Journal articles: 'Семіотична система'

1

Слащук, Алла. "ЗНАКОВІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ ЕЛЕМЕНТ ЖАНРУ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 142–46. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-23.

Full text

Abstract:

У статті описано результати дослідження стосовно знаковості як невід’ємного елементу жанру англійської літературної казки. Зокрема, висвітлено питання декодування мовного знаку, де знак, репрезентований певною дією чи ситуацією, представляє при цьому інше поняття або явище. Окрім того, проаналізовано семіотичний простір літературної англомовної казки. Установлено, що семіотична система дає змогу об’єднати вигадку, категоріальну ознаку казки, та її знакову природу. Схарактеризовано значення семіотики у вивченні казкового оповідання. Установлено перспективність дослідження літературної англомовної казки як такої, що стає ще більш художньою, і, як наслідок – більш образною й символічною, де побутові подробиці трапляються поряд із фантастичними явищами. Репрезентовано визначення літературної казки як такої, що має здатність поєднувати реальне та чудесне, зближуючи літературну казку із життям, тим самим створюючи основу для дослідження семантичної ускладненості казкового оповідання й розгляду авторської ідеї на різних рівнях інтерпретації. Проаналізовано важливість трилатеральності знаку, де, окрім єдності плану вираження та плану змісту, третім елементом представлено читача, котрий отримує інформацію шляхом декодування значення знаку, що трапляється в тексті казки. Розглянуто класифікацію знаків Ч. Пірса задля виділення саме тих, що наявні в літературній казці, і можливість їх взаємодії. Отже, виокремлено індексальні знаки, а саме знаки-симптоми та знаки-кінеми, а також подано їх дефініції. Так, симптоми представлено саме умовними знаками для читача, які наділені імпліцитним характером, певними характерними ознаками, що дають додаткову інформацію й наповнюють текст емоційним складником, тоді як знаки-кінеми є конвенційними, свідомими жестами чи мімікою, які несуть «парасемантичне значення». Проілюстровано й доведено індексальність літературної казки, де знаки є можливими засобами передачі не лише умовної поведінки та причинно-наслідкових зв’язків, а й прихованого змісту емоційного стану персонажів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

ПАВЛОВА, А. К. "ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ В АСПЕКТІ ВСЕОСЯЖНОГО ДОСВІДУ ГАРМОНІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ТРАДИЦІЙНОГО ЛІРО-ЕПОСУ)." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 213–18. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.31.

Full text

Abstract:

У статті простежено концепти естетичного ідеалу в українському ліро-епосі, сутність естетичної любові в поетичній моделі фольклорного твору. На прикладі дум, балад, співанок-хронік виявлено ознаки відкритого та прихованого естетичного ідеалу. Цей феномен стає домінантою творчого процесу, оскільки митець у ході культуротворчості прагне наблизитися до омріяного й виплеканого уявою світу. Зокрема, в традиційному ліро-епосі ідеал розкривається на різних рівнях: у процесі текстотворення, виконання, сприйняття аудиторією, через розкодування певних символів, а також консекутивність. У формуванні естетичного ідеалу беруть участь численні екстралінгвістичні фактори. Особливого значення набуває модель мовленнєвої дії, що постає домінантною в різних зразках ліро-епосу: від історичних пісень, дум до балад і співанок-хронік. Чуттєве пізнання дійсності в фольклорному творі розкривається в специфічному плюралізмі поглядів на людину, цінності людського життя, і саме зіткнення цих поглядів під час подання події виводить на шлях розуміння справжньої сутності поняття «краса». Традиційний ліро-епос вияскравлюється своїм метафізичним простором, що відрізняється від усіх сфер людського життя. У ліро-епічному творі відображено події з певного естетичного досвіду, які соціально та історично зумовлені. Подія, що постає в центрі художньої моделі, може вийти на площину поліаспектної реалізації, розкриваючи дилему «прекрасне – потворне» та орієнтуючись на естетичне сприйняття. Образно-семіотична система сприяє осмисленню важливих сутностей життя, а сама зображувана в народному мистецтві подія виводить естетичну свідомість далеко за межі представлених явищ. Визначення сутності естетичного ідеалу в ліро-епосі дає підстави виокремлювати його в аспекті всеосяжного досвіду гармонізації, що постає і на рівні ціннісного сприйняття, і на рівні естетичної насолоди, і на рівні залучення нового знання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Степанченко, И. И. "ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА ЯК НЕСЕМІОТИЧНА КАТЕГОРІЯ." Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, no. 71 (2020): 10–17. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.02.

Full text

Abstract:

У статті представлені загальні властивості моделі лексичного значення слова як несеміотичної категорії. У лінгвістиці склалися два основні підходи до визначення лексичного значення: відбивний і релятивний. Прибічники першого підходу визначають лексичне значення слова як відображення у свідомості людини істотних ознак певного класу явищ дійсності. Прихильники релятивного підходу (С. Ульман, Л. Вітгенштейн, Ч. Морріс і ін.) розглядали лексичне значення як зв'язки, переходи, відносини. Вчені, які представляли обидва підходи, засновували свої теорії на семіотичних уявленнях про сутність мови. Антропоцентричні принципи вивчення мовних явищ мають на увазі вихід у суміжні сфери знань про людину, в т.ч. і в галузь філософії. М.М. Правдін справедливо вважав, що з позицій діалектичного матеріалізму відношення між дійсністю, мисленням і мовою не зводяться до стосунків знакової репрезентації, оскільки кожен з цих трьох світів є діалектичною єдністю конкретного і абстрактного. Абстрактна сторона дійсності – сфера законів, зв’язків, стосунків між явищами не піддається безпосередньому відображенню в мисленні у вигляді зв'язків між образами відповідних явищ, тобто суть і поняття не пов'язані стосунками знаку і означаемого. Зв’язки між іменами в мовній системі не є знаком стосунків між “предметними” образами. Це дозволяє дійти висновку про те, що стосунки між “предметними” образами і стосунки між іменами усередині мови – дві різні, але тісно пов’язані в комунікативному акті системи. У розвиток цієї теорії лексичне значення визначається в статті як система неграматичних правил оперування словом усередині мовної системи. Таке визначення дозволяє інакше розглядати системну організацію лексики в мові.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Semko, O. "ЛОГІКО-СЕМАНТИЧНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ МАРШРУТИЗАЦІЄЮ ПОТОКІВ ДАНИХ В СЕНСОРНИХ МЕРЕЖАХ." Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 6, no. 52 (December 13, 2018): 135–39. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.6.135.

Full text

Abstract:

