Journal articles: 'Сенс життя людини'

1

Ганаба, Світлана. "МОЖЛИВОСТІ ЛОГОТЕРАПІЇ У НАДАННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ УЧАСНИКАМ БОЙОВИХ ДІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 55–66. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.137.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто можливості логотерапії у наданні психологічної допомоги учасникам бойових дій. Логотерапія є своєрідною психотерапевтичною стратегією, що передбачає лікувальний вплив на людину. Її основною ідеєю є визнання того, що особистість постійно прагне до пошуку та реалізації сенсу життя. Це своєрідний світогляд, який допомагає людині залишитися людиною навіть у моменти, коли вже здається, що вона втрачає останні надії у житті, коли вона не бачить більше ніякого сенсу у власному існуванні. Загалом це теорія, яка сприяє пошуку людиною власного призначення та місця у житті. Зо середження людини на пошуку сенсу власного існування є основною мотиваційною силою її життя. Сферою її устремлінь є перспективи майбутнього. Особливістю цієї психотерапевтичної стратегії є її фокусування на майбутньому людини, тобто на тому, що вона може й прагне досягнути у майбутньому. Її мета полягає у необхідності переорієнтувати сенс людського життя із проблем, невдач минулого життя та можливості майбутнього. Результатом пошуку людиною власного життєвого сенсу є внутрішня рівновага. Вона досягається у результаті внутрішньої напруги. Напруга – це нормальний природний стан людини. Вона завжди існує між тим, що досягнуто, й тим, що ще необхідно досягти. Її наявність свідчить про те, які й задля чого здійснює людина устремління. Вона не може використовуватися абсолютно в усіх випадках, при вирішенні усіх психологічних проблем. Це специфічний вид терапії, який доцільно використовувати для подолання ноогенних неврозів. Ноогенний невроз походить не з психічного, а з “ноологічного” (розумного) виміру людського існування. Причиною їх виникнення є екзистенційні проблеми, зумовлені моральною кризою свідомості чи екзистенційним вакуумом. Власне, ці проблеми є досить поширеними у сучасному суспільстві. Вони виявляють себе у нудьзі та внутрішній порожнечі й можуть зумовити розчарування й розпач. Створена В. Франклом теорія логотерапії є складною системою психологічних, філософських, медичних поглядів на природу та сутність людини. Ідеї й принципи цієї теорії розкривають механізми розвитку особистості у нормі та патології, способи корекції аномалій і розвитку особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

ХАРЧЕНКО, Лариса. "ЦІННІСНІ ВИМІРИ КОНЦЕПТУ ЩАСТЯ У ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 327–38. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.22.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз концепції щастя Григорія Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини. Розглянуто проблему людини, її існування. Методологічними засадами дослідження стали герменевтика, філософський символізм, релігійна та синергійна антропології. Наукова новизна. Сенс життя людини полягає в тому, щоби бути джерелом світла й тепла, свідомістю та сумлінням світу, перетворювати та удосконалювати все в ньому. Розкриваючи ідею єдності людини і світу, Г. Сковорода намагається розуміти сенс життя у відношенні до його мети, адже здобуття свободи мислити, визначення смислу життя, пошук у ньому радість є щастям життя. На думку Г. Сково- роди, свобода вчинку реалізувалась у пізнанні людиною своїх природжених здатностей і відповідній спорідненій діяльності. Висновки. Показано глибокий зв’язок у творах Григорія Сково- роди між ідеєю самопізнання, пошуками смислу життя та його реалізацією в діях і вчинках людини, оскільки сам мислитель жив, як учив. Своєю творчістю філософ демонстрував проник- нення у таємниці біблійної символіки, адже віддавав перевагу не пізнанню зовнішнього світу, а пізнанню «істинного чоловіка», тобто справжнього Божого творіння, яке може бути щасли- вим у земному житті. Всю свою творчість він спрямував на те, щоби вказати людині шлях до справжнього щастя, яке розумів не як володіння примарними «мирськими забавами», а як «кураж», «душевний мир», «спокій серця». Отже, щастя люди- ни залежить не від її конкретного становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює своє включення у світ. Г. Сковорода переконаний у тому, що треба виважено, розумно й вільно, легко і з радістю сприймати всі приготовані невбла- ганною долею перипетії життєвих обставин, різні випробуван- ня на життєвому шляху. Так, пошук власними зусиллями поря- тунку від негараздів і шляху до щасливого життя означає ніщо інше, як самовиховання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Павлишин, Людмила. "ІСТОРИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДАХ Ф. НІЦШЕ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 45–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-10.

Full text

Abstract:

Уявлення про сенс життя передбачає життєво необхідну мету, а не просто теоретичне поняття. Сенс життя неможливий без важливих цінностей, які є найвищою метою існування людини, її бажань, мрій та діянь. Та чи інша епоха вносила щось своє у розуміння суті цінностей, а отже, і людина, в свою чергу, відчувала на собі вплив духу певного історичного періоду, в якому вона жила та творила. На думку М. Гартмана, цінності існують у світі вічно, ми можемо їх осягнути апріорно завдяки феноменологічному спогляданню. Ніцше зумів побачити феноменологічну низку цінностей, яким людство ще не надало філософського осмислення, хоча й вже носило у собі. Людина завжди відчувала відповідальність перед собою і оточуючим світом, піклувалася про своїх дітей та онуків, тому цінності, на які вказував Ніцше, на думку М. Гартмана, лише доповнюють надбання попередньої історії людства. Ніцше вказував на те, що існують також цінності, які не мають нічого спільного із християнською мораллю. У кожної особистості є уявлення про сенс, адже кожна людина – унікальна. Сенс життя потрібно невпинно переживати щодня. Жити, не знаючи та не розуміючи для чого ми тут, на Землі, неможливо, тому першочерговим завданням для кожного з нас є пошук сенсу існування. Подібні думки тривожили серця мислителів багатьох епох. На думку Ніцше, людина повинна стати творцем самої себе. Високе завдання людини полягає у тому, щоб бути цілісною індивідуальністю, продемонструвати стиль свого характеру, дати художній вияв своїй особистості – в пізнанні і любові, в спогляданні та діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Франц, Малгожата. "САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНА ТЕРАПІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 14 (December 28, 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-6.

Full text

Abstract:

У статті констатується, що сучасний рівень розвитку наукового знання не дозволяє говорити про психотерапію як науку. Проте досвід переконує, що психотерапія є актуальною практикою, з допомогою якої можливо змінити особистість. Автор позиціонує арт-терапію як дієвий спосіб використання творчості в терапевтичних цілях. На заняттях із арт-терапії підкреслюється важливість творчого процесу (а не ефекту), суть якого – набуття пізнавального, експресивного і комунікативного досвіду. Стверджується, що кожна творча діяльність – це особистий досвід людини, і, отже, кожен вид творчості певною мірою виражає особистість творця. Таке відображення автор розглядає як розкриття психічного змісту почуттів, емоцій індивіда. Творча діяльність, яка є процесом розкриття себе, свого внутрішнього світу і процесом самого життя, показує людину як вмотивовану і творчу особистість із усвідомленою потребою саморозвитку. Кожна особа – це те, що вона створив для себе та інших в ході індивідуального процесу самореалізації. Людина представляє своє мистецтво: погляди, емоції. Людина розповідає про події, які відбуваються в її житті. Людина створює нові образи, явища і події. Це схоже на створення образу. Художній образ стає об’єктом самопрезентації. Автопрезентації з мистецтва – це реальна картина людини, це відображення того, ким людина хоче бути і бачить інших. Екзистенційний аналіз в самопрезентації мистецтвом дозволяє людині бути істотою, яка намагається досягти мети, знайти сенс життя. Старість не повинна мати безглуздих марок. Автопрезентації мистецтвом викликають захоплення в інших людей, які визначають автора як відкриту, виразну, щасливу людину. Самопрезентація арт-терапією – це духовний засіб відродження людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Володін, П. В. "Сенс життя людини як філософська проблема." Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. № 51 (2012): 116–24.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Rudenko, Tamara, and Olga Potishchuk. "Антропологічні виміри творчості в контексті європейської та української філософії." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 2 (December 23, 2020): 88–105. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.07.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу антропологічних вимірів творчості в контексті європейської та української філософії. Творчий потенціал особистості є неповторним елементом перетворення навколишнього середовища людиною. Однак протягом історії становлення та розвитку творчості в контексті філософської традиції відбувалися значні зміни. Аристотель розглядає людину з точки зору природної істоти, що наділена розумом, духом, а творчість постає суспільним явищем. У теологічній концепції людина розглядається як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Творчість властива Богу, а не людині. Таким чином, у теологічній концепції людина втрачає свій творчий потенціал. Це стає передумовою розуміння людини як творця власного життя та долі. Відбувається антропологічний поворот до розуміння творчості. На пізніх етапах розвитку людства творчість ототожнюється з мисленням. Творчість людини залежить від творення, що постає діяльністю Абсолютної ідеї, яка у нього є «вічною творчістю, вічною життєвістю». Творча сила людського серця розкривається у філософській концепції Г. Сковороди. В екзистенціальній філософії свобода постає як специфічна складова людського буття, що є ірраціональної ідеєю, яка надихає на творчість. А творчість розкриває величезні можливості людського духу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Afanasieva, Liudmyla V., and Roman І. Оleksenko. "СЕНС ЩАСТЯ В СУЧАСНИХ КОНТЕКСТАХ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 3–12. http://dx.doi.org/10.15421/351901.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження полягає в тому, що згідно зі своїм повсякденним розумінням щастя, люди вибудовують і свою життєву стратегію, бо саме щастя – це такий феномен особистісного і суспільного життя, в якому як у фокусі віддзеркалюється все різноманіття їх потреб і прагнень. Тому, на наш погляд, питання щастя – це не просто питання про те, як бути щасливим, а про те, в чому саме полягає щасливе життя і до чого людині слід прагнути насамперед. Отже, актуальність обраної проблеми визначається суспільним запитом на розуміння шляху до віднайдення продуктивного балансу між природним бажанням кожної людини бути щасливою та необхідністю вирішення багатьох існуючих суб’єктивних і об’єктивних протиріч на цьому шляху. Багатогранність і багатовимірність феномену щастя вказує на потребу системного аналізу, який дає можливість узагальнити вже напрацьовані науковою думкою основні положення концепції щастя, а також розглянути це явище в контексті багатьох проявів людського буття на рівні суспільної й особистісної свідомості сучасної людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Chaplak, Yan, and Halyna Chuyko. "СЕНС ЖИТТЯ ЯК ОРІЄНТИР НА ЖИТТЄВОМУ ШЛЯХУ ЛЮДИНИ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 5, no. 1 (February 6, 2017): 100–111. http://dx.doi.org/10.31108/1.2017.1.5.9.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Каргіна, Наталья. "Психологічне благополуччя студентів у просторі смисложиттєвих орієнтацій." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 106–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-106-116.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема психологічного благополуччя студентів та смисложиттєвих орієнтацій. Психологічне благополуччя виступає конструктом, який відображає рівень позитивного функціонування особистості та ступінь задоволеності людини власним життям. Щодо поняття осмисленості життя, то ми базувалися на підході Д.О. Леонтьєва, який вважає, що осмисленість як переживання особистістю онтологічної сутності буття, не є внутрішньо однорідною структурою. Отже, можна говорити про такі основні фактори сенсу життя особистості як: 1) мета в житті (наявність життєвих цілей); 2) зацікавленість та емоціональна насиченість життя; 3) задоволеність самореалізацією (відображує відчуття успіху від власної діяльності); 4) відчуття спроможності впливати на життєві ситуації; 5) впевненість в принциповій можливості здійснювати життєвий вибір. Питання сенсу буття особистості залишається на сьогоднішній день досить складним, оскільки вченими сьогодні висуваються різні світоглядні концепції, і поки існує різноманіття філософських, релігійних, культурологічних та ідеологічних систем, навряд чи відповідь на нього може бути настільки однозначною. Людина досить часто уникає необхідності пошуку відповіді на це найважливіше питання, відходячи в щоденні турботи, але це зовсім не означає, що з роками проблема сенсу життя не встане перед нею з усією бентежною прямотою. Особливо це помітно у студентському віці. Над питанням про сенс життя, про істинні життєві цінності людина найчастіше замислюється в моменти сильного переживання, що, безперечно, має вплив на її психологічне благополуччя. У якості психодіагностичного інструментарію для виявлення смисложиттєвих орієнтацій був запропонований «Тест смисложиттєвих орієнтацій» (Д.О. Леонтьєв). Для діагностики психологічного благополуччя нами була використана методика «Індекс загального психологічного благополуччя», автор H.J. Dupuy, що складається з наступних шкал: тривога, депресія, життєва енергія, індекс психологічного благополуччя. Експериментальне дослідження проводилося на базі різних університетів м. Одеси, загальна вибірка становила 378 осіб – це студенти денної форми навчання різних спеціальностей віком від 17 до 23 років. Представлені результати емпіричного дослідження особливостей смисложиттєвих орієнтацій у групах з різним рівнем психологічного благополуччя. Визначено додатні та від’ємні кореляційні зв’язки психологічного благополуччя та смисложиттєвих орієнтацій на рівні р  0,01, що відображає близькість вимірюваних характеристик. Тим самим доведено, що чим вище рівень смисложиттєвих орієнтацій особистості, тим вище є рівень психологічного благополуччя студентів та навпаки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Петренко, Оксана Борисівна. "РОЛЬ ТЕОРІЇ ДОМІНАНТИ О. УХТОМСЬКОГО (1875–1942) У РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСНОЇ НАУКИ ПРО ЛЮДИНУ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 10, 2019): 6–16. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.127.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно. Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків». У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Vershyna, Viktoriia. "СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОСТІ: ВИКЛИКИ ДЛЯ ЛЮДИНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (January 17, 2022): 18–25. http://dx.doi.org/10.15421/352120.

Full text

Abstract:

Розглядається сутнісні прояви фундаментальних світоглядних, екзистенційних і аксіологічних зрушень, що відбуваються на рівні індивідуальної і суспільної свідомості щодо уявлень людини про себе, сенс і цілі свого життя, ціннісні пріоритети на сучасному етапі внаслідок соціокультурних трансформацій. Також аналізуються їх можливі наслідки в контексті подальшого розвитку людства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Lіakіsheva, Anna. "Професійне самовизначення студентів педагогічних факультетів: сутність та структура поняття." Освітній простір України, no. 16 (September 16, 2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.102-109.

Full text

Abstract:

У статті подано, що найважливішим критерієм усвідомлення і продуктивності професійного становлення людини є її здатність знаходити особливий сенс в професійній праці, самостійно проектувати, творити своє професійне життя, відповідально ухвалювати рішення про вибір професії, спеціальності і місце роботи. Ці проблеми постають перед особистістю на протязі всього її життя. Перед людиною весь час виникають проблеми, що вимагають від неї визначення свого ставлення до професії, іноді аналізу і рефлексії власних професійних досягнень, ухвалення рішень про вибір професії або її заміну. Даний комплекс проблем в професіознавстві пояснюють поняттям професійне самовизначення. Варто звернути увагу, що професійне самовизначення відбувається протягом всього життя особистості, зокрема протягом фахового навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Паламарчук, Лариса. "Світлана Капіруліна: "життя кожної людини має певний сенс і мету"." Географія та основи економіки в школі, no. 3 (2006): 14–15.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Roginskaya, M. "Сенс світу і людини. Наука і релігія у метафізичному наративі польських учених." Multiversum. Philosophical almanac, no. 7-8 (May 18, 2018): 123–37. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.7-8.13.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена соціологічному розгляду змістотворних процесів, що відбуваються на стику науки і релігії в сучасному природничонауковому співтоваристві Польщі. На матеріалі 50 глибинних інтерв’ю з польськими фізиками і біологами показано «амальгамний» характер конструйованого ними наративу про сенс світобудови і людського життя. Питання про сенс вимагає формулювання суміжних питань, відповіді на які в досліджуваній групі залучують науковий або релігійний контент. Нам вдалося виділити дві стійкі – нерелігійну та релігійну – «амальгами» таких відповідей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Гуров, С. Ю. "ЕВОЛЮЦІЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В АНТИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, no. 4 (September 30, 2019): 57–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-57-68.

Full text

Abstract:

Антична література близька сучасному читачеві своїм гуманістичним змістом. Поняття про цінність людини, гармонійний розвиток її духовних і фізичних сил, розуміння поєднання свободи людини і порядку в суспільстві, закон, який встановлює норми життя природи, людини і суспільства – всі ці поняття були створені європейською античністю. Антична Греція була колискою європейської цивілізації і культури, де були закладені духовно-моральні цінності, які знайшли свій розвиток у багатьох народів Європи, стала їхнім спільним надбанням і основою всієї європейської культури. Література Стародавнього Риму виникла значно пізніше давньогрецької і також мала свою неповторну своєрідність, вона збагатила якісно новими досягненнями і духовно-моральними цінностями світову літературу. Античні цінності в літературі почали приходити у все більшу суперечність з дійсністю, що призвело до остаточного розколу старої системи цінностей і появи нової, яка визначила нову мету і сенс життя. Пізньоантична література все більше і більше починає виражати сімейні цінності, тематику приватного життя і інтимних почуттів, побутових і сімейних відносин, відображаючи в творах цінності любові і дружби. Хоча християнство багато запозичило зі старої системи цінностей, вибрані ним елементи античного мислення отримали інший сенс, та відрізнялись від античної системи новим світорозумінням. Ключові слова: художня література, антична література, духовно-моральні цінності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 9, 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.

Full text

Abstract:

Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Naumchuk, Volodymyr. "Гра як міждисциплінарний феномен науки (філософський аспект)." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 1 (49) (March 31, 2020): 36–43. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-01-36-43.

