Journal articles on the topic 'Рівень продуктивності праці'

Метою дослідження є здійснення характеристики проблеми реалізації принципів, що гарантують гідну оплату праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання: 1) визначити сутність катего- рії «оплата праці» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати призначення оплати праці як складової частини задоволення потреб людини; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації прин- ципів оплати праці. Обґрунтованість і достовірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідають діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливає сукуп- ність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх чинників, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, що визначають меха- нізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

У статті досліджується сучасний стан виробничого потенціалу сільської місцевості регіону, аналізується рівень його використання з точки зору забезпечення продовольчої безпеки. Визначено, що зі збільшенням частки сільськогосподарських підприємств у валовій продукції підвищується рівень використання виробничого потенціалу (продуктивності праці) сільських районів Чорноморського регіону.Аналіз матеріально-технічного забезпечення сільгоспвиробників дозволив з'ясувати, що фактором інтенсифікації виробництва і, відповідно, зростання продуктивності праці (підвищення рівня використання виробничого потенціалу) є не тільки наявність певну кількість сільськогосподарської техніки, а саме її потужність.Пояснюючи низький рівень використання виробничого потенціалу сільських районів Одеської області і його порівняно високу цінність в Миколаївській і Херсонській областях, є рівень застосування іригаційних систем. Аналіз статистичних даних показав, що існує значна невідповідність між наявністю машин і пристроїв для зрошення і наявністю водяних насосів і насосних станцій на сільськогосподарських підприємствах в Одеській області. Особливістю сучасного стану використання водних ресурсів в степовій зоні України є значне зниження дебіту води в поверхневих водоймах - річках, ставках, озерах. Найбільший рівень еластичності між досліджуваної функцією і фактором спостерігається в Миколаївській області - при збільшенні частки сільськогосподарських підприємств у виробництві валової продукції збільшується на 335,4 грн. (на людину). Найнижча еластичність в Одеській області. Встановлено, що високий рівень продуктивності праці на аграрних підприємствах Прічноморского району в порівнянні з рівнем сільськогосподарської техніки обумовлений специфікою розселення сільських територій відповідних регіонів - історично однією з найбільш низької щільності населення на одиницю території. ,Пояснюючи низький рівень використання виробничого потенціалу сільських районів Одеської області і його порівняно високу цінність в Миколаївській і Херсонській областях, є рівень застосування іригаційних систем. Існує значна невідповідність між наявністю машин і пристроїв для поливу і наявністю водяних насосів і насосних станцій на сільськогосподарських підприємствах в Одеській області.

У статті розглянуто гідну оплату праці як шлях до розвитку економіки та зростання трудових доходів зайнятого населення. Зазначено, що інститут оплати праці є одним із основних інститутів трудового права, спрямованих на забезпечення права працівників на гідне життя. Заробітна плата є провідним інструментом соціальної політики, яка зумовлює рівень соціальності суспільства, здатності держави підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини зокрема. Держава виступає гарантом реалізації права на оплату праці. Міжнародні договори є одним із найбільш дієвих інструментів забезпечення реалізації конституційного права людини на оплату працю в Україні, в них установлюються важливі гарантії реалізації цього права, а також дієві шляхи його захисту. Зроблено висновок, що запровадження в Україні концепції гідної заробітної плати необхідне та вигідне для всіх суб'єктів економічної діяльності: для найманих працівників, які за рахунок цього зможуть отримати достатні кошти для задоволення своїх потреб, можливостей людського розвитку та забезпечення високої якості життя і суспільного статусу; для роботодавців, для яких гідна оплата праці сприятиме формуванню висококваліфікованого кадрового ядра, підвищенню якості та продуктивності праці, лояльності персоналу, розвитку соціального партнерства та підвищенню конкурентоспроможності; для держави запровадження гідної оплати праці забезпечить зростання рівня та якості життя населення, формування середнього класу, підвищення рівня соціальної стабільності в суспільстві, розширення ємності внутрішнього ринку. Запропоновано закріпити у вітчизняному законодавстві поняття «гідна оплата праці», характерними рисами якої мають бути: відповідність світовим стандартам, вартості життя та робочої сили; справедлива заробітна плата щодо інших працівників; відповідність кількості та якості праці; своєчасна виплата.

У статті узагальнено теоретичні погляди на сутність оплати праці як правової категорії, на підставі чого зроблені відповідні висновки. Зазначено, що, незважаючи на існування чималої кількості теоретичних і емпіричних напра-цювань науковців у сфері оплати праці, не всі аспекти зазначеної проблематики розроблені повною мірою. Зокрема, реалії сьогодення потребують поглибленого вивчення й уточнення сутності оплати праці як правової категорії з урахуванням її специфіки в різних галузях, оскільки економічні процеси, які нині відбуваються в країні, докорінно змінюють теоретичні погляди на сутність оплати праці як правової категорії. Зроблено висновок, що як правова категорія оплата праці розкриває конкретні права й обов'язки учасників трудових правовідносин із приводу оплати праці, виступає однією з істотних умов трудового договору. Вона є інститутом галузі трудового права, являючи собою систему юридичних норм, що регулюють відносини у сфері організації оплати праці. Звернено увагу на терміни «оплата праці» й «заробітна плата», зокрема, зроблено висновок щодо їх чіткого визначення, розмежування й наповнення конкретним змістом. У підсумку зазначено, що оплата праці є одним із важливих складників організації діяльності будь-якого підприємства, оскільки від оптимальної системи оплати праці залежить не лише життєвий рівень працівників, а й результати господарської діяльності підприємства загалом. Природа оплати праці багатогранна, оскільки для роботодавця вона виступає витратами виробництва, які зазвичай він намагається мінімізувати, а для працівника - доходом, і він, відповідно, намагається її максимізувати, домовляючись про доволі високий рівень оплати праці. Тому правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку розмірів заробітної плати з умовами й результатами праці слугують могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності й якості роботи.

В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів. Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці. Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.

В статті досліджено сутність і значення прогнозування основних показників рівня життя населення для формування стійкого економічного розвитку країни. Статистичне прогнозування рівня життя населення є інформаційною базою для визначення цілей та напрямів соціально-економічного розвитку країни, розроблення орієнтовних макроекономічних параметрів та їх обґрунтування, а також прийняття управлінських рішень щодо досягнення бажаного рівня життя населення. Вихідною базою для прогнозування рівня життя населення, визначення основних напрямів розвитку країни є запропонована система статистичних показників рівня життя населення України за 2010–2019 рр. Основними з них є такі макроекономічні показники, як: валовий внутрішній продукт в розрахунку на душу населення, індекс інфляції, середня тривалість життя, індекс людського розвитку, тощо. Методологічною основою дослідження є широко відомий метод кореляційно-регресійного аналізу. Регресійний аналіз проведено на основі побудованих рівнянь тренду для кожної із досліджуваних залежних змінних величин. Зокрема, статистичною базою для прогнозування рівня життя населення в контексті сталого економічного розвитку стали два ключові макроекономічні індикатори – валовий внутрішній продукт у розрахунку на одного зайнятого та оплата праці найманих працівників у розрахунку на одного зайнятого. Обґрунтовано доцільність статистичного прогнозування цих індикаторів для дослідження перспектив розвитку рівня життя в країні. Валовий внутрішній продукт відображає стан економіки в державі і використовується для оцінки результатів виробництва та споживання, темпів економічного зростання, продуктивності праці, а також формує уявлення про загальний матеріальний добробут населення. Рівень заробітної плати як соціально-економічна категорія є основним джерелом доходів зайнятого населення і значною мірою характеризує матеріальний стан членів суспільства. Практичні результати прогнозування рівня життя є основою для обґрунтування та прийняття управлінських рішень щодо подальшого соціально-економічного розвитку країни. Визначено довірчі межі, в яких буде знаходитися обсяг валового внутрішнього продукту в розрахунку на одного зайнятого та оплата праці найманих працівників у розрахунку на одного зайнятого в Україні у 2020 р. Сьогодні в умовах невизначеності і швидких змін внутрішнього та зовнішнього середовища важливо передбачати можливі варіанти розвитку ключових показників рівня життя населення та вміти упередити настання можливих небажаних наслідків і тенденцій світової пандемії, що мала свій початок у 2020 році.

Статтю присвячено дослідженню впливу пандемії Covid-19 на сферу зайнятості в Україні, зокрема, на поширення дистанційної зайнятості та надомної праці через інформаційні та телекомунікаційні технології доступу до робочого місця. Розглянуто вплив стрімкого зростання дистанційної зайнятості в час пандемії, відтворюючи роботу як суміш віртуального та фізичного досвіду, що допоможе працівникам зосередитись на важливих аспектах організації власного робочого часу з метою адаптації до нових трудових реалій. Компаніям довелося швидко створювати нові цифрові робочі місця, перепрофілювати існуючі, окреслити для своїх співробітників рамки ділової етики в онлайн-доступі до всіх ресурсів компанії, забезпечити їх необхідними інструментами співпраці та спілкування, які необхідні для нормальної фінансово-господарської діяльності і продуктивності праці. Компанії, які врахували потреби своїх співробітників та клієнтів, для забезпечення їх безпечної онлайн-взаємодії та створення гармонічних відносин зуміли перейти на якісно новий рівень організації робочого часу у своїй діяльності. Досліджено рівень використання інформаційно-комунікаційних технологій вітчизняним підприємствами та динаміку зростання підприємств, які проводили навчання свого персоналу цифровим навикам. За допомогою методології SWOT - аналізу сформовано переваги і недоліки впливу процесу діджиталізації на структуру зайнятості на ринку праці Україні, що дозволило окреслити можливості та загрози подальшого розвитку. Зроблено висновок про те, що ключовим елементом успіху компаній-лідерів є їх персонал, працівники з активним і нестандартним мисленням та широким набором цифрових компетентностей, тобто, так звані “працівники знань”, головним інструментом яких є розумова діяльність. Запропоновано технічні рішення для он-лайн навчання, професійного розвитку, набуття цифрових навиків і компетентностей персоналу на основі безкоштовних он-лайн платформ, мобільних додатків чи комп’ютерних програм.

У статті досліджено стан і основні тенденції зайнятості у малому підприємництві. Аналіз основних показників зайнятості показав, що за період 2013-2019 рр. чисельність зайнятих на малих підприємствах скоротилася на 13,3 %, у фізичних осіб-підприємців, навпаки, зросла на 12,8 %. У таких видах економічної діяльності, як «освіта», «тимчасове розміщування й організація харчування», «інформація та телекомунікації», «оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» малий сектор забезпечує більш ніж три чверті робочих місць по країні. Натомість у «промисловості», «оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів», «тимчасовому розміщуванні й організації харчування», «фінансовій та страховій діяльності», «професійній, науковій та технічній діяльності» частка зайнятих скорочується і такі структурні зміни є результатом абсолютного відтоку трудових ресурсів, а не переміщення в інші галузі. Встановлено, що впроваджувані урядом зміни у сфері регулювання трудових відносин сприяли частковій легалізації зайнятих у малому підприємництві, зростанню показників рівня витрат на оплату праці та рентабельності витрат на персонал. Здійснені розрахунки виявили тенденцію зростання рівня продуктивності праці відносно витрат на її оплату. При цьому рівень заробітних плат на малих підприємствах надалі лишається низьким, вдвічі меншим порівняно з великими. Але достовірність офіційних показників та отримуваних розрахунків знижують недоліки у класифікації суб’єктів господарювання за їх розмірами, верифікації суб’єктів малого підприємництва, статистичній інформації та високий рівень тінізації малого підприємництва в цілому. Проведене дослідження дає підстави висновувати, що малий сектор виконує свою соціальну функцію, є однією з основних сфер працевлаштування, надаючи робочі місця для 47,9 % зайнятого населення. Проблема із зайнятістю криється не у самих масштабах працевлаштування, а у забезпеченні таких умов, за яких малий бізнес легально працював би та сплачував конкурентоспроможну заробітну плату. Не вичерпними, але основними стримуючими факторами зайнятості у малому підприємництві визначено складність адміністрування та податкове навантаження.

Стаття присвячена теоретичному аналізу поняття міжособистісного спілкування, його основних характеристик та особливостей. Розглянуто особливості впливу спілкування на функціонування осіб пізньої зрілості, особливості міжособистісного спілкування даної вікової категорії. Наведені результати емпіричного дослідження, свідчать про рівень та спрямованість потреби у спілкуванні, почуття самотності та адаптивності, що впливають на функціонування осіб пізньої зрілості. Отримані емпіричні дані обраховані методом математичної статистики та аналізу результатів: відсотковий та кількісний аналіз (коефіцієнт кореляції Пірсона), який показує взаємозв’язок отриманих характеристик. Отримані результати можуть бути використані при роботі із особами пізньої зрілості в рамках підвищення їх продуктивності праці через корекцію тих складових, які визначають міжособистісне спілкування; у можливості використання при самоосвіті та просвітницькій діяльності з метою надання практичної допомоги особам пізньої зрілості практичними психологами та використовуватись у діяльності працівників психологічних служб.

Стаття присвячена дослідженню визначальних факторів, які впливають на формування та розвиток людського капіталу. Запропоновано під людським капіталом розуміти запас професійних і соціальних компетенцій (знань, навичок, умінь), який накопичений в ході соціальної та економічної діяльності, професійного досвіду, творчих і розумових здатностей, мотивації до праці й саморозвитку, мобільності, адаптивних здатностей, психічного і фізичного здоров’я, моральних цінностей, які сприяють економічній активності, підвищенню продуктивності праці, ведуть до збільшення доходів, як самого індивіда, так і суспільства, частиною якого він є. Визначено основні властивості людського капіталу, серед яких: здатність виробляти та збільшувати доходи; нагромадження та необхідність постійного інвестування; фізичний та моральний знос; залежність від способів мотивації та стимулювання; висока ризикованість; віддаленість віддачі від інвестицій у часі; залежність віддачі від інтенсивності процесу інвестування та від тривалості життя носія людського капіталу і його працездатного періоду тощо. Визначено, що на процес формування людського капіталу впливає безліч формальних і неформальних соціальних інститутів, а саме: система обов’язкової шкільної та професійної освіти, додаткове навчання в рамках концепції навчання протягом усього життя, родина, суспільство, держава. Окреслено основні фактори, які чинять вплив на якість людського капіталу, серед яких: інвестування в освіту; підвищення кваліфікації працівників; стан сфери охорони здоров’я; соціальне середовище; демографічна ситуація; рівень життя населення; екологічна ситуація; мобільність кадрів.

У статті автором порушено актуальну для сучасного вчителя проблему ефективності навчання. Поняття ефективного навчання автор трактує як цілеспрямований процес послідовного опанування учасником освітнього процесу дидактичного матеріалу відносно завершеними частинами на рівні осмислення, розуміння, розвитку на цій основі певних особистісних якостей, здатності використовувати засвоєний матеріал в новій ситуації. На підставі логіко-системного аналізу зроблено висновок про те, що ефективність у навчанні передбачає синтез навчальних цілей і особистісного прогресу. Тому автором запропоновано алгоритм формування змісту освітньої компоненти: 1. Чітке визначення навчальних цілей. 2. Чітка візуалізація очікуваного результату як синтезу навчальної продуктивності і особистісного розвитку. 3. Формування навчального контенту (які знання і навички потрібні для досягнення поставленої мети, які форми методи навчання використати). Для забезпечення ефективного навчання важливими є умови: вивчення рівня академічних досягнень аудиторії, в якій перебуває учень; дослідження дитини (рівень довільної уваги, інших мисленевих процесів, мотивації); поєднання навчання і праці, створення академічно цінного інформаційного простору, реалізація принципу складності і доступності, підтримка бажання учня бути помічником учителя, експертом, критиком, систематиком тощо. У статті схарактеризовано принципові моменти ефективного навчання: цілеспрямованості, конструювання змісту навчання в частини-модулі, позитивної мотивації, системності, колаборації з академічною спільнотою, громадськими просвітницькими організаціями, інтелектуальними заходами. У статті охарактеризовано інструменти ефективного навчання: шлях героя, прийом помилки, вивчення реальних феноменів, елементи екосистеми навчання, метод В. Діснея, ментальні карти, технологія трьох «П» (процеспроблема-програма), взаємне і самооцінювання. Зазначено, що перспективним напрямом розроблення проблеми ефективного навчання є використання практик Дж. Гордона з використання методів синектики у створенні освітньої продукції.

Актуальність статті зумовлена потребою постпандемічного ринку праці у фахівцях, здатних до саморозвитку, самовдосконалення і самозайнятості, зі сформованими навичками ефективного використання часових та психологічних ресурсів, готовністю до побудови успішної підприємницької кар’єи. Мета: охарактеризувати технологію розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту Методи: аналіз і синтез – з метою з’ясування рівня розробленості досліджуваної проблеми; узагальнення – для формулювання висновків і рекомендацій щодо використання елементів самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності. Результати. Обґрунтовано основні детермінанти необхідності ознайомлення майбутніх фахівців з основами самоменеджменту для розвитку підприємницької компетентності (конкуренція, запит на креативність, інтенсивна діджиталізація ведення бізнесу, стресовість бізнесу, кризовий стан вітчизняної економіки). У структурі підприємницької компетентності особистості виокремлено основні компоненти (ціннісно-мотиваційний, когнітивний, рефлексивно-оцінний, діяльнісний) і в кожному з них виділено пов’язані з самоменеджментом особистісні утворення, необхідні для формування підприємницької компетентності (самосвідомість, система особистісних цінностей, самомотивація, знання про себе, світ, ринок праці і підприємницьку діяльність, рівень домагань і самооцінка особистості, самовиховання, самоактуалізація та самопрезентація). Представлено науковий та процесуально-описовий аспекти педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту. Охарактеризовано основні етапи досягнення очікуваного результату – формування в учнівської молоді підприємницької компетентності засобами самоменеджменту (мотиваційно-стимулюючий, стратегічно-планувальний, координуючий, організаційно-виконавчий, процесуально-дієвий). Висновки: Педагогічна технологія розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих кадрів із використанням елементів самоменеджменту представлена як система поетапних педагогічних дій з навчання, виховання й розвитку особистості, спрямованих на використання форм, методів, прийомів самоменеджменту для гарантованого розвитку у майбутніх фахівців якостей, умінь і навичок, необхідних для відкриття й успішного ведення власної справи. Сформульовано мету застосування технологій самоменеджменту у процесі розвитку підприємницької компетентності (формування готовності і здатності особистості досягати особистісного та професійного успіху) та основні завдання (оптимізація особистістю часових витрат, раціональне використання інтелектуальних, фізичних та емоційних ресурсів, зростання продуктивності діяльності). Ключові слова: професійна освіта, самоменеджмент, підприємницька компетентність, кар’єрна компетентність, ключові компетентності.

Аналіз досвіду експлуатації стрічкових транспортерів підтверджує головні переваги конвеєрного транспорту - високий рівень продуктивності праці, на основі автоматизації роботи обладнання, можливість транспортування широкої номенклатури вантажу і низькі виробничі витрати. Вони є одним з основних засобів безперервного технологічного транспорту при навантаженні вугілля, руди, гравію в морських портах. Застосування стрічкових конвеєрів не тільки в берегових, але і в складі суднових вантажних комплексів зумовило необхідність створення високопродуктивних стрічкових конвеєрів з великим міжремонтним періодом експлуатації. Значні капітальні витрати на придбання стрічкових конвеєрів компенсуються низькими експлуатаційними витратами. Собівартість одиниці вантажу стрічковими конвеєрами нижче, ніж у інших транспортних засобів, що застосовуються в складі морських перевантажувальних комплексів. Практика використання стрічкових конвеєрів відомих конструкцій різного призначення, виконання і типорозмірів показує, що всі без винятку зазначені конвеєри мають принципову ваду - швидким руйнуванням елементів підвіски стрічки. Динамічні удари при навантаженні і переміщенні вантажу призводять до ще більшого зниження терміну служби стрічки і підвіски, а також суттєвого зростання енергоємності процесу транспортування. Ці процеси призводять до передчасного виходу конвеєра з ладу, втрат вантажу, пиловим забруднення і втрати його якості при транспортуванні. Стрічкові конвеєри настільки удосконалилися, що фактично досягли певного "порогу модернізації", за яким не проглядаються реальні шляхи поліпшення експлуатаційних властивостей в рамках традиційної схеми роликового конвеєра. Підтвердженням цього є той факт, що в останні роки патентними органами в світі видаються поодинокі патенти в області конвеєробудування які не є принциповими для подальшого розвитку цього перспективного і необхідного виду транспорту. Поставлена задача вирішується тим, що система амортизації стрічки транспортера, що складається з основи, демпферів з магнітореологічного еластоміру, блоку живлення та керування, та яка відрізняється тим, що демпферів з еластоміру, закріплені на основі, виконані у вигляді трьох концентричних циліндрів різної висоти, в оболонці з високомолекулярного поліетилену, сигнал на керування властивостями та порядком залучення до дії яких надходить від датчиків навантаження та удару, що розташовані під основою у місці навантаження вантажу.

У статті розглянуто вплив автоматизації виробництва (Індустрія 4.0) на ринок праці. Актуальність вибраної теми зумовлюється кардинальними змінами на ринку праці через Індустрію 4.0, яка викликає «перебудову» професій. В процесі дослідження здійснено аналіз впливу процесу автоматизації на ринок праці. Визначено особливості становлення автоматизації в Україні. Досліджено динаміку показника продуктивності праці. Визначено основні фактори невеликих темпів приросту продуктивності праці на українських ринках під час впровадження «Індустрії 4». Досліджено залежність між продуктивністю праці та заробітною платою в Україні. Проаналізовано показник рівня участі населення в робочій силі. На основі світового досліду зроблено висновок щодо галузей виробництва, яких Індустрія 4.0 торкнеться передусім.

Проведено комплексне дослідження cтратегічних імперативів управління підприємств мережевих структур в контексті теоретичних аспектів та адаптації практичної компоненти. Доведено, що у механізмі управління підприємств мережевих структур, ключовими є функції координації, організації та планування, функція мотивації на інституціональному рівні, що вирішує одну з найскладніших проблем – підвищення рівня продуктивності праці. Обґрунтовано, що метою функціонування мережевих структур вважають впровадження позитивних екстерналій і забезпечення умов їх відтворення в розширеному масштабі. Слід зазначити, що існує три глобальних напрямки маркетингової стратегії підприємств мережевих структур: сегментація, диверсифікація та інтернаціоналізація.

В умовах сучасної медійної вищої освіти одним з пріоритетних напрямів вдосконалення навчально-виховного комплексу вищих навчальних закладів є запровадження інформаційних технологій, які в даний час мають найбільш стрімкий розвиток. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери – це далеко не повний перелік напрямів, які успішно розвиваються в системах освіти. Проте сучасна освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямів. Це зумовлено складнощами стосовно формалізації багатьох компонентів предметних областей, які створюють труднощі при алгоритмічній трансформації змісту, а також певним рівнем консервативності самої освіти, недостатнім рівнем володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями [1, 5].Одним із важливих понять при запровадженні електронних систем навчання є якість освіти, яка традиційно відображає систему оцінювання успішності тих, хто навчається. У широкому розумінні якість вищої освіти являє собою збалансовану відповідність вищої освіти різноманітним цілям, потребам, вимогам, нормам, еталонам, стандартам [2].Тому не дивно, що сьогодні практично вся європейська система вищої освіти працює над підвищенням якості підготовки фахівців. У рамках Болонських реформ виробляються єдині підходи до забезпечення якості вищої освіти, розробки навчальних матеріалів, відбувається уніфікація вищої освіти та її ступенів.Важливим елементом вдосконалення навчально-виховного комплексу сучасного вищого навчального закладу є комплексна оцінка якості електронних засобів навчання (ЕЗН), під якою розуміється оцінка якості ЕЗН по сукупності інформативних параметрів (рис. 1).При оцінці якості ЕЗН за змістовною складовою необхідно враховувати ступінь їх відповідності вимогам Державних освітніх стандартів (ДОС) України з окремих напрямків підготовки фахівців, програм дисциплін ДОС. Відповідність ЕЗН вимогам діючих стандартів можуть підтвердити експерти за провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я або Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з відповідного напрямку. Техніко-технологічна оцінка якості ЕЗН відображає структурні компоненти освітнього процесу – одержання інформації (навчання), практичні заняття (тренування і закріплення знань, умінь і навичок), атестацію (їх контроль), можливість підсумкового контролю отриманих знань сучасними комп’ютерними методами.Розроблювач мережних ЕЗН має забезпечити стабільну роботу в мережі Internet на основі каналу цілодобового доступу із пропускною здатністю не менше 2 Мбіт/с.Застосування ЕНЗ не повинно вимагати підвищених показників продуктивності комп’ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення для робочих місць учасників навчального процесу.Програмно-технологічним підґрунтям для побудови і підтримки системи освітніх порталів є програмно-апаратний комплекс, що дозволяє будувати і підтримувати портали різного призначення й архітектури і забезпечувати виконання відповідного набору функцій.Дидактична оцінка якості ЕЗН передбачає оцінювати міру їх відповідності стандартним дидактичним вимогам до навчальних видань (підручники, навчальні і методичні посібники).Методичні вимоги щодо оцінки якості ЕЗН вимагають урахування своєрідності й особливості предметної галузі, на яку вони розраховані, специфіки відповідної науки, її понятійно-категоріального апарату, особливостей використовуваних методів досліджень та її закономірностей, можливостей використання сучасних методів обробки інформації й методології реалізації освітньої діяльності (табл.).ТаблицяСутність методичних вимог щодо оцінки якості ЕЗН у складі освітніх порталів Методичні вимоги стосовно оцінки якості ЕЗНЇх сутністьВрахування складності функціонування навчального матеріалу в ЕЗН.Взаємозв’язок та взаємодія понятійних, образних та діючих компонентів мислення студентів при функціонуванні ЕЗН у складі освітніх порталів.Необхідність забезпечення відображення системи наукових понять навчального модуля у вигляді ієрархічної структури високого порядку.Кожний рівень в системі наукових понять навчального модуля повинен відповідати певному рівню абстракції і забезпечувати урахування їх логічних взаємозв’язків.Реалізація навчальної можливості щодо різноманітних контрольованих тренувальних дій.Поетапне послідовне підвищення рівня абстракції знань студентів на рівні засвоєння, достатньому для здійснення алгоритмічної та евристичної діяльності.До основних дидактичних і змістовних показників якості електронного навчального посібника (ЕНП) у цілому можна віднести наступні: валідність, надійність, економічність і надмірність, інтегрованість та практичність.Практичність ЕНП та електронних підручників оцінюється за допомогою експертних процедур викладачами й тими, кого навчають.Дидактична оцінка якості ЕЗН повинна відповідати наступним стандартним та специфічним дидактичним вимогам, що пропонуються до навчальних видань та відповідають специфічним закономірностям та сучасним дидактичним принципам навчання (рис. 2).Ергономічні вимоги до електронних засобів навчання повинні враховувати вікові особливості студентів різних форм навчання, встановлювати вимоги до відображення інформації та режимів роботи ЕЗН, забезпечувати підвищення рівня їх мотивації до навчальної діяльності. Важливою ергономічною вимогою є забезпечення підтримки студентів шляхом організації в структурі ЕЗН інтерфейсу, необхідних методичних вказівок та підказок, вільної послідовності й темпу роботи для того, хто навчається [3; 4].Однією з вимог ергономічного характеру до ЕЗН є їх відповідність гігієнічним вимогам і санітарним нормам роботи з комп’ютерною технікою (час роботи з ЕЗН не більше чотирьох годин, а обсяг навчальної інформації не більше 30 тисяч знаків). Під час здійснення дизайн-ергономічної експертизи проводиться оцінка якості компонентів інтерфейсу (сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію пристроїв і програм) ЕЗН, відповідності ергономічним, естетичним вимогам та вимогам охорони праці і збереження здоров’я [1].Для використання мультимедійних ефектів необхідне їх створення шляхом введення у програму у відповідних місцях. Вони складаються з графіки, ілюстрацій, анімації, звукових ефектів, музики, голосу, відео, тощо. Необхідну допомогу при цьому можуть надавати художники-дизайнери та експерти з мультимедіа. Слід зазначити, що засіб донесення інформації впливає на вибір типу мультимедіа. Тренінг, що надається на CD-ROM, може мати в собі значно більшу мультимедійну частину в порівнянні з тренінгом, що проводиться через Internet.Таким чином, використання системного підходу щодо втілення різноманітних вимог до певного класу ЕЗН (електронні підручники, електронні навчальні посібники, електронні лекційні курси, електронні методичні посібники, електронні методичні вказівки, електронні практикуми, електронні довідкові матеріали, електронні навчально-методичні комплекси, електронні методичні вказівки для викладачів та інші), що використовуються в освітній діяльності, дозволяє на основі зворотного зв’язку покращити якість нового напрямку – „E-learning” в технологіях електронного навчання.

Управління розвитком персоналу в умовах посилення інтенсивності технологічного розвитку та подальше поширення глобалізації набуває особливої актуальності для підприємств, оскільки збільшення технологічної складності виробництва потребує залучення більш кваліфікованого персоналу для забезпечення ефективного функціонування виробничих процесів. При цьому зростають і витрати на персонал, адже більш кваліфікована праця потребує адекватного зростання рівня її оплати. Відтак оперативне реагування підприємств на вимоги сьогодення за мінімальних затрат потребують саме організації внтурішньофірмової системи розвитку персоналу, яка б, з одного боку, дозволила забезпечити підготовку працівників належного рівня професійного кваліфікації, а з іншого – дала б змогу підприємству більш оптимально використовувати наявні ресурси на підготовку працівників. В статті розглянуто сучасні особливості формування та функціонування системи розвитку персоналу підприємства в умовах впливу економічної глобалізації. Визначено, що проблема забезпечення підприємств працівниками належного рівня освіти та кваліфікації потребує регулярного оновлення їх навичок через побудову системи розвитку персоналу. При цьому найголовнішими елементами, які визначають ефективність функціонування даної системи є джерела її фінансування та конкретні аспекти розвитку персоналу – професійне навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації. Визначено ефективність застосування інтегрованої системи розвитку персоналу, яка дозволяє не лише підвищувати якісні показники діяльності працівників, але забезпечує зростання рівня продуктивності праці на підприємстві.

The article considers the importance of rational use and effective management of working time in modern conditions. Time is a unique resource that does not recover and does not accumulate, it must be used wisely to obtain certain values. At the same time, it is an important competitive factor, so the level and quality of working time needs systematic research. The article presents methods for studying the cost of working time, provides indicators of the use of working time for certain types of economic activity, identifies and summarizes the main causes of losses and irrational costs of working time. It is noted that all-day loss of working time is determined by comparing the actual time worked and the normative fund of time, and internal – by conducting special studies. Downtime (loss of working time) may depend on the contractors themselves, the employer and arise from other circumstances that do not depend on the direct subjects of labor relations. In the conditions of digitalization of the economy, intensification of competition and transformation of classical labor relations, the role of personal labor planning as a component of rational use of labor and working time in particular is growing. The article considers non-standard forms of employ-ment that are gaining popularity in modern conditions, namely: flexible working hours, part-time employment, remote employment, homework, outstaffing and more. Reducing or eliminating the loss of working time is a reserve for increasing productivity, production, profitability, which does not require significant costs or additional investment, so in conditions of limited financial resources becomes a priority for businesses. According to the results of the study, the areas of reducing losses and irrational costs of working time were identified, including: providing the production process with all necessary resources, optimizing workplace planning and maintenance, streamlining the division and cooperation of labor in individual departments and organizations as a whole. advanced techniques and methods of work, improving the quality of labor rationing and the level of validity of norms, the use of an effective motivational system at the enterprise.Keywords: working time, unproductive time expenditure, loss of working time, downtime, study of working time costs, non-standard forms of employment. У статті розглянуто значення раціонального використання та ефективного управління робочим часом у сучасних умовах. Час є важливим конкурентним чинником, тому рівень і якість його використання потребують систематичного дослідження. Подано методи дослідження витрат робочого часу, наведено показники використання робочого часу за окремими видами економічної діяльності, визначено та узагальнено основні причини втрат і нераціональних витрат робочого часу, які поділені на три групи залежно від винуватця втрат часу, розглянуто нестандартні форми зайнятості. Скорочення або ліквідація втрат робочого часу є резервом збільшення продуктивності праці та обсягу виробництва, що не потребує значних витрат або додаткових інвестицій, тому в умовах обмеженості фінансових ресурсів стає пріоритетним для підприємств. За результатами дослідження визначено напрями скорочення втрат та нераціональних витрат робочого часу.Ключові слова: робочий час, непродуктивні витрати часу, втрати робочого часу, простої, дослідження витрат робочого часу, нестандартні форми зайнятості.

У статті розкрито функціональну роль управління персоналом в стратегії ведення бізнесу, визначено можливості підвищення ефективності організації праці персоналу торгівельного підприємства на основі посилення мотиваційної функції оплати праці. Обґрунтовано критерії структуризації груп клієнтів для встановлення черговості опрацювання категорійними менеджерами з активних продажів у залежності від залежності «потенційна перспективність клієнта – витрати часу на опрацювання», що забезпечить недопущення їх неопрацювання та концентрації на роботі з ними за умов часових обмежень. Підтверджено розрахунками економічного співвідношення категорії клієнта по обороту до потенційно отриманого прибутку на торгівельному підприємстві ТОВ «ВСМК ТРЕЙД». Розроблений модернізаційний проект стимулювання праці категорійних менеджерів з активних продажів торгівельного підприємства задля підвищення рівня їх продуктивності праці полягає у обґрунтуванні методичного підходу посилення мотиваційної функції оплати праці вказаної категорії персоналу через доповнення базової ставки заробітної плати відсотками від прибутку по новим клієнтам по групі товарів, відсотками від обороту по новим клієнтам компанії, бонусами за окремі завдання стратегічного значення в контексті стратегії ведення бізнесу.

У статті досліджено формування стратегії мотивації в умовах сучасного виробництва. Трудові ресурси підприємства є одним із найважливіших складників його діяльності. Кадри відповідного підприємства, їхні потенціал, кваліфікація становлять одну з переваг компанії. В умовах динамічного ринкового середовища ефективно використані трудові ресурси являють собою результат умілого, досвідченого управління всією сукупністю господарських чинників. Дослідження стимулюючої ролі грошей, використання трудових ресурсів, рівня продуктивності праці проводиться у взаємозв’язку з оплатою праці. Процес оцінки роботи персоналу включає у себе визначення і доведення до відома робітника інформації про те, як він виконує свою роботу. Оцінка не тільки дає змогу робітнику ясніше побачити поставлені перед ним завдання і узнати, наскільки добре він виконує роботу, а й здійснює вплив на майбутню роботу.

У статті описано проблеми розвитку молодіжного ринку праці в Україні. Зазначено що недосконалість законодавчої бази, відсутність чіткої державної стратегії зайнятості молоді в Україні, невідповідність освітніх послуг потребам економіки, слабкі механізми стимулювання працевлаштування молоді негативно впливають на процеси сталого розвитку. Проблема трудової міграції молоді для України дедалі не зменшується у своєму масштабі, а дієвих підходів до її вирішення поки не застосовано. Для їх вирішення ключовими пріоритетами молодіжної політики є наступні: сприяння підвищенню продуктивності та цінності молодіжної праці з еквівалентним підняттям рівня її оплати; симулювання збільшення частки працюючих молодих осіб у наукоємних сферах економіки; забезпечення взаємозв’язку між інтелектуальним вкладом і нарахованими доходами; створення економічних та організаційно-правових умов для недопущення переходу молодих фахівців «у тінь»; удосконалення державної підтримки підприємництва і малого бізнесу для створення робочих місць або умов для самозайнятості молоді.

Актуальність. Рухова активність – один із головних чинників, які визначають рівень фізичного здоров'я молоді. Існує багато академічних праць і значна частина робіт методичного характеру, які висловлюють загальні питання рухової активності. Практично не зʼясованими залишаються питання управління руховою активністю залежно від психофізичних особливостей студентів. Мета дослідження – вивчення рівнів розвитку психо- фізіологічних особливостей студентів вищих закладів освіти. Методи. Для оцінювання психофізіологічних особливостей студентів проводилися теппінг-тест, швидкість простої та складної реакції, статичний і динамічний тремор, стійкість уваги за таблицею Анфімова. Усього в педагогічному дослідженні брало участь 160 студентів 1– 4 курсів факультету фізичної культури, спорту та здоровʼя СНУ ім. Лесі Українки. Результати. Швидкість простої реакції залежно від курсу навчання становила 0,16–0,19 с. Складна реакція на 0,04–0,06 с триваліша. Найвищі показники простої й складної реакцій спостерігали на 1- і 4-му курсах. Показники статичного тремору становили 2,20–3,87 доторкування (права рука) та 4,91–5,80 доторкування (ліва рука). Аналіз точності роботи студентів різних курсів протягом 5 хв за таблицею Анфімова свідчив, що найкращі результати спостерігали в студентів 1-го курсу, найгірші результати стійкості уваги демонстрували студенти 2-го курсу навчання. Висновки. Найвищі показники частоти рухів за результатами теппінг-тесту в студентів спостерігали на першому етапі виконання тесту. Найвищі показники простої та складної реакцій простежено на 1- і 4-му курсах навчання. Результати динамічного тремору значно гірші за статичний. Коефіцієнт продуктивності залежно від курсу навчання становив 0,49–0,63 ум. од. Аналіз точності роботи студентів різних курсів протягом 5 хв за таблицею Анфімова свідчив, що найкращі результати спостерігали в студентів 1-го курсу, найгірші результати стійкості уваги демонстрували 2-курсники. Продуктивність роботи була найвищою в студентів 2-го курсу (особливо на 1-, 3- і 4-й хв роботи).

На теперішньому етапі розвитку суспільства існування економіки неможливо уявити без акумуляції та розвитку людського капіталу, оскільки в процесі появи та формування висококваліфікованого прошарку працівників, здатних приймати інноваційні рішення, керувати, використовувати знання іноземних мов і з’являється необхідність глибинного вивчення цього явища. В процесі дослідження здійснено оцінку ефективності використання людського капіталу як вектора піднесення економіки України. Оскільки економіка не стоїть на місці і постійно висуваються нові вимоги до роботи працівників, необхідно на перманентній основі накопичувати та розвивати людський капітал за допомогою навчання (lifelong learning), що у свою чергу, призведе до виходу вітчизняної економіки на стрімке на ефективне економічне зростання. На основі аналізу робіт представників класичної політичної економії, неокласичної та інституціональної теорій визначено передумови формування людського капіталу як наукової концепції. Зроблено оцінку якості людського капіталу України, яка вимірюється рівнем життя, грамотності, освіченості і довголіття населення і продукування ВНД на душу населення. Наголошено на необхідності створення умов для безперебійного підвищення рівня розвитку людського капіталу. Здійснено оцінку рівня розвитку та ефективності використання людського капіталу на основі таких показників: індекс продуктивності праці, частка високотехнологічних і наукомістких галузей у ВВП, приріст числа високопродуктивних місць, інноваційна активність організацій, частка внутрішніх витрат на дослідження і розробки у ВВП, коефіцієнт винахідницької активності. Отримані результати оцінки дозволять виявити проблеми у формуванні та використанні людського капіталу та визначити основні напрямки та необхідні умови для підвищення вкладу людського капіталу в економіку.

ORCID 0000-0003-0867-1119 У статті досліджено та визначено поняття «соціально-психологічний клімат» як загальний емоційно-динамічний настрій колективу, який передбачає створення здорової творчої обстановки в колективі з високими результатами праці і перебуває в прямій залежності від того, який стиль управління обрано керівником. Авторами виокремлено фактори, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в колективі, такі як: спрацьованість, дисципліна, адекватна самооцінка і взаємоповага. Досліджено вплив соціально-психологічного клімату на продуктивність праці педагогів: позитивний соціально-психологічний клімат підвищує настрій людини, її творчий потенціал, позитивно впливає на бажання працювати в даному колективі, застосовувати свої творчі та фізичні сили на користь оточуючим людям, а негативний соціально-психологічний клімат призводить до емоційної пригніченості і виснаженості, як наслідок – стресового стану і низького рівня професійної діяльності, можливого виникнення конфліктних ситуацій. Визначено роль управлінських рішень керівника у формуванні та підтримці позитивного соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання роботи працівників для досягнення цілей закладу. Основне завдання керівника дошкільного закладу – загальне керівництво процесом функціонування та розвитку системи управління та налагодження комфортного соціально-психологічного клімату в колективі, який прийнято вважати основою стабільного стану всього педагогічного колективу під час спільної діяльності по досягненню освітньої мети. Відібрано найбільш ефективні способи формування та підтримки соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу: міжособистісні взаємодії та колективні взаємодії.

Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки. Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Анотація. Успішний вихід національного підприємства на світовий ринок, зайняття ним місця у світовій системі поділу праці, міжнародного бізнесу з великою ймовірністю гарантує підприємству, а під час масштабної тенденції, у рамках національної економіки й всієї цієї економіки в цілому — стійкий, стабільний розвиток. Це підтверджується досвідом низки країн як незаперечних історичних лідерів: США, ЄС, Японія, так і нових економічних лідерів: Китай, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань. Цей досвід, на наш погляд, може бути корисний і Україні. На основі обробки й аналізу статистичного матеріалу, наукових джерел були досліджені питання розвитку світового ринку, перш за все ринку машинобудівної продукції, деякі тенденції, що превалюють на цих ринках, позначені основні ризики, пов’язані з виходом і функціонуванням на цих ринках, деякі можливі напрями їхнього розвитку, а також підприємств, суб’єктів господарювання, що функціонують на них. Визначено деякі вимоги до підприємств, що функціонують у досліджуваному середовищі, насамперед у питаннях: продуктивності праці; завантаження потужностей; технічного рівня, якості, собівартості продукції, яку випускає; рівня, якості, змісту та обсягів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; усього комплексу питань, пов’язаних із розробленням, виробництвом і просуванням продукції на національному і світовому ринках. Визначено деякі пріоритетні напрями, сегменти, у яких машинобудівні підприємства України можуть досягти успіхів на світовому ринку. Досліджено роль і місце бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту в системі управління підприємством, їхній вплив на результати фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання і успішність оперування на світовому ринку в системі міжнародного бізнесу. Досліджено деякі найбільш істотні, на нашу думку, реалії, в яких доведеться функціонувати підприємствам України, їхнім менеджменту, системам управління в сучасних умовах. На наш погляд, результати дослідження за певної адаптації можуть бути поширені й на підприємства інших галузей економіки. Ключові слова: міжнародний бізнес, управління підприємством, внутрішній контроль, внутрішній аудит, машинобудування, продуктивність праці, інновації, міжнародна торгівля. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 17.

Освітня інституція України переживає нелегкі часи. Особливо це стосується закладів професійно-технічної освіти, які в переважній своїй більшості лише стають на шлях оновлення. Реформування професійно-технічної освіти відбувається повільно. Ця освітянська ланка ще не посіла належного місця у загальному процесі перебудови суспільного виробництва і відтворення трудових ресурсів країни, хоча й має такий потенціал. Трансформацію професійно-технічної освіти сучасні фахівці розглядають комплексно, як філософську, соціально-економічну та педагогічну проблему. Традиційна модель професійно-технічної освіти, заснована на радянській спадщині жорсткої централізації та управління, вичерпала себе і потребує оновлення та модернізації. Затребуваність на випускників професійних (професійно-технічних) училищ в Україні щороку зростає. Однак держава не в змозі справитися з проблемою налагодження роботи цих закладів через економічні, фінансові та ряд інших причин, що накопичилися за роки. Зміни сучасного суспільства, в тому числі в освітній сфері, вимагають керівників нового рівня. Актуальності набуває управлінська компетентність керівника щодо формування корпоративної культури організації. Доведено, що робота злагодженої команди є більш ефективною, ніж індивідуалізована праця, навіть високопрофесійна. Великі компанії, які стали світовими лідерами, вже давно відчули взаємозв’язок продуктивності праці від духовного й психологічної комфорту, ступеню єдності та спільності працівників. Корпоративна культура є стратегічним маркетинговим ресурсом, ефективним інструментом управління в руках керівника. Практика роботи багатьох організацій засвідчує, що ділова єдність залежить безпосередньо від духу та атмосфери, яка створюється в організації. Новий компетентнісний підхід, за яким працюють університети Європи з кінця ХХ ст. та активно впроваджується в Україні, вимагає підготовки особистості керівника, котрий в майбутньому володітиме не лише сумою знань, вмінь і навичок, а зможе діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Важлива психологічна готовність керівника, уміння підготувати колектив до роботи в умовах соціальних та освітніх трансформацій.

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з’їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об’єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об’єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Статтю присвячено засадам успішного розвитку та функціонування підприємств готельного господарства у сучасних умовах за допомогою використання ефективного менеджменту. У процесі формування ефективної системи загального управління якістю важливо орієнтуватися на поточні і перспективні потреби клієнтів, підтримувати лідерство керівника, забезпечувати повне залучення працівників готелю до вирішення завдань поліпшення якості послуг, застосовувати системний підхід до менеджменту та гарантувати постійне підвищення результатів підприємницької діяльності. Механізм управління якістю повинен базуватися на ефективних системах підбору та навчання персоналу, контролю якості послуг та моніторингу задоволення споживачів. У процесі розбудови цілісної системи управління якістю послуг, що надаються підприємствами готельного господарства, необхідно дотримуватися принципів маркетингу. Рівні продуктивності праці, виробничих та маркетингових витрат, а також якості є суттєвими чинниками прибуткової діяльності підприємств готельного господарства. Важливо втілювати в життя принципи кодексу етичного маркетингу; при цьому слід передбачити для споживачів можливість ідентифікації технологій, за якими здійснено надання готельних та супутніх послуг. Висвітлено сучасний стан розвитку підприємств готельного господарства. Наведено характеристику особливостей сучасного менеджменту підприємств готельного господарства. Розглянуто актуальність створення та розроблення актуальних напрямів для підприємств готельного господарства на вітчизняному рівні на основі міжнародного досвіду та обґрунтовано необхідність їх застосування на практиці як багатоелементної системи, що має позитивний вплив на функціонування національної економіки за допомогою індустрії гостинності. Готельне господарство розглянуто як один із головних детермінантів індустрії гостинності. Зазначено підходи до використання сучасного менеджменту в готельному господарстві. Визначено проблеми управління підприємствами готельного господарства та запропоновано шляхи вдосконалення менеджменту на сучасному етапі.

Робота виконана в умовах молочно-товарного комплексу «Вільшанське» Двурічанського району, Харківської області в 2018-2019 роках, де створено зразковий добробут для 500 корів української чорно-рябої молочної породи. У якості об’єктів для проведення досліджень використовували два доїльні роботи фірми «GEA» (Німеччина), які обслуговують 120 корів та ферма на 380 корів, яка в 2011 році була реконструйована на безприв’язне боксове утримання корів і їх годівлю з кормового столу, а напування – з типових групових поїлок. Для доїння корів основного стада використали доїльний блок типу «Ялинка» Euroclass 2х12. Впровадженню доїльних роботів має передувати переведення молочного комплексу на ефективну промислову технологію, яке забезпечить молочну продуктивність корів на рівні 10 тис. кг/рік за рентабельності його виробництва 35-50%. Першочерговою задачею є створення власної повноцінної, стабільної кормової бази на основі пріоритетних кормових культур з метою виробництва з розрахунку на 1 корову, в середньому, 116 ГДжОЕ та організація цілорічно однотипної годівлі кормовими сумішками, складеними за деталізованими нормами годівлі високопродуктивних корів з витратою на 1 ц молока в межах 1,12 ГДж ОЕ, у тому числі за рахунок концентрованих кормів 580-638 МДжОЕ. Система вирощування ремонтних телиць має забезпечувати середньодобові прирости їх маси 800 г за весь період вирощування, в тому числі до 6-ти міс. – 890 г, до року – 800 г, старше року – 810 г з витратою кормів на 1 кг приросту маси не більше – 74,24 МДжОЕ, в тому числі концентрованих кормів – 24,36 МДжОЕ. Застосування доїльних роботів не забезпечує підвищення середньодобових надоїв молока у корів, але сприяє зменшенню затрат людської праці, а їх вузька особливість – невідповідність тривалості часу доїння і тривалості часу споживання виділеного комбікорму, що треба мати на увазі і вносити відповідні корективи. Система управління стадом, яка використана на молочно-товарному комплексі «Вільшанське» забезпечує ефективність використання доїльних роботів за рівня продуктивності корів у 2018 році, в середньому 10556 кг та рентабельності його виробництва у межах 34,4-43,7% і окупності доїльних роботів 3 роки і 10 місяців.

У статті розглянуто стан розвитку підприємств лісового господарства і лісозаготівлі та запропоновано узагальнюючий підхід до питання визначення економічних загроз їх самодостатності, згідно з яким сутність її може бути охарактеризована як досягнення якісного і кількісного рівня ефективності функціонування господарюючої системи, так і певний стан захищеності від загроз збалансованої, стійкої і стабільної роботи. Визначено, що економічні загрози самодостатності розвитку підприємств – це будь-які обставини або події, які можуть привести не лише до поточного порушення наявних бізнес-процесів, одержання збитків або зменшення доходів, так і втрати гарантій учасникам господарювання на збереження і примноження вкладених активів і створеного іміджу. Дослідження дозволило узагальнити наявні економічні загрози, які стоять на шляху до самодостатнього їх розвитку за окремими напрямами, зокрема у сфері: бюджетно-податкової політики, відносин з постачальниками та підрядниками, ціноутворення на об’єкти діяльності, платоспроможності, ефективності господарювання, автономії, інвестування, окупності витрат, створення цільових резервів, продуктивності праці, впливу інфляційних процесів, формування доданої вартості, приросту ринкової вартості підприємств, побудова системи контролінгу, капіталізації потенціалу та превентивно-профілактичної протидії тіньовій економіці. Проведене оцінювання наявних економічних загроз державним лісогосподарським підприємством із урахуванням впливу реалізації інтересів стейкхолдерів надає можливість отримання комплексної оцінки рівня самодостатності господарювання, що сприяє прийняттю більш ефективних управлінських рішень щодо покращення стану економічної безпеки, стійкості функціонування та розвитку лісової галузі. Подальші дослідження доцільно спрямувати на обґрунтування превентивно-профілактичної, оперативно-інформаційної та прогностичної функцій, які є абсолютною основою забезпечення самодостатнього розвитку підприємств лісової галузі. Це дозволить протистояти ідентифікованим і потенційним загрозам самодостатньому розвитку підприємств шляхом ефективного управління ризиками в процесі своєї господарської діяльності.

В останні роки минулого тисячоліття провідні світові держави перейшли рубіж, що символічно розділяє «вік енергетики» і «століття інформатики». Це супроводжувалося глобальним переобладнанням всіх галузей комп’ютерними та телекомунікаційними системами і вимагало величезних капіталовкладень – у тому числі в розробку програмних засобів різного призначення для автоматизації інженерної та управлінської діяльності. За висновком Національного наукового фонду США, впровадження систем САПР в різні сфери інженерної діяльності має більший потенціал підвищення продуктивності праці, ніж усі відомі технічні нововведення з часів відкриття електрики. Процес історичний, хоча сучасникам і сьогодні непросто усвідомлювати глибину та значення змін, що відбуваються на їхніх очах [1].Інформаційні технології відносяться до так званих «високих технологій», що є однією з найважливіших і найбільш наукоємних ланок науково-технічної революції на сучасному етапі. Бачимо, що серед найбільш успішних світових компаній розробники програмного забезпечення знаходяться на чільному місці.Будь-яка технологічна перебудова промисловості безперспективна, якщо вона не забезпечена відповідними кадрами. У зв’язку з цим необхідно оцінити якість випускників наших навчальних закладів, їх відповідність сучасним реаліям і зарубіжним стандартам. Наприклад, в [1] наведені експрес-зіставлення студентів інженерно-будівельного факультету Санкт-Петербурзького будівельного університету з тими, які щорічно проходять навчання в міжнародній школі в Норвегії. Виявилося, що в порівнянні із закордонними однолітками наші студенти володіють великим обсягом фундаментальних знань, мають більший інженерний кругозір, але поступаються у вирішенні практичних інженерних завдань. На жаль, наша освіта дає застарілі технології застосування знань. Наш випускник може розрахувати будівельну конструкцію, але буде це робити вручну і досить довго. А його закордонний колега, що володіє відповідними програмними засобами, зробить розрахунки набагато швидше і, крім того, зможе оптимізувати сортамент металопрокату, видати необхідні специфікації та робочі креслення. Звичайно, такий фахівець більш цінний і для нашої промисловості. Аналогічні дослідження, напевне, необхідно було б виконати і для галузі вітчизняної профтехосвіти.Формування фахівця, здатного ефективно працювати в XXI столітті, має здійснюватися шляхом насичення навчальних планів інформаційно-технологічними компонентами і розвитку перепідготовки кадрів. Отже, потрібно переглядати зміст і склад загальних та спеціалізованих дисциплін. Необхідно звернути особливу увагу на підготовку фахівців для проектних організацій, які найбільш насичені інформаційними технологіями, зокрема автоматизованими системами проектування (САПР). Ці досить вартісні комп’ютерні програми сьогодні встановлені на кожному робочому місці проектувальника.Якщо звернутися за досвідом до сусідньої країни, то можна констатувати, що в Російській Федерації вже зробили істотні кроки в реформуванні підготовки фахівців, починаючи з загальноосвітньої школи. Ще в 1992 році компанія АСКОН випустила версію САПР КОМПАС, призначену для навчання школярів. У 2008 році навчальна САПР КОМПАС-3D LT, поступила в школи Росії у складі Стандартного базового пакета програмного забезпечення в рамках пріоритетного національного проекту «Освіта». Ця навчальна САПР отримала широке поширення в школах і використовується в рамках курсів інформатики, креслення, геометрії. Під керівництвом професора КДПІ О. О. Богуславського розроблена методика викладання в програмно-методичному комплексі «Освітня система на базі КОМПАС-3D LT». В рамках Міжнародного проекту «Мережева школа ІКТ» працює секція «Комп’ютерне креслення в середовищі САПР КОМПАС», учасники якої є навіть з України. Організатор проекту – Академія підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки працівників освіти РФ.В Україні тільки розпочинаються роботи в цьому напрямку.За ініціативи Асоціації проектних організацій України та Рішення науково-технічної ради Міністерства регіонального розвитку та будівництва створена перша вітчизняна система автоматизованого проектування «БудКАД» загального призначення (рис. 1, 2, 3) [2]. Ця система є аналогом найбільш розповсюдженої серед проектувальників країни САПР AutoCAD і дає можливість створення робочих креслень 2D. БудКАД має три мови інтерфейсу користувача: українську, російську та англійську. Розпочата адаптація надбудов, які сьогодні використовуються над AutoCAD. На сьогодні вже поставляється надбудова СПДБ – BonusTools. За даними Асоціації проектних організацій САПР БудКАД придатний для використання на 80-85% робочих місць проектувальників. З кінця минулого року розпочалося широке впровадження САПР БудКАД в проектні організації України. Завдяки тому, що вартісні показники САПР БудКАД на порядок нижчі, ніж найбільш розповсюдженої САПР AutoCAD (США), впровадження першої в значній мірі вирішує питання легалізації програмного забезпечення в галузі, що дуже гостро стоїть сьогодні в нашій країні (рівень піратства сягає 84%). Крім того, заміна зарубіжних програмних продуктів вітчизняною САПР істотно знижує навантаження на імпорт (за даними Асоціації проектних організацій вартість ліцензій на імпортні програмні засоби, необхідних для легазізації будівельної галузі, сягає 4 млрд. грн.) [3]. На жаль, темпи впровадження дещо знижені внаслідок економічної кризи в галузі.Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерство регіонального розвитку та будівництва України визначили заходи з впровадження вітчизняної САПР також і в навчальний процес: безкоштовне оснащення навчальних закладів будівельного профілю системою БудКАД; проведення навчання та атестації викладачів систем автоматизованого проектування; проведення семінарів з питань інформаційних технологій в будівельній галузі; проведення конкурсів на кращу роботу з будівельного креслення; залучення Асоціації проетних організацій України до процесу навчання; участь в Міжнародних виставках «Сучасна освіта в Україні».В рамках цих заходів ДНДІ автоматизованих систем в будівництві (базова організація Мінрегіонбуду з інформаційних технологій) готує підручник і методичні рекомендації з навчання САПР БудКАД та спільно з Інститутом професійно-технічної освіти НАПН України веде розробку методики викладання курсів інформатики і креслення з використанням САПР в ПТНЗ будівельного профілю. Готується проведення науково-практичних семінарів для викладачів навчальних закладів та конкурсів на кращу роботу з будівельного креслення, фінальна частина яких призначена на ІХ Міжнародній науково-технічній конференції «Новітні комп’ютерні технології НОКОТЕ’2011», що відбудеться у вересні 2011 р. в м. Севастополі.

У роботі доведено, що інформаційні ризики, а саме кіберпреступність, відносяться до основних проблем сучасного цифрового простору. Одним із проявів кіберзагроз є присутність небажаного або недозволеного контенту в мережі Інтернет, що призводить до втрат соціального, економічного, технологічного й особистісного характеру. Це, у свою чергу, призводить до зниження продуктивності праці бізнес-одиниць, зниженню ділової активності, проблемам у приватних осіб через збільшення витрат на подолання наслідків кіберпреступності. Для запобігання цих втрат необхідно розробляти й впроваджувати комплексні системи фільтрації контенту (КСФК). Тому мета роботи пов'язана з розробкою підходів до оцінки результативності впровадження КСФК. Фільтрація небажаного контенту дозволяє одержувати не тільки технологічний результат. Обмеження доступу до шкідливих ресурсів призведе до виникнення й інших видів результативності. У роботі доведено, що впровадження КСФК призведе до виникнення фінансово-економічної, ресурсної, соціальної, екологічної, поліхромної та технічної результативності. Наведено аналіз показників результативності, яка виникає на різних рівнях – для населення, підприємств і держави в цілому. Одержала подальший розвиток існуюча система індикаторів оцінки технологічної результативності впровадження КСФК шляхом додавання показників вартості та рівня адаптивності (гнучкості). Показано векторну спрямованість існуючих і пропонованих індикаторів. Представлено підхід до визначення запропонованих індикаторів оцінки результативності впровадження КСФК і наведений приклад розрахунку комплексного показника результативності. Висловлено припущення, що в результаті впровадження КСФК можлива поява синергетичного ефекту, що полягає в зростанні сукупного результату за рахунок загальної дії всіх елементів системи, що в підсумку приводить до збільшення якісних характеристик функціонування КСФК без збільшення кількісних.

Вступ. Шкідливі і небезпечні умови праці в охороні здоров’я серед іншого часто вимушують медичних працівників до пошуку роботи у інших закладах і галузях, до міграції у інші країни, а також негативно відбиваються на продуктивності їх діяльності та несуть загрозу безпеці пацієнтів. Метою дослідження є аналіз причин травматизму у фахівців охорони здоров'я. Матеріали і методи. В роботі за допомогою бібліосемантичного та математичног методів, методу системного аналізу досліджувались причини виробничого травматизму у вітчизняній медичній сфері. Результати. Детально проаналізовано причини виробничого травматизму в охорні здоров’я у період з 2006 по 2018 роки. Встановлено, що переважно виробничий травматизм з важкими наслідками в охороні здоров’я стається з причини організаційного характеру - 59 %, на другому місці причини психофізіологічного характеру – 37,8 % і на третьому місці причини технічного характеру – 3,2 %. В цей же час причини виробничих травм зі смертельними наслідками у медичній сфері мали принципово інший розподіл: явно переважали причини психофізіологічного характеру - 78,2 %, на другому місці - причини організаційного характеру – 20,6 % і на третьому - причини технічного характеру – 1,2 %. Висновки. У період з 2006 по 2018 роки серед причин виробничого травматизму у вітчизняній медичній сфері переважали причини організаційного характеру, а серед причини травм зі смертельними наслідками - причини психофізіологічного характеру. Значна частка жертв виробничого травмавтизму в охороні здоров’я з причин організаційного та технічного характеру пов’зана з експлуатацією, обслуговуванням та технічним станом транспортних заходів. Викликають стурбованість високі рівні виробничого травматизму, у тому числі зі смертельними наслідками, через незадовільні фізичні дані чи стан здоров'я медичних працівників, через їх низьку нервово-психічну стійкість, а також внаслідок протиправних дій інших осіб.

У період кризового стану економіки та соціально-економічної нестабільності в Україні дуже гостро постало питання дефіциту бюджету. Протягом останніх років державний бюджет України стикається з такою великою проблемою як дефіцит, що виникає внаслідок перевищення витрат державного бюджету над доходами.Метою написання статті є дослідження наявних проблем дефіцитності державного бюджету України, обґрунтування причино-наслідкових зв’язківки у системі дефіцитного фінансування державної діяльності та розробка шляхів її оптимізації. Під час дослідження опрацьовано наукові праці українських учених та практиків, які вивчають проблеми дефіциту державного бюджету, законодавчі та урядові матеріали. Використано такі загальнонаукові методи: метод пізнання, метод системного аналізу, метод аналізу та синтезу, а також метод порівняння.Розглянуто сутність дефіциту бюджетної системи та причини його виникнення в Україні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні стали спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, не виважена соціально-економічна політика, що і зумовили спад обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу. Це природно спричинило зменшення обсягів фінансових ресурсів у державі і відобразилось на показниках бюджету у вигляді довгострокового дефіциту.Визначено залежність дефіциту бюджету від державного боргу. Встановлено, що існує тісний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, у свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.Установлено зв’язки дефіциту бюджету для економіки країни. Виявлено наслідки підвищення відсоткової ставки, що, з одного боку, знижує інвестиційну привабливість на внутрішньому ринку країни, з іншого – підвищує іноземну валютну привабливість фінансових інвестицій країни. Значні інвалютні потоки призводять до зростання боргової залежності країни і, як наслідок, – зростання курсу валют, скорочення чистого експорту товарів та зниження показників інвестиційної діяльності. Таке скорочення є причина зниження рівня продуктивності праці й реального доходу в усіх його формах, що провокує зниження довіри інвесторів, а отже, скорочення іноземних інвестиційних програм і виведення капіталу за кордон.Обґрунтовано шляхи подолання бюджетного дефіциту, що полягають у вдосконаленні податкової системи, залученні до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення, забезпеченні фінансової підтримки малого та середнього бізнесу, посиленні відповідальності суб’єктів господарювання, зміцненні контролю за виплатою державних коштів, реформуванні видаткової системи, удосконаленні нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу.Наукова новизна дослідження полягає в установленні причино-наслідкових зв’язків бюджетних дефіцитів для наукового обґрунтування бюджетного менеджменту в період структурних перетворень економіки.Практичним результатом є визначення шляхів реформування бюджетної системи України та її переходу до інвестиційної моделі.Перспективним напрямом подальших досліджень у цій сфері є розробка на основі причино-наслідкових зв’язків моделі бюджетного процесу, здатної виявити ризики дефіциту та мінімізувати їх вплив.

Російська збройна агресії спричинила глибоку соціально-економічну криза та має масштабні непередбачувані наслідки для національної економіки. Одним з ключових негативних наслідків російської збройної агресії є загроза для сталого розвитку національної економіки. Уражені всі аспекти сталого розвитку в Україні: економічний розвиток, захист довкілля, соціальна та гендерна рівність, інше. На тлі російської збройної агресії постає нагальна потреба в збалансованому та обґрунтованому стратегічному державному регулюванні, що покликано забезпечити сталий розвиток в Україні в коротко- та довгострокових аспектах. Метою статті є визначення особливостей стратегічного державного регулювання на тлі російської збройної агресії в площині розвитку національної економіки в координатах сталого розвитку. В статті розглянуто прогрес України в виконанні цілей сталого розвитку. Названо найбільш проблемні зони в розрізі цілей сталого розвитку, де ключовою причиною відставання є російська збройна агресія. Здійснено огляд ситуації в світі в розрізі рівня конфліктності та виділено спільні риси в площині проблем сталого розвитку в країнах, що зазнали збройної агресії. Наголошено на тому, що ускладнення у досягненні цілей сталого розвитку мають комплексну природу. Драйвери забезпечення сталого розвитку мають як фінансовий, так і нефінансовий характер. Розглянуто 4 ключові фактори, що утруднюють досягнення цілей сталого розвитку на сучасному етапі: 1. Звуження ліквідності в світі; 2. Ускладнення доступу до позикового фінансування; 3. Потреба в термінових фінансових заходах; 4. Потреба в рості продуктивності праці та зростанні виробничого потенціалу. Подано опис сценарію UNDP щодо розвитку наслідків російської збройної агресії в площині бідності в Україні. Названо ключові зони фокусу для комплексу заходів Уряду в контексті масштабної соціально-економічної кризи. Наголошено на важливості застосування скоординованої та обґрунтованої політики Уряду на тлі російської збройної агресії. Окрему увагу приділено потребі в використанні гнучкого підходу при розробці комплексу заходів зі стратегічного державного регулювання з метою забезпечення сталого розвитку. Наголошено на важливості застосування здобутків діджиталізації в контексті реалізації програм підтримки громадян та бізнесу.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Мета. Мета статті – здійснити теоретико-методичне обґрунтування повноти, доступності й прозорості показників еколого-економічної звітності лісогосподарських підприємств як індикатора стану лісогосподарського землекористування в контексті збалансованого розвитку (на прикладі Малого Полісся України); з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки між окремими показниками, що характеризують перебіг певних процесів у лісогосподарському землекористуванні. Методологія / методика / підхід. Теоретичні та методологічні основи дослідження базуються на аналізі набору еколого-економічних показників звітності лісогосподарських підприємств як індикаторів стану використання земель лісогосподарського призначення в контексті збалансованого розвитку. Використано методи: діалектичний метод пізнання для аналізу законодавчих і нормативних актів та наукових праць учених щодо проблематики збалансованого використання земель лісогосподарського призначення; метод аналогій (перенесення впливів, що були виявлені на інших територіях з аналогічними об’єктами та властивостями, на територію, яка розглядається); аналіз найбільш актуальних проблем доступності для громадськості показників стану використання земель лісогосподарського призначення; кореляційного аналізу – при визначенні тісноти зв’язку між статистичними характеристиками показників використання земель лісогосподарського призначення; синтез і логічне узагальнення концептуальних основ необхідності й передумов удосконалення еколого-економічних показників; монографічний – для виявлення чинників удосконалення показників; абстрактно-логічний – теоретичні узагальнення та формулювання висновків. У дослідженні для оцінки доступності інформації щодо стану лісогосподарського землекористування використовувався кількісний аналіз із використанням даних із первинних та вторинних джерел. У цьому дослідженні проаналізовано не значення показників звітів, а те, як вони структуровані та яку інформацію вони містять. Результати. Досліджено повноту, доступність і прозорість системи показників еколого-економічної звітності лісогосподарських підприємств на прикладі Малого Полісся України. Робота досліджує з точки зору збалансованого землекористування практику в області звітності з використанням даних державних та комунальних лісогосподарських підприємств Малого Полісся України, онлайн-сервісу ProZvit (у вільному доступі база даних по підприємствам з 2016 р.). Досліджена величина кореляційної залежності між статистичними характеристиками окремих показників використання земель лісогосподарського призначення дає можливість на підставі об’єктивно наявного причинно-наслідкового зв’язку між явищами та показниками виявити перебіг певних позитивних чи негативних процесів у лісогосподарському землекористуванні. На основі аналізу за оприлюдненими в інтернет-джерелах даними висвітлено окремі недоліки набору доступних для громадськості показників, зокрема необхідність їх актуалізації з урахуванням законодавства Європейського Союзу. Результати цього дослідження вказують на необхідність переосмислення національної спрямованості звітності із суто економічної на еколого-економічну. Оригінальність / наукова новизна. Запропонована структурна схема інформаційного доступу громадськості до еколого-економічних показників використання земель лісогосподарського призначення, що забезпечить повноту й прозорість, відкритість і підзвітність перед суспільством інформації про екологічні наслідки використання земель лісогосподарського призначення. Запропоновано запровадити додаткові екологічні показники звітності, які в подальшому можуть бути використані в ролі індикаторів збалансованості лісогосподарського землекористування в масштабах країни, зокрема: накопичення вуглецю в лісах і зміни такого накопичення; ступінь еродованості ґрунтів; уміст гумусу; показники продуктивності (бонітету) лісових земель залежно від ґрунтових умов у різних зонах України; показники стану популяцій видів фауни й флори, що підлягають охороні та збереженню; різноманітність видів природних ресурсів, які використовуються населенням на території планованої діяльності і в зоні її впливу; різноманітність екосистемних послуг; на доповнення до абсолютних даних застосовувати відносні показники на 1 га земель лісогосподарського призначення. Зазначені показники запропоновано включати до звітності за такими блоками: вплив на земельні угіддя й ґрунти; вплив на фауну, флору, біорізноманіття; вплив на поверхневі води; вплив на ландшафти; вплив на атмосферне повітря; накопичення вуглецю; обсяги поновлення лісів, лісокультурних робіт. Практична цінність / значущість. На прикладі лісогосподарських підприємств, розташованих на території Малого Полісся України, доведено, що набір економічних та екологічних показників звітності, доступної онлайн, є індикатором стану використання земель лісогосподарського призначення. На основі проведеного дослідження підготовлено підґрунтя для удосконалення інформаційної бази звітності в масштабах як країни, так і кожного лісогосподарського підприємства, окремого регіону, оскільки регіональні галузеві поліпшення сприятимуть досягненню збалансованого землекористування на рівні країни.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

У статті відображено теоретичні аспекти аналізу мотивації персоналу, що визначають необхідність використання мотивації, заохочення та винагороди для мотивації працівників до досягнення найкращих результатів у роботі. Досліджено існуючі методи мотивації працівників, що впливають на підвищення продуктивності праці працівників, а також на продуктивність компанії. З розвитком суспільного виробництва, переходом до постіндустріальних засад у їх функціонуванні все більш очевидним стає принципове значення людських ресурсів для розвитку цивілізації. Економіка довела (і підтвердила на практиці), що в сучасних економічних умовах люди та їхня мотивація забезпечують прогрес. Аксіомою було визнання того, що ефективність праці в інших ідентичних умовах визначається особистим ставленням людини до праці, її мотиваційними установками та поведінкою на роботі. Аналіз сучасних моделей мотивації та їх застосування практично допомагає досягненню цілей організації. Рівень мотивації працівників чи рівень мотивації значною мірою залежить від оцінки «трудомісткості» досягнення мети.

Упровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи (ІІ рівня) часто вважають одним із перспективних шляхів покращення ситуації в пенсійній сфері, проте здійснення такого кроку в сучасних економічних реаліях України пов’язане з низкою ризиків. У статті визначені наступні ризики, які виникають при впровадженні накопичувальної системи, а саме соціально-політичні ризики, адміністративні ризики, фінансові ризики. Попри усі вищевказані ризики, запровадження загальнообов’язкового накопичувального компоненту автори вбачають доцільним, оскільки він (більш або менш успішно, в залежності між ступеня продуманості механізму реалізації) може вирішити проблему встановлення принципу справедливості у пенсійному забезпеченні. Обґрунтовано, що таким компонентом для України може стати інститут індивідуальних пенсійних рахунків, призначених для відокремленого обліку пенсійних внесків на рахунок фізичної особи. Описано, що головною перевагою такої системи є швидкий позитивний соціально-економічний ефект від її впровадження. Запропонований авторами механізм передбачає диверсифікацію напрямів спрямування коштів – частина з них стане джерелом покращення добробуту чинних пенсіонерів, і відтак – уникне знецінення, як би не розвивалася економічна ситуація, частина перетвориться на інвестиційний ресурс. Запровадження накопичувального компоненту на вищенаведених концептуальних засадах можна умовно назвати «прямим». Проте, ще одним варіантом такого запровадження є «опосередкований» (м’який), який полягає у наступному. Запропонований нами алгоритм вважаємо безболісним переходом до накопичувальної пенсійної системи. У результаті отримуємо різновид накопичувальної системи зі збереженням елементу солідарності, який мотивуватиме працівників до наповнення бюджету ПФУ протягом усього трудового життя. Його реалізація може зняти можливі спекуляції щодо страхового стажу та пенсійного віку, які завжди супроводжуються підвищенням соціальної напруженості, адже якщо працівник вважає, що накопичив достатньо коштів на своєму пенсійному рахунку, він зможе вийти на пенсію в будь-якому віці. Головне завдання статті в тому, аби відділити реальні загрози й ризики складової пенсійної реформи від непрофесійних суджень і відвертих політичних спекуляцій. Наголошуємо, що докорінне вирішення пенсійної проблеми знаходиться поза межами пенсійної системи. Вважаємо, що вирішальними кроками у процесі забезпечення гідної старості українців мають бути зміна демографічної ситуації, радикальне зменшення рівня тінізації економіки, підвищення рівня заробітної плати за рахунок збільшення продуктивності праці, перебудови розподільчих відносин і створення додаткових високооплачуваних робочих місць.

Інтенсивне управління тваринництвом на промисловій основі вимагає забезпечення повноцінного раціону кормів для поживних речовин і біологічно необхідних компонентів. Кормові ліпіди і змішані ліпідні продукти, наявні на ринку кормових інгредієнтів, значно відрізняються за складом жирних кислот, енергетичним змістом, якістю та ціною. Часто використовувані вимірювання якості ліпідів включають колір, профіль жирної кислоти, зміст вільної жирної кислоти, ступінь ненасиченості або насиченості (йодне число -IV; титр), значення омилення і домішки, включаючи воду, нерозчинні і неозамінні речовини. Ці показники зазвичай використовуються для того, щоб забезпечити, що ліпідні продукти відповідають комерційним умовам, але надають неспецифічну або неспецифічну інформацію про рівень зміни реркісного числа відносну поживну цінність. Результати показують, що склад і якість ліпідів, годуються великою рогатою худобою і птицею, сильно відрізняються. Перекисне окислення ліпідів - це складний і динамічний процес, в якому одночасно утворюються і руйнуються численні з'єднання. Хоча був розроблений і використаний кілька орієнтовних і прогностичних аналізів для вимірювання різних пероксідаційніх з'єднань, не існує єдиного аналізу, який би повністю характеризував ступінь перекисного окислення в усіх ліпідних джерелах. Як результат, важко передбачити можливий негативний вплив перекисного окислення ліпідів на ріст і здоров'я свиней. Хоча деякі дослідники запропонували мінімальні пороги перекису в їжі, призводять до зниження зростання продуктивності праці, загальновизнаних стандартів не встановлено.

Анотація. В поточних умовах ведення фінансово-господарської діяльності працівники виконують роль як найбільш цінного ресурсу, так і основного джерела загроз для підприємства. Вирішення проблеми удосконалення управління мотивацією покликано не лише забезпечити зростання продуктивності праці, але й зменшити ймовірність виникнення ризиків і загроз, які пов’язані із діями чи бездіяльністю працівників підприємства. Метою дослідження стало визначення ризиків та загроз у взаємодії між підприємством та персоналом із подальшим формуванням методичних засад удосконалення управління мотивацією працівників. Для формування методичних засад удосконалення управління мотивацією працівників із врахуванням безпекових аспектів застосовано методи: індукції та дедукції, порівняння і систематизації – при дослідженні сутнісних характеристик терміну «мотивація»; синтезу і аналізу – для формування переліку можливих ризиків і загроз, які виникають на етапі «мотивація» у взаємодії підприємства та працівника; морфологічного аналізу – при розгляді мотивації як процесу, для обґрунтування змін в систему мотивації шляхом перерозподілу часток складових матеріальної мотивації та більш активного використання нематеріального стимулювання; абстрактно-логічний – для теоретичних узагальнень і висновків дослідження. Обґрунтовано, що недоліки в управлінні мотивацією можуть спричинити виникнення ряду ризиків (нездатність задовольнити свої фізіологічні та психологічні потреби; втрата інтересу до продуктивної і творчої праці; невідповідність винагороди результатам діяльності; отримання працівником вищої винагороди за аналогічних умов на іншому підприємстві; недієвість нематеріального стимулювання), негативним результатом реалізації яких є виникнення загроз (незадоволення працівників рівнем заробітної плати, що штовхає частину з них до зміни місця трудової діяльності; погіршення лояльності персоналу; зниження продуктивності праці та якісних показників виконання службових обов’язків; виникнення конфліктів в трудовому колективі, а також у взаємовідносинах між персоналом та менеджментом; поява мотивів до отримання додаткового доходу за рахунок вчинення крадіжок майна підприємства, використання службового положення, продажі елементів комерційної інформації конкурентам і т.д.; спричинення втрат через використання майна підприємства із порушеннями технічних умов). Обґрунтовано, що реалізація перелічених загроз, окрім гальмування темпів розвитку, спричиняє виникнення збитків із подальшим суттєвим погіршенням рівня економічної безпеки підприємства. Доведено, що, в наслідок існування ефекту звикання персоналу до певних методів стимулювання та циклічності трудової активності працівників, система мотивації працівників повинна бути динамічною і гнучкою. Запропоновано внести зміни в систему мотивації шляхом перерозподілу часток складових матеріальної мотивації та більш активного використання нематеріального стимулювання. Ключові слова: управління, мотивація, працівник, безпека, ризик, загроза.

Викладачі клінічних кафедр вищої школи постійно перебувають під тиском подвійної відповідальності – викладацької та лікарської роботи, що поступово виснажує їх фізичні, розумові та психоемоційні ресурси.У роботі розглянуто механізми виникнення та шляхи подолання синдрому емоційного вигорання при викладанні клінічних дисциплін іноземним студентам у вищій школі.В умовах докорінних змін, що відбуваються у нашому суспільстві й системі вищої освіти, різко зростає роль і суть викладача вищої школи. Синдром емоційного вигорання розвивається набагато швидше у викладачів медичних ВНЗ, які викладають іноземною мовою внаслідок емоційно важких та напружених відносин у системі “викладач – студент-іноземець”, яка розвивається з часом. Це має безпосереднє значення для соціального та психологічного здоров’я викладача, відображається на його працездатності та продуктивності трудової діяльності, що потребує пошуку шляхів покращення умов роботи та додаткових психоемоційних розвантажень.Результати спостережень за викладачами вищої медичної школи вказують на низку зовнішніх та внутрішніх причин, що сприяють появі синдрому емоційного вигорання у медичних працівників при викладанні клінічних дисциплін. Як правило, сприятливими умовами для розвитку даного синдрому є виникнення своєрідних психологічних ножиць між професійною компетентністю викладача (вмінням гнучко пристосовуватись до різних прототипів студента, здатністю розв’язувати конфлікти, при цьому залишаючись на високому рівні підготовки) та дефіцитом часу на виконання підготовки позааудиторних завдань і лікувальної роботи, виконання наукових досліджень, працю в бібліотеках тощо.Заради досягнення позитивного результату як при викладанні дисципліни, так і в роботі з пацієнтами, викладачу клінічної кафедри при роботі з іноземними студентами необхідно турбуватись про власне здоров’я та самопочуття. Саме формування та зміцнення професійного підходу до сприйняття інформації, її обробку та інтерпретацію має бути, на наш погляд, пріоритетним для такого викладача. Останнє дозволить підвищити пізнавальний та творчий потенціал викладача, покращити якість формування особистості майбутнього лікаря.