Journal articles on the topic 'Реформування системи влади'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Реформування системи влади.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Реформування системи влади.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
БАРАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Інформаційна сфера: реформування інституційної системи публічної влади." Право України, no. 2018/11 (2018): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-065.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері, актуальність якої визначається високим рівнем стратегічного впливу стану інформаційної сфери на цивілізаційний розвиток людства. Проблема набуває додаткової актуальності у зв’язку з майбутніми трансформаційними змінами суспільства під впливом впровадження досягнень електронних комунікацій (мережі Інтернету), технологій інтернету речей, Ін дустрії 4.0, штучного інтелекту і робототехніки, великих даних, генної інженерії, біоі нанотехнологій тощо. Метою статті є визначення теоретико-методологічних засад та формулювання практичних рекомендацій щодо реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері. Проаналізовано стан, тенденції та недоліки реформування системи публічної влади в Україні в останні десятиріччя. Акцентується увага на значенні феномену інформаційного суспільства для розвитку цивілізації. Надається характеристика сучасної системи публічної влади та сформульовано її функціонально-цільові принципи з позицій положень теорії великих систем і загальної теорії управління. На основі положень теорії великих систем, загальної теорії управління та економічної теорії права надається характеристика сучасної системи публічної влади та визначені вимоги до її моделі. Серед цих вимог відповідно до економічної теорії права мінімізація трансакційних витрат розглядається як головний фактор при реформуванні інституціональної системи публічної влади. З урахуванням цього розроблено теоретико-методологічні основи та практичні рекомендації щодо реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері, зокрема, визначені загальні вимоги до формування системи публічної влади; функціональні, організаційні та правові вимоги до інституційної системи публічної влади. Запропоновано принципи системи публічної влади як сукупність загальних та функціональних принципів, наведено характеристику їх складових. З урахуванням напрацьованих теоретико-методологічних основ сформовано рекомендації щодо реформування інституційної системи, що, як очікується, забезпечить підвищення ефективності системи публічної влади в інформаційній сфері України завдяки різкому зниженню управлінських та регуляторних трансакційних витрат й оптимізації процесів прийняття рішень, зменшенню витрат організаційних, матеріальних, інтелектуальних, юридичних, кадрових, інформаційних, технічних та інших ресурсів, а також зменшенню трансакційних витрат при взаємодії між суб’єктами інформаційної сфери. Для створення завершеної теоретико-правової та законодавчої бази реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері в подальшому доцільне проведення відповідних конституційно-правових, адміністративно-правових й інформаційно-правових досліджень.
2
Buryk, Z. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ В ОРГАНАХ ВЛАДИ В УКРАЇНІ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 191–200. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.23.
Full textAbstract:
Висвітлено сутність поняття “кадрова безпека”, обґрунтовано поняття “кадрова безпека в органах влади”. Наведено основні недоліки українських кадрових практик у системі органів державної влади. Визначено принципи, що спричиняють вплив на систему кадрової безпеки в органах влади. Сформовано правову базу реформування системи кадрової безпеки в органах влади. Відмічено, що правове регулювання кадрової безпеки в органах влади здійснюється на всіх рівнях: державному, регіональному, місцевому. Запропоновано внутрішні правові документи щодо реформування системи кадрової безпеки в органах влади.
3
ТЕПЛЮК, МИХАЙЛО. "Конституційне визначення публічної влади – ключова ланка юридичної доктрини України." Право України, no. 2021/02 (2021): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-029.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.
4
Мішин, Сергій. "ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 60–77. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.188.
Full textAbstract:
У статті розглянуто місцеве самоврядування, як комплексна галузь українського права, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і ре-гулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації місцевого самоврядування і вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.Встановлено, що необхідною умовою динамічного розвитку України є інституційне реформування органів влади на місцях. Це дозволить подо-лати їхнє дублювання функцій і нестаток прозорості, а також призведе їх у відповідність до ринкових умов. Особливої уваги при цьому, як у теоретичному, так і у практичному сенсі заслуговує вивчення особливостей впливу посттоталітарної спадщини на розвиток владних інституцій, механізми досягнення балансу між легалізацією та легітимацією влади за допомогою ефективного розв’язання існуючих протиріч.У науково-теоретичному аспекті місцеве самоврядування характеризується як особливий інститут, який у своїй основі має не державу чидержавну владу, які засновані на матеріальній базі державної власності, а громадську спільноту, общину, матеріальною базою якої є зовсім інша формавласності – муніципальна.Місцеве самоврядування на практиці втілює інтереси територіальних громад. При цьому роль місцевого самоврядування для процесів просторовоїорганізації публічної влади пояснюється тим, що влада територіальних громад, будучи самостійним видом публічної влади, за своїм суб’єктно-об’єктним складом, своєю природою та сутністю, діапазоном здійснюваних нею функцій є найбільш соціально орієнтованою формою здійсненняпублічної влади, а також виступає потужним каталізатором формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесіутворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за вирішення місцевих проблем і тим самим підвищує їх загальну соціальну та громадянську активність
5
Домбровська, А. В., and В. В. Марченко. "МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 96–101. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.13.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні функції Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади. Досліджено проблему реформування системи дер-жавного управління, зокрема сектора оборони України. Метою статті є вирішення проблеми впровадження електронного урядування в управлінську систему Міністерства оборони України як ключового напряму реформування сектора оборони України. Серед заходів реформування системи державного управління визначено децентралізацію функцій держави та бюджетних ресурсів, відкритість, прозорість та підзвітність державних органів, а також впровадження електронного урядування – форми організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомуніка-ційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян. Запропоновано впровадження електронного урядування в сферу елект-ронних систем обліку матеріально-технічних ресурсів Збройних сил України, створення електронного реєстру військовозобов’язаних, електронного документообігу
6
Brynzanska, O. V. "Реформування судової системи у республіці Польща: можливість врахування в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 13, 2013): 104–9. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.06.16.
Full textAbstract:
Досліджено передумови реформування судової системи Польщі та основні чинники, які вплинули на формування інститутів судової влади. Висвітлено хід реформ, здійснених під час приведення законодавства Польщі про судоустрій у відповідність з європейськими стандартами. Розглянуто можливості врахування окремих аспектів польського досвіду при реформуванні судової влади України.
