Journal articles on the topic 'Розміри дефекту'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Розміри дефекту.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 41 journal articles for your research on the topic 'Розміри дефекту.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Rakhmanov, Suleiman, Sergey Belodedenko, Vasiliy Hanush, Ihor Khatskelian, and Viktor Povorotniy. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНОСТІ СТАНИНИ РОБОЧОЇ КЛІТІ ПРОШИВНОГО СТАНУ ТПА 350 ПІСЛЯ ЇЇ ДОВГОТРИВАЛОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ." Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, no. 3 (September 30, 2020): 3–17. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2020-3-3-17.
Full textAbstract:
Мета. Дослідження напружено-деформованого стану станини робочої кліті прошивного стану трубопрокатного агрегату 350 (ТПА 350). Розробка методики визначення надійності станини робочої кліті прошивного стану ТПА 350 після її довготривалої експлуатації. Розробка стратегії подальшої експлуатації прошивного стану ТПА 350.Методика. При виконанні роботи проводилися тензометрічні виміри напружень, що виникають у станині прошивних станів ТПА 350, проводилися дослідження 3D моделі станини. Було розроблено математичні моделі для визначення функції розподілу довговічності станини прошивного стану та показника безпеки, а також для визначення довговічності станини при наявності існуючих дефектів.Результати. Наведено результати досліджень 3D моделі станин прошивного стану ТПА 350. Визначено напружено-деформований стан робочої кліті прошивного стану ТПА 350. Встановлено, що в станиніробочої кліті прошивного стану виникають максимальні напруження в зонах виявлених раніше тріщин, місця концентрації максимальних напружень «мігрують» при зміні умов закріплення станіни. Виявлено, що небезпеку представляють дефекти (тріщини), які з’являються в напружених зонах станини робочої кліті. Виявлено, що початкові розміри дефектів малі для надійного діагностування, але їх критичні розміри достатньо великі, щоб їх не виявити при обстеженнях. Встановлено, що безпека станини прошивного стану при більш жорстких умовах експлуатації, які фактично спостерігаються у реальності, була вичерпана після 75 років експлуатації. Дослідженнями напружено-деформованого стану встановлено, що зазори в місці з'єднання кришки й станини робочої кліті сприяють росту локальних напружень, наслідки появи яких аналізувалися в даній роботі. Наукова новизна. Вперше проведено дослідження надійності станини прошивного стану ТПА 350 після 80 років експлуатації. При розробці математичної моделі опору втомному руйнуванню використано І та ІІ моди руйнування. Практична цінність. Розрахунки показують, що в даний момент станина прошивного стану працює в зоні повного ризику, що супроводжується утворенням тріщин. Період живучості сферичного дефекту становить близько 5 років, після цього дефект трансформується в тріщину з погано визначною геометрією й розвивається по закономірностях, що вимагають окремого вивчення. Показано, що найбільш ефективно в цьому плані здійснювати її контроль неруйнуючими діагностичними методами. Для продовження експлуатації станини прошивного стану пропонується: надійно закріпити верхню кришку станини прошивного стану гвинтовим механізмом фіксації. Запропоновано максимально знизити (виключити) кількість труб, що виготовляються, із сплавів, що важко деформуються, робити діагностування кліті й регулярно перевіряти розміри тріщин.
2
Піотрович, С. М., О. В. Васильчук, and В. С. Андрієць. "Базові принципи хірургічного лікування рецидиву післяопераційної грижі живота після алопластики." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (April 30, 2021): 72–76. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.1.11959.
Full textAbstract:
Мета роботи: вивчення причин виникнення рецидиву післяопераційної грижі живота (ПГЖ) після алопластики і розробка практичних рекомендацій для поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів із даною патологією. Матеріали і методи. За період з 2004 до 2019 рр. у Київському міському центрі хірургії гриж живота з приводу рецидивної ПГЖ після алогерніопластики прооперовано 133 пацієнти: чоловіків – 23 (17,3 %), жінок – 110 (82,7 %). Середній вік пацієнтів становив (59,4±0,8) року. Пацієнти з ПГЖ за класифікацією SWR [8] розподілилися таким чином: хворих із М2-3W1R1 було 80 (60,15 %), М3-5W2R1 – 40 (30,1 %), М3-5W3R2 – 3 (2,25 %), L3W2R1 – 6 (4,5 %), L4W2R2 – 4 (3 %). У 41 (30,8 %) пацієнта рецидив грижі виник упродовж року після операції, у 62 (46,6 %) – на 2-й рік і у 30 (22,6 %) – через 3 і більше років. У 91 (68,4 %) пацієнта була наявна супутня патологія. Результати досліджень та їх обговорення. Причинами рецидиву гриж були: діастаз прямих м᾽язів живота, який не ліквідували при виконанні попередньої операції, малий розмір імплантанту відносно грижового дефекту, технічні похибки при його фіксації, “прорізання” фіксуючих швів з утворенням дефектів в опорних тканинах передньої черевної стінки (ПЧС), відрив сітки від дистрофічно змінених опорних тканин ПЧС, тяжкий перебіг раннього післяопераційного періоду з тривалим підвищенням внутрішньочеревного тиску та запальні ускладнення в післяопераційному періоді з секвестрацією сітки, утворенням лігатурних нориць, відривом та “скручуванням” сітки. При виборі способу повторної реконструкції ПЧС ми враховували морфо-функціональні зміни тканин передньої черевної стінки, наявність діастазу прямих м᾽язів живота, розміри і правильність розміщення раніше вшитого імплантату, розмір грижового дефекту та об’єм грижового випину. У післяопераційному періоді у 3 (2,25 %) пацієнтів спостерігались клінічні ознаки серцево-легеневої недостатності, які виникли на 2–3 добу після операції і були ліквідовані стандартними консервативними заходами. Ускладнення запального характеру мали місце у 6 (4,5 %). Віддалені результати лікування рецидивних ПГЖ вивчені шляхом повторних оглядів у 102 пацієнтів у строки від 1 до 10 років, рецидиву грижі не виявлено.
3
Омельченко, Н. В., А. С. Браїлко, and Н. В. Лисенко. "ТОВАРОЗНАВЧА ОЦІНКА ВТРАТИ ЯКОСТІ ОДЯГУ З ХУТРА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Technical sciences, no. 25 (May 11, 2021): 168–77. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1221-2021-25-22.
Full textAbstract:
Аналіз практики проведення товарознавчої оцінки та експертиз виробів зі шкіри та хутра виявив суттєві недоліки, що свідчать про відсутність ґрунтовних досліджень і наукової аргу- ментації експертних висновків. Товарознавчу оцінку проведено з метою встановлення втрати якості хутряного півпальто “Lattoni”, розміру EU 42, що перебувало на зберіганні та потрапило під вплив гарячої пари та води, надмірної вологи. Доведена доцільність та ефективність застосування роз- роблених методичних підходів до товарознавчої оцінки втрати якості виробів зі шкіри та хутра з урахуванням: впливу кожного виду дефекту на якість виробу, залежно від площі, яку він займає на кожній деталі (частині деталі) виробу; місця розташування та розмір дефекту, ступінь прояву, впливу дефекту на зовнішній вигляд та експлуатаційні властивості виробу загалом. Запропоновано втрату якості об’єкта експертизи, викликану різними дефектами за рахунок впливу причинних фак- торів виражати за допомогою коефіцієнта втрати якості. У статті наведено результати засто- сування розроблених методичних підходів до товарознавчої оцінки втрати якості виробів зі шкіри та хутра, методики визначення втрати якості виробів із шкіри та хутра МНДНЦ-0004-01-17 під час товарознавчої оцінки втрати якості хутряного півпальто “Lattoni”, розміру EU 42, що перебувало на зберіганні та потрапило під вплив гарячої пари та води, надмірної вологи, з урахуванням впливу кожного виду дефекту на якість виробу, залежно від площі, яку він займає на кожній деталі (частині деталі) виробу. Визначено зміну розмірних ознак виробу через вплив причинних факторів зниження якості досліджуваного зразка та порівняння його із зразком-аналогом. Виявлено наявні дефекти, їх розмір, місце розташування і вплив на експлуатаційні та естетичні властивості досліджуваного зразка та його якість загалом. З’ясовано вплив виявлених дефектів на споживні властивості об’єкта дослідження. Розраховано коефіцієнт фізичного зносу, який становив 0,79. Встановлено, що втрата якості хутряного півпальто “Lattoni”, розміру EU 42, що перебувало на зберіганні та потрапило під вплив причинних факторів, зокрема: гарячої пари та води, надмірної вологи становить 79%. Резуль- тати досліджень можуть бути використані у практичній діяльності експертних установ: для фор- мування баз даних дефектів зберігання; вдосконалення чи розробки методичних підходів до товароз- навчої оцінки втрати якості виробів із шкіри та хутра; підвищення результативності досліджень, об’єктивності та повноти вирішення сформульованих питань експертизи. Подальші дослідження доцільно спрямовувати на розробку та вдосконалення методичних підходів до товарознавчої оцінки втрати якості виробів зі шкіри та хутра.
4
Lazarev, I. A., O. A. Kostogryz, and M. V. Skyban. "Математичне моделювання з визначенням напружено-деформованого стану в тібіофеморальній зоні в умовах дефекту суглобового хряща." TRAUMA 14, no. 4 (July 1, 2013): 57–63. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.4.14.2013.88221.
Full textAbstract:
Існує необхідність відновлення анатомічної будови і функції колінного суглоба, що були порушені внаслідок травми хряща. На основі математичного моделювання методом кінцевих елементів визначено напружено-деформований стан елементів біомеханічної моделі колінного суглоба — медіального надвиростка стегнової кістки і суглобового хряща з наявністю дефекту розміром 5, 10, 15 і 20 мм. З появою дефекту хряща напруження на ньому різко зростають за рахунок крайового ефекту. Таким чином, край дефекту є концентратором напружень і з ростом розміру дефекту напруження зростають. Уже при дефекті 5 мм напруження збільшуються на 66,0 %, а при 20 мм — на 181,14 % (у 3 рази). В умовах динамічного навантаження — при ходьбі в повсякденному житті таке напруження може сприяти швидкому прогресуванню дегенеративних змін у структурах колінного суглоба.
5
Кушта, А. О., and С. М. Шувалов. "ПОНЯТТЯ ФАСЦІАЛЬНО- ЗВ’ЯЗКОВОГО ФУТЛЯРУ РОТОГЛОТКИ ЯК АНАТОМІЧНА СТРУКТУРА ТА ЙОГО ОБҐРУНТУВАННЯ." Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 119, no. 2 (May 26, 2022): 45–48. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-44-2.8.
