To see the other types of publications on this topic, follow the link: Розвиток суспільний.
Journal articles on the topic 'Розвиток суспільний'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Розвиток суспільний.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Локтєв, В. "Фундаментальна наука і суспільний розвиток." Вісник Національної академії наук України, no. 3 (2009): 6–13.
Find full text
2
Геєць, В. М. "Інституційні перетворення і суспільний розвиток." Економіка і прогнозування, no. 2 (2005): 9–36.
Find full text
3
ГОЛОВАТИЙ, Микола. "ПОЛІТИКО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ДИСКУРС ДЕМОКРАТІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 59, no. 1 (February 24, 2022): 21–29. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2020-1(59)-4.
Full textAbstract:
Досліджуються актуальні проблеми зародження, історико-політичної генези та сучасного розвитку демократії, демократичних процесів у країнах світу. Робиться політичний акцент на неординарності, протирічливості функціонування демократії. Виділяються проблеми взаємин влади і громадянського суспільства, формування цивілізованої взаємодії більшості і меншості. Прогнозується суспільний розвиток демократії у постіндустріальну добу не лише як міфу але й предметної соціальної реальності.
4
Нікітенко, К. "Прибуток і суспільний розвиток: конфлікт інтересів арт-менеджера." Народознавчі зошити, no. 5 (131), вересень - жовтень (2016): 1227–32.
Find full text
5
Sus, T. Yo. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 80–87. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.80-87.
Full textAbstract:
В умовах реформування аграрного сектору перед Україною постає проблема вибору стратегії інноваційного розвитку та джерел її фінансування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.У процесі дослідження монографічний метод дозволив зазначити, що в країнах з сировинною економікою низький попит на інновації, тобто відсутність конкурентного промислового виробництва, не створює бази для формування інноваційного середовища та потенційних споживачів інновацій. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею зумовлює реалізацію моделі за якої суспільні фінанси повинні направлятися на реалізацію в аграрному секторі завдань щодо його сталого розвитку в умовах зростаючого попиту на продукти харчування та необхідності збереження родючості ґрунту, розробку механізмів пріоритетного фінансування та реалізації цих завдань.Розглянуто сучасні підходи до фінансування інноваційного розвитку. Зазначено, що в сировинних економіках інновації направлені на збільшення видобутку сировини та вирощування сільськогосподарських культур, на які є попит на міжнародних ринках. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею не дозволяє фінансувати інноваційний розвиток належним чином, як зі сторони держави, так і зі сторони потенційних споживачів інноваційних продуктів. Запропоновано для аграрного сектору України поєднання двох моделей, коли модель “держава інвестор” використовується в інноваціях, які мають в більшій мірі суспільний ефект (наприклад екологічні інновації) і, навпаки, модель “держава-регулятор” в інноваційній діяльності, що має яскраво виражений економічний ефект. Окреслено специфіку інноваційних процесів в аграрному секторі. Проаналізовано сучасні підходи до фінансового забезпечення інноваційного розвитку та фактори, які негативно впливають на розвиток агроінновацій в Україні.
6
Якушик, I., Л. Червінська, Т. Червінська, О. Чумак, and M. Ковальський. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ПОЗАЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА У НЕОЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ, РЕГІОНІВ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР." Financial and credit activity problems of theory and practice 5, no. 40 (November 8, 2021): 506–13. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245206.
Full textAbstract:
Анотація. Обґрунтовано актуальність дослідження позаекономічних чинників та євроінтеграційних пріоритетів в контексті суспільних трансформацій та глобалізаційних викликів інформаційного розвитку. Під впливом інноваційних змін, трансформації суспільства, суттєво зростає роль позаекономічних чинників, а також ціннісних орієнтацій людини. Формування і становлення означених чинників в інформаційному суспільстві вимагає від держави нових координуючих зусиль діяльності суб’єктів суспільства. Метою статті є спроба окреслити функціональну роль позаекономічних чинників інформаційної економіки та виявити їх вплив на суспільний розвиток. Вирішення завдань проведено з використанням загальнонаукових та прикладних методів: абстрактно-логічного, теоретичного узагальнення, порівняння, конкретизації, систематизації, соціологічного аналізу. У контексті трансформації фінансово-економічних процесів здійснено оцінку позаекономічних чинників, які мають суттєвий вплив на економічні перетворення та забезпечують можливості розкрити деякі реальні тенденції їх розвитку, які важко або неможливо виявити, виходячи із традиційних функціональних підходів. В якості об’єкту дослідження визначено особливості формування таких соціокультурних важелів: політичні аспекти, довіра, інформація, культура, менталітет, релігія, формат покоління меліоналів, які в умовах інформатизації можуть бути визначальними при досягненні цілей суспільних трансформацій. Зроблена спроба визначення походження ментально-ціннісних витоків України, окреслено її соціально-гуманістичні імперативи. Доведено, що означені чинники є умовою випереджаючого інноваційного розвитку України, успішності її модернізації. А успіх економічної трансформації, якщо він не підкріплений позаекономічними чинниками соціальних змін, може бути тимчасовим і не забезпечуватиме формування ефективної економічної системи. Економічні та неекономічні фактори варто розглядати як цілісну систему, що складається із взаємопов’язаних елементів. Результати дослідження доповнюють теорію економічного розвитку та сприяють розширенню прогностичного інструментарію сучасної наукової практики. Табл.2:; бібл.: 22 Ключові слова: інформація, позаекономічні, чинники, зміни, культура,суспільство.
7
Журавель, Олександр. "ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ АЛГОРИТМУ ДІЙ ОСІБ У КОНФЛІКТІ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО РЕАГУВАННЯ НА КОНФЛІКТНІ СИТУАЦІЇ В МЕЖАХ ЗАКОНУ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 200–203. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-41.
Full textAbstract:
Теоретична проблема управління конфліктами, що викликає особливий інтерес не лише фахівців-конфліктологів, а й усіх, хто не залишається байдужим до подій, що відбуваються як у нашій країні, так і в усьому світі, хто бажає навіть побутові конфлікти спрямовувати в русло стабілізації відносин. Як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі все частіше йдеться саме про управління конфліктом як про науково-теоретичну проблему, що має актуалізовану сучасність практично – прикладну значущість. Для вирішення цієї проблеми спочатку слід визначитися із базовим поняття – «соціальний конфлікт». Хоча у розумінні цього терміна немає повної одностайності, переважає думка, що сутністю соціального конфлікту слід вважати протиріччя, що викликає зіткнення сторін. Разом з тим необхідно усвідомити, що просто загострення протиріччя ще не означає настання конфлікту. Важливим є момент його усвідомлення майбутніми протиборчими сторонами як свого роду суб’єктивна сторона об’єктивного протиріччя. Понад те, на думку авторів, початку конфлікту необхідна наявність і суб'єктивного протиріччя, що стає хіба що протиріччям другого порядку, безпосередньо ініціює конфлікт. Визначення сутності соціального конфлікту підштовхує до важливого висновку, що це не що інше, як соціально організований процес, свідомо ініційований суб’єктами суспільного життя з метою вирішення суперечності, що перешкоджає реалізації їх корінних інтересів. Саме конфлікт є засобом, за допомогою якого гармонізується поточний суспільний розвиток. Водночас важливою функцією свідомо організованих систем, що забезпечує збереження їхньої певної структури та режиму діяльності, є управління, що передбачає цілеспрямований вплив на суспільні процеси для впорядкування, збереження, вдосконалення та розвитку їхньої якісної специфіки. Виходячи з цього, конфлікт є своєрідним засобом управління суспільним процесом.
8
Цугорка, Олександр Петрович, and Богдан Миколайович Мазур. "СУЧАСНА СКУЛЬПТУРА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ СУСПІЛЬНОГО ПРОСТОРУ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 221–26. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235436.
Full textAbstract:
Мета статті – з’ясувати суть культурно-мистецького феномену сучасної скульптури та її вплив на суспільний простір України. Методологія дослідження визначається мистецтвознавчими методами (формальним, стилістичним, семіотичним), а також іконографічним та загальнонауковими теоретичними методами аналізу, синтезу й абстрагування, що дало змогу виявити візуально-естетичні якості сучасної скульптури та впливи соціального й політичного розвитку України на організацію сучасного мистецтва в суспільному просторі. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей трансформації сучасної української скульптури, з’ясуванні її впливу на сучасне довкілля та суспільний розвиток України. Висновки. Встановлено, що українська скульптура є молодим мистецтвом, що зазнало зміну поколінь та естетичних поглядів, оскільки після розпаду СРСР та здобуттям Україною державної незалежності монументальна пропаганда значною мірою була зосереджена на потребі утвердження національної ідентичності. Сучасна скульптура як складний мистецький феномен має значний дослідницький потенціал, що привертає увагу дослідників різних галузей знань (культурологія, історія, релігія й ін.) і потребує фахового наукового опрацювання. Стрімкі урбанізаційні процеси і загальна демократизація українського суспільства вплинула на розвиток образотворчого мистецтва в цілому і на скульптуру зокрема. Для активного діалогу із соціумом сучасні скульптурні твори встановлюються у відкритому архітектурному просторі, що дає змогу суспільству переосмислювати традиційні форми та формувати нові концепції сприйняття. Сучасна скульптура, створюючи нові й модифікуючи наявні культурно-символічні образи населених пунктів, відіграє надзвичайно важливу роль у створенні ефекту автентичності урбаністичного простору, підсилює його культурний, мистецький та історичний сенс, є своєрідним ефективним засобом актуалізації культурної пам’яті.
9
Королюк, Катерина. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ СХЕМИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД): КОНВЕРГЕНЦІЯ ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 133–50. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-133-150.
Full textAbstract:
Зазначено, що єдність нації — це стратегічний план безпеки і продуктивного розвитку сучасної держави, що в Україні формується посту- пово. З’ясовано поєднання традицій та інновацій у сучасних підходах щодо розвитку держави як інституту, що забезпечує суспільний розвиток. Вико- ристано методи аналізу та синтезу, аналізу документів, знакове моделюван- ня, компаративний (синхронний) аналіз. Було розглянуто коеволюційний етап розвитку суспільства та поняття індивідуального “Я” і колективного “Ми” як домінуючих суб’єктів соціальних інтеракцій на різних етапах од- ного циклу суспільного розвитку. Зміна традиційної концепції управління на нову втілюється у програмі діджіталізації (“Держава у смартфоні”) як засіб полегшення надання адміністративних послуг населенню. Яким саме є рівень готовності суспільства сприйняти ці зміни? Почуття спільної й осо- бистої відповідальності — сприяє розвитку колективного “Ми”. Показано, що тенденції, які підтверджують позитивні зміни в Україні спостерігаються через виникнення багатьох волонтерських рухів, краудфандингових плат- форм, зростання кількості громадських організацій протягом останніх років. Разом з тим, зростає власна відповідальність індивіда за своє благополуччя. Чим розвиненішим є суспільство, тим активніше інновації впроваджуються у сферу суспільних відносин, значно оновлюючи їх. З’ясовано, що залуче- ність громадян до суспільного сектору частково обумовлена публічним ін- тересом та тенденцією зростання попиту на зайнятість у публічному секторі і здійснення соціально значущої професійної діяльності. На основі здійсне- ного аналізу, було розроблено формулу, що прораховує індекс колективного “Ми”. Розуміння необхідності розвитку суспільства шляхом конвергенції традицій та інновацій — важлива частина у плануванні державної та соці- альної політики України.
10
Zhovtianska, Valeria. "Психологічні засади моделювання як методичного напряму соціальної прогностики." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 48(51) (December 30, 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).234.
Full textAbstract:
Метою статті було визначення психологічних засад моделювання соціальних явищ для прогнозування їхнього розвитку. Моделювання, а також екстраполяція та експертні методи належать до найбільш загальних методичних напрямів соціальної прогностики. У літературі ж наразі більше уваги приділяється екстраполяції та експертним методам, незважаючи на вади й обмеження, властиві цим методичним напрямам порівняно з моделюванням. Причина цього полягає в тому, що моделювання вимагає визначення сутнісних причин розвитку соціальних процесів, що є проблемною зоною в сучасній науці. У статті на основі теоретичного аналізу обґрунтовується теза про те, що моделювання процесів соціального розвитку має базуватися на розумінні його психологічних механізмів і чинників. Це пов’язано з тим, що в онтологічному сенсі суб’єктом цього розвитку є людина як член суспільства, а тому саме змісти психічного життя членів соціуму визначають вектор суспільних змін. Водночас у моделюванні соціальних процесів важливо враховувати культурні напрацювання певного соціуму, які можна порівняти з тією вихідною позицією, до якої буде прикладено вектор подальшого соціального розвитку. У практичному плані розроблення прогностичних моделей соціального розвитку передбачає виокремлення психологічних характеристик, важливих для визначення способу функціонування суспільства, а також розуміння психологічних механізмів, через які ці характеристики впливають на суспільний розвиток. За такої умови короткострокові і середньострокові прогнози визначення вектора розвитку суспільства можуть базуватися на поточних замірах цих характеристик. Прогнозування соціальних змін на більш масштабну часову перспективу вимагає узагальнених моделей соціального розвитку, які б враховували і часові зміни в самих психологічних характеристиках. Описані психологічні засади можуть бути безпосередньо використані для розроблення прогностичних моделей процесів соціального розвитку, що становить перспективу подальшої роботи і визначає практичне значення дослідження.
11
Myshchak , I. M. "Сучасні проблеми та перспективи удосконалення Конституції України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.04.
Full textAbstract:
Метою статті є виокремлення тих проблемних і дискусійних положень, які або не були остаточно вирішені під час ухвалення Основного Закону, або потребують змін з огляду на сучасний стан розвитку держави та суспільства.
Наукова новизна полягає в аналізі конституційних норм і думок фахівців та виокремленні тих положень Конституції України, які потребують змін або уточнення в сучасних умовах трансформації політичної та правової системи України.
Висновки. Більшість фахівців-конституціоналістів погоджується, що потенціал чинної Конституції України не вичерпано, вона продовжує успішно діяти й забезпечує основи державного правопорядку та гарантії захисту прав людини і громадянина. Окремі критичні зауваження на адресу Основного Закону пов’язані не стільки з його нормами, скільки з політичною кон’юнктурою. Крім того, не ухвалено ряд законів, прямо передбачених Конституцією України, багато законів не приведено у відповідність до її норм, що істотно впливає на якість сприйняття самого Основного Закону, як і неналежний рівень виконання його положень не лише громадянами, а й органами державної влади та місцевого самоврядування, низький рівень правосвідомості та правової культури. Всі ці фактори в цілому посилюють громадську думку про необхідність реформування конституційних норм і вирішення таким чином назрілих правових проблем.
Особливістю внесених до Конституції змін є те, що вони фактично відображають політичні та суспільні настрої, однак належним чином не відпрацьовані фахівцями-правниками, що створює чергові приводи для невдоволення окремими змінами. Варто відзначити, що в Україні практично весь період незалежності діяли спеціальні комісії, створені для фахового опрацювання змін до Основного Закону. Проте ні Національна Конституційна Рада, ні Конституційна Асамблея, ні Конституційна комісія, ні, навіть, нинішня Комісія з питань правової реформи так і не затвердили остаточного варіанту напрацьованих ними змін.
Окремі проблемні положення Конституції України, зокрема щодо статусу Криму, питань мови, державних символів, землі, були очевидними ще під час її ухвалення, однак прописані як компромісні. Крім того, за роки незалежності суспільний розвиток держави висунув на порядок денний ще ряд важливих аспектів, які можуть стати предметом внесення змін до Конституції. Серед таких реформ, здійснення яких потребує внесення змін до Основного Закону, передусім варто відзначити судову, децентралізацію, чіткий розподіл повноважень між гілками влади й забезпечення балансу стримувань і противаг, а також розширення конституційних прав і свобод людини та громадянина із забезпеченням чітких гарантій їх дотримання. Однак і цей перелік не є вичерпним, оскільки подальший суспільний розвиток виносить на порядок денний нові питання, які потребуватимуть правових гарантій і врегулювання, у тому числі й на рівні Конституції України.
12
Шетеля, Наталя. "ГАЛУЗЬ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ: СУЧАСНИЙ ЗМІСТ І БАЧЕННЯ." Інноватика у вихованні 2, no. 13 (June 15, 2021): 186–95. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.367.
Full textAbstract:
Галузь культури та мистецтв відіграє фундаментальну роль у продукуванні, відтворенні, збереженні й використанні культурних надбань, а також створює умови для вирішення завдань просвітницького й наукового характеру, підвищення інтелектуального і творчого потенціалу суспільства.
Сформульовано авторське визначення поняття «галузь культури і мистецтв»: «соціально-економічний механізм, основною метою якого є створення, збереження, поширення й використання культурних цінностей (духовних і матеріальних), культурної спадщини та культурних благ, що в сукупності становлять соціальну цінність.
Виокремлено фундаментальні ознаки галузі культури і мистецтв є: 1) інституційна організованість, 2) орієнтованість на культурні і мистецькі результати, 3) продукування цінностей (матеріальних і духовних), 4) просування зразків і стандартів високої культури.
Доведено, що соціальне значення галузі культури і мистецтв детерміноване її впливом на суспільний розвиток, а також розвиток творчого та естетичного потенціалу як особистості, так і суспільства.
З'ясовано, що розбудова галузі культури і мистецтв передбачає забезпечення взаємозв’язку освіти і культури, розвиток системи професійної освіти відповідної спеціалізації у контексті культури, обумовлюючи тим самим формування корпусу фахівців, що виступатимуть активними суб’єктами культурних та освітніх процесів.
13
КЛИМЕНКО, ОКСАНА. "Розвиток законотворчих ідей щодо конституційної моделі інституту всеукраїнського референдуму." Право України, no. 2020/08 (2020): 105. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-105.
Full textAbstract:
Інститут загальнонаціонального референдуму є вищою формою вираження волі народу в системі здійснення державної влади на засадах народовладдя. В Україні тривалий час існує прогалина щодо правового забезпечення інституту всеукраїнського референдуму, підґрунтям якої є проблема нормативного відтворення його конституційно-визначеної моделі, що зумовлено ідеологічними, політичними та правовими чинниками. Тому нині, в умовах активізації законодавчої роботи у цьому напрямі, вартими уваги є питання конституційної законотворчості щодо моделювання інституту всеукраїнського референдуму у процесі конституційних перетворень, що відбувалися у державі. Мета статті – висвітлити розвиток конституційних концептів щодо юридизації інституту всеукраїнського референдуму в контексті формування національної тради ції конституціоналізму в незалежній Україні, зокрема у фокусі відповідних законопроєктів, що були внесені на розгляд Верховної Ради України, та інших законотворчих ідей, що хоча й не відбулися у відповідних документах, однак визна чають політико-ідеологічний, науково-правовий стан суспільної думки та ставлення громадськості до розбудови інститутів прямої демократії. Аналізується процес розвитку в Україні конституційної законотворчості щодо нормативної моделі всеукраїнського референдуму, зокрема в контексті політичних і конституційно-правових трансформацій, які відбувалися в державі, формування референдного законодавства і практики. Пропонується авторська концепція періодизації цього процесу в проєкції найбільш значущих для розвитку референдного права конституційно-правових подій. Наголошується на фундаментальному значенні незмінності політико-правового концепту гарантування народовладдя че-рез проведення всеукраїнського референдуму. Досліджено процес трансформації консти туційних концептів, зокрема: від функціонального концепту всеукраїнського референдуму (визнання законодавчої (конституційно-установчої) функції) та його контрольно-організаційної ролі в механізмі оновлення представницьких органів державної влади) до загально-засадничого концепту в проєкції загальної моделіорганізації публічної влади. Увага акцентується на тому, що політична та ідеологічна багатоманітність у законотворчих ідеях щодо конституалізації інституту референдуму поглиблює процеси демократизації суспільства та засвідчує суспільний запит на впровадження ефективних інструментів народного волевиявлення у систему державного управління. Вибір законодавчої моделі організації національного (всеукраїнського) референдуму апелює до рівня політичної та правової культури, зрілості політичних еліт в уособленні державно-владного прошарку суспільства. В умовах демократії представницькі інститути державної влади, яким делеговано функції публічного управління, є позитивно зобов’язаними забезпечити ефективні механізми реалізації народовладдя в системі конституційного ладу.
14
Мазур, Тамара, and Євгенія Король. "ІНДУСТРІАЛЬНА СПАДЩИНИ В ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ МІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВОВА)." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 4 (May 18, 2021): 613–19. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.115.
Full textAbstract:
Особливістю архітектурно-планувальної структури м. Львова є наявність в його центральній частині значної кількості історично сформованих виробничих територій. Сучасні процеси їх масової спонтанної та неконтрольованої перебудови можуть призвести до втрати цінних історичних промислових будівель і споруд, розташованих на цих територіях. У той же час такі об’єкти можуть отримати нову цінність і викликати суспільний інтерес в якості зразків та пам’яток індустріальної історії та культури, і в такому сенсі потребують стратегії включення їх у сучасне життя міських громад. У статті досліджено проблему необхідності виявлення, інвентаризації та оцінки індустріальної культурної спадщини Львова та можливості включення її в розвиток туристичної інфраструктури та громадського життя міста.
15
Popova, Inna. "Впровадження спеціальної екологічної освіти – соціальне завдання модернізації освітнього процесу." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 17, 2019): 147–57. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.14.
Full textAbstract:
Ще донедавна суспільний розвиток і регенерація навколишнього природного середовища перебували у динамічній рівновазі. Проте останніми роками, незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери та її самоочисну спроможність, інтенсивне зростання чисельності населення планети, бурхливе піднесення промисловості, сільського й комунального господарства та інші антропогенні чинники призвели до різкого негативного впливу на природу. Насамперед це стосується забруднення біосфери хімічними речовинами-ксенобіотиками, порушення природних геохімічних циклів, а також інтенсивного, нераціонального використання природних ресурсів. Тому сьогодні надзвичайно актуальним є формування нової екологічної свідомості громадян. А запровадження спеціалізованої екологічної освіти має сприяти генеруванню їх екологічного світогляду, прищеплювати їм любов до рідного краю, виробляти навички бережливого й раціонального споживання природних ресурсів і спрямовувати на створення ефективної системи екологічної безпеки.
16
Akimova, Tetiana. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 560–80. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.01.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання нормативно-правового забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні. Розглянуті важливі документи, які сприяли розвитку громадянського суспільства.
Розкрито сутність поняття громадянське суспільство. Розглянуто сучасні існуючі підходи до розуміння громадянського суспільства, а саме: широкий підхід, прихильники якого сприймають громадянське суспільство як певний етап розвитку будь-якого суспільства та підхід, який розглядає громадянське суспільство як комплекс усіх недержавних соціальних відносин. Зазначено основні складові в системі громадянського суспільства та основні ролі організацій громадянського суспільства, а саме: надання послуг у сфері розвитку, вплив на політику шляхом діалогу та адвокації, захист прав людини та демократизація.
Зазначено, що стрімкий розвиток громадянського суспільства в Україні почався після Революції Гідності 2013-14 роках. Прикладом громадянської ініціативи, що виникла під час Революції Гідності став Реанімаційний пакет реформ. Визначено, що Топ-3 завдань громадських організацій в Україні були названі контроль над урядом, громадянська освіта, підтримка та стимулювання реформ.
У статті досліджено процес розвитку громадянського суспільства в контексті законодавчого забезпечення. Розглянуто, Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», Національну економічну стратегію на період до 2030 року», Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки та ін. Доведено, що серед основних напрямів роботи прослідковується важливість налагодження комунікації з інститутами громадянського суспільства та інформаційне забезпечення, зокрема отримання зворотного зв’язку. Головною передумовою процесу розвитку громадянського суспільства визначений суспільний договір між владою, бізнесом та громадянським суспільством, де кожна сторона має свою зону відповідальності.
17
Usov, Dmytro. "Модерні версії теорії суспільної угоди: незавершений проект?" Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (March 25, 2019): 24–34. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.02.
Full textAbstract:
У статті окреслено сутність розуміння модерною філософією ідеї суспільної угоди як нового принципу регуляції людського буття, що виконує роль засадничої легітимації суспільних відносин. Автор доводить, що модерний контрактуалізм еволюціонував від обґрунтування основних норм державно-правового суспільного ладу через інструментально-стратегічний розум та негативно-конфліктне тлумачення природи людини (Т.Гобс) до акцентування уваги на формальних умовах легітимації та практичному сенсі теорії суспільної угоди (Ж.-Ж. Русо), що постало засадою прагнень поєднання порядку зі свободою та повагою до моральної гідності кожної людини (І.Кант). Ці ідеї набули подальшого розвитку та критичного осмислення в працях сучасних політичних філософів, таких як А.Баруці, О.Гьофе, Дж.Ролз, Р.Дворкін, Е.Макінтайр, К.-О. Апель, Ю.Габермас, Р.Брандт, В.Керстінг. Результатом їх творчості стало послідовне доведення необхідності обмеження індивідом власного егоїзму та свободи заради колективної волі більшості через пошуки такого способу соціальних взаємин, на засадах якого окрема людина підпорядковувалась би як суспільним інституціям, так і собі самій. Модерна теорія суспільної угоди не лише заснувала розуміння сучасної демократичної держави, а й прагнула обґрунтування усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Автор робить висновок про те, що в новітніх версіях контрактуалізму суспільна угода постає як широка домовленість, що є витоком політичних прав та обов’язків громадян, механізмом справедливого захисту їхніх інтересів.
18
АНТОНЕНКО, АНАСТАСІЯ. "Про причини відсутності адміністративно-правових досліджень проблематики з відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності." Право України, no. 2019/07 (2019): 247. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-247.
Full textAbstract:
Адміністративно-правова природа відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності повністю або в певній частині (у випадках обґрунтування змішаної юридичної природи) визнається вітчизняними та європейськими вченими протягом тривалого часу – з дореволюційних часів і дотепер. Однак досі адміністративно-правові дослідження відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності відсутні як в Україні, так і в країнах пострадянського простору. Натомість адміністративно-правові відносини, які виникають у цій сфері (зокрема, процедури прийняття адміністративних актів), вивчаються у межах приватноправових досліджень. Такий стан наукових розробок з окресленої проблематики викликає здивування і потребує пояснення, яке, утім, не надавалося. Доцільність з’ясування причин існування зазначеної ситуації підсилюється також у зв’язку зі стрімким розвитком сучасного адміністративного права України, розширенням його предмета і системи, суб’єктного складу адміністративно-правових відносин та інструментарію публічної адміністрації, які дають змогу переглядати усталені погляди, концепції, правові конструкції та ін. Метою статті є визначення причин відсутності адміністративно-правових досліджень проблематики з відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Встановлено, що основними причинами відсутності адміністративно-правових досліджень відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності є: 1) історичні обставини, які створили перепони у роз витку адміністративно-правових досліджень вказаної сфери правовідносин: пізній початок становлення й розвитку адміністративного права, Жовтневий переворот та інші події, які після нього відбулися, прихід радянської влади та нав’язування її ідеології – все це стримувало розвиток вітчизняного адміністративного права у тому напрямі, що й західноєвропейське право; 2) розвиток вітчизняної правової науки у напрямі відмови й заперечення радянської ідеології та результатів наукових розробок, які їй відповідали, що цілком імовірно спонукало дослідників формулювати підходи, прямо протилежні радянським, та призвело до домінування приватноправової концепції розуміння відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. З’ясовано, що сучасна практика європейських держав, вітчизняний та зарубіжний історичний досвід, загальновизнаний публічно-правовий характер відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (повністю або частково) вказують на те, що: 1) немає реальних підстав для того, щоб ці дослідження не проводилися і надалі; 2) ці дослідження доцільно провести, оскільки це є певною мірою стандартом у розвинених європейських країнах, крім того, до цього прагла й наша країна протягом усього часу, але не могла реалізувати внаслідок розглянутих обставин.
19
РОЗМАН, Ірина. "ПЕРЕДУМОВИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ БІОГРАФІСТИКИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 85–94. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-85-94.
Full textAbstract:
Зародження і становлення педагогічної біографістики як окремого, складного феномену детермінувалося комплексом взаємопов’язаних суспільних, соціокультурних, освітньо-наукових факторів. Існують передумови та чинники формування педагогічної біографістики. До передумов належать європейські традиції історико-біографічного жанру (доба Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Новітнього часу); українська біографічна традиція («літописна житійна» кінця Х-ХVI ст., козацько-літописна кінця ХVI- ХVIІІ ст., «емпірично-наукова» ХІХ с.; імперська (російська і австро-угорська) та західноукраїнська та радянська 20-30 рр. ХХ ст. та саме біографічний підхід в історії філософії та психології, літературознавства. Чинники виокремлено на суспільно-політичні та державно-політичні, що визначило ідеологічні доктрини розвитку освіти і науки; науково-методологічні напрями; моделі; рефлексії пізнання і дослідження суспільного розвитку (персоналізм, фрейдизм); тенденції розвитку та інституційна структура історико-педагогічної науки та етапи розвитку педагогічної думки. Концентровано-ретроспективний погляд на розвиток європейської біографічної традиції дозволяє зробити низку проміжних висновків. Розвиток біографії завжди обумовлювався існуючими суспільно-політичними і соціокультурними умовами і відразу реагував на чергові зміни у суспільних настроях, ідейних парадигмах, світоглядних очікуваннях. Ця обставина та загальний поступ гуманітарних наук стимулювали й узалежнювали модифікацію типів, видів, родів біографічних творів і їхніх методологічних засад, які в загальному вимірі еволюціонували між художнім і науковим жанрами. Традиція українського біографічного жанру, її розвиток та історико-педагогічні умови, опираючись на тісний взаємозв’язок, заклали основу для виникнення, розвитку та становленню педагогічної біографістики в останній третині ХХ – на початку ХХІ століття. Ключові слова: феномен, біографістика, науково-методичний підхід, розвиток біографії.
20
Petrenko, Maxim. "Проблема людської гідності за доби просвітництва: І. Кант." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 96–110. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.06.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему людської гідності за доби Просвітництва (на прикладі філософії І. Канта) у контексті сучасного філософського дискурсу проблеми. Зазначено, що подальший розвиток суспільства формує запит на правову соціально-орієнтовану державу, де надаються та забезпечуються широкі права та свободи для усіх громадян (незалежно від національності, віросповідання, культури, матеріального стану), що зрештою стає важливою засадою осмислення та буття людської гідності. Йдеться про право громадянина висловлювати свою думку та громадянську позицію, а завдання влади забезпечувати широкий спектр прав та свобод, які визначаються І. Кантом як моральні (природні). Ось чому звернення сучасних філософів та дослідників до філософії І. Канта, його тлумачення природи людини, її прав та свобод, що зумовлене певною схожістю доби Просвітництва та сучасного етапу розвитку суспільства. Означена подібність втілилася у низці факторів, що створюють нову картину світу, а саме: кардинальні зміни політичного, соціального та економічного устрою; традиційного людського буття та життєвого світу; швидкість та глобалізм сучасних трансформацій не тільки у виробничих сферах, а й у соціально-побутових, морально-етичних та суспільно-політичних відносинах. Наголошено, що названі процеси втілюються у моральному (природному) та адміністративному праві і суттєво впливають на свободи та рівність усіх членів суспільства; самостійність дій кожного члена спільноти як громадянина; відсутність патерналізму на рівні взаємин громадянин-суспільство-влада. Таким чином, представлена І. Кантом етично-правова концепція людської гідності знаходить розуміння та застосування в концептах аргументативної та екологічної етики, етики відповідальності у прагненні до створення таких владних структур, за яких суспільний консенсус досягається через аргументований діалог усіх членів суспільства та колективну відповідальність за дії. Таким чином цілісна реконструкція роздумів І. Канта про людину, її гідність та свободу, засвідчує органічну приналежність української філософії до європейського інтелектуального та філософського контексту розуміння загальнолюдських морально-етичних норм, прав і свобод
21
Mikheichenko, Mariia. "ГРОМАДСЬКЕ ЗАЛУЧЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.15421/341930.
Full textAbstract:
Вивчаються технології та форми громадського залучення на прикладі сучасної Німеччини. Розкриваються особливості громадського залучення, зокрема участь у волонтерській діяльності. Наголошується на наявності диференціації різноманітних форм громадської взаємодії, що охоплюють всі сфери суспільного буття. Підкреслюється значення добровільної громадської участі та її впливу на внутрішню та зовнішню політику країни, на міжнародні відносини загалом. Окреслено історичні віхи розвитку громадської участі у сучасній Німеччині. Доводиться, що громадянське залучення - це процес, в якому громадяни здійснюють колективні дії для вирішення питань, що становлять суспільний інтерес і сприяють демократії. Наголошується, що громадське залучення вирішує низку суспільних проблем, серед яких, зокрема, недостатнє представлення різноманітних груп інтересів, тим самим знижуючи рівень суспільної напруги у суспільстві. Підкреслюється, що розуміння всіх варіантів громадянської участі розвиває «демократію різноманітності», що визначається як спосіб впливати на рішення влади у міжвиборчий період. Наголошується на необхідності проведення заходів із інформування громадян про події та явища суспільно-політичного життя. З’ясовано, що інтенсифікацію демократизації посттоталітарних суспільств спричиняє ступінь розвитку громадського залучення у вирішення суспільно-політичних проблем. Нові агенти впливу – громадяни, що є залученими до різних форм взаємодії виступають носіями нової партисипаторної демократії, що веде до стабілізації політичної, економічної систем та міжнародної системи загалом. Визначається, що чинниками до лобіювання громадської участі, що призведе до подолання ірраціональності і пасивності людей в політичній сфері — є освіта і надання рівних можливостей для участі в політиці. Тому кожному суспільству належить створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда.З’ясовано, що у політичному діалозі та прийнятті рішень громадське залучення допомагає стримувати конфлікти, що виникають через непорозуміння у сторін, сприяючи встановленню конструктивного діалогу міжнародних акторів у сучасній системі міжнародних відносин.
22
Стефанчук, Руслан. "Інформаційні технології та право: quo vadis?" Право України, no. 2018/01 (2018): 30. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-030.
Full textAbstract:
Зміна суспільних відносин, зумовлена створенням і бурхливим розвитком інформаційних технологій, потребує швидкої та адекватної реакції з боку права. Водночас сучасний правовий механізм регулювання і охорони суспільних відносин не може повною мірою належно забезпечити відповідні зміни, спричинені експансією ІТ. Мета статті полягає у здійсненні первинного аналізу стану готовності вітчизняної правової системи до змін соціальних відносин, що відбуваються у результаті бурхливого розвитку ІТ, а також прогностичному визначенні основних сфер сспільного життя, які мають бути максимально підготовлені до напрацювання та впровадження нових правових механізмів. Стан нормативно-правового забезпечення сфери ІТ в Україні має початковий рівень, який надає можливість лише доганяти розвинуті правові порядки, а не відігравати роль лідера. На сьогодні немає навіть натяків на формування єдиного, концептуально нового, системного, всеохоплюючого правового механізму, за допомогою якого можна було б комплексно забезпечити динаміку суспільних відносин, спричинену бурхливим розвитком сфери ІТ. Ані науковці-правники, ані законотворці не готові до формування правової політики в цій сфері, визначення меж та умов комплексного нормативно-правового регулювання застосування сучасних інноваційних підходів, методологій і технологій, зокрема й Blockchain, Інтернету речей, хмарної інфраструктури, Mobile ID, sharing economy, просування методики опрацювання даних великих обсягів (Big Data), визначення правової природи криптовалюти, процесу майнінгу, смарт-контрактів, токенів, ICO тощо. Розвиток ІТ, як і подальша інтеграція Інтернету в суспільне життя, є неминучими й не залежатимуть від бажань держави. Питання полягатиме в готовності права запропонувати цим змінам сучасний, системний та адекватний підхід для того, щоб забезпечити належне регулювання цієї сфери з метою використання її на благо суспільства загалом та окремих осіб зокрема. На сьогодні перспективним убачається формування правової політики, спрямованої на процеси цифровізації людини та суспільних відносин. Основою такого процесу могла б стати технологія блокчейну, застосування якої сприятиме забезпеченню прозорості, ефективності, пришвидшенню процесів у більшості сфер життєдіяльності людини
23
Аксьонова, С. Ю., and О. І. Василець. "Репродуктивна поведінка в сучасному урбанізованому суспільстві." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.924.
Full textAbstract:
Процес урбанізації є багатовимірним і охоплює різноманітні сфери життєдіяльності, зокрема дітородну активність. Аналіз причин зниження народжуваності під впливом урбанізації є особливо актуальним і з огляду на глобальні контексти цього явища, і з урахуванням необхідності розвитку вітчизняної економіки, зокрема її втрат внаслідок пандемії. У статті показано, як доволі сильна локальна ідентичність української молоді може обумовлювати формування або зміну репродуктивних установок відповідно до уявлень про належну поведінку для жителів великих міст, метрополісів. З’ясовано, що урбанізація завдяки концентрації економічного, соціального, культурного, інноваційного, інформаційного капіталів прискорює суспільний розвиток, а це разом з іншими чинниками зумовлює зміни у системі цінностей молоді. У статті зазначається, що прагнення самореалізації (насамперед, у професійній, соціальній сфері), як правило, створює необхідність відкладати народження дитини на старший вік; крім цього, в умовах поширення толерантного ставлення суспільства до різноманітних способів життя, зокрема бездітного, також формується відмова від народження дитини взагалі. Отже, загалом позитивна тенденція зміщення пріоритетів із кількісних аспектів відтворення населення на якісні водночас поглиблює і підсилює ризики самих процесів відтворення. Наголошується на значущості ЗМІ у проведенні ідей відповідального батьківства як складової частини оптимізації репродуктивної поведінки людей в урбанізованому соціальному просторі сьогодення. Оскільки соціальна спроможність держави ґрунтується на конструктивному ставленні до людського капіталу, то громадяни країни становлять найцінніший ресурс розбудови демократичного простору у нашій Батьківщині. Отже, у статті доводиться, що репродуктивна поведінка як один із головних чинників формування демографічної мапи суспільства має досліджуватися синергетичними зусиллями представників поведінкових, соціальних, гуманітарних наук, адже старіння населення є комплексним викликом для України. Це стосується не тільки вимог ринку праці, але й можливості держави виконувати соціальні зобов’язання перед своїми громадянами різного віку. У статті підкреслюється, що конкурентні стосунки, загострюючись у метрополісах, негативно впливають на відтворення населення у буквальному розумінні, тому звертається увага на те, що прагнення до самореалізації під час здійснення останньої через гедоністичну модель поведінки призводить до втрати перспективного бачення наслідків власного вибору і стоїть на перешкоді прогресивному розвитку і країни, і особистості.
24
Шамрай, В. В. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МІЖДЕРЖАВНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.125.
Full textAbstract:
Статтю присвячено теоретико-методологічним підходам до визначення впливу процесів глобалізації на розвиток конституційного права в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції з погляду пошуку ефективних засобів комплексної правової модернізації суспільства.Автор аналізує юридичний зміст правової глобалізації, показує її специфічні особливості, розкриває значенняпроцесів удосконалення базових елементів суспільних відносин і конституційної модернізації суспільства й держави в сучасних умовах правової глобалізації та європейської міждержавної інтеграції. Особливу увагу приділенопрогнозуванню як побудові ефективної моделі розвитку з урахуванням можливих ризиків і кінцевих результатів.Таке моделювання принципово нових конституційно-правових принципів, норм, інститутів, підгалузей, бажанихта суспільно корисних відповідно до стану урегульованості реально наявних конституційно-правових відносину суспільстві дає чітке розуміння концепту глобалізаційного впливу на розвиток міждержавної інтеграції України в майбутньому.Обґрунтовано врегулювання питань співвідношення компетенції ЄС та його членів особливо під час реалізаціїЄвропейським Союзом зовнішньополітичної функції. В умовах глобалізації та міждержавної інтеграції здійснення спроби юридичного, нормативного, галузевого (конституційно-правового) прогнозування розвитку національної галузі конституційного права набуває особливої ролі та актуальності.Визначено правове прогнозування розвитку галузі конституційного права України.Запропоновано, що наднаціональність може існувати тільки в межах міжнародних утворень, у яких складовіелементи (держави) повністю не втратили свого суверенітету. Держави-члени організації зберігають свій суверенітет, вони мають право вільного виходу з неї, і позбавити державу цього права неможливо, як і не можутьвони відмовитися від нього, навіть внісши відповідні положення в установчий документ, унаслідок загальноправової презумпції недійсності відмови від потенційної вигоди.Наголошується на потребі подальшого вдосконалення конституційно-правового регулювання найважливішихсуспільних відносин як ключового напряму правової модернізації суспільних відносин у сучасній демократичнійдержаві, побудованій на принципових засадах європейського конституціоналізму.
25
БЄЛОВА, Олена. "ПЛОЩИНА СОЦІАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.21.
Full textAbstract:
Здійснено теоретичний аналіз проблеми вивчення соціальної готовності до школи дітей старшого дошкіль- ного віку. Мета дослідження – здійснити теоретичний огляд наукових джерел, присвячений соціальній готов- ності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. Методи дослідження: аналіз наукових джерел. Завдання: теоретичний аналіз наукових джерел, як класичних, так і сучасних, щодо проблеми вивчення соці- альної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; обґрунтування термінів, таких як «суспільство», «соціум», «соціальний» і терміносполуки «соціальна готовність до школи»; визначення основних показників соціальної готовності у дітей старшого дошкільного віку; розкриття впливу колективу на соціальний розвиток старшого дошкільника; вивчення вимірів готовності до навчання у школі, представлених у зарубіж- них дослідженнях; зазначення ролі батьківського виховання на становлення соціальної готовності до шкільного навчання. Науково-теоретичне дослідження показало, що процес соціалізації має велике значення для розвитку особистості дитини. Суспільний досвід, традиції, культурне надбання, визначені правила та норми поведінки формують у дошкільника особливе ставлення до навколишнього світу. Вивчено зміст термінів і терміносполук; розкрито, що показниками соціальної готовності до школи у дітей старшого дошкільного віку є насамперед сформованість мотивації до навчання, здатність отримувати нові знання, бажання вчитися, вміти комфортно почуватися у новому навчальному середовищі, вміти слухати педагогічних працівників, виконувати їхні завдан- ня, співпрацювати з учнями у класі, доводити свої дії до логічного завершення. Визначено, що соціальний досвід дошкільник набуває у колективі однолітків, під час спільної діяльності формуються індивідуальні риси, самооцін- ка, самовпевненість, самопрезентація, ставлення до самого себе, тобто ті якості, які необхідні під час навчан- ня у шкільних умовах; визначено шість вимірів готовності до навчання у школі, серед яких соціально-емоційна зрілість. Доведено, що соціальний досвід дитина набуває під час взаємодії та комунікації із близьким оточен- ням. Батьківська підтримка, належне навчання та виховання допомагають дитини пройти етап соціалізації. Перспективою вважаємо дослідження соціальної готовності до школи у дітей із логопатологією.
26
Bubliy , M., and L. Drobiazko . "ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЙОГО РОЛІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 89–96. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.11.
Full textAbstract:
Досліджено трансформацію планування від директивного до стратегічного та його роль у державному управлінні соціально-економічним розвитком. З’ясовано, що саме система стратегічного планування і державне управління на її основі являють собою найбільш сучасну модель управління, яка є основною сполучною ланкою, необхідною передумовою до подальшої модернізації діяльності органів влади і напрямом подальшої оптимізації процесів. Стратегічне управління в найбільш комплексному вигляді реалізує ту ж логіку системного походу, на яку спирається розвиток державного управління в рамках сучасних форм NPM, “ефективного управління” і “держави розвитку”.
Доведено, що розвиток соціально-економічних систем у сучасних умовах вимагає застосування нових технологій управління і прийняття рішень, що забезпечують більш широке врахування суспільних вимог, необхідності вирішення проблем не тільки економіки, а й соціальної сфери. Методологічно обґрунтовано обов’язковість використання системи стратегічного планування в діяльності органів управління соціально-економічним розвитком.
27
Дурман, Микола, and Дмитро Дрожжин. "СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВНОГО СУБ’ЄКТА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 50–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-50-65.
Full textAbstract:
Розглядаються питання становлення Державної регуляторної служби як основного суб’єкта формування та реалізації державної регуля- торної політики. Зазначається, що протягом періоду своєї діяльності статус цього державного органу змінювався — від Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва до Державної регулятор- ної служби України. Також змінювалися і функції ДРС — крім, власне, участі у формуванні та реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, до них додавалися та забиралися функції реалізації держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва, контролю та координації діяльності органів ви- конавчої влади, пов’язаної з розробкою і реалізацією заходів щодо проведен- ня єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо. На сьогодні діяльність служби зосереджена на таких трьох напрямах: участь у формуванні державної регуляторної політики, діяльність у сфері держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та контроль за діяльністю органів публічної влади у сфері формування регуляторної полі- тики. Останнім часом для врахування світових тенденцій у сфері регулятор- ної діяльності та покращення взаємодії з бізнесом суттєву допомогу в своїй діяльності ДРС отримує від Офіса ефективного регулювання — неурядової організації, головною метою якої є допомога Україні стати ефективною ін- ституційно-спроможною державою, розробити та впровадити інструменти ефективного державного регулювання, спрямовані на суспільний інтерес та розвиток малого та середнього підприємництва. Співпраця з неурядовими організаціями та структурами, що представляють інтереси бізнесу, робить Державну регуляторну службу України більш відкритою для суспільства, а державну регуляторну політику — більш прозорою та ефективною.
28
Кобута, Степан. "ПРОФЕСІЙНА РОБОТА ТА МАТЕРІАЛЬНІ УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОВІТОВИХ АДВОКАТІВ ГАЛИЧИНИ НА РУБЕЖІ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 34 (December 10, 2021): 103–16. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.103-116.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу професійної діяльності українських галицьких повітових адвокатів на рубежі ХІХ–ХХ століть. Географічними рамками визначено територію сучасної Івано-Франківщини (Станиславівщини). Проаналізовано географію та розвиток адвокатського стану на повітовому рівні, специфіку професійної діяльності, суспільний статус та рівень матеріальних умов життя українських правозахисників.
Українські адвокати свою професійну діяльність спрямовували на захист прав співвітчизників, провадили діловодство і правовий захист українською мовою, зрозумілою для їхніх клієнтів. Цей аспект був важливим для малограмотних українських селян, які вбачали у “своїх” адвокатах захисників не тільки майнових чи соціальних, але й національних прав.
За спеціалізацією участі в судових процесах адвокати поділялися на карних оборонців і цивілістів. До визначних карних оборонців серед станиславівських адвокатів належали Л. Бачинський, В. Дудикевич, Т. Окуневський, К. Трильовський, А. Чайковський. Висококласними захисниками цивільного права вважалися І. Мандичевський, І. Макух, Ю. Олесницький, Й. Партицький, І. Ганкевич. Значний обсяг роботи припадав на адвокатів невеличких повітових містечок, які вели різноманітні справи на рівні повітових судів першої інстанції.
Своєю професійною працею та громадською діяльністю українські адвокати формували новий соціальний тип українського галицького інтелігента – освіченого, заможного, успішного. Їх ділова респектабельність, матеріальний достаток ставали взірцем фаховості і статусності, прикладом для наслідування. Це був поступовий шлях модернізації української нації, де правнича адвокатська верства зайняла місце провідника у національному русі Галичини, продемонструвала приклад станової і соціальної самореалізації.
Ключові слова: адвокати, Галичина, захисник у цивільних справах, канцелярія адвокатська, карний оборонець, правник
29
Лахижа, Микола Іванович. "ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ (ЗБАЛАНСОВАНИМ, ТРИВАЛИМ, ВІДПОВІДАЛЬНИМ) РОЗВИТКОМ У ДОСЛІДЖЕННЯХ ПОЛЬСЬКИХ НАУКОВЦІВ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 6 (February 28, 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.1.
Full textAbstract:
У статті розглянуто польський досвід дослідження проблематики управління сталим розвитком. Гіпотеза дослідження полягає у розумінні важливості публічного управління задля забезпечення сталого розвитку та визнанні необхідності його вдосконалення завдяки науковим дослідженням. Наукова новизна публікації полягає у виокремленні та систематизації досліджень польських науковців із питання управління сталим розвитком, виявленні рівня їхнього впливу на практику, узагальненні підходів і відкритті для українського читача. Авторами відзначено зростання ролі концепції сталого розвитку у Республіці Польща, що проявляється і в наукових працях. Дослідження польських науковців у 1980-1990-х роках стосувалися переважно вивчення теоретичних основ сталого розвитку і практики впровадження на основі зарубіжного досвіду. Помітним було переважання екологічного напряму досліджень і сприйняття сталого розвитку насамперед із погляду на збереження довкілля для майбутніх поколінь. Пізніше більше уваги стали надавати сталому розвитку бізнесу і зростанню рівня його відповідальності за реалізацію стратегій сталого розвитку. Помітним є і вдосконалення термінології питання: від перекладу поняття «Sustainable development» – «екорозвиток», «збалансований», «зрівноважений», «тривалий розвиток» тощо до «відповідальний розвиток». Використовується і поєднання термінів для відображення стабільності розвитку, його широти і публічності. Серед перепон для сталого розвитку польські науковці виділяють відсутність необхідних ресурсів для забезпечення екологічного розвитку економіки, обмежену суспільну свідомість із питань екологічного розвитку та наголошують на необхідності вдосконалення правового забезпечення розвитку, навчання кадрів, зростання відповідальності бізнесу тощо.
30
Гречаник, Б. В. "ПРОГРАМУВАННЯ МІСЦЕВОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 22–30. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.4.
Full textAbstract:
У статті досліджено процес управління місцевим економічним розвитком на основі програмування соціально-економічного розвитку суспільних систем в умовах проведення реформи децентралізації влади в Україні. Ідентифіковано визначальну особливість сучасного управління соціально-економічним розвитком регіональних суспільних систем –застосування певного алгоритму «програми» управління їхнім розвитком на основі «тригоризонтної» системи «планування-управління». Визначено, що основними складниками такої системи «планування-управління» є: концепція стратегії розвитку, стратегія розвитку, політика розвитку та цільові програми. Встановлено, що одночасне використання такої системи і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях, а також їх узгодження між собою за рахунок вертикальних зв’язків між основними складниками моделей управління різних рівнів перетворює «стандартну» систему управління розвитком у систему «програмування розвитку». Запропоновано використання такої моделі – програмування управління соціально-економічним розвитком – на рівні регіону як одного з найбільш ефективних дієвих сучасних системних інструментів управління розвитком адміністративно-територіальних одиниць, що видається особливо актуальним в умовах завершення реформи децентралізації в Україні. Отримані висновки свідчать про доцільність використання такого алгоритму «програмування розвитку» у вітчизняній практиці управління розвитком суспільних систем із метою підвищення ефективності управління місцевим економічним розвитком та якості проведення реформ в основних сферах українського суспільства.
31
Загуменна, Юлія Олександрівна. "ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ЕЛЛІНІСТИЧНІЙ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ АНТИЧНОЇ ГРЕЦІЇ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 94–102. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.14.
Full textAbstract:
Досліджено теоретичні та практичні аспекти проблеми розуміння публічної безпеки в політико-правовій думці Античної Греції Елліністичної доби. Доведено, що античним політико-правовим ученням, які осимслювали публічну безпеку, притаманні такі основні риси: її етатизація (вивищення держави та її інститутів у гарантуванні цієї безпеки), персоналізація (тісна залежність особистої безпеки від публічної, часом навіть вивищення особистої безпеки над публічною), універсалізація (безпека як явище космічного світоустрою, загальнеоеллінська безпека), раціоналізація (дискурсивне осмислення проблематики публічної безпеки), юридизація (переведення проблематики публічної безпеки в площину юридичного її забезпечення, що набуває імперативного характеру, обов’язкове слідування полісним законам, система жорстких покарань за правопорушення у сфері публічної безпеки, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві і в державі), нерозмежованість власне державної та громадської безпеки (що було зумовлено полісним характером державного устрою), аксіологізація (безпека як висока людська і суспільна цінність, як благо, як невід’ємний елемент полісного світогляду та забезпечення належного улаштування полісного життя), поліморфність (широта спектру форм публічної безпеки та специфікація її «образів» у філософії, поезії, історіографії, риториці тощо). Висвітлено тенденцію юридизації публічної безпеки. Остання забезпечується державою та законами, самі закони повинні відповідати загальносуспільним уявленням про благо та справедливість, держава повинна будуватися на засадах соціального миру, компромісів та урівноваження різних соціальних інтересів. Сама ідея про те, що поза державою неможливо гарантувати безпеку людей, стала революційною і вперше висунула саме державну організацію суспільних відносин на передній план гарантування безпеки громадян. Іншою революційною ідеєю стало опертя держави при гарантуванні публічної безпеки на раціонально сконструйоване та вдосконалюване мірою розвитку суспільних відносин право, яке регулювало і скеровувало розвиток відносин людей, рівних між собою. Нарешті, по-третє, відкритий софістами дискурс людиноцентричності права зумовив посилення особистої складової частини в суспільно-політичному житті полісу, що, своєю чергою, зумовило появу критики насильства та сприяло формуванню ідеї про права вільної людини та необхідності їх захисту органами державної влади. Відповідно, безпека полісу стала багато в чому залежати від безпеки і захищеності прав його громадян.
32
Шелих, А. А. "ПРАВОСВІДОМІСТЬ: ДОКТРИНАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 21, 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).180.
Full textAbstract:
У статті обґрунтована теоретична та практична зна-чимість правосвідомості як засобу усвідомлення суб’єк-тами необхідності правомірної поведінки, що забез-печує суспільний розвиток. Наголошено на проблемі поширення різноманітних форм деформації правосві-домості. Обґрунтовується необхідність переосмислен-ня цінності категорії «правосвідомість», вироблення механізмів підвищення її ролі як серед населення, так і серед представників влади. Актуальність досліджен-ня правосвідомості пов’язана також із її ключовим зна-ченням для правопорядку та розбудови держави.Правосвідомість досліджена як складне багато-аспектне явище, що має різні рівні прояву та потре-бує не лише вивчення, а й переосмислення. У статті проаналізовано та узагальнено наявні доктринальні уявлення про правосвідомість, визначено їх позитивні та негативні риси. Констатовано факт, що загально-теоретична наука ХХІ ст. не виробила єдиного підхо-ду до розуміння правосвідомості. Наявні визначення класифіковані через ставлення суб’єктів до права та елементів правової системи, вплив права на індивідів, закріплення навичок правової поведінки за допомогою відбиття правової дійсності, юридичні знання та оці-ночне ставлення до практики, соціально-правові уста-новки та ціннісні орієнтації суб’єктів через пізнання права, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та загальнолюдських цінностей.Обґрунтоване авторське визначення правосвідомо-сті як фільтру, через який забезпечується сприйнят-тя правової дійсності, формується оціночне ставлення до неї і який уособлюється у формі правових знань, по-чуттів, емоцій, уявлень і переконань. Ознаками право-свідомості визначено: забезпечення сприйняття право-вої дійсності; формування оціночного ставлення до неї; повна форма уособлення; складається із сукупності правових знань, почуттів, емоцій і переконань; вико-нує регулятивну і пізнавальну функцію; поширюється на всі без винятку елементи правової дійсності.
33
Афонін, Едуард, and Андрій Мартинов. "ТРАДИЦІЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ТА КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 27–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-27-41.
Full textAbstract:
Розглядається феномен соціально-історичної традиції як чин- ник соціальної інтеграції та консолідації українського суспільства. Тради- ція визначається як процес відтворення через соціальні інститути досвіду поколінь та адаптація цього досвіду до вимог сучасності. Стверджується, що адаптація традиції до постмодерної сучасності є складним соціально-іс- торичним і соціально-психологічним процесом, у контексті якого відбува- ється зміна світоглядної парадигми та виникає новий — раціональний тип мислення, що впливає на соціальні практики і соціальну поведінку. Налаш- товуючи нащадки на інноваційну діяльність постмодерн розмиває великі нарративи традицій і заперечує соціальний досвід попередніх поколінь. Під впливом інновації суспільна система фрагментується і невпинно тяжіє до стану аномії. За цих обставин традиція, її суб’єкти і носії стають конструк- тивним фактором соціальної консолідації, що відбувається в контексті ви- рішення актуальних питань інноваційного розвитку. Традиція і традиційна діяльність виступають своєрідними ціннісно-смисловими формами у ви- гляді нових міфів і міфотворчості, які протистоять втраті національної іден- тичності і суспільної цілісності. Теоретичне підґрунтя такої діяльності, на думку авторів, представив французький соціолог Ж. Дюран, який запропо- нував концепцію імажинера як механізму конструювання соціальної реаль- ності. Цей механізм, за думкою Ж. Дюрана, є одночасно уявою, уявленим та уявленням, а реальність — втіленням вільної гри уяви, на яку впливають міфи та архетипи. Імажинер існує у двох режимах: денному (діурн) та ніч- ному (ноктюрн). Перший функціонує в дуальній формі, якій властиві іє- рархічність і патріархальність, втілені у героїчному міфі. Натомість другий виявляється як цілісний містичний міф або смерть як інша реальність. На думку авторів, імажинер як втілення колективного несвідомого, пов’язаний з такими архетипними властивостями суспільної системи як екстерналь- ність / інтернальність (зовнішній / внутрішній локус-контроль), екстравер- сія / інтроверсія (соціальна / соцієтальна ідентичність), екзекутивність / інтенціональність (жіночі / чоловічі соціальні ролі). Відповідно минула суспільно-історична доба модерну пов’язана з функціонуванням режиму ді- урну, архетипами і міфотворчістю, які тісно пов’язані з реалізацією зовніш- нього соціального контролю, патріархальності (соціальної ідентичності) та зростанням у суспільній системі кількості жіночих соціальних ролей. Постмодерна сучасність актуалізує режим ноктюрну, за умов якого в системі по- силюється самоконтроль, розмивається ієрархічність та зростає кількість чоловічих соціальних ролей.
34
Юсупов, В. А. "Актуальні питання правового забезпечення процесу державного управління створення та діяльності технопарків в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 170–77. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3073.
Full textAbstract:
Досліджено проблеми правового регулювання діяльності технопарків, визначено особливості надання державної підтримки щодо згаданого об'єкта інвестицій. У результаті дослідження, на підставі комплексного, усебічного науково-правового аналізу чинного законодавства й актуальних наукових праць виявлено проблемні питання, надано пропозиції щодо їх вирішення й удосконалення правової реґламентації функціонування технопарків. Правове регулювання - це упорядкування суспільних відносин, здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Поняття «правове регулювання» ширше від поняття «законодавче регулювання», оскільки обсяг джерел права перевищує власне законодавчі джерела.
Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Сфера правового регулювання - галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це насамперед суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Ідеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, сутнісні, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей. У встановленні сфери правового регулювання варто виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічні, політичні тощо), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, мета якого - порядок у суспільстві.
Ознаки сфери правового регулювання такі:- є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища тощо);- є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, учинені у стані неосудності або фізичного примусу);- містить сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом, а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом;- охоплює найважливіші суспільні відносини, що в цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств тощо;- має обмежений обсяг охоплення (межі правової реґламентації) і не може містити ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов тощо).
35
Plyasov, V. S. "Суспільні трансформації в контексті історичних просторових морфологій." Grani 18, no. 6 (April 19, 2015): 83–87. http://dx.doi.org/10.15421/1715124.
Full textAbstract:
У статті аналізуються суспільні трансформації через призму історичних просторових морфологій. Показані зміни сприйняття простору у взаємозв’язку з соціальноісторичними трансформаціями. У первісному суспільстві фізичний простір земної поверхні був опанований і соціально сегментувався життєдіяльністю племені та родових общин. Родовий простір був для людини сакрально унікальним. Ця форма відношення людини до простору може бути названа топофілією. Вона зумовлює відповідні норми поведінки людини в такому світі. З переходом до традиційного суспільства головною просторовою морфологією виступили імперії. На зміну прив’язаності до власної території приходять експансіонізм, жага чужих територій. Колишні провінції імперії виявляються самодостатніми в культурному і господарському відношенні і стають місцем розвитку більш життєстійких націй. Структурними елементами нації стали регіони, які на власному рівні інтерпретували національну культуру, тому регіони мають більше значення для націй ніж провінції для імперій. З кожною суспільною трансформацією відбувається перманентна пульсація простору. Для конкретних просторових морфологій визначені адекватні механізми політичного керівництва. Актуальним стає вивчення суспільних трансформацій через розуміння нових просторових морфологій – глобалізації та регіоналізації, які є визначальними рисами інформаційного суспільства.
36
Fufalko, I. Yu. "ІНТЕРЕСИ СУБ’ЄКТІВ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ УЗГОДЖЕННЯ В ПРОЦЕСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 116–27. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.116-127.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сутності та взаємозв’язку інтересів суб’єктів суспільних відносин представлених на відповідній території, серед яких основними є приватні інтереси населення, суб’єктів господарювання та держави, а також національні (суспільні) інтереси країни в цілому.Першочергово в статті здійснено визначення сутності суспільних інтересів, їх класифікації, визначення носіїв, суб’єктів вираження та представників визначено, що інтереси різних суб’єктів суспільних відносин дуже часто є суперечливими, що вимагає визначення підходів до їх узгодження та координації. В процесі проведення дослідження запропоновано класифікувати приватні інтереси суб’єктів на конструктивні та деструктивні, що систематизувати та узгодити наявні підходи до класифікації різного роду інтересів, гармонізувати їх кореляцію відносно загальних суспільних інтересів народу та визначити роль кожного з них для забезпечення економічного розвитку території.Визначено, що в умовах ринкової економіки саме конструктивні приватні інтереси є основоположними та визначають напрям розвитку суспільства, а узгодження інтересів повинно відбуватись через їх координацію та прийнятність для всіх учасників суспільних відносин, що дозволить досягти особливого синергетичного ефекту та забезпечити максимізацію добробуту суспільства в цілому.
37
ЛЮБЧЕНКО, ПАВЛО. "Муніципально-правові відносини: поняття, сутність, види." Право України, no. 2020/10 (2020): 49. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-049.
Full textAbstract:
Руйнування радянської моделі державного управління на початку 90-х років XX ст. і реформування влади на місцях поступово склали необхідні передумови для становлення та розвитку місцевого самоврядування, а згодом і виникнення якісно нової галузі – муніципального права. Базисом для формування інституту місцевого самоврядування і розвитку нової галузі права стали: теорія правової держави; ідеї суспільного договору як ідеї правління, заснованого на згоді; розвиток концепції поділу публічної влади по горизонталі та вертикалі; теорія громадянського суспільства; лібералізм, який проголошує, що ініціативна (активна), вільна економічна й політична діяльність осіб є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Цим зумовлене становлення місцевого самоврядування не тільки як форми вирішення громадянами найважливіших справ територіального колективу, а й сприйняття його властивостей як одного з основних інститутів формування української державності. Метою статті є узагальнений аналіз підходів до формулювання поняття “муніципально-правові відносини”, виокремлення специфічних ознак муніципальноправових відносин як предмета муніципального права, розроблення теоретичних і прикладних рекомендацій щодо вдосконалення регулювання муніципально-правових відносин. Розглянуто теоретичні проблеми доведення самостійності муніципального права, виявлення і розкриття специфіки блоку соціальних і правових зв’язків, які встановлюють відмінні, специфічні ознаки відносин, характерних лише предмету муніципально-правового регулювання. Доведено, що у науковій літературі при визначенні поняття, сутності і видів муніципально-правових відносин спостерігається переважно панування публічно-правового нахилу, що не повною мірою відображає специфіку муніципального права, адже залишаються неохопленими ще суспільні відносини, які виникають у зв’язку з самоорганізацією та самоуправлінням територіальних колективів і спільнот для розв’язання питань місцевого значення (самооподаткування, вирішення інших питань на загальних зборах громадян за місцем проживання, співробітництво територіальних громад тощо). Проаналізовано проблему співвідношення місцевого самоврядування і муніципального права. Обґрунтовано, що місцеве самоврядування є матеріальною основою формування муніципального права. Із розвитком місцевого самоврядування з’являється широкий спектр суспільних відносин публічного (владно-політичного) характеру, пов’язаний із функціонуванням органів і посадових осіб місцевого самоврядування, та приватних відносин, які виникають у результаті самоорганізації населення для розв’язання питань місцевого значення, ведення господарської, підприємницької та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України. Регламентація суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування здійснюється за допомогою норм права, і не лише муніципального, а й цивільного, фінансового, трудового тощо, а тому, незважаючи на тісний зв’язок цих двох понять, ототожнювати їх не можна. Виокремлення специфічних ознак муніципально-правових відносин, їх якісної однорідності, на основі таких елементів, як суб’єкт, об’єкт і зміст суспільних відносин, подальше удосконалення системи муніципального права має ключове значення для сталого розвитку місцевого самоврядування в Україні.
38
Єна, Г. А. "СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 48 (2020): 42–52. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.04.
Full textAbstract:
У статті представлено характеристику сучасної історіографії щодо вивчення питань професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Розкрито інформаційний потенціал досліджень, оцінено внесок сучасних авторів у вивчення проблеми. Науково-педагогічні джерела, у яких висвітлювалися результати щодо даної проблематики, угруповано у такий спосіб: монографії, присвячені історії розвитку вищої освіти в Україні в цілому й вищої історико-педагогічної зокрема у період другої половини ХХ століття; дисертації, в яких вивчалася професійно-педагогічна підготовка вчителів у закладах вищої освіти із шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін; статті, автори яких порушували різні питання щодо підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін. Установлено, що автори історико-педагогічних джерел активно долучалися до проблеми розвитку змісту вищої історичної освіти в Україні в другій половині ХХ ст., практичної підготовки вчителів історії в закладах педагогічної освіти. Розглядали розвиток і періодизацію шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін, до викладання яких готували майбутніх учителів. Доведено, що предметом уваги науковців стають суспільно-політичні події радянського періоду, які дають змогу з’ясувати в яких умовах розвивалася вища історико-педагогічна освіта, відбувався розвиток суспільних наук та суспільствознавства, що безпосередньо впливало на професійно-педагогічну підготовку вчителів суспільствознавчих дисциплін у даний період. У статті простежено періодизацію розвитку суспільствознавчої освіти, що впливала на зміст підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти в різні часові періоди другої половини ХХ століття. Оцінюючи зусилля науковців у висвітлені даної проблематики, зауважимо, що питання професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін потребують більш глибокого опрацювання архівно-джерельної бази, комплексного вивчення даної проблеми.
39
ГРИЩУК, ОКСАНА. "Філософія людської гідності у праві." Право України, no. 2018/09 (2018): 14. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-014.
Full textAbstract:
Людська гідність органічно вплетена у всю систему суспільних відносин, є точкою відліку місця людини у суспільстві й одночасно забезпечення певного рівня людської гідності визнається метою існування всієї суспільної організації. Зміст людської гідності в усі часи становила міра свободи людини у суспільстві, тобто її можливості й права, тоді як кількість, зміст і обсяг цих прав постійно змінюються разом зі зміною і розвитком суспільства. Людська гідність визнана багатьма державами і міжнародним правом основною соціальною цінністю та джерелом прав людини, проте кожного дня трапляються непоодинокі випадки її порушення. Мета статті полягає у розкритті гносеологічних, онтологічних та аксіологічних особливостей людської гідності, формування цілісного філософсько-правового підходу до розкриття її змісту й практичного застосування як частини позитивного права. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок, що людська гідність, започаткована як філософська ідея, знайшла свій розвиток у праві як принцип права (об’єктивне явище) та право людини (суб’єктивне явище). Фундаментальний характер людської гідності пояснюється взаємозв’язком із правами людини, зокрема її джерельним характером щодо прав і свобод. Водночас тлумачення людської гідності як джерела прав людини чи стовбура, з якого виростають права людини, не заперечує, а навіть підсилює суб’єктивне право на гідність кожної людини (гідність людини). На підставі аналізу сучасної наукової літератури, позитивного права та практики його тлумачення наведено додаткові аргументи стосовно того, що ідею людської гідності слід пов’язувати із цінністю людини та оцінкою її значення і місця у сус пільстві та державі. Моральна і правова оцінка є важливим інструментом моделювання поведінки людини, на основі якого і формуються вимоги до дій людей. Ці вимоги інтеріоризуються, коли вони забезпечуються, перш за все, внутрішнім переконанням людини в їхній корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей. Таким чином, через усвідомлення людиною своєї цінності відбувається формування її права на гідність (гідність людини). Через уявлення про гідність кожної людини формується “загальний каталог цінного” для всіх людей, який у підсумку набуває свого вираження як об’єктивний принцип людської гідності. Змістовне наповнення цього принципу змінюється разом зі зміною уявлень про місце і значення людини у суспільстві. При цьому принцип людської гідності здійснює вплив на розуміння кожною людиною своєї гідності (права на гідність). Таким чином відбувається взаємозв’язок і взаємовплив принципу людської гідності та права людини на гідність, їх прогресивний розвиток і розширення змісту у відповідь на зміну соціальних умов. Запропоновано розглядати людську гідність як самоцінність і суспільну значущість людини, яка визначається існуючими рівнем суспільних відносин, загальносуспільними уявленнями про свободу, справедливість, рівність та яка є джерелом прав і свобод людини.
40
Хохлов, А. С. "МИСТЕЦТВО – ЗАСАДНИЧА СКЛАДОВА ЕСТЕТИЧНОГО НАВЧАННЯ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГРОМАДЯНИНА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 281–91. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-281-291.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема ролі мистецтва та естетичного навчання в формуванні високоморальної, культурної особистості громадянина у сучасному світі. Художньо-естетичне навчання – це не лише навчання засобами мистецтва, ознайомлення та практикування учнями своїх бачень та здібностей у сферах музики, архітектури, живопису, театру тощо. Навчання засобами мистецтва формує особистість учня як частину суспільства, фундаментальну складову цілої держави, враховуючи особливості полікультурності сучасності. Стаття надає визначення поняття «естетична свідомість», яка є як і індивідуальним, так й суспільним явищем, відображаючи у своїй конотативності розуміння історичного та культурного надбання; прийняття, відповідність й прагнення до розвитку суспільства, що сприяє передусім його внутрішньо-особистісному та загальносуспільному культурному зростанню. У статті надається визначення «громадянина», яке дефініюється як особистість – складова суспільства з моральними й культурними цінностями, а також активний творець майбутнього цього суспільства. Проаналізовано питання формування патріотичного громадянина – носія загальнолюдської культури й цінностей засобами мистецтва, підкреслюючи те, що мистецтво здатне пробуджувати добро та найкраще у людині. Встановлюючи зв’язок мистецтва як культурної практики із дійсністю, у статті встановлюються його завдання при формуванні особистості громадянина, які передбачають розвиток й формування креативно-новаторського підходу до явищ сучасності, розвиток та формування особистісної та суспільно-громадянської системи цінностей, наголошуючи на можливості створення загального «морально доброго» з метою формування та концептуалізації естетично свідомого, культурного суспільства.
41
Sydorkina, Maryna. "Соціальний інтерес як чинник розвитку громадянської компетентності молоді." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 118–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).123.
Full textAbstract:
Проаналізовано феномен “соціального інтересу” як чинник розвитку громадянської компетентності молоді. На основі досліджень Ф. Одіже в структурі громадянської компетентності виокремлено такі складники: когнітивні компетенції, етичні компетенції і ціннісний вибір (мотиваційно-ціннісний аспект громадянської компетентності), соціальні компетенції (здатність до дії). До них додано низку рефлексивних компетенцій, зокрема здатність аналізувати, критично осмислювати результати різноманітних форм громадянської активності, власні внески у процес та результат суспільно-політичної взаємодії, інформацію суспільно-політичного характеру. До складників громадянської компетентності, які визначають позиціонування себе суб’єктом у процесі громадянської взаємодії та ставлення до цього процесу, віднесено: здатність налагоджувати ефективну взаємодію та співпрацю з метою вирішення актуальних суспільно-політичних питань, здатність конструктивно вирішувати конфлікти, почуття солідарності, зорієнтованість на суспільний добробут, почуття відповідальності, співпричетності. Розглянуто основні положення концепції соціального інтересу А. Адлера та низку інших важливих положень його теорії, зокрема щодо стилю життя особистості та чинників, які зумовлюють його формування. У структурі соціального інтересу за прикладом Г. Тулітбаєвої виокремлено такі складники: когнітивний, емоційно-регулятивний, комунікативно-поведінковий, мотиваційно-ціннісний; уточнено сутність кожного з них у контексті дослідження соціального інтересу як чинника громадянської компетентності молоді.
42
ГРИЦЕНКО, Лариса, Ірина КРИЦЬКА, and Андрій ЦИНА. "ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧНІВ У ТРУДОВОМУ НАВЧАННІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 146–54. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-146-154.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання створення універсальної наукової та дієвої системи формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Мета дослідження – на основі цілісного наукового аналізу розкрити сутність, зміст, структуру та концептуальні засади формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Проаналізовано зміст ключових понять дослідження «формування», «відповідальність», «громадянськість», «громадянська відповідальність» як провідних складових феномена «формування громадянської відповідальності». Під останнім розуміється тривалий період онтогенезу, зумовлений інтегративними вимогами й особливостями вияву на оптимальному рівні таких складників життєдіяльності особистості: суспільно-активна життєва позиція; самостійність, наполегливість, самоаналіз, самоконтроль та самоорганізація у суспільних відносинах; виконання громадянських норм і цінностей; чесність, совість, обов’язок; готовність відповідати за власні вчинки; привласнення норм і принципів суспільної моралі; національна і планетарна свідомість. Науково обґрунтовано концептуальні підходи до формування громадянської відповідальності учнів 5-9 класів на засадах їхньої ефективності для пояснення та прогнозування шляхів формування її складових: концепція виховання в соціально значущих видах діяльності А. Макаренка; концепція морально-духовної ціннісної спрямованості виховання громадянськості особистості В. Сухомлинського; психодинамічна теорія особистості З. Фрейда; гуманістичний напрям у теорії особистості А. Маслоу; поведінкова теорія особистості Дж. Уотсона та Б. Скіннера; діяльнісна теорія особистості О. Леонтьєва, А. Брушлинского. Наукова новизна пропонованого концептуального підходу до формування в учнів громадянської відповідальності полягає у поясненні та прогнозуванні цього процесу шляхом визначення та інтеграції цінних принципів і підходів у перевірених практикою і часом структурних концепціях розвитку особистості. Практичне значення дослідження визначається можливістю розробки, за обґрунтованими концептуальними засадами, та впровадженням у практику освітньої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів системи методів формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні освітніх програм, навчально-методичної літератури з трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Ключові слова: громадянська відповідальність, формування, концепція, розвиток особистості, трудове навчання.
43
Василенко, Юлія Вікторівна. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 113–18. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.17.
Full textAbstract:
У статті здійснено науковий огляд сучасних досліджень у галузі публічного управління з проблем розвитку післядипломної медичної освіти та виокремлено перспективи подальшого розгляду механізмів її реформування. Узагальнено аспекти соціальної значущості розвитку післядипломної медичної освіти як підґрунтя для визначення підходів до вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань у цій сфері. Виявлено низку проблем державного управління у сфері охорони здоров’я, що пов’язуються науковцями з удосконаленням післядипломної медичної освіти: розвиток інтенсивного навчання всіх груп фахівців цієї галузі, навчання в установах охорони здоров’я, самостійного навчання, забезпечення якості підготовки керівних кадрів органів управління охороною здоров’я, закладів охорони здоров’я, удосконалення механізмів формування державного замовлення на підготовку кадрів. Підтверджено необхідність більшого врахування специфіки механізмів розвитку післядипломної медичної освіти, зумовленої міжгалузевим характером управління (охорона здоров’я, освіта). Зазначене дозволило окреслити завдання поглиблення знань про механізми міжгалузевого управління з урахуванням розвитку сучасної теорії публічного управління й запитів суспільства. Робиться висновок про необхідність узагальнення теорії та практики запровадження механізмів державного управління в умовах утвердження концепту «публічності». Реформування післядипломної медичної освіти в Україні пов’язуються з запровадженням механізмів інноваційного розвитку системи охорони здоров’я. Еволюція теоретичних поглядів на механізми державного управління розглядається у контексті пошуку нових ідей щодо запровадження засобів, важелів, стимулів впливу влади на систему медичної освіти з точки зору поглиблення суб’єкт-суб’єктних відносин у процесі управління суспільними справами та в умовах міжсекторального підходу. Підкреслюється важливість вивчення впливів демократизації державно-суспільних відносин, децентралізації влади на вибір механізмів публічного управління.
44
Мамалуй, О. О. "ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПОДАТКОВОГО ПРАВА." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 22 (November 8, 2019): 79–84. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v22i0.589.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано принципи права, зокрема принципи реалізації норм податкового права. Принципи права формують своєрідну систему координат, у межах яких і мають розвиватися суспільні відносини. Розвиток вимог принципів права в правозастосовній діяльності свідчить про прогресивно-орієнтований розвиток суспільних відносин.
Автором визначено змістовне наповнення самого поняття «принципи права». Для цього проаналізовано роботи дослідників із цього питання.
Таким чином, автор синтезував таке визначення відповідної категорії «принципи податкового права» - основоположні, галузево-орієнтовані вимоги, які визначають основи системи оподаткування, закріплюють імперативні вимоги до правозастосовної практики у податково-правовій сфері та виступають в якості гарантійних механізмів забезпечення реалізації як публічного, так і приватного інтересу учасників податкових відносин.
45
Andriichuk, Yu М. "Децентралізація та збалансованість публічного управління регіональним і місцевим розвитком: питання теорії." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 144–50. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.15.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання децентралізації державного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління регіональним і місцевим розвитком в Україні. зокрема досліджено відмінності між державним і публічним управлінням в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати трактування категорій децентралізація та публічне управління в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з використанням сучасних механізмів державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції формування ефективних суспільних відносин у сфері управління на регіональному і місцевому рівнях.
Наукова новизна. У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту представництва держави на регіональному та місцевому рівнях в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу децентралізації є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі регіонального та місцевого розвитку в Україні.
Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці механізмів децентралізації державного управління, які знаходиться ще на початковому етапі.
Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «регіональне управління», «територіальне управління» і «децентралізація» доведено, що суспільні відносини в конкретних відповідно зазначених інститутах, наприклад, місцеві державні адміністрації, не є стійкими, адже змінюються разом із їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень.
46
СТЕЦЕНКО, СЕМЕН. "Предмет адміністративного права як “вічнозелений” сюжет адміністративно-правової науки." Право України, no. 2019/05 (2019): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-029.
Full textAbstract:
У статті акцентується увага на проблематиці предмета адміністративного права як явища, що характеризується актуальністю на всіх етапах розвитку та становлення цієї галузі публічного права. Мета статті полягає у приверненні уваги до тієї обставини, що жваві дискусії, які сьогодні ведуться стосовно предмета адміністративного права та його складових, можуть і повинні знайти свій логічний вихід. Вчені-правники повинні домовитися, що вважати предметом адміністративного права, та визначитися із тими суспільними відносинами, які його наповнюють. Це, на відміну від точних наук, є можливим та доцільним. Встановлено, що у межах адміністративного права нині важливою видається спроба неупередженого об’єктивного погляду на його предмет. Це явище, яке характеризується теоретико-методологічною та системотвірною значущістю. Вказане не є перебільшенням, оскільки предмет, відповідаючи на запитання “що вивчає ця галузь?”, фактично спрямовує на перелік, усвідомлення та розуміння складових – суспільних відносин, які врегульовуються нормами цієї галузі права. Акцентовано увагу на тому, що предмет відповідає на запитання “що вивчає?” адміністративне право, а не “що вивчало?” (ретроспективний погляд) чи “що буде вивчати?” (перспек тивний погляд). Зазначено, що, на жаль, нерідко наука адміністративного права функціонує не “на випередження”, а постфактум, намагаючись аналізувати те, що вже набуло сили юридичного рішення суб’єктів владних повноважень. Такий підхід не видається оптимальним. І, зауважується у статті, це стосується не тільки реалізації владних повноважень держави (у широкому розумінні) у тих чи інших сферах суспільного життя, а й розвитку адміністративного права як науки та навчальної дисципліни. Реформувати цю царину без попереднього залучення фахівців і широкого громадського обговорення – це означає ставити під сумнів результати такого реформування. Особлива увага приділена виокремленню характерних особливостей предмета адміністративного права, до яких належать: однорідний характер відповідних суспіль них відносин (в іншому випадку ці суспільні відносини регулюються декількома галузями права); якісна відмінність суспільних відносин, що входять до предмета адміністративного права; необхідність урахування Концепції реформи адмі ністративного права України, у межах якої значною мірою оновилося наукове уявлення предмета адміністративного права; відхід від виняткового “управлінського” характеру суспільних відносин, що становлять предмет адміністративного права. Сформовано власну позицію стосовно розширення чи звуження предмета адміністративного права. Як видається, розширення предмета адміністративного права не повинно перетворюватися на самоціль, неконтрольований процес, при якому суспільні відносини, що у нього входять, із часом будуть важко піддаватися класифікації на підставі певних спільних рис і характеристик. Водночас розпорошення предмета адміністративного права шляхом виокремлення із нього правових утворень і претендування їх на самостійний статус не повинно мати суб’єктивний характер, а має бути максимально обґрунтованим і затребуваним юридичною наукою та правозастосовною практикою.
47
Козаченко, Ю. A., and О. С. Кальян. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БЕЗСТОРОННОСТІ СУДДІ ЯК ПРИНЦИПУ СУДОЧИНСТВА." Знання європейського права, no. 5 (December 22, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.271.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання, які стосуються теоретико-правового визначення принципу безсторонності суддів розрізі правової науки, та охарактеризовано співвідношення цього принципу з іншими концептуальними заса-дами здійснення судочинства з урахуванням темпоральних змін сучасної практики правозастосування в демокра-тичній та правовій державі.Нормативне закріплення на національному та міжнародному рівні принципу безсторонності судді є результа-том демократизації правового регулювання суспільних відносин, що сприяє підвищенню рівня довіри суспільствадо суду як інституції та є одним із засобів подолання негативних тенденцій, які виникають у суспільній свідомо-сті, зважаючи на наявність таких чинників, як корумпованість, політизованість органів державної влади тощо.Крім того, проаналізовано умови нормативної регламентації права на незалежний і неупереджений суд у кон-тексті забезпечення реалізації права на справедливий судовий розгляд. Доведено, що принцип безсторонностісуду не тільки має вагоме значення для забезпечення функціонування судової системи України, а і є суттєвоюправовою фундацією для суспільства і держави загалом, оскільки є невід’ємним елементом гарантованості реалі-зації прав і свобод людини і громадянина та «лакмусовим папірцем», що характеризує рівень розвитку державизагалом. У правовій державі цей принцип є основоположним у системі юрисдикційного захисту прав особи, адженайбільш ефективною його формою є саме судовий захист порушених, невизнаних чи оспорених прав.Визначено, що дослідження принципу безсторонності судді є теоретично і практично значущим, оскількина цьому етапі суспільно-правового розвитку його основні параметри і критерії не тільки сформовані на законо-давчому рівні, а й невід’ємно пов’язані з результатами процесуальної діяльності такої інституції, як Європей-ський суд із прав людини.
48
Старченко, Г. В. "Необхідність інституційно-управлінських та інституційно-правових змін в сфері управління публічними проєктами та програмами." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 1 (October 20, 2021): 100–104. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-15.
Full textAbstract:
В статті зазначено, що швидкий розвиток інформаційних технологій під впливом глобалізаційних процесів призводить до необхідності зміни вектору розвитку сфери публічного управління України та вимагає впровадження інституційно-управлінських та інституційно-правових змін в сфері управління публічними проєктами та програмами через трансфер інновацій у сферу публічного управління. Необхідність зміни вектору розвитку сфери публічного управління повинно відбуватися через формування відповідного інституційного та організаційного забезпечення, а саме через наявність адекватного ринкового середовища, законодавчого та організаційного забезпечення, інноваційної інфраструктури, відповідних проєктно-орієнтованих управлінських структур, а також шляхом встановлення ефективної колаборації між освітою, наукою, бізнесом, державою та іншими суспільними інститутами. Підкреслено, що від стану та особливостей інституційного та організаційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління публічною сферою у великій мірі залежить адаптивність, керованість та ефективність її розвитку, а також її ресурсний, структурний та часовий виміри. Наголошено, що система інституційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління розвитком публічної сфери повинна розглядатись як відкрита та динамічна система, яка реагує на вплив зовнішнього глобального простору, наприклад, міжнародних інституцій та внутрішніх чинників державного розвитку. Особливе місце в системі інституційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління розвитком публічної сфери доцільно відвести синергетичному зв'язку, який при спільних діях незалежних проєктно-орієнтованих суб’єктів економіки.
49
МОСКАЛЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Правова система в контексті еволюції соціологічного розуміння права." Право України, no. 2020/03 (2020): 194. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-194.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку суспільства все частіше виникає розуміння необхідності переходу до вивчення соціологічної природи права та його ролі у забезпеченні необхідних соціальних результатів. Метою статті є висвітлення зв’язку концепції правової системи з соціологічним розумінням права, а також трансформації поглядів на сутність і функції правової системи в контексті розвитку соціології права від початку ХХ ст. до сьогодні. У статті розглядається концепція правової системи з позицій соціологічного розу міння права у контексті історико-правового дискурсу, який відображає розвиток як соціології права за останні 100 років, так і еволюцію соціологічного розуміння сутності правової системи, зв’язок останньої з іншими соціальними підсистемами, її структуру і функції. У статті пропонується аналіз поглядів представників найбільш відомих шкіл соціології права. Зокрема, серед представників європейських учених особлива увага приділяється представникам німецької (М. Вебер та Є. Ерліх) та французької (Е. Дюркгейм, Л. Дюгі) шкіл соціології права. Відзначається той зв’язок між розвитком правової системи та змінами парадигми розвитку суспіль них відносин, який свого часу підкреслювали представники обох зазначених шкіл. Серед інших цікавих ідей слід виокремити думку щодо зменшення ролі держави як регулятора суспільних відносин, пов’язану з розвитком приватноправової сфери та громадянського суспільства, яку свого часу запропонував Л. Дюгі. Аналізуючи праці представників американської школи соціології права (Б. Кардозо, Р. Паунд, К. Ллевеллін), підкреслюється зв’язок правової системи з процедурами здійснення правосуддя та судовою системою як такою, що являє собою механізм двостороннього зв’язку між правом та іншими соціальними підсистемами, який, зі свого боку, забезпечує відповідність розвитку правової системи швидким змінам постіндустріального суспільства. Головним висновком статті є теза про те, що, аналізуючи право як основну регулятивну систему суспільних відносин, теоретики соціології права підкреслюють різноманітні й багатогранні зв’язки правової системи з іншими соціальними феноменами. Розуміння ж правової системи як системи юридичних комунікацій підкреслює необхідність усвідомлення проблематики особливого статусу інституцій і тих підстав, які уповноважують ці інституції для створення відповідної системи комунікацій.
50
Підвальна, О. Г. "ФАКТОРИ РОЗВИТКУ СФЕРИ ТУРИЗМУ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ." Підприємництво та інновації, no. 11-2 (May 29, 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.29.
Full textAbstract:
У статті автором узагальнено наукові погляди провідних економістів світу щодо факторів розвитку сфери туризму в регіональному розрізі. Доведено необхідність систематизації факторів впливу на розвиток туризму. У роботі визначено системний підхід ключовим у розробленні систематизації факторів інноваційного розвитку сфери туризму регіону. Під час розгляду регіональної системи визначено дію факторів інноваційного розвитку сфери туризму, як і їхній вплив на систему, розглядати в тісному взаємозв'язку із природними і суспільно-економічними умовами. Запропоновано авторську структуру факторів впливу на розвиток сфери туризму, яку покладено в основу механізму регулювання інноваційного розвитку сфери туризму, що сприяє визначенню цілей державного регулювання та пріоритетних напрямів розвитку туристичного бізнесу.