7
ЄВГРАФОВА, ЄЛИЗАВЕТА, and ЄВГЕН ТЕПТЮК. "Судовим реформам в Україні – науково-доктринальну основу." Право України, no. 2021/02 (2021): 75. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-075.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення доктринальних орієнтирів для комплексної судової реформи як складової процесу втілення в життя принципу конституційної законності. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань забезпечення ефективності судової системи, незалежності судової влади та необхідності формування науково обґрунтованої, вільної від суб’єктивних уподобань концепції розвитку судової системи. У статті стверджується, що внаслідок так званих “судових реформ” в останнє десятиліття національна судова влада виявилася розбалансованою, спотворено функцію правосуддя. Наголошено, що захист права у правовій державі, якої прагне Україна, має розпочинатися на конституційному рівні – із захисту самої Конституції та втілення в життя принципу конституційної законності. Як головне завдання судової реформи в доктрині визначається максимальне зменшення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу та істотне посилення підконтрольності судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам. Серед важливих чинників забезпечення ефективності судової системи у статті визначаються легітимне й повноцінне представництво громадянського суспільства та його інститутів у процесі судочинства, зокрема народних засідателів і присяжних, а також унормування праці судді та оплати цієї праці, яка б стимулювала зростання професійної кваліфікації суддів. Відстоюється необхідність спрощення судової системи, а також відзначено потребу відновити систему військового правосуддя. Обґрунтовується необхідність розроблення на єдиних концептуальних основах комплексного реформування правоохоронної системи та послідовна реалізація низки реформ за окремими напрямами (реформа слідства, реформа конституційної юстиції, реформа судів загальної юрисдикції, реформа прокуратури тощо), синхронізуючи їх із проведенням інших видів судової (правоохоронної) реформи, з одночасним узгодженням із парламентською, адміністративними та муніципальними реформами. Зроблено висновок, що тільки системний комплексний підхід до реформи судової влади в Україні можна вважати насправді науково обґрунтованим, і саме на такий підхід повинна орієнтувати законодавця юридична доктрина України.
8
Fesenko, V. "СУЧАСНІ СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 2(56) (October 29, 2019): 183–91. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.23.
Full textAbstract:
Розглянуто сучасні тенденції розвитку системи управління персоналом, як однієї з основних складових функціонування органів публічної влади в Україні. Здійснено характеристику та аналіз поняття “система управління персоналом”. Проведено огляд структурних елементів системи управління персоналом органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У контексті реформування публічної служби охарактеризовано ключові проблеми, що належать до сфери повноважень служб управління персоналом органів публічної влади.
9
Пильгун, Н. В., and О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.
Full textAbstract:
Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.
10
Саловський, О. Б. "Державна політика реформування інституційної системи України." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 2 (June 4, 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.36930/40300212.
Full textAbstract:
Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.
11
Лісна, І. С., and Т. Є. Михайлів. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВИХ СИСТЕМ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 14–18. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).3.
Full textAbstract:
Термін «міжнародно-правові стандарти» для національного законодавства України вважається найбільшприйнятним позначенням закріплених у різноманітних міжнародних документах норм, стандартизованими правилами поведінки суб’єктів у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Їх значення для національного законодавства України полягає в тому, що вони є своєрідним орієнтиром. Але такі норми потребують конкретизації і доповнення з боку норм внутрішньодержавного права. За роки незалежності судова система України піддавалася реформуванню неодноразово. Однак поставлені перед нею цілі до кінця так і не були реалізовані. Для успішного проведення судової реформи простежується одна закономірність – реформування судової системи має відбуватися комплексно, а саме реформування самої судової системи, судоустрою та інших пов’язаних правових інститутів. Проблема реформування судової влади в Україні натепер виявляє свою актуальність як ніколи, оскільки найважливішими передумовами розвитку громадянського суспільства мають стати якісне, стабільне законодавство та ефективне правосуддя, які здатні реально забезпечувати надійний захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, щоб викорінити свавілля і беззаконня. Задля забезпечення ефективного функціонування та подальшого розвитку судової системи необхідне теоретичне осмислення питань реалізації судово-правової реформи. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування проблем, які виникають у процесі здійснення реформи.
12
Баранов, О. "Інформаційна сфера: реформування інституційної системи публічної влади." Право України, no. 11 (2018): 65–84.
Find full text
13
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
14
Лис, Володимир. "СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ІНСТИТУЦІЙНОГО ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 135–50. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-135-144.
Full textAbstract:
Систематизовано проблеми системи державного управління у сфері інституційного догляду та виховання дітей в Україні. До основних проблем віднесені: недосконалість нормативно-правової бази з регулювання надання соціальних послуг дітям-сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування, дітям з інвалідністю, дітям з особливими освітніми потребами та дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах; відсутність уніфікованого підходу до управління сферою інституційного догляду та виховання дітей в Україні; відсутність чіткої організації взаємодії громадськості з органами державної влади та місцевого самоврядування у питаннях реформування системи інституційного догляду та виховання дітей; відсутність громадського контролю за системою інституційного догляду та виховання дітей; відсутність системної оцінки неефективності попередніх спроб міністерств реформувати систему інституційного догляду та виховання дітей; не розробленість методичного забезпечення, необхідного для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей. Зазначено, що основні нормативні документи, які забезпечують існування системи інституційного догляду та виховання дітей, постійно доповнюються відповідними листами та розпорядженнями відомств різних рівнів. Задля ефективного державного управління у сфері інституційного догляду та виховання дітей йде значна затрата зусиль, яку варто мінімізувати шляхом удосконалення законодавства в процесі реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, що відображено в основних завданнях Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки. Виявлено проблемні питання у нормативно-правовому забезпеченні державного управління в системі інституційного догляду та виховання дітей.