Визначені проблеми синтезу і вибору рішень щодо управління маршрутизацією потоків даних в конфліктуючих сенсорних мережах варіативної топології за умов обмежень і невизначеностей. Розглянуто підхід до створення розподіленої системи інтелектуального управління маршрутизацією в самоорганізованих сенсорних мережах на основі використання багаторівневої теоретико-множинної і математичної моделей, що визначають сутність системи інтелектуального управління об’єктом. В якості базової моделі опису маршруту передачі даних в самоорганізованій сенсорній мережі запропоновано семіотичну модель, що грунтується на формальній моделі процесів інформаційної взаємодії елементів мережі. На відміну від формальних моделей використання семіотичної моделі дозволяє в процесі ситуаційного управління змінювати усі елементи формальної моделі і формувати моделі, які відображають поточний стан мережі. При створенні розподілених самоорганізованих систем управління маршрутизацією потоків даних в сенсорних мережах варіативної топології запропоновано застосування технологій, що використовують методи логіко-лінгвістичного (семантичного) моделювання, що дозволяє якісно описувати і вивчати слабко структуровані процеси, явища і системи. Вирішення задачі синтезу і вибору рішень щодо синтезу і вибору рішень щодо стратегії управління маршрутизацією потоків даних в сенсорних мережах варіативної топології запропоновано розглядати на основі моделі конфлікту взаємодії вузлів мережі, як вирішення задачі дискретної динамічної оптимізації. Синтез і вибір рішень щодо стратегій управління маршрутизацією і вибору маршруту передачі потоку даних в мережі здійснюється у відповідності до значення функції ціни для кожного елемента мережі, що є гегелівським об’єктом, відповідно метрики мережі. Незалежно від обраної метрики мережі метою управління маршрутизацією в СМ є визначення оптимального шляху на графі, який відображає топологію сенсорної мережі. При вирішенні задачі дискретної динамічної оптимізації запропоновано в якості обмеженого ресурсу, що визначає функцію ціни, застосувати параметри, які визначають пропускну спроможність каналів зв’язку при взаємодії вузлів мереж. Канали зв’язку визначають характеристики ребер (дуг) граф-моделі сенсорної мережі варіативної топології, а вузли є елементами розподіленої системи інтелектуального управління маршрутизацією потоків даних в мережі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Чумаченко, Олена. "ФЕНОМЕН «ENTERTAINMENT» У СИСТЕМІ МЕРЕЖЕВИХ КОМУНІКАЦІЙ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 127–32. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.508.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню феномену «Entertainment» у системі мережевих комунікацій. Охарактеризовано, що в умовах діджиталізації у характеристиках діяльнісних проявів феномену «Entertainment» зросла вага стильових технологічних засад, необхідних для забезпечення взаємозв’язку між різними культурно-інформаційними каналами. Саме таку стратегію демонструє система мережевих комунікацій, де креативна здатність зводиться до численних техніко-естетичних проектів отримання кінцевого продукту та його «трансляції». Через це у сучасній культурі намічаються нові тенденції щодо зростання тиску засобів масової інформації і соціальних мереж. Своєї черги це призвело до особистісного притуплення сприйняття. Світ культури починає розглядатися крізь призму цитат, відеокліпів, нових семіотично-графічних образів, постерів, слайд-шоу і «stand up».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Mamenko, Taras. "Семіотичні категорії Пірса." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 28, 2020): 123–41. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.07.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються семіотичні категорії Ч. С. Пірса: Firstness, Secondness, Thirdness. Їх розробка привела Пірса до критики модерної теорії дуального знаку і побудови логіки зв’язків у структурі знаку, заснованої на тріаді знака, об’єкта та інтерпретанти. Модерний дуалізм знаку, в якому пов’язувалися два компоненти, означник і означене, замінюється у Пірса тріадною моделлю, завдяки введенню ним у структуру знаку інтерпретанти. Пірс спирався на методологічні наслідки чотирьох нездатностей, а саме – жодної інтроспекції, ніякої інтуїції у значенні неінференційного пізнання, жодної думки без знаків, і жодної концепції абсолютно непізнаваного – для критики картезіанства. Це дало можливість Пірсу переосмислити класичну атомістичну концепцію мови і довести, що знак не існує ізольовано у вигляді окремої ідеї чи символу, але завжди вплетений у сітку інших знаків. Таким чином, підхід Пірса демонструє голістський підхід до мови та дійсності як системи знаків. Для Пірса концепція семіозису була центральним поняттям його семіотичної теорії. На думку Пірса, жоден предмет не функціонує як знак, доки не буде сприйнятий як такий. Кожен знак здатний генерувати інтерпретанту, і цей процес практично нескінченний. Ідея семіозису виражає саму суть відносин між знаком і зовнішнім світом: об'єкт репрезентації існує, але він недоступний, немов «захований» у низці семіотичного опосередкування. Однак пізнання цього об’єкта можливе лише шляхом вивчення породжених ним знаків. Щоб знати, що означає даний знак, розуму необхідний певний досвід об'єкта цього знака, досвід за межами цього знака або знакової системи, але пов'язаний з ним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Kharkevych, Halyna. "СЕМІОТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (September 16, 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-188-195.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості перекладу метафор крізь призму семіотичного підходу. У роботі уточнено лінгвосемотичну типологію знаків (ікона – індекс – символ). Під індексами в семіотиці розуміють знаки, що виконують функцію вказівки чи впливу на деякий об’єкт. Іконічний знак базується на фактичній подібності означаючого і означуваного. Символ передбачає використання свого первинного змісту в якості форми іншого, як правило, культурно ціннішого змісту. Кожний знак має три види зв’яз-ків, без яких він не може виконувати своєї функції. Знак пов’язаний з тим, що він позначає, що в семіотиці називається семантикою знака. Існуючи в системі, знак пов’язаний з іншими знаками цієї системи. Знак пов’язаний з людьми, які використовують його, оскільки він може бути знаком лише для когось. Проаналізовано деякі труднощі перекладу англомовних метафор. Існують мовні та мовленнєві метафори. Перекладні відповідники перших зафіксовані в перекладних словниках. Мовленнєва метафора не має усталених перекладних відповідників і виступає семантичним новоутворенням. Існують три основні способи передачі метафоричних слів: метафоричним словом, що має подібний характер образності; метафоричним словом, що має інший характер; неметафоричним словом, що передає тільки денотативний зміст метафоричного слова. У статті охарактеризовано конвенційні і неконвенційні символи. У словниках та енциклопедіях символів містяться конвенційні символи. Різновидом конвенційних символів є жести, що є культурно обумовлени-ми та мають договірний характер. Неконвенційний символ виникає у результаті творчого акту автора, являючи собою символізований троп, що поєднує концептуальний та вербальний аспекти знака.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Yezerskaya, Anna. "Явище інтерпретації у дзеркалі музикознавчого дискурсу." Музичне мистецтво і культура 23 (November 30, 2016): 279–89. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-279-289.

Full text

Abstract:

Мета статті – розкрити зміст та значення музикознавчого внеску до теорії інтерпретації як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання, виявити взаємозумовленість текстології та інтерпретології, довести актуальність та проблемну широту особистісно-стильового підходу до явища виконавської інтерпретації. Методологія роботи дозволяє поєднувати філософсько-герменевтичний, текстологічний та музикознавчий ракурси дослідження, виокремлювати музично-виконавський бік інтерпретологічної проблематики. Наукова новизна статті зумовлена розкриттям специфічних музикознавчих сторін проблеми інтерпретації в її сучасному теоретичному стані, методичного значення музично-виконавського стильового вивчення процесу інтерпретації як засадничого у створенні художньо-виразової системи музики на різних стадіях історичного існування та структурно-семантичних рівнях. Висновки. Доводиться, що феномен інтерпретації має особливо рельєфне та цілісне вираження в музичному мистецтві завдяки його переважаючій виконавській природі та усно-семіотичним засобам діяння. Розкривається значення музичної інтерпретації як глибинно-психологічного процесу, який скерований до активізації та експлікації позитивних естетичних чинників людської свідомості, задіює архетипові чуттєві стани, що забезпечують креативні стильові можливості процесу розуміння в його широкому життєтворчому та специфічному музично-виразовому призначенні.Ключові слова: інтерпретація, музикознавча інтерпретологія, розуміння, музичне мистецтво, музично-виконавська інтерпретація, особистісно-стильовий підхід, усно-семіотичні музичні засоби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Грищенко, Ірина Василівна. "Фольклорна комунікація як модус семіотичної системи." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 10 (December 22, 2017): 96–102. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v10i0.1033.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню фольклору як комунікативного процесу. Розглянуто функції фольклорної комунікації як міжетнічного полілогу, запропоновано виокремити інтертекстуальну функцію. Встановлено, що фольклорна міжетнічна комунікація відбувається на таких рівнях: на міжособистіному та на рівні етноспільнот. Фольклорна комунікація є моделлю семіотичного акту і є складовою складної семіотичної системи. Фольклорна комунікація належить до неопосередкованих, завдяки відсутності безпосереднього контактування між виконавцем та слухачами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Радько, Ганна, and Ігор Дорошенко. "ВЗАЄМОДІЯ СЛОВА І МУЗИКИ У ПОЕТИЧНОМУ ЦИКЛІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «СІМ СТРУН»." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 244–51. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-46.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена взаємовпливам і взаємодії художнього слова з несловесними видами мистецтва, зокрема музикою, на матеріалі поетичного циклу Лесі Українки «Сім струн, написаного 1890 року 19-річною авторкою. Провідною методологією цього дослідження стала семіотика – наука, що вивчає міжмистецькі взаємовпливи і зв’язки, функціонування знаків та інформаційних знакових систем. Розглядаючи поетичний цикл Лесі Українки «Сім струн» як систему мовних, поетичних, жанрових і музичних знаків, і детерміновуючи його як комунікативну систему, спробували через мову як метасистему встановити відповідну систему музичної знакової ієрархії, і дослідити цикл у категоріях міжмистецьких – інтерсеміотичних зв’язків. З’ясовано, що кожен із семи віршів циклу написаний у відповідності до нот тональності до-мажор: ДО, РЕ, МІ, ФА, СОЛЬ, ЛЯ, СІ, та жанрово-строфічної організації вірша: ГІМНУ, ПІСНІ, КОЛИСКОВОЇ, СОНЕТА, РОНДО, НОКТЮРНУ, СЕТТІНИ. Досліджуваний матеріал дав можливість подивитися на поетичні твори циклу водночас і як на музичні, зі специфічною композицією та наскрізною ідеєю та образами. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, твори циклу «Сім струн» Лесі Українки завдяки композиційній єдності набувають додаткової естетичної вартості, сприймаються як новий твір. Кожен твір зберігає відносну автономію, але між ними існує відцентрово-доцентровий зв'язок. Залучений для дослідження словесний і музичний матеріал поетичного циклу Лесі Українки підтверджує думку про те, що базові міжмистецькі одиниці (попри значні відмінності в знакових системах різних видів мистецтва) спільні для них, мають механізми взаємопереходу художніх образів у слово, слова в простір, простір у звук, художнє слово тяжіє до візуальної та аудіальної комунікації, прояву явища синестезії. У статті подані оригінальні партитури, написані Ігорем Дорошенком до віршів «До» (гімн), «Ре» (пісня) та «Сі» (сеттіна).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Єлісова, М. О. "Взаємодія різних семіотичних систем у міфопоетичному універсумі Бориса Пастернака." Літературознавчі студії, Вип. 5 (2003): 65–70.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Polkanov, Andriy. "Тенденції перехідності у камерно-вокальній творчості російських композиторів xix – початку хх століть." Музичне мистецтво і культура 23 (November 30, 2016): 69–79. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-69-79.

Full text

Abstract:

Мета роботи – висвітлити загальні стильові тенденції розвитку камерних вокальних жанрів у творчості російських композиторів XIX – початку ХХ століть як показові для становлення національного стилю музичного мистецтва, виокремити якість перехідності у стильовій системі російської музики даного періоду. Методологія роботи утворена перетином трьох головних методичних настанов: історико-культурологічної, жанрово-стильової мистецтвознавчої та семіологічної музикознавчої. Наукова новизна статті визначається спробою вибудувати жанрово-стильову модель мовної (семіотичної) перехідності в музиці на матеріалі російської музики, визначити тенденції перехідності, які вливають на розвиток камерно-вокальних жанрів та зумовлюють їх входження до системи вторинної композиторської творчості. Висновки роботи дозволяють проектувати визначення національно-стильових засад російської музики її класичного періоду до сфери камерно-вокальної творчості, відкривати в жанровій площині камерно-вокальної музики естетичні та мовні пролегомени національної музичної свідомості.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрова галузь, перехідність, стиль, національна музична свідомість, музична мова, класичний період.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні. Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Лазебна, Н. В. "АНГЛІЙСЬКОМОВНІ ТА СЕМІОТИЧНІ КОНСТИТУЕНТИ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ PYTHON." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 111–17. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-15.