Full text

Abstract:

Актуальність. Філософське осмислення гри є важливим аспектом її міждисциплінарних досліджень, який сприяє всебічному й ґрунтовному вивченню цього наукового феномену, уможливлює ефективне використання його потенцій у різних сферах життєдіяльності людини. Визнання гри глобальним й універсальним явищем, невід’ємною складовою частиною життя означає, що будь-які перетворення та зміни в життєдіяльності кожної людини прямо чи опосередковано співвідносяться з ігровим чинником. Мета роботи – розкрити основні положення філософського напряму міждисциплінарних досліджень гри. Методи дослідження – аналіз, синтез та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження, навчально-методичної літератури й Інтернет-джерел. Результати роботи. Логіка пізнання ігрового феномену веде до синтезу наук, котрі його вивчають, формуючи таким чином взаємозв’язаний комплекс наукових уявлень щодо гри як цілісної різноманітної системи. Гра розкриває єдність динамічного зв’язку людини й світу. Вона уможливлює зустріч та осягнення іншого співбуття, через яке відбувається пізнання себе. Унікальність ігрового буття зумовлена здатністю людини осмислювати світ, можливістю надавати певний сенс речам, подіям, явищам. Сутність гри становлять правила й порядок, які утворюють ігровий простір. Головним у грі є не сама ігрова ціль чи завдання, а динамічність цього процесу, що визначає шляхи й способи її реалізації. Висновки. Гра як міждисциплінарний феномен науки є всеосяжним інтегративним чинником існування людини та пізнання нею навколишнього світу й самої себе. Філософія розглядає гру світоглядною категорією, за допомогою якої формується розуміння природи світу та людської сутності, здійснюється пошук сенсу життя. Гра виступає фундаментальною характеристикою буття, універсальним механізмом реалізації всього сущого, а ігрова діяльність є дієвим способом поєднання свободи та необхідності, безперервного й дискретного, сталого та перемінного. Синтезуючи минуле й майбутнє, відоме з незнайомим, ігровий феномен дає змогу можливе перетворити в реальне.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Саріогло, Олена, Ілона Гірчук, and Лариса Герасименко. "ПЕРЕЖИВАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ СТРАХІВ У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 144–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-30.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню буттєвих питань: екзистенцій та екзистенційних страхів дорослих. Проаналізовано наукові джерела вітчизняних та закордонних філософів, психологів та встановлено, що екзистенційні страхи пов’язані із сутністю людини, зумовлюються питаннями про сенс життя, відчуттям самотності, швидкоплинності часу. Виявлено й охарактеризовано мобілізуючу, регулюючу, стимулюючу функцію екзистенційних страхів. Виявлені особливості переживання екзистенційних страхів дорослими на основі порівняння з юнаками і дівчатами. У результаті дослідження було виявлено, що дорослі переважно керуються у житті низкою обов’язків і зобов’язань, але вони рішучі, чітко усвідомлюють свою роль у цьому світі, спокійно ставляться до моментів, коли залишаться наодинці. Вони сильні, не бояться відкриватися світу, здатні до виявлення чуйності й співчуття, готові долати свої емоції та страхи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Яценко, О. Д. "Феноменологія та метафізика культури М. Гайдеггера." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 58–64. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.922.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано визнання феноменологічного методу як ефективного та доцільного в аналітиці персонального екзистенційного досвіду та його культуротворчих передумов. Показано, що сама людина є сутністю, яка інтерпретує буття, дозволяє речі здійснити своє значення або призначення; а проблема пошуку себе через інтерпретацію світу у філософії Гайдеггера є центральною. Доведено, що природа людини – це культура, а культура – сенс та квінтесенція природи, її динаміка і логіка, причина та мета. Важливим є той факт, що наявність свободи не означає волюнтаризму, анархії або хаосу в системі фундаментальної онтології. Йдеться про горизонт людської життєдіяльності, в якому справжні смисли та цінності можливо замінити їх штучною імітацією. Проте такі довільні акти самоідентифікації людини трансформують виключно соціально-громадський вимір буттєвості, але не фундаментальний. Звідси слідує висновок, що час як горизонт становлення форм об’єктивації суб’єктивності або культури демонструє можливості існування не-онтологічних, не-світорозмірних сутностей та феноменів. Для розв’язання цієї проблеми Гайдеггер пропонує іншу стратагему людського існування, яка поєднує голос означення і тишу сприйняття, схематизм соціальності та унікальність суб’єктивності. Такий плюралізм світоглядних орієнтацій та способів самовизначення пояснюється принциповою диференціацією мотивацій та прагнень людини: природний погляд, що прагне до зручності; науковий підхід об’єктивації світу та філософський, або фундаментальний, що має за мету розкрити ессенціальну конструкцію феномену. Відповідно з переконанням М. Гайдеггера, культура є динамікою людського життя в горизонті вічності, незмінних онтологічних смислів та цінностей, Буття іншими словами. Відповідно, створюючи, або проживаючи життя в культурі, людина не змінює детермінанти визначення простору і часу, а підтримує автентичність смислової конструкції онтології.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

ТКАЧЕНКО, Олександр. "ЛЮДЯНІСТЬ ЯК МІРА ВІДКРИТОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ ДО БОГА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 290–99. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.19.

Full text

Abstract:

Метою статті є актуалізація релігійно-філософського розуміння людяності як міри відкритості людської душі до Бога. На наш погляд, обрана нами тема є актуальною і ця проблема – глибоко християнська. Методологічними засадами дослідження стали філософсько-антропологічний напрям та християнська догматика. Також, для розв’язання поставлених завдань використано феноменологічний та персоналістичний методи дослідження. Наукова новизна. Фундаментальною особливістю людяності є релігійність – справжня Зустріч людини з Богом в новій, особистісно-людській точці. Така подія оновлює людину, робить її цільною та творчою, що передбачає перш за все милосердя та любов до інших. Все, що поза цієї міри, менше цього не можна називати людським, гідним Людини. Ми переконані, що саме сенс релігійного життя визначальною мірою спрямований на повернення втраченої цілістності почуттів, волі, розуму та серця людини. Висновки. Найбільш повне розуміння людяності як міри людської душі бути відкритою до Бога представлено в християнській антропології. Досвід зустрічі з собою через спілкування з Богом неминуче відображається на глибині спілкування з Іншими. На жаль, культура як субстанція людяності не рятує деякі народи від моральної деградації та падіння і ситуація «блукання», тобто перебування в стані недолюдяності або взагалі нелюдяності – історична «доля» людства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Хилько, Микола Іванович. "Екологічна криза як криза існуючої системи цінностей." S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, no. 10 (February 7, 2019): 3–13. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.129.

Full text

Abstract:

З’ясовано, що сучасна екологічна криза має глибокі соціально-економічні корені але, головним чином це - криза духовності. Ідея всеосяжного контролю над природою є плодом зарозумілості і невиправданої засміченості свідомості хибними ідеями, що природа існує лише для комфорту людини. Виявлено одну з найістотніших суперечностей, що значною мірою виражає сутність екологічної проблеми - суперечність між економічним поступом людства і можливостями біосфери до самовідновлення. Зазначається, що стратегія практичних орієнтацій призвела до споживацтва, виснаження природних ресурсів і деградації природи. Акцентується увага на особливій небезпеці явища споживацтва як: з економічної точки зору, оскільки природа не в змозі через обмеженість її ресурсів у кожний даний момент часу задовольнити нескінченні матеріальні потреби людини; з геополітичної - посилюється агресивність поведінки людей, народів і держав в умовах обмежених ресурсів; з молальної - оскільки націленість на споживацтво так званих модних, престижних речей будь за веде до втрати.людиною розуміння цінності і цілісності природи, і як наслідок викривлене сталення до самої себе як особистості. Для такої людини чистота повітря, води, грунтів і лісів перестає бути цінністю, оскільки головними стають - статок, престиж, гроші, інші подібні приваби. У цьому сенс примітивного споживацького підходу до життя і природи. Робиться висновок, що обмеженість сучасного людства в ресурсах - це результат дії певних соціальних і культурних чинників, на які можна впливати через організацію суспільного життя. Вищі духовні цінності повинні якось регулювати побутові потреби та їх диференціацію. Потрібне нове переосмислення місця людини у світобудові: розглядати людину не як завойовника природи, а як органічну її складову частину, тобто докорінно змінити цінності, насамперед ті, які регулюють ставлення людини до природи. Важливо усвідомити, що саме по собі зростання добробуту, поліпшення умов існування ще не робить людей щасливими. Сучасній людині потрібно вгамувати свої традиційні раціонально-прагматичні пріоритети, суттєво підвищити рівень моральності й духовності, усвідомити, що в процессі природокористування здобувається не тільки «хліб насущий», а й «хліб духовний». Пропонуються основні напрями зміни вектору економічного розвитку, так звані стратегічні екологічні ініціативи людства, які водночас були б основою зміни моральної парадигми розвику в якій економічним вважалося б тільки те, що є екологічним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття. Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Разводова, Т. О. "ВІЗЕРУНКИ СОВІСТІ У ФІЛОСОФІЇ М. ГАЙДЕҐҐЕРА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 63–66. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1054.

Full text

Abstract:

У статті проведено дослідження підґрунтя онтологічного, екзистенційного та антропологічного вимірів совісті у філософії М. Гайдеґґера, а також підкреслено складність їх переплетення. Результати дослідження дають можливість упевнитися в тому, що філософ не виділяє окремо ці виміри совісті. У його філософському вимірі вони представлені в тісному переплетенні.Совість є однією з актуальних тем життя людини, яку М. Гайдеґґер розглядає з різних сторін. Він вивів розмову про совість на інший рівень, пов’язавши її з розмовою про сенс буття. М. Гайдеґґер розкриває незвичайні виміри бачення совісті, а саме онтологічний, екзистенційний та антропологічний.У статті доведено, що М. Гайдеґґер не виділяє окремо онтологічний, екзистенційний та антропологічний виміри. Усі вони представлені в тісному переплетенні, немов тонкі візерунки реалізації людського буття.Проблему совісті М. Гайдеґґер ставить як проблему засвідчення людиною можливості її існування та як свідоцтво, яке має «дати зрозуміти власну здатність бути самим собою». Ключову роль у здобутті Dasein власної екзистенції М. Гайдеґґер відводить заклику, який іде від совісті. Совість, яка засвідчує самість в екзистенційному вимірі М. Гайдеґґера, редукує вимір Іншості та пов’язує її зі способами існування тут-буття. За рахунок онтологічного виміру совісті М. Гайдеґґер вирішує також питання про «зміст» совісті. До змісту можна віднести провину, свободу, поклик, смерть, фактичну присутність, вибір тощо. Антропологічний вимір М. Гайдеґґер аналізує за рахунок терміна «антиантропологія». Цей вимір дає змогу розуміти совість як специфічну форму розуміння себе та форму повернення самості людини.У статті звертається увага на переживання стану совісті, завдяки якому для людини стає можливим вихід із фактичного й кінцевого існування, а також повернення власної гідності як вільної істоти. Свобода людини представлена як ситуація вибору заклопотаністю світом або заклопотаністю своїм буттям.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Krupka, Viktor. "Концептуалізація земного тяжіння у збірці поезій «Купина неопалима» Ірини Небеленчук." Філологічний дискурс, no. 10 (December 24, 2019): 91–97. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.09.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто ключові мотиви та образи поетичної збірки «Купина неопалима» Ірини Небеленчук. Окреслено ідейно-естетичну природу віршів, закорінену у систему світоглядних ідеалів, мрій, цілей, сподівань, бажань, надій, вірувань, переконань, емоцій, почуттів, поглядів на сенс і мету життя, своєрідність творчої манери митця слова. Означено, що образи-концепти людини, осені, саду, кохання розкривають певні буттєві, особистісно значимі для ліричної героїні уламки свідомості, фрагменти вражень, найсвітліші точки відліку і дороговкази, настільки заглиблені у духовні досвіди, що при найменших спогадах, відлуннях літувань починають пульсувати з особливою силою, формують систему цінностей ліричної героїні, сповнюють її світ вірою, щирістю, справжністю, уможливлюють міцне опертя на істини, що назавше залишаються в життєвих вимірах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Bogdanova, Nataliya. "Проблема формування духовної культури студент- ської молоді сучасної України." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 17, 2019): 158–66. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.15.

Full text

Abstract:

У статті досліджено причини духовної кризи студентської молоді сучасної України. Підкреслено, що головним завданням вищих навчальних закладів з підвищення рівня духовної культури студентів є національне виховання через залучення молоді до відродження національної культури та оволодіння загальносвітовими цінностями. Автор звертає увагу на духовність особистості в педагогічному аспектів – як сенс життя людини, як певну сферу, що впливає на формування та результат духовності студента. Своєю чергою, педагогічним явищем є процес формування духовності студентів. Зазначено, що для розуміння й вирішення проблем, які склалися в духовній сфері, необхідним є ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Автор наголошує на необхідності та важливості формування державницької політики та ідеології як головної вимоги розвитку сучасної української культури та українського державотворення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Комар, Таїсія, and Олексій Лунков. "Проблема життєвого самоздійснення особистості у світлі наукових рефлексій." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 117–28. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-117-128.

Full text

Abstract:

Наукове дослідження проблеми життєдіяльності людини пов’язане із загостренням проблеми збереження і сталого розвитку світу. До кола актуальних і недостатньо осмислених понять, перспективних для сучасного етапу розвитку психологічної науки, зокрема, галузей психології особистості та вікової й педагогічної психології входить і поняття самоздійснення. Метою статті єнауково-теоретична рефлексія міждисциплінарних підходів до дослідження процесу самоздійснення особистості. Встановлено, що у зарубіжних психологічних і філософських словниках термін «самоздійснення» (self-fulfillment) найчастіше трактується як завершений, кінцевий результат самореалізації, повне звершення можливостей особистості. У статті відзначено, що з проблемою самоздійснення семантично пов'язана низка інших понять: всебічний розвиток особистості, самоствердження, самоактуалізація, сенс життя, життєва стратегія, доля. Змістовно близькими і активно науково досліджуваними процесами, особистості є самореалізація та самоактуалізація. У наукових працях класиків марксизму представлена концепція тотальної людини, яка самореалізується в творчій, активній праці, в суспільному житті, культурі, пізнавальної діяльності. Самоздійснення, у значенні самореалізація особистості, ґрунтоване на вільному розвитку і прояві «людської природи». Виявлено, що наукові розробки кола проблем розвитку та вдосконалення людини у вітчизняній психології радянського періоду визначалися діяльнісним підходом. Ідея самореалізації особистості як максимально повного розкриття її творчого потенціалу розкривають в дослідженнях А. Маслоу і К. Роджерса. Вищим рівнем потреб щодо здійснення своїх ідентифікацій: таланту, творчих потенцій, цінностей, смислів, орієнтації А. Маслоу розглядає самоактуалізацію. Відзначене переконання К. Роджерса, що людська природа завжди прагне до безперервного розвитку, до реалізації можливостей людини, до реалізації своїх здібностей. Виявлено, що у наукових дослідженнях реалізацію або втілення, здійснення людини пов’язують із реалізацією «індивідуальних сутнісних сил», або «людської природи». Дослідники в досить різних контекстах намагалися вичленувати специфічний зміст природи особистості. Змістовно забезпечує ідею розвитку і реалізації особистості у динамічному світі поняття особистісного потенціалу. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо в дослідженні змістовних характеристик та визначенні функційного навантаження особистісного потенціалу у процесі самоздійснення. Ключові слова: самоздійснення, самореалізація, самоактуалізація, особистість, особистісний потенціал, самість, діяльність, стратегії самореалізації, творчий потенціал.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Usov, Dmytro. "Філософія свободи Томаса Гоббса: засадничі складові та новітні контексти." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 81–95. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.05.

Full text

Abstract:

Автор статті виходить з того, що філософія Томаса Гоббса не втрачає своєї актуальності. Саме життя за доби «вірусократії», боротьби як за безпеку, так і за свободу, потребує відповідей на питання про співвідношення прав, свободи, страху, безпеки, тобто тих проблем, до яких постійно звертався Томас Гоббс. Означені аспекти філософської спадщини Гоббса стануть предметом даної статі та поглиблять роздуми вітчизняних дослідників про сенс ідеї суспільного угоди Гоббса та закладених в ній ще малодосліджених алгоритмів формування справедливої правової держави. Адже саме з політичної філософії Гоббса розпочинається притаманне модерній політичній філософії та філософії права глибинне зрушення в розумінні природи людини та її свободи. Запропонована Гоббсом політична антропологія виходить з тези про природну рівність людей, а також з прагнення обґрунтувати необхідність усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Йдеться також про актуальність для сучасної філософії та нашого вітчизняного простору розробленого Гоббсом принципу суспільної угоди як нового суспільного принципу регуляції людського буття, який став втіленням істотного переходу від телеологічних до правових уявлень про людину, її свободу та справедливість. У політичній філософії Т. Гоббса було розроблено ідею про внутрішню непокору, свободу совісті як «права людини і громадянина», про те, що державна влада мусить визнавати, а не просто дозволяти персональну незалежність своїх громадян, їх права діяти на власний розсуд. Проте для подальшого розвитку цієї ідеї потрібно було вийти за межі філософії Т. Гоббса, що й судилося зробити Ж.-Ж. Руссо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Кічук, Антоніна. "ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ: ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 147–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.143.

Full text

Abstract:

Порушено проблему життєстійкості сучасної молодої людини, де важливим маркером виступає її психологічне здоров’я. Здоров’я як базове поняття означеного феномена досить активно вивчається у площині міждисциплінарного наукового знання. Це зумовлено, насамперед, намаганням науковців дослідити сутність окресленого явища з урахуванням його багатовимірності, оскільки йдеться про здоров’я і фізичне, і психологічне, і духовне, і соціальне. Натомість, попри значне пояснювальне значення, яке притаманне саме психологічній своєрідності означеного явища, цей аспект ще й досі перебуває на периферії наукових пошуків. А саме такий ракурс осмислення психологічного здоров’я особистості набуває виключної гостроти у контексті наукової дискусії, що нині триває відносно таких “полярних трендів”, якими розцінюються (О. Асмолов, О. Шехтер, О. Чорноризов) спеціалізація й універсиалізація пізнання.Вивчення й узагальнення наукового фонду з проблеми дослідження психологічного здоров’я доводить, що нині склались такі потужні концепції її дослідження як-от: медична, біомедична, біосоціальна, ціннісно-соціальна. Конструктивність, зокрема останньої, уже визнано у межах предметної специфіки експериментальної психології, психології розвитку, но правомірність осмислювати феноменологію здоров’я у взаємозв’язку із конструктом “індивідуальний сенс життя”, вивчати проблематику здоров’я в аспекті розуміння динамічності здорового стану та трактування як здатності людини до “оптимальної працеспроможності, соціальної активності за умови максимальної тривалості життя” (В. Казачеєв). Установлено, що серед сучасних науковців домінує позиція, за якою психологічне здоров’я особистості доцільно вивчати в ракурсі резервів адаптаційних можливостей представників певної професії. Констатовано, що здебільшого склались наукові уявлення про науковий статус понять “психічне” і “психологічне здоров’я”, про трактування психологічного здоров’я як динамічного процесу, про доцільність пов’язувати психологічне нездоров’я людини із вибором нею пасивної життєвої стратегії, про правомірність визначення єдиних критеріїв психологічного здоров’я особистості незалежно від її вікової своєрідності. У результаті проведеної аналітичної роботи окреслено коло проблемних питань, які потребують наукового осмислення. Одночасно увагу звернено на методологічно вартісне зауваження А. Маслоу відносно того, що траєкторія “руху” до психологічного здоров’я окремої людини має вибудовуватися в напрямі “наближення до соціальної гармонії”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Завальнюк, В. В. "ПРАВОВИЙ МЕНТАЛІТЕТ ЯК ПІДҐРУНТЯ АНТРОПОЛОГІЗАЦІЇ ПРАВА." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 14 (May 22, 2019): 19–25. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v14i0.310.

Full text

Abstract:

Тема правового менталітету - це тема національної самосвідомості й самовизначення людини, а сенс цісї категорії полягас в тому, що воно насамперед не фіксус позитивно-правове явище, а становить форму самосвідомості народу (як і усвідомлення історичної долі цього народу з точки зору інших культур). Національний характер тотожний зі своєрідним способом життя, комплексом культурних цінностей, правилами поведінки та системою інституцій, притаманних певному народу. Topic legal mentality - is a topic of national identity and self-determination rights, and the meaning of this category is that it fixes, primarily, but not positive-legal phenomenon, and is a form of self-consciousness of the people (as well as the awareness ot the historical destiny of the people with the perspective of other cultures). National character is identical to the original way of life, a complex of cultural values, rules of conduct and the system of institutions specific to certain people.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Ревенко, Світлана. "Соціально-психологічні особливості впливу зрілої ідентичності на психологічне благополуччя студентської молоді." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 277–88. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-277-288.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження впливу позитивної зрілої ідентичності на психологічне благополуччя студентської молоді. Методи. Для досягнення мети було проведене емпіричне дослідження ідентичності та психологічного благополуччя серед студентів перших курсів закладу вищої освіти. Для визначення зрілої ідентичності застосовано опитувальник «Особистісна і соціальна ідентичність» В. Урбанович, психологічне благополуччя досліджували за допомогою методики К. Ріфф «Шкала психологічного благополуччя» (адаптація Т. Шевеленкової і П. Фесенка). Отримані дані оброблено за допомогою кореляційного аналізу. Результати. Проведене дослідження показало, що для студентів перших курсів, на першому місці, за високими показникам зрілої ідентичності, має значення сім’я, на другому – соціальне оточення, на третьому місці – робота, на четвертому – майбутнє, на п’ятому – матеріальний стан, на шостому – внутрішній світ і здоровіє, на сьомому – суспільство, в якому проживають. Визначення рівнів психологічного благополуччя показало, що превалюють середні значення психологічного благополуччя за наступними шкалами: перше місце розподілили «автономія», «управління середовищем», «особистісне зростання», «само прийняття»; друге місце розподілили «позитивні стосунки з оточуючими», «цілі», «загальне психологічне благополуччя»; на третьому місці показники за шкалами «сенс життя» і «людини як відкрита система»; на четвертому місці показник за шкалою «баланс афекту». У процесі дослідження виявлено статистично значущі зв’язки між позитивною зрілою ідентичністю і шкалами психологічного благополуччя: автономія, цілі у житті, позитивні стосунки з оточуючими, особистісне зростання, самосприйняття, загальне психологічне благополуччя, баланс афекту. Висновки. Позитивна зріла ідентичність впливає на рівні психологічного благополуччя студентської молоді у нових соціальних умовах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Самарська, Лада, and Наталія Сас. "ФОРМУВАННЯ НОВИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ В ОСОБИСТОСТІ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ (НА ПРИКЛАДІ СТУДЕНТА/ ШКОЛЯРА ЗА ОБМІНОМ)." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 278–90. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-278-290.

Full text

Abstract:

Обґрунтовано актуальність питання щодо формування нових ідентичностей в особистості молодої людини епохи постмодерну (на прикла- ді студента/школяра за обміном). Для суспільства постмодерну характерні рухливість, ефективність, різноманітність, особиста активність. Найбільш рухливою й активною є студентська та шкільна молодь, зокрема, студенти/ школярі за обміном. Формування нових ідентичностей в умовах навчання в країнах, де вони не є громадянами, в умовах необхідності виявляти і роз- вивати у себе здатність долати міжнародні мовні та міждержавні бар’єри, оперативно встановлювати контакти, успішно адаптуватися до іншого ос- вітнього простору є можливим завдяки достатньо складним психологічним та поведінковим механізмам. У фокусі механізмів зміни ідентичності, як: успішність вирішення проблем, поведінка в ситуації вибору, особисті яко- сті. Проаналізувавши проведене опитування, виявилося, що 97,5 % учасни- кам довелося долати труднощі під час навчання/проживання за кордоном і 22,3 % зазначили, що не повністю їх подолали. Більшість (72,8 %) студентів під час вирішення проблем віддавали перевагу раціональному підходу. Про- те, конкретизація емоційних почуттів виявила їх повний спектр: підвищене занепокоєння, безпорадність, зниження самооцінки, агресія, сильне бажан- ня вирішити проблему якнайшвидше, страх звернутись за допомогою, апа- тія, азарт вирішити проблему, роздратування. Результати опитування підтвердили необхідність цілеспрямованого фор- мування у студентів/школярів національної та власної гідності, потреби пізнавати світ, себе, мати сенс власного життя, уміння адаптуватися до змін та існувати в полікультурному просторі. Зрештою, зумовлюючи необхід- ність змін у вищій освіті, політики у сфері вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

КОЗАК, Г. А. "ТЕРМІНАЛЬНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ЦІННОСТІ ПЕДАГОГІВ ІЗ РІЗНИМ СТАЖЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 100–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.15.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються цінності, які свого роду виступають векторами поведінки людини та визначають те, як індивіду потрібно діяти в певних ситуаціях вибору, керуючись при цьому власними внутрішніми поглядами, якостями характеру, тобто всім тим, що є для нього важливим і значущим, яке формується в людини протягом її життєдіяльності. За основу було взято модель ціннісних орієнтацій М. Рокіча, згідно з якою цінності людини розподілені на дві великі групи: інструментальні (переважні способи поведінки, засоби досягнення кінцевих цілей) та термінальні (цілі, яких би людина хотіла досягти протягом свого життя). Саме вивчення цих двох груп цінностей було здійснено у педагогічних працівників, які є, на нашу думку, їх трансляторами, людьми, які здійснюють їх опосередковане перенесення на інших учасників системи професійних відносин «людина – людина», а саме на учнів, у процесі своєї трудової діяльності. Дослідження інструментальних та термінальних цінностей у контексті цієї статті здійснювалось у педагогічних працівників, які перебувають на різних етапах професійної діяльності. Як відомо, класична модель професійного становлення особистості включає в себе етапи вибору, навчання, адаптації та особистісної реалізації у професійній діяльності, тож нами у вибірці досліджуваних було виділено три групи досліджуваних із різним стажем професійної діяльності, а саме: період професійної адаптації (педагоги зі стажем роботи до 5 років); період професійної реалізації (педагоги зі стажем роботи до 10 років); період професійної стагнації (педагоги зі стажем роботи більше 10 років), в яких здійснювалося вивчення їх термінальних та інструментальних цінностей. Як діагностичний інструментарій була взята «Методика смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва», яка дає змогу оцінити джерело сенсу життя, що може бути знайдено людиною в минулому, теперішньому і майбутньому або на усіх етапах життя індивіда. Ця методика також дала змогу виявити позитивні риси, які проявляються в поведінці людини (термінальні цінності та інструментальні цінності – цілі, до яких людина прагне).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Анге А. М., Ондо. "Часовий аспект детермінанти «орієнтація на майбутнє» та його роль у формуванні життєвої позиції підлітків." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 163–74. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-163-174.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто часовий аспект детермінанти «орієнтація на майбутнє» та його роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Відомим є факт, що залежно від свого віку особистість сприймає час по-різному. Час як константа людського буття має великий вплив на весь психічний світ людини, в тому числі і на формування життєвої позиції особистості. Особливо яскраво це можна побачити у підлітковому віці, коли одночасно починається становлення часової перспективи особистості і формування її життєвої позиції. Орієнтація на майбутнє в її часовому та змістовному аспектах є детермінантою формування життєвої позиції підлітка. Метою статті є експериментальне дослідження часових установок особистості як часового аспекту детермінанти «орієнтація на майбутнє» та їхньої роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Часові установки підлітків були досліджені за допомогою «Методу незакінчених речень» С. І. Подмазіна та О. І. Сібіль в модифікації І. В. Михайлової. Експериментально були досліджені такі установки, як «Я-минуле», «Я-теперішнє», «Я-майбутнє». «Я – минуле» містить в собі суб'єктний досвід особистості, системи спонукань та стимулювання особистості, окреслює рубежі та характер саморозвитку, обумовлює успіх його у теперішньому часі, забезпечує впевненість або підриває майбутнє. «Я теперішнє» включає систему знань про себе та про світ, систему саморегуляції, систему способів самореалізації у житті і способів саморозвитку, систему самоставлення, надає сенс майбутньому, робить його пасивним або активним, а також реалізує або коректує результати минулого. «Я – майбутнє» - це система проектів себе, свого життя, ієрархія цілей, критеріїв успішності та компетентності. Зв'язок цих трьох часових установок у свідомості особистості складається в картину життєвого шляху, він в структурі індивідуального часу може бути розглянутий крізь призму уявлень особистості про майбутнє За всіма трьома установками респонденти показали три рівні показників: високі, середні та низькі, які були інтерпретовані в контексті формування життєвої позиції особистості. Більшість респондентів продемонстрували середні показники за всіма трьома часовими установками, що є нормальним станом речей, тим більше, в підлітковому віці. В статті продемонстровані також психологічні особливості кожного з рівнів показників часових установок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Петренко-Лисак, Алла. "ПАМ’ЯТЬ СПАЛЬНОГО МІКРОРАЙОНУ: (НЕ) ДЛЯ ТУРИСТІВ." City History, Culture, Society, no. 1(12) (April 18, 2021): 98–117. http://dx.doi.org/10.15407/mics2021.12.098.

Full text

Abstract:

Стаття містить аналіз спального мікрорайону з позиції перспектив його трансформацій, як у минулому, так і в майбутньому. Звернуто увагу на спальні мікрорайони передусім пострадянських міст. Це явище розглянуто з економічного, культурного та просторового поглядів у контексті формування пам’яті про місце в місті та в повсякденному житті окремого соціального суб’єкта – мешканця мікрорайону в його біографічному значенні, як елементу ідентичності. Локальна ідентичність почасти має вагоміше значення для людини, ніж державна або національна. Мешканці поселень загалом досить позитивно оцінюють середовище свого повсякденного існування, ніж сторонні спостерігачі та аналітики, які іноді є доволі упередженими в оцінках. Потрібно формувати оптику аналізу не суто з позицій т. зв. найкращого досвіду, а із зануренням у специфіку місцевої історії та повсякденних життєвих практик. У статті проаналізовано елементи критики спальних районів з позиції адвокації: те, що тривалий час сприймали як негативну характеристику, переосмислено в ракурсі позитивних ефектів і перспектив реновацій. Адже справді є сенс трансформацій соціального простору спальних мікрорайонів, втім поміркованих, з увагою до елементів локального соціокультурного середовища. Зокрема, звернено увагу на той факт, що предикат «спальний» у сучасних реаліях уже не відповідає дійсності й поступово стає рудиментарним, адже так звані спальні мікрорайони перетворюються на житлові масиви, або, як їх називають, «великі житлові комплекси», які охоплюють дрібний бізнес і торгівлю, освітні заклади, спортивні та розважальні локації, розгалужені транспортні системи. Мікрорайони стають просторами широких можливостей для становлення та зміцнення локальних міських громад шляхом розвитку третіх місць – закладів і просторів, що формують комунікаційні зв’язки між місцевими мешканцями в контексті задоволення таких потреб, як дрібні закупівлі товарів, послуги з краси та відпочинку тощо. Спальні мікрорайони, що були сформовані переважно як «перші місця» (домівки), активно формують пам’ять місцевих – тих, хто проводить там досить значний час свого життя, задовольняє основні потреби комфортного відпочинку та вільного від роботи перебування. Тож, аналізуючи соціальну пам’ять, потрібно звертати увагу і на контексти буденності, які не менш важливі у формуванні ідентичності як складової ширшого контексту – історичної пам’яті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

РОМАНОВА, Олена. "ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОАНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ВИБОРУ ЛЮБОВІ У ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ–ХХІ СТ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 313–26. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.21.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз проблематики любові в філософській антропології та в суміжних із нею дисциплінах, передусім виявлення концептуальних підходів в дослідженнях про- блеми вибору любові між чоловіком та жінкою. Автор розглядає проблематику у філософсько-антропологічному дискурсі не тільки з боку світоглядних питань, але й з психологічного боку та окреслює шляхи подолання, що блокують вихід до цілісності людини та ускладнюють здійснення вибору любові. За допомогою порівняльного аналізу розкрито сутність і сенс онтологічного, антропологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів феномена любові саме через вибір. Методологічними засада- ми дослідження стали психоаналіз, психосинтез, логотерапія, аналітична психологія, позитивний екзистенціалізм, персо- налізм, метаантропологія, андрогін-аналіз. Наукова новизна. Феномен вибору любові в гендерному контексті у вітчизняному філософсько-антропологічному дискурсі раніше не дослі- джувався. Вперше через синтез напрямів філософської антропології сутність любові розкривається через здійснення вибору любові. Висновки. Завдяки порівняльному аналізу дослі- джень праць філософів та психоаналітиків XX–XXI ст. вда- лося не лише здійснити наукову розвідку щодо природи любові, але й осмислити її в контексті концепту «вибір любові», розви- ток якого показано в історії філософсько-антропологічної дум- ки та в дотичному до неї психоаналітичному дискурсі. Вибір любові – це самовизначеність, істинний вибір особистості, вибір способу життя, в якому поєднуються світоглядні устремління, прагнення розуму з екзистенціальними переживаннями, почуття- ми й пориваннями тілесності в собі і єднанні з Іншим як із близь- ким. Екзистенціальні та психоаналітичні проблеми цілісності особистості у контексті вибору любові на основі методологічних стратегій метаантропології є базою для подальших розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Прошукало, І. Л. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ: ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ У СФЕРІ ПОСЛУГ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 127–36. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-14.

Full text

Abstract:

У статті аналізується феномен організаційної культури як чинника забезпечення психологічного здоров’я працівників компаній у сфері послуг персоналу (сервісних організацій). Розкривається поняття «організаційна культура» та узагальнюються підходи до виділення типів організаційної культури. Проводиться аналіз специфіки організаційної культури компаній у сфері послуг. Виділені основні типи організаційної культури, які характерні для сфери послуг: клієнтоорієнтований тип організаційної культури, культура збуту та проміжний тип організаційної культури. Проведений теоретичний аналіз наукової літератури із проблеми психологічного здоров’я особистості дав можливість сформувати розуміння психологічного здоров’я як складної особистісної організації з високим рівнем благополуччя, розуміння себе та інших, наявність уявлень про мету і сенс свого життя, здатність до регулювання свої емоційних станів, вміння з повагою ставитися до інших людей і до себе, усвідомлення відповідальності за свою долю і власний розвиток. На основі теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми психологічного здоров’я людини та аналізу специфіки діяльності компаній у сфері послуг виділені показники психологічного здоров’я працівників сервісних організацій: орієнтація на досягнення поставлених цілей, емоційна лабільність (врівноваженість), просоціальна орієнтація, фізичне благополуччя, гуманістична позиція, творче самовираження, сімейне благополуччя, духовний розвиток, інтелектуальне вдосконалення, сприйняття себе як неповторної особистості (бажання бути собою). Саме психологічний, інтелектуальний та фізичний компоненти психологічного здоров’я, їх єдність у процесі професійної діяльності працівників сервісних організацій і є однією з умов повноцінного особистісного розвитку співробітників. Розкривається роль і вплив організаційної культури на психологічне здоров’я працівників сервісних організацій через організаційні системи компанії: систему організаційних цінностей, організаційних комунікацій, соціальну систему. Обґрунтовується, що тип організаційної культури безпосередньо впливає на психологічне здоров’я працівників сервісних організацій і може бути джерелом психологічної напруги серед співробітників компанії у процесі їх професійної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Шимченко, Людмила. "ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 9, 2021): 440–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-440-456.

Full text

Abstract:

Світова спільнота, як і суспільства кожної з світових країн, потребують консолідації в протистоянні тим загрозам, які безпосередньо посягають на основу буття – життя, здоров’я, продовження роду, безпеку, власність, добробут. До таких загроз відносимо не лише COVID-19, протистояння в боротьбі за світове лідерство, а й ту кількість локальних війн, масштабність яких зросла на межі тисячоліть та має тенденцію до збільшення. Шість років військових дій, анексований Крим, мільйони мігруючого населення, тотальне збідніння населення – це далеко не повний перелік загроз, що характерними є для України. Протистояти загрозам можливо лише консолідуючи суспільство для досягнення всіма підтриманої мети – суверенна, незалежна, демократична, правова та соціальна держава; працюючий, у достатку проживаючий народ; всенародно підтримувана влада; переважаюча народжуваність над смертністю. Консолідація стала тою необхідністю, над забезпеченням якої повинні працювати всі – і влада, і суспільство. Тому обрана нами тема для дослідження є одним із елементів пошуку шляху консолідації суспільства в Україні, а отже – актуальною. Метою статті, відповідно, постає: дослідити громадянський чинник як один із елементів консолідації українського суспільства. У статті проаналізовано фактор релігії, як потужний важіль впливу на гуманітарну сферу життя з можливістю коригувати менталітет, сприяти усвідомленню ідеалів та згуртувати навколо найістотніших із них. Але переважно акцентовано увагу на тому, що більш потужним фактором консолідації нинішнього суспільства постає громадянська ідентифікація та вибудуване на її основі громадянське суспільство. Проаналізовано також фактор свободи як цінності, без якої всі інші цінності втрачають сенс, а за її наявності – розширюється простір можливостей людини щодо себе як активного учасника суспільних процесів, як панування над собою. Свобода самостійного вибору стає основою громадянської ідентифікації особи та забезпечує формування нової якості – громадянськості. Все це є можливим в демократичній державі, де громадянину відводиться роль тої вісі, навколо якої повинне обертатися все життя і все це повинно бути для України своєрідною національною ідеєю на перспективу. У статті велику увагу приділено фактору громадянської ідентифікації як специфічному механізму соціалізації особистості, сутністю якого є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею країни. Особливу увагу звернуто на «громадянськість» як якісну ознаку громадянина, готового й здатного на постійну й ефективну участь у вирішенні загальносуспільних проблем – тобто активного учасника громадянського суспільства. Громадянська ідентифікація здатна і зможе віднайти нову колективну й персональну ідентичність за рахунок культури громадянськості, що будучи пов’язаною з підтримкою ідеї демократії та демократичних цінностей, як от свобода, політична рівність, соціальна справедливість, толерантність, спрямує громадян до консолідації, визначеності щодо національної ідеї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Karhina, Natalia. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНОМУ РОЗУМІННІ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 127–38. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-127-138.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання розуміння феномену психологічного благополуччя особистості в контексті екзистенціальної філософії та психології. Поняття «психологічне благополуччя» описує стан й особливості внутрішнього світу людини, які визначають переживання благополучності, а також поведінку, що продукує та проявляє благополуччя. Екзистенціальна філософія стосується проблематики вивчення психологічного благополуччя. Зовнішній (предметний) світ ця філософія розглядає як «відчужене буття» людської екзистенції. Так, зокрема, проблеми благополуччя особистості розглянуто в працях екзистенційних філософів Ж. –П. Сартра, С. К’єркегора, А. Камю, П. Тілліха, В. Франкла. Екзистенціальна психологія також займається вивченням психологічного благополуччя. Серед представників екзистенційної психології, котрі досліджують психологічне благополуччя, можемо виокремити імена Л. Бінсвангера, Дж. Б’юдженталя, Д. О. Леонтьєва, Р. Лейнг, О. Ленглі, Р. Мея, Е. Фромма, І. Ялома, К. Ясперса й ін. Цей підхід у психології виник як опозиція природничо-науковому підходу, у якому людину описано як об’єкт, подібно до інших об’єктів світу, представлених свідомості та вивченню. В основу покладено тезу про постійний екзистенційний пошук, усвідомлення внутрішньої свободи та відповідальності, здатність людини до саморозвитку, наявність сенсу життя, екзистенційної сповненості, відчуття власної психологічної цілісності й задоволеності життям, що впливають на психологічне благополуччя людини. Сьогодні, у часи соціально-економічних, етнічних та культурологічних трансформацій, глобальної інформатизації суспільства, людині треба буде пройти набагато важчий, із погляду здійснюваних екзистенціальних виборів, шлях особистісного розвитку заради укріплення власного психологічного благополуччя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

ЯБЛОЧНІКОВА, В. О. "СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕКЛАМНИХ ТЕКСТІВ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ У ПЕРЕКЛАДІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 174–78. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.25.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто лінгвостилістичні особливості рекламних текстів та фактори, які впливають на їх переклад. Проаналізовано різні засоби перекладу рекламних текстів та доцільність використання лексико- семантичних трансформацій. Всі наведені твердження ілюструються прикладами англомовних рекламних текстів, виокремлених із засобів масової інформації, та авторськими варіантами їх перекладу. «Реклама – це не приправа до бізнесу, а життєво-важливий складник нашої економіки», – говорять американці. Унікальність такого явища, як реклама, в її зверхживучості. Навіть у періоди економічних криз вона не тільки процвітає, але і допомагає вижити тим, хто користується її послугами і слідує її рекомендаціям. Реклама – це складний вид людської діяльності. Вироблена в її результаті продукція сформована таким чином, щоб виявляти вплив на підсвідомість людини. Реклама впровадилася непомітно і поступово стала невіддільною частиною нашого життя. Куди б ми не йшли, що б ми не робили, реклама постійно з нами. Це плакати, стенди, афіші, вітрини, календарі і буклети. Панівне місце вона назавжди зайняла на телебаченні і радіо, в газетах і журналах, а також в мережі Інтернет. Дуже важливо під час перекладу рекламного тексту з інших мов не втратити прихований сенс рекламного повідомлення, оскільки для кожної держави притаманні свої звичаї, соціальні комунікації, норми і канони спілкування. Реклама повинна «звучати», бути насиченою і гранично короткою. Переклад рекламних текстів – це складний, творчий процес, який потребує врахування багатьох факторів. Насамперед треба усвідомлювати, що рекламні тексти повинні сприяти продажу товару, отже, вони повинні бути максимально переконливими та створювати яскраві образи в думках споживачів. Необхідність аналізу лінгвостилістичних особливостей нових рекламних текстів буде виникати і надалі. Матеріали цього дослідження можуть бути використані у роботі перекладачів, а також у наступних дослідженнях рекламних текстів, проблем їх перекладу, проблем адаптації рекламних текстів до мови перекладу тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Tsybulko, O. S. "ДУХОВНІ ВИМІРИ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 290–300. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-290-300.

Full text

Abstract:

У статті узагальнені погляди сучасних зарубіжних педагогів відносно духовних вимірів сучасної освіти. Духовність у сучасному світі виявляється реляційною та підкреслює зв’язок індивіда з іншими. Це може означати різні аспекти самосвідомості, інших людей, природний світ чи якусь трансцендентну сферу. Отже, духовність являє собою основний вимір людського розвитку, що виникає через відносини з іншими, які передбачають побудову знань і сенсу буття. Швидкість і масштаби змін у нашому світі та різноманітність переживань сучасної особистості можуть призвести до поверховості мислення та безнадії, відтак, духовний зв’язок може допомогти внести сенс і мету у світогляд людини. Сучасний комплекс «духовності» передбачає пошук сенсу в місцях без чітких меж, де такий життєвий пошук відбувається за межами суворо релігійних конфігурацій. Отже, духовне прагнення є невід’ємною частиною людського розвитку, оскільки люди знаходять «священне» у повсякденному житті. Духовний вимір бачиться як властивий елемент для розвитку людини і тому є необхідним для цілісного виховання. Освітній політиці необхідно визнати духовний вимір навчання у сучасному світі, і практика цього може допомогти відновити добробут і активізувати більш глибокий потенціал навчання у молодих студентів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Лич, Оксана. "Тренінг як найбільш екологічна форма роботи з людьми похилого віку." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 224–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-224-238.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються останні практичні надбання у розробці тренінгу як найбільш ефективної форми роботи з людьми різного віку. Аналізуються витоки створення такої психологічної практики як тренінг. Проводяться паралелі щодо розуміння різними науковцями тренінгу та його значення при особистісних змінах та внутрішніх зрушеннях, що впливають на життєдіяльності людини. Пропонується обов’язкове дотримання ключових принципів тренінгу (принцип добровільності, принцип рівноправності, принцип активності, принцип не нашкодити іншій людині, принцип зворотного зв’язку, принцип конфіденційності). Підкреслюється навчальний та розвивальний характер тренінгу, його екологічність. Розглядаються ключові параметри тренінгу як групової форми роботи з літніми людьми. Описуються мета та задачі тренінгу для літніх людей. Обґрунтовується можливість використання тренінгових технологій у роботі з людьми похилого віку для розвитку життєстійкості, для корекції загального сприйняття сенсу життя у похилому віці. Пропонується запровадження комплексної програми розвитку культури життя літніх людей з використанням різних інтерактивних форм взаємодії. Коротко наводяться результати впровадженого тренінгу з людьми похилого віку, що спрямований відкоригувати особливості самопочуття, розуміння екзистенціальних переживань, емоційного стану, усвідомлення свого життєвого шляху, розширення репертуару адаптивних стратегій та екзистенціального досвіду. Описується доцільність роботи з людьми похилого віку у межах тренінгу, завдяки застосуванню комплексного підходу розвитку життєстійкості. Встановлено покращення показників емоційної сфери, когнітивної сфери та розширення репертуару конструктивних стратегій, що призводить до зміни у самосприйнятті у період старості. Виокремлено на основі особистісних параметрів блоки, за якими встановлено позитивні зрушення: «блок екзистенціальних переживань», характеризує емоційну сферу; «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», характеризує когнітивну сферу; «блок екзистенціальної сміливості», відповідає за конструктивні зміні поведінкових стратегій. Дані доводять можливість застосування тренінгових технологій при роботі з людьми похилого віку. Ключові слова: тренінг, людина похилого віку, «блок екзистенціальних переживань», «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», «блок екзистенціальної сміливості»

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Одинець, О. А., О. С. Шукалова, А. А. Даніліч-Скакун, А. В. Нежута, and М. В. Хижняк. "ПРИЧИННО-СИСТЕМНИЙ ХОЛІСТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 15, 2021): 105–14. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-11.

Full text

Abstract:

У статті розглядається сучасний міждисциплінарний холістичний підхід до людини як багатогранної та багаторівневої системи у разі розвитку психосоматичних захворювань. У роботі наведено дослідження причин виникнення психосоматичних захворювань через універсальну семирівневу модель, запропоновану новою міждисциплінарною наукою універсологією. Розглянуто взаємозв’язки психологічної самоактуалізації людини в семи сферах життя з формуванням захворювань опосередковано через вплив енергосистеми людини на ендокринні залози організму та вторинного впливу ендокринних залоз на пов’язані з ними системи та органи. У статті наведено дослідження взаємозв’язку своєї оцінки семи сфер життя людини з наявністю захворювання, опосередковано пов’язаного зі сферою життя, і доведено статистично достовірний зв’язок між наявністю низької або завищеної оцінки людини в тій чи іншій сфері життя з наявністю захворювання, пов’язаного з цією сферою. У статті розглянуті поняття вищої мрії (як вищої цінності, сенсу життя, стимулюючої до духовного зростання, розкриття творчого потенціалу) і поняття повсякденної мрії – мрії-бажання, нереалізованої потреби людини на поточний момент, стимулюючої людину до реалізації мрії. Розглянуто мрії людини як потребу до реалізації в тій чи іншій сфері, у статті наведені дослідження взаємозв’язку мрії з наявністю захворювання, пов’язаного з тією чи іншою сферою життя, і статистично достовірно підтверджений взаємозв’язок виникнення психосоматичних захворювань від відсутності самореалізації людини у певній сфері життя. Таким чином, дослідження, наведені у статті, відкривають новий погляд на причини психосоматичних захворювань, їх взаємозв’язок не тільки в цілісній холістичній системі організму і психіці людини, а також зв’язок людини зі своїми внутрішніми відчуттями і відчуттями зовнішнього світу через семирівневу модель життя. Крім того, цілісна система внутрішніх відчуттів та зовнішніх проявів людини має причинну частину у мріях людини, що дозволило сформувати таке нове поняття у сфері психосоматики, «як причинно-системний холізм».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Мельник, Наталя. "Свобода i творчiсть як шлях до пiзнання буттєвих смислiв (за есеєм Костянтина Москальця «Мiсяць милування мiсяцем»)." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 13 (June 30, 2019): 123–29. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v13i0.2377.

Full text

Abstract:

У статті досліджується проблема пошуку людиною сенсу буття, інтерпретована в есеї Костянтина Москальця «Місяць милування місяцем». У творі звучать роздуми про штучність та тимчасовість реалій «теперішнього тривалого часу» та втрату словом (мовою) здатності відображати справжню сутність речей, явищ, подій, станів. Духовне начало в людині, на думку автора, – первинне й необхідне. Без нього людина – лише аморфна маса, над якою цілковито панує тіло. Есей інтертекстуально пов’язаний із японською культурною традицією (назва твору, цитати з хоку Мацуо Басьо, алюзії на японський чайний ритуал). Свобода і творчість осмислюються автором як необхідні чинники життя особистості, пізнання нею власної сутності, звільнення від ілюзій сучасного світу, шлях до Бога. У творі звучать роздуми про необхідність «прирощення буття», пошуку людиною автентичності, прагнення відновлення істинного змісту буття і Слова, духовного вдоконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Kostiuchkov, S. K. "Cоціально-культурний аспект людської природи в контексті філософської антропології." Grani 18, no. 3 (February 10, 2015): 102–7. http://dx.doi.org/10.15421/1715067.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються підходи до соціокультурного розуміння людської природи у контексті філософської антропології; аналізується сутність протиріч людської природи, закладених у контрадикції між біологічною і соціальною складовими; автор акцентує увагу на розгляді поняття «особистість» у контексті філософської антропології та характеристиці статусу людського життя; висувається аргументоване твердження, що світогляд, як рівень філософського осмислення світу, поєднує в собі як біологічні, так і соціальні компоненти людської природи. Підкреслюється, що універсальним, трансісторичним принципом суспільного ставлення до людського життя є визнання його безумовної цінності у різних вимірах – релігійному, філософському, науковому. Автор зауважує, що релігійне, зокрема, біблійне вчення наголошує на тому, що цінність людського життя витікає із відчуття власної гідності людини, створеної по Божому образу, розумної істоти, котра приходить на Землю, як, у певному сенсі, представник Бога. У статті наголошується на актуальності нової філософської парадигми, як важливого світоглядного орієнтиру, що вимагає сприймати і розуміти біологічну основу людини не як неодмінне, але нейтральне підгрунтя соціального життя, проте як основу, на якій і завдяки якій людина трансформується у культурну і цивілізовану істоту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

КОБЕЛЄВА, Даля. "ПРОБЛЕМА СЕНСУ МУЗИЧНОЇ МЕЛОДІЇ В МЕЖАХ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ МУЗИКИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 186–99. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.13.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз питання щодо музичної здатності людини, питання щодо особливостей створення та сприйняття музики, зокрема її мелодії. У статті розглядають- ся фундаментальні підходи до визначення природи музичного фено- мена, сформульовані в межах філософії та музикознавства. Осо- блива увага приділяється визначенню сутності музичної мелодії як основного компоненту європейської тональної музики. Необхідність ґрунтовного вивчення музичного феномена, розуміння його сутності та основних властивостей визначається особливим статусом музи- ки в сучасному світі. З одного боку, музика супроводжувала люд- ство протягом всієї його історії, з іншого боку, з появою технічних засобів відтворення та поширення музичних творів відношення між музикою та соціокультурним середовищем зазнають чима- лих змін. Музика стає глобальним явищем сучасного світу, вона долає культурні межі та вплітається в загальний соціокультурний контекст. Музика супроводжує людину у всіх сферах її життя, а отже, чинить постійний вплив на її свідомість. З огляду на це, аналіз змістовного навантаження музичних творів та музики загалом набуває неабиякої актуальності. Методологічними заса- дами дослідження стали музикознавчі концепції форми і змісту музичної мелодії, філософські та історичні концепції суспільства та культури. Наукова новизна. У межах музикознавства, філософії та когнітивних наук формуються чимало концепцій щодо того, яким чином людина здатна створювати та сприймати музичну мелодія, що лежить в основі її цілісності та осмисленості. Зокрема, фор- му та зміст мелодії пов’язують з емоційною складовою частиною свідомості людини, з мовною здібністю тощо. У статті робить- ся спроба відокремити проблему сенсу музики від об’єктивних та суб’єктивних факторів та розглянути її в суто культурній площині, спираючись на концепцію інтерсуб’єктивної реальності Ю.Н. Харарі. Висновки. У результаті дослідження роблять вис- новки про доцільність аналізу питання щодо сенсу музичної мелодії (та музичного феномена загалом) із точки зору його буття в межах інтерсуб’єктивної реальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Ткач, Тамара. "Психологічні передумови формування емоційного інтеллекту дитини у дошкільному віці." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 208–19. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-208-219.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема розвитку емоційного інтелекту в дошкільному віці. Автор аналізує результати діагностичного дослідження з метою виявлення особливостей емоційного інтелекту дошкільників. Емоційний інтелект – одна з найбільш популярних тем останніми роками в соціально-психологічних дослідженнях. Це поняття має особливе значення, особливо для дітей дошкільного віку. У цьому дослідженні наведені спроби пояснити основні теорії емоційного інтелекту. Емоційний інтелект можна визначити в найпростішому сенсі як здатність втілювати уявлення, що відчуває людина, а також здатність ефективно керувати власними почуттями, щоб приймати точні й ефективні рішення від власного імені. життя та стосунки з іншими людьми. Передбачається, що навичка емоційного інтелекту, яка здається дуже ефективною для підвищення якості життя людини, буде надзвичайно корисною як для людей, так і для суспільства в ім’я майбутнього, якщо її спробувати розвинути, починаючи з дитинства. У цьому дослідженні ми маємо на меті підкреслити цей момент. Елементам емоційного інтелекту слід навчати дітей, оскільки зараз у світі відбуваються складні зміни в моделях людських соціальних стосунків, що має великий негативний вплив, який можна побачити через ЗМІ та телебачення. Це викликає у дітей присутню дратівливість і агресивність через зміну цього явища. Метою статті є визначення психологічних передумов формування емоційного інтелекту в дошкільному віці. Методами дослідження були загальнонауковий системний підхід, комплексний аналіз проблеми дослідження в її розвитку. Результати. Потребують розробки нові методики дослідження. Для цього необхідно усвідомлення того факту, що сучасні методики вимірювання емоційного інтелекту є фактично варіації на два інструменти – тест та опитувальники, причому ні ті, ні інші не задовільнять поставлених завдань. . Розуміння ролі емоційного інтелекту у житті людини та дослідження його механізмів необхідно здійснювати з урахуванням нових результатів нейропсихології. Оскільки адекватна операціоналізація є умовою надійних висновків щодо будь-якого конструкту, успішний розвиток психології емоційного інтелекту навряд чи можливо без створення принципово нових діагностичних підходів. Ключові слова: емоційний інтелігент, діти дошкільного, дош.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Кушнеров, В’ячеслав. "Ціннісно-смислові особливості на різних етапах життєвого шляху." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 187–96. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-187-196.

Full text

Abstract:

Проаналізовано погляди вчених на визначення цінностей, їх смислову природу та види. Ціннісно-смислові орієнтації розглянуто як індивідуальна система ціннісно-смислових координат життєвого шляху особистості. Мета дослідження - теоретично проаналізувати та емпірично виявити ціннісно-смислові орієнтації чоловіків різного віку. Методи дослідження теоретичний аналіз наукових першоджерел, психодіагностичний метод, що включав тест смисложиттєвих орієнтацій, морфологічний тест життєвих цінностей, методи математичної статистики. Результати. Вивчено індивідуальну систему цінностей людини з метою кращого розуміння сенсу його дії. Встановлено, що чоловіки 30 – 40 років серед життєвих цінностей орієнтовані на власний престиж, високе матеріальне становище. Для чоловіків в віці ранньої дорослості серед життєвих цінностей важливими є розвиток себе, збереження власної ідентичності, креативність. Продемонстровано особливості життєвих сфер у чоловіків різного віку: сфера захоплення грає важливу роль в житті чоловіків ранньої дорослості, а сфера сімейного і суспільного життя важливі для чоловіків віком до 40 років. Показано, що у юнаків показники по всіх шкалах актуальних смислових орієнтацій нижче середнього (СЖО), у чоловіків в віці середньої дорослості актуальні смислові орієнтації характеризуються високими показниками усвідомлення минулого і теперішнього і низьким усвідомленням майбутнього, середними показниками за субшкалами локусу контролю -Я і локусу контролю - життя. Заключення. Продемонстровано, що система особистісних смислів у чоловіків в середньої дорослості спрямована на те, щоб жити, але низька усвідомленість цілей в житті орієнтує систему особистісних смислів на адаптаційні форми взаємодії з об'єктивною реальністю. У юнаків низький рівень усвідомлення майбутнього є руйнівним для особистості, оскільки перспектива майбутнього дозволяє людині усвідомлено і реалістично підійти до побудови свого життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Лаголдич, М. "Погляди Фоми Аквінського на проблему сенсу життя людини." Богословський вісник, no. 12 (2015): 29–40.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Rybakova, Kateryna. "Адаптивні можливості філософії в соціалізації людини в сучасному світі." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (November 30, 2018): 57–66. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.05.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена синтезу доробку психології, психотерапії та філософських дисциплін, а також осмисленню їхньої теоретичної та практичної взаємодії. Аргументується адаптивна роль філософії у соціалізації людини в сучасному світі. Через світоглядні універсалії або категорії, філософія торкається та у певному сенсі відіграє керівну роль у кожному сегменті життя будь–якої людини, а через конкретну особистість – і в суспільстві загалом. Потенціал філософсько-антропологічного знання використовується включно і в інтересах кожної людини з метою повноцінного розвитку особистості. Викладено погляди на компенсаторну функцію філософії, що досі не виокремлювалася. Визначаються властивості компенсаторної функції через їх роль та практичний вплив на людину. Надано обґрунтування необхідності сучасної психологічної допомоги на основі філософських теоретичних передумов. Терапевтичний вплив філософії на особистість є визнаним ще з античних часів та до сьогодення, але як окрема функція, притаманна розділу філософських знань, ще не була достатньо досліджена в науковому обігу та має потенціал до подальшого розгляду, в чому і полягає актуальність даної статті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Сенс життя людини'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles