Academic literature on the topic 'Рідкісні метали'

Unlike other Precambrian platforms and shields, alkaline granites and their hypabyssal and effusive variaties in Ukraine have limited distribution. In Eastern Azov region dike analogs of alkaline granites (grorudites) are known. They are different in chemical and mineral composition and considered as analogs of pantellerites (aegirine hihg-Ti) and comendites (amphibole low-Ti). The high-Ti aegirine grorudites are more intensively enriched with incompatible rare elements (REE, Zr, Nb) compared with their low-Ti varieties. Despite the high or elevated concentration of HFSE in grorudites, there are few of their own minerals in these rocks. Thus, in high-Ti grorudites there have been identified such minerals of rare elements as monazite-(Ce), bastnäsite-(Ce), britholite-like mineral and rare earth apatite, zircon and undiagnosed zirconium mineral, whereas only zircon and niobium-containing rutile are diagnosed in amphibole one. These minerals are very small in size, the largest of them can reach 15-20 μm (sometimes up to 50 μm), although most of them do not exceed 10 μm (usually 5-6 μm). It is assumed that a significant part of rare metals are isomorphically included in rock-forming minerals (alkaline pyroxenes and amphiboles), and zirconium minerals, at least part of them, are secondary and formed as result of changing of primary sodium (eudialyte, catapleite, ilerite) or calcium (gittingsite) zirconosilicates which are more typical for peralkaline (agpaitic) rocks. Taking into account the peculiarities of the mineral composition, geochemical features and rare-earth mineralization of the Azov region, there is reason to believe that the HFSE mineralization of these rocks is a consequence of the differentiation of the primary igneous silica unsaturated melt(s). Secondary hydrothermal processes are weakly manifested in the studied rocks and probably presented by replacement of primary accessory minerals. Elevated or high concentrations of Nb in high-Ti grorudites and absence of Nb-minerals may indicate that the PTcondition of differentiation of these rocks (low F concentration, high fO2, and hypabyssal conditions of crystallization) did not contribute to their crystallization. The presence of grorudites in this region increase the prospects of discovering small alkaline granite massifs (holocrystalline analogues of grorudites) to which deposits and/or occurrences of Nb, REE, Zr, Sn, Be can be related

Низка рідкіснометалевих елементів, як-от Ta, Nb, Li, Be, Sn, Y, TR, родовища яких безпосередньо пов’язані з пегматитами, входять до переліку критично важливих корисних копалин США, Канади, Австралії та ЄС. Це спонукає розвивати мінерально-сировинну базу вказаних елементів, а також указує на потребу переоцінення відомих і пошуку нових родовищ рідкіснометалевих пегматитів. Передувати витратному етапу геологорозвідувальних робіт має докладний усебічний науковий аналіз наявних матеріалів про пегматити досліджуваного регіону зі створенням дієвих критеріїв та ознак прихованого зруденіння. У статті розглянуто геолого-структурні умови розвитку пегматитів та особливості гранітоїдного магматизму Східноукраїнської пегматитової області (Середнє Придніпров’я і Західне Приазов’я), які визначають спеціалізацію пегматитових асоціацій і сформованих ними пегматитових полів та поясів. Виокремлено три пегматитогенерувальні етапи розвитку пегматитової області. Показано, що з третім – граніт-зеленокам’яним етапом пов’язуються всі рідкіснометалеві пегматити області. Також проаналізовано геологічну позицію та будову двох родовищ рідкісних металів (Шевченківське – літію; Крута Балка – літію, танталу, ніобію) та враховано структурну позицію наявних рудопроявів і точок мінералізації рідкіснометалевих пегматитів. На основі геологічної інформації щодо цих родовищ і рудопроявів із залученням результатів власних досліджень і даних з відкритих джерел, сформульовано найвагоміші пошукові критерії й ознаки рідкіснометалевих пегматитів Східноукраїнської пегматитової області. Відтак надано рекомендації на проведення наукового аналізу території зі складанням загальних прогнозних карт території і детальних карт перспективних структур у масштабі 1:10 000–1:25 000; рекомендовано першочергове виконання розшуково-оцінювальних робіт у межах вузлів рідкіснометалевих пегматитів – Воскресенського, Воскресенського-2, Мокроялинського, Блакитні Скелі, Садового в Західному Приазов’ї та Комендантівського й Жовтянського в Середньому Придніпров’ї, а також проведення детального картування Гуляйпільського пегматитового вузла на півдні Софіївської структури.

У статті подаються результати рятівних археологічних досліджень Сокільського городища-замчища, про- ведених Волинською археологічною експедицією Інституту археології Національної академії наук України у 2020 році. Сокіл та розташоване тут городище-замчище пізньосередньовічного та ранньомодерного часу досить добре досліджені істориками, однак масштабні археологічні дослідження тут були проведені вперше. Роботи були пов’язані з необхідністю будівництва нового фельдшерсько-акушерського пункту в рамках програми «Вели- ке будівництво». Розкопом площею 169 квадратних метрів було перекрито всю територію майбутньої забудови. Виявлено та досліджено культурний шар епохи бронзи, пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу: це кераміка, вироби з каменю, скла та металів. Окрім рухомих археологічних знахідок, виявлено та досліджено цікаві обєкти: простежено трасу втраченої частини валу Сокільського замчища ХVІ–ХVІІ століть, що значно розширює бачення планувальної структури пам’ятки. Також виявлено та досліджено котлован багатої шляхетської спо- руди, яка розміщувалася тут між 1625 та 1642 роками. Завдяки повному розбору завалу бувшої у споруді кахляної печі вдалося виконати реконструкцію гербових кахель, чітко датувати їх та з’ясувати власника споруди. За матеріалами археологічних досліджень, виявлена споруда належала власнику Сокола князю Криштофу (Христо- фору) Шимковичу Шклинському (~ 1600–1642 роки), що є цінним джерелом для вивчення ранньомодерної історії України, оскільки маємо рідкісну нагоду поєднання наявних писемних джерел із результатами стаціонарних археологічних досліджень. Не менш важливою є участь дослідників у загальнодержавній програмі «Велике будівництво», оскільки наукові дослідження під час виконання робіт на територіях та в охоронних зонах пам’яток обов’язкові та вкрай необхідні.

У громаді Палатка (округ Клуж) у Трансильванії випадково виявили доісторичну (ймовірно, лосину) рогову сокиру, яка пізніше потрапила у володіння колекціонера. Цей предмет є надзвичайно рідкісним, тому ми піддали його аналізу в цій статті. Сокира має дугоподібне, але дуже тупе лезо і кругле лезо. Стовбур виконано через овальну перфорацію, всередині якої є численні сліди знаряддя. Зовнішня поверхня сокири відшліфована, зокрема кругла кромка, з краями у вигляді бордюра, прикрашеного короткими правильними поглибленнями. Видно, що предмет використовувався інтенсивно, на етапі, коли використовувався як інструмент. При детальнішому розгляді також було виявлено дві групи розміток: одна над лезом, виконана з двох “стремен”, а інша – між отвором і кромкою, що складається з косих стремен, хреста та кількох проколів. Форма нагадує декілька відомих попередників доби неоліту та енеоліту в східній частині Європи у виробах як з пантів, так і з металу чи каменю. Проте найкращі аналоги знайдено серед предметів доби бронзи з сучасного простору України та Росії. В Інгульсько-катакомбній культурі зустрічалися кам’яні вироби з подібними краями, в тому числі з виїмчастим оздобленням. Однак, на нашу думку, найближчою аналогією є відомий скіпетр-сокира, знайдений у Дударкові, який особливо примітний завдяки численним врізаним на його поверхню зооморфним, фітоформним і геометричним мотивам, віднесеним до Многоваликової культури. У цьому ж східному ареалі Європи найкращі аналоги дають кам’яні сокири з Бородинського скарбу, або суворовського типу, що датуються першою половиною І тис. до н.е. З огляду на ці відповідники наша оцінка полягає у тому, що сокиру з Палатки можна інтерпретувати як скіпетр, подібний до інших предметів з пантів, які вже були виявлені в епоху середньої та пізньої бронзи у Трансильванії або сусідніх регіонах. З приводу датування та контексту предмета зазначимо: цілком імовірно, що він походить із обстеженого в Палатці місця – “Тогуллуй-Мандрушка”, де було виявлено поселення, що датується початком епохи пізньої бронзи, і з якого походять інші предмети східного типу, зокрема бронзова голка з чотирма виступами та кераміка культури Ноуа.

Мета статті. Головна мета статті полягає у введенні до наукового обігу матеріалів нумізматичного зібрання НІЕЗ «Переяслав», вивчення його структури та виокремлення найбільш цікавих у контексті історії Переяславщини зразків монет. Методологія дослідження. У процесі наукового опрацювання колекції заповідника було використано загальнонаукові методи: аналітичний, ілюстративний, хронологічний, типологічний, а також джерелознавчі методи: критичний, метрологічний та іконографічний. Наукова новизна полягає у тому, що вперше до наукового обігу введено комплексне дослідження всієї нумізматичної колекції заповідника а також наведено дані про археологічні знахідки Переяславщини, що потрапили до музею. Опублікований у статті каталог (інвентарний список) монет слугуватиме додатковою джерельною базою для дослідників історії грошового обігу Київщини.Висновки дослідження. В умовах активного поширення т. зв. «чорної археології» з її низькою достовірністю та часто сумнівністю отримуваних даних, з обмеженою можливістю використання відповідних знахідок у нумізматичних дослідженнях актуальним для сучасної нумізматичної науки стало введення до наукового обігу та дослідження музейних колекцій. Нумізматична колекція НІЕЗ «Переяслав» була досліджена досить фрагментарно: науковцями введено до наукового обігу фальшиві монети Речі Посполитої та традиційні жіночі прикраси – «дукачі», співробітниками археологічної експедиції музею регулярно публікувались результати пошуків на Переяславщині та нові надходження знахідок до музею. Колекція нумізматики НІЕЗ «Переяслав» налічує більше 12.000 монет від Римської імперії до ХХ століття. Частина предметів нумізматики на сьогодні експонується у приміщеннях заповідника. Монети XVII–XVIII століття, карбовані у Західній Європі, Речі Посполитій та Московії, експонуються у відділі «Музей Заповіту», жіночі прикраси для одягу – «дукачі», також експонуються у філії «Музей українських обрядів». До музею протягом останніх 20 років надійшли монети, знайдені археологами на Переяславщині: античні монети Римської імперії, монети Київського князівства, Візантії, Речі Посполитої та її васальних у XVII столітті земель. У нумізматичній колекції НІЕЗ «Переяслав» збережено 47 талерів Західної Європи, які повністю відповідають специфіці грошового обігу регіону. Окраса музейної колекції – карбований за часів реформи Олексія Михайловича «єфімок з признаком» 1655 року. Досить значну за кількістю частину колекції складають монети Російської імперії. Особливу цікавість викликають монети Петра І – алтини, гривеники, рідкісні полтини та рублі правителя. Також у колекції музею представлені срібні рублі 1730-х років, прикрашені деталізованими портретами російських імператриць – Ганни Іоанівни та Катерини І. Окрім того на Правобережжі були поширені монети, карбовані у Царстві Польському на монетному дворі у Варшаві, які під час правління імператора Миколи І мали подвійні номінали у рублях, копійках, злотих та грошах. У колекції музею представлені рідкісні ¾ рубля / 5 злотих 1838 року. Монети Олександра ІІІ, окрім обігових монет, зберегли й коммеморативні зразки рублів, які були випущені на честь коронації імператора у 1883 році.У музейній збірці найбільше російських імперських монет, що карбувалися у період правління останнього з династії Романових – імператора Миколи ІІ. Саме вони поєднують, практично, весь номінальний ряд мідних та срібних монет. До спеціальної інвентарної книги було помилково внесено монету, у складі якої, за результатами проведеної апробації, не виявилося вмісту дорогоцінних металів. Із високим ступенем імовірності можна стверджувати, що даний виріб – тогочасна підробка монети. В колекції музею зберігаються 70 дукачів, що походять з етнографічної зони Середньої Наддніпрянщини (Полтавської, Чернігівської, Черкаської та Київської областей) і можуть бути датовані кінцем XVIII – початком ХХ століття. У колекції НІЕЗ «Переяслав» також збережено декілька скарбів. Це скарб півтораків Сигізмунда ІІІ Вази кількістю 291 монета та дротових копійок Московського царства часів Петра І кількістю 265 одиниць. Найбільш пізні монети, що збережені у колекції НІЕЗ «Переяслав», – монети Радянського Союзу. Здебільшого це срібні полтинники РСФСР зразка 1921–1922 років, рубль 1921 року, а також карбовані за часів НЕПу полтинники з образами «ковалів» 1924–1927 років.Перспективою подальших досліджень ми вважаємо введення до наукового обігу нових надходжень нумізматичної колекції НІЕЗ «Переяслав» а також вивчення та введення до наукового обігу матеріалів із зібрань нумізматики інших музеїв України. Разом із предметами нумізматики у фондовому сховищі музею також зберігаються предмети фалеристики: нагороди, медалі та відзнаки, які так само потребують окремого детального дослідження.

Зазначено, що сучасні геохімічні методи дослідження мінеральної сировини, дозволили виявити в текучих і лежалих хвостах гірничозбагачувальних комбінатів басейну промислові та близькі до промислових концентрації золота, срібла, скандію, ванадію та інших благородних, рідкісних і розсіяних металів. Основними їх мінералами-концентраторами є егірин, рибекіт, тетраферрибіфотит, кумінггоніт, біотит, гранат. Технології виділення цих мінералів з хвостів мінералогічно обгрунтовані, досліджені і апробовані в напівпромислових умовах. Охарактеризовано особливості, хвостосховища Кривбасу.