15
Юхно, Ірина Валеріївна. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ЗМІН У СИСТЕМІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.10.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексний аналіз особливостей реалізації реформи органів судової влади в Україні в контексті конституційної реформи та загальної трансформації публічного управління. Розглянуто особливості становлення системи судової влади в історичному контексті на території сучасної України та у період 1996–2021 років. Досліджені базові засади судової реформи в Україні в умовах змін до Конституції 2004–2021 рр. Охарактеризовані новели вітчизняного законодавства у сфері здійснення правосуддя на етапах конституційної реформи. Встановлено, що однією з найважливіших функцій держави є формування дієвої системи судової влади, що забезпечує дотримання прав і свобод громадян, інтересів фізичних та юридичних осіб. Доведено, що реформування судової влади, пов’язане із внесенням змін до Конституції України (щодо правосуддя), прийняттям нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», актуалізувало доцільність аналізу проблеми правового забезпечення правосуддя в Україні, процесів перезавантаження влади в Україні. На цій основі доведено, що в умовах сучасного реформування публічного управління виникає потреба в оновленні національного законодавства, що регулює діяльність судових органів, забезпечує трансформаційні зміни у системі судочинства. Сформульовано структуру та запропоновано результати наукового дослідження, розроблено пропозиції щодо мінімізації сучасних правових та організаційних проблем проведення судової реформи в умовах змін до Конституції України. У процесі проведення дослідження визначено напрями організації судової системи в Україні в контексті реалізації європейських стандартів здійснення правосуддя, організації судового самоврядування, організації діяльності апаратів судів щодо забезпечення реалізації напрямів конституційної реформи. Наводиться теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо організації роботи апарату суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності у контексті конституційних змін.
16
Алєксєєва, А. О. "Щодо стандартів участі народу у здійсненні судочинства в Японії." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2792.
Full textAbstract:
Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях.
Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час присвятили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади.
У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії - країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов'язкове проведення «попереднього засідання».
Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам'ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов'язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.
17
Журавель, Я. В., and В. С. Богайчук. "Система збирання данини та причини її реформування в Київській Русі." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 15 (December 24, 2019): 50–62. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.15.2019.50-62.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблеми наповнення державної казни в Київській Русі. Вивчено систему збирання данини полюддя та виявлено недоліки, які ця система спричинила. Встановлено, що місцева адміністрація влади, знаючи, що князь не оперує точними даними стосовно данників, зловживала своїми обов’язками і приховувала від Києва частину данини, яку вони збирали на користь князя. З’ясовано, що саме приховування фактів крадіжок з боку місцевих князів та спроба князя Ігоря Рюриковича провести ревізію і з’ясувати масштаби зловживання древлянськими князями і призвела до його вбивства. Зроблено висновок, що війна на Балканах, яка починала переходити в затяжну, призвела до суттєвого навантаження на княжу казну, що вплинуло на Святослава Ігоровича і змусило провести реформу, в результаті якої в підконтрольні землі були направлені його сини, які самі почали збирати данину для княжої адміністрації, виключивши із системи посередників місцевих князів, посадників. Підсумовано, що ці обставини призвели до зникнення системи полюддя та встановлення нової системи збору данини, сутність якої полягала в її збиранні через своїх синів, що виконували роль посадників.
18
Irkliienko, A. І. "Особливості реформування українського парламенту." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 22–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.03.
Full textAbstract:
Метою статті є детальний аналіз особливостей реформування Верховної Ради України в сучасних реаліях.
Наукова новизна полягає у дослідженні шляхів реформування українського парламенту в умовах формування конституційної демократії, вивчення його ролі в системі державної влади України.
Висновки. Одним із головних напрямків змін у нашій державі є парламентська реформа, що передбачає посилення інституційної спроможності Верховної Ради України та забезпечення реалізації її основних функцій: законодавчої, контрольної та представницької. Завданням парламентської реформи в Україні є не тільки побудова раціональної системи законодавчої діяльності, формування оптимальної структури Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, єдиного представницького органу Українського народу, а й удосконалення його правового статусу. Під час парламентської реформи має бути розв’язане широке коло питань, пов’язаних зі становленням Верховної Ради України, передусім як професійного парламенту. Водночас, слід займатися і створенням науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка забезпечувала б планомірність, послідовність і системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.
У лютому 2016 року Європейською комісією була запропонована «Дорожня Карта реформ щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України». Цей документ містить рекомендації щодо реформування українського парламенту, метою яких є вирішення вищенаведених проблем, підвищення якості законів, забезпечення прозорості та відкритості ВР України, дотримання народними депутатами етичних норм і стандартів та підвищення рівня адміністративної спроможності парламенту.
Ефективність виконання зазначених напрямків безпосередньо вплине на якість законодавства, дієвість контролю за імплементацією законів та представництво інтересів як загалом держави, так і безпосередньо конкретних виборців.
19
В., Руденко М. "ЩОДО ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИЦІ (СУПЕРЕЧНОСТЕЙ) ПОБУДОВИ ЧИННОГО СУДОУСТРОЮ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 40–46. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-40-46.
Full textAbstract:
Стаття присвячена формуванню науково-практичної парадигми реформування чинного судоустрою України на основі конституційних змін 2016 року (щодо правосуддя). Досліджуються існуючі термінологічні проблеми (суперечності) у побудові судоустрою як єдиної системи судів України. Окреслені прогалини у найменуванні місцевих загальних судів, окружних адміністративних та господарських, вищих спеціалізованих судів, тощо. Особливу увагу приділено термінологічної проблематиці, пов'язаною зі становленням нового Верховного Суду. Уточнено місце Конституційного Суду України в системі поділу державної влади.
Ключові слова: конституційне реформування, правосуддя, судоустрій, Конституційний Суд України, суди, судді.
20
U.A. Sack. "ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 102–8. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.12.
Full textAbstract:
У статті автором виокремлено шість етапів політико-адміністративного реформування системи публічного управління: І етап реформування почався з прийняття Указу Президента України від 2 жовтня 1997 «Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи» та закінчився у 2000 р.; ІІ етап – етап реформування вищого та центрального рівнів системи виконавчої влади був пов’язаний з новим курсом держави на вступ в ЄС терміном – 2000-2004 рр; ІІІ етап реформування – включає зміни, обумовлені прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 року по 2010 рік; IV етап – з 2010 – 20011 роки; V етап реформування – 2011–2013 рр.; VІ етап реформування 2014 р. по 2019 р.; новий VІІ етап реформування системи публічного управління починається з Указу Президента України, яким передбачено утворення Офісу Президента України шляхом реорганізації та скорочення чисельності працівників Адміністрації Президента України.
21
Цабека, А. "Реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах децентралізації органів виконавчої влади в Україні." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 226–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1727.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах децентралізації органів виконавчої влади в Україні. Окрему увагу приділено Проектам Закону про засади адміністративно-територіального устрою України, поданих до Верховної Ради України та зареєстрованих за № 8051 від 22 лютого 2018 року та № 2804 від 24 січня 2020 року. З аналізу окремих положень Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні визначено цілі реформування адміністративно-територіального устрою держави в контексті децентралізації, до яких віднесено:
1) формування нової системи адміністративно-територіального устрою держави;2) розмежування повноважень (оптимальний розподіл) між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою;3) формування критеріїв для адміністративно-територіальних одиниць різного рівня адміністративно-територіального устрою держави.
Розглянуто трирівневу структуру побудови адміністративно-територіального устрою (базовий, районний та регіональний рівні). Шляхом визначення конституційно встановленої системи адміністративно-територіального устрою України з'ясовано проблемні аспекти введення до такої системи нового елементу - громади, а також доцільність уведення такого терміну до законодавства. Висвітлено особливості Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO у сприянні проведення реформи децентралізації в Україні. Звернено увагу на особливості формування адміністративно-територіальних одиниць відповідної області із дотриманням вимог, Методичні рекомендації щодо критеріїв формування адміністративно-територіальних одиниць субрегіонального (районного) рівня. Визначено базові засади реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах проведення децентралізації в Україні.
22
Юхно, Ірина Валеріївна. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 108–12. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.17.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню процесу конституційного реформування шляхом аналізу організаційного впливу результатів реформування публічно-управлінської системи. Досліджено методологічні засади та теоретичні аспекти ініціювання, становлення та формалізованого закріплення конституційних змін в публічно-управлінській діяльності. Охарактеризовано загальний процес формування спеціальних механізмів реформування публічного управління, впливу на такий процес системних конституційних реформ. Доведено, що загальний алгоритм конституційних змін потребує стратегічного розуміння наслідків конституційного реформування, урахування зовнішніх чинників впливу на процес реформування, збереження наріжних конституційних принципів, дотримання загальносвітових трендів на пріоритетність забезпечення громадських, політичних, економічних і соціальних прав людини. Базовими засадами конституційних змін визначено вдосконалення національного законодавства, забезпечення громадсько-політичного схвалення конституційних реформ. Встановлено, що раціональний зміст конституційного реформування потребує відповідного юридичного наповнення, трансформації системи органів державної влади та місцевого самоврядування, раціоналізації механізму державно-приватного партнерства, а також політико-ідеологічного наповнення змісту реформування. Обґрунтовано, що потребує власного методологічного наповнення реформування державного управління в контексті зарубіжного досвіду організації системи публічного управління. Із цією метою визначено головні тенденції конституювання механізмів публічного управління на центральному та регіональному рівнях в умовах інтеграційних процесів, розроблено власну методологічну модель оцінки результатів реформування. Рекомендації та пропозиції, сформульовані у статті, можуть бути використані у проведенні досліджень проблем упровадження конституційних змін як на державному, так і на регіональному рівнях, мають практичний інтерес для управлінців, науковців та публічних службовців.
23
Shaulska, H. M. "Реформи та оновлення механізмів взаємодії громадськості з органами публічної влади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 19, 2017): 105–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.16.
Full textAbstract:
У статті стисло проаналізовано процес реформування системи державного управління та місцевого самоврядування, взаємозв’язок реформ з оновленням механізмів взаємодії громадськості з органами публічної влади.
24
Mykhailenko, S. V. "ПІДВИЩЕННЯ ФІСКАЛЬНОЇ РОЛІ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ В ФОРМУВАННІ ДОХОДІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ." Actual problems of regional economy development 1, no. 13 (April 25, 2017): 37–45. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.37-45.
Full textAbstract:
Децентралізація влади і суттєве розширення повноважень територіальних громад, надання бюджетної автономії і фінансової самостійності місцевим бюджетам, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування є об’єктивною потребою в Україні. В сучасних умовах розвитку економіки нашої держави підвищення ролі місцевих податків і зборів та збільшення доходної частини місцевих бюджетів за їх рахунок є головним важелем розширення фінансової незалежності та фінансової самостійності місцевих органів влади. Система місцевого оподаткування повинна забезпечити органи місцевої влади фінансовими ресурсами для виконання власних повноважень. Проте органи місцевого самоврядування не здатні повністю задовольнити покладені на них функції та завдання за рахунок місцевих податків та зборів, що потребує подальших розвідок у цієї сфері.
Метою статті є дослідження ролі місцевих податків і зборів в формуванні доходів місцевих бюджетів України з урахуванням новацій бюджетного та податкового законодавства та внесення пропозицій щодо реформування системи місцевого оподаткування. В статті застосовуються методи теоретичного і практичного узагальнення, системного та порівняльного аналізу, статистичні методи, групувань, таблично-графічні.
В процесі дослідження розглянуто історичні аспекти становлення та розвитку місцевих податків і зборів в Україні, проаналізовано новації бюджетного та податкового законодавства щодо системи місцевого оподаткування, їх позитивні та негативні наслідки. Проведено аналіз складу та структури місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів України за п’ять років. Встановлено роль місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів, податкових надходженнях та ВВП. Запропоновано заходи подальшого реформування системи місцевих податків та зборів в країні.
25
Бодун, Тетяна. "Конфлікт інтересів як детермінанта реформування системи влади в Україні." Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України, Вип. 2 (2009): 191–201.
Find full text
26
Кульчій, І. О. "Методи організації реформування системи органів виконавчої влади в Україні." Держава та регіони. Державне управління, no. 2 (2011): 150–54.
Find full text
27
Rodchenko, I. "РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬ ДЕРЖАВНУ МИТНУ ПОЛІТИКУ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 48–52. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.06.
Full textAbstract:
Проаналізовано реформування системи органів, що реалізують державну митну політику. Встановлено, що державна митна політика і політика у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи, що реалізує Державна митна служба України (центральний органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України), є пріоритетним завданням.
28
Shynkarov, A. M. "Міжсекторальне партнерство: теоретико-правові засади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 30, 2018): 169–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.22.
Full textAbstract:
У статті розкриті теоретико-правові засади міжсекторального партнерства органів влади, громадян та їх об’єднань, бізнес сектору та засобів масової інформації у сучасних умовах реформування системи публічного управління в Україні.
29
Ківалов, С. В., Ю. Є. Полянський, В. В. Долежан, Н. М. Бакаянова, and О. Г. Свида. "РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА СУМІЖНИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (November 1, 2019): 5–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.458.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблеми конституційного і законодавчого регулювання процесів реформування судової влади України та суміжних інститутів. Стаття містить аналіз основних аспектів судової реформи, включаючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, та пропонує стратегічний погляд на розвиток судової системи України відповідно до європейських стандартів. Автори висловлюють свої погляди та доходять висновків щодо запропонованих конституційних змін.
30
Bratashova, Yа V. "Реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 119–25. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.12.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати нормативно-правове забезпечення реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України.
Наукова новизна. Проаналізовано нормативно-правову базу реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України, що передбачено міжнародними зобов’язаннями України. Дослідження здійснено на основі аналізу комплексу нормативно-правових актів, які були прийняті в Україні, починаючи з 2016 року.
Висновки. Реформування державної служби в рамках проведення реформи державного управління України, що передбачено міжнародними зобов’язаннями України, регулюється комплексом нормативно-правових актів, які були прийняті в Україні, зокрема: розпорядження КМУ від 24 червня 2016 р. № 474-р. «Деякі питання реформування державного управління України» (щодо схвалення Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року, яка є результатом оновлення Стратегії реформування державного управління на 2016–2020 роки та відповідного плану заходів з її реалізації в редакції розпорядження КМУ від 18 грудня 2018 р. № 1102-р), Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII зі змінами, розпорядження КМУ від 27 грудня 2017 р. № 1013 «Про схвалення Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», розпорядження КМУ від 1 грудня 2017 р. № 844-р. «Про схвалення Концепції впровадження інформаційної системи управління людськими ресурсами в державних органах та затвердження плану заходів щодо її реалізації», розпорядження КМУ від 1 грудня 2017 р. № 974-р. «Про схвалення Концепції реформування системи професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад», а також змін до законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу».
31
Ustimenko, Yevgen Radionovich. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА УСПІШНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 157–62. http://dx.doi.org/10.15421/341917.
Full textAbstract:
Масові акції протесту в Україні (грудень 2013 – лютий 2014 рр.), що тепер вже увійшли в історію під назвами «Євромайдан» або «Революція Гідності», спонукали українську владу та суспільство повернутися до однієї з важливих, на нашу думку, проблем – реформування місцевих органів влади. Зокрема, 1 квітня 2014 року новий Кабінет Міністрів України затвердив розпорядження № № 333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», яке дало поштовх процесу під назвою «децентралізація». Тим не менш, і сьогодні значна частина громадян України ставиться до проведення реформ скептично, а в деяких випадках – негативно. Ми вважаємо, що причиною цьому є недостатнє розуміння процесу: мова йде не стільки про звільнення старих чиновників та набір нових, скільки про зміну філософії відносин між органами державної влади і членами територіальних громад. Окрім цього, на нашу думку, негативним фактором для України є спротив окремих регіональних еліт, що не зацікавлені в передачі бодай частини своїх повноважень своїм наступникам, не до кінця продуманий механізм впровадження реформи та низький рівень компетентності нових регіональних лідерів, адже більшість з них має середній або нижче середнього рівень освіти. У статті проаналізовано основні аспекти децентралізації в Україні, досліджено особливості впровадження децентралізації, виявлено основні ризики впровадженню реформи децентралізації, оцінено фактор зовнішнього впливу на процес реформи та досліджено ступінь довіри населення до реформування політичної системи в Україні.
32
Vyshnevska, A. A. "Реформування виконавчої служби в контексті децентралізації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 29–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.03.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання реформи виконавчої служби України в умовах децентралізації. Особливу увагу приділено важливості здійснення реорганізації системи органів державної влади відповідно до нового адміністративно-територіального устрою.
Метою статті є визначення основних проблемних питань реформування державної служби в умовах децентралізації влади та вироблення пропозицій щодо шляхів їх вирішення.
Наукова новизна полягає в тому, що реформа децентралізації – це відносно нова реформа, другий етап якої щойно розпочався. Важливим є дослідження реформування виконавчої служби в умовах децентралізації, адже якісне виконання судових рішень залишається одним із найважливіших завдань в нашій країні.
Висновки. У статті визначено, що децентралізація – це одна з найважливіших реформ в Україні, яка створює умови для кардинальних інституційних перетворень, формує нову систему взаємовідносин між різними гілками влади. Вона включає в себе комплекс реформ, зокрема, судову реформу та реформування державної виконавчої служби, які будуть здійснюватися на основі нового адміністративно-територіального устрою.
Окреслено проблемні питання реформування виконавчої служби на основі нового адміністративно-територіального устрою.
Реформа децентралізації при якісних змінах законодавства України має позитивно вплинути на якість доступу жителів громад до територіальних органів державної виконавчої служби України задля якісного та ефективного виконання судових рішень.
У сучасних умовах розвитку суспільства будь-яка реформа неможлива без застосування новітніх технологій і цифровізації окремих процедур. Отже, автоматизація процесів виконавчого провадження є важливим прогресивним кроком.
Визначено, що весь комплекс реформ в умовах децентралізації необхідно проводити якісно та узгоджено, що зумовить підвищення якості життя жителів громад.
33
Кошіль, Наталія Михайлівна. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЕТАПУ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 55–64. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.22.
Full textAbstract:
У процесі проведення кожної реформи виникають певні проблеми, здебільшого пов’язані з прогалинами у її програмних документах, - адже неможливо приділити однаково прискіпливу увагу усім аспектам, які піддають реформуванню. Не є виключенням і судова реформа. Найновішою подією чергового етапу судової реформи є набуття чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування». Сформульовано, що, як і на попередньому етапі судової реформи, на її сучасному етапі найбільшу увагу привертає саме орган, який очолює систему судів загальної юрисдикції – Верховний Суд. Рекомендовано приділити більше уваги судам першої інстанції, що є органами, які вирішують найбільшу кількість справ в Україні.
Майже кожний Глава держави в Україні робить свій внесок у розвиток судової системи, пропонуючи черговий етап судової реформи. Ця реформа триває майже безперервно з моменту проголошення незалежності країни. Її необхідність спочатку була викликана нагальністю реформування такої, що «дісталась» у спадок, радянської судової системи. Очевидно, що судова система антидемократичної держави не узгоджувалась з демократичним режимом, а пізніше – з конституційними цінностями та принципами Основного Закону України 1996 р. Необхідність останніх етапів цієї реформи обґрунтовується прагненням підвищити рівень довіри до органів судової влади. У процесі проведення кожної реформи виникають певні проблеми, здебільшого пов’язані з прогалинами у її програмних документах, - адже неможливо приділити однаково прискіпливу увагу усім аспектам, які піддають реформуванню. Не є виключенням і судова реформа.
34
Сіленко, А. О., and Н. В. Крук. "Відкритий уряд: досвід Сполучених Штатів Америки та європейських країн." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 76–82. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.309.
Full textAbstract:
У вересні 2011 року Україна почала процедуру вступу в партнерство та приєдналася до Міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд»», яка спрямована на підвищення рівня відкритості та прозорості діяльності державних органів, упровадження високих стандартів професійної чесності в державному управлінні. Ініціатива «Відкритий Уряд» актуалізує і ставить на порядок денний питання про підвищення ефективності демократичних інститутів в Україні. Метою статті є розгляд досвіду Сполучених Штатів Америки і європейських країн. У статті проведено порівняльний аналіз закордонного досвіду реформування державної влади, на основі якого зроблено висновок про те, що процес реформування державної влади мав дуже важливу політичну мотивацію у зв'язку із кризою довіри в демократичних країнах наприкінці ХХ століття до традиційних політичних інститутів представницької демократії, які забезпечували її легітимність протягом усього століття, - партій, виборів, парламентів, держави загалом. Розглядається формат ініціативи «Відкритий Уряд», у рамках якої держава бере на себе чіткі зобов'язання за вказаними пріоритетами. Офіційна мета даної ініціативи - забезпечення безпрецедентного рівня відкритості уряду, створення системи прозорості, участі та співпраці урядових агентств із громадянами і групами інтересів публічного, приватного та некомерційного секторів у формуванні та реалізації політичних рішень. Зроблено висновок про те, що застосування досвіду закордонних країн, що мають ефективні системи інформаційної відкритості органів влади, може принести помітну користь у процесі вдосконалення діяльності органів державної влади України. Проте варто враховувати, що кожна країна має свою специфіку, сліпе запозичення «чужих» зразків навряд чи принесе очікувані результати. Тому Україні необхідна власна модель системи інформаційної відкритості влади, що враховуватиме національну специфіку, особливості історичного розвитку, політичні, соціально-економічні, культурні, соціально-психологічні й інші чинники.
35
Shynkarov, A. M. "Інституційний розвиток співпраці влади, бізнесу та громадськості на регіональному та місцевих рівнях." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 26, 2018): 158–64. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.19.
Full textAbstract:
У статті розкриті теоретичні засади інституційного розвитку співпраці влади, бізнесу та громадськості на регіональному та місцевих рівнях за сучасних умов реформування системи публічного управління в Україні. Досліджені аспекти управління суб’єктом місцевого розвитку в співпраці із громадськістю та бізнесом.
36
Власюк, Н. І., and О. І. Пікулик. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-06.
Full textAbstract:
Без реформування місцевого самоврядування, здійснення процесів децентралізації неможливо подолати негативні процеси в соціально-економічному та культурному розвитку територіальних громад і регіонів, забезпечити суттєве підвищення рівня та якості життя більшої частини громадян України. Ключові напрями реформування системи місцевого самоврядування в Україні – розмежування повноважень між ними та органами виконавчої влади, між органами місцевого самоврядування різних рівнів, визначення територіаль-ної основи органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, закріплення за кожним рівнем ор-ганів влади необхідного обсягу ресурсів та встановлення відповідальності органів місцевого самоврядування перед виборцями і державою. Недостатність власних стабільних джерел доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток регіонів. Тому розширення та оптимізація джерел наповнення місцевих бюджетів є надзвичайно важливим завданням, вирішення якого сприятиме підвищенню рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування і якісному виконанню покладених на них зав-дань і функцій. Питання удосконалення процесу формування доходів місцевих бюджетів та пошук резервів їх збільшення є надзвичайно актуальним в умовах бюджетної децентралізації та значного розширення повнова-жень, якими наділяються органи місцевої влади. У статті проведено аналіз сучасного стану формування та використання коштів місцевих бюджетів в умовах децентралізації фінансових ресурсів та реформування місцевого самоврядування, а також визначено основні шляхи нарощення власної фінансової бази органів місце-вої влади для забезпечення ефективного виконання покладених на них функцій.
37
Shaulska, H. M. "Сучасні механізми публічного адміністрування: питання удосконалення." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (May 3, 2018): 121–26. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.02.19.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання механізмів публічного адміністрування в умовах реформування системи державного управління та місцевого самоврядування. Надані деякі пропозиції щодо удосконалення таких механізмів на основі спрощення структури органів публічного управління, що може сприяти покращенню взаємодії влади і суспільства, розвиткові громадянського суспільства в Україні.
38
Shaulska, H. M. "Законодавче забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (September 3, 2018): 99–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.04.15.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання законодавчого забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні. В умовах реформування державного управління, місцевого самоврядування, пошуків ефективних механізмів взаємодії влади і суспільства такий аналіз потрібен для моделювання української системи публічного управління, де громадянське суспільство відіграє одну з ключових ролей.
39
Lutsyk, Oksana. "СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ (1990-2013 РР.): ЗАКОНОДАВЧИЙ АСПЕКТ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 93–106. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-93-106.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні етапи розвитку органів місцевого самоврядування в Україні. Зазначено, що початком відновлення місцевого самоврядування, після розпаду СРСР, називають прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування», який надав місцевим радам деякі самоврядні повноваження. Досліджено, що протягом чотирьох періодів розвитку місцевого самоврядування простежується популізм у декларованих та законодавчих документах щодо функціонування місцевої влади та реформування до децентралізації. Теоретичний етап наближення до європейського зразка формування місцевого самоврядування почався із 2013 р. Констатовано, що зародження ОМС почалося із 1990 р. – прийняття Декларації про державний суверенітет. Формування України як незалежної держави, запровадження інститут Президента України, прийняття та внесення змін до Конституції, затвердження основних нормативно-правових актів, які регулюють систему місцевої влади, все це призвело до удосконалення системи самоврядування. Досліджувані періоди еволюції ОМС мають одну спільну рису – централізм влади, під егідою децентралізації.
