Journal articles: 'Система політичних цінностей'

1

Blozva, P. I. "ВИКОРИСТАННЯ МОЛОДДЮ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 78–92. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).43.

Full text

Abstract:

Описано структурно-функціональні особливості використання молоддю соціального капіталу в ході становлення її політичної культури. Визначено, що соціальний капітал як психологічний ресурс – це соціально-психологічні можливості соціального мікросередовища, використовуючи які особистість може досягати власних цілей, а також сприяти реалізації цілей групи, до якої вона належить. Зазначено, що політична культура – це система психологічних настановлень, які формують взаємодію особистості з політичним середовищем; певний рівень усвідомлення політичних процесів, довіри до соціально-політичних інститутів, поділяння цінностей свободи, толерантності, спроможності особистості активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Виділено компоненти політичної культури (уявлення особистості про політику, політичні цінності особистості, політичні символи особистості, мотиви участі особистості в політичному житті, політична поведінка особистості) та компоненти соціального капіталу (ефективність соціальної взаємодії, соціальна згуртованість, соціальна ідентифікація, міжособова довіра, готовність до взаємодопомоги). Описано процес становлення політичної культури на основі соціального капіталу як психологічного ресурсу, в якому: ефективність соціальної взаємодії, що базується на навичках спілкування особи, її відчуженості від соціуму, впливає на становлення всіх компонентів політичної культури молодої особи і виконує функцію політичної комунікації; соціальна ідентифікація відображає роль відчуття належності до групи під час формування толерантності, яка є політичною цінністю, уявлень про політику і мотивів до участі в політиці, виконує функцію соціалізації та рекрутингу; соціальна згуртованість, базуючись на процесі гуртування та горизонтальних взаємодіях у соціумі, діє на всі компоненти політичної культури, виконує функцію формування інтересів; міжособова довіра формує мотиви політичної участі, виконує функцію накопичення інтересів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Shust, V. V. "ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ВЗАЄМОДІЇ ОСОБИСТОСТІ І СОЦІУМУ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 209–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).74.

Full text

Abstract:

Розглядається процес інтеріоризації особистістю соціально-політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп, який окреслює перспективи, форми політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей у стимули й мотиви практичної політичної поведінки. Визначено причини цього процесу: ідентифікацію з групою, орієнтованою на дану цінність, і практичну участь у спільній діяльності, мотивованій цією цінністю. Звернено увагу на те, що нові, порівняно із сім’єю та школою, інструменти політичної соціалізації – неформальні молодіжні групи – відіграють альтернативну роль щодо колишніх інститутів політичної соціалізації. З’ясовано, що ціннісна система особистості займає проміжне положення між мотиваційно-потребовою сферою і внутрішніми настановленнями на моделі політичної поведінки. Показано, що система політичних орієнтацій молоді мінлива, оскільки значною мірою обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості, а формування політичних цінностей молоді відбувається під впливом складних етнічних, побутових та інших чинників, на тлі яких складається психологія групової політичної поведінки. Зауважено, що участь у молодіжних політичних організаціях, виховна робота у вищих навчальних закладах часом створюють хибні уявлення про навколишню політичну дійсність, у яких відбивається невміння молодої людини відрізнити справжні цінності демократії від негативних явищ, з якими вона часом стикається в житті. Зроблено висновок, що все це впливає на сприйняття політики: в одних випадках – сприяє засвоєнню демократичних цінностей, в інших – створює для нього психологічні перешкоди в процесі формування засадничих принципів політичної поведінки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.

Full text

Abstract:

Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Застава, І. В. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ЯК ОСНОВА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 1-18 (2019): 82–91. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.08.

Full text

Abstract:

Проаналізовано та узагальнено теоретико-методологічних підходів щодо демократизації суспільно-політичних відносин як основи демократизації влади. Розглянуто ключові питання впливу сформованих суспільно-політичних цінностей на розвиток демократії. Визначено, що демократизація ‒ необхідна передумова розвитку духовної культури, всебічного розповсюдження духовного процесу, де акцент робиться на обізнаності культури загальнолюдських цінностей, ідеалів та принципів. Обґрунтовано, що демократизація суспільно-політичних відносин сприятиме задоволенню потреб і інтересів громадян та призведе до підвищення авторитету як владних структур, так і інститутів громадянського суспільства. Для вдосконалення процесу демократизації суспільно-політичних відносин необхідно розвивати та стимулювати формування ключових демократичних цінностей, таких як: професіоналізм керівників урядів на різних рівнях влади; ефективність, підзвітність гілок влади; орієнтація на соціальні потреби країни з урахуванням минулого історичного досвіду; відкрита, прозора, некорумпована та соціально орієнтована система політичних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Sheliuk, Lyudmyla. "Освіта в системі формування демократичних орієнтацій молоді." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2015): 148–57. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.14.

Full text

Abstract:

У статті здійснюється аналіз освіти, як одного з основних соціальних інститутів формування демократичних цінностей і світогляду сучасної молоді; вищий навчальний заклад є для неї ще й середовищем потенційної реалізації демократичних принципів мислення. Тому саме ВНЗ виконують функції громадянської освіти, прищеплюючи студентам демократичні якості – єдність, солідарність, толерантність тощо. Звертається увага на те, що система вищої освіти є важливою ланкою запровадження демократичних тенденцій у студентському середовищі та у суспільстві. Найбільш важливою цінністю та ідеалом демократії є свобода як ключова, визначальна риса громадянина. Свобода, у свою чергу, є певною властивістю людини, яка співвимірна з відповідальністю. В статті розкривається вплив демократичних чинників на студентську молодь, на формування у неї моральних, політичних і правових цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Радченко, О. В., and Я. І. Чмир. "ГІБРИДНА ВІЙНА ЯК КЛЮЧОВА ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНОМУ СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 100–108. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.14.

Full text

Abstract:

Стаття досліджує проблематику забезпечення національного суверенітету держави внаслідок розгортання гібридних воєн, насамперед у глобальному інформаційному просторі. Це зумовлює необхідність створення ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави. Інформаційна безпека розглядається як система, що забезпечує необхідний рівень стабільності та захищеності політичної, соціально-економічної, військово-оборонної, духовно-культурної та інших сфер і галузей життєдіяльності суспільства від небезпечних, дестабілізуючих негативних деструктивних загроз, здатних завдати шкоду національним інтересам держави, сталому розвитку суспільства, благополуччю та здоров’ю кожного громадянина. Визначається, що гібридна війна становить якісно нову радикальну форму геополітичних і внутрішньополітичних конфліктів латентного й асиметричного характеру, універсальний засіб безкровного забезпечення інтересів суб’єктів ведення інформаційної війни, де основною зброєю виступає інформація, інтернет-мережа та канали масової комунікації, цілеспрямовані на бажану зміну суспільної свідомості, базових цінностей і політичних орієнтації громадян, політичної еліти та вищих керівних кадрів протиборствуючої держави та задля її інформаційного поневолення. З огляду на широкомасштабну гібридну війну проти України та неминучість подальшого зростання загроз у сфері інформаційної безпеки обґрунтовується комплексна модель системи забезпечення національної безпеки держави. Робиться висновок про необхідність активізації дій органів публічного врядування України у напрямку своєчасного виявлення й нейтралізації загроз і ризиків негативного впливу шкідливого контенту національного і світового інформаційного простору, забезпечення задоволення інформаційних потреб людини й суспільства, реалізації національних інтересів держави у глобальному інформаційному просторі та здійснення ефективного захисту інформаційного суверенітету держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Omelianenko, Inna. "Соціально-економічні та політичні передумови конструювання першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 3(51) (September 30, 2020): 10–16. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-03-10-16.

Full text

Abstract:

Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв’язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб’єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об’єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Dubravska, N., and E. Machushnyk. "Система мотивації вступу до шлюбу сучасної молоді." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 45, no. 3 (November 10, 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.37203/10.37203/kibit.2020.45.05.

Full text

Abstract:

Розвиток мотивації до створення сім’ї напряму залежить від багатьох соціальних, економічних, політичних факторів. Актуальність дослідження мотиваційної спрямованості сучасної молоді до вступу у шлюб пов’язана з тим, що сім’я є певним осередком впливу на особистість. Для створення гармонійної сім’ї необхідним і цілком виправданим є врахування системи чинників, які допомагають будувати взаємини подружжю на взаємній повазі один до одного. Зрозуміло, що чим конкретнішим і чіткішим є образ сім’ї у свідомості осіб, що вступають у шлюб, тим гармонічнішими є стосунки у самій сім’ї. У статті наведені дані емпіричного дослідження, які визначають основні фактори, якими керуються молоді люди при вступі до шлюбу. Встановлено, що в цілому досліджувані розуміють власну відповідальність перед шлюбом та прагнуть встановити гармонійні стосунки із партнером у майбутньому. За результатами проведеного емпіричного дослідження нами виявлено, що молодь при укладанні шлюбу керується, насамперед, духовними мотивами. Саме це свідчить про готовність до створення сім’ї, яка базується на взаємній любові та прийнятті всіх слабких і сильних сторін партнера. Водночас, дослідження виявило достатню зрілість суджень значної кількості молодих людей, які стоять на шляху вибору шлюбного партнера. Важливою складовою щасливого шлюбу, на їх думку, є задоволення шлюбним партнером значимих потреб іншого. Зрозуміло, що при взаємодії один з одним слід орієнтуватися не лише на свої власні потреби, а й на потреби свого партнера. Саме це, на думку респондентів, є основною детермінантою гармонійного шлюбу. Під час дослідження було проаналізовано рівень сформованості життєвих цінностей молодих людей. Пріоритетними виявились цінності «розвиток себе», «духовне задоволення», «власний престиж» та «матеріальний стан». Цінності «збереження індивідуальності» і «креативність» у переважаючої кількості молодих людей відповідають низькому рівню сформованості. Проведення кореляційного аналізу дозволило виявити позитивний кореляційний зв'язок між «духовними потребами» і «любов’ю», «економічними мотивами» і цінністю «матеріальний стан» у досліджуваної категорії осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.

Full text

Abstract:

Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Кройтор, Артем Вікторович. "ІДЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРТІЙНОЇ ПАЛІТРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ ПРОГРАМ ВІТЧИЗНЯНИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ПАРТІЙ." S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, no. 11 (December 30, 2019): 11–20. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i11.138.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню політичної ідеології як чинника формування партійної системи України на підставі аналізу програм політичних партій України. Одним із важливих інститутів реалізації політичних ідей, перетворення їх у стратегію політичного розвитку держави є політичні партії, що презентуючи на виборах свої ідеології здобувають право їх реалізації за підтримки суспільства. Партійна ідеологія базується на емпіричних світоглядно-методологічних формах суб’єктивного сприйняття політичної дійсності. Практичне вираження партійна ідеологія міститься у програмових та статутних документах політичних партій. Партійна ідеологія покликана виражати популярні у суспільстві політичні ідеї та цінності. В такому випадку парламентські вибори є механізмом не лише ротації еліти, але й відбору основних вимог у політичній системі, а отже і визначенням домінуючої політичної ідеології. У статті проаналізовано програми таких політичних партій, як «Слуга народу», «Голос», «Європейська солідарність», «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Опозиційна платформа «За життя!». Визначено особливості партійних програм та їх ідеологічних складових. Доведено, що політичні партії України є партіями універсального типу з розмитими ідеологічними орієнтирами. Визначено, що новостворені політичні партії, подібно до «старих» залишаються лідерськими партіями, локомотивами рейтингу яких є їх лідери. Більшість партій за шкалою ліві – центристські – праві, є центристськими партіями соціал-демократичного спрямування, усі програми політичних партій, що здобули підтримку електорату, окрім «ОП – За життя» мають проєвропейське спрямування. Характерною особливістю таких партій як «Голос» та «Слуга народу» є медійність, віртуалізацій їх діяльності, відсутність розгалуженої організаційної регіональної структури. Важливою ознакою сучасних політичних партій залишається високий рівень ідеологічної мобільності та рецептивності, здатності до інтеграції окремих постулатів конкуруючих політичних ідеологій у програмі однієї партії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Онищенко, О. О. "ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1145.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Shtuka, I. A. "Взаємозалежність політичної культури із стратегічними пріоритетами держави." Grani 18, no. 10 (September 23, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715189.

Full text

Abstract:

У представленій статті автор аналізує взаємозалежність політичної культури суспільства із стратегічними пріоритетами держави. Аналіз відбувається на основі Української держави. У політичній науці існує безліч концепцій політичної культури. Однак класичною концепцією політичної культури є концепція розроблена американськими науковцями Г. Алмондом та С. Вербою. Згідно з якою політична культура представляє собою систему емпіричних вірувань, експресивних символів, цінностей, які в сукупності і визначають ситуацію, в рамках якої існує політична діяльність [1]. Також у даній статті наводиться авторське бачення феномена політичної культури. Процес модернізації політичної системи спричинив зміну основних стратегічних пріоритетів розвитку України. Ці зміни привели до зміни ціннісних установок та типу політичної культури українського суспільства. Політична культура виявилася тим фактором, який здатний безпосередньо сприяти або перешкоджати модернізації, демократизації політичного розвитку. У статті виділена низка факторів внаслідок яких формуються стратегічні пріоритети країни. На думку автора, соціальноекономічний фактор є найважливішим, що формує політичну культуру і визначає пріоритети розвитку. Оскільки добробут є найточнішим показником, який свідчить про те, чи подобаються народу кроки влади та обрані напрями майбутнього розвитку. Пропонується розробляти та поширювати ідеологію стратегічного розвитку, що забезпечить ефективне функціонування політичної культури суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті." Literature and Culture of Polissya 99, no. 13i (May 29, 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.

Full text

Abstract:

У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Мельник, В. М. "ПРИНЦИП КОМПЛІМЕНТАРНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКИЙ АСПЕКТ)." Знання європейського права, no. 3 (September 6, 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.218.

Full text

Abstract:

Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфери імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об’єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних традицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колективна система переконань. Така система потребує об’єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в культурній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше перетворюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об’єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритиковане позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Білецька, Тетяна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 32–47. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.214.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано соціально-психологічні чинники, що здійснюють вплив на процес політичної соціалізації та визначають його ефективність серед сучасної української молоді. З’ясовано роль базових соціальних інститутів, що найбільшою мірою задають характер політичній соціалізації молоді, виявлено особливості та наслідки їх впливу. Визначено, що в умовах перманентних формацій, політична соціалізація втрачає консервативну складову, так як не спроможна належним чином залучити індивіда в політичні відносини,що сфо рмувалися, не передає усталену систему цінностей і норм поведінки. Відзначено, що об’єктивні умови життя сучасної молоді породжують цілий комплекс протиріч, ускладнюючи процес соціалізації й інтеграції цієї групи в суспільство. Підкреслено, що молоде покоління, що сформувалося в умовах розбудови демократичного суспільства поєднує в своїй свідомості нові цінності, притаманні ринковій економіці (індивідуалізм, прагматизм) і цінності минулого (бажання не виділятися, колективізм). Такий симбіоз детермінує формування нової моделі ціннісного сприйняття світу, що визначатиме основу майбутніх життєвих стратегій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.

Full text

Abstract:

У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Семенченко, Ф. Г. "Політичні цінності в системі політичних відносин: формування, зміст і функції політичних цінностей." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 98 (2010): 53–57.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Shanovska, Olena. "Громадянське виховання: радянська практика (1956-1991 рр.)." Eminak, no. 4(28) (December 31, 2019): 159–68. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.4(28).354.

Full text

Abstract:

Представлено загальну модель організації громадянського (комуністичного) виховання у радянській Україні другої половини ХХ ст. Аналізується процес формування у радянських громадян системи соціально-політичних цінностей, установок, що забезпечували легітимність партійно-радянської системи. Увагу акцентовано на процесі політичної соціалізації, що відбувалася впродовж всього життя. Доведено, що політична соціалізація була скерована партією та державними органами, мала комуністично-орієнтовану світоглядну спрямованість і практично була зведена до ідеологічного виховання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Танська, Людмила Вацлавівна. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕДІАКУЛЬТУРИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 200–209. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236022.

Full text

Abstract:

Мета статті — визначити культурологічні виміри проблеми функціювання медіакультури як політичної реальності на пострадянському просторі в контексті глобалізаційних процесів. Методологію дослідження становлять теоретико- інтерпретаційні настанови культуротворення щодо визначення специфіки презентації пострадянського простору сучасної культури (холізм як домінанта системи; антихолізм як визначення особистісного статусу медіапродукту). Наукова новизна полягає у розкритті особливостей категорії «політична культура» на пострадянському просторі як цілісності медіапродукту. Висновки. Визначено, що медіакультуру як політичний простір пов’язують з технологічними ознаками самоздійснення процесів, які визначаються владними перетвореннями (досягнення влади, отримання влади, втрата влади), вона також характеризує культуру загалом, є локусом політики. Медіакультура як інтенція владного дискурсу є владою слова, образу, автентичних імперативів поведінки, діяльності, стану. Політика і медіакультура утворюють одне ціле, яке потребує специфікації комунікативного простору. Доведено, що модернізм трансформаційної політики пострадянського простору призводить до його радикалізації, а простір медіа стає орієнтованим на картинки-етикетки іміджів політиків. Ідея екстраполяції західних технологій політичного процесу, як і моделей прискореного розвитку економіки хоча й виглядає спокусою, однак є моделлю архаїзації пострадянського простору. Транзитологія як теорія, що обслуговує транзит культурних та економічних, технологічних цінностей в Україні, лише маркує стан уподібнення західним іміджам і реаліям, які не приносять реальної користі. Цей транзит здається ідеалом, який описується в рубриках сучасного маркетинг-міксу політичних реляцій, зокрема у вимірі моделей трансформації політичних систем незалежних країн. Втім, справжню публічну легітимність він може отримати лише в просторі медіакультури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Ishchenko, I. V. "Характер взаємосприйняття політичної системи і оточуючого середовища як критерій політичної безпеки." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 10(138) (January 26, 2017): 50. http://dx.doi.org/10.15421/1716104.

Full text

Abstract:

Політична безпека пов’язана з відсутністю зовнішніх і внутрішніх загроз або зменшенням їх гостроти. Забезпечення внутрішньої громадської безпеки має починатися з пояснення характеру взаємовідносин між політико-інституційними структурами і найбільш активними соціальними групами. Автор пропонує використовувати ментальний конструкт, як індикатор конфлікту/гармонії в цих відносинах, і реалізувати цю ідею, порівнюючи ментальні конструкти політичних інститутів і суспільного середовища. У cтатті розкривається один з методів щодо реалізації цієї ідеї. Цей метод ґрунтується на пошуку провідних цінностей, котрі властиві базовим політико-інституційним структурам і суспільному середовищу. У ментальному конструкті виділено раціональну та ірраціональну складову. Встановлено формулу, яка дає можливість порівняти й оцінити конгруентність ментальних конструктів політико-інституційних структур і оточуючого середовища на основі виявлених цінностей. Як приклад використання цієї формули була проведена оцінка рівня політичної стабільності і безпеки в Україні. Емпіричною базою дослідження є результати опитувань громадської думки, які виконує фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Звернення Президента України Петра Порошенка до українського парламенту 04.06.2015р. та інші документи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Kondratova, Margarita Vadimivna. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК У ПОЛІТИЧНОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ: ТЕНДЕНЦІЇ ПРОСУВАННЯ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.15421/342122.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям застосування маркетингових і менеджерських технологій у рамках узгодження природоохоронних заходів та економічного розвитку. Метою статті є з’ясування смислового контекст сталого розвитку як сукупності політичних меседжів, орієнтованих на широку аудиторію. Було підкреслено, що просування сталого розвитку як політичної доктрини та мотивації політичної поведінки становить значний інтерес з точки зору впровадження програмних цілей сучасних політичних партій, неурядових організації та груп інтересів. Проаналізовано механізми аналізу каналів публічного просування ідей сталого розвитку на глобальному рівні. У світлі подій, що відбуваються, інформаційна адженда публічної влади має бути спрямована на популяризацію ресурсозбереження не лише індивідуальними господарствами, але й потужними економічними гравцями. З’ясовано, що політичний контекст сталого розвитку визначає стимулювання політичних акторів до активної поведінки в контексті координації зусиль стосовно забезпечення балансу споживання та навколишнього природного середовища. Розкрито процеси сталого розвитку, які вимагають особливого комунікаційно-менеджерського підходу з урахуванням стану колективного та індивідуального світогляду цільових груп. Доведено, що оцінка перспектив корекції політичного контексту сталого розвитку, вимагає узгодження економічної діяльності з населенням відповідних територій. З’ясовано перспективи та ефективність пропагандистської трансляції ідеалів сталого розвитку в межах територіальної або ідеологічної системи. Припущено, що перелік соціально-політичних аспектів сталого розвитку формує очікування громадян від політики сталого розвитку та його впровадження у трансформаційних державах. Встановлено, що аналіз інтересів та потреб базових соціально-демографічних груп вимагає експертної та планувальної роботи щодо адресного представлення політичних цінностей сталого розвитку в комунікаційні сфері. Зроблено висновок, що сталий розвиток має політико-мобілізаційну спроможність, яка ґрунтується на прагматичних інтересах громадянина, на потребах місцевих громад у відстоюванні політичних інтересів, на тенденціях формування культури споживання тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Лупаренко, С. Є. "АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ОСВІТИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 103–10. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.11.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено розкриттю аксіологічних засад системи освіти у країнах Західної Європи. Наголошено на важливості формування цінностей у молодого покоління, оскільки вони є своєрідною «сировиною», яка впливає на розвиток мотиваційно-поведінкової і чуттєво-емоційної сфер особистості та формування соціуму загалом. З’ясовано, що європейські країни спираються на ліберальні цінності й права людини, що становлять аксіологічні стовпи системи освіти й розвитку європейського суспільства. Визначено основні цінності, на формування яких спрямовується система освіти у країнах Західної Європи, а саме: рівність для всіх людей як основна європейська цінність; солідарність; гуманізм, який розглядає людину як абсолютну цінність; права людини; толерантність до різних соціальних та культурних груп; свобода, яка проголошує людину вільною від впливу державної влади, релігійної ієрархії тощо; представництво та верховенства право; демократія; недискримінація; антирасизм; інклюзивне суспільство; міжособистісні стосунки; мир і міжнародне взаєморозуміння; міжкультурна освіта; екологічна обізнаність тощо. Установлено, що у процесі формування цінностей важливою є національна орієнтація цінностей, що спричинена історичними, політичними, релігійними, культурними та соціальними особливостями системи освіти в різних країнах Західної Європи. Відзначено, що ефективними шляхами формування цінностей особистості у країнах Західної Європи є: викладання ціннісно-орієнтованих навчальних дисциплін; інтеграція суміжних навчальних дисциплін; міжпредметні заходи, що встановлюють зв’язок із громадою; демократична культура закладу освіти, що включає орієнтацію на використання в навчанні діалогічних форм взаємодії суб’єктів освітнього процесу; інклюзивна освіта, що об’єднує різні групи учнів та вчителів; участь дітей у повсякденній практичній діяльності та спеціальних ситуаціях колективного управління, які створюються й контролюються іншими учасниками освітнього процесу (батьками, учителями, священиками).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Султанова, Лейла. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 150–55. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.150-155.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність проблеми ціннісних орієнтацій майбутнього викладача закладу вищої освіти. Визначено сутність понять «цінності» та «ціннісні орієнтації». З’ясовано, що цінності складають основу ціннісних орієнтацій індивіда. У науковій літературі розрізняють матеріальні, суспільно-політичні, духовні цінності; позитивні і негативні цінності; цінності особистості, соціальних та професійних груп, національні, загальнолюдські цінності. Серед цінностей людського буття і культури при всьому розмаїтті найчастіше виділяють лише декілька, як правило, основних: людина, життя, добро, краса, істина, свобода тощо. Розкрито психолого-педагогічний аспект ціннісних орієнтацій. У публікації наголошується на тому, що дослідження передбачає лише вивчення змісту ціннісних орієнтацій майбутнього викладача закладу вищої освіти, але не виключається можливість змін у системі ціннісних орієнтацій майбутнього викладача під впливом організованого нами процесу формування та розвитку полікультурної компетентності.Описано методику визначення рівня ціннісних орієнтацій. Для цього використано методику «Ціннісні орієнтації» Мілтона Рокича (Milton Rokeach), який розрізняє два класи цінностей: термінальні та інструментальні. Здійснений якісний і кількісний аналіз системи ціннісних орієнтацій майбутнього викладача до та після реалізації чотирьох етапів формування полікультурної компетентності засвідчив ефективність розробленого та запропонованого нами змісту полікультурної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні." Право України, no. 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Chupyra, Volodymyr. "СХІДНА ЄВРОПА ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ПЕРИФЕРІЯ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 12–21. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-12-21.

Full text

Abstract:

У статті зроблено аналіз особливостей політичного розвитку країн Східної Європи. Завдання цього дослідження – визначення особливостей цивілізаційної периферії відносно цивілізаційного центру; виявлення проявів цивілізаційної периферії як зони міжцивілізаційної взаємодії в регіоні Східної Європи; визначення особливостей політичного розвитку країн регіону з позицій цивілізаційного підходу. Дослідження спирається на можливості цивілізаційного підходу щодо аналізу суспільно-політичних процесів, зокрема певних тенденцій у внутрішній і зовнішній політиці країн, зумовлених не стільки поточною політичною кон’юнктурою, скільки належністю до певного цивілізаційної системи. Проведене дослідження дало змогу з’ясувати геопросторову структуру європейської цивілізації, її центр і периферію, до якої віднесено регіон Східної Європи. Визначено найважливішу в межах зазначеної теми особливість цивілізаційної периферії як зони міжцивілізаційної взаємодії, що проявляється як конкуренція соціальних інститутів, політичних систем і цінностей, які зумовлені цивілізаційною належністю. Виходячи з порівняльної характеристики основних етапів та тенденцій політичного розвитку України й Росії, визначено, що Україна на різних етапах виявляла свою засадничу належність до європейської цивілізації, зокрема й певною мірою – до західної, через перманентні та різноманітні зв’язки, незважаючи на те, що сформувалась у межах православної субцивілізації. Натомість Росія переважно сформувалася в умовах перетину православної та ординської субцивілізацій. Наслідком цього в Росії стали наявні ознаки цивілізаційного розриву між елітами, що час від часу намагаються переорієнтуватися на європейські цінності, та суспільством, що є носієм антизахідних настроїв. Саме ця особливість, притаманна «розірваним країнам», за термінологією С. Гантінктона, зумовлює неуспішність демократичних реформ і періодичне повернення до авторитарних режимів, агресивної зовнішньої політики й антизахідної риторики. Виходячи з цього, визначено, що нинішній акт агресії Росії проти України можна розглядати як один із виявів цивілізаційного конфлікту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ШЕВЧУК, ЛІЛІАНА, and ТАРАС ШЕВЧУК. "Основоположні засади та чинники формування національної правової системи Української козацької держави – Гетьманщини." Право України, no. 2020/01 (2020): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-140.

Full text

Abstract:

Одним із етапів розвитку української державності була доба козацтва, ознаменована утворенням і діяльністю Української козацької держави – Гетьманщини в період 1649–1764 рр. Метою статті є спроба підійти до питання аналізу формування національної правової системи в один із важливих періодів її еволюції, а саме в Українській козацькій державі – Гетьманщині не лише з позицій позитивізму, а й “jus naturalе”, тобто права природного. Становлення і розвиток національної правової системи Гетьманщини відбувалися на засадах характерних для національних правових систем тогочасних європейських держав, основоположними серед яких є передусім історичність і наступність (спадковість) права. Значний вплив на характер і розвиток національної правової системи Гетьманщини справила європейська правова традиція, зокре ма обумовивши відповідний рівень правової культури Гетьманщини з притаманним їй правовим менталітетом. Її головні елементи, відтворюючи своєрідність і самобутність успадкованої правової культури, були стримуючим чинником на шляху поширення ментально чужої та відсталої за своєю сутністю і змістом російської правової системи. Система домінуючих правових цінностей Української козацької держави формувалася у доволі складних умовах становлення і розвитку української державності. З середини XVII ст. у національній свідомості українців особливої ваги набувають такі політико-правові цінності-категорії, як свобода особистості, демократія, рівноправність, національна самоідентифікація тощо. Впродовж першої половини 1649 р. українському керівництву вперше в історії української суспільно-політичної думки вдалося сформувати національну державну ідею створення незалежної держави в етнічних межах України як провідну у визвольних змаганнях народу всіх наступних століть. На початку XVIII ст. вперше в історії українського права було створено правові основи представницького правління та парламентаризму передусім завдяки появі Конституції П. Орлика 1710 р. Позитивно вплинула на розвиток національної правової системи Гетьманщини і досить активна її міжнародно-правова діяльність. Українська козацька держава – Гетьманщина стала однією із важливих віх розвитку української державності, а її національно-правова система відобразила сутність і зміст намагань та прагнень українського народу до незалежності й самостійності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Куксенко, С. І. "ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕМОКРАТІЙ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.37.

Full text

Abstract:

У статті аналізується сутність правосвідомості та визначення даного поняття різними науковцями. Систематизовано основні акценти, які ставлять дослідники до розуміння цього явища як: ідейного вираження правової дійсності; системи емоційно-чуттєвих і раціонально-мислених образів, базованих на правових почуттях, знаннях та звичках; результату усвідомлення людьми цінності природного права, прав і свобод людини. Запропоновано власне визначення правосвідомості, як форми індивідуальної та суспільної свідомості, що відображає та пізнає існуючу правову та неправову реальність, включає знання, цінності, настрої, очікування та регулює людську поведінку відповідно до вимог норм, традицій і внутрішніх переконань. Проведено класифікацію даного поняття на рівні, види, підвиди за різними ознаками. Розглянуто роль історичних, політично-правових особливостей розвитку українського суспільства та народів країн Західної Європи на формування правової свідомості. Акцентовано увагу на впливі на формування правосвідомості нашого народу багатовікової відсутності власної державності та досвіду представницької демократії. Досліджено притаманні нашому суспільству особливості правової свідомості та стану духовності суспільства, чинники, які впливають на її стан в наш час; вплив правової свідомості та життєвих цінностей на різні сфери буття людини, суспільства і держави; взаємозалежність суспільно-політичної, соціально-економічної ситуації і громадянських цінностей від рівня правосвідомості і правової культури суспільства. Проаналізовано соціологічні дослідження, які стосуються правових, життєвих цінностей та орієнтирів громадян України, виявлено, що інертність правосвідомості заважає реальному втіленню декларативно проголошених європейських цінностей. Визнано, що лише в результаті системної реалізації різнопланових заходів в ідеологічно-освітній, соціально-економічній, політико-правовій сферах, покращенні соціально-правового середовища можна подолати викривлення правосвідомості, утвердити правову культуру та європейську ідентичність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

САВЧИН, МИХАЙЛО. "Чотири вершники трансформацій: ефективність правового регулювання економічних інституцій." Право України, no. 2021/04 (2021): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-089.

Full text

Abstract:

У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Іванова, А. В. "Політико-правовий стан західної моделі політичної толерантності в умовах кризи." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 50–57. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.707.

Full text

Abstract:

Інститут толерантності отримав широкий розвиток у західній моделі демократії. Саме західні країни представляють зразковий формат реалізації принципів та інструментів ефективного впровадження толерантних засад. Розвиненіша законодавча база та правозахисна практика є основами для розбудови інституцій толерантності в західних суспільствах. У цій статті розглянуто та проаналізовано основні компоненти західної моделі політичної толерантності, проведено аналіз політико-правових механізмів регулювання інституту, розкрито сучасні кризові тенденції політичної толерантності та чинники впливу на їх формування. Проведено теоретичний аналіз політико-правових документів, проектів і концепцій розвитку інституту політичної толерантності в західній правовій системі, компонентів ефективності та проблем реалізації принципів толерантності саме в політичній сфері як на міжсоціальному рівні, так і на рівні внутрішньополітичних відносин суб'єктів. Особливу увагу у статті приділено проблемам публічної риторики, проекції політичної нетерпимості серед представників політичної влади, політичних лідерів як чинникам формування кризи толерантності в західних суспільствах. У статті розглянуто чинники конфлікту традиціоналізму та ліберально-демократичних цінностей як умови розвитку дезінтеграційних процесів у європейському суспільстві, формування стану закритості, міграційної нетерпимості, крайніх форм інтолерантності, радикалізму, екстремізму та тероризму, які стали новітніми умовами існування європейської спільноти. Визначним напрямом дослідження є аналіз засад, механізмів, принципів і методів розбудови інституту толерантності, особливостей регулювання, виявлення проблемних тенденцій і перспектив розвитку толерантності в реаліях західної моделі демократії. Досить важливим напрямом є виявлення чинників впливу на формат мислення, ціннісні аспекти європейського суспільства в умовах кризи. Акцентується увага не тільки на дослідженні розвитку демократичних інститутів у західних державах, а й на аналізі досвіду кризових станів, особливостей функціонування демократичних інституцій в умовах нестабільності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Kiianka, Iryna. "ІДЕЇ КОНСЕНСУСУ Й КОМПРОМІСУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ: ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 23–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-23-33.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано ідеологічну платформу європейської політики, в основу якої покладено такі цінності, як консенсус, компроміс, толерантність. Ураховуючи позитивний європейський досвід публічного управління, беремо до уваги базові цінності для української політики. Розглянуто особливості реалізації європейських цінностей у контексті демократизації українського суспільства. Європейські цінності проаналізовано як систему нових можливостей для сталого розвитку українського суспільства. Ураховано освітні зміни (прозорість та публічність влади, розвиток громадських ЗМІ й ін.). Розглянуто сутність політичних вимог щодо встановлення консенсусу для легітимації транзитивних політичних режимів. З’ясовано результативність політичного консенсусу в умовах масштабних політичних криз. Визначено значення етапів досягнення політичного консенсусу для нових демократій, до яких належить і сучасна Україна. Установлено зміст політичного консенсусу та його предмет, діяльність суб’єктів та об’єктів політичного консенсусу, які вступають між собою у взаємодію. Охарактеризовано також рівень загальної політико-правової культури консенсусних відносин, яка складається в кожному трансформаційному суспільстві. Виявлено особливості співвідношення політико-інституційного забезпечення політичного компромісу й політичного консенсусу, оскільки консенсус передбачає погодження всіх і вироблення спільної позиції. А тут про спільність говорити зарано, тому що сам механізм опрацювання цих рішень передбачає відмову від конфліктних питань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Вайєр, Аліна Марленівна. "МІСЦЕ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми політики 63 (September 7, 2019): 194–205. http://dx.doi.org/10.32837/app.v63i0.17.

Full text

Abstract:

Будь-які управлінські рішення, але в першу чергу ті, що приймаютьсяв просторі політики, є основою для формування політичних цінностей, визначають сутність життя політики і напрями її реалізації, а в кінцевомурахунку і всю людську діяльність. Розвиток цивілізації можна представитияк послідовний ланцюжок прийняття рішень. Будь-яка активність – цереалізація певного проекту, при цьому політичні проекти набувають пріоритетного значення серед всіх інших сфер діяльності та здатні кардинальноміняти життя людей, тому дослідження політичних рішень і технологій їхприйняття – це тематика, яка ніколи не втратить актуальності. В данійстатті розглянуто два основних підходи до тлумачення ролі політичнихрішень в системі політичного управління, а також підходи до вирішенняпроблематики створення технологій прийняття політичних рішень.Виявлено зв’язок між технологією прийняття політичних рішень і інноваційною політикою України. Зроблено висновок, що технологія прийнятьполітичних рішень – це складний процес, що проходить кілька стадій відініціації до реалізації, але тільки впровадження інновацій в сфері науки іполітики можуть зробити цей процес ефективним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Дашковська, O. "Права людини в глобалізованому світі." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.935.

Full text

Abstract:

Процеси світової глобалізації відчутно позначаються на усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, на реалізації прав людини, що супроводжується на регіональному рівні окремими колізіями. В багатьох випадках межі реалізації прав людини обумовлені певними соціокультурними особливостями та усталеними звичаями, які не відповідають загально цивілізаційним цінностям та перешкоджають впровадженню міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи. Універсальний характер прав людини, закріплений у п. 5 Віденської декларації та Програмі дій з прав людини (1993), передбачає, що усі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини, враховуючи процеси глобалізації, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної і регіональної специфіки і різних історичних, релігійних і культурних цінностей, правових традицій необхідно мати на увазі, в той же час, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, мають обов’язок заохочувати і захищати усі права людини та основні свободи. У цьому твердженні виражені позиції, що є істотними при розгляді ситуації щодо реалізації прав людини на регіональному рівні. По-перше, визнання прав людини в якості універсальних для міжнародного співтовариства означає їх глобальний характер. І по-друге, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов’язані заохочувати і захищати усі права і свободи людини. Міжнародні стандарти покликані скасувати відмінності щодо реалізації прав і свобод людини, які проявляються на глобальному і національному рівнях, стверджувати їх універсальний характер. Прихильність до традиційних духовних цінностей не можна ігнорувати в умовах сучасності, оскільки соціокультурна багатоманітність має величезний вплив на впровадження міжнародних стандартів прав людини в різні цивілізаційні простори. Права людини, які притаманні усім країнам і народам завдяки своїм природним властивостям, визнані у міжнародних документах як такі, що не підлягають жодним обмеженням і відхиленням, на регіональному рівні відрізняються у своїх підходах. На практиці це призводить до їх обмежень і подекуди порушень, що потребує реагування з боку міжнародної спільноти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Kulieshov, O. V. "Концепція громадянського суспільства Юргена Хабермаса: proetcontra." Grani 18, no. 5 (April 3, 2015): 103–9. http://dx.doi.org/10.15421/1715107.

Full text

Abstract:

Предметом аналізу статті є концепція громадянського суспільства сучасного німецького соціального філософа Юргена Хабермаса. У статті виявлені переваги і суперечності концепції, а також можливості і межі її застосування в контексті визначення сутності громадянського суспільства, а також його місця у політичному житті. Як позитивні риси концепції відзначаються комунікативна орієнтація, застосування поняття життєвого світу, розуміння громадянського суспільства як периферії політичної системи, яка забезпечує легітимність останньої, її цінніснонормативний зміст. Громадянське суспільство являє собою у концепції Хабермаса сферу актуалізації ціннісних переваг громадян, а також їх пошуків спільних цінностей, що підкреслює роль громадянського суспільства в політичній системі. Разом з тим, концепція, про яку йдеться, містить у собі суперечність між нормативним і емпіричним аспектами, що обмежує ефективність оцінки місця громадянського суспільства в політичному житті. Причиною такої суперечності є тенденція до розуміння громадянського суспільства лише як політичного феномена. Робиться висновок про необхідність враховувати співвідношення реального стану та нормативної складової громадянського суспільства, оцінювати перспективу його розвитку через визначення його ідеального стану.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Filipenko, Larisa. "КРИЗА МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В РЕЗУЛЬТАТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 132–41. http://dx.doi.org/10.15421/341933.

Full text

Abstract:

Метою даної роботи є спроба визначити систему координат для з’ясування глибини кризи духовних і моральних цінностей, масштабу впливу глобалізації на майбутнє суспільства. Аналізуються різноманітні підходи щодо оцінки впливу глобалізації в сфері морально-культурної складової суспільства. Як це не дивно ХХІ століття повернуло людство до класичного питання обґрунтування духовних цінностей. Але жоден з існуючих підходів не відповідає на це фундаментальне питання.Виходячи з результатів дослідження провідних вчених, глобалізація в економічній, політичній, інформаційній, науково-технічній та інших сферах є реальністю сьогодення її поширення буде неминуче в майбутньому. Але в культурній площині насадження єдиної системи цінностей небезпечно, та й по факту не можливо «..бо культура, душевно-духовний лад народів не можуть бути стандартизовані на манер того, як стандартизована техносфера» (Гусейнов А.А.). Спроби створити щось об’єднуюче призводять, з одного боку, до розмивання стійкої системи цінностей, культурного коду представників різних національних культур, а, з іншого, до посилення локальності різного роду. Тому ця проблема заслуговує подальшого глибокого вивчення. Дослідження теми потребує участі відомих вчених, представників творчої інтелігенції, релігійних діячів та політиків для розробки покрокової стратегії захисту моральних та культурних цінностей нашої цивілізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Rodchenko, L., and O. Chervjakova. "УЧАСТЬ ІНСТИТУЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В РОЗВИТКУ СФЕРИ КУЛЬТУРИ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 21–27. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.02.

Full text

Abstract:

Системно сформульовано та науково обґрунтовано теоретико-методологічні засади участі інституцій громадянського суспільства в розвитку сфери культури, зокрема ролі в житті сучасного українського суспільства, їх функцій, джерел фінансування, а також впливів зовнішніх та внутрішніх чинників на їхню діяльність. Доведено, що участь інституцій громадянського суспільства у розвитку сфери культури передбачає деідеологізацію освітньо-виховної діяльності з боку владних структур, створення умов для мирного співіснування різних ідеологій і стилів громадянської поведінки, які об’єднують, а не роз’єднують суспільство, так званий “суспільно-політичний консенсус”; поширення через освітню систему, ЗМІ знання культури, відомостей про історію, традиції й демократичні цінності українського народу; зростання й підтримку національної науково-технічної, культурної еліти суспільства, яка, з одного боку, формує майбутню еліту в суспільстві, а з іншого – сама бере активну участь у суспільному житті. А головне – суспільна еліта виступає носієм демократичної політичної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Tellis, S. A. "Особливості конституційного статусу Президента Угорщини." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.07.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з Урядом та Парламентом, які закріплено в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах. Наукова новизна полягає у визначенні особливостей конституційного статусу Президента Угорщини, його місця та ролі в системі державної влади, а також вивчення можливості використання позитивного досвіду для розвитку української державності. Висновки. Загальний принцип функціонування інституту президентства в системі державної влади Республіки Угорщина полягає в тому, що інститут президента є нейтральною владою поза трьох гілок влади. Роль Президента Угорщини як політичної противаги полягає не в тому, щоб приймати рішення, а в тому, щоб привернути увагу до обставин, таким чином протидіючи гілкам влади. Президент не має владних повноважень, згідно з Конституцією він виражає національну єдність і стоїть на охороні демократичного функціонування державного апарату. Виконання функцій «охорони» та «єдності нації» вимагає демонстрації Президентом своїх суб’єктивних цінностей. Президент Республіки виконує інтегративну функцію, що надає голові держави символічну роль у втіленні конституційного ладу цінностей. Державні збори Угорщини є повновладним органом, що обирають Президента та формують політично відповідальний перед ними Уряд. Вирішальна роль Прем’єр-міністра в блоці законодавчої і виконавчої влади надає йому статус особи публічного права, що складає конституційну основу статусного мандата задля визначення загального напрямку державної політики в рамках урядової програми. Досвід Угорщини має важливе значення для забезпечення належного державного функціонування та розвитку України як парламентсько-президентської республіки. Система забезпечення розподілу владних повноважень потребує від української влади ще більшої уваги, ніж в Угорщині. Якщо у наших сусідів мова йде про вже створений лад у цій царині, то в Україні тривають процеси становлення правової держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Nevmerzhitska, O. M. "Краса як головна естетична цінність українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ ст." Grani 18, no. 6 (April 23, 2015): 51–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715119.

Full text

Abstract:

Серед множини проблем історії української філософії, що потребують поглибленого вивчення, однією з основних, на думку автора, є дослідження системи цінностей українського народу. Одному з таких питань і присвячена ця стаття, в якій проведено дослідження естетичних цінностей українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ століття, зокрема, головної його естетичної цінності – категорії краси. Проаналізовано творчість визначних українських вчених, філософів і суспільних діячів, що, звертаючись до людської природи, властивості людини до естетизації життя, з різних сторін досліджували український національний світогляд, який виражає цінності, погляди та переконання більшості представників українського народу. Видатні мислителі, вивчаючи та досліджуючи політичні, моральні, релігійні, естетичні ідеали та цінності, дивились на світ української людини з позиції його аксіологічної цілісності. Вони намагалися зрозуміти сутність, причини виникнення та існування різноманітних культурних процесів, що відбувалися в межах українського етносу, осягнути, яким чином через уявлення про красу народ реалізовує своє прагнення до прекрасного. Беручи до уваги, що українська філософія досліджуваного періоду ще недостатньо вивчена, заглибившись у джерела сучасної філософської думки в Україні, автором зроблено висновок, що життя українського народу найбільшою мірою підпорядковувалося прагненню до прекрасного, яке охоплює всі сфери життєдіяльності української людини як у матеріальному, так і в духовному вимірах буття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Бальцій, Ю. "Система місцевого самоврядування в пострадянських державах." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 85–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.946.

