Academic literature on the topic 'Рефінансування НБУ'

У статті розглянуто основні підходи до визначення сутності поняття “рефінансування”, крім цього проаналізовано систему рефінансування банків в Україні на сучасному етапі. Проведено аналіз динаміки показників обсягів на-даних коштів через постійно діючу лінію кредитів рефінансування(овернайт), кредитів наданих шляхом проведення тендерів та середніх значень облікової ставки НБУ протягом 2017-2020 років. Проведений аналіз показав, що протя-гом досліджуваного періоду відбувалося незначні коливання цих показників в сторону зниження або збільшення. Також окреслено основні проблеми, які гальмують розвиток рефінансування банків в Україні. Наведено можливі рекомендації для вдосконалення системи рефінансування банків в Україні та для стимулювання подальшого розвитку національної банківської системи. Сьогодні ефективне функціонування банківської системи України є неможливим без здійснення певних заходів задля її подальшого розвитку.

Рефінансування комерційних банків є одним із інструментів грошовокредитної політики, який базується на функції центрального банку як “кредитора останньої інстанції”. Його сутність на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – у розширенні грошової маси в економіці країни. У більшості випадків рефінансування здійснюється під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Як відомо, цей вид цінних паперів вважається найбільш високоліквідним заставним майном. Це дає гарантію Центральному банку в поверненні рефінансованих коштів, зокрема у разі віднесення банку-позичальника до категорії неплатоспроможних. Зазначене є особливо актуальним, зважаючи на кризові процеси, які останнім часом відбуваються в Україні та призводять до збитковості банківських установ. Протягом 2014–2018 рр. Національний банк України (НБУ) ініціював подання 115 судових позовів з метою повернення неплатоспроможними банками заборгованості за договорами рефінансування. Загальна сума позовних вимог становить 37 млрд грн. Майже за половиною справ вже є ухвалені та спрямовані на виконання рішення суду. Утім, деякі законодавчі протиріччя щодо процедури реалізації заставного майна за договорами рефінансування (у випадку віднесення банку до категорії неплатоспроможних) значно ускладнюють відповідний процес, призводять до повторного (за новими обставинами) розгляду справ і затя гують повернення раніше наданих коштів. Це, як наслідок, завдає негативного впливу на стан і розмір золотовалютних резервів НБУ. Аналіз різних аспектів реалізації грошово-кредитної політики держави, зокрема й особливостей рефінансування комерційних банків, став об’єктом уваги значної кількості як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Проте сьогодні все ще залишаються окремі проблеми, зокрема щодо пріоритетності застосування норм різних законодавчих актів у процедурних питаннях повернення таких коштів у випадку віднесення банку-позичальника до категорії неплатоспроможних. Це актуалізує необхідність подальшого наукового пошуку у відповідному напрямі. Метою статті є усунення законодавчих протиріч у процедурних питаннях повернення коштів у випадку віднесення банку-позичальника до категорії неплатоспроможних. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: формально-логічний, аналітико-синтетичний, логіко-юридичний та ін. За допомогою формально-логічного методу здійснено аналіз судової практики, а також нормативно-правових актів, які регулюють відносини, що пов’язані з рефінансуванням банків і виконанням неплатоспроможним банком власних зобов’язань перед кредиторами. Логіко-юридичний метод дав змогу виявити неузгодженості чинного законодавства України у досліджуваній сфері та обґрунтувати пропозиції щодо їх усунення. Під час аналізу автори дійшли висновку, що суди у спорах із питань виконання неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та (або) запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов’язань перед кредиторами, повинні враховувати пріоритетність норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

В складній фінансово-економічній та політичній ситуації, збій кредитної системи безумовно може стати причиною банківської кризи, що вже неодноразово траплялось в історії України. Проблеми з ліквідністю та платоспроможністю банківських кредитних установ у такій ситуації може вирішити НБУ як кредитора останньої інстанції, який здійснює підтримку банків шляхом рефінансування. Однак кризові явища у вітчизняній банківській системі спонукають по-новому розглядати рефінансування банків, що стимулює до пошуків його ефективних інструментів та механізмів, зокрема до іпотечного рефінансування. Досвід фінансових криз показу, що саме моделі іпотечного рефінансування потребують подальшого ретельного дослідження, адже вони перш за все пов’язані із ризиками, притаманними тій чи іншій моделі. Метою статті є порівняльний аналіз різних моделей іпотечного рефінансування, оцінка притаманних їм ризиків та дослідження розподілу цих ризиків між учасниками іпотечного кредитування та рефінансування. Методологічною основою проведеного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, дослідно-пошукова література, наукові праці вітчизняних вчених з питань рефінансування, іпотечного рефінансування, особливо в умовах кризи, а також інші методи, такі як системний аналіз; синтез, статистичний метод та інші. У світовій практиці є три основні моделі іпотечного рефінансування, кожна з яких поряд зі спільними для всіх моделей рисами, має специфічні, притаманні лише їй ознаки. Найдавнішою і, мабуть, найнадійнішою є так звана однорівнева, модель, поширена в європейських та багатьох інших країнах світу. Дворівневі моделі, поширені у США та деяких азійських країнах, а також, до певної міри, у Франції, є мобільнішими порівняно з першою, але й більш ризиковими. Дослідження ризиків, пов’язаних із функціонуванням тієї чи іншої моделі, є дуже актуальним, а тому заслуговує на значну увагу науковців та практиків. Наукова новизна полягає в проведеному порівняльному аналізі моделей іпотечного рефінансування та їх зв’язку із фінансовими кризами. Запропоновано створення механізму іпотеки, який поєднує паралельне співіснування двох моделей (одно- та дворівневої) функціонування ринку іпотечного кредитування. Практична значимість статті полягає в розв’язані дилеми: як ефективно і безпечно для всіх учасників кредитного ринку використати надані можливості моделей рефінансування в умовах фінансово-економічної кризи.

Забезпечення стабільності банківської системи здійснюється шляхом регулювання банківської діяльності та нагляду за діяльністю банків. Для цього державі необхідні розробка і впровадження законів, що регламентують діяльність банків, як центрального, так і комерційних і державних, а також положень, що регламентують рамки поведінки банків і які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Відповідно до теорії, НБУ може впливати на пропозицію грошей зміною резервних вимог (політика мінімальних резервів), ставки рефінансування (дисконтна (облікова) і заставна політика), а також проведенням операцій на відкритому ринку, здійсненням валютної та депозитної політики.

В статті розглянуто важливість забезпечення стійкості фінансових систем в умовах невизна-ченості, що спричинена світовою пандемією. Встановлено пріоритетність цілей цінової та фінансової стабільності у функціонуванні НБУ. Економічний зміст фінансової стабільності визначено як стан фінансової системи, за якого вона здатна належним чином виконувати основні функції, такі як фінансове посередництво та здійснення платежів, а також протистояти кризовим явищам. Охарактеризовано зміст макропруден-ційної політики НБУ, принципи її реалізації та інструменти макропруденційного регулювання, що використо-вуються для забезпечення стабільності фінансової системи. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення контролю розрахунків, розкрито механізм та об’єкти оверсайта платіжних систем. Розглянуто спектр по-казників, що визначають фінансову стійкість, досліджено їх рівень в умовах застосування карантинних об-межень. Проаналізовано ефективність забезпечення фінансової стабільності Національним банком; встанов-лено, що її високу результативність досягнуто завдяки деактивації буферів капіталу, рекомендацій банкам утриматися від виплати дивідендів, створенню сприятливих регуляторних умов для реструктуризації кре-дитів, наданню банкам ліквідності у необхідних обсягах через стандартні інструменти рефінансування НБУ. Розкрито загрози фінансового сектору на підставі результатів стрес-тестування НБУ, досліджено ризики функціонування банківської системи (кредитний ризик, ризик достатності капіталу, ризик ліквідності, юри-дичний ризик, валютний та ризик прибутковості). Виокремлено рекомендації щодо підвищення ефективності забезпечення фінансової стабільності для органів державної влади та банківських установ; наголошено на перспективних напрямах досліджень, серед яких підвищення рівня збалансованості грошової маси, вдоскона-лення параметрів функціонування фінансово-кредитного сектору, детінізація грошово-кредитного сектору та протидія викликам глобалізації у грошово-кредитній сфері.

Обґрунтовано необхідність використання монетарної політики у фінансовому оздоровлені банків. Визначено її роль у період кризових явищ в економіці і в банківській системі, склад монетарних інструментів та їхні особливості. Обґрунтовано, що в умовах стабілізації вітчизняного банківського сектору регулятивний напрям дій НБУ спрямовувався найперше на підтримку ліквідності банківської системи України через активізацію механізмів рефінансування, зміни в політиці резервування, стримування відпливу коштів за межі банківської системи з варіативним використанням інтервенційних інструментів. Розглянуто монетарні інструменти, які мали безпосередній вплив на фінансове оздоровлення банків у досліджуваному періоді, — облікова ставка, обов’язкові резерви, репо-операції, купівля-продаж державних цінних паперів, своп-операції. Здійснено аналіз динамічних змін облікової ставки як основного монетарного інструменту, за яким НБУ встановлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період, розкрито переваги зниження облікової ставки для оздоровлення банків та економіки. Досліджено використання НБУ як кредитором останньої інстанції для підтримки ліквідності банків на потрібному рівні такий інструмент, як рефінансування їхніх активних операцій. З’ясовано особливості його використання з боку НБУ та еволюцію змін до теперішнього часу. З’ясовано роль операцій купівлі (надання ліквідності) і продажу (вилучення ліквідності) державних цінних паперів (ОВДП), здійснюваних НБУ для підтримки ліквідності банків. Запропоновано використання регулятором ефективних монетарних інструментів і заходів для забезпечення безперебійного функціонування банківської системи.

Політика рефінансування є важливим інструментом грошово-кредитної політики, оскільки забезпечує стабільність та підтримку тимчасової ліквідності банку, який її потребує. Надання кредитiв рефiнансування здiйснює Нацiональний банк України. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/33099

Доступ до роботи тільки на території бібліотеки ОНЕУ, для переходу натисніть на посилання нижче
У роботі розглядаються теоретичні аспекти: сутність рефінансування комерційних банків, нормативне забезпечення рефінансування банків, оцінка застосування інструментів тонкого налаштування та специфічних інструментів рефінансування Національного банку України. Проаналізовано: використання Національним банком України інструментів грошово-кредитної політики; сутність, цілі та типи грошово-кредитної політики; вплив грошово-кредитної політики на економіку країни; постійно діючих інструментів рефінансування Національного банку України. Запропоновано: за результатами дослідження сформульовані відповідні висновки та запропоновані пропозиції щодо підвищення ефективності грошово-кредитної політики, застосування яких на практиці дасть можливість створити передумови для розвитку економіки України.
The work deals with the theoretical aspects: the essence of refinancing of commercial banks, regulatory support for refinancing of banks, assessment of the use of fine-tuning tools and specific refinancing tools of the National Bank of Ukraine. Author: use of monetary policy instruments by the National Bank of Ukraine; nature, goals and types of monetary policy; the impact of monetary policy on the country's economy; permanent refinancing instruments of the National Bank of Ukraine. Аnalysis: based on the results of the study, the relevant conclusions are formulated and proposals are proposed to increase the effectiveness of monetary policy, the application of which in practice will create the conditions for the development of Ukraine's economy.

Визначено небезпеку діяльності російських банків на території України в умовах російської військової агресії та діяльність НБУ щодо сприяння цьому The danger of the activities of Russian banks on the territory of Ukraine in the conditions of Russian military aggression and activity of the NBU in promoting this were determined

Досягнення певного рівня економічного розвитку держави залежить не тільки від виду та ефективності впроваджуваних в країні реформ, а й значною мірою від належного функціонування банківської системи. При цьому, банківські установи повинні мати достатню ресурсну базу для здійснення ними кредитування потреб позичальників, для утворення необхідних резервів і підтримки відповідного рівня їх ліквідності та фінансової стійкості. Достатня за обсягом ресурсна база банку істотно впливає на рівень процентних ставок за його активними та пасивними оп ераціями. Тому, сьогодні дослідження питань формування ресурсної бази банківських установ є вельми актуальним для забезпечення ефективного функціонування банківської системи й економічного зростання країни. Серед цих питань не останнє місце займають питання дослідження особливостей управління запозиченими ресурсами банку, які уможливлюють розширення функціоналу банківських установ. Традиційним джерелом банківських ресурсів є депозити клієнтів, однак, за умов розширення банківської діяльності, у банків виникає потреба пошуку нових джерел поповнення їх ресурсної бази, якими і є запозичення ресурсів на фінансовому ринку – недепозитні джерела.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні практики рефінансування банків Національним банком України, ідентифікація ключових проблем та розробка рекомендацій щодо його удосконалення.
The aim of the thesis is to investigate the practice of refinancing the banks by the National Bank of Ukraine, identifying key issues and developing recommendations for its improvement.