To see the other types of publications on this topic, follow the link: Робота істориків.
Journal articles on the topic 'Робота істориків'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Робота істориків.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Havrylenko, O. A. "Перше узагальнююче історико-правове дослідження діяльності радянських органів державної безпеки в Україні доби тоталітаризму." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 154–55. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.16.
Full textAbstract:
Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки.
Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу.
Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави.
Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання.
Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг.
У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством.
У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів.
Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.
2
Лаврут, Ольга. "ШКОЛА В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1940-Х – НАПРИКІНЦІ 1980-Х РОКІВ ОЧИМА ДОСЛІДНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 44–47. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.07.
Full textAbstract:
У зарубіжній україніці історики з неприхованою шаною та прихильністю до історії України здійснювали свою наукову діяльність. Вони переважно без доступу до першоджерел спиралися на процеси ранньомодерної та модерної доби, Української революції 1917–1921 рр. та на праці істориків міжвоєнного періоду. Роботи концентрують масив первинної і вторинної інформації, яка формує документальний спадок української діаспори, а також організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах, музеях. Що ж до післявоєнного періоду, то історики були фактично спостерігачами, критиками та аналітиками. Свої роботи вони створювали переважно з опертям на попередній науковий досвід, фонди Центрального державного архіву зарубіжної україніки, власний хист, інтуїцію та інформацію від осіб, які вирвалися з коліщат Радянського Союзу. Україну вони розглядали з позиції геополітики, що завжди спонукало її до позиції вибору. Вона відігравала вагому роль в історії. Дослідники вважали школу важливою ланкою в цьому процесі. Науковці вивчили суспільно-політичні та економічні трансформації, продемонстрували зумовленість політичних і демографічних змін у сталінську й післясталінську добу, освітні тенденції в радянському суспільстві. Вони засуджували політику Комуністичної партії й щодо населення, яке не було забезпечене належним чином та права якого постійно порушувалися. Історики у своїх роботах продемонстрували захист письменниками української мови та українськомовної освіти. Зарубіжні дослідники зупинилися на умовах (насамперед ідеолого-політичних) функціонування й діяльності відомих особистостей та організацій, на позбавленні прав українців у різних сферах життя, на дисидентському русі. При цьому розвідок про діяльність власне школи було замало, що пояснюється відсутністю можливостей доступу до архівних матеріалів та умовами життя в УРСР, які створювали перешкоди до інформаційної й аналітичної діяльності. Водночас це сприяло більш критичному ставленню (так би мовити, «погляду збоку») до проблеми. Діяльність істориків в еміграції спрямовувалася на підтримку українських елементів у школі в Україні радянської доби.
3
Popovych, O. V. "Історична українська наукова думка: інтерпретація ідей гуманізму." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 66–75. http://dx.doi.org/10.15421/171869.
Full textAbstract:
У статті розкрито досвід інтерпретації ідей гуманізму в сучасній українській науковій думці. Охарактеризовано ідеї, концепції та праці вітчизняних учених. Велику увагу в роботі приділено текстологічному аналізу історіографічних джерел. У процесі аналізу виявлено характерні риси та особливості дослідження у сфері методологічної парадигми, прийомів аналізу джерел, інтерпретації фактів. Творчість кожного дослідника розглянуто як унікальне явище, і в той самий час розуміється як складова всього процесу – розвитку історичної науки. Узагальнюється в даному випадку не тільки результат виявлення подібних елементів концепцій і нюансів методології, але і моменти зміни сформованих концепцій, прагнення історика до оригінальності, самостійності в методології дослідження, прагнення самореалізуватися, тобто все те, що пов’язано з творчою індивідуальністю. Етапи вивчення історіографії італійського гуманізму співвідносяться нами з періодизацією дослідження Ренесансу, починаючи з кінця XIX в., Періоду, в який даються перші характеристики досліджень із проблематики італійського Відродження. Закінчуючи історіографічний огляд, можна констатувати, що в останнє десятиліття помітно підвищився інтерес до проблем ідеології Ренесансу, проте до цих пір не створено узагальнюючої роботи, що відбиває розвиток історичної думки з даної проблеми за весь період вивчення італійського Відродження. Крім того, в історіографічних роботах узагальнюючого характеру не приділяється уваги науковцям філологам і філософам – дослідникам літератури Ренесансу. Наразі заново відкриваються імена істориків, які постраждали в 20-30-і рр. Їх твори теж не потрапили до ранніх історіографічних робіт.
4
Ворожбіт-Горбатюк, В. В., К. В. Зозуля, and Т. М. Собченко. "НАУКОВИЙ ГУРТОК В РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПЕРШОГО БАКАЛАВРСЬКОГО РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ (З ДОСВІДУ ХНПУ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 19–29. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.02.
Full textAbstract:
У статті автори презентували досвід роботи наукового гуртка «Педагогічне коріння» в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Науковий гурток об’єднав студентів-бакалаврів на факультеті іноземної філології (2001 – 2014 рр.) і на юридичному факультеті університету (2012 – 2014 рр.). Проаналізований і узагальнений у статті досвід реалізує ідею навчання через дослідження. Робота координатора і членів гуртка була спрямована на формування навичок дослідника, умінь критичного мислення, академічного усного і писемного мовлення, досвіду аргументувати і доводити свою позицію. Авторами проаналізовано програма і положення про роботу наукового гуртка, звітні матеріали, результати творчих студій і науково-популярних публікацій, які підтверджують участь членів гуртка «Педагогічне коріння» в розробленні методичного забезпечення самостійної роботи здобувачів першого бакалаврського рівня вищої освіти. У статті зазначено, що ініціатива створення гуртка виходила від самих студентів, які зацікавилися історією педагогіки з позицій спільності форм, прийомів і методів роботи з першоджерелами з фаховою підготовкою філологів. Згодом до роботи гуртка долучилися і студенти юридичного факультету. Робота наукового гуртка була спрямована на особистісне зростання студентів, системну професійну профорієнтацію. Просвітницькі ініціативи студентів – членів гуртка передбачали адаптування наукового доробку визначних персоналій історико-педагогічного дискурсу для вчителів-практиків, батьків дітей, одногрупників, молоді, яка не має педагогічної підготовки. Гуртківці приділяли увагу дослідженню індивідуального шляху успіху визначних педагогів. І з успіхом інтерпретували свої знахідки. Переваги наукового гуртка в реалізації ідеї навчання через дослідження здобувачів першого бакалаврського рівня вищої освіти: підвищення рівня зацікавленості педагогічними науками, системна профорієнтація, доцільна інформаційна, організаційна, методична підтримка.
5
СУРОВЦЕВА, Ірина. "ІНДИГЕННА ОСВІТА: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З КОРІННИМИ НАРОДАМИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 65–71. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-65-71.
Full textAbstract:
Розкриваються глобальні виклики, з якими стикаються соціальні працівники в мультикультурній практиці. Особливої актуальності набула соціальна робота з корінними народами (індигенна соціальна робота), яка вимагає фахових історико-культурних, антропологічних, етнополітичних та етнопчихологічних знань. У цих умовах міжнародний досвід підготовки фахівців для роботи в індигенному середовищі пропонує запровадження в освітній процес на всіх рівнях предметів історії та культури корінних народів, кваліфіковану мовну підготовку викладацького складу, пільги на вступ до ЗВО представників корінного походження. Ключові слова: фахова освіта соціальних працівників, соціальна робота, мультикультурне середовище, етнічно-чутлива соціальна робота, соціальна робота з корінними народами.
6
Литвиненко, Світлана, and Вадим Ямницький. "СТАНОВЛЕННЯ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ В ПСИХОАНАЛІТИЧНИХ ШКОЛАХ А. ФРЕЙД ТА М. КЛЯЙН." Психологія: реальність і перспективи, no. 14 (April 1, 2020): 130–35. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.161.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження особливостей зародження ігрової терапії в дитячому психоаналізі в традиціях шкіл М. Кляйн та А. Фрейд. Незважаючи на те, що обидва підходи ґрунтувалися на принципах і засадах психоаналізу, доробки Кляйн і Фрейд започаткували дві самостійні психоаналітичні школи в галузі дитячої психотерапії та різні позиції щодо розуміння гри та її використання в дитячій психотерапії. Згідно підходу Фрейд, у дитячому психоаналізі надавали перевагу роботі з невротичними дітьми, однак Кляйн довела ефективність «ігрового аналізу» в роботі з будь-якими порушеннями і розладами дітей.
Емпіричним матеріалом виступили результати історико-психологічних досліджень процесу становлення й розвитку психоаналітичних знань про дитину та теорію і практику дитячого психоаналізу в першій половині ХХ століття. Досліджено, що в першій половині ХХ століття теорія і техніка дитячого психоаналізу перебували на стадії розробки, а тому дослідники розвивали уявлення про психоаналітичну роботу з дітьми на основі власних спостережень та експериментів.
З’ясовано, що започаткування ігротерапії відбулося у 20-ті роки ХХ ст. у теоретичних пошуках та практиці роботи психоаналітиків (Хуг-Хельмут, Кляйн, Фрейд та ін.). Концептуальне обґрунтування теорії і практики дитячого психоаналізу було здійснено школами Фрейд і. Кляйн в період між Першою і Другою світовими війнами. Хоча обидві дослідниці використовували гру в роботі з дітьми, однак вони перебували в постійній полеміці через розбіжності з питань дитячого аналізу та ігрових технік роботи.
Встановлено, що в дитячому психоаналізі гра розглядалася як природна діяльність дітей, що надавала можливості вираження, демонстрації та випробовування в символічній формі за допомогою іграшок, ігрових дій і ролей несвідомих бажань і фантазій, а також особливостей об’єктних стосунків. Започаткована школами Кляйн та Малер терапевтична техніка, яка дістала назву «терапія грою» (play therapy) згодом виокремилася в самостійний напрям роботи з дітьми.
7
Верховенко, Ольга. "Значення творчості Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна для розвитку балетного мистецтва України другої половини XX – початку XXI століття." Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 4, no. 2 (October 28, 2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.4.2.2021.243239.
Full textAbstract:
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна в контексті їх артистичної, педагогічної та балетмейстерської діяльності. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (задля вивчення історичних процесів, що відбувалися в балетному середовищі України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.), історико-культурному (з метою дослідження хореографічної культури у виконавській і балетмейстерській площинах зазначеного періоду), аналітичному (для опрацювання наукової, культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для узагальнення відомостей щодо творчого становлення Роберта та Дмитра Клявіних на сцені Національної опери України) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше розглянуто артистичну, педагогічну та балетмейстерську діяльність танцівників династії Клявіних, яка істотно вплинула на розвиток балетної культури в Україні у другій половні ХХ – на початку ХХІ ст. Висновки. Роберт Візиренко-Клявін створив понад 20 оригінальних сценічних образів у балетах академічної спадщини та виставах радянської балетної класики. Упродовж 20-річної балетмейстерської діяльності хореограф поставив 7 балетів і взяв участь у підготовці хореографічних картин у кількох операх. Акторські здібності танцівника привернули увагу радянських режисерів, які надали можливість артисту заявити про себе у кінематографічній галузі – він зіграв 5 ролей у художніх кінострічках (2 з них – фільми- балети). Чимало професійних зусиль Р. Візиренко-Клявін приклав до формування вітчизняної чоловічої виконавської школи: понад 20 років він присвятив роботі в Київському ДХУ. Накопичений Р. Візиренком-Клявіним досвід актуалізував і розвинув його син – Дмитро Клявін, який створив на сцені Національної опери ім. Т. Шевченка близько 40 яскравих характерних партій. Плідною стала балетмейстерська діяльність артиста, відзначена 2019 р. премією ім. А. Шекери за досягнення у сфері хореографічного мистецтва України. Вагоме місце у творчості Д. Клявіна посіла педагогічна робота, розпочата у Київському ДХУ, яка триває і дотепер у Київській муніципальній академії танцю ім. С. Лифаря.
8
Сергій, Ольговський, and Пустовалов Василь. "НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА В НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАПОВІДНИКУ «ХОРТИЦЯ». СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 195–202. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.400.
Full textAbstract:
Розглядаються історія вивчення острова Хортиці, його природно-культурний потенціал, виникнення та етапи становлення заповідника на його території. Проаналізовано узагальнюючі роботи різних авторів із досліджуваної теми. Помітний внесок у вивчення острова і в розвиток заповідника зробили Д. Яворницький, Я. Новицький, О. Добровольський, В. Пешанов, Р. Юра, Н. Козачок, В. Іллінський, С. Пустовалов, М. Остапенко, Д. Кобалія та ін. Автори доходять висновку, що в історії вивчення о. Хортиці виділяються етапи: краєзнавчий, загальнонауковий та етап дослідження о. Хортиці в рамках заповідника.
Виявляється популярність заповідника, з’являються популярні природничі та історико-культурні публікації. Проведена робота та виділені етапи стануть у нагоді при подальшому плануванні роботи заповідника.
9
Циганик, Мирослава. "НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯКОВА ГОЛОВАЦЬКОГО У КОЛІ ВЧЕНИХ І ЛІТЕРАТОРІВ." Молодий вчений, no. 2 (90) (February 26, 2021): 156–60. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-2-90-30.
Full textAbstract:
У статті розглянуто місце і значення діяльності Я. Головацького у слов’янському культурному процесі XIX ст. Окреслено напрям роботи «Руської трійці» у контексті тенденцій романтизму в українській літературі та співпраці зі західнослов’янськими культурними діячами. Вказано на значимості науково-етнографічної роботи Я. Головацького для духовного пробудження українського народу. Зібрано і проаналізовано наукові контакти Я. Головацького з представником харківської школи романтиків І. Срезневським, істориком, філологом, етнографом та фольклористом М. Максимовичем, видатним етнографом і літературознавцем О. Бодянським. Закцентовано на впливі загальноросійського русифікаторського напрямку в 1850–1880 рр. на дальшу роботу Я. Головацького.
10
Сінельніков, Олександр. "Північне Причорномор’я в «Getica» Йордана." Старожитності Лукомор'я, no. 1 (August 8, 2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2020.1.11.
Full textAbstract:
Дана робота присвячена репрезентації основних даних, що стосуються Північного Причорномор’я у роботі готського історика епохи раннього середньовіччя – Йордана. Також зроблена спроба первинної інтерпретації цих звісток на основі історіографії питання. У праці присутній опис територій, що містять згадки гідронімів, топонімів, назв поселень та ін. Окрім того, стародавній автор відзначає велику кількість племен, що населяли ці території. Опис території Північного Причорномор’я і сусідніх регіонів, а також їх населення представлено в історичній ретроспективі. Крім, власне історії готів, «Getica», написана у середині VI ст. н.е., частково відображає події V, IV і I ст. до н.е. і римського періоду історії, до приходу готів на Північний Понт.
11
Полішко, Н. "Історико-правові аспекти прийняття жінок на службу в поліцію: досвід деяких зарубіжних країн." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 156–63. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1984.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання залучення жінок до несення служби в поліції деяких зарубіжних країн у його історичному розвитку. Автором статті підкреслено, що проблема дискримінації жінок є одним із важливих явищ як в окремо взятому суспільстві, так і у всьому світі. Саме така обставина спонукала Організацію Об'єднаних Націй та інші міжнародні організації до розробки й затвердження ряду міжнародних документів, метою яких є забезпечення рівності й справедливості у сфері праці жінок, у тому числі й тих, хто несе службу в різних правоохоронних структурах.
Здійснений аналіз зарубіжної літератури й законодавства дозволив автору сформулювати висновок, що першою країною, яка стала залучати жінок до поліцейської діяльності, стали Сполучені Штати Америки, а згодом така практика поширилась і на країни Західної Європи. Автор спирається на офіційні дані, за якими досвід роботи жінок у поліції в Сполучених Штатах Америки розпочався в середині ХІХ століття. У таких країнах Європи, як Великобританія, Німеччина, Франція та інші жінок на службу в поліції почали залучати в 30-х роках минулого століття. У таких країнах, як Ірландія, Ізраїль, Канада жінок на службу в поліцію стали брати лише в другій половині ХХ століття.
У результаті здійсненого дослідження автором встановлено, що спочатку поліцейська діяльність жінок, в основному, здійснювалась у таких напрямках: патрульно-постова служба, регулювання дорожнього руху, розслідування дорожньо-транспортних пригод, забезпечення охорони громадського порядку.
