Academic literature on the topic 'Світові кредитори'

Актуальність статті полягає в тому, що наявність в кожної країні державного боргу є юридичним фактом, і з впевненістю можна стверджувати, що на сьогоднішній день, в світі немає країни, яка б не мала державного боргу. Однак, кожна країна застосовуючи різні механізми адміністративно-правового регулювання державним боргом по-різному використовує адміністративно-правові засоби, що спрямовані на його зменшення. Обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу в Україні, нажаль, з кожним роком зростає. Підставою для цього є багато різних причин, як зовнішніх, так і внутрішніх, зокрема: усугублення світової економічної кризи, в тому числі, спричиненої пандемією COVID-19; заго- стрення міждержавних конфліктів, що безсумнівну негативно впливає на економіку даних країн та міжнародні зв’язки; рівень розвитку корупції та результати діяльність органів державної влади тощо. Втім, не дивлячись на наявність державного боргу головним завданням уповноважених суб’єк- тів є забезпечення можливості управління ним, регулювати його розмір та вживати всі необхідні адміністративні заходи з метою його зменшен- ня та відповідного розвитку економіки країни і підвищення благополуччя всього населення. Наразі нашим завданням є розкриття змісту понят- тя «механізм адміністративно-правове регулювання державного бор- гу» та виокремлення його елементів. З’ясовано, що сьогодні Уряд України не має можливостей для проведення експансійної бюджетної політики і включення потужних фіскальних стимулів, спрямованих на піднесення економічної активності в період кризи. Тому, допускаючи значниий дефіцит бюджету, Уряд змушений залучати політично обумовлені позики офіційних кредиторів або ж вдаватися до емісійного фінансування дефіциту, руйнуючи останні опори фінансової стабільності. На сьогодні не визначена чітка система управління державним боргом, яка б гарантувала підвищення координованості дій центральних органів виконавчої і законодавчої влади та визначала пріоритети розвитку економіки та напрямки використання коштів від додаткових запозичень.

У статті проаналізовано фактори зовнішніх впливів на економічні аспекти розвитку країни, серед яких, зокрема: перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства, в якому базовим ресурсом є інформація; суттєве збільшення кількості країн, які застосовують ринкову модель економіки; посилення глобалізаційних та інтернаціоналізаційних процесів в економіці; втрата державою контролю за внутрішніми процесами в економіці; збільшення кількості інституцій, здатних впливати на регулювання економіки; збільшення розмірів і масштабів впливу інтеграційних міждержавних об’єднань, що призводить до деформації територіальних та/або економічних меж окремих країн; розширення переліку суб’єктів міжнародних економічних відносин, здатних впливати на державну політику щодо регулювання національної економіки; суттєве обмеження монополії держави на реалізацію регуляторної функції; взаємозв’язки держави та недержавних інституцій глобального масштабу. Встановлено, що фактори зовнішнього впливу на державне регулювання економіки мають як позитивні, так і негативні наслідки. Одним з найбільш суттєвих негативних наслідків є загострення проблем в сфері державних фінансів. В останні десятиріччя чітко простежується тенденція до розбалансованості національних бюджетів, причому це стосується, як країн, економіка яких лише переходить до ринкової, так і високорозвинених країн. В результаті виявляється зростання державного боргу та часткова втрата суверенітету щодо здійснення державного регулювання національної економіки, адже кредитори отримують додаткові важелі впливу на внутрішньоекономічні процеси всередині країни. В статті запропоновано науково-обґрунтовані підходи щодо державного регулювання економічною сферою, які дають можливість інтегруватись у сучасних світовий простір без додаткових ризиків.

Проведений аналіз стану системи господарського законотворення показує, що дії законодавців практично завжди відставали від потреб економіки, а господарські процеси в Україні врегульовувалися недостатньо дієвим і несвоєчасним точковим втручанням. Аналогічна ситуація зберігається і нині з тими лише відмінностями, що зумовлені виконанням вимог світової та європейської спільноти як умови, за яких відбувається доступ українських товарів на міжнародні ринки, та надаються закордонні кредити. Обґрунтовуючи теоретичну складову процесу забезпечення конституційних гарантів при захисті прав суб’єктів господарювання, автор дійшов висновку про те, що науковцям і практика вкрай необхідно визначитися щодо однакового і професійного розуміння поняття «справедливість», адже лише шляхом застосування цього поняття в його класичному розумінні з урахуванням логічної категорії обсягу можна забезпечити правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення людських і господарських відносин, які відповідають морально-етичним і правовим нормам.

Українська політична еміграція міжвоєнної доби була зумовлена як Першою світовою війною, так і поразкою Української революції. За межами своєї державної території опинилися уряди УНР і ЗУНР, які різними методами продовжували боротьбу за повернення в Україну. Окрім того, в еміграцію потрапила значна кількість військових, мобілізованих до армій Денікіна і Врангеля, та тих, хто внаслідок Першої світової війни потрапив у полон. Емігрантами ставали і цивільні біженці, які втікали від воєнного лихоліття та більшовицького терору. Такими ж були й трудові емігранти з Галичини. Точної цифри великого «витікання» людей з України до ЧСР не встановлено. Приблизна кількість українських вихідців у цій країні коливається в межах 20 тис осіб. Процес еміграції кардинально змінив соціальний статус українського вихідця, бо колишні його соціальні ролі і чітке місце у соціальній ієрархії групи не бралися до уваги «новим» чехословацьким життям та «новим» чехословацьким суспільством, до того ж ущент нівелювалися попередні соціальні контакти та відносини. Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов соціального середовища; вибудовування ним адекватного відношення із соціальними об’єктами; його інтегрування у соціальні групи, що передбачає прийняття ним норм і цінностей нового соціального середовища. Для соціальної адаптації вагомим є узгодженість оцінок і домагань індивіда із цінностями та цілями оточуючого його соціуму. Соціальна адаптація має такі (умовні) рівні: макрорівень (у межах загального соціуму); мезорівень (трудова або виробнича соціальна адаптація); мікрорівень (внутрішня соціальна адаптація). Для українських політичних вихідців у міжвоєнній ЧСР адаптаційні питання виявилися болючими через те, що всі вони (професура, кадрові офіцери, держслужбовці, політики, а ще й «новопідготовлене» виключно для України студентство – колишні вояки армії УНР та самопроголошені отамани) були спільнотою здебільшого із середньою або вищою освітою. А отже, психологічно були більш уразливими індивідами, яким важче було адаптуватися та утримувати свій попередній або щойно набутий професійний (соціальний) статус порівняно з емігрантами, котрі не мали будь-якої освіти. У нових соціально-економічних і культурних умовах українські політичні вихідці змушені були займатися справами, які давали їм змогу суто фізично виживати. Старе еміграційне покоління взяло на озброєння для боротьби з безробіттям: літературні гонорари, аудієнції у вищих чиновників, заклад дорогих речей у ломбард, кредити у крамницях і тільки на останок фізичну некваліфіковану працю. Проміжними варіантами були ще винахідництво, епатаж (суперечки, закладництво) та ворожіння. Молоде ж покоління емігрантів-таборян натомість узялося за навчання (теоретичне та практичне) новим професіям, вивчення іноземних мов і, врешті, за ту саму фізичну некваліфіковану працю.

Екологізація сільськогосподарського виробництва в сучасному світі стала однією із нагальних проблем розвитку суспільства поряд із проблемою продовольчої безпеки. Стаття спрямована на дослідження державної підтримки екологізації сільського господарства. Встановлено, що екологізація сільського господарства є першочерговим завданням держави для приведення агровиробництва у відповідність до сучасних вимог щодо якості та безпечності. Державна підтримка екологізації вітчизняного сільського господарства на сьогодні знаходиться на початковому рівні. Досвід ведення екологічного сільського господарства в розвинутих країнах світу демонструє необхідність здійснення державою різновекторних інституційних та організаційно-економічних заходів, а також широке застосування фінансових інструментів державного регулювання. Пропонуємо систематизувати інструменти державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки за такими групами: пряма державна підтримка (субсидії, дотації, пільгові кредити тощо); непряма державна підтримка (наукові дослідження, консультативно-інформаційні послуги, лабораторні дослідження і т.д.); формування відповідного інституційного забезпечення (сертифікація виробництва та продукції; дотримання вимог щодо наявності у продукції нітратів, застосування пестицидів, агрохімікатів, добрив та ГМО, утилізації відходів). Доведено, що надзвичайно важливим фінансовим інструментом державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки, є збереження «зеленого тарифу» для виробників біоенергії з альтернативних джерел. Розроблені пропозиції державної підтримки сільського господарства у напрямку екологізації галузі.

