Journal articles: 'Розвиток вольових якостей'

1

Андріяш, Марія. "Особливості волі та вольових якостей в юнацькому віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 95–105. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-95-105.

Full text

Abstract:

У статті представлено дослідження волі і вольових якостей особистості в юнацькому віці. Вивчення волі і вольової регуляції поведінки є досить актуальною темою в психології. Спроби вирішення проблеми вольової регуляції поведінки робилися вітчизняними та зарубіжними представниками різних психологічних теорій і напрямків. Активність - це провідний фактор, який впливає на психічне становлення, розвиток психічних процесів і властивостей людини. Однак, активність є свідомою і вибірковою дією особистості, яка спрямована на перетворення, зміну навколишнього простору, зміну самої людини та її розвиток. Крім короткого теоретичного аналізу основних концепцій волі і вольової активності, представлені результати емпіричного дослідження проявів волі і вольових якостей в даному віковому періоді. Зроблено спробу систематизації діагностичного інструментарію відповідно трьом компонентам вольових якостей особистості: когнітивного, емоційного і поведінкового. Емпірично визначені основні тенденції розвитку вольових якостей особистості в юнацькому віці. Спостерігається досить високий відсоток юнаків із гіперактивним рівнем за шкалою «наполегливість». Істотний відсоток рівня гіпоактивності виявлено у випробовуваних за шкалами «самостійність» і «рішучість». Слаборозвиненими вольовими якостями підлітків стали такі якості як здатність до цілепокладання, самоконтролю, здатність до коректування результатів цілеутворення для досягнення мети. У досліджуваній групі відзначений високий рівень імпульсивності. Виходячи з отриманих вольових характеристик, психологічний супровід розвитку вольових якостей особистості юнаків ми вбачаємо в розробці психологічних програм, орієнтованих на формування таких компонентів волі: цілеспрямованості, гнучкості; соціально-орієнтованих, конструктивних відносин з оточуючими; здатності до поєднання спонтанності з можливістю довільної регуляції поведінки; наполегливої, але не агресивної поведінки; усвідомленого управління своїм емоційним і фізичним станом. Ключові слова: воля, вольові якості особистості, юнацький вік, методики діагностики волі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Торічний, Вадим. "ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (2020): 285–98. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.231.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовується необхідність і можливість формування морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) в рамках навчально-тренувального комплексу. Мета – виявлення особливостей процесу формуванн морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ і визначення напрямів їх вдосконалення. Виділено бінарні психологічні стани: сприятливі і несприятливі, актуальні і потенційні. Виявлено важливу роль як внутрішніх психічних процесів, так і зовнішніх обставин діяльності в формуванні морально-вольових якостей.Нав едено класифікацію перед стресових станів, що виникають у службовій діяльності прикордонників, і розкрито їх зміст. В рамках комплексного підходу до рішення психологічних завдань окреслено основні компоненти методики формування морально-вольових якостей. Запропоновано методи, послідовність і психолого-педагогічні умови формування морально-вольових якостей у майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ. У статті використані загальнонаукові (аналіз, дедукція) методи, методи психології (метод зовнішнього спостереження, порівняльної інтерпретації, бесіди) методи регуляції психологічних станів (рефреймінг, аутогенні тренування). Засоби навчально-тренувального комплексу включають психорегулююче тренування з використанням словесних формул, що викликають м’язове розслаблення, яскравих образних уявлень, що впливають на психічний стан; психотехнічні вправи, спрямовані на розвиток уяви, здатності концентрації уваги, підвищення завадостійкості; групові та індивідуальні бесіди, що сприяють формуванню інтересу до майбутніх занять щодо вдосконалення професійних навичок, підвищення обсягу знань про психологічну підготовку і її значенні.Морально-вольові якості як особистісні характеристики дозволяють усвідомлено регулювати прикордоннику свою поведінку і діяльність, що виражаються в умінні долати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненніцілеспрямованих дій і вчинків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Полыщук, С. А. "Розвиток вольових якостей у дітей молодшого віку". Практична психологія та соціальна робота, № 4 (2002): 12–14.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

M.V., Lysechko. "PSYCHOLOGICAL MECHANISMS OF THE CONNECTION BETWEEN EMOTIONAL AND VOLITIONAL SELF-REGULATION AND ROLE COMPETENCE OF STUDENTS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 2 (June 8, 2021): 77–90. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-2-9.

Full text

Abstract:

The aim of the study is to determine the psychological mechanisms of the connection between emotional and volitional self-regulation and role competence of students.Methods. Analysis of average data and correlation (by Spearman’s rank correlation method) between scales of 5 methods of research: 1) study of features and levels of development of role competence of students was carried out with use of “Questionnaire of role competence” by P. Gornostay; 2) to clarify the features of emotional-volitional regulation of role behavior, the level of emotional intelligence and its parameters such as: awareness of emotions, the ability to recognize emotions, self-motivation, empathy and emotion control were used: “Methods of diagnosing emotional intelligence” N. Hall, adapted by E. Ilyin and test-questionnaire “Study of volitional self-regulation” (A. Zverkov and E. Eidman); 3) “Methods of diagnosing the level of reflexivity” by A. Karpov was used by us to determine the level of development of the mechanism of reflection.Results. The study found that students in higher education have developed role competence at the secondary level. They have a low level of development of the integrative indicator of emotional intelligence; low level of development of ability to control one’s emotions and self-motivation, average level of development of emotional awareness and empathy, ability to recognize emotions of other people. The average general level of volitional regulation and such volitional qualities as persistence and self-control were revealed; medium and high levels of development of reflection.It is determined that the higher the level of emotional and volitional self-regulation, the higher the level of role competence. It is established that the positive factors in the formation of role competence of students of psychological and pedagogical specialties are: emotional intelligence (emotional awareness, self-motivation, emotional identification, empathy) and reflection.Conclusions. The results of the research determine the goals and objectives aimed at developing emotional and volitional components of the structure of role competence of students, which will consist in the formation of emotional and volitional characteristics connect with role competence (ability to emotional and volitional regulation, empathy, reflectivity, volitional qualities).Key words: role competence, psychological mechanisms, emotional-volitional self-regulation, empathy, reflection, student. Мета статті полягає у вивченні психологічних механізмів взаємозв’язку емоційно-вольової саморе-гуляції та рольової компетентності студентів.Методи. Аналіз середніх даних і кореляція (методом рангової кореляції Спірмена) між шкалами 5 методик дослідження: 1) вивчення особливостей і рівнів розвитку рольової компетентності студентів здійснювалося із використанням «Опитувальника рольової компетентності» П. Горностая; 2) задля з’ясування особливостей емоційно-вольової регуляції рольової поведінки, рівня емоційного інтелекту та таких його параметрів, як обізнаність в емоціях, здатність до розпізнавання емоцій, самомотивація, емпатія й управління емоціями були застосовані: «Методика діагностики емоційного інтелекту» Н. Холла в адаптації Є. Ільїна та тест-опитувальник «Дослідження вольової саморегуляції» (А. Звєрькова та Є. Ейдмана); 3) «Методика діагностики рефлексивності» А. Карпова була використана нами з метою визначення рівня розвитку механізму рефлексії.Результати. З’ясовано, що у студентів закладу вищої освіти рольова компетентність розвинена на середньому рівні; вони мають низький рівень розвитку інтегративного показника емоційного інтелекту; низький рівень розвитку здатності до управління своїми емоціями та самомотивації, середній рівень розвитку емоційної обізнаності й емпатії, здатності до розпізнавання емоцій інших людей. Було виявлено середній загальний рівень вольової регуляції та таких вольових якостей, як наполегливість і самовладання; середній і високий рівні розвитку рефлексії.Визначено, що чим вищий рівень емоційно-вольової саморегуляції, тим вищий рівень рольової ком-петентності. Встановлено, що позитивними чинниками формування рольової компетентності студентів психолого-педагогічних спеціальностей є: емоційний інтелект (емоційна обізнаність, самомотивація, емоційна ідентифікація, емпатія) та рефлексія.Висновки. Pезультати дослідження дозволяють визначити цілі та завдання, спрямовані на розвиток емоційно-вольових компонентів структури рольової компетентності студентів, які полягатимуть у формуванні емоційно-вольових характеристик, пов’язаних із рольовою компетентністю (здатності до емоційно-вольової регуляції, емпатії, рефлективності; вольових якостей та ін.), що дозволить сту-дентам розвинути власну рольову компетентність і здатність здійснювати емоційно-вольовий контроль і саморегуляцію власної поведінки та діяльності.Ключові слова: рольова компетентність, психологічні механізми, емоційно-вольова саморегуляція, емпатія, рефлексія, студент.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Бужин, О. В., О. М. Іонова та С. Є. Лупаренко. "ПИТАННЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВАЛЬДОРФСЬКІЙ ШКОЛІ". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 44–56. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.05.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано питання трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі. Актуальність проблеми зумовлена доцільністю використання вальдорфського освітнього досвіду в діяльності Нової української школи, що сприятиме формуванню технологічної компетентності школярів, розвитку творчої основи особистості. Мета дослідження – розкрити особливості трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі. Методи дослідження: комплекс загальнонаукових методів (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація, узагальнення). Установлено, що специфікою трудового навчання молодших школярів у вальдорфській школі виступає цілісний підхід, згідно з яким психічна структура людини виявляється в єдності розумової діяльності, емоційно-почуттєвої та вольової сфер. Це передбачає: підвищення ролі занять ручною працею і ремеслами до рівня академічної галузі та використання широкого кола видів практичної діяльності (в’язання, вишивання, виготовлення іграшок, прядіння, ткацтво, шиття, гончарство, землеробство, будівництво тощо); висунення перед предметами циклу трудового навчання як навчальних (формування знань, умінь і навичок у різних галузях людської діяльності), так і розвивальних (інтелектуальний, емоційно-почуттєвий і вольовий розвиток дитини) цілей; міжпредметну інтеграцію та залучення елементів трудового навчання у процес вивчення інших дисциплін (природознавство, образотворче мистецтво, ліплення тощо). Відзначено, що специфікою трудового навчання виступає також чітке співвіднесення освітнього процесу з віковими особливостями дитини та активна практична діяльність школярів. Установлено, що трудове навчання у вальдорфській школі сприяє емоційно-ціннісному засвоєнню дитиною уявлень про навколишній світ і роль праці в ньому, розвитку тонкої моторики рук як основи інтелектуального розвитку дитини, формуванню морально-вольових, емоційних, соціальних якостей дитини, залученню дітей до продуктивної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Колеснік, І. В. "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В СПОРТИВНІЙ ГІМНАСТИЦІ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 3 (14 грудня 2021): 82–88. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-3-12.

