Journal articles on the topic 'Реформи структурні'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Реформи структурні.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Реформи структурні.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Заячук, Ю. Д. "Структурні реформи та реформи освітнього менеджменту в рамках сучасного європейського простору вищої освіти." Український педагогічний журнал, no. 4 (2015): 179–86.
Find full text
2
Юхименко, П. "Монетарна політика і структурні реформи в економіці України." Банківська справа, no. 1 (2004): 58–68.
Find full text
3
Абдуллаєв, Абдулалі. "СТРУКТУРНІ РЕФОРМИ В АЗЕРБАЙДЖАНІ ЯК ЧАСТИНА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕМОКРАТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Humanities journal, no. 4 (February 4, 2020): 26–38. http://dx.doi.org/10.32620/gch.2019.4.03.
Full textAbstract:
The article analyzes structural reforms in Azerbaijan as part of the effectiveness of democratic governance. It is underlined that a new judicial system was created under the leadership of the national leader Heydar Aliyev; constitutional control; institutions empowered by human rights, based on the principle of democratic justice; the activities of law enforcement agencies have been improved; media activities have been expanded; effective safeguards have been put in place to ensure citizens’ rights.Keeping up reforms in the direction of human capital development in Azerbaijan is vital for improving the quality of education and creating a flexible mechanism for managing relations «science – education – production».The principle of paralleling economic, political and legal reforms over the last 10 years is a fundamental basis for the process of democratization in Azerbaijan and the adaptation of liberal values of society.Progressive development measures include enhancing the country’s economic potential, developing the non-oil sector, creating the conditions for workplaces, developing entrepreneurship, increasing substantially the volume and focus of social services, poverty reduction, etc.The depth of reforms in Azerbaijan, the progress made in combatting corruption, the larger scale of the institutional changes and the measures taken to fight against corruption lead to the fact that Azerbaijan scores higher in the Corruption Perceptions Index (CPI).Azerbaijan has increased the pace of transition to an innovative society with better cultural achievements as a democratic country and preserving the development of a rich cultural heritage, taking into account the tendencies of the development of world civilization.
4
Абдуллаєв, А. "Структурні реформи в Азербайджані як частина ефективності демократичного управління." Гуманітарний часопис, no. 4 (2019): 26–38.
Find full text
5
Khadzhуnov, І. V., and I. O. Usyk. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 84 (July 24, 2019): 219. http://dx.doi.org/10.31713/ve4201821.
Full textAbstract:
У статті досліджено концептуальні підходи до визначення категорій структурна зміна, структурна реформа, структурні зрушення, структурна трансформація. Надано визначення структурної трансформації моделі розвитку економіки країни. Обґрунтовано формування концепції трансформації моделі розвитку економіки країни. Встановлено, що концепція структурної трансформації моделі розвитку економіки країни містить: теоретико-методологічний, методичний, інструментально-модельний та організаційний рівні.
6
Гордіца, К. А. "Структурні реформи в агровиробництві і зовнішня торгівля продовольством: український досвід 1950 - 1960-х років." Історія народного господарства та економічної думки України, Вип. 52 (2019): 235–54.
Find full text
7
GASANOV, Sergіi. "Structural reforms under institutional uncertainty and financial instability." Naukovi pratsi NDFI 2017, no. 1 (March 25, 2017): 41–52. http://dx.doi.org/10.33763/npndfi2017.01.041.
Full text
8
Татаренко, Г. В., and І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Full textAbstract:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.
9
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
10
Nehoda Yu. "THE SPECIFICS AND ASPECTS OF DEVELOPMENT OF MIXED AGRARIAN ECONOMY." Економічний форум 1, no. 4 (November 30, 2019): 43–49. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-4-7.