Full text

Abstract:

Розвиток обчислювальної техніки супроводжується створенням нових і вдосконаленням наявних способів і засобів спілкування «людина – машина», а саме мов програмування (МП). Під мовами програмування розуміють правила подання даних і запису алгоритмів їх оброблення, які автоматично виконуються «машиною». У більш абстрактному вигляді мови програмування є засобом створення програмних моделей об’єктів і явищ зовнішнього світу. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації. Розуміння такої мови передбачає знання та переосмислення вже наявної інформації в тій чи іншій галузі. Здебільшого, будучи прописаними кодами за допомогою засобів англійської мови, інтерфейси мов програмування дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Саме мова програмування та спеціальні коди потребують удосконалення з погляду лінгвістики. Однак вербальне оформлення кодів відбувається за допомогою засобів англійської мови, але їхній лінгвальний базис зазвичай залишається поза увагою. Управління програмами також потребує простішого інтерфейсу. Лінгвістам варто звернути увагу на вербалізацію коду програми засобами англійської мови, її опису для скорішого інтегрування у глобальний дигітальний соціопростір. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації з погляду інформатики та лінгвістики. Спираючись на знання про інтелектуальні фонди, методи, культуру й універсальність англійської мови, на якій будується мова програмування, інтерфейси комп’ютерних програм дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Мова програмування як інтегративний елемент лінгвосеміотичного базису англійськомовного дигітального дискурсу потребує динамічного та мультимодального аналізу. Концептосфера й система знаків англійськомовного дигітального дискурсу (АДД) актуалізує смисловий зміст, закладений у комунікації «людина – машина» у вербальній і невербальній формах. Дотепер створені десятки різних мов програмування, від найпримітивніших до близьких до природної мови людини. Мови програмування є інструментом програміста для створення програм, однак людині зручніше описувати модельований об’єкт у термінах предметної області засобами природної англійської мови, виводити вербальний код мови програмування на перше місце.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Піхтовнікова, Л. С. "СИНЕРГЕТИКА КОМПОЗИЦІЇ НІМЕЦЬКОЇ ФАЦЕТІЇ: АСПЕКТ САМООРГАНІЗАЦІЇ." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 11, 2021): 221–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-36.

Full text

Abstract:

У статті досліджено чотирирівневу композицію сатиричного жанру фацетії. Найбільш широкий зміст поняття «композиція» отримує в концепції Е. Різель, доповненій Л.С. Піхтовніковою. За цією концепцією композиція кожного художнього твору є структурним упорядкуванням, ієрархією формальних, змістових та образних складників, що утворюють формальний, формально-змістовий, змістовий та асоціативно-образний рівні, які взаємозумовлені і разом системно відображають структуру і зміст художнього твору. Рівні композиції у художніх жанрах є постійними, а обсяг змісту кожного рівня характерний для кожного жанру. Попередньо у статті охарактеризовано жанр фацетії та надано системне визначення (виходячи з характеристик та соціальних і естетичних цілей цього жанру). Звернено увагу на базовий рівень композиції – формально- змістовий, на якому формуються основні мовленнєві форми для передання змісту (композиційно- та архітектоніко-мовленнєві форми). Із лінгвосинергетичної точки зору самоорганізація рівнів композиції та їх системна взаємодія відбувається під час розв’язання суперечностей цих рівнів. Описано суперечності, які постійно присутні в композиції не тільки фацетії, а й будь-якого художнього тексту. Особливу роль у розв’язанні суперечностей рівнів композиції відіграють вербальні маркери в тексті фацетії. Пояснено семіотичну природу вербальних маркерів, їх навантаження різними функціями на кожному рівні композиції. У статті наведено приклади рівнів композиції у фацетіях, зокрема приклади мовленнєвих форм на формально-змістовому рівні композиції, а також у текстах указано вербальні маркери, з’ясовано їх ієрархічні значення у самоорганізації сенсу фацетії. Перспективами подальших досліджень є вивчення із синергетичної точки зору композиції художніх жанрів, споріднених із фацетією малих форм, таких як шванк, байка, притча, анекдот, епіграма. Перспективою є також поглиблена студія таких механізмів самоорганізації змістового та асоціативно-образного рівнів композиції фацетії, які реалізуються атракторами і репелерами фацетії, виявляються в біфуркації (розгалуженні) уявлень персонажів, у параметрах порядку цього жанру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Шарманова, Наталя Миколаївна. "Духовний код як лінгвокультурний еталон нації (на матеріалі паремійних кліше)." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 15 (December 20, 2016): 81–104. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v15i0.169.

Full text

Abstract:

Духовні цінності відіграють роль соціокультурних векторів і становлять духовно-етичне ядро нації. Кодування сакральної сфери належить до еталонних виявів світоглядної системи. Духовний код є аксіологізованим кодом, що відображає комплекс моральних цінностей, ідеалів, категорій та еталонів. Лінгвальне вираження духовного коду українства репрезентовано паремійним простором мови. Паремійні кліше як семіотичні знаки транслюють соціокультурні вектори, де сконцентровано прагматичні установки щодо активного світобуття і втілено морально-етичні пріоритети національного світогляду. Пареміологія побудована на бінарних опозиціях задля номінування категорійних протиставлень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Mykhailiuk, Oleksandr. "ЗНАК – ТЕКСТ – ІНФОРМАЦІЯ (ВІДМІННОСТІ, СПОРІДНЕНІСТЬ, ВЗАЄМООБУМОВЛЕНІСТЬ)." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 2 (December 21, 2020): 53–60. http://dx.doi.org/10.15421/352034.

Full text

Abstract:

Розглядаються знак - текст - інформація як явище однієї природи у їх взаємозв’язку і та взаємообумовленості. Інформація має знакову природу. Процеси, пов’язані с передачею, переробкою і зберіганням інформації протікають з використанням знаків та знакових систем, тобто є семіотичними. Семіотика постає як основа теорії інформації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Astapova-Vyazmina, Olena Igorivna. "СЕМІОТИКА ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ (ВІЗУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕКЛАМИ НА ТБ)." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/342116.

Full text

Abstract:

Метою статті є визначення поля гендерних стереотипів в рекламній продукції вітчизняного телебачення. Семіотичне дослідження спрямовано проаналізувати роль перекладачів комунікативного процесу при використанні знакових систем для трансляції суб’єктивного досвіду. Використання режиму образів дозволяє коректувати версію гендерних стереотипів буденної культури та формувати сучасний погляд на поведінку чоловіків та жінок, їх ціннісні орієнтири. Артикуляція шаблонного розуміння соціальних функцій сучасної родини дозволяє нейтралізувати моделювання оціночного судження щодо упередженого ставлення до гендерної проблематики в соціальному контексті. В якості ілюстрації порівняємо вербальну складову та візуальний образ реклами кастингу реаліті-шоу «Хата-на-тата».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Войцях, Наталія Павлівна. "КУЛЬТУРНО-ЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ МІСТА УМАНЬ ЯК РЕСУРС УРБАНІСТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 264–73. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247168.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити стратегії культурної модернізації сучасного міського середовища та проаналізувати перспективи урбаністичних трансформацій громад з багатим культурним спадком на прикладі міста Умань. Методологія дослідження полягає у комплексному використанні загальнонаукових методів: аналізу та синтезу — для вивчення історичного та соціокультурного процесів розвитку міського середовища в контексті урбаністичних трансформацій; опису та порівняння — для характеристики базових сценаріїв міської модернізації; кейс-стаді — для дослідження культурного середовища міста Умань. Наукова новизна пропонованого дослідження полягає в тому, що вперше такий сценарій урбаністичної трансформації, як «консервація системи» розглядається з погляду інновативності та відповідності актуальним міжнародно-правовим вимогам щодо дотримання принципів міжетнічної толерантності та ефективного міжкультурного діалогу. Висновки. Модернізація урбаністичних середовищ має здійснюватися з урахуванням не лише географічно-ландшафтної та економіко-індустріальної специфіки міст. Важливим чинником для розробки трансформаційної стратегії є семіотично-світоглядна складова, яка унормовує, спрямовує й організовує життя локальних міських спільнот. Можна виокремити чотири базові модернізаційні стратегії ревіталізації урбаністичних просторів: «консервація системи», «демонтаж системи», «розвиток системи», «оновлення системи». Хоча перша із названих стратегій видається найконсервативнішою, бо працює з усталеними традиційними уявленнями, сакральними цінностями та звичаєвими практиками, однак має в основі новітні аксіологічно-правові настанови щодо міжетнічної толерантності, ефективного міжкультурного діалогу та поваги до культурного спадку всіх національних груп, що творили локальну історію. Яскравим зразком урбаністичної модернізації, яка могла б реалізуватися за сценарієм «збереження системи» є місто Умань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Ханін, І. Г. "Бізнес-орієнтований розвиток освіти в галузі інформаційних технологій на основі системно-семіотичної парадигми." Держава та регіони. Економіка та підприємництво, no. 5 (2010): 236–43.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Vasyliuk, O. V. "Semiotic and linguistic features of construction of customer experience system (Secret Service System)." Science and Education a New Dimension VI(167), no. 50 (June 29, 2018): 53–55. http://dx.doi.org/10.31174/send-ph2018-167vi50-13.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Артеменко, А., and Е. Юджесой. "ПРИНЦИП АТМОСФЕРИ В УРБАНІСТИЧНІЙ ЕСТЕТИЦІ МЕТАМОДЕРНА." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 5–22. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.5-22.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються формування урбаністичної естетики метамодерна. Поняття метамодерн використовується для позначення змін в світогляді і формах культури початку 21 століття. Указується чіткий зв'язок постмодерну, мультикультуралізму та міської культури кінця 20 століття, а також наголошується, що іронічність і колажність як принципи постмодерну створили розуміння багатошаровості реальності. Розвиток цих феноменів сформував нове ставлення до міського простору. Місто є і матеріальним об’єктом, і символічним проєктом. На основі цього ми розглядаємо архітектуру і міський простір як візуалізацію парадигми мета модерну. Ключовим поняттям дослідження є поняття "атмосфера", запропоноване в рамках Нової Естетики Гернота Бьоме. Вона активно використовується прихильниками мета модернізму. Методологічна основа дослідження – семіотичний аналіз візуального об'єкта, застосований в рамках теорії виробництва простору Лефебра і Бурдьє. Предмет аналізу статті - архітектурний комплекс Левент Лофт (Стамбул, Туреччина). Мета статті – семіотичний аналіз архітектурного комплексу Левент Лофт для демонстрації переходу від постмодерністської парадигми до метамодерну. Предметом цієї статті є аналіз застосування дизайну лофт-стилю для створення міського простору. Архітектурно-конструкторське рішення комплексу Левент Лофт було створене у межах нової концепції міського простору. Еволюція лофт-стилю в рамках одного проекту відображає перехід до нової структури сприйняття сучасниками. У Левент Лофт об'єкти та параметри спостерігача об'єднуються в інтегральну систему підготовленого простору, атмосфери. Принцип множинної реальності зберігається тут як один з параметрів спостереження. Проект також допускає присутність особистої моделі реальності, яка не передбачає історичної укоріненості. Реалізація цього проєкту продемонструвала зміни естетичних уподобань для міського перепланування. Це сприймалося як перехід до нового сприйняття світу. Проєкт відобразив нове розуміння ролі людини в багатошаровому культурному просторі сучасного міста. Дизайн цього архітектурного об'єкта представлений як візуальна риторика, що створює міську антропологію епохи метамодерну. Як результат, ми приходимо до висновку, що лофт став інструментом для створення нового семіотичного поля метамодерна: комплекс Левент Лофт демонструє систему "налаштованого простору", атмосфери, де зберігається принцип множинної реальності, без історичної вкоріненості. Указується, що проект зафіксував нове розуміння ролі людини в багатошаровому культурному просторі сучасного міста.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Pronyakin, V. I. "Ч. С. Пирс и перспективы философской антропологии. Набросок методологической пропедевтики." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 115. http://dx.doi.org/10.15421/1717103.

