Journal articles: 'Система комунікативна'

1

ГАЛЕЦЬКИЙ, Сергій. "ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 241–49. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-241-249.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ У статті розглянуто особливості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначено, що системний підхід визначає провідні системні характеристики компетентності, професійної підготовки, інформаційно-комунікаційних технологій. Охарактеризовано системні об’єкти, що підлягають вивченню й експериментальній перевірці: професійна підготовка майбутніх викладачів іноземних мов у ЗВО як система; комунікативна компетентність як системний об’єкт; інформаційно-комунікаційні технології як системне явище і процес; модель і технологія формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів. Представлено системні характеристики формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на значущості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов. Визначено, що існування комунікативних зв’язків між компонентами системи і компонентами зовнішнього середовища відноситься до двох основних структурних зв’язків системи (підпорядкованості й узгодженості). Підпорядкованість передбачає існування домінуючого, головного складника системи, що є визначальним у функціонуванні й розвитку системного об’єкта. Визначено, що таким головним складником у системі формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів виступають інформаційно-комунікаційні технології. Зв’язок узгодженості, натомість, передбачає рівноцінність компонентів системи; у нашому дослідженні такими виступають, по-перше, компоненти комунікативної компетентності майбутніх викладачів; по-друге, компоненти моделі / технології формування означеної компетентності засобами інформаційно-комунікаційних технологій. На засадах системного підходу окреслено авторське формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов як складну динамічну відкриту систему, що має ознаки матеріальної й абстрактної водночас. Ці системні характеристики уможливлюють проєктування моделі та технології формування означеної компетентності з сукупності взаємопов’язаних складників, що забезпечують ефективність упровадження названих моделі і технології. Ключові слова: системний підхід, комунікативна компетентність, майбутні викладачі іноземних мов, засоби інформаційно-комунікаційних технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Руденко, Лариса. "МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 369–84. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.711.

Full text

Abstract:

В інформаційному суспільстві, характерною ознакою якого є глобалізовано-інтегративні процеси, комунікативна культура є одним із провідних показників професійного рівня особистості. Особливо це стосується фахівців соціономічної сфери, роль якої в сучасному житті невпинно зростає. Зважаючи на це, їхня професійна підготовка в закладах вищої освіти має орієнтуватися на виховання людини інноваційного типу мислення і культури шляхом створення освітнього середовища, яке б ураховувало освітні новації, запити особистості, суспільні й державні потреби. Робота в соціономічній сфері передбачає задоволення різноманітних соціально значущих потреб населення з урахуванням індивідуальних запитів, що потребує від фахівців цього профілю організації комунікативної взаємодії на високому професійному рівні, здатності впливати на клієнта з метою досягнення найкращого результату. У зв’язку із цим особливої значущості у процесі формування комунікативної культури майбутніх фахівців у ЗВО набуває системність і безперервність педагогічного впливу на його динаміку, що актуалізує створення відповідної методичної системи. Обґрунтовано теоретичні засади методичної системи формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери, спрямованої на виховання людини з творчим типом мислення і культури шляхом створення інноваційного освітнього середовища з урахуванням новітніх педагогічних розробок, запитів особистості, суспільних і державних потреб. Акцентується на ключових концептуальних положеннях, на які опирається побудова названої методичної системи, специфічних закономірностях і принципах формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери: культуровідповідності професійного становлення особистості, гуманізації та гуманітаризації професійно-комунікативної підготовки на аксіологічних засадах, суб’єктності студента в навчальній і професійній діяльності, саморозвитку особистості в комунікативній діяльності, єдності свідомості та діяльності в комунікативній взаємодії, цілісності комунікативних функцій фахівця. Дотримання цих принципів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери забезпечує успішність функціонування методичної системи формування їхньої комунікативної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Дубровіна, Ірина, Наталія Максименко-Гладишко, and Ольга Зінченко. "Формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі: теорія та практика." New pedagogical thought 108, no. 4 (December 29, 2021): 55–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-55-62.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються шляхи та методи формування комунікативної взаємодії у педагогічному колективі. Комунікативна взаємодія схарактеризована як інтегративне, динамічне, структурно-рівневе утворення, представлене сукупністю комунікативних знань, умінь і навичок, а також комунікативно-значущих якостей особистості, що забезпечують у своїй взаємодії продуктивну професійну комунікативну діяльність. Доведено, що удосконалення комунікативної взаємодії у педагогічному колективі повинно здійснюватися за активної допомоги фахівця дорадчо-методичної сфери. Визначено необхідність цілеспрямованого формування ефективної комунікативної взаємодії у рамках роботи педагогічної студії «Антиконфлікт». Поняття взаємодії розглядається як спосіб взаємозв’язку, взаємовпливу та умова розвитку всіх соціальних систем. Оскільки індивідуальна дія в людському соціумі виконується в умовах прямих або непрямих відносин з іншими людьми, взаємодія передбачає водночас із фізичним і комунікативний аспект. Процес освітньо-професійного удосконалення фахівців щодо оновлення змісту освітньо-кваліфікаційних програм, фахової практики, змісту практичних та семінарських робіт, творчих завдань, проведення тренінгів із комунікації та організації проблемних педагогічних студій потребує ґрунтовного дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Лосієвська, Ольга. "Соціально-психологічні аспекти дослідження процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)T.1 (2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-172-183.

Full text

Abstract:

У статті наголошується, що навчання у системі вищої освіти, передбачаючи інтенсифікацію процесу професійного становлення майбутнього фахівця гуманітарного профілю, має значний ресурс розвитку його комунікативних компетенцій професіоналізму. Експериментально визначено, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Розроблено системний програмно-цільовий проект соціально-психологічного супроводу процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю та визначено основні умови його ефективної реалізації. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

СУКАЛЕНКО, Тетяна. "СКЛАДНИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.18.

Full text

Abstract:

У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

NIKITINA, Iryna. "Розвиток комунікативної культури особистості майбутнього фахівця як необхідна умова активної адаптації." EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, no. 3(I) (September 15, 2020): 53–67. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.04.

Full text

Abstract:

Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Oliiar, Mariia. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТЕХНОЛОГІЙ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 21 (November 27, 2019): 72–77. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.72-77.

Full text

Abstract:

Підготовка сучасних висококваліфікованих фахівців у галузі освіти повинна відповідати міжнародним стандартам. Модернізація сучасної освіти неможлива без належного рівня комунікативної культури педагогів. Однак проблема розроблення сучасних технологій формування комунікативної культури майбутніх педагогів недостатньо висвітлена в працях учених. Мета і завдання статті – розкрити теоретико-методичні засади технологій формування комунікативної культури майбутніх учителів. Дослідження стану комунікативної культури студентів засвідчило, що необхідно внести корективи в навчально-виховний процес закладів вищої освіти. Комунікативна культура вчителя – це системно-інтегративна якість, яка забезпечує успішну взаємодію між учителем та учнем у системі суб'єктно-суб'єктних відносин. Технологія формування комунікативної культури майбутніх педагогів являє собою сукупність змісту, методів, форм і засобів, систему дій суб'єктів освітнього процесу. Вона передбачає кілька послідовних етапів: етап проектування майбутньої комунікації, етап її реалізації та діагностико-корегувальний етап. Комунікативні ситуації є основним технологічним елементом. Діалог виступає основою навчальних комунікативних ситуацій. Технологія формування комунікативної культури розвиває здатність майбутніх педагогів до конструктивного діалогу. Вона формує такі якості особистості майбутнього фахівця, як креативність, самостійність, активність, рефлексія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Лосієвська, Ольга. "Концептуалізація процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 117–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-117-124.

Full text

Abstract:

У статті проведено концептуалізацію процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обгрунтування процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Показано, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Чим більше безліч одиничних або елементарних комунікативних компетенцій, тим більшою є потужність безлічі потенційних композиційних компетенцій, з яких формуються компетентнісні новоутворення – функціональні системи, що забезпечують професійну успішність фахівця-гуманітарія, тим більшим стає потенціал комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Рідель, Т. М., and Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych, and N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ." Медична освіта, no. 2 (August 15, 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.

Full text

Abstract:

У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів. Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів. У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Кошелєва, Оксана Борисівна, Олена Анатоліївна Кравчук, and Оксана Володимирівна Цисельська. "КОМУНІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 287–300. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247170.

Full text

Abstract:

Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв’язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб’єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Kravtsov, Y. S. "Комунікативна раціональність як феноменологічна складова правової ідентифікації." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 109–14. http://dx.doi.org/10.15421/171875.

Full text

Abstract:

Зміни, що відбуваються в сучасному світі, сучасна соціокультурна ситуація, вимагають від сучасної людини мобільності і адекватної відповіді на сучасні вимоги суспільства, ставлять її перед необхідністю перегляду традиційних цілей і орієнтирів. В статті автор показує, що у педагогічному плані це означає, що основним результатом освіти повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а набір сучасних ключових компетенцій в інтелектуальній, соціально-правовій, комунікативній, інформаційній сферах. Автор виходить з того, що на зміну старій парадигмі сьогодні приходить парадигма інтерсуб’єктивного розуміння і комунікації. Фокус сьогоднішніх досліджень перемістився від когнітивно-інструментальної до комунікативної раціональності. Автор зазначає, що особливістю сучасного соціального пізнання, яка задає нову парадигму, є те, що воно здійснюється через аналіз того, якими уявленнями опосередковано саме пізнавальне ставлення до соціальних феноменів, що супроводжується глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, змін у соціально-комунікативній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Колодницька, О. Д. "КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ." Медична освіта, no. 2 (October 13, 2021): 74–78. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12416.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті проаналізовано сутність понять «комунікація», «спілкування», «комунікативна культура». З’ясовано, що обов’язок майбутнього лікаря полягає не лише в організації процесу лікування, а й у безпосередньому спілкуванні з пацієнтами, родичами, друзями та колегами хворих. Обґрунтовано, що професійне мовлення майбутнього лікаря має величезне психотерапевтичне значення і є потужним засобом впливу на пацієнта, необхідним для правильної діагностики та ефективного лікування захворювань. Комунікативна культура є сукупністю професійних якостей, моральних цінностей і комунікативних умінь майбутнього лікаря. Розглянено основні якості формування професійно-комунікативної культури майбутнього лікаря (доброзичливість, емпатійність, комунікабельність, рефлективність, урівноваженість). Доведено, що комунікативні якості визначають продуктивність і результативність професійної діяльності та є одним із критеріїв сформованості комунікативної культури майбутнього лікаря. Професійні якості, моральні цінності та комунікативні вміння, що реалізуються під час спілкування в системі взаємовідносин «лікар – пацієнт», визначають рівень сформованості професійно-комунікативної культури майбутнього лікаря. У матеріалах підготовки до заняття з англійської мови та англійської мови за професійним спрямуванням у системі Moodle подано не лише текстовий, а й відеоматеріал із тем, що вивчаються, з метою візуалізації навчальної інформації. Видано навчальні посібники “Video Activity Book” для студентів першого та другого курсів медичного факультету для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативних якостей і вмінь студентів як однієї зі складових професійно-комунікативної культури майбутніх лікарів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Шевченко, В. Е. "Заголовковий комплекс журналу як комунікативна система ЗМІ." Наукові записки Інституту журналістики 38, січень - березень (2010): 120–26.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Моісєєва, Н. І. "Організаційно-комунікативна система виховної роботи у ВНЗ." Вісник Харківської державної академії культури, Вип. 36 (2012): 259–66.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Діденко, Ніна. "КУЛЬТУРНО-СПОРТИВНІ ЗАКЛАДИ ТА РЕКРЕАТИВНА ХОРЕОГРАФІЯ В МАСОВІЙ КУЛЬТУРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 132–40. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.509.

Full text

Abstract:

На прикладі культурно-спортивних закладів розглянута масова культура України – комунікативна система, що містить значний рекреаційний потенціал, який реалізується в дискурсивних практиках світової індустрії дозвілля. Індустрія дозвілля та її сегменти (індустрії відпочинку, розваг, свята) розглядаються як система рекреаційних послуг. Особлива увага приділяється становленню популярної музично-танцювальної медіа культури масового мистецтва, на якій ґрунтуються тренувально-педагогічні практики культурно-спортивних закладів України й музичному руху як методу особистісного виховання. Типологія даних закладів визначається профілем та метою їх діяльності (професійний танцювальний спорт, рекреація та фізіологічна реабілітація, лікувальна терапія, індустрія танцю тощо). Виявлено, що діяльність культурно-спортивних закладів України полягає в реалізації психофізіологічних, релаксаційних, соціально-емоційних, естетичних, комунікативних та виховних функцій масової культури загалом та активного дозвілля зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Кравченко, Оксана. "КАНІСТЕРАПІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ." Інноватика у вихованні 1, no. 13 (June 15, 2021): 28–38. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.327.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено зарубіжний і вітчизняний накопичений досвід впровадження методу каністерапії з дітьми та молоддю з особливими освітніми потребами. Запропоновано визначення реабілітації дітей з ООП за допомогою каністерапії – як процес і систему психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення та розвиток альтернативних фізичних або психічних функцій, усунення, а також повну компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я опосередковано з допомогою взаємодії з собакою, розширюючи тим самим комунікативне поле взаємодії з оточуючим світом. Ця система заходів, що включає соціальну, психологічну і профілактичну компоненту і орієнтована на адаптивну і реабілітаційну роботу з дітьми з ООП. Принципами організації каністерапії як засобу соціально-психологічної реабілітації в умовах закладу освіти та у роботі з сім’єю дитини є: принцип партнерства, принцип різнобічності зусиль, принцип єдності психосоціальних і біологічних методів впливу. Співпраця дитини з собакою виконує ряд функцій: мотивуюча, комунікативна, розслаблююча, навчаюча, пізнавальна, когнітивно-допоміжна, психотерапевтична, ресурсна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

МЕН’Ї, ЯН. "ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 175–79. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.26.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано проблему комунікативної культури як соціально-психологічного складника у струк- турі особистості, що дозволяє особистості розвиватись у гармонії із загальнолюдською культурою та набувати соціальну стійкість. Визначено, що в її основі лежать моральні цінності, знання про види і форми спілкування, якості, потрібні для повноцінного спілкування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування значення кому- нікативної культури здобувачів вищої освіти для їх професійного становлення під час навчання. Подано теоре- тичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Проаналізовано різні авторські погляди на поняття «комунікативна культура». Узагальнено культуроутворюючі компоненти комунікативної культури: емо- ційна культура або культура почуттів, культура мислення та мовна культура. Установлено, що комунікативна культура передбачає наявність комунікативного ідеалу, системи комунікатив- них норм і правил, власних комунікативних здібностей і вмінь. Визначено, що комунікативна культура забезпечує готовність особистості до життєвого і професійного самовизначення та є умовою успішного професійного роз- витку майбутнього фахівця. Виявлено професійні компоненти комунікативної культури фахівця. Доведено, що засобом та умовою комунікативної культури є комунікативна діяльність, тому під час професійної підготовки здо- бувачів вищої освіти висуваються вимоги, яким має відповідати комунікативна діяльність майбутнього фахівця. Для фахівця як суб'єкта професійної діяльності способом пізнання і перетворення світу є професійна культура, а способом перетворення себе – комунікативна культура. У цьому випадку комунікативна культура є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і вмінь, за допомогою яких людина уникає психологічних труднощів і прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Калашнік М. М. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО СУДНОВОДІЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ АКМЕОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 134–43. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.267.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано зміст поняття «професійна діяльність» щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні якості професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія. З’ясовано поняття «акмеологічна компетенція майбутнього судноводія», визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). Водночас, акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, що дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій основі якісно виконувати професійні завдання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Степанова, Ольга Іванівна. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА ТА КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ»." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 227–34. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.295.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Калашнік, Микола. "АКМЕОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО СУДНОВОДІЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (April 26, 2021): 160–79. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.637.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано основні підходи до визначення понять “діяльність” і “професійна діяльність”, установлення зв’язку між ними, зумовленості акмеологічної компетенції фахівця його професійною діяльністю. Обґрунтовано зміст поняття “професійна діяльність” щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні компоненти професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія.Розтлумачено поняття “акмеологічна компетенція майбутнього судноводія”, визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). У той же час акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, які дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій підставі якісно виконувати професійні завдання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Rybschun, Oleksandr. "Комунікативна та координаційна функції сучасної науки (на зразках української соціології)." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2015): 180–90. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.17.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу комунікаційної та координаційної функцій української соціології робиться спроба виявити тенденції та закономірності розвитку сучасного інституту науки загалом та вітчизняних суспільно-гуманітарних наук, зокрема. Водночас аналізується система внутрішніх комунікацій інституту науки як спеціального предмета наукового осмислення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Чайка, О. І. "ПРОЄКТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 358–70. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-358-370.