Full text

Abstract:

У статті досліджено системи місцевого самоврядування в пострадянських державах. Побудова демократичної правової держави передбачає створення ефективної децентралізованої системи публічної влади, яка ґрунтувалася б на верховенстві волі народу та пріори- теті людини як найвищої соціальної цінності. Однак, зазначені завдання неможливо реалізувати без розбудови повноцінної системи місцевого самоврядування. Зазначено, що Україна взяла курс на вступ до Європейського Союзу, що зумовило необхідність приведення національного законодавства до рівня європейських та світових правових стандартів. Крім того, саме сьогодні особливо гостро постало питання в якому саме напрямку буде розвиватися місцеве самоврядування в пострадянських державах, чи зможе цей інститут вирішити задачі, які на нього покладаються і які проблеми необхідно вирішити для сприятливого розвитку системи місцевого самоврядування. Визначено, що ратифікація тако- го найважливішого документу, як Європейська хартія місцевого самоврядування Україною визначила нові принципи організації та функціонування всієї системи місцевого самоврядування, а також запровадила новітні демократичні напрямки її вдосконалення та дієвого реформу- вання в умовах побудови правової демократичної держави, але, незважаючи на значний обсяг норматив- но-правових документів, які регла- ментують процеси становлення та розвитку системи місцевого самоврядування, дослідження сучасного стану місцевої демократії показують низький рівень ефективності діючої в Україні системи місцевого самоврядування. Визначено, що система місцевого самоврядування кожної окремої пострадянської держави функціонує в межах певної політичної культури і традицій, особливості її обумовлені багатьма, інколи непомітними, чинниками, пов’язаними з оточуючим соціально-політичним середовищем, тому, неможливо дати однозначну оцінку тієї чи іншої системи місцевого самоврядування навіть у межах характерного для неї політико-адміністративного контексту; ще важче визначити, як вона буде діяти та функціонувати в разі її перенесення та запровадження в нашій державі. Наголошено на необхідність застосування позивного досвіду пострадянських держав в сфері місцевого самоврядування в створенні якісної системи місцевого самоврядування України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Сікалюк, А. І., and В. А. Пермінова. "ПЕДАГОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСІТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 177–81. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-27.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено педагогічний підхід до процесу формування соціально- етичних цінностей у здобувачів вищої освіти, зокрема менеджерів. Обґрунтовано сутність і структуру соціально-етичних цінностей як особистісних якостей майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Під впливом цілеспрямованої взаємодії викладача та студента вищого навчального закладу об’єктивні, гуманістичні, загальнолюдські етичні цінності виступають у ролі предмета пізнання та переживання їх як потреб, що спонукають до реалізації цих цінностей у житті. Соціально-етичні цінності мають своє поле в прояві професійно-етичних цінностей, вони відображають систему та характер суспільних відносин. У практиці вони проявляються в поведінці особистості, залежать від професійних функцій і конкретних соціальних ролей. Визначено професійні функції менеджера, які допомагають фахівцю зрозуміти суть розподілу та координації різних видів праці, необхідність проєктування цілей і шляхів їх досягнення, стимулювання, мотивації на досягнення успіху у позитивно спрямованій взаємодії всіх учасників процесу, аналіз, контроль і корекція вчинків та уміння реалізовувати стратегічний план дій, які у сукупності впливають на прийняття рішень і поведінку виконавців: теоретичні, економічні, політичні, соціальні, етичні, естетичні, релігійні. У результаті проведеного пілотного дослідження було виявлено змістову характеристику складників процесу формування соціально-етичних цінностей майбутніх фахівців. Для напряму підготовки «Менеджмент» загалом окреслено окремі соціально-етичні цінності, які реалізуються в практичній діяльності в різних ситуаціях: цілеспрямованість під час проєктування мети та завдань діяльності; соціальна відповідальність за результати власної діяльності та діяльності партнерів чи підлеглих; взаємодія (співпраця) як прояв позитивних дій з метою поліпшення якості результатів; справедливість у вирішенні професійних проблем; толерантність (повага) у вирішенні професійних завдань і розподілі функціоналу учасників. Доведено, що рефлексія є своєрідним умінням студента здійснювати самооцінку, самоаналіз, самокорекцію власної поведінки, власної діяльності. При цьому зазначено, що саме професійна рефлексія передбачає усвідомлення особистістю себе як носія певних професійних соціально- етичних цінностей, які проявляються як відображення стандартизованої професійної поведінки, зумовленої конкретною ситуацією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Хороновський, Олег Ігорович. "ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ ЗАГРОЗ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВИ ВІД ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 172–77. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.26.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання впливу різних чинників на формування загроз економічній безпеці держави від діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань. Констатовано, що у сучасних умовах основним чинником формування зазначених загроз є глобалізація, про що свідчить: діяльність транснаціональних компаній; взаємозалежність країн від енергоресурсів, сировини, технологій тощо; світова інформаційна система (Інтернет, супутниковий зв’язок, соціальні мережі та ін.); взаємозв’язок найбільших фінансових систем, інтернаціоналізація й інтенсифікація сучасних транспортних засобів і мереж; інтенсивна міграція; використання англійської мови як засобу міжнародного спілкування; формування «загальнолюдських цінностей» та ін. Виділено основні чинники, які впливають на формування загроз економічній безпеці держави від діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань, зокрема внутрішні: військові дії на сході України; нестабільна політична ситуація; корупційна вразливість державного апарату, в тому числі судової гілки влади; низька ефективність правоохоронної системи; недосконалість чинного законодавства; повільні темпи впровадження реформ; функціонування олігархічних груп впливу; низький рівень забезпечення економічної конкуренції; монопольно орієнтована економіка та ін., та зовнішні: формування глобальної фінансової системи; висока швидкість переміщення капіталу, яка забезпечує міжнародний обіг злочинних доходів; створення єдиної глобальної інформаційної мережі «Інтернет», що призводить до збільшення кількості комп’ютерних злочинів, у тому числі в економічній сфері; інтеграція транспортно-логічної системи, мобільність пересування матеріальних і людських ресурсів; створення офшорних ринків, не оподаткованих податком, що сприяє вивезенню та легалізації кримінального капіталу; різні системи криміналізації злочинних дій і ступені відповідальності за їх вчинення тощо. Зроблено висновок, що виділені чинники не є вичерпними, мають дискусійний характер, залежать від багатьох суб’єктивних та об’єктивних факторів, можуть змінюватись з огляду на динаміку розвитку суспільних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

БАДИДА, АНДРІАННА. "Соціальні права у системі фундаментальних прав людини." Право України, no. 2019/11 (2019): 272. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-272.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження полягає у декількох моментах: по-перше, права людини на початку ХХІ ст. розуміються по-новому: це не просто суб’єктивні права, йдеться про правові гарантії захисту людини від посягань з боку як органів влади, так і інших осіб; по-друге, переосмисленню підлягає теза, що соціальні права є “другорядними” на тлі так званих класичних (особистих і політичних) прав, оскільки потребують активної поведінки з боку держави та складності їх судового захисту. Мета статті – дослідити специфіку соціальних прав людини через ознаки, що випливають зі змісту Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., та обґрунтувати їх важливість у системі прав людини. Вони повинні розумітися у контексті передовсім міжнародного права у цій сфері. Ба більше, Євро пейський суд з прав людини у своїх рішеннях прямо зазначає, що поділ прав на особисті, політичні, соціальні чи економічні є умовним. Насправді права людини є єдиною системою. Під час дослідження було зроблено висновки щодо сутності соціальних прав людини. Поширена позиція, за якою громадянські і політичні права потребують “негативних” зобов’язань держави, а соціально-економічні –“позитивних” вимагає корегування. У сучасних умовах такий підхід переосмислюється у багатьох аспектах. По-перше, низка соціальних прав (наприклад, свобода праці, вибір професії, заборона примусової праці, право на професійні об’єднання тощо), по суті, є органічними сегментами таких фундаментальних цінностей, як свобода та рівність, які лежать в основі всієї системи прав людини. По-друге, соціальні права, як і інші блоки прав людини, потребують здійснення позитивних обов’язків держави, які ґрунтуються на ресурсах, доступних для держави. По-третє, лише кілька держав (наприклад, Угорщина) на рівні конституційного принципу істотно обмежили можливість судового захисту соціальних прав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Tkach , D. І. "Правове регулювання діяльності ЗМІ Угорщини новітньої доби." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 99–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.10.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз правового регулювання діяльності ЗМІ Угорщини після зміни політичної системи в країні в 1990 році, визначення, на підставі проведеного аналізу, деяких особливостей зазначеного процесу, притаманних цій країні. Наукова новизна визначається дослідженням впливу нормативно-правового регулювання на еволюцію системи ЗМІ Угорщини та оцінки міжнародної спільноти відповідності демократичним засадам нового медіа-законодавства цієї країни. Висновки. У процесі становлення та розвитку інформаційного суспільства нагальною потребою є покращення функціонування багатоманітних засобів масової інформації – мас-медіа, вдосконалення їх нормативно-правового регулювання. Формування сучасної інституційної системи ЗМІ Угорщини було започатковано 1996 році з прийняттям Закону про засоби масової інформації, яким було впроваджено базову структуру діяльності ЗМІ, характерну для більшості європейських країн, зокрема започатковано діяльність, поряд із державними, комерційних радіо та телебачення. Закон встановив основні принципи діяльності ЗМІ, зобов’язавши їх надавати універсальну, фактичну, своєчасну, об’єктивну та збалансовану інформацію, а також не віддзеркалювати погляди певної партії або політичного руху. Однак Закон про ЗМІ не призвів до становлення більш вільної, незалежної преси, оскільки вона стала полем для політичних ігор. Уряди змінювалися, але мас-медіа, які Законом декларувалися як незалежні, ставали частиною політичної здобичі чергового керівництва країни. У 2010 році виникли умови для перезавантаження законодавчої бази діяльності ЗМІ. У 2011 році прийнято нову Конституцію Угорщини, у якій було визначено основоположні принципи діяльності ЗМІ, а 2010 року – Закон, що регулює засоби масової інформації та комунікації, яким створено Національне відомство засобів масової інформації та комунікацій. Закон встановив зобов’язання преси щодо надання достовірної, швидкої, точної інформації для споживачів з питань національного та європейського суспільного життя, а також про важливі для угорців події. Водночас розглянуті закони призвели до повного контролю ЗМІ Угорщини з боку уряду, а це, своєю чергою, підриває демократичні цінності та авторитет Євросоюзу. Уряди європейських країн та міжнародні організації, мас-медіа Угорщини виступають проти запровадження тотального контролю ЗМІ, однак влада країни залишає під своїм контролем внутрішньодержавне законодавство в цій сфері, оскільки мас-медіа і надалі визначають політичне життя країни й завжди чітко виявляють свою позицію стосовно правлячого режиму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Kyselov, Mykola. "Історія та історична пам’ять: сфери перетину." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 28, 2020): 44–63. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.03.