Вивчення процесу залучення жінок на службу до поліції в різних країнах дозволяє зробити висновок про те, що на початку кадрові служби наймали на роботу жінок для виконання обмежених видів діяльності, вони не мали спеціальної підготовки й поліцейських повноважень. І лише після того, як керівництво визнало їхню ефективність у роботі, пов'язаній із жінками й дітьми, співробітниці почали проходити професійну підготовку й отримувати повноваження поліцейських.
Автор констатує, що залучення жінок на службу в поліцію розв'язало ряд проблем, зокрема це й питання некомплекту кадрів. Загалом удосконалення правового регулювання служби жінок у поліції сприяло покращенню роботи поліції у сфері забезпечення правопорядку й боротьби зі злочинністю.
12
КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги.
Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.
13
ДОЦЕНКО, Віктор, and Михайло ЖОЛОБ. "АНТИРЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНСТЬ СПІЛКИ БЕЗВІРНИКІВ В УКРАЇНІ (1927–1930 рр.)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 147–53. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233824.
Full textAbstract:
Мета дослідження – дослідити участь Спілки безвірників у реалізації атеїстичної політики більшовицького режиму шляхом організації антирелігійних заходів та залучення до участі у них різних категорій українського суспільства протягом 1927–1930 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у спробі поглиблення характеристики антирелігійної діяльності Спілки безвірників України протягом перших років її існування. Висновки. Спілка безвірників була створена більшовиками з метою викорінення у багатонаціонального населення України релігійного світогляду. Важливим напрямом її роботи була пропагандистська діяльність. Проте антирелігійна пропаганда спілки не була регулярною, їй бракувало систематичності. Безкомпромісна риторика Спілки безвірників наштовхувалася на нерозуміння значної частини населення та викликала зворотну реакцію, що полягала у відстоюванні релігійних переконань. Та все ж, необхідно визнати, що здобутки в антирелігійній роботі безвірницької організації дійсно були, проте передбачених її натхненниками результатів ця кампанія не досягла, оскільки трансформувати світогляд населення радянської України на суцільно атеїстичний, а саме такою була кінцева її мета, більшовики так і не спромоглися.
14
Tarasenko, O. O. "Штрихи до творчого портрету Віталія Яковича Шульгіна (школа істориків Університету Св. Володимира)." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 11 (November 2, 2017): 5–16. http://dx.doi.org/10.15421/1717141.
Full textAbstract:
Розглянута особистість яскравого представника школи істориків Університету Св. Володимира, професора кафедри всесвітньої історії Віталія Яковича Шульгіна (1822 – 1878). Проаналізовано праці в історичній літературі другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. про життя, викладацьку, просвітницьку, наукову діяльність ученого. Встановлено, що період роботи науковця на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира протягом 1849 – 1862 рр. склав другий період у процесі становлення школи істориків Університету Св. Володимира. Обґрунтовано, що В. Я. Шульгін належав до засновників української історичної освіти і науки та розвивав традиції школи істориків Університету Св. Володимира. З’ясовано на основі аналізу спогадів студентів професора О. В. Романовича-Славатинського та В. Г. Авсєєнка, що В. Я. Шульгін мав чималий авторитет, його глибоко поважали студенти університету. Узагальнено, що В. Я. Шульгін із повним правом посідає почесне місце серед українських викладачів і науковців Російської імперії середини і другої половини XIX ст.
15
СТАРОДУБЕЦЬ, Галина, and Ірина СУШИК. "ЗМІСТ ТА НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ВОЛИНІ (друга половина 1940-х – початок 1950-х років)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 176–86. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226545.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – розкрити специфіку формування жіночих організацій у формі “жінвідділів”, “жіночих делегатських зборів”, “жінрад” у Волинській області в перші повоєнні роки, показати зміст їх діяльності крізь призму політико-пропагандистської роботи та участі в процесі становлення в регіоні колгоспної системи. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, поєднання системного та регіонального підходів, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії українського жіночого руху на основі невідомих раніше архівних документів з’ясовано тему участі жінок в процесах радянізації західних областей України у перше повоєнне десятиліття, зокрема на Волині, розкрито політику використання більшовицькою владою жінок як дієвого інструменту насадження в регіоні колгоспної системи, динаміку кількісного росту учасників жіночих організацій. Показано конструювання сталінською пропагандою образу жінки-активістки; керованість процесу активізації жінок з боку партійних структур; масштаб роботи “жінвідділів” та “жінрад” через організацію жіночих форумів, зборів; риторику виступів жінделегаток. Висновки. Після звільнення Волинської області від німецьких окупантів тут було розгорнуто кампанію з відновлення інститутів радянської влади. У 1945 р. в структурі обкому КП(б)У було створено жінвідділ, а в райкомах – призначені жіночі організатори. Ці органи координували та курували роботу жіночих організацій, які в обов’язковому порядку масово створювалися в установах, організаціях, селах, а згодом – і в колгоспах області. Основне їх завдання полягало в мобілізації жіночого ресурсу на процес відбудови та розбудови господарського життя області. Крім того, вони частково опікувалися соціальними проблемами регіону – ліквідація без- та малограмотності жінок, шефство над сиротами, інвалідами, багатодітними матерями, благоустрій сіл і містечок тощо.
Ключові слова: жінки, жіночі відділи, жіночі ради, Волинь, радянізація.
16
Сокальська, О. "Некритичне цитування та відвертий плагіат в історико-тюрмознавчих дослідженнях (Чи запроваджував І Нікейський собор інститут procuratores pauperum?)." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 3 (December 6, 2020): 24–36. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.3.03.
Full textAbstract:
У статі з’ясовано походження усталеної у тюрмознавчій літературі тези про запровадження Нікейським собором 325 р. інституту procuratores pauperum – осіб, які мали опікуватися бідними та ув’язненими, відвідувати їх, забезпечувати їжею, одягом і виступати поручителями. Встановлено, що уперше її висловив авторитетний прусський тюрмознавець Н. Г. Юліус у роботі 1828 р., ґрунтуючись на одному з приписів «арабських канонів», віднесених у збірках XVI–XVII ст. до настанов Нікейського собору. Приналежність цих канонів до I Вселенського собору була заперечена у кінці XIX ст. Однак це не завадило дослідникам історії в’язничних систем починаючи з кінця XIX ст. і до нині повторювати її у своїх роботах, часто без зазначення джерела.
17
Захарчук, О. "Зовнішня політика та дипломатія Наполеона Бонапарта в роботах сучасних вітчизняних істориків." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 1 (128) (2016): 23–29.
Find full text
18
Соседко, Анна Сергеевна. "РОЛЬ УЯВИ В КОНСТРУЮВАННІ ІСТОРИЧНОГО НАРАТИВУ В ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ Р. ДЖ. КОЛЛІНГВУДА ТА Х. УАЙТА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 24 (June 23, 2019): 88–97. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.867.
Full textAbstract:
У статті розглядаються погляди Р. Дж. Коллінгвуда та Х. Уайта на роль уяви в створенні історичного наративу, показані подібності та відмінності в розумінні особливостей історичного наративу вказаними дослідниками.
Історична уява - це здатність представляти те, що було в дійсності або не існувало взагалі. З іншого боку, це здатність до споглядання навіть при відсутності самого предмета споглядання, що має конструктивну функцію, в якій продукується цілісність. Обґрунтовується, що загально філософським та методологічним підґрунтям цих поглядів є вчення про уяву Е. Канта. Підкреслюється, що Коллінгвуд зосередив увагу на логіко-епістемологічних аспектах історичної уяви, а Уайт – на тропологічних.
Зазначено, що центральним принципом філософії історії Коллінгвуда є таке положення: історія у власному розумінні слова є історією думки. Показано, що у методологічному відношенні мова у Коллінгвуда йде про способи оптимізації тієї міжпредметної напруги, яка виникає при критичному аналізі джерела автором, що досліджує «забуті очевидності» минулого. Основна концепція, що розвивається Р. Дж. Коллінгвудом являє собою реакцію на інтуїтивний підхід «реалістів», стосується важливості постановки питань в пізнанні. В якості методу сучасної історичної науки Коллінгвуд звертається до доказу, заснованого на методі питань і відповідей. Історик починає своє дослідження з постановки проблеми, для вирішення якої він ставить питання. Осмисленість питання залежить від матеріалу, на підставі якого можна отримати осмислену відповідь. Відповіді є підставами для обов’язкового (дедуктивного) виведення, необхідного для однозначного вирішення поставленої проблеми.
Показано, що велику роль в концептуалізації історичної уяви зіграв Хейден Уайт, який вважав, що то, що історики роблять, є, перш за все, уявні образи, які функціонують більше, ніж спогад минулих подій в чиїсь уяві. Основна ідея його концепції полягає в тому, що в роботі історика аналізу і процедурам пояснення і розповіді передують образи і припущення, що стосуються змісту і сенсу досліджуваних і описуваних історичних подій в формі історичного оповідання, що отримуються за допомогою свого роду поетичного прозріння і глибинної структури історичної уяви.
19
Moskovchenko, Nataliia, Yurii Palekha, and Nataliia Zozulia. "Organization оf Archival Business іn Ukraine іn Conditions оf Paper Deficit." Scientific Papers of the Vinnytsia Mykhailo Kotsyiubynskyi State Pedagogical University. Series: History, no. 37 (2021): 46–53. http://dx.doi.org/10.31652/2411-2143-2021-37-46-53.
Full textAbstract:
Метою статті є висвітлення на основі інформації архівних документів, опублікованих джерел та досліджень сучасних істориків умов, в яких відбувалося формування сучасної архівної системи України. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності. Використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: кількісний, хронологічний, ретроспективний, історіографічний аналіз, узагальнення. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі архівних та опублікованих джерел із зазначеної теми та співставлення цієї інформації. Автори пояснили поняття «паперовий голод», визначили причини його виникнення та дали оцінку втратам, яких зазнали українські архіви в роки паперового голоду. У роботі висвітлені як позитивні, так і негативні сторони діяльності установ, які були причетні до створення та розвитку мережі архівних установ на території України і фактично здійснювали керівництво архівною справою України, приділивши особливу увагу діяльності Істпарту. Висновки. Формування сучасної архівної системи України відбувалося в 1920–1930-х роках в умовах повоєнної та післяреволюційної розрухи, а також в умовах паперового голоду й тиску партійно-командної системи, що призвело до створення та існування двох паралельних архівних систем – державної та партійної – й спричинило двозначність поняття «Єдиний Державний Архівний Фонд».
20
ДУДКО, Я. В. "ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВ УПРАВЛІННЯ ВИХОВНОЮ РОБОТОЮ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХІХ СТ.)." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.10.
Full textAbstract:
У статті подано результати історико-педагогічного дослідження ґенези інформаційного забезпечення умов управління вихованням майбутніх учителів у вищій школі (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.). Актуальність зазначеної проблеми зумовлена необхідністю подолання суперечності між потребою у реформуванні процесу управління виховною роботою у закладах вищої педагогічної освіти України та відсутністю розробок щодо зміс- ту інформаційного забезпечення його умов. Вважаємо, що для вирішення вищезазначеної проблеми необхідно звернутися до позитивного управлінського досвіду минулого, а саме до здобутків вітчизняної педагогічної науки другої половини ХХ – початку ХХІ ст. та поєднати їх із інноваційними розробками сьогодення. З метою визначення пріоритетних напрямів інформаційного забезпечення умов управління виховною роботою у сучасних закладах вищої педагогічної освіти у 2014–2021 рр. було проведено педагогічний експеримент. Кон- статувальний етап експерименту проводився на базі закладів вищої педагогічної освіти Черкаської, Запорізької та Кропивницької областей. В експерименті взяли участь 610 суб’єктів управління виховною роботою. Результати дослідження ґенези інформаційного забезпечення умов управління виховною роботою у закладах вищої педагогічної освіти України другої половини ХХ та початку ХХІ ст. і констатувального етапу експеримен- ту дали можливість з’ясувати напрями інформаційного забезпечення вищезазначених умов у сучасних закладах вищої педагогічної освіти: створення єдиного інформаційного внутрішньовишівського простору; створення висо- котехнологічних лабораторій педагогічних інновацій щодо виховної роботи у закладах вищої педагогічної осві- ти; систематичний і прозорий моніторинг суб’єктів управління виховної роботи процесу виховання студентської молоді; інформаційну відкритість управлінського процесу. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці факторно-критеріальної моделі оцінювання інфор- маційного забезпечення процесу управління виховною роботою у закладах вищої педагогічної освіти.
21
Strunevych, V. O. "Теоретико-методологічні підходи до вивчення морського арбітражу в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 29–35. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.03.
Full textAbstract:
Метою цієї статті визначено формулювання пропозицій щодо подальшого розвитку теоретико-методологічних підходів у вивченні морського арбітражу в Україні.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше запропоновано вивчення арбітражних інституцій у сфері морської торгівлі, які функціонували на теренах України, саме в історико-правовому вимірі. Удосконалено теоретико-методологічні прийоми, які використовуються під час наукового дослідження виникнення, становлення та розвитку інституту морського арбітражу в Україні. Розширена джерельна база, на якій має ґрунтуватися аналіз діяльності арбітражних інституцій в Україні з розгляду та вирішення правових спорів, що виникають у сфері морської торгівлі.
Висновки. З огляду на те, що наразі Морській арбітражній комісії при Торгово-промисловій палаті України українськими правниками присвячено лише одну дисертаційну роботу, автор вважає актуальною активізацію академічних пошуків з цього напрямку. При цьому певним імпульсом може стати історико-правове дослідження.
Доцільним, на наш погляд, є трактування морського арбітражу в історичній ретроспективі, по-перше, як інституційного прояву в Україні ідеї альтернативного вирішення спорів, по-друге, як одного з чинників, що сприяє забезпеченню свободи підприємницької діяльності суб’єктів господарювання.
Національний контекст історико-правового дослідження морського арбітражу в Україні може бути забезпечено широкими хронологічними та територіальними межами, а також особливою джерельною базою.
У подальших академічних пошуках перспективним є, наприклад, ретельний аналіз чинників, що сприяли виникненню на українських землях арбітражних інституцій із вирішення правових конфліктів у сфері міжнародної морської торгівлі.
22
МИХАЙЛЕНКО, Галина. "СТОРІНКИ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОЛЕКСАНДРА ЛОТОЦЬКОГО В ЕМІГРАЦІЇ УПРОДОВЖ 1926 – 1932 рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЛУЗЕВОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ СЛУЖБИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 119–28. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246903.
Full textAbstract:
Мета дослідження – проаналізувати умови участі Олександра Лотоцького в діяльності українських еміграційних установ та організацій на теренах Центрально-Східної Європи упродовж 1920 – 1930-х рр. і підтвердити тяглість його громадсько-політичної діяльності. Методологія дослідження спирається на базові принципи історизму, науковості, об’єктивності; загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, типологізація) та спеціально-історичні (історико-порівняльний, проблемний, проблемно-хронологічний) методи. Крім того, дослідження ґрунтується на принципах біографічного підходу, а також теоретико-методологічних принципах “інтелектуальної історії”, адже розвідка розширює наявну інтелектуальну біографію О. Лотоцького. Наукова новизна полягає у тому, що на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України доповнено події еміграційного етапу життєвого шляху українського громадсько-політичного діяча та історика Олександра Лотоцького (1870 – 1939). Подаються факти щодо його участі у діяльності різноманітних установ та організацій, що виникли на теренах Центрально-Східної Європи протягом 1920 – 1930-х рр. Головними осередками громадсько-політичної активності О. Лотоцького в еміграції стали Прага та Варшава. Якщо празький період ознаменувався участю у громадсько-політичних організаціях, то переїзд до Варшави був пов`язаний з входженням до лав Уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі під головуванням А. Левицького. Маємо різноманітну інформацію щодо співпраці О. Лотоцького з представниками української еміграції: участь у конференціях, з`їздах, опікування проблемами Української церкви, робота в Уряді УНР. Крім того, наявні відомості, що засвідчують внесок О. Лотоцького у реорганізацію політичних кіл української еміграції та налагодження розгалуженої громадської діяльності. Висновки. У підсумку проведеного дослідження були зроблені висновки, що еміграційний період у житті О. Лотоцького (1920 – 1930-ті) був насичений не лише науково-викладацькою роботою, а й численними акціями громадсько-політичного характеру. Протягом двох останніх десятиліть свого життя О. Лотоцький не лише присвятив час студіюванню історії Української церкви, а й обійняв чільні посади в установах, започаткованих представниками української еміграції у Варшаві, Празі, Парижі, зберігши тяглість своєї громадсько-політичної діяльності.
23
Смирнов, Віктор. "Становлення та розвиток паралімпійського спорту України (1991-2014 рр.): історіографія проблеми." Старожитності Лукомор'я, no. 5 (November 3, 2021): 140–46. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.119.
Full textAbstract:
У статті представлено історіографічний огляд щодо становлення та розвитку паралімпійського спорту в Україні з 1991 до 2014 рр. Проаналізовано праці істориків і спеціалістів з інваспорту. Обґрунтовано, що сучасний стан вивчення даної проблеми характеризується переважним аналізом окремих аспектів: розглядаються питання життєдіяльності осіб з інвалідністю у рамках державної та регіональної соціальної роботи, медико-соціальні аспекти інвалідності й ін.
24
СУХИЙ, Олексій, and Петро ДАЦКІВ. "УЧАСТЬ ІГОРЯ ЮХНОВСЬКОГО В КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ 1990 – 1996 рр." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 208–19. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246922.
Full textAbstract:
Мета дослідження передбачає розкриття змісту діяльності І. Юхновського як законотворця й активного учасника конституційних процесів першої половини 1990-х років. Методи дослідження. Основними методами, що були задіяні під час дослідження цієї теми стали: порівняльно-історичний, хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний, синхронний, а також біографічний та просопографічний підходи. Корисними стали матеріали усної історії у вигляді спогадів та інтерв’ю учасників і свідків подій 1990 – 1996 рр. Наукова новизна. Незважаючи на особливу роль академіка І. Юхновського у розвитку конституціоналізму в Україні, у вітчизняній історіографії відсутні наукові дослідження, які б висвітлювали його вклад у конституційну нормотворчість. Висновки. У статті розкрито участь І. Юхновського в діяльності Конституційної комісії 1990 – 1993 рр., розробці Концепції Основного Закону в червні 1991 р.; охарактеризовано діяльність демократичного блоку Народної Ради, лідером якого був І. Юхновський, у пошуках політичного компромісу із прокомуністичною більшістю Верховної Ради для формування демократичних принципів вітчизняного конституційного процесу. У статті також відображено заходи І. Юхновського щодо подолання суперечностей між законодавчою і виконавчою гілками влади в Україні й відновлення роботи над Основним Законом, а також показана його участь задля досягнення політичної паритетності у вигляді Конституційної Угоди 1995 р. в роботі над остаточним варіантом Конституції України. Констатується, що І. Юхновський завжди у своїй діяльності намагався поєднувати кращі досягнення світового конституціоналізму із історичними традиціями українського державотворення.
25
Пархоменко, Ірина. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 2(76) (March 26, 2018): 35–44. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2018.02/035-044.
Full text
26
Яременко, Василь. "Борис Грінченко про українські національні справи: епістолярний, мовний та редакторський аспекти." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 175–96. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233902.
Full textAbstract:
Стаття присвячена осмисленню епістолярних діалогів Бориса Грінченка про українські національні справи. Зокрема, досліджено епістолярію як складник наукового, публіцистичного і літературного процесу, проблеми унормування мови, літератури, науки в листах Бориса Грінченка, а також з’ясовано діяльність Бориса Грінченка як редактора Кулішевого перекладу Біблії.
З’ясовано, що Грінченко підходив до епістолярної спадщини в історичному освітленні. Не випадково ж, коли Іоіль Руденко передав йому віднайдений у священника на Глухівщині зшиток різних за жанрами давніх творів, а серед них «Листовню» – своєрідну інструкцію і зразки написання листів офіційним і близьким особам, – він відразу опублікував її на сторінках «Земского сборника Черниговской губернии» із власною передмовою. Виокремлено у дослідженні Київський період життя і творчості Бориса Грінченка 1902–1909 рр., який був позначений, крім всього іншого, активним листуванням із діячами науки та культури, видавцями.
У статті підкреслюється, що особливе місце в епістолярних діалогах про низку українських проблем належить листуванню Бориса Грінченка із Ганною Барвінок. Йдеться про підготовку до друку «Оповідань з народних уст» Ганни Барвінок, історико-літературознавчого нарису про неї «Поет жіночого горя» і популяризацію її етнографічно-фольклорних оповідань серед української спільноти.
Окреслено, що листи Б. Грінченка засвідчують прагнення і практичну роботу в царині розвитку національної культури на демократичній, народній основі. Більшість громадських заходів, ініціаторами яких ставали В. Гнатюк і Б. Грінченко, були суголосні потребам часу і ідеї соборності України.
Листи Б. Грінченка до В. Гнатюка засвідчують високий розвиток епістолярного стилю в українській літературі, його публіцистичність.
На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що Грінченко мав намір створити окремий вид літератури – епістолярну літературу, в тому числі й інтимну епістолярну літературу зі щиро почуттєвим патріотичним змістом і високою культурою викладу. Також, Б. Грінченко був серед тих, хто переконав П. Куліша робити новий переклад Біблії. З’ясовано, що виходу в світ перекладу Біблії передувала копітка робота з виготовлення копій Кулішевого перекладу, яку також взяв на себе Борис Грінченко. Видання Біблії було подією непроминального значення.
27
Біла, Світлана, Ірина Лозинська, and Лілія Вовк. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННЯ ДРОГОБИЧЧИНИ (1944–1953 рр.) У СТАРШІЙ ШКОЛІ." Problems of humanities. History, no. 7/49 (July 20, 2021): 13–53. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.234430.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження розгляд ефективних форм, засобів і методичних прийомів вивчення історії повсякдення Дрогобиччини у 30–50-і рр. ХХ ст. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах (аналізу, синтезу, верифікації та узагальнення), а також на методологічних підходах мікроісторії, зокрема методі усної історії. Наукова новизна полягає у тому, що вперше висвітлено теоретико-методичні засади вивчення історії повсякдення післявоєнного Дрогобича у школі. Висновки. Для вивчення історії повсякдення Дрогобиччини у 30–50-і рр. ХХ ст. необхідно під час практичних занять або роботи історико-краєзнавчого факультативу і гуртка організовувати самостійну роботу учнів з писемними та візуальними джерелами. Найбільш доступні й водночас найбільш ефективні візуальні засоби для вивчення повсякденної історії регіону – фотографії. Провідними методами вивчення старшокласниками повсякденної історії є творчо-пошукові проєкти та застосування методу усної історії. Саме спогади тогочасних мешканців Дрогобиччини відображають найбільш повно ментальну мікроісторію регіону, мрії, потреби, переживання, емоції, побут, традиції, особливості дозвілля та відпочинку пересічних людей. Учні, беручи інтерв’ю, мимовільно емпатійно переживають за родичів та знайомих, які жили у недалекому минулому.
28
Grigorishin, Sergey Viktorovich, and Ekaterina Vladimirovna Novokreshchennykh. "ПОЛІСЕМІЯ ПРОСТОРУ І ЦИФРОВЕ НАСИЛЛЯ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 1 (July 21, 2021): 38–50. http://dx.doi.org/10.15421/342105.
Full textAbstract:
У статті викладені результати дослідження історії виникнення уявлень про фізичний і соціальний простори в рамках європейської інтелектуальної традиції XVIII-XX ст. В роботі використані історико-порівняльний та феноменологічний методи. Точкою відліку нашого дослідження стала коротка експлікація апріорних підстав вчення про фізичний простір в межах трансцендентальної естетики І.Канта. Завдяки історико-порівняльному методу вдалося викласти історію поняття простору в контексті ранньої німецької (М.Вебер) і ранньої французької (Е.Дюркгейм) соціогуманітарної думки. Було показано, що соціологічний метод Е. Дюркгейма побудований на принципах класичного кантіанства з його вченням про речі в собі. У свою чергу М.Вебер, навпаки, відмовився від принципу речі в собі, оскільки його соціологічні погляди знаходилися під прямим впливом неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта. Стан питання в післявоєнний період викладено за допомогою порівняння понять соціального простору в феноменологічній соціології А.Шютца, П.Бергера і Т. Лукмана і в постструктуралізмі Г.Дебора, М.Фуко і П.Бурдьє. Феноменологічний метод сприяв виявленню трансцендентального аспекту в конструкції поняття соціального простору. У роботах М. Фуко було знайдено перші спроби визначення цифрового простору, викладені у вигляді метафори «дзеркала». Порівняльний аналіз соціального та цифрового простору продемонстрував трансформацію поняття «насильство». Соціальне насильство в соціальному просторі виникло в роздумах ситуаціоністів з приводу урбанізації, а цифрове насильство в цифровому середовищі є не насильством як таким, а відмовою від низки розумових операцій, фундаментальних для феноменологічного пізнання. У статті аргументовано положення про необхідність збереження поняття інтенційності для всебічного уявлення про зв’язок цифрового простору і свідомості людини.
29
Бондар, Л. А. "Аналіз становлення проблеми самостійної навчальної діяльності в українській школі і педагогіці." Educational Dimension 32 (October 22, 2021): 132–40. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4493.
Full textAbstract:
У статті зроблено історико-педагогічний аналіз становлення проблеми самостійної навчальної діяльності в українській школі і педагогіці, розглянуто методологічні проблеми щодо організації самостійної роботи.
30
Музичко, О. Є. "Участь південноукраїнських істориків у роботі наукових з"їздів (друга половина XIX - початок XX ст.)." Записки історичного факультету, Вип. 28 (2017): 191–229.
Find full text
31
Музичко, О. Є. "Участь південноукраїнських істориків у роботі наукових з"їздів (друга половина XIX - початок XX ст.)." Записки історичного факультету, Вип. 28 (2017): 191–229.
Find full text
32
Zaharchuk, О. "FOREIGN POLICY AND DIPLOMACY OF NAPOLEON BONAPARTE IN THE WORKS OF MODERN UKRAINIAN HISTORIANS." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, no. 128 (2016): 23–29. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2640.2016.128.1.05.
Full textAbstract:
Opinions of the modern national researchers towards the foreign policy and diplomacy of Napoleon Bonaparte are analized. In Soviet times, the authors of dissertations and monographs about Napoleon's epoch were mainly Russian historians. Moden Ukrainian territories as an object of foreign policy and diplomacy of French Emperor was not considered important and priority though professional level of Ukrainian Soviet researchers allows them to do serious exploration within the designated problem. Since the independence of Ukraine a new phase of development of domestic Napoleon studies has began. Using new methodological approach made it possible to gradually move away from ideological stereotypes, typical for Soviet historiography.Expansion of sources has allowed Ukrainian scientists to explore new directions of Napoleon foreign policy.Involvement material Austrian, French, Polish and other European archives, provided an opportunity to rethink the known facts and reach a new level of research on this issue. However, some authors despite the achievements of modern national historiography, continue to adhere to outdated or frankly mythological beliefs.
33
Ісаєва, С. Д. "Організація самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів: історико-педагогічний аспект." Науковий вісник Національного аграрного університету, no. 112 (2007): 280–84.
Find full text
34
Весельська, Н. "Кордони українських земель у наукових роботах польського історика О. Яблоновського." Переяславський літопис, Вип. 10 (2016): 83–90.
Find full text
35
Mocherniuk, V. "ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ФАКУЛЬТЕТУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ." Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, no. 33 (January 3, 2020): 166–71. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.33.166-171.
Full textAbstract:
Волонтерська діяльність набула значного розвитку в Україні і стала одним із реальних засобів підготовки фахівців у різних галузях, але наукового обґрунтування цієї діяльності недостатньо. У роботі представлені результати досліджень відношення студентів випускних курсів за кваліфікаційними рівнями бакалавра та магістра факультету фізичного виховання і спорту.до волонтерської діяльності. Мета. Визначити напрямки волонтерської діяльності студентів спеціальності “Середня освіта (Фізична культура)”, відношення до неї та вплив на формування їхньої компетентності. Методи. Дослідження ґрунтувалося на застосуванні комплексу методів наукового пізнання: аналіз спеціальної літератури, документальних матеріалів, матеріалів мережі Інтернет; історико-логічний аналіз; структурно-функціональний аналіз; опитування; методи математичної статистики. Результати. Проаналізований досвід організації волонтерської діяльності студентів різних країн світу та зокрема тих, що навчаються на спеціальностях фізична культура і спорт. Визначені пріоритети студентів щодо волонтерської діяльності та окремі аспекти нормативно-правового регулювання такої роботи. Серед студентів найбільше охочих займатися допомогою тваринам. Серед магістрів зростає частка готових займатись добровільною допомогою людям з особливими потребами, людям похилого віку, дітям, брати участь в організації різного роду спортивних заходів. В обох групах більшість готова займатись аналогічною діяльністю при умові оплати праці і незначна кількість готова таку ж кількість часу працювати безоплатно. Висновок. Студенти та магістри випускних курсів спеціальності “Середня освіта. Фізична культура” позитивно ставляться до волонтерської діяльності в цілому, проте більшість проти надання пільг волонтерам при вступі до закладів вищої освіти, призначенні стипендій, працевлаштуванні. Всі досліджувані не мали досвіду організації превентивної роботи серед дітей щодо запобігання шкідливих звичок
36
Кузьменко, Е. "ФІЛОСОФСЬКИ ГЛИБОКА І НАПРУЖЕНА ЖИТТЄВА ПРАВДА Л.Г. ФРІЗМАНА." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 96–107. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.07.
Full textAbstract:
Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.
37
Rushai, Eduard. "Науково-організаційна діяльність О. М. Цинкаловського на посаді директора Кременецького краєзнавчого музею (за матеріалами кореспонденції 1939–1941 рр.)." Pereiaslav Chronicle, no. 15 (August 20, 2019): 12–20. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-12-20.
Full textAbstract:
Стаття присвячена постаті наразі маловідомого в Україні історика, археолога, краєзнавця – Олександра Миколайовича Цинкаловського (1898–1983 рр.). Увага акцентується на біографії вченого у період його директування в Кременецькому краєзнавчому музеї (1940–1943 рр.). Прослідковується вклад науковця в розвиток музею в перші роки його існування як самостійної установи. Надано обґрунтування того, що загальноприйняте твердження багатьох науковців про початок роботи О. Цинкаловського на посаді директора музею з 1936 р. являється невірним.Метою статті є систематизація відомостей про науково-організаційну роботу О. Цинкаловського у Кременецькому краєзнавчому музеї. Для досягнення цієї мети проаналізовано кореспонденцію даного музею за 1939–1941 рр. та визначено роль науковця у становлення музею як важливої науково-дослідної інституції. Систематизуються відомості про організаційну діяльність, яку проводив О. Цинкаловський у цей час (створення будинку-музею ім. Ю. Словацького, організація роботи всіх наукових відділів установи, популяризація музею серед жителів м. Кременець). Висвітлено наукову діяльність ученого, зокрема, його активну участь в археологічних і краєзнавчих експедиціях, проведених спільно Кременецьким краєзнавчим музеєм та Академією наук УРСР Експедиції та археологічні розкопки дали можливість О. Цинкаловському збагатити експозицію музею, а також зарекомендувати себе досвідченим та ерудованим науковцем. Встановлено, що за період директування О. Цинкаловського в музеї останній не лише успішно розвивався, а й став культурним осередком усього Полісся. Вважаємо, що О. Цинкаловський зробив вагомий внесок не лише у розбудову регіонального музею, а й загалом у розвиток української археології та краєзнавства ХХ ст.
38
Ботушанський, Василь, and Олександр Добржанський. "Тридцятирічний ювілей кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича." History Journal of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, no. 52 (December 15, 2020): 6–25. http://dx.doi.org/10.31861/hj2020.52.6-25.
Full textAbstract:
У статті з нагоди 30-річчя кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича висвітлюється пройдений нею шлях: заснування, формування колективу, керівництва, кардинальне оновлення освітніх програм, дисциплін, забезпечення навчальною літературою. Велика увага приділена науковій роботі, методології, тематиці, діяльності наукових шкіл буковинознавства і козакознавства, захисту дисертацій, публікації наукових досліджень, використання їх у навчальній роботі.У статті простежено науковий і творчий шлях упродовж тридцятирічного періоду існування (1990 – 2020 рр.) одного з провідних підрозділів ЧНУ імені Юрія Федьковича – кафедри історії України.Ще із створенням у 1875 р. в Чернівцях австрійського університету у ньому на філософському факультеті читалася така дисципліна, як історія, в основному історія Австрії, західноєвропейська історія, при цьому згадувалося і про Україну та українців. Тільки при відновленні роботи Чернівецького університету восени 1944 р. було дозволено тимчасово створити кафедру історії УРСР, але у 1949 р. вона була об’єднана з кафедрою історії СРСР.У період хрущовської «відлиги» на прохання керівництва факультету, університету кафедру історії СРСР було перейменовано на кафедру СРСР і УРСР. Це дещо сприяло у навчальній і особливо у науковій роботі кафедри: майже всі науковці цієї кафедри перейшли на тематику з історії України.Кафедра історії України на тодішньому історичному факультеті Чернівецького державного (нині національного) університету імені Юрія Федьковича почала діяти з 1990/91 н.р. під керівництвом кандидата історичних наук (далі – к.і.н.), доцента (далі – доц.), з 1996 р. – доктора історичних наук (далі – д.і.н.), з 1998 р. – професора (далі проф.) Василя Ботушанського (по 2005 р.). У 2005 – 2015 рр. кафедру очолював проф. Олександр Добржанський, з 2016 і понині – В. Ботушанський.З 1997 по 2018 р. кафедра видавала щорічний фаховий збірник наукових праць «Питання історії України», у якому було вміщено 884 публікації.Кафедра причинилася до важливої справи – підготовки молодих фахівців-істориків, обговорюючи щороку по кілька дисертацій на предмет рекомендації їх до захисту, даючи при цьому цінні поради як з боку наукових керівників, так і з боку рецензентів.
39
Балишев, М. А. "Розвиток астрономії у Харкові на початку XX століття (1900–1917)." Studies in history and philosophy of science and technology 30, no. 1 (May 17, 2021): 51–61. http://dx.doi.org/10.15421/272105.
Full textAbstract:
Розглянуто науково-дослідницьку діяльність астрономічної обсерваторії Харківського університету упродовж 1900–1917 рр. Метою роботи є здійснення комплексного історико-наукового дослідження розвитку астрономії у Харкові у визначений період. Застосовано спеціальні методи, використання яких дозволило визначити основні віхи розвитку харківської астрономії, розкрити змістовність наукового доробку представників університетської обсерваторії. Зокрема, проаналізовано публікації: Б. П. Герасимовича, М. М. Євдокимова, В. В. Каврайського, Б. І. Кудревича, Л. О. Струве, В. Г. Фесенкова. Розглянуто тематику та напрями їх наукових досліджень з вивчення активності Сонця та змінних зорь, визначення річних паралаксів окремих зорь та координат приполярних зорь, результатів спостережень сонячних та місячних затемнень, здійснення спостережень за допомогою горизонтальних маятників Ребер-Пашвіца, фотографування комет та великих планет. Висвітлено питання функціонування Школи-майстерні точної механіки при університетській обсерваторії. Проведене дослідження продовжує проблематику робіт з історії розвитку вітчизняної астрономічної науки і є одним з важливих етапів на шляху до вивчення історії астрономії у Харкові періоду 1900–1917 рр. на прикладі астрономічної обсерваторії Харківського університету. Передбачається, що матеріали дослідження будуть використані у науково-дослідній роботі з історії астрономії у Харкові першої половини ХХ ст.
40
Nayenko, Halyna. "ЛѢкарство на ѡспалый оумыслъ чоловѢчїй / Підготували до видання: В.М. Мойсієнко, Н.П. Бондар, О.Ю. Макарова, С.П. Радомська. - Житомир, 2017. - Т. 1: Факсимільне видання. - [368] с.; Т. 2: Метаграфований текст. - 179 с.; Т. 3: Лінгвістичне, книгознавче дослідження та словопокажчики. - 227 с." Острозька давнина 1, no. 6 (December 19, 2019): 344–47. http://dx.doi.org/10.25264/2707-1650-2019-6-344-347.
Full textAbstract:
Робота Галини Наєнко – це огляд тритомного збірника, який побачив світ у серії «Пам’ятки української мови» в 2017 р. Перші два томи видання – це факсимільна та метаграфована версії праці «Лікарство на оспалый оумыслъ чоловічїй» (Дермань, 1608), третій складається з лінгвістичних студій Віктора Мойсієнка та історико-книгознавчого дослідження Наталії Бондар, а також покажчиків слів та словоформ, укладених Віктором Мойсієнком, Ольгою Макаровою та Світланою Радомською.
41
Morozova, Mariya Nikolaevna. "АКТУАЛЬНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ФОРМИРОВАНИИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ СТУДЕНТОВ ВУЗОВ." Научный взгляд в будущее, no. 09-03 (April 30, 2018): 20–27. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2018-09-03-044.
Full textAbstract:
В роботі акцентовано увагу та обґрунтовано передумови розвитку вищої освіти в Україні пов’язані із необхідністю переходу до нових засад формування та розвитку економічних знань, які базуються на історико-культурних і духовно-моральних традиціях українсько
42
Гончар М. В. "ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАГЛЯДОВИХ ОСВІТНІХ ІНСТИТУТІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 243–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.329.
Full textAbstract:
У статті надано огляд праць науковців, які охоплюють питання функціонування освітніх інститутів в українських губерніях Російської імперії ХІХ – початку ХХ століття, що здійснювали наглядову діяльність за навчальними закладами різних типів та різного підпорядкування. Зокрема, йдеться про діяльність попечителів та окружних інспекторів навчальних округів, директорів та інспекторів народних училищ губерній, губернські та повітові училищні ради, єпархіальні училищні ради та їх повітові відділення, губернських та повітових спостерігачів церковнопарафіяльних шкіл.Установлено, що в історико-педагогічних дослідженнях, які з’явилися впродовж останніх десятиліть, ґрунтовно не розглядався досвід наглядової діяльності освітніх інститутів, що функціонували на території українських губерній Російської імперії протягом ХІХ – початку ХХ ст. У роботах, що так чи інакше торкаються певних аспектів їхньої діяльності, переважно розглядається діяльність інституту інспекторів народних училищ. Спостерігається неоднозначне відображення ролі інспекторів у освітніх процесах досліджуваного періоду. Зокрема, частина дослідників висловлюють думку про те, що директори та інспектори народних училищ виконували виключно поліцейські функції в освіті. Така позиція була притаманна дослідникам історії освіти радянського періоду. В той же час, серед науковців трапляються й ті, хто, хоча й наголошує на виконанні інспекторами охоронних функцій, усе ж звертає увагу на те, що інспектори були переважно досвідченими педагогами й у своїй практичній діяльності турбувалися про розвиток освіти у своєму регіоні та всіляко сприяли роботі учителів.Також у ході дослідження було виявлено чимало робіт, що характеризують організаційно-педагогічну діяльність інституту попечителів навчальних округів. Незважаючи на те, що попечителі мали достатньо повноважень для здійснення наглядової діяльності, науковці у своїх працях жодним чином не звертають увагу на цей аспект.У вітчизняних історико-педагогічних студіях майже відсутні праці, що характеризують досвід наглядової діяльності спостерігачів церковно-парафіяльних шкіл та єпархіальних училищних рад і їх повітових відділень.
43
Krushelnytsky, O. D., and I. V. Ohorodniychuk. "ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ." Інфекційні хвороби, no. 3 (November 30, 2019): 70–73. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.3.10639.
Full textAbstract:
Мета роботи – на підставі історичної та сучасної історико-медичної бібліографії та архівних матеріалів розглянути процес розвитку військової епідеміології в Україні та становлення її як дисципліни. Розкриті основні етапи розвитку теорії, практики та висвітлені особистості, які мали місце у створенні та розвитку військової епідеміології.
44
Паска, Богдан, and Тарас Паска. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ НАДВІРНЯНЩИНИ ЗАСОБАМИ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 185–93. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.185-193.
Full textAbstract:
У статті висвітлено стан розвитку музейної справи на теренах Надвірнянського району Івано-Франківщини та роль музейної педагогіки у формуванні національно-культурної ідентичності молодого покоління. Акцентовано увагу на важливості функціонування громадських, відомчих і приватних музеїв Надвірнянщини як осередків духовності, історичної пам’яті та патріотичного виховання молоді. Розкрито досвід роботи кращих музеїв у справі збереження, дослідження і популяризації історико-культурної спадщини Гуцульщини і Покуття. Визначено подальші напрями досліджень і діяльності у сфері музейної педагогіки і музеєзнавства.
Ключові слова: Надвірнянщина, Гуцульщина, Покуття, музейна педагогіка, музеєзнавство, національно-культурна ідентичність, національно-патріотичне виховання, історико-культурна спадщина.
45
Бенера, В. Є. "ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ У НАЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ II ПОЛОВИНИ XIX ПОЧАТКУ XX СТ." Educational Dimension 30 (May 19, 2022): 28–36. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4799.
Full textAbstract:
Здійснено історико-педагогічний аналіз нормативно-законодавчої бази та довідково-статистичних видань проблеми самостійної роботи студентів у навчальному процесі ВНЗ України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). На конкретних прикладах розкрито процес зародження нормативно-правових механізмів освітньої діяльності у питаннях вищої освіти. Зазначено, що реформаторські процеси і перетворення в освітній сфері носять особливий регіональний характер на Лівобережній та Правобережній Україні. Зроблено висновок, що нормативно-законодавчі, статистично-довідкові видання відображають своєрідність теорії та практики самостійної роботи студентів у навчальному процесі ВНЗ досліджуваного періоду.
46
Yalovyk, Volodymyr, Anton Yalovyk, and Olena Sobchuk. "Історичні аспекти становлення та розвитку фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» на Волині." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 3(47) (October 1, 2019): 36–42. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-03-36-42.
Full textAbstract:
Актуальність. Спортивні товариства відіграли значну роль у фізичному вихованні різних груп населення. Серед спортивних товариств на Волині провідна роль наалежить Фізкультурно-спортивному товариству «Спартак». У процесі історичного розвитку виробилася своя система фізичного виховання населення та підготовки спортсменів, яка, на жаль, за останні роки дещо знизилася, а результати діяльності розгублені й із роками стають забуті. Мета дослідження – виявити особливості створення та розвитку фізкультурно- спортивного товариства «Спартак» на Волині та його діяльності. Матеріалом і методами дослідження слугували історико-педагогічний аналіз літературних, програмно-нормативних архівних документів і матеріалів, опитування фахівців. Результати дослідження. Аналіз та узагальнення архівних документів дали підставу розкрити спортивно-масову діяльність фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». ФСТ «Спартак» започаткувала свою діяльність у 1940 р. Війна перервала роботу товариства, яке відновила знову свою діяльність у 1944 р. Із 1997 р. товариство ліквідовано, а в 1992 р. – відновлено. Із 2000 р. ФСТ «Спартак» регулярно почав проводити спортивно-масову роботу, зокрема обласні спартакіади «Здоров’я» серед державних службовців, «Тато, мама і я – спортивна сім’я» серед працівників ПАТ «Волиньгаз», супермаркетів ГК «ПАКО-ХОЛДІНГ», серед клубів за місцем проживання, «Спортивне довголіття – спорт для всіх – радість життя серед ветеранів», серед вихованців дошкільних навчальних закладів «Спорт для всіх – спільне майбутнє», студентські фестивалі «Будь здоровий та привабливий». У ФСТ «Спартак», окрім фізкультурно- оздоровчої роботи, здійснювалася підготовка спортсменів високої кваліфікації. За період незалежної України в товаристві підготовлено одного заслуженого майстра спорту України, 10 майстрів спорту України між- народного класу, 59 майстрів спорту України та вісім учасників Олімпійських ігор. Висновки. У роки незалежності у фізкультурно-спортивному товаристві «Спартак» сформувалася система фізичного виховання різних категорій населення Волинської області.
47
Жорова І. Я. and Швед Г. В. "ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УРСР (60-70-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 197–202. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.323.
Full textAbstract:
Статтю присвячено висвітленню історико-педагогічного аспекту розвитку професійного рівня педагогічних працівників закладів дошкільної освіти України. Схарактеризовано основні події означеного періоду, впродовж якого відбувався активний розвиток підвищення кваліфікації та трансформація змістової складової післядипломної освіти педагогічних працівників.Визначено, що у досліджуваний період післядипломна освіта педагогічних працівників дошкільної галузі набула активного розвитку, починаючи з 60-тих років ХХ століття, що обумовлено ґрунтовним нормативно-правовим забезпеченням організації та керівництва методичною роботою педагогічних кадрів.Представлено огляд основних форм підвищення професійного розвитку педагогічних працівників, серед яких виділено курсову та семінарську перепідготовку, а також методичні та кущові об’єднання, школи передового педагогічного досвіду, народні університети й самоосвітню діяльність педагогів. Установлено, що такі форми роботи, як науково-практичні конференції, педагогічні читання й педагогічні виставки також впливали на розширення знань у зазначеній галузі освіти.На курсах перепідготовки педагогічних працівників увагу лекторів було звернено на висвітлення актуальних проблем марксистсько-ленінської теорії, педагогіки, психології, теорії і практики навчально-виховної роботи дошкільного закладу, зокрема на засвоєння методичних аспектів організації освітнього процесу з дітьми різних вікових груп.Серед лекторів були кращі працівники дитячих закладів, працівники обласного відділу народної освіти, інституту удосконалення кваліфікації учителів, а також кращі викладачі педагогічних училищ та вчителі шкіл міста. Організацією педагогічної практики займалися як методисти на громадських засадах, так і працівники кабінету дошкільного виховання інституту удосконалення кваліфікації вчителів.У досліджуваному хронологічному проміжку особливу увагу було приділено вивченню, узагальненню й розповсюдженню передового педагогічного досвіду, що констатувалося у всіх формах перепідготовки та підвищення кваліфікації.
48
ФЕДЧИНЯК, Артур. "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ІСТОРИЧНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 104–10. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-104-110.
Full textAbstract:
Автор дослідження, ґрунтуючись на аналізі широкого кола джерел, визначає особливості організації вищої педагогічної школи України в роки Другої світової війни. Аналіз публікацій доводить, що з розгортанням подій Другої світової війни завдання та напрями діяльності вищої педагогічної освіти в СРСР суттєво змінилися. Керівництву республіки довелося вирішити проблеми, пов’язані з евакуацією педагогічних навчальних закладів з прифронтових районів у тил країни, зокрема, було евакуйовано три університети (Київський, Харківський, Одеський), п’ять педагогічних інститутів (Одеський, Запорізький, Мелітопольський, Луганський, Харківський) та учительський інститут (м. Бердянськ). У лютому 1942 року на базі двох евакуйованих університетів (Києва та Харкова) у місті Кизил-Орда (Казахстан) був заснований Об’єднаний український державний університет (ОУДУ). Одним із напрямків роботи ОУДУ була підготовка вчителів історії для загальноосвітніх шкіл. У дослідженні з’ясовано, що у зв’язку з необхідністю продовжувати підготовку педагогічних кадрів, зокрема істориків, у роки війни необхідно було внести зміни до навчальних програм, адаптуватися до складних умов, наприклад, зменшити термін навчання, скоротити зміст навчальних дисциплін та графік лекцій та практичних занять тощо. Усі ці заходи були вимушеними, продиктованими військовим часом і, з одного боку, негативно впливали на освітній процес у вищих освітніх закладах, але, з іншого боку, працівники евакуйованих на схід університетів допомагали місцевим інститутам у навчальній та науковій роботі, розв’язанні виробничих та економічних проблем. Примусова евакуація із західних областей на схід країни мала велике значення для місцевих університетів. Це стало об'єктивною передумовою розвитку в цих регіонах вищої освіти, підготовки національних науково-викладацьких кадрів та сприяло піднесенню духовної культури та національної свідомості населення. Ключові слова: евакуйовані вищі навчальні заклади, навчальні програми, ідеологізація освіти.
49
Yevtukh, Mykola. "ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО УЧИТЕЛЯ (ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ)." Освітні обрії 49, no. 2 (December 27, 2019): 64–68. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.64-68.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки майбутнього учителя (історико-педагогічний аспект). Висвітлено погляди видатних педагогів минулого на окреслену проблему. Вказано на роль педагогічної практики у формуванні педагогічної майстерності майбутнього вчителя; розкриваються можливості використання досвіду видатних педагогів минулого у практичній роботі сучасної школи.
50
Соколова, Н. "Медальні роботи студентів історико-філологічного факультету імператорського Дерптського університету (1803 - 1917 рр.)." Часопис української історії, Вип. 36 (2017): 105–12.
Find full text