Full textAbstract:
В статті визначено особливості аграрного підприємництва. Виділено етапи які відбулися в процесі трансформації соціально-економічної структури форм господарювання й формуванні фермерського укладу при проведенні аграрної і земельної реформ. Наголошено, що формування і певний розвиток господарств підприємницького типу є позитивним наслідком аграрної реформи, важливою передумовою подальшого розвитку ринкових відносин в аграрному секторі. Виділено варіанти моделей перетворення господарств населення. Зазначено, що трансформація аграрної економіки не може отримати однозначної оцінки. Виявлено основні середньострокові тенденції структурних змін в аграрному секторі економіки.
11
ЗАГУМЕННА, ЮЛІЯ. "Правова реформа у сфері національної безпеки України: теоретико-правовий аспект." Право України, no. 2021/02 (2021): 88. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-088.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення через призму сучасної теоретичної юриспруденції та націобезпекознавства феномену правової реформи у сфері національної безпеки на прикладі сучасної України. Така реформа досліджена як інваріант правових реформ, який підпорядкований усім загальним закономірностям ініціювання, організації та проведення правової реформи як родового явища. З’ясовано, що така реформа постає як складне, багатогранне суспільне явище, яке відображає певний рівень загальнотеоретичної правової думки та націобезпекознавства, особливості правової науки, стану законодавчих і концептуальних розробок, на основі узагальнення яких можна розглянути її в різних аспектах. Зроблено висновок, що правова реформа в галузі національної безпеки передбачає планомірні, науково обґрунтовані, суспільно прийнятні та виправдані зміни: 1) у законодавстві, що гарантує національну безпеку та захищає національні інте реси; 2) у структурі, організації та діяльності органів державної влади та інших суб’єктів, відповідальних за забезпечення національної безпеки, у системі їх функцій та повноважень, а також у способах (формах, методах) їх реалізації; 3) в якісному зміцненні стану захищеності всього масиву суспільних відносин, що центруються довкола національної безпеки та охоплюються об’єктом реформи, від зовнішніх і внутрішніх, реальних і потенційних загроз. Отже, реформа національної безпеки постає в єдності трьох компонентів: нормативно-правового (регулятивного), управлінського (суб’єктного) та об’єктного (зміна сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки). Доведено, що реформа національної безпеки має відбуватися у правовій площині, правовими засобами, із залученням тих конструктивних елементів і напрацювань, які зроблені в межах як загальнотеоретичної юриспруденції, так і галузевих правових наук. Виявлено, що з процесуального боку ця реформа є комплексом заходів, які ініціюються, організуються та проводяться уповноваженими суб’єктами забезпечення національної безпеки (як правило, вищими органами державної влади) відповідно до наявних суспільних потреб, призводять до суттєвих змін у нормативно-правовій, інституційній та/або функціональній підсистемах національної безпеки, що зумовлює якісно вищий рівень захисту національних інтересів від реальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх загроз. Натомість в інституційному сенсі така реформа має упорядкувати й раціоналізувати діяльність державного апарату, в усіх його необхідних складових, зі здійснення заходів, спрямованих на приведення всієї системи національної безпеки України у відповідність до суспільних потреб, забезпечення її інституційної спроможності постійно (безперервно), ефективно і своєчасно відповідати (реагувати) на виклики національним інтересам, активно й послідовно захищати ці інтереси як усередині держави, так і за кордоном тощо.
12
Gorditsa, Karolina. "Structural reforms in agricultural production and foreign food trade: the Ukrainian experience 1950-1960's." Ìstorìâ narodnogo gospodarstva ta ekonomìčnoï dumki Ukraïni 2019, no. 52 (2019): 235–54. http://dx.doi.org/10.15407/ingedu2019.52.235.
