Journal articles on the topic 'Свобода праці'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Свобода праці.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Свобода праці.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ілющенко, А. С. "СВОБОДА ПРАЦІ ТА ЗАБОРОНА ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 33 (2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.33.16.
Full textAbstract:
У статті порушено проблему розуміння свободи праці та заборони приму- сової праці. Автор намагається розглянути природу цих правових конструкцій. Окремо розг- лядається проблема порушення свободи праці в умовах коронавірусної інфекції COVID-19. Проведено аналіз досліджень науковців та висловлена власна думка з цього питання. Запропоновано шляхи вирішення актуальних питань із цієї теми.
2
Капліна, Г. А., and Д. Лєонова. "ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ТА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ УГОДИ: СВОБОДА ДОГОВОРУ В УМОВАХ ПРИМУСУ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 102–8. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-102-108.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу теоретичних положень та практики у спорах щодо неоформлення трудових відносин або приховування трудових відносин за цивільними угодами. Здійснена авторська спроба встановлення балансу між презумпцією трудових відносин та свободою договору, виявлення шляхів зниження кількості спорів між роботодавцями та органами Державної служби України з питань праці, захисту трудових прав працівників та зменшення зловживання повноваженнями інспекторів праці.
Ключові слова: свобода договору, приховування трудових відносин, баланс між презумпцією трудових відносин та свободою договору, зловживання повноваженнями інспекторів праці.
3
Олійник, А. Ю. "Реалізація конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 2, 2020): 19–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).557.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці таких вчених, як В.М. Гайворонський, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, В.Л. Федоренко та ін. Сформульовані та розглянуті ознаки реалізації конституційної свободи особи на виробничу підприємницьку діяльність.
Конституційні норми, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність, можуть реалізуватися у простій і складній формах способами додержання, виконання, використання та застосування. Виробнича підприємницька діяльність не обмежується лише виробництвом продукції, а має більш широке призначення і реалізується виробленням продукції, наданням послуг та інформації, виконанням робіт, здійсненням різноманітних послуг і створенням матеріальних і духовних благ для задоволення потреб і інтересів людини та громадянина. Розрізняють дві форми виробничого підприємництва: традиціоналістське та інноваційне й основні та допоміжні види.
Реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність у процесі виробництва продукції може розглядатися як втілення конституційних норм у реальні суспільні відносини, що регулюють свободу особи на виробничу підприємницьку діяльність при виробленні продукції, наданні послуг та інформації, виконанні робіт і створенні матеріальних і духовних благ із метою отримання прибутку і (чи) соціального результату. Запропоновано зміни до законодавства, а саме: а) у ст. 42 ч. 1 Конституції України перед словами «кожен має право на підприємницьку діяльність» вставити «економічна свобода підприємництва в Україні гарантується» і далі по тексту; б) у ст. 43 ГК України замість слів «підприємці мають право» закріпити «підприємцям гарантується економічна свобода» і далі по тексту.
4
Фатєєв, Я. В. "СВОБОДА ВОЛІ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ПРИ ЙОГО ЗМІНІ ЯК КАТЕГОРІЯ, ЩО ВИСТУПАЄ ПРОВІДНИКОМ ДО СТАБІЛЬНОСТІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 40–45. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.05.
Full textAbstract:
Метою статті є характеристика свободи волі сторін трудового договору як категорії, що є провідником до стабільності трудових правовідносин. Розглядаючи наукові дослідження з питань зміни трудового договору, автор наголошує, що в умовах необхідності прийняття нового кодифікованого акта, що врегулює відносини у сфері найманої праці, головний акцент має бути зроблено на вирішенні питань свободи волі сторін у зміні трудового договору таким чином, щоб віднайти баланс їхніх інтересів. Відстоюється позиція, що зміна трудового договору є правовою конструкцією, яка має за мету вдосконалення організації виробництва й праці. Робиться висновок, що свобода волі сторін трудового договору як провідник на шляху до стабільності трудових правовідносин характеризується збігом векторів бачення цих суб’єктів на зміст нових умов їхньої взаємодії
5
Яциковський, Б., А. Чинчик, С. Голубка, С. Яремчук, and Є. Буряк. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЧНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В КООРДИНАТАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 300–306. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251460.
Full textAbstract:
Анотація. Сучасний стан української економіки свідчить про те, що процес розроблення і реалізації ефективної стратегії розвитку є дуже важливим, оскільки стратегії сталого економічного розвитку України — один із найважливіших документів, що характеризують довгострокові цілі та напрями соціального розвитку України — економічний розвиток, розвиток, досягнення. Варто зазначити, що в європейських країнах такій стратегії приділяється більше уваги, вона дуже детальна. Досліджено стратегічне бачення сталого соціально-економічного розвитку України до 2030 року. Воно демонструє реформування цінностей народу України з метою досягнення балансу між економічним, соціальним та екологічним розвитком. Розвиток вітчизняної економіки є одним із пріоритетних завдань у трансформаційних умовах нашої країни. Україна має стати країною із сильною економікою та інноваційними інноваціями. Для цього потрібно, перш за все, відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке економічне зростання шляхом проекологічних дій, створити сприятливі умови для економічної діяльності та створити прозору податкову політику. Досліджено цілі сталого розвитку, а саме: боротьба з бідністю і голодом, міцне здоров’я, якісна освіта, гендерна рівність, хороша санітарія і чиста вода, поновлювана енергія, гідна робота та економічне зростання, інновації та інфраструктура, зменшення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських і наземних екосистем, мир і справедливість, партнерство задля сталого розвитку. Проведено дослідження щодо місця України в міжнародних рейтингах, аналіз динаміки основних показників індексу глобальної конкурентоспроможності України, досліджено динаміку індексу економічної свободи України за 2019—2020 року. За дванадцятьма категоріями економічної свободи Україна належить до країн світу: права власності — 123, свобода від корупції — 154, свобода оподаткування — 100, державні витрати — 161, свобода заснування — 111, свобода ринку праці — 146, грошова свобода — 184, свобода торгівлі — 54, свобода інвестування — 165, фінансова свобода —160. Результати мають визначити частку кожної з чотирьох груп в індексі економічної свободи. Ключові слова: сталий розвиток, економіка, індекс, конкурентоспроможність, стратегія, національна, розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл. 10.
6
Андриц, М. "Принцип свободи в рішеннях Конституційного Суду України." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 320–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1640.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано втілення принципу свободи в процесі конституційного судочинства сучасної України. Виявлено різні аспекти розуміння Конституційним Судом України цього принципу, серед яких -аксіологічний, антропологічний, гносеологічний, онтологічний.
Установлено, що аксіологічне розуміння принципу свободи випливає з природи свободи як фундаментальної цінності дієвої конституційної демократії. Виявлено, що антропологічне розуміння принципу свободи пов'язане з функціональним потенціалом свободи для розвитку особи та її соціалізації.
З'ясовано, що гносеологічне розуміння принципу свободи обумовлюється методологічним потенціалом «свободи», а саме її здатністю: а) опосередковувати права людини та громадянина (наприклад, право на приватність, право на інформацію, право на працю, право на власність), б) визначати співвідношення інтересів особи, суспільства, держави, а відтак і поняття «публічний інтерес», «охоронюваний законом інтерес», «цензура», що дає змогу окреслювати межі прав людини.
Обґрунтовано, що онтологічне розуміння принципу свободи формується внаслідок його зовнішнього закріплення у формі самостійного права на свободу, яке Конституційний Суд України визнає основоположним, невід'ємним, невідчужуваним конституційним правом людини, що охоплює можливості людини обирати свою поведінку, самостійно діяти, визначати пріоритети. Таке право пов'язано із загальнодозвільним принципом, згідно з яким особі дозволено робити все, що не заборонено законом. Сутнісна характеристика права людини на свободу як самостійного права полягає в забезпеченні життєдіяльності людини, вільної від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, що встановлюються Конституцією та законами України.
Доведено, що онтологічне розуміння принципу свободи проявляється також у процесі забезпечення так званих негативних прав - свобод особи, як-от: «свобода й особиста недоторканність», «свобода об'єднань», у тому числі й «свобода профспілок», «свобода мирних зібрань», «свобода пересування», «свобода вільного вибору місця проживання», «свобода світогляду». Аргументовано, що вказані свободи є формою втілення, «буття» досліджуваного принципу, а відтак їх перебування в полі зору конституційного контролю засвідчує реалізацію Конституційним Судом України ідеї свободи.
7
Кузьменко, О. В. "Свобода як принцип конституції і цінність громадянського суспільства." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1 (July 1, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.723.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано сутності свободи як принципу конституції і цінності громадянського суспільства. Стверджується, що забезпечення балансу між цінностями свободи і безпекою вважається пріоритетним для правової системи. Що стосується Конституції України, то свобода як цінність напряму не згадується. Можна згадати лише те, що «кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність» (ч. 1 ст. 29 Конституції). Останнє формулювання, будучи вузьким і пов’язуючи свободу, по суті, зі свободою від незаконного арешту і затримання, дало поштовх для більш широкої інтерпретації категорії свободи Конституційним Судом України. Таке тлумачення було здійснене Конституційним Судом України у рішенні по справі про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016. У абз. 2 п. 2.3. Конституційний Суд України зазначив, що «серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода». Баланс свободи і безпеки є особливо актуальним під час здійснення обмежень прав людини, боротьби з тероризмом, в умовах воєнного і надзвичайного стану, епідемій тощо. Зроблено висновок про те, що свободу у праві розглядають одночасно як цінність і як принцип. Важливим є розмежуванням позитивної і негативної свободи. При цьому завдання конституції, виходячи з ліберального підходу, полягає лише в обмеженні держави, гарантуючи свободу. Протилежний підхід наголошує на необхідності більш активного втручання держави в суспільне життя, водночас обмежуючи свободу з метою її гарантування. Особливо гостро питання обмеження свободи постає останніми десятиліттями у зв’язку з терористичними загрозами, а також актуалізацією і поширенням традиційних небезпек: воєн, епідемій, надзвичайних ситуацій тощо. Стосовно конституціоналізації свободи варто підтримати ідеї з цього приводу, які висловлюються в літературі. Адже в Конституції України свобода як цінність не знайшла своєї прямої конституціоналізації. Так само свобода є ключовим принципом і цінністю громадянського суспільства, створюючи передумови для його розвитку. Громадянське суспільство потребує конституційної цінності свободи, саме на ній і має ґрунтуватися функціонування громадянського суспільства.
8
Теодорович, Світлана, and Зоряна Жигаль. "ПСИХОЛОГІЧНА СВОБОДА ЯК СКЛАДОВА ТВОРЧОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ХОРМЕЙСТЕРА." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 22–25. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-7.
Full textAbstract:
У статті висвітлено необхідність та актуальність пошуку внутрішньої психологічної свободи в педагогічній діяльності хорового диригента, розглянуто відмінності та основні напрямки свободи «від» і свободи «для». Проаналізовано важливість гідного сенсу життя, що дає енергію для плідної творчої праці. Докладно висвітлено звільнення розуму особистості від обмежуючих програм, поглядів та ідей, що відкриває простір для вільного та неупередженого погляду на своє життя і світ в цілому. Розглянуто способи оволодіння умиротворенням за допомогою медитативних практик, зокрема трансцендентальної медитації та медитації майндфулнес, що мають позитивний вплив на психіку людини, а також на її імунну систему, роботу мозку та пам’ять. Звернуто увагу на доброзичливість та працелюбність творчої особистості як засоби досягнення внутрішньої психологічної свободи.
9
Несміян, Т. С. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ПРАЦІ ЩОДО МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 139–45. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.19.
Full textAbstract:
У статті автором проаналізовано законодавче забезпечення принципу свободи праці та неприпустимості примусової праці під час реалізації медичними праців-никами права на працю. На думку автора, медичні працівники, які навчались за державні кошти, обмежені в своєму праві на вільний вибір місця праці та не можуть реалізуватися в тій сфері медицини, до якої мають хист. Чинне законодавство в сфері працевлаштування медичних працівників не тільки не покращує забезпечення кваліфікованими фахівцями лікарень, а й призводить до підвищення рівня корупції та небажання лікарів працювати в державних закладах охорони здоров’я. Запропоновані зміни в законодавчому регулюванні працевлаштування медичних працівників, зокрема не обмежувати медичних працівників, що йдуть працювати в державні заклади охорони здоров’я у виборі місця праці, розробити та законодавчо закріпити механізм повернення коштів за навчання випускникам, які планують працювати в приватному секторі надання медичної допомоги або не мають бажання в майбутньому працювати в галузі медицини.
10
Maleyev, Anton. "Проблемність штучного інтелекту і свідомості за роботою Джона Серля «Свідомість, мозок і наука»." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 89–98. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.08.
Full textAbstract:
Логічний експеримент Джона Серля «Китайська кімната» є критикою машин, заснованих на тесті Алана Тьюринга. Мета цього експерименту – довести, що комп’ютери, побудовані на формальних системах, нездатні володіти свідомістю чи її елементами.
На думку Джона Серля, створення сильного штучного інтелекту неможливе без ґрунтовного дослідження взаємозв’язку мозку і свідомості, свідомості і дії. Ці думки викладені у його праці «Свідомість, мозок і наука». Втім, у цьому дослідженні перед Джоном Серлем виникає нерозв’язна проблема – антиномія свободи волі і детермінізму. «Китайська кімната» вказує ще й на відсутність у комп’ютерів, побудованих на формальних системах, можливості бути першопричиною власних дій, тобто бути суб’єктом. Досліджуючи свідомість чи вільну дію як об’єкт, не можна дізнатися нічого про суб’єкт, котрий ними володіє. Адже об’єкт підпорядковується причинно-наслідковим зв’язкам світу. А свобода волі суб’єкта – це розрив зв’язків, що надає можливість породжувати нові причинно-наслідкові події у світі. Це породжує необхідність змінити парадигму сучасних досліджень свідомості і вільної дії.
11
Мороз, С. В. "До питання свободи укладення трудового договору." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1 (July 2, 2021): 56–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.732.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність принципу свободи укладення трудового договору, який виражає суть значної кількості норм, що регулюють прийом громадян на роботу. Його зміст полягає в тому, що доля трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить собою фундамент їх виникнення. Зазначено, що свобода укладення трудового договору виявляється в тому, що особа (а) вправі розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності або взагалі відмовитися від неї, (б) може запропонувати себе як найманий працівник будь-якому роботодавцеві, (в) має право вільно обговорювати умови трудового договору, погодитися з ними або відмовитися від них.
З метою забезпечення належного балансу прав і законних інтересів роботодавців та осіб, які бажають працевлаштуватися, у новий Трудовий кодекс України необхідно включити статтю, присвячену свободі укладення трудового договору, й викласти її в такій редакції: «Сторони під час укладення трудового договору є вільними й користуються рівними правами. Примус до укладення трудового договору на допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укладати трудовий договір передбачений цим Кодексом, іншими законами або зобов’язаннями, взятими на себе роботодавцем добровільно. Забороняється необґрунтована відмова в укладенні трудового договору. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства (установи, організації) за погодженням між керівником підприємства (установи, організації), не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. На вимогу особи, яка шукає роботу, або спеціально уповноваженого державного органу роботодавець зобов’язаний повідомити їх про мотив відмови в письмовій формі не пізніше трьох днів після звернення. Відмова в укладенні трудового договору може бути оскаржена в суді».
12
Занфірова, Т. А. "Свобода праці засуджених до обмеження чи позбавлення волі та осіб, які відбули покарання." Соціальне право, Вип. № 1 (2017): 103–8.
Find full text
13
БАДИДА, АНДРІАННА. "Соціальні права у системі фундаментальних прав людини." Право України, no. 2019/11 (2019): 272. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-272.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження полягає у декількох моментах: по-перше, права людини на початку ХХІ ст. розуміються по-новому: це не просто суб’єктивні права, йдеться про правові гарантії захисту людини від посягань з боку як органів влади, так і інших осіб; по-друге, переосмисленню підлягає теза, що соціальні права є “другорядними” на тлі так званих класичних (особистих і політичних) прав, оскільки потребують активної поведінки з боку держави та складності їх судового захисту. Мета статті – дослідити специфіку соціальних прав людини через ознаки, що випливають зі змісту Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., та обґрунтувати їх важливість у системі прав людини. Вони повинні розумітися у контексті передовсім міжнародного права у цій сфері. Ба більше, Євро пейський суд з прав людини у своїх рішеннях прямо зазначає, що поділ прав на особисті, політичні, соціальні чи економічні є умовним. Насправді права людини є єдиною системою. Під час дослідження було зроблено висновки щодо сутності соціальних прав людини. Поширена позиція, за якою громадянські і політичні права потребують “негативних” зобов’язань держави, а соціально-економічні –“позитивних” вимагає корегування. У сучасних умовах такий підхід переосмислюється у багатьох аспектах. По-перше, низка соціальних прав (наприклад, свобода праці, вибір професії, заборона примусової праці, право на професійні об’єднання тощо), по суті, є органічними сегментами таких фундаментальних цінностей, як свобода та рівність, які лежать в основі всієї системи прав людини. По-друге, соціальні права, як і інші блоки прав людини, потребують здійснення позитивних обов’язків держави, які ґрунтуються на ресурсах, доступних для держави. По-третє, лише кілька держав (наприклад, Угорщина) на рівні конституційного принципу істотно обмежили можливість судового захисту соціальних прав.
14
Шабанов, Р. І., and М. І. Ждан. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 14–23. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.02.
Full textAbstract:
Автори розкривають специфіку правового регулювання реалізації права на працю в умовах євроінтеграції. Вказується, що лише через розуміння необхідності зміни усталеного погляду на право на працю в європейсько-центрованому вимірі Україні вдасться провести ефективні реформи у сфері трудових відносин. Встановлено штучний характер законодавчого закріплення права на працю у СРСР, яке спрямовувалось винятково на реалізацію державотворчих цілей та завдань. У 90-ті рр. ХХ ст. право на працю, як порівняти із радянським розумінням, перетворилося із суб’єктивного права на об’єктивне право та елемент правоздатності. Авторами наголошується, що прийняття демократичного та ліберального Основного Закону України обумовило роздержавлення і повернення до лона універсальних прав людини права на працю, яке за своєю сутністю означає свободу праці. Досліджується природа та зміст права на працю як універсального права людини через концепцію негативної та позитивної свободи. Автори констатують, що в умовах євроінтеграції право на працю має розумітися як можливість людини заробляти собі на життя вільно обраною працею, розвиватися завдяки цій праці та мати гідне ставлення і рівні можливості у сфері праці.
15
Ждан, М. Д. "ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРІВ ПРО ПРАЦЮ ТА ЗАБОРОНИ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 130–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.18.
Full textAbstract:
Автор статті наголошує, що принцип свободи договорів про працю та заборони примусової праці є фундаментом євроінтеграційних процесів у контексті реалізації права на працю. Автор зазначає, що принцип свободи договорів про працю передбачає можливість добровільного обрання місця застосування здібності особи до праці або добровільної відмови від будь-якого працевлаштування. Досвід правового регулювання принципу свободи договорів про працю в Європейському Союзі показує також важливість екстериторіальності укладення договорів про працю. Як зазначає автор, це передбачає, що громадяни мають право шукати роботу в будь-якій країні Європейського Союзу, жити та працювати там без необхідності отримувати дозвіл на роботу, залишатися навіть після того, як закінчать працювати. Принцип свободи договорів про працю передбачає заборони всіх форм прямої та непрямої дискримінації у сфері праці. На думку автора, у цьому контексті важливою є практика Європейського Суду з прав людини, у якій здійснюється відмежування дискримінації у сфері праці та зловживання забороною дискримінації з боку працівників. Як зазначає автор, заборона примусової праці є провідним складником принципу свободи договорів про працю, що передбачає недопущення будь-якого застосування праці під загрозою покарання. Європейський досвід правового регулювання заборони примусової праці наголошує на необхідності посилення боротьби із різними формами примусової праці, зокрема пов’язаною із традиційними формами рабської праці, борговою кабалою, використанням нелегальної праці трудових мігрантів. На переконання автора, у контексті євроінтеграційних процесів в Україні актуальним є дослідження засобів ліквідації практики використання праці без укладення трудового договору, що за європейськими стандартам має ознаки примусової праці.
16
Китайгородська, В. В. "ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ПРАЦЮ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 161–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).341.
Full textAbstract:
З моменту виникнення держави, яка бере на себе право регулювати взаємовідносини суб’єктів всередині її території, виникло питання про реалізацію громадянами права на працю. Виникло питання про відповідальність держави перед людиною як громадянином цієї держави.
У даній статті було розглянуте питання стосовно того, що однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення прав людини і громадянина загалом та права на працю зокрема. Також були досліджені гарантії прав і свобод людини і громадянина, які є основними умовами, способами і засобами, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права.
Проаналізовано чинне законодавство України з питань права на працю. Досліджено правове регулювання права на працю у міжнародних правових актах. Проаналізовано наукові праці вчених та зроблено висновок,що право на працю – це одне з важливих соціально-економічних прав людини й громадянина, гарантоване міжнародно-правовими актами та Конституцією України, яке дає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Зроблено висновок про те, що право на працю не є суб’єктивним правом людини. Автор стверджує, що держава повинна створювати робочі місця для своїх громадян, організовувати можливість працівникам перенавчатися на інші спеціальності, професії, але громадянин не має права вимагати від держави надання йому праці. Саме цей підхід до права на працю людини ми бачимо в багатьох державах Європи.
Зроблено висновок про те, що право на працю є комплексною правомочністю громадянина. Воно включає в себе низку інших прав, зокрема право на свободу праці, право на безпечні умови праці, право на рівні умови праці тощо.
17
Федотова, О. В., and А. І. Жукова. "Праця та дозвілля в історіософській перспективі: проблема співвідношення." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.958.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на дослідження співвідношення праця-дозвілля через звернення до основних інтелектуальних традицій і трансформацій, які визначили ідейний зміст праці й дозвілля в західній цивілізації. Проілюстровано, що в історичному розгляді ці поняття розташувалися в тріадній схемі «фізична праця – дозвілля – праця духовна». Досліджено сутнісні й аксіологічні характеристики праці й дозвілля, які визначаються в площині культурних інтерпретацій. Зміни в семіотиці культури є детермінантами зрушення до нових духовних пошуків, які відбиваються в соціальній діяльності кожної епохи. Так, зазначено, що в античній історії та культурі діяльність, яка збігалася з грецьким онтологічним ідеалом, ідентифікується з поняттям дозвілля – це є духовний шлях благородної людини. У роботі з’ясовано, що на середньовічному етапі європейської культури розуміння понять праці й дозвілля пов’язується з християнською теоцентричною картиною світу. Виявлено, що праця спиралась на християнське вчення про первородний гріх, покарання та порятунок. Розглянуто можливість порятунку через працю, що докорінно змінює світоглядну оцінку праці й дозвілля на початку ХVI ст., якому передувала протестантська етика.
У статті проаналізовано, як капіталізм обмежив екзистенційну свободу людини, зробивши її цілком і повністю залежної від праці. Визначається, що дозвілля в постіндустріальному суспільстві, так само як і праця в індустріальному, капіталізується. Автори доходять висновку, що формується «цивілізація дозвілля», в якій просвітницька модель змінюється так званою гедоністичною концепцією. Дозвілля починає займати простір праці й навпаки. Сформовано важливу тезу, що в умовах нової соціальності інтелектуальний продукт стає товаром, оскільки праця заміщується знаннями. Таким чином, доводиться, що певна схема взаємовідносин означених видів діяльності відповідає певному типу культури на її історичному етапі.
18
Занфірова, Т. А. "Особливості принципу свободи праці в трудовому праві України." Публічне право, no. 1 (25) (2017): 161–66.
Find full text
19
САВЧИН, МИХАЙЛО. "Конституційна економіка та основні моделі втручання держави в економічні свободи." Право України, no. 2018/05 (2018): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-013.
Full textAbstract:
У статті визначено чинники формування правил на основі стандартів, які визначають проблему вибору моделі втручання держави в економіку. Зроблено висновок, що ліберальна, ліберально-демократична, соціетальна та перехідні моделі економіки є відносними і насамперед залежать від балансування між принципами і цінностями, що визначається в інституційну спроможність економіки та держави. У статті застосовано синтетичний підхід здійснення досліджень у правничій науці, який поєднує міждисциплінарність, правовий плюралізм та цінності у праві. Доктрина, правозастосування та верифікація достовірності постулатів та юридичних конструкцій у процесі правозастосування аналізуються як єдина правова матерія, в основі якої лежать цінності права. З погляду досягнень сучасної доктрини конституціоналізму, зокрема поваги до гідності людини та приватної автономії індивіда, у статті проаналізовані основні моделі втручання держави в економічну систему. Такі моделі накладаються на особливості перехідних конституційних демократій для визначення прийнятного алгоритму економічних реформ. На основі аналізу природи принципу пропорційності розкрито конституційні аспекти втручання держави у фундаментальні економічні свободи – свободу договору, гарантії права приватної власності, свободи вибору професії і роду занять, свободи руху капіталів, товарів, послуг та свободи поселення і вибору місця проживання. Компаративний аналіз моделей втручання держави у здійснення економічних свобод через призму принципу пропорційності свідчить, що застосування конкретних заходів з боку держави цілком залежить від певної структури економіки, ступеня її диференціації, відкритості та гарантування економічних свобод. Це охоп люється інституційною спроможністю держави за активної участі економічних акторів формулювати, відтворювати та примножувати правила та процедури, які можуть гарантувати стабільність і добросовісне виконання контрактів. З точки зору соціетального конституціоналізму держава діє у симбіозі з суспільством із метою впровадження передових економічних досягнень та збереження довкілля, реалізуючи у такий спосіб сталий розвиток.
20
Petrenko, Maxim. "Проблема людської гідності за доби просвітництва: І. Кант." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 96–110. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.06.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему людської гідності за доби Просвітництва (на прикладі філософії І. Канта) у контексті сучасного філософського дискурсу проблеми. Зазначено, що подальший розвиток суспільства формує запит на правову соціально-орієнтовану державу, де надаються та забезпечуються широкі права та свободи для усіх громадян (незалежно від національності, віросповідання, культури, матеріального стану), що зрештою стає важливою засадою осмислення та буття людської гідності. Йдеться про право громадянина висловлювати свою думку та громадянську позицію, а завдання влади забезпечувати широкий спектр прав та свобод, які визначаються І. Кантом як моральні (природні). Ось чому звернення сучасних філософів та дослідників до філософії І. Канта, його тлумачення природи людини, її прав та свобод, що зумовлене певною схожістю доби Просвітництва та сучасного етапу розвитку суспільства. Означена подібність втілилася у низці факторів, що створюють нову картину світу, а саме: кардинальні зміни політичного, соціального та економічного устрою; традиційного людського буття та життєвого світу; швидкість та глобалізм сучасних трансформацій не тільки у виробничих сферах, а й у соціально-побутових, морально-етичних та суспільно-політичних відносинах. Наголошено, що названі процеси втілюються у моральному (природному) та адміністративному праві і суттєво впливають на свободи та рівність усіх членів суспільства; самостійність дій кожного члена спільноти як громадянина; відсутність патерналізму на рівні взаємин громадянин-суспільство-влада. Таким чином, представлена І. Кантом етично-правова концепція людської гідності знаходить розуміння та застосування в концептах аргументативної та екологічної етики, етики відповідальності у прагненні до створення таких владних структур, за яких суспільний консенсус досягається через аргументований діалог усіх членів суспільства та колективну відповідальність за дії. Таким чином цілісна реконструкція роздумів І. Канта про людину, її гідність та свободу, засвідчує органічну приналежність української філософії до європейського інтелектуального та філософського контексту розуміння загальнолюдських морально-етичних норм, прав і свобод
21
Лях, В. В. "КОНЦЕПТ СВОБОДИ В ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМІ Ж.-П. САРТРА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 63–67. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1027.
Full textAbstract:
Лях В. В. Концепт свободи в екзистенціалізміЖ.-П.Сартра: зміна онтологічних підстав. – Стаття.У статті розглядається еволюція поняття свободиу Сартра від його ранніх праць («Буття і Ніщо» й «Екзистенціалізм – це гуманізм») до праць із соціально-онтологічним виміром («Проблема методу», «Критикадіалектичного розуму»). Доведено, що починаючи із50-х рр. Сартр починає більш детально досліджуватизалежність людини від соціального, перебування її урізних колективних серіях, її практико-інертне існування. У цей період він припускає, що деякі люди,насамперед пригноблені та містифіковані, можуть незнати про свою свободу, і їм не так вже й легко усвідо-мити свою спроможність здійснювати вільний вибір.Тому в «Критиці діалектичного розуму» він наголошуєна впливові інших людей на особисте самопізнання тавизнає, що існують різні рівні прозорості в особистомусамоусвідомленні.Дослідник вказував на наявність певної колізії, уякій перебуває людина: з одного боку, вона змушенавідтворювати обставини, які фіксують її відчуження,а з іншого – вона має долати ці обставини, оскільки у неї закладений внутрішній імпульс до преображення.Сартр наголошував на тому, що у людині присутня докорінна потреба стати повноцінною людиною. Отже,оскільки людина – це буття, котре постійно перевер-шує наявні обставин, то в цьому рухові практики люди-на виходить за межі наявної ситуації та поступово про-сувається вперед у напрямку до справжньої людяності.Можна констатувати, що у працях останньогоперіоду Сартр намагався побудувати другу етику,яка у деяких аспектах радикально відмінна від пер-шої. Зокрема, тоді у його творчості відбувся перехідвід індивідуалістичної позиції до колективістської, і він вже радить людям об’єднуватися заради спільної мети – інтегральної людяності. Отже, якщо у першійетиці наголошувалося на абсолютній свободі індивідата його відповідальності за вибір чи невибір (і цей вибір зумовлений онтологічно), то метою другої етикистає інтегральна людяність, котра має реалізовуватися не лише онтологічно, а й історично та соціально.Ми мусимо допомагати іншим у досягненні їхньогосамоздійснення, бо наше власне самоздійснення залежить від тих, хто також працює над досягненням цієїспільної мети.
22
Гуйван, П. "Щодо неприпустимості свавільного обмеження права особи на самовираження." Юридичний вісник, no. 2 (August 25, 2020): 122–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1713.
Full textAbstract:
Дану наукову працю присвячено дослідженню актуальної проблематики стосовно юридичного унормування порядку здійснення одного з основоположних прав людини - на вільне вираження своїх поглядів і думок. У цьому контексті проаналізовано основні міжнародно-правові акти, що визначають концептуальні засади політики в галузі регулювання діяльності мас-медіа та державних інституцій у даній сфері. У роботі наголошується, що законодавство та практика правозасто-сування мусять звертати пильну увагу на принципи, що характеризують «демократичне суспільство», й у цьому свобода самовираження є однією з найважливіших основ такого суспільства, однією з основних умов її прогресу та розвитку кожної людини. Поняттям «свободи преси» охоплюється не лише вільний вибір суб'єктом змісту, а й способу, форми та технічних засобів самовираження. При цьому наголошується, що журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Тож за позицією Європейського суду погляди, висловлені в сильних образах чи з перебільшенням, також користуються захистом, особливо у разі обговорення суспільно важливих питань. Але, виходячи з необхідності забезпечення дотримання пропорційності втручання, під час розгляду подібних справ обов'язково необхідно здійснювати розмежування фактів та оціночних суджень.
Водночас користування вказаними правами накладає особливі обов'язки й особливу відповідальність, обсяг яких залежить від положення особи, що здійснює свободу вираження поглядів, та від технічного засобу, що використовується. Підкреслюється, що для мас-медіа та журналістів обов'язки зводяться до правдивого і неупередженого висвітлення матеріалів, уникаючи порушення прав особи на приват-ність, особливо щодо недоторканості її честі та репутації. Поширення повідомлень має базуватися на принципі достовірності, що забезпечується відповідними засобами перевірки й доказів, а також ґрунтуватися на неупередженості подання, опису й розповіді. Постулюється, що свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження повинні бути встановлені законом, переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті.
23
Яценко, О. Д. "СУБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ У МЕТАФІЗИЦІ ВОЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.944.
Full textAbstract:
Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у метафізиці волі середньовічної культури. - Стаття.
В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
24
ГРИЩУК, ОКСАНА. "Філософія людської гідності у праві." Право України, no. 2018/09 (2018): 14. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-014.
Full textAbstract:
Людська гідність органічно вплетена у всю систему суспільних відносин, є точкою відліку місця людини у суспільстві й одночасно забезпечення певного рівня людської гідності визнається метою існування всієї суспільної організації. Зміст людської гідності в усі часи становила міра свободи людини у суспільстві, тобто її можливості й права, тоді як кількість, зміст і обсяг цих прав постійно змінюються разом зі зміною і розвитком суспільства. Людська гідність визнана багатьма державами і міжнародним правом основною соціальною цінністю та джерелом прав людини, проте кожного дня трапляються непоодинокі випадки її порушення. Мета статті полягає у розкритті гносеологічних, онтологічних та аксіологічних особливостей людської гідності, формування цілісного філософсько-правового підходу до розкриття її змісту й практичного застосування як частини позитивного права. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок, що людська гідність, започаткована як філософська ідея, знайшла свій розвиток у праві як принцип права (об’єктивне явище) та право людини (суб’єктивне явище). Фундаментальний характер людської гідності пояснюється взаємозв’язком із правами людини, зокрема її джерельним характером щодо прав і свобод. Водночас тлумачення людської гідності як джерела прав людини чи стовбура, з якого виростають права людини, не заперечує, а навіть підсилює суб’єктивне право на гідність кожної людини (гідність людини). На підставі аналізу сучасної наукової літератури, позитивного права та практики його тлумачення наведено додаткові аргументи стосовно того, що ідею людської гідності слід пов’язувати із цінністю людини та оцінкою її значення і місця у сус пільстві та державі. Моральна і правова оцінка є важливим інструментом моделювання поведінки людини, на основі якого і формуються вимоги до дій людей. Ці вимоги інтеріоризуються, коли вони забезпечуються, перш за все, внутрішнім переконанням людини в їхній корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей. Таким чином, через усвідомлення людиною своєї цінності відбувається формування її права на гідність (гідність людини). Через уявлення про гідність кожної людини формується “загальний каталог цінного” для всіх людей, який у підсумку набуває свого вираження як об’єктивний принцип людської гідності. Змістовне наповнення цього принципу змінюється разом зі зміною уявлень про місце і значення людини у суспільстві. При цьому принцип людської гідності здійснює вплив на розуміння кожною людиною своєї гідності (права на гідність). Таким чином відбувається взаємозв’язок і взаємовплив принципу людської гідності та права людини на гідність, їх прогресивний розвиток і розширення змісту у відповідь на зміну соціальних умов. Запропоновано розглядати людську гідність як самоцінність і суспільну значущість людини, яка визначається існуючими рівнем суспільних відносин, загальносуспільними уявленнями про свободу, справедливість, рівність та яка є джерелом прав і свобод людини.
25
Пилипишин, П. "Формування ідей індивідуалізму у філософії права Джона Локка." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2080.
Full textAbstract:
У статті робиться спроба роз-криття індивідуалізму у філо-софії права Джона Локка. Філо-софсько-правова думка доби Просвітництва перебувала під величезним впливом локківської інтерпретації природнього стану суспільства, в якому вчений роз-глядає основні права людини і, чи не вперше, відносить туди право власності, яке має як буржуазний, так і індивідуалістичний відті-нок. Дж. Локк, продовжуючи ідею договірного походження держави, на відмінну від Т. Гоббса, більше акцентував на індивідуалістичних тенденціях, аніж суспільних, вва-жаючи, що індивід повинен мати політичну, духовну та економічну самостійність і бути вільним суб’єктом вибору та дії.
Зосереджуючись на індивідуаліс-тичному аспекті спадщини англій-ського філософа, звернено увагу на його основні філософсько-правові постулати: індивідуальні права на життя, свободу і власність є фундаментальними за своєю суттю та нероздільними одне від інших; свобода є основою всіх інших прав; ця свобода передбачає свободу від різних відносин з іншими, крім тих, в які індивід вступає добро-вільно з урахуванням власного інте-ресу; свобода від залежності щодо інших робить нас людьми; свобода кожного індивіда може бути обме-жена тільки такими правилами і обов’язками, які необхідні для того, щоб забезпечити таку ж свободу іншим; рівність не зрівнює, а обері-гає і стимулює природну несхожість людей; люди є рівноправними суб’єк-тами щодо економічної, духовної та політичної сфери і власної долі; людина має право задовольнити свободу тим способом, якими йому до вподоби, а не порушувати зако-нів справедливості; по суті, інди-від є власником своєї особистості і здібностей, і в цьому відношенні він нічим не зобов’язаний суспільству; лише сам індивід може визначити, в чому полягає його власне благо; право власності є антропологічною константою, а праця – це первинна умова задоволення потреб; людське суспільство складається з ринкових відносин; держава є результатом суспільної домовленості для захи-сту власності індивіда в його особі і у вигляді благ, і отже, збереження впорядкованих відносин обміну між індивідами, які розглядаються як власники самих себе; невтручання держави у приватне життя та осо-бисте процвітання людей.
26
Булавіна, С., and Т. Давидова. "Наслідки недотримання права на приватність у мережі Інтернет: міжнародний аспект." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 8–14. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена подвійний проблеми, що виникла в зв'язку з широким застосуванням Інтернету, в якому, з одного боку, реалізуються права і свободи людини, надається можливість втілити ряд «супутніх» прав (права на свободу думок, на освіту, на інформацію і т.п.), а, з іншого, часто відбувається їх порушення. Аналізується міжнародна правова база захисту та забезпечення прав і свобод людини в Інтернеті, зокрема, права на приватність, порушення якого може здійснюватися у формі кібербулінгу, який отримав офіційний статус в Європі. Зроблено висновок про те, що право на Інтернет (безперешкодний доступ до нього), яке поступово набуває статусу фундаментального права людини в силу його поширеності, все ще вимагає забезпечення інших основних прав (право на життя, на інформацію, на свободу і особисту недоторканність, свободу слова і думки і т.д.), а також вимагає забезпечення прав нового покоління – права на анонімність і право бути забутим. Права, які належать людям офлайн, мають захищатися і у мережі Інтернет, яку визнано рушійною силою прогресу. Право на приватність як право жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням не лише влади (держави), але й від подібних дій з боку інших осіб. У міжнародному праві кібербулінг визнано як негативне явище, форму домашнього насильства з використанням сучасних гаджетів. Вітчизняним законодавцем булінгом (цькуванням) визнані діяння, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. В умовах швидкістної тотальної цифрової трансформації суспільства кількість випадків насильства в онлайн- формі лише зростатиме. І національні правоохоронні органи мають поставитися до цього явища з усією серйозністю.
27
Тарановська, А. О. "Концептуальні основи прав і свобод людини в іудейському праві та їх сутнісні риси в Конституції України." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 235–40. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1874.
Full textAbstract:
Висвітлене питання щодо актуальності теоретичного визначення категорії «права і свободи людини», зауважений самобутній характер єврейського права, що, можливо, здійснило історичний та цивілізаційний вплив на правові системи інших держав. Також досліджується процес формування концепції теорії прав і свобод людини в аспекті релігійної доктрини іудаїзму. Крім того, порівнюється та аналізується можливий вплив іудейської релігійно-правової системи на визнання категорії прав і свобод людини на офіційному рівні серед міжнародної спільноти та в національному законодавстві. Особлива увага приділяється дослідженню щодо закріплення фундаментальних прав і свобод людини, котрі беруть початок із релігійної традиції іудаїзму, в Основному Законі України. Автором визначено основні культурно-правові закономірності функціонування категорії «права людини» в контексті їх універсальності для суспільства.
Розглядаються основні аспекти релігійної традиції іудаїзму як стародавньої монотеїстичної релігії, яка зародилась на території Близького Сходу та об'єднує прихильників за етнічною ознакою.
У статті подана думка, що іудаїзм можна розглядати як першу релігію, котра закріпила універсальні норми моралі, яка змогла сформувати поведінку людини на буденному рівні, поєднуючи загальні та індивідуальні принципи впливу на суспільство. Іудейська релігійна доктрина розглядається як потужна система принципів, норм та приписів, котрі виступають універсальними суспільними регуляторами та мають чітку ієрархію. Автор зазначає важливість релігійних норм як соціальних важелів, які регулюють суспільні відносини, об'єктивно функціонують та впливають на життя суспільства. Проаналізовано сутність основних культурно-правових закономірностей функціонування концепції теорії прав і свобод людини в контексті релігійної правової системи й до сьогодення. Надано загальну порівняльну характеристику (у вигляді таблиці) норм Конституції України, котрі закріплюють визначені права та свободи людини, з релігійними текстами іудаїзму. Підсумовано, що є певний зв'язок між змістом іудейських релігійних норм та конституційними нормами Основного Закону України.
28
Процевський, О. І. "Заборона примусової праці як складова принципу свободи праці." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право, вип. 22 (2014): 30–40.
Find full text
29
Процевський, О. І. "Заборона примусової праці як складова принципу свободи праці." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право, вип. 22 (2014): 30–40.
Find full text
30
Процевський, О. І. "Заборона примусової праці як складова принципу свободи праці." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право, вип. 22 (2014): 30–40.
Find full text
31
Олійник, А. Ю. "ВИДИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СВОБОДИ ОСОБИ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 16–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.40.
Full textAbstract:
У статті розглянуто види реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці авторів, які досліджували проблему. Підсумок проаналізованих наукових праць дав можливість сформулювати поняття видів реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Ознаками названого поняття видів реалізації названої свободи, на нашу думку, є такі: а) здійснення виробництва товарів і надання послуг; б) здійснення товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; в) здійснення посередницької та зовнішньоекономічної діяльності; г) закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України і деталізовані поточним законодавством; д) здійснюються з метою отримання економічної та соціальної вигоди і прибутку.
Видами реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність є закріплена нормами міжнародного права, конституції та законів України і деталізована в поточному законодавстві діяльність суб'єктів правовідносин зі здійснення виробництва товарів і надання послуг, грошових, торговельно-обмінних і фінансових операцій, посередницької та зовнішньоекономічної сфери з метою отримання прибутку та економічного результату. Реалізація конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність може здійснюватися у вигляді:1) виробництва товарів і надання послуг; 2) товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; 3) посередницької діяльності; 4) зовнішньоекономічної діяльності.
Здійснення запропонованих змін до Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» сприятиме удосконаленню реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність.
32
Дейнека, В. С. "ЄДНІСТЬ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ В ПИТАННЯХ ДИСКРИМІНАЦІЇ У СФЕРІ ПРАЦІ." Знання європейського права, no. 2 (June 30, 2021): 57–60. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.205.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання дискримінації. Під дискримінацією в трудовому праві розуміють незаконний навмисний акт або бездіяльність, виражений через будь-яку пряму або непряму відмінність, виняток або привілей на підставі, не пов’язаній з вимогами роботи, коли він спрямований на обмеження визнання, здійснення або використання особами їхніх трудових прав та обов’язків чи запобігання ним, крім того, створення більш сприятливих можливостей для певних груп осіб, що тягне юридичну відповідальність.
Диференціація – це бажання забезпечити «реальну рівність» порівняно з тією, яка встановлена у законодавстві щодо трудового законодавства, а також делімітацію правових норм на основі юридично значущих чинників, щоб визначити загальні положення трудового законодавства для певних категорій працівників. Трудове право унікальне у своїх принципах, оскільки воно має єдність сутності, єдність мети правової політики, єдність охорони праці, права працівників, єдність джерел права тощо. Єдність правового регулювання фактично передбачає диференціацію, а не заперечує.
У статті розглянуто питання гендерної рівності, яка все ще залишається актуальною, з точки зору диференціації.
Відповідно до Конституції України, де статтею 24 визначено, що рівність прав жінки та чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти та професійній підготовці, праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Концепція позитивної дискримінації не закріплена законом. Однак закон про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків визначає позитивні дії у спеціальних тимчасових заходах, які мають законну та об’єктивно виправдану мету, спрямовані на усунення правової чи фактичної нерівності у здатності жінок та чоловіків до виконання прав та свободи, що створені Конституцією та законами України.
33
Kodatska, N. O. "Вільний розвиток особистості через визнання та прийняття гендерних відмінностей." Grani 18, no. 2 (January 16, 2015): 73–78. http://dx.doi.org/10.15421/1715043.
Full textAbstract:
У представленій статті автором розкривається механізм реалізації індивідуальної свободи в сучасному суспільстві, виявлено основні гендерні відмінності та аналізується їх вплив на самореалізацію особистості, а також визначаються особливості рольової соціалізації та формування гендерної ідентичності. Досліджуються поняття маскулінність, фемінність та андрогінність, а також сучасні гендерні стереотипи і їх вплив на формування соціальної поведінки людини. Констатується, що емоції і почуття у чоловіків і жінок практично однакові, але у зв’язку з існуючими гендерними ролями вони висловлюються порізному. Найбільші гендерні відмінності спостерігаються всфері материнства та батьківства. Підкреслюється, що відмінності між чоловіком і жінкою мають більш психологічний, ніж фізіологічний характер. Досліджується гендерний розподіл праці, який базується на умовному розподілі праці на продуктивну та репродуктивну. Продуктивна праця (оплачувана) піднімає соціальний статус особи, оцінюється суспільством як «робота» в прямому значенні слова. Репродуктивна праця (неоплачувана) включає в себе народження і виховання дітей, піклування про членів родини, ведення домашнього господарства. Зроблено висновки, що гендерні ролі мають бути гнучкими і виконуватися різними членами сім’ї в залежності від життєвих обставин та актуальних проблем окремих індивідів, з яких складається кожна конкретна сім’я. Також гендерні ролі в суспільстві в цілому можуть бути взаємозамінними та реалізовуватися індивідами залежно від їх природних здібностей та психофізіологічних особливостей.
34
МІХАЙЛІНА, Тетяна, and Богдана ДОВГАНЬ. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ РИЗИКІВ ВИЗНАННЯ ПРАВА НА МОДЕРНІЗАЦІЮ ТІЛА ЛЮДИНИ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-2.
Full textAbstract:
Метою наукової статті є доктринальний аналіз можливості поповнення переліку прав людини правом на модернізацію тіла людини та здійснення теоретико-правового дослідження ризиків реалізації такого права. Методологія дослідження базується на використанні системного, діалектичного методів, методу екстраполяції, кібернетичного та синергетичного методів, формально-юридичного методу, а також методу правового моделювання. Охарактеризовано можливе місце права на модернізацію тіла людини в міжнародному праві (як елемент Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 1997 р.) з урахуванням ризиків, які потрібно враховувати при подальшій легалізації такого права (у випадку, якщо міжнародною спільнотою буде визнана доцільність його правового закріплення). Досліджено Маніфест трансгуманістів як одне з першоджерел фактичного закріплення модерного права. Проаналізовано шляхи впливу права на модифікацію тіла на право свободи людини. Сформовано базові правила, яких варто дотримуватися, якщо ідеться про досягнення абсолютної свободи в контексті реалізації права на модернізацію тіла людини, аби уникнути/знизити рівень небезпеки, яку несе технологічний прогрес, пов’язаний зі штучним інтелектом, для прав людини. Це такі правила: 1) право на свободу є беззаперечним, але воно також має межі, якщо йдеться про свободу інших; 2) обсяг свободи дорівнює обсягу відповідальності; 3) право на свободу в аспекті права на модернізацію тіла може бути реалізованим за умови, що особа ознайомлена з можливими ризиками експериментів, з власної волі погоджується на них, усвідомлює наслідки для себе та інших; 4) має бути чіткий поділ відповідальності тих, хто здійснює експеримент, та тих, хто погоджується на цей експеримент, що можливий шляхом чіткої регламентації правил поведінки в процесі злиття людини та ШІ, а також у разі максимального забезпечення відсутності двоякого трактування цих норм. Виокремлено ризики реалізації права на модернізацію тіла (можливого виходу штучного інтелекту з-під контролю людини, втручання в медико-технологічні експерименти третіх осіб) та шляхи їх уникнення: 1) передбачити здатність вимкнути ШІ; 2) забезпечити створення резервних систем захисту; 3) створити механізми правового та технічного захисту від втручання сторонніх осіб в експеримент з модернізації тіла людини.
35
Sambor, M. A. "Мирність як обов’язкова ознака права на свободу зібрань." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 42–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.04.
Full textAbstract:
Метою даною статті є дослідження змісту поняття «мирність», його складових, як обов’язкової ознаки права на свободу мирних зібрань.
Наукова новизна. У статті окреслено лінгвістичне, юридичне, літературне розуміння поняття «мир», «мирність», що забезпечує всебічне, об’єктивне розуміння даного поняття та якісне використання даних понять у правовій науці. У вітчизняній юридичній науці відсутні наукові дослідження ознак права на свободу мирних зібрань, а саме ключової ознаки – мирності, що породжує прогалину теоретичної науки, яка позначається на практиці застосування норм позитивного права. Як наслідок, проведено теоретико-методологічне дослідження поняття «мирності», що усуває наявну прогалину у праві. Адже для громадянського суспільства та демократичної держави надзвичайно актуальним є підтримання миру та безпеки під час проведення мирних зібрань.
Висновки. Мирність, як ознака права на свободу мирних зібрань має включати в себе мирну мету, повагу до людини, її честі та гідності, прав, свобод та інтересів, повагу до суспільного устрою, конституційного ладу, дотримання принципів верховенства права і законності, відсутність зброї, військового однострою, відсутність засобів приховування індивідуальності (маски), відсутність закликів до насильства, повалення влади у неконституційний спосіб. Озвучені нами ознаки є ключовими, що впливають на стан законності і правопорядку у суспільстві, а також на забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина, як організатора та учасника таких зібрань, так і сторонніх осіб, які не мають жодного відношення до такого зібрання, у тому числі й тих, котрі не розділяють поглядів організаторів та учасників мирних зібрань, які реалізують своє право на мирні зібрання. Мирність, як ознака, гарантує можливість досягнення компромісу шляхом взаємних поступок суб’єктів здійснення права на мирні зібрання та прибічників інших поглядів.
36
Копетюк, М. "Поняття та класифікація міжнародних стандартів прав людини та громадянина." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/7.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.
37
Козир, В. О. "ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРІВ ПРО ПРАЦЮ Й ЗАБОРОНИ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКА Й РОБОТОДАВЦЯ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 31 (February 2020): 80–86. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.31.09.
Full textAbstract:
The purpose of the article is to characterize the principle of freedom of employment contracts and the prohibition of forced labor as a basis for interaction between employee and employer. The author notes that in the domestic science of labor law we do not find a single principle of freedom of contract and prohibition of forced labor, it occurs as two separate principles – freedom of contract of employment and prohibition of forced labor. The article substantiates the author's opinion that today in labor law Ukraine should talk about a single principle - the principle of freedom of employment contracts and the prohibition of forced labor, which is important not only for labor law as one of the main vectors of its norms, it is reliable. a platform for interaction between the employee and the employer in achieving a common result meaningful to them through the realization of their own interests. Emphasis is placed on the primacy of the employment contract in matters of the possibility of concluding employment contracts. After all, the employment contract is the platform that connects the joint legal relations of the employee and the employer and determines the possibility of detailing these and other relations derived from them. The author also provides suggestions for improving the current labor legislation.
38
Девізоров, Д. С. "Значення принципу свободи праці при укладенні трудового договору." Держава і право, Вип. 54 (2011): 375–80.
Find full text
39
Кернична, С. "Свобода заповіту та її обмеження в українському праві та праві європейських країн." Підприємництво, господарство і право, no. 4 (184) (2011): 57–60.
Find full text
40
Донченко, О. П. "Методологічна функція категорії свободи в праві." Проблеми філософії права 1 (2003): 157–59.
Find full text
41
Козін, С. "Сутність та особливості захисту трудових прав мігрантів." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 212–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2048.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що юридичні можливості людини на території будь-якої держави залежать від декількох факторів, серед яких слід назвати ступінь нормативного регулювання прав людини, місце права в системі регулювання суспільних відносин, а також ставлення держави до питання непорушності правового статусу людини й громадянина. На нашу думку, останній момент постає найбільш важливим, адже фактично йдеться про захист із боку держави законних інтересів кожного індивіда. Крім того, особливо гостро питання захисту юридичних можливостей постає щодо суб'єктів, які перебувають у «групі ризику», тобто їх правовий статус має складний, іноді невизначе-ний або навіть спірний характер. Саме такими суб'єктами сьогодні є мігранти. Внаслідок особливостей свого правового статусу представники цієї соціально-правової групи потребують захисту прав, зокрема, у трудовій галузі. У статті з огляду на аналіз наукових поглядів учених наведено концептуальні підходи до визначення змісту поняття «правовий захист». Сформульовано власне розуміння сутності правового захисту трудових прав мігрантів як окремої категорії працівників. Аргументовано, що захист трудових прав мігрантів виражається у спеціальному наборі процедурних заходів, засобів та способів реалізації правових норм, які спрямовані на забезпечення всіх законних можливостей мігрантів у сфері трудового права. Визначено, що держава в особі уповноважених органів державної влади здійснює контроль у сфері праці, метою якого є забезпечення законності, а також непорушності ключових прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, праця будь-якої особи без належного оформлення, тобто без укладання з нею трудового договору, у тому числі мігранта, є серйозним порушенням трудового законодавства. Фактично така праця є «тіньовою», у зв'язку з чим працівник, наприклад, іноземець, який працює на підприємстві чи в організації, не має статусу працівника, що, зрештою, може обмежити його можливості у користуванні передбаченими законодавством гарантіями у сфері праці.
42
Прокоп’єв, Р. "ОСНОВНІ ФАКТОРИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 129–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2275.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що конституційний принцип рівності прав та свобод людини і громадянина беззаперечно стосується сфери трудових правовідносин, а тому саме Кодексом Законів про працю України закріплюється єдність трудового законодавства незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками тощо. Проте, окремим галузям господарства притаманні певні особливості щодо організації та функціонування своєї роботи, а отже мають місце реальні відмінності у нормативно-правовому регулюванні праці, відпочинку, охорони праці, заробітної плати тощо. Так, робота на підприємствах, пов’язаних з наданням транспортних послуг також має свої особливості та притаманні тільки їй риси нормативно-правового регулювання трудових правовідносин. Метою статті є чітке визначення основних факторів, які визначають диференціацію правового регулювання трудових відносин працівників транспорту. Для досягнення поставленої мети у статті вирішуються наступні завдання: здійснюється розгляд термінологічного розуміння «диференціація правового регулювання», визначаються суб’єктивні та об’єктивні фактори для здійснення такої диференціації. У статті здійснено з’ясування змісту поняття «диференціація правового регулювання праці». Наголошено на тому, що диференціацію правового регулювання трудових правовідносин пов’язують із певною галуззю господарства, в якій працюють особи. Зроблено висновок, що для працівників залізничного транспорту характерними є значна кількість суб’єктивних та об’єктивних факторів для диференціації правового регулювання трудових відносин працівників транспорту. Водночас наголосимо на тому, що розгляд таких факторів для диференціації має здійснюватися виключно в сукупності та розглядатися у тісному взаємозв’язку між собою. Саме таким чином, на нашу думку, можна досягнути найбільш повного розуміння правового регулювання не тільки суспільних відносин у певній галузі, а й правового статусу працівника відповідної сфери.
43
Ilyina, Anna. "Теоретичний вимір свободи в кантівському трансценден-талізмі." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 55–80. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.04.
Full textAbstract:
У статті досліджуються форми і особливості виявлення ідеї свободи в теоретичному вимірі кантівського трансценденталізму. Аналізуючи ґрунтовні праці Л. У. Бека і М. Коля з проблеми свободи в кантівській філософії, в яких артикулюються проблеми множинності значень Кантового поняття свободи (Бек) та свободи емпіричного мислення (Коль), авторка звертає увагу на необхідність підважування жорсткої опозиції між царинами природи і свободи та можливість тлумачення в термінах свободи судженнєвої активності розсуду. Акцентується значущість концепту спонтанності як такої форми втілення ідеї свободи, що характеризується певною універсальністю через застосовність як до теоретичного, так і до практичного дискурсів. Встановлено важливість «методологічного повороту» у Кантовому тлумаченні проблеми свободи, який, деконструюючи онтологію «двох світів», дозволяє мислити елементи дистинкції «феноменальне / ноуменальне» як контекстуально зумовлені аспекти, а не відмінні онтологічні домени. Показано зв’язок між чинниками свободи і помилковості, розрізнено «позитивний» і «негативний» модуси свободи в рамках теоретичного мислення. В рамках теоретично-трансцендентального дискурсу виявлено апоретичний зв’язок свободи і зумовленості, встановлено його стосунок до базової апорії трансценденталізму: апріорної «вписаності» принципів іншості та відмінності до царини суб’єктивності, яка характеризується єдністю, автономністю, спонтанністю тощо
44
Кріль, Р. В. "Формування принципу свободи транзиту в міжнародному праві." Lex Portus, no. 6 (8) (2017): 5–14.
Find full text
45
Водянніков, Олександр. "Прогалина в праві як предмет конституційної скарги." Право України, no. 12/2018 (2018): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-128.
Full textAbstract:
Змінами до Конституції України 2016 р. був запроваджений механізм конституційної скарги. Нормативна модель конституційної скарги, обрана українським конституцієдавцем, дає змогу особі після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту оскаржити до Конституційного Суду України (КСУ) консти туційність закону, застосованого в її остаточному рішенні. Право на звернення до КСУ з конституційною скаргою є конституційним правом, гарантованим ч. 4 ст. 55 Конституції України, а тому має тлумачитися у спосіб, що забезпечує ефективність цього положення. У такому контексті постає питання, чи може бути предметом конституційної скарги прогалина в праві, адже конституційні права і свободи можуть зазнавати порушень не тільки внаслідок дій органів державної влади, а й бездіяльності. Метою статті є дослідження умов, за яких прогалина в праві може бути предметом конституційної скарги. Виокремлення питання прогалин у праві в окремий предмет дослідження відбувається в XVIII–XIX ст. у період народження модерної держави і системи права, коли на місце полінормативності домодерного суспільства приходить ідея законодавчої монополії держави. Крім того, у цей період стає наочним таке явище, як lacuna legis, або прогалина в праві. Адже законодавча монополія і мононормативність, властиві модерній державі, витіснили і маргіналізували інші нормативні порядки, якими послуговувалася домодерна юриспруденція. У статті здійснюється розрізнення між прогалинами права і прогалинами в праві. Прогалина права означає ситуацію ultra legem, тобто відсутність правового регулювання певних суспільних відносин. Натомість прогалина в праві охоплює два випадки: 1) “прогалини формулювання”, або “технічні прогалини”, коли відсутні нормативно-правові приписи у правовій системі, які суддя може використати для вирішення конкретної справи, або такі норми є неповними; 2) “аксіологічні”, або “оцінні”, прогалини, коли наявне правоположення не є належним, задовільним чи справедливим. Прогалини права не можуть внаслідок самої своєї природи бути предметом конституційного контролю і, відповідно, предметом конституційної скарги. Однак прогалини в праві мають бути предметом конституційного контролю за конституційними скаргами. Адже в такому разі йдеться як про якість “закону” загалом, так і про дотримання державою своїх позитивних обов’язків зокрема. І тому прогалини в праві, будь-то аксіологічні чи технічні (явні, теологічні, колізійні чи реальні) можуть бути предметом конституційної скарги, якщо їх наслідком є порушення будь-якого з прав і свобод, гарантованих розділом ІІ Конституції України. Оскільки визначення змісту закону і, відповідно, прогалин в законі неможливе без звернення до судової практики, поняття “закон” для цілей ст. 1511 Конституції України має включати і практику його застосування судами. Зміст “закону” для цілей цієї статті має визначатися відповідно до тлумачення, яке надається йому судом. У цьому, власне, й полягає один із важливих мотивів встановлення вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Прогалини в праві є саме тим мостом, який із точки зору юридичної техніки й аргументації пов’язує конституційні права і свободи та позитивні обов’язки держави для цілей конституційної скарги. Для цілей дієвості конституційного права на конституційну скаргу, гарантованого ст. 55 Конституції України прогалини в праві не тільки можуть бути предметом конституційної скарги, а й становлять той юридичний механізм, який поширює конституційний контроль на позитивні обов’язки держави через механізм конституційної скарги.
46
Горбань, О. В. "ФАКТОР ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В ЕВОЛЮЦІЇ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ВОЛІ В ПРАВІ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 33 (2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.33.01.
Full textAbstract:
Авторка досліджує вплив фактора публічної політики на еволюцію принципу свободи волі в праві в міждисциплінарному дискурсі політології та права й у контексті нового наукового напряму – правової політології. Досліджено об’єктивну обумов- леність виникнення та розвитку публічної політики в демократичних країнах у кризових ситуаціях та на основі розвинутого громадянського суспільства, верховенства права, захисту прав людини. Охарактеризовано сутнісні ознаки публічної політики й множинність її націо- нальних моделей. Розкрито взаємозв’язок публічної політики з тенденцією до обмеження свободи волі в праві в контексті побудови соціальної держави. Констатується перебування України на початковому етапі осмислення та формування публічної політики. У висновках визначена роль фактора публічної політики щодо права як інструмента, що поєднує в публічному управлінні державу, регіональні, місцеві, корпоративні управлін- ські апарати та неієрархічні інститути «третього сектору» громадянського суспільства з метою взаємоузгодження приватних інтересів із суспільними. Пропонуються для дослід- ження: правові способи взаємоузгодження принципів свободи волі й верховенства права на основі принципу справедливості, який у зобов’язальному праві передбачає забезпечення принципу еквівалентного договору.
47
Коміссаров, А. С. "ВИДИ І СПОСОБИ ПРИМУШУВАННЯ (ПРИМУСУ) В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ." Juridical science, no. 2(104) (July 14, 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.04.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що Конституція України в ст. 3 проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. На виконання такого положення в КК України передбачено кримінальну відповідальність за діяння, пов’язані з примушуванням. Примушування – кримінальне правопорушення, що вчиняється в різних сферах та посягає на різні суспільні відносини, а особливо на свободу і особисту недоторканність особи. Свобода діяти на власний розсуд, за своїм бажанням, обирати вид діяльності становить саме основне благо особи, яке повинне охоронятися державою на основі закону, але сьогодні в Україні значна кількість насильницьких кримінальних правопорушень вчинюються шляхом примушування. У статті досліджується існуючі способи та види примусу згідно з КК України. Встановлено, що у кримінальному законі (стаття 40 КК України) є дві підстави класифікації примушування (примусу): за способом – фізичний та психічний; за характером – непереборний та переборний. Законодавець в кримінальному законі виділяє три різновиди примушування (примусу): непереборний фізичний примус (ч. 1 ст. 40 КК України), переборний фізичний примус і переборний психічний примус (ч. 2 ст. 40 КК України). Поділ примушування (примусу) на непереборний та переборний є дуже умовним. Непереборний примус означає відсутність вольового акту. Однак про примус можна вести мову лише там, де діяльність людини опосередкована його психікою. Аргументується, що основним і єдиним способом примушування (примусу) в кримінальному праві виступає фізичне або психічне насильство. Причому саме насильство може бути направлено не тільки проти особи, яку примушують, і близьких їй осіб, але і на інші зовнішні об’єкти. Разом з тим, не всі форми прояву насильства (фізичного, психічного) можна віднести до способів примушування. Насильство, як єдиний спосіб примушування, повинне відповідати трьом умовам: 1) воно не повинне бути елементом мотивації, самоціллю злочину; 2) насильство як спосіб примушування повинне бути очевидним для потерпілого і усвідомлюватися ним; 3) насильство повинне підкріплювати (супроводжувати) протиправну вимогу. Зроблено висновок, що на сьогодні в науковій літературі існує розробка окремих питань примушування як елементу системи обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, а також деякі роботи, присвячені кваліфікації фізичного і психічного насильства. Проте не дивлячись на наукову цінність цих робіт, в них переважає вузький дослідницький підхід до примушування, який, як правило, зводиться до розгляду основного способу фізичного примушування - фізичного насильства.
48
Мілетич, О. О. "Зловживання правом: загальнотеоретичний аспект. Феномен свободи у праві." Держава і право, Вип. 52 (2011): 55–60.
Find full text
49
Бервено, С. М. "Загальні засади принципу свободи в договірному праві України." Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Правознавство, Вип.286 (2005): 67–71.
Find full text
50
ГРИНЯК, АНДРІЙ, МАР’ЯНА ПЛЕНЮК, and ОЛЕКСАНДР КРУПЧАН. "Договірне регулювання приватноправових відносин в умовах євроінтеграційних процесів в Україні." Право України, no. 2019/02 (2019): 25. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-025.
Full textAbstract:
Дослідження проблем договірного регулювання приватноправових відносин на основі аналізу засадничих теоретичних положень приватноправової теорії крізь призму особливих умов євроінтеграційних процесів в Україні дедалі більше привертають увагу науковців та практиків. Особливий інтерес викликають новітні зміни в механізмі договірного регулювання не лише з огляду на феномен договору, його свободу, дотримання правових принципів, а й на розуміння свободи форми договору, структури способів регулювання договірних відносин, його стадій тощо. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених наведеним аспектам у доктрині приватного права, необхідно констатувати, що проблеми щодо належного регулювання договірних відносин, на жаль, залишаються не розв’язаними, а отже, їх ретельний аналіз дасть можливість сформувати нові наукові бачення підходів до удосконалення чинного законодавства та практики його застосування. Договірне регулювання приватноправових відносин в умовах євроінтеграції за своїм впливом на приватноправові відносини є ширшим, ніж нормативне, оскільки законодавче регулювання спрямовано на впорядкування цих відносин, а договірне – на їх організацію та формування. Саме цивільно-правовий договір є тією унікальною соціально-правовою конструкцією приватного права, яка зумовлює його специфіку й одночасно надає його сторонам якнайширшу свободу дій, можли вість самим бути своєрідними “законодавцями” для себе, але у визначених правом межах. Сьогодні існує нагальна потреба у впровадженні європейської методології зобов’язального права, що відображається в необхідності поєднання нових та вже відомих ефективно діючих зобов’язально-правових конструкцій, зменшення кількості та видів імперативних приписів і розширення сфери вільної ініціативи самих учасників договірних відносин, що дає змогу встановлювати критерії їх можливої поведінки. Метою статті є аналіз договірного регулювання приватноправових відносин в умовах євроінтеграційних процесів в Україні, а також викладення авторського бачення їх удосконалення.