Academic literature on the topic 'Самостійний суб'єкт'

У статті визначається, що розвиток ринкової економіки зумовив появу нових соціальних зв'язків, які вимагають правового регулювання. Як регулятор цих цивільних зв'язків виступає цивільне право. Отже, цивільні зв'язки є цивільно-правовими відносинами, які, у свою чергу, складаються з елементів - суб'єктів та об'єктів правовідносин. Суб'єктом права є індивід або організація, що володіють закріпленим у законі комплексом прав та обов'язків і здатні вступати у правові відносини. Найбільш часто використовується розподіл суб'єктів права на фізичних осіб і юридичних осіб. Громадяни (фізичні особи) є природними суб'єктами права, вони виникли й існують незалежно від належності до певних форм політичних товариств. На противагу цій категорії суб'єктів виступають юридичні особи (організації), які являють собою штучні суб'єкти й можуть існувати тільки там, де існує право. Це підтверджується також і моментом виникнення цих двох категорій суб'єктів, і моментом припинення їхньої правоздатності. Фізична особа-підприємець визначається як суб'єкт підприємництва. Вивчення суб'єкта підприємницької діяльності передбачає попереднє пізнання статусу суб'єкта цивільного права, правовий режим якого повністю поширюється й на суб'єкта підприємницької діяльності. Іншими словами, перш ніж стати суб'єктом підприємницької діяльності, особа є суб'єктом цивільного права. Пропонується таке визначення поняття: фізична особа-підприємець - це дієздатна фізична особа, зареєстрована в установленому порядку в статусі фізичної особи-під-приємця без статусу юридичної особи, яка здійснює на свій ризик і під свою майнову відповідальність самостійну, професійну, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку від такої діяльності, має певні права й обов'язки, обумовлені підприємницькою діяльністю.

Суб'єкт злочину разом з об'єктом, об'єктивною та суб'єктивною сторонами є обов'язковим і самостійним елементом будь-якого складу злочину, зокрема, передбаченого ст. 305 КК України. Відсутність суб'єкта виключає наявність складу злочину загалом і зумовлює відсутність підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Ознаки, що характеризують суб'єкта, нерозривно пов'язані з усіма іншими елементами складу злочину. Саме своїм суспільно небезпечним діянням суб'єкт завдає шкоди об'єкту посягання, діючи при цьому винно. Незважаючи на те, що положення стосовно суб'єкта злочину є досить усталеними у кримінальному праві, все одно на теоретичному й нормативному рівнях виникають дискусійні питання, пов'язані з визначенням поняття суб'єкта злочину, передбаченого ст. 305 КК України, спеціального суб'єкта злочину, їх ознак та змістовної характеристики, а також доцільності визначення юридичних осіб суб'єктом злочину, що є актуальною проблемою та метою нашого дослідження. У статті проаналізовано теоретичні підходи вітчизняних науковців до визначення поняття суб'єкта злочину, його ознак, встановлено відмінності між загальним та спеціальним суб'єктами злочину, передбаченого ст. 305 КК України. Встановлено та охарактеризовано основні риси відповідальності юридичних осіб зарубіжних держав, виділено значущі ознаки, які можна запозичити для українського законодавства. Водночас наведено позитивні приклади намагань впровадження до вітчизняного законодавства відповідальності юридичних осіб, які, на жаль, поки що не набули реалізації у практичній діяльності. В результаті аналізу вищезазначених думок, положень, позитивного зарубіжного досвіду, враховуючи реалії сьогодення, пропонуємо удосконалення чинного законодавства шляхом впровадження до ст. 305 КК України відповідальності, окрім загального та спеціального суб'єктів, відповідальності юридичних осіб, які виступатимуть як додаткове покарання, не звільняючи від відповідальності винних фізичних осіб.

Стаття присвячена важливій комплексній психологічній проблемі - формування готовності психолога до практичної діяльності. Важливою є проектування акмеологічної моделі професійної діяльності практичного психолога. Автор зазначає, що якість підготовки фахівця, його готовність до виконання своїх соціальних і професійних обов'язків оцінюється системою специфічних критеріїв і показників, провідними серед яких є акмеологічні детермінанти. Виокремлено особистісні професійно значущі якості, які, з одного боку, виступають самостійними чинниками ефективності в досягненні особистості акме, професійного розвитку і вдосконалення, а з іншого боку, вони самі обумовлені рівнем розвитку акмеологічної культури. До найбільш значущих акмеологічних детермінант автор відносить: орієнтацію особистості на творчий саморозвиток, професійну компетентність, гуманізм, професійну ментальність, позитивне настановлення на професійну діяльність, акмеологічну культуру. Ефективність процесу професійного розвитку забезпечується реалізацією в навчальному процесі акмеологічного і андрагогічного підходів. Зазначено, що ознаки готовності до професійної діяльності виявляються через ступінь сформованості у людини таких основних психічних регуляторів діяльності: «образ об'єкта», «образ суб'єкта», образ суб'єктно-суб'єктних і суб'єктно-об'єктних відносин. Для оцінки визначених образів ми використано методику Ч. Осгуда «Семантичний диференціал». Ключові слова: практичний психолог, професійна діяльність, акмеологія, теоретична модель, професійна кар’єра.

У статті досліджено нормативне визначення змісту господарської діяльності, у якому виокремлюється складник предмета господарського права - надання послуг вартісного характеру як самостійної правової категорії. Послуги є привабливою та поширеною формою господарювання, метою надання яких є, як правило, отримання прибутку або задоволення економіко-соціальних потреб. Деякі послуги є формою владно-розпорядчих повноважень спеціально уповноважених державних органів, наприклад, стосовно легалізації суб'єктів господарювання або/та їхньої діяльності. Здійснено обґрунтування уніфікованого підходу до розуміння сутності поняття «послуга» задля окреслення фундаментальних засад щодо її змістової характеристики, умов і порядку застосування та регулювання в умовах ринкової економіки. Для ефективного розвитку й удосконалення інституту послуг необхідним є здійснення постійного моніторингу задля виявлення попиту на будь-які послуги або задоволення сучасних економіко-соціальних потреб. Проаналізовано такі положення: послуга використовується різноманітними галузями права (адміністративним правом, цивільним, земельним, фінансовим і господарським правом), що дає змогу виокремити її комплексний характер; суб'єкти господарювання є особами, які надають послуги на умовах і в порядку, визначених нормами чинного законодавства, з урахуванням міжнародного досвіду. Також виокремлюються особи, які є споживачами послуг і/або їх замовниками, якими також можуть бути й суб'єкти господарювання. Специфічними ознаками послуги є такі: споживання в момент її надання, вартісний характер, економіко-соціальний характер, договірна форма.

У статті висвітлюються про­блемні питання, пов'язані з недо­сконалістю законодавчої регламен­тації процесуального становища потерпілого та його представни­ків у кримінальному провадженні. Робиться висновок, що наразі останні є надто обмеженими в своїх можливостях, особливо порів­няно зі сторонами обвинувачення й захисту. Водночас наявні проце­суальні права часто є неефектив­ними (недостатньо ефективними), створюючи для потерпілого та його представників невиправдані перешкоди. В умовах змагальності потерпілий виведений з протибор­ства (протистояння) сторін, не маючи здатності реально впли­вати на хід провадження та від­стоювати в ньому свої права й інтереси. У ряді випадків потерпі­лий залежить від сторони обвину­вачення, що нівелює його самостій­ний, автономний статус. Відтак обґрунтовується необ­хідність перегляду чинної норма­тивної моделі, а також запро­вадження якісно нової концепції, котра б надавала потерпілому і його представникам широкий спектр процесуальних прав та їх гарантій, дозволяючи їм ефек­тивно здійснювати кримінальну процесуальну діяльність та зага­лом досягати поставлених цілей у кримінальному провадженні. Із цією метою автор: 1) пропо­нує виокремити самостійну засаду кримінального провадження - про­цесуальний віктимоцентризм - та закріпити її в КПК України. Зміст останньої полягатиме в якнай­кращому забезпеченні прав та законних інтересів потерпілого у ході здійснення кримінального про­вадження. Зазначена засада має стати панівною ідеєю, базисом концепції процесуального стано­вища потерпілого та його пред­ставників. Її неухильне дотри­мання в правозастосовній площині слугуватиме запорукою належ­ного захисту прав потерпілого та досягнення завдань кримінального провадження; 2) формує нову кон­цепцію процесуального становища потерпілого та його представни­ків, згідно з якою останні будуть представлені у кримінальному провадженні в ролі самостійної сторони, діючи нарівні зі сторо­ною обвинувачення та стороною захисту. Потерпіла сторона стане рівноправним суб'єктом криміналь­ного процесу, беручи повноцінну участь у доказуванні, а також вирішенні всіх питань, котрі так чи інакше стосуються інтересів потерпілого.

У статті розглянуто зміст, поняття та суб'єктів громадського контролю за сектором безпеки в контексті розвитку науки адміністративного права, вказано на проблеми його реалізації. Розкрито та проаналізовано контрольні повноваження суб'єктів громадського контролю, які передбачені Законом України «Про національну безпеку України». Встановлено, що в наукових працях розрізнюють два підходи щодо його розуміння - вузьке та широке. Запропоновано авторське визначення правової конструкції «громадський контроль за сектором безпеки». Встановлено, що в законодавстві до складових інститутів громадянського суспільства зараховано громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Розкрито, що громадяни самостійно беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки в разі звернення: 1) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 2) його представника або 3) в інший державний орган сектора безпеки, відповідно до норм законодавства. З'ясовано, що в інших випадках громадяни беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади. Окреслено діяльність Громадських рад при державних органах сектора безпеки як суб'єктів громадського контролю. Аргументовано, що в реалізації заходів громадянського контролю розрізняють низку проблем, які і потребують вирішення, а це: (1) питання встановлення відповідальності суб'єктів сектора безпеки за наслідки ухвалених рішень у секторі безпеки в контексті неврахування пропозицій громадськості, (2) необхідність визначення чітких правил обов'язкової звітності (письмова форма, періодичність, відповідальність за їх невиконання) органів сектора безпеки в рамках реалізації контролю інститутами громадянського суспільства, (3) обов'язкове виконання законодавчих норм щодо створення Громадських рад при всіх суб'єктах сектора безпеки, (4) впровадження обов'язкового видання щорічно так званих «Білих книг» та/або аналітичних документів (оглядів, національних доповідей, статистичних даних) кожним із суб'єктів сектора безпеки України.

У статті встановлено, що питання про включення обставин, які підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, до структури окремої криміналістичної методики та визначення їх місця залишається дискусійним. Обставини, які підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, відіграють важливу роль у діяльності з виявлення, розкриття та розслідування злочинів. Це пояснюється тим, що кримінальне провадження є програмою дій уповноважених суб'єктів, націлених на збирання достовірних, достатніх, допустимих і належних доказів. Наголошено, що визначення таких обставин надає розслідуванню злочинів цілеспрямованості. Встановлено, що сформувалося декілька підходів до вирішення питання про визначення місця обставин, які підлягають з'ясуванню, у структурі окремої криміналістичної методики. Одна група вчених виділяє обставини, що підлягають з'ясуванню, як самостійні структурні елементи окремої криміналістичної методики, друга - включає їх до складу інших структурних елементів методики розслідування злочинів окремого виду (групи). Деякі науковці розділяють думку про те, що криміналістична характеристика злочинів як елемент окремої криміналістичної методики органічно включає до свого складу перелік обставин, які підлягають встановленню (з'ясуванню), а отже, недоцільно вносити згадані обставини до структури окремої методики. Акцентовано увагу на необхідності включення обставин, що підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, до структури криміналістичної методики. Запропоновано вказані обставини не виокремлювати як самостійний елемент окремої криміналістичної методики, а висвітлювати поряд із типовими криміналістичними ситуаціями, тактичними завданнями, версіями, особливостями планування тощо в тій частині методики розслідування злочинів окремих видів (груп), де йдеться про особливості здійснення досудового розслідування на етапі збирання та перевірки інформації про злочин, початковому та наступному етапах.

АНОТАЦІЯ Актуальність проблеми обумовлена тим, що формування високого рівня підприємницької культури майбутніх бакалаврів фізичної культури і спорту не можливе без забезпечення певного рівня медійної та інформаційної грамотності, володіння інформаційними технологіями, обізнаності щодо основних засобів маркетингових комунікацій у спортивно-оздоровчій діяльності. З огляду на стрімкий розвиток інформаційних технологій інформаційно-комунікаційні навички здобувачів вищої освіти мають вплив на формування підприємницької культури, як і знання економічних законів та управлінських технологій. Метою статті є розроблення змістовного наповнення навчального модуля "Цифрове забезпечення підприємництва" та визначення доцільних форм і методів освітнього процесу як педагогічних умов формування інформаційно-комунікаційного компонента підприємницької культури бакалаврів фізичної культури і спорту. Для досягнення поставленої мети було використано абстрактно-логічний та системно-структурний методи дослідження. Відповідно до авторської концепції процес формування підприємницької культури здобувачів вищої освіти передбачає реалізацію підготовчого, теоретичного та практичного етапів. Визначено, що засвоєння навчального матеріалу дисципліни "Інформаційні технології у фізичній культурі і спорті", зокрема її змістовного модуля "Цифрове забезпечення підприємництва", може бути підготовчим етапом процесу формування підприємницької культури майбутніх бакалаврів фізичної культури і спорту. Структура зазначеного модуля містить три теми, засвоєння змісту яких передбачає проведення лекцій (6 год.), практичних занять (6 год.) та самостійну роботу студентів (18 год.). Головними навчальними завданнями аудиторної та позааудиторної роботи є: ознайомлення майбутніх бакалаврів з можливостями інформаційних систем управління проєктами, сервісів для створення сайтів, складання ментальних мап та прикладних комунікаційних програм для мобільних пристроїв. Формами і методами навчання визначено: традиційна лекція, лекція-прес-конференція, лекція-візуалізація, метод проєктів з використанням комп'ютерної програми "OpenProject", презентація і захист результатів самостійної роботи. Визначено, що самостійну роботу здобувачів вищої освіти доцільно спрямувати на розвиток термінологічної бази, яка необхідна для рефлексії та організації освітнього процесу. Зазначені форми й методи навчання дозволяють сформувати в студентів усвідомлення себе як суб'єктів творчості та значно активізувати їхню пізнавальну діяльність. Ключові слова: підприємницька культура; інформаційно-комунікаційні навички; інформаційні технології; форми і методи навчання; управління проєктами; створення сайту

Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права - правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворене загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб'єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про узанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб'єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.

У статті розглянуто застосування математичної статистики в дослідженні виробничих процесів, їх ефективність, а саме пошук закономірностей величин різних технологічних процесів і прогнозування їх зміни. Показані можливі напрямки науково-дослідної та самостійної роботи студентів при вивченні математичної статистики. Математичні методи є основним механізмом аналізу виробничих процесів, спрямованих на розробку теоретичних моделей, що дасть можливість відображати існуючі зв'язки в житті, прогнозувати поведінку суб'єктів. Математичне моделювання стає мовою сучасного життя, однаково зрозумілим для вчених всіх країн світу. Використання методів математичної статистики в житті надзвичайно широко і різноманітно.

В умовах мінливого середовища машинобудівні підприємства мають комплексно вивчати й прогнозувати ринок для утримання конкурентних переваг. Існує необхідність проведення прогнозування кінцевих показників діяльності вітчизняних машинобудівних підприємств на базі ретроспективного дослідження статистичних даних. А також аналіз динаміки змін показників та розробка плану на поточний період й сценаріїв стану економічної ефективності діяльності підприємства на базі комбінації резервів для її забезпечення. Й починати необхідно із розгляду питання сутності та визначення економічної категорії "підприємство".