Full textAbstract:
The article is devoted to the problem of revealing peculiarities of mutual influence and interdependence of changes in the economic structure of Ukraine and its participation in international economic relations at different stages of historical development. The purpose of the study is to summarize the historical and economic generalization of the experience of structural transformation in domestic agriculture from 1950 to 1960 in the context of foreign trade in food. It was revealed that the political need to resume bread exports after World War II was an important reason for the beginning of the reform of Soviet crisis-hit agriculture. The main directions of reforms are identified, such as the increase of public investments in the development of agrarian industry, reduction of taxes on producers, increase in state procurement prices for agricultural products, expansion of the acreage through the development of virgin lands, sharp increase in corn output, and advanced development of animal husbandry. It was found that the reduction of administrative pressure on producers, their increased material incentives and improvement of technical support of the enterprises caused a temporary economic recovery in the agrarian sector. It is proved that the curtailment of this policy due to the lack of domestic sources of financing and the predominance of extensive forms of management led to a slowdown in the development of agriculture, an increase in its crisis phenomena and the formation of dependence on food imports. Proposals are made on possible directions of using elements of historical experience gained in contemporary economic policy of Ukraine.
13
Горан, Тетяна, and Марта Дмитришин. "ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ НАРАТИВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.21.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано значення місцевого самоврядування як основи побудови будь-якої демократичної держави, підкреслено передумови його розвитку на території України. Наведено історичні етапи вітчизняного місцевого самоврядування, що відповідають моделям місцевого самоврядування (доколоніальній моделі, колоніальній моделі, реакційно-національній моделі, радянській моделі, моделі перебудови та раннього українського націоналізму, та сучасній моделі місцевого самоврядування). Досліджено змогу приймати рішення щодо місцевої політики на кожному з наведених етапів. Для цього сформульовано п’ять критеріїв оцінки історичних етапів вітчизняного місцевого самоврядування: критерій повної самостійності, критерій часткової самостійності, критерій обмеженої самостійності, критерій декларованої самостійності та критерій гібридної самостійності. Охарак- теризовано етапи реформи місцевого самоврядування в Україні за час незалежності. Описано труднощі реалізації реформи децентралізації у період із проголошення незалежності України до прийняття Концепції реформуван- ня місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Досліджено історичні аспекти становлення нормативно-правового забезпечення реформи децентралізації в Україні. Розглянуто ставлення людей до реформи децентралізації. Визначено особливості нового адміністративно-територіального устрою в Україні. Виокремлено можливі проблеми у встановленні необхідного балансу між децентралізацією і централізацією, який би відповідав реальним соціально-економічним та політичним умовам розвитку країни, проведенню структурних реформ у сфері публічного управління. Виокремлено передумови зміни адміністративно-територіального устрою, наведено стати- стику здійснення його реформування. Підкреслено необхідність реформування адміністративно-територіальних одиниць, що зумовлена реформою децентралізації та потребою розмежування функцій і повноважень. Наведено плани та завдання поточного етапу реформи місцевого самоврядування в Україні.
14
Черних, Є. М., and Ю. В. Камардіна. "Теоретичні аспекти визначення поняття «адміністративна реформа»." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 144–52. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3070.
Full textAbstract:
Стаття відбиває стан проблематики визначення поняття адміністративної реформи в національній доктрині, спрямована на узагальнення і критичний аналіз наукових напрацювань щодо пошуку найбільш повної дефініції й уточнення ознак адміністративної реформи. За наявності значної кількості наукових досліджень зазначена відсутність нормативно-правового та загальновизнаного наукового визначення поняття адміністративної реформи. Виявлення смислу поняття адміністративної реформи здійснюється через встановлення значення його складових термінів - «реформа» й «адміністративна», уточнення понятійних ознак. Інтерпретація поняття «реформа» загалом не викликає нерозв'язаних проблем, на відміну від поняття «адміністративна», значення якого встановлюється через поняття державного, або публічного, управління, що само є прикладом дискусій.
У статті зауважено, що визначення поняття адміністративної реформи науковцями конструюються з урахуванням таких взаємопов'язаних внутрішніх компонентів, як мета, об'єкт, предмет, суб'єкти, засоби (або шляхи) та зміст. Найбільш складним для визначення компонентом, на думку авторів, є об'єкт адміністративної реформи, який виявляється багатозначним, структурно складним та багатошаровим.