40
Титаренко, Любов, and Володимир Яценко. "ПРОФЕСІОНАЛІЗМ СЛУЖБОВЦІВ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН." Public management 20, no. 5 (December 29, 2020): 241–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-241-255.
Full textAbstract:
Зосереджується увага на розгляді тенденцій професіоналізму і кар’єрної динаміки фахівців публічного управління. Визначено проблема- тику організації публічної служби в умовах загальносуспільних та соціаль- но-політичних змін.
Акцентується на необхідності поліпшення функціонування органів дер- жавно-публічної влади, удосконалення сфери управління у напрямі соці- ально-економічної та політичної модернізації сучасної України.
Визначено умови та чинники проведення цілеспрямованої державної по- літики у різноманітних сферах життєдіяльності, а особливо у сфері форму- вання професіоналізму службовців у сфері публічного управління.
Зазначено, що основною серед тенденцій та факторів реформування пу- блічного управління є провідна роль держави. Встановлено, що орієнтована політика держави уособлює діалог влади і суспільства, спрямовує довіру і взаємодію між державою, роботодавцями, соціально-політичними інститу- тами та окремими громадянами.
Акцентовано увагу на важливості активної державної політики, спрямо- ваної на вдосконалення успішності кар’єри службовців у сфері публічного управління, позитивної динаміки його професійного розвитку — просуван- ня по службі, що пов’язано з набуттям професіоналізму, досвіду, ділової ак- тивності, реалізації особистісного потенціалу та досягнення відповідного статусу.
Доведено, що функціонування ефективної системи підготовки публічних службовців має передбачати сучасні підходи до навчання, дотримання стан- дартів, а також формування освітнього простору для забезпечення освітніх потреб публічних службовців відповідно до кваліфікації та виду діяльності.
Аналіз свідчить, що одним з центральних аспектів кадрового забезпе- чення публічного управління є пошук нових шляхів його реформування. Результатом реалізації нових напрямів реформування мають стати як під- вищення ефективності публічної служби, публічного управління у цілому, так і реалізована потреба суспільства у кваліфікованих кадрах у сфері пу- блічного управління, розвиток сучасних підходів до професійного розвитку персоналу органів публічної влади. Визначальним фактором ефективності реформування системи публічного управління є професіоналізм публічних службовців, і саме професіоналізація є необхідною складовою розвитку пу- блічної служби в Україні.
41
Popova, Viktoriia. "Особливості реформування системи територіальної організації влади в Україні в умовах децентралізації." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 3(98) (October 15, 2020): 67–76. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-3(98)-2020-67-76.
Full text
42
Савчук, Ліна. "РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ В РАМКАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ." Актуальні проблеми державного управління 2, no. 78 (October 21, 2019): 78–80. http://dx.doi.org/10.35432/1993-8330appa2782019179118.
Full text
43
Жаровська, Г. П. "Реформування правоохоронної системи як відповідь на децентралізацію державної влади в Україні." Вісник Чернівецького факультету Національного університету "Одеська юридична академія", Вип. № 2 (2014): 200–212.
Find full text
44
Солнцева, Христина Володимирівна. "СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПРОБЛЕМАТИКИ СУЧАСНОЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 6 (February 28, 2022): 116–22. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.18.
Full textAbstract:
У статті досліджено історичні етапи розвитку поліцейської науки, проаналізовано основні доктринальні підходи до визначення категорії «поліцейська діяльність», розглянуто основи моделі поліцейської діяльності, зокрема керованої аналітикою, надано авторське визначення зазначеного поняття. Крізь призму зарубіжного досвіду Сполучених Штатів Америки і країн Прибалтики акцентовано увагу на деяких недоліках поліцейської діяльності в Україні, надано конкретні пропозиції щодо вдосконалення діяльності правоохоронної системи країни загалом. Автором проаналізовано новітні зміни у внутрішньому поліцейському законодавстві США, Литви, Латвії та Естонії, відібрано найкращі практики організації та функціонування органів поліції із можливістю подальшої імплементації у вітчизняне законодавство. Доведено, що необхідність реформування українського законодавства зумовлена декількома факторами, найголовнішим із яких є проєвропейська стратегія розвитку держави. До того ж стрімкість розвитку демократичних процесів і суспільних відносин вимагають підвищення ефективності поліцейської діяльності. У роботі автор дійшов таких висновків: у доробках зарубіжних і вітчизняних науковців закріпилися певні моделі поліцейської діяльності. Незважаючи на це, у сучасних умовах чимало правників, науковців-адміністративістів та особисто автор вважають за доцільне перехід поліцейських до моделі управління, керованої аналітикою, під якою слід розуміти одну із сучасних моделей поліцейської діяльності, спрямовану на прогнозування основних ризиків, і таку, що базується на інформаційних ресурсах країни. Аналіз поліцейських систем Литви, Латвії, Естонії і США дозволяє говорити про подібні та відмінні риси поліцейської діяльності в зарубіжних країнах і в Україні. Зокрема, поліцейська система у країнах Прибалтики має свою певну структурованість, ієрархічність, тісну взаємодію поліцейських органів із органами влади. Водночас поліцейська система США характеризується чітким розподілом повноважень між поліцейськими підрозділами і перевагою поліції на місцях (поліція штатів), причому останні зміни у законодавстві країни свідчать про демократизацію поліцейської системи і спрямування її у соціальне русло, що є взірцевим прикладом для України і може стати передумовою для реформування системи поліцейського законодавства.
45
Каденко, Д. О. "СИСТЕМА ЗАХОДІВ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ З ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 23–29. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.4.