В складній фінансово-економічній та політичній ситуації, збій кредитної системи безумовно може стати причиною банківської кризи, що вже неодноразово траплялось в історії України. Проблеми з ліквідністю та платоспроможністю банківських кредитних установ у такій ситуації може вирішити НБУ як кредитора останньої інстанції, який здійснює підтримку банків шляхом рефінансування. Однак кризові явища у вітчизняній банківській системі спонукають по-новому розглядати рефінансування банків, що стимулює до пошуків його ефективних інструментів та механізмів, зокрема до іпотечного рефінансування. Досвід фінансових криз показу, що саме моделі іпотечного рефінансування потребують подальшого ретельного дослідження, адже вони перш за все пов’язані із ризиками, притаманними тій чи іншій моделі. Метою статті є порівняльний аналіз різних моделей іпотечного рефінансування, оцінка притаманних їм ризиків та дослідження розподілу цих ризиків між учасниками іпотечного кредитування та рефінансування. Методологічною основою проведеного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, дослідно-пошукова література, наукові праці вітчизняних вчених з питань рефінансування, іпотечного рефінансування, особливо в умовах кризи, а також інші методи, такі як системний аналіз; синтез, статистичний метод та інші. У світовій практиці є три основні моделі іпотечного рефінансування, кожна з яких поряд зі спільними для всіх моделей рисами, має специфічні, притаманні лише їй ознаки. Найдавнішою і, мабуть, найнадійнішою є так звана однорівнева, модель, поширена в європейських та багатьох інших країнах світу. Дворівневі моделі, поширені у США та деяких азійських країнах, а також, до певної міри, у Франції, є мобільнішими порівняно з першою, але й більш ризиковими. Дослідження ризиків, пов’язаних із функціонуванням тієї чи іншої моделі, є дуже актуальним, а тому заслуговує на значну увагу науковців та практиків. Наукова новизна полягає в проведеному порівняльному аналізі моделей іпотечного рефінансування та їх зв’язку із фінансовими кризами. Запропоновано створення механізму іпотеки, який поєднує паралельне співіснування двох моделей (одно- та дворівневої) функціонування ринку іпотечного кредитування. Практична значимість статті полягає в розв’язані дилеми: як ефективно і безпечно для всіх учасників кредитного ринку використати надані можливості моделей рефінансування в умовах фінансово-економічної кризи.

Анотація. Економічний розвиток підприємств у світі та в Україні 2020 року та на майбутнє дедалі більше залежатиме від урахування нових економічних ризиків, серед яких уже сьогодні доцільно виділити такі: кліматичні, епідеміологічні (передусім — коронавірусні), деглобалізаційні, протекціоністські, популістські, нерівність у доходах. На тлі коронавирусної пандемії і породженої нею економічної кризи найбільше постраждав сектор вітчизняного малого та середнього бізнесу, орієнтований на надання офлайн-послуг. Фактично попит на послуги індустрій громадського харчування, розваг, туризму, гостинності, а також beauty-індустрії і непродовольчого ритейлу в умовах карантину впав у рази. При цьому необхідність платити заробітну плату, податки, соціальні внески, орендні платежі, кредити банкам і контрагентам за постачання та інші послуги зберіглася. Водночас усі види бізнесів, які не встигли перейти на надання товарів і послуг в онлайн-форматі або дотримуються бізнес-моделей, пов’язаних виключно з наданням персональних офлайн-послуг, схильні до ризику банкрутства в майбутньому. Наслідком карантину стане економічна криза, а значить і скорочення купівельної спроможності, зміна споживчої поведінки. Загалом, відбулося порушення традиційної сезонності продажів, змінюються тенденції внаслідок падіння доходів споживача. Водночас прискореного розвитку дістають цифрові послуги: електронна комерція, платіжні системи та послуги замовлення і доставки он-лайн. Також серед інших економічних ризиків у діяльності підприємств особливої уваги набуває необхідність визначення та оцінка фінансово-кліматичних ризиків, які виникають унаслідок обмежень, що накладаються міжнародними організаціями та окремими країнами на бізнес. Відповідно, підприємства, які здійснюють кліматично небезпечну діяльність, повинні розраховувати свої фінансові втрати на перспективу, якщо вони будуть продовжувати подібний бізнес. Проблемою є й той факт, що поки фінансово-кліматичні ризики та інші нові економічні ризики достатньо не вивчені та не систематизовані, а також не досліджено їхній вплив на фінансовий стан підприємств як у світі, так і в Україні. Ключові слова: нові економічні ризики, підприємство, деглобалізація, протекціонізм, економічний популізм, економічна нерівність, Україна. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл. 14.

Метою статті є дослідження впливу процентної політики ЄЦБ на динаміку валового внутрішнього продукту (ВВП) в Єврозоні. У роботі вказано, що Рада керуючих Європейського центрального банку встановлює наступні ключові процентні ставки для єврозони: відсоткова ставка за основними операціями рефінансування, ставка за депозитним інструментом та ставка граничного кредитного інструменту. Для аналізу зв’язку між реальною процентною ставкою та динамікою валового внутрішнього продукту в Єврозоні було використано кореляційний аналіз. Результати досліджень демонструють, що в 1999-2007 та 2012-2018 роках реальна процентна ставка була пов'язана з ростом ВВП в єврозоні позитивно, і зв'язок був досить міцним. У 2008-2011 роках цей звʼязок був слабким, що можна було пояснити світовою економічною кризою та діями ЄЦБ щодо подолання спаду в економіці ЄС. Тест Гренджера на наявність причинно-наслідкового звʼязку продемонстрував, що в 1999-2007 роках зростання ВВП спричиняло динаміку процентних ставок ЄЦБ, але в 2012-2018 роках процентна ставка спричинила зростання ВВП у короткостроковому періоді (з відставанням на 1 рік). Дослідження демонструє, що грошові заходи ЄЦБ відіграли ключову роль у підтримці економіки, і Європейський Союз досяг успіху в застосуванні експансійної грошово-кредитної політики для стимулювання економічного зростання. За програмою кількісного ослаблення Європейський центральний банк знизив основну ставку рефінансування до 0%. Для розвитку економічного розвитку Європейський центральний банк використовував довгострокові кредити комерційним банкам для підтримки їх кредитних можливостей та ліквідності. ЄЦБ також використовує програму придбання активів (APP) для запобігання низькій інфляції в Європейському Союзі. Грошово-кредитна політика ЄЦБ призвела до збільшення зайнятості та купівельної спроможності населення, що, як наслідок, здійснило позитивний вплив на динаміку валового внутрішнього продукту в єврозоні. Результати цього дослідження корелюють з попередніми дослідженнями (Nauro F. Campos, Jarko Fidrmuc, Iikka Korhonen та ін.).

Статтю присвячено формуванню нефінансових показників господарської діяльності підприємств на принципах збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Досліджено етапи формування нефінансових показників господарської діяльності підприємств в контексті збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Узагальнено міжнародну практику використання нефінансових показників як невід’ємної частини звітності підприємства. Запропоновано визначення потенціалу корисності такої звітної інформації, зокрема через вартісну оцінку: економічної вигоди – матеріально-грошових надходжень, одержаних в результаті операцій підприємницького характеру; соціально-економічної вигоди – економічної вигоди, оцінка якої враховує як прямі надходження активів, так і задокументовану оцінку впливу операції на збільшення економічної вигоди за результатами реалізації соціальних програм; соціальноекономічного ефекту – нематеріальної соціально-економічної вигоди, одержаної суб’єктами господарювання через оцінку попередження та зменшення втрат (або збільшення доходів). Проаналізовано нефінансові показники у Звітах про управління (які оприлюднюються вітчизняними емітентами цінних паперів з 2019-го року), їх відповідність міжнародній практиці розкриття таких даних в інтегрованій звітності юридичних осіб.Узагальнюючи практику використання нефінансових параметрів емітентами цінних паперів України (які підприємства включають до Звіту про управління), така нефінансова інформація в роботі структурована за рівнями споживачів: мегарівень – інформація, призначена для суб’єктів підприємницької діяльності на міжнародних ринках; макрорівень – інформація, призначена для державного управління та контролю; мезорівень – інформація, призначена для постачальників, покупців, споживачів, кредиторів; макрорівень – інформація, призначена для власників, менеджерів, службовців, партнерів. Проведена в роботі систематизація переліку нефінансових показників за галузевою приналежністю підприємств (на основі ідентичності операційної діяльності), визначення на державному рівні варіативності вибору з урахуванням організаційно-економічної структури підприємства дозволили проаналізувати показники фінансових результатів, реалізацію соціальної підтримки та екологічної безпеки відповідно до бізнеспрограм досліджуваних підприємств. Обґрунтовано критерії "корисності", серед яких чільне місце належить об’єктивній оцінці розвитку бізнесу, організації бізнес-моделі та стратегії корпоративного управління в довгостроковій перспективі, задоволенню потреб інвесторів (власників, працівників, партнерів та інших зацікавлених сторін) у розумінні звітної інформації про продуктивність виробничих ресурсів, а також ефективному зв’язку між динамікою економічних викликів та внутрішніми та зовнішніми ризиками ділової діяльності. Запропоновано методичні аспекти підготовки нефінансових показників для підприємств з урахуванням сучасних викликів на світових ринках, а саме: на умовах дотримання принципу підготовки якісної нефінансової звітної інформації; на основі вибору ключових напрямків господарської діяльності як об’єктів щодо визначення нефінансових показників.