Full text

Abstract:

У статті представлено проблематику психологічної підготовки в навчально-тренувальному процесі гімнастів. Також викладено результати теоретичного дослідження щодо вивчення особливостей психологічної підготовки в спорті. Доведено, що недостатня психологічна підготовка може призводити до нестабільного виступу на змаганнях та невдалого підходу за поганого психологічного налаштування спортсмена. Слід зазначити, що в спортивній гімнастиці починають займатися юні гімнасти ще з несформованим характером, не маючи стійкості морально-вольових якостей. Отже, недостатня увага психологічної підготовки спостерігається ще в шкільному віці, коли дитина приходить займатися спортом, а тренери вважають, що найголовніше – це розвиток фізичних якостей (швидкості, витривалості, сили, гнучкості), а використання спеціальних прийомів щодо розвитку впевненості у своїх силах на тренуваннях та перед змаганнями може відійти на другий план. Також слід зазначити, що психологічна підготовка найчастіше використовується для означення широкого кола дій тренерів, спортсменів і менеджерів, що спрямовані на формування і розвиток психічних процесів та якостей особистості спортсменів і є необхідними для успішної тренувальної діяльності та виступів на змаганнях. Зазначимо також, що напрям психологічної підготовки передбачає розвиток мотивів, волі, почуттів, здібностей, характеру, темпераменту та інших психологічних якостей, а також формує спеціалізоване сприймання і динаміку передстартових станів, психічної стійкості, надійності спортсмена. У статті особливу увагу приділено вивченню сутності психологічної підготовки спортсменів, розглянуто її види та засоби. Отже, проаналізоване анкетне опитування серед тренерів дитячо-юнацьких шкіл з різним стажем роботи показало, що психологічна підготовка повинна займати важливе місце у спортивній підготовці гімнастів, а також повинна мати ефективний вплив на підготовку гімнастів, від чого буде і залежати їхній виступ на змаганнях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

ЕНДЕБЕРЯ, Ірина. "САМОСТІЙНА РОБОТА ЗДОБУВАЧІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 053 ПСИХОЛОГІЯ З УРАХУВАННЯМ ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ: ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 24–27. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.4.

Full text

Abstract:

У статті подано підходи до психологічного супроводу організації самостійної роботи здобувачів спеціальності 053 Психологія вищих навчальних закладів. Розкрито особливості організації самостійної роботи здобувачів та з’ясовано взаємозв’язок між шляхами та засобами організації самостійної роботи та урахуванням її психологічних чинників. Метою статті є визначення психологічних чинники самостійної роботи здобувачів та іі організація засобом психологічного тренінгу. Проаналізована характеристика психологічного тренінгу, спрямованого на формування навичок та вмінь самостійної роботи, а також на розвиток особливостей мотиваційної та когнітивної сфер здобувачів. Психологічний тренінг проходив у трьох напрямках: робота із психологом, робота з викладачами та робота із здобувачами та складався з декількох етапів. Основним напрямком була робота психолога зі здобувачами, метою якої був розвиток мотиваційних та когнітивних якостей, які сприяють формуванню вміння продуктивно організовувати самостійну роботу; особливим напрямом була робота із викладачами, метою якої було оволодіння необхідними знаннями та формування відповідних навичок самостійної роботи у здобувачів. Не менш важливим напрямком є робота із психологом, яка була спрямована на розвиток обізнаності у психологічних питаннях формування та оволодіння засобами розвитку мотиваційних, емоційно-вольових та когнітивних якостей, які сприяють формуванню вміння продуктивно організовувати самостійну роботу. Робота із психологом полягала в реалізації інформаційного та інструментального модулів. Висновки. Обґрунтовано впровадження психологічного тренінгу у процес організації самостійної роботи здобувачів спеціальності 053 Психологія. Доведено, що завдяки цьому значно покращилась її якість, зріс професійний інтерес майбутніх психологів, розширився інформаційний кругозір, здобувачи набували навиків самостійної роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Добровольська, Анна. "РОЗВИТОК ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ІТ-КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ МЕДИЧНІЙ ІНФОРМАТИЦІ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8(82) (29 жовтня 2018): 138–57. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2018.08/138-157.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Олефір, В. П. "ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У ПРОЦЕСІ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗМІСТОВІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ". Problems of Modern Psychology, № 2 (16 лютого 2021): 187–97. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-20.

Full text

Abstract:

У статті акцентується увага на важливості розвитку індивідуальності молодшого школяра в музичній діяльності. Представлена теоретична модель становлення індивідуальності молодшого школяра, що визначає структуру програми розвитку індивідуальності та послідовність її впровадження в просторі навчального процесу загальноосвітньої школи. Встановлене основне завдання програми – актуалізація таких психологічних умов становлення індивідуальності молодшого школяра у процесі музичної діяльності, як оптимальний рівень тривожності, адекватна самооцінка, позитивна мотивація навчання, ефективне цілепокладання, розвинений самоконтроль та саморегуляція поведінки, креативність, досвід міжособистісної взаємодії. Визначаються основні принципи, дотримання яких важливе під час роботи із молодшими школярами у заданому напрямі: активної участі, творчої активності та співробітництва, принцип «тут і тепер», діалогічності, рівноправного спілкування, індивідуального підходу, зворотного зв’язку, толерантної та коректної педагогічної оцінки. Розкриваються особливості програми розвитку індивідуальності молодшого школяра в музичній діяльності, що являє собою створений авторський цикл навчально- розвивальних занять «Розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики» та спрямована на розвиток навичок самопізнання, формування адекватного уявлення, позитивного ставлення до себе, розвиток здатності до самостійної постановки цілей, умінь цілереалізації; оволодіння прийомами саморегуляції, формування довільної уваги, подолання імпульсивності, розвиток вольових якостей; формування позитивного ставлення до навчання; розвиток пізнавального інтересу, комунікативних навичок, доброзичливості, чуйності, толерантності. Описуються заняття програми, що являють собою комплекс вправ/процедур як авторської модифікації, так і запозичених, які представляють активні методи соціально-психологічного навчання (групова дискусія, рольова гра, вправи на самопізнання і самооцінювання, вправи для розминки), що виконуються в рамках основних видів музичної діяльності – слухання музики, співу, інтонування, гри на музичних інструментах, імпровізації, засвоєння музичних знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Терьохіна, О. Л., та Ю. І. Дуднік. "ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА СТУДЕНТІВ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 1 (28 вересня 2021): 191–96. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-1-26.

Full text

Abstract:

У роботі обґрунтовано вплив ефективних засобів фізичного виховання та спортивного тренування на розвиток рухової активності з урахуванням особливостей рухового апарату студентів із вадами зору, слуху, опорно- рухового апарату. При формуванні концептуальних засад фізичного виховання студентів з обмеженими можливостями здоров’я у вищому навчальному закладі враховано необхідність у впровадженні оздоровчих технологій та інноваційних програм з обов’язковим дотриманням принципу використання спортивних технологій, кондиційного й оздоровчого тренування у фізкультурну практику, а також занять за видами спорту, які вважаються більш прийнятними для студентів із різними нозологіями та викликають зацікавленість і потребу в руховій активності. Серед різних систем фізичних вправ, видів спорту, які придатні як для оздоровчих, так і для спортивних тренувань молоді з обмеженими можливостями здоров’я, ефективними видами рухової активності, що здатні підвищувати функціональний стан організму з одночасним фізичним розвитком і розвитком рухових якостей, можна відзначити оздоровче плавання, аквафітнес, спортивне плавання, настільний теніс, боротьбу, армреслінг, спортивні танці, волейбол, легку атлетику, футбол, баскетбол, шахи, шашки, загальну фізичну підготовку. На заняттях фізичного виховання студентів із різними нозологіями використовували широко відомі фізичні засоби, а саме: фізичні вправи (релаксаційні, ідеомоторні, дихальні, ритмічні, на координацію, у рівновазі, коригувальні), ігри (рухливі, спортивні). Малорухомі, рухливі та спортивні ігри на місці застосовуються у фізичному вихованні студентів для розвитку рішучості, наполегливості, кмітливості, спритності, сміливості, дисциплінованості в стадії одужання. Вони позитивно впливають на функцію травлення й обміну речовин, активізують процеси всмоктування, сприяють застосуванню організмом продуктів перетравлення білків, жирів та вуглеводів. Розроблено комплекси фізичних вправ, які за своїм впливом відповідають ідеї всебічності, а за спрямованістю сприяють розвитку необхідних фізичних і вольових якостей, а також оволодінню технікою обраного виду спорту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

ДУТЧАК, Юрій, та Нікіта ДМИТРИШИН. "ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (2021): 67–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.512.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичному дослідженню основних принципів, що гарантують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури. Зазначено, що педагогічні принципи є одними з основних чинників, що забезпечують досягнення запланованих результатів освітнього процесу. Встановлено, що педагогічні принципи можуть поділятися на групи у залежності від певної ознаки. Відзначено, що забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури – це сукупність процедур та діяльності, що відповідають вимогам держави і суспільства та мають за мету гарантування й покращення ефективності надання магістрантам освітніх послуг, які передбачають формування їх професійно орієнтованих знань, вмінь та навичок, навчання фізичних вправ, розвиток фізичних здібностей та виховання морально-вольових якостей. Забезпечення якості професійна підготовка майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури ґрунтується на групах принципів: загальнодидактичних, організаційних і фізичного виховання. У групі загальнодидактичних принципів виокремлено: принципи актуальності, відкритості, гуманізації, демократизації, доступності, єдності теорії і практики, інформатизації, інтегрованості, креативності, модульності, неперервності, послідовності, фундаментальності. Принципи варіативності, мотивації, проблемності, поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, самонавчання входять до групи організаційних принципів. До групи принципів фізичного виховання включено: принципи безперервності, гармонійного розвитку особистості, зв’язку з життєдіяльністю та/або з трудовою діяльністю, доступності та індивідуалізації, оздоровчої спрямованості, систематичності. Охарактеризовані означені принципи, що забезпечують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Сиротенко, А. М., А. О. Вітченко, В. І. Осьодло та В. І. Алещенко. "Розвиток військово-гуманітарної вищої освіти в Україні: від усвідомлення пріоритетності до концептуалізації". Наука і оборона, № 4 (4 березня 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2020-13-4-46-52.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено обґрунтуванню концепції розвитку військово-гуманітарної вищої освіти в умовах реформування вищої військової школи, переходу Збройних Сил України на стандарти НАТО. Аналіз стану порушеної проблеми засвідчив наявність суттєвих недоліків у її теоретико-технологічному розв’язанні, що знижують якість морально-психологічної підготовки курсантів і слухачів ВВНЗ, спричиняють виникнення цілої низки об’єктивних і суб’єктивних чинників, які негативно позначатимуться на ефективності управлінської діяльності майбутніх військових керівників. Таким чином, доведено нагальність концептуалізації вітчизняної військово-гуманітарної вищої освіти, необхідність визначення й розроблення провідних ідей, поглядів, підходів до гуманітаризації освітнього процесу у вищій військовій школі з урахуванням актуальних потреб і перспектив розбудови професійної української армії. Авторами спроєктовано модель військово-гуманітарної вищої освіти, стисло охарактеризовано її концептуальний, цільовий, змістовий, технологічний і результативний компоненти, єдність і взаємозумовленість яких забезпечує набуття майбутніми військовими керівниками відповідних світоглядних, морально-ціннісних, інтелектуальних, емоційно-вольових, поведінково-праксеологічних якостей. Окрему увагу приділено умовам, що впливають на якість гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Бурлака, І. В., та А. В. Лукачина. "ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ ТЕНІСУ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ ЗВО НЕСПОРТИВНОГО ПРОФІЛЮ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 9 (21 березня 2022): 141–45. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.18.