Full textAbstract:
Визначено можливості громадських організацій брати участь у формуванні державної політики країни, регіону. Охарактеризовано специфічність взаємодії громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Визначено фундаментальні основи, на яких повинна будуватися сучасна взаємодія громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Зазначено основне завдання реформування системи органів виконавчої влади, важливість реалізації принципу довіри влади до простих громадян. Вказано потенційно ефективні напрями оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Наголошено на продовженні процесу удосконалення нормативно-правової бази у системі державного управління. Перераховано заходи оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Вказано, що процес удосконалення процесу взаємодії держави із громадянським суспільством проявляється у концентрованому усвідомленні вагомості для соціуму засвоєння комплексу знань про закономірності управлінського впливу держави. Акцентовано увагу на одному із ключових напрямів модер- нізації сучасного державного устрою управління – створенні ефективної системи взаємовідносин представників держави, бізнесу та громадянського суспільства, шляхом налагодження тісного та високоефективного державно-приватного партнерства. Вказано умови, за якими можливим є взаємовигідне партнерство між державою й інститутами громадянського суспільства. Представлено напрями вдосконалення механізм взаємодії влади та членів громадянського суспільства з урахуванням успішного досвіду зарубіжних країн і цілісного аналізу українських реалій. Наголошено на важливості реалізації інформаційних кампаній, спрямованих на активізацію залучення громадськості до питань розробки та прийняття управлінських рішень. Вказано, що формат розширення взаємодії громадського та державного контролю забезпечує гностичний висновок між інститутами громадськості й угоди про деконструкцію суспільства й органів державної влади.
46
Крупнова, Л. В., and Н. А. Литвин. "Визначення чинників, що негативно впливають на ефективність адміністративно-процедурної діяльності у сфері примусового виконання судових рішень." Ірпінський юридичний часопис, no. 2(4) (April 5, 2021): 57–67. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.57-67.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблемні питання, пов’язані з визначенням чинників, що негативно впливають на ефективність адміністративно-процедурної діяльності у сфері примусового виконання судових рішень.
На підставі аналізу нормативно-правових актів, що стосуються реформування системи органів юстиції та судочинства, виокремлено чинники, що впливають на ефективність виконавчого провадження та його окремих процедур, зокрема: неефективність державного управління та непрофесійність влади; недосконалість методів і форм забезпечення виконання судових рішень та рішень інших органів; корумпованість влади; неможливість проведення виконавчих дій у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також територіях, розташованих на лінії зіткнення; нерозвиненість механізмів міжнародного співробітництва у сфері виконання судових рішень та рішень інших органів.
47
Бутирін, Є. О. "РОЗРОБКА ЗАКОНОПРОЕКТУ ЗЕМСЬКОЇ РЕФОРМИ – БОРОТЬБА КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 13–26. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.13-26.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз концептів місцевого самоврядування в Російській імперії другої половини ХІХ століття. Зроблені висновки, що в першій половині ХІХ століття самоврядування в містах існувало суто номінально; ані магістрати та ратуші, ані шестигласні думи та міські голови не мали реальної влади, яка цілком зосереджувалась у поліційних установах та бюджетних комітетах, що адміністрували міські кошти. У статті досліджується еволюція ідей та поглядів на реформування системи місцевого управління після скасування кріпосного права і, зокрема, місцевого самоврядування, його система, склад, компетенція. Показана боротьба ліберального та консервативного таборів у ході розробки проекту земської реформи 1864 р.
48
Korsikova, N. M., and Ya S. Turenko. "Підвищення результативності організації управлінської діяльності в органах державної влади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 73–79. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.08.
Full textAbstract:
Ефективна діяльність органів державної влади при правильній організації праці служить ключовим фактором міцності державної влади, її авторитету і високого динамізму. Саме тому сьогодні діяльність державних службовців опинилася в епіцентрі уваги українського суспільства.
Метою статті є визначення напрямів та інструментів здійснення реформування структури, компетенції, відповідальності і процесів функціонування й розвитку інститутів державної служби, удосконалення умов здійснення повноважень посадових осіб, удосконалення системи відбору та розвитку кадрового потенціалу для системи державного управління.
Наукова новизна дослідження пов’язана із подальшим розвитком розуміння того, які саме аспекти організації впливають на невисокий рівень результативності праці держслужбовців, а також із систематизацією основних напрямів її удосконалення.
Так, запропоновано звернути увагу на формування оптимальної системи та структури державних органів; проведення оптимізації процесу підготовки, прийняття та виконання управлінських рішень; удосконалення організаційного процесу планування, роботи з інформацією, з кадрами, покращення соціально-психологічного клімату і культурно-етичних основ управління; раціоналізацію діловодства; впровадження нового механізму підвищення кваліфікації державних службовців; удосконалення системи нормування праці та вирішення інших кадрових питань.
Висновки. Головним інструментом підвищення результативності організації управлінської діяльності в державних органах є раціональне та ефективне використання кадрів державної служби, залучення, розвиток та вдосконалення кадрового потенціалу державних службовців.
49
Пехник, А. В., and А. В. Кройтор. "Реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні в контексті становлення громадянського суспільства." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 68–75. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.308.
Full textAbstract:
У статті розглянуто аспекти ефективності місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні в контексті розвитку громадянського суспільства як невід'ємного елемента процесу демократизації політичної системи держави. Зокрема, проаналізовано сучасний стан та визначено перспективи розвитку регіональної політики в Україні крізь призму реформування місцевого самоврядування, що не лише забезпечить економічну самодостатність місцевих громад, а й дозволить їм стати сучасним механізмом формування місцевих еліт та лідерів, незалежних у своїй діяльності від регіональних та національних; розглянуті питання оцінювання основних чинників, що впливають на ефективність діяльності регіональних та місцевих органів влади. Підкреслюється, що органам місцевого самоврядування завжди необхідно проводити аналіз якості й ефективності своєї діяльності; визначати, чому реальне виконання виявляється гірше очікуваних результатів або перевищує встановлені раніше очікувані результати виконання. Крім того, у статті зазначено, що реформування місцевого самоврядування повинно забезпечити підвищення якості життя громадян через створення умов сталого розвитку громад. Ефективне реформування регіональної політики держави дозволить зменшити ідеолого-політичне протистояння еліт та використання у виборчих кампаніях як регіонального, так і місцевого рівнів історичних, мовних гасел як вдалої маніпулятивної виборчої технології. Гальмом у вирішенні проблеми дисбалансу регіонального розвитку впродовж декількох років було небажання колишнього керівництва держави відмовлятися від ручного управління регіонами. Збереження непрозорості й суб'єктивності в ухваленні рішень щодо регіонального розвитку давало змогу вищим посадовим особам держави необмежено впливати на керівників регіональних і місцевих органів влади.
50
Татаренко, Г. В., and І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Full textAbstract:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.