Full text

Abstract:

Встановлено, що специфіка виявлення і витлумачення метафізичної та антропологічної компонент прагматизму вимагає застосування методології, що дозволяє реконструювати полісемантичні та символічні предметно-змістовні артефакти мислення. В ході вирішення завдання історико-філософської реконструкції антропологічних поглядівЧ. С. Пірса у їх корелятивному сполученні із специфічними особливостями пірсової метафізики важливу роль відіграють фундаментальні принципи історико-філософського пізнання, що були розроблені у класичній традиції. Також розкрито методологічне значення некласичної філософії ХХ століття у визначенні порядку семіотичних і концептуальних ко-реляцій, що ними опосередковується системна взаємодія метафізики і антропології у смисловому складі філософіїЧ. С. Пірса. Звернено увагу на ту обставину, що врахування сучасних методологічних здобутків у вітчизняній філософії відкриває можливість для більш послідовного, логічно доведеного, достовірно-го в очевидності результатів, виведення метафізичного і антропологічного змісту із когнітивних та емпіричних складових філософії Ч. С. Пірса.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Зубик, Любомир. "Роль «забав при мерці» в ритуальному процесі похорону у гуцулів." Старожитності Лукомор'я, no. 5 (November 3, 2021): 24–31. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.108.

Full text

Abstract:

У статті, на основі етнографічних описів кінця ХІХ – першої половини XX ст. та наявної історіографії, проаналізовано значення «забав при мерці» у контексті ритуального процесу зміни статусу індивідуума під час поховального обряду. Спираючись на структурно-семантичний, семіотичний і типологічний підходи, автор окреслив причини побутування уявлень про необхідність здійснення «забав при мерці» у системі ритуальної зміни стану людини. Встановлено, що це дійство було основним елементом ритуальної драми, що базується на бінарній опозиції космос/хаос (тут і там). Забави при мерці демонстрували лімінальність осіб, які брали участь у поховальному обряді, а також - проникнення «хаосу» до звичного для людей світу. Окрім того, описано та схарактеризовано основні види ігор, що здійснювалися під час похоронів, виділено їх типологічний поділ відносно семантичного навантаження, проаналізовано основні маркери локусу та дійових осіб ритуального процесу: нічна пора доби, перебування в окремих приміщеннях, антиповедінка, травестія, побиття, сліпота.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Засєкін, Сергій. "Рецензія на книгу." East European Journal of Psycholinguistics 5, no. 2 (December 28, 2018): 121–23. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.2.sza.

Full text

Abstract:

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с. Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19). За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій. Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко. Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу. Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу. Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів. Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови. Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції». Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304). Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає. Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної. Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення. Література References Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008. Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004. Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp. Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

КОЛЬЦОВА, О. С. "КОНЦЕПЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ БАЗИ ДАНИХ «ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ»." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 118–24. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.17.

Full text

Abstract:

У статті опрацьовано концепцію лінгвістичної бази даних «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології» з опертям на вивчення емоційної картини світу. Успішна реалізація мети потребує виконання таких завдань: 1) схарактеризувати кваліфікаційні ознаки бази даних та окреслити її переваги порівняно з іншими файловими системами; 2) ознайомитись із досвідом створення фактографічних лінгвістичних баз даних у вітчизняній і закордонній фразеології; 3) визначити теоретико-прикладні засади укладання ЛБД «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології». Об’єктом дослідження постає база даних як упорядкована сукупність даних, призначених для зберігання, накопичення та обробки інформації за допомогою комп’ютерних технологій. Предметом розвідки є лінгвістична база даних «Фундаментальні емоції людини в англійській фразеології». При розробці лінгвістичної бази даних використано метод концептуального проєктування, метод суцільної вибірки, метод семантичних полів, методологічний прийом співвіднесення компонентів фразеологічної одиниці (ФО) зі знаками різних семіотичних галузей культури. Схарактеризовано кваліфікаційні ознаки бази даних та окреслено її переваги порівняно з іншими файловими системами. Окреслено досвід створення фактографічних лінгвістичних баз даних у вітчизняній і закордонній фразеології. Визначено теоретико-прикладні засади укладання зазначеної лінгвістичної бази даних. Стратегія створення лінгвістичної бази даних спрямована на багаторазове різноаспектне використання. Формат представлення фразеографічних даних у вигляді лінгвістичної бази даних дозволяє реалізувати новий підхід до вивчення емоційної картини світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Сащук, Ганна Миколаївна. "Віртуалізація реальності як феномен культури сучасного інформаційного суспільства." S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, no. 10 (February 7, 2019): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.131.

Full text

Abstract:

Визначено, що віртуальна реальність – це новий організований соціальний простір, який на противагу відображення реальної дійсності є джерелом відмінності, заміщення, маніпуляцій, симулякрів - особливих об'єктів «відчужених знаків». З’ясовано, що важливою характеристикою віртуальної культури є її мозаїчність, пов'язана з особливостями процесу пізнання, а також структурування та ціннісного відбору соціального досвіду життєдіяльності. Як наслідок інтенсивного впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у повсякденну культуру, безперервного і безладного потоку інформації, формується певний тип віртуальної культури, що поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох. Продемонстровано як дані елементи осідають за певними статистичними законами у свідомості індивідів, утворюючи щось на зразок «сховища повідомлень». Досліджено, що визначальною рисою віртуальної культури є побудований за принципом мультимедійного гіпертексту віртуальний простір, тобто специфічна організація інформаційних масивів, елементи яких пов'язані між собою асоціативними відносинами. Зазначено, що через специфіку просторової організації віртуальної реальності, у віртуальній культурі формується інша логіка мислення: нелінійна, непослідовна, недетерміністская, асоціативна. Ці ефекти досягаються завдяки моделюванню «іншого соціуму» та «іншого часу», відмінного від реального соціального часу - неодновимірного, оборотного, різноспрямованого і нескінченного. Підсумовується, що завдячуючи віртуальній реальності, не відбувається ціннісного відбору і структурування соціального досвіду, як у випадку спрямованого процесу пізнання, що реалізується за допомогою системи освіти. У цьому полягає основна відмінність віртуальної культури від культури в її традиційному розумінні в науці як ціннісно-відібраного та символіко-семіотично організованого досвіду багатьох людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Мацюк, Зоряна, and Марія Фенко. "Казкотерапія в системі мовленнєвого розвитку дошкільників." East European Journal of Psycholinguistics 3, no. 1 (June 30, 2016): 91–101. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2016.3.1.mat.

Full text

Abstract:

У складних суспільних умовах дедалі більше розширюється коло проблем, які потребують педагогічного вирішення. Дієвий метод – казкотерапія, використовують для безпосереднього впливу на емоційно-почуттєву сферу особистості для зміни моделей поведінки, аналізу прихованих можливостей дітей. У статті обґрунтовано теоретичні засади використання казкотерапії в психолого-педагогічній практиці. Зокрема було визначено критерії та показники мовленнєвого розвитку дошкільників в ігрових казкових ситуаціях: 1) обізнаність із казками; уміння розповідати знайомі казки; уміння оцінювати свою розповідь і розповідь товариша; 2) самостійність складання дітьми сюжетів казкових ситуацій; оригінальність вигаданого казкового сюжету; наявність засобів творчого самовираження. Особливий акцент зроблено на творчому мовленнєвому самовиражені дітей, чому безпосередньо сприяє використання казкотерапії: відбувається занурення дітей у світ казки, що поглиблює максимальну мовленнєву активність дітей на навчально-виховному просторі дитячого навчального закладу; наявність позитивних емоційних стимулів у складанні творчих розповідей; створення ситуацій успіху в мовленнєво-ігровій діяльності; стимулювання мовленнєвого самовираження і творчої ініціативи дошкільників в казкових ситуаціях. Результати проведеного дослідження свідчать, що використання методу казкотерапії є доцільним і виправданим. Література References Алексеенко В. В. Играем в сказку. Воспитание и развитие личности ребенка 2–7 лет. – М.: РИПОЛ.Aleksеіenko, V.V. (2008). Igraem v skazku. Vospitanie i razvitie lichnosti rebionka 2–7 let. [Playing Fairy-Tale. Educating and Developing Personality from 2 -7]. Moscow: RYPOL. Бурчик О. В. Групова казкотерапія в особистісно-орієнтованому вихованні дітей // Высник Житомирського державного ун-ту ім. Івана Франка. – 2005, № 25. – С. 203-205.Bourchyk, O.V. (2005). Grupova kazkoterapia v osobystisno-orientovanomu vyhovanni ditej [Group Fairy-Tale Therapy in Personality-oriented Education of Children]. Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni I. Franka, 25, 203-205. Давыдова Т. Т. Сказка // Лит. Учеба. – 2003., № 1.Davуdova, T. T. (2003). Skazka [Сказка]. Lyt. Ucheba, 1. Деркач О. О. Педагогіка творчості: Арт-терапія та казкотерапія на допомогу вчителю, вихователю, праткичному психологу. Вінниця, 2003.Derkach, O. O. (2009). Pedahohika tvorchosti: Art-terapiia ta kazkoterapiia na dopomohu vchyteliu, vykhovateliu, praktychnomu psykholohu]. Vinnytsia. Кирилюк О. С. Універсалії культури і семіотика дискурсу : казка та обряд. – Одеса: ЦГО НАНУ, 2003. Kyryliuk, O. S. (2003). Universalii kultury i semiotyka dyskursu: kazka ta obriad [The Cultural Universals and Semiotics of Discourse: Fairy-Tale and Rite]. Odesa: TsHO NANU. Мелетинский Е. М. От мифа к литературе. – М.: РГГУ, 2000.Meletynskyij, E. M. (2000). Ot Mifa k Literature [From Myth to Literature]. Moscow: RGGU. Нассруллаева Н. Н. Влияние содержания и языковых средств народной сказки на образность и выразительность речи старшего дошкольника. – К.: Рад. школа, 1982.Nassrullaeva, N. N. (1982). Vlyianie soderzhansiia i yazykovykh sredstv narodnoij skazki na obraznost i vyraziytielnost rechy starsheho doshkolnyka [The Impact of Content and Linguistic Means of Folk-Tale on the Imagery and Expressiveness of Older Pre-schooler Speech]. Kyiv: Rad. Shkola. Померанцева Э. В. Русское народное поэтическое творчество. – М.: Учпедгиз, 1956.Pomerantseva, Е. V. (1956). Russkoe narodnoe Poetiycheskoe Tvorchestvo [Russian Folk Poetic Art]. Moscow: Uchpedgiz. Пропп В. Морфология волшебной сказки. Исторические корни волшебной сказки. – М.: АСТ, 1998.Propp, V. (1998). Morfolohyia volshebnoij skazki. Istoricheskie korny volshebnoij skazki [The Morphology of Fairy-Tale]. Moscow: AST. Соколов Д. Сказки и сказкотерапия. –М.: Экcмо-Пресс, 2001.Sokolov, D. (2001). Skazki i skazkoterapiia [Fairy-Tales and Fairy-Tale Therapy]: Moscow: Eksmo-Press. Вачков Я. Сказкотерапия: Развитие самосознания через психологическую сказку. –М.: Ос-89. – С. 144.Vachkov, Y. V. (2001). Skazkoterapiia: Razvitie samosoznanyia cherez psykholohycheskiju skazku [Fairy-Tale Therapy]. Moscow: Os-89. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2004.Velykyj tlumachnyj slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (2004). V. Busel, Ed. [Great Explanatory Dictionary of Modern Ukarinain]. Kyiv; Irpin: Perun. Якименко С. І. Формування основ світогляду у дітей молодшого шкільного віку засобами казки: теорія і практика. – Київ: Знання, 1999.Yakymenko, S. I. (1999). Formuvannia osnov svitohliadu u ditej molodshoho shkilnoho viku zasobamy kazky: teoriia i praktyka [Формування основ світогляду у дітей молодшого шкільного віку засобами казки: теорія і практика]. Kyiv: Znannia. Зинкевич-Евстигнеева Т. Формы и методы работы со сказками. – СПб: Речь, 2006.Zynkevych-Evstyhneeva, T. D. (2006). Formy i metodu raboty so skazkami [Forms and Methods of Working with Fairy-Tales]. S.-Petersburg: Rech.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ВАСИЛЬЄВА, Н. О. "ДО ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРАГМАТИКО-ЛІНГВІСТИЧНИХ РИС ПОЛІКОДОВИХ ТЕКСТІВ АНГЛОМОВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 111–17. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.16.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано проблему взаємодії семіотичних знаків, вербальних одиниць і прагматичних інтенцій автора на матеріалі полікодових текстів сучасної англомовної соціальної реклами. Рекламне повідомлення інтерпретується як структурно та логічно завершений письмовий текст, створений із певною метою. Як відомо, рекламне повідомлення соціальної тематики, на відміну від комерційного, порушує важливі питання і створюється для гуманізації суспільства. З позиції лінгвістики рекламний текст вважається негомогенним, тобто таким, що поєднує вербальний (мовний або мовленнєвий) і невербальний (містить одиниці, що належать до інших знакових систем) елементи. Враховуючи складну природу поняття «полікодовий тест», ми застосували класифікацію знаків Ч. С. Пірса на семантичному, синтаксичному і прагматичному рівнях пізнання та елементи прагматично-лінгвістичного аналізу для дослідження дібраних рекламних повідомлень. У результаті вивчення ілюстративного матеріалу було визначено, що кожне рекламне повідомлення акумулює низку знаків (іконічні, індексальні, символічні), котрі прямо чи опосередковано вказують на об’єкт або проблему, якій присвячена реклама. Показово, що ключову роль у відібраних полікодових текстах відіграє візуальний компонент (обрана кольорова палітра, графічні засоби, фотомонтаж, колаж тощо), а вербальний компонент (судження або висновок) лаконічно резюмує представлену соціальну проблему. Автори рекламних повідомлень звертаються до різних лінгвістично-стилістичних засобів (на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях) для досягнення поставленої мети. При цьому знаки та лексико-стилістичні засоби гармонійно доповнюють одне одного, оптимізуючи текст соціальної реклами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ЩЕРБАК, Олена. "ТИПИ ТА ВИДИ КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ КІНОДИСКУРСІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 260–67. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.35.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі розрізнення типів і видів комунікативного впливу з опертям на тексти публіцистичного кінодискурсу. Розглянуто витоки та сучасний стан наукового пояснення комунікативного впливу, окреслено дискусійні положення в його студіюваннях; запропоновано дефінувати його як дію адресанта комунікації, учинену з одночасним використанням інструментів лінгвістичної та низки нелінгвістичних семіотичних систем із метою змінити чи фундаменталізувати наявні локальні та глобальні раціо- й емоціопрограми адресата. З огляду на наявність чималої кількості класифікацій та розбіжностей у них, у встановленні різновидів комунікативного впливу рекомендовано спиратися на принцип біологічної систематики К. Ліннея й розмежовувати типи (переконування, навіювання (сугестія), маніпулювання) та види (пряме переконування, прихована сугестія, вербальне маніпулювання тощо) комунікативного впливу залежно від широти репрезентації механізму його дії. У межах статті деталізовано такі види комунікативного впливу, як вербальне та невербальне переконування, вербальна та невербальна сугестія, вербальне та невербальне маніпулювання. Помічено, що вербальне переконування в текстах публіцистичного кінодискурсу актуалізують за допомогою числівників на позначення дати історичних подій, а також різних онімів, насамперед антропонімів і топонімів. Невербальне переконування характерне для відеофрагментів документальної хроніки, що унаочнюють вербальний ряд. Вербальну сугестію виражають за допомогою різного роду лексем і тропів, співвідносних з інструментами нейролінгвістичних процесів упущення, узагальнення та викривлення. Невербальна сугестія має місце в кадрах, де невербальна поведінка їх учасників семантично збігається з емоційним навантаженням вербального ряду. Для вербальної маніпуляції найчастіше в публіцистичному кінодискурсі використовують оцінні лексеми, а для невербальної – кадри та сцени за участю героїв, невербальна поведінка яких не збігається з вербальними коментарями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ГОРОХОЛИНСЬКА, Ганна. "ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИЧНОЇ ЗНАКОВОСТІ ОБРАЗУ КОНЯ У ДІАЛОЗІ ПЛАТОНА «ФЕДР»." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 118–33. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.8.

Full text

Abstract:

Мета статті – виявити знакові особливості при розкритті семантичної варіативності коней у діалозі Платона «Федр». Завдання: виділити варіативність коней використаних у метафоричному та стратегічному контекстах. Методологія. В ході роботи використано компаративний та семіотичний методи при дослідженні поставленого питання. Наукова новизна. Виділено три види тварин за знаковою символікою наближених до коней. До них входять: пегас, кінь як метафора людської душі та образ «коня в собі». До розгляду не було включено коня як матеріальну цінність. Пегас (чарівне створіння) постає трансцендентальною істотою, яка відрізняється від крилатого коня за сутністю природи походження та знаходження. Метафоричне зображення людської душі у формі білого та чорного коней, які поєднані колісницею, дає фундаментальну основу для розкриття дуалізму людської природи в глобальному контексті. Подібний дуалізм дає основу для семантичної варіативності у історичній ретроспективі розвитку бінарних систем. Кінь як приклад «ідеальної істоти» у протиставленні «тіні віслюка» дає розуміння цього виду тварин взагалі, в контексті світогляду тогочасного суспільства. Де експліцитно виражене знакове наповнення цієї тварини у ментальному сприйнятті. Цікаво що другорядні елементи літератури Давньої Греції наближають дослідників сьогодення до витоків джерел ментальності сучасності. Висновки. Глобалізація світу стає наступником у наслідуванні давньогрецької традиції на імпліцитно вираженому рівні засвоєння семантичної знаковості предметів у контексті мікро та макросвіту. Мова, символ та діяльність стають не просто елементами культури, а інструментами діалогу з минулим, де на перший план виходить «діяльність» як особлива форма людського буття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Vermenych, Ya V. "Emergence of Conceptual Metaphors in Ecological Filmic Discourse." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, no. 2 (2020): 160–65. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-16.

Full text

Abstract:

У статті подано аналіз мультимодальних реалізацій концептуальних метафор, референт яких на- лежить до домену ЕКОЛОГІЯ, та які утворюються в екологічному кінодискурсі, зокрема англомовних документальних фільмах екологічної проблематики. Дослідження базується на сучасному варіанті теорії концептуальної метафори, яка включає мультимодальний та емергентний підходи. У статті кон- цептуальна метафора трактується як емергентний феномен, а саме пояснюється посиланням не лише на лінгвістичні засоби, а й на екстралінгвістичні, при цьому особлива увага приділяється взаємодії цих засобів. У кінодискурсі знаки різних семіотичних систем або модусів беруть участь у процесі ви- никнення екологічних метафор: розмовна мова (вербальний модус), письмова мова (візуальний мо- дус), динамічні образи (візуальний модус) і музика та звуки (аудіальний модус). Мультимодальні концептуальні метафори, тобто такі, у яких референт та корелят виражені у різних модусах, мають сильний емоційний вплив на глядача. Дослідження екологічного кінодискурсу показує, що вербаль- ний модус може яскраво ілюструвати концептуальну метафору, представлену вербально� звертати- ся до тілесного досвіду глядачів� або виділяти важливість певних рис концептуального перенесення. У статті продемонстровано, що відповідно до їх мотивації метафори екологічної проблематики, які виникають в екологічному кінодискурсі, можуть бути таких типів: кореляційні метафори, метафори, що базуються на подібності, та метафори, які виникають в результаті операції схематизації. За допо- могою цих трьох типів метафор здійснюється концептуалізація складних екологічних концептів або реконцептуалізація тих концептів, які традиційно трактуються неправильно. Це стає можливим за- вдяки зверненню до схожості цих концептів із простішими, до тілесного досвіду, або схематизації ключової риси концепту в референт метафори.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Макарук, Л. Л. "СПЕЦИФІКА МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ЛЕКСЕМ ТА СИНТАКСИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ РЕКЛАМІ." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 151–57. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-21.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню мультимодальних лексем і синтаксичних конструкцій. На основі проаналізованого ілюстративного матеріалу встановлено, що частина сучасних англомовних синтаксичних конструкцій змінила свій статус із мономодальних на мультимодальні. Причиною слугує інформаційна революція, яка уможливлює імплементацію комунікаційних трансформацій на всіх можливих рівнях, починаючи від графічного й завершуючи текстовим. Установлено, що кількість засобів невербальної природи, які входять до складу однієї синтаксичної конструкції, не фіксована й варіюється залежно від кожного конкретного випадку. Серед них трапляються такі, в яких фігурує лише один складник невербальної природи або кілька в рамках однієї лексеми чи синтаксичної конструкції загалом. Ідентифіковано й такі, в яких немає жодного вербального складника. Вибір відповідної одиниці невербальної природи зумовлений тематикою та переважно відповідає змісту тексту. У корпусі ілюстративного матеріалу виявлено низку невербальних одиниць, які максимально уподібнюють заміщуваній лексемі задля забезпечення читабельності й упізнаваності. Вартим уваги є й той факт, що часто до складу мультимодальної лексеми входить один складник невербальної природи, який є віддзеркаленням повної назви продукту. Це свідчить про зміну семіотичних парадигм і потребу в переосмисленні наявних підходів до розгляду знаків і знакових систем, оскільки спостерігаємо існування знака в знакові, що є цілковитим дубляжем одного й того ж предмета. Ураховуючи проаналізовані приклади, маємо підстави стверджувати, що мультимодальні лексеми – це одиниці, які утворені шляхом поєднання виключно невербальних одиниць, що за формою відповідають кодифікованим алфавітним графемам; або вербальних і невербальних кодифікованих графем, сукупність яких утворює одиницю, яка на відміну від класичної лексеми має не лише відмінний план вираження, але й певною мірою трансформує план змісту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Яковлєв, Максим. "ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ КРІЗЬ ПРИЗМУ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЛІНГВОПОЛІТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 101–6. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.18.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються можливості міждисциплінарних досліджень історії політичної думки, особливо в контексті України, крізь методологічну призму, в якій використовуються напрацювання політичної лінгвістики та дискурс-аналізу, зокрема в царині лінгвополітології, лінгвістичної персонології політиків, політичної метафорології, порівняльних досліджень політичної комунікації, а також методів критичного дискурс-аналізу та суміжних дисциплін. Із досить широкого спектра лінгвополітологічних досліджень у статті розглядається уральська школа політичної лінгвістики, основні напрями якої стисло викладаються та коментуються в контексті подібних напрямів дослідження в інших країнах, на основі чого окреслюються майбутні перспекти- ви застосування лінгвополітичних напрацювань у царині історії політичної думки України. Далі розглядаються основні напрями критичного дискурс-аналізу, з огляду на закладені в їхню основу методологічні та ідеологічні засади аналізу. Розглянутий матеріал дає змогу твердити, що для дослідження історії політичних ідей особли- во актуальними видаються напрацювання політичної лінгвоперсонології, що займається ідіостилями конкрет- них ідеологів чи мислителів, для розуміння полемічних творів яких варто скористатися методиками політичної метафорології. Розуміння жанрової та стилістичної специфіки політичної комунікації, особливо креалізованих політичних текстів та жанрів, можна поєднати з методологічним апаратом постколоніальних студій, що є особливо актуальним для дослідження історії української політичної думки та проявів постколоніалізму в ній. Видається перспективним дослідження семіотичних відображень соціального конфлікту в політичному дискурсі, що дасть змогу розглядати ідеології як системи знаків і символів та застосувати до них методології критичного дискурс-аналізу, зокрема соціокогнітивний підхід Т. ван Дейка та дискурсивно-історичний підхід Р. Водак, в межах якого поєднується текстуальний і контекстуальний рівні аналізу політичного дискурсу і який здійснює де- та реконтекстуалізацію текстів та дискурсів, що кидає особливий виклик дослідженню історії політичних ідей через загрозу презентизму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ГОЛУБЕНКО, Наталія. "ЧИННИКИ ВАРІАНТНОГО ВІДТВОРЕННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО КОДУ В АСПЕКТІ ІНТЕРСЕМІОТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 105–13. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.10.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню базових особливостей кодування/декодування лінгвокультурного коду крізь призму інтерсеміотич- ного прочитання першотвору. Розглянуто підходи до розуміння різних виявів інтерсеміотичного перекладу в зіставленні і порівнянні його з іншими видами перекладу, акцентовано увагу на процесах інтерпретації різних знакових сис- тем. Актуальність статті зумовлена недостатньо вивченими та обґрунто- ваними чинниками асиметрії сприйняття тексту в різних семіотичних площи- нах. Основоположником цієї наукової полеміки вважається Р. Якобсон і його стаття про лінгвістичні аспекти перекладу, у якій дослідник запропонував виділити три типи перекладу: інтралінгвістичний, інтерлінгвістичний та інтерсеміотичний. Інтерсеміотичний переклад – інтерпретація вербальних знаків за допомогою невербальних. Наголошено, що переклад не зводиться до простої передачі значень між мовами і культурами – йдеться про контекстуалізацію знаків. Окремі явища культури (особливість зовнішності, одяг, артефакт, пісня) мають статус лінгвокультурного коду; вони знаходять сенс лише у загальному контексті твору і відображають макросмисл твору. Особливість інтерсеміотичного перекладу полягає у тому, що він має справу з двома або більше знаковими системами, наприклад мовною, музичною, танцювальною або образотворчою тощо. У передачі цього макросмислу полягає основна мета інтерсеміотич- ного перекладу. Відповідно, культурні смисли осягаються не на рівні окремих значень і мікросмислів, а на рівні макросмислу, у формуванні якого вони беруть участь. Інтерсеміотичний переклад, що спричиняє зміни між знаками, роз- глянуто з позиції мультимодальності, яка незалежно від її виду встановлюється за допомогою використання різних типів знаків. Пошук правильного коду для процесу перекодування, передбачуваного мультимодальністю, призво- дить до нових варіантів інформації або набору знаків, які завжди спричиня- ють незначні зміни форми або значення. Доведено, що такі зміни залежать від подібності/відмінності мов узагалі або ж подібності/відмінності окремих слів/виразів кожної мови зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

O.O., Zabolotska, and Zabolotska O.V. "ДЕМОТИВАТОР ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП КОМУНІКАЦІЇ ІНТЕРНЕТ-ДИСКУРСУ." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 108–16. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-19.

Full text

Abstract:

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

N.S., Dashko. "FEATURES OF THE NATIONAL LANGUAGE PICTURE OF THE WORLD IN THE NOVEL “LEAVES OF THE EARTH” BY V. DROZD." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 14–20. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-2.

Full text

Abstract:

Purpose. The aim of the article is to analyze the novel “Leaves of the Earth” by V. Drozd and to identify the peculiarities of the artistic realization of the national linguistic picture of the world in it, taking into account the peculiar narrative structure of the work.Methods. The study was conducted using descriptive, comparative, typological methods; component, contextual and communicative-discursive analysis, using elements of psychoanalytic and semiotic methodologies.Results. In the course of the research it was revealed that the national-linguistic picture of the world in V. Drozd’s novel “Leaves of the Earth” is realized as the worldview of each of the heroes in particular and the ethnos as a whole. It appears as a result of perception and comprehension of the world around and the person in it, reflected in language.Due to the peculiar structure of the story with the simultaneous inclusion of many equal, non-subordinate points of view, which determines the phenomenon of polyphony, dialogue of different worldviews, national linguistic picture of the world in the work is marked by versatility. Its main representatives are verbs colored by subjective expression, verb metaphors dominated by the concepts of “heart”, “soul”, which are inherent in the Ukrainian language picture of the world; comparisons (most often of people with animals, plants, natural phenomena) that convey the national color, reflect the Ukrainian character; Polissya dialect, proverbs and sayings, phraseology as means of storing and translating knowledge, ideas, images of the Ukrainian people, stereotypes of its ethnic consciousness, the transfer of value orientation. There is a tendency in the work to use specific means of folk poetics. The most used among them are synonymous pairs, tautology, words with diminutive suffixes, constant epithets and direct folklore formulas. Often the author, following the example of folk poetry, creates his original pairs, combining words of different semantic and emotional shades in them, focused on reality.Conclusions. Thus, the national linguistic picture of the world in the novel “Leaves of the Earth” by V. Drozd is realized through the prism of the worldviews of many speakers and is characterized by diversity.Key words: narrative, narrator, hero, speaker, speech, polyphony, metaphor, comparison, folklore, phraseology. Мета. Метою статті є аналіз роману «Листя землі» В. Дрозда, виявлення особливостей художньої реалізації національно-мовної картини світу в ньому, зважаючи на його своєрідну оповідну структуру.Методи. Дослідження здійснено за допомогою описового, зіставного, типологічного методів, компонентного, контексту-ального комунікативно-дискурсивного аналізу, з використанням елементів психоаналітичної та семіотичної методологій.Результати. У процесі дослідження було виявлено, що національно-мовна картина світу в романі «Листя землі» В. Дрозда реалізується як світобачення кожного з героїв зокрема й етносу загалом. Вона постає як результат сприйняття й осмислення навколишнього світу та людини в ньому, відображених у мові. Завдяки своєрідній структурі оповіді з одночасним включенням багатьох рівноправних, непідпорядкованих одна одній думок, що зумовлює явище багатоголосся, діалог різних світоглядних позицій, національно-мовна картина світу у творі позначена багатогранністю. Її основними репрезентантами є забарвлені суб’єктивною експресією дієслова, дієслівні метафори з домінуванням концептів «серце», «душа», що притаманні українській мовній картині світу; порівняння (найчастіше людей із тваринами, рослинами, явищами природи), що передають національ-ний колорит, відображають український характер; поліська говірка, прислів’я та приказки, фразеологізми як засіб зберігання та трансляції знань, уявлень, образів українського народу, стереотипів його етносвідомості, передачі системи ціннісної орі-єнтації. Загалом у творі простежується тенденція до використання специфічних засобів фольклорної поетики, серед яких найбільш уживані синонімічні пари, тавтологогії, слова зі зменшувальними суфіксами, постійні епітети та прямі фольклорні формули. Нерідко автор за зразком народнопоетичних творить свої оригінальні пари, поєднує в них слова різних смислових і емоційних відтінків, орієнтованих на реальну дійсність.Висновки. Отже, національно-мовна картина світу в романі «Листя землі» В. Дрозда постає крізь призму світоглядів бага-тьох мовців і характеризується розмаїтістю.Ключові слова: оповідь, оповідач, герой, мовець, мовлення, поліфонія, метафора, порівняння, фольклор, фразеологізм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

T.M., Fanahei. "LEXICALISATION PECULIARITIES OF COGNITIVE FEATURES OF CONCEPTS “LANGUE”, «МОВА», «ЯЗЫК» IN FRENCH, UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUACULTURES." South archive (philological sciences), no. 86 (June 29, 2021): 116–24. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-18.

Full text

Abstract:

Purpose. The article aims to study the peculiarities of lexicalisation of cognitive features of concepts “langue”, «мова» and «язык» in French, Ukrainian and Russian languacultures by analysing phraseological units with representative words langue, мова and язык. The objects of the study are the concepts “langue” (language in French), «мова» (language in Ukrainian) та «язык» (language in Russian), and its subjects are phraseological units with lexicalised figurative features of these concepts. Methods. The article defines methodological features of the structure principle of selection of phraseological units, semiotic analysis and method of linguistic reconstruction. The article also provides definitions of key notions such as concept, conceptualisation and languaculture.Having performed the sample list of the research material, based on a structural principle, a semiotic analysis of the phraseological locutions was carried out to bring them to the corresponding domains of concepts “langue”, «мова» and «язык» and the method of linguistic reconstruction was used to correlate the figurative components of the phraseological locutions and their meaning with the corresponding lexicalised cognitive features of the concept. Further, a comparative study of the obtained results in French, Ukrainian and Russian languacultures was carried out.Results. All the results of the study are provided in the summary tables. It was revealed that all three studied languacultures have only one common cognitive feature – verbality, which proves that language in different languacultures is primarily a means of verbalisation and communication. Ukrainian and Russian languacultures also have (mis)understanding, identification and search among the common cognitive features, demonstrating that for the speakers of these languacultures, language is also a means of understanding and identification. Further, a number of specific for each languaculture cognitive features were singled out and analysed (Ukrainian – “mentality”, “periodicity”, “dynamism”, “desire”, “emotionality”, “ability”, “starting”, “control”, “successful conversation”, “spoiled conversation”, “logic”, “mysteriousness”, “topicality”, “precision”, “reticence”; Russian – “quantity”, “possession” and French – “motherhood”, “nationality”, “age” “reproductive preperty”, “dogmatism/stereotype”, “argotic”, “manner of expression”, “art”, “divinity”, “individual author’s style”, “use”, “tyranny”, “wood” and “green colour”).Conclusions. The performed research of phraseological units with words-representatives langue, мова, язык made it possible to identify a number of common and specific to French, Ukrainian and Russian languacultures domains and cognitive features of the concepts “langue”, «мова», «язык».Common domains of the studied concepts of Ukrainian and Russian languacultures are “language-ability” and “language-means”, and among the specific domains of the languacultures we can find Ukrainian “language-conversation” and French “language-type of language”, “language-code”, “language-lect/style” and “language-system”.Considering the results of the study, the conclusions were drawn concerning the specificity of conceptualisation of the language by French, Ukrainian and Russian native speakers. Language in all the analyzed languacultures is primarily the means of communication, and for the speakers of the studied Slavic languages it is also the means of understanding and identification in society. For the Ukrainians, the language also has a connection with thinking processes, emotions and feelings, as well as it is related to the concepts of competence, control and language/conversation character. For the speakers of Russian languaculture, cognitive features of the language like “quantity” and “possession” belong to the group of features about the language’s governance by speakers. And the French speakers conceptualise the language in connection with the concepts of motherhood, art and divinity and correlate the language with its use. The concept “langue” can also have the features of objects. Language for the French can be dogmatic and stereotypical, and its manner of expression can be specific (argotic or individual). For the speakers of French languaculture, language can also indicate the nationality and the age of its speakers, from which they began to use it.Key words: conceptualisation, phraseological units, concept domains, objectification, language. Мета. Стаття має на меті дослідження особливостей лексикалізації когнітивних ознак досліджуваних концептів у фран-цузькій, українській та російській лінгвокультурах за допомогою аналізу фразеологічних одиниць із словами-репрезентанта-ми langue, мова та язык. Об’єктом цього дослідження є концепти “langue”, «мова» та «язык», а його предметом виступають фразеологічні одиниці з лексикалізованими у них образними ознаками цих концептів. Методи. У статті визначено методологічні особливості структурного принципу відбору фразеологічних одиниць, семіо-тичного аналізу та методу лінгвокультурологічної реконструкції. Також наведені визначення таких ключових понять, як кон-цепт, концептуалізація та лінгвокультура.Після вибірки матеріалу дослідження за структурним принципом, проведено семіотичний аналіз виокремлених фразеологізмів для їх віднесення до відповідних доменів концептів “langue”, «мова» та «язык»; використано метод лінгвокультурологічноїреконструк-ціїдля співвіднесення образних компонентів фразеологізмів та їх значення із відповідними лексикалізованими когнітивними ознаками концепту. Далі проведено зіставний аналіз отриманих результатів у французькій, українській та російській лінгвокультурах.Результати. Усі результати дослідження наглядно представлено у підсумкових таблицях. Виявлено, що всі три дослі-джувані лінгвокультури мають тільки одну спільну когнітивну ознаку – вербальність, що доводить, що мова у різних лінг-вокультурах перш за все є засобом вербалізації та спілкування. Українська та російська лінгвокультури також мають серед спільних когнітивних ознак (не)порозуміння, ідентифікацію та пошук, які демонструють, що для носіїв цих лінгвокультур мова також є засобом порозуміння та ідентифікації. Далі виокремлено та проаналізовано низку специфічних для кожноїз трьох лінгвокультур когнітивних ознак (українські – «ментальність», «періодичність», «динамічність», «бажання», «емоційність», «здатність», «початок», «контроль», «успішна розмова», «зіпсована розмова», «логічність», «таємничість», «актуальність», «влучність», «небагатослівність»; російські – «кількість», «володіння» та французькі – «материнство», «національність», «вік», «репродуктивність», «догматичність/стереотипність», «арготичність», «манера висловлювання», «мистецтво», «боже-ственність», «індивідуальний стиль автора», «уживання», «тиранія», «деревина» та «зелений колір»).Висновки. Виконане дослідження фразеологічних одиниць із словами-репрезентантами langue, мова, язык дало змогувиявити низку спільних та специфічних французькій, українській та російській лінгвокультурам доменів та когнітивних ознак концептів “langue”, «мова», «язык». Спільними доменами досліджуваних концептів української та російської лінгвокультур є «мова-здатність» та «мова-засіб», а серед специфічних доменів ми знаходимо українську «мову-розмову» та французькі «мову-тип мови», «мову-код», «мову-лект/стиль» та «мову-систему». Зважаючи на результати дослідження, зроблено висновки щодо специфіки концептуалізації мови носіями французької, української та російської мов.Мова у всіх проаналізованих лінгвокультурах перш за все є засобом спілкування, а для носіїв досліджуваних слов’янських мов також засобом порозуміння та ідентифікації у суспільстві. Для українців мова також має зв’язок із мисленнєвими процесами, емоціями та почуттями, а також пов’язана із поняттями компетентності, контролю та характеру (роз)мови. Для носіїв російської лінгвокультури когнітивні ознаки мови «кількість» та «володіння» належать до групи ознак про урядування мови мовцями. А французи концептуалізують мову у зв’язку з поняттями материнства, мистецтва та божественності та співвідносять мову із її вживанням. Концепт “langue” також може мати предметні ознаки. Мова для французів може бути догматичною та стереотипною, а її манера висловлювання – специфічною (арготичною чи індивідуальною). Для носіїв французької лінгвокультури мова також може вказувати на національність та вік її носіїв, з якого вони почали її вживати. Ключові слова: концептуалізація, фразеологічні одиниці, концептуальні домени, об’єктивація, мова.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Шуляр, Василь. "МЕТОДИЧНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ВАЛЕОЛОГІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО УРОКУ/ЗАНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРИ." "Вересень" 1, no. (88) (November 2, 2021). http://dx.doi.org/10.54662/veresen.1.2021.01.

