Academic literature on the topic 'Розподіл матеріальних ресурсів'

УДК 658.15; JEL Classification: M 40 Мета. Формування підходу до аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства на основі визначення факторів впливу та відповідних груп аналітичних показників. Методика дослідження. В ході дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу, метод логічного аналізу. Інформаційними ресурсами дослідження є наукові видання і матеріали періодичних видань. Результати. Аналізуючи погляди дослідників на визначення сутності фінансової діяльності підприємства, можна виокремити наступні погляди: це діяльність підприємства, спрямована на формування і розподіл фінансових ресурсів; діяльність з фінансового посередництва; діяльність з організації використання фінансових інструментів в умовах підприємства; діяльність по забезпеченню підприємства фінансовими ресурсами; діяльність по мобілізації фінансових ресурсів підприємства задля досягнення визначених власником цілей економічного розвитку підприємства, тощо. Відповідно до сутності фінансово-економічної діяльність підприємства всі фактори впливу на неї можна розділити на наступні види: внутрішні - організаційно-правова форма підприємства, рівень забезпечення сировиною, ефективність системи управління підприємством, ефективність управління ресурсами підприємства, стан матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства, технологічний рівень виробництва, та зовнішні - загально ринкова кон’юнктура, соціально-політичні фактори, природі фактори, вплив податкової системи, рівень інвестиційної привабливості галузі, фінансово-кредитна політика держави. Відповідно до факторів впливу, перелік показників, за допомогою яких має реалізовуватися процес аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства має бути наступним: показники ефективності використання основних засобів: фондовіддача, фондомісткість, фондорентабельність; показники ефективності використання матеріальних ресурсів: рентабельність продажів, рентабельність продукції, рентабельність операційної діяльності, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність інвестицій; показники ефективності використання трудових ресурсів: продуктивність праці, трудомісткість продукції, виробіток; показники ефективності використання фінансових ресурсів: показники ділової активності, показники фінансової стійкості, показники ліквідності, показники фінансової рентабельності. Наукова новизна. Сформовано узагальнений підхід до аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства відповідно до факторів впливу на неї та обґрунтовано перелік показників її оцінювання. Практична значущість. Запропоновані висновки можуть бути використані дослідниками, власниками та керівниками підприємств при формуванні ефективної системи аналізу господарської діяльності підприємства.

Сучасна система державного управління, яка наділена адмі- ністративно-правовими повноваженнями, не може певною мірою виконати покладені на неї завдання щодо забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, тому актуальним є її удосконалення у сфері запо- бігання та ліквідації надзвичайних ситуацій. Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, яки- ми мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові. Метою використання системного аналізу до конкретної проблеми є під- вищення ступеня обґрунтованості рішення, що ухвалюється, розширення безлічі варіантів, серед яких проводиться вибір з одночасним зазначенням способів відкидання варіантів, що поступаються іншим. Системний аналіз набув значного поширення при вирішенні таких за- вдань, як розподіл матеріальних ресурсів між структурними підрозділами, визначення майбутньої потреби у новому обладнанні і працівниках різної кваліфікації, прогнозування попиту на різні види робіт в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Зменшення часу на розроблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень, зростання невизначеності та ризику, необхідність залучення з резер- вів додаткових ресурсів, наявність різних режимів функціонування системи державного управління в умовах надзвичайних ситуацій свідчать про те, що державне управління у цій сфері має певні особливості. Їх урахування в ді- яльності органів державного управління в умовах надзвичайних ситуацій дасть можливість зменшити вірогідність прийняття неадекватних управлін- ських рішень, сприятиме економії ресурсів та часу на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, зменшенню збитків. Таким чином, в основі ухвалення рішень з використанням системного ана- лізу лежить загальний підхід, який використовують керівники, розглядаючи вплив у кожній конкретній ситуації всіх факторів: технічних, економічних, соціально-психологічних.

В умовах збройного конфлікту для обладнання району оборони підрозділів чи не основна роль відводиться інженерній техніці для землерийних робіт. Що в свою чергу повинно забезпечити живучість підрозділу. В роботі досліджуються існуючі методики, які використовуються як складові системи підтримки прийняття рішень: щодо вибору варіанту фортифікаційного обладнання району оборони (зосередження, опорних пунктів); визначення сил та засобів для фортифікаційного обладнання; підвищення ефективності застосування інженерної техніки в процесі облаштування району оборони (зосередження, опорного пункту). Досліджений інструментарій може дозволити: швидко і якісно провести оперативно-тактичні розрахунки, покращити ступінь обґрунтованості прийняття рішення; провести розподіл сил та інженерної техніки, виходячи із наявних ресурсів та часу, а також прийняти обґрунтоване рішення щодо їх раціонального використання; визначити кількісну та якісну потребу в інженерній техніці та матеріальних засобах, що мають використовуватись для вирішення завдань інженерного забезпечення; раціонально використати наявний час, моторесурс, паливно-мастильні матеріали, зменшити навантаження на особовий склад, що залучається до виконання завдань. Однак деякі з зазначених методик потребують доповнення, окрім того доцільним є розробка комплексної методики раціонального використання інженерної техніки прикордонними підрозділами швидкого реагування, в якій будуть поєднанні вищезазначені методики а також обов’язковим елементом буде мережеве планування, де фактичні затрати часу на фортифікаційне обладнання повинні бути максимально наближені до обрахованих витрат часу.

214 У Збройних Силах України продовжується робота щодо підвищення ефективності оборонного планування та управління оборонними ресурсами. Україна намагається сьогодні під час оборонного планування перейти від планування на основі загроз до оборонного планування, орієнтованого на досягнення військами (силами) спроможностей, необхідних для виконання покладених на них завдань із урахуванням економічних можливостей держави. Перелік завдань Збройних Сил України визначається на основі ймовірних сценаріїв їх застосування. Одним із ключових моментів ефективного планування застосування Збройних Сил за відповідним сценарієм є вірне, обґрунтоване визначення обсягів необхідних оборонних ресурсів (людських, матеріально-технічних, фінансових). На сучасному етапі трансформації системи оборонного планування до стандартів НАТО та застосування методу планування на основі спроможностей необхідне удосконалення існуючих підходів до розподілу виділених державою фінансових ресурсів, особливо в умовах неповного забезпечення існуючих оборонних потреб. У статті розкрито погляди авторів щодо вирішення завдання раціонального розподілу фінансових ресурсів на основні заходи будівництва Збройних Сил України, а також розподілу за напрямами бюджетних витрат з урахуванням економічних показників розвитку держави. У статті розкрито загальну структуру методичного підходу та структурно-логічну схему методики розподілу виділених фінансових ресурсів на основні заходи будівництва Збройних Сил України. Розроблена методика, на відміну від існуючих, дає змогу: по-перше, врахувати економічні показники держави під час розподілу виділених фінансових ресурсів; по-друге запропонувати найбільш раціональний розподіл виділених фінансових ресурсів, як між заходами будівництва Збройних Сил України так і видами ресурсів з метою максимізації рівня виконання всіх заходів будівництва Збройних Сил України. Застосування Методики в системі оборонного планування дозволить підвищити ефективність планування розвитку ЗС України та обґрунтованість очікуваних результатів розвитку в програмах планах, підвищить ефективність витрачання бюджетних коштів на заходи будівництва Збройних Сил України, а також дозволить обґрунтовано формувати показники потреб Збройних Сил України за основними заходами їх будівництва з урахуванням достатності економічних можливостей держави щодо їх забезпечення на визначений період.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Представлена спроба експлікації поняття «економічна поведінка» (як категорії економічної соціології) з позицій комплексного міждисциплінарного дискурсу із застосуванням системного підходу. Охарактеризовано особливості та форми раціональності (сильна, обмежена, слабка) як атрибуту економічної поведінки. Окреслена структура та види економічної поведінки. З’ясовано, що економічна мотивація поведінки людини артикулює за допомогою семантичних ресурсів принципу максимізації та охоплює поняття вигоди, витрат, розрахунку, оптимізації використання ресурсів, прибутку, корисності. Встановлено, що економічна поведінка в певному аспекті детермінує соціально-політичну й економічну стабільність країни. Виявлено, що експлікацію поняття соціально-економічної поведінки учені пов’язують із такими ознаками, як раціональність, що ґрунтується на принципі максимізації (досягненні максимуму успіху, користі, вигоди при мінімумі витрат внутрішніх і зовнішніх ресурсів). Запропоновано дефініцію поняття «економічна поведінка», під якою розуміється поведінка людини, пов’язана з відбором цілераціональних, прагматичних або соціально спрямованих економічних альтернатив із метою розв’язання господарських проблем на всіх етапах господарського циклу – виробництва, розподілу, обміну, споживання та задоволенням при цьому своїх матеріальних і духовних потреб.

Упровадження децентралізації як інструменту державноїрегіональної політики має на меті змінити систему управліннягромадами та систему адміністративно-територіального устроюкраїни, а також досягти покращення становища громадян незалежновід місця їх проживання. Проголошена спрямованість такогоінструменту на вирішення питань регіонального та місцевого розвиткуозначає, що в суспільстві існують очікування відповідних ефектів уже вкороткостроковій перспективі: децентралізація на користь громадзмінює розподіл повноважень, запроваджує механізми акумулюваннябюджетних ресурсів; громади мають більше можливостейреалізовувати власні стратегії розвитку, спираючись на організаційнийта матеріально-фінансовий потенціал. Отже, значно актуалізуєтьсяпитання формування підходів до оцінювання впливу децентралізації насталий соціально-економічний розвиток регіонів.

Окреслено важливість сфери ресторанного господарства для економіки країни. Воно вирішує низку соціальних проблем, зокрема виступає однією з ланок розподілу матеріальних благ у суспільстві і сприяє раціональному використанню харчових ресурсів держави, поліпшенню здоров’я людей, зростанню продуктивності праці. Галузь ресторанного господарства є висококонкурентною сферою з високою окупністю і високими ризиками. Тому підприємствам ресторанної галузі постійно необхідно стежити за новими трендами у своїй галузі і вміти оперативно підлаштовуватися під них. Зосереджено увагу на актуальних світових тенденціях розвитку закладів харчування. Виділені основні тренди, які впливають на заклади сфери ресторанного бізнесу, такі як: створення тематичних ресторанів; надання послуги з кейтерингу; розвиток франчайзингу; створення креативних просторів; використання інноваційних інтернет-технологій. Проведено типізацію закладів підприємств ресторанного господарства м. Миколаєва.

Within the logistics system of the Armed Forces of Ukraine, its main function is implemented - logistics support of the Armed Forces. Logistics support of the Armed Forces is implemented by logistics units, management bodies, and equipment, which is expressed in the implementation of material, technical, transport support and operation of infrastructure, as well as some types of medical support. Logistics support of the Armed Forces is a set of closely related procedures, as well as the activities of logistics bodies and units, which are aimed at organizing the proper functioning of the logistics system, effective use of transport network and vehicles, and providing troops with everything they need to live and conduct operations of various types in peacetime, during the crisis and martial law. It consists in the coordination, planning, organization, promotion and control of the use of various means of supply, as well as the implementation of a wide range of specialized and household services. The purpose of the logistical support of the Armed Forces is to meet the needs of troops in armaments and military equipment, as well as in the means necessary for life and conduct various operations, and to ensure the ability of human potential to conduct combat operations. The work is devoted to forecasting management models in the field of logistical automotive support of the needs of troops which are recommended to be realized by application of the distribution method for optimization of transport flows. Analysis and evaluation of the use of means of supply and provision is a type of management activity for a deep understanding and understanding of the dialectic of development of the managed object, an objective assessment of its driving forces. This makes it possible to simulate the situation, outline a specific goal, choose the means to achieve it and get the best optimal result. Keywords: logistics, auto technical support, material and technical resources, optimization.

У статті розкриті засади організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку за сучасних умов подальшого реформування системи публічного управління в Україні та децентралізації владних повноважень. Визначено провідний досвід країн з розвиненими ринковими відносинами у сфері бюджетування. Мета статті полягає в обґрунтуванні організаційно-економічних засад і складових механізмів місцевого та регіонального розвитку і теоретичне визначення закономірностей у контексті використання провідного європейського досвіду в Україні. Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту та концептуальних підходів до процесу формування організаційно-економічних засад і складових механізмів місцевого та регіонального розвитку в сфері публічного управління та регулювання в Україні. Висновки. У статті обґрунтовані нові підходи до вирішення проблеми функціонування основних організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку в контексті застосування досвіду та умов подальшого реформування публічного (державного та місцевого) управління в Україні, які впливають на рівень автономії місцевих бюджетів у Європі. Доведено, що виникнення проблем у сфері «ресурсної залежності» місцевої влади є наслідком зростаючої кількості питань щодо забезпечення дієвого функціонування організаційно-правових механізмів розвитку, оскільки місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого підґрунтя стосовно ресурсного забезпечення виконання делегованих їм повноважень у процесі реформи децентралізації владних повноважень. Існує лише вісім європейських країн, в яких органи місцевого самоврядування мають право встановлювати власні виплати за ресурси та ставки податків, а також визначати базу оподаткування окремих податків і зборів. У той же час податкові системи цих країн мають низьку частку місцевих податків. Реалії сучасного господарського розвитку – це повна залежність органів місцевої влади від тих, хто формує та надає матеріальні ресурси для реалізації владних повноважень на місцях. Адекватним теоретичним підґрунтям розв’язання цього питання є ресурсний підхід, спрямований на створення принципово нових організаційних ресурсів розвитку. Відзначимо, що в більшості європейських країн регіональні та місцеві органи влади самостійно визначають граничні ресурсні ставки (податки) на місцевому рівні (у Бельгії, Іспанії, Великобританії, Данії, Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Фінляндії такі надходження забезпечують близько 84 % доходів місцевих бюджетів, у Польщі, Норвегії, Чехії та Угорщині – 45 %. Лише в одній європейській країні (Португалії) на центральному рівні встановлені граничні ставки місцевих податків та база оподаткування цих податків. Дослідження еволюції основних ідей ресурсного підходу показав, що на кожному виокремленому етапі формування ресурсної теорії розвитку в межах проаналізованих наукових напрямів першочерговості набувають питання, об’єднані концептуальною ідеєю ресурсного підходу. Слід також відзначити, що в усіх європейських країнах з розвиненими ринковими відносинами існує господарська практика пропорційного розподілу доходів між місцевими, регіональними та центральними бюджетами, але немає управлінської практики, де частка розподілу визначається місцевою владою. Важливо, що в деяких європейських країнах (чотири країни) цю пропорцію можна змінити лише за умови погодження цих змін з місцевою владою. Окремо слід зазначити, що формування ресурсної та податкової політики на місцевому рівні в європейських країнах базується на консенсусі та поєднує дві основні цілі: - забезпечити сприятливий податковий клімат для ефективного розвитку ресурсних можливостей на основі використання організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку для прибуткової діяльності суб’єктів господарювання та подальшого реформування системи державного управління в Україні; - мобілізація та конвертація ресурсів регіонального та місцевого управління на засадах дієвого надходження до місцевих бюджетів відповідних податкових платежів для надання якісних послуг населенню.

Дослідження присвячено теоретико-методологічному аспекту щодо забезпечення фінансової спроможності та потенціалу держави, регіонів, об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації влади. Зазначено, що упровадження децентралізації як інструменту державної регіональної політики має на меті змінити систему управління громадами та систему адміністративно-територіального устрою країни, а також досягти покращення становища громадян незалежно від місця їх проживання. Проголошена спрямованість такого інструменту на вирішення питань регіонального та місцевого розвитку означає, що в суспільстві існують очікування відповідних ефектів уже в короткостроковій перспективі: децентралізація на користь громад змінює розподіл повноважень, запроваджує механізми акумулювання бюджетних ресурсів; громади мають більше можливостей реалізовувати власні стратегії розвитку, спираючись на організаційний та матеріально-фінансовий потенціал.