Full textAbstract:
У роботі представлено аналіз власних клінічних спостережень та топографо-анатомічних досліджень щодо акту ковтання. Оскільки однією з серйозних проблем післяопераційної та посттравматичної реабілітації пацієнтів з дефектами ротової порожнини та глотки є відновлення акту ковтання. Успішність відновлення акту ковтання багато в чому залежить від обсягу видалених тканин, можливості відновлення нейром’язового комплексу дна порожнини рота, язика та м’язів ротоглотки. Мета роботи. Серед відомих анатомічних структур виділити нове функціонально активне анатомічне утворення – фасціально-зв’язковий футляр, як замкнутий пояс рото глотки, що приймає допоміжну участь в акті ковтання. При проведенні функціонально-зберігаючих операцій зазвичай оцінюється можливість максимального збереження м’язів язика та глотки. Однак не менш важливим є збереження фасціально-зв’язувальної основи, яка на межі носо- та ротоглотки має звуження, що забезпечують поділ цих двох відділів під час ковтання. Це звуження забезпечує щільно-еластичний фасціальний футляр, що охоплює глотку від глоткового шву до кута рота. Футляр включає в себе щічно-глоткову та глотково-основну, міжкрилоподібну фасції, м’язи та зв’язки шилодіафрагми. Фасціальний футляр ротоглотки послідовно укріплений сполучно-тканинними тяжами і включає ряд зв’язок (крилощелепна, основнощелепна, шилощелепна, шилопід’язична і глотковий шов). Цей зв’язковий апарат, що підтримує фасціальний футляр ротоглотки, забезпечує більш напружене скорочення м’язів, що посилює їх роботу і найбільш складний етап прийому їжі – ковтання. Розміри післяопераційного дефекту (крім дефекту м’язів) мають значний вплив на збереження функції глотки. Наукова новизна. Поняття про ротоглотковий фасціально-зв’язковий футляр має бути виділено в особливу топографо-анатомічну структуру, що забезпечує зміцнення ротоглоткового відділу, обмежує його перестальтичне розширення-звуження та забезпечує акт ковтання. Висновки: 1 . Фасціально-зв’язковий футляр ротоглотки є суттєвою опорою м’язових структур глотки, що забезпечує ефективний прийом їжи та ковтання. 2. При плануванні функціонально-зберігаючих операцій на тканинах порожнини рота та ротоглотки у комплексі з м’язовими структурами необхідно враховувати особливості будови фасціально-зв’язкового футляра ротоглотки. 3. У порожнині рота та ротоглотці видимими межами оптимального висічення нейром’язових блоків, укладених у фасціально-зв’язковому футлярі можуть бути крилоподібно-нижньощелепна та глотково-надгортанна згортки.
6
Дем’яненко, С., Ю. Якусевич, Р. Гімпель, and З. Дорофєєва. "АНАЛІЗ МЕТОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІНИ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ ЕЛЕМЕНТІВ МЕХАНІЧНОГО ОБЛАДНАННЯ ГІДРОТЕХНІЧНИХ СПОРУД." Vodnij transport, no. 2(30) (February 27, 2020): 5–15. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2020.2.30.01.
Full textAbstract:
Пріоритетним завданням при технічному обслуговуванні (експлуатації) механічного обладнання є забезпечення його безвідмовної роботи. В статті механічне обладнання судноплавних гідротехнічних споруд розглядається, як елемент системи більш високого порядку. Ймовірними причинами розвитку деструктивних процесів і ушкоджень та реалізації відмов механічного обладнання судноплавних гідротехнічних споруд в роботі прийняті: конструктивні, технологічні та експлуатаційні. Показано, що реалізація однієї з перерахованих причин найбільш ймовірна на визначених умовних етапах експлуатації механічного обладнання судноплавних гідротехнічних споруд залежно від термінів його експлуатації. В статті запропоновано структуру методів неруйнівного контролю при оцінці стану механічного обладнання судноплавних гідротехнічних споруд. Відмічено, що фактична чутливість методів неруйнівного контролю (мінімальний розмір дефекту, що виявляється) в умовах експлуатаційного контролю істотно відрізняється від граничних значень, зазначених у нормативних документах ,і залежить від параметрів дефектів і умов проведення діагностичних операцій. Показано, що однією з основних умов своєчасного виявлення втомних ушкоджень в експлуатаційних умовах є раціональний вибір методу визначення зміни технічного стану, який сполучає можливість реалізації його фізичних принципів в умовах проведення операції з урахуванням параметрів дефектів і динаміки деградаційного процесу. Доведено, що раціональний вибір методів для виявлення втомних тріщин може бути зроблений тільки з урахуванням основних параметрів реальних дефектів, їх розташування та умов проведення контролю, вплив яких на чутливість і імовірність оцінюється сукупністю коефіцієнтів. Запропоновані коефіцієнти, що враховують параметри дефектів та умови проведення контролю. Досліджено вплив властивостей дефекту (тріщини) і стану контрольованої ділянки на його виявлення методами неруйнівного контролю. Зроблений висновок, що ефективність пошуку втомних тріщин методами неруйнівного контролю залежить не стільки від граничної чутливості самих методів, скільки від параметрів дефектів і умов проведення контролю. Ключові слова: втомне ушкодження, дефект, метод, механічне обладнання, неруйнівний контроль, судноплавна гідротехнічна споруда
7
Havryltsiv, S. T., and Y. V. Vovk. "Клініко-рентгенологічна оцінка перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп, виповнених різними остеопластичними матеріалами." Clinical Dentistry, no. 4 (February 17, 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.4.10879.
Full textAbstract:
Легкодоступним джерелом остеогенних мезенхімальних клітин може слугувати окістя щелепних кісток. Оскільки при остеопорозі відбувається порушення процесу ремоделювання в цих кістках, значний науковий та практичний інтерес становить вивчення місцевого впливу культивованих клітин окістя на динаміку остеорегенерації у ділянках дефектів щелеп, що утворились після видалення радикулярних кіст великих розмірів.
Мета дослідження – дати клініко-рентгенологічну оцінку особливостям перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп після їх пластики різними остеопластичними матеріалами.
Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 85 пацієнтів віком від 20 до 70 років із радикулярними кістами щелеп. Залежно від діагностованого стану мінерального обміну всіх пацієнтів поділили на дві клінічні групи: у першу увійшли 44 пацієнти без вікових порушень мінерального обміну, в другу – 41 хворий (жінки) із віковими порушеннями мінерального обміну. Після видалення радикулярних кіст утворені кісткові дефекти щелеп у пацієнтів першої клінічної групи та першої підгрупи другої клінічної групи (31 пацієнт) виповнювали колаполом КП-2. У другій підгрупі другої клінічної групи у 10 хворих після видалення радикулярних кіст щелеп великих розмірів проводили пластику утворених кісткових дефектів культивованими клітинами періоста, поміщеними на субстрат колапол КП-2. Через 3; 6; 9; 12 місяців після операційних втручань проводили рентгенологічний моніторинг редукції післякістозних дефектів щелеп, відновлення трабекулярної структури та мінералізації кісткового регенерату. Для дослідження мінеральної щільності у кістковій тканині нижніх щелеп використовували метод ультразвукової ехоостеометрії.
Результати досліджень та їх обговорення. Процес гоїння кісткових ран у хворих, в яких було видалено радикулярні кісти малих та середніх розмірів, перебігав однотипово в обох клінічних групах. Повне закриття післякістозних дефектів через 9 місяців спостерігалось у 20 хворих першої групи та 16 другої. Цей процес був дещо сповільненим у 3 пацієнтів першої групи та 4 другої. Через 12 місяців рентгенологічно спостерігали відновлення цілості щелепних кісток в усіх хворих. Процес гоїння кісткових ран після видалень радикулярних кіст великих розмірів був повільнішим у хворих обох груп. Виразно це проявилось у хворих із порушенням мінерального обміну. Через 12 місяців після цистектомій рентгенологічно візуалізувалась повна редукція післякістозних дефектів щелеп тільки у 45,5 % хворих першої підгрупи другої клінічної групи. У хворих другої підгрупи другої клінічної групи в аналогічні терміни відбувалось завершення репаративного остеогенезу в ділянках ураження щелеп у 80 % випадків.
Висновки. Застосування для остеопластики післякістозних дефектів щелеп різних розмірів колаполу КП-2 у хворих без порушень мінерального обміну забезпечує успішний перебіг репаративного остеогенезу в 80,95 % випадків. У пацієнток із віковими порушеннями мінерального обміну (постменопаузним остеопорозом) використання для остеопластики колаполу КП-2 виявилось ефективним при лікуванні післякістозних дефектах щелеп малих та середніх розмірів. Результати клініко-рентгенологічних досліджень встановили, що найоптимальнішим методом стимуляції репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп великих розмірів у жінок із постменопаузним остеопорозом є застосування комбінованого остеопластичного матеріалу, що складається із культивованих періостальних аутоклітин, поміщених на колаполі КП-2.
8
Zarutskii, Ya L., І. B. Plis, S. О. Коrol, and А. О. Коmpaniiets. "Оптимізація етапного хірургічного лікування поранених на основі метричної класифікації дефектів м’яких тканин." Klinicheskaia khirurgiia, no. 2 (February 2, 2018): 77–80. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.02.77.
Full textAbstract:
Реферат. У структурі сучасної бойової хірургічної травми поранення тільки м’яких тканин становить 68%, тому важливим є визначення хірургічної тактики лікування на етапах медичної евакуації для швидкого повернення поранених у стрій.
Матеріали і методи. Проведений аналіз наявних класифікацій ранових дефектів і методів вимірювання розмірів ран.
Результати. На сьогодні не існує єдиного методу обчислення площі та об’єму ранового дефекту та уніфікованого алгоритму пластичного закриття вогнепальних дефектів м’яких тканин. Визначена методика обчислення площі та об’єму ранового дефекту, на основі якої запропонована класифікація дефектів м'яких тканин з урахуванням їх лінійних характеристик та локалізації.
Обговорення. Запропонований комплексний клінічно–організаційний підхід щодо пластичного закриття дефектів м’яких тканин із застосуванням адаптованої для етапів медичної евакуації концепції «реконструктивної драбини».
Висновок. Впровадження уніфікованого алгоритму пластичного закриття вогнепальних дефектів м’яких тканин дозволить скоротити терміни лікування, зменшити кількість ускладнень і покращити функціональні результати лікування поранених і травмованих.
9
Фекешгазі, І. В., Т. С. Сіденко, О. В. Міца, П. Барна, and О. Є. Кікінеші. "Вплив нанодефектів шарів на пропускання світла оптичними елементами з багатошаровими інтерференційними покриттями." Ukrainian Journal of Physics 56, no. 11 (February 3, 2022): 1165. http://dx.doi.org/10.15407/ujpe56.11.1165.
Full textAbstract:
Досліджено залежність пропускання світла оптичними елементами з багатошаровими інтерференційними покриттями. Встановлено, що максимуми пропускання оптичних елементів з реальними покриттями, які мають дефекти, знижуються тим сильніше, чим вищі показники заломлення речовини дефектів, а форма кривих пропускання суттєво залежить від розмірів дефектів уздовж напрямку поширення світла та їх положення в об'ємі дефектного шару. Дані результати необхідні длявідпрацьовування технології виготовлення оптичних елементів з багатошаровими інтерференційними покриттями як для лазерної техніки, так і для виробництва оптичних лінз.
10
Rybak, V. A., and A. V. Kopchak. "Сучасні можливості та перспективи застосування CAD/CAM технології в лікуванні хворих із дефектами і деформаціями кісток лицевого черепа." TRAUMA 16, no. 3 (July 7, 2015): 71–78. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.16.2015.80235.
Full textAbstract:
У статті наведений досвід клінічного застосування CAD/CAM технології в лікуванні пацієнтів iз тяжкими формами дефектів та деформацій щелепно-лицевої ділянки. Обговорюються можливості інтраопераційного використання стереолітографічних моделей і навігаційних хірургічних шаблонів для надання оптимальної форми і розміру кістковим автотрансплантатам, а також переваги і недоліки сітчастих титанових імплантатів із індивідуалізованими параметрами при заміщенні великих за розміром дефектів лицевого і мозкового черепа. Установлено високу ефективність застосування СAD/CAM технології у лікуванні пацієнтів цієї категорії, водночас визначені обмеження методу, що вимагають диференційованого підходу до вибору способу операції та засобів для її здійснення.
11
Шимон, В. М., and Ю. Ю. Меклеш. "Хірургічне лікування переломів довгих кісток із використанням керамічних імплантів (огляд літератури)." Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, no. 2 (December 31, 2019): 43–49. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.43-49.
Full textAbstract:
У статті розглянуто історичний аспект та сучасний стан проблеми розробки та використання імплантів для заміщення дефектів кісткової тканини. Істотний сегмент сучасного ринку науковоємних технологій становить розробка і виробництво біоматеріалів. Створення «штучної кістки» є першочерговим завданням медичного матеріалознавства, яке може бути вирішене вченими шляхом розробки біоактивних склоподібних та керамічних матеріалів з високою резорбційною здатністю, не токсичністю та біосумісністю. Характер регенеративних процесів у значній мірі визначається властивостями матеріалів, які використовуються для заповнення дефектів кістки. Сучасний рівень медицини важко уявити без біологічних імплантів, за допомогою яких виконуються реконструктивні хірургічні втручання в травматології-ортопедії, щелепно-лицевій хірургії. Найбільш широкомасштабні дослідження виконані в галузі отримання та клінічного застосування матеріалів на основі гідроксиапатиту. Для підвищення здатності до тимчасової механічної функції необхідні більш щільні кісткові замінники. Серед представників кераміки перевагу у міцності має гідророксилапатит (ГА). Для підвищення остеоінтегративних властивостей, здатності до переносу та поступового вивільнення стимуляторів остеогенезу потрібен високопористий кістковий замінник. У цьому випадку переваги має біфосфатна кераміка (БФ) на основі ГА, здатність якої до біодеградації вище, ніж ГА, але показники міцності недостатні для використання у навантажених ділянках скелета. Незважаючи на існування значної різноманітності зразків ГА чи кераміки, що відрізняються за складом, пористістю та, відповідно, міцністю, до теперішнього часу не існує диференційованого підходу до вибору кісткового замінника в залежності від характеру та локалізації порожнинного кісткового дефекту, його розмірів та умов навантаження. На основі виконаного аналітичного аналізу літературних даних щодо проблеми використання імплантаційних матеріалів для пластики кісткових порожнин в ортопедії та травматології можна зробити висновки щодо актуальності та значущості вибраного напрямку наукового дослідження та окреслити деякі аспекти розвитку цієї проблеми, а також визначити питання, котрі потребують подальшого вирішення. Ключові слова: кісткова тканина, дефект, гідроксилапатитна кераміка, біфосфатна кераміка, імплантат.
12
Shved, M. I., V. S. Moroz, I. Z. Humennyi, I. Yu Oryshchyn, and O. L. Sydorenko. "Малосимптомна гігантська міксома лівого передсердя: сучасний алгоритм діагностики та радикального оперативного лікування." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (March 26, 2019): 86–92. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9919.
Full textAbstract:
Вступ. Первинні пухлини серця (міксоми) досить рідкісні захворювання, що трапляються в структурі кардіальної патології з частотою від 0,0017 до 0,02 %. Аналіз бібліосемантики клінічних проявів міксом та власних клінічних спостережень свідчать про без- чи малосимптомний перебіг патології серця на ранніх стадіях розвитку міксоми та поліморфізм і неспецифічність симптоматики в подальшому, навіть при гігантських розмірах пухлини. Тому в діагностиці міксом серця визначальними є їх візуалізація за допомогою ехокардіоскопічного дослідження та комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії для топічної діагностики і визначення рухомості пухлини, її розмірів, ступеня васкуляризації, оцінки стану клапанів серця. Радикальним методом лікування є резекція міксоми з прилеглими тканинами та наступною пластикою тканинного дефекту і корекцією супутньої дисфункції клапанів.
13
Сандлер, А. К. "Модифікатор важких паливних сумішів." Automation of technological and business processes 11, no. 1 (April 26, 2019): 27–31. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v11i1.1329.
Full textAbstract:
Зменшення витрат усіх видів палив може значно поліпшити екологічну ситуацію за рахунок зменшення викиду в атмосферу забруднюючих і токсичних продуктів згоряння палива і зменшення споживання кисню з повітря. Це, в свою чергу, повинно зменшити економічні втрати, пов'язані з природоохоронними заходами, обумовленими роботою транспорту і енергетичних об'єктів. Саме тому розробка засобів, що дозволяють більш ефективно використовувати вуглеводневе паливо в суднових енергетичних установках, на морському транспорті, є системоутворюючим фактором його розвитку.
У той же час, застосування існуючих пристроїв виявило їх недостатню стійкість до впливу неконтрольованих дестабілізуючих факторів, що генеруються компактно розташованими об’єктами суднової енергетичної установки. Для пошуку шляхів поліпшення характеристик пристроїв модифікації властивостей та структури палив проаналізовані конструкції найпоширеніших конструкцій.
В умовах, що склалися, доцільною стала розробка нового схемотехнічного рішення модифікатора. Для розв`язування поставленої задачі запропонована схема модифікатора паливних сумішів.
Під впливом тиску, що створюється паливним насосом високого тиску, паливо надходить до корпусу розпилювача та потрапляє у вхід каналів особливого рельєфу та до незворотного клапану. У каналах, завдяки складному профілю, що характеризується варіативною геометрією по кроку, профілю та глибині, відбуваються процес деструкції внутрішньої структури палива, що рухається з субзвуковою швидкістю. У паливі, що потрапляє крізь незворотній клапан до об’єму втулки, відбувається мікроелектрогідравлічний удар.
За рахунок багаточисельних гідравлічних ударів, що виникають при просуванні палива крізь канали, що характеризуються значною кількістю поворотів, та шайби генеруються дефект структури паливної суміші. Після мікроелектрогідравлічного удару та проходження каналів й сопел Лаваля відбувається процес генерації дефектів структури важкого палива. Дефекти, що виникають, являють собою розрив у безперервної орієнтації, тобто розрив у полі директора n(r)². Завдяки таким розривам утворюються краплі лінійним розміром який не перебільшує 20 мкм при виході з сопла форсунки. Розпилювання палива з таким лінійним розміром дозволяє отримати більшу поверхню згоряння та поліпшити якість робочого процесу.
14
Вишневська, Г. О., З. Ш. Какабадзе, and С. А. Шнайдер. "РЕНТГЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАГОЄННЯ КІСТКОВОГО ДЕФЕКТУ АЛЬВЕОЛЯРНОГО ВІДРОСТКА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ЩУРІВ З ВИКОРИСТАННЯМ РІЗНИХ ВИДІВ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ МАТРИКСІВ." Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, no. 3 (May 27, 2021): 10–16. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-10-16.
Full textAbstract:
У роботі проводиться порівняльний рентгенологічний аналіз загоєння кісткового дефекту на нижній щелепі щурів в ділянці молярів з використанням різних видів біологічних матриксів з децеллюлярізованної амніо-тичної мембрани (ДАМ), децеллюлярізованної амніо-тичної мембрани в поєднанні з факторами росту PRP (ДАМ + PRP) і децеллюлярізованної амніотичної мембрани в поєднанні з факторами росту PRP і гіа-луроновою кислотою (ДАМ + PRP + ГК). За резуль-татами дослідження, відновлення дефекту кісткової тканини в більш короткий термін (на 20 добу розмір дефекту становив 1,08 ± 0,03мм в третій групі і 0,70 ± 0,03мм в 4-й групі) відбувалося в групах, де для за-криття дефекту використовували біоактивний мат-рикс з тромбоцитарними факторами росту. У групі, де на поверхню ДАМ крім PRP наносили ще й гель з гі-алуронової кислотою в дозі 0,5 мл, через 2 місяці на рентгенограмі зазначалося повне відновлення як кіст-кового дефекту, так і періодонтальної щілини і меж-кореневих перегородок, що дозволяє рекомендувати застосування даної хірургічної методики в клінічну практику.
15
Варес, Я. Е., Ю. І. Федин, Н. В. Штибель, and Я. Я. Варес. "Використання автологічного дентин-графту при заміщенні лунок періодонтально скомпрометованих зубів. Перший досвід." CLINICAL DENTISTRY, no. 4 (March 11, 2022): 5–14. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2021.4.12787.
Full textAbstract:
Резюме. Загоєння лунки видаленого зуба супроводжується значними просторовими змінами альвеолярної кістки у вигляді її резорбції та деформації, що створює несприятливі умови для майбутньої дентальної імплантації та протетичної реабілітації. Поєднання кістково-пластичних матеріалів, зокрема автологічного дентин-графту, зі збагаченим тромбоцитами фібрином, може бути перспективною терапевтичною опцією для заміщення дефектів після видалення зубів з причин гострої чи хронічної періодонтальної патології.
Мета дослідження – апробація та клінічна оцінка ефективності застосування автологічного дентин-графту в поєднанні з фібрином, збагаченим тромбоцитами, при заміщенні лунок зубів із біляверхівковою патологією.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 12 хворих (7 жінок та 5 чоловіків віком (28,23±7,78) року із загостренням хронічного періодонтиту, гранулематозним верхівковим періодонтитом, радикулярними кістами, які не підлягали консервативному лікуванню. План лікування передбачав атравматичне видалення зуба та заповнення лунки композицією гранульованого дентину, приготованого за допомогою пристрою «Smart dentin grinder» (KometaBio, США) з фібрином, збагаченим тромбоцитами. В жодному з випадків не використовувались інші резорбуючі чи нерезорбуючі мембрани фабричного виробництва для керованої регенерації тканин. Контрольні клінічні огляди проводили на 1; 3; 10; 14 дні. Конусно-променеву комп`ютерну томографію проводили на 3 та 6 місяць після операційного втручання за допомогою томографа «Veraviewepocs 3D R100» (J. Morita Manufacturing Corporation, Японія) з метою визначення обсягу кістковотканинної втрати по вертикалі (шляхом вимірювання відстані між оклюзійною площиною та альвеолярним відростком) та горизонталі (шляхом вимірювання ширини лунки на рівні її середини), визначення мінеральної щільності кісткової тканини в зоні дефекту за допомогою застосунку i-Dixel 2.1 для перегляду комп'ютерних томограм.
Результати досліджень та їх обговорення. Термін повної епітелізації лунки становив (13,2±0,84) доби (р<0,001). При дослідженні вертикальної втрати кісткової тканини встановлено, що до операції цей показник був у середньому (8,49±0,67) мм, через 3 місяці після операції – (8,59±0,69) мм (p>0,05), а через 6 місяців – (10,52±0,75) мм (p<0,05). Ширина альвеолярного відростка на рівні середини дефекту до операції становила у середньому (7,38±0,36) мм, через 3 та 6 місяців – (7,13±0,40) мм та (6,98±0,44) мм відповідно (p>0,05). Щільність кісткової тканини в проекції середини колишніх післяекстракційних дефектів була у середньому (663,34±44,90) HU на 3-й місяць спостереження та (714,5±58,35) HU на 6-й місяць спостереження (p<0,05), що свідчить про формування в ділянці дефектів повноцінної кісткової тканини. Розглянуто клінічний випадок пацієнта 38 років як приклад успішного застосування комбінації автологічного дентин-графту та збагаченого тромбоцитами фібрину для заміщення дефекту, спричиненого видаленням зуба та радикулярної кісти великого розміру.
Висновки. Композиція автологічного дентин-графту з фібрином, збагаченим тромбоцитами, доводить свою ефективність при заміщенні періодонтально скомпрометованих зубів, біляверхівкових гранульом, радикулярних кіст.
16
Нагайчук, В. І., Р. М. Чорнопищук, С. Д. Хіміч, and О. А. Назарчук. "Лікування хворих із донорськими ранами, що тривалий час не загоюються." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 2 (August 27, 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.2.12085.
Full textAbstract:
Мета роботи: обґрунтувати ефективність ін’єкційного застосування плазми, збагаченої тромбоцитами при лікуванні ран донорської поверхні, що тривалий час не загоюються у хворих із глибокими термічними опіками. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 15 пацієнтів з опіками полум’ям ІІб–ІІІ ступеня, площею 10–15 % поверхні тіла. Від початку з (27,3±0,1) доби після отримання травми залежно від обраного місцевого лікування пацієнтів поділили на дві групи. У 5 пацієнтів основної групи перев’язки, окрім обробки ранової поверхні 0,02 % розчином декаметоксину, передбачали щоденне впродовж 6–7 діб ін’єкційне введення автологічної плазми, збагаченої тромбоцитами, по периферії та безпосередньо в ділянку донорських ран. Залишок препарату аплікаційно наносили на рановий дефект, який покривали двошаровою марлевою серветкою, просякнутою однойменним антисептиком і полівінілхлоридною плівкою з фіксацією лейкопластерними стрічками, марлевою пов’язкою. У 10 пацієнтів групи порівняння місцеве лікування донорських ран обмежувалось перев’язками з використанням цього ж антисептичного розчину. Обстеження хворих передбачало візуальний огляд ушкодженої ділянки, визначення площі ранового дефекту, мікробіологічне та цитологічне дослідження ранового вмісту. Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження показали позитивний ефект застосування автологічної плазми, збагаченої тромбоцитами, уже на 3 добу спостереження, що проявлялось зміною кольору, структури грануляційної тканини в кращий бік, активним перебігом процесів епітелізації у вигляді появи острівців на поверхні рани та росту з країв, наближенням цитологічної картини до запально-регенераторного типу. В подальшому в пацієнтів основної групи визначали стрімке зменшення розмірів ранового дефекту, поява юних клітинних форм із майже повним його загоєнням на (9,3±1,2) добу після початку введення плазми. Лікування хворих групи порівняння традиційним способом завершувалось виконанням автодермопластики.
17
Tarasiuk, T. V. "Перший досвід використання ботулотоксину типу А при хірургічному лікуванні вентральних гриж." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 2 (January 21, 2020): 102–5. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10775.
Full textAbstract:
Мета роботи: вивчити досвід використання ботулотоксину типу А при хірургічному лікуванні вентральних гриж.
Матеріали і методи. У клініці кафедри загальної хірургії № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця проведено проспективне дослідження, що включало 9 пацієнта. Всі хворі проходили лікування в період з червня 2017 по грудень 2018 року з приводу вентральної грижі. У 7 (77,8 %) пацієнтів було діагностовано післяопераційну вентральну грижу, у 1 (11,1 %) пацієнта – рецидивну післяопераційну вентральну грижу, у 1 (11,1 %) пацієнта – гігантську вентральну грижу білої лінії живота. Всім хворим як передопераційну підготовку було проведено ін’єкцію ботулотоксину типу А в м’язи передньої черевної стінки. Зміни щодо розмірів грижового дефекту оцінювали через 4 тижні з моменту ін’єкції за допомогою об’єктивного обстеження, ультразвукового дослідження та комп’ютерної томографії черевної стінки.
Результати досліджень та їх обговорення. Через 4 тижні після внутрішньом’язового введення ботулотоксину типу А у всіх пацієнтів за даними комп’ютерної томографії спостерігалося достовірне зменшення розмірів грижового дефекту (р<0,001). В середньому товщина черевної стінки справа зменшилася на (1,45±1,05) мм, зліва – на (1,22±0,97) мм. Спостерігалося достовірне збільшення довжини м’язів передньої черевної стінки в середньому на (16,68±12,84) мм справа та на (16,54±11,65) мм зліва. Використання ботулотоксину під час передопераційної підготовки дозволило уникнути сепараційних методів герніопластики у всіх пацієнтів та у 55,6 % випадків виконати ушивання грижового дефекту та герніопластику лапароскопічно.
18
Voytovich, V. I. "Аналіз успішності функціонування композитних реставрацій в умовах різних параметрів конфігурації порожнини." Clinical Dentistry, no. 3 (November 8, 2019): 4–10. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10570.
Full textAbstract:
Резюме. Прогноз функціонування прямих композитних реставрацій передбачає необхідність урахування впливу низки діючих факторів, асоційованих як власне зі специфікою дизайну порожнини та якістю використовуваних матеріалів, так і з особливостями механізму полімеризації та конверсії мономерів в умовах реалізації різних прямих технік відновлення дефектів твердих тканин зуба.
Мета дослідження проаналізувати успішність функціонування композитних реставрацій в умовах різних параметрів конфігурації порожнини та оцінити вплив похідних розмірних параметрів дефектів твердих тканин зубів на клінічний прогноз ефективності їх відновлення.
Матеріали і методи. У ході реалізації поставленої мети дослідження було проведено реставрацію відновлення 49 відпрепарованих каріозних порожнин серед стоматологічних пацієнтів, при цьому 27 порожнин відповідали І класу за Блеком (перша група, С-фактор – 5) та 22 порожнини – ІІ класу за Блеком (друга група, С-фактор – 2). Реставрацію порожнин проводили із застосуванням універсального наногібридного матеріалу Filtek Z550 (3M). Клінічна успішність виконаних реставрацій через 12 місяців функціонування була відповідно до критеріїв USPHS. Об’єм реставрації визначали за допомогою екстраорального сканера UP200 (UP3D TechCo., КНР).
Результати досліджень та їх обговорення. У результаті проведеного аналізу отриманих чисельних результатів було встановлено, що в умовах порожнини ІІ класу за Блеком за типом мезіально-(дистально) оклюзійної зі значеннями показника С-фактора-2, збільшення параметрів об’єму реставрації понад третини об’єму коронкової частини зуба провокувало зниження клінічного прогнозу їх функціонування. В умовах же дефекту І класу за Блеком збільшення об’єму реставрації за рахунок одночасного перевищення параметрів її глибини понад половини загальної товщини емалі та дентину до склепіння пульпової камери та довжини і ширини реставрації понад 2/3 геометричних параметрів коронкової частини зуба, провокувало статистично виражене зниження якості реставрацій порівняно з даними, що були зареєстровані при нижчих вихідних параметрах порожнини.
Висновки. Параметри об’єму реставрацій виявились більш клінічно значимими для прогнозу їх функціональної експлуатації порівняно зі значеннями С-фактора при відновленні дефектів твердих тканин зубів І та ІІ класу за Блеком універсальним наногібридним композитним матеріалом у період проведення однорічного моніторингу.
19
Havryltsiv, S. T. "СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ КІСТКОВИХ ДЕФЕКТІВ ЩЕЛЕП, ЩО УТВОРИЛИСЬ ПІСЛЯ ВИДАЛЕННЯ РАДИКУЛЯРНИХ КІСТ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)." Вісник наукових досліджень, no. 3 (October 9, 2018): 5–12. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9403.
Full textAbstract:
У практиці хірургічної стоматології 40,6 % операцій в умовах амбулаторного прийому складають операційні втручання з приводу радикулярних кіст щелеп. В основному застосовують радикальний метод хірургічного лікування – цистектомію. Якщо після хірургічного втручання рана гоїться під кров’яним згустком, то репаративна регенерація кісткової тканини в ділянці дефекту щелепи перебігає повільно, що підтверджується даними рентгенологічного дослідження. Тому розробка нових методів оптимізувального впливу на репаративний остеогенез є актуальною для сучасної медицини і стоматології. За останнє десятиріччя в наукових дослідженнях та в клінічній практиці досягнуто значного успіху у вирішенні цієї проблеми.
Мета дослідження – провести поглиблений аналіз сучасної фахової літератури, присвяченої сучасним методам лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст.
Матеріали і методи. У фондах наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та у відомих наукометричних базах інформації (PubMed, Google Scholar, SciVerse, Embase) проведено пошук, огляд, аналіз та систематизацію фахових публікацій, присвячених проблемі застосування сучасних методів лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст.
Результати досліджень та їх обговорення. Усі існуючі кістковопластичні матеріали поділяють, залежно від походження, на декілька груп, а саме: аутогенні, алогенні, ксеногенні, алопластичні (штучно синтезовані кісткові замінники) та композиційні. За вираженням індуктивного потенціалу, усі матеріали для заміщення кісткової тканини можна поділити на остеоіндуктивні, остеокондуктивні, остеонейтральні й матеріали для забезпечення скерованої тканинної регенерації. Результати наукових досліджень останніх років показали, що найвищим остеоіндуктивним потенціалом володіє аутогенна кістка, тому її вважають золотим стандартом. Однак відсутність легкості й можливості отримання в достатній кількості істотно обмежує її застосування. В останні роки почали застосовувати методи клітинної терапії, що базуються на застосуванні остеогенних клітин, отриманих із різних тканинних джерел: периферійної крові, кісткового мозку, жирової тканини, окістя щелеп тощо. У міру накопичення й аналізу даних, що стосуються клітинної інженерії, формується новий напрямок: розробка різних конструкцій, які за своїми біологічними властивостями наближаються до нативної кісткової тканини. Мезенхімальні стромальні стовбурові клітини (МСК), отримані з цих тканин, можуть бути диференційовані у фібробласти, а також у клітини кісткової тканини. Розроблено технології формування шару кісткових клітин на штучних носіях і в біоматеріалах шляхом спрямованого остеодиференціювання мезенхімальних стромальних стовбурових клітин. Ці технології використовують з метою корекції розмірів і форми щелеп, інших операцій в щелепно-лицевій ділянці, для заміщення кісткових дефектів після цистектомії.
Висновки. Виповнення кісткових дефектів, що утворились після видалення радикулярних кіст різноманітними сучасними остеопластичними матеріалами, забезпечує профілактику вторинного інфікування рани, прискорення регенерації кісткової тканини і відновлення форми і функції щелеп, сприяє стоматологічній реабілітації пацієнтів.
20
Piatnochka, V. P. "Аналіз хірургічного лікування хворих на первинну та післяопераційну вентральні грижі в період із 2001 до 2017 року." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 4 (January 2, 2019): 29–35. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9710.
Full textAbstract:
Мета роботи: проаналізувати та оцінити результати хірургічного лікування хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі для підвищення ефективності операційного лікування даної групи пацієнтів.
Матеріали і методи. У період із 2001 до 2017 р. проведено комплексне клініко-інструментальне та лабораторне обстеження 1419 хворих на первинну вентральну грижу (ПВГ) та післяопераційну вентральну грижу (ПОВГ). Пацієнтів розподілено на групи відповідно до періодів хірургічного лікування хворих, сформовано два періоди: з 2001 до 2009 р. та з 2010 до 2017 р. Протягом першого періоду обстежено та прооперовано 597 (42,07 %) хворих. Дані пацієнти склали групу порівняння. Основна група – пацієнти, проліковані в період з 2010 до 2017 р. – 822 (57,93 %) особи.
Результати дослідження та їх обговорення. Протягом двох періодів дослідження спостерігали переважання числа післяопераційних вентральних гриж порівняно з первинними вентральними грижами. При оцінці розмірів та поширення грижового дефекту в обох групах спостерігали переважання за локалізацією серединних із поширенням на інші анатомічні ділянки передньої черевної стінки великих за розмірами гриж, переважно серед осіб з післяопераційними вентральними грижами. Прослідковується тенденція зміни техніки операційних методів лікування вентральних гриж – від натяжних (власне тканинні, «on lay») до ненатяжних («sub lay», «in lay», «CST»), а також від використання «важких» до «легких» поліпропіленових сіток. Врахування особливостей модифікації проведених операційних втручань та вибору типу сітчастого імпланту знайшли своє відображення в значному зменшенні числа ранніх як місцевих, так і загальних, та пізніх післяопераційних ускладнень, що, у свою чергу, покращило ефективність хірургічного лікування хворих із первинними та післяопераційними вентральними грижами.
21
Ponomarenko, E. V. "Використання складних клаптів для реконструкції дефектів м’яких тканин тулуба та кінцівок, зумовлених травматичним пошкодженням." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 4 (January 3, 2019): 90–94. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9719.
Full textAbstract:
Ключові слова: травма; дефект м’яких тканин; ранова поверхня; складні клапті; кінцівки.
Мета роботи: розширити показання до використання пластичних реконструктивних втручань для раннього закриття дефектів м’яких тканин тулуба та кінцівок травматичного генезу.
Матеріали і методи. У роботі проаналізовано дані 242 хворих із дефектами м’яких тканин тулуба та кінцівок, які виникли внаслідок механічного пошкодження. Пацієнтам було виконано 697 оперативних втручань, з них 492 (70,6 %) операцій з приводу відновлення пошкоджених тканин за період 2008 – 2016 рр.
Результати досліджень та їх обговорення. Всі хворі розподілені на 4 групи залежно від розмірів, глибини та ступеня пошкодження м’яких тканин та інших структур тулуба й кінцівок. Перша група – 44 хворих із обмеженою ділянкою пошкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції. Їм виконано 51 втручання з відновлення шкіри методом автодермопластики. Складні клаптів не використовували. Другу групу склали 67 хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й пошкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції. В цій групі виконано 144 оперативні втручання, з них 23 втручання складними клаптями для відновлення м’яких тканин. третю групу склали 90 хворих із дефектами покривних тканин, які виникли разом або внаслідок пошкодження кістково – суглобового апарату. Виконано 272 операції, з них 35 із використанням складних комплексів тканин. Четверта група – 41 хворий з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується пошкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки. В цій групі виконано 220 операцій, з них 47 операцій – складними клаптями.
22
Андрейчин, Ю. М., І. В. Хоружий, and Ю. Б. Пасічник. "ПОСТТРАВМАТИЧНІ ПЕРФОРАЦІЇ БАРАБАННОЇ ПЕРЕТИНКИ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 4 (March 25, 2022): 191–93. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i4.12820.
Full textAbstract:
РЕЗЮМЕ. Посттравматичні перфорації барабанної перетинки вже впродовж тривалого часу займають перші позиції в рейтингу найчастіших травм ЛОР-органів. Особливо це актуально в дитячому віці. Закриття перфорації з відновленням цілісності барабанної перетинки вимагає вдосконалення [Гилифанов Е. А., Павлуш Д. Г.]. Мета – покращити ефективність лікування хворих з посттравматичними перфораціями барабанної перетинки шляхом використання ліофілізованого ксенодермотрансплантата для закриття дефекту. Матеріал і методи. Проведено дослідження 26 пацієнтів з посттравматичними перфораціями барабанної перетинки. З них чоловіків було 14, жінок – 11, у віці від 16 до 47 років. Тривалість захворювання коливалась від 1 до 5 днів. Результати. Запропонований метод закриття посттравматичної перфорації барабанної перетинки розміром до 10 мм із застосуванням ліофілізованого ксенодермотрансплантата товщиною 0,3–0,5 мм створював фізіологічні умови у середньому вусі для успішної регенерації барабанної перетинки, виключав ризик розвитку дифузного зовнішнього отиту, так як не потребував створення додаткового тиску в зовнішньому слуховому ході. Це сприяло покращенню загального стану та слуху у пацієнтів. Висновки. 1. Методика мірингопластики із застосуванням ліофілізованого ксенодермотрансплантата виключає ризик розвитку дифузного зовнішнього отиту, оскільки не потребує створення додаткового тиску на шкіру зовнішнього слухового ходу. 2. Закриття дефекту барабанної перетинки до 5 діб від травми шляхом використання ліофілізованого ксенодермотрансплантата забезпечує відновлення цілісності барабанної перетинки.
23
Ляпун, Ніна, and Нонна Коваленко. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СУДОВОЇ ТОВАРОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ХУТРЯНИХ ВИРОБІВ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 204–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-42.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні та методологічні аспекти оцінки якості та втрати якості хутряних виробів у межах проведення судової товарознавчої експертизи. Органолептичний та вимірювальний метод визначено як основні під час проведення експертизи хутряних виробів. Дано стислу характеристику видів дефектів за їх походження та вивчено методологічну основу їх опису. Виявлено особливості дослідження вживаних хутряних виробів. Охарактеризовано сутність основних етапів судового товарознавчого дослідження хутряних виробів, зокрема етапи: визначення розмірів хутряного виробу та зовнішнього огляду, перевірки естетичного вигляду виробу, перевірки компонування хутра на виробі та стану хутра, оцінки виправлення попередніх дефектів, перевірки відповідності сертифікату якості та показників маркування хутряного виробу.
24
Polyakova, L. I., and A. G. Reznikov. "Гістологічні та каріометричні зміни медіально-преоптичного ядра гіпоталамуса самців щурів, експонованих до низьких доз дибутилфталату під час внутрішньоутробного розвитку." Endokrynologia 26, no. 1 (March 22, 2021): 49–58. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2021.26-1.49.
Full textAbstract:
Статеві особливості нейроендокринних функцій і поведінки програмуються гормонами під час внутрішньоутробного розвитку плоду. Цей процес може порушуватись хімічними речовинами з гормоноподібною активністю, так званими ендокринними дизрапторами (ЕД). Одним із найбільш поширених у довкіллі ЕД є дибутилфталат (ДБФ), який у великих дозах через організм вагітної матері викликає в плоду синдром тестикулярної дисгенезії. Однак віддалені ефекти малих доз вивчені вкрай недостатньо. У попередніх експериментальних дослідженнях на щурах у молодих потомків матерів, експонованих до малих доз ДБФ, виявлені гіперактивна статева поведінка і гіперандрогенний стан на тлі відсутності анатомічних дефектів. Морфологічний субстрат цих змін був невідомий. Мета — з’ясувати участь медіально-преоптичного ядра (МПЯ) гіпоталамуса у функціональних змінах репродуктивної системи, індукованих пренатальною експозицією до низьких доз ДБФ у критичному періоді раннього онтогенезу, коли відбувається статева диференціація мозку (СДМ). Матеріал і методи. Щури Вістар отримували перорально ДБФ з 15 по 21 день вагітності по 100 мг/кг м. т. на день, контрольні — розчинник препарату. У чоловічого потомства 6- та 18-місячного віку проводили гістологічне та каріометричне дослідження нейронів медіально-преоптичного ядра гіпоталамуса. Результати. У молодих тварин виявлено вакуолізацію перикаріонів, наявність пікнотичних нейронів поруч з активними та інші гістологічні ознаки функціонального перенапруження і виснаження МПЯ. У тварин, які старіють, у МПЯ переважали нейрони з меншими розмірами, ніж у контрольних щурів відповідного віку. Розміри ядер нейронів були більш ніж на 50% менші за контрольні показники. Висновки. Результати морфологічного дослідження МПЯ молодих щурів, пренатально експонованих до низьких доз ДБФ, свідчать про функціональне перенапруження і виснаження нейронів і узгоджуються з попередніми даними про гіперактивну статеву поведінку та збільшений рівень тестостерону в плазмі крові, що свідчить про залучення МПЯ до порушення СДМ. Гістологічні і каріометричні характеристики МПЯ піддослідних тварин, які старіють, вказують на його прискорену вікову морфо-функціональну інволюцію, що корелює з суттєво послабленою статевою поведінкою та зменшеним рівнем тестостерону в плазмі крові.
25
Білецький, Т. П., and Д. В. Федасюк. "Прогнозування дефектів у програмному забезпеченні алгоритмами глибинного навчання CNN та RNN." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 2 (April 29, 2021): 114–20. http://dx.doi.org/10.36930/40310219.
Full textAbstract:
Досліджено процес прогнозування дефектів у програмному забезпеченні (ПЗ) з використанням алгоритмів глибинного навчання. Показано, що цей процес складається з декількох основних етапів: пошук та підготовка даних, побудова абстрактного синтаксичного дерева (АСД), обхід дерева та кодування значень вершин у цілі числа, збалансування даних, побудова та навчання нейронної мережі. З'ясовано, що застосування цього процесу прогнозування дефектів у ПЗ може пришвидшити та полегшити пошук дефектів та відповідно знизити вартість їх виправлення. Встановлено, що передові алгоритми машинного навчання, які на цей момент використовуються на етапі побудови та навчання нейронної мережі, досі є недостатньо ефективними, щоб можна було застосовувати прогнозування дефектів у комерції, демонструючи нестабільну точність 40-60 %. За результатами досліджень встановлено, що застосування алгоритмів глибинного навчання дає точніші результати, ніж інші алгоритми машинного навчання. Для зниження дисперсії та підвищення середньої точності прогнозування запропоновано новий метод прогнозування дефектів у ПЗ на підставі поєднання двох останніх модифікацій алгоритмів глибинного навчання CNN та RNN за допомогою бінарного класифікатора логістична регресія. Проведено навчання нейронної мережі на наборі даних розміром 50 000 файлів вихідного коду, отриманих з 13-ти проєктів мовою Java. За результатами досліджень виявлено, що метод CNN+RNN в середньому дає на 10-9 % вищу точність, ніж RNN та на 2 % вищу точність, ніж CNN, що доводить доцільність використання поєднання алгоритмів глибинного навчання у задачі прогнозування дефектів. Проаналізовано точність методу CNN+RNN по кожному з ПЗ проектів з набору даних, унаслідок чого виявлено, що для 11-ти з 13-ти проєктів поєднання CNN+RNN дає не меншу точність, ніж окремо взяті CNN та RNN.
26
Shevchuk, I. M., S. S. Snizhko, and S. A. Andreieshchev. "Хірургічне лікування хворих з перфорацією стравоходу, ускладненою гострим гнійним медіастинітом." Klinicheskaia khirurgiia 85, no. 11 (November 1, 2018): 13–17. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.13.
Full textAbstract:
Мета. Покращити результати лікування хворих з перфорацією стравоходу (ПС), ускладненою гострим гнійним медіастинітом (ГГМ).
Матеріали і методи. Упродовж 2004 - 2018 рр. у відділенні торакальної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні оперовано 30 хворих з ПС, ускладненою ГГМ. Вік хворих коливався від 21 до 76 років, у середньому становив (36,3 ± 3,9) року. Чоловіків було 21 (70%), жінок - 9 (30%).
Результати. Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів та зрошення швів стравоходу сприяли швидкій ліквідації гнійно-запального процесу в середостінні. Повністю герметичні шви перфорованої ділянки стравоходу констатували у 6 (37,5%), зменшення розмірів дефекту стінки стравоходу - у 9 (56,2%) із 16 хворих.
Висновки. ПС слід зашивати для відмежування просвіту стравоходу від клітковини середостіння, локалізації гнійного процесу у середостінні і стабілізації загального стану хворого. Мініінвазивні оперативні втручання за допомогою відеоасистованої торакоскопії можуть слугувати операціями вибору у хворих з ПС та поширеним ГГМ для санації і дренування гнійно-запальних вогнищ у середостінні, стабілізації стану хворих та попередження розвитку септичних ускладнень. Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів та зрошення швів стравоходу дають змогу покращити результати лікування, знизити ендогенну інтоксикацію (ІЕ), прискорити загоєння ПС та ліквідувати гнійний процес у середостінні.
27
Konoplitskiy, V. S., O. V. Pasechnyk, O. O. Kalynchuk, D. V. Konoplitskiy, and R. V. Shavliuk. "Застосування методу балонної дермотензії в лікуванні уроджених гігантських пігментних невусів у дітей." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (January 17, 2020): 142–47. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10752.
Full textAbstract:
Мета роботи: покращення онкологічних, функціональних та косметичних результатів лікування дітей з уродженими гігантськими пігментними невусами із використанням розтягнутих місцевих клаптів шляхом дермотензії.
Матеріали і методи. У відділенні онкогематології Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні в період із 2014 по 2019 рр. оперовані 286 дітей віком від 1 до 18 років з уродженими пігментними невусами різної локалізації та розмірів. У цих дітей було проведено 318 оперативних втручань, що було зумовлено часткою уроджених гігантських пігментних невусів та неможливістю повного їх видалення одноетапним оперативним втручанням у 12 пацієнтів. В цій групі дітей, віком від 3 до 12 років, метод ендоекспандерної дермотензії застосовували за необхідності пластики значного за площею дефекту шкіри.
Результати досліджень та їх обговорення. В усіх 12 клінічних випадках ми отримали задовільні косметичні та функціональні результати без ознак порушення мікроциркуляції пасма шкіри на всіх етапах лікування. Морфологічні дослідження на етапах лікування виявляли незначні зміни в епідермісі. УЗД в режимі кольорового доплерівського картування виявило, що в процесі проведення експандерної дермотензії перфузія шкіри не зменшувалась, а збільшувалась, що свідчить про участь в експансії судин шкіри.
28
Savoliuk, S. I., and H. O. Rybchynskyy. "Оптимізація лікувально-профілактичної тактики при рубцевих дефектах внаслідок операцій на молочних залозах." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (March 25, 2019): 15–19. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9905.
Full textAbstract:
Мета роботи: удосконалити комплексне лікування пацієнтів з рубцевими дефектами молочних залоз після хірургічних втручань, обґрунтувати диференційований підхід до вибору лікувально-профілактичних заходів залежно від патогенезу утворення рубцевих дефектів та їх морфології.
Матеріали і методи. Вивчали результати лікувально-профілактичних заходів у трьох групах пацієнток: у першій групі (n=40) виконували інфільтрацію рубця розчином кортикостероїду та лідокаїну з використанням силіконового пластиру «Mepiform» (Швеція) та компресійної терапії; у другій групі (n=53) здійснювали хірургічне висічення з наступним введенням дипроспану в підрубцеву зону та накладання силіконового пластиру; у третій групі (контроль, n=45) проводили виключно висічення без профілактики повторного утворення дефектного рубця. За допомогою ультразвукового дермасканування в динаміці досліджувався розмір, об’єм і показники акустичної щільності рубця. Вимірювання акустичної щільності дерми здійснювали в ділянці розміщення рубця, як контроль вимірювали акустичну щільність дерми на здоровій контрлатеральній ділянці шкіри. При рубцях до 2 мм по ширині (ультрасонографічна оцінка) призначали консервативну терапію – пацієнтки першої групи. Контрольні УЗД-дослідження проводились через 1, 3, 9, 12 місяців після зняття швів. Виконували морфологічне та імуногістохімічне дослідження висічених рубців.
Результати досліджень та обговорення. Завдяки поєднаному застосуванню глюкокортикоїдів, компресійної пов’язки та силіконового пластиру у першій дослідній групі досягнуто зниження колагеногенезу, капілярогенезу і, як наслідок, унеможливлення відновлення дефектного рубця. Через 9–12 міс. у 67,5 % утворились нормотрофічні рубці, а у 32,5 % – гіпотрофічні. Натомість у другій дослідній групі келоїдні рубці спостерігались у 28,9 % випадків, гіпертрофічні – у 20 %, гіпотрофічні у 11,1 %, нормотрофічні у 40 %. Отримані дані підтверджують, що хірургічне висічення як додаткова механічна травма не забезпечує ідеального вирішення ліквідації дефектного рубця навіть в поєднанні з профілактичними заходами. Наведений висновок випливає також і з результатів лікування контрольної групи (виключно висічення рубця): келоїдні рубці – у 46,7 %, гіпертрофічні – у 11,1 %, нормотрофічні – у 40 %.
29
Вирва, О. Є., and І. О. Скорик. "ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ З ВИКОРИСТАННЯМ МОДУЛЬНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ." НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЖУРНАЛ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КЛІНІЧНОЇ ТА ПРОФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ 3, no. 3-4 (July 23, 2020): 58–67. http://dx.doi.org/10.33247/2312-1025.3(3-4).2019.08.
Full textAbstract:
Резюме. Рекомендовано виконувати широку резекцію або резекцію «en block», особливо у випадку локального рецидиву пухлини, патологічного перелому з наявністю агресивного перебігу злоякісних пухлин.Мета дослідження − провести аналіз хірургічного лікування злоякісних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки методом модульного ендопротезування.Методи дослідження. Проведено оцінку результатів хірургічних втручань (модульного ендопротезування проксимального відділу великогомілкової кістки), виконаних у відділі кісткової онкології ДУ «ІПХС ім. проф. М.І. Ситенка НАМН» 47-ми хворим на пухлинні ураження проксимального відділу гомілки. Вік пацієнтів − від 12 до 74 років, серед них 20 чоловіків (42,6%) і 27 жінок (57,4%).Результати дослідження. Встановлено, що в середньому через 2−2,5 міс. пацієнти поверталися до звичного способу життя. Функціональні результати за шкалою MSTS становили 72 ± 12%, за шкалою TESS – 74 ± 16%, що відповідає добрим функціональним результатам. Серед прооперованих пацієнтів протягом періоду спостереження від 6 місяців до 11 років не виявлено жодного рецидиву пухлини. У 18-ти (38,2%) спостереженнях у терміни від 3 тижнів до 13 років після встановлення модульного ендопротеза через виникнення ускладнень виконано ревізійні хірургічні втручання. Причому в 12-ти випадках (25,5%) це спричинило видалення первинно імплантованого ендопротеза із заміщенням кістково-суглобового дефекту металоцементним спейсером: у I групі − 9 (25,7%), у II − 3 (25%). З приводу рецидиву пухлини виконано 2 (4,26%) міофасціопластичні ампутації.Висновки. Вибір методу хірургічного лікування залежить від розміру пухлини, її локалізації, патогістоморфологічної картини, віку пацієнта, наявності патологічних переломів, інвазії судин і нервів. Використання сучасних конструкцій модульних пухлинних ендопротезів проксимального відділу великогомілкової кістки і досконале виконання хірургічного втручання дають змогу звести до мінімуму механічні ускладнення.
30
Ponomarenko, E. V. "ВИБІР МЕТОДУ РЕКОНСТРУКЦІЇ ДЕФЕКТІВ ПОКРИВНИХ ТКАНИН ТУЛУБА ТА КІНЦІВОК У ТРАВМОВАНИХ ХВОРИХ." Вісник наукових досліджень, no. 3 (October 29, 2018): 62–65. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9434.
Full textAbstract:
Об’єм реконструктивних втручань із відновлення дефектів покривних тканин, які виникають унаслідок травматичного ушкодження, визначає результат як з функціональної, так і з естетичної точки зору.
Мета дослідження – обрати оптимальний метод відновно-реконструктивного втручання із закриття ранових дефектів тулуба та кінцівок після травми.
Матеріали і методи. У роботі проаналізовано дані 242 хворих із дефектами покривних тканин тулуба та кінцівок, які виникли унаслідок механічного ушкодження за період 2008–2016 рр. Пацієнтам виконали 697 оперативних втручань, з них 492 (70,6 %) операцій з приводу відновлення ушкоджених тканин.
Результати досліджень та їх обговорення. Хворих поділили на 4 групи залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур тулуба й кінцівок. Перша група – 44 (18,2 %) хворих з обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та підлеглих тканин до глибокої фасції. Їм було виконано 61 (8,8 %) втручання. Друга група – 67 (27,7 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції. У цій групі виконано 144 (20,6 %) оперативних втручань. Третю групу склали 90 (37,2 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату. Було виконано 272 (39 %) операцій. Четверта група – 41 (16,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів частковим або повним відокремленням кінцівки. В цій групі було виконано 220 (31,6 %) операцій.
Висновки. Використання васкуляризованих клаптів у 21,3 % усіх можливих реконструкцій підвищило функціональні та косметичні результати лікування, знизило кількість ішемічних розладів та запальних процесів (1,9 % післяопераційних ускладнень). Ретельний підхід до вибору відновного втручання дефектів покривних тканин, які зумовлені механічними ушкодженнями, дозволив досягти задовільних результатів у 98,9 % випадків.
31
Ktrakyan, L. A., T. S. Havryliv, V. I. Smolanka, A. V. Smolanka, and M. M. Oros. "Порушення ліквороциркуляції в пацієнтів з мальформацією Кіарі: предиктори розвитку сирингомієлітичних кіст і динаміка післяопераційного регресу." INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, no. 6 (January 10, 2022): 27–36. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.6.2021.242233.
Full textAbstract:
Актуальність. Мальформація Кіарі (МК) — це дефект розвитку центральної нервової системи, що проявляється невідповідністю розмірів задньої черепної ямки і розташованих у цій ділянці структур мозку і, як наслідок, опусканням мигдаликів мозочка (МК типу 1), зазвичай з каудальним зміщенням нижніх відділів стовбура мозку, у великий отвір (МК типу 1.5). Унаслідок порушення ліквороциркуляції в 60–90 % пацієнтів із МК спостерігається сирингомієлія. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз клінічних даних 24 пацієнтів із мальформацією Кіарі типу 1 і 1.5, які перенесли оперативні втручання в Ужгородському обласному клінічному центрі нейрохірургії і неврології в період з грудня 2006 р. по грудень 2017 р., під час яких були виконанi субокципітальна декомпресивна краніектомія, ламінектомія на рівні С1, пластика твердої мозкової оболонки. Середній період спостереження після операції становив 5 років. Результати. У пацієнтів, у яких симптоми тривали понад 3 роки, частота утворення сирингомієлітичних кіст становила 57 %. Динаміка регресу порушень ліквороциркуляції в післяопераційному періоді значно варіює залежно від віку. Висновки. Ризик утворення порожнин, заповнених рідиною, у спинному мозку вищий у пацієнтів із МК типу 1 і 1.5, які хворіють понад 3 роки. Хірургічне лікування є ефективним методом, що використовується для корекції порушень ліквороциркуляції. Пункція кісти не є обов’язковою під час хірургічних втручань.
32
Кулинич, С. М., Г. О. Oмельченко, Н. O. Aвраменко, M. A. Зезекало, and І. O. Карпенко. "ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ДИСТАЛЬНОГО ВІДДІЛУ КІНЦІВОК КОНЕЙ В УМОВАХ КІННОГО КЛУБУ «ВЕРХОВА ЇЗДА В ПОЛТАВІ»." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 4 (December 25, 2020): 210–17. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.26.
Full textAbstract:
У статті представлені результати досліджень стану дистального відділу кінцівок у коней кінного клубу «Верхова їзда в Полтаві», розповсюдження хірургічної патології, з’ясовані етіологічні чинники, симптоматика. Метою роботи було проведення в умовах кінного клубу серед поголів’я наявних коней досліджень з метою з’ясування стану дистального відділу кінцівок. Серед завдань досліджень: провести оцінку стану, поширення, причини появи, планіметричні дослідження дистального відділу кінцівок у коней. Доведено, що серед поголів’я коней найбільш поширеними ураженнями є втрата глазурі 13 тварин (86,6 %), поява косих (26,6 %), плоских (20,0 %) та торцевих копит (20,0 %), а також ран та заломів (13,3 %). Відсутність глазурі в ділянці вінчика та наявність поверхневих руйнувань рогу обумовлена пересиханням копитного рогу, погіршенням раціону, деформацією, тріщинами, неправильною організацією ортопедичної роботи та недосконалою конструкцією вигульних майданчиків. Симптомами руйнування глазурі було розпушення в межах від 1/5 до 2/5 поверхневих шарів епідермісу в ділянці вінчика, плоских копит ‒ потоншення підошовного шару, якщо косі копита – формування з однієї сторони копита прямовисної та з іншої відлогої стінки, якщо довгі копита – зменшення кута зачепу, якщо торцеві копита – збільшення кута зачепу, розшарування рогових трубочок у разі тріщин та формування гнійного дефекту, якщо є рани. Співвідношення висоти передньої дорзальної стінки до п’яти є досить інформативним прогностичним показником щодо можливої подальшої появи ортопедичної патології (збільшення до 1,2 свідчить про появу торцевих копит у поні і зростання до 2,2 про надмірне стирання п’яти). Виявлені деформації по-різному впливали на тварин: якщо косі та торцеві копита, то змін з боку загального стану тварин не спостерігали, якщо довгі копита, то відмічали перерозтягнення пальцевих сухожилків згиначів унаслідок постійної опори на п’яту, якщо плоскі копита, то кульгавість виникала при надмірному стиранні рогового шару підошви об асфальт. Розмір дорсальної стінки та п’яти залежить від віку тварини та породи, а також своєчасно проведеної ортопедичної роботи.
33
Ponomarenko, O. V. "АЛГОРИТМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНИХ УШКОДЖЕНЬ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ." Вісник наукових досліджень, no. 4 (February 5, 2019): 84–87. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9812.
Full textAbstract:
За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями.
Мета дослідження – покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки.
Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %), середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих.
Результати досліджень та їх обговорення. Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання.
Висновки. Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.
34
Voytovich, V. I., M. Yu Goncharuk-Khomyn, A. E. Kostenko, O. V. Savchuk, and Izzet Yavuz. "Вплив фактора конфігурації порожнини зуба на прогноз функціонування композитної реставрації." Clinical Dentistry, no. 4 (January 24, 2019): 5–11. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2018.4.9746.
Full textAbstract:
Розробка параметра конфігурації порожнини була обґрунтована потребою квантифікації співвідношення показників полімеризаційної усадки та полімеризаційного стресу відповідно до особливостей геометрії відпрепарованого каріозного дефекту. Однак за даними різних досліджень, рівень розподілу полімеризаційного стресу вираженіше залежить від абсолютних розмірів досліджуваних зразків реставрацій, а не безпосередньо від показника С-фактора, що проте не було достатньою мірою доказово інтерпретовано з точки зору клінічної значимості отриманих результатів.
Мета дослідження – проаналізувати вплив фактора конфігурації відпрепарованої порожнини на успішність функціонування прямих реставрацій у процесі розробки моделі прогностичної оцінки розподілу напруг на межі інтерфейсу композитного матеріалу та тканин зуба.
Матеріали і методи. Для проведення пошуку використовували форму пошуку Google Scholar (http://scholar.google.com) із застосуванням її розширених функцій. У результаті застосування операторів «пошук за фразою» та «в заголовку» були сформовані наступні набори ключових слів «С-factor», «dental cavity configuration», «cavity geometry», «direct restoration», «composite restoration», які використовували у різних комбінаціях. Кожен отриманий результат пошуку за комбінацією ключових слів являв собою набір академічних робіт відповідної тематики, які в подальшому підлягали контент-аналізу.
Результати досліджень та їх обговорення. Виходячи із наведених літературних даних, було підтверджено, що зменшення рівня усадкового стресу при зростанні кількісного показника С-фактора та зниження прогностичного показника успішності композитної реставрації при аналогічній тенденції. Показники С-фактору у діапазоні 0,3–2,3 не є гранично критичними з точки зору ризику формування мікропроміжку між композитом та стінкою зуба порівняно із показниками С-фактора, що наближаються до 3,0.
Висновки. Подальша розробка складної моделі скінчених елементів із репрезентацією у її структурі елементів різної щільності (зокрема емалі, дентину, різних композитних та прокладочних матеріалів) та відповідною математичною аргументацією векторів полімеризаційної усадки та стресу, дозволить об’єктивізувати кумулятивний вплив показника С-фактора на успішність функціонування композитної реставрації, виходячи із полінаправленості напруг на межі бондингового інтерфейсу композитного матеріалу та тканин зуба.
35
Titov, V. А., and A. М. Ben. "Моделювання технологічного процесу видавлювання заготовок компресорних лопаток." Обробка матеріалів тиском, no. 1(48) (November 1, 2019): 53–57. http://dx.doi.org/10.37142/2076-2151/2019-53(48).
Full textAbstract:
Тітов В. А., Бень А. М. Моделювання технологічного процесу видавлювання заготовок компресорних лопаток // Обробка матеріалів тиском. – 2019. – № 1 (48). – С. 53–57.
Метою роботи є чисельне моделювання процесу видавлювання заготовок лопаток компресорів авіаційних двигунів при вирішенні задач пластичного деформування, порівняння результатів моделювання із реальними результатами. Показано спосіб використання сучасних систем моделювання, що дозволяють значно скоротити витрати та час розробки нового оснащення за рахунок віртуального моделювання процесу штампування, без виготовлення оснащення та завантаження ковальсько-пресового обладнання. В якості системи моделювання процесів використано програму QForm 2D/3D, за допомогою якої можна варіювати різними параметрами процесу деформування. Проведено моделювання технологічного процесу видавлювання заготовок компресорних лопаток газотурбінних двигунів. Процес видавлювання моделювався за фактичними розмірами лопатки та штампового оснащення. За формою профілю заготовки компресорної лопатки з урахуванням температурного розширення створено моделі штампового оснащення Розглянуто особливості створення тривимірної моделі, завдання параметрів моделі в розрахунковий модуль та нанесення сітки кінцевих елементів. Представлено результати комп’ютерного моделювання, показано характер плину металу при деформації, силові та енергетичні параметри процесу. Показано результати експериментальних досліджень, проведених на серії заготовок, що були отримані із поступовим збільшенням довжини пера до технологічних параметрів. Представлено відповідність форми видавленої заготовки, отриманої розрахунковим шляхом, зовнішньому вигляду реальної заготовки, характер заповнення порожнини матриці, а також місця утворення можливих дефектів. Показано застосування прикладних технологій для моделювання процесу деформації та виготовлення штампового оснащення
36
Shaprynskyі, V. O., O. O. Vorovskyі, and I. M. Sadyk. "Хірургічне лікування та профілактика параколостомічних гриж у хворих похилого та старечого віку." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (January 16, 2020): 80–85. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10744.
Full textAbstract:
Мета роботи: покращити результати хірургічного лікування параколостомічних гриж у хворих похилого та старечого віку за рахунок впровадження лапароскопічних способів лікування.
Матеріали і методи. Хірургічне лікування виконували за 3 способами: герніопластика із залишенням колостоми на колишньому місці – 20 (29,0 %) хворих; герніопластика з переміщенням колостоми на нове місце – 36 (52,2 %); у 25 (36,2%) – малоінвазивні методи. 3-м (4,3 %) пацієнтам були застосовані аутопластичні; 66 (95,7 %) – алопластичні методи, де в 4-х (5,8 %) – за методом onlay, 40 (58,0 %) – за методом sublay, 17 (24,6 %) – лапароскопічна герніопластика за удосконаленим методом та 8 (11,6 %) – лапароскопічно-асистованим способом.
Результати досліджень та їх обговорення. Серед 69 хворих ми спостерігали прямопропорційну залежність інтенсивності розвитку злукового процесу не від тривалості грижоносіння, а від розмірів грижових воріт. 24 хворим було виконано профілактичне використання протезної сітки при формуванні стоми. Місцеві гнійно-запальні ускладнення мали місце в 6 (8,7 %) випадках, де в 1-го (1,4 %) пацієнта з аутопластичним методом герніопластика та у 5 (7,2 %) – при застосуванні алопластичного методу. Рецидивів захворювання не спостерігали. Хворим похилого та старечого віку при виведенні колостоми рекомендовано превентивне алопротезування. Найкращі результати були отримали при алогерніопластиці з реконструкцією колостоми на інше місце т? ??? а при лапароскопічній грижопластиці. 7 (10,1 %) хворим адгезіолізис, виділення дистального та низведення проксимального відділів стомованої кишки вдалось виконати лапароскопічно. 8 (11,6 %) хворим із дефектом W3 виконали лапароскопічну алогерніопластику композитною сіткою за внутрішньоочеревинною методикою IPOM.
37
Dobrovolska, O. V. "Сучасний погляд на ускладнення в дентальній імплантації." Clinical Dentistry, no. 3 (November 8, 2019): 32–39. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10572.
Full textAbstract:
Резюме. Розвиток стоматології на сучасному етапі відкриває нові можливості в лікуванні адентії шляхом внутрішньокісткової імплантації штучних опор для зубних протезів, завдяки чому значно оптимізувалися умови для підвищення якості комплексної реабілітації стоматологічних пацієнтів. Розробка нових прийомів хірургічних втручань і протезування, створення нових систем імплантатів сприятимуть збільшенню термінів служби зубних протезів на імплантатах, поліпшенню якості життя пацієнтів.
Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела з вивченням можливих ускладнень та їх причин на різних етапах реабілітації пацієнтів дентальними імплантатами.
Матеріали і методи. Проведено огляд та аналіз науково-медичної літератури за 2013–2019 рр. за базами Даних Scopus, Web of Science, Med Line, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РІНЦ. Зосереджено увагу на основних причинах ускладнень дентальної імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. Метод дентальної імплантації знаходить все більш широке застосування в практичній стоматології при заміщенні різних дефектів зубних рядів. Дентальні імплантати різко підвищили якість ортопедичної реабілітації пацієнтів завдяки можливості застосування незнімних конструкцій зубних протезів при заміщенні дефектів зубних рядів як при частковій, так і при повній адентії. Варто відмітити, що поряд з позитивними результатами імплантації спостерігаються й ускладнення. До виникнення ускладнень призводять помилки, допущені на будь-якому з етапів: при плануванні, безпосередньо при проведенні операцій кісткової пластики і дентальної імплантації, в ранньому і віддаленому післяопераційних періодах, причому пов’язані як з об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Успіх комплексної реабілітації пацієнтів методом дентальної імплантації в умовах дефіциту кісткової тканини щелеп визначається безліччю факторів, що відіграють важливу роль на різних етапах проведення лікування. Найважливішим етапом, що забезпечує подальший успіх передбачуваного комплексного лікування пацієнтів, є ретельне обстеження, постановка діагнозу, визначення і дотримання показань і протипоказань до дентальної імплантації в умовах, далеких від оптимальних. Недостатнє врахування особливостей соматичного і стоматологічного анамнезу, скарг, мотивації і очікувань пацієнта від майбутнього лікування, даних огляду, клінічного обстеження, оцінки функціонального стану зубощелепної системи пацієнта, рівня гігієни порожнини рота, можуть призвести до невиправданості очікувань пацієнта, місцевих і загальних ускладнень. Серед об’єктивних причин, що опосередковано призводять до неточностей діагностики, виділяють недосконалість і недостатню інформативність променевих методів, невірне масштабування при визначенні розмірів передбачуваної ділянки для імплантації.
Висновки. Проблема пошуку оптимальних технологій імплантації, а також методів профілактики і лікування ускладнень є актуальною та включає не лише розробку нових прийомів хірургічних втручань, використання додаткових заходів під час протезування, а й створення нових систем імплантатів, що повністю відповідають вимогам профілактики запальних захворювань в периімплантатній зоні. Безсумнівно, що нові досягнення в цьому напрямку будуть сприяти скороченню кількості ускладнень після імплантації у стоматологічних пацієнтів, поліпшенню якості їх життя.
38
Kassov, V. D., A. V. Kabatsky, E. V. Berezhnaya, and S. V. Malygina. "Газоповітряний нагрівач для нагріву деталей обертання при зварюванні та наплавленні." HERALD of the Donbass State Engineering Academy, no. 2 (46) (October 1, 2019): 17–21. http://dx.doi.org/10.37142/1993-8222/2019-2(46)17.
Full textAbstract:
Кассов В. Д., Кабацький О. В., Бережна О. В., Малигіна С. В. Газоповітряний нагрівач для нагріву деталей обертання при зварюванні та наплавленні // Вісник ДДМА. – 2019. – № 2 (46). – C. 17–21.
Одним з важливих етапів технології наплавлення масивних великогабаритних деталей є нагрів їх до необхідної температури. При цьому, неможливість підтримувати прийняті параметри нагріву неминуче призводить до утворення дефектів в наплавленому шарі (тріщини, відшарування і ін.). Метою роботи було вдосконалення устаткування для стабільного й безпечного підтримання процесу нагріву деталей при зварюванні та наплавленні. Запропоновано конструкцію газоповітряного нагрівача для зварювання й наплавлення. При цьому газоповітряним полум'ям пальників нагрівається внутрішній лист утеплювача, випромінюваним теплом від якого нагрівається деталь. Розпечені гази, продукти згоряння відводяться в безпечне місце. Розрахунок пальників нагрівача проводиться за їх тепловою потужністю. Враховуючи неминучі втрати тепла при наплавленні, а також за конструктивними міркуваннями у нагрівач встановлено три пальники потужністю 55000 ккал/год. Було також здійснено перевірочний розрахунок пальнику. Виконано розрахунок на відсутність проскакування полум’я, яке показало безпечність його використовування. Було виконано також розрахунок розміру виходного сопла пальника. Виходячи з рекомендацій, знайдено діаметр сопла таким, що складає 2,3 мм. Нагрівач складається з двох рознімних половин (передньої і задньої), що представляють собою порожнини, усередині яких встановлено пальники. У задній половині нагрівача розташовано два пальники, в передній – один. Обидві половини вільно поступально переміщаються в напрямку поздовжньої осьової лінії установки, що зручно при установці деталі під наплавлення, а також при її знятті. Зверху і знизу половини нагрівача замикаються, утворюючи при цьому зазори для зручності наплавлення і переміщення зварювальної головки вгорі, і прибирання флюсової кірки і флюсу внизу. Оскільки пальники розташовані в закритому просторі нагрівача, потрапляння гарячих газів (продуктів згоряння) на зварювальну головку виключається, і поліпшуються умови роботи наплавників й підвищується якість металу. Нагрівач працює при високих температурах, а тому виготовляється з нержавіючої жаростійкої листової сталі товщиною 4 мм. Як показали випробування, вибрана конструкція газоповітряного нагрівача дозволяє забезпечити стабільність й безпечність процесу нагріву деталей при зварюванні та наплавленні, значно знизити втрати тепла і виконувати наплавлення без перерв. Використання нагрівача може бути рекомендоване при зварюванні та наплавленні деталей обертання в умовах виробництва.
39
Kryvchyk, Liliia, Tetiana Khokhlova, and Viktoriia Pinchuk. "УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ТЕРМІЧНОЇ ОБРОБКИ ПРЕСОВОГО ІНСТРУМЕНТУ ДЛЯ ПРЕСУВАННЯ НЕРЖАВІЮЧИХ ТРУБ." Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, no. 5-6 (December 27, 2019): 47–56. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2019-5-6-47-56.
Full textAbstract:
Мета. Метою дослідження є удосконалення технології термічної обробки основного трубопресового інструмента – голки-оправки для пресування неіржавіючих труб на трубопрофільних пресах для подальшого вибору оптимальних режимів термозміцнення.Методика. Для проведення дослідження з поковок діаметром 250 мм були вирізані зразки розміром 10×10×55 мм і піддані остаточній термічній обробці в цехових умовах при різних температурних режимах загартування, відпуску і хіміко-термічної обробки. Виготовлення мікрошліфів зводилось до виконання наступних операцій: шліфування, полірування й травлення. Проведено мікроструктурний аналіз зразків і визначена твердість після різних режимів термічної обробки.Результати. Побудовані і досліджені графіки залежності твердості зразків від температури загартування, відпуску, запропонований оптимальний режим газового азотування (що підтверджено результатами замірів твердості) для отримання високих експлуатаційних властивостей трубопресового інструмента і отримання необхідного балу зерна, проведено дослідження структури азотованого шару (мікроструктурне і електронне). Результатом роботи є розробка оптимального режиму термозміцнення інструмента (голки-оправки) (загартування з двократним відпуском і послідуючим азотуванням замість традиційного режиму – загартування з трикратним відпуском), що підвищує міцність, зносо- і теплостійкість сталі шляхом утворення стійких у процесі нагрівання карбідів, нітридів, боридів і т. п. В результаті сталь здобуває високу твердість на поверхні HRC 71 – 72, що не змінюється при нагріванні до 400 – 450 °С, високу опірність зношуванню, високі границі витривалості, корозійну стійкість.Наукова новизна. Вперше науково обґрунтовано вибір більш ефективного режиму термозміцнення трубопресового інструмента (з проведенням мікроструктурних досліджень), що дозволяє його використовувати в реальних умовах виробництва неіржавіючих труб на трубних підприємствах «ПрАТ Сентравіс Продакшн Юкрейн», «ТОВ ВО Оскар» та ін.Практична цінність. Удосконалення технології термічної обробки голки-оправки (загартування з відпуском і послідуючим азотуванням замість звичайної технології – загартування з відпуском) дозволить збільшити стійкість пресового інструмента на 30 % та знизити витрати по переробці виготовлення неіржавіючих труб, а також покращити якість внутрішньої поверхні труб (відсутність плівок, порізів та інших дефектів неіржавіючих труб).
40
Лупальцов, В. І., and А. І. Ягнюк. "ФАКТОР ІНТРАБДОМІНАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПРИ ГЕРНІОПЛАСТИЦІ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ." Art of Medicine, October 6, 2020, 123–27. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.3.15.123.
Full textAbstract:
Обґрунтування. Сучасні методики реконструкції черевної стінки, що ґрунтуються на розрізах апоневрозів прямих і косих м'язів живота в поєднанні з використанням поліпропіленових ендопротезів дозволяють значно збільшувати залишковий обсяг черевної порожнини, але повністю не знімають питання необхідності контролю рівня внутрішньочеревного тиску.
Матеріали. Проведено аналіз результатів лікування 35 хворих з післяопераційними вентральними грижами (ПВГ). Жінок було 22(62,9%), чоловіків -13(37,1%), середній вік становив 57,8±6,4 роки. Розміри грижових воріт за класифікацією European Hernia Society (2009) відповідали W2 8(22,9%), W3 -у 17(48,6%), W4- у 10(28,5%) пацієнтів.
Результати. Всім виконана комбінована герніопластика з використанням місцевих тканин і сітчастих поліпропіленових ендопротезів з фіксацію onlay. Перед зшиванням країв грижового дефекту з метою профілактики абдомінального компартмент-синдрому визначався внутрішньочеревний тиск (ВТ) за Kron I.L. et al.,1984. Зшивання вважали допустимим при значенні ВТ не більше 150 мм вод. ст., що було можливим у 12 хворих (W2-W3). У 15 пацієнтів (W3-W4) при ВТ вище зазначеного рівня проводилося додаткове розсічення переднього листка піхви прямих м'язів живота. Рівень ВТ після операції не залежав від його вихідного рівня і виду операції і коливався в межах 132,5-129,5±5,1-6,2 мм вод.ст. З метою контролю ранового процесу проведено УЗД післяопераційної рани. Відмічалася гіпоехогенна смужка між зшитими апоневротичними листками, яка при не ускладненому перебігу набувала гіперехогенності, що свідчило про активний процес утворення рубцевої тканини і зменшення інфільтративних процесів в рані.
Висновки. Дослідження показало, що інтраопераційний контроль ВТ при герніопластиці ПВГ знижає ризик розвитку абдомінального компартмент-синдрому.
41
Oliynyk, O. I., A. O. Perepichay, V. M. Torop, O. V. Prokhorenko, and I. I. Perepichay. "ЗАЛИШКОВИЙ НАПРУЖЕНО-ДЕФОРМОВАНИЙ СТАН В ЗОНІ ЗАВАРЕНОГО ДЕФЕКТУ СТОНШЕННЯ СТІНКИ ТРУБИ МАГІСТРАЛЬНИХ ТРУБОПРОВОДІВ." Технологические системы, no. 83/2 (September 26, 2018). http://dx.doi.org/10.29010/083.5.
Full textAbstract:
Для дефекту стоншення стінки труби діаметром 1420×16 мм зі сталі 17Г1С магістральних трубопроводів, який має форму овалу з розмірами 100×60 мм і глибиною 6 мм представлені результати моделювання залишкового напружено деформованого стану в околі заварювання дефекту. Створена розрахункова скінченно-елементна модель ділянки труби з дефектом та визначені параметри залишкового напружено-деформований стану. На зразку труби виконано заварювання дефекту механізованим способом в СО2 дротом суцільного перерізу та визначені експериментальним механічним методом залишкові зварювальні напруження, які підтвердили достовірність числових результатів моделювання.