Journal articles on the topic 'Розвитку інформаційно-освітнього простору'

У статті розглянуті різні аспекти визначення «віртуальне освітнє середовище». Мета: виявлення педагогічних умов ефективного використання віртуального освітнього простору ВНЗ для організації саморозвитку студентів. Завдання: 1) здійснити теоретичний аналіз досліджень, присвячених вивченню ролі віртуального інформаційного простору у розвитку особистості; 2) виявити можливості використання віртуального інформаційного простору для організації самонавчання і самовиховання студентів. Об’єкт дослідження: процес педагогічного супроводу саморозвитку студентів у ВНЗ. Предмет дослідження: процес оптимізації саморозвитку студентів в умовах їх знаходження у віртуальному освітньому просторі університету. Методи дослідження: класифікація, систематизація, системно-структурний аналіз. Результати: запропоновано власне визначення цього поняття, проаналізовано переваги та недоліки віртуальної форми мобільності, а також її ефективність та основні суб’єкти віртуального освітнього середовища. Висновки: організація процесу навчання у ВНЗ повинна сприяти реалізації педагогічних умов, що забезпечують оптимальний педагогічний супровід самонавчання і самовиховання студентів в процесі їх знаходження в інформаційно-освітньому просторі.

У статті аналізуються шляхи підвищення якості вищої освіти в Україні в контексті Європейських стандартів якості до освітнього простору університету. Розглянуто тренди розвитку освіти під впливом сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Показана взаємозалежність якості освітнього середовища сучасного вищого навчального закладу і рівнем ІКТ-компетентності його науково-педагогічних працівників. Описано модель корпоративного стандарту ІКТ-компетентності науково-педагогічних працівників, розроблену в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Проаналізовано інструменти моніторингу рівня сформованості ІКТ-компетентності викладачів.

Розглянуто умови і сучасні тенденції розвитку інформаційного суспільства, а та-кож зумовлені ними ключові проблеми впровадження інформаційно-комунікаційних і цифрових тех-нологій у вітчизняній освіті, що потребують невідкладного вирішення: формування і широке впро-вадження єдиного освітнього інформаційного простору України та забезпечення належного науко-вого супроводу цих процесів; розгортання та удосконалення необхідних елементів інфраструктури регіональних інформаційних і телекомунікаційних мереж, взаємопов’язаних як між собою, так і з глобальною мережею Інтернет, що дозволить подолати «цифрову нерівність» у різних регіонах України, зокрема в сільській місцевості; низький рівень інформаційно-комунікаційно-технологічних компетентностей (ІКТ-компетентностей) та цифрових компетентностей населення, застосу-вання застарілих підходів у навчанні та низька мотивація суб’єктів навчального процесу щодо ви-користання прогресивних ІКТ; фактична несформованість цілісної національної політики застосу-вання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, недосконала нормативно-правова база, що не забезпечує побудову інформаційного суспільства та, як наслідок, гальмує цифровізацію освіти в Україні. Виокремлено пріоритети, технологічні принципи побудови інформаційно-освітнього сере-довища. Визначено актуальні завдання розроблення комп’ютерно-орієнтованих методичних сис-тем навчання, створення та використання електронних освітніх ресурсів, зокрема електронного підручника, створення середовища неперервного розвитку цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу, проведення педагогічних досліджень з інформатизації освіти, розроблення та впровадження програми підвищення обізнаності громадян з питань інформаційної безпеки, кібербе-зпеки та захисту конфіденційної інформації, зокрема персональних даних, протидії загрозам їх не-санкціонованого використання.

У статті аналізуються проблеми трансформації освіти в умовах глобалізації. Автор акцентує увагу на тому, що глобалізація, як об’єктивний процес зрощення національних економік, культур, соціальних систем, відбувається на фоні інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на тому, що розглядати процеси трансформації освіти неможливо поза даним контекстом. В ході дослідження з’ясовано, що основними причинами трансформації освіти виступають цивілізаційні зміни, соціально-економічні процеси у глобалізованого суспільства, стрімкий розвиток інформаційних технологій, наслідком чого є формування відкритого освітнього простору. Охарактеризовано основні напрямки освітньої трансформації з огляду на ефекти та ризики, що їх супроводжують. Встановлено, що на сучасному етапі глобалізації основними тенденціями змін виступають процеси диверсифікації, соціалізації та демократизації освіти. Описуючи особливості змін, авторкою наголошено, що глобалізаційні процеси знаходять відображення як у змісті освітнього процесу, так і у формах його організації. Відбувається формування глобальної освітньої моделі, яка сама може виступати критерієм глобалізації.