Уточнено перелік основних ознак поняття адміністративної реформи: має надзвичайно широкий та складний власний об'єкт; засаднича детермінованість Конституцією України; стратегічна спрямованість на вищі соціальні та політико-правові ідеали; спрямованість на покращення керованості й ефективності системи державного управління; комплексність та системність; програмність, змістовна структурованість, послідовність; концептуальна обґрунтованість; має реорганізаційний та утворюючий характер; керованість і прогнозованість реформи як процесу; має відносно тривалий характер.
Зроблено висновок, що адміністративна реформа - це системне явище, яка є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що передбачає комплексність підходу до її визначення. Саме в цьому виявляється методологічна єдність науковців у питанні пошуку кращої дефініції.
Утім, якщо виходити з багатокомпонентності концепту адміністративної реформи, кількості та складності його ознак, пошук вичерпного і водночас необтяжливого за конструкцією визначення, на думку авторів, виявляється нездійсненним завданням. Крім того, сподівання на вичерпне визначення концепту адміністративної реформи навряд чи обґрунтовано, оскільки його ядро, що становить поняття державного управління, само є зразком безкінечних пошуків абсолютної дефініції.
15
Irkliienko, A. І. "Особливості реформування українського парламенту." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 22–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.03.
Full textAbstract:
Метою статті є детальний аналіз особливостей реформування Верховної Ради України в сучасних реаліях.
Наукова новизна полягає у дослідженні шляхів реформування українського парламенту в умовах формування конституційної демократії, вивчення його ролі в системі державної влади України.
Висновки. Одним із головних напрямків змін у нашій державі є парламентська реформа, що передбачає посилення інституційної спроможності Верховної Ради України та забезпечення реалізації її основних функцій: законодавчої, контрольної та представницької. Завданням парламентської реформи в Україні є не тільки побудова раціональної системи законодавчої діяльності, формування оптимальної структури Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, єдиного представницького органу Українського народу, а й удосконалення його правового статусу. Під час парламентської реформи має бути розв’язане широке коло питань, пов’язаних зі становленням Верховної Ради України, передусім як професійного парламенту. Водночас, слід займатися і створенням науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка забезпечувала б планомірність, послідовність і системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.
У лютому 2016 року Європейською комісією була запропонована «Дорожня Карта реформ щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України». Цей документ містить рекомендації щодо реформування українського парламенту, метою яких є вирішення вищенаведених проблем, підвищення якості законів, забезпечення прозорості та відкритості ВР України, дотримання народними депутатами етичних норм і стандартів та підвищення рівня адміністративної спроможності парламенту.
Ефективність виконання зазначених напрямків безпосередньо вплине на якість законодавства, дієвість контролю за імплементацією законів та представництво інтересів як загалом держави, так і безпосередньо конкретних виборців.
16
Павлович-Сенета, Ярина. "ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 301–5. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-63.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу теоретико-правових підходів щодо проведення в Україні муніципальної реформи, що пов’язана з реформуванням територіального устрою та формуванням фінансової автономії новостворених об’єднаних територіальних громад. Досліджуються уже реалізовані заходи щодо організації фінансової самостійності місцевих бюджетів та розглядаються перспективи подальшого впровадження заходів зазначених реформ. На підставі проведеного наукового аналізу організаційних та інституційних засад бюджетно-фінансової децентралізації в Україні авторами висловлюються власні пропозиції спрямовані на подальше зміцнення матеріальної та фінансової бази розвитку об’єднаних територіальних громад. Зазначено, що головною метою реформи місцевого самоврядування та територіального устрою, що тривають сьогодні в Україні, є створення умов для надання якісних публічних послуг на найближчому до громадянина рівні. Проміжними цілями реформи є оптимізація структури адміністративно-територіального устрою для створення ефективної системи публічної адміністрації через широку децентралізацію виконавчої влади та перетворення місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади. Муніципальна реформа включає оптимізацію фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, оптимізацію міжбюджетних відносин, формування дієвих місцевих бюджетів, які здатні забезпечити виконання функцій місцевого самоврядування Під поняттям бюджетної децентралізації пропонується розуміти процес передачі повноважень (функцій, компетенції, відповідальності) від центральних органів влади до місцевих, тобто перерозподіл функцій і повноважень єдиної державної влади між відповідними органами державної влади з одного боку, і органами місцевого самоврядування з іншого. Зазначено, що важливими джерелами забезпечення матеріально-фінансової самостійності органів місцевого самоврядування і економічного зростання адміністративно-територіальних одиниць є комунальна власність, природні ресурси, земля.