Full text

Abstract:

У статті розкриваються теоретичні основи проєктування процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, в основу якого покладено науковий метод моделювання; обґрунтовано технологію виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, складовими якої є структурно, змістовно та функціонально пов’язані між собою усі компоненти полікультурності особистості: лінгвокультурологічні знання; полілінгвальна мовна свідомість; інтерсоціальні цінності; соціокультурна толерантність по відношенню до представників іншої культури; емоційна саморегуляція; міжкультурна комунікативна компетентність; культуротворча діяльність. Теоретично обґрунтована структурно-змістовна модель процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов має такі блоки: цільовий, представлений соціальним замовленням, метою і завданнями; концептуальний, представлений науковими підходами, закономірностями і принципами; змістовно-технологічний, представлений змістом освітнього процесу, формами, методами, технологіями, етапами та засобами; критеріально-результативний, що містить компоненти, критерії, показники та рівні сформованості. Структура полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов представлена когнітивним, аксіологічним, комунікативним, саморегуляційним та культуротворчим компонентами та відповідними критеріями з показниками: світоглядно-пізнавальний (система лінгвокультурологічних знань; полілінгвальна свідомість; рівень володіння рідною та іноземними мовами); емоційно-ціннісний (система ціннісних орієнтацій; толерантність як прийняття цінностей іншої людини, іншої культури; налаштованість на діалог і співпрацю; емоційна саморегуляція в процесі міжкультурної комунікації); мотиваційно-комунікативний (позитивна мотивація до полікультурного розвитку; здатність до міжкультурного спілкування; уміння обирати стиль мовної поведінки в полілінгвальному середовищі; діяльнісно-рефлексивний (здатність до використання технологій полікультурного виховання; здатність до професійної та особистої рефлексії, прагнення до самоосвіти, прагнення до професійного мовленнєвого та культурного саморозвитку); мовно-естетичний (сформованість естетичних почуттів та інтересу до вітчизняної та світової культури, художньо-естетична толерантність; уміння аналізувати художньо-естетичні цінності, дати художньо-естетичну оцінку літературним іншомовним текстам). На основі визначених критеріїв та аналізу наукових підходів схарактеризовано три рівні полікультурної вихованості майбутніх викладачів іноземних мов: високий (креативний), середній (репродуктивний), низький (адаптивний).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Войтко, Олександр, Віталій Кацалап, and Юлія Бабій. "ОБҐРУНТУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОМУНІКАТИВНОЇ МОДЕЛІ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ СИЛ ОБОРОНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 80, no. 2 (February 23, 2020): 61–72. http://dx.doi.org/10.32453/3.v80i2.190.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основі комунікативні функції системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Наведено характеристики елементів когнітивного інформаційного простору та детерміновані чинники, які впливають на діяльності органів управління Сил оборони. Проаналізовано і узагальнено сучасні умови функціонування системи стратегічних комунікацій в контексті їх трансформації, а також виявлено ряд факторів, що створюють перешкоди на шляху створення нових комунікативних можливостей. На основі аналізу сучасних теоретико-методологічних концепцій управлінської діяльності органів військового управління досліджено питання взаємодії між можливими елементами системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Виявлено вплив основних детермінантів, які впливають на ефективність функціонування системи стратегічних комунікацій Сил оборони. На відміну від існуючих підходів наведені складові комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони відображає об’єктивну реальність процесів, які обумовлюють взаємозв’язок між можливими функціями та умовами. Комунікативні системи в сферах національної безпеки відіграють когерентну роль, яка за своїм змістом відображає вертикальні та горизонтальні взаємозв’язки системи безпеки та оборони України. Тому виникає необхідність проведення детального опису функцій систем, які задіяні для виявлення психологічного впливу на цільові аудиторії та системи, що відповідають за проведення випереджувальних заходів. Наведений опис елементів комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони дозволяє реалізувати модель, яка визначає сутність комунікативних можливостей системи стратегічних комунікацій Сил оборони в інтересах реалізації протидії деструктивному психологічному впливу. Особливу увагу приділено здатності об’єктивно прогнозувати можливі наслідки та адекватно реагувати (протидіяти) на негативні процеси. Запропонований методичний підхід має універсальний характер, а тому може бути застосований при розробці аналогічних методичних засобів не лише стосовно воєнної сфери, але і до усієї соціальної системи держави або її окремих секторів в інтересах забезпечення внутрішньополітичної стабільності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Гуменна, І. Р., Я. М. Нахаєва, and В. В. Шацький. "ВИКОРИСТАННЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 87–91. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12601.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості застосування міждисциплінарного підходу до формування академічної комунікативної компетенції у студентів медичних закладів вищої освіти. Проаналізовано наукові поняття «міждисциплінарність», «комунікативна компетенція». Розглянуто міждисциплінарну комунікацію, що забезпечує міждисциплінарний підхід до освіти, наукову базу та систему освіти як комплекс фундаментальних та таксономічних дисциплін. Визначено основні засади використання міждисциплінарного підходу до формування академічної комунікативної компетенції майбутніх лікарів; досліджено особливості академічної комунікативної підготовки майбутніх лікарів. Встановлено, що формування комунікативних компетенцій майбутніх лікарів, які б лягли в основу соціальної толерантності, є актуальним і сьогодні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, no. 4 (March 26, 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі. За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Кузікова, Світлана, and Світлана Пухно. "Розвиток емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності майбутніх педагогів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-175-186.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано складові комунікативної компетентності педагога, а саме, – мотиваційний, когнітивний, поведінковий, ціннісно-смисловий, емоційно-вольовий компонент, їх специфіка. Мета статті – теоретичний аналіз структури комунікативної компетентності педагогів та дослідження особливостей розвитку емоційно-вольового компоненту визначеної компетентності у майбутніх вчителів. Завдання дослідження полягали у теоретичному аналіз наукової літератури з виділених проблем та проведенні експериментального дослідження з метою визначення рівня розвитку вольової саморегуляції та виявлення «перешкод» у встановленні емоційних контактів студентів і магістрантів – майбутніх педагогів, аналізі результатів та формулюванні узагальнюючих висновків. Дослідження ґрунтувалось на методах комплексного теоретичного аналізу. В експериментальній складовій використовувались психологічні методики «Дослідження вольової саморегуляції» (А. В. Зверков, Е. В. Ейдман); «Методика діагностики перешкод у встановленні «емоційних контактів» (В. В. Бойко); «Оцінка комунікативного контролю у спілкуванні» (адаптований варіант тесту М. Снайдера). Результати. Представлено, що комунікативна компетентність є однією з умов ефективності виконання майбутнім педагогом своїх професійних функцій. У результаті проведеного експериментального дослідження, визначено, що магістранти закладу вищої освіти демонструють високий рівень самовладання, низький рівень виявлених «перешкод» у встановленні емоційних контактів та високий комунікативний контроль у порівнянні з даними результатів студентів І та ІІ курсів. Висновки. Визначено, що формування комунікативної компетентності студентів – майбутніх педагогів, – це тривалий динамічний процес, який залежить від оволодіння молодою людиною системи комунікативних знань, формуванні вмінь та навичок ефективної взаємодії під час навчання у закладі вищої світи. Представлено, що визначені складові емоційно-вольового компоненту комунікативної компетентності відіграють значну роль у виникненні комунікативних бар’єрів в ході виконання завдань педагогічної діяльності. Показано, що необхідними умовами розвитку комунікативної компетентності студентів є активізація психологічної просвіти, робота студентських наукових гуртків, проведення соціально-психологічних тренінгів, впровадження інтерактивних форм роботи, створення сприятливої психологічної атмосфери співпраці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Єфименко, Л. М. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВИХОВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 77–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-77-85.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність проблеми виховання комунікативної толерантності у майбутніх вихователів як одне з найважливіших завдань нашого суспільства, а також системи освіти. Проаналізовано зміст поняття «комунікативна толерантність» на основі досліджень різних науковців (В. Бойко, Є. Гребенець, Є. Касьянова, А. Ніколаєва, О. Романчук, А. Скок). У якості основного змісту досліджуваного поняття автори називають такі ключові елементи, як: «характеристика ставлення особистості до людей», «здатність людини до взаємодії з іншими» тощо. Визначено, що комунікативна толерантність вихователя дошкільного закладу – це професійно значуща якість особистості, що підпорядковується завданням, змісту, характеру його діяльності та проявляється у встановленні ефективних комунікативних взаємин з суб’єктами педагогічного процесу. Наголошено на тому, що виховання комунікативної толерантності майбутніх фахівців дошкільної освіти – це організований педагогічний процес, спрямований на особистісний розвиток студентів, удосконалення їх індивідуальних особливостей, що виявляються в міжособистісних взаєминах та діяльності. Установлено, що комунікативна толерантність майбутніх вихователів має передбачати наявність емпатії, доброти, терпимості, спілкування, поваги, довіри, витримки, доброзичливості, самоконтролю, емоційної стійкості у різних ситуаціях. У результаті аналізу наукової літератури з’ясовано, що до компонентів комунікативної толерантності майбутніх вихователів дошкільного закладу доцільно віднести когнітивний, емоційний, мотиваційно-ціннісний Ключові слова: толерантність, комунікативна толерантність, спілкування, комунікація, зміст, структура, компоненти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Hlukhov, Ivan, and Pityn Maryan. "Концепція системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 1(53) (April 1, 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-01-03-11.

Full text

Abstract:

Актуальність. Нагальною науковою та прикладною проблемою сучасного фізичного виховання в закладах вищої освіти є обґрунтування системного підходу до навчання студентів плавання, що враховуватиме наявний досвід і сучасні вимоги, студентоцентризм процесу й об’єктивність критеріїв забезпечення. Мета роботи – обґрунтувати концепцію системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти. Матеріал і методи: теоретичний аналіз та узагальнення, вивчення документальних матеріалів, соціологічні методи опитування, системний аналіз, історико-логічні методи. Результати. Ключовим чинником концепції є вхідна інформації. Вона підрозділяється на кілька елементів. Перший елемент визначається суттєвою суспільною значущістю. Більш наближеними до предмету наукового пізнання виступають суб’єктна та об’єктна значимість навчання плавання. Кожен з елементів вихідної інформації несе відповідальність за зміст і спрямованість окремих елементів на рівні системи навчання плавання студентів. Базовим блоком концепції виступає система навчання плавання студентів ЗВО. Визначена необхідність розмежування двох частин цієї системи. Перша з них (процесна) містить значну частину елементів (компонентів), які дають змогу зрозуміти сутність цієї систе- ми, друга − результатна. Підсумком концепції навчання плавання студентів ЗВО в умовах фізичного виховання є наявність вихідної інформації. Базовими функціями системи навчання плавання студентів ЗВО визначено такі: соціалізувальна, комунікативна, мотиваційна, прогресувальна, систематичності, самоствердження, оздо- ровчо-корекційна, прикладна. Спеціальними для системи навчання плавання студентів ЗВО ми вважаємо такі принципи: поліструктурності й диференційованості, відповідності та ґрунтовності, ресурсності та мотивації, індивідуальності й доцільності, динамізму та прогресування, контролю й керованості. Висновки. На теоретичному та методологічному рівні доведено можливість створення передумов навчання плавання студентів закладів вищої освіти в умовах фізичного виховання. Вони полягають в запропонованій концепції, що безпосередньо містить опис вхідної інформації, обґрунтування та характеристику системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти (із виокремленням процесної та результатної частин) та вихідну інформацію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

БУРБЕЛО, Валентина. "СТАНОВЛЕННЯ МОДЕЛІ УСНО-ПИСЬМОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ДАВНЬОФРАНЦУЗЬКІЙ СЛОВЕСНОСТІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 16–25. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.2.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему становлення моделі усно-письмової комунікації в давньофранцузькій словесності на матеріалі прологів до оповідних творів Кретьєна де Труа, відомого поета ХІІ ст. Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених вивченню різних аспектів давньофранцузької мови та словесності, власне комунікативні аспекти ще не знайшли достатнього наукового висвітлення, що зумовило актуальність і новизну цієї розвідки. Прологи виокремлюють в особливу поліфункційну структуру, яка є рефлексією самого твору (метакомунікативна та інформативна функції), вступом до ситуації спілкування, заохоченням і залученням до неї інших комунікативних акторів (фатична та промоційна функції), презентацією автора і твору та їх позиціонування в системі культурних форм, цінностей і уявлень (презентаційна, оцінна, інтертекстуальна функції). Аналіз цього матеріалу вимагає врахування низки чинників, серед яких чинник двомовності, переважно усної форми функціонування давньофранцузької мови, особливого статусу слова промовленого / написаного, тенденції до формульної, фіксованої форми викладу, процесів переходу від анонімного до особистого авторства та інших. Основними семантичними осередками прологів до творів Кретьєна де Труа є епістемічно-когнітивні, комунікативні, діяльнісні, часові, модальні аспекти. До комунікативної ситуації прологу включено різні комунікативні інстанції, які утворюють складну поліфонічну структуру, в якій актуальна ситуація виконання твору, його перформанс спроєктовані на ширшу часову й соціально-просторову площину тексту написаного. Проаналізовано також прагмадискурсивні аспекти прологів, сфокусовані на презентації автора та його твору. Саме авторство представлене складною кореляцією спільного оповідного фонду й власне авторського внеску стосовно стилю, форми, якості викладу загалом. Встановлено мовні форми презентації комунікативних інстанцій та основні локутивні компоненти організації комунікативної структури прологів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Сухаревська, Ганна. "АУТОПОЕЙЗІС ЯК ФАКТОР СТРУКТУРОГЕНЕЗУ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, no. 8 (July 13, 2021): 109–13. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.17.

Full text

Abstract:

Сьогодні соціальні мережі займають найбільшу частину інформаційних потоків інтернет-трафіку. Навіть біль- ше, їх взаємодія з зовнішнім середовищем (іншими сервісами інтернету) змінює всю систему. В ході власного структурогенезу Інтернет-простір утворив особливого роду відокремлену комунікативну систему – соціальну мережу. Відповідно, в контексті нашого дослідження вони становлять найбільший інтерес, особливо цікавою є тематика специфіки функціонування цієї системи, її принципи і закони діяльності. Зміна структури соціальних мереж інтернет-простору здійснюється за рахунок кооперативного та багатоканального інформаційного впливу на них як розробників, так і самих користувачів. Кожен з учасників комунікації з соціальною мережею окремо не має вичерпних знань про мережу загалом, тоді як сукупна комунікативна взаємодія всіх агентів, що беруть участь в аутопойезисі, утворює операціонально замкнену техносоціальну єдність. Соціальні мережі інтернет-простору являють собою операційно замкнуті сполуки соціальних і технологічних систем, які володіють складною струк- турою і великими резервами для власного аутопойетичного відтворення. Поряд з багатьма об’єктами інтернет- простору, функцією соціальних мереж є забезпечення комунікації. Однак, на відміну від інших медіасистем, соці- альні мережі організовуються в результаті запуску аутопойезиса, який стає їх перманентним станом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Стефанишин, К. Л. "ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ ПЕДІАТРА З ДИТИНОЮ ТА ЇЇ БАТЬКАМИ: МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ДЛЯ ВИКЛАДАЧА." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 107–16. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12699.

Full text

Abstract:

Стаття стосується проблеми навчально-методичного забезпечення дисципліни за вибором «Професійна медична комунікація українською мовою лікаря з пацієнтом» для студентів третього року навчання спеціальності 222 «Медицина». Вивчення дисципліни ґрунтується на отриманих знаннях із української мови як іноземної та передбачає забезпечення комунікативних потреб студентів у навчально-професійній і навчально-науковій сферах, закладає основи фахової мови медика з перспективою їх подальшого використання у професійній діяльності, продовжує формувати комунікативні навички майбутніх спеціалістів. Представлено методичну розробку практичного заняття «Професійна комунікація педіатра з дитиною та її батьками» для викладачів медичних закладів вищої освіти. Хід заняття структуровано згідно з вимогами до практичних занять у медичному ЗВО та адаптовано до комунікативних потреб іноземних студентів. Структура заняття містить п’ять етапів: актуалізацію опорних знань, роботу з текстом, засвоєння нового матеріалу, виконання тренувальних вправ, поточний контроль. Змістове наповнення відповідає програмі навчальної дисципліни: cкарги дитини (її батьків) із захворюваннями різних систем та органів; дитячі захворювання; об’єктивне обстеження; попередній діагноз. Розроблена система вправ ознайомлює студентів із лексикою на позначення дитячих інфекційних захворювань; вчить реалізовувати комунікативні наміри в ситуаціях, пов’язаних з основними пунктами збору сімейного анамнезу (розпитування батьків), розвиває вміння збору анамнезу життя дитини раннього і старшого віку, практикує комунікативні навички спілкування педіатра з дитиною (батьками дитини), в якої є скарги на захворювання однієї із систем організму. Звернуто увагу на граматичні аспекти комунікативного мінімуму, необхідного для усного і письмового професійно орієнтованого спілкування українською мовою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Ворона, I. I., Г. Я. Кітура, and О. А. Маковська. "ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12600.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена обґрунтуванню основних концептів професійно-комунікативної культури фахівців медичного профілю в контексті фахової освіти. З’ясовано суть професійної культури, що є важливою складовою професіограми майбутнього працівника охорони здоров’я. Наголошується, що формування професійно-комунікативної культури студента-медика є невід’ємним аспектом професійно орієнтованого навчання у медичному ЗВО і здійснюється шляхом опанування особливостей фахового спілкування. Увага акцентується на необхідності аналізу різноманітних методик та підходів щодо формування професійно-комунікативної культури у студентів із різним рівнем знань та навичок. Розглядаються питання змістового наповнення та ефективності процесу формування фахової компетентності, відбору навчального матеріалу, розвитку комунікативного компонента в процесі оволодіння студентом основами культури спілкування. Охарактеризовано ефективні шляхи формування повноцінної фахової комунікативної діяльності, розглянуто рівні професійної культури майбутніх фахівців, якими є професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-чуттєвий компоненти; наголошено на необхідності засвоєння лексики для правильного оформлення висловлювання; окреслено основні домінанти комунікативної культури. Запропоновано констатувати професійно-комунікативну культуру майбутніх лікарів як складне динамічне особистісне утворення, що охоплює систему гуманістичних та професійних цінностей, мовленнєвих та етичних знань, комунікативних умінь і якостей, зразків поведінки, норм і правил здійснення професійної комунікативної діяльності, котрі пов’язані зі специфікою професії і забезпечують високу ефективність професійної комунікації лікарів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Черній, Алла, and Оксана Колодич. "Комунікативно-орієнтоване вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 7, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-71-76.

Full text

Abstract:

У дослідженні розкрито проблему вивчення мови як засобу соціальної взаємодії. Доведено, що сьогодні у спеціальній психології та методиці психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами розвивається новий напрям підтримки, що одержав назву «комунікативного підходу» до вивчення іноземних мов як засобу подолання мовленнєвих порушень. Окреслено, що комунікативний підхід до вивчення іноземних мов, труднощі якого обумовлені тим, що процес комунікації є надзвичайно складним явищем, виходить зі сфери лінгвістичного аналізу. Мету комунікативного підходу до вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку обґрунтовано як оволодіння мовною та мовленнєвою компетентністю. Сформовано психолого-педагогічну систему засобів психолого-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, що значно розширює семантику терміна «мовленнєва компетентність» та дозволяє виокремити такі поняття, як: «вербально-комунікативна компетентність», «лінгвістична компетентність», «соціальна компетентність» та ін. Розглянуто комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов дітей із затримкою психічного розвитку, що спрямоване на подолання недоліків і обмеженості уже відомих методів, зокрема аудіолінгвального. Комунікативний принцип формування мовленнєвої компетентності у процесі вивчення іноземних мов визначено як подальший розвиток і логічне продовження методів, які концентрують увагу на навчанні усної іноземної мови дітей із затримкою психічного розвитку. З’ясовано, що недостатнє володіння мовленнєвими навичками перешкоджає дітям із затримкою психічного розвитку опановувати навчальний матеріал, поєднується із неналежним рівнем сформованості усного мовлення або комунікативної компетентності, але педагоги не завжди можуть визначити причини таких порушень та їх проявів, а отже, надати відповідну допомогу. Застосування звичайних методів корекції не завжди є ефективними. У результаті проведеного дослідження доведено, що спілкування для дітей із затримкою психічного розвитку є основним джерелом надходження знань про навколишню дійсність, засобом набуття досвіду, способом удосконалення мовних засобів, що використовуються у практичній мовленнєвій діяльності, головним фактором подолання порушень, який сприяє формуванню мислення і самосвідомості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

N.I., Melenchuk, and Prokopenko K.O. "PSYCHOLOGICAL PROTECTION OF PERSONS WITH DIFFERENT LEVELS OF AGGRESSIVENESS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (April 15, 2021): 25–31. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-1-3.

Full text

Abstract:

Purpose. The purpose of this article is to present the results of theoretical and empirical research aimed at studying the features of psychological protection in people with different levels of aggression.Methods. The method “Life Style Index” by R. Plutchyk, G. Kellermann, H. Comte, adapted by L. Wasserman was used to diagnose the mechanisms of psychological protection. The method “Determination of integral forms of communicative aggression” by V. Boyko was used to study of communicative aggression.Results. The results of the correlation analysis between the indicators of the mechanisms of psychological protection and communicative aggression are presented. It was identified the positive and negative significant correlations between most indicators of psychological protection and communicative aggression. The profiles of features of psychological protection of “aggressive” and “non-aggressive” persons are considered. It is established that there are some differences in the manifestations of mechanisms of psychological protection in members of a group of people with different levels of aggression.Conclusions. Psychological protection is seen as a system of regulatory mechanisms of the psyche, which are aimed at eliminating or minimizing negative, traumatic personal experiences associated with internal or external conflicts, states of anxiety and discomfort. The function of psychological protection is to overcome feelings of insecurity, inferiority, protection of value consciousness and maintaining a stable self-esteem. Aggression is understood as a person’s behavior towards other people, which is characterized by a desire to cause them trouble, harm. Correlation analysis has shown that communicative aggression is most associated with psychological defense mechanisms such as displacement, regression, compensation, and substitution. The qualitative analysis was established that persons with a high level of communicative aggression are characterized by such mechanisms of psychological protection as regression, compensation and substitution. In the group of people with a low level of aggression is dominated such mechanisms of psychological protection as denial, compensation and reactive education.Key words: mechanisms of psychological protection, aggression, communicative aggression, personality trait, quantitative analysis, qualitative analysis. Метою статті є виклад результатів теоретико-емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення особливостей психологічного захисту осіб з різним рівнем агресивності.Методи. Для діагностики механізмів психологічного захисту використовувалась методика «Індекс життєвого стилю» (Life Style Index) Р. Плутчика, Г. Келлерманна, Х. Конта, в адаптації Л.І. Васермана. Вивчення комунікативної агресивності здійснено за допомогою методики «Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.Результати. Наведено результати кореляційного аналізу між показниками механізмів психологічного захисту і комунікативної агресивності. Виявлено наявність додатних і від’ємних значимих кореляційних зв’язків між більшістю показників психологічного захисту і комунікативної агресивності. Розглянуто профілі особливостей психологічного захисту «агресивних» і «неагресивних» осіб. Встановлено, що існують певні розбіжності у проявах механізмів психологічного захисту у представників групи осіб з різним рівнем агресивності.Висновки. Психологічний захист розглядається як система регуляторних механізмів психіки, які спрямовані на усунення або зведення до мінімуму негативних переживань, що травмують особистість, пов’язаних із внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги та дискомфорту. Функцією психологічному захисту є подолання відчуття невпевненості в собі, власної неповноцін-ності, захисту ціннісної свідомості та підтримки стабільної самооцінки. Агресивність розуміється як поведінка людини щодо інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди. За результатами кореляційного аналізу встановлено, що комунікативна агресивність найбільш пов’язана з такими механізмами психологічного захисту, як витіснення, регресія, компенсація і заміщення. За допомогою якісного аналізу встановлено, що особам із високим рівнем комунікативної агресивності притаманні такі механізми психологічного захисту, як регресія, компенсація і заміщення. В групі осіб із низьким рівнем агресивності переважають такі механізми психологічного захисту, як заперечення, компенсація і реактивне утворення.Ключові слова: механізми психологічного захисту, агресивність, комунікативна агресивність, властивість особистості, кількісний аналіз, якісний аналіз

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Коць, Михайло. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ РЕГУЛЯЦІЇ ПРОФЕСІЙНОКОМУНІКАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ЯК СУБ’ЄКТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 77–83. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.187.

Full text

Abstract:

У статті здійснено психологічний аналіз професійно-комунікативного потенціалу майбутнього вчителя як суб’єкта педагогічної взаємодії. Вказано, що сучасні соціально-економічні умови в нашій державі значною мірою актуалізують проблему підготовки фахівців у закладах вищої освіти, зокрема майбутніх педагогів. Саме налагодження оптимальної системи взаємодії та спілкування значною мірою може сприяти ефективній організації та засвоєнню знань, формувати комунікативні уміння як важливі чинники професіоналізму. Здійснено опитування 327 студентів випускних курсів трьох університетів за допомогою модифікованого нами варіанту методики Л. Шнейдер “Визначення впливу педагогічних стосунків на становлення майбутнього вчителя як суб’єкта педагогічної взаємодії” та 124 – за допомогою модифікованого варіанту анкети О. Леонтьєва “Діагностика ефективності педагогічних комунікацій”. Дослідження проблеми регуляції професійно-комунікативного потенціалу особистості майбутнього вчителя як суб’єкта педагогічної взаємодії вказує на необхідність розвитку комунікативних умінь. Обґрунтовано, що вміння спілкування мають універсальний характер, їх слід розглядати як важливий складник серед професійних здібностей педагога. Залежно від того, як організоване спілкування в педагогічному процесі, воно може бути успішним або безуспішним, може сприяти подоланню внутрішньообистісних проблем або може їх стимулювати. Для професійного управління своєю комунікативною діяльністю майбутньому вчителю необхідні: уміння цілеспрямовано організувати спілкування й управляти ним, уміння спілкуватися привселюдно, уміння через правильно створену систему спілкування організувати спільну з учнями творчу діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Личук, Світлана. "ІНШОМОВНА ЛЕКСИКА В ПОКУТСЬКИХ ГОВІРКАХ (НА МАТЕРІАЛІ СІЛ СТЕЦЕВИ І СТЕЦІВКИ СНЯТИНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ КОЛОМИЙСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 170–74. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-36.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено один із продуктивних способів поповнення фонду західноукраїнської діалектної термінології ‒ запозичення. У публікації представлено частину зібраної діалектної лексики, котра активно вживається в мовному потоці жителів покутських говірок Стецеви і Стецівки та прилеглих територій, що належать до Снятинської об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області, Україна. Найбільше запозичень ‒ з польської, німецької, російської мов, що зумовлено різними історичними, політичними, культурними умовами, в яких перебував регіон. Зафіксовано також запозичення з французької, англійської, латинської, угорської та інших мов. Мета статті ‒ виявити та дослідити особливості чужомовних запозичень, продемонструвати новий фактичний матеріал, що поповнює національний лексис. Методологія розвідки передбачає використання таких загальнонаукових методів: системного, зіставлення, порівняльного, систематизації. Наукова новизна дослідження полягає в особливій увазі лексикографічному вивченню загальної лексики та науковому осмисленню досліджуваного сегмента діалектної лексики в окремому регіоні України. Тут відображено частину лексики, її особливості та результати дослідження з аналізом фактичного матеріалу. У досліджуваних говірках використовується лексика, яка властива мовленню мешканців Покуття та прилеглих територій, частково інших говорів. Говірки Стецеви і Стецівки не претендують на якісь особливі фонетичні, граматичні та інші особливості, які могли б бути відсутні в інших покутських говірках, хоча у них можна знайти й окремі незначні фонетичні, лексичні, граматичні, синтаксичні відмінності. Висновки. Діалектне мовлення є системно організоване на всіх мовних рівнях. Це цілісна комунікативна система, в якій своєрідно-говіркові мовні властивості органічно поєднані з загальнонародними, літературними як визначальними і кількісно найповніше виявленими.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Мимренко, Олена. "РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Professional Pedagogics 2, no. 21 (January 21, 2021): 107–15. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.107-115.

Full text

Abstract:

Актуальність: У професійній діяльності педагог виступає активним суб’єктом спілкування: передає та приймає інформацію від здобувачів освіти, установлює контакти з ними, будує взаємовідносини на основі діалогу, прагне до максимальної реалізації здібностей кожного та забезпечення його емоційного комфорту в освітньому процесі шляхом компетентнісного підходу. Відтак важливим складником професійного зростання педагога є розвиток його комунікативної компетентності, а одним із першочергових завдань в системі освіти – розвиток професійно-педагогічної комунікативної компетентності педагога, оскільки вона виступає духовно-моральним чинником і науковим змістом освітнього процесу. Проблема розвитку комунікативної компетентності педагогів є актуальною, оскільки саме від педагогічного спілкування, а точніше від рівня розвитку комунікативних здібностей викладачів залежить становлення професійної компетентності майбутнього фахівця. Мета: визначення та аналіз основних аспектів розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти Методи: визначення та аналіз теоретичних досліджень, наукової і методичної літератури прогнозування можливих форм і методів розвитку комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів, педагогічне спостереження за професійною діяльністю педагогів, ретроспективний аналіз власного досвіду. Результати: здійснено аналіз основних наукових праць із розвитку комунікативної компетентності; висвітлено основні аспекти розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти; визначено компоненти даної компетентності (когнітивний, комунікативно-мовленнєвий, соціально-перцептивний, інтерактивний); описано результати дослідження рівня комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів; сформульовано рекомендації керівникам коледжів щодо професійного вдосконалення педагогів та розвитку в них комунікативної компетентності; з’ясовано, що педагоги, зазвичай успішно володіючи значним обсягом теоретичних знань зі своїх дисциплін, водночас відчувають суттєві труднощі в процесі ефективного донесення їх до свідомості здобувачів освіти. Висновки: показано, що ефективність педагогічної діяльності залежить від рівня сформованості комунікативної компетентності педагогів; з’ясовано, що формування даної компетентності в коледжах має бути організоване на основі системного підходу; розвиток комунікативної компетентності педагогів повинен відбуватися у кілька етапів (діагностичний, теоретично-навчальний, практично-навчальний, контрольно-рефлексивний); доведено, що для розвитку комунікативної компетентності потрібно не лише надавати знання, але й забезпечувати формування умінь і навичок; виокремлено педагогічні умови, важливі для формування комунікативних умінь і навичок (підвищення мотивації педагогів до професійного саморозвитку; підвищення їх активності; запровадження інноваційних освітніх технологій); акцентовано увагу на важливості забезпечення гуманістичної спрямованості процесу формування комунікативної компетентності педагогів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Калмиков, Георгій. "Мовленнєва особистість психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T2 (2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-5-17.

Full text

Abstract:

Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Михальська, Світлана, and Юлія Михальська. "ЦІННІСНІ ПАРАМЕТРИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 123–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-27.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні змістового наповнення та ролі смислових конструктів й ціннісних орієнтацій, що регулюють мовленнєву поведінку дитини 5-7 років у взаємодії з дорослими та однолітками. Збір даних щодо виявлення особливостей вибору та змісту ціннісних орієнтацій дітей використано серію завдань, які об’єднані експрес-діагностикою сфери ціннісних орієнтацій дошкільника, бесіду «Чинники вибору дитиною соціально значимих цінностей», методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку. Результати дослідження ціннісної складової в розвитку комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволяє на основі аналізу обстеження мовлення та його прояву у поведінці дитини старшого дошкільного віку підтвердити наступні положення. Діяльність особистості в контексті певної сфери реальності визначається станом напрацьованої на даний час системи конструктів щодо неї та відображає досвід, що має дитина та ступінь усвідомлення цього досвіду в поняттях. При цьому системи конструктів можуть бути дуже різними у плані складу, змісту та організації взаємовідношень. Всі взаємопояснення та доповнення зв’язків полягають у тому, що оцінювання різними конструктами у досвіді даної людини може бути наповнено та пов’язано емоційно значущими для дитини ситуаціями та досвідом спілкування з близькими дорослими, а також з тією змістовно значущою провідною діяльністю, яка сформована у дитини. Вибір рішення дитини про подальшу участь у мовленнєвій ситуації залежить від здатності дитини виділити головний зміст ситуації взаємодії та здатності до вибору основного принципу зміни ситуації. Якщо орієнтовно-дослідницька і виконавська частина комунікативно-мовленнєвої діяльності націлює дитину на постійну увагу до людини як головного змісту будь-якої інформації в різних видах предметно-практичної діяльності, то це сприяє розвиткові комунікативних властивостей особистості. Орієнтація на людину, комунікативна спрямованість у взаємодії визначає швидке і якісне засвоєння мови, необхідного як інструмента соціального контакту, забезпечує розвиток здібності застосування мови для реальних цілей і задач мовного спілкування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Аніщенко, Вікторія. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ОФІЦЕРІВ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ СТУПЕНЕВОЇ ОСВІТИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІНТЕГРАЦІЇ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 6–16. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.66.

Full text

Abstract:

Процеси реформування пенітенціарної сфери нашої країни вимагають підготовки всебічно досвідчених офіцерів-пенітенціаріїв, які володіють компетентностями, що допомагають вирішувати їм службово-професійні завдання на якісному рівні. До набору сучасних професійних компетентностей належить інформаційно-комунікативна компетентність, яка дозволяє швидко обробляти велику кількість інформації, вміло складати певні службові документи, вести діловодство за допомогою систем електронного документознавства, вміти налагоджувати систему адміністративної комунікації в установах виконання покарань, встановлювати гідні стосунки в колективі, між персоналом та контингентом установ виконання покарань тощо. Сучасні підходи до формування професійних компетентностей, в тому числі й інформаційно-комунікативних, офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби в умовах ступеневої освіти повинні базуватися на нових формах і методах отримання знань, вмінь та навичок протягом навчання у закладі вищої освіти. Одним із шляхів набуття інформаційно-комунікативної компетентності є здобуття знань, вмінь та навичок за допомогою інтегративних навчальних занять. Автором подано приклади поєднання певних навчальних дисциплін, що дають змогу отримати інтегративні знання, на основі яких відпрацьовуються згодом вміння та навички для майбутньої квазіпрофесійної діяльності у пенітенціарній сфері. В статті наголошено на обов’язковому застосування інформаційних технологій для проведення інтегративних занять та запропоновані певні форми їх проведення, а саме: ділові ігри, кейс-технології, проекти та інші. Такі форми інтегративних навчальних занять вимагають від викладачів більш уважної підготовки дидактичного матеріалу за навчальними дисциплінами, що інтегруються у певні модульні інтеграційні блоки, окремі навчальні заняття, а також постійного вдосконалення власних знань, вмінь та навичок, більш високої ерудиції. Головне, що інтегровані навчальні заняття дають змогу встановити тісні міжпредметні зв’язки, здійснити синтез навчального матеріалу двох, трьох навчальних дисциплін за спорідненими темами, сформувати у майбутніх офіцерів-пенітенціаріїв об’ємне поліпредметне системне бачення, отримати певні вміння та навички користуватися сучасними інструментами інформаційних технологій для вирішення складних завдання, що потребують сучасних знань та часу для відпрацювання певних управлінських рішень тощо. Напрямком для подальших досліджень є створення інструментарію організації системної дидактико-інтегративної моделі формування професійних компетентностей майбутніх офіцерів-пенітенціаріїв.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Чорноус, Н. О. "РОЛЬ І МІСЦЕ АРТ-ТЕРАПІЇ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ." Психологія: реальність і перспективи, no. 11 (October 26, 2019): 177–83. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.32.

Full text

Abstract:

У статті теоретично обґрунтовано результати експериментальної перевірки системи роботи з формування комунікативних навичок дітей із особливими потребами засобами арттерапії, які реалізуються в умовах навчальних закладів та визначають мету, принципи, та зміст, форми в роботі дефектологів. У змісті статті доводиться, що комунікативні навички є засобом здійснення мовленнєвого спілкування. Виявлено, що комунікативні навички й спілкування становлять багатоплановий процес, потрібний для організації контактів між людьми в ході спільної діяльності. З’ясовано, що представлені техніки арт-терапії при умові використання їх у корекційно-розвивальній роботи з дітьми з особливими потребами сприятливо впливають на формування у них комунікативних навичок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Приходько, Альона, Оксана Резван, Наталія Волкова, and Станіслав Толмачов. "Використання технологічного інструменту Web 2.0 - навчального блогу у системі викладання іноземної мови." Педагогіка вищої та середньої школи 52 (December 19, 2019): 105–17. http://dx.doi.org/10.31812/pedag.v52i0.3779.

Full text

Abstract:

У цьому документі обговорюється використання засобу технології Web 2.0 - навчального блогу - у системі викладання іноземних мов для підвищення ефективності викладання і оптимізації роботи студентів. Автори описують зміст, характеристики та дидактичні властивості навчального блогу як альтернативного чи допоміжного освітнього середовища, визначити його методичні цілі та перелічити ряд переваг цього підходу порівняно зі звичайною моделлю навчання. Ефективність вищезгаданого інструменту технологій Web 2.0 підтверджено експериментом, який показав, що навчальний блог, інтегрований у систему викладання іноземної мови, сприяв оптимізації процесу викладання та навчання, розвитку іншомовної комунікативної компетентності студентів і тим самим дозволило їм набути не лише комунікативних, але й технологічних навичок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Kravtsov, Y. S. "Особливості комунікативної раціональності у структурному полі освіти." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 4(144) (July 11, 2017): 88. http://dx.doi.org/10.15421/171766.

Full text

Abstract:

У статті розглядається нова ситуація в сфері освіти, яка задається особливостями сучасного етапу розвитку системи освіти і визначається необхідністю переосмислення ціннісних принципів освіти в ХХІ ст. через призму пріоритетів сталого розвитку. Автор аналізує комунікативні підстави зміни парадигми правової освіти - від педагогічної «машини» як засобу педагогічного впливу до розуміння освіти як сфери стратегічного розвитку. Автор активно використовує ідеї соціологічної феноменології, з точки зору прихильників якої соціальну реальність утворюють не речі або події матеріального світу, а зміст, вкладений в ці предмети і події. З філософської позиції розкриваються онтологічні і гносеологічні чинники появи нового історичного типу суспільства, в нашому випадку - інформаційного. Особливістю сучасного соціального пізнання, яка задає нову парадигму, є те, що воно здійснюється через аналіз того, якими уявленнями опосередковано саме пізнавальне ставлення до соціальних феноменів, що супроводжується глибоким переосмисленниям комунікативної природи соціальної реальності, змін в соціально-комунікативній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Torkhova, Nadiia. "Система зв’язків з громадськістю в органах публічного управління (на прикладі органів правосуддя)." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 512–37. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.10.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризовано зв’язки з громадськістю (паблік рілейшнз) як систему взаємопов’язаних елементів, яка є складовою частиною стратегічного менеджменту в органі публічного управління. Проаналізовано особливості найбільш значущих елементів системи паблік рілейшнз та їхньої ролі у процесі організації діалогічних відносин органів публічного управління з громадськістю. Особливу увагу приділено аналізу понять «громадськість», «громадська думка», «інструменти зв’язків з громадськістю та ЗМІ». На прикладі органів правосуддя розглянуто застосування окремих прямих інструментів зв’язків з громадськістю (програм охоплення). Визначено, що однією із фундаментальних засад управління зв’язками з громадськістю є участь органу публічного управління у житті громади, яку можна забезпечити з допомогою програм охоплення, структурованих відповідно до певних категорій громадян та їхніх потреб. Автор визначає властивість програм охоплення для формування відносин органу публічного управління з громадськістю у векторі партнерства. У статті охарактеризовано прямі зв’язки з громадськістю як нову інтерактивну модель комунікації, що має актуалізувати комунікативний аспект та максимально наблизити органи влади до суспільства. Наголошено, що реалізація прямих ініціатив забезпечує формування позитивного іміджу органів державної влади, сприяє просвітницькій діяльності й вихованню правової культури, позитивно впливає на правильне сприйняття громадянами функцій органів публічного управління. У статті визначено важливість складання «профілю» (характеристики) цінностей кожної із груп цільової аудиторії, який включає у себе комплекс ознак – опорних пунктів у процесі стратегічного планування комунікативної діяльності установи. Автор обґрунтовує, що першим кроком до актуалізації програм охоплення має стати закріплення їх у комунікативних стратегіях та планах комунікативних заходів органів публічного управління. При цьому слід ураховувати постійний розвиток і зміну медіапростору та зважати на те, що традиційні методи комунікації мають слабкий вплив на молоде покоління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Березовська-Савчук, Наталя, and Любов Цоуфал. "Лінгводидактичні засади формування комунікативної компетентності у процесі вивчення української мови професійного спілкування." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 20 (December 20, 2019): 157–70. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v20i0.3701.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано процес формування комунікативної компетентності під час вивчення курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”, названо чинники успішної комунікації в професійній діяльності, запропоновано систему завдань, яка сприятиме виробленню вмінь і навичок успішної мовленнєвої поведінки. Акцентовано на тому, що ефективне формування комунікативної компетентності майбутніх учителів залежить від розвитку мовної особистості, актуалізації найважливіших теоретичних відомостей, моделювання мовних ситуацій, які вимагають від здобувачів вищої освіти правильної комунікативної поведінки, стимулюють комунікативну активність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Ківалов, С. В. "Інформаційно-комунікативний чинник сучасної політики та його роль у сфері освіти." Актуальні проблеми політики, no. 66 (December 23, 2020): 5–10. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.665.

Full text

Abstract:

У статті показано, що стрімкий розвиток інформаційних технологій та їх використання в усіх сферах життєдіяльності зумовлює потребу переосмислення суспільством ролі інформаційно-комунікаційного чинника в політиці. Акцентовано увагу на тому, що по суті відбувається трансформація у напрямі перерозподілу влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. Це пояснює зростання впливу засобів масової інформації та глобальних інформаційних мереж на усі процеси у суспільстві. Інформатизація та комп'ютеризація докорінно змінюють систему управління та комунікаційні зв'язки суб'єктів політики. Розглянуто основні підходи до визначення ролі інформаційного чинника в політиці та наведені приклади зарубіжного досвіду у цій сфері. У центрі уваги статті - система освіти, яка відіграє особливу роль в усіх трансформаційних процесах. Інформаційно-комунікаційний чинник підвищує ефективність як внутрішньої комунікації, так і зовнішніх впливів системи освіти. Горизонтальні та вертикальні інформаційно-комунікаційні зв'язки сприяють ефективності управління щодо системи освіти та підвищенню якості навчальної, виховної, науково-дослідної діяльності освітніх закладів. Система освіти є важливим складником процесу трансформації сучасного інформаційного простору. Вона, зокрема, адаптує інформаційну сферу до вимог часу шляхом впровадження інноваційних технологій, розробки нових інформаційних стратегій, підготовки кадрового забезпечення. Вирішення таких завдань конкретизовано на прикладі діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Чупринський, Б. "Професійна культура як фактор професійної діяльності юриста." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/21.

Full text

Abstract:

У статті досліджено процес формування професійної культури майбутніх юристів. Охарактеризовано види людської діяльності. Визначеноя основні компоненти структури професійної діяльності юриста. Піддано аналізу поняття «комунікативна компетенція юриста», її значення в професійній діяльності. Професійну діяльність можна визначити як специфічну людську форму цілеспрямованої активності в конкретній трудовій галузі, що обумовлена потребами життєдіяльності в суспільстві, яка спрямована на реалізацію цих потреб, зміст якої складає доцільна його зміна і перетворення. Юридична діяльність базується на міцних теоретичних юридичних знаннях, практичних навиках, котрі становлять основу професійної діяльності. Зроблено висновок про те, що професійна культура фундаментально впливає на професійну діяльність юриста, пов'язується з безперервним процесом його виховання, освіти, обумовлена специфікою його юридичної діяльності. Професійна культура тісно пов'язана з культурою особистості, яку характеризує, перш за все, праця, діяльність, виконання службових обов'язків і особливо їх характер, оскільки тільки працею, власними якостями людина перетворює світ і реалізує свої сили і здібності. Успішна професійна діяльність юристів вимагає наявності у них певних умінь, які формуються під впливом навчання, праці, інших обставин життя. Система підготовки майбутніх юристів у вищих навчальних закладах має бути спрямована на теоретико-практичні аспекти майбутньої професійної діяльності, що буде запорукою якісного виконання ними службових обов'язків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

СВІНЦІЦЬКА, Олеся, and Віталій ТРЕТЬКО. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРИКОРДОННИХ СЛУЖБ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 148–65. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.983.

Full text

Abstract:

У статті подано визначення поняття професійної комунікативної взаємодії, аналіз досвіду й особливостей підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної діяльності у зарубіжних країнах, а також розглянуто методично-педагогічні підходи до підготовки майбутніх фахівців зарубіжними та вітчизняними дослідниками. У сучасних умовах політичного та економічного розвитку України постає проблема ефективної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної взаємодії, оскільки адекватне виконання професійних завдань забезпечує ефективний захист державного кордону. З огляду на це, професійна комунікативна взаємодія постає основоположним елементом у процесі професійної підготовки. З’ясовано, що системний та компетентнісний підходи у підготовці майбутніх фахівців є найбільш успішними та дієвими серед зарубіжних країн. Розглянуто досвід та особливості підготовки до професійної комунікативної діяльності майбутніх фахівців США, Республіки Польща та Німеччини. Загальною рисою у процесі підготовки є максимальна взаємодія майбутніх офіцерів із різними державними інститутами і громадськими спільнотами прикордонних регіонів, а також особистісно орієнтований підхід програм до формування професійних вмінь та навичок, що зі свого боку забезпечує якісне виконання службових обов’язків та високий рівень професійної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що певні характеристики національної правової системи кожної з розглянутих країн вносять корективи до системи підготовки майбутніх фахівців до професійної комунікативної взаємодії. У США відсутня інституція, аналогічна Державній прикордонній службі України, функції контролю та захисту кордону покладено на Митно-прикордонну службу, яка активно та ефективно співпрацює із Береговою охороною, Департаментом торгівлі, Департаментом транспорту тощо. Прикордонна служба Республіки Польща тісно взаємодіє із Міністерством внутрішніх справ, національної оборони тощо. Особливістю Федеральної прикордонної служби Німеччини є професійна комунікативна взаємодія із приватними організаціями, що добровільно здійснюють контроль та охорону державного кордону. Досвід зарубіжних країн яскраво демонструє застосування системного та компетентнісного підходів, які формують у майбутніх фахівців особистісні ціннісні орієнтири для ефективного виконання професійних завдань. До того ж системність підготовки дозволяє адаптувати навчання до проблемних ситуацій сьогодення. Процес підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників України до професійної комунікативної взаємодії характеризується традиційністю та консервативністю, тому обмін досвідом із зарубіжними країнами стає важливим елементом для модернізації та удосконалення системи підготовки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Система комунікативна'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles