Academic literature on the topic 'Рухомість'

В роботі представлені результати оцінки напрямів підвищення характеристик бронетранспортера за даними опитування з використанням методу попарного порівняння. Всього опитано 88 експертів. Для попарного порівняння визначено дванадцять питань, що характеризують основні показники бронетранспортера: захищеність, рухомість, вогневу потужність. Крім того, експертам пропонувались питання, що стосуються загальних характеристик БТР. Отримані значення вагових коефіцієнтів показників бронетранспортера свідчать, що найбільш важливими для експертів є характеристики озброєння, захищеності (протимінний захист, захист від гранат ручних протитанкових гранатометів, захист від куль Б-32 калібру 12,7мм) та прохідності. Отримані значення вагомості показників бронетранспортера за даними опитування з використанням методу попарного порівняння є основою для оцінки пріоритетів розвитку вітчизняних бронетранспортерів та інших машин подібного класу.

Розглянуто форми подрібнених дисперсних матеріалів. Наведено формули визначення еквівалентного діаметра. Подано класифікацію сучасних фільтрів, розкрито їхні особливості. Показано основні чинники, що впливають на роботу фільтрів. Відомо, що сушильні апарати для подрібненої деревини, які часто використовують у виробництві деревостружкових і деревоволокнистих плит, для конвективного підведення тепла до стружки, як об'єкта сушіння, потребують уважного ставлення до енергоощадності. Варто зазначити, що специфічні властивості подрібненої деревини (малі розміри частинок, мала насипна маса, рухомість, парусність) дають змогу використовувати різноманітні способи сушіння: сушіння у щільному, киплячому, розпушеному шарі, а також безпосередній контакт об'єкта сушіння із нагрітою металевою поверхнею. Незважаючи на конструкційне розмаїття сушильних агрегатів для подрібненої деревини, найпоширенішими є конвективні сушарки із пневмомеханічним переміщенням подрібненого матеріалу. Наведені нижче формули дають змогу залежно від форми та розмірів подрібнених частинок і породи деревини зробити правильний вибір типу фільтру. Останнє дає змогу оцінити роботу самих фільтрувальних пристроїв. Адже за мірою накопичення пиловловлюваних подрібнених частинок значно зростає ступінь їх вловлюваності.

Експериментально встановлено, що для сталефібробетонів, як і для звичайних бетонів, діє правило «сталості водопотреби», відповідно до якого при постійній рухомості бетонної суміші водопотреба залишається практично постійною при цементно-водних відношеннях, менших деякого критичного значення (Ц/В<Ц/Вкр). Зона критичного Ц/В для досліджуваних фібробетонів знаходиться в межах 2,2...2,3, а при введенні суперпластифікаторів зміщується до значень Ц/В = 2,6...2,7. Цей ефект можна пояснити суттєвим зменшенням нормальної густоти і, відповідно, водопотреби цементного тіста. Отримано експериментально-розрахункові залежності водопотреби фібробетонних сумішей, в т.ч. при використанні водоредукуючих добавок в широкому діапазоні рухомості бетонних сумішей. Для отриманих залежностей запропоновані відповідні поправки при Ц/В>Ц/Вкр. Вивчено зміну рухомості фібробетонних сумішей у випадках застосування звичайного важкого і дрібнозернистого бетонів. Досліджено діапазони зміни рухомості з урахуванням факторів, що характеризують їх склад, а також при введенні суперпластифікуючих добавок. Показано, що при оптимізації складу фібробетонних сумішей їх рухомість може залишатися практично стабільною протягом 1 години. Для забезпечення збережуваності фібробетонних сумішей і збільшення її тривалості, особливо при введенні суперпластифікаторів, ефективно застосовувати перемішування при її транспортуванні. Вивчено вплив рухомості бетонної суміші і тривалості її віброущільнення на коефіцієнт розшарування (однорідності). Показано, що для дрібнозернистого сталефібробетону при однаковій тривалості віброущільнення розшарування є меншим, ніж для звичайного важкого фібробетону. Збільшення вмісту цементу при однаковому В/Ц і вмісту фібри дозволяє підвищити коефіцієнт однорідності. в досліджуваному діапазоні тривалостей вібрації на 15...20%. Застосування дрібнозернистого сталефібробетону навіть при збільшеному вмісті фібри дозволяє істотно збільшити коефіцієнт однорідності.

У статті досліджено основні концепції жанрової організації лірики в літературознавстві ХХ ст. Установлено, що на сучасному етапі розвитку літературознавства однією з найбільш актуальних є проблема теоретичного осмислення жанрової природи ліричного твору, розроблення принципів класифікації ліричних жанрів. На основі опрацювання фахової літератури з аналізованої проблеми з’ясовано дискусійність не лише питання визначення чітких критеріїв жанрового виокремлення типів ліричних творів, а й проблеми функціонування в ліриці такої цілком усталеної теоретичної категорії, як жанр. Проблематичність чіткої жанрової ідентифікації ліричних творів полягає й у тому, що дослідницькі уявлення про них не є сталими, а історично змінними – не лише через ускладнення парадигми їхньої теоретичної рецепції, але, насамперед, з огляду на історичну рухомість категорії жанру, специфіку його комунікативних настанов та естетичних стратегій, внутрішніх смислових взаємозв’язків між елементами його художньої структури та тематичної спрямованості. Унаслідок вивчення художньої практики поетів ХІХ–ХХ ст. спостережено використання авторською індивідуальністю, попри теоретичні аргументи прибічників концепції жанрової атрофії лірики та, відповідно, авторитарний диктат жанрових вимог, певних жанрових стратегій, що полягають у модифікації відповідно до власних творчих настанов усталених канонів жанрового мислення. Простежено відродження з огляду на зміну теоретичної парадигми літературознавства останніх десятиліть активного інтересу до теорії ліричного жанру, характеру та форм його художньої трансформації в минулій та сьогоденній поетичній практиці. Сучасними літературознавцями розроблено шість основних концепцій, які зумовлюють жанрову специфіку художнього твору особливостями його: 1) форми, 2) змісту, 3) змістово-формальної єдності, 4) історичної ґенези, 5) літературного функціонування, 6) феноменології сприйняття. Найбільш усталеною сьогодні концепцією класифікації ліричних творів визнано концепцію їх тематичної класифікації (за характером проблематики, що домінує у творі) та диференціації за ознакою специфіки форми зображення, яку запропонував ще у 70-х роках ХХ ст. відомий російський літературознавець Г. Поспєлов. У концепції передбачено розмежування таких п’яти типів лірики: 1) медитативної, 2) медитативно-зображальної, 3) описово- зображальної, 4) «персонажної», 5) розповідної. Зазначено, що у цій концепції не відображено жанрової специфіки художньої організації ліричного твору.