Full text

Abstract:

У низці статей зроблено спробу зорієнтувати педагогічних працівників на оптимальний вибір методичних стратегій валеологізації освітнього процесу та системи занять із літератури в ім’я здоров’я дітей. Автор першої статті запропонував особисте розуміння поняття «едукологія в методиці літератури», проаналізувавши різні підходи. З’ясовано особливості валеологізації освітнього процесу взагалі та уроку/заняття, зокрема на основі змістового наповнення психологічної підсистеми уроку (за Надією Островерховою) виокремлено його компоненти. Ураховано операціональну концепцію інтелекту Жана Піаже, вимоги до уроку в системі ноосферної (природовідповідної, біоадекватної) освіти (за Наталією Масловою, Олександром Субетто). Виокремленоприписи педагогічної валеології й методичні особливості валеологічно зорієнтованого уроку/заняття та його етапи. З урахуванням етапів сприйняття інформації людиноюрозроблено логіко-семіотичну модель «Етапи сприйняття інформації на уроці літератури: психолого-методична парадигма». Для реалізації стратегічних напрямів і тактичних дій суб’єктів літературної освіти в едукативному просторі виокремлено йогоскладові. Складові валеологічно зорієнтованого уроку/заняття вибудовувалися з дотри-манням психологічних вимог, дидактико-методичних особливостей, валеологічних норм,здоров’язбережної моделі. У подальшому буде представлено методичні засади валеологізації сучасного уроку/заняття літератури (стаття друга). УДК 37. 091. 4: 164. 042

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Шуляр, Василь. "МЕТОДИЧНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ВАЛЕОЛОГІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО УРОКУ/ЗАНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРИ." "Вересень" 3, no. 3 (90) (May 12, 2022). http://dx.doi.org/10.54662/veresen.3.2021.01.

Full text

Abstract:

Автор статті запропонував можливі варіанти конструювання моделей навчальних ситуацій у системі літературної освіти школярів на засадах компетентнісного, діяльнісного та особистісно зорієнтованого підходів. Моделі узгоджуються із затвердженим «Державним стандартом базової середньої освіти» та модельними програмами, які схвалені МОН України. Подано змістове наповнення понять: «логіко-семіотична модель», «навчальна ситуація», «компетентнісно-діяльнісне заняття літератури». Зацікавленим читачам наведено програму орієнтовних дій учня-читача для роботи з художнім твором й усвідомлення теоретико-літературних понять. Програму вибудувано з урахуванням технологічних особливостей. Вона містить розгорнутий варіант дій суб’єктів літературної освіти та стягнений: «ООДЧ» (орієнтовна основа дій учня-читача). У статті подано набір можливих навчальних ситуацій, на основі яких буде сконструйоване вивчення того чи іншого поняття або/і моделі самого заняття з літератури. Навчальні ситуацій репрезентовано так: «типи оповідачів художнього твору», «погляд автора», «настрій» художнього твору», «література як мистецтво слова», «художня література і види мистецтва», «сюжет художнього твору», «портрет і його види», «імпресіонізм». Автор навів зразки імпресіоністичних творів, які були підготовлені в результаті реалізації запропонованих навчальних моделей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Сащук, Ганна. "Віртуалізація реальності як феномен культури сучасного інформаційного суспільства." S.P.A.C.E. Society, Politics, Administration in Central Europe, no. 10 (2019). http://dx.doi.org/10.32837/2519-8858/10/131.

Full text

Abstract:

Визначено, що віртуальна реальність – це новий організований соціальний простір, який на противагу відображення реальної дійсності є джерелом відмінності, заміщення, маніпуляцій, симулякрів - особливих об'єктів «відчужених знаків». З’ясовано, що важливою характеристикою віртуальної культури є її мозаїчність, пов'язана з особливостями процесу пізнання, а також структурування та ціннісного відбору соціального досвіду життєдіяльності. Як наслідок інтенсивного впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у повсякденну культуру, безперервного і безладного потоку інформації, формується певний тип віртуальної культури, що поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох. Продемонстровано як дані елементи осідають за певними статистичними законами у свідомості індивідів, утворюючи щось на зразок «сховища повідомлень». Досліджено, що визначальною рисою віртуальної культури є побудований за принципом мультимедійного гіпертексту віртуальний простір, тобто специфічна організація інформаційних масивів, елементи яких пов'язані між собою асоціативними відносинами. Зазначено, що через специфіку просторової організації віртуальної реальності, у віртуальній культурі формується інша логіка мислення: нелінійна, непослідовна, недетерміністская, асоціативна. Ці ефекти досягаються завдяки моделюванню «іншого соціуму» та «іншого часу», відмінного від реального соціального часу - неодновимірного, оборотного, різноспрямованого і нескінченного. Підсумовується, що завдячуючи віртуальній реальності, не відбувається ціннісного відбору і структурування соціального досвіду, як у випадку спрямованого процесу пізнання, що реалізується за допомогою системи освіти. У цьому полягає основна відмінність віртуальної культури від культури в її традиційному розумінні в науці як ціннісно-відібраного та символіко-семіотично організованого досвіду багатьох людей. Sashchuk Hanna. Virtualization of reality as a phenomenon of culture of modern information society. Research defines virtual reality as a new organized social space, that instead of reflecting existing reality has become a source of differences, substitutions, manipulations and simulacra – particular objects of «detached symbols». It has been discovered, that mosaicism is an important characteristic of the virtual culture, which is associated with distinctive qualities of the cognitive process, as well as the structuring and the value-based prioritization of social experiences obtained while living. As the result of the intensive implementation of computer information systems into everyday culture, as well as constant and random flow of information, a certain type of virtual culture is formed. The type, that combines random cultural elements from different peoples and different times. The research demonstrates, how these elements, in accordance with certain laws of statistics, settle in the minds of individuals, creating something similar to a «message storage». It has been brought to light, that a defining characteristic of the virtual culture is virtual space, built specifically in accordance with the principle of multimedia hypertext, meaning a specific organization of data pools, the elements of which are interconnected by associative relations. It has been stated that due to the specifics of spatial orientation of virtual reality, a completely different mind-set logic is formed in the virtual culture, it is non-linear, inconsistent, non-deterministic and associative. These results are obtained by modelling a «different society» and a «different time», distinctive from real social time – multidimensional, reversible, multidirectional and endless. The research concludes that in virtual reality the structuring and the value-based prioritization of social experiences obtained while living does not take place, as opposed to the case with targeted cognitive process, implemented by the education system. This is the main difference between virtual reality and traditional, scientifically-defined culture, with the latter being a value-selective and symbol-semiotic organized experience of many people.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Семіотична система'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles