Journal articles on the topic 'Розвиток компетенцій персоналу'

Становлення економіки нового типу, базисом якої є знання, зумовлює посилення людського капіталу в забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Новий підхід до методів управління, серед яких розвиток компетенцій персоналу розглядається як пріоритетний напрям у вдосконаленні системи управління інтелектуальною власністю людськими ресурсами.У статті розглянуто доцільність використання компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом промислового підприємства; розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття компетенція і компетентність і проведено семантичний аналіз цих понять; обґрунтовано роль і місце компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом; визначено складові елементи концепції компетентнісного підходу в управлінні персоналом промислового підприємства; досліджено сучасні тенденції використання компетентнісного підходу в управлінні людськими ресурсами промислового підприємства.

Стаття спрямована на дослідження теоретичних і практичних аспектів професійного розвитку персоналу підприємства в умовах міжнародної економічної діяльності. У статті розглядаються етапи та основні завдання процесу розвитку персоналу організації, а також процес планування розвитку кар’єри працівника. Також розглянуто методи розвитку персоналу та виділено основні пріоритети, фактори та особливості управління професійним розвитком персоналу міжнародних компаній. Запропоновано запровадити програму корпоративного навчання працівників, зокрема використання інтранет-порталу, що дозволить підвищити ефективність діяльності підприємства за рахунок системного розвитку знань і компетенцій працівників.

Анотація. У статті досліджено вплив персоналу на успішне функціонування підприємства у довгостроковій перспективі. Компаніям необхідно враховувати погляди, цінності, очікування, сприйняття та типову поведінку працівників різних культур. Успіх компаній на світовому ринку все більше визначається тим, чи вдалося їм створити ефективну систему управління персоналом, щоб усунути тертя у відносинах між працівниками різних національностей і з різними культурними традиціями. При оцінці точного внеску як окремого працівника, так і колективу в цілому кінцевий результат господарської діяльності міжнародної компанії є складним процесом, оскільки окрім прямих витрат праці, продукт також вкладається в постійні та поточні. активи. На сьогоднішній день HR-фахівцю необхідно задовольнити потреби роботодавців у контексті нових фахівців, зокрема, менеджер з навчання, спеціаліст з персоналу, менеджер з персоналу, директор з персоналу, менеджер команди, тренер з продажу, хедхантер, менеджер з корпоративної культури та ін. Визначено глобальні зміни та їх наслідки у сфері HR-менеджменту: інформатизація, поширення цифрових технологій, старіння знань та технологій, національні демографічні зрушення, нестача кваліфікованих кадрів, індивідуалізація, невизначеність на глобальних, регіональних та національних ринках, акцент на таких науках, як психологія та соціологія. Культурні, економічні, соціальні та політичні відмінності міжнародної компанії мають значний вплив на формування стилів управління та адаптацію та функціонування персоналу в країні перебування. Висвітлено проблеми стратегій управління персоналом міжнародних компаній в українській бізнес-практиці: стиль та практика керівництва компанією, соціо-культурні фактори, відмінності заробітних плат та трудових умов, проблеми переміщення робочої сили, фактор відносин, фактор контролю та суперечливості. Досліджено переваги стратегій управління персоналом міжнародних компаній в українській бізнес-практиці: тренінги для персоналу, диджиталізація на підприємствах, дотримання норм діючого законодавства, забезпечення об’єктивного оцінювання компетенцій персоналу, розвиток корпоративної культури серед персоналу підприємства. Ключові слова: стратегія, персонал, підприємство, підвищення, розвиток, стимулювання, керівництво. Формули:0; рис.:2; табл.:1; бібл.:13

У статті розглянуто вплив емоційного інтелекту на ефективність виконання професійних функцій, наведено взаємозв’язок між вмінням працівника керувати емоційним інтелектом та результатом його праці. Визначено суб’єктивні та об’єктивні показники, які впливають на зародження різних типів емоцій. Наведено класифікацію зовнішніх та внутрішніх структуроутворюючих чинників емоційного інтелекту працівника. Розглянуто суб’єктивні та об’єктивні складові емоційного стану індивідуума, які формують реак-цію на стрес-фактори і рівень зрозумілості подразника. Визначено основні показники сталої поведінки працівників підприємства та її впливу на функціональну ефективність виконуваних обов’язків. Доведено, що вміння працівника керувати емоційним інтелектом впливає на результативність його праці та можливість кар’єрного росту чи ротації в організації. Наведено загальнонаціональний показник України у всесвітньому рейтингу щастя як базовий при формуванні емоційного фону населення. Доведено, що відсутність у моделі розвитку персоналу заходів, які дозволяють управляти емоційним станом працівника, може призвести до ряду негативних наслідків, які наведені у статті. Визначено, що професійний розвиток персоналу потрібно пла-нувати з врахуванням профільних та особистісних компетенцій. Сформовано модель професійного розвитку персоналу з врахуванням суб’єктивних (локально орієнтованих) компетенцій. Окреслено взаємозв’язок між ключовими факторами успіху та професіоналізмом кадрового складу через призму емоційної грамотності. Доведено, що емоційний стан працівників підприємств невиробничої сфери визначає стан купівельної поведінки та готовність споживача до товарообміну.

У статті розглянуто основні тенденції в управлінні персоналом, в результаті чого встановле-но, що навчання персоналу є найважливішим трендом в HR. Обґрунтовано необхідність системного управління розвитком персоналу роздрібних торговельних мереж під впливом світових тенденцій у впровадженні іннова-цій в торгівлі. Сформовано модель імплементації інноваційної системи управління розвитком персоналу в про-цес управління персоналом роздрібних торговельних мереж. Проведено аналіз даних щодо визначення компете-нцій, необхідних для працевлаштування у вітчизняні роздрібні торговельні мережі. Обґрунтовано використан-ня в управлінні персоналом роздрібних торговельних мереж таких інструментів, як HR-брендинг, HR-маркетинг, моделі компетенцій. Сформовано профіль компетенцій торговельного персоналу, що дозволить HR-фахівцям роздрібних торговельних мереж створити модель компетенцій, з допомогою якої підвищити ефективність пошуку і відбору персоналу. Окреслено важливість впровадження у процес адаптації нових пра-цівників інноваційних методів: гейміфікація, навчання з використанням технологій віртуальної і додаткової реальності (VR, AR), менторство. Показано необхідність розроблення планів індивідуального розвитку праців-ників, згідно з якими буде можливість системно застосовувати reskilling (перенавчання) і upskilling (підвищен-ня кваліфікації) торговельного персоналу. Визначено алгоритм розроблення плану індивідуального розвитку працівника, що ґрунтується на рекомендаціях щодо організації навчання персоналу, визначених у ДСТУ ISO 10015:2008 “Управління якістю. Настанови щодо навчання персоналу”. Проведено аналіз методів оцінки пер-соналу, які використовують у своїй практиці вітчизняні роздрібні торговельні мережі, і обґрунтовано доціль-ність застосування в оцінюванні персоналу таких методів, як «360 градусів» і Assessment centre. Обгрунтовано значення створених умов для системного розвитку персоналу і кар’єрного зростання для утримання й залучен-ня працівників у роздрібних торговельних мережах і сприяння зміцненню HR-бренда, що є важливою складовою кадрової стратегії компанії.

У статті розглянуто можливості впливу інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств у контексті його створення та використання. Виявлено важливість впливу нематеріальних складових на діяльність підприємства, а також розглянуто становлення та розвиток поняття “інтелектуальний капітал”. Проаналізовано зв’язок поняття “інтелектуальний капітал” з традиційними категоріями, які використовуються для визначення нематеріальних чинників: нематеріальні активи, нематеріальні ресурси, інтелектуальна власність та показано їх спільні та відмінні риси. Визначення інтелектуального капіталу підприємства повинно надавити можливість його розгляду у динаміці через зміну його форм у процесі створення та використання, а також розкриватись не лише через сукупність складових, ресурсів і не через порядок його розрахунку, а через сукупність соціально-економічних відносин.З урахуванням проведеного дослідження вітчизняних і закордонних наукових джерел, запропоновано власне, уточнене визначення поняття “інтелектуальний капітал”, під яким слід розуміти сукупність знань, інформаційних ресурсів, інтелектуальних активів, інформаційно-комунікаційних технологій, професійних й універсальних компетенцій, організаційної культури та мотивації персоналу, застосовуваних у процесі комплексного управління для генерації доданої вартості та забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах інноваційного розвитку соціально-економічної системи й ефективної адаптації до вимог цифрової економіки на основі принципів системного підходу.Поділ інтелектуального капіталу на структурні компоненти, що містять усю сукупність елементів даної категорії, має принципове значення з погляду пошуку джерел його збільшення й оцінювання ефективності його використання. Виділення структурних елементів інтелектуального капіталу має вагоме значення не лише з теоретико-аналітичної, але й з практичної точок зору, дозволяючи вірогідно виявити об'єкт і суб'єкт управління, побудувати оптимальні організаційно-управлінські зв'язки між ними. У цілому можна стверджувати про те, що комплексна структура інтелектуального капіталу поєднує у своєму складі наступні основні елементи: людський, структурний (організаційний), соціальний, споживчий (клієнтський), управлінський та інноваційний капітал.

Розглянуто поняття, принципи та сутність система оцінки персоналу в системі корпоративного тайм-менеджменту. Доведено, що комплексна оцінка оцінки персоналу дозволить якісно визначити ділові характеристики робітника, його потенціал, який організація може використати з максимальною віддачею. Узагальнені цілі оцінки персоналу сучасної організації. Систематизовані основні якісні, кількісні та комбіновані методи оцінки персоналу. Представлено механізм визначення критичних компетенцій організації, щоб працівники добре усвідомлювали компетенції різного рівня з чітким розумінням бажаної поведінки, яка повинна відображатися в їх конкретних робочих ролях. Для побудови індивідуальної системи оцінки персоналу, яка допоможе в досягненні ефективного використання людських ресурсів, представлено процес методу управління за цілями. Визначено організацію комплексної системи оцінки персоналу організації в системі тайм-менеджменту. Доведено, що підготовка персоналу, здатного до продуктивної роботи в умовах ведення бізнесу, його раціональне розміщення в структурі та просторі, ефективна культура управління залежать від якісної роботи служби управління персоналом і, відповідно, є запорукою досягнення організацією успіху. Систематизовано індикатори, джерела даних, методи збору, процедури оцінки персоналу організації та рівні оцінки персоналу організації. Узагальнена практика помилок в процесі оцінки персоналу організації та їх наслідки. Проаналізовано управління персоналом організації за результатами його оцінювання, щоб якісно виконувати функції управління персоналом. Представлено необхідність за результатами оцінювання складання детального індивідуального плану розвитку працівника, який визначає цілі розвитку, що повинен досягти учасник, на основі оцінки досягнутих цілей навчання або розвитку; відкритості працівника щодо прийняття завдань в майбутньому; використання в майбутньому навичок чи процедур; ділянок, які викликають проблеми або потребують додаткової практики; аспектів праці, які визивають труднощі і варіанти полегшення.

Із розвитком продуктивних сил у конкуренції починають превалювати компетенції, визначені нематеріальними чинниками. Ще на початку 2000-х років лідируючі позиції на ринку займали транснаціональні корпорації, які орієнтувалися на конкурентні переваги, що сприяли розвитку сучасного технічного оснащення, кваліфікованому персоналу та гарантованому доступу до необхідних матеріальних ресурсів. Однак із розвитком нових технологічних укладів у результаті глобальних політичних та економічних процесів головною умовою успіху конкурентоспроможності ТНК стає наявність у компанії активів іншого роду, а саме нематеріальних активів, орієнтованих на превалювання інтелектуального капіталу, адже складність ведення бізнесу в сучасному світі зумовлена багатьма чинниками, зокрема постійно зростаючою конкуренцією (яка стала глобальною), використанням нових технологій, скороченням життєвого циклу продуктів, владою інформації, владою покупців, гнучкістю функціонування організації та бізнесу як ключового фактору розвитку, демографічними тенденціями. Можливість конвертації інтелектуальних ресурсів у товари і послуги, що володіють суспільною корисністю та додатковою вартістю, стає критичною компетенцією в сучасному бізнесі.