В статті здійснено теоретичний аналіз проблеми ергономічного підходу до формування простору класної кімнати початкової школи. З’ясовано, що ергономічний підхід передбачає посилення уваги до проблем технічної, технологічної оснащеності процесу освіти, її адекватності індивідуальним особливостям вчителів і учнів (антропометричним, фізіологічним, психологічним і т. п.), вимогам, зумовленим змістом освіти, взаємодії педагогів і учнів із засобами праці в педагогічному процесі з урахуванням вирішальних соціальних чинників. Визначено, що основне завдання ергономічного підходу полягає в забезпеченні зручності освітнього процесу, тобто у формуванні простору для ефективної освітньої діяльності учня й професійної діяльності педагога за умови збереження здоров’я й розвитку особистості. Ергономічний підхід, який є реалізацією вимог педагогічної ергономіки до освітнього процесу, розглядається як наукова й технологічна основа педагогічно-ергономічних умов побудови простору класної кімнати. При цьому ергономічний підхід полягає в орієнтації на «людський чинник», у повній пристосованості інформаційно-предметного середовища і засобів навчання до діяльності суб’єктів педагогічного процесу, а забезпечення функціонування системи «педагог – учень – засоби навчання – навчальне предметне середовище» є його сутністю. З’ясовано, що концепція Нової української школи передбачає організацію простору класної кімнати у вигляді восьми навчальних осередків (навчально-пізнавальна діяльність, зміна тематичних осередків, гра, художньо-творча діяльність, куточок живої природи, дитяча класна бібліотечка, куточок відпочинку, осередок вчителя), які відображають освітні потреби й інтереси дітей. Таким чином, ергономічний підхід передбачає цілковиту безпеку й полягає в повній пристосованості освітнього середовища школи, класної кімнати, засобів навчання до спільної діяльності суб’єктів педагогічного процесу.

Стаття присвячена характеристикам та можливостям використання інформаційно-комп’ютерних технологій у процесі дистанційного навчання. У статті розглядаються дистанційні технології навчання, що використовують аудіо-, відео- і комп’ютерні системи, пов’язані через канали зв’язку, які все частіше замінюють звичне нам навчання. Розглянуто використання нових технологій передачі інформації, що істотно впливають на весь процес навчання, заснований на цих технологіях. Проникнення комп’ютерних телекомунікацій у сферу освіти ініціювало розвиток нових освітніх технологій, коли технічний складник освітнього процесу приводить до зміни самої суті освіти. Зазначено, що у віртуальному освітньому середовищі навчальних закладів повністю реалізуються потенційні можливості перебудови системи освіти, які мають у тому числі і традиційні технології. У статті запропоновані шляхи розширення можливостей освітнього середовища за допомогою ІКТ як різноманітними програмними засобами, так і методами розвитку креативності учнів. До числа таких програмних засобів відносяться моделюючі програми, пошукові, інтелектуальні навчальні, експертні системи, програми для проведення ділових ігор. Комунікаційні технології дають змогу по-новому реалізовувати методи, що активізують творчу активність. У статті проаналізовано програмне забезпечення для дистанційного навчання та різноманітні дистанційні курси, які повинні відповідати основним завданням та цілям навчання. Дистанційні курси повинні забезпечувати максимально можливу інтерактивність між учнем і викладачем, між учнем і навчальним матеріалом, що важливо для ефективного контролю правильного засвоєння матеріалу. Тому програмне забезпечення дистанційного навчання є важливим чинником ефективності такого навчання. Доведено, що дистанційна форма освіти − це створення єдиного інформаційно-освітнього простору навчального закладу, куди слід включати різноманітні електронні джерела інформації (включаючи мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники тощо.

У статті зроблена спроба розкрити роль сучасного вчителя історії в умовах нової української школи. Сучас- ний педагог – це фактично наставник, який вміє організувати процес пізнання учнів. Учень має вчитися ставити запитання і проявляти інтерес та допитливість. Для цього сучасна школа має використовувати в освітньому процесі активні методи пізнання. Сучасний вчи- тель історії може ефективно використовувати соціальні мережі як для більш ефективного та цікавого навчан- ня учнів, так і для власного розвитку та професійного вдосконалення. Застосування мережевих технологій у навчальному процесі спрямоване на отримання більш високого рівня навичок та компетентностей як учня, так і вчителя. Залучення педагогів до такого освітнього простору, як всесвітня мережа Інтернет, виведе про- цес навчання на якісно новий рівень, забезпечить розвиток та соціальну адаптацію учнів в умовах глобалізації світової спільноти. У статті розкривається поняття інформаційно-комунікаційної компетентності учителів історії. Охарак- теризовано зміст інформаційно-комунікаційної компетентності. У публікації описані навички роботи з додат- ками Gmail, Google Classroom, Google Диск, Google Презентації, YouTube, мережі «Facebook» та «Instagram». У статті розкрито роботу освітніх проєктів «На урок», «Просвіта», «Всеосвіта», які допомагають вчителям історії практично застосувати сучасні інновації у сфері інформаційних і комунікаційних технологій.

Глобальна інформатизація суспільства сприяла розвитку інформаційних технологій в навчальному процесі. Хмарні технології, що надають для освітнього простору великі можливості, потребують дослідження як у методах їх використання, так і у взаємодії з іншими засобами навчання. Не виключенням є вільне програмне забезпечення, що намагається зайняти своє місце у освітньому середовищі. Метою дослідження є аналіз можливостей переходу до використання вільного програмного забезпечення через впровадження хмарних технологій в інформаційно-освітнє середовище сучасного університету. Для вирішення поставленої мети були поставлені задачі з аналізу можливостей хмарних технологій та їх порівняння з можливостями вільного програмного забезпечення. Об’єкт дослідження – процес переходу до використання вільного програмного забезпечення через застосування хмарних технологій. Предмет дослідження – використання хмарних технологій для переходу до вільного програмного забезпечення. При порівняльному аналізі було виявлено спільні та відмінні риси хмарних технологій та вільного програмного забезпечення в контексті побудови інформаційно-освітнього середовища. Питання використання вільного програмного забезпечення докорінно ще не вивчено, адже це не стільки новий напрямок у забезпеченні освітньої діяльності, скільки психологічний та соціальний фактор. Перепонами до використання вільного програмного забезпечення в освіті є насамперед недовіра користувачів до великих можливостей вільного програмного забезпечення та нерозуміння того, чому добротне програмне забезпечення може бути вільним. Всі ці фактори разом стримують просування вільного програмного забезпечення в освітній простір, що на даному етапі розвитку освіти вже не припустимо. Існує сподівання на те, що використання хмарних технологій зробить великий крок в психологічній та соціальній підготовці користувачів програмного забезпечення до використання вільного програмного забезпечення.

У статті характеризуються особливості, зміст, форми та методи організації дистанційного навчання студентів в університетах Німеччини. Установлено, що розвиток дистанційної освіти в німецьких університетах у 80-90-ті рр. ХХ століття пов’язаний із широким використанням принципів відкритого навчання, масовим упровадженням комп’ютерних навчальних програм, створенням за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів інформаційного освітнього простору й спілкування. З’ясовано, що досліджуваний період характеризувався появою нових комунікаційних та мультимедійних технологій; широким поширенням та використанням Інтернет-технологій; удосконаленням інформаційно-комунікаційної компетенції викладачів; уніфікацією освітніх технологій дистанційного навчання; створенням єдиного освітнього простору; започаткуванням дорадчих комітетів із запровадження новітніх освітніх технологій; якісно новим рівнем мультимедійного й інтерактивного навчання. З’ясовано, що Німеччина була однією з перших країн, котра на освітньому ринку впровадила систему програм онлайн. Ще в 1967 році в Німеччині було створено Інститут Дистанційного навчання співзасновником якого вважають Університет у місті Тюбінген. Досліджуваний період пов’язаний з ім’ям професорів-ентузіастів, котрі запропонували матеріали власних курсів у мережі Інтернет. Так, у 90-ті роки ХХ століття Університет заочного навчання в Хагені розробив програму щодо підготовки фахівців бакалаврського та магістерського рівнів у галузі економічних наук у режимі онлайн. За цією програмою пройшли навчання понад 1000 студентів. Зазначений заклад вищої освіти постійно координував власну програму з 126 існуючими програмами щодо підготовки фахівців у окресленій галузі. Активне використання програм у режимі онлайн, масове впровадження в освітній процес нових інформаційно-комунікаційних технологій дозволило вдвічі збільшити кількість студентів в університетах Німеччини в 90-х роках ХХ століття. Взагалі в 90-ті рр. ХХ століття Німеччина попала до списку лідерів у сфері розвитку електронного навчання. Зокрема,Рурський університет у Бохумі, Європейський університет Віадріна у Франкфурті-на-Одері, Гагенський заочний університет, Університет заочного навчання в Хагені, Технічний університет Дрезден, Вільний університет Берлінй інші почали розробляти програмне забезпечення з метою якісного дистанційного навчання студентів.

Сучасний стан розвитку суспільства характеризується низкою негативних тенденцій, пов’язаних із загостренням соціально-економічних, соціально-педагогічних проблем та, як наслідок, у його житті спостерігається соціальна і психологічна дезадаптація. У таких умовах виникає необхідність підготовки соціальних працівників, здатних сприяти розвитку освітнього простору, інтеграції соціальних інститутів та гармонізації взаємовідносин людей. Відтак, потреба в утворенні нової генерації фахівців із соціальної роботи є пріоритетним напрямком в освітньому процесі вищих закладів освіти та знаходить відображення у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та Законі України «Про освіту». Успішність діяльності майбутнього соціального працівника пов’язана зі сформованістю в нього позитивної мотивації до особистісного розвитку та ціннісного ставлення до соціальної роботи. З цією метою у статті проаналізовано зміст та структуру готовності майбутніх фахівців соціальної сфери до професійної діяльності; охарактеризовано мотиваційно-ціннісний, інформаційно-когнітивний, організаційно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний компоненти; проведено анкетування та дискусії зі студентами щодо означеної проблематики. Доведено, що мотиваційно-ціннісний компонент готовності майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності є смислоутворювальною складовою, оскільки передбачає формування стійкого прагнення студента до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, усвідомлення практичної значущості соціальної роботи.

Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу. На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення». Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою. Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів. Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності». У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції. Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.

У статті розглянуто особливості соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Визначено, що протягом навчання у ЗВО в студентів закладаються основи професіоналізму , формується потреба й готовність до безперервної самоосвіти тощо. Значною мірою це визначається успішністю адаптаційних та комунікаційних процесів, які слід враховувати в освітньому процесі. Таким чином, метою нашого дослідження є визначення особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Методологічну основу статті становлять загальні психологічні положення про сутність і розвиток оосбистості в процесі життєдіяльності, теоретичні положення про сутність і закономірності психічного розвитку особистості, її соціально-психологічної адаптації та комунікації в сучасному медіасередовищі, принцип системного підходу, який набув значного поширення в сучасних наукових розробках. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі; розробці заходів, здатних прискорити входження студентів першокурсників до колективу; зведенні до мінімуму наслідків дезадаптації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Висновки. Отже, соціально-психологічну адаптацію можна визначити як процес оптимальної відповідності особистості та професійного й освітнього середовища. У випадку адаптації студентів до умов закладів вищої освіти ці дві сторони будуть такими: адаптація до умов освітнього процесу і соціально- психологічна адаптація у навчальній групі. До переліку основних соціально-психологічних чинників, що впливають на процес адаптації студентів можна віднести чинники нового навчального середовища, нового соціально-психологічного середовища, нового інформаційно-когнітивного простору та чинник професійного середовища. Зазначені чинники можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на процес адаптації студентської молоді. Це може залежати від психологічних особливостей особистості, пояснення якої припускає сукупність внутрішніх умов, що змінюються під дією зовнішніх впливів.

У статті досліджено специфіку застосування інформаційно-комунікаційних технологій у процесі формування лінгводидактичної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Теоретично обґрунтовано та показано на конкретних прикладах ефективність формування лінгводидактичної компетентності майбутніх учителів початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Автори доводять, що застосування ІКТ покращує сприйняття, осмислення й запам’ятовування навчальної інформації, допомагає здійснити диференційований підхід до навчання студентів і позитивно впливає на їх мотивацію до навчальної діяльності. Проаналізовано зміст лінгводидактичної підготовки майбутнього вчителя початкових класів, яка пов’язана з фаховою поліфункційністю, багатопредметністю, розгалуженістю художньо-творчої й емоційно-комунікативної сфери взаємодії з учнями, високим рівнем діалогічності й референтності в стосунках із ними, духовно-моральною насиченістю змісту освіти. Акцентовано на тому, що досягнення в лінгвістиці впливають не тільки на зміст навчання мови, а й на прийоми роботи, види вправ, дидактичний матеріал тощо. Це зумовлює постійне оновлення системи лінгводидактичної підготовки студентів у вищій школі відповідно до інноваційних аспектів розвитку освітнього простору, удосконалює умови створення, збереження та забезпечення оптимальних способів представлення інформації засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Сформульовано рекомендації майбутнім фахівцям для створення презентацій. Здійснено аналіз упровадження та використання комп’ютерних тестів (у комп’ютерній програмі тестування ASSIST-ІІ (Асистент-ІІ). Така форма, як правило, викликає додатковий інтерес у студентів, а крім того, дає змогу їм самостійно перевірити та оцінити рівень власних знань з конкретної теми (модуля). Описано технологію майндмеппінгу, яка заснована на зображенні асоціативних зв’язків (складання ментальних карт: карт пам’яті, інтелект-карт, карт розуму, карт мислення) для поєднання візуалізації навчального матеріалу з його «стисненням». Проаналізовано можливості та переваги кожної ІКТ під час формування лінгводидактичної компетентності майбутнього вчителя початкових класів.

Актуальність розвідки зумовлена сучасною соціокультурною ситуацією у світі, яка неминуче екстраполюється на освітній вимір і диктує свої норми та вимоги, визначає стратегічну скерованість навчання, задає вектор навчальних та учбово-виховних процесів, окреслює пріоритетні напрями розвитку освіти загалом. Проаналізовано механізми втілення пост- та метамодерністських ідей в сучасній освітній парадигмі. Закцентовано на активній тенденції поширення цих ідей у сучасних освітніх системах, яка проявляє себе в стихійній трансформації основних компонентів навчального процесу, оновленні педагогічного тезаурусу, появі нових змішаних / гібридних форм навчання та дидактичних теорій З’ясовано, що виражена залученість пост та метамодерністських концептуальних підходів формує фон / background усієї інноваційної діяльності всього освітнього простору. Підкреслено наскільки непростим завданням постає ініціювання діалогу між традицією та інновацією для синтезу якісно нових освітніх продуктів. Наголошено на важливості поєднання класичних підходів як певної освітньої матриці з передовими методами та інформаційно-комунікаційними технологіями в моделі змішаного навчання при вивченні іноземної мови за професійним спрямуванням. Проаналізовано новітній освітній контент крізь призму концептуальних істин пост- та метамодернізму, які виражають себе в категоріях плюралізму, індивідуалізму, мультикультурності, інтерактивності, еклектичності, деконструкції, множинності, відкритості, гетерогенності, діалогу, інакшості, осциляції та ін. Спрогнозовано, що кореляція традицій та інновацій розширить розмаїття та інструментарій навчального репозитарію, дасть можливість рекомбінувати освітні функції, створити індивідуальні навчальні траєкторії в умовах змішаного типу навчання.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

У роботі розкрито вплив інформаційно-освітнього середовища на розвиток обдарованої дитини (дослідження проведено на базі Лабораторії інформаційних технологій навчання). Інформаційно-освітнє середовище є важливим засобом розвитку обдарованих дітей, оскільки воно виступає основою діяльності закладу освіти, розширює його навчальні можливості і відповідає тенденціям розвитку сучасного суспільства (інформатизація, технізація тощо). Розкрито напрями діяльності Лабораторії інформаційних технологій навчання, спрямовані на розвиток обдарованих дітей (упровадження та інтеграція дистанційного навчання у навчально-виховний процес як невід’ємної складової сучасної освіти, організація дистанційного навчання, у тому числі в рамках взаємодії із закладами вищої освіти – дуальне навчання; створення та поповнення методично-інформаційних ресурсів школи-інтернату, їх технічна підтримка; забезпечення стійкого функціонування та розвитку комп’ютерної мережі у школі, використання нових засобів інформаційних технологій; програмно-технічний, методичний та організаційний супровід навчальних комп’ютерних класів та комп’ютерного обладнання предметних кабінетів; забезпечення представництва школи у світовому інформаційному просторі (сайт школи, учительські блоги); підтримка проектів, які передбачають використання нових інформаційних технологій та мережі Інтернет; фінансування програмних засобів навчального призначення; дослідження ефективності використання програмних засобів тощо). Визначено вимоги до інформаційно-освітнього середовища та організації роботи обдарованих учнів, а саме: сформованість інформаційної культури і компетентність суб’єктів середовища, його орієнтація на моніторинг розвитку обдарованості дитини, гармонізація зв’язків між суб’єктами освітнього процесу (батьками, учителями, учнями), посилення зв’язків школи із зовнішнім середовищем (насамперед, із закладами вищої освіти). Отже, інформаційно-освітнє середовище охоплює інформаційний та освітньо-розвивальний простір, інтегрує інформацію, отриману з різних джерел, сприяє розвитку творчості, самостійності й активності обдарованих учнів, їхніх пізнавальних процесів, формуванню мотивації до саморозвитку, умінь спілкуватися і взаємодіяти з людьми та вдумливо працювати з новітніми технічними пристроями.

Завданням статті є розгляд теоретичних аспектів застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітньому просторі та впровадження їх у початковій школі. У статті розглянуто ІКТ як один з чинників активного, ефективного розвитку школярів та формування інтегрованого освітнього середовища у початковій школі. Представлено результати анкетування, опитування та аналіз відкритих уроків вчителів початкових класів, делегованих з Німеччини щодо методичної системи використання ІКТ в навчальному процесі та підготовці до уроку. У роботі розкрито методи ефективної роботи з використанням сучасних можливостей ІКТ на уроках в початковій школі, подано рекомендації щодо систематизації методик їх використання. Зроблено висновок про те, що використання ІКТ, а саме: інтерактивних навчальних програм, комп’ютерних енциклопедій, ілюстрованих комп’ютерних книг, навчальних та розвивальних ігор в навчально-виховному процесі є засобом формування інтегрованого освітнього середовища в початковій школі.

У статті висвітлюється міжнародний та вітчизняний досвід впровадження цифрових освітніх хабів для підтримки громадянської освіти як елементу інформаційно-цифрового навчального середовища. Проаналізовано основні поняття, розглянуто теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників та визначено роль цифрового освітнього хабу як сучасного інструменту інформаційно-цифрового навчального середовища. Обґрунтовано поняття «цифровий освітній хаб», що є багатофункціональним цифровим освітнім простором, де зібрано електронні освітні ресурси, навчальні матеріали, інструменти, технології; забезпечуються організаційно-педагогічні умови для набуття знань, формування та розвитку компетентностей учасників освітнього процесу, створено умови для ефективної та оперативної акумуляції інтелектуального потенціалу, що сприяє професійному та особистому самовдосконаленню, створенню інновацій та їх впровадженню в освіту. Опрацьовано вітчизняну законодавчу базу, що визначає актуальність громадянської освіти та потенціал цифрових освітніх хабів. На основі досвіду Нідерландів і Бельгії описано інструменти цифрових освітніх хабів, засобами яких реалізується громадянська освіта та її елементи в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Здійснено аналіз сучасного стану впровадження освітніх хабів у вітчизняній освітній практиці та виявлено проблеми, що потребують ґрунтовного дослідження. Практичне значення цифрового освітнього хабу як складової інформаційно-цифрового навчального середовища полягає у сприянні створенню інновацій та їх упровадженню в освіту; реалізації проєктів; формуванні та розвитку особистості сучасного громадянина, що активно діє у цифровому середовищі. Новизна дослідження полягає в тому, що на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду надано рекомендації вітчизняним фахівцям щодо створення ресурсного цифрового освітнього хабу для підтримки громадянської освіти.

Стаття присвячена проблемам інноваційного розвитку освітнього процесу вивчення іноземної мови засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Аналіз нормативно-правової бази, на основі якої здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти у немовних закладах вищої освіти, дав змогу визначити актуальність формування іншомовної комунікативної компетентності і здатності до міжкультурної комунікації, зокрема професійної. Охарактеризовано компетентнісний підхід у процесі реалізації іншомовної освіти, що базується на інтеграції ключових компетентностей, покладених в основу формування змістових ліній вивчення мов, які конституюються з мовного, мовленнєвого, лінгвокультурного матеріалу та навчальних і комунікативних стратегій. Здійснено аналіз таких лінгводидактичних категорій, як-от: зміст іншомовної освіти, стратегії навчання, форми і методи організації вивчення іноземних мов. Особливу увагу приділено проблемі формування навчальних стратегій як засобу реалізації неперервної іншомовної освіти, проаналізовано низку існуючих класифікацій стратегій у зарубіжному і вітчизняному освітньому просторі та запропоновано шляхи їх технологізації. Застосування інформаційно-комунікаційних технологій розглядається як основний фактор формування позитивної мотивації та створення ситуації успіху в процесі формування навчальних стратегій, де основними чинниками вважаємо персоналізацію, довіру, доступність, гнучкість, продуктивність й інтерактивність. Окреслено низку ефективних методів навчання іноземних мов з використанням різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій, які мають на меті формування сприятливого навчального середовища, підвищення мотиваційного потенціалу іншомовної освіти, активізацію самостійної роботи студентів, розвиток їх критичного мислення шляхом конструювання змісту освіти, що передбачає усвідомлений відбір, опрацювання та засвоєння навчальної інформації.

У статті розглянуто основні аспекти впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладів вищої освіти Китайської Народної Республіки. Визначено зв’язок використання інформаційно-комунікаційних технологій при отриманні компетенцій навчання упродовж всього життя: пошук інформації, її обробка та використання. Представлено основні етапи впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у процес навчання закладів освіти Китайської Народної Республіки, через прийняття нормативно-правових актів та планів розвитку цифрових технологій як запоруки зростання економіки та покращення ефективності роботи з інформаційно-цифровими ресурсами. Виділено чотири основних напрями розбудови процесу впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладів освіти: розробка загальної стратегії, розроблення основних завдань, створення та поширення якісних цифрових освітніх ресурсів, заходи з захисту інформації та громадян у цифровому просторі. Проаналізовано рівень підтримки центральними органами влади процесу цифровізації освітнього середовища закладів освіти Китайської Народної Респубілики. Констатовано збільшення підтримки держави в процесі подолання цифрової нерівності між великими містами та їх закладами освіти й регіональними закладами вищої освіти. Представлено різні аспекти використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі навчання на прикладі цифровізації процесів вивчення ієрогліфічної писемності, де інформаційно-комунікаційні технології виступають засобом підвищення наочності та динаміки навчання. Крім того, були підставлено дослідження провідних китайських учених щодо впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у закладах вищої медичної освіти Китайської Народної Республіки та проаналізовано рекомендації викладання курсів інформаційно-комунікаційних технологій для НПП.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Проаналізовано основні завдання і напрями реформування вітчизняної системи освіти в контексті інтеграції України до європейського економічного й освітнього простору. Визначено основні економічні та освітні тренди, що мають бути покладені в основу модернізаційних змін. Охарактеризовано роль наукових та науково-освітніх установ у визначенні й реалізації основних векторів науково-методичного супроводу модернізації вітчизняної технологічної, професійної та фахової передвищої освіти. Для прикладу, узагальнено діяльність Інституту професійно-технічної освіти НАПН України як наукової установи, покликаної здійснювати наукове обґрунтування і супроводження необхідних модернізаційних процесів. Охарактеризовано основні напрями науково-експериментальної діяльності Інституту, серед яких: удосконалення особистісно-розвивальних педагогічних технологій; управління розвитком професійної освіти в умовах ринкової економіки; методичні основи створення підручників нового покоління; дослідження особливостей навчання робітників в умовах високотехнологічного виробництва; проектування змісту професійної освіти на основі компетентнісного підходу; вивчення європейської освітньої політики і кращих освітніх практик у сфері професійної освіти і навчання; проектування інформаційно-освітнього середовища закладів професійної освіти; обґрунтування методичних підходів до стандартизації професійної та фахової передвищої освіти; створення сучасних технологій проектного професійного навчання; розроблення системи консультування учнів закладів професійної освіти з професійної кар’єри; створення системи дистанційного професійного навчання фахівців у закладах ПО. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення наступності в реалізації завдань модернізації технологічної, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Підкреслено важливість належного інформаційно-комунікаційного супроводу визначених модернізаційних змін..

У статті окреслено переваги цифровізації освіти, які вимагають оновлення змісту викладання історико-культурологічних дисциплін. Серед них увиразнено: індивідуалізацію навчання, як можливість для кожного з учасників освітнього процесу самостійно обирати темп навчання, час виконання завдань тощо; дотримання принципу антропологізації змістовного наповнення історико-культурологічного знання у вищій школі, що передбачає більшу зорієнтованість змісту викладання на особистість як головного суб’єкта історичного процесу; зміна практик комунікації в освітньому процесі, як вербальних, так і невербальних; розширення доступу до альтернативних джерел інформації, що важливо для критичного аналізу отриманої інформації, критеріїв вірогідності, причин можливої необ’єктивності інформації. Звернено увагу на поглиблений розвиток інформаційної компетентності, як от здатність до пошуку, аналізу необхідної інформації, здатність самостійно продукувати та поширювати її. Зазначено, що історико-культурологічні освітні компоненти формують комплекс громадянських та суспільних компетентностей. Наведено перелік електронних інформаційно-довідкових видань з історії, культури та мистецтва, створених на основі гіпертекстових посилань та мультимедіа. Особливе місце серед них посіли мультимедійні енциклопедії, віртуальні музеї (путівники), віртуальні екскурсії та галереї. статті висвітлено місце цифрової стратегії у функціонуванні соціально-комунікаційного простору закладу вищої освіти. Автори обґрунтовують необхідність використання цифрових інструментів в університетському навчальному процесі, переходу до нових, цифрових моделей навчання. Цифровізація вищої освіти визначається як необхідна відповідь на суспільні виклики сьогодення. На основі аналізу проблем, що виникають у сфері вищої освіти, автор визначає низку завдань, виконання яких сприятиме процесам цифровізації вітчизняної університетської освіти. У статті розкриваються особливості соціально-комунікаційного простору вищого навчального закладу. Автори детально аналізують його структуру та специфіку функціонування. У межах статті автори доводять необхідність розглядати соціально-комунікаційний простір вищого навчального закладу як різновид соціально-комунікаційного простору освіти в цілому. Авторами доводиться необхідність розробки гнучкого соціально-комунікаційного простору з цифровим компонентом, орієнтованого на розвиток світу комунікаційних взаємовідносин в освітній системі.

В статті проаналізовано зарубіжний досвід щодо використання інформаційних технологій в інклюзивному навчанні молодших школярів з особливими освітніми потребами. Доведено, що важливим завданням сучасної школи стає повнота використання можливостей інформаційних технологій, їх потенціалу в навчанні дітей з особливими освітніми потребами. Актуальності набуває саме вивчення та розумне використання зарубіжного досвіду, співзвучного загальносвітовим тенденціям оновлених підходів до освіти в Україні. Доведено, що в інклюзивній освіті означені технології спроможні допомогти дітям з особливими освітніми потребами задовольнити право на освіту, розкрити свій потенціал й реалізувати себе як особистість у соціальному житті. Використання інформаційно-кому-нікаційних технологій у навчанні школярів означеної категорії сприяє розвитку і корекції психофізичних процесів: мислення, пам’яті, моторики, орієнтації в просторі тощо. Описано основні переваги та напрямки інформаційно-комунікаційної підтримки інклюзивного навчання молодших школярів з особливими освітніми потребами.Доведено, що навчально-програмне забезпечення, віртуальні освітні середовища, які використовуються в навчальному процесі, повинні проектуватися та розроблятися з урахуванням інклюзивних стратегій, задля доступу та використання будь-яким індивідом незалежно від індивідуальних особливостей та порушень. Отож закладам освіти важливо забезпечити універсальний дизайн технологій, які вони використовують, та їх відповідність вимогам Конвенції ООН.Обґрунтовано, що задля забезпечення ефективного освітнього впливу на дітей з особливими освітніми потребами важливим стає розробка особистісно орієнтованих навчальних програм, проектування індивідуальних освітніх траєкторій. Завдяки використанню хмарних технологій (на прикладі Північної Ірландії, Шотландії, Канади, Малайзії, США), можемо стверджувати, що діти з особливими освітніми потребами отримують доступ до різноманітних дидактичних матеріалів у прийнятній, доступній і цікавій форматі. Узагальнено, що розвиток та впровадження хмарних технологій у процес навчання дітей з особливими освітніми потребами уможливлює подолання низки дидактичних бар’єрів, отримання доступу до різноманітних матеріалів у прийнятному форматі, що знаходить відображення в зарубіжній практиці.

У статті проаналізовано освітні технології та зроблено узагальнення щодо їх застосування у професійній підготовці майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу в закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, а також в неформальній освіті. Зважаючи на те, що гуманізм як прогресивна філософія життя є підґрунтям тьюторської позиції педагогів та, ґрунтуючись на аналізі науково-педагогічних праць, виділено специфічні освітні технології професійної підготовки майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу. До них віднесено: тьюторський супровід, картування, проєктування індивідуальної освітньої програми, питально-відповідні та тренінгові технології, технології модерації, візуалізації, рефлексії та взаємодії. Тьюторський супровід спрямований на відстеження динаміки освітніх досягнень і особистісного розвитку студентів у процесі навчання. Картування передбачає спільну роботу з напрямами індивідуального освітнього руху студента, простором його самовизначення і цілей та освітніми ресурсами середовища. Проєктування індивідуальної освітньої програми передбачає зосередження студентів на своїх поточних і майбутніх освітніх чи професійних цілях. Питально-відповідні технології спрямовані на розвиток комунікативних навичок студентів, а тренінгові – соціально-психологічної компетентності. Технології модерації дозволяють розвинути у студентів здатності до управління комунікативними взаємодіями в групі у ході дискусії. Технології візуалізації використовуються для наочного подання інформації та знань за допомогою різноманітних словесних, візуальних і мультимедійних кодів (предмет, слово, абревіатура, рисунок, креслення, графіка тощо). Рефлексивні технології дозволяють майбутнім педагогам навчитися передбачати результати своєї професійної діяльності, аналізувати їх, приймати самостійне рішення та знаходити вихід у проблемних ситуаціях. Технології взаємодії, зокрема мережевої, дозволяють студентам набути навичок організації тьюторського супроводу підопічних за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

In the article an attempt is made to substantiate the organizational and pedagogical conditions for the development of professional skills of teachers of higher pedagogical educational institutions. The results of research of formation of the specified quality are presented, actual factors of stimulation of process of professional growth of the teacher are outlined. Generalization of theoretical and practical analysis of the research problem shows that a significant number of teachers have insufficient psychological and pedagogical training, do not show a desire to improve their skills, their self-education is unsystematic and is insufficiently motivated. We consider professional skill as a high art of motivated educational activity on the basis of the acquired system of knowledge, skills and abilities, personal qualities and pedagogical experience, which is manifested in the complex solution of problems of education, upbringing and development on a reflexive basis. According to the results of our study, professional growth occurs in the presence of a set of knowledge, technological and mental entities, which in synchronous integration provide quality mastery of relevant knowledge, skills, motivation, ability to professional self-improvement. The implementation of this process is ensured by all types of classroom and extracurricular activities in the integral mode of educational activities of higher education.The materials of research and experimental work confirmed the effectiveness of the following organizational and pedagogical conditions for the development of professional skills of teachers of higher educational institutions: the creation of the necessary methodological and information-educational environment; optimization of potential opportunities of academic disciplines and other types of teacher's activity; combination of traditional and innovative methods; scientific, methodical and psychological support of the process of professional development of a teacher in the educational space of the university; formation of motivation for professional growth; taking into account the influence of a complex of external and internal factors; implementation of systematic pedagogical monitoring, which in its focus can be considered as a diagnosis of the state and quality of professional activity of teachers. Using the results of such a study allows you to identify the causes and justify effective ways to improve the professional level of each of the teachers and the teaching staff as a whole in accordance with modern requirements.Key words: professional skill, organizational and pedagogical conditions, methodological principles, factors of professional growth. У статті зроблено спробу обґрунтувати організаційно-педагогічні умови розвитку професійної майстерності викладачів вищих педагогічних навчальних закладів. Представлено результати дослідження сформованості означеної якості, окреслено актуальні чинники стимулювання процесу професійного зростання педагога. Узагальнення теоретичного і практичного аналізу проблеми дослідження показує, що значна частина викладачів має недостатню психолого-педагогічну підготовку, не виявляє бажання вдосконалювати свою майстерність, їхня самоосвіта носить несистемний характер і не є досить вмотивованою. Професійна майстерність нами розглядається як високе мистецтво здійснення вмотивованої навчально-виховної діяльності на основі засвоєної системи знань, умінь і навичок, особистісних якостей і педагогічного досвіду, яке виявляється в комплексному розв’язанні завдань освіти, виховання і розвитку на рефлексивному підґрунті. Як засвідчують результати нашого дослідження, «професійне зростання відбувається за умов наявності сукупності знаннєвих, технологічних і ментальних сутностей, які в синхронній інтеграції забезпечують якісне оволодіння системою відповідних знань, навичок, мотивацію, здатність до професійного самовдосконалення» (Андрієвський, 2014). Безумовно, реалізувати якісні показники можна в умовах спеціально створеного навчально-пізнавального середовища. Кожний ЗВО, факультет, кафедра мають свої ресурси, які можна запропонувати науково-педагогічним працівникам для вдалої самореалізації, формування траєкторії професійного зростання (майстерності).Матеріали дослідно-експериментальної роботи з проблеми розвитку професійної майстерності викладача ЗВО дозволяють стверджувати, що обов’язковою умовою реалізації професійних якостей викладача є запровадження низки чинників, зокрема таких, як: створення необхідного методологічного та інформаційно-освітнього середовища; оптимізація потенційних можливостей навчальних дисциплін та психологізації освітнього процесу на заняттях; урахування в практиці викладання нових вимог щодо організації навчання здобувачів вищої освіти; раціональне поєднання традиційних та інноваційних методів; наукове, методичне й психологічне забезпечення процесу професійного вдосконалення майбутнього педагога в освітньому просторі ЗВО; реалізація системи мотивування до професійного самозростання; врахування середовищного фактору; здійснення діагностики стану і якості професійної діяльності викладачів (feedback). Використання результатів такого вивчення дозволяє виявити причини та обґрунтувати ефективні шляхи підвищення професійного рівня як кожного з педагогів, так і професорсько-викладацького колективу в цілому у відповідності із сучасними вимогами.Ключові слова: професійна майстерність, організаційно-педагогічні умови, методологічні засади, чинники професійного зростання.

Виявлено основні фактори взаємодії учня з елементами інформаційно-освітнього простору, що впливають на збереження здоров’я учня та сприяють уникненню негативних впливів на розвиток особистості. Виокремлено санітарно-гігієнічні та здоров'язберігаючі вимоги до засобів навчання та ресурсів на базі інформаційних технологій. Наведено принципи зорового сприйняття інформації людиною. Обґрунтовано наступні групи ергономічних факторів, що впливають на сприйняття: використання кольорів, просторового розміщення інформації, підвищення рівня уваги, естетичні фактори.