Full text

Abstract:

У статті подається компаративний аналіз феноменів історії та історичної пам’яті; аналізується проблема меж компетентності історичного методу як загальнонаукового. Наводиться ретроспекція явища скепсису щодо об’єктивності та обґрунтованості висновків історичної науки. Робиться висновок, що історична пам’ять є феноменом, корені якого сягають глибин антропогенезу, у зв’язку з чим заторкується вчення К.Юнга про архетипи. Досліджуються архетипічні витоки людської пам’яті, роль історичної пам’яті у формуванні національної ідентичності, модифікації та різновиди сприйняття «історичного минулого». Коментується явище політизації історичної пам’яті під впливом ідеологічної кон'юнктури. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що нині політична кон'юнктура та система цінностей соціуму багато в чому детермінують специфіку бачення, розуміння й тлумачення подій минулого. Особлива увага приділяється терміну «національна історична пам’ять». Аргументується положення про некоректність радикального поділу націй на «політичні» та «етнічні». Розглядаються сучасні інтерпретації феноменів етноцентризму та презентизму в історичному контексті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Рябовол, Л. Т. "Реальное шоу и театральная культура: проблемы взаимного перечеркивания." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-4.

Full text

Abstract:

На сучасному етапі становлення перед Україною постали складні питання, пов’язані із серйоз- ними викликами її суверенітету, у зв’язку з чим актуалізувалася проблематика національної безпеки, шляхів та способів її забезпечення. Вирішення цих питань передбачає, насамперед, визначення по- няття, структури та функцій національної безпеки. Поняття «національна безпека України» позначає важливе суспільно-політичне явище зі складною організаційно-правовою структурою, отже, його не- обхідно вивчати з позицій системного підходу. Мета статті – розглянути національну безпеку України як систему, зокрема: провести аналіз наукових позицій щодо структури і функцій національної без- пеки та її забезпечення і виявити їх недоліки; викласти авторське бачення структури системи націо- нальної безпеки та її забезпечення. Системний підхід дозволяє розглянути національну безпеку та її забезпечення як систему – цілісність, єдність компонентів, серед яких: мета, завдання, принципи та функції відповідної діяльності; суб’єкти (державні й недержавні) забезпечення національної безпе- ки, їх повноваження і компетенції, взаємоузгоджена діяльність (взаємодія); об’єкт, на забезпечення безпеки якого й спрямована система, а саме – національні інтереси й цінності, для охорони від пев- них загроз і небезпек яких створюються уповноважені на те суб’єкти, а охорона цих об’єктів і стано- вить сутність діяльності із забезпечення національної безпеки; зміст такої діяльності як сукупність правових, організаційно-управлінських, інших заходів, засобів, форм, методів, технологій її здійснен- ня, інструментів і механізмів забезпечення національної безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

КЛЮЧКОВСЬКИЙ, ЮРІЙ. "Референдум у системі державного режиму представницької демократії." Право України, no. 2019/10 (2019): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-095.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі інтегрування референдуму як способу здійснення народовладдя у систему режиму представницької демократії сучасної держави. Народовладдя розглядається як суспільно-політичне явище, правовим вираженням якого є юридична категорія демократії; останню слід відрізняти, зокрема, від типу ідеології чи виду політичного процесу. У конституційно-правовому сенсі демокра тію можна кваліфікувати як принцип права, що закріплюється у конституції. У контексті правової теорії держави цей принцип є правовою вимогою стосовно форми державного режиму. Сучасне сутнісне розуміння демократичного державного режиму як способу здійснення влади засноване на концепції “демократії цінностей” (“озброєної демократії”), яка протиставляється “процедурній демократії”. Таке розуміння заперечує необмеженість предмета рішень, що приймаються шляхом демократичних процедур, і передбачає захист основних суспільних цінностей від посягання будь-яким способом. Категорія “демократії цінностей” по суті поєднує вимогу процедурної демократії та принцип верховенства права у межах концепції конституціоналізму. Конституція держави повинна закріпити не лише основні демократичні процедури формування і функціонування влади, а й ті базові цінності, сформульовані у вигляді основних конституційних принципів, які підлягають особливому захисту і не можуть бути змінені шляхом демократичної процедури. Розрізнення прямої і представницької демократії базується не лише на способі здійснення влади народу, а й на предметі безпосереднього народного волевиявлення. Суть представницької демократії полягає в тому, що народ шляхом безпосереднього волевиявлення через вибори формує персональний склад виборних органів та, опосередковано, похідних від них, яким надає можливість протягом обмеженого часу здійснювати визначені конституцією владні повноваження від імені народу. Пряма демократія передбачає, що народ шляхом безпосереднього волевиявлення приймає зобов’язальне рішення по суті певної проблеми. І представницька, і безпосередня демократії базуються на прямому волевиявленні народу, однак лише безпосереднє прийняття народом зобов’язального рішення може вважатися безпосереднім здійсненням влади народом. Вибори і референдум є формами безпосереднього народного волевиявлення і реалізуються через загальне голосування. Однак критерієм прийняття рішення референдуму є не лише участь виборців у голосуванні, а й підтримка чіткої відповіді на питання референдуму більшістю виборчого корпусу. “Консультативні референдуми”, які не мають прямих юридичних наслідків і служать формами вираження суспільної думки щодо поставленої проблеми, мають лише політичне значення і не можуть вважаться формою здійснення влади народом. Стверджується, що сучасна демократична держава можлива лише як держава представницької демократії, а окремі інститути прямої демократії можуть інтегруватися у сучасний державний режим з урахуванням їх епізодичної ролі для прийняття рішень. Таке інтегрування здійснюється у формі імперативного або факультативного референдуму. Перший конституційно наділений виключною сферою повноважень. Особливістю другого, можливого лише за народною ініціативою, є те, що проблема, якій він присвячений, віднесена до сфери повноважень певного органу системи представницької демократії. Тому застосування факультативного референдуму породжує конфлікт повноважень такого референдуму з органами представницької демократії. Запровадження інституту факультативного референдуму вимагає чіткого нормативного регулювання для досягнення узгодженого і безконфліктного функціонування елементів прямої демократії, інтегрованих у систему державного режиму представницької демократії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Заславська, Ольга, Вікторія Налімова, and Олеся Посвістак. "ЕМАНСИПАЦІЙНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.17.

Full text

Abstract:

У статті проведено порівняльний аналіз емансипаційних цінностей українців із ціннісними орієнтаціями європейців у 2020 році. Критерієм порівняння вибрано бачення громадянами важливості окремих характери- стик демократії. Встановлено, що оцінка українцями демократичної політичної системи, позитивне ставлення до рівності прав жінок і чоловіків та вибору політичних лідерів на вільних виборах є досить високими в Україні, проте все ще залишаються одними з найнижчих серед всіх країн ЄС, вибраних для порівняння. Визначено, що за рівнем усвідомлення важливості захисту громадянських прав Україна знаходиться в середині списку з країн ЄС, включених до порівняння. З’ясовано, що частка українців, переконаних у необхідності державної допомоги безробітним, стягування податків із багатих для підтримки бідних, забезпечення рівності доходів із боку дер- жави, важливості підкорення людей своїм правителям, керівникам, можливості переходу влади до рук армії за умов недієздатності уряду, одноосібного тлумачення законів релігійними авторитетами, є вищою в Україні, ніж у більшості країн Європейського Союзу, однак частка українців, впевнених у тому, що повага до прав людини є важливою складовою частиною демократії, суттєво нижча. Встановлено, що сегмент матеріалістів в Україні є одним із найбільших, а постматеріалистів, відповідно, – одним із найменших серед країн Європейського Союзу. Прослідковано зміну ціннісних орієнтацій українців з 2011 року та встановлено, що значно популярнішими стали думки про необхідність підкорення правителям, взяття влади до рук армії, якщо уряд некомпетентний, одноосібного тлумачення законів релігійними авторитетами та водночас необхідності поважати права людини при демократії. Визначено, що збереження та зміцнення демократії безпосередньо пов’язане зі зміною типу політичної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Кучерук, О. "ТЕОРЕТИЧНИЙ ДОСВІД ОСМИСЛЕННЯ ЦІННОСТЕЙ У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ВИМІРІ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 128–37. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.128-137.

Full text

Abstract:

У статті аналізується зарубіжний та вітчизняний теоретико-методологічний досвід осмислення цінностей в соціально-філософському дискурсі. Об’єктом дослідження є проблема цінностей у соціально-філософському вимірі. Предметом дослідження постає розгляд розвитку та трансформації цінностей і ціннісного компоненту світовідчуття в теоретичній традиції зарубіжних мислителів та авангардних розвідках вітчизняних науковців. У соціально-філософський ретроспективі осмислення цінностей доповнюється розглядом понять: "планування реальності" (автор?), "абсолютна повнота буття" (автор?) тощо з урахуванням напрацювань аксіологічних розвідок. В сучасному інформаційному просторі поняття цінність розглядається як одиниця виміру "екзистенційної дійсності". Цінність розглядається як фундаментальна світоглядна підвалина людського буття, в тому числі в умовах сучасних техногенних, екологічних, міграційних тощо викликів. Також досліджуються шляхи формування ціннісного компоненту світовідчуття в сучасному вітчизняному соціальному просторі, з метою подальшого пошуку механізмів формування нової ціннісної основи соціальної злагоди та компромісу. Здійснено звернення до розгляду стану пострадянської соціальної дійсності в умовах дії радикальних соціально-культурних трансформаційних сценаріїв, коли значна кількість сучасників переживала певний культурний шок. Звернуто увагу на об’єктивні соціально-історичні труднощі, котрі стають на заваді формуванню нової вітчизняної ціннісної моделі поведінки індивіда в умовах соціальної трансформації. Ми указуємо, що сучасні соціальні умови буття потребують розробки, популяризації адекватної системи цінностей в символічному виробництві та обміні для досягнення стану соціальної рівноваги та гармонії. Стаття є спробою осмислити цінності, ціннісні орієнтири, взірці поведінки на міждисциплінарному рівні з урахуванням всіх тих трансформаційних тенденцій та зрушень, що мають місце в сучасному глобалізованому світі та у вітчизняний соціально-політичній та соціально-культурній реальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Світліковська, Олена. "ВЕРБАЛІЗАТОРИ КОНЦЕПТУ «VALUES» В АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ МАСМЕДІЙНИХ ТЕКСТІВ)." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 134–42. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-22.

Full text

Abstract:

У статті досліджено американську лінгвокультурну систему цінностей через концепт ЦІННОСТІ / VALUES. Ключові цінності поділяємо на такі основні групи: вітальні цінності, соціальні, політичні, моральні, релігійні й ідеологічні, художньо-естетичні, родинні, трудові. Створено номінативне поле концепту VALUES на основі мовних засобів, які його репрезентують. Структура номінативного поля концепту представлена у вигляді ядра та периферії, до яких входить значення певної лексеми, представлене гіперсемою/гіперсемами – семантичним компонентом вищого порядку, що організовує навколо себе розгортання семантичного поля. Для встановлення ядра номінативного поля концепту VALUES в американському масмедійному дискурсі були опрацьовані дефініції ключової лексеми, а також пов’язаних із нею лексем у словниках та тезаурусах. Шляхом аналізу лексикографічних джерел установлено синонімічне розширення ключової лексеми та одиниць, пов’язаних з нею. Виокремлено низку соціокультурних цінностей американського суспільства, зокрема personal control over the environment; change; time and its control; equality / egalitarianism;individualism; privacy; individual achievement (status, success); self-reliance / independence; competition; future orientation; action / work orientation; informality; directness / openness / honesty; patriotism тощо. Здійснено аналіз частотності вживання ключових лексем та їх синонімічних розширень. Установлено, що до ядра концепту VALUES належить складник Action / Work orientation. До навколоядерної зони входять: Equality / Egalitarianism, Time and its control, Change, Individual achievement (status, success), Materialism / Acquisitiveness (possess(iveness), consume(rs), customer(s), goods, services), Privacy, Value(s) тощо. Складовими периферії концепту VALUES є: Practicality, Individualism, Competition, Personal control over the environment, Future orientation, Directness / openness / honesty (sincerity, sobriety, straightforward, frankness, earnest, etc.), American liberalism and capitalism, Informality тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ТЮРІНА, Олена. "СУЧАСНА ЄВРОАТЛАНТИЧНА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 57–60. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-9.

Full text

Abstract:

Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Актуальність дослідження виникає через необхідність повноцінного вивчення ролі Французької Республіки на міжнародній арені, і зокрема в євроінтеграційних процесах після розпаду біполярної системи. Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Мета роботи. вивчення концептуальних і практичних аспектів забезпечення національної безпеки Франції в контексті євроатлантичного політичного процесу з урахуванням демографічної та екологічної обстановки, сучасної трансформації і глобалізації як зовнішніх, так і внутрішніх загроз національним інтересам сучасної Франції. Методологія. емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, класифікація тощо), а також системний, функціональний, конкретно-соціологічний. Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що проблема національної безпеки сучасної Франції розкривається на широкій теоретико-методологічної та політологічної основі, як одна з важливих складових політичної науки; обрана тема досліджується в тісному взаємозв'язку спеціальних знань з різними галузями соціальних наук – історія, філософії, політології, психології, з широким використанням різноманітних політичних теорій і технологій, соціальних цінностей і політичного прогнозування, що безумовно істотно збагатило зміст політологічного дослідження і значно розширило його теоретико-методологічну базу. Висновки. Поняття «національна безпека» в державному управлінні охарактеризовано в контексті дослідження різних її аспектів (факторів існування, об’єктів, підрозділів тощо). Аналіз цих аспектів показав, що не існує єдиного усталеного визначення поняття «національна безпека», яке б задовольнило вчених у різних галузях та в усіх країнах, оскільки кожна з них пропонує таке визначення, виходячи з власних інтересів та цінностей, сформованих протягом конкретний історичний період. Виявилося, що ці інтереси та цінності визначають критерії забезпечення рівня національної безпеки, конструкт якого складається із змінних і незмінних компонентів. Хід часу і зміна сучасних умов вимагають акцентування уваги на захисті життєво важливих інтересів і цінностей людей і громадян, суспільства і держави, а отже, своєчасного виявлення, аналізу, запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз, проблеми та ризики для цих інтересів. Змістом державного управління політикою безпеки в цьому контексті є формування та реалізація системи правових, організаційних та економічних заходів, які передбачають використання управлінських методів та інструментів захисту національних інтересів у всіх сферах їх діяльності з урахуванням ряд загальних, складності, результативність, дієвість, публічність, чесність тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Бурик, Зоряна. "СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ, ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ." Public management 25, no. 5 (December 1, 2020): 53–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-53-62.

Full text

Abstract:

На сьогодні необхідність та актуальність планувальної діяльності на місцевому рівні не викликає сумнівів. В Україні, як й в інших країнах світу, активно розвивається і запроваджується саме стратегічний підхід до планування територіального розвитку. У статті досліджено сутність стратегічного планування розвитку територій як складової системи місцевого управління у контексті децентралізації, регіонального розвитку та ста- новлення інформаційного суспільства. Розглянуто функції стратегічного управління, які реалізуються під час процесу планування, та виконання яких сприяє економічному та соціальному розвитку регіону. Визначено основні принципи стратегічного планування на регіональному рівні, які істотно пришвидшують політичні, економічні, соціальні, технологічні, екологічні та інші зміни розвитку територій. Узагальнено особливості стратегічного планування, які б допомагали відповісти на виклики сучасного глобалізованого світу, та доведено значення SMART-cпеціалізації в сучасних умовах, визначено важливість досягнення цілей сталого розвитку за допомогою стратегічного планування. Підкреслено, що функції, які виконує планування, видозмінюються, оскільки зазнає суттєвих змін безпосередня роль планування у системі місцевого управління з урахуванням нових цінностей і довгострокових пріоритетів. У статті дано порівняльну характеристику традиційного та стратегічного планування, які враховуються при розробці Планів розвитку територій, та є основою різних підходів до розробки Стратегій їх розвитку. Розглянуто систему цілей стратегічного планування місцевого розвитку в контексті підвищення конкурентоспроможності територій і регіонів, яка поєднує оперативні і стратегічні цілі, пріоритети територіального розвитку в довгостроковій перспективі та підсумки стратегічного бачення розвитку те- риторій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Система політичних цінностей'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles