To see the other types of publications on this topic, follow the link: Світова культура.
Journal articles on the topic 'Світова культура'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Світова культура.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Таланчук, Петро. "Українське та світова культура." Пам"ять століть. Планета, no. 1/2 (2008): 259–88.
Find full text
2
Таланчук, Петро. "Українське та світова культура." Пам"ять століть. Планета, no. 1/2 (2008): 259–88.
Find full text
3
Денькович, Василь Степанович. "МИСТЕЦЬКО-ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.235997.
Full textAbstract:
Мета статті — висвітлити специфіку розвитку культури української діаспори, означити її мистецько-духовний потенціал та окреслити роль у збереженні сутнісних етнічних констант. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного підходу для виокремлення основних стратегій розвитку культури діаспори. Порівняльний метод використовується задля висвітлення специфіки взаємодії між культурою України та діаспори. Метод зіставлення залучено для наголошення на результативності розвитку культури діаспори для сьогодення. Наукова новизна. В статті окреслено значення української діаспори як транслятора та продовжувача культурних традицій України. Визначено її мистецько-духовний потенціал, який полягає у збереженні сутнісних етнічних чинників та впливі на сучасну культурно-мистецьку практику України. Висновки. Культурні зміни зумовлені процесами взаємодії різних культур (як в межах однієї країни, так і між окремими державами). Унаслідок збільшення інтеграційних процесів важливу роль відіграє проблема збереження цінностей кожної культури. Доведено, що у культурі української діаспори відбулося своєрідне консервування основних константних характеристик, притаманних українській культурі. Напрями її розвитку насамперед були пов’язані зі збереженням етнічної ідентичності. Автори використовували фольклорний матеріал, тематику та інструментарій, що притаманні українській етнічній культурі. Водночас відсутність ідеологічних перепон сприяла формуванню вільного простору для творчості, внаслідок чого діаспора почала розвиватися більш прогресивно, виступаючи орієнтиром для української культури сьогодення. Отже, культурна спадщина представників діаспори може належати як українській культурі, так і світовій.
4
Журба, Володимир Валерійович. "ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КОНТЕКСТІ ДЖАЗОВОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ США 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 85–96. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245707.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити та дослідити характерні особливості джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. в культурологічному аспекті. Методологія дослідження передбачає використання методу системного аналізу. Крім того, застосовано методи узагальнення та порівняння. Наукова новизна. В статті вперше в українській культурології висвітлене питання еволюційних процесів в джазовій музичній культурі США 40-х рр. ХХ ст. Висновки. Унаслідок проведеного дослідження виявлені трансформаційні процеси, що відбулися в контексті джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. Зауважено, що саме в цей хронологічний проміжок були закладені провідні тенденції ери сучасної джазової культури. Причини вказаних еволюційних зрушень знаходяться в галузі соціології та психології. Провідну позицію займає процес самоактуалізації, причини специфічного протікання якого знаходяться серед соціального буття афроамериканської спільноти вказаного періоду. Особливості процесу самоактуалізації призвели до змін традицій джазового виконавства: кристалізації сольної імпровізації, значного зменшення учасників ансамблю, переосмислення функції ритм-секції, трансформації сценічного образу джазмену, що склало провідну концепцію виконавства ери Modern Jazz. Зазначено, що підсилювальним чинником кристалізації особливостей процесу самоактуалізації в межах психологічного портрета афроамериканського індивіда 40-х рр. на території США став феномен креативності, який в джазовій культурі завжди займав домінуючу позицію. В цей період також відбулося закладення фундаменту світової професійної джазової освіти, що стало традиційним для ери сучасної джазової культури. Встановлено, що окреслені аспекти стали причиною зміщення джазової музичної культури з масової до простору культури елітарної, в якому світова джазова музична культура знаходиться і сьогодні.
5
Гурман, О. М., and І. М. Комарницький. "КОРПОРАТИВНІ КУЛЬТУРИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ ТА МЕНТАЛЬНІ ДОМІНАНТИ УКРАЇНСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ: СТРУКТУРНО-ЦІННІСНИЙ АНАЛІЗ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 105–15. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-14.
Full textAbstract:
Глобалізація світової економіки, злиття капіталів та інтернаціоналізація компаній зумовлює поступове зникнення економічних відмінностей. При цьому домінантним у забезпеченні конкурентоспромож-ності стає чинник корпоративної культури — базовий елемент інтелектуального капіталу. Присутність на українському ринку світових корпорацій актуалізує необхідність розуміння цінностей, сутності, відмінностей корпоративних культур та колаборації з ними ментальності українських працівників. У статті розглянуто зміст, сутність, структуру та цінності корпоративних культур найбільших автовиробників світу — “Toyota Motor Corporationˮ, “Volkswagen Groupˮ та “General Motorsˮ. Досліджено, що у випадку впровадження кор-поративної культури в свої представництва у новій країні керівництва транснаціональних компаній уважно вивчають місцеві особливості, менталітет людей та національні цінності і те, як їх можна адаптувати до своєї культури. Наведено найуживаніший підхід до вивчення національної складової в корпоративній культурі компанії, розроблений голландським дослідником проблематики крос-культурного менеджменту Г. Хофстеде. Розглянуто особливості національної складової в корпоративній культурі України, США, Японії та Німеччини. Консолідовано ментальні характеристики національної складової у корпоративній культурі українців. До-сліджено корпоративну культуру дилерського центру “Toyota Motor Corporationˮ — ТОВ “Гранд моторˮ у м. Хмельницькому. Доведено, що корпоративна культура підвищує ефективність роботи команди і вирішує задачі як індивідуального розвитку співробітників, так і розвитку компанії загалом. Вона створює передумови для формування стійкого та ефективно працюючого колективу, що чітко представляє місію компанії. Зроб-лено висновок, що вміле управління корпоративною культурою та використання її потенціалу робить можли-вими підвищення ефективності діяльності компанії та генерує позитивні економічні наслідки, такі як підви-щення відданості працівників та розвиток співпраці, вища продуктивність праці, краще виконання своїх функцій і покращення процесу прийняття рішень.
6
Галько, О. "VI Міжнародна конференція "Тарас Шевченко і світова культура" у Санкт-Петербурзі." Українознавство, no. 3 (2006): 248–52.
Find full text
7
Ма, Сіньюань. "Активізація творчої діяльності піаністів з Китаю в контексті світової виконавської культури." Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (December 27, 2019): 161–67. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.26.
Full textAbstract:
Cтаття розкриває культуротворчу сутність фортепіано, яке залишається одним із найдоступніших і найпотужніших носіїв музики. У культурах багатьох країн, включаючи й азіатські, музична культура та її розвиток за допомогою фортепіанного виконавства тісно пов’язані. Сучасна культура фортепіанного виконавства в Китаї пройшла довгий шлях бурхливого розвитку, масової популяризації та комерціалізації музичного мистецтва протягом багатьох років, тому можна стверджувати, що сьогодні не існує дефіциту китайських піаністів та їх виконавської творчості у світовій музичній культурі. На світовому ринку музичних послуг з’явився феномен китайської піаністичної культури. Доказами цього є велика кількість переможців Міжнародних конкурсів, а також наявність багатьох випускників престижних музичних закладів освіти, які походять з Азії.
8
Яценко, О. Д. "СУБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ У МЕТАФІЗИЦІ ВОЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.944.
Full textAbstract:
Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у метафізиці волі середньовічної культури. - Стаття.
В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
9
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
10
Козинцева, Тетяна, Андрій Синах, and Ірина Дулебова. "Інноваційний потенціал сучасних культурних стратегій: український контекст." Socio-Cultural Management Journal 4, no. 1 (June 27, 2021): 34–56. http://dx.doi.org/10.31866/2709-846x.1.2021.235687.
Full textAbstract:
Вступ. Креативні і культурні індустрії внесли значні корективи в сучасні світові економічні процеси, що провокує підвищений інтерес до культурної сфери в цілому і до культурної стратегії зокрема. Мета і методи. Мета статті – виявити інноваційний потенціал культури в сучасних умовах і способи його реалізації через культурні стратегії та креативні індустрії як у загальнолюдському, так і в українському контексті. Методологічною основою дослідження є системно-структурний метод, метод формально-логічного дослідження, аналіз, компаративістський метод, СМД-методологія, деконструктивістський підхід. Результати. Комплексний підхід до аналізу культури дозволяє розглядати її як відкритий простір мережевої взаємодії людей, етносів, націй, які є суб’єктами інновацій в економічній, політичній і культурній сферах. Розвиток культурної сфери презентовано через формування вертикально-горизонтальних взаємодій між культурною стратегією, культурною політикою і креативними індустріями. Висновки. Україна на сьогоднішній день переосмислює роль культури в цілому і культурної стратегії зокрема, зіткнувшись із проблемою формування цілісного україноорієнтованого простору. Новий підхід до структури культури включає в себе не інституції, а творців і споживачів культурного продукту, які ініціюють створення єдиного культурного простору. Це дозволяє виявити інноваційний потенціал культури та культурної стратегії. Інноваційна культурна стратегія України та її реалізація через культурну політику і креативні індустрії може слугувати як консолідації суспільства, так і вирішенню економічних проблем.
11
Капліна, А. І. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ У КРОС-КУЛЬТУРНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 6 (May 28, 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.6.6.
Full textAbstract:
Сьогодні все більш суттєвим стає систематичне налагодження відносин між Україною та Китаєм. У зв’язку із цим велике значення мають етнокультурні відмінності, які знаходяться у корені ділових взаємовідносин між різними компаніями. Сьогодні відбувається у великій кількості вливання китайських інвестицій в українську економіку, у результаті тісної співпраці необхідно намагатися досягати взаєморозуміння та взаємопроникнення та доповнення економік між країнами. Найбільш важливим завданням в умовах, які склалися, є вивчення та застосування конфуціанської етики, урахування її впливу на культуру та ділові традиції переговорів. Унаслідок глобалізації світової економіки, в якій залучено представники різних культур, необхідно намагатися збільшувати коло бізнес-контактів на світовому ринку, розширювати інвестиції за кордоном, підвищувати загальну культури під час роботи у крос-культурному середовищі, будувати адаптивну систему менеджменту на основі вивчення досвіду найкращих світових компаній.
12
Zinkevych, Vasyl. "Умови занепаду системи освіти в дискурсі життєвого циклу індустріальної цивілізації." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 154–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.12.
Full textAbstract:
У статті аналізуються умови занепаду системи індустріальної освіти, що почався у 70-ті роки ХХ ст. і продовжується донині. Умови визначаються як сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на саморозгортання системи індустріальної освіти. До них віднесено: «дух епохи», філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію. «Дух епохи» на початку ХХІ ст. набув хаотичного стану. Це сталося внаслідок того, що індустріальна культура, яка розбудована на основі двох протилежних ідеологій: ліберальної і комуністичної, злились у «суперідеологію» технократизму. Філософія сучасного етапу свідчить про те, що світова спільнота знаходиться у стані пошуку мейнстриму соціального розвитку. Етап занепаду переконав інтелектуальні еліти в тому, що постмодерністський підхід себе не виправдовує, оскільки світова спільнота «звалилась» у глибоку кризу. На зміну постмодернізму прийшов так званий постпостмодернізм, як течія, що не лише відмовляється від інтертекстуальності, а й переходить на якісно новий рівень відтворення перцептивних і культурних пластів інформації, в яких віртуальна реальність займає одне з ключових місць і поняття гіперреальність є одним з базових. Зазначається, що введення в навчальний процес курсів із соціальної філософії і філософії освіти дещо компенсувало філософсько-світоглядний і ідеологічний вакуум, що утворився після відмови вітчизняних освітян від циклу навчальних дисциплін марксистсько-ленінського спрямування. Зміни в сучасній постнеокласичній картині світу призводять до знищення орієнтацій на лінійну однозначність і тотальну заданість сюжетів наступного розвитку. У постнеокласичній картині світу невпорядкованість, безструктурність, хаотичність визнані об’єктивними, універсальними характеристиками дійсності. На поверхню світоглядного олімпу після загального і агресивного мілітаризму виступив нігілізм і цинізм, що остаточно поховав гуманізм як концепт і смисл, придатний спасти людину від самої себе. Ідеологією етапу занепаду є мультикультуралізм. Оскільки ні філософія, ні наука не змогли своєчасно дати відповідь на питання, що відбулося з планетарним світом і як виходити з тотальної кризи соціального розвитку, то еліти індустріальних суспільств, з одного боку, у теоретичній площині визнали, що світ вступив у постіндустріальну епоху, а з іншого – на практиці, інтуїтивно схилилися до «тихого» виходу з кризи на основі ідеології мультикультуралізму. Вона виникла на основі злиття течій неолібералізму, неоконсерватизму, соціал-демократизму та ін.; спостерігається, як традиційна форма індустріальної освіти на європейському континенті змінюється на мультикультурну освіту, а загалом рухається від «мультикультурної» до «міжкультурної» освіти. Це принципово інший алгоритм функціонування системи індустріальної освіти на етапі її сходження з планетарної арени.
13
Діденко, Ніна. "КУЛЬТУРНО-СПОРТИВНІ ЗАКЛАДИ ТА РЕКРЕАТИВНА ХОРЕОГРАФІЯ В МАСОВІЙ КУЛЬТУРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 132–40. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.509.
Full textAbstract:
На прикладі культурно-спортивних закладів розглянута масова культура України – комунікативна система, що містить значний рекреаційний потенціал, який реалізується в дискурсивних практиках світової індустрії дозвілля. Індустрія дозвілля та її сегменти (індустрії відпочинку, розваг, свята) розглядаються як система рекреаційних послуг. Особлива увага приділяється становленню популярної музично-танцювальної медіа культури масового мистецтва, на якій ґрунтуються тренувально-педагогічні практики культурно-спортивних закладів України й музичному руху як методу особистісного виховання. Типологія даних закладів визначається профілем та метою їх діяльності (професійний танцювальний спорт, рекреація та фізіологічна реабілітація, лікувальна терапія, індустрія танцю тощо). Виявлено, що діяльність культурно-спортивних закладів України полягає в реалізації психофізіологічних, релаксаційних, соціально-емоційних, естетичних, комунікативних та виховних функцій масової культури загалом та активного дозвілля зокрема.
14
Савон, К. В. "Вплив політики «м'якої сили» на імідж держави." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.715.
Full textAbstract:
У статті досліджено категорії «сила», «м'яка сила» та «жорстка сила». «М'яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади».
Наведено класифікацію складників «м'якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії - Індексу м'якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м'якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м'якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м'якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави.
Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м'якої сили».
Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м'якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.
15
Shlemkevych, S. L. "Спадщина українських учених-культурологів у контексті викладання навчальної дисципліни "Історія Української культури" у закладах вищої освіти." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 1 (February 28, 2019): 136–38. http://dx.doi.org/10.15421/40290128.
Full textAbstract:
Останні десятиліття позначилися значними досягненнями в дослідженні особливостей української культури. Українські культурологи опираються на традиції, закладені творчістю видатних вчених, концепції культури яких характеризуються вірою у майбутнє українського народу. Вітчизняні філософи, етнографи, історики минулих століть традиційно зверталися до проблем, пов'язаних із розумінням духовно-творчої сутності людини у взаємопов'язаності з Богом, Космосом, культурою як світом людини. Початок ХХ ст. став переломним етапом для формування історичної культурології в українській науці. Багато відомих науковців, серед яких були зокрема Михайло Грушевський, Володимир Охрімович, Федір Вовк, Степан Рудницький, Іван Огієнко, Микола Хвильовий, створили в Україні фундамент науки про культуру. Наприкінці ХХ ст. інтерес вчених до культурологічної проблематики набув значного прискорення. Певним чином це було зумовлено введенням у зміст підготовки фахівців із вищою технічною освітою в Україні таких нових дисциплін, як: "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія". На жаль, протягом останніх років у закладах вищої освіти України значно скоротилася кількість годин, відведених на вивчення цих дисциплін, у деяких закладах вони повністю зникли з навчальних планів. В умовах реформування вищої школи України необхідно зберегти інтерес юнацтва до вивчення історії української культури. Певним чином цьому буде сприяти повернення до навчальних планів підготовки фахівців у закладах вищої освіти дисциплін "Історія української культури", "Культурологія". Необхідно докласти певних зусиль, щоб зберегти набутий досвід викладання гуманітарних дисциплін, зокрема культурологічного спрямування, осучаснити їх зміст та модернізувати методи навчання, утвердити таку систему засобів, форм і методів організації навчального процесу, яка б гарантувала необхідний рівень якості підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.
16
Gromchenko, V. V. "СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ ЕТНОМУЗИКОЗНАВСТВО." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 14 (January 21, 2019): 160–64. http://dx.doi.org/10.15421/221831.
Full textAbstract:
На хвилі визнання Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) козацьких пісень Дніпропетровщини як світової нематеріальної спадщини відбулось немало культурно-мистецьких звершень, науково-творчих заходів. Підтримка світовою спільнотою вітчизняного духовного коріння, культурної ідентифікації українців на найвищому рівні постала в основі народження багатьох творчих колективів, фольклорно-дослідницьких центрів, лабораторій зі збереження та опрацювання вітчизняної народно-пісенної культури.Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки як провідний центр музично-освітньої та культурно-просвітницької діяльності на Дніпропетровщині постає одним з головних генеруючих осередків етномузикознавства у його магістрально-комплексних різновидах художньо-творчої, експедиційної та наукової діяльностей.
17
Шетеля, Наталя. "СУЧАСНА КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ ЯК ЧИННИК НОВИХ ВИМОГ ДО ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (May 7, 2021): 440–55. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.653.
Full textAbstract:
У ситуації духовної деградації, що є типовою для останніх десятиліть, виникає проблема збереження і розвитку людського в людині. Крім того забезпечення високого ціннісного статусу людини обумовлює необхідність створення умов для набуття кожним індивідом позитивних особистісних якостей і передбачає наявність умов для самореалізації і самовизначення на тлі гармонізованих соціальних відносин. В такій ситуації особливого значення набуває галузь культури та мистецтв. Метою дослідження є з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на галузь культури і мистецтв. До основних завдань віднесено: 1) детермінацію характеру сучасної культурної ситуації; 2) окреслення сучасних підходів до визначення змісту й особливостей галузі культури і мистецтв; 3) з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на вказану галузь, зокрема на культурно-мистецьку освіту як засіб її розбудови. Методологічна основа дослідження визначена його теоретичним характером й передбачає залучення загально-теоретичних і аналітичних методів на тлі використання соціологічних, філософських, культурознавчих й педагогічних наукових напрацювань та публікацій українських і зарубіжних науковців з проблематики дослідження. На підставі проведеного аналізу показано, що нині світова культурна ситуація зазнає кардинальних змін, що супроводжується тенденціями культурних змін. У зв’язку з цим актуальною є увага до галузі культури та мистецтв, адже тут створюється та використовується символічний капітал та соціальний капітал, відбувається відтворення набору цінностей духовного та матеріального порядку. Стан і перспективи галузі прямо залежать від якості організації культурно-мистецької освіти. На часі професійна підготовка конкурентоспроможної особистості майбутнього професіонала, орієнтованого на постійне самовдосконалення, творчий пошук, самореалізацію і саморозвиток. Втім нині перед галуззю постала ціла низка теоретичних проблем та практичних завдань, що знайшли своє відображення у представленій роботі. Зокрема, йдеться про необхідність врахування специфіка галузі культури та мистецтв у процесі організації культурно-мистецької освіти.
18
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Full textAbstract:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
19
ВОЗНЯК, Сергій. "ЕЙДЕТИЧНЕ СПОГЛЯДАННЯ ЯК ОСВОЄННЯ КУЛЬТУРИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 55–70. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.4.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті проведено філософський аналіз поняття «культурна реальність» у контексті загальної онтології людського буття. Розглянуто таке відношення культурної реальності до суб’єкта, як ейдетичне споглядан- ня. Проаналізовано сутність ейдетичного споглядання як фун- даментального гуманітарного світовідношення, яке постає механізмом взаємозв’язку суб’єкта зі світом культурної реальності, способом рефлексії культурної свідомості й вищим сенсом виявлення загальнородової сутності культур- ного Універсуму. Методологія. Засобами реалізації поставленої мети є активація діалектичного поняття «форма» та залу- чення концепту «діяльність», саме через який можна адек- ватно розкрити діалектичний принцип всезагального зв’язку. Одним із центральних у цьому зв’язку є питання про природу культурного буття. Як існує культура, де саме міститься вся багатоманітна скарбниця її форм, проявів, укарбовані в ній почуття, думки, образи, переживання? Питання онтології культурних форм неминуче виводять на метафізичну проблема- тику, що позначає проблематику трансцендентного, позачасо- вого й позапросторового буття. Наукова новизна. Адекватне розуміння культурної реальності як такої уможливлює розуміння способу самого існування культури як буттєвісного феномена, тим самим орієнтуючи мислення на розуміння способів взаємодії суб’єкта з культурним довкіллям, зокрема, через поняття ейдетичного споглядання. Висновки. Споглядання – не лише щабель руху пізнання, не лише етап в історичному становленні суспільної людини, не функціональний засіб оволодіння змістом світу. Ейдетичне споглядання самоцінне й самоцільне. У такій якості максимальною мірою воно розкривається в естетичному спогляданні й переживанні, яке постає абсолютною формою, адекватною людській сутності.
20
Земзюліна, Наталія Іванівна, and Марина Василівна Захарченко. "ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 8–22. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.248185.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії, з’ясовано попередні форми втілення концепції «м’якої сили» у світовій політиці та Україні. Вказано на особливості практичної реалізації нових форм дипломатії в період гібридних конфліктів. Розглянуто досвід провідних світових гравців в сфері політичної пропаганди та осучаснених її форм комунікації. Світова історія знає багато прикладів відходу від унормованих дипломатичних відносин, саме шляхом впливу на суспільство (громадян) іншої держави з метою досягнення поставлених завдань. Вказано на такий інструмент публічної дипломатії, як особистісний чинник, на прикладі активності в соцмережах політиків та державних діячів. Обґрунтовано роль культурної дипломатії, як складової публічної та її інструментів в популяризації України, та просуванні національних інтересів держави. На прикладах роботи нових інституційних структур, що сформовані на базі Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, завданням яких є розвивати публічну та культурну дипломатію, показана їх особливо важлива роль в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди на адресу України.
Вказана необхідність просування соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, особливо дієвим бачиться посилення проєктної складової в зовнішній комунікативній сфері.
Відмічено активні кроки української влади по формуванню позитивного образу України серед світового товариства. Мета даного дослідження визначити контекст становлення і розвитку публічної дипломатії, окреслити її інституційне оформлення в світі та Україні З’ясувати успіхи та виклики задекларованої політичної сфери на сучасному етапі. Розкрити найбільш вдалі форми її реалізації.
21
Красновська І.П. "ГУМАНІТАРНІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО МОРСЬКОГО ФАХІВЦЯ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТТЯ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 254–59. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.330.
Full textAbstract:
У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.
22
Томашевський, Володимир Володимирович. "Естетична культура як соціально-історична категорія." Освітній вимір 38 (May 16, 2013): 355–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3246.
Full textAbstract:
Томашевський В. В. Естетична культура як соціально-історична категорія.
Стаття присвячена дослідженню естетичної культури в соціально-історичному аспекті від стародавніх часів до сьогодення, основних етапів її становлення та сучасне розуміння цього поняття у вітчизняній науковій літературі. Естетична культура розглядається як головний чинник формування гармонійно розвинутої особистості, зміни ціннісної орієнтації потреб людини на переосмислення всієї стратегії взаємовідносин людини зі світом.
23
Сушко, А. І., and О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.
24
Hrechanyk, N. Yu. "МІЖНАРОДНИЙ МАРКЕТИНГ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СУЧАСНИХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 128–35. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.128-135.
Full textAbstract:
Сучасне світовий економічний простір являє глобальну систему економічних взаємозв'язків і взаємозалежностей, який охоплює всі локальні та національні економічні системи, що пов'язані один з одним міжнародним поділом праці і різними формами інтеграції на рівні ресурсів, продуктивних сил та політично – правових відносин.Глобалізація зумовлює участь як окремих компанії так і суспільства вцілому до глобальної конкуренції: ринки, організації, мови, культури більше не мають чітких територіальних кордонів, межам, бар'єрів. Глобалізація робить доступним всі світові ресурси: природні, технологічні, інформаційні, інтелектуальні. Це значно прискорює розвиток і збільшує можливості для компаній будь-якого ринку та рівня організації .Міжнародний маркетинг – це комплекс заходів фірми по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності за межами своєї країни з метою досягнення нових комерційних цілей.Міжнародний маркетинг виступає як відповідна реакція бізнесового світу на такі процеси як: розширення партнерських взаємин на світовому ринку, зростання виробничих можливостей, швидке оновлення товарного асортименту, часті зміни характеру і структури ринкового попиту, його кон'юнктурні коливання, спільні та відмінні риси окремих культур інформаційне забезпечення тощо.
25
Чух Г. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ КОРЕЛЯЦІЇ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 148–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.317.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.
26
Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕСТОРА ГОРОДОВЕНКА В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 80–92. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236002.
Full textAbstract:
Мета статті — з’ясувати внесок Нестора Городовенка в музичне мистецтво не лише України, а й у світову культуру. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. У статті використано методи наукового дослідження, серед яких дослідницько-пошуковий та джерелознавчий, системно-аналітичний, біографічний та метод типологічного аналізу, а також культурологічні й мистецтвознавчі теорії та розробки (теорія сучасного хорового мистецтва, теорія інтерпретації). Наукова новизна полягає у дослідженні творчої діяльності педагога, громадського діяча, хормейстера Н. Городовенка з акцентом на популяризацію національно-пісенної спадщини та хорової музики українських композиторів. Висновки. Проаналізовано творчий шлях Н. Городовенка і доведено, що попри відсутність спеціальної музичної освіти, маестро, опираючись на пісенну практику українського народу, власний талант і музичну самоосвіту, зміг розвинути і презентувати українське хорове мистецтво як в Україні, так і за її межами. Його творча діяльність за кордоном допомагала зберегти національну і культурну ідентичність та знайомити світ із українською культурою та мистецтвом. Зауважимо, що попри грандіозні успіхи за кордоном, в УРСР про тріумфи й здобутки хору і хормейстера інформації не було. Своєю діяльністю він популяризував національно-пісенну спадщину та хорову музику українських композиторів. Виявлено, що серед вагомих здобутків Н. Городовенка успішна діяльність керованих ним колективів; розвиток української хорової музики; виконання європейської духовної музики; творча діяльність у мистецькому середовищі української діаспори Канади у 50–60-х рр. ХХ ст. З’ясовано, що авторська методика творчої діяльності Н. Городовенка є вагомим внеском у розвиток і інтерпретацію української народної пісні, популяризацію хорової музики та української культури.
27
БІЛОКОПИТОВА, Ніна, and Карім ЕЛЬ ГУЕССАБ. "АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ КУРДСЬКОЇ КУЛЬТУРИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 42 (June 4, 2021): 21–41. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.2.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення особливостей традиційної культури людини курдського ареалу; дослідження міфологічних і релігійних світоглядних настанов, естетич- них і шлюбних традицій, поведінкових і соціокультурних аспектів формування буття курдської людини у порівнянні з арабомусульманською культурою. Методологічними заса- дами дослідження стали емічний та етичний підходи, філософсько-антропологічний та історико-культурологічний підходи, філософська рефлексія. Наукова новизна. Уперше в українському філософському дискурсі за допомогою соціально- філософського інструментарію та підходів філософської антропології здійснено дослідження культури людини курдсько- го ареалу. Висновки. З вищенаведеного матеріалу дійшли думки, що проведене дослідження було спробою зазирнути в мікросвіт культури курдської людини, спробою доторкнутися до духовно- культурної традиції з їх самобутньою системою цінностей, світоглядних настанов, понять і розумінь, спробою виявити й порівняти особливості курдського соціально-культурного буття з арабомусульманським. Також ми дійшли висновку, що проблематика збереження курдської культури, яка знаходиться на межі зникнення, ніве- люється світовою громадськістю. Курди, що існують на території різних держав, почали швидше зберігати культурні особливості місцевого населення, ніж власну оригінальність. У багатьох країнах є законодавчі акти, спрямовані на націо- нально-культурний і соціально-економічний розвиток націо- нальних меншин. Незважаючи на 40-мільйонну чисельність цієї меншини, спостерігається відсутність єдиного центру, єдиної об’єднуючої сили, єдиних поглядів на розвиток власної держави, релігійного консолідуючого складника. Сьогодні можна сказати, є великим сумнівом можливість існування незалежної держави Курдистан, бо точкою відліку для початку переходу від етносу до нації є усвідомлення спро- можності забезпечення власних культурних і соціальних, полі- тичних та економічних прав самостійно.
28
Дацко, К. П., and О. А. Теличко. "АНТИКОРУПЦІЙНИЙ КОМПЛАЄНС В УПРАВЛІННІ БІЗНЕСОМ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.128.
Full textAbstract:
У статті досліджено корупцію з позиції національних і міжнародних законодавчих вимог до її протидії. Визначено вплив корупції на діяльність сучасних приватних підприємств як на національному, так і на міжнародномурівнях. Надано характеристику основних факторів, які стримують розвиток антикорупційної реформи в Україні. Досліджено теоретичний компонент та основні принципи ефективної світової практики управління юридичними ризиками підприємства – антикорупційний комплаєнс. Доведено негативний вплив корупційних проявів,через відсутність управління корупційними ризиками, на господарську діяльність і репутацію будь-якого підприємства. Проведено огляд міжнародних нормативно-правових актів Сполучених Штатів Америки та Великобританії з питань запобігання та боротьби з корупцією і шахрайством. Розглянуто світові судові справи провідних міжнародних компаній, спричинені корупційними скандалами приватних підприємств. Визначено, як самеміжнародні антикорупційні вимоги впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємствата інвестиційний клімат держави загалом. Розглянуто поняття і сутність антикорупційного комплаєнсу у розрізі правової науки, світових і національних практик управління корупційним ризиком приватних підприємств.Визначено, що основна мета комплаєнсу – визначити чутливість бізнесу до ризику. На основі практичного досвіду й теоретичних досліджень визначено основні принципи формування культури антикорупційного комплаєнсуприватного підприємства. Підтверджено необхідність формування у приватних підприємств поваги до законностіта доброчесності бізнесу на основі принципу «тон згори». Визначено, що держава повинна виставити зобов’язаннязапроваджувати практику антикорупційного комплаєнсу приватним підприємствам незалежно від розмірів, видудіяльності та рівня прибутку.
29
Kotsan, Nataliia, and Mykola Oliiarnyk. "Роль туризму в просуванні Латвії на міжнародній арені." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 111–16. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-111-116.
Full textAbstract:
У статті визначено суть туристичної інфраструктури та її складові частини. Виокремлено нормативно-правове забезпечення туристичної сфери Латвії.
Охарактеризовано туризм як галузь, яка може забезпечити неабияке зростання економіки при мінімальних економічних затратах, при цьому вивести країну на відповідний рівень міжнародних відносин.
Проаналізовано діяльність Латвійського державного агентства з розвитку туризму (TAVA). Наголошено, що Латвія розміщена на північному сході Європи, ділиться на чотири культурно-історичні регіони: на заході – Курземе (Курляндія), на півдні – Земгале (Семигалія), у центральній частині та на північному сході – Відземе (Ліфляндія) і на південному сході – Латгале (Латгалія). Зі складу Семигалії інколи виокремлюють регіон, що не зазначений у Конституції, – це Селія/Селонія (Аугземе)
Визначено, що в цілому економіко-географічне положення сприяє розвитку міжнародного співробітництва та притоку іноземних туристів. У розумінні світової туріндустрії діловий туризм уважається одним із найбільш вигідних видів діяльності – він не залежить від кліматичних і погодних умов, не вимагає наявності унікальних пам’яток історії та архітектури, передбачає великі бюджетні кошториси, групові замовлення й стабільно зростаючий попит.
Оцінюючи конкурентоспроможність країни в цілому на міжнародному рівні, виділили чинники, які сприяють розвитку туристичного ринку Латвії: удале геополітичне положення між Сходом і Заходом; автентичність культури (вплив польської, білоруської, російської й німецької історії та культури); матеріальна й нематеріальна спадщина радянського періоду; етнічна кухня; яскраві традиції; заповідне природне середовище; велика база для сільського туризму; низькі ціни на продукти харчування, напої й розваги; світові стандарти туристичної сфери; розвинена національна інформаційна система для туристів.
30
Мороз, О. Л. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 190–200. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-190-200.
Full textAbstract:
У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови.
У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.
31
Трофімчук, Н. В. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КОЛЕДЖІВ ЗАСОБАМИ ІНТЕГРАТИВНОГО ПІДХОДУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 197–205. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-31.
Full textAbstract:
У статті експліковано поняття екологічної культури та її формування засобами інтегративного підходу. Зокрема, визначено, що екологічна культура являє собою систему взаємозалежностей та взаємоадаптації людини і природи на основі культурних традицій, емоційно- ціннісних переживань. Така адаптація забезпечує збалансованість та урівноваженість людського буття і дозволяє людині долати власну природну обмеженість. Екологічна культура входить у зміст душевних прагнень і спонук, переломлюючись крізь людську суб’єктивність у її нерозривному зв’язку зі світом. Доведено, що екологічна культура вибудовується на інтегративній основі, щоразу залучаючи у власний обіговий контекст нові види пізнання. Інтегративний підхід кваліфікуємо як стратегію дослідження процесу формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, що усуває фрагментацію знань про реальність, вибудовуючи цілісну картину світу. Ідея інтеграції пронизує сучасний освітньо-педагогічний простір і є однією з домінантних, оскільки вона ретранслює динаміку парадигмальних педагогічних зрушень в умовах переходу від традиційних моделей структурування знань лінійного типу до більш складних, від статичних до динамічних. Визначення змісту освітніх процесів неодмінно супроводжується урахуванням їх множинності та варіативності, що націлює на побудову синтетичної освітньої моделі та розвиток інтегративних процесів в освіті. Використання інтегративного підходу у формуванні екологічної культури студентів кваліфікуємо як необхідний елемент цілісного освітньо-виховного процесу економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, де інтеграція традиційно представлена блоком нормативних дисциплін, кожна з яких так чи інакше актуалізує попередньо набуті знання. Така послідовність в оволодінні необхідним каркасом знань репрезентує інтегративну вертикаль предметно орієнтованого навчання. У коледжах інтегративна модель оволодіння знаннями не обмежується вимогами щодо їх нарощування та сумування, а передбачає взаємодію та взаємодоповнення дисциплін.
32
Чогут, Лілія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.81-86.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.
33
Зверховська, В. "Становлення та розвиток правового регулювання цивільного обігу культурних цінностей." Юридичний вісник, no. 3 (October 6, 2020): 135–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1933.
Full textAbstract:
У статті розглядаються осо-бливості становлення та розвитку правового регулювання культурних цінностей за цивільним законодав-ством України та міжнародним правом у порівняльно-правовому аспекті. Визначені основні етапи розвитку становлення інституту культурних цінностей, формування понять, видів, з’ясування ознак та класифікації культурних цінностей як об’єктів цивільних прав. Автором проводиться дослі-дження спеціального законодавства України у сфері охорони культур-них цінностей та зроблені відповід-ні висновки щодо необхідності його удосконалення у зв’язку з тим, що у цивільному законодавстві Украї-ни відсутня єдність у використанні дефініцій у сфері правового регулю-вання цивільного обігу культурних цінностей, не визначено чітко обме-жень у правовому обігу культурних цінностей, не встановлено вимог до суб’єктів відносин, що виникають у сфері цивільного обігу культурних цінностей, відсутня класифікація культурних цінностей, тощо.Звертається увага на історію становлення терміна «культурні цінності», яка ведеться з епохи, яка слідувала за Першою світовою вій-ною, коли світова спільнота присту-пила до вироблення загальних пра-вил і відносин, пов’язаних із певною категорією предметів, речові права на які дещо відрізнялися від анало-гічних прав на звичайний товар або об’єкти нерухомості. Звертається увага на питання, що стосувалося реституції та подальшого захисту культурних цінностей. Зазначається, що держава Україна є вже не єдиним суб’єктом права власності на культурні цінно-сті. Водночас законодавець лише допускає можливість перебування культурних цінностей у приватній власності, однак встановлює пріори-тет державної та комунальної влас-ності на зазначені об’єкти з мотивів необхідності збереження культурних цінностей для нащадків. Та зверта-ється увага на те, що основна кіль-кість цивільно-правових норм, що визначають режим культурних цін-ностей як об’єктів цивільних прав, знаходиться у ЦК України.
34
Содомора, Андрій. "З ЛЮБОВʼЮ ДО НАУКИ І ЖИТТЯ: ПАМ’ЯТІ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК." Inozenma Philologia, no. 133 (December 1, 2020): 24–27. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3167.
Full textAbstract:
У статті автор розкриває риси життєвого шляху та науково-педагогічної діяльності професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Звертаючись до світових – давніших і новіших – класиків, автор проводить паралелі зі сприйняття та генерації пам’яті у світовій літературі. У фрагментах споминів читач бачить середовище, в якому жила і творила Роксолана Зорівчак: тут протягнено духовні ниточки поєднання з родиною та вчителями. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія української культури, персонологія, українська мова.
35
Латковська, Т. А., and А. Д. Гриб. "ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІНАНСОВО-ПРАВОВУ СФЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРАВОВУ КУЛЬТУРУ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 72–76. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.324.
Full textAbstract:
У статті досліджується впровадження інформаційних технологій у фінансово-правову сферу та обґрунтовується їх вплив на правову культуру. Наголошується, що сучасні зміни та реформи, що мають місце в світі, в соціально-економічному і правовому житті кожної країни, у свою чергу, викликають необхідність в правовому упорядкуванні тих питань, які мають вплив на вирішення завдань наближення системи управління державними фінансами до найкращих світових практик. Для розвитку системи управління державними фінансами, реформування якої відбувається на даний час, потрібне запровадження ефективної системи управління інформаційними технологіями, в умовах підвищеної значущості яких важливим питанням постає визначення сучасного стану правової культури. Встановлюється, що в умовах цифровізації економіки відбувається ускладнення фінансової діяльності, у сферу якої широко впроваджуються інформаційні технології. Аргументується те, що враховуючи радикальні зміни у соціально-економічній, політичній та інформаційних сферах, які зумовлюють зміну правового мислення та правової поведінки, виникає необхідність адекватного реагування на ці зміни правовими способами через правове виховання та підвищення рівня правової культури. Розкривається поняття правової культури, визначаються її основні ознаки, аналізуються особливості впливу інформаційних технологій на правову культуру. Зауважується, що в даний час успішне вирішення економічних, політичних, соціальних та інших завдань неможливе без підвищення правової культури суспільства, виховання у кожного громадянина глибокої поваги до закону. Робиться висновок, що сьогодні всі зусилля мають бути спрямовані на досягнення значного прогресу в розбудові системи управління державними фінансами для забезпечення її відповідності вимогам сучасної ринкової економіки та пріоритетам розвитку України.
36
Пономарьова, Олена Миколаївна. "Інтеграція в системі підготовки фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України." Освітній вимір 38 (May 16, 2013): 252–57. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3221.
Full textAbstract:
Пономарьова О. М. Інтеграція в системі підготовки фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України
У статті вища мистецька освіта розглядається як поліінтегрована професійно-педагогічна система підготовки фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України, спрямована на збереження, відтворення та примноження суспільно-культурних, культурно-мистецьких, творчо-мистецьких, творчо-виконавських, мистецько-педагогічних, художньо-проектних, естетико-виховних, художньо-естетичних та просвітницьких традицій світової та української культури.
37
Журба, Яніна Олексіївна. "СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ БЛЮЗУ ЯК ПРОВІДНОГО ЯВИЩА АФРОАМЕРИКАНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 97–108. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245712.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити та дослідити соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів — системного аналізу, порівняння та узагальнення, що забезпечило різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. вперше висвітлено в контексті культурології. Висновки. В дослідженні визначено, що соціальний аспект відіграє провідну роль в процесі виникнення блюзу. Історичні умови стали причиною формування специфічних характеристик соціальних процесів, що мали вагоме значення в контексті буття афроамериканської спільноти ХІХ ст. на території США. Встановлено, що саме зміни в соціальному просторі, які відбулися після офіційного скасування рабства, стали каталізатором народження нових форм в афроамериканській культурі. Специфіка зазначених соціальних процесів полягала в особливостях ресоціалізації афроамериканців у суспільстві США, соціальній ізоляції, що великим чином утискала явище соціальної творчості в афроамериканському середовищі, аспекті перманентного опору та боротьби афроамериканців за свої права в американському соціумі, що сприяв збереженню сталості характерних елементів афроамериканської культури. Зазначені характеристики сприяли виділенню афроамериканської культури на тлі культури США, а надалі й світової культури. Саме цей аспект необхідно визначити як головну причину широкомасштабного розповсюдження та впливу явищ афроамериканської культури, зокрема блюзу, на появу та становлення панівного пласту музичної культури, який визначається як неакадемічна музика ХХ ст.
38
Дружинін, Сергій Сергійович. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДЯНСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ КУЛЬТУРИ: УПРАВЛІНСЬКІ МОДЕЛІ КРАЇН СВІТУ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 119–23. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.18.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати дослідження щодо світових тенденцій розвитку державно-громадянського партнерства у сфері культури. Розглядаються практичні аспекти реалізації державно-громадянського партнерства та практичний досвід провадження явища у Німеччині та КНР. Досліджено основні тенденції управлінських рішень у сфері залучення позабюджетного фінансування сфери культури та взаємодія з громадянським суспільством. Визначено розподіл ролей у процесі визначення культурної політики та фінансуванні у межах країн та окремих адміністративних одиниць. У Німеччині державні повноваження у сфері культури розподіляються між державою та федеральними землями. Федеральні землі фінансують свої культурні об’єкти, тільки у деяких випадках державна влада надає фінансову допомогу Землям, коли це стосується представництва країни за кордоном, а також захисту майна. Державна влада також може мати вплив через податки та спонсорство. Місцевим громадам надається повна автономія у вирішенні місцевих культурних питань, культурні заклади регіонального та національного значення фінансуються з місцевих бюджетів. У КНР створені спеціальні економічні умови для окремого регіону, що сприяє культурному розвитку та збереженню ідентичності. Досліджено потенціал партнерства у сфері культури як інвестиції у людський розвиток. Основною ідеєю сучасного державно-громадянського партнерства визначено важливість розуміння того, що культурні ресурси громади можуть бути перетворені на економічне багатство шляхом просування унікальної ідентичності, традицій, культурних продуктів і послуг регіону, спрямованих на створення робочих місць і доходів. Виділено основні аспекти розвитку цього сектору у разі безпосередньої участі приватних підприємств, приватних донорів і професійних організацій задля пошуку балансу між державними та приватними інтересами. Визначено аспекти партнерства, за умови реалізації яких проявляється цінність представників громадянського суспільства як фасилітаторів, організаторів, а також постачальників, які відіграють усе більш помітну та ефективну роль у вирішенні суспільних проблем.
39
Кузьменко, Е. "ФІЛОСОФСЬКИ ГЛИБОКА І НАПРУЖЕНА ЖИТТЄВА ПРАВДА Л.Г. ФРІЗМАНА." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 96–107. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.07.
Full textAbstract:
Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.
40
Drozdovskyi, Dmytro. "Дискурс транскультурації в сучасних британських романах: ревізія архетипу Дому." Філологічний дискурс, no. 10 (November 21, 2019): 39–50. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.04.
Full textAbstract:
Теорія транскультурності (Ф. Ортіс) набуває особливої значущості в річищі сучасного літературознавства й культурології, об’єктами яких є гібридні культурні явища. Транскультурність заміщує мультикультуралізм, який не передбачає трансферу сенсів, цінностей, досвіду, культурних феноменів тощо, а лише утверджує їх наявність в одному геополітичному й соціокультурному полі. Транскультурність дає можливість розглядати культурні артефакти як складні явища, позначені іманентною неоднорідністю й негомогенністю, що водночас і забезпечує особливу креативну цінність і культурну значущість таких феноменів. У вітчизняному й зарубіжному літературознавстві окреслення транскультурації представлено у працях Г. Бгабги, І. Оржицького, Т. Свербілової, М. Тлостанової та ін. Проте найчастіше у студіях здійснено історичний огляд форм становлення дискурсу транскультурації та основних теоретичних концептів (ідей), реалізованих у лоні цього дискурсу. У пропонованій статті, що є спробою розвитку ідей, належних до дискурсу транскультурації, йдеться про окреслення архетипу Дому як визначального в літературі концепту й водночас такого, що сьогодні позначений впливом транскультурації, яка призводить до зміщення іманентної сутності цього архетипу в сучасному романі Великої Британії та США. Трансформації підлягають такі базові уявлення, що корелюють із архетипом Дому, як безпека, захист, комфорт тощо. У романах, написаних після 2000-го р., вихід за межі власного етнічного простору, дає можливість персонажам вийти на новий рівень соціальної безпеки, гарантування цінності власного життя, натомість перебування в межах локусу дому позначене небезпеками й потенційними загрозами життю. У статті порушено питання про трансформацію базового архетипу світової культури й літератури в парадигмі постпостмодернізму. Заміна іманентних рис архетипу Дому співвідноситься з концептом «заміщення» («displacement»), широко представленому в сучасній британській теорії літератури.
41
Pyrohova, Tetiana. "Мистецьке виховання майбутніх педагогів в позанавчальний час." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 185–97. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.14.
Full textAbstract:
У статті досліджуються різноманітні форми мистецького виховання майбутніх педагогів у позанавчальний час. Автор стверджує, що позааудиторна діяльність несе в собі чи не найбільший потенціал залучення студентства до мистецтва і власної творчості. Адже вона, зазвичай, здійснюється на засадах зацікавленості, ініціативи, співтворчості, добровільної участі, врахування індивідуальних потреб і талантів, її рушійною силою є інтерес. Крім того, форми позааудиторної роботи мають більш відкритий та неформальний характер спілкування, стосунків, більш динамічну реалізацію і передбачає проведення різноманітних форм. Серед них – вечори відпочинку та зустрічі з діячами культури, поетами, майстрами, митцями, диспути, усні журнали, відзначення пам’ятних дат у житті кафедр, факультетів, дні відкритих дверей університету, виконання громадських доручень, волонтерська діяльність, конференції, конкурси, КВК, екскурсії, бесіди про історію та культуру власного народу та інших країн світу, робота в гуртках за інтересами, участь у художній самодіяльності тощо. Правильна організація вільного часу сприятиме всебічному розвитку молоді завдяки наближенню її до досягнень світової культури, допоможе подолати однобічність мислення та суджень, сприятиме формуванню естетичної культури через залучення майбутніх педагогів до естетичної діяльності, розвине чуттєву сферу особистості, потяг до мистецтва.
42
Віктор, Саранча, Шабуніна Вікторія, Тур Оксана, Бутко Лариса, and Василенко Дар’я. "КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТЬ ПРО ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 4, 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.357.
Full textAbstract:
Розглянуто особливості формування культурної пам’яті про Першу світову війну в євроатлантичній спільноті й Україні, визначено вплив національного наративу та інших чинників на цей процес. На основі архівних матеріалів, публікацій у пресі та мемуарів сучасників подій охарактеризовано основні етапи формування культурної пам’яті про Першу світову війну в населення Полтавської губернії (області). Задля успішного формування «нової культурної пам’яті» про Велику війну 1914–1918 рр. запропоновано низку заходів щодо створення «місць пам’яті» на регіональному рівні.
43
Honcharenko, Nadiia. "ВІД «ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ» ДО «УКРАЇНСЬКОГО ВИМІРУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»: ЗМІНА НАРАТИВУ В ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКАХ ІСТОРІЇ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 35–60. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.02.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано як, починаючи з 1991 р., в українських шкільних підручниках з історії (підручники з всесвітньої історії тут не розглядаються) мінялися інтерпретації подій 1939–1945 рр.; відбувалася поступова відмова від успадкованого з радянської історіографії поняття «Велика Вітчизняна війна» і запроваджувалося поняття «українського виміру Другої світової війни». Оглянуто підходи до оцінювання підручників з історії, запропоновані європейськими науковцями багатоперспективність, критичне мислення, сформоване на підставі аналізу різноманітних джерел, а завдяки цьому – виховання толерантності й уникання однобічності). Зауважено, що, поділяючи настанови щодо багатоперспективності й критичності, українські науковці наголошують також на потребі надати «від імені науки» згусток знань, потрібних молодій людині для ототожнення себе з країною (Н. Яковенко), дати молодій людині уяву про пов’язаність із своїм суспільством і його минулим (Я. Грицак), та деконструювати фундаментальний радянський міф, котрий залишається стрижневим компонентом ідеологічного колоніалізму щодо України – міф «Великої Вітчизняної війни» і «Великої Перемоги» (Л. Зашкільняк).
У статті показано, що перші українські підручники хронологічно й концептуально відповідали радянському наративу про «Велику Вітчизняну війну». Натомість кожне нове покоління підручників, написаних згідно з оновленими та удосконаленими програмами викладання, серед авторів яких науковці – фахівці з цієї тематики, висвітлювало події Другої світової війни дедалі повніше й адекватніше, поступово відмовляючись від радянської міфології, використовуючи новітні методики викладання і різноманітні джерела. Висвітлено процес формування «українського виміру Другої світової війни», покликаний відірвати освітній простір України від міфології Великої Вітчизняної війни та культу Перемоги, мусив конкурувати з істотним політичним, медійним та культурним впливом Росії на український культурний і освітній простір. Окрім того, автори підручників зіткнулися з потужним опором частини українських політичних еліт – комуністів, прихильників ідей «русского мира», серед яких було чимало народних депутатів, науковців, освітян, діячів культури. Вони критикували підручники цього періоду, звинувачуючи авторів у перекручуванні правди та відмові від «Великої Перемоги».
Названо ключові чинники створення і постійного удосконалення/переписування підручників з історії України: суспільна трансформація, політична свобода, світоглядне й культурне різноманіття, інтелектуальна сміливість, можливість проводити вільні дискусії, а також – потреба формування нової української ідентичності задля ототожнення себе із країною.
Ключові слова: історична освіта, наратив, підручник історії, історіографія, міфологія Великої Вітчизняної війни, український вимір Другої світової війни.
44
Chervinska, Inna. "МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ І МУЗЕЇВ У СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ." Освітні обрії 49, no. 2 (December 27, 2019): 16–21. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.16-21.
Full textAbstract:
У статті описуються сутність та особливості реалізації в освітньому процесі гірських шкіл нової галузі педагогічного знання – музейної педагогіки.
Акцентується увага на те, що музейна педагогіка сьогодні розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, яка реалізує передачу культурного досвіду через педагогічний процес в умовах музейного середовища.
Автор розкриває інструменти взаємодії музеїв Прикарпаття з освітніми закладами крізь призму музейної педагогіки, вказує на її актуальність та значний дидактичний потенціал в організації виховного та освітнього процесу, окреслюються провідні напрями використання надбань музейної педагогіки Прикарпаття в освітньому процесі.
Вказується на те, що вітчизняна музейна педагогіка активно шукає нові форми та способи організації навчальної діяльності. Одним з провідних завдань наближення музейної педагогіки до навчального процесу гірських шкіл є визначення й апробація принципів, методів, прийомів роботи музеїв з учнями. Все більша низка музеїв адаптують свої пропозиції до потреб освітян, проводять консультації та тренінги для вчителів, щоб максимально використати свій потенціал музейної колекції.
У дослідженні розглядаються проблеми сутності музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів початку ХХІ століття. Визначаються соціальні функції музею, розглядаються механізми об’єднання традиційної і інноваційної складових музейної діяльності.
Наголошується на необхідності поєднання історичної пам’яті невичерпних знань і духовного багатства, довершених зразків матеріальної культури, музейних експонатів та їх вплив на всебічний розвиток та формування особистості, залучення жителів краю до надбань національної та світової історико-культурної спадщини.
Автор аналізує соціальні і культурні умови, які впливають на перетворення музеїв на центри культурно-духовного відродження народу, скарбниці національної культури, які сприяють гуманізації суспільства.
Наголошується на великий дидактичний потенціал феномену музею, якому притаманний багатий резерв для науково-пізнавального, художньо-естетичного, розумового, морально-духовного та творчого розвитку учнів та професійному розвитку педагогів гірських шкіл.
45
Задорожна, О. В. "Феномен смерті у світовій культурі." Літературознавчі студії, Вип. 46 (2015): 126–34.
Find full text
46
Задорожна, О. В. "Феномен смерті у світовій культурі." Літературознавчі студії, Вип. 46 (2015): 126–34.
Find full text
47
Лімборська, О. М. "Гамлет - вічний образ світової культури." Зарубіжна література в школах України, no. 11 (2008): 45–47.
Find full text
48
Chutchenko, S. A. "Випускник чоловічої гімназії при Ніжинському класичному ліцеї князя Безбородька Хведір Вовк та його внесок у розвиток народознавства." Literature and Culture of Polissya 99, no. 13i (May 29, 2020): 329–37. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-329-337.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню постаті професора Хведора Кіндратовича Вовка – етнографа, антрополога, археолога України зі світовим ім’ям. Розкрито громадянську й культурно-освітню позиції вченого в історії України на зламі XIX–XX століть. Означено важливість проведення бібліографічних досліджень життєвого, наукового шляху видатного українця, що сприятиме висвітленню його різножанрової праці в галузях історії літератури, шевченкознавства, етнології, архітектури, видавничої справи в ім’я майбутнього України. Зроблено ретроспекцію праць 1904–2016 років українських науковців про Хв. Вовка в контексті причинно-наслідкового зв’язку подій, фактів у його різнобічній науковій, просвітницькій діяльності в східному, центральному, західному регіонах України, країнах Європи: Угорщини, Сербії, Франції, Швейцарії, Росії. Охарактеризовано як важливий період навчання осібно в чоловічій гімназії Ніжинського класичного ліцею князя Безбородька та акцентовано увагу на джерелах духовності родини науковця, викладачів Ніжинської гімназії-ліцею для формування в нього національного світогляду, світосприйняття дійсності крізь призму історії, звичаїв, традицій, спадщини духовних світочів України, осібно Тараса Шевченка. Зроблено гіпотези щодо першопричин жертовного служіння країні Хв. Вовка як професора, науковця, громадського діяча, носія української культури в країнах Європи, світу. На прикладі реєстру почесних звань та відзнак провідних університетів Європи визнано активну 50-річну науково-практичну діяльність Хв. Вовка як зразок нащадкам для наслідування. Виокремлено його внесок у розвиток світової науки. Стверджено актуальність наукової діяльності вченого в контексті становлення та розвитку української етнології, археології, антропології, народознавства. Наголошено на значущості Хв. Вовка як першого, хто науково обґрунтував відмінність української нації в ряду слов’янських. Розглянуто його науковий внесок у розвиток народознавства.
49
Пер’ян, В. С. "РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ ГАММИ СКУПИНСЬКОГО В МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ЧЕРНІВЦІВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 120–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-120-128.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню творчості унікальної особистості – доктора Гамми Скупинського, композитора зі світовим ім’ям, доктора музичного мистецтва Бостонського університету, педагога і виконавця в контексті процесів глокалізації музичного мистецтва міста Чернівців і Буковинського регіону. Метою дослідження є висвітлити внесок Гамми Скупинського в українську та світову музику, виявити та усунути прогалини у вивченні біографії та творчої діяльності відомого голлівудського композитора.
Широке коло інтересів Гамми Скупинського дозволяє судити про багатогранність його особистості, що обумовило особливості його світогляду і композиторського мислення. Він працював з легендарними колективами – вокально-інструментальним ансамблем «Смерічка», «Червона рута», писав композиції для Софії Ротару («Ти – сонце в небі», «Дорога», «Скрипка» та ін.), Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Павла Дворського («Катерина», «Тече вода», «Там, де крута гора») та ін.
Творчість митця об’єднує в собі Схід і Захід, християнство і буддизм, академічні традиції і народну пісню. Його авторський почерк виразно індивідуальний і поєднує смислову глибину з високим класом композиторської майстерності, щирістю та емоційністю музичного висловлювання, опертого на українські і зокрема – Буковинські музично-пісенні традиції.
Гамма Скупинський – автор більше одинадцяти опер, дванадцяти симфоній, трьох балетів, семи струнних квартетів, а також концертів для фортепіано, скрипки, баяна, дитячих мініатюр, музики для театру і кіно та інші.
Сам композитор родом з Чернівців, але в останню чверть ХХ століття (у 1979 році) іммігрував до Сполучених Штатів Америки. Деякий час вчився й проживав у Бостоні, а згодом переїхав до Голівуду (район Лос-Анджелесу).
Методологія дослідження заснована на методах історіографічного, біографічного, порівняльного та контекстного аналізу. Історіографічний метод був використаний для аналізу соціального та культурного значення творчості композитора на батьківщині (м. Чернівці) та в еміграції, а порівняльно-контекстуальний метод допоміг сформувати результати досліджень у панораму історичного, культурного та музикознавчого портрета митця.
50
DUDOLADOVA, Alyona, and Olga DUDOLADOVA. "СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ОРИГІНАЛЬНІ ЦІЛІ Й ОСТАННІ РЕЗУЛЬТАТИ." Astraea 1, no. 2 (2020): 8–23. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.2.01.
Full textAbstract:
Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.