Full text

Abstract:

У дослідженні нaведено теоретичне обґрунтувaння й аналіз методик формування вольових якостей у студентів ЗВО неспортивного профілю, а саме визначення педaгогічних умов, форм і методів формування сміливості, самоствердження, самостійності у процесі зaнять тенісом. Здійснено аналіз висвітлення у психолого-педaгогічній літерaтурі проблеми формування вольових якостей студентської молоді, для якої спорт не є фаховим предметом вивчення. Сміливість, самоствердження, самостійність визнaчено як вольові якості, зaвдяки яким студенти можуть мобілізувaти свої знaння, вміння тa сили нa подолання труднощів та перешкод, які виникaють у їхній діяльності під чaс досягнення постaвлених цілей. Встановлено, що проблема формування вольових якостей студентів є однією з найбільш актуальних, оскільки вольові якості відіграють велику роль у розвитку особистості, а заняття спортом та засоби фізичної культури є ефективними у вирішення цієї проблеми. Прояв вольових якостей знaчною мірою зaлежить від впевненості студентів у своїх силах, їх мотивaції та вміння докладати вольових зусиль.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

ОЛІЙНИК, Галина, та Ольга ГЛАВАЦЬКА. "ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЯ ПІДЛІТКІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 70–75. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.10.

Full text

Abstract:

У статті вивчено й узагальнено основні тенденції організації дозвільної діяльності дітей з особливими освіт- німи потребами. Здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до трактування поняття «дозвілля», «дозвіл- лєва діяльність». Розкрито мету дослідження, яка полягає у вивченні й узагальненні основних тенденцій органі- зації дозвілля дітей з особливими освітніми потребами. Досліджено, що організація дозвіллєвої діяльності має значний вплив на формування особистості у підлітковому віці. Проаналізовано сферу дозвіллєвої діяльності, яка має бути побудована так, щоб її зміст і форми організації були максимально спрямовані на розкриття загаль- нолюдських, загальнонаціональних цінностей і формування на їхній основі особистісних якостей. Виокремлено основні завдання організації дозвілля з підлітками з особливими освітніми потребами, а саме: забезпечення все- бічного розвитку дитини; формування суспільно-громадського досвіду особистості; розвиток, стимулюван- ня та реалізація її духовного і творчого потенціалу; створення системи пошуку, розвитку й підтримки юних талантів, обдарувань; залучення до соціокультурних цінностей; виховання вольових якостей, формування актив- ної життєвої позиції. Розкрито форми дозвільної діяльності для підлітків з особливими освітніми потребами. Визначено, що під час організації дозвіллєвої діяльності велика роль відводиться соціальному педагогові, якому перш за все необхідно враховувати психологічні особливості дітей з особливими освітніми потребами. Доведено, що на ефективність дозвіллєвої діяльності, здійснюваної з підлітками з особливими освітніми потребами, впли- вають: рівень матеріально-технічної бази; доступність установ культури для дітей з особливими освітніми потребами; забезпеченість кваліфікованими кадрами; вивчення й застосування інноваційного досвіду роботи; достатні обсяги фінансування дозвіллєвих програм, у тому числі із залученням засобів, отриманих за фандрай- зингом; транспортне обслуговування; різноманіття видів дозвіллєвих занять та їх вільний вибір. Методи дослі- дження використані такі: теоретичні (аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми); емпіричні (спо- стереження, порівняння, узагальнення). Досліджено, що проблема вільного часу гостро постає перед підлітками з особливими освітніми потребами, які, на жаль, обмежені у виборі дозвіллєвих форм через фізичні недоліки, від- сутність дозвіллєвої культури та невміння розпоряджатися вільним часом раціонально, змістовно і повноцінно. Саме вміла організація дозвіллєвої діяльності сприяє ефективному розвитку особистості підлітка, яка здійснює позитивний вплив на творчий потенціал особистості та готує його до дорослого життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

ДУТЧАК, В. В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ПЕРІОДИЗАЦІЇ СПОРТИВНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ЮНИХ ЛЕГКОАТЛЕТІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.1.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема інноваційних підходів до проблеми періодизації спортивних навантажень юних легкоатлетів. Сучасний рівень наукових знань у спорті не лише розширив запас уявлень щодо взаємозв’язку всіх сторін підготовки легкоатлетів, але і значно поглибив їх. Раціональне планування тренувального процесу, правильне використання засобів і методів спортивного тренування на всьому протязі багаторічної підготовки юних спортсменів можливе лише за умови обліку анатомо-фізіологічних особливостей зростаючого організму. З погляду спортивного відбору, спортивної орієнтації, планування тренувального процесу, вибору засобів і методів тренування становлять інтерес анатомо-фізіологічні особливості зростаючого організму. Спорт підвищує опірність організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища і є тому найважливішим засобом зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Однак, якщо при систематичних заняттях і раціональному підборі тренувальних навантажень у юних спортсменів спостерігаються високі показники імунологічної реактивності, то при нерегулярних заняттях або надмірних навантаженнях сила неспецифічного імунітету зменшується, що веде до зниження опірності організму інфекціям. Крім того, при плануванні тренувального процесу варто враховувати, що в юних спортсменів відзначаються сезонні коливання показників імунологічної реактивності: підвищення в осінній період і зниження у весняний. Встановлено, що фізичне навантаження, яке відповідає силам і рівню підготовленості до виконання фізичних вправ, поліпшує розвиток кісткової системи й збільшує період її росту. Виявлено, що одним із напрямків підвищення ефективності системи підготовки легкоатлетів базується на глибокому вивченні структури змагальної діяльності і побудові на цій основі модельних структур навчально-тренувального процесу. Оптимальний рівень розвитку швидкості, сили, спритності, витривалості – основа для оволодіння технікою і тактикою легкоатлетів. В той же час реалізація завдань фізичної підготовки сприяє формуванню важливих психічних і морально-вольових якостей спортсменів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Voitovych, Iryna, Vasyl Voitovych та Viktoriia Petrovych. "Особливості організації секційних занять із фізичної культури в школі". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1(53) (1 квітня 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-01-19-25.

Full text

Abstract:

Актуальність. Основним завдання предмету «Фізична культура» в школі є гармонійний фізичний розвиток дітей та формування в них звички здорового способу життя. Виконання цього завдання вимагає від учителів уміння сформувати в учнів інтерес до фізичної активності, розуміння її важливості у власному житті. Цього можна досягти шляхом використання індивідуального підходу та врахування вподобань учнів під час позаурочних секційних занять, які є безкоштовними та не передбачають зміни місця навчання. Мета роботи полягає у визначенні й обґрунтуванні головних аспектів організації секційних занять із фізичної культури. Методи – аналіз і синтез наукових літературних джерел, педагогічне спостереження, узагальнення експериментальних досліджень науковців і систематизація отриманих результатів, метод теоретичного моделювання. Результати дослідження. Позакласна робота з фізичної культури вимагає значної гнучкості та мобільності форм, методі і засобів організації навчання. Вони повинні підбиратись із врахуванням інтересу та можливостей учнів і містити «вільний» час на опанування чогось нового, активного відпочинку чи вдосконалення окремих напрямів у фізичній підготовленості. На заохочення учня до цих занять можуть впливати як усвідомлені, так і неусвідомлені фізіологічні потреби, також не можна виключати зовнішніх факторів (загальносуспільні цінності, вплив друзів, батьків тощо). Важливим завданням секційної роботи є розвиток морально-вольових якостей школярів (цілеспрямованість, рішучість, сміливість, наполегливість, взаємодопомога, довіра тощо). Крім того, позаурочні заняття потрібно розглядати як засіб психологічного розвантаження, переключення уваги з буденних справ на улюблену фізичну активність, яка повинна здійснюватися якнайбільше на відкритому повітрі під керівництвом кваліфікованого педагога. Висновки. Визначено основні фактори планування та організації різних видів секційних занять; розроблено схему їх взаємодії, що формується навколо особистості учня, з урахуванням його життєвої мети та мотивації, адекватному та оптимальному підборі методів і засобів фізичного виховання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

КОСІНСЬКА, Н. Л. "ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МУЗИЧНИХ ОБРАЗІВ У ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (2022): 113–20. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.17.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено положення герменевтичного підходу та схарактеризовано методи навчання, спрямовані на формування інтерпретаційних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва під час інтерпретації музичних образів у процесі вокальної підготовки. Процес передачі культурного досвіду і декодування його через сприйняття різних видів мистецтв становить цілісність єдиного процесу колективного мислення. Насамперед через посередництво музичного мистецтва виконавець, вокаліст, учитель музичного мистецтва крізь призму вокальної мови, виконавства, педагогічної майстерності, різних видів професійної культури використовує педагогічні ресурси музики, які передусім акумульовані у художніх образах, художній мові, образності музичного твору. У результаті музичне мистецтво набуває концептуального вираження, відбувається входження особистості в культуру через посередництво мистецтва, зокрема музичного. З’ясовано, що декодування образності творів музичного мистецтва пов’язане із застосуванням герменевтичного підходу, що потенційно передбачає розвиток емоційно-вольових якостей особистості, почуттєвих реакцій, інтуїтивного сприйняття, сценічних здібностей, акторської майстерності, емпатії, естетичної культури. Доведено, що у процесі інтерпретації музичних образів збагачуються вокальні здібності, вокальна техніка, сценічні уміння, що в сукупності дозволяють інтерпретувати символи, образи творів з позиції мистецької вартості, цінності у духовному, творчому, етичному, естетичному поступі зростаючої особистості. З-поміж методів навчання, які сприяють збагаченню вокальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва і спрямовані на формування саме інтерпретаційних умінь, варто використовувати такі, як: добір репертуару, метод інтерпретації, сценічновиконавські вправи, метод емоційної драматургії, майстер-клас тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Vilchkovska, Anastasiaya. "Застосування музики в ігровій діяльності дітей дошкільного віку". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 33–37. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-33-37.

Full text

Abstract:

Поєднання музики з руховою діяльністю людини має тисячолітню історію. Наприклад, у стародавній Греції танець уважався найкращим чинником формування гармонійної тілобудови й удосконалення рухів дітей та молоді. Однак роль музики в навчанні рухів оцінена лише в наступні історичні періоди. У сучасній літературі з теорії та методики фізичного виховання застосування музики під час проведення рухливих ігор із дітьми дошкільного віку та взаємозв’язок музичного мистецтва з фізичною культурою розкрито недостатньо. Завдання роботи – проаналізувати ефективність інтеграції застосування музики в процесі проведення рухливих ігор із дітьми дошкільного віку. Результати роботи. Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей під час гри при вмілому керівництві ними позитивно впливають на серцево-судину, дихальну й інші системи організму збуджують апетит і сприяють міцному сну дитини. Рухливі ігри задовольняють потребу ростучого організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння й навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги тощо). Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї або іншої ситуації. Усе це позитивно впливає на вдосконалення рухових навичок. Педагогічний досвід і спеціальні наукові дослідження показують, що рухливі ігри мають значний вплив на виховання морально-вольових якостей у дошкільників. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам. Правила регулюють поведінку, сприяють вихованню свідомої дисципліни, привчають відповідати за конкретні вчинки, розвивають почуття товариськості. У колективних іграх у дитини формується поняття про норми громадянської поведінки, виробляються організаційні навички, виховується прагнення до перемоги, сильна воля, стійкість, витримка. Висновки. Рухливі ігри під музику будуть корисними для дітей лише тоді, коли розвиток сюжету гри, її характер та рухи учасників відповідають змісту й характеру музики та засобам її вираження. Для кожної гри важливо знайти відповідний музичний супровід. Не можна довільно змінювати темп музики, підганяючи його під рухи дітей тощо. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття дітьми дошкільного віку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Vilchkovsky, Edward. "Особливості підвищення рухової активності учнів загальноосвітніх шкіл США". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(46) (30 червня 2019): 9–15. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-02-09-15.

Full text

Abstract:

Актуальність. Масові дослідження стану здоров’я учнів американських шкіл, які проводились у 80-х роках ХХ ст., показали, що в них значно знизилися показники тренованості серцево-судинної системи. Значна частина учнів старших класів мала зайву масу тіла й ожиріння. Тому зроблено висновки, що основними чинниками, які негативно впливають на стан здоров’я, фізичний розвиток і рухову підготовленість дітей та учнівської молоді, є режим гіподинамії (малої рухової активності в значної частини школярів); другий чинник пов’язаний із незначною кількістю уроків фізичного виховання в деяких школах (один−два рази на тиждень) та невдалою організацією спортивно-масової роботи зі школярами в позаурочний час. Мета дослідження – проаналізувати та узагальнити досвід загальноосвітніх шкіл США щодо організації й змісту рухової активності учнів у позаурочний час. Методи дослідження – аналіз літератури з теорії та методики фізичного виховання, педагогіки й документів, які стосуються реформування шкільної освіти у США, матеріалів науково-практичних конференцій із проблеми фізичного виховання школярів. Результати дослідження. У зв’язку із ситуацією, яка склалася з реалізацією оздоровчих завдань у навчальних закладах США, Президентська рада з фізичної підготовки та спорту розробила рекомендації для керівництва освіти в штатах, директорів шкіл і вчителів фізичної культури. Особливістю фізичного виховання в американських школах є те, що в кожному штаті для шкіл розробляються свої навчальні плани. Тому кількість уроків фізичного виховання в різних типах шкіл та класах може мати свої відмінності. Для проведення позакласної спортивно-масової роботи в школі вчитель складає факультативну програму. Зміст її становлять ті види спорту, які обрані учнями для позакласних спортивних занять. Учитель може також скласти комбіновану програму з фізичної культури, яка поєднує основну та факультативну програми. Учителям фізичної культури рекомендується включати до програми такі види фізичних вправ і спорту, як спортивні ігри, гімнастика та акробатика, танці, водні види спорту, легка атлетика, єдиноборства й обов’язково рекреаційні види спорту, якими людина може займатися протягом усього життя. При цьому враховується спортивна база школи, регіональні, кліматично-географічні умови та інтерес учнів до цих спортивних дисциплін. Висновки. Фізичне виховання є обов’язковою складовою частиною системи шкільної освіти США. Воно реалізується у формі уроків, індивідуальних занять фізкультурою та спортом у позаурочний час (спортивні секції, рекреаційні заняття, змагання та ін.). Програма з фізичної культури в американських школах спрямована на підвищення всебічної фізичної підготовленості учнів, формування в них стійкої мотивації до рухової активності та створення здорового стилю життя, виховання позитивних моральних і вольових якостей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Подуфалов, Анатолій. "Розумове виховання молодших школярів під час занять конструкторською діяльністю". Інноватика у вихованні 1, № 12 (2020): 276–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.304.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються питання розумового виховання учнів, аналізуються умови його ефективності. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлюється суспільними тенденціями, що характеризують нинішній етап розвитку системи освіти: застосування різноманітних технологій, покликаних зробити процес навчання більш продуктивним, і водночас – зниження якості освіти, падіння загального рівня теоретичної та практичної підготовки школярів та студентів, невідповідність наявного рівня знань, умінь, навиків і компетентностей, набутого в ході навчання досвіду реальним потребам виробництва, ринку праці, суспільним запитам. Розумове виховання школярів передбачає формування культури розумової праці дитини. Культура розумової праці являє собою психолого-педагогічний феномен, який засвідчує рівень розвитку інтелектуальних, пізнавальних, дослідницьких і організаційних якостей того, хто навчається. Компонентами культури розумової праці дитини є когнітивний (навики роботи з інформацією, навики аналізу, синтезу, здатність до створення нового), мотиваційний (пізнавальні інтереси), емоційно-вольовий та діяльнісний. В експериментальній роботі було досліджено здатність до аналізу і синтезу учнів початкової школи (когнітивний компонент), мотивацію до навчання (мотиваційний компонент), емоційний стан дітей під час заняття (емоційно-вольовий компонент), самостійність та активність в навчальній діяльності (діяльнісний компонент). Педагогічними умовами ефективності розумового виховання дітей засобами конструкторської діяльності нами визначено: створення системи стимулів для розвитку пізнавального інтересу молодших школярів, розвиток навиків комунікації через діалог у груповій роботі та монолог під час презентації власних розробок, створення ситуації успіху для кожного учня; дотримання дидактичних принципів доступності та емоційності навчального матеріалу, зв’язку навчання з життям і теорії з практикою через конструювання затребуваних у повсякденному житті школяра предметів і механізмів, реалізація таких принципів виховання, як врахування вікових та індивідуальних особливостей, прихованості та емоційності виховних впливів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Dubasenyuk, Оlexandra, Alexander Voznyuk та Andriy Laichuk. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ТРЕНЕРІВ-ВИКЛАДАЧІВ ДО РОЗВИТКУ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ ДЮСШ". Professional Pedagogics 1, № 20 (2020): 167–74. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.167-174.

Full text

Abstract:

Актуальність: необхідність підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл зумовлюється щорічним погіршенням психічного та соматичного здоров’я підлітків, що знайшло відповідне відображення в основних нормативних освітніх документах України. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх тренерів˗викладачів до формування морально˗вольових якостей учнівської молоді. Методи: теоретичний метод аналізу психолого-педагогічної літератури щодо проблеми дослідження (з метою виявлення стану досліджуваної проблеми); аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення (для обґрунтування практико-орієнтовних засад відповідних педагогічних умов), педагогічне спостереження, тестування (тести успішності, тести здібностей, індивідуальні тести), проективні методи (конструктивні, експресивні, рольові), опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), метод експертної оцінки і самооцінки (для обґрунтування педагогічних умов), методи математичної статистики (для обчислення результатів педагогічного експерименту). Результати: здійснено теоретичний аналіз проблеми професійної підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл; розроблено методику та відповідні педагогічні умови покращення зазначеного процесу, проведено педагогічний експеримент щодо підтвердження ефективності зазначених педагогічних умов.  Висновки: результати дослідження підтвердили, що готовність майбутніх тренерів˗викладачів до розвитку морально˗вольових якостей учнів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю формується більш ефективно за умов: використання виховного потенціалу спортивно˗тренувальної діяльності та позаурочної роботи щодо морального виховання; підготовки тренерів до виховання морально˗вольових якостей старшокласників; створення сприятливого мікроклімату для налагодження міжособистісного спілкування і гуманістичних стосунків між всіма учасниками освітнього процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Fris, Iryna, and Nataliya Sydorenko. "PSYCHOLOGICAL DETERMINANTS OF VOLITIONAL QUALITIES DEVELOPMENT IN ADOLESCENCE." Science and Education 42, no. 5 (2016): 136–41. http://dx.doi.org/10.24195/2414-4665-2016-5-21.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

РЕВТЬ, Алла. "ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДОШКІЛЬНИКА". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (2022): 112–17. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.18.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризовано психологічні особливості емоційної сфери дитини дошкільного віку, окреслено основні умови повноцінного розвитку емоційної сфери особистості дитини. Визначено, що емоції суттєво впливають на особистість, призводять до формування і закріплення певних емоційних рис. Проаналізовано, що процес формування особистості дитини дошкільного віку напряму пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери дитини, що своєю чергою залежить від соціального середовища, в якому відбувається формування та розвиток, від взаємин дитини зі значущими для неї дорослими, мотивів поведінки. Для розв’язання визначених завдань у статті використано комплекс методів дослідження, який включає: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизацію, узагальнення з метою обґрунтування вихідних положень дослідження, виявлення особливостей емоційної сфери дитини дошкільного віку. Підтримка і всебічний розвиток якостей, специфічних для дошкільного віку, надзвичайно важливі, оскільки унікальні умови більше не повторяться і набуте в цей період буде важко або й неможливо надолужити. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності. Саме в дошкільному дитинстві відбувається формування емоційного світогляду дитини, емоції дитинства можуть залишити великий слід у майбутньому. Акцентовано увагу на тому, що емоційні розлади виникають у дошкільників унаслідок негативних впливів на психіку зовнішніх стресогенних чинників та індивідуальних особливостей. Емоційні розлади можуть призводити до порушень соціальних контактів дитини і потребують системи коригувальних впливів із боку дорослих. Можемо констатувати, що наше сучасне суспільство не усвідомлює належним чином важливість розвитку емоційної сфери дитини дошкільного віку, гострої потреби дбати про її розвиток не менше, ніж про розвиток інтелектуальної сфери. У зв’язку з цим мусимо зазначити, що, на жаль, емоційне виховання є другорядним елементом освіти сьогодення, хоча саме воно має бути стрижневим компонентом освіти, що забезпечує осягнення дітьми себе самих та людей, що їх оточують.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

ТРОФАЇЛА, Наталія. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ АДАПТИВНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ДІТЕЙ З ПАТОЛОГІЄЮ СЛУХУ". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 248–52. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.36.

Full text

Abstract:

У статті теоретично розкрито особливості дітей з порушеннями слуху, проведено науковий аналіз, уза- гальнено та систематизовано інформацію з означеної проблеми, отриману з наукових джерел. Кожна дитина по-своєму унікальна, і потреби кожної дитини специфічні. Дитина з особливими освітніми потребами на сучас- ному етапі розвитку суспільства розглядається як особистість, котра має ті ж права, що й інші члени спільно- ти, але через особливості індивідуального розвитку їй необхідно надавати спеціальні освітні послуги. Завдяки сучасній комплексній допомозі у дітей з особливими потребами спостерігаються позитивні зміни в особистісно-мотиваційній, пізнавальній, емоційно-вольовій сферах. Створення оптимальних умов для жит- тєдіяльності, відновлення втраченого контакту з навколишнім світом, успішне лікування, корекція та наступ- на психолого-педагогічна і фізична реабілітація, соціально-трудова адаптація та інтеграція інвалідів, особливо дітей, належать до першочергових державних завдань. Серед дітей із порушеннями психофізичного розвитку значну кількість становлять діти з патологією слуху. Дитина, яка має важкі порушення слухового аналізатора, не може самостійно навчитися розмовляти, тобто оволодіти звуковою стороною мовлення, оскільки вона нечітко сприймає звукове мовлення, не здатна отримати слухові зразки. Вона не контролює свою вимову, внаслідок чого виникає спотворене мовлення, іноді усне мовлення не розвивається взагалі. У зв’язку з особливостями фізичного та розумового розвитку дітей із порушеннями слуху виникає спеціальне завдання – корекція та компенсація негативних наслідків дефекту за допомогою різноманітних фізичних вправ. Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що фізичне виховання є одним із основних шляхів корек- ції порушень фізичного розвитку, рухової підготовленості, психомоторики, вольових якостей у дітей із патоло- гією слуху, а також способом виховання рухової грамотності та залучення таких дітей до трудової діяльності, самообслуговування, соціальної адаптації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Lymar, L. V. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ". Медична освіта, № 2 (17 травня 2019): 90–95. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10101.

Full text

Abstract:

Робота присвячена відносно новому в системі охорони здоров’я України поняттю соціальної компетентності сімейних лікарів. Соціальна компетентність сімейного лікаря є різновидом його професійної компетентності та становить сукупність знань, умінь та навичок взаємодії у медичному середовищі при здійсненні професійної діяльності. Соціальний характер роботи сімейного лікаря обумовлює необхідність розвитку його соціальної компетентності. В межах соціальної компетентності сімейного лікаря, який активно взаємодіє з іншим медичним персоналом, пацієнтами та їх родичами, виділено такі компоненти: мотиваційно-вольовий, організаційно-діяльнісний та когнітивний. Мотиваційно-вольовий компонент представлений мотивами сімейного лікаря до взаємодії з пацієнтом (які, у свою чергу, обумовлені мотивами вибору спеціалізації) та емоційно-вольовими характеристиками лікаря (навички самоспостереження, самокорекції тощо). Когнітивний компонент представлений системою сформованих знань про способи взаємодії з пацієнтами, норми соціальної взаємодії та стандарти деонтології. Організаційно-діяльнісний компонент представлений тим, як саме лікар втілює свої знання на практиці, який стиль взаємодії обирає, які стратегії спілкування тощо. Перспективне дослідження рівня сформованості компонентів у студентів – майбутніх сімейних лікарів та практикуючих фахівців. Соціальна компетентність є необхідним компонентом професійної компетентності сімейного лікаря. Корекція визначених трьох компонентів соціальної компетентності сімейного лікаря окремо та в цілому як єдиної структурної системи сприятиме покращенню сумарної соціальної компетентності сімейного лікаря, відтак якості взаємодії з пацієнтами та продуктивності роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Бричок, Світлана. "МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ДИТИНИ: АКТУАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ В. СУХОМЛИНСЬКОГО У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ". New pedagogical thought 99, № 3 (2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-74-77.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано ідеї В. Сухомлинського стосовно методики вивчення дитини. З’ясовано, що, за В. Сухомлинським, методика вивчення дитини включала: вивчення загального фізичного розвитку дитини, стану її здоров’я, захворювання; вивчення сім’ї – батька, матері, братів, сестер, дідусів і бабусь, заняття батьків, побутових умов учня; вивчення темпераменту, характеру, самооцінки, емоцій, волі особистості, розвитку сприймання, мислення, почуттів, інтересів, прагнень, вольових процесів дитини. Запропонована педагогом методика передбачала також вивчення дитини як суб’єкта навчальної діяльності, аналіз інтелектуальних рис, ціннісних орієнтацій та мотивів поведінки. Педагог обґрунтовував доцільність дослідження моральних та духовних якостей дитини, моральної вихованості учнів, рівня їхнього культурного розвитку. Доведено, що ідеї та методичні напрацювання В. Сухомлинського стосовно вивчення дитини не втратили актуальності й у наш час.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Гнидюк, Олександр. "НЕПЕРЕРВНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ: СУТНІСНО-ПОНЯТІЙНИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (2021): 43–59. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.629.

Full text

Abstract:

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

МАЙВАЛДОВА, Олена. "ЗМІСТ ПСИХОФІЗИЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІТНЕС-ТРЕНЕРІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 316–28. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-316-328.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Багрій, Ганна, та Олена Войтюк. "ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (2020): 5–19. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.162.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Kurilova, Valentina, Mykola Pylypenko, and Olga Petrikei. "PHYSICAL TRAINING AS A MEANS OF DEVELOPING PHYSICAL AND VOLITIONAL QUALITIES IN CHILDREN OF PRIMARY SCHOOL AGE." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 47, no. 3 (2021): 144–50. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-3-47-144-150.

Full text

Abstract:

Робота присвячена пошуку можливостей формування фізичних та вольових здібностей у дітей молодшого шкільного віку засобами фізичної культури та спорту. Заклади загальної середньої освіти займаються пошуком ефективних шляхів виховання фізично та психологічно здорового покоління, готового взяти активну участь у розбудові незалежної правової держави. Підтримання та зміцнення здоров’я школярів, починаючи із початкової ланки, є одним із головних завдань фізичного виховання. У результаті вирішення цього завдання відбувається підвищення рівня якості та кількості рухової активності молодших школярів, яка реалізується на уроках фізичної культури й у позакласний час у формі спеціально організованих та самостійних занять дітей, що дозволяє підвищити рівень вольових здібностей, фізичної підготовленості та фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Заїка, Людмила, Олександр Лавринчук та Валерій Крайнов. "Використання можливостей засобів імітаційного моделювання бойових дій у ході практичної підготовки органів військового управління". Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 42, № 3 (2021): 89–96. http://dx.doi.org/10.33099/2311-7249/2021-42-3-89-96.

Full text

Abstract:

Сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема в середовищі засобів імітаційного моделювання військового призначення, світовий досвід їх використання в оперативній і бойовій підготовці військ створюють сприятливі умови для розвитку різних аспектів їх використання. У статті авторами розглянуто класифікацію таких засобів, обґрунтовано використання можливостей засобів імітаційного моделювання бойових дій щодо розвитку інтелектуальних, емоційно-вольових якостей військовослужбовців в умовах навчально-бойової обстановки для підвищення рівня їх навченості.  Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень, досвіді використання сучасного засобу імітаційного моделювання бойових дій JCATS (Joint Conflict and Tactical Simulation) у ЗС України протягом останніх років, авторами досліджено шляхи використання результатів моделювання для оцінювання практичної складової навченості органів військового управління вже на одному із етапів підготовки органів управління бригад під час командно-штабних навчань базового етапу бойової підготовки Сухопутних військ ЗС України. Керуючись зазначеними методиками проведення оцінювання та отриманими у ході імітаційного моделювання на JCATS результатами (кількісними, результатами спостереження посередників, експертів тощо) автори розглядають можливість отримання кількісної оцінки рівня навченості органу військового управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Іващенко, Андрій, та Альона Іващенко. "СТРУКТУРА ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ". Society. Document. Communication, № 6/2 (3 липня 2019): 77–94. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-77-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається поняття «позааудиторна робота університету», вона вивчається як особлива форма організації студентського життя поза розкладом занять у вищій школі на принципах зацікавленості та добровільності, що створює умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації майбутніх психологів. Позааудиторна робота є логічним продовженням аудиторних занять і проходить паралельно з ними. Вона допомагає успішно навчатись, розвиває ініціативу, сприяє розумовому, фізичному, естетичному зростанню, задовольняє культурні запити та спрямовує енергію на творчу корисну діяльність студентів, зокрема майбутніх психологів. На нашу думку, вона має найбільш ефективний вплив на ціннісну спрямованість особистісного саморозвитку майбутніх психологів. Значення позааудиторної роботи щодо особистісного саморозвитку майбутніх психологів зумовлене тим, що вона ґрунтується не на примусі, а на принципах добровільності, врахуванні їхніх інтересів, здібностей та прагнень. Проте у сучасних умовах в організації позааудиторної роботи вищої школи, вплив на особистісний саморозвиток студентів через недостатню розробку її змістової сторони й методичного забезпечення займає не пріоритетне місце. В процесі теоретичного аналізу особливостей структури позааудиторної роботи майбутніх психологів було виокремлено такі її складники: культурно-дозвіллєва діяльність за інтересами, спортивно-оздоровча діяльність, самостійна навчально-наукова діяльність, студентське самоврядування. З’ясовано, що за кількістю учасників виділяють такі форми позааудиторної діяльності: індивідуальні, групові, масові та комплексні. Характер позааудиторної роботи університету сприяє практичному застосуванню таких методів: інтерактивних, проблемних, проектних, методів стимулювання й мотивації, самоконтролю та самовиховання тощо. Позааудиторна робота сприяє формуванню моральних якостей майбутніх психологів, розвитку їх творчого потенціалу, формуванню особистісного стилю діяльності та поведінки, розвитку потреби та навичок самоосвітньої діяльності, вихованню здорового способу життя, розвитку вольових, лідерських та організаторських якостей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Боровик, Людмила. "АНАЛІЗ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (2020): 63–80. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.70.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Потапчук, Тетяна Володимирівна. "САМООСВІТА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (2021): 63–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.349.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що професійна підготовка є складовою безперервної педагогічної освіти. Сутність професійної підготовки майбутнього учителя початкової школи полягає у формуванні системи знань і якостей особистості, мотивації до навчання і самоосвіти та вмінь самостійної організації навчального процесу, оволодінні сукупності складових необхідних для виконання різних функцій подальшої професійної діяльності.З’ясовано, що однією зі складових професійної підготовки майбутнього учителя початкової школи, яка визначає нову якість освіти, є самоосвітня. Слід звернути увагу, що вона є системоутворюючою, оскільки нерозривно поєднує у власному розвитку формування всіх інших складових, будучи не тільки метою, але й засобом ефективного розвитку особистості в процесі професійної освіти. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі. Підкреслено, що на думку науковців вищий рівень фахової підготовки досягається лише тоді, коли вона зорієнтована на творчу діяльність студентів у стінах закладу вищої освіти, що веде до принципових змін їх особистісних і професійних якостей, однак досягти цього можна лише у разі, коли вдасться сформувати потребу майбутніх фахівців у професійному саморозвитку та самовдосконаленні, розвинути здатність до емоційно-вольової саморегуляції, самоорганізації, самоконтролю. Всі ці компоненти є складовими самоосвітньої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Орлова, Ольга. "Модель готовності педагога до особистісного самовдосконалення в умовах реформування освіти". Нові технології навчання, № 95 (15 грудня 2021): 168–74. http://dx.doi.org/10.52256/2710-3560.95.2021.19.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано сутність, особливості готовності педагога до особистісного самовдосконалення. Узагальнено в межах експериментальної роботи поняття «особистісне самовдосконалення». Автором проаналізовано функціональний та особистісний підходи до готовності педагога до самовдосконалення. Зазначено, що у межах експериментальної роботи, доречним для визначення поняття готовності є поєднання обох підходів – функціонального та особистісного. На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «готовність». Особлива увага приділяється обґрунтуванню і визначенню компонентів готовності педагога до самовдосконалення. Автором розроблена модель готовності з описом характеристики кожного компонента готовності педагога до особистісного самовдосконалення. Окрема увага приділяється умінням, що забезпечуютьосвоєний спосіб виконання дій у практичній діяльності, спрямованій на особистісне самовдосконалення. Проаналізовано цілеспрямовану динамічну систему осмислених дій, що ґрунтується на знаннях соціального та фахового підґрунтя особистісного самовдосконалення, його структурі, принципах, особливостях, та спрямована на запуск механізмів розвитку особистісного потенціалу педагога. Доведено, що у результаті дій вольового компонента формується ряд вольових якостей, зокрема, цілеспрямованості, наполегливості, самостійності, дисциплінованості, витримки та самокритичності в особистісному самовдосконаленні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

