-го в очевидності результатів, виведення метафізичного і антропологічного змісту із когнітивних та емпіричних складових філософії Ч. С. Пірса.

Актуальність дослідження визначається фундаментальною роллю легітимності в міжнародному праві та її недостатньою осмисленістю в наукових дослідженнях. Головна мета дослідження є визначити особливості теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка. Методологію дослідження є герменевтичний підхід, що дав можливість розглянути концепцію легітимності в міжнародному праві Томаса Франка як результат його аргументативних стратегій та інтерпретативної діяльності щодо функціонування суб’єктів міжнародного права.Головні висновки дослідження полягають в тому, що теорія легітимності Томаса Франка визначає легітимність властивістю міжнародних принципів, норм та інститутів унаслідок їх відповідності загальноприйнятим принципам правового процесу забезпечувати наявність прагнення до додержання вимог таких принципів у учасників міжнародної спільноти. Томас Франк доводить, що чинниками такої властивості є детермінованість, символічна валідація, когерентність та дотримання. Значущість дослідження полягає у виявленні основних положень теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка, які справили визначальний вплив на подальші дослідження легітимності в міжнародно-правовому процесі. Одним із важливих таких положень є твердження про те, що держави в міжнародній системі вимушені діятина основі дотримання міжнародних норм, які вважають легітимними. Відповідно, міра легітимності цих норм є певним запобіжником для будь-яких держав, щоб не допустити безмежне розповсюдження їх влади на світовій арені.

Доведено, що при наявності підґрунтя для недемократичних трансформацій у політичній системі посилюються тенденції до розмежування ефективності норм неформального (інституалізованого) політичного порядку та функціонування офіційних (інституціоналізованих) структур. Позитивне значення локальної плюральності, як важливої і навіть необхідної складової основи соціального порядку, трансформується у негативну роль фрагментарності макрополітичного порядку публічної влади, який сегментує владні відносини на комплекс мікропорядків, фактично, напівлегальної влади. Обґрунтовано, що використання негативного соціального капіталу сприяє інтеграції «ближнього кола» політичних гравців, зацікавлених у вигідному для них результаті, та дезорганізації управління офіційними інститутами в рамках загальнонаціонального політичного курсу. З великою мірою впевненості можливо говорити про наявність за недемократичного політичного режиму на перший погляд не­очевидної вигоди для владного механізму в існуванні та функціонуванні неформального позаінституціонального політичного порядку як феномена політичної реальності. Політики, фактично не виконуючи свою частину суспільного договору з народом, прагнуть не дозволити остаточного розриву цієї символічної на сьогодні угоди, а тому за допомогою різноманітних ресурсів дестабілізують консолідацію громадянського суспільства. Це може проявлятися, наприклад, у конструюванні таких життєвих обставини (штучно чи стихійно), за яких особа вимушена вдатися до неправових способів вирішення проблемних ситуацій, чим потім прямо чи опосередковано можна докоряти їй, щоб звести до мінімуму всі спроби боротися проти несправедливого врядування.

У праці розглянуто специфіку вербалізації категорії кольору в романі «Чарівник з країни Оз». Досліджено специфіку цього роману з погляду особливостей вживання кольороназв та їхнього впливу на свідомість окремо взятого читача та етносу загалом. Стверджено, що назви кольорів у мові утворюють складну систему, яка відрізняється як в особливостях виділення кольору, так і в способах його позначення. Окрім прямого позначення кольору, семантика назв кольорів містить конотації, що виражають емоційно-експресивне ставлення людини до навколишнього світу, та символічний компонент. Виявлено прагматичну спрямованість кольороназв у тексті роману. Також приділено увагу психологічному аспектові семантики кольору. Основною метою дослідження було виявлення ролі символів-кольороназв у тесті роману, розкриття їхнього змісту. Аналіз показав, що колірна палітра роману спирається здебільшого на основні кольори спектру. відіграє вагому роль у сприйнятті читачем емоційно-експресивних елементів тексту.

Purpose. The aim of this article is to reveal the typological peculiarities of images dominants in E. Pluzhnyk’s poetry and study the originality of his artistic world, his style, poetics, creative manner are described.Methods. To achieve the goal, methods of systematization of the material, the method of observation, analysis, synthesis and descriptive method were used. The principles of the hermeneutic method are the basic approaches to characterize poetics of the artist.Results. The main images dominants of his lyrics are the result of rethinking of past events, as well as philosophical reflection of the inner literary “I”. The image of death is primarily perceived as a national catastrophe. It is noted that E. Pluzhnyk, as a poet, is sensual and at the same time mentally active, he contemplates the world around him and comprehends through his experience: the so-called rationalist view appears. The image of the earth belongs to the main images dominants in his poetry. The earth appears as a place where terrible bloody events take place, that’s why it becomes for the lyrical hero dead, full of bloody past. The earth appears in poetry as a macro image of planetary area, which in a personified version becomes a reliable companion of the lyrical hero, understand his true impulses and feelings, at the same time his impulses are the impulses of all inhabitants of the Earth. It is noted that the lyrical hero is sincere in his love for the earth, at the same time he glorifies it for the opportunity to live on it, to feel this world in all its forms.Conclusions. It is concluded that polysemantics of the earth images indicates on the balanced approach of the writer to the formation of the main components of its poetic system. It is determined in the article, that the main images dominants are concentrated around the most common figurative layers, that condense the main philosophical moods of the artist: life – death, bottom – top, heart – mind. They make it possible to form an idea about the artist, with a deep rooted consciousness in philosophy. Addressing to images dominants allows to deepen the reader in the subtext of his poetry, to understand the content from different aspects, as well as to form an idea about the poet.Key words: image, dominant, symbolism, metaphoricity, subtext, poetic imagery, stylistic perfection. Мета. Мета статті – розкрити типологічні особливості образів-домінант поезії Є. Плужника, а також охарактеризувати своєрідність художнього світу митця, його стиль, поетику, творчу манеру.Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети було застосовано методи систематизації матеріалу, метод спостереження, аналізу, синтезу, а також описовий метод. Основу комплексного підходу до характеристики цілісного уявлення про поетику лірики Є. Плужника становлять принципи герменевтичного методу, а також звернення до засобів структурно-семіотичного аналізу образної системи поетичного тексту. Формальний метод використано у висвітленні стильових особливостей і жанрової специфіки лірики. Біографічний метод допоміг у дослідженні історії розвитку творчості індивідуальності поета, його світоглядної характеристики, закономірностей вибору мотивів та образів. Метод інтертекстуальності дав можливість розглянути поетичний доробок письменника з позиції текстуальних зв’язків із сучасними авторами та його попередниками в українській та світовій літературі.А де ж методи, що розкривають символічний спектр образів? І де всі інші методи аналізу художнього тексту, які допомагають осмислити ключові слова статті (стилістика, підтекст образність тощо)?Результати. Образи-домінанти лірики є результатом переосмислення як тогочасних подій, так і філософським відобра-женням внутрішнього письменницького «я». Образ смерті сприймається насамперед як національна катастрофа. Відзначено, що Євген Плужник як поет постає чуттєвим та мисленнєво активним, він споглядає навколишній світ і водночас його осмислює через досвід: з’являється так званий раціоналістичний струмінь бачення. До основних образів-домінант поезії зараховано образ землі. Це місце, де розгортаються страшні криваві події, вона стає для ліричного героя мертвою, насиченою кривавим минулим. Земля у творчості Є. Плужника виконує роль макрообразу планетарного масштабу, який у персоніфікованому варіанті стає надійним супутником ліричного героя, розуміє його істинні поривання і почуття, водночас його поривання – це поривання всіх мешканців Землі. Відзначено, що ліричний герой поезії щирий у своїй любові до землі, водночас він її возвеличує за можливість на ній жити, відчувати цей світ у всіх його іпостасях.Висновки. Зроблено висновок, що полісемантика образу землі говорить про виважений підхід письменника до формування основних складників його поетичної системи. У статті узагальнено, що основні образи-домінанти сконцентровано навколо найпоширеніших образних пластів, які конденсують основні філософські настрої митця: життя – смерть, низ – верх, серце – розум. Вони дають змогу сформувати уявлення про поета як митця із глибоко закоріненою у філософію свідомістю. Звернення до образів-домінант дає змогу сприяти заглибленню читача у підтекст поезії, осмислити зміст твору з різних аспектів, а також сформувати уявлення про поета.Ключові слова: образ-домінанта, символічність, метафоричність, підтекст, поетична образність, стилістична досконалість

У статті проаналізовано проблему взаємодії семіотичних знаків, вербальних одиниць і прагматичних інтенцій автора на матеріалі полікодових текстів сучасної англомовної соціальної реклами. Рекламне повідомлення інтерпретується як структурно та логічно завершений письмовий текст, створений із певною метою. Як відомо, рекламне повідомлення соціальної тематики, на відміну від комерційного, порушує важливі питання і створюється для гуманізації суспільства. З позиції лінгвістики рекламний текст вважається негомогенним, тобто таким, що поєднує вербальний (мовний або мовленнєвий) і невербальний (містить одиниці, що належать до інших знакових систем) елементи. Враховуючи складну природу поняття «полікодовий тест», ми застосували класифікацію знаків Ч. С. Пірса на семантичному, синтаксичному і прагматичному рівнях пізнання та елементи прагматично-лінгвістичного аналізу для дослідження дібраних рекламних повідомлень. У результаті вивчення ілюстративного матеріалу було визначено, що кожне рекламне повідомлення акумулює низку знаків (іконічні, індексальні, символічні), котрі прямо чи опосередковано вказують на об’єкт або проблему, якій присвячена реклама. Показово, що ключову роль у відібраних полікодових текстах відіграє візуальний компонент (обрана кольорова палітра, графічні засоби, фотомонтаж, колаж тощо), а вербальний компонент (судження або висновок) лаконічно резюмує представлену соціальну проблему. Автори рекламних повідомлень звертаються до різних лінгвістично-стилістичних засобів (на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях) для досягнення поставленої мети. При цьому знаки та лексико-стилістичні засоби гармонійно доповнюють одне одного, оптимізуючи текст соціальної реклами.

Херсонес-Херсон є унікальним археологічним комплексом на території якого велися системні дослідження з кінця ХІХ ст. Вивчення його пам'яток дозволяє простежити процес трансформації пізньоантичного міста в ранньосередньовічне. Особливе місце в цьому процесі займає поширення християнства. Серед пам'яток раннього християнства в місті виділяються Херсонеські ранньохристиянські розписні склепи. Вони є унікальною пам'яткою, що свідчить про процес формування християнської художньої та символічної традиції і можуть бути поставлені в один ряд з катакомбами Риму і фресками Дура - Европос. Зображення відображають етап формування ранньохристиянської художньої традиції та ілюструють уявлення про потойбічну долю і Раї. Склепи були створені в середині - кінці IV ст. Особливий інтерес представляє склеп-мартирій відомий в літературі як «Уваровський» або склеп 2114/1904 р. (1853 р). Він являє собою типовий для Херсонеського некрополя склеп з нішами, прямокутної форми. Його стіни зберегли сліди поліхромної розпису, одна з локул була поглиблена (подібно саркофагу). На її внутрішній стіні був зображений вінок переможця. Локула була закрита плитами із зображенням плодових дерев. Серед зображень на стінах - фігура зі свічками, фрагмент композиції з павичів, стеля прикрашена гірляндами і хрісмою. Особливості організації внутрішнього простору, система розпису свідчать про особливий статус похованого в склепі. Він міг бути місцево шанованим святим, загиблим під час антихристиянських репресій середини IV ст. Приміщення склепу могло використовуватися для специфічних богослужінь, пов'язаних з шанування святого.

Узагальнено та проаналізована теоретико-методологічні засади впливу соціально-економічних чинників на етнополітичні процеси в сегментованих суспільствах. Виявлено загальні закономірності та можливі наслідки від спрямованості їх розвитку для загальної політичної ситуації в країні. Найбільше уваги приділено конфліктологічним теоріям, функціональному підходу, теоріям модернізації та культурологічним аспектам соціально-економічної нерівності. Здійснено їх критичний аналіз. Наголошено на значному евристичному потенціалі існуючих теорій та необхідності їх практичного використання. Зазначено, що у більшості теоретичних підходів етнічність розглядається як символічний і соціальний капітал, що може бути використаний для реалізації політичними акторами своїх політичних та економічних цілей як всередині країні, так і поза її межами. У зв’язку з цим вказано на потребу передбачити урахування соціально-економічних характеристик етнонаціональних груп у системі статистичної обробки даних Державним комітетом статистики України. Це дасть змогу постійно відстежувати процеси етносоціальної стратифікації в динаміці та забезпечить наукові дослідження відповідною інформаційною підтримкою. Зазначено, що враховуючи здобутки наявного наукового знання та з метою підвищення ефективності державної етнонаціональної політики перспективним видається застосування підходу (умовно його можна назвати «status quo»), який передбачає перехід від парадигми «ми – вони» до парадигми «я і ми». Його основне завдання – досягти того, щоб кожний громадянин міг вільно і в повній мірі брати участь у суспільно-політичному житті нації, мав можливості соціальної мобільності, одночасно зберігаючи свою власну регіональну, локальну, національно-культурну, духовно-релігійну та особистісну ідентичності.

У статті досліджуються формування урбаністичної естетики метамодерна. Поняття метамодерн використовується для позначення змін в світогляді і формах культури початку 21 століття. Указується чіткий зв'язок постмодерну, мультикультуралізму та міської культури кінця 20 століття, а також наголошується, що іронічність і колажність як принципи постмодерну створили розуміння багатошаровості реальності. Розвиток цих феноменів сформував нове ставлення до міського простору. Місто є і матеріальним об’єктом, і символічним проєктом. На основі цього ми розглядаємо архітектуру і міський простір як візуалізацію парадигми мета модерну. Ключовим поняттям дослідження є поняття "атмосфера", запропоноване в рамках Нової Естетики Гернота Бьоме. Вона активно використовується прихильниками мета модернізму. Методологічна основа дослідження – семіотичний аналіз візуального об'єкта, застосований в рамках теорії виробництва простору Лефебра і Бурдьє. Предмет аналізу статті - архітектурний комплекс Левент Лофт (Стамбул, Туреччина). Мета статті – семіотичний аналіз архітектурного комплексу Левент Лофт для демонстрації переходу від постмодерністської парадигми до метамодерну. Предметом цієї статті є аналіз застосування дизайну лофт-стилю для створення міського простору. Архітектурно-конструкторське рішення комплексу Левент Лофт було створене у межах нової концепції міського простору. Еволюція лофт-стилю в рамках одного проекту відображає перехід до нової структури сприйняття сучасниками. У Левент Лофт об'єкти та параметри спостерігача об'єднуються в інтегральну систему підготовленого простору, атмосфери. Принцип множинної реальності зберігається тут як один з параметрів спостереження. Проект також допускає присутність особистої моделі реальності, яка не передбачає історичної укоріненості. Реалізація цього проєкту продемонструвала зміни естетичних уподобань для міського перепланування. Це сприймалося як перехід до нового сприйняття світу. Проєкт відобразив нове розуміння ролі людини в багатошаровому культурному просторі сучасного міста. Дизайн цього архітектурного об'єкта представлений як візуальна риторика, що створює міську антропологію епохи метамодерну. Як результат, ми приходимо до висновку, що лофт став інструментом для створення нового семіотичного поля метамодерна: комплекс Левент Лофт демонструє систему "налаштованого простору", атмосфери, де зберігається принцип множинної реальності, без історичної вкоріненості. Указується, що проект зафіксував нове розуміння ролі людини в багатошаровому культурному просторі сучасного міста.

У статті розглядається есхатологічна модель постапокаліптичного світу, запропонована творцями фільмів постапокаліптичного жанру. Поділ жанру на апокаліптичний та постапокаліптичний умовний, зроблений на основі сюжетних ліній, які або завершуються апокаліптичною подією, або розпочинаються з неї. Аналіз неоміфології постапокаліптичного світу проводиться через призму біблійних мотивів як самої основи постапокаліптичної неоміфології. Неоміфологія як сукупність взаємопов’язаних символічних оповідей (міфів) постапокаліптичної реальності розглядається в межах "есхатологічної міфологеми" сучасної культурно-релігійної традиції. Для більш детального аналізу було обрано серіал "Сосни" (2014-2016), оскільки у ньому відображено модель майбутнього суспільства у постапокаліптичному світі на основі використання ряду біблійних мотивів і схожих сюжетних ліній. Зауважено, що образ постапокаліптичного світу, відображений у фільмі "Сосни", є втіленням постцивілзаційного етапу розвитку, коли людське суспільство повністю себе вичерпує. Проєкт відродження існування homo sapiens sapiens у постапокаліптичному світі Вейворд Пайнс містить у собі цілий ряд мотивів "апокаліптичної міфологеми" (знищення людства, смерть і воскресіння, земля обітована, свобода волі людини, заборонений плід з дерева пізнання добра і зла, освячена богом влада лідера, жертвоприношення, братовбивство, кровозмішення, бог і повстання проти його волі, пророк і обраний для спасіння народ), укоріненої у традицію релігійно-культурної системи сучасної цивілізації. Універсальність їх образно-міфологічної біблійної символіки підходить для артикулювання важливих екзистенційних питань (співвідношення людини і суспільства, добра і зла, самотності і колективізму, особистого щастя і загального блага, відповідальності і безвідповідальності за долю інших, збереження і втрати людяності), що постають перед людством у кризові часи і визначають вектор подальшого розвитку.

У статті описано результати дослідження стосовно знаковості як невід’ємного елементу жанру англійської літературної казки. Зокрема, висвітлено питання декодування мовного знаку, де знак, репрезентований певною дією чи ситуацією, представляє при цьому інше поняття або явище. Окрім того, проаналізовано семіотичний простір літературної англомовної казки. Установлено, що семіотична система дає змогу об’єднати вигадку, категоріальну ознаку казки, та її знакову природу. Схарактеризовано значення семіотики у вивченні казкового оповідання. Установлено перспективність дослідження літературної англомовної казки як такої, що стає ще більш художньою, і, як наслідок – більш образною й символічною, де побутові подробиці трапляються поряд із фантастичними явищами. Репрезентовано визначення літературної казки як такої, що має здатність поєднувати реальне та чудесне, зближуючи літературну казку із життям, тим самим створюючи основу для дослідження семантичної ускладненості казкового оповідання й розгляду авторської ідеї на різних рівнях інтерпретації. Проаналізовано важливість трилатеральності знаку, де, окрім єдності плану вираження та плану змісту, третім елементом представлено читача, котрий отримує інформацію шляхом декодування значення знаку, що трапляється в тексті казки. Розглянуто класифікацію знаків Ч. Пірса задля виділення саме тих, що наявні в літературній казці, і можливість їх взаємодії. Отже, виокремлено індексальні знаки, а саме знаки-симптоми та знаки-кінеми, а також подано їх дефініції. Так, симптоми представлено саме умовними знаками для читача, які наділені імпліцитним характером, певними характерними ознаками, що дають додаткову інформацію й наповнюють текст емоційним складником, тоді як знаки-кінеми є конвенційними, свідомими жестами чи мімікою, які несуть «парасемантичне значення». Проілюстровано й доведено індексальність літературної казки, де знаки є можливими засобами передачі не лише умовної поведінки та причинно-наслідкових зв’язків, а й прихованого змісту емоційного стану персонажів.

Мета статті — виявити взаємодію мистецтв та митців у нових формах репрезентації тексту через актуальні практики поетичних експериментів. Завданнями визначено: в теоретичному плані — розглянути культурно-мистецькі експерименти 90-х рр. XX століття, створені на основі мови як символічної знакової та звукової системи, у практичному — дослідити роль особистості в естетичному періоді. Методи дослідження: використано когнітивно-комунікативний підхід дискурсивного аналізу, в якому готові тексти розглядаються через відтворення у соціальному просторі. Фокальний метод сенсаційної історії дозволив зосередитися на медійних постатях (поетах) та подіях. Наукова новизна. Автор розглядає проблематику поетичних експериментів 90-х років ХХ ст., головним чином залучаючи джерела візуального мистецтва та культурології. Висновки. Доведено, що наприкінці ХХ сторіччя відбулася зміна ціннісних орієнтирів мистецької сфери з автономних на деконструктивні та експериментальні. Відзначено активізацію арт- практик: перформансу, хепенінгу, стріт-арту та інших синтетичних форм, що залучали до дискурсу альтернативні простори та широку аудиторію; обʼєднували в ролі виконавців поетів, художників, театралів, рок-музикантів. Сфера впливу культурно-мистецьких діячів стала важливою складовою пострадянської культури Західної України, повʼязаної з ерою фестивалів. Підтверджено, що популярності набули мовні ігри, реалізовані, в тому числі, через візуальність. У поетичних перформансах, поезооперах відзначено артистизм авторів, домінування дії над текстом, інтерпретацію тексту відповідно до аудиторії, залучення інших медіа, активну комунікацію із глядачем, карнавальність культури. Маргінальні форми літературного стріт-арту стали соціальним явищем, особистісним бунтарством, протестним актом та антидискурсом, що захоплювали найширші верстви учасників. Колаборація поезії з рок-музикою поєднувала зірковість авторів із мистецьким та політичним бунтом, декларуючи серед найширшої аудиторії свято емоційної та фізичної свободи.

У статті проаналізовано топологічні особливості збірки Василя Махна «Уздовж океану на ровері». Дослідження відбувалося з огляду на методологію топологічної рефлексії, запропоновану філософом В. Савчуком. Суть топологічної рефлексії полягає в рекон- цептуалізації простору, котрий усвідомлюється одночасно і як носій соціальних і символічних значень, і як культурно навантажена категорія. Усі вони причетні до практик самоіденти- фікації того, хто їх осмислює, а у випадку з митцем – ще й художньо відтворює. Доведено, що В. Махно створює образ суміжної пам’яті й суміжних територій, котрі не передбача- ють центрування а пріорі. Митець не вибудовує жодних топологічних ієрархій, бо для нього й Україна, й Америка однаковою мірою важливі. В. Махно шукає власну дотичність до двох таких відмінних територій через образи й есеми, а есеїстичні техніки самоідентифікації як суб’єктивного письма щонайкраще підходять для цього. Проаналізовано практики індивіду- алізації простору, серед яких основні такі: відтворення географічних локацій через синесте- зійні образи; посутня роль деталі й подробиці; украй обмежена кількість описів упізнаваних місць, концентрація уваги на предметах, фрагментах, які є здебільшого своєрідним резуль- татом перетвореної свідомості; відсутність ієрархії в презентації топосів; полідискурсив- ний характер самих текстів; доповнення есеїв світлинами, котрі розширюють асоціативне поле читача тощо. Також проаналізовано структуру збірки й зроблено висновок, що 92 її есеї вільно укладено в умовну систему: сюжетної чи хронологічної послідовності тут не просте- жуємо. Єднають усі твори практики індивідуалізації простору, засоби перетворення відомих місць на «свої» через активізацію пам’яті. Основні з них – процеси феноменології пам’яті як оповідь про себе як такого, процес самоусвідомлення передусім як митця, homo faber.

Лісова сертифікація є однією із найбільш відомих у світі добровільних довкільних програм щодо сталого лісового менеджменту. Принципом 9 «Особливі цінності для збереження» добровільної лісової сертифікації за схемою FSC® передбачається необхідність прийняття спеціальних заходів із ідентифікації й збереження лісових територій із наявними особливими цінностями для збереження (ОЦЗ). Ідентифікація ОЦЗ є дієвим інструментом лісової сертифікації, який спонукає лісогосподарське підприємство враховувати інтереси широкого кола зацікавлених сторін та розробляти заходи щодо збереження біорізноманіття у лісах. Досліджувалися сучасні методичні підходи щодо ідентифікації ОЦЗ на лісових територіях, а також їхнє практичне застосування у лісовому фонді державного підприємства “Сумське лісове господарство” (північно-східна частина України). Були використані матеріали лісовпорядкування, стандарти, посібники, звіти, доповіді, наукові публікації. Методи дослідження є загальноприйнятими у лісовій сертифікації за схемою FSC®. Застосовувався поділ ОЦЗ на категорії, які наведені у «FSC національному стандарті системи ведення лісового господарства для України» (2020). Розглянуто методичні підходи багатьох країн світу щодо підтримки лісових екосистем на територіях з ОЦЗ. Особлива увага надавалася висвітленню інформації, яка є пов’язаною із лісами, які зазнали мінімального турбування з боку людини (первинні ліси, квазіпралісові ділянки, старовікові ліси). Інтенсивне ведення лісового господарства призводить до втрати природних лісів та пов’язаного з ними біорізноманіття. Ці негативні тенденції стану біорізноманіття та функціонування лісових екосистем вимагають нових ініціатив. На рівні Європейського Союзу до нової ініціативи належить концепція зеленої інфраструктури, спрямування якої полягає у забезпеченні біорізноманіття, стійкості середовища існування та екосистемних послуг. Ідентифікація ОЦЗ 1 Видове різноманіття вимагає знань щодо природоохоронного статусу рослин та тварин, ОЦЗ 3 Екосистеми та оселища – застосування сучасних методик та володіння інформації щодо виділення: старовікових лісів, рослинних угруповань із «Зеленої книги України», національного каталогу біотопів України, IBA-територій тощо. Пошук ОЦЗ 5 Потреби громади та ОЦЗ 6 Культурні цінності потребує консультацій із зацікавленими сторонами. ОЦЗ 2 в Україні не виділяють. Важливим заходом є нанесення на карту контурів територій із ОЦЗ, символічне зображення їхніх категорій, позначення цінних та рідкісних біотопів тощо. Концепцію ОЦЗ можна вважати універсальною платформою, завдяки якій можна ідентифікувати категорії тих лісових екосистем, які існують в умовах потенційної небезпеки. Значна частина таких лісів досі є незахищеними і потребують уваги суспільства.

Розглядаються сутність та значення судових присяг як елемен-тів судової символіки. До судових присяг віднесено посадові присяги судових юристів (суддів, адвока-тів, прокурорів), а також присяги свідків, перекладачів, інших осіб, що складаються у суді чи для судо-вого процесу. Судові присяги полягають у символічній процедурі покладення на особу конкретного приписаного законом обов’язку діяти в спосіб, проголошений присягою. Присяга свідка, експерта, перекладача, в сукупності з попередженням про кримінальну відповідальність, символізує те, що визначені особи відповідають (або принаймні повинні відповідати) на запитання або повідомляють суду певні обставини правдиво, здійснюють правильний переклад; при цьому нібито презю-мується, що свідок під присягою та після повідомлення про кримі-нальну відповідальність говорить більш правдиво й усвідомлено. Саме результат процедури складання присяги (перебування під прися-гою) символізує, що особа діє конкретно так, як приписує складена присяга. У країнах англо-саксонського права закони врегульовують поса-дові присяги (в т.ч. присяги судді), як правило, в межах одного пра-вового режиму з іншими судовими присягами, зокрема присягами свідка, експерта (він може розглядатися як свідок), присяжного. На зміст присяги не впливає те, що особа, яка склала присягу, не вірить у надприродні сили у межах певної релігії або не вірить у при-сяги, адже обов’язок говорити правду чи інший підтверджений присягою обов’язок має утилі-тарне значення. Відповідальність за порушення присяги, якщо для конкретного випадку вона перед-бачена законом, залежить не від її процедури або процесу ритуалу, а від наявності її підписаного тек-сту, а також від факту її дотри-мання чи порушення. Також до судової символіки від-несено присяги посадових осіб, що складаються із залученням суддів. Процедура їх складання символізує наявність і функціонування розпо-ділу влад і системи стримань і про-тиваг та означає, що суд контро-лює виконавчу та/або законодавчу владу, в представників яких суддею приймається присяга.

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

Purpose. The task of this article is to study the specifics of the formation and development of anti-colonial problems in the national literature of the first half of the XIX century, embodied in the social-household comedies of Hrygoriy Kvitka-Osnovyanenko “A visitor from the capital, or the Bustle in the county town”, “Noble elections”, “Shelmenko – volost clerk”, “Clairvoyant” and “Shelmenko – batman”.Methods. The research is based on general scientific methods of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of material. Elements of the historical and literary approach contributed to the study of the colonial policy of the imperial government in Ukraine, that impressed the formation of the artist's life views, as well as the development of social comedy as a genre in national literature. Problem-thematic, philosophical, figurative and psychoanalytic approaches were used in the study of the author's reflected anti-colonial problems in the content of social-household comediesResults. The article analyzes the special approach of G. Kvitka-Osnovyanenko to the creation of social-household comedies, which was based on the ambiguity of the artist’s worldview. The playwright's worldview is characterized by a combination of patriarchal ideas with enlightenment realism, which is addressed to christian humanism. The analysis of genre and stylistic features of dramatic works, the worldview of the author, helped to clarify the ideological and problematic content of comedies. It is proved that the traditions of classicist satire (Moliere and Nicolas Boileau) and the principles of artistic generalization of symbolic images were used by the author to show the formation of the Ukrainian elite, which, formed under the influence of the empire colonial policy of the time of Catherine II, turned into a new social class, called the “new nobles”. Realism in a satirical image has become a unifying element of the artist's social-household comedies. The bilingual play presented the author's appeal to his compatriots to understand Moscow's colonial influence to their lives for the sake of future fixes their own “lost national consciousness” and sharpening their focus on destructive colonial means.Conclusions. A systematic analysis of Hryhoriy Kvitka-Osnovyanenko’s social-household comedies made it possible to detect both individual and authorial views to the colonization of Ukraine (loss of human dignity by new nobles, their corruption, meanness and superstition) and trends in the development of anti-colonial ideas in the national drama (connection of romanticism with enlightenment and humanistic ideas of Moliere, Nicolas Boileau, J.-J. Rousseau) of the first half of the XIX century.Key words: colonial system, enlightenment, humanism, bilingualism, anecdote, new nobles. Мета. Метою розвідки є дослідження специфіки формування та розвитку антиколоніальних проблем у національній літе-ратурі у першій половині ХІХ століття, втілених у соціально-побутових комедіях Григорія Квітки-Основ’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко – волостной писарь», «Ясновидящая» та «Шельменко – денщик».Методи. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Елементи історико-літературного підходу сприяли дослідженню колоніальної політики імперського уряду в Украї-ні, що спричинила вплив на формування життєвих поглядів митця, а також особливості розвитку соціально-побутової комедії як жанру в національній літературі. Проблемно-тематичний, філософський та психоаналітичний підходи були використані у дослідженні відображених автором антиколоніальних проблем у змісті соціально-побутових комедій.Результати. У статті проаналізовано особистий підхід Г. Квітки-Основ’яненка до творення соціально-побутових комедій, що ґрунтувався на неоднозначності світосприйняття митця. Світогляд драматурга характеризується поєднанням патріархаль-них ідей із просвітницьким реалізмом, зверненим до християнського гуманізму. Аналіз жанрових і стильових особливостей драматичних творів, світосприйняття автора, сприяли з’ясуванню ідейно-проблемного змісту комедій. Доведено, що традиції класицистичної сатири (Мольєра та Нікола Буало) та принципи художнього узагальнення символічних образів були застосо-вані автором задля художнього зображення української еліти, котра, формуючись під впливом колоніальної політики імперії часів Катерини ІІ, перетворилася на новий суспільний клас, що отримав назву «нові дворяни». Сатиричне зображення реа-лістичних картин життя стало об’єднуючим елементом соціально-побутових комедій митця. Двомовність п’єс презентувала звернення автора до своїх співвітчизників з метою осмислення наслідків московського колоніального впливу на їхнє життя. Автор прагнув пробудити у «нових дворян» бажання корегувати власну «втрачену національну свідомость» через загострення їхньої уваги на руйнівних колонізаторських засобах.Висновки. Системний аналіз соціально-побутових комедій Григорія Квітки-Основ’яненка надав змогу виявити як індиві-дуально-авторські погляди на колонізацію України (втрата людської гідності новими дворянами, їхня розбещеність, підлість і забобонність), так і тенденції розвитку антиколоніальних ідей у національній драматургії (зв’язок романтизму із просвітни-цтвом та гуманістичними ідеями Мольєра, Ніколя Буало, Ж.-Ж. Руссо) першої половини ХІХ століття, що засвідчили процес розбудови антиколоніального спротиву по всій території тодішньої України.Ключові слова: колоніальна система, просвітництво, гуманізм, двомовність, анекдот, нові дворяни.

Статья посвящена рисунку известного археолога, искусствоведа и художника Н.Е. Макаренко, случайно найденного несколько лет назад в Донецке. Библиографические ссылки Анисимов Н. «Диалог миров» в матрице коммуникативного поведения удмуртов / Dissertationes folkloristicae Universitatis Tartuensis. 26. Tartu: University of Tartu Press, 2017. 286 с. Букатевич Н.І. Чумацтво на Україні: історично-етнографічні нариси / Господарство та право: Записки Одеського інституту народного господарства. Одеса, 1928. 89 c. Величко Т. Традиції народного харчування гуцулів Верховинського району Івано-Франківської області // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 49–56. Воспоминания Елены Николаевны Екимовой, жены Виктора Михайловича Евсеева / Вел беседу и запись – А.В. Колесник. Донецк, обл. Дворец пионеров, 4 декабря 1986 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. В.Щ. Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами // Этнографическое обозрение. 1899. № 1–2, кн. XL–XLI. С. 266–322. Галайчук В. Народний календар зарічненщини в обрядах, звичаях та фольклорі // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Вип. 13–14. Львів, 2012–2013. C. 43–83. Галайчук В., Рачковський Г. Розділ XVIІI. Календарна обрядовість // Етнографія українців / За ред. проф. С.А. Макарчука. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. С. 503–547. Граб В. Екслібріс Миколи Макаренка і бібліофіли // Книжник. Ч. 1 (18). Київ, 1993. С. 21–22. Граб В.И., Супруненко А.Б. Из эпистолярного наследия Н.Е. Макаренко // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 36–45. Грошева Г.B. Глава 3. Чулымские тюрки // Этнография народов Томской области: Учебное пособие / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во Томского государственного педагогического университета, 2018. С. 41–50. Гуменний В.Д., Денисюк О.В., Остапенко А.І., Миронов О.С., Горячковський А.С. Чумацькі шляхи України // Актуальні питання технології продукції тваринництва: Збірник статей за результатами всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції студентів і молодих учених. Полтава, 2016. С. 111–126. Гуржій О.І. Чумацтво як всеукраїнське явище найму робочої сили (друга половина XVII – XVIII ст.) // Гуманітарний вісник. Сер.: Історичні науки. Ч. 21, Вип. 5(1). 2014. С. 18–33. Гюнтер Д. Бумага ручной вычерпки и поверхностная проклейка // Производство полуфабрикатов и бумаги. Т. III. Ч. I. М.: Промиздат, 1927. 57 с. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах. Т. 2. И – О. М.: Русский язык, 1979. 779 с. Данилова Н.К. «Вещный мир» в сакральном пространстве: ритуальная атрибутика в контексте знаковой информации (архетипы, образы и символы) // Человек и культура. 2020. № 5. С. 1–10. Демченко В. Свят-вечір та коляда на західноукраїнських землях кінця ХІХ-40-х років ХХ ст. (на матеріалах етнографічних експедицій Чернівецького університету) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Т. 2. Чернівці, 1999. С. 243–250. Длужневская Г.В. Археологические исследования в Европейской части России и на Кавказе в 1859–1919 гг. (по документам Научного архива Института истории материальной культуры РАН). СПб.: ЛЕМА, 2014. 218 с. Ермолин Д.С. Погребально-поминальная обрядность и культура захоронений // Новик А.А., Бучатская Ю.В., Ермолин Д.С., Дугушина А.С., Морозова М.С. «Приазовский отряд». Язык и культура албанцев Украины / Отв. ред. А.А. Новик. Часть I. Т. 1. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2016. С. 727–909. Завадська В. Ложка як антропоморфний образ української міфології // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць НАН України ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Асоціація етнологів. Вип. 4 (7). Київ, 2004. С. 232–236. Завадська В. Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців // Українознавство. 2005. Ч. 3. С. 247–252. Завадська В. Символіка ложки у міфологічному світогляді слов’ян // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 36. Присвячений дослідженню творчої спадщини Л.Ф. Дунаєвської. Київ, 2012. С. 105–115. Звагельський В. Справа Макаренка // Червоний Промінь. 1989. 15 липня. № 29. С. 4. Звагельський В.Б. Нові матеріали про Миколу Макаренка (розшуки 1988-1990 рр.) // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990а. С. 23–29. Звагельський В.Б. Хроніка життя і діяльності М. Макаренка // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990б. С. 53–60. Звагельський В.Б. Невтомний у праці (М.О. Макаренко) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). Київ: «Рідний край», 1991. С. 161–167. Звагельський В.Б. Нове про професора Миколу Макаренка // Шоста Всеукраïнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Луцьк, 1993а. С. 233–234. Звагельський В. Микола Макаренко: «Iстина мусить стояти на першому місці» // Червоний Промінь. 1993б. 17 квiтня. № 16. С. 4–5. Звагельський В. Нове про професора Миколу Макаренка // Червоний Промінь. 1993в. 18 грудня. № 51. С. 3. Иванова С.В. Добыча соли в Северном Причерноморье и Крыму (по археологическим и историческим данным) // Археологія: можливості реконструкцій / Археологія і давня історія України. Вип. 2 (13). Київ, 2014. С. 7–17. Календарные обряды и обрядовая поэзия Воронежской области. Афанасьевский сборник. Материалы и исследования. Вып. III. / Сост. Т.Ф. Пухова, Г.П. Христова. Воронеж: ВГУ, 2005. 249 с. Каталог. Памятные и наградные медали XVIII - нач. XX в. из фондов Донецкого областного краеведческого музея / Авторы-составители Т.П. Койнаш, С.М. Радюк. Донецк, 2003. 48 с. Клюев Н. Избранное. Томск, 2015. 348 с. Коваль-Фучило І. Похоронний обряд на Косівщині: семантика і номінація // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 65–79. Кожанов К.А. Сглаз в традиции цыган-кэлдэраров России // Живая старина. 2018. № 4 (100). С. 40–44. Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 39–62. Косиков В.А. Новые находки рисунков Н.Е. Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990. С. 44–48. Косиков В.А. История исследования археологических памятников Донбасса. Донецк: Истоки, 2001. 84 с. Косикова Е.В. Возвращенное имя // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 3–17. Косикова Е.В., Косиков В.А. Возвращенное наследие Н.Е. Макаренко // Человек в современном мире: Тезисы докладов Межрегионального научно-практического семинара 28 декабря 1991 г. М.; Донецк: Моск. отд. ФО СССР, Донецк. отд. ФО Украины, МНПП «Возрождение», 1991. С. 28–29. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Милльон этой власти проклятий!..» (письма Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // История археологии: личности и школы. Материалы Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В.В. Хвойки / Отв. ред. Н.И. Платонова. СПб: Нестор-История, 2011. С. 195–216. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Глубокоуважаемый и дорогой друг Михаил Маркович!» (Хельсинкская коллекция писем Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // Interactions, Changes and Meanings. Essays in honour of Igor Manzura on the occasion of his 60th birthday / Edited by Stanislav Ţerna and Blagoje Govedarica. Kishinev: Stratum Plus, 2016. С. 379–427. Клейна / Отв. ред. Л.Б. Вишняцкий. СПб.: Нестор-История, 2017. С. 64–92. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «С нетерпением жду ответа от Вас» (письма Н.Е. Макаренко Э.Х. Миннзу) // Ex Ungue Leonem: Сборник статей к 90-летию Льва Самуиловича Кузьминых С.В., Усачук А.Н., Белозёрова И.В. «Мои работы и ничего не стоят, и никому не нужны…»: письма Н.Е. Макаренко В.А. Городцову // Stratum plus. 2021. № 2. С. 361–402. Кучугура Л.И. Новые материалы к биографии исследователя палеолита Донбасса В.М. Евсеева // Кам’яна доба України. Вип. 4. До 130-річчя відкриття Гінцівської стоянки. Київ; Полтава: Шлях, 2003. С. 90–94. Левина-Дорш А., Кунов Г. Техника доисторической эпохи. Часть третья. Оружие. Украшение тела. Одежда. Одесса: Госиздат Украины, 1923. 115 с. Левкиевская Е.Е. Славянский оберег. Семантика и структура. М.: Идрик, 2002. 336 с. Лукина Н.В., Парнюк Л.В. Глава 5. Ханты // Этнография народов Томской области / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во ТГПУ, 2018. С. 67–84. Магрицька І.В. Весільний обряд на Східній Слобожанщині: навч. посібник. Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2011. 44 с. Мазур І.І. Чумацтво як передумова виникнення підприємництва в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки. Вип. 24. Київ: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2011. С. 191–195. Макаренко Д.Е. Малоизвестные страницы жизни археолога и искусствоведа Н.Е. Макаренко // Охорона i дослiдження пам’яток археологiї Полтавщини. Третiй обласний науково-практичний семiнар. Тези доповідей. Полтава, 1990. С. 39–41. Макаренко Д.Є. Микола Омелянович Макаренко. Київ: Наукова думка, 1992. 168 с. Макаренко М. Запорозькі клейноди в Ермітажі. Корогви // Україна. Кн. 3. Київ, 1924. С. 25–38. Макаренко М. Орнаментація української книжки XVI–XVII ст. / Труди наукового інституту книгознавства 1. Київ: Держтрест «Київ-Друк», 1926. 70 с. Макаренко М. Передмова од редактора // Павлуцький Г. Історія українського орнаменту. Київ: Вид-во Украïнськой АН, 1927. С. 5–7. Макаренко М. Старогородська «божниця» та її малювання // Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди розвідки, матеріали / Записки Історико-філологічного відділу. 23. Київ: Видавництво АН УРСР, 1928. С. 205–223. Макаренко М. Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. Збірник І. Київ: ВУАН, 1931. С. 27–96. М.Н. [Макаренко Н.] Исследование архитектурных памятников Черниговской земли, доложенные на XIV Археологическом Съезде // Зодчий. № 39. 1908а. С. 364–366. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 24. 1908б. С. 211–215. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 25. 1908в. С. 219–222. Макаренко Н. Путевые заметки и наброски о русском искусстве. Вып. 1. Белозерский край. Санкт-Петербург: Издание А.А. Жукова, 1914. 60 с. Макаренко Н. Искусство Древней Руси. У Соли Вычегодской. Петроград: Свободное искусство, [1918]. 157 с. Мандельштам О. Письмо о русской поэзии // Собр. соч.: В 2 т. – Т. 2. Проза. М.: Художественная литература, 1990. С. 263–266. Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України. Енциклопедичний словник-довідник. Чернігів: Сіверянська думка, 1997. 205 с. Німенко Н.А. До історії українського орнаменту (Науковий доробок Г.Г. Павлуцького очима М.О. Макаренка) // Актуальні питання вітчизняної та світової історії: збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, 23-24 квітня 2010 року. Суми: СумДУ, 2010. С. 209–212. О библиотеке В.М. Евсеева и Н.Е. Макаренко (воспоминания В.Н. Горбова) / Вел беседу и запись – А.Н. Усачук. Донецк, ул. Маршака, д. 72, кв. 6 (В.Н. Горбова), 7 февраля 2017 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. Павловский И.Ф. Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава: Изд. Полтав. учен. Архивн. Комиссии, 1913. 87 c. Пискулин А.А. Материалы по этнографии Черноземья второй половины ХХ – начала ХХI века: традиционные праздники, обряды, верования, обычаи и поверья Липецкой, Орловской, Курской, Тульской областей. / Научные труды ООО НПО «Черноземье». Вып. 3. Воронеж: Изд.-полиграф. центр «Научная книга», 2015. 208 с. Полідович Ю.Б. «Музейна» археологія: люди, події, знахідки // Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. Вип. 7. (Додаток до Археологічного альманаху). Донецьк, 1999. С. 25–31. Полідович Ю. Люди, події, знахідки // Донбас. 2004. Спецвыпуск. С. 14–20. Проскурова С.В. Чумацтво як українське соціокультурне явище. Автореф. диcс. … канд. іст. наук. Київ, 2001. 14 с. Руденко С. Семантика глютонімів-інструментативів в українській мові // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. Вип. 48. Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». 2014. С. 103–106. Салмин А.К. Система фольк-религии чувашей. СПб.: Наука, 2007. 605 с. Салмин А.К. Традиционные обряды и верования чувашей. СПб.: Наука, 2010. 240 с. Сауляк Б.М. Розвиток деревообробних ремесел Східного Поділля кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Київ: Наукова думка, 2018. 215 с. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. Київ: Наукова думка, 1989. 304 с. Сокур Ю.В, Малишко К.І. Аспекти становлення чумацького звичаєвого права // Митна справа. № 5 (89). Ч. 2. Кн. 1. 2013. С. 62–69. Супруненко О.Б. Археологічні дослідження та зібрання Лубенського музею К.М. Скаржинської. Автореф. дисc. … канд. іст. наук. Київ, 1997. 24 с. Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України (Лубенський музей К.М. Скаржинської). Київ; Полтава: Археологія, 2000. 392 с. Терюков А.И. Предсказание будущего в традиционной культуре народов коми // Аспекты будущего по этнографическим и фольклорным материалам / Отв. ред. Т.Б. Щепанская. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2012. С. 100–113. Топорков А.Л. Об одном символе в поминальной обрядности и в гаданиях восточных славян (ложка) // Балто-славянские этнокультурые и археологические древности. Погребальный обряд / Отв. ред. Вяч. Вс. Иванов. М.: Ин-т славяноведения и балканистики, 1985. С. 87–88. Тумайкин В.П. Семейные обряды мордвы Алтайского края // Этническая история народов Урала и Поволжья (препринты докладов и сообщений) / ред. Р.Г. Кузеев, Н.В. Бикбулатов. Уфа: БФАН СССР, 1976. С. 42–43. Усачук А.М., Горбов В.М., Звагельський В.Б. Невiдомий альбом малюнкiв Миколи Макаренка // Полтавський археологічний збірник. Ч. 3. Полтава, 1995. С. 199–214. Усачук А.М., Гриб В.К. Ще один документ з архіву М.О М???????? // акаренка // Донецький археологічний збірник. 2018. № 21. С. 192–205. Усачук А.Н. Раскопки Н.Е. Макаренко и В.М. Евсеева на территории Донецка // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 46–52. Усачук А.Н. Из истории украинской археологии: альбом рисунков и письма Н.Е. Макаренко // Евразийский археолого-историографический сборник / Отв. ред. А.С. Вдовин, И.В. Тункина. СПб.: СПбФ АРАН; Красноярск: КГПУ,2012а. С. 93–103. Усачук А.Н. К истории отечественной археологии: альбом рисунков Н.Е. Макаренко из фондов Донецкого краеведческого музея // Історія археології: дослідники та наукові центри / Археологія і давня історія України. Вип. 9. Київ, 2012б. С. 315–324. Усачук А.Н. Об исследованиях Н.Е. Макаренко в 1930 г. (документы и материалы) // Верхнедонской археологический сборник. Вып. 11./ Отв. ред. А. А. Бессуднов, Е. Ю. Захарова. Липецк: ЛГПУ им. П.П. Семенова-Тян-Шанского, 2019. С. 487–508. Усачук А.Н., Колесник А.В. Виктор Михайлович Евсеев: начало // Літопис Донбасу. 2012. № 20. С. 4–25. Усачук А.Н., Колесник А.В. Археологические исследования в Донбассе в конце 20 – начале 30-х гг. XX века (по материалам архива В.М. Евсеева) // Грани гуманитарного знания. Сборник статей к 60-летию профессора Сергея Павловича Щавелёва / Отв. ред. Д.П. Кузнецов, О.В. Пыжова. Курск: КГМУ, 2015. С. 412–433. Франко А.Д., Франко О.О. Огляд маловідомих архівних матеріалів про життя і наукову діяльність Миколи Макаренка // Вісник Інституту археології. 2013. Вип. 8. С. 75–81. Фролов В. Собори наших душ 4. Робочий щоденник зняття і консервації мозаїк Михайлівського монастиря в Києві (1934 року) // Пам’ятки України. 1990/1991. № 4’90/1’91. С. 35–39. Ходак І. Листи Миколи Макаренка до Данила й Вадима Щербаківських // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 63–73. Чесноков В.И. Производство деревянных ложек. М.; Л.: Всесоюзное кооп. объедин. изд-во, 1933. 153 с. Шарапова Н.С. Краткая энциклопедия славянской мифологии. М.: ООО «Изд-во АСТ»; ООО «Изд-во Астрель»; ООО «Русские словари», 2001. 624 с. Щавелєв С., Звагельський В. Микола Макаренко та Дмитро Самоквасов: зустріч на терені вивчення старожитностей України // Червоний Промінь. 1992. 1 лютого. № 5. С. 6–7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1990. 592 с. Hansson H. Gotlands bronsålder. / Kungliga Vitterhets Historie och Antikvitets Akademiens Handlingar, Del 37:1. Stockholm, 1927. 156 s.

У статті на основі когнітивного підходу до аналізу стилістичних одиниць досліджено мовно-символічний код поезії українського символізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі поетичних текстів одного з яскравих його передставників В. Пачовського. На основі закономірностей функціонування символічної образності у його творах виявлено особливості когнітивного наповнення народнопоетичної символіки у художньому дискурсі поезії символізму зазначеного періоду, встановлено особливості індивідуально-авторського значеннєвого оновлення символів. Проаналізовано фреймово-слотову організацію народнопоетичних концептів і з’ясовано їх роль у вербалізації авторської мовної картини світу. Ключові слова: ідіостиль, мовна картина світу, концептуальна картина світу, когнітивна стилістика, символ, народнопоетичний символ, концепт, фрейм, слот. Покликання Список використаних джерел Пачовський, Василь. Зібрані твори. В 2 т. Філадельфія–Ню-Йорк–Торонто : Об’єднання українських письменників «Слово», 1984. Список використаної літератури Болдырев, Николай. «Концепт и значение слова». Методологические проблемы когнитивной лингвистики, под ред. И. А. Стернина. Воронеж: ВГУ, 2001, с. 25–36. Булашев, Георгій. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ : Фірма «Довіра», 1992. Вежбицкая, Анна. Язык. Культура. Познание. Москва : Русские словари, 1997. Виноградов, Виктор. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. Москва, 1963. Войтович, Валерій. Сокіл-Род: легенди та міфи стародавніх українців. Рівне, 1997. Воропай, Олекса. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Київ : Оберіг, 1991. Гнатюк, Володимир. Нарис української міфології. Львів, 2000. Єрмоленко, Світлана. Фольклор і літературна мова. Київ : Наукова думка, 1987. Жаботинская, Светлана. «Концептуальный анализ: типы фреймов». Вестник Черкасского университета, вып. 11, 1999, с. 3–20. Жайворонок, Віталій. Знаки української етнокультури. Київ : Довіра, 2006. Жайворонок, Віталій. «Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення». Культура народов Причерноморья, № 32, 2002, с. 51–3. Керлот, Хуан. Словарь символов. Москва : REFL-book, 1994. Кононенко, Віталій. Концепти українського дискурсу. Київ-Івано-Франківськ : Плай, 2004. Кононенко, Віталій. Мова у контексті культури. Київ – Івано-Франківськ, 2008. Костомаров, Микола. «Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 257–79. Костомаров, Микола. «Об историческом значении русской народной поэзии». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 44–201. Костомаров, Микола. «Славянская міфологія». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 201–57. Кубрякова, Е. С., Демьянков, В. З., Панкрац, Ю. Г., и Лузина, Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. Москва, 1997. Левченко, Олена. Дослідження вербальних символів у лінгвокультурологічному аспекті. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/ 123456789/73947/07-Levchenko.pdf? sequence=1 Левченко, Олена. Фразеологічна символіка: лінгвокультурологічний аспект. Львів, 2005. Лосев, Алексей. Знак. Символ. Миф. Москва : Издательство МГУ, 1982. Лосев, Алексей. Проблема символа и реалистическое искусство. Москва : Искусство, 1976. Лунькова, Лариса. Когнитивная стилистика: обработка и декодирование художественного текста. Москва : РУСАЙНС, 2018. Маслова, Валентина. Лингвокультурология. Москва : Издательский центр «Академия», 2001. Потебня, Александр. «О некоторых символах в славянской народной поэзии». Символ и миф в народной культуре. Москва : Лабиринт, 2000, с. 5–91. Ріжко, Руслана. «Когнітивне наповнення фольклоризмів у поетичній картині світу кінця ХХ – початку ХХІ століття». Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка: Філологічні науки, вип. 58, 2011, с. 186–192. Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. Сімович, Оксана. Поетична символіка української народної творчості: лінгвістичний аспект. Львів, 1999. Сліпушко, Оксана. Давньоукраїнський бестіарій: генезис і система. Київ: Дніпро, 2001. Юнг, Карл. Человек и его символы. Москва : Серебрянные нити, 1997.

Метою статті є дослідження впливів символіки природних стихій на образну систему аудіовізуальних мистецтв, кінематографа зокрема. Авторка аналізує фільми, де ці впливи проявилися найбільш виразно, а саме твори О.Довженка, Ж.Віго, Ф. Фелліні, А.Тарковського, Ю. Іллєнка

Світ комах репрезентовано в творчості багатьох письменників різних епох і народів. Метою нашої статті є окреслення особливостей функціювання інсектних образів-символів у ліриці українського поета з Польщі Івана Златокудра (Яна Володимировича Врецьони). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті використано елементи культурно-історичного, естетичного, міфологічного, герменевтичного, описового методів. Розглянуто ентомологічні мотиви та образи в поетичних текстах Івана Златокудра. Символіка бджоли, джмеля, оси, шершня, метелика, павука, жука, цвіркуна, світлячка, коника та інших комах є характерним елементом запропонованої автором художньої картини світу, виявом його особистісного бачення взаємин між людиною і природою. Інсектний вимір у творчості Івана Златокудра органічно входить до його образної системи, що грунтується на поєднанні реального та феєричного планів, використанні міфологічної та фольклорної символіки, містичних вкраплень. Образи комах у текстах поета покликані відтінити розмаїття довколишнього світу та увиразнити авторське сприйняття питань національного і загальнолюдського значення.

Виявлено роль колірних прикметників у назвах балетів. Доведено, що колірні лексеми у назвах балетів є семіотичними маркерами – дієвим способом активізації уваги та уяви глядачів, що породжує відповідні асоціації та почуття. Колір виступає важливим засобом не лише образної характеристики героїв, а й сприяє цілісному осягненню художнього образу твору. Також колір у сценографічному оформленні балетів є композиційним фактором змістовного поглиблення твору. Кольороназви художніх творів спрямовують увагу на систему колірної символіки, що у балетному театрі, зазвичай, є типовою. Зазначено, що в балеті сформувалися як власні стійкі асоціації («білий балет» – білий колір як символ абсолютної чистоти та безтілесності), так і загальноприйняті (чорний – смерть: «Чорна шаль»; червоний – кров: «Червона Жизель»; блакитний – свіжіть,кохання: «Блакитний Дунай» та ін.).Ключові слова: колір в балеті, кольороназва, символіка кольору, хореографія, танець. The article reveals the role of color adjectives in the names of ballets. It is proved that the color tokens in the names of ballets are semiotic markers – an effective way to enhance the attention and imagination of the audience, which generates the corresponding associations and feelings. Color acts as an important means not only of the figurative characteristics of the characters, but also contributes to the holistic comprehension of the artistic image of the work. Also, the color in the scenographic design of ballets is a compositional factor in the content of the work. The color names of works of art direct attention to the system of color symbols, which, as a rule, is typical in a ballet theater. It was noted that in the ballet both own stable associations were formed («white ballet» – white color as a symbol of absolute purity and etherealness), as well as generally accepted ones (black – death: Black Shawl, red – blood Red Giselle; blue – freshness , love: The Blue Danube, etc.).Key words: color in ballet, color names, color symbolism, choreography, dance.

Статтю присвячено дослідженню здатності до схематизації здобувачів ступеня доктора філософії (Ph.D.) як механізму їх професійного мислення і мислекомунікації. Проаналізовано основні положення сучасної психологічної науки щодо розуміння сутності схематизації, як інструменту мислення і комунікації, засобу спільного проєктування і розвитку миследіяльності, а здатності до схематизації – як провідної професійної якості науковця, що має формуватися на етапі його професійної підготовки. Методи дослідження: теоретичні (аналіз: теоретичний, термінологічний; узагальнення, систематизація, класифікація); емпіричні (методи діагностики, адаптовані до завдань дослідження – самооцінювання, опитування, тестування); математичної статистики (метод середніх величин, кореляційного аналізу за допомогою IBM SPSS Statistics v.23). За результатами проведеного емпіричного дослідження визначено, що більшість здобувачів ступеня доктора філософії, які взяли участь у діагностиці, мають недостатній рівень знань (на рівні інтуїтивного знання) щодо сутності схем, усвідомлення їх місця серед інших методів візуалізації інформації, а також типів та принципів побудови, що унеможливлює актуалізацію їх здатності до схематизації як усвідомленої, відрефлексованої. Крім того, більшість здобувачів ступеня доктора філософії мають недостатній рівень розвитку уміння схематизації як об’єктів, так і процесів, порушують їх родо-видову організацію, існуючі правила символічної, графічної презентації. Попри це, оцінюють рівень розвитку власних умінь переважно на середньому та високому рівнях і кожен третій з них має низький рівень індивідуальної актуалізованості парціальної рефлексії діяльності, що забезпечує осмислення, оцінку їх миследіяльності й мислекомунікації. Встановлено, що актуальним завданням вітчизняної вищої освіти є цілеспрямований розвиток здатності до схематизації здобувачів ступеня доктора філософії, що забезпечується реалізацією у змісті освітньо-наукових програм таких принципів, як: забезпечення усвідомленості сутності схематизації, вбудованості в існуючий досвід, вербалізації, колективної миследіяльності, актуалізації різнорівневої рефлексії та мисленнєвої діяльності, поступового ускладнення побудованих схем, єдності конструктів, згорнутості інформації, етапності схематизаційного руху. Література Акопова, Э.С., Глазунова, О.И., & Громыко, Ю.В. (2020). Диагностическая методика оценки способностей к проектированию деятельности в групповой работе «Периметр». Психологическая наука и образование, 25(2), 5– doi: 10.17759/pse.2020250201 Бохан, Т.Г., Алексеева, Л.Ф., Шаболовская, М.В., Морева, С.А., & Кузнецова, Т.М. (2014). Ресурсы и дефициты психологической готовности к научно-исследовательской деятельности. Психологическая наука и образование, 6(2), 198–208. Режим доступа: http://psyedu.ru/journal/2014/2/Bohan_et_al.phtml Громыко, Ю.В. (2018). К проблеме создания общенародной школы будущего: синтез предметного и проектного образования. Психологическая наука и образование, 23(1), 93– Гура, Т.Є. (2015). Схематизація: ресурси для розвитку професійного мислення фахівців у системі вищої та післядипломної освіти. Технології розвитку інтелекту, 1(9). Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tri_2015_1_9_9. Дубровский, В.Я. (2011). Очерки по общей теории деятельности. Москва : ННФ «Институт развития им. Г.П. Щедровицкого». Тюков, А.А. (2007). Схемы и схематизация. Режим доступу: https://www.fondgp.ru/old/lib/conferences/2007/notes/5.html Шадриков, В.Д., & Кургинян, С.С. (2015). Парциальность рефлексии деятельности. Акмеология, 64(2), 68–83. Щедровицкий, Г.П. (2014). Оргуправленческое мышление: идеология, методология, технология (курс лекций). Москва : Изд-во Студии Артемия Лебедева. Abbot-Smith, K., & Tomasello, M. (2006). Exemplar-learning and schematization in a usage-based account of syntactic acquisition1. The Linguistic Review, 23(3), 275–290. doi: 10.1515/TLR.2006.011 Clark, (2016). Dual Coding Theory and Education. Educational Psychology Review, 3(3), 149–210. doi: 10.1007/BF01320076 Gura,, & Gura, T. (2020). The study of practical psychologists' professional thinking: the authors' integrative and thinking-activity approach. Всеукраїнський науково-практичний журнал «Директор школи, ліцею, гімназії». Спеціальний тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання» 2(2), 130–142. Gura,, & Meniailo, V. (2019). Building a Project Culture through Research and Innovation Training of Future PhDs in Ukraine. International Journal of Education and Practice, 7(4), 377–390. https://doi.org/10.18488/journal.61.2019.74.377.390 Gura,, Gura, O., & Chernikova, L. (2020). Research on metacognitive skills of software testers: a problem statement. ICTERI 2020 Proceedings, II. Retrieved from http://ceur-ws.org/Vol-2732/20200607.pdf Holmes,J, & Wolff, P. (2010). Simulation from schematics: dorsal stream processing and the perception of implied motion. In R. Catrambone & S. Ohlsson (Eds.) Proceedings of the 32nd annual conference of the cognitive science society. Cognitive Science Society, 2704–2709. Holmes,J, & Wolff, P. (2013). Spatial language and the psychological reality of schematization. Cognitive Processing, 14(2), 205–208. doi: 10.1007/s10339-013-0545-5 Kalinina,, & Kalinina, N. (2019). Schematization methods of project thinking. Journal of mechanics of continua and mathematical sciences. Inst mechanics continua & mathematical sciences. doi: 10.26782/jmcms.2019.03.00050 Marshall,P. (2012). Schema-Based Problem Solving. In: Seel N.M. (eds) Encyclopedia of the Sciences of Learning. Boston, MA : Springer. doi: 10.1007/978-1-4419-1428-6_262 Paivio, (2014). Intelligence, dual coding theory, and the brain. Intelligence 47, 141–158. doi: 10.1016/j.intell.2014.09.002