У статті розглянуто актуальність, передумови та напрями навчання та розвитку персоналу в умовах дигіталізації у вітчизняній практиці. Уточнено поняття “працівник знань” та характеристики діяльності такого працівника (наведено основні фактори, що визначають продуктивність персоналу, що володіють спеціальними знаннями у своїй професії), визначено ролі “працівника знань”. Описано поняття “цифрової грамотності” та “цифрової компетентності” як важливих характеристик нових знань.Проаналізовано передумови дигіталізації на вітчизняних підприємствах. Досліджено динаміку використання інформаційно-комунікаційних технологій на підприємствах. Проаналізовано показники: частка підприємств, що використовують комп’ютери за галузями тачастка середньої кількості працівників, які використовували комп'ютер, у % до середньої кількості працівників підприємств за галузями. Визначено переваги впровадження цифрових технологій на підприємстві, а також наведено п’ять ключових компонент цифровізації в Україні. Представлено пріоритетні напрями зменшення “цифрового” розриву у вітчизняній практиці. Акцентовано увагу на цифрових компетенція працівників. Важливою ознакою здобуття цифрових компетенцій є спосіб їх здобуття, відмінний від традиційного академічного навчання фахівців: навчання на робочому місці, окрема на цифрових платформах як джерела формування цінності в цифровій економіці.Обґрунтовано основні напрями розвитку дигіталізації діяльності вітчизняних підприємств. Звернено увагу на перешкоди щодо широкого впровадження цифрових технологій у діяльність вітчизняних підприємств. Запропоновано шляхи навчання і розвитку персоналу, які мають вплив на впровадження цифрових технологій на підприємствах різних галузей. Зроблено висновок про те, що успіх підприємств у значній мірі залежатиме від “цифрової зрілості” персоналу, як його здатності використовувати інформацію, застосовуючи відповідні цифрові технології.

У статті розглянуто процеси планування, організації, мотивації і контролю інноваційного розвитку на підприємстві, які в сукупності формують його систему управління. Підкреслено необхідність залучення підприємств у систему стратегічного управління інноваційним розвитком для створення конкурентних переваг, таких як розширення ринку, оптимізація витрат, вихід на зовнішні ринки, зростання доходів тощо. Наголошено на необхідності створення на підприємствах окремих центрів компетенцій з інновацій та цифрових технологій (загальнокорпоративних центрів інновацій, центру інновацій ритейлу), а також залучення до штату інноваційних менеджерів. Доведено перевагу інноваційних підходів до мотивації персоналу підприємств над традиційними. Запропоновано проведення анкетування для визначення стану і рівня професійної мотивації працівників підприємств із метою підтримки інноваційного розвитку.

Стаття присвячена аналізу системи мотивації персоналу в умовах стратегічного розвитку підприємства. Досліджено процес мотивації персоналу підприємства за допомогою взаємодії сукупності потреб, мотивів і цілей. Згруповано методи мотивації персоналу підприємства в чотири стимулюючих види, такі як: економічні, управління за цілями, збагачення праці, система участі. Визначено, що система мотивації в стратегічному розвитку підприємства являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів та складається із зовнішньої і внутрішньої мотивації, які повинні бути збалансованими. Визначено, що система мотивації повинна містити: мотивацію, спрямовану на підвищення інтелектуального потенціалу; мотивацію, спрямовану на ефективну комунікацію; мотивацію, спрямовану на підвищення компетенцій та мотивацію, спрямовану на підвищення результатів праці.

У статті проведено теоретичне узагальнення впливу нематеріальних активів на економічну безпеку підприємства. Розглянуто такі економічні поняття як «нематеріальні активи» та «економічна безпека підприємства». Досліджено переваги і недоліки основних підходів до ідентифікації та класифікації нематеріальних активів підприємства. Визначено основи облікової ідентифікації нематеріальних активів, як частини інтелектуального капіталу підприємства. Удосконалено обліково-інформаційне забезпечення окремих структурних елементів інтелектуального капіталу, що може бути використане для розвитку людських та структурних ресурсів підприємства в довгостроковій перспективі та для надання повної інформації про витрати на розвиток людського капіталу, що є особливо важливим для тих підприємств, в діяльності яких знання та компетенція персоналу відіграють вирішальне значення та визначають успішність їх діяльності.

У статті висвітлено сучасні дані щодо професійної компетентності та професійної мобільності молодшого медичного персоналу при догляді за пацієнтами із захворюваннями печінки в сучасних умовах, маніпуляції, які використовують у даній професії, та специфіку їх проведення. Розвиток системи професійної підготовки медичних працівників є важливим питанням сьогодення та вимагає перегляду з метою удосконалення сестринської справи.

Мета роботи – висвітлення австрійського досвіду професійної підготовки педагогічного персоналу для медсестринської освіти. Основна частина. З 2003 року в Австрії відкрита університетська програма підготовки викладачів з медсестринства, розрахована на 5 семестрів навчання без відриву від професійної діяльності з отриманням після закінчення ступеня магістра наук. Запровадження університетської магістерської програми підготовки викладачів з медсестринства зумовлене розширенням кола функціональних обов’язків медичних сестер, підвищенням рівня складності їх професійної діяльності в сучасних умовах і, відповідно, підвищенням вимог до якості їх підготовки. Зміст професійної підготовки австрійських викладачів медсестринства характеризується міждисциплінарним характером освіти, значним обсягом практичного навчання, орієнтацією на компетентнісний підхід та розробкою ефективних механізмів його впровадження, розвитком дослідницьких умінь. Метою курсу є освітня діяльність, що забезпечує формування фахової і педагогічної компетенцій викладача медсестринства для здійснення науково-педагогічної діяльності в умовах підвищених вимог до професійної підготовки медичної сестри, готового до професійного росту, здатного до самоосвіти та самовдосконалення. До підготовки викладачів медсестринства висуваються такі вимоги: володіння системою знань про принципи та закономірності освітнього процесу і вміння використовувати їх у своїй професійній діяльності; знання форм і методів наукового пізнання; володіння сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації; опанування організаційних навичок і вмінь, необхідних для розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації; знання законодавчої бази, правових та етичних норм, які регулюють людські стосунки, питання охорони здоров’я й освіти тощо. Висновок. Вивчення і творче використання досвіду підготовки австрійських медичних сестер з одночасним збереженням цінних напрацювань вітчизняної освіти дозволить вітчизняній медсестринській освіті успішно влитись до європейського освітнього простору.

В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.

У статті висвітлено дослідження компетентностей (як вимоги) держсекретаря міністерства в Україні відповідно до чинних нормативно-правових актів. Доведено, що для окреслення вимог до компетентності держсекретаря міністерства в Україні за основу слід брати його компетенції щодо здійснення функцій з управління персоналом та загально-організаційних щодо апарату міністерства. Установлено, що чинні вимоги до компетентності державного секретаря міністерства в Україні не вказують на усвідомлення ним ролі й важливості його діяльності; вимога до навичок частково замінена уміннями; вимоги до професійних знань звужено до знань законодавства; не акцентується увага на навчанні як розвитку компетентності; недостатня увага приділена досвіду як вимозі до компетентності; не знайшли відображення вимоги до моральних та ділових якостей, способів мислення, професійні, світоглядні і громадянські якості, морально-етичні цінності. Зазначено, що у чинному законодавстві України, на відміну від міжнародних стандартів ISO 9001, не розкрита динамічна сутність поняття «компетентність» (як демонстрована здатність застосовувати на практиці знання та навички), а закріплена статична (яка просто має бути у особи, не акцентуючи на її реалізації). Крім того, не закріплено такий зв’язок: вимоги до компетентності держсекретаря міністерства – застосування його знань і навичок – розвиток компетентності – оцінювання впливу на якість роботи апарату міністерства.

У статті обґрунтовується необхідність структуризації базових складових та процедур кадрового процесу в органах публічної влади. Доводиться, що кадрові процеси є об’єктами управління та вимагають певного інструментарію для прийняття кадрових рішень, спеціальних методів для здійснення процесу управління персоналом, однак їх безсистемність негативно впливає на ефективність роботи служб управління персоналом в органах публічної влади. Під кадровим процесом в органах публічної влади розуміється сукупність послідовних дій спрямованих на зміну стану кадрового потенціалу органу публічної влади, що обумовлено цілями і принципами кадрової політики (HR-стратегії) цього органу у відповідності з діючим законодавством, а також із застосування організаційно-правових принципів, функцій, методів, механізмів, процедур управління персоналом в публічній службі. Презентовано авторську концепцію узагальненої моделі кадрового процесу в органах публічної влади. Системоутворюючим чинником даної моделі є кадровий потенціал органу публічної влади. Саме на його розвиток спрямовано всі дії у межах кадрового процесу. До основних складових кадрового процесу в органах публічної влади слід віднести: вступ на публічну службу, організаційна поведінка, професійний розвиток та кадровій аудит. Змістовий контент кадрового процесу в органах публічної влади обумовлений впливом таких детермінант як-от: а) діючи законодавчі акти та нормативно-правові документи, що регламентують діяльність у сфері публічного управління та адміністрування; б) кадрова політика та HR-стратегія органу публічної влади, які розробляються ґрунтуючись на стратегія органу публічної влади; в) служба управління персоналом в публічній службі. Для опису складових елементів кадрового процесу в органах публічної влади доцільно застосовувати певні критеріальні ознаки. Пропонується кожний елемент кадрового процесу описати за такою структурно-логічною схемою: по-перше, визначити основні процедури, що необхідно здійснювати в межах компетенції служб управління персоналом органів публічної влади; по-друге, виявити, у межах визначених процедур, сутнісні ознаки та змістовий контент діяльності служб управління персоналом органів публічної влади; по-третє, структурувати базові методи, що застосовуються для здійснення передбачених процедур в межах відповідного складового елементу кадрового процесу.

У статті розглянуті концептуальні підходи до сутності стимулювання інноваційної актив-ності працівників від їх творчої діяльності, спрямовані на удосконалення функціональної, організаційної, адміністративної структури підприємств, організацій і установ з метою підвищення ефективності виробни-чо-господарської, навчально-наукової діяльності. Описано інформаційні й управлінські інновації. Показано різні підходи до інноваційної активності для впровадження досконаліших форм організації праці й управління виро-бництвом, забезпеченням трудової активності, пов’язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізму працівників. За умов формування конкурентного середовища саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визнача-ють можливість інноваційної активності працівників, врешті-решт – їх конкурентні переваги на ринку праці. Наведено чинники впливу на інноваційну активність працівників, яка пов’язана з неоднаковістю у різних людей, оскільки їм притаманні різні рівні мотивації, різні відмінності творчих та інтелектуальних здібностей, різна швидкість розумових процесів. Навчання і мотивація працівників спрямовані на формування активного і кваліфікованого персоналу, який поряд з матеріальною базою і організацією робіт є одним з основних чинників якості праці. Розглянуто компетентність як сукупність особистісних здібностей, знання та вміння працівни-ка, що дозволяє йому вирішити певну групу професійних проблем. Підхід, базований на компетентності, ак-тивно використовується у підборі, відборі персоналу, оцінці та стимулюванні. Працівники, які мають високу кваліфікацію, досягають абсолютно різних результатів завдяки різним особистим якостям, природним здіб-ностям, досвіду роботи, трудовій етиці тощо. Ці відмінності мають бути відображені системою оплати праці. Розроблено систему стимулювання праці з урахуванням компетенцій із різними типами заохочень. За-пропоновано класифікацію компетентностей, на підставі яких встановлені найбільш важливі для розвитку та застосування працівниками під час професійної діяльності.

Метою роботи є проведення системного аналізу проблем формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. У статті обґрунтовано, що нестабільна соціально-економічна обстановка на світовій арені, нові глобалізаційні виклики та загрози доводять необхідність масштабного реформування Збройних Сил. Реорганізація військово-адміністративної структури, скорочення чисельності особового складу, модифікація системи підготовки резервістів, гуманізація умов проходження служби з призову, переведення на аутсорсинг (обслуговування цивільними організаціями) системи забезпечення Збройних Сил фактично акумулюють у собі ресурси та створюють базис для формування кадрового потенціалу Збройних Сил. Методологія: системний аналіз, узагальнення, синтез, аналіз, моделювання. Наукова новизна. Автором узагальнено сім кластерів формування та розвитку кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-перше, несистемність та неефективність управління персоналом Збройних Сил України, зокрема, відсутня Стратегія реформування кадрової політики Збройних Сил України в частині формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-друге, відсутні ефективні механізми формування якісного кадрового потенціалу Збройних Сил України, зокрема, потребує переформатування механізмів відбору, оцінювання, мотивації управлінських кадрів Збройних Сил України. По-третє, потребує реформування системи навчання військових кадрів з урахуванням інноваційних вимог сучасного світового співтовариства, а також тенденцій навчання військ НАТО. По-четверте, проблема переформатування системи компетенцій, якими повинні володіти управлінські кадри Збройних Сил, зокрема, визначення спеціальних та професійних компетенцій з урахуванням саме мінливості системи національної та міжнародної безпеки. По-п’яте, проблема організації ефективного морального виховання військових кадрів як важливий чинник забезпечення національної безпеки країни. По-шосте, запровадження коучингу для військових кадрів Збройних Сил України. Концепція професійно орієнтованого коучингу для офіцерів збройних сил надає можливість інноваційно розглянути процеси професійного розвитку та кар’єрного зростання, в яких принципи військового коучингу можуть виявитися справді корисними. По-сьоме, формування власної інформаційної безпеки кадрового потенціалу Збройних Сил України як основи формування національної безпеки України. Висновки. У статті здійснена систематизація сучасних проблем формування та розвитку, доведено, що зазначені проблеми повинні бути узагальнені у Стратегії реформування кадрової політики Збройних Сил України.

Анотація. У результаті проведеного дослідження виділено і проаналізовано сучасні характерні особливості зайнятості в банківському секторі України, які сформувалися під впливом нових напрямів і тенденцій трансформації зайнятості, поява і розвиток яких була спричинена глобалізаційними соціально-економічними процесами і кризою COVID-19. Установлено високий рівень привабливості зайнятості у вітчизняному фінансовому секторі, обумовлений більш високим рівнем оплати праці в ньому, широкими можливостями для молодих працівників навіть без досвіду роботи, що спричиняє ситуацію значного навантаження на одну вакансію у фінансовому секторі та низьку мобільність персоналу через острах втратити посаду. Визначено вплив цифровізації банківської сфери щодо як позитивних наслідків для зайнятості, що зумовлюються створенням поліпшених робочих місць у нових сферах роботи банківських установ та з новими завданнями, так і негативних, які передбачають скорочення потреби в кадрах і зменшення кількості робочих місць. Проаналізовано проблеми, що перешкоджають досягненню ефективної зайнятості в банківському секторі за сучасних умов і визначено тенденції до розширення і превалювання додаткових навичок працівників, наявність яких забезпечує високопродуктивну роботу банківських установ. Охарактеризовано сучасні пріоритети діяльності банківських установ, що ґрунтуються на широкому використанні інновацій та інформаційних технологій, розвитку онлайн-каналів і штучного інтелекту, що змінює структуру посад і найбільш суттєво впливає на формування і забезпечення тих посад, що передбачають наявність у працівника високої кваліфікації та рівня освіти. Визначено, що під впливом цифровізації економічної діяльності від банківських працівників, окрім володіння основними управлінськими, професійними і соціальними компетенціями, вимагається набуття та опанування спеціальних технічних навичок. На основі аналізу фахових джерел літератури та експертних висновків провідних HR-компаній розроблено сучасний профіль працівника банківської сфери і встановлено, що сьогодні найбільший попит у банківських установах має працівник, що володіє поєднанням технічних, соціоемоційних і передових когнітивних навичок. Ключові слова: зайнятість, банківський сектор, компетенції банківського працівника, дистанційна зайнятість, цифровізація. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 12.

У державній соціальній практиці повинна бути прийнята науково-значима для сучасних умов система показників соціальних змін, яка дозволить отримувати достовірну інформацію про результати реформ, що проводяться та їх практичні результати. Інноваційний процес формування ринкової економіки і правової держави в Україні пов’язаний перш за все з розвитком нової правової культури, тому формування процесу здійснення добору працівників поліції має важливе значення. У статті розглянуто досвід зарубіжних країн, зокрема Сполучених штатів та Федеративної республіки Німеччини, щодо адміністративно-правових засад здійснення добору персоналу для заняття посади поліцейського. Вивчено досвід зазначених країн та врахованого його можливу імплементацію до сучасних українських реалій. Охарактеризовано принципи та особливості проведення добору. Наголошено, що сьогодні добір компетентних, професійних кадрів, які будуть відповідати інтересам громадян і держави є однією з найважливіших проблем на протязі існування інституту державної служби. Актуальність дослідження обумовлена тим, що якісний склад підрозділів національної поліції не повністю відповідає вимогам по заміщенню ними посад, а тому успіх проведення політики держави залежить від кадрового потенціалу. Відтак для роботи з кадрами потрібна чітко продумана система кадрового забезпечення поліцейської служби, яка буде спрямована на підвищення професійних і психолого-емоційних компетенцій апарату служби та на збагачення їх професійного потенціалу. Від кадрових рішень залежить ефективність, якість і професіоналізм здійснення виконання покладених на поліції функції. Зроблено наступний висновок, щодо вивчення досвіду зарубіжних країн: конкурсний професійний добір включає проводиться в декілька етапів: попередню співбесіду; перевірка відомостей щодо кандидата, вивчення та аналіз інформації, що міститься в особовій справі; поліграфічне випробування; психологічне тестування; медичне обстеження; перевірка фізичної підготовки кандидата; письмові та усні іспити; заключна співбесіда, після якої формується остаточне рішення про придатність кандидата до служби в поліцейському формуванні. Найбільш чітка система критеріїв для діагностики фізичних, психічних, інтелектуальних та інших якостей особистості сформована в ФРН і США.

В статті проаналізовано особливості аутсорсингу в готельному бізнесі. Аутсорсинг передбачає наявність бізнес-процесів, які передаються на базі контракту тривалого періоду іншій організації, що спрощує будь-яку сферу діяльності, яка не є основною для готелю. Але, природно, передача певних функцій на аутсорсинг передбачає і наявність деяких ризиків для готельного підприємства. Найчастіше на аутсорсинг в готелі передаються послуги з клінінгу. Проте можливим є ведення бухгалтерського обліку, організація харчування співробітників, навчання молодих співробітників, автотранспортні послуги тощо.Конкуренція на відкритому ринку, де визначальну роль відіграють вже не тільки співвідношення ціни і якості готельних послуг, а й можливості найкращого задоволення потреб гостей, що скорочує час виходу на ринок нових додаткових послуг, володіння інтелектуальною власністю та інші переваги готелю, змушує менеджерів використовувати нові концепції управління, які охоплюють такі поняття, як інфра- та інтраменеджмент. На сьогодні господарювання вітчизняних підприємств готельного господарства характеризується нестійкими тенденціями розвитку, що обумовлюється сезонними коливаннями попиту і неможливістю створення запасів специфічного продукту – готельної послуги, тому необхідний ефективний менеджмент готелю.В процесі управління готелем при використанні інтра- чи інфраменеджменту аутсорсинг можна розділити на два типи – інтелектуальний (ІТ-аутсорсинг, управління знаннями, менеджмент персоналом, юридичний супровід) та виробничий (передача організації-партнеру повного циклу виробництва певного продукту або його частини). Аутсорсинг сфери послуг повʼязаний з підвищенням вимог до рівня компетентності менеджерів і повсюдним використанням сучасних інформаційних технологій. Аутсорсинг спрощує діяльність готелю в цілому. Успіх менеджменту готелю полягає в постійному вдосконаленні, гнучкості та адаптивності, підприємницької ініціативи і компетенції.

У статті розглянуто наукову проблему сучасного саморозвитку особистості. Аналіз наукових праць свідчить про те, що головною проблемою в психолого-педагогічній науці є висвітлення сутності, змісту та структури саморозвитку людини, у процесі якого вона набуває можливостей формуватися з урахуванням індивідуальних особливостей. Підвищення саморозвитку особистості можливе за допомогою впровадження компетентнісного підходу, врахування життєвого досвіду та мотиваційно-ціннісних якостей тих, хто навчається. Саморозвиток сучасної особистості набуває особливої значущості у зв’язку з надзвичайно швидким зростанням обсягу знань у світовому просторі, інформатизацією суспільства, необхідністю забезпечення мобільності й професіоналізму майбутніх фахівців; тісно пов'язаний з компетентністю, яку тлумачать як мету, так і результат професійної підготовки у закладах вищої освіти. Її успішність зумовлюється сукупністю сформованих у фахівця компетенцій, що сприяють соціалізації особистості, формуванню в неї світоглядних та науково-професійних поглядів; визначають здатність до самореалізації, саморозвитку та самовдосконалення. Висвітлено проблему саморозвитку педагога професійного навчання (охорони праці) в процесі професійної підготовки. Наголошено, що в умовах сучасності, коли людина активно створює інфосферу, поглиблюючи інноваційні зрушення як у соціумі, так і в індивідуальному житті кожного, забезпечення саморозвитку є пріоритетним завданням вищої освіти, адже особливо важливим в соціальному житті є відповідність професійної діяльності фахівців моральним цінностям та реалізація прагнення до пізнання. Визначено головні аспекти саморозвитку, якими є уміння майбутнього фахівця оцінювати виробничу й ринкову ситуацію, розробляти відповідно до цього програми розвитку виробництва, визначаючи перспективи його подальшого функціонування на ринку; виявляти проблеми в діяльності та розробляти проєкти її інноваційного вдосконалення; бути конструктивним у професійно-особистісному спілкуванні в міжнародному співробітництві, управлінні персоналом, взаємодії та співтворчості з членами колективу, володіти громадськими та моральними якостями. Ключові слова: особистість, професійна освіта, компетентність, діяльність, ефективність.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

Мета. Визначити основні компетенції персоналу та етапи формування успішної команди стартапу із застосуванням сучасних інструментів і персонал-технологій. Методи. У процесі дослідження використано методи абстракції та логічного аналізу — для визначення етапів формування успішної команди стартапу; аналізу та синтезу — для уточнення основних наукових понять стартап-менеджменту; математичні методи — для визначення оптимального складу мінімальної ідеальної команди стартапу, матричні методи — для побудови матриці базових компетенцій мінімальної ідеальної команди стартапу. Результати. Розвиток економіки та підтримка підприємництва на державному рівні одночасно сприятиме піднесенню і просуванню українських стартапів. Криза 2008 року стала поштовхом для розвитку стартапів в Україні, але їх вплив на інноваційний розвиток економіки країни став відчуватись лише після 2016 року. Виходу стартапів на новий рівень сприяло поширення освітніх заходів з оволодіння основ побудови стартапів та створення ефективних команд стартап-проєкту. Перш за все, при створенні команди стартапу, слід розуміти хто є ключовими фігурами в створенні стартапу. Потім формується основний склад команди стартапу, який може змінюватися протягом життєвого циклу стартапу, і, ці зміни мають відбуватися у відповідності до математичної послідовності Фібоначчі, як дійсно, оптимального. Мінімальна ідеальна команда у своєму складі повинна містити п’ять учасників стартап-проєкту: Автора проекту, Продюсера бізнесу, Оператора проекту, Підприємця та Фінансиста. Наступні зміни в команді відбуваються під час зміни кількості необхідного персоналу в роботі компанії. Формування команди стартапа складається з основних етапів, які визначаються організаторами стартапу самостійно. Визначено основні шість етапів у формуванні команди стартапу: поява засновників бізнес-ідеї, обговорення і уточнення та розподіл задач в команді, формування мінімальної ідеальної команди стартапу, рекламна діяльність, розвиток команди, стаціонарна робота команди в процесі перетворення бізнес-проєкту в «повноцінну компанію». В процесі формування мінімальної ідеальної команди стартапу одним з ключових питань є визначення стандартних (базових) компетенцій команди стартапу. Підбір працівників рекомендовано здійснювати Продюсером стартапу за допомогою розробленої матриці базових компетенцій з визначенням ступеню володіння компетенцією для кожного члену команди. Ключові слова: стартап, команда, етапи створення команди стартапу, компетенції, ефективність.

Анотація. В статті проведено аналіз тенденцій розвитку підприємств промислового комплексу України та охарактеризовано ключові причини невідповідності стану їх функціонування світовим трендам цифровізації. Доведено, що значно мірою відсталість підприємств промисловості в технологічному аспектів зумовлена втратою їх адаптаційних здатностей швидко реагувати на потреби ринку. Ключовим інструментом трансформації підприємств промисловості України відповідно до сучасних імператив розвитку світової економіки визначено цифровий реінжиніринг. Розкрито зміст реінжинірингу з точки зору реалізації радикальних перетворень в діючій на підприємстві моделі організації за рахунок оптимізації та формалізації бізнес-процесів, що досягаються шляхом впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та інструментів з метою створення умов для підвищення узгодженості та ефективності управлінських дій в процесі його інноваційної перебудови. Визначено, що в його основі знаходяться технологічні інновацій та інформаційно-комунікацій інструменти підтримки зв’язків, що забезпечують формування інтегрованого середовища управління процесом створення і виробництва продукції. Охарактеризовано технологічний, організаційний та економічний аспекти реінжинірингу, проаналізовано його основні види. Розкрито переваги і можливості цифрового реінжинірингу в сфері реалізації інноваційних трансформацій в діяльності промислових підприємств. Розроблено концепцію впровадження цифрового реінжинірингу в діяльність промислових підприємств, яка встановлює мету та цілі, визначає умови, інструментальні засоби та етапи його реалізації задля підвищення їх адаптивних здатностей і покращення конкурентних позицій на високотехнологічних ринках. Визначено, що реалізація цифрового реінжинірингу дозволить забезпечити цифрову модернізацію виробничого потенціалу промислових підприємств, покращення ресурсного забезпечення виробництва, оптимізацію управління комунікаціями та розвиток компетенцій персоналу, і, перш за все, формування внутрішньої системи цифрових знань. Ключові слова: промислові підприємства, цифровий реінжиніринг, концепція, інструментальні засоби, трансформація.

У статті розглядається вплив різноманітних факторів на якість управління персоналом. Проаналізовано і систематизовано фактори, які впливають на якість управління розвитком персоналу. Визначено функції управління компетенціями на рівні підприємства. Враховуючи той факт, що одна із функцій мотивації полягає у визначенні потреб персоналу та забезпеченні їх задоволення в організації визначено зв'язок між мотивацією персоналу та розвитком компетенцій. Систематизовано та проаналізовано різні точки зору щодо корпоративної культури на підприємстві і її впливу на якість управління персоналом. Враховуючи результати дослідження зроблено висновки, що на якість управління персоналом досліджені фактори впливають у рівній мірі. Запропоновано перш за все на вітчизняних підприємствах звернути увагу на нематеріальну складову мотивації персоналу та розробити більш комплексний підхід до управління персоналом.

Статтю присвячено визначенню напрямів розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду на основі результатів емпіричного дослідження. Особистісно-професійний потенціал визначено як системне утворення, яке формується у людини як суб’єкта трудової діяльності, забезпечуючи його поступальний розвиток. Презентовано структуру особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду, що складається з когнітивного (професійні компетенції, система засвоєних особистістю знань), мотиваційного (індивідуальна система мотивів і смислів професійної діяльності – мотивація досягнення успіху; професійно-важливі якості працівника апарату суду – етична та нормативна відповідальність) та діяльнісного (вибір та реалізація певної лінії поведінки і вчинків у професійних ситуаціях – усвідомлена саморегуляція діяльності) компонентів. Результати вивчення комунікативної компетентності (когнітивний компонент) засвідчили, що в досліджуваних більш розвинутими є гностичний (рівень уявлень, знань) і конативний (уміння, навички) компоненти комунікативної компетентності; емоційно-мотиваційний компонент (емпатія, гуманістична настанова) розвинений в меншому ступені. Результати вивчення нормативної й етичної відповідальності (мотиваційний компонент) дозволили зробити висновок, що відповідальність досліджуваних до виконання будь-якої діяльності є вибірковою, а також заради прагнення підтримати певні встановлені норми і традиції. В процесі дослідження мотиваційного компонента зафіксовано переважання мотивації уникнення невдач. Отримані дані за діяльнісним компонентом засвідчили, що в більшості респондентів компоненти системи саморегуляції розвинені на високому і середньому рівнях. Сприяння розвитку особистісно-професійного потенціалу найбільш ефективно може реалізовуватися у формі психологічного супроводу, який повинен містити комплекс організаційних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування і розвиток у працівників професійно значущих особистісних якостей, компетенцій, власного ставлення до професійної діяльності. Визначено основні напрями діяльності практичного психолога з розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників апарату суду. Розвиток особистісно-професійного потенціалу повинен мати багатовекторний характер, враховувати визначені структурні компоненти, а також бути особистісно-зорієнтованим. Література Александров, Д.О. (2015). Альтернативні методи перевірки надійності персоналу на основі автоматизованої формалізованої методики скринінгової психодіагностики. Використання поліграфа в правоохоронній діяльності: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 7–8 листоп. 2015 р.), (с. 63–66). Київ: Нац. акад. внутр. справ. Аліманова, А.О. (2016). Підвищення рівня професійної компетентності працівників апарату суду. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО», 22, 202–205. Дудченко, О.Ю. (2015). Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді. (Монографія). Харків : Право. Зеер, Э.Ф., & Павлова, А.М. (2008). Теоретико-методологические основы оценки профессионально-личностного потенциала предпринимателей по ремесленным видам деятельности : Научн.-метод. разработка. Екатеринбург : ГОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. ун-т». Кочарян, И.А. (2008). Опросник диагностики личностного симптомокомплекса ответственности (ОДЛСО) и оценка его психометрических характеристик. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 807(40), 179–186. Леонтьев, Д.А. (Ред.). (2011). Личностный потенциал: структура и диагностика. Москва : Смысл. Моляко, В.О. (2004). Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини. Практична психологія та соціальна робота, 8, 1–4. Моросанова, В.И. (2001). Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва : Наука. Овсяннікова, О.О. (2016). Професійна етика суддів та працівників суду як чинник, що впливає на формування громадської думки. Підприємництво, господарство і право, 8, 196–200. Павлова, А.М. (2004). Психологические особенности профессионально-личностного потенциала субъекта трудовой деятельности. (Дис. канд. психол. наук). Казань. Поліщук, І.В. (2018). Механізми забезпечення розвитку професійного потенціалу державних службовців в Україні. (Дис. канд. наук з державного управління). Київ. Помиткін, Е.О. (2015). Духовний потенціал особистості: психологічна діагностика, актуалізація та розвиток. Київ : Внутрішній світ. Пономаренко, В.А. (2019). Психология духовности профессионала. Москва, Саратов: ПЕР СЭ, Ай Пи Эр Медиа. Старинська, Н.В. (2017). Адаптаційний потенціал як чинник професійної самореалізації особистості. Психологія: реальність і перспективи, 8, 259–263. Фетискин, Н.П., Козлов, В.В., & Мануйлов, Г.М. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Институт Психотерапии. Холодная, М.А. (2019). Психология интеллекта. Парадоксы исследования (3-е изд.). Москва : Юрайт. Черновський, О.К. (2015). Судова психологія: парадигма сучасного розвитку. (Дис. докт. юр. наук). Київ. Черновський, О.К. (2014). Юридико-психологічна характеристика суб’єкта суддівської діяльності. Європейські перспективи, 2, 159–166. Шевченко, Н.Ф., & Рожкова, О.О. (2020). Дослідження особливостей особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду. Проблеми сучасної психології, 1(17), 69–77. Шевченко, Н.Ф., & Шевчук, З.М. (2014). Духовний потенціал сучасної молоді. (Монографія). Запоріжжя : Запорізький національний університет. Шпенова, П.Ю. (2019). Апарат суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності. (Дис. канд. юр. наук). Харків. Vernon, D. (2009). Human Potential: Exploring Techniques Used to Enhance Human Performance. London; New York : Routledge. Weiner, Irving B., & Greene, Roger L. (2017). Handbook of Personality Assessment. New Jersey : Wiley.

У статті розглянуто філософію, принципи та цінності концепції ощадливого виробництва і на цій основі визначено відмінності ощадливих підприємств, які обумовлюють відповідно нові підходи до управління персоналом. Актуальність проблеми обумовлена зростанням ролі людських ресурсів як одного з основних джерел успішного функціонування підприємств. З’ясовано ефективність застосування Lean-технологій в системі управління розвитком персоналу, виявлено особливості й ключові принципи управлінської діяльності. Проаналізовано взаємозв’язок та взаємозалежність діяльності підприємства від ефективного управління персоналом. Доведено, що впровадження бережливого виробництва в управління персоналом сприяє оптимізації його чисельності, підвищенню компетенції та якості трудових ресурсів підприємства. Зроблено висновок, що основою управління має бути створення умов для розвитку потенціалу працівників.

Статтю присвячено теоретичному аналізу місця соціального інтересу в структурі громадянських компетентностей у ситуації пандемії COVID-19. Методологічним підгрунтям роботи стали теоретичні положення концепції соціального інтересу А. Адлера, а також погляди щодо громадянської компетентності М. Мюнклера і Ф. Одіже. Розглянуто громадянські компетентності, які сприяють подоланню загроз та знаходженню відповідей на виклики, породжені пандемією. Серед цих загроз названо ті, які зумовлені стрімким поширенням вірусу, ризиком надмірного навантаження на систему охорони здоров’я, слабким матеріально-технічним забезпеченням системи охорони здоров’я, психологічним навантаженням на медичний персонал, що працює на передовій боротьби з коронавірусом, а також загрози, зумовлені низьким рівнем згуртованості у спільнотах. Визначено, що соціальний інтерес є психологічним чинником компетентної громадянської поведінки, спрямованої на подолання зазначених загроз. Зроблено висновок щодо компетентностей, які зумовлені соціальним інтересом та відіграють важливу роль у подоланні загроз та знаходженні відповідей на виклики, породжені пандемією. До них віднесено: свідому здатність громадян іти на поступки заради спільного блага; свідомі та конструктивні дії (чи цілеспрямоване уникнення певної діяльності), спрямовані на усунення ризиків та/або покращення ситуації на рівні локальної чи ширшої громади; здатність до конструктивної та ефективної взаємодії з іншими, спрямованої на консолідацію спільних зусиль. Соціальний інтерес розглянуто як визначальний щодо таких груп компетентностей демократичного громадянства, як ціннісні компетентності та соціальні компетенції (здатність до взаємодії). Результати можуть бути використані для створення навчальних програм, спрямованих на розвиток компетентностей демократичного громадянства, а також розроблення інформаційних кампаній, скерованих на уповільнення поширення COVID-19, та стратегій розвитку потенціалу громад задля подолання наслідків пандемії.

Мета статті – розглянути та проаналізувати основні принципи й теоретичні моделі комунікацій в управлінських командах. Методи. В основу дослідження покладено теоретичні методи: аналіз й узагальнення наукових джерел із проблем вивчення комунікації в управлінських командах. Результати. У статті наведено основні визначення поняття «комунікація» в сучасній науці, проаналізовано процеси комунікації, що забезпечують ефективну роботу команди. Зазначено, що міжособистісне спілкування, обмін інформацією, тобто комунікація між членами команди, виступає основою для безпосереднього об’єднання людей в інтересах отримання синергетичного ефекту від спільної діяльності. Особливий акцент на тому, що здатність людей спілкуватися один з одним, тобто встановлювати канали комунікації, не є єдиною умовою створення команд. Для команд важливим є формування ними комплексу власних норм і правил спільної роботи, рольова структура виконання обов’язків, особлива організаційна культура і стиль управління і т.д., однак всі вони можуть бути вироблені командою тільки за наявності добре сформованої системи комунікації між її учасниками. Отже, в командах вибудовується більш потужна мережа комунікаційних каналів, як за розгалуженістю, так і за обсягом інформації, що по них проходить. У сучасних умовах здатність команд до створення системи комунікації – одна з ключових їхніх компетенцій, а найважливішою умовою формування комунікаційного потенціалу команди є довіра її учасників один до одного. Створення атмосфери довіри в команді є важливою складовою побудови і розвитку комунікаційної мережі, формування комунікаційної дифузії, відсутність яких фактично стане непереборною перешкодою для створення командами свого загального людського потенціалу, перетворення персоніфікованих знань в командні знання. У висновках зазначено, що командна комунікація дозволяє не тільки забезпечити кращу реалізацію знань, умінь і навичок кожного учасника команди на своєму робочому місці, але і сформувати механізм, що забезпечує потоки ідей, знань і спостережень від одного члена команди до всіх його колег. Звернено увагу на те, що важливе значення має підготовка керівників команд, всього управлінського персоналу, навчання методів налагодження комунікаційних каналів, як по горизонталі, так і по вертикалі.

У статті визначено ознаки та сформульовано поняття публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту в Україні зі встановленням законодавчих підстав його використання поряд із по-няттям державного управління. Наголошено, на доцільності в рамках розвитку категоріально-поня-тійного апарату науки адміністративного права України перехід із використання поняття державного управління у сферах фізичної культури та спорту у вузькому та широкому розумінні на категорії пу-блічного управління та публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Визначено, що публічне адміністрування сфер фізичної культури та спорту необхідно визначати як професійну політично неупереджену діяльність на посадах публічної служби в органах держави та місцевого самоврядування в межах їх компетенції із практичного виконання наступних завдань і функцій держави: аналіз державної політики; забезпечення її реалізації; виконання норм законо-давства; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення наглядута контролю за дотриманням законодавства; управління фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом органів; реалізації інших повноважень, визначених за-конодавством. Зроблено висновок, що посадами публічної служби в органах держави автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, що визначені структурою і штатним розписом з викладеним обсягом посадових повноважень і обов’язків. Тобто, віднесення до посад публічної служби в органах держави посад державних службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; закордонних дипломатичних установ України; державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені законом. Посадами публічної служби в органах місцевого самоврядування автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України для виконання вищеперерахованих завдань і функцій держави.