ТРОФАЇЛА, Н. Д., та Т. В. ЖУРАВКО. "ЕМОЦІЙНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ПРИРОДОЗНАВСТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.14.

Full text

Abstract:

Головною метою освіти в Україні є виховання людини, для якої демократичне суспільство є тим середовищем, що забезпечує розкриття творчих можливостей, задоволення особистих і суспільних інтересів. Визначальною характеристикою такої людини має бути громадянськість ‒ інтегрована якість особистості, що уможливлює почуття моральної, соціальної та юридичної дієздатності й захищеності, передбачає усвідомлення власної ролі в житті суспільства, активне прагнення вдосконалення його згідно з моральними нормами та цінностями учнів початкової школи, ознайомлення учнів із природою та суспільством. Емоційне виховання особистості – складний процес, що має стати підґрунтям формування не лише світобачення людини, а й комплексу якостей і властивостей особистості. Виховання починається із «загальної емоційної спрямованості» людини та залежить від вихованості її потреб, здатності до вольової регуляції своєї поведінки, емоційних відносин та емоційних установок особистості. Однією з найактуальніших проблем емоційного виховання і навчання дітей є ознайомлення із природою. Процес пізнання навколишньої природи визначає сферу розумового розвитку дитини і сприяє формуванню гуманного ставлення до природи. Програма виховання і навчання визначає основні завдання, зміст і принципи організації роботи з ознайомлення дітей із природою у відповідності з їх віковими особливостями. У процесі ознайомлення розширюється орієнтування дітей у навколишньому середовищі, формуються пізнавальні здібності, виховується належне ставлення до природи. Природа активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним правилам поведінки. У статті розглянуті праці відомих педагогів, які вважають проблему емоційного виховання актуальною. Аналіз стану проблеми емоційного виховання у психолого-педагогічній літературі продемонстрував, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу, але обмаль наукових праць, у яких розглядається саме виховання емоційного ставлення до природи у дітей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Годун, Володимир. "ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАЙБУТНЬОГО МЕХАНІКА З ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТУ АВТОМОБІЛІВ І ДВИГУНІВ". Professional Pedagogics 1, № 22 (2021): 82–95. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.82-95.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження визначається суперечністю між зростаючою потребою сучасних сервісних центрів і ремонтних автопідприємств у висококваліфікованих і креативних інженерно-технічних працівниках та неузгодженістю думок учених щодо визначення суті, змісту і структури творчого потенціалу майбутнього фахівця автотранспортної галузі, недосконалістю умов його формування й розвитку у коледжах. Мета: уточнити дефініцію, конкретизувати зміст та обґрунтувати структуру творчого потенціалу майбутніх механіків з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів. Методи: теоретичний аналіз наукових джерел – для з’ясування рівня дослідженості проблеми; порівняння – з метою вивчення наукових підходів до розв’язання проблеми; аналіз і синтез – задля визначення найближчої родової ознаки, суттєвих видових ознак досліджуваного феномена; систематизація – для обґрунтування його структурних компонентів. Результати: уточнено дефініцію поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів»; конкретизовано його зміст, обґрунтовано структуру та визначено базові характеристики. Висновки: поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів» – це інтегративна властивість особистості, що сприяє реалізації її успішної професійної діяльності; даний феномен є складним особистісним конструктом з певним набором компонентів (мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-креативний, когнітивно-діяльнісний, емоційно-вольовий та особистісно-рефлексивний) та базових характеристик (синтез творчих і технічних здібностей; схильність до творчої технічної діяльності; ресурсна можливість і прагнення знаходити оригінальні рішення розв’язання проблем в галузі експлуатації й ремонту, відновлення чи контролю якості об’єктів автомобільного транспорту; здатність системно поєднувати методологічні, загальнотеоретичні, політехнічні знання; наявність певних особистісно-професійних якостей).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

МОСКАЛЕНКО, Сергій, та Сергій БІЛЯВЕЦЬ. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, № 4 (2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.915.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти. Метою статті є аспектний вибірковий аналіз наукової літератури з проблеми, висвітлення наукових джерел, що максимально відповідаютьтемі до слідження. Автори довели актуальність запропонованої у статті проблеми: зміст професійної підготовки офіцерських кадрів Державної прикордонної служби України повинен ураховувати кращий світовий досвід фахової підготовки представників сектору безпеки та оборони, зміни у сучасній світовій спільноті й водночас – євроінтеграційний вектор. Одним із шляхів забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти є підвищення рівня їхньої професійної компетентності. З’ясовано сутність професійної компетентності (професійна, особистісна та соціально значуща характеристика, зорієнтована на самовдосконалення та саморозвиток особистості фахівця) та її зміст (цінності та мотивація до професійної діяльності; емоційно-вольові якості особистості; фахові знання, уміння та навички; професійно важливі якості, зокрема мобільність, організованість, витривалість). Дослідники виокремлюють у змісті компетентності найважливіші особистісні характеристики. Компетентність є таким інтегративним утворенням, котре можна формувати на певному етапі освіти й остаточно сформувати та розвинути протягом освітньої та професійної діяльності людини. Сформульовано висновки дослідження та перспективи подальших наукових пошуків (з’ясування змісту та структури професійної компетентності офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти, педагогічні умови розвитку зазначеної компетентності, а також зміст методичних рекомендацій науково-педагогічним працівникам щодо її розвитку).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Синякова, В. Б. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 77–83. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-10.

Full text

Abstract:

Проблема соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є вкрай важливою та потребує ефективних заходів для її вирішення. Особливо актуальною вона стає під час переміщення дитини в прийомну сім’ю. У статті наведено результати психологічних обстежень, які доводять, що найбільша кількість проблем та відхилень від нормального становлення особистості у вихованців дитячого будинку спостерігається в емоційно-вольовій сфері. Це пов’язано з порушенням компетентності соціальної взаємодії, невпевненістю у собі та своїх силах, зниженням самоорганізованості та цілеспрямованості, що в результаті призводить до значного зниження здатності до соціалізації. Також автором зазначено, що у дітей, позбавлених батьківського піклування, відзначаються особливості внутрішньої позиції: слабка орієнтованість на майбутнє, збідненість емоційних проявів, спрощений зміст образу самого себе, знижене ставлення до себе, упередженість щодо дорослих, однолітків та предметного світу, імпульсивність поведінки, ситуативність мислення й поведінки. Ці особливості особистості дитини, виникаючи у ранньому віці, не зникають, а набувають нових якостей та посилюються надалі. Таким чином, отримані результати дозволили виявити особливості психологічного розвитку підлітків, які мають різний досвід життя в сім’ї, та зробити висновок щодо їхнього взаємозв’язку з різними сферами особистості: а) мотиваційною – небажання мати іншу сім’ю, страх за своїх батьків, яких вони знайдуть, коли вийдуть з дитячого будинку; б) емоційною – висока тривожність, фрустрація, почуття провини, страх бути знедоленим, низьке прагнення до прийняття, негативне самоставлення, високий рівень агресивності, дратівливості та підозрілості; в) вольовою – залежність, схильність до підпорядкування, наслідування, пасивності, слабкості та безпорадності, низький ступінь пізнавальної активності та прагнення до спілкування, високий рівень конфліктності, низький ступінь соціальної адекватності поведінки, невпевненість у собі; г) сферою ставлення до сім’ї – дисгармонійне уявлення про дитячо-батьківські відносини, схильність до ідеалізації образу батьків, образу матері, потреба у прихильності до дорослого, в індивідуальній увазі, неадекватність уявлень про сімейні ролі та функції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Воробйова, Інна Вікторівна. "ІМІДЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ: ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ТА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 16–21. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.3.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено вивченню іміджу військовослужбовця Національної гвардії України. На основі власних досліджень, а саме вивчення і порівняння реального, ідеального і відбитого типів іміджу військовослужбовця Національної гвардії України, описаних за оцінками самих військовослужбовців, вивчення і порівняння ретроспективного, реального і ідеального типів іміджу військовослужбовців, що описані за оцінками цивільного населення, їхніх позитивних і негативних підтипів, наданих у період «Євромайдану» і у період проведення антитерористичної операції на сході України/ операції об’єднаних сил (АТО/ООС) визначено та обґрунтувано зміст структурних елементів іміджу військовослужбовця Національної гвардії України, виявлено особливості і механізми самого процесу його формування. Так, першоджерелом формування сприятливого іміджу військовослужбовця Національної гвардії України є його безпосередні особистісні характеристики та відповідний рівень їх розвитку (насамперед, вольових якостей особистості, ставлення до професійного обов’язку, до людей, професійних і соціальних норм, здатність контролювати власні емоційні прояви, «тактична» і політична незалежність), а також професійна і соціальна компетентність. Ефективна цілеспрямована діяльність щодо формування сприятливого іміджу військовослужбовця Національної гвардії України повинна бути організована із врахуванням основних змістових елементів іміджу, а також виходити з конкретної мети іміджу у вигляді ідеального уявлення результатів цього виду діяльності та обов’язково враховувати специфічні особливості і механізми власне процесу формування іміджу військовослужбовця Національної гвардії України. Адже сприятливий імідж у сучасних реаліях – необхідна складова частина розвитку будь-якої організації. Не виняток і Національна гвардія України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Поєзднік, Олександр. "ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЕКОНОМІСТА". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 64 (2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.05.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження: розвиток професійних якостей майбутніх економістів залежить від сформованості їх професійної компетентності, саме тому важливим виявляється питання про операціоналізацію поняття «професійна компетентність фахівця-економіста» у сучасній психології. Мета дослідження: концептуально обґрунтувати теоретичну модель професійної компетентності економіста. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності економіста. Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену професійної компетентності фахівця економічного профілю, проаналізовано сутнісні її ознаки, побудовано теоретичну модель. Висновки:У результататі теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності майбутніх економістів її було визначено як вмотивовану здатність до успішного здійснення професійної діяльності економіста, що забезпечується сукупністю професійно значущих знань та вмінь, когнітивних особливостей, регулятивних, організаційних, комунікативних та управлінських здатностей. Теоретичну модель професійної компетентності економіста сладають такі компоненти: ціннісно-мотиваційний (вмотивованість на професійну діяльність, інтерес до економіки кар’єрна спрямованість), регулятивно-вольовий (саморегуляція професійної діяльності, адаптивні копінг-стратегії, високий наполегливість, завзятість, стресостійкість, рефлексивність), організаційно-управлінський (афіліативна спрямованість, організованість, здатність до планування, контролю, оцінки поточної діяльності та прогнозування), комунікативно-коопераційний (комунікативні навички, здатність до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, вміння працювати у команді, знання ділового етикету), когнітивний (обізнаність у професійній діяльності, метакогнітивні вміння), інформаційно-діяльнісний (інструментально-методологічна озброєність в економіці).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Stulika, Olena, та Olena Zaharchenko. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ІСНУВАННЯ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 229–42. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.13.

Full text

Abstract:

Досвід виконання професійної діяльності в екстремальних умовах війни має вагомий вплив на особистість, що здатне значно порушити її внутрішні структури, у тому числі її ціннісні і смисложиттєві орієнтації. Тому, у часи коли перед суспільством гостро стоїть проблема повернення військовослужбовців до умов мирного життя, тема цінностей набуває особливої актуальності, адже саме реалізація цінностей особистості є детермінуючим фактором у побудові її соціальних зв’язків і досягненні соціально-психологічної адаптованості. Отже, метою дослідження є аналіз ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій військовослужбовців у контексті їх адаптації до умов мирного життя. Методами дослідження виступили: методика ранжування М. Рокича, тест СЖО (смисложиттєвих орієнтацій) Д.О. Леонтьєва, модифікація тесту Сакса Леві «Незакінчені речення». Особистість військовослужбовця відрізняється переліком специфічних характеристик, та деякі з них можуть набувати й вираженого негативного характеру. Результати дослідження виявили, що негативні аспекти особистості учасника бойових дій відображуються у загострених емоційних реакціях, відсутності усвідомлення сенсу власного життя, фаталізмі. Крім того, велика доля досліджуваних відчуває незадоволення власним життям тут і зараз. При цьому спостерігається значна негативна динаміка в умовах демобілізації, коли ціннісна система військовослужбовця входить до взаємодії із цінностями суспільства.Велика доля військовослужбовців (50%) характеризується наявністю ознак значних емоційних розладів, які переважно виражаються в схильності до агресивних методів відстоювання своїх ідей і звичці протиставляти себе суспільству. Водночас особистість військовослужбовця відрізняється етичним спрямуванням, високим рівнем розвитку вольових якостей, відповідальністю, чесністю, волелюбством і незалежністю, що виступає потенціалом для професійного розвитку у сфері героїчних професій. Найбільш гармонійними сферами життя військовослужбовців обох груп біли визначенні сімейні і дружні стосунки, які й виступають сенсоутворювальним фактором та також чинять позитивний вплив на адаптаційний потенціал особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

АДАМЧУК, Юлія. "МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МОЛОДШИХ ІНСПЕКТОРІВ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО СПОЛУЧЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, № 3 (2021): 5–17. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.875.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано методичні рекомендації щодо формування готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення, а саме: активний розвиток мотивації молодших інспекторів прикордонної служби щодо формування власної готовності відповідно до реальних вимог майбутньої професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; утворення соціально-психологічного середовища, яке сприятиме формуванню готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності; реалізацію різних форм та методів психологічної підготовки шляхом поєднання у ході фахової підготовки процесів формування необхідних професійних компетенцій, психологічних та психофізичних якостей; урахування індивідуально-психологічних особливостей молодших інспекторів прикордонної до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; формування професійних компетенцій шляхом оптимізації змісту навчального процесу; застосування інтерактивних методів навчання; використання спеціальної методики формування готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; розвиток адаптивного та поетапного управління навчальною діяльністю молодших інспекторів прикордонної служби в ході фахової підготовки; дотримання загальних принципів фізичної підготовки; упровадження різних форм і методів психологічного впливу (вивчення тактики дій порушників законодавства з прикордонних питань, навчання методів їх виявлення за ознаками поведінки та емоційного стану, здійснення психологічного впливу на них; формування стійких навичок володіння прийомами самозахисту, накопичення досвіду емоційно-вольової поведінки, моделювання ризикованих ситуацій та тренування у способах їх вирішення; набуття фахівцями досвіду виконання службових завдань в умовах дефіциту часу на прийняття рішення, неповних даних про обстановку, невизначеності ситуації, перешкод у здійсненні службової діяльності за необхідності суворого дотримання чинного законодавства, вимог керівних документів; формування та удосконалення навичок оптимальних дій та прийомів під час виконання завдань з охорони державного кордону; формування та розвиток у фахівців ініціативи і самостійності під час виконання службово-навчальних завдань, здатності до активних службових дій в умовах відсутності вказівок старших начальників; навчання прийомів і методів психічної саморегуляції під час несення служби; підвищення психологічної сумісності й ефективності спільних дій складу прикордонних нарядів) та впровадження правової підготовки (вивчення законодавчих актів, які є правовою основою для застосування заходів фізичного впливу).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Варава, Ірина, та Анжела Ципан. "РОЛЬ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЯК ФАКТОРУ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ". Молодий вчений, № 1 (101) (31 січня 2022): 6–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-2.

Full text

Abstract:

У дослідженні представлено результати теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості та приведено її класифікацію. На основі вітчизняних та зарубіжних джерел досліджено шляхи формування правосвідомості громадян, серед яких основну увагу сфокусовано на правовому вихованні молоді. Авторами доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення. Для успішного впливу на процес формування правосвідомості необхідно виробити і «налаштувати» механізм реалізації правових чинників у людській діяльності, а також факторів, що впливають на поведінку, визначають її законність чи протиправність. Зазначено, що значний вплив на правосвідомость спричиняє система правових понять, вироблена конкретним суспільством. До таких відносяться поняття, що характеризують структурні властивості права (право, обов’язок, правова норма, правова вимога, правовий статус тощо), функціональні властивості права, правова оцінка, правове регулювання, правотворчість, правове виховання тощо), а також ті поняття, що відображають ціннісні властивості права (свобода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо). Доводиться думка, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Висловлюється теза про те, що безпосередньо у правовій свідомості інтегруються певні правові знання, ціннісні та ідеологічні принципи, емоційні і вольові правові настанови, правові традиції і норми, інституційні форми тощо, необхідні для досягнення правових цілей. У її структурі визначено такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановоповедінковий. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

A.E., Meloian, Belozorova R.O., and Shelepun A.S. "Perfectionism as a phenomenon of personal development of a modern student." Insight: the psychological dimensions of society, no. 6 (December 10, 2021): 11–27. http://dx.doi.org/10.32999/2663-970x/2021-6-2.

Full text

Abstract:

The article investigates perfectionism as a psycho- logical phenomenon that combines the subject’s desire for perfection, the achievement of high personal moral, aesthetic, and intellectual standards. Theoretical approaches to the study of perfectionism in Ukrainian and foreign scientific literature are analyzed. The genesis of personal perfectionism is studied. It is revealed that the development of perfectionism is influenced by a system of motives, interests, and needs, which are closely related to such factors as values, ideals, attitudes, and beliefs. Psychological characteristics of individuals with a tendency to perfectionism and psychological characteristics of individuals who are not prone to perfectionism are compared. It is determined that the perfectionist orientation is initially socially marked. It is established that the formation of perfectionist tendencies is actively influenced by the social environment. The purpose is to highlight the results of a study of the manifestations of student youth’s perfectionism. Research methods include tests, questionnaires, and quantitative analy- sis. 11 males and 39 females participated in the study (n = 50). Results. It is established that students with pronounced indicators of perfectionism are character- ized by such volitional qualities as responsibility, atten- tiveness, ability to immerse themselves into work, but they have low indicators of such strong-willed qualities as determination and persistence. Perfectionists are characterized by low self-esteem, especially in terms of intelligence, character, abilities, confidence, and inde- pendence. The highest possible difference between the level of self-esteem and the level of demands. The individual-typological qualities of such students include extroversion, spontaneity, low level of lability and anxiety, and high self-esteem. The ratio of selfes- teem and the level of demands are moderate. Indica- tors of character, abilities and appearance, the average self-esteem, are higher than the level of demands. Con- clusions. The study indicates the existence of a signif- icant percentage of students with high and low levels of perfectionism. Students with a high rate of perfec- tionism are characterized by a tendency to set unre- alistically high standards, a compulsive aspiration of the unattainable, and an assessment of their self- value as a result of productivity only. They are a risk group in terms of further development of negative psycho-emotional states. Key words: perfectionism, student’s youth, ideal, personality, maladaptation. У статті досліджено перфекціонізм як психологічне явище, що поєднує прагнення суб’єкта до досконалості, досягнення високих особистісних моральних, естетичних, інтелектуальних стандартів. Проаналізовано теоретичні дослідження перфекціонізму науковців. Досліджено генезис перфекціонізму особистості. Виявлено, що на розвиток перфекціонізму впливає система мотивів, інтересів, потреб, які тісно пов’язані між собою такими чинниками, як цінності, ідеали, настановлення та переконання. Здійснено порівняння психологічних особливостей осіб зі схильністю до перфекціонізму та психологічних особливостей осіб не схильних до перфекціонізму. Визначено, що перфекціоністська орієнтація первісно має соціально-приписаний характер. Встановлено, що на формування перфекціоністських тенденцій активно впливає соціальне оточення. Метою статті є висвітлення результатів дослідження прояву перфекціонізму серед студентської молоді. Методами дослідження є тести зі стандартизованими анкетами, опитувальники, кількісне аналізування. Загальна кількість респондентів, які взяли участь у експерименті, складає 50 студентів, з них 11 юнаків та 39 дівчат. Результати. Встановлено, що для студентів з вираженими показниками перфекціонізму характерні такі вольові якості, як відповідальність, уважність, здатність глибоко занурюватися в роботу. Проте вони мають низькі показники за такими вольовими якостями, як рішучість і наполегливість. Для перфекціоністів характерна занижена самооцінка, особливо це стосується інтелекту, характеру, здібностей, впев- неності та самостійності з максимально високою розбіжністю рівня самооцінки та рівня домагань. До індивідуально–типологічних якостей таких студентів віднесено екстравертованість, спонтан- ність, низький рівень лабільності й тривожності, високу самооцінку. Співвідношення показників самооцінки та рівня домагань має помірний харак- тер. Висновки. Проведене дослідження вказує на існування значного відсотка студентів, що мають високий та низький рівень прояву перфекціонізму. Студенти з високим показником перфекціонізму характеризуються схильністю до встановлення нереалістично високих стандартів, компульсивним устремлінням до недосяжного та оцінкою своєї цінності лише в результаті продуктивності. Вони становлять групу ризику з точки зору розвитку в подальшому негативних психоемоційних станів. Ключові слова: самооцінка, студентська молодь, ідеал, особистість, дезадаптивність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Magazynshchykova, I. P., та O. M. Lobodynska. "Теоретичне підґрунтя соціологічного аналізу екологічних практик як засобу досягнення цілей сталого розвитку". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (2018): 6–15. http://dx.doi.org/10.15421/171810.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовується актуальність соціологічного аналізу екологічних практик як засобу досягнення цілей сталого розвитку суспільства. Окреслюється місце проблеми дослідження у предметному полі соціології довкілля. Охарактеризовані теоретичні засади та головні напрямки досліджень динаміки змін поведінки людини на дружню до довкілля, аналізу використання екологічних практик. Визначені фактори, що обумовлюють зміни поведінки та забезпечують поширення екологічних практик. На основі узагальнення методологічних підходів до інтерпретації поняття екологічна практика та з урахуванням результатів конкретних соціологічних досліджень запропоноване уточнене визначення цього поняття. Окреслені можливості використання поняття екологічна практика у якості інструменту аналізу екологічної активності особистості та пошуку резервів її підвищення. Запропоновано підхід до структурного аналізу індивідуальних екологічних практик із розподілом їх за сферами життєдіяльності людини. Встановлено, що соціологічний аналіз екологічної активності особистості з використанням поняття екологічна практика передбачає діагностику усіх складових екологічної компетентності особистості: когнітивної, ціннісно-смислової, емоційно-вольової та діяльнісної. Визначені функції головних соціальних інститутів, що сприяють виникненню нових та поширенню існуючих екологічних практик. Окреслено практичну спрямованість соціологічного аналізу екологічних практик.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Артемова, О. І., та І. А. Дружиніна. "КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ЗАПОРУКА ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ВЕДУЧОГО ТРЕНІНГОВИХ ГРУП". Психологія: реальність і перспективи, № 10 (18 листопада 2019): 19–25. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi10.88.

