Journal articles on the topic 'Рівноправ’я'

У статті розкрито проблему формування культури демократії у змісті професійної педагогічної підготовки майбутніх магістрів. Проаналізовано сучасні дослідження порушеної проблеми, здійснено теоретичне обґрунтування ключових понять. Визначено, що демократизація університетської освіти сприяє утвердженню принципів гуманізму, свободи, рівноправ’я, забезпечує партнерські відносини між учасниками освітнього процесу. Здійснювати демократизацію освітнього процесу слід комплексно, дотримуючись відповідних педагогічних умов.

У статті розглядаються теоретичні погляди філософів античності відносно ролі жінок у політиці та суспільній діяльності, принцип андрогінності у гностицизмі, єретичний рух та окультизм – епоха повного пригнічення «жіночого», раннє Відродження як епоха перших теорій рівності статей. Погляди філософів нового часу щодо участі жінок в політиці та управлінні державою. Гендерна асиметрія як чинник формування традиційної західної культури. Просвітницькі та соціалістичні ідеї про рівноправ’я жінок та чоловіків. ХХ століття – століття гендерної самосвідомості.

В статті досліджено шляхи та підходи до регулювання діяльності газотранспортних та газорозподільних підприємств. Окреслено нормативний та правовий базис функціонування газорозподільних і газотранспортних організацій. Здійснено огляд теоретичних підходів до розуміння поняття «газорозподільне підприємство» та основних засад його функціонування. Визначено, нормативно-правовий базис та ряд принципів, якими керуються суб’єкти газотранспортної системи при отриманні доступу до її використання, серед них: безпечність та безперебійність роботи газотранспортної системи; рівноправ’я щодо надання та споживання серед усіх суб’єктів газового ринку; дотримання якісних показників наданих послуг оператором газотранспортної системи; своєчасне погашення боргового зобов’язання суб’єктами газотранспортного ринку.

Стаття присвячена аналізу поняття, характерних ознак, правової природи інтересу в цивільному праві. Визначено, що це правовий зв’язок, що виникає між учасниками суспільних відносин на підставі правової ініціативи. Юридичний інтерес як категорія забезпечує рівність як формального, так і фактичного його учасників. Як висновок установлено, що юридичний інтерес – це правовий зв’язок, який виникає між учасниками суспільних відносин на основі правової ініціативи, що проявляється одним стосовно іншого, який очікує сприятливих юридичних наслідків власної правової ініціативи у вигляді певного блага. Відповідно, юридичний інтерес забезпечує як формальну (правову) рівність, так і фактичну рівність (рівноправ’я).

Мета статті – висвітлити трансформаційні процеси древнього інституту автокефалії та його сучасне значення в церкві. Еклезіологічна обумовленість автокефального принципу системотворення Вселенської церкви витікає із самої церковної природи. «Нові» автокефальні церкви в історичному аспекті виникають значено пізніше давніх східних патріархатів. Тому важливим завданням статті є вивчення в дійсності рівності між собою всіх Помісних церков. У відношеннях між незалежними церковними адміністраціями відчувається «зверхність» давніх автокефалій над новими. Тому, увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі, та на еклезіологічному розумінні церковного рівноправ’я. Методологічними засадами дослідження стали історичний та порівняльний методи, компаративний підхід, традиціоналізм, герменевтика, релігійна антропологія, філософський символізм, методи аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у висвітленні причин сучасної кризи Вселенської православної церкви. Зазначається, в першу чергу це пов’язано із геополітичним та фінансовим чинниками. Наявність древніх та «нових» автокефалій створює певну меншовартісність останніх, незважаючи на принцип церковної рівності та потужний фінансовий та людський фактор нових національних церков. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що по самій своїй структурі, кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак, на практиці низка національних церков тривалий час чекають Всеправославного визнання. Висновки. Доведено, що формування двох підходів (грецького та слов’янського) до розуміння структури системотворення Вселенського православ'я стало причиною кризи в церкві. Зазначено, що «церковні непорозуміння» стали очевидними після Великого собору на Криті та надання Томосу для Української церкви. У дослідженні встановлено, що в період Вселенських соборів розуміння автокефалії трансформувалось від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що у ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної із Помісних церков. Автокефалія стає виключно політичним нашаруванням. Однак, доведено, що еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. У статті стверджується, що у православній традиції відсутнє загальноприйняте трактування взаємозалежності принципу помісності та автокефального статусу церков. Зазначається, що подальші наукові розвідки автокефальної тематики доповнять виконане дослідження, адже становлення церкви – це процес динамічний.

Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.

Стаття присвячена дослідженню гендерно-правових реформ у Швейцарії, які розглядаються у контексті питань щодо гендерної рівності та гендерної дискримінації. Швейцарія за рівнем гендерното розвитку входить до десятки європейських країн із найвищим показником забезпечення рівноправ'я статей у всіх сферах суспільства. Аналізується гендерно-правовий досвід цієї країни у політичній, соціально-економічній та інших сферах життя швейцарськото суспільства. Сьогодні Президентом Швейцарії є жінка. Так, наприкінці 2019 р. Президентом Швейцарії на наступний рік обрали Симмонетту Соммаруту. Слід зазначити, що 2019 р. у Швейцарії ознаменувався й тим, що за підсумками парламентських виборів депутатами стала рекордна велика кількість жінок - 42%. Тим самим Конфедерація обітнала за цим показником такі європейські країни, як Норветію, Італію та Францію. Безумовно такі факти вказують на актуальність обраної теми. Жіноче питання у Швейцарії має довгу історію. Першим кроком на шляху здобуття швейцарськими жінками гендерної рівності стала їх боротьба за виборчі права. Лише в 1971 р. швейцарські жінки нарешті здобули довгоочікуване виборче право після тото, як це питання було винесено на референдум. Після того, як жінки здобули виборче право, наступним кроком стало включення принципу гендерної рівності до швейцарської Конституції. В 1981 р. відбувся референдум щодо внесення до Основного Закону відповідних поправок, який надав позитивну відповідь. Наприкінці ХХ століття під впливом гендерно-правового реформування швейцарського суспільства відбулися зміни у політичному житті цієї країни. Наприклад, у 1984 р. Елізабет Копп стала першою жінкою-міністром Швейцарії. Наступні гендерно-правові реформи у Швейцарії пов'язані із забезпеченням рівноправ'я жінок та чоловіків у сім'ї. На референдумі 1985 р. жінки отримали рівні із чоловіками права у сім'ї. Важливу роль щодо вирішення гендерного питання відіграє Федеральний закон про рівноправ'я жінок і чоловіків, який набув чинності 1 липня 1996 р. Закон прямо забороняє будь-які форми дискримінації чоловіків і жінок, як прямі, так і непрямі. Закон застосовується в усіх сферах діяльності. Безпосередньо торкається таких сфер, як, наприклад, порядок прийняття на роботу, отримання освіти, виплата заробітної плати. У статті порушуються питання законодавчого вирішення легалізації проституції, скасування заборони абортів, порушується проблема гомофобії тощо. Зазначається про те, що випадки гендерної дискримінації все ще зберітаються у швейцарському суспільстві. Робиться висновок, що загалом досвід Швейцарії щодо гендерно-правових реформ має позитивне значення і заслуговує на його вивчення з метою його подальшого втілення у вітчизняному законодавстві. Адже Швейцарія визнана однією із найпрогресивніших країн світу, що докладають зусиль на шляху забезпечення рівноправ'я статей, успішно проводячи гендерно-правові реформи.

У статті охарактеризовано ставлення українських лівих партій до церкви та релігії наприкінці ХІХ ст. – першої третини ХХ ст. Українська лівиця в Галичині – це особливий феномен українського руху в зазначений період. Вона істотно відрізнялася від подібного політичного табору на Наддніпрянщині. Передусім, вона швидше оформилася організаційно, ґрунтовніше використовувала у політичній практиці європейські традиції лівого руху, виразно визначала соборницькі прагнення українців. Водночас лівим Галичини і Наддніпрянщини були притаманні виступи за збільшення рівня соціальної справедливості, політичного, релігійного, національного рівноправ’я, демократизацію виборчого права тощо. Наприкінці ХІХ століття партії лівого спектра пережили період ідеологічного становлення, пошуку базових векторів діяльності. Вони різнилися чисельністю, ідеологією, національним складом, територією, на яку поширювали діяльність. Саме у цей період українська лівиця Галичини виробила власні погляди щодо релігії та церкви, що відображено у партійних програмах, теоретичній спадщині визначних представників соціалістичних та комуністичних партій. У міжвоєнний період ХХ ст. представники лівих політичних партій Західної України надалі критично і негативно ставилися до інституту церкви і релігії, проте, зважаючи на високу релігійність місцевого населення, були змушені адаптувати програмні принципи до реалій часу. У цей період існували також суттєві відмінності між соціалістами і комуністами. Перші критикували релігійні догми виходячи з національних принципів (критика «польського костелу», угодовства окремих греко­католицьких єпископів тощо), другі керувалися працями класиків марксизму­ленінізму, які взагалі заперечували необхідність релігійності суспільства. У статті відзначено, що найнепримиреннішу позицію до церкви та релігії займали представники комуністичних сил, які, здебільшого, сповідували атеїстичні переконання, боролися за поглиблення марксистського світогляду серед населення регіону. Незважаючи на те, що декларативно комуністи проголошували релігію приватною справою, наголошували, що кожен повинен бути цілком вільний у тому, щоб сповідувати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії, на практиці члени КПСГ, КПЗУ боролися за поширення атеїстичного світогляду. Висока релігійність населення Західної України, незначні впливи комуністичних сил на суспільно­політичні процеси не дозволили КПЗУ, Сель­Робу реалізувати програмні положення у церковно­релігійній сфері. До того ж, церква також поборювала поширення комуністичних ідей у Галичині. Розглянуто ставлення соціалістів до церкви та релігії. Зауважено, що загалом, незважаючи на своє попівське походження, представники радикалів та соціал­демократів ставилися до духовенства доволі критично. Останні, зокрема, вважали церкву «найбільшим, натуральним ворогом всякої вільної думки, поступу». Соціал­демократи звинувачували церкву у «придушенні національних почуттів» не лише галицького люду загалом, а й молодого патріотичного духовенства. У міжвоєнний період ХХ ст. соціал­демократи підпали під вплив комуністичних ідей, що вплинуло на зміну ідеологічної платформи партії у церковно­релігійному питанні. Радикали у своїй практичній діяльності використовували теоретичні напрацювання І. Франка, який гостро критикував галицьке духовенство. Проте УРП дистанціонувалася від церковної проблематики, наголошуючи, що її електорат сам вибиратиме як ставитися до церковних інституцій та загалом релігії. Соціалістично­радикальна партія продовжила лінію УРП, проте трансформувала національно­культурну програму до вимог часу. Перебуваючи в умовах політичної системи Другої Речі Посполитої, УСРП розглядала церкву як один із засобів національного усвідомлення населення, виступала проти ліквідації православних храмів, збільшення церковного землеволодіння, наголошувала на необхідності відокремлення церкви від держави. Попри, інколи, відверто помилкові судження, теоретична спадщина і практична діяльність української лівиці Галичини від кінця XIX i в першій третині ХХ століття у церковно­релігійній сфері залишаються актуальними і повчальними.

Створення єдиного інформаційно-комунікаційного простору України як частини світового інформаційного простору є одним з умов побудови демократичного суспільства. Інформаційно-комунікаційні процеси забезпечить рівноправну участь українського суспільства в процесах інформаційної і економічної інтеграції з іншими країнами і народами. Основною проблемою на шляху демократизації участь громадськості у формуванні та реалізації політичного курсу, виступає саме тим соціально-правовим інститутом, в якому концентрується най-більший потенціал до діалогу влади та суспільства

Популяризації дидактичних ідей з історії української педагогіки сприяє систематизація відомостей про музичні інструменти й досвід гри на них, рекомендації для композиторів і виконавців із «Граматики музикальної» (1723) Миколи Дилецького. Рівноправне трактування інструментальної та вокальної музики в Київській митрополії допомогло йому краще пояснювати свої новаторські ідеї, передавати поняття сучасної музичної практики, що сприяло швидшому засвоєнню учнями музично-граматичної премудрости. Такі відомости протегували трактат поважним засобом боротьби з рутиною й дилетантством, новітним зразком педагогіки, джерелом органології та музичної іконографії.

Метою цього дослідження є спроба більш повної класифікації типів словоскладання неологізмів сучасної німецької мови. Існують різноманітні способи словотворення, які відрізняються продуктивністю і частотністю використання. Основним способом продукування новотворів з вираженою домінуючою тенденцією є словоскладання, під яким розуміють утворення цілісно оформлених складних слів на базі двох (або більше) простих. Вихідною базою при словоскладанні є або рівноправні лексичні одиниці, або словосполучення. Словоскладання є найбільш продуктивним і поширеним типом словотворення в німецькій мові. Це пояснюється тим, що слова-композити, які складаються з двох і більше компонентів, слугують зручним засобом для передачі складних понять у стислій, компактній формі, а семантичні комбінаторні можливості складових компонентів практично безмежні. Проаналізовані класифікації типів словоскладання та їх особливості дають змогу запропонувати класифікацію основних типів утворення складних слів, а саме: детермінативні композити, основними типами яких є атрибутивні композити, композити з пояснювальною функцією, зондеркомпозити, фразові композити; сурядні композити та деякі зразки зрощень.

У статті на підставі аналізу поглядів педагогів визначено роль феміністичної педагогіки в сучасній науці. Подано теоретичний огляд феміністичної педагогіки в працях зарубіжних і вітчизняних науковців, що значно розширює ґрунтовне вивчення цієї проблематики. Акцентовано на феміністичній педагогіці як напрямі критичної педагогіки. Розглянуто проблему феміністичної педагогіки, що є актуальною особливо завдяки вивченню поглядів бразильського педагога і філософа П. Фрейре, який посідає вагоме місце серед когорти відомих педагогів. Визначено роль цієї педагогіки у його працях. Завдяки вивченню праць бразильського педагога з’ясовано, що рівноправне ставлення учня та вчителя, яке П. Фрейре виділяв у «проблемно-орієнтованій» моделі освіти, повинно інтегруватися у феміністичний напрям у педагогіці. Зауважено на важливості студентоцентризму та демократії в освітньому процесі. Досліджено погляди П. Фрейре та А. Шор щодо сексизму під час проведення занять. Проаналізовано праці українських (І. Кизима та Н. Самойленко) і зарубіжних (Дж. Кенвей, Л. Макклюр, Д. Маседо, Г. Модра, П. Фрейре та А. Шор) авторів у контексті вивчення феміністичної педагогіки. Застосовано такі теоретичні методи, як контент-аналіз, синтез результатів опрацьованих досліджень, а також пошуково-бібліографічний метод. Розкрито дефініцію «феміністичної педагогіки», що є напрямом критичної педагогіки, в основі якого – стосунки між статями в освітньому процесі, зокрема необхідною умовою якого є зміна ставлення до учениць або студенток. Актуальність статті полягає в ретельному аналізі поглядів П. Фрейре та виділенні аспектів, що є актуальними у феміністичній педагогіці.

Стаття присвячена дослідженню гендерно-правових реформ у Литовській Республіці, які розглядаються у контексті питань щодо гендерної рівності та тендерної дискримінації. Литва за рівнем тендерного розвитку входить до тих європейських країн, що активно діють у напрямах забезпечення рівноправ'я статей у всіх сферах суспільства. Аналізується гендерно-правовий досвід цієї країни у політичній, соціально-економічній та інших сферах життя литовського суспільства. Литовська Республіка на конституційному рівні закріпила принцип гендерної рівності. У Литві розроблені спеціальні законодавчі механізми, що захищають права жінок. Вони впливають на зміну старих і створення нових законів, що регулюють гендерні питання. В Литві створена спеціальна установа з гендерних питань — Служба контролера рівних можливостей. У парламенті працює жіноча група. Відкриті центри із вивчення гендерних проблем. У суспільстві ведеться конструктивний діалог із цих питань. Все це вказує на позитивні зміни щодо гендерних питань у правовому житті Литовської Республіки. Основну увагу приділено аналізу Закону Литовської Республіки Про рівні можливості. Висвітлено питання щодо розроблення та прийняття цього Закону, розкрито основні його положення. Зазначається, що для забезпечення вищезгаданого Закону Сейм Литовської Республіки заснував Службу контролера рівних можливостей. Ця служба є самостійним державним інститутом, що підзвітна Сейму. її діяльність засновується на принципі демократизму, законності, неупереджності і справедливості. Служба контролера рівних можливостей стежить за реалізацією закріпленої в Конституції Литовської Республіки рівності прав і можливостей чоловіків і жінок, за виконанням Закону про рівні можливості. Для забезпечення гендерної рівності було внесено зміни до литовського законодавства. Були скасовані положення, що сприяють дискримінації жінок. У рамках Національної програми забезпечення жінок рівними правами прийнято антидискримінаційні заходи у сферах працевлаштування, освіти і науки, політики, охорони здоров'я. Ведеться робота щодо викорінення торгівлі жінками і насилля над ними. У висновку акцентується увага на тому, що гендерно-правовий досвід Литовської Республіки може бути використано Україною під час удосконалення її гендерного законодавства та забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Метою дослідження є розробка алгоритму подолання проблемних опозиційних переживань клієнта в психотерапевтичному процесі, його методологічне та процедурне забезпечення. Створена технологія ґрунтується на теоретико-психологічному вивченні концепцій, спрямованих на аналіз глибинного змісту емоційного реагування (К. Ізард, Р. Плутчик, Г. Келерман, В. Леонтьєв, В. Льовкін, О. Матвєєв та ін.), та узагальненні типологічного і характерологічного статусів людини (К. Юнґ, Н. Мак-Вільямс, С. Джонсон, А. Бек, Р. Курц, Д. Боаделла та ін.). У результаті аналізу виділено дев’ять типових модусів переживань людини (Драматизація, Уникання, Осторога, Залежність, Відособлення, Суперництво, Дослідження, Співпричетність-Експансія, Рівновага), заснованих на згорнутій, архаїчній дії людини щодо світу. Трансформація в напрямку більш складних форм діяльності переживання визначає доцільну зміну архетипної стратегії пристосування на більш ефективну взаємодію людини з реальністю. Метод «Стимул, Емоція, Тип» передбачає використання: 1) колоди асоціативних карт із назвами емоцій, що описують типові модуси переживання; 2) циклічної карти-схеми; 3) методичних рекомендацій щодо процедурних та інтерпретаційних моментів роботи. Абсцисою карти-схеми є континуум роз’єднання/об’єднання; ординатою – континуум пасивність (стагнація)/активація (розвиток). Вони задають площину сегментів, що поділяють усі реакції людини на конструктивні (система акомодації та автономії) і деструктивні (система асиміляції та залежності). Функціональна діагностика та опрацювання стану клієнта за допомогою створеного інструментарію допомагають усвідомити глибинну емоційну інтенцію домінуючої системи взаємоконфігурування клієнта з реальністю, рефлексувати її причинність (суб’єктність або об’єктність) та спрямованість (на себе, на світ, на рівноправну взаємодію). Визначення індивідуального алгоритму опозиційних переживань дає психологу змогу швидко дистанціювати клієнта від проблемних переживань та запропонувати більш ефективну стратегію розв’язання проблеми.

Стаття присвячена особливостям правового регулювання оподаткування електронної комерції у Сполучених Штатах АМерики. Зазначено, що поширення мережі Інтернет та масове поширення електронної торгівлі потребує адекватного правового регулювання оподаткування такого виду підприємницької діяльності, щоби запобігти уникненню від оподаткування суб'єктів електронної комерції, тим самим забезпечити належне здійснення права людини на податки. Визначено різницю між податком із продажів та податком на використання. У статті визначено значення комерційного застереження та застереження про належну правову процедуру. Досліджено еволюцію прецедентів, що містять норми, предметом регулювання яких є оподаткування електронної комерції. Проаналізовано судову аргументацію, викладену у ключових судових рішеннях, що стосуються поставленої проблематики: "Amazon.com, LLC v. New York State Department of Taxation and Finance"; "National Bellas Hess v. Department of Revenue"; "Overstock.com, Inc. v. New York State Department of Taxation and Finance"; "Quill Corp. v. North Dakota"; "South Dakota v. Wayfair Inc.". Проаналізовано судове тлумачення «суттєвого зв'язку», необхідного для оподаткування в певному штаті. Вказано, що технології надзвичайно швидко крокують уперед, дистанційна торгівля стає буденною та значно переважає над традиційною, тому належне оподаткування суб'єктів електронної комерції є нагальною вимогою часу, щоби забезпечити справедливе та рівноправне оподаткування суб'єктів господарювання різного масштабу і, як наслідок, забезпечити дотримання права людини на податки. Зроблено висновок, що правило про фізичну присутність є неправильним. Справа "South Dakota v. Wayfair Inc." відповідає вимогам часу, а запроваджене нею правило істотного зв'язку сприятиме справедливому оподаткуванню суб'єктів електронної комерції, захистить суб'єктів малого підприємництва від переважання цифрових гігантів, які здійснюють продажі в багатьох штатах і водночас не мають там жодної фізичної присутності.

Проблематика забезпечення принципу тендерної рівності у сімейних правовідносинах і формування націо­нального механізму щодо відповідності світовим політичним процесам і міжнародним зобов'язанням України, її європейському вибору та іншим чинникам має суттєве теоретичне та практичне значення для юридичної док­трини та державно-суспільного розвитку. У статті акцентовано увагу на тому, що поняття ґендерної рівності СК України можна охарактеризувати як прогресивний і доволі демократичний: він ліквідує юридичні підстави для дискримінації жінок і чоловіків у сфері сімейного, приватного життя. Гендерна експертиза сімейного законодавства передбачає аналіз правових норм, про те наскільки вони - дружина і чоловік - як рівноправні суб'єкти подружніх відносин можуть самореалізуватися в сімейному середо­вищі, настільки сімейне законодавство не є нейтральним у цьому, а гарантує гендерну рівновагу, усуває гендерну дискримінацію, сприяє розвитку паритетної демократії в сім'ї. Якщо «жіночий» підхід до сімейних відносин тради­ційно зосереджувався на захисті прав жінок, абсолютизував такий захист, то за гендерного підходу передбача­ється правовий аналіз сімейних відносин із погляду рівності у сім'ї дружини та чоловіка. Тільки гендерно справед­ливий підхід до законодавства може створити гендерно справедливі умови для самоутвердження рівноправності соціальних статей у сімейних відносинах. До системи принципів сімейного права України входить принцип ген­дерного балансу в сімейних правовідносинах. Аналіз національного законодавства показує наявність суттєвих прогалин щодо визначення самого поняття «гендерна рівність» загалом і її місце у сімейних правовідносинах зокрема, однак відзначаємо, що прийняття Сімейного кодексу України та низки законодавчих актів дало змогу більшою мірою врегулювати ці надскладні відносини з урахування інтересів, прав і обов'язків як жінок, так і чоловіків у непростих сімейних відносинах.

Статтю присвячено розкриттю особливостей антропософськи-орієнтованого підходу до подолання освітніх бар’єрів, який реалізовано в європейській програмі New Adult Learning Movement (NALM) – Рух за оновлення освіти дорослих. З’ясовано, що в освіті дорослого виявляються три основні рівноправні бар’єри, над якими необхідно працювати, надаючи дорослому учневі конкретну допомогу в їх подоланні, а саме: бар’єри в людському мисленні, бар’єри в почуттях та емоціях, бар’єри у вольовій діяльності. Це відповідає цілісності психічної структури особистості, внутрішнє життя якої характеризується інтелектуальними й афективними процесами, а також вольовою активністю, пронизаною свідомістю. Наголошено на важливості розпізнання людиною своїх бар’єрів, що є першим кроком у пізнанні, самопізнанні й саморозвитку. Установлено, що подолання бар’єрів у мисленні передбачає: у людини повинно бути бажання запитувати, досліджувати дійсність, а не пасивно приймати знання та готові відповіді; той, хто навчається, має відмовитися від моделі реальності, проте сама реальність повинна відкритися людині; людині необхідно навчитися спостерігати навколишню дійсність, а також розрізняти те, що вона знає, та те, що розуміє. Робота з бар’єрами в галузі емоцій і почуттів потребує стриманості, володіння собою, внутрішнього спокою, завдяки чому особистості відкривається зовнішній світ. Найбільш ефективними шляхами формування вольової активності людини є заняття різноманітними видами мистецтва, робота у групі та проєктна діяльність, а також особлива структура самого навчального процесу, що має сприятливий вплив на волю дорослого учня. Схарактеризовано сукупність вправ внутрішнього характеру, що використовуються в антропософській освітній практиці, допомагають людині оволодіти ходом своїх думок, взяти під контроль свої емоції й почуття, вольові імпульси та тим самим сприяють подоланню освітніх бар’єрів. Відзначено, що використання антропософськи-орієнтованого підходу до подолання бар’єрів в освіті дорослих відкриває перспективи для поліпшення професійної, післядипломної, неформальної та інформальної освіти дорослих учнів.

Глобалізація, євроінтеграція, посилення міжнародної конку- ренції в результаті стрімких темпів розвитку науково-технічного прогресу й активізації інноваційних процесів вимагають нових підходів до соціально- економічного розвитку нашої держави загалом та окремих галузей її еконо- міки, зокрема АПК. Кластери у світі існують вже давно. Кластерні стратегії набули значного поширення в розвинених країнах Європи, Азії, Америки. Агрокластер яка є організаційно-правовою формою підприємства, передбачає створення на обмеженій території на принципах партнерства, кооперації та спеціалізації асоціацій, рівноправно-господарюючих агрофірм, сільськогосподарських ви- робничих кооперацій та інших підприємств зі збереженням господарської та юридичної самостійності, де рушійною силою інноваційного розвитку висту- пає конкуренція. Для України кластери — це щось нове. Однак чилійське вино, баварські автомобілі, Силіконова Долина в США, цукрова тростина в Бразилії — це все приклади кластерів, яких у світі налічується тисячі. На території ЄС більше 2000 кластерів. У США ще на початку 2000-х років в класте- рах було задіяно 57 % всього працездатного потенціалу країни, а їх частка у ВВП становила 61 %. Програми з розвитку кластерів мають більше 75 країн світу. Практичну складову створення кластера в Україні ускладнює законода- вча база, точніше її відсутність. Попри те, що органи влади на місцевому і національному рівні постійно висловлюють підтримку запровадженню клас- терного підходу, фактично будь-якого нормативного регулювання проце- су створення і роботи кластерів немає, як і відсутні фінансові інструменти державної підтримки роботи кластерів. Водночас як у країнах, де кластери успішно функціонують, 50–70 % бюджету кластеру наповнюється саме кош- тами місцевих і державних програм підтримки розвитку кластерів. Саме тому українським кластерам важко розпочати роботу і доводиться розраховувати лише на власні сили і підтримку міжнародних програм технічної допомоги.

Соціальна справедливість субстантивно пов'язана з верховенством права і правами людини, а тому вона має розглядатися у площині державного правозахисту. Зв'язок цих трьох концептів, а також встановлена нами закономірність, що принаймні деякі допущення соціальної несправедливості в державі можуть вести до порушення прав людини й відхилення від верховенства права, створюють підґрунтя для характеристики однієї з тенденцій реалізації правозахисної функції сучасними державами. Ідеться передусім про ренесанс ідеї соціальної держави, яка була проголошена мертвою й утопічною на початку світової фінансової кризи 2008 року. Зараз, після десяти років відновлення, ідеї соціальної державності знову починають набувати концептуальних обрисів і все частіше потрапляють у фокус стратегічного планування правозахисної функції держави. У зв'язку із цим важливо простежити, як змінилося сучасне уявлення про соціальну державність в останніх дослідженнях у царині верховенства права і прав людини. Розширення концентричної системи державного правозахисту є закономірністю нашого часу, яка пов'язана насамперед з адаптацією глобальної політичної програми сталого розвитку. Ідеологія сталого розвитку передбачає поступове розширення меж соціального державного правозахисту, щоб гарантувати прийдешнім поколінням більш справедливе й рівноправне майбутнє. Права людини безпосередньо пов'язані з доктриною верховенства права, що, своєю чергою, породжує зв'язок між ними і соціальною справедливістю. Суперечливість проблеми належності соціальної справедливості до вимог верховенства права вирішується шляхом запровадження концентричної моделі соціальної держави, у рамках якої розрізняють три межові форми соціальної справедливості, визначені через права людини. Перша форма - мінімальна, яка збігається з найменшим колом державного правозахи-сту, - це так звана позитивна держава, де соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Інше концентричне коло, яке визначає активність держави у правоза-хисті, - це «держава соціальної безпеки», що проводить політику повної зайнятості, забезпечує всім громадянам гарантований мінімальний рівень життя і рівність шансів, але не матеріальну рівність. Третя, найширша форма - «держава загального добробуту», у якій забезпечуються рівність, кооперація і солідарність усіх членів суспільства.

У статті представлено результати дослідження соціально-психологічних особливостей патерналістичних настановлень студентів. Завданнями дослідження були аналіз зв’язків патерналістичних настановлень у структурі політико-правової свідомості та ідентифікація ролі соціально-психологічних характеристик вибіркової сукупності для їх становлення. Для побудови моделі дослідження за основу було взято динамічно-функціональний підхід – трактування політико-правової свідомості як саморегульованої системи політико-правових настановлень, уявлень і ставлення особистості до політико-правової дійсності. До проявів патерналістичних настановлень віднесено містифікацію владних персон; готовність підпорядковуватися владним суб’єктам; соціальну пасивність, уникання політичної активності; бажання опіки з боку представників влади; відмову від прагнення посісти домінуючу або рівноправну позицію в політико-правовій комунікації. Дослідження проводилося на основі кластерної вибірки, яку склали 256 студентів 12 закладів вищої освіти м. Києва. Як емпіричний метод було обрано опитування з використанням стандартизованих методик. Аналіз даних здійснювався за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнт Спірмена); критерію U-Манна–Вітні для двох незалежних вибірок; критерію Краскела–Уолліса для К-незалежних вибірок. Завдяки кореляційному аналізу виявлено множинні зв’язки: “Містифікація влади” – “Бажання опіки” (ρ=0,43; р≤0,001); “Ставлення до політиків” – “Настановлення на політичну активність”; “Ставлення до політиків” – “Схвалення авторитаризму” (ρ=0,33; р≤0,001). Доведено значущість освітнього середовища закладу вищої освіти, батьківсько-дитячих проекцій і гендерних особливостей для становлення патерналістичних настановлень студентів. Застосування критерію Краскела-Уолліса для К-незалежних вибірок дало змогу з’ясувати, що в процесі професійного навчання молодь усе меншою мірою схвалює авторитарні методи керівництва (р<0,05). Статево-рольові психологічні особливості студентів виявилися значущими для індикаторів “Бажання опіки” (р<0,01) і “Схвалення авторитаризму” (р<0,01), а місце проживання (з батьками, окремо тощо) – для настановлень на містифікацію влади (р<0,05) і бажання опіки від владних персон (р<0,05). Щоб визначити тенденції, притаманні іншим молодіжним спільнотам, визнано доцільним провести аналогічні дослідження цих категорій, що дасть змогу більш ефективно прогнозувати процеси політико-правової соціалізації, коригувати освітні програми, спрямовані на підвищення політико-правової компетентності молоді. Оригінальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення динамічних змін політико-правової свідомості молоді в постреволюційний період.

Однією з важливих і найскладніших слідчих дій під час розслідування втечі з місць позбавлення волі, на нашу думку, є допит підозрюваного, обвинуваченого, ув'язненого, засудженого. Суть допиту полягає в тому, що слідчий, застосовуючи різноманітні тактичні прийоми, спонукає допитуваного дати свідчення про обставини, прямо або побічно пов'язані з розслідуваним злочином. Отримані відомості слідчий записує до протоколу, щоб у подальшому вони могли бути використані в якості доказів. Загальні правила проведення допиту містяться в Кримінальному процесуальному кодексі України. Особливості допиту окремих учасників кримінального судочинства (свідка) з урахуванням специфіки процесуального положення допитуваного прописані у відповідних статтях Кримінального процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актах. Перед початком допиту слідчий повинен ідентифікувати особу, викликану на допит, ознайомившись із її паспортом або іншим документом, що посвідчує особу. Якщо у слідчого є будь-які дані про нестійкість психіки допитуваної особи або про будь-які інші фізичні вади, її лякливість, сором'язливість, боязкість, то він може прийняти рішення про проведення допиту у звичній для допитуваного обстановці, наприклад за місцем його навчання або проживання. Під час розслідування втечі з місць позбавлення волі це може бути звичайна камера засудженого. Це полегшить встановлення з ним психологічного контакту та отримання повних свідчень. З самого початку проведення допиту допитуваний повинен відчувати, що слідчий бачить у ньому рівноправну людину, ставиться до нього як до особистості, яка володіє правом на певну самостійність. Необхідно пам'ятати, що у допитуваних симпатії виникають з першої зустрічі, а разом з ними виникає і довіра або настороженість, активна протидія. Зустрівши щиру увагу і інтерес до себе, особа відвертіше розповість про своє життя, свої позитивні якості, умови, що сприяли вчиненню злочину, про скоєний злочин і свою роль у ньому. Важливе значення може мати час проведення слідчої дії. Так, за відсутності гострої необхідності не слід проводити допит у час, відведений для обіду або прогулянки. Крім того, слідчу дію за участю засудженого краще проводити не більше 45 хв, оскільки потім ув'язнений втомлюється, і його увага розсіюється.

У статті представлено результати емпіричного дослідження прояву конфліктної поведінки у осіб з різним рівнем суб’єктивного контролю. Для перевірки гіпотези про те, що у осіб з різним локусом контролю поведінка у конфлікті набуває різних форм, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це з’ясування загальних тенденцій локалізації контролю у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між локусом контролю та різними формами поведінки у міжособистісному конфлікті. По-третє, порівняння груп досліджуваних з екстернальним та інтернальним рівнями суб’єктивного контролю. У результаті проведеного дослідження показано, що більшість представників студентської молоді має екстернальний локус контролю, не вважають себе здатними впливати вирішальним чином на значущі події життя, розцінюючи їх як результат випадку або дії інших людей. Вони готові визнати власні досягнення, а свої дії вважають важливим фактором організації виробничої діяльності, підтримання формальних і неформальних стосунків з людьми, але не беруть на себе відповідальність за невдачі, особливо у питаннях здоров’я та сімейних стосунків. В процесі кореляційного аналізу встановлено, що рівень суб’єктивного контролю прямо пов’язаний з вибором конкурентної форми поведінки у конфлікті, агресивним захистом у ситуації загрози власному «Я», маніпулятивною спрямованістю особистості у спілкуванні, агресивним та підозрілим ставленням до людей, а також від’ємно – з тенденціями до компромісу та ухилення у конфлікті, миролюбною формою захисту у ситуації загрози власному «Я», альтруїстичним, дружелюбним ставленням до людей, альтероцентричною, конформною комунікативною спрямованістю. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з різним рівнем локусу контролю, що інтернали під час конфлікту більшою мірою схильні застосовувати конкурентні форми поведінки, агресивний спосіб захисту в умовах загрози власного «Я», частіше проявляють себе як вимогливі, прямолінійні у взаємодії з людьми, строгі в їхній оцінці, зорієнтовані на рівноправне спілкування, яке базується на взаємній довірі, повазі, взаєморозумінні та відкритості. Екстернали більш налаштовані розв’язувати конфліктні ситуації, обмінюючись поступками, розробляти компромісні рішення. Вони більш доброзичливі, здатні до співчуття, турботи, краще вміють підбадьорити або заспокоїти оточуючих, демонструють добровільну та безкорисливу центрацію на партнері, прагнення зрозуміти його інтереси задля найповнішого їх задоволення, відмову від рівноправності у стосунках, готовність змінити свою точку зору, підпорядкуватися авторитету.

Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання. Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту. Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.

В статті здійснюється презентація теорій «радикального постгуманізму», методологічною домінантою яких визнано неантропоцентричний підхід. В рамках неантропоцентричного підходу сучасними теоретиками запропоновано новий формат Науки, Науки що ґрунтується на категоріях синкретичності, цілісності, асоціації, спорідненості людей (humans) і «не-людей» (non-humans). Відтак, в контексті оновленого методологічного інструментарію теоретики-постгуманісти здійснюють наукову експертизу ключових аспектів сучасної екологічної політики, зокрема, – міжвидової дискримінації та міжвидової ідентичності, суб’єктивності природи та абсолюту рівноправ’я «людей» (humans) і «не-людей» (non-humans) тощо.

Статтю присвячено теоретичному аналізу концепту справедливість та його ролі в контексті психологічних досліджень у гендерній психології. Проведений науковий пошук засвідчив існування різних підходів до розуміння змісту та сутності поняття справедливості у гуманітарних науках. Осмислення цього концепту залежить від історичної епохи, соціально-політичного устрою, економічних факторів функціонування суспільства. Показано існування взаємозв’язку між мораллю, правом та справедливістю як базовим принципом взаємодій людей у суспільстві. Критерієм справедливості часто виступала рівність. Виявлено, що в різні історичні епохи панував принцип справедливої нерівності, коли одні мали привілеї, а інші були їх позбавлені. Особливо гостро це стосувалося представниць жіночої статі. Зазначено, що у філософії справедливість позначається як вищий принцип людського життя й основа для автономії і розвитку особистості. Визначено, що поруч із поняттям справедливість для філософської та психологічної науки важливим є концепт соціальна справедливість, який пояснює процес справедливої взаємодії між людиною і суспільством. Простежується, що у межах соціальних подій ХХ століття відбувся зсув парадигми розуміння принципів справедливості від «рівних можливостей» до «рівних результатів». Обґрунтовано, що дотримання гендерної рівності не може відбуватись без опори на принцип соціальної справедливості, зокрема, гендерної справедливості. В Україні на законодавчому рівні утверджена гендерна рівність і вимоги до її дотримання. Визначено, що сутність гендерної справедливості пов’язана з рівноправ’ям і справедливістю у розподілі благ та відповідальності між чоловіками і жінками. Підкреслено, що вивчення впливу психологічних і соціальних чинників на розгортання гендерної справедливості здійснюється у межах гендерної психології з використанням гендерного підходу. Стверджується, що використання принципу гендерної справедливості веде до становлення гендерної рівності. Література Аболіна, Т.Г. (2012). Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики. В.І. Панченко (Ред.), Прикладна етика (с. 5–41). Київ : Центр учбової літератури. Августин, А. (1998). О граде Божием. Книги ХІV–ХХІІ. Творения. (Т. 4.) Киев : УЦИММ-пресс. Аквінський, Т. (2003). Коментарі до Арістотелевої «Політики». Київ : Основи. Арістотель. (2000). Політика. Київ : Либідь. Бендас, Т.В. (2006). Гендерная психология. Санкт-Петербург : Питер. Бутенко, А.П. (Ред.). (1988). Социализм: социальная справедливость и равенство. Москва : Знание. Власова, О. (2009). Гендерное равенство как ресурс теории справедливости. Грані. Філософія, 5(67), 67–69. Режим доступу: http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/995/1/F-6.pdf Власюк, Ж.І. (2015). Виховання почуття справедливості у молодших школярів у позаурочній діяльності. Житомир : ЖДУ ім. І. Франка. Гегель, Г.В.Ф. (2004). Феноменологія духу. Київ : Основи. Гулевич, О. (2011). Социальная психология справедливости. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН». Данильян, О.Г. (Ред.). (2005). Философия права. Москва : Изд-во Эксмо. Дынник, М.А. (Ред.). (1955). Материалисты Древней Греции: собр. текстов Гераклита, Демокрита, Эпикура. Москва : Государственное издательство политической литературы. Загальна декларація прав людини. ООН. (1948). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». (2005). №2866-ІV. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Кант, И. (2000). Лекции по этике. Москва : Республика. Кашников, Б.Н. (2001). Концепция общей справедливости Аристотеля: опыт реконструкции. Этическая мысль. Москва : РАН, Институт философии. Клочек, Л.В. (2019). Психологія соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. (Дис. д-ра психол. наук). Київ. Конституція України. (1996). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws Манхейм, К. (1994). Идеология и утопия: Диагноз нашего времени. Москва : Юрист. Маркс, К. & Энгельс, Ф. (1961). Сочинения. Москва : Государственное издательство политической литературы. Марценюк, Т. (2019). Інтеграція гендерної складової в аналітичні матеріали. Київ : МФ «Відродження». МОЗ розіслало в Telegram сексистські постери про карантин. (2020). Режим доступу: https://zmina.info/news/moz-rozislalo-u-telegram-seksystski-postery-pro-karantyn/ Мор, Т., & Кампанелла, Т. (1988). Утопія. Місто сонця. Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро». Оганесян, А.К. (1990). Равенство и справедливость (концепции Д. Роулса и Д. Белла). Москва : Изд-во политической литературы. Потапова, О. & Салахова, Я. (2018). Від дискримінації до гендерної справедливості. Київ : МОМ. Під час пандемії жінки частіше потерпають від домашнього насильства. (2020). Укрінформ. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/ Платон. (2000). Держава. Київ : Либідь. Рогожа, М. (2009). Соціальна мораль: колізії мінімалізму. (Монографія). Київ : Парапан. Руссо, Ж.-Ж. (2016). Эмиль, или о воспитании. Москва : Литрес. Сидоренко, І. (2014). Історичні інтерпретації принципу справедливості. Культура і сучасність, 5, 8–12. Сумченко, І.В. (2012). Філософські концепції справедливості: особливості інтерпретації. Філософія і політологія в контексті сучасної культури, 4(2), 212–218. Ткалич, М. (2011). Гендерна психологія. Київ : Академвидав. Тофтул, М. Г. (2014). Сучасний словник з етики. Житомир : ЖДУ. Фальковська, Л.М. (2011). Справедливість як предмет соціально-психологічного дослідження. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави, 11, 290–299. Цыганкова, Г.П. (2009). Психология гендерного воспитания в высшем колледже. Минск : МГВРК. Шведова, Н.А. (2002). Просто о сложном: гендерное просвещение. Режим доступa: http://www.owl.ru/win/books/easygender/part1_2.html Шевченко, З.В. (2016). Словник ґендерних термінів. Черкаси : видавець Чабаненко Ю. Bryson, V. (2007). Gender and the politics of time: feminist theory and contemporary debates. Bristol, UK : The Policy Press. Burn, Sh. (1995). The social psychology of gender. McGraw-Hill Humanities. Locke, J. (2003). Two Treatises of Government. Cambridge : CUP. Popper, K. (2020). The Open Society and Its Enemies. Princeton : PUP. Foucault, M. (1985). The History of Sexuality. Chicago : University Press. Hobbes, Th. (2008). Leviathan. Oxford : Oxford University Press. Rawls, J. (1971). A Theory of Justice. Cambridge : Mass. Valdeavilla, E. & Manapat, F. (2001). Breaking New Grounds for Women's Empowerment. Manila : NCRFW.