Journal articles on the topic 'Розвиток України'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Розвиток України.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Розвиток України.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Yalovyk, Volodymyr, Anton Yalovyk, and Andrii Marchuk. "Історія розвитку спортивної ходьби на Волині в роки незалежної України." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 3(55) (September 30, 2021): 42–47. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-42-47.
Full textAbstract:
Актуальність. На Волині спортивна ходьба в роки незалежної України стає однією із провідних дисциплін легкої атлетики. У процесі розвитку спортивна ходьба відіграла значну роль у прославленні Волині й України на міжнародних змаганнях різного ґатунку. Спортсмени, які займаються спортивною ходьбою, зроби- ли значний внесок у розвиток легкої атлетики на Волині, України, Європи та світу. Розвиток спортивної ходьби оцінюється результатами підготовки спортсменів високого класу та їх успішними виступами на змаганнях. Неодноразово на європейських і світових змаганнях піднімався прапор України й грався Гімн нашої держави на честь перемоги наших спортсменів. Результати виступів спортсменів не завжди об’єктивно висвітлюються та з роками вони стають забуті. Мета дослідження – проаналізувати історичний розвиток спортивної ходьби на Волині в роки незалежності України. Методи дослідження. Історико-педагогічний аналіз архівних документів, звіти спортивних організацій («Спартак», «Динамо», «Колос», «Україна», «Авангард» ) спортивного управління Волинської обласної держадміністрації, опитування тренерів та керівників спортивних товариств, ДЮСШ, інформаційних ресурсів мережі Інтернет. Результати дослідження. Аналіз та узагальнення архівних даних, опитування тренерів дали можливість розкрити історичний розвиток спортивної ходьби на Волині. Спортивні організації в 1991 році, після розпаду СРСР, змогли зберегти цей вид легкої атлетики. Із роками поступово розширювалося коло організацій, що сприяли розвитку спортивної ходьби на Волині. Це дало можливість спортсменам Волині досягати значних результатів й успішно виступати на міжнародних змаганнях. За роки незалежності України на Волині підготовлено 7 учасників Олімпійських ігор, 15 – МСУМК, 31 – МСУ, 100 – КМСУ. Спортсмени Волині за цей період на кубках і чемпіонатах Європи та світу здобули 11 золотих, 6 срібних і 4 бронзових нагород. Висновки. Здійснений історико-педагогічний аналіз розвитку спортивної ходьби на Волині дав змогу виокремити певні досягнення спортсменів у незалежній Україні. Великий внесок у розвиток спортивної ходьби на Волині зробили: ВНУ імені Лесі Українки, Любешівська дитячо-юнацька школа. ВНУ ім. Лесі Українки стала базою для забезпечення дорослих спортсменів, а ДЮСШ смт Любешова – дітей шкільного віку в проведенні тренувальних занять. Крім того, вищеназвані заклади відіграють важливу роль у житті спортсменів, дають можливість підвищувати спортивну майстерність і прославляти Україну та Волинь на міжнародних змаганнях різного ґатунку.
2
Belousov, Alexander Sergeevich, Vitaliy Vitaliyovych Gaitan, and Inna Borysivna Kryvdina. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНО-ЕСТОНСЬКИХ ВІДНОСИН У 1991 - 2021 РР." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/352125.
Full textAbstract:
Актуальність обраної тематики обумовлена важливістю поглиблення та подальшого розвитку двостороннього співробітництва між Естонією та нашою державою у таких сферах як політика, економіка, освіта, наука та культура. Естонська республіка має однакове радянське минуле з Україною й так само як й наша держава виборола собі незалежність від радянського ярма у кінці ХХ ст. це стало ключовою передумовою складання між двома державами дружніх дипломатичних відносин, які підтверджені чисельними двосторонніми договорами про співробітництво у суспільно-політичній, соціально-економічній, культурній та в інших сферах. Метою дослідження є дослідження особливостей становлення та подальшого розвитку україно-естонських відносин з 1991 року до 2021 року.Естонія є надійний партнер та союзник України. Естонія та Україна підписали 72 двосторонні угоди про співпрацю та дружбу.Ключовими напрямками співпраці між Естонією й Україною є: сприяння зміцненню демократії; розвиток торгівельних зв’язків; запровадження електронного урядування та належного врядування; розвиток цифровізації, кібербезпеки в нашій державі; підтримка бізнес-середовища; підвищення якості освіти; гуманітарна та військова допомога Україні.Естонія сприяє вступу України в НАТО та до Європейського Союзу. З метою підтримки демократичного розвитку в Україні Естонія підписала ряд двосторонніх договорів із іншими державами.Поглиблення тісної співпраці між Естонією й Україною та врахування естонського досвіду у сфері електронного урядування дозволило реалізувати в нашій країні проекти «Держава в смартфоні» та Trembita. Запровадження цих проектів в нашій державі сприяли прискоренню процесу впровадження електронних послуг; подоланню негативних проявів корупції при наданні публічних послуг; створенню умов для розвитку належного врядування.
3
Яциковський, Б., А. Чинчик, С. Голубка, С. Яремчук, and Є. Буряк. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЧНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В КООРДИНАТАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 300–306. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251460.
Full textAbstract:
Анотація. Сучасний стан української економіки свідчить про те, що процес розроблення і реалізації ефективної стратегії розвитку є дуже важливим, оскільки стратегії сталого економічного розвитку України — один із найважливіших документів, що характеризують довгострокові цілі та напрями соціального розвитку України — економічний розвиток, розвиток, досягнення. Варто зазначити, що в європейських країнах такій стратегії приділяється більше уваги, вона дуже детальна. Досліджено стратегічне бачення сталого соціально-економічного розвитку України до 2030 року. Воно демонструє реформування цінностей народу України з метою досягнення балансу між економічним, соціальним та екологічним розвитком. Розвиток вітчизняної економіки є одним із пріоритетних завдань у трансформаційних умовах нашої країни. Україна має стати країною із сильною економікою та інноваційними інноваціями. Для цього потрібно, перш за все, відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке економічне зростання шляхом проекологічних дій, створити сприятливі умови для економічної діяльності та створити прозору податкову політику. Досліджено цілі сталого розвитку, а саме: боротьба з бідністю і голодом, міцне здоров’я, якісна освіта, гендерна рівність, хороша санітарія і чиста вода, поновлювана енергія, гідна робота та економічне зростання, інновації та інфраструктура, зменшення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських і наземних екосистем, мир і справедливість, партнерство задля сталого розвитку. Проведено дослідження щодо місця України в міжнародних рейтингах, аналіз динаміки основних показників індексу глобальної конкурентоспроможності України, досліджено динаміку індексу економічної свободи України за 2019—2020 року. За дванадцятьма категоріями економічної свободи Україна належить до країн світу: права власності — 123, свобода від корупції — 154, свобода оподаткування — 100, державні витрати — 161, свобода заснування — 111, свобода ринку праці — 146, грошова свобода — 184, свобода торгівлі — 54, свобода інвестування — 165, фінансова свобода —160. Результати мають визначити частку кожної з чотирьох груп в індексі економічної свободи. Ключові слова: сталий розвиток, економіка, індекс, конкурентоспроможність, стратегія, національна, розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл. 10.
4
Drahomyretska, Nataliia Mykhailivna, Yevhen Oleksandrovych Romanenko, and Svitlana Anatoliivna Chukut. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ КОНТЕКСТ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ УКРАЇНИ ЗІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 7–20. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.1.
Full textAbstract:
Проблема сталого розвитку останнім часом стала дуже популярною не лише в наукових дослідженнях, а й на практиці. Змінюються погляди, підходи та позиції. У політичній сфері держав з’являються нові документи щодо сталого розвитку та його досягнення. У наукових і політичних колах ведуться широкі дискусії щодо розуміння сталого розвитку та його концептуального обґрунтування. Надається статистика, створюються дорадчі органи з громадським представництвом, визначаються державні органи, відповідальні за сталий розвиток тощо. Звіти держав про таку діяльність представлені на міжнародних форумах для демонстрації найкращого досвіду. Безумовно, це питання є дискусійним. Україна впроваджує досвід зарубіжних країн. Фактично Україна виступає імпортером зарубіжного досвіду та намагається адаптувати його до вітчизняної соціокультурної традиції. На жаль, Україна не є експортером власного досвіду і не пропонує досягнень у сфері сталого розвитку іншим державам. Відповідно до цієї ситуації в українській науковій сфері також здебільшого використовуються зарубіжні концепції, підходи та теорії, які адаптовані до українських реалій і пропонуються для впровадження. Є теоретичне пояснення поняття ‘сталий розвиток’, є концептуальні підходи та є практичне та політичне тлумачення цієї категорії. Стаття демонструє діяльність уряду щодо створення організаційно-дорадчих структур, відповідальних за сталий розвиток, на прикладі України та країн, досвід яких впроваджується в Україні. Дослідження показало різницю поглядів на проблеми побудови державних організаційних структур та дорадчих органів зі сталого розвитку в Україні та країнах, досвід яких впроваджує Україна. Існує різниця між визначеннями сталого розвитку в законодавстві та науці України. Це призводить до постійних змін у побудові та ліквідації організаційних структур та дорадчих органів зі сталого розвитку, призводить до нестабільності векторів сталого розвитку, повернення до традиційних і стереотипних управлінських дій. Попередні дослідження не розглядали зусилля уряду щодо створення організаційних та дорадчих структур, відповідальних за сталий розвиток в організаційно-правовому контексті.
5
Долгальова, Олена, and Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.
Full textAbstract:
Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру.
Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України.
Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку.
Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.
6
Черненко, Н. О., and Л. А. Зінченко. "РОЗВИТОК ТУРИЗМУ ЯК ПРІОРИТЕТНОЇ ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ." Підприємництво та інновації, no. 8 (December 30, 2019): 99–104. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/8.16.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасний стан розвитку туризму як пріоритетної галузі економіки. Визначено сутність економічної категорії туризму та його значення для розвитку економіки. У статті зазначено, що Україна володіє значним туристичним потенціалом і має всі передумови для розвитку внутрішнього, в’їзного та виїзного туризму. Проаналізовано статистичні дані щодо розвитку туристичної діяльності України, а саме динаміку туристичного потоку іноземних громадян до України та українців, які виїжджали за кордон, динаміку прямої зайнятості населення в галузі туризму, динаміку частки туристичної галузі у ВВП України, динаміку обсягів державного фінансування туризму. Встановлено, що в Україні протягом 2013–2019 рр. відбувалися скорочення обсягів туристичного потоку та зниження темпів зростання галузі туризму. На основі аналізу показників розвитку туристичної галузі визначено основні напрями розвитку туризму в Україні.
7
Aliksiychuk, Alexey Vasilyevich. "АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ МІЖПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ТА ЄС." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 26–34. http://dx.doi.org/10.15421/352121.
Full textAbstract:
У статті досліджуються тенденції розвитку міжпарламентської взаємодії України та ЄС для формування демократичної держави з метою підвищення ефективності діяльності парламенту як одного із важливих структурних елементів забезпечення ефективного функціонування суспільства в сучасних умовах. Проаналізовано міжпарламентську взаємодію України та ЄЄ, яка базується на діяльності Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС, Комітету парламентської асоціації Україна-ЄС, Комітету з питань інтеграції України до ЄС, Верховної Ради України та Європейського парламенту, які забезпечують дотримання законодавства для розвитку сучасного парламентаризму в Україні та забезпечення інституційної та процедурної європеїзації українського парламентаризму. Встановлено, що у період з 1998 по 2014 рік європейські та українські законодавці проводили засідання Комітету парламентського співробітництва загалом 16 раз, які дали можливість сторонам підвести підсумки співпраці між Україною та ЄС, визначити пріоритети співпраці найближчим часом, обговорити розвиток подій в Україні та ЄС та узгодити актуальні міжнародні проблеми. Визначено, що з початку діяльності Комітету парламентської асоціації до 2021 року було проведено 11 засідань, щодо імплементації Угоди про асоціацію Україна-ЄС, ситуації з безпекою на Сході України та щодо процесу реалізації реформ в ключових сферах України (реформування судової та виборчої систем, забезпечення процесу децентралізації, реформування державного управління та подолання корупції в країні). Встановлено, що законопроектна робота Комітету з питань інтеграції України до ЄС полягає в аналізі тих законопроектів, що належать до сфери, яка регулюється актами права ЄС та Угодою про асоціацію; складанні висновків, щодо відповідності цих законопроектів європейському праву та положенням Угоди про асоціацію; перевірці інших нормативно-правових актів та проектів законів України на їх відповідність acquis ЄС, для того щоб недопустити ратифікацію законодавчих актів, які суперечать законодавству ЄС та Угоді про асоціацію.
8
Перфільєва, A., I. Сілютіна, Н. Антипенко, and Д. Власенко. "ЦИФРОВА ЕКОНОМІКА ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 329–38. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251465.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено роль цифрової економіки як фактору економічного розвитку держави. Установлено, що вплив цифрової економіки на економічний розвиток держави можна оцінити виходячи з її впливу на макроекономічні показники. Для оцінки впливу цифрової економіки як фактору економічного розвитку України побудовано регресійні моделі впливу цифрової економіки на валовий внутрішній продукт, темп інфляції та обмінний курс гривні відносно щодо США. Установлено, що розвиток ІТ-послуг в Україні має висхідний тренд, надійність якого становить 96 %. Доведено, що кореляція динаміки зростання обсягу наданих ІТ-послуг в Україні та валового внутрішнього продукту становить 79 %. Це доводить існування взаємозв’язку зростання валового внутрішнього продукту і розвитку цифрової економіки в Україні. Доведено обернений вплив розвитку цифрової економіки на темпи інфляції в Україні. Кореляція між ними становить 67 % і має від’ємне значення, оскільки розвиток ІТ-послуг сприяє зменшенню темпів інфляції та забезпечує підтримання цінової стабільності. Виявлено низький рівень кореляції між обсягом ІТ-послуг в Україні та динамікою обмінного курсу гривні щодо долара США. Це зумовлено тим, що ІТ-послуги споживаються резидентами і призводять до безпосереднього припливу іноземної валюти в Україну. Тестування моделей впливу цифрової економіки, що представлена ІТ-послугами, на показники економічного розвитку України показало: статистично значимий вплив ІТ-послуги мають на темп інфляції. Установлено, що низький вплив цифрової економіки на валовий внутрішній продукт в Україні зумовлений малою часткою цифрової економіки. Доведено, що зі збільшенням питомої ваги цифрової економіки її вплив на економічний розвиток держави зростає. Прогнозування трендових значень параметрів економічного розвитку показало, що в майбутньому в Україні зростатиме обсяг ІТ-послуг, а це сприятиме підтриманню цінової стабільності та зростанню обсягу валового внутрішнього продукту. За умови експорту ІТ-послуг цифрова економіка здійснюватиме позитивний вплив на укріплення гривні щодо долара США. Ключові слова: цифрова економіка, економічний розвиток, ВВП, інфляція, обмінний курс. Формул: 4; рис.: 4; табл.: 3; бібл.: 15.
9
Юдін, В. Ю. "ЦИФРОВА ПЛАТФОРМА ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ І ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЇЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-02.
Full textAbstract:
У XXI столітті інформаційно-комунікаційні технології стануть провідним фактором, який суттєво вплине на розвиток суспільства. Багато країн вже усвідомили переваги свого розви- тку та розповсюдження. Сьогодні в Україні існує відчутна потреба в нормалізації нових відносин, що виникають у зв’язку зі стрімким розвитком комп’ютерних технологій. Одним із пріоритетних напрямів побудови та подальшого розвитку інформаційного суспільства в нашій країні є створення нормативної бази, яка регулює інформаційні відносини на законодавчому рівні. Законодавчі відносини, пов’язані з інформацією та інформаційно-комунікаційними технологіями, визначені як пріоритетні. Так, Угода між Україною та ЄС про науково-технічне співробітництво (4 липня 2002 р.) Визначає технології інформатизації суспільства серед одинадцяти напрямків співпраці. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» серед семи і п’ятих пріоритетів визначає нові комп’ютерні засоби та технології для інформатизації суспільства. За останнє десятиліття Україна прийняла низку законів та нормативних актів, які складають основу правового регулювання у сфері інформаційних відносин, зокрема електронного документообігу. Правова база побудована на принципах відкритості та свободи інформації, гарантованої інформа- ційної безпеки особистості, суспільства, держави відповідно до Конституції України. Законодавство регулює суперечності між потребами особистості, суспільства та держави у розширенні вільного обміну інформацією та певними обмеженнями щодо її розповсюдження. Розвиток зв’язків з громадськістю став загалом вимогою до розробки, вдосконалення та оновлення нормативної бази України, створення спеціальних правових норм та норм, що регулюють сферу інфор- маційних відносин. Вирішення проблем реформування економіки України та інтеграції національного ринку у світову економічну систему вимагає впровадження сучасних інформаційних систем та технологій у діяльність вітчизняних компаній. Стан та розвиток електронної комерції значною мірою визначають темпи під- ходу країни до побудови інформаційного суспільства, створюють основу для прискорення інтеграції її економіки у світ. Тому проблема розвитку електронної комерції та її впровадження за допомогою цифрових платформ в Україні є безперечно актуальною. У зв’язку із цим була проаналізована чинна нормативна база, що регулює діяльність компаній елек- тронної комерції, які використовують цифрові платформи та їх облік для визначення сфер подаль- шого вдосконалення. У ході дослідження були використані методи систематизації та узагальнення під час розгляду низки нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств електро- нної комерції, що працюють на цифрових платформах в Україні. Крім того, у статті проаналізовано такі структури, як цифрові платформи, та розкрито еко- номічну суть такого явища, як цифрові платформи, та основні підходи до правового регулювання їх використання комерційним законодавством. На сьогодні цифрові платформи є найбільш актуальним і важливим напрямком розвитку цифрової економіки та її найбільш очевидним проявом. Цифрові плат- форми – це механізм, за допомогою якого здійснюється перехід до цифрової форми більшості сфер економічної та соціальної діяльності.
10
Buryk , M. "УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЛОБАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДО 2030 р." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 55–62. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.07.
Full textAbstract:
Досліджено управління розвитком транспортної інфраструктури в умовах реалізації Глобальних цілей сталого розвитку до 2030 р. в сучасній транспортній галузі як одному з найважливіших елементів в економічній системі України. Розкрито сутність поняття “сталий розвиток” як складної багаторівневої і багатокомпонентної системи заходів, спроможної забезпечити ефективне функціонування й розвиток країни. Проаналізовано проблеми, що впливають на розвиток транспортної інфраструктури. Описано пріоритетні Глобальні цілі сталого розвитку до 2030 р., що безпосередньо стосуються транспортної інфраструктури. Обґрунтовано необхідність розвитку транспортної інфраструктури України з метою виконання Стратегії сталого розвитку, задля підвищення якості транспортних послуг та транспортної інфраструктури в ХХІ ст.
11
Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko, and Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.
Full textAbstract:
Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.
12
Шестаковська, Т. Л. "ВПЛИВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 1-2 (December 4, 2020): 354–69. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1-2.2020.354-369.
Full textAbstract:
У статті досліджуються тенденції та перспективи розвитку економічних відносин між Україною та ЄС із використанням сучасних методів оцінки. Окреслено геополітичні пріоритети інтеграційної стратегії України, визначено правові аспекти відносин між Україною та ЄС, проаналізовано основні напрямки співпраці між Україною та ЄС. Обґрунтовано особливості розвитку економічної політики України в контексті інтеграції до ЄС, підтверджуючи те, що в сучасному глобальному суспільстві відбуваються трансформаційні процеси, в яких Україна бере та повинна брати участь. Також аналізуються сучасні проблеми національних стратегій інтеграції в контексті основних аспектів розвитку ЄС. Запропоновано використання економетричного методу для прогнозування ефективності співробітництва між ЄС та Україною у контексті розвитку економічної політики.
13
Tereshchenko, D. A. "ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ І РЕГІОНІВ: СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (May 3, 2019): 208–21. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.26.
Full textAbstract:
Проаналізовано стан трудового потенціалу країни і регіонів в Україні. Особливу увагу приділено аналізу демографічної і освітньої складових трудового потенціалу. Досліджено сучасні тенденції на ринку праці України. Визначено напрями удосконалення механізмів державного управління формуванням, використанням і розвитком трудового потенціалу країни і регіонів в Україні. Доведено, що зазначена проблематика вимагає реалізації комплексної державної політики, спрямованої на розвиток нових якісних характеристик трудового потенціалу з урахуванням інноваційного шляху розвитку світової економіки.
14
Дорофєєва, Тетяна, and Володимир Приходько. "ЗНАЧЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СПОРТУ В УМОВАХ УКРАЇНИ." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 79 (October 26, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-5.002.
Full textAbstract:
Мета: обґрунтувати потребу поширення в Україні практики децентралізації влади на сферу спорту, що сприятиме її подальшому розвитку. Матеріал і методи: узагальнення літератури і матеріалів з Інтернету, абстрагування, ідеалізація, аналіз і синтез, індукція та дедукція. Результати: проаналізовано зміст законодавчих актів України щодо розвитку спорту, що дозволило встановити суттєві прогалини як у їхньому змісті (декларативність), так і визначити потребу якісного покращення регіонального управління розвитком спорту. Проблема низької ефективності державного управління розвитком сфери спорту в Україні потребує подальшого опрацювання, адже вона примітна вкрай слабким виконанням законів України, діючих нормативних та відомчих актів. Висновки: аналіз свідчить, що прийняті законодавчі і нормативні акти не є такими, які в своїй значній частині сприяють розвитку сфери спорту на місцях. Це відбувається внаслідок того, що значну частину їх змісту відзначає декларативність і відсутність встановлених показників. Децентралізація влади створює більш потужні організаційні та фінансові передумови для реформи сфери фізичної культури і спорту за «європейською моделлю». А це, за умови високого рівня державного управління (коли керівництво буде зацікавлене у сприянні розвитку, тобто якісним змінам), може забезпечити розвиток сфери спорту. Ця модель при компетентному управлінні дозволяє об’єднати ресурси і можливості, включаючи кошти органу державного управління спортом, інших міністерств та відомств, які опікуються фізичною культурою і спортом, а також місцевих органів влади і громадських організацій (національних федерацій з видів спорту, федерацій, що існують в областях і містах, спортивних клубів тощо). Ключові слова законодавчі акти, децентралізація, розвиток спорту, місцеві органи влади.
15
Гончарова, Ю. Ю. "ҐЕНЕЗА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ В УКРАЇНІ: ДЕТЕРМІНАНТИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 7, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).694.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано розвиток правової системи України у галузі податкових пільг та її вплив на перехід від соціалістичної планової до ринкової економіки.
Розглянуто процеси вдосконалення податкового законодавства у складних умовах становлення Держави, які потребували не лише виважених та ефективних рішень суб’єктів законодавчої ініціативи, а й максимально точного та ефективного їх виконання державними інституціями, які адмініструють податки. Проаналізовано роботи провідних українських науковців, які ґрунтовно дослідили правове забезпечення надання пільг у той період та передумови до відповідних законодавчих змін. Виокремлено п’ять етапів розвитку правового регулювання податкових пільг в Україні.
Наведено приклади перших законодавчих та нормативно-правових актів, якими встановлювалися пільги для підприємств і галузей. Указано на певні помилки під час розроблення та реалізації вказаних актів, які негативно вплинули на розвиток української економіки та інвестиційної привабливості України, а також створювали передумови для корупційних зловживань.
Досліджено вплив ухвалення Конституції та Податкового кодексу України на подальше формування податкового законодавства та інструментів реалізації державної політики у сфері оподаткування, спрямованої на досягнення стабільних показників у наповненні Державного та місцевих бюджетів з одночасним дотриманням податкової дисципліни та наданням податкових стимулів (пільг, преференцій) для розвитку підприємництва.
Наведено типи податків у ЄС, проаналізовано практику регулювання економік держав-членів ЄС шляхом застосування податкових пільг як державної допомоги, забезпечуючи тим самим конкурентоздатність окремих
галузей та надавачів послуг та досягнення показників сталого розвитку в більш широкому розумінні.
Розглянуто зобов’язання України у сфері оподаткування та конкуренції та вказано джерела права ЄС, які потребують імплементації відповідно до Угоди про асоціацію Україна-ЄС, а також зроблено прогнози стосовно можливого впливу на розвиток податкової системи України та посилення конкурентоспроможності української економіки.
Рекомендовано підходи до законодавчого забезпечення та практичного застосування податкових пільг із метою ефективної реалізації їх цілей щодо сприяння розвитку економіки України.
16
Solovey, M. S. "Експорт зерна: стан, проблеми та перспективи." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 2(80) (February 25, 2019): 43–48. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.8.
Full textAbstract:
В даний час Україна є одним із світових лідерів з експорту сільськогосподарської продукції. Метою написання статті є аналіз ситуації на ринку зерна, визначення тенденцій, ємності ринку зерна та експортного потенціалу України.
В статті зроблено огляд експортного потенціалу ринку зурна в Україні та світі. Аналізуючи данні ми дійшли наступних висновків. Україна займає 7,5 відсотків загального світового експорту пшениці, що ставить її на шосте місце в світі. Позитивні тенденції щодо зростання відсотку експорту в порівнянні з 2018 роком на 15,5 відсотків, що свідчить про поступовий вихід України в першу трійку експортерів зерна.
В статті зроблено висновок, що зберігаючи високі темпи нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, агропромисловий сектор має значний додатковий нереалізований потенціал щодо нарощування експорту продукції з доданою вартістю. Подальший його розвиток (за умови стійкого забезпечення продовольчої безпеки держави) здатен не лише закріпити за Україною статус надійного постачальника якісного доступного продовольства на світовий ринок, але і стати потужним рушієм розвитку економіки та зростання добробуту населення, сприяти сталому розвитку сільського господарства, реалізовуючи при цьому потужний виробничий та експортний потенціал.
17
Bortnik, S. M. "Формування та розвиток логістичної інфраструктури України в контексті євроінтеграції." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 3(81) (September 30, 2019): 45–50. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.8.
Full textAbstract:
Вступ. Транспортна система України має низький рівень розвитку логістичної інфрастуктури та транспортно-логістичних технологій загалом, що знижує її конкурентоспроможність та обмежує інтеграційні можливості нашої держави у світовому економічному просторі. Україні необхідні термінові заходи для поліпшення транспортно-логістичної інфраструктури, оскільки вона є застарілою, неефективною, потребує оновлення, модернізації, суттєвих інвестиційних вкладень та удосконалення системи управління нею. Існує необхідність адаптувати концепцію удосконалення логістичної інфраструктури до потреб українського ринку транспортно-логістичних послуг.
Метою статті є продемонструвати місце України у світових рейтингах розвитку логістики та логістичної інфраструктури, а також проаналізувати причини поточних результатів нашої держави в цих рейтингах.
Результати. Встановлено, що транспортно-логістична інфраструктура виступає важливим чинником економічного зростання будь-якої держави. Конкретизовано поняття транспортно-логістичної інфрастуктури та її складових. Дана оцінка загального стану розвитку логістичної інфраструктури в Україні, а також оцінка рівня використання логістичного потенціалу на основі рейтингів глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності. Проаналізовано місце України в глобальному рейтингу конкурентоспроможності за якістю транспортної інфраструктури, а також динаміку показників логістичної ефективності України, здійснено міжнародні порівняння. Доведено взаємозв’язок позицій у міжнародних рейтингах глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності із станом та якістю логістичної інфрастуктури в країні.
Висновки. Завдяки проведеному аналізу виявлено чинники, що впливають на функціонування та розвиток транспортно-логістичної інфраструктури України. Доведена необхідність покращення системи управління транспортно-логістичною інфраструктурою. З метою забезпечення синергетичного ефекту від ефективного поєднання потенціалу та можливостей усіх видів транспорту управління розвитком транспортно-логістичної інфраструктури повинно бути стратегічно орієнтованим і базуватися на оцінці потенціалу логістичної інфраструктури, виявленні зв’язків та залежності її розвитку від організаційно-економічних, техніко-технологічних та інших можливостей.
18
Zhakhovsky, V. O., and V. G. Livinskyi. "Планування на основі спроможностей: нова парадигма розвитку Медичних сил Збройних Сил України." Ukrainian Journal of Military Medicine 1, no. 4 (February 6, 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.4(1)-005.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз та узагальнення процесів розвитку Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили) через запровадження планування їх розвитку на основі спроможностей.
Матеріали та методи. Використано доктринальні документи з питань національної безпеки і оборони України, керівні документи Міністерства оборони (МО) України та Збройних Сил (ЗС) України, публікації у періодичних наукових виданнях. Об’єкт дослідження – Медичні сили ЗС України. Предмет дослідження – планування розвитку Медичних сил на основі спроможностей. Методи дослідження: бібліографічний, системного підходу, аналітичний, узагальнення.
Результати. У статті розглянуто вимоги доктринальних документів з питань національної безпеки і оборони України, керівних документів МО України та ЗС України щодо впровадження в практику оборонного планування в Україні планування на основі спроможностей. Висвітлено переваги оборонного планування на основі спроможностей, його етапи та порядок проведення. Наведено методичні підходи до формування переліку спроможностей, переліку носіїв спроможностей, а також опису спроможностей Медичних сил та їх носіїв. Приведено алгоритм дій щодо проведення оцінювання спроможностей Медичних сил в ході оборонного огляду та їх розвитку.
Висновки. Розвиток ЗС України здійснюється в напрямку досягнення сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО шляхом планування їх розвитку на основі спроможностей. Планування розвитку Медичних сил на основі спроможностей передбачає здійснення аналізу завдань та функцій Медичних сил в імовірних варіантах застосування ЗС України, що трансформуються у вимоги до спроможностей, на підставі чого планується їх створення, утримання та розвиток.
19
Гбур, Зоряна, and Ірина Крилова. "ВПЛИВ РОЗВИТКУ ВОДОПОСТАЧАННЯ НА ЯКІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 57–79. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-57-79.
Full textAbstract:
Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання.
Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.
Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.
20
Durman, Mykola. "ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ЛІБЕРТАРІАНСТВА ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ: РЕГУЛЯТОРНИЙ АСПЕКТ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 109–24. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.05.
Full textAbstract:
У статті пропонується розглянути можливості використання у лібертаріанській теорії принципів, механізмів та інструментів державної регуляторної політики. Матеріал і методи. Тезу про використання в Україні як базової теорії розвитку лібертаріанську теорію висували представники правлячої партії «Слуга народу». Оскільки вони мають підтримку народу, сформовану монобільшість у Верховній Раді України та переважну більшість в Кабінеті Міністрів України, то видається можливим застосування цієї теорії у сфері публічного управління в Україні. У ході дослідження визначено, що лібертаріанська теорія є розвитком ліберальної теорії та пропагує доведені до абсолютизму економічні та персональні свободи особистості, проте майже повністю відкидає можливість втручання в життя особистості або в діяльність особистості як підприємця. Розглянуті основні тези лібертаріанської теорії та можливість застосування при їх реалізації підходів, принципів та інструментів державної регуляторної політики. Висновком є те, що при реалізації лібертаріанської теорії практично відсутня можливість застосування положень державної регуляторної політики, оскільки ця теорія фактично повністю відкидає можливість застосування державного регулювання до вільного ринку та будь-якої діяльності особистості.
Іншою неприйнятною тезою лібертаріанської теорії є те, що вона відкидає поняття «народ», повністю зосереджуючись на свободах особистості. В той же час розбудова та розвиток нашої країни передбачає не тільки розвиток економіки та підприємництва, але й розвиток національної самосвідомості, соціальний захист населення, забезпечення високого рівня якості послуг, ліків, тощо. Таким чином уважаємо, що використання теорії лібертаріанства в сучасній Україні призведе до погіршення умов її розвитку і не може бути прийнятним.
21
Тюндер, І. С. "Концепція розвитку телекомунікацій в Україні." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(271) (February 8, 2022): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2022-271-1-41-46.
Full textAbstract:
Розглянуто питання концепції розвитку телекомунікацій в України, стану ринку телекомунікацій. Концепція розвитку телекомунікацій в Україні відповідно до Закону України "Про телекомунікації" визначає основні засади і напрями подальшого розвитку телекомунікаційних мереж загального користування в ринкових умовах і спрямована на досягнення стратегічних інтересів та конкурентоспроможності України на міжнародному ринку.
Телекомунікації відіграють значну роль в соціальній та економічній діяльності суспільства, забезпечуючи підтримку розвитку економіки держави та соціальної сфери. Розвиток телекомунікацій повинен здійснюватися випереджувальними темпами порівняно із загальними темпами розвитку економіки і буде визначальним на найближчу і більш віддалену перспективу. Повільні темпи розвитку телекомунікацій спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України. Телекомунікації відіграють значну роль у прискоренні розвитку економіки та соціальної сфери.
Відповідно до фінансово - економічних показників без урахування ПДВ, які наведені за даними операторів, провайдерів телекомунікацій, наданих до НКРЗІ, розглянуто стан ринку телекомунікацій. У процесі аналізу стану ринку телекомунікаційних послуг визначено співвідношення показників розвитку галузі із загальними тенденціями розвитку економіки України. Динаміка кількості абонентів фіксованого телефонного зв’язку за період 2013-2021 років свідчить про зменшення попиту споживачів в таких послугах. Доведено, що прискореним темпом розвиваються послуги з надання кабельного телебачення, а також доступу до мережі «Інтернет». Визначено, що основними сегментами на ринку телекомунікаційних послуг залишаються мобільний, фіксований та широкосмуговий (комп’ютерний) зв’язок. Виокремлено проблеми, що стримують розбудову телекомунікацій в Україні, стратегія розвитку телекомунікацій спрямована насамперед на розв'язання зазначених проблем. Досягнення зазначених цілей розвитку телекомунікацій дасть змогу істотно оновити і розширити важливу інфраструктурну складову економіки України.
Звернено увагу на те, що розвиток телекомунікацій України як стратегічно важливого елемента національної безпеки скоротить відставання від розвинутих країн, задовольнить потреби економічного та суспільного розвитку, національної безпеки та оборони держави.
22
Borovykov, Oleksandr Volodymyrovych, and Lesia Vasylivna Rudych. "АНТИКРИЗОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ГАЛУЗІ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 204–9. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2-2(18)-204-209.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. З 2014 року Україна зазнала значне зниження показників розвитку туризму, в тому числі в’їзних туристичних потоків, що негативно позначилося на показниках розвитку економіки країни в цілому. Постановка проблеми. Нажаль, останнім часом спостерігається погіршення показників, що відображають стан розвитку туризму та характеристику споживання туристичних послуг в країні. В таких умовах доцільно використовувати досягнення антикризового менеджменту, а саме антикризових планів, що пов’язані з профілактикою форс мажорних обставин, а особливо, військових дій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку туризму в умовах військових дій ретельно вивчались провідними іноземними науковцями Л-Енн Бленчард, А. М. Леонг, С. Литвин, О. Муфаккір, Н. Салазар, М. Хані, Ж. Хесслі, Дж. Джафарі, Р. Батлер. Проблеми туристичної галузі Україні під впливом військових дій досліджували А. Ю. Парфієнко, А. А. Романова, І. А. Савченко та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Недостатньо досліджені статистичні показники розвитку галузі туризму в Україні та вплив на них кризових ситуації. Відсутній досвід розробки антикризових планів (програм) та заходів під час кризових ситуації в галузі туризму Україні. Постановка завдання. Метою статті є аналіз системи статистичних показників розвитку туризму в Україні, та розробка пропозиції, щодо використання антикризових заходів для попередження виникнення кризи в туристичній галузі. Виклад основного матеріалу. З’ясовано методичні засади для вивчення кризових станів у туристичній галузі України. Це видання Всесвітньої Організації туризму ООН «Інструменти для кризових комунікацій в туризмі», у якому розглянуто різноманіття кризових станів та форс мажорних обставин, та їх вплив на розвиток туристичної галузі. Висновки. На підставі проведеного дослідження були визначені тенденції кризи у розвитку туризму в Україні. Розвиток туристичної діяльності значною мірою залежить від політичних факторів й, зокрема, соціальноекономічної стабільності в Україні. Її порушення у зв’язку з революційною ситуацією й веденням військових дій на сході країни суттєво впливає на скорочення туристичних потоків
23
Ostashchenko, Т. М., V. O. Zhakhovskyi, V. G. Livinskyi, and A. V. Shvets. "Історичні аспекти формування та розвитку системи медичного забезпечення Збройних Сил України." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 4 (December 30, 2021): 166–81. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-166.
Full textAbstract:
Мета роботи. Дослідження створення і становлення медичної служби Збройних Сил (ЗС) України та етапів формування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України.
Матеріали та методи. Використано законодавчі та нормативно-правові акти, доктринальні і керівні документи, монографії та інформаційно-довідкові матеріали щодо формування і розвитку військової охорони здоров’я та медичного забезпечення ЗС України. Методи дослідження: історичний, бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення.
Результати. Наведено основні етапи формування та розвитку ЗС України відповідно до загальнодержавних програмних документів. Висвітлено створення і становлення медичної служби ЗС України та етапи формування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України у контексті будівництва та розвитку ЗС України. Розкрито та проаналізовано зміст основних заходів кожного етапу реформування і розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, показано досягнення та акцентовано увагу на проблемах і недоліках, що мали місце під час їх проведення.
Висновки. Формування та розвиток ЗС України здійснювалися згідно законодавчих і нормативно-правових актів України. Розвиток системи медичного забезпечення ЗС України відбувався відповідно до етапів будівництва та розвитку ЗС України. Подальший розвиток системи медичного забезпечення ЗС України та нарощування спроможностей Медичних сил здійснюватиметься відповідно до нового Стратегічного оборонного бюлетеня України, що затверджений Указом Президента України від 17 вересня 2021 року № 473, та інших програмних документів щодо розвитку сил оборони.
24
Чайковський, С. "Перспективні напрямки застосування засобів вимірювальної техніки для проведення випробувань продукції в акредитованих лабораторіях України." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, no. 40 (September 23, 2020): 97–103. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2020-40-15.
Full textAbstract:
У статті проведено аналітичний огляд стану та можливостей акредитованих лабораторій для випробувань в Україні. Розглянуто тенденції розвитку засобів вимірювальної техніки. Визначено чинники, які впливають на розвиток напрямків застосування засобів вимірювальної техніки для проведення випробувань продукції в акредитованих лабораторіях України. Сформульовано основні перспективні напрямки застосування засобів вимірювальної техніки для проведення випробувань продукції у акредитованих лабораторіях України.
25
Venger, Vitalii. "ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ: ІНТЕРЕСИ КИТАЮ ТА МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 1 (October 11, 2018): 4–13. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0101.
Full textAbstract:
У статті розглянуто існуючий стан українсько-китайського співробітництва. Виявлено, що на сучасному етапі українсько-китайські відносини зазнають певного випробування. За період незалежності України ці відносини, загалом, розвивалися по висхідній та досягли найвищої точки розвитку у грудні 2013 р., коли був підписаний Договір про дружбу та співробітництво. Наразі політичні зміни, що відбулися в Україні дещо призупинили розвиток двосторонніх відносин.
Розкрито основні напрями співпраці КНР з іншими країнами в контексті проекту "Один пояс, один шлях". У цьому контексті виявлено, що Китай є свідомим прихильником української євроінтеграції та завжди визначав Україну як «важливу державу в Європі». Зокрема, керівництво Китаю вітало підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та розглядає залучення України до розбудови «Нового економічного поясу – Великий шовковий шлях», що є особистою ініціативою голови КНР. У разі успішної реалізації амбітного китайського плану – Україна матиме принципово нове геополітичне місце «першої європейської країни на Шовковому шляху».
Проаналізовано можливості та переваги України у разі залучення її до проекту "Один пояс, один шлях". До них належать: активізація торговельно-економічної співпраці шляхом збільшення обсягів торгівлі товарами з високою доданою вартістю та продукцією сфери високих технологій; реалізація великих проектів; розширення взаємних інвестицій; поглиблення співпраці в сферах високих технологій, таких як, авіація, суднобудування, біоінженерія, розробка нових матеріалів тощо.
Визначено перспективні напрями українсько-китайського співробітництва. Доведено, що найпотужнішу і довготривалу базу для співробітництва між Україною та КНР становлять наука і технологія. В умовах необхідності швидкої та ефективної модернізації української економіки, налаштування її на рейки сучасного світового ринку інвестиційні, виробничі та науково-технологічні можливості КНР можуть стати для України вагомим ресурсом розвитку та модернізації відповідних галузей економіки, поштовхом до відновлення позицій нашої держави на світових ринках технологій. Також це дає можливість китайському бізнесу зайняти відповідні ніші на українському ринку, що нині інтегрується з ЄС. Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР у такій структурно утворювальній сфері як прокладання транспортних коридорів та постачання азійських товарів до країн Європи.
Окреслено потенційні загрози від активізації двостороннього співробітництва у промисловій сфер, що полягають, насамперед, у можливій зміні цільового призначення інвестицій.
26
Середюк, Назар. "Українсько-японські відносини та їхній вплив на розвиток Української держави." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 89–98. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.89-98.
Full textAbstract:
У статті розкрито результати дослідження українсько-японських відносин і їхній вплив на розвиток Української держави. Зовнішня політика Японії щодо України є частиною загальної стратегії «Дуги свободи та процвітання в Євроазії», і, водночас, одним з основних принципів зовнішньої політики Японії. Відповідно до цього підходу Токіо прагне підтримати формування кола успішних і процвітаючих країн. Кроки до взаємної довіри та дружніх відносин робиться шляхом офіційних зустрічей між японськими та українськими державними діячами та політиками. З 1994 року представники обох країн здійснили офіційні поїздки та провели переговори, які відкрили шлях для розвитку двох сторонніх відносин. У парламенті Японії функціонує Асоціація «Японія-Україна», відповідальна за відносини з Києвом. Подібна група працює в українському парламенті, який відповідає за відносини з Японією. «Кусаноне» є основною програмою допомоги Україні, в рамках якої реалізується до 15 проєктів щорічно. Так, з 2004 року Японією було реалізовано 103 проекти загальною вартістю 7,5 млн. доларів. Через проекти програми «Кусаноне» Японія також опосередковано сприяє розвитку України, оскільки надає різноманітну фінансову та технічну допомогу. Офіційно надаючи допомогу, Токіо сприяє зміцненню демократії, розвитку інфраструктури та правової бази з урахуванням історичного та культурного розвитку країни.
27
Макар, Оксана, and Лілія Дмитрик. "MICE-ТУРИЗМ – ОСНОВА ІМІДЖЕВОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРЕСИВНОСТІ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ." Молодий вчений, no. 10 (98) (October 31, 2021): 160–67. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-35.
Full textAbstract:
У статті досліджено сферу MICE-туризму в Україні та світовому ринку. Проаналізовано фактичні статистичні показники MICE-туризму України та країн світу, показники динаміки ринку ділових та приватних подорожей в Україні; особливості обліку ділових поїздок службами державної статистики. Охарактеризовано вплив активізації сектору ділових послуг на регіональний розвиток України. Виділено комплекс переваг та проблем, визначено можливості ділового сектору по регіонах; представлено шляхи прогресивного розвитку України, шляхом конкретних дій та механізмів, програму прогресивного розвитку MICE-індустрії України, методи оцінки її ефективності що у перспективі розгорне ділову активність в країні в десятки разів, внаслідок чого, було визначено, що MICE-туризм як велика частина туристичної індустрії у майбутньому, є основою для іміджевої та економічної прогресивності цілої країни.
28
Tuboltsev, Leonid, and Anatoliy Grinev. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ." Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, no. 1 (March 30, 2020): 47–56. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2020-1-47-56.
Full textAbstract:
Метою роботи є виявлення позитивних моментів розвитку чорної металургії України в сучасних умовах нової промислової революції. Відзначено, що чорна металургія і сьогодні визначає економіку промислово розвинених країн як базова галузь. Україна має всі можливості для розвитку металургії, володіє сировинним, промисловим і трудовим потенціалом, проте в останні роки галузь втрачає свої позиції. Для аналізу стану чорної металургії в роботі використано найважливіші параметри, що характеризують її роботу, зокрема, обсяги та структура виробництва металопродукції, обсяги і структура експорту і імпорту, цінова політика в галузі, використання інвестиційних ресурсів. Наведено основні характеристики доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва. Відзначено, що приватизація підприємств металургійної промисловості свого часу стабілізувала їх роботу, однак y даний час державі слід відродити свій вплив на формування промислової політики в промисловості, і в металургійній галузі зокрема. Наведено аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на розвиток металургійної галузі в довгостроковій перспективі. Відзначено, що промислово розвинені країни знижують свій імпортний потенціал за рахунок розвитку власної металургії, що зменшує можливості для експорту металопродукції з інших країн, у т.ч. і з України. Наведено основні завдання, що стоять перед металургією України в сучасних умовах. Відзначено об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на роботу металургії. Наведено дані, що характеризують інвестиційні процеси в Україні і РФ в різні роки. Відзначено перспективи розвитку металургійних технологій в Україні. Для вирішення перспективних завдань галузі доцільно розробити Стратегію розвитку промисловості і ширше використовувати науково-технічний потенціал вітчизняних науково-дослідних інститутів, в т.ч. НАН України.
29
Susidenko, Valentin, and Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Full textAbstract:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
30
Стельмах Х.П. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ." Економічний форум 1, no. 3 (September 25, 2021): 17–25. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-3.
Full textAbstract:
В статті розглянуто нормативно-правове забезпечення та розвиток транспортно-логістичної системи України, визначено складові, що її формують. Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2014 р. зумовило необхідність реформування та прискорення євроінтеграційних процесів загалом. Їх прискорення вимагає більш повного врахування європейського законодавства в законодавстві України, в тому числі потребує внесення змін до вже до чинних законів та погоджених законопроектів з урахуванням директив та регламентів ЄС. Розвиток транспортно-логістичної системи та формування нормативно-правового забезпечення набуває важливого значення у рамках реалізації всеохоплюючої національної транспортної стратегії (НТС) України до 2030 р., що було відображено в Програмі ЄС «Підтримка впровадження транспортної стратегії України» та в Угоді про фінансування цієї Програми. Метою дослідження є виявлення перспектив розвитку та виокремлення окремих аспектів формування нормативно-правового забезпечення транспортно-логістичної системи, а також відповідні рекомендації щодо покращення її функціонування. В статті проаналізовано нормативно-правове забезпечення та розвиток транспортно-логістичної системи, виокремлено проблеми та запропоновано шляхи їх подолання. Головна ціль нормативно-правового забезпечення сьогодні полягає у внесенні змін, які посилюють вплив на діяльність організацій транспортного сектору через інтеграцію транспортного ринку України до ЄС. Щодо короткострокового періоду відсутнім є системний розвиток галузей, тоді як у довгостроковому періоді можна очікувати комплексну трансформацію інфраструктури транспорту.
31
Drebot, N. P. "Тенденції розвитку регіональної мережі банківських відділень в Україні." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 52–55. http://dx.doi.org/10.15421/40280409.
Full textAbstract:
Розвиток банківського бізнесу, як складної динамічної системи, пов'язаний з розвитком філійної мережі банків. З огляду на це, важливого значення набуває розроблення напрямів iннoвацiйнoго розвитку мережі банківських відділень, спрямованих на забезпечення очікуваних результатів та підвищення ефективності їх діяльності, яку дедалі складніше забезпечити в умовах активного впровадження інноваційних систем дистанційного банківського обслуговування та стрімкого розвитку небанківських фінансових установ. Визначено важливість розвитку регіональної мережі банків, розглянуто тенденції розвитку банківських відділень в Україні. Проаналізовано динаміку зміни відділень банку протягом останніх 9 років. Обґрунтовано причини, через які банки закривають мережі відділень. З'ясовано тенденції в банківській системі України щодо згортання та розширення мережі відділень. Проаналізовано динаміку змін у структурі відділень банків із державною часткою, банків іноземних банківських груп та банків із приватним капіталом. Встановлено, що характерною ознакою для банківської системи України є асиметричність її територіальної структури, тому досліджено розміщення банківських відділень по регіонах України. Обґрунтовано причини закриття та розширення мережі відділень банків. Запропоновано напрями з удосконалення роботи мережі банківських відділень.
32
Fufalko, I. Yu. "РОЛЬ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУЦІЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 26–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.26-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню ролі фінансових інституцій, таких як банки, страхові компанії та інститути спільного інвестування, на фінансовому ринку України та Європейського Союзу, а також визначенню впливу кожного з них на ринок цінних паперів. Шляхом аналізу структури фінансових ринків України та ЄС було визначено, яку частку активів займає кожен вид фінансових інституцій. Це дозволило оцінити їх роль на відповідному фінансовому ринку в цілому, а напрями інвестування цих активів дозволили визначити їх внесок в розвиток власне ринку цінних паперів. В ході аналізу визначено, що значення банків для розвитку ринку цінних паперів в ЄС не є визначальним. Значну частку своїх активів у цінних паперах розміщують страхові компанії, пенсійні фонди та, так званий, альтернативний банківський сектор (в Україні – інститути спільного інвестування). Саме тому, пропорційний та паралельний розвиток усіх вищезгаданих видів фінансових інституцій є необхідною передумовою розвитку ринку цінних паперів України.
33
Смутчак, З. В. "ПРОБЛЕМА ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ: ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 2 (February 27, 2018): 192–98. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.2.2018.192-198.
Full textAbstract:
У статті розглядаються особливості міграційних процесів в Україні. Увага акцентована на тенденціях прояву трудової та освітньої міграції. Виявлено позитивні та негативні наслідки трудової міграції. Визначено вплив грошових переказів і заощаджень мігрантів на соціально-економічний розвиток України, задля сприяння стабільності та сталого соціально-економічного розвитку в Україні.
34
Matviichuk L., Vasilchinko A., and Dashchuk Yu. "ФУНКЦІОНУВАННЯ КЛАСТЕРІВ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ." Economic forum 1, no. 1 (March 9, 2022): 3–10. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена пошуку ефективних інструментів розвитку регіонів шляхом дослідження процесів формування та розвитку кластерів сільського туризму в Україні та тенденцій розвитку індустрії туризму загалом, а також пошуку оптимальних інструментів розвитку регіонів. Метою публікації є дослідження теоретичних і методичних підходів до пошук напрямів розвитку регіонів шляхом формування кластерів сільського туризму в Україні. Методологічним інструментарієм методів дослідження були аналіз наукової літератури та точок зору зарубіжних та вітчизняних фахівців кластерної політики у індустрії туризму. Також в дослідженні використані аналітичні дані Всесвітньої ради з подорожей і туризму та Національної туристичної організації України. У ході організації та проведення дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи такі як аналіз, синтез, порівняння, при виокремленні деструктивних факторів впливу на стан та розвиток сільського туризму. Дослідження емпірично підтверджує та теоретично доводить, що кластерна політика є найбільш ефективною та доцільною в розвитку сільського туризму в регіоні. За допомогою структурно-логічного методу представлено бачення впровадження сучасних інструментів розвитку регіонів в умовах поширення пандемії. Розглянуто зміст та значення сільського туризму в розвитку регіонів України. Визначено зміст досліджуваних дефініцій, узагальнено та сформульовано підходи процесу формування та розвитку кластерів сільського туризму. Об’єктом дослідження є процеси кластеризації туристичних суб’єктів сільських територій.
Визначено, що основним інструментом розвитку регіонів України є кооперація суб’єктів господарювання сільських територій. Одним з таких напрямів кооперації є формування та розвиток туристичних кластерів. Доведено, що кластерна політика є успішною та набула поширення практично в усіх країнах світу. Сьогодні в Україні відсутні державні програми розвитку кластерів, а також немає єдиного представництва – репрезентанта кластерів України. Запропоновані напрями розвитку регіонів України, шляхом формування та розвитку кластерів сільського туризму, є провідними інструментами регіонального розвитку, що дозволить швидко подолати наслідки поширення пандемії, сприятиме соціально-економічному зростанню регіонів та інтеграції регіональних туристичних продуктів та послуг до глобального туристичного ринку.
35
Сергєєва, Т. "Запровадження міжнародних антикорупційних стандартів у національне законодавство України." Юридичний вісник, no. 4 (October 30, 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1982.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню законодавства України у сфері протидії корупції. Виявлено, що чинне законодавство лише частково враховує положення міжнародних антикорупційних договорів, стороною яких є Україна. Ряд питань залишаються лише частково врегульованими або взагалі неврегульованими. Зазначено, що корупція деструктивно впливає на розвиток суспільства. Спонукає нашу країну до активної боротьби з корупцією здійснення міжнародного співробітництва у цій сфері. Зроблено акцент на співпраці України з Радою Європи й структурами Організації Об'єднаних Націй у сфері боротьби з корупцією. Підкреслено значення для України Цивільної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та проаналізовано основні моменти виконання Україною положень міжнародної угоди. Зазначено, що з метою виконання та імплементації норм міжнародного права щодо протидії корупції в Україні впроваджується та вдосконалюється власна система антикорупційного законодавства.
Проаналізовано норми щодо вдосконалення адміністративної та кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення. Закони й підзаконні акти в цій сфері значним чином зазнали змін внаслідок міжнародного впливу на Україну міжнародних організацій із приводу впровадження антикорупційних заходів та їх виконання.
Приділено увагу захищеності господарської діяльності й створенню сприятливого середовища для ведення підприємницької діяльності у світлі добросовісного виконання приписів антикорупційного законодавства всіма суб'єктами різних видів правовідносин.
Запропоновано використати досвід зарубіжних країн щодо створення дієвого національного механізму протидії корупції. Варто створити в Україні єдиний централізований орган із боротьби з корупцією, який не дублюватиме функції ряду державних органів із протидії корупції. Доцільно, щоб такий орган займався питаннями розслідування фактів корупції, ускладнених іноземним елементом. Зазначено, що нині українське антикорупційне законодавство ще має бути переглянуте у світлі базових положень міжнародних документів, що удосконалить чинне законодавство.
36
KUZYK, Stepan. "РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 308–21. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2350.
Full textAbstract:
Розглянуто туризм як важливу сферу господарської діяльности країни. Студії констатують, що в сфері туризму виробляється до 8 % ВВП. Це складає майже 1/5 торговельного обігу України. Галузь, що формується, забезпечує роботою тепер майже два мільйони українців. Туризм в Україні пройшов тривалий період розвитку – від зародження прототипу міжнародного туризму, пов’язаного зі стихійним мандрівництвом, що сягає раннього середньовіччя, до організованого масового туризму ХХ–ХХІ ст. Подальшому розвитку міжнародного туризму в Україні сприяє наявна ресурсна база: бальнеологічні ресурси, бальнеогрязеві, фітолікувальні, біотичні, ландшафтні, пляжні ресурси. Важливим засобом розвитку міжнародного туризму вважаються пізнавальні ресурси (пам’ятки історії, історико-архітектурні пам’ятки, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, ремесел, пам’ятки фольклору тощо). Україна, як держава з потужною та унікальною туристично-рекреаційною базою, є конкурентоспроможною на світовому ринку туристичних послуг.
37
Мохова, Ю., І. Драган, О. Козирєва, Н. Гавкалова, and А. Дубовик. "ФІНАНСУВАННЯ ПРОЦЕСІВ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 4, no. 39 (September 10, 2021): 77–86. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241293.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено механізми фінансування процесів інформатизації адміністративних послуг. Мета статті — визначити джерела фінансування i перспективи надання адміністративних послуг в умовах інформатизації публічного сектору України. Методи дослідження — порівняльний аналіз аналітичних та офіційних статистичних даних України, інститутів міжнародної підтримки на основі класифікації груп інструментів фінансування центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП). Доведено, що децентралізація, розвиток i підвищення якості адміністративних послуг визначають ЦНАП пріоритетним напрямом реформування системи надання адміністративних послуг в Україні. Визначено правові засади створення i забезпечення функціонування ЦНАП, юридичні статуси установи, принципи процесу надання адміністративних послуг у ЦНАП. Проаналізовано динаміку кількості центрів надання адміністративних послуг i регіональні особливості функціонування. Виділено джерела фінансування центрів надання адміністративних послуг (державний бюджет, обласні та міські бюджети, кошти Державного фонду регіонального розвитку, міжнародні проєкти технічної допомоги). Доведено, що найпоширенішим і найбільшим джерелом фінансування процесів інформатизації в ЦНАП є державний бюджет (субвенція на розвиток інфраструктури). Запропоновано прогнозну модель створення і розвитку центрів надання адміністративних послуг в Україні за умов подальшого державного фінансування у відповідних обсягах. Обґрунтовано необхідність залучення зовнішніх джерел фінансування (коштів міжнародних проєктів технічної допомоги, ініціатив міжнародних донорів) в умовах обмеженості та дефіциту державного бюджету України. Обґрунтовано необхідність модернізації ЦНАП щодо використання IT-технологій. Виділено пріоритетні напрями комплексної реформи підвищення якості адміністративних послуг: децентралізація, спрощення, дерегуляція, розвиток інституційної спроможності і комунікаційна підтримка. Ключові слова: фінансування, адміністративні послуги, інформатизація, публічний сектор. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.
38
Milovanov, Eugene Volodymyrovych. "РОЗВИТОК РИНКУ ОРГАНІЧНОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ: СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 65–75. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-65-75.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Визначено, що системна розбудова органічного сектору агарної галузі України може значно підвищити перспективи органіку на внутрішньому і зовнішньому ринках, допомогти зайняти провідні позиції на міжнародному ринку й покращити збалансованість української економіки в довгостроковій перспективі. Постановка проблеми. Беззаперечні переваги органіку стимулюють суспільство обирати органічну продукцію, а владні структури – виділяти ресурси на підтримку органіку, у зв'язку з чим органічні виробники прагнуть зайняти перспективні ніші на ринках. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ринок органічної продукції досліджували українські й зарубіжні науковці, зокрема: В. І. Артиш [1], О. Б. Вінюкова, Г. А.Чугрій [2], А.В.Казанджі [4], О.В. Коломичева, Л. С. Васильченко, С. М. Пепчук [5], Н.Я. Кутаренко [6], В. В. Писаренко [9], Т. Б.Харченко [12], О.Шегеда [13] Л. Хамзауі-Ессуссі, М.Захаф [14], О. Маслак [15], Х.Віллер, Дж. Лерно [17] та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Зважаючи на науковий внесок згаданих дослідників та динамічність розвитку ринкових відносин, все ж є необхідність постійної актуалізації та глибшого дослідження зазначеної тематики. Постановка завдання. Метою статті є наукове обґрунтування розвитку вітчизняного і світового ринків органічної продукції з метою зміцнення аграрної галузі та національної економіки України в цілому. Виклад основного матеріалу дослідження. Продемонстровано позитивну динаміку розвитку органічного ринку в Україні та світі. Узагальнено виклики нормативно-правового, інституційного, економічного та інформаційного характеру, що стоять перед Україною, на шляху формування дієвого органічного ринку. Рекомендовано відповідні заходи для стимулювання розвитку органічного ринку. Висновки. Україна має добрі перспективи зміцнити свої позиції на міжнародному органічному ринку, впроваджуючи найкращі практики управління на всіх рівнях з орієнтацією на розвиток технологій, інновацій та збалансованості.
39
Купріянова, В. С., and Г. М. Шведова. "АНАЛІЗ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО АУТСОРСИНГУ В ІТ-ГАЛУЗІ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 12 (July 3, 2020): 59–63. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.10.
Full textAbstract:
Одне з найбільш активно розвиваючихся напрямків аутсорсингу підприємницької діяльності – IT-аутсорсинг. Через кризові явища в економіці, які змушують підприємців оптимізувати витрати, IT-аутсорсинг зростає в Україні значними темпами. Виключну актуальність має розробка наукових основ розвитку української IT-галузі з урахуванням процесів аутсорсингу для покращення іміджу України. У статті розглянуто поняття аутсорсингу та інсорсингу, аналізується міжнародний і вітчизняний досвід щодо застосування аутсорсингу, наведено показники виторгу від реалізації ІТ-послуг на міжнародних ринках й України. Запропоновані методи підвищення ефективності IT-сектору України, зокрема, рівня надання послуг аутсорсингу, які нададуть можливість прогнозувати їхній розвиток та більш обґрунтовано вибирати інструменти забезпечення зростання економічної результативності. Доведено стратегічні перспективи розвитку ІТ-аутсорсингу для економіки України.
40
Трофименко, О. О., Д. В. Дорошкевич, and І. М. Джадан. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАСАД ГЛОБАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 11-1 (May 29, 2020): 118–25. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.40.
Full textAbstract:
У статті досліджено основні тенденції розвитку промисловості України. Обрано основні Глобальні цілі сталого розвитку на основі яких має забезпечуватися розвиток промисловості України, а саме: Ціль 8 “Гідна праця та економічне зростання”, Ціль 9 “Інновації й інфраструктура”, Ціль 12 “Відповідальне споживання”, Ціль 17 “Cпівпраця заради досягнення цілей”. Досліджено основні передумови розвитку промисловості. Співставлено динаміку індексів валового внутрішнього продукту та промислової продукції. Визначені основні країни, які доцільно використовувати як орієнтири для аналізу прогресу досягнення цілей сталого розвитку та розвитку промисловості. Наведено динаміку реального ВВП на душу населення в досліджуваних країнах та в Україні. Визначені основні негативні та позитивні аспекти розвитку промисловості на засадах глобальних цілей сталого розвитку. Досліджено окремі показники ефективності заходів щодо досягнення визначених цілей сталого розвитку в Україні.
41
Rud, V. P., L. A. Terokhina, L. M. Uriupina, O. P. Stovbir, V. V. Sydora, and V. M. Suchkova. "МОРКВА М’ЯСИСТА: ЗОНАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Vegetable and Melon Growing, no. 66 (January 3, 2020): 91–102. http://dx.doi.org/10.32717/0131-0062-2019-66-91-102.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у вивченні стану виробництва моркви в Україні та його наукове забезпечення, обґрунтуванні сучасних проблем та шляхів ефективного розвитку цього сегменту ринку овочів на перспективу. Результати. Розглянуто сучасний стан виробництва м’ясистої в України. Встановлено частку цієї культури у загальних посівних площах і валовому виробництві овочів, наведено дані щодо розміщення виробництва моркви м’ясистої за природно-кліматичними зонами України та окремими категоріями господарств. Викладено загальну стратегію і пріоритетні напрямки наукового забезпечення виробництва моркви м’ясистої на перспективу. Визначено причини, що стримують ефективний розвиток цього сегменту овочевого ринку, до яких належать: застосування застарілих технологій та практична відсутність інновацій; недостатня кількість необхідних потужностей для доробки, фасування, заморозки, зберігання; відсутність професійного брендингу та ефективної інфраструктури, низький розвиток агрологістики, невідповідність вітчизняної овочевої продукції європейським стандартам. Висновки. Подальший розвиток виробництва моркви м’ясистої в Україні необхідно направити по шляху організації високо інтенсивного їх виробництва на основі впровадження сучасних технологій виробництва та нових високопродуктивних, технологічних сортів і гібридів, що володіють високими харчовими показниками, що відповідають вимогам переробки. Підвищення ефективності виробництва моркви м’ясистої дасть можливість отримати овочеву продукцію в кількості і асортименті, визначених науково-обґрунтованими нормами споживання на базі соціально-економічного та інноваційно-інвестиційного розвитку з урахуванням передових досягнень науки і техніки та передових досягнень науки і техніки, нарощування великотоварного виробництва якісної овочевої продукції, її переробки, зберігання та реалізації. При цьому в перспективі необхідно технічне переоснащення галузі овочівництва, розвиток систем інформаційного забезпечення, створення служб маркетингу і подальший розвиток інфраструктури ринку.
42
Rud, V. P., L. A. Terokhina, L. M. Uriupina, O. P. Stovbir, V. V. Sydora, and V. M. Suchkova. "МОРКВА М’ЯСИСТА: ЗОНАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Vegetable and Melon Growing, no. 66 (January 3, 2020): 91–102. http://dx.doi.org/10.32717/10.32717/0131-0062-2019-66-91-102.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у вивченні стану виробництва моркви в Україні та його наукове забезпечення, обґрунтуванні сучасних проблем та шляхів ефективного розвитку цього сегменту ринку овочів на перспективу. Результати. Розглянуто сучасний стан виробництва м’ясистої в України. Встановлено частку цієї культури у загальних посівних площах і валовому виробництві овочів, наведено дані щодо розміщення виробництва моркви м’ясистої за природно-кліматичними зонами України та окремими категоріями господарств. Викладено загальну стратегію і пріоритетні напрямки наукового забезпечення виробництва моркви м’ясистої на перспективу. Визначено причини, що стримують ефективний розвиток цього сегменту овочевого ринку, до яких належать: застосування застарілих технологій та практична відсутність інновацій; недостатня кількість необхідних потужностей для доробки, фасування, заморозки, зберігання; відсутність професійного брендингу та ефективної інфраструктури, низький розвиток агрологістики, невідповідність вітчизняної овочевої продукції європейським стандартам. Висновки. Подальший розвиток виробництва моркви м’ясистої в Україні необхідно направити по шляху організації високо інтенсивного їх виробництва на основі впровадження сучасних технологій виробництва та нових високопродуктивних, технологічних сортів і гібридів, що володіють високими харчовими показниками, що відповідають вимогам переробки. Підвищення ефективності виробництва моркви м’ясистої дасть можливість отримати овочеву продукцію в кількості і асортименті, визначених науково-обґрунтованими нормами споживання на базі соціально-економічного та інноваційно-інвестиційного розвитку з урахуванням передових досягнень науки і техніки та передових досягнень науки і техніки, нарощування великотоварного виробництва якісної овочевої продукції, її переробки, зберігання та реалізації. При цьому в перспективі необхідно технічне переоснащення галузі овочівництва, розвиток систем інформаційного забезпечення, створення служб маркетингу і подальший розвиток інфраструктури ринку.
43
Смілянець, Валентина. "Євроатлантична інтеграція України: становлення, розвиток і перспективи." Старожитності Лукомор'я, no. 5 (November 3, 2021): 147–55. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.120.
Full textAbstract:
У статті розглянуто процес становлення двосторонніх відносин між Україною та НАТО. Висвітлено особливості розвитку взаємовідносин України з НАТО в умовах позаблокового стану України та розглянуто форми участі нашої країни у міжнародних заходах із забезпечення європейської безпеки. Проаналізовано прагнення України набути членство в НАТО і стан взаємовідносин в умовах російсько-української війни. Визначено деякі перспективи майбутнього членства в НАТО для України. Зроблено висновок про те, що членство України в НАТО може бути оптимальним рішенням у сфері захисту національних інтересів держави.
44
Вахович, І., Л. Матвійчук, and Б. Смаль. "РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗАХОДИ ПОСИЛЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 494–502. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251512.
Full textAbstract:
Анотація. Присвячено дослідженню тенденцій розвитку індустрії гостинності в регіонах України. Розглянуто зміст та значення індустрії гостинності в соціально-економічному розвитку регіонів. Визначено зміст досліджуваних дефініцій, узагальнено та сформульовано підходи до визначення співвідношень понять «індустрія гостинності» й «індустрія туризму». Визначено основні показники, що характеризують споживання послуг індустрії гостинності. Доведено що основними такими показниками є внесок індустрії туризму у ВВП, обсяги туристичного збору. Визначено, що стан і розвиток індустрії гостинності характеризують також обсяги капітальних інвестицій за видами економічної діяльності у сфері тимчасового розміщення та організації харчування. Проведено аналіз зазначених показників у динаміці та в регіональному розрізі. Охарактеризовано тенденції розвитку індустрії гостинності в сучасних умовах. Виявлено суттєві регіональні диференціації щодо сплати туристичного збору в Україні, а також зниження майже всіх показників розвитку індустрії гостинності. Проаналізовано дані Всесвітньої ради з подорожей і туризму щодо стану індустрії гостинності в Україні. Виявлено скорочення загального внеску подорожей і туризму в зайнятість України 2020 року до 6,3 %. Визначено напрями і заходи посилення конкурентних переваг індустрії гостинності в регіонах України. Визначено умови діяльності суб’єктів господарювання індустрії гостинності, до яких віднесено гнучкість і здатність швидко адаптуватися до сучасних умов ринку, упровадження заходів безпеки та гігієни, оптимізації форм підприємницької діяльності, розвиток цифрових технологій, посилення ролі здорового харчування, розширення асортименту продукції та послуг туристичних регіонів, швидкий розвиток послуг доставки, орієнтація на екологічну діяльність, посилення вимоги до кваліфікації персоналу тощо. Доведено, що перспективними напрямами підвищення конкурентних переваг індустрії гостинності в сучасних умовах є підвищення рівня фінансування галузі, активізація зусиль органів місцевого самоврядування щодо цільового використання коштів від туристичного збору на місцях, а також застосування інструментів стратегування та програмування розвитку індустрії гостинності регіонів, об’єднання стейкхолдерів індустрії в кластери, альянси тощо. Ключові слова: конкурентні переваги, індустрія гостинності, регіональний розвиток, туристичний збір. Формул: 0; рис.: 3; табл.: 1; бібл.: 14.
45
Ostapets, Oleg. "Вибір узагальнених показників для оцінювання розвитку Збройних Сил України." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 9, no. 1 (March 19, 2019): 82–89. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2019.9.1.7.
Full textAbstract:
Загальною методологічною основою теорії будівництва та розвитку Збройних Сил України є діалектичний підхід, який орієнтує на виявлення реальних факторів і стійких зв’язків процесів збройної боротьби, дає змогу об’єктивно підходити до аналізу дійсності, розкривати напрями розвитку воєнної справи, основні тенденції її змін, а також визначати раціональні шляхи рішення завдань розвитку Збройних Сил України та їх підготовки до застосування. Метою даної статті є розроблення та використання переліку чинників, що впливають на розвиток Збройних Сил України та запропоновано вибір узагальнених показників для оцінювання їх розвитку та готовності до застосування. З огляду на це в статті проведено аналіз та обґрунтовано, що будівництво, та розвиток Збройних Сил України здійснюється під впливом сукупності зовнішніх та внутрішніх чинників воєнно-політичного, оперативно-стратегічного, соціального, фінансово-економічного, воєнно-технічного, та географічного характеру. Отже, вибрані узагальнені показники дають можливість об’єктивно охарактеризувати розвиток збройних сил та їх підготовку до застосування. Результати наведеного в статті дослідження можуть бути використаними вищим воєнно-політичним керівництвом країни під час прийняття рішень щодо подальшого розвитку Збройних Сил України, їх підготовки до застосування, а також в навчальному процесі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
46
Shcherbak , N. V. "Упровадження інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 137–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.14.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження питань упровадження нових інноваційних практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України в контексті модернізації системи державного управління та реалізації парламентської реформи.
Наукова новизна визначається дослідженням упровадження нових інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України з метою забезпечення модернізації його подальшої діяльності та виконання основних завдань парламентської реформи.
Висновки. Україна розпочала реалізацію широкомасштабної парламентської реформи та модернізацію системи державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набувають питання розробки та упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в органах державної влади, зокрема в Апараті Верховної Ради України.
Вивчення кращих практик та досвіду зарубіжних країн у цій сфері свідчить про необхідність їх популяризації та упровадження нових інструментів управління людськими ресурсами на державній службі. Мова йде про такі інноваційні інструменти та практики з питань менеджменту та управління людськими ресурсами: розроблення та упровадження системи проведення ґендерного аудиту, внутрішньої системи управління якістю, розвиток корпоративної культури, управління талантами, розбудова системи наставництва (менторства), підтримка адаптації новопризначених працівників, удосконалення системи оцінювання результатів роботи державних службовців, інформатизація та автоматизація процесів управління людськими ресурсами, розвиток кадрової мобільності, підвищення рівня мотивації працівників та їх заохочення до покращення результатів роботи; розвиток лідерства, підвищення рівня професійної компетентності та кар’єрний розвиток, розвиток системи управління змінами тощо.
Одночасно проаналізовано усі можливі переваги та недоліки функціонування кожної з цих практик, а також перспективи їх упровадження в Апараті, насамперед із урахуванням специфіки цього державного органу та основних завдань реформи державного управління в Україні. Враховуючи вищевикладене, підготовлено комплексні пропозиції щодо забезпечення подальшої модернізації діяльності Апарату Верховної Ради України, розробки та упровадження нової широкомасштабної стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату (з урахуванням рекомендацій Європейського Парламенту, інших міжнародних організацій, а також основних завдань парламентської реформи, що реалізується в Україні).
47
Khomiuk, N. L. "Кластеризація як напрям диверсифікації розвитку сільських територій в умовах децентралізації." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 2(80) (February 25, 2019): 75–80. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.15.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано процес кластеризації як напрям диверсифікації розвитку сільських територій в умовах децентралізації. З’ясовано, що диверсифікація форм власності та господарювання на сільських територіях передбачає стимулювання розвитку різних форм власності та господарювання, створення кооперативів і кластерів. Розкрито сутність категорії «кластер» та «агропромисловий кластер». Зроблено висновки, що важливе значення при реформуванні місцевого самоврядування в Україні має розвиток аграрних кластерів, який сприяє створенню нових робочих місць, розвитку виробничої та соціальної інфраструктури на сільських територіях, утворенню об’єднань підприємств із замкненим циклом виробництва готової продукції, зниженню собівартості та ціни сільськогосподарських товарів, підвищенню якості вирощеної продукції, підвищенню конкурентоспроможності учасників агропромислового кластера за рахунок впровадження інноваційних технологій та доступу агропромислової продукції до регіональних та світових ринків. Визначено вплив кластеризації на розвиток сільських територій в Україні. Висвітлено переваги та основні етапи створення агропромислових кластерів. Досліджено світовий досвід та досвід України у створенні кластерів. Визначено фактори, які негативно впливають на розвиток кластерів в Україні. Доведено, що перехід на кластерну систему сприятиме підвищенню конкурентоспроможності сільських територій та розвитку різних галузей економіки.
48
Череп, А. В., І. С. Абдулаєв, and В. С. Чеховська. "ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ЦІЛІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 83–87. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-16.
Full textAbstract:
Актуальним завданням, що стоїть перед Україною, є обґрунтування напрямів підвищення конкурентоспроможності та завоювання міцних позицій на міжнародному ринку. Адже забезпечення конкурентоспроможності економіки є пріоритетом для будь-якої держави, яка піклується про своє місце на світовому ринку і своєму економічному зростанні. Рівень інвестицій в значній мірі залежить від економічної привабливості українських підприємств, оскільки конкурентоспроможні підприємства є важливим фактором успіху інвесторів. Формування інвестиційної привабливості країни необхідно для забезпечення її конкурентоспроможності та вирішення соціальних проблем. Ефективне використання прямих іноземних інвестицій в національну економіку може стати важливим фактором прискорення економічного зростання, оптимізації відтворювальної структури економіки, вирішення багатьох інших стратегічних завдань. Накопичені іноземні інвестиції є одним з показників і відображають рівень інтеграції країни в світову економіку, розвиток її зовнішньоекономічних зв’язків і прагнення до створення відкритої експортно-орієнтованої моделі економіки. В цьому відношенні Україна значно відстає від більшості країн з перехідною економікою. Стаття присвячена оцінці поточного стану конкурентоспроможності України та інших країн. Проаналізовано стан і тенденції інвестування в Україну. Проведено аналіз конкурентоспроможності України. Встановлено, що підвищення конкурентоспроможності країни призводить, як наслідок, до збільшення інвестицій. Визначено, що потреба в стійкому економічному зростанні, який сприяє підвищенню продуктивності, залишається критично важливою для підвищення рівня життя. Пропонуються шляхи поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Результатом роботи є система пропозицій по збільшенню інвестиційної активності.
49
Hromovyk, B. P., and O. B. Pankevych. "ІСТОРІОГЕНЕЗ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ." Фармацевтичний часопис, no. 3 (October 8, 2020): 60–69. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.3.11427.
Full textAbstract:
Мета роботи. Сформувати узагальнене наукове бачення розвитку саморегулівних фармацевтичних організацій (СРФО) у процесі творення української історії.
Матеріали й методи. Об’єкт дослідження – громадські об’єднання фармацевтичного спрямування (ГОФС), предмет дослідження – процес їхнього виникнення. Інформаційну та фактологічну базу дослідження становили наукові праці, присвячені питанням саморегулювання фармацевтичної діяльності (СРФД) на українських теренах. У роботі використано системно-історичний підхід, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу, тлумачення й інтерпретація теоретичних і емпіричних даних.
Результати й обговорення. Визначено три періоди та хронологію розвитку СРФД. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять СРФО: Греміуми аптекарів у Львові і Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З’ясовано, що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком ГОФС, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток СРФД у багатьох сучасних обласних центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. Показано, що попри активний розвиток СРФД у періоді незалежності України (створено 25 і 96 ГОФС, відповідно, міжнародного/національного та регіонального/місцевого статусів), не спостерігається переходу від старої до нової якості у СРФД.
Висновки. У роботі набуло подальшого розвитку питання становлення СРФД в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що уможливило узагальнення хронології розвитку ГОФС за три періоди: період знаходження українських земель у складі інших держав, період радянської доби та період незалежності.
50
ГАЛЬКО, С. В., В. В. ТКАЧУК, and О. Ю. РЕЧУН. "ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РИНКУ МОТОРНИХ ПАЛИВ УКРАЇНИ." Товарознавчий вісник 1, no. 14 (March 12, 2021): 142–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2021-14-15.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз розвитку ринку моторних палив в Україні та світі, дослідження імпортно-експортних можливостей України. Розгляд стану світового ринку моторних палив допоможе виявити динаміку, спрогнозувати розвиток та оцінити сучасні потреби в такій продукції. Результати. Основна мета реформування паливного ринку – зниження імпортозалежності від Росії та її союзників з паралельним максимальним заміщенням українською продукцією. Головним завданням розвитку ринку моторних палив в Україні повинно бути збільшення попиту на бензин. Дуже важливим на сьогодні є зменшення споживання дизпалива – найпроблемнішого продукту з екологічної точки зору. Частково це завдання може бути вирішена за рахунок балансування акцизів таким чином, щоб на АЗС бензин став дешевше, ніж дизпаливо. Аналіз світового ринку моторних палив показав, що дизельне паливо імпортується країнами в 1,8 разів більше, ніж бензини, а в Україну - в 4 рази більше. Встановлено, що найбільшими експортерами моторних палив у світі є США, Нідерланди, Росія, ОАЕ, свої позиції щороку зміцнює Китай. Практична значимість. Розгляд стану світового ринку моторних палив допоможе виявити динаміку, спрогнозувати розвиток та оцінити сучасні потреби в такій продукції. Аналіз сучасних українських реалій стану ринку моторних палив дозволить окреслити шляхи розв’язання наявних проблем. В сучасних умовах загострення зовнішніх ризиків важливою передумовою зміцнення господарської самодостатності України було б підвищення енергетичної незалежності. Проте практика господарювання та реалії в енергетичному секторі економіки свідчать про наступне: через відсутність позитивних змін стосовно зменшення енергомісткості готової продукції і збереження негативних тенденцій при виробництві енергоносіїв не забезпечено рішучих дій у питаннях послаблення залежності від зовнішніх джерел енергозабезпечення. Структури, які працюють в енергетичному секторі національного господарства, володіють достатньою концентрацією інвестиційного капіталу для повноцінної модернізації, реконструкції і технічного переоснащення техніко-технологічної бази вітчизняних нафтопереробних виробництв, а також суттєвого збільшення виробництва нафтопродуктів, не вистачає лише політичної волі країни розпочати серйозну реконструкцію вітчизняних НПЗ.