Full text

Abstract:

Зміст статті полягає у дослідженні особливостей розвитку креативності як професійної та особистісної якості майбутнього практичного психолога у процесі проведення тренінгових занять та навчання ведучих тренінгових груп. Підготовка практичних психологів до різних аспектів професійної діяльності передбачає використання широкого спектра форм та методів навчання. Одним зі способів подолання репродуктивного підходу в підготовці практичних психологів є підвищення активності суб’єктів навчального процесу та впровадження активно-творчих форм і методів навчання майбутніх спеціалістів. Яскравою особливістю активно-творчих методів є проведення різного роду тренінгів і ефективне навчання ведучих тренінгових груп, навиками яких повинен володіти кожен психолог. Ефективність тренінгу залежить від особистості тренера, від його уміння створити в групі атмосферу емпатії, щирості, саморозкриття, теплі взаємини між членами групи і ведучим. Креативність і є тією особистісною якістю, яка дозволяє ведучому піклуватися про створення максимально сприятливих умов для самопізнання, самоактуалізації та розвитку учасників групи, що і забезпечує ефективність тренінгової роботи. Проблеми професійної підготовки майбутніх практичних психологів до роботи з різними категоріями клієнтів розкриваються саме через розкриття креативного потенціалу ведучих тренінгових груп. Ведучий повинен мати великий запас терпіння, оскільки впродовж роботи він може зустріти зовсім різних людей, зіткнутися з різними проблемами, для розв'язання яких потрібні витримка, вольовий самоконтроль, гнучке і дивергентне мислення. Сам тренінг – найефективніша технологія навчання конкретним навичкам і умінням, а креативність – риса особистості, запорука професіоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ДІДЕНКО, Олександр, та Світлана ШУМОВЕЦЬКА. "АКМЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ТА ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, № 3 (2021): 41–53. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.878.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено результати досліджень та публікацій з проблеми професійного зростання та формування лідерства майбутніх офіцерів на засадах акмеологічного підходу. З’ясовано, що вдосконалення освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання), забезпечення державної політики у сфері національної безпеки та оборони, інтеграція до стандартів НАТО, а також імплементація стандартів підготовки офіцерських кадрів, що діють у державах-членах Північноатлантичного альянсу, потребує урахування рекомендацій щодо активізації мотивації курсантів і слухачів до професійного зростання та формування лідерства. Професійне зростання майбутніх офіцерів запропоновано розглядати як процес і результат набуття ними нових компетенцій (знань, умінь, навичок, здатностей), які будуть необхідні у професійній діяльності для виконання завдань за призначенням. Лідерство офіцера дослідники розглядають як інтегроване поняття, що охоплює його професійну компетентність, професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні і соціальні проблеми. Ефективне лідерство залежить від сформованих професійних і морально-вольових властивостей, зокрема відповідальності за рішення, їхні результати й наслідки. У комплексі всі ці компоненти дозволяють офіцеру діяти ініціативо в різних сферах діяльності (професійній, управлінській, навчальній, виховній тощо). Автори пропонують розглядати лідерство і професійне зростання як пов’язані між собою. Вказано на важливість для активізації професійного зростання та лідерства урахування чинників, що впливають на цей процес, а також впровадження кращих світових і вітчизняних освітніх традицій розвитку лідерського потенціалу, використання можливостей сучасних контекстних і професійно орієнтованих педагогічних технологій. З’ясовано, що під час навчання у вищих військових навчальних закладах ефективними методами формування лідерських якостей є коучинг, тренінг, наставництво, діяльнісне та емпіричне навчання, кейс-технології, моделювання дій і використання електронних освітніх ресурсів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Шипелік, Тетяна. "Можливості дельфінотерапії у роботі з підлітками з порушенням інтелектуального розвитку легкого ступеня". Особлива дитина: навчання і виховання 3, № 92 (2020): 53–63. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v3i92.32.

Full text

Abstract:

Констатувальний і формувальний експерименти нашого дослідження проведені на основі розробленої та теоретично обґрунтованої структурної моделі особистості підлітків з інтелектуальними порушеннями, яка охоплює дві сфери: життєво-смислову і емоційно-вольову.  Дібрано й адаптовано психодиагностический комплекс для дослідження особливостей особистісного розвитку підлітків цієї категорії і можливостей їхньої соціально-психологічної адаптації, який передбачає вісім методик. Особливості особистісного становлення і соціально-психологічної адаптації вивчені на загальній вибірці з 254 підлітків цієї вікової групи. Експериментальну групу становили 150 підлітків з інтелектуальними порушеннями легкого ступеня, контрольну – 104 старшокласника з нормальним інтелектом. Представлено результати експериментального дослідження психологічних особливостей становлення особистості з інтелектуальними порушеннями на підлітковому етапі, і показано позитивний вплив дельфінотерапії на адаптаційні можливості підлітків. Представлена трьохкомпонентна модель корекційно-розвивальної програми, базовим компонентом якої є дельфінотерапія. Корекційно-розвивальна програма об’єднує різні види психологічної корекції для вирішення питань оптимізації особистісного розвитку підлітків даної категорії. Основним компонентом корекційно-розвивальної програми є дельфінотерапія, яка доповнена методами казкотерапії та когнітивної психотерапії. В якості ефективного інструментарію дельфінотерапії в програмі були використані символи дельфінів: їх образи, голоси, казкові і міфічні пеосонажі, іграшки без безпосереднього спілкування підлітків з твариною-терапевтом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Hilman, A. Yu. "ПРОМОЦІЯ ЗДОРОВ’Я ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОРМУВАННЯ САНОГЕННОГО МИСЛЕННЯ В МОЛОДІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (25 березня 2020): 5–9. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11195.

Full text

Abstract:

Мета: з’ясувати роль формування саногенного мислення студентів у промоції здоров’я; проаналізувати результати фактурної структури особистісно-поведінкових детермінант, які визначають розвиток саногенного мислення студентської молоді. Матеріали і методи. Теоретичні: аналіз, порівняння, систематизація даних психологічної, педагогічної літератури з проблем саногенного мислення; емпіричні: методика виявлення саногенного (патогенного) мислення у студентів вищих навчальних закладів за Л. Рубцовою; методика діагностики рівня розвитку рефлексивності А. Карпова; тест на визначення ригідності Н. Левітова; чотирьохмодальний емоційний опитувальник за Л. Рабінович; шкала психологічного благополуччя К. Ріфф; методика діагностики типу емоційної реакції на вплив стимулу навколишнього середовища за В. Бойко; тест смисложиттєвих орієнтацій Дж. Крамбо і Л. Махоліка; оцінка рівня задоволеності якістю життя за Н. Водоп’яновою; методика «Мотивація успіху і страх невдачі» (А. Реан); методика дослідження вольової саморегуляції А. Звєрькова та Є. Ейдмана; опитувальник оцінки нервово-психічної стійкості; «Дослідження тривожності» (опитувальник Ч. Спілбергера в адаптації Ю. Ханіна); шкала соціальної адаптації Т. Холмса і Р. Раге; методика визначення типу особистості «Опитувальник Дженкінса»; Гісенський опитувальник психосоматичних скарг; методи математико-статистичної обробки емпіричних даних: методи описової статистики, метод рангової кореляції Пірсона, критерій Кайзера. Результати. За результатами дослідження саногенного мислення у студентської молоді (на вибірці 175 осіб) з’ясовано, що існує прямий кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з мотивацією на досягнення успіху (rху=+0,71); з нервово-психічною стійкістю (rху=+0,69); з рефлексивністю (rху=+0,77); з наполегливістю (rху=+0,54); з самовладанням (rху=+0,49) та обернений кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з ригідністю (rху=-0,65) і опірністю до стресу (rху=-0,76). Висновки. Для формування саногенного мислення у студентської молоді варто формувати якості та властивості, які були визначені в результаті факторного аналізу, серед яких: наполегливість, рефлексивність, самовладання, висока опірність стресу, низька ригідність, емоційне переживання радості. Саногенне мислення має на меті управління своїми емоціями, воно зменшує внутрішній конфлікт, напруженість та може зміцнювати здоров’я в результаті рефлексивного аналізу проблемних ситуацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Розвиток вольових якостей'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles