Academic literature on the topic 'Російське зарубіжжя'

Попри загальну обізнаність українського суспільства, широке висвітлення діяльності волонтерів, масове залучення громадян України і зарубіжжя до підтримки Збройних Сил України в захисті власної територіальної цілісності та протидії збройній агресії з боку Російської Федерації, комплексне історичне дослідження цих процесів й досі залишається проблемним питанням. Вироблення методичних підходів до вивчення історії волонтерства необхідне як з точки зору заповнення лакун в описі значущих сторінок російсько-української війни, так і для того, щоб виснувати технологічний, соціальний, безпековий потенціал в питаннях громадянської залученості в процеси державотворення України. Ключові слова: волонтерський рух, волонтерський рух Донеччини, періодизація волонтерського руху Донеччини, підходи до вивчення історії волонтерства, методика.

У статті подано аналіз зарубіжної історіографії суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності української літературної інтелігенції Галичини й Буковини кінця XIX – початку XX ст. Автор розглядає доробок польських, австрійських, румунських, німецьких та російських істориків. При цьому констатує, що їхні дослідження, як правило, носять загальний характер і стосуються окремих питань історії Галичини й Буковини, політичних партій, національних рухів, у яких побічно дається оцінка окремим аспектам діяльності представників української літературноїінтелігенції. У статті наголошується, що незважаючи на ряд недоліків, зарубіжна історіографія суспільно-політичної діяльності української літературної інтелігенції є важливим етапом вивчення даної проблематики. Це зумовлено насамперед тим, що зарубіжні дослідники не піддавалися тиску цензури та могли вільно висловлювати свою думку. Хоча, в окремих випадках, їхні дослідження були упередженими і кон’юнктурними.

Мета. Стаття присвячена вивченню механізмів використання психологічних засобів і протистояння агресивним намірам Росії. Методика. У процесі досліджень використано загальнонаукові методи: порівняльний аналіз і логічне узагальнення. Результати. У статті запропоновано організацію попереджувальних заходів на основі використання гуманітарного інструментарію. Виявлено причини безвідповідального вторгнення агресора в суверенне суспільство та мотиви державної агресивності росіян. Визначено у цих процесах місце і роль мовного контенту. Росіяни, у результаті використання фейкового інформування населення, створюють передумови до, нібито, протестних настроїв людей та нагло ідуть «визволяти російськомовних», здійснюють анексію української території і т.д. Названо недосконалості ідеології, що там панує... Наукова новизна полягає у висвітленні окремих розбіжностей у поглядах на російську монолітність. Окремі зарубіжні (здебільшого російські) політологи стверджують, що там народ масово підтримує свого правителя – президента, в силу численних соціальних і політичних, інформаційних чинників. Це відбувається, навіть, при тому, що він та його оточення безоглядно не лише «фейкують», а й безоглядно грабують народні ресурси і безсоромно вивозять награбоване за кордон, нагло лякаючи ним (закордоном) пограбованих…і вони вірять йому…бо у росіян нібито така ментальність. Хто не вірить, йому «пришивають ярлик» запроданця і так триває століттями. Вони, у принципі, патріоти і, навіть, у «ярмі вірності вождеві» завжди почуваються «щасливішими», ніж всі європейці разом узяті…Практична значимість полягає у реалізації певних заходів державою для попередження широкомасштабної агресії росіян, активізації державотворчих процесів в Україні. Виявлено, що багато українців уподобляються росіянам. Колись, комуністичними ідеологами стверджувалося, що ми браття, і суспільство повірило цьому, і теж, як засвідчує громадська думка, громадяни отримали право… першими гинути за… своїх гнобителів. Встановлено, що хто сіє зневіру в душах українців, хто позбавляє їх надії та оптимізму і чому ми це комусь дозволяємо. Висвітлено погляди на ці проблеми людей, які неупереджено оцінюють агресію росіян в Україні.

Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування інституціональних та організаційно-правових засад формування нової моделі публічної влади на субрегіональному рівні в умовах децентралізації. Здійснено аналіз організаційно-правових засад функціонування існуючої системи державних органів та органів місцевого самоврядування, котрі функціонують на районному рівні. Виокремлені основні недоліки існуючої моделі публічної адміністрації, констатується її невідповідність не лише новому територіальному устрою субрегіонального і базового рівнів, а й викликам, що постали перед нашою країною. Констатується, що у нових політичних та економічних умовах, у зв’язку з викликами, у першу чергу безпекового характеру, пов’язаних з реальною військовою агресією Російської Федерації проти України та іншими потенційними загрозами суверенітету, національній безпеці та територіальній цілісності, а також в умовах переходу фактично всіх функцій місцевого самоврядування на рівень територіальних громад, а відповідно, переходу об’єктів управління і бюджетних призначень на базовий рівень, функціонал публічної адміністрації субрегіонального рівня потребує суттєвої корекції. У зв’язку з цим, Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні 2014 р., покладена в основу децентралізаційної реформи, потребує суттєвого перегляду в частині організації публічної влади. Розглянуто зарубіжні моделі публічної адміністрації субрегіонального рівня, зокрема Польщі, Франції, Німеччини. Зарубіжна практика та вітчизняний досвід дали підстави автору зробити висновок, що, зважаючи на нові виклики для України, має суттєво змінитися парадигма публічної адміністрації субрегіонального рівня, що передбачає перехід від самоврядної моделі району до адміністративної, за якої основною місією новоствореного району має стати реалізація державної політики на відповідній території субрегіону

В статті розглянуто дванадцять найпопулярніших зарубіжних методик дослідження Я-концепції школярів: Опитувальник самооцінки Розенберга, Опитувальник самооцінки Куперсміта, Шкалу дитячої Я-концепції Пірса-Гарріса, Шкалу Я-концепції Теннессі, Профіль самосприйняття для дітей Хартер, Опитувальник самоопису Марша, Профіль самосприйняття для підлітків Хартер, Рисунковий тест самооцінки компететності та соціального прийняття для дошкільників, Шкалу самооцінки Хейра, Шкалу ситуативної самооцінки Хітертона та Полівого, Багатовимірну шкалу Я-концепції Бракена, Шкалу Я-концепції для дітей Мартінека-Заїчковського. За результатами аналізу встановлено, що всі методики мають добрі показники валідності, надійності та внутрішньої узгодженості. Окремі з них перекладено та адаптовано російською чи українською мовами. Однак в більшості випадків відомості щодо психометричних властивостей адаптованих версій методик авторами не розкриваються. Лише окремі версії методики самосприйняття Хартер представлені у форматі, який дає можливість їх повноцінного практичного застосування. Поряд із цим ряд методик (тест Розенберга та різні версії методики Хартер) мають добрі перспективи впровадження в навчально- виховний процес за належної стандартизації та додаткових досліджень її валідності та надійності.

В статті розглянуті основні події внутрішньо-політичних процесів у деяких країнах пострадянському простору в 2020 році та висвітлено характер змін російського впливу на країни «близького зарубіжжя». Впродовж останніх десятка років Російська Федерація стикається з багатьма проблемами у стосунках з колишніми республіками з часу розпаду Радянського Союзу. Так, Росія намагалася зберегти свою владу на пострадянському просторі, незважаючи на численні потрясіння, шляхом зміцнення двосторонніх зв’язків та створення багатосторонніх інституцій, які пов’язували колишні радянські республіки із своїм колишнім мегаполісом. Зокрема, з серпня 2020 року демонстранти в Білорусі почали влаштовувати щотижневі акції протесту проти фальсифікації президентських виборів, на яких «офіційно» переміг багаторічний лідер Олександр Лукашенко. Водночас, у вересні 2020 року, почалася війна між Вірменією та Азербайджаном через спірну територію Нагірного Карабаху. Крім того, у жовтні 2020 року масові протести призвели до повалення президента Киргизстану Сооронбея Жеенбекова. Всі ці події здивували Росію своїм швидким розвитком кризових явищ. Навіть бути наймогутнішим сусідом РФ вимагає розуміння подій у пострадянських державах і, звичайно, вимагає ресурсів для підтримки цього статусу. Чим далі від радянської тіні, тим більш відокремленими від Кремля стають ці держави і тим більше диференціюються одна від одної. А це означає, що внутрішня політика в інших пострадянських державах стає непередбачуваною для РФ.

У статті застосовано методи дискримінантного аналізу для побудови моделей прогнозування банкрутства українських підприємств на основі даних фінансової звітності. Досліджено зарубіжні та вітчизняні методи аналізу ймовірності настання банкрутства неплатоспроможного підприємства, визначено їх переваги, недоліки та можливість застосування на українській практиці. У процесі моделювання було окреслено потенційні переваги та вагомі обмеження використання кожного з методів, здійснено аналіз та порівняння значущості та прогнозної якості розроблених моделей, запропоновано шляхи вдосконалення процесів прогнозування банкрутства українських підприємств. На основі найбільш вагомих фінансових коефіцієнтів і балансових моделей оцінки фінансового стану було визначено, які із залучених інтегральних моделей доцільно застосовувати у практичних оцінках кризового стану та діагностиці банкрутства підприємства. Здійснено аналіз ймовірності настання банкрутства для ПАТ «Укртелеком» за зарубіжними моделями, а також за моделлю Терещенка О.О, моделлю Матвійчука А.В та Російською R-модель. Одержані результати дозволяють стверджувати, що прогнозування банкрутства із застосуванням обраних методів не є досконалим в українських реаліях через особливості ринку, а тому існує необхідність розробки та використання інших методів, що є менш вимогливими до обсягу інформаційної бази.

Українськомовний варіант цієї статті став вислідом захищеної в Кембриджському університеті (Велика Британія) дисертації на ступінь магістра міжнародних відносин британським журналістом українського походження Юрієм Бендером. Дисертація виконувалася під керівництвом доктора Рорі Фінніна – доцента катедри українознавства Кембриджського університету. Автор досліджує події на Сході України, що призвели до відокремлення так званих Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки та їхні подальші спроби функціонувати як окремі автономні регіони. Дослідження це зроблене не стільки на основі аналізу значного масиву наукової літератури, що з’явилася у світ на Заході за останні роки, а передусім за результатами власних кількох поїздок автора на східні терени України до й після початку російсько-української війни. Неможливість відвідати самопроголошені державні об’єкти, так звані ДНР і ЛНР, унеможливила проведення бесід у контрольованих неурядовими організаціями районах, за винятком телефонних розмов. Однак автор провів понад 40 напівструктурованих інтерв’ю з елітарними представниками, а також представниками широкої української громадськості. Особливий акцент був спрямований на «надання голосу» простим українцям, які позбавлені права голосу політичною та медіасистемою, у яких панують та домінують олігархічні інтереси. Ці голоси, деякі представлені в цій статті, матимуть вирішальне значення для визначення майбутнього України, так як вони сформували недавню й довгострокову історію. Дослідження базується на вивченні впливу економіки та ідентичності населення, підкріплених зовнішньою політикою Москви в країнах «ближнього зарубіжжя». Ключові економічні чинники тимчасового відокремлення «автономних регіонів» відбувалися на тлі зміни ідентичності та елітарної поведінки. Вивчення цих питань є життєво важливим для визначення того, чи мають «республіки» довгострокове автономне майбутнє. Події на Донбасі розглядається через теоретичні призми, включаючи «Дике поле» історика Гіроакі Куромії, оскаржуване олігархами, злочинними угрупуваннями і політичними кланами; та євроазіатський «Хартленд» географа Халфорда Макіндера, що історично боровся та відстоював східні та західні держави. Спираючись на власні інтерв’ю, проведені під час неодноразових поїздок до України, автор прагне зробити свій внесок у дискусію щодо майбутньої траєкторії проблемних східних прикордонних територій України та пролити світло на їхнє недавнє минуле.

Конференція присвячена 150-й річниці від дня народження професора В.П. Карпова – засновника кафедри гістології та першого ректора Дніпропетровської (Катеринославської) медичної академії.4-6 листопада 2020 року на базі ДЗ «ДМА» відбулась Четверта Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Теорія та практика сучасної морфології», яка проводилась в онлайн-режимі та була присвячена 150-й річниці від дня народження професора В.П. Карпова – засновника кафедри гістології та першого ректора Дніпропетровської (Катеринославської) медичної академії. Перед початком конференції голова оргкомітету Ігор Твердохліб повідомив, що в її засіданнях беруть участь учасники з понад 150 кафедр і підрозділів із різних навчальних, наукових і клінічних установ України та інших країн. Відкриття розпочалось з промови голови конференції, ректора академії, в якій Тетяна Перцева наголосила на інтеграційному векторі конференції, зазначила важливість проведення подібних заходів для формування як фундаментальних, так і клінічних досліджень, а також окреслила сучасні світові тенденції розвитку морфології та основні шляхи його реалізації в нашій академії. З привітальним словом до делегатів конференції звернулись: голова програмного комітету конференції професор Ігор Шпонька; президент Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України член-кореспондент НАМН України, професор Юрій Чайковський; президент Асоціації патологів України професор Сергій Гичка. На першому пленарному засіданні з доповідями виступили Олександр Луцик (Львів), Сергій Гичка (Київ), Тетяна Христенко (Запоріжжя), Олена Дядик (Київ), Петро Гриценко (Дніпро), Наталія Мар’єнко й Олександр Степаненко (Харків), які висвітлили основні досягнення вітчизняних морфологічних шкіл у співробітництві з вченими інших країн. Особливо цікавими для учасників конференції були круглі столи та майстер-класи, що були проведені Сергієм Луговським (Київ) і Олександром Бондаренком (Дніпро). Матеріали своїх досліджень також представили зарубіжні дослідники – Катерина Федіна (Гродно, Бєларусь), Антон Гапонов (Єкатеринбург, Російська Федерація). Результати клінічних досліджень з використанням морфологічних методів у галузі травматології надала Тетяна Зуб (Дніпро). На завершення першого дня конференції відбулася вільна дискусія щодо медико-біологічних досліджень у сучасному світі та ефективного співробітництва, яку провів Артур Інджикулян (Бостон, США). Наступний день конференції розпочався з майстер-класу та доповіді Олександра Ковальчука (Київ) щодо особливостей використання імерсивних технологій в медичній освіті та практиці, а також Ніни Бондаренко (Дніпро) про застосування трансмісійної електронної мікроскопії в сучасних наукових дослідженнях. Продовженням роботи конференції стали повідомлення зарубіжних колег Катерини Мостової (Єкатеринбург, Російська Федерация) і Марини Шабалєвої (Гомель, Бєларусь), які були пов’язані з розвитком інформаційних і дистанційних технологій викладання базових морфологічних дисциплін. На завершальному засіданні голова оргкомітету Ігор Твердохліб підбив підсумки наукового заходу, висловив подяку всім його організаторам і учасникам, окреслив основні позиції резолюції, а також запросив до участі у подібному заході на базі ДЗ «ДМА» наступного року. Повний відеозапис конференції опублікований за посиланнями: https://youtu.be/OCI1MYUH7ss (перший день);https://www.youtube.com/watch?v=9KjTYs3OMLc&t=7190s (другий день).Основні матеріали конференції – на її офіційному сайті:https://sites.google.com/a/dsma.dp.ua/confmorphology/materiali-konferenciie/konferencia-2020-roku

В диссертации исследуется интерпретация русской литературы «первым критиком» русского зарубежья Г. Адамовичем на страницах парижского еженедельника «Звено». Особенности рецепции творчества классиков русской литературы XIX века А. Пушкина и М. Лермонтова обусловлены и общенациональным значением их личности и творчества, и взглядами автора критических статей о природе поэтического творчества. Интерпретация Г. Адамовичем творчества писателей, с которыми его связывают личные отношения (И. Анненского, А. Блока, Н. Гумилева, Д. Мережковского, З. Гиппиус, Вл. Ходасевича, И. Бунина, М. Цветаевой, Г. Иванова, И. Одоевцевой, Н. Тэффи, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Есенина, В. Маяковского), имеет объективный характер, совпадает с современными оценками творчества указанных художников, основанных на определении художественных достижений писателя, а не на его идеологических принципах. Г. Адамович считал, что политически ангажированные произведения лишены художественной ценности, и доказал это на примере рассказов и стихов Л. Сейфуллиной, Б. Пильняка, Д. Бедного, В. Инбер, Н. Асеева. Специфика интерпретации Г. Адамовичем произведений К. Федина, Вс. Иванова, Л. Леонова, А. Ахматовой, Б. Пастернака, М. Булгакова состоит в том, что он считал их лишенными советской идеологической доминанты. Критик высоко оценивает их достижения. Эстетические и литературно-критические позиции Г. Адамовича обнаруживают его попытку представить русскую литературу разных эпох, а также русскую советскую литературу как целостную систему в контексте мирового литературного процесса.
У дисертації досліджується інтерпретація російської літератури «першим критиком» російського зарубіжжя Г. Адамовичем на сторінках паризького щотижневика «Звєно». Особливості рецепції творчості класиків російської літератури ХІХ століття О. Пушкіна та М. Лермонтова обумовлені і загальнонаціональним значенням їхньої особистості та творчості, і поглядами автора критичних статей щодо природи поетичної творчості. Інтерпретація Г. Адамовичем творчості письменників, з якими його пов’язують особисті стосунки (І .Анненського, О. Блока, М. Гумільова, Д. Мережковського, З .Гіппіус, В. Ходасевича, І. Буніна, М. Цвєтаєвої, Г. Іванова, І. Одоєвцевої, Н. Теффі, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Єсеніна, В. Маяковського), має об’єктивний характер, збігається із сучасними оцінками творчості зазначених митців, які базуються на визначенні художніх досягнень письменника, а не на його ідеологічних засадах. Г. Адамович вважав, що політично заангажовані твори позбавлені художньої цінності, і довів це на прикладі оповідань і віршів Л. Сейфулліної, Б. Пільняка, Д. Бєдного, В. Інбер, М. Асєєва. Специфіка інтерпретації Г. Адамовичем творів К. Фєдіна, Вс. Іванова, Л. Лєонова, А. Ахматової, Б. Пастернака, М. Булгакова полягає в тому, що він вважав їх позбавленими радянської ідеологічної домінанти. Критик високо оцінює їхні здобутки. Естетичні й літературно-критичні позиції Г. Адамовича виявляють його спробу представити російську літературу різних епох, а також російську радянську літературу як цілісну систему в контексті світового літературного процесу.

У статті розглянуті шляхи реалізації українського та європейського векторів вивчення російської мови, літератури, зарубіжної літератури в школі. На фоні реалій сьогодення розглянуті проблеми та перспективи викладання предметів, розроблені конкретні методичні рекомендації. Стаття буде корисна вчителям, які викладають предмети «російська мова», «зарубіжна література» та інтегрований курс «Література».