17
Дементьев, Н. П. "Пенсионная система в современной России: реформа за реформой…" Журнал «ЭКО» 49, no. 8 (August 9, 2019): 9. http://dx.doi.org/10.30680/eco0131-7652-2019-8-9-30.
Full textAbstract:
<p class="_1Vvodka">В последние годы в России был принят ряд законов, существенно изменивших институциональную структуру национальной пенсионной системы (акционирование пенсионных фондов, создание системы гарантирования пенсионных накоплений, замораживание накопительных пенсий). Кроме того, в конце 2018 г. вступил в силу весьма спорный закон о повышении пенсионного возраста, а в настоящее время Банком России и Минфином РФ подготовлен законопроект о создании добровольной системы индивидуального пенсионного капитала.</p><p class="_1Vvodka">На основе сопоставления ключевых демографических и пенсионных показателей в России и странах Организации экономического сотрудничества и развития (ОЭСР) автор делает вывод, что для недавнего повышения пенсионного возраста в России (для мужчин, в особенности) не было веских оснований. Подвергнуты сомнению утверждения сторонников этого законопроекта о чрезмерных трансфертах федерального бюджета системе обязательного пенсионного страхования. Исходя из предшествующего опыта в пенсионной сфере РФ, предпринята попытка оценить, насколько принятые законы поддержат рост сбережений населения в добровольных пенсионных схемах. Показано, в частности, что в ближайшие годы проектируемая система индивидуального пенсионного капитала лишь частично сможет заменить пенсионные накопления на рынке длинных денег.</p><p class="_1Vvodka">--------</p><p class="_1Vvodka">* Статья подготовлена по плану НИР ИЭОПП СО РАН, проект XI.170. 1.1. «Инновационные и экологические аспекты структурной трансформации российской экономики в условиях новой геополитической реальности», № АААА-А17-117022250127-8.</p>
18
СТЕФАНЧУК, РУСЛАН. "Юридична природа народовладдя як політико-правової категорії." Право України, no. 2019/10 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-013.
Full textAbstract:
Проблематика народовладдя перебуває на перетині багатьох соціальних наук – і соціології, і філософії, і політології, і, безперечно, юриспруденції. Саме науковий арсенал юриспруденції містить унікальний інструмент дослідження будь-яких суспільних процесів і явищ – теорію правовідносин. З точки зору теорії правовідносин будь-яке явище чи процес розглядається крізь призму суб’єктно-об’єктного зв’язку, що виникає, змінюється чи припиняється на підставі юридично визначених обставин (або сукупності, стану таких обставин) і характеризується наявністю специфічного змісту – взаємокореспондуючих прав та обов’язків. Не виняток у цьому контексті й народовладдя. Народовладдя доцільно розглядати у системі правовідносин як юридичну категорію, що входить у категорійний апарат конституційного права і становить принцип та інститут конституційного права, справляє свій вплив фактично на всі інші структурні елементи конституціоналізму, визначаючи парадигму конституційно-правового режиму держави. Метою статті є визначення місця і ролі народовладдя у палітрі юридичних явищ і процесів. Основними результатами дослідження стало дослідження народовладдя як, зокрема: правового принципу, правової гарантії, суб’єктивного права народу, об’єкта правовідносин та права, правового механізму і конституційно-правового інституту. Автор доходить висновку, що кожний із наведених аспектів народовладдя потребує глибокого самостійного дослідження, чого наразі бракує у вітчизняній юриспруденції, і що може істотно розширити юридичні уявлення про цю цікаву юридичну дефініцію. Існуючі в Україні дослідження народовладдя, на жаль, не повною мірою розкривають комплексний характер категорії, що має значення не тільки для розвитку конституційного права як науки, а й є надзвичайно актуальними для практики законотворення та конституційної реформи у нашій країні.
19
Кибалов, Е. Б. "ПРОВАЛ РЕФОРМЫ ЖЕЛЕЗНОДОРОЖНОГО ТРАНСПОРТА: ПРОЙДЕМСЯ ПО ПЕРСОНАЛИЯМ." Журнал «ЭКО» 46, no. 5 (July 15, 2018): 44. http://dx.doi.org/10.30680/eco0131-7652-2016-5-44-54.
Full textAbstract:
<p align="justify">В статье анализируется неудачная структурная реформа железнодорожного транспорта России. Цитируются исходные установки разработчиков проекта реформы, оказавшиеся несостоятельными, и спорные предложения Минэкономразвития по ее продолжению. Приводятся возражения оппонентов как на стадии обсуждения замысла проекта, так и при обсуждении путей его дальнейшего развития. Формулируются необходимые и достаточные условия продолжения реформы железнодорожного транспорта, обеспечивающие его устойчивое функционирование и эффективное развитие. </font>
20
Михальченко, І. Г. "Економічні ефекти прямого іноземного інвестування на ринки приймаючих країн." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 7 (September 14, 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.108-116.
Full textAbstract:
У глобальних умовах розвитку пряме іноземне інвестування відіграє ключову роль для країн, що розвиваються, оскільки впливає на їх економічний розвиток та структурні реформи. Головними інвесторами на ринку приймаючих країн є транснаціональні корпорації, країнами базування яких є країни високого рівня розвитку. Актуальним вважаємо питання моделювання загального впливу прямого інвестування на секторальні ринки приймаючих країн у цілому.
Метою статті є діагностика безпосередніх та другорядних економічних ефектів прямого інвестування на ринки приймаючих країн.
Методи дослідження включають методи наукового узагальнення, спостереження, синтезу для виявлення ключових факторів впливу прямого іноземного інвестування; статистичні та аналітичні методи узагальнення інформації; моделювання – для встановлення функціональних взаємозв’язків економічних ефектів прямого інвестування ТНК та підвищення у цілому економічного добробуту ринкового приймаючого сектору.
Результати статті полягають у теоретичному узагальненні принципів впливу ТНК на ринки приймаючих країн. Надано спробу розробити модель впливу прямого інвестування на приймаючий ринок з урахуванням прямих та другорядних ефектів. Проаналізовано вплив ТНК на економічне зростання України на прикладі ТНК «Coca-Cola». Інвестиції «Coca-Cola» у місцеве виробництво сприяли розвитку харчового сектору в Україні.
Результати дослідження довели, що пряме інвестування здійснює позитивний вплив від безпосередньої діяльності компанії, підвищує економічне зростання супутніх підприємств на ринку, які виступають її торговельними партнерами та постачальниками. Отже, відбувається зростання всього ринкового сектору, куди направляються інвестиції. ТНК як основні вкладники у розвиваючі ринки приймаючих країн позитивно впливають на її економічний розвиток, підвищуючи рівень ВВП, забезпечуючи робочими місцями, здійснюючи регулярні податкові платежі та підвищуючи доходи громадян, що безпосередньо продемонстровано в результаті аналізу діяльності «Coca-Cola» в Україні.
21
Журавель, Я. В. "Нормативно-правовий рівень оптимізації системи центральних органів виконавчої влади в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 72–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).519.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано, що від структурно-системних складників нормативно-правового регулювання зале-жить не лише статус, порядок організації і функціо-нальні характеристики органів виконавчої влади, а й питання контролю щодо виконання покладених на них завдань, а також рівень юридичної техніки забезпечен-ня адміністративної діяльності та зручність користуван-ня необхідною нормативно-правовою документацією. Визначено, що нормативно-правовий рівень має ха-рактеризуватися такими ознаками: принципом верхо-венства права, принципом стабільності законодавства, принципом мобільності законодавства. Теоретично обґрунтовано, що однією з пріоритетних сфер адміні-стративної реформи в Україні є створення нової право-вої бази, яка регламентуватиме державне управління в Україні; структура функціонального субрівня вклю-чає два ступені нормативно-правового регулювання: регулювання законами та підзаконними норматив-но-правовими актами; у структурі нормативно-право-вого рівня оптимізації центральних органів виконавчої влади запропоновано виділяти концептуальний і функ-ціональний субрівні; у зв’язку з асиметрією норматив-но-правового рівня оптимізації центральних органів виконавчої влади на концептуальному субрівні необ-хідно змінювати структуру законодавства, тому органі-зація і діяльність центральних органів виконавчої вла-ди мають регулюватися положеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів України, а не законами. Акцентовано увагу на тому, що важливим напря-мом діджиталізації нормативно-правового рівня опти-мізації системи центральних органів виконавчої влади є створення та широке впровадження у правотворчу практику комп’ютерних програм, які б перевіряли проєкти нормативно-правових актів, що регламенту-ють діяльність органів виконавчої влади, на відповід-ність Конституції України та іншим нормативно-пра-вовим актам вищої юридичної сили, відсутність або наявність різного роду неузгодженостей і дублювань з іншими документами, які регулюють подібні групи правовідносин.
22
Стеркул, Наталья. "Реализация Соглашения об ассоциации Республики Молдова и ЕС: сложности политической модернизации и реформ." S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, no. 10 (February 23, 2019): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.132.
Full textAbstract:
Анализируются основные сложности политической модернизации и реформ в контексте реализации Соглашения об ассоциации Республики Молдова и Европейским Союзом. После подписания в 2014 году Соглашения об ассоциации с ЕС, Республика Молдова сосредоточила усилия на политической модернизации и внутренних реформах. Был принят Национальный план действий по внедрению данного документа на 2017- 2019 годы. Несмотря на то, что Европейская Комиссия в своих докладах констатирует наметившееся продвижение в вопросах модернизации государства, автор обращает внимание на внутренний политический кризис, политическую и экономическую нестабильность, незрелость демократии и проблемы в сфере правосудия. Реформы, предусмотренные Соглашением об ассоциации, требуют развития политических институтов, соблюдения верховенства права, повышения уровня экономического развития, а также культурного и научного потенциала. ЕС предоставляет финансовую и техническую помощь для реализации данного Соглашения. Республике Молдова предстоит приложить усилия для того, чтобы завершить реформы в области внешней политики и безопасности, сфере правосудия и экономического сотрудничества и выйти на новый уровень развития.
Соглашение об ассоциации Республики Молдова и ЕС предусматривает взаимодействие власти и гражданского общества. То есть, его успех зависит не только от действий властных структур, но и от активного участия институтов гражданского общества. Политическая модернизация и реформы будучи взаимосвязанными категориями предполагают использование инновационного инструментария и выработки эффективных механизмов внедрения современных практик, направленных на развитие политических институтов. Это потребует времени и включенности всего населения в процессы реформирования государства и выхода страны на новый уровень развития. В этой связи важным видится предложить следующие рекомендации: - повышать уровень доверия населения к властям, правоохранительным органам и работникам государственных структур; - формировать культуру правосознания в обществе и усилить антикоррупционные меры; - сосредоточить усилия на выгодах от реализации Соглашения об ассоциации с ЕС, которые должны отражаться не только в статистических данных, но и быть ощутимыми для рядовых граждан
23
Быкадоров, С. А., and Е. Б. Кибалов. "К ВОПРОСУ О СОВЕРШЕНСТВОВАНИИ МОДЕЛИ УПРАВЛЕНИЯ ЖЕЛЕЗНОДОРОЖНЫМ ТРАНСПОРТОМ РОССИИ." Журнал «ЭКО» 48, no. 3 (July 9, 2018): 121. http://dx.doi.org/10.30680/eco0131-7652-2018-3-121-140.
Full textAbstract:
<p align="justify">В статье синтезируются описательный и нормативный подходы к анализу крупномасштабного институционального проекта - структурной реформы железнодорожного транспорта России, реализуемой в течение последних 20 лет. Приводятся количественные показатели и качественные экспертные оценки, свидетельствующие о неоднозначности результатов многолетнего реформирования. Делается вывод, что эта реформа не привела к превращению железных дорог России - эффективного средства трансформации индустриальной экономики, где они были относительно результативными, в современную скоростную высокотехнологичную транспортную коммуникацию, конгруэнтную будущему обществу знаний, отождествляемому сегодня с цифровой экономикой. Формулируются предложения по содержанию вариантов дальнейшего развития реформы и механизма управления ею. </font>
24
Попов, Виталий Геннадьевич. "АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ОПЫТА ВНЕДРЕНИЯ ПРОЕКТА «РЕФОРМА КОНТРОЛЬНОЙ И НАДЗОРНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ» (НА ПРИМЕРЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ТЕРРИТОРИАЛЬНОГО АНТИМОНОПОЛЬНОГО ОРГАНА)." Современная экономика: проблемы и решения 7 (August 20, 2019): 117–30. http://dx.doi.org/10.17308/meps.2019.7/2162.
Full textAbstract:
Цель: раскрыть содержание отдельных подходов предлагаемой модели реформы контрольно-надзорной деятельности, основываясь на опыте внедрения этой реформы территориальным антимонопольным органом. Обсуждение: анализ целей и задач реформы во взаимосвязи со структурой, полномочиями и особенностями функционирования системы контрольно-надзорной деятельности в территориальных органах федеральных органов исполнительной власти. Результаты: установлены структурные проблемы реализации унифицированной модели реформы контрольно-надзорной деятельности, детерминированные объективным отсутствием сопоставимости функций и задач различных федеральных органов исполнительной власти, а также различием базового уровня центральных органов управления и территориальных органов ФОИВ, сформулированы предложения по минимизации формализованного подхода к условиям реализации реформы.
25
Shvedun, Viktoriia, and Larysa Hren. "ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ." Public Administration and Regional Development, no. 10 (December 28, 2020): 1092–105. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.06.
Full textAbstract:
У статті запропоновано напрями розвитку державної інноваційної політики вдосконалення інвестиційно-будівельного комплексу України. Зокрема, охарактеризовано основні напрями і технології інноваційної діяльності в будівництві в Україні. Проаналізовано структуру і динаміку зміни капітальних інвестицій у будівельний комплекс України. Виокремлено напрями формування та реалізації державної інноваційної політики щодо вдосконалення інвестиційно-будівельного комплексу України. Серед основних заходів, реалізація яких дозволила б вивести будівельний комплекс України з кризового стану, виділено такі: перехід до реальної структурної й інституційної реформи української економіки; реалізація ефективної інвестиційної політики, орієнтованої на подолання поточних структурних змін негативного впливу; формування державно-приватного партнерства. Запропоновано впровадження гарантій для будівельних компаній в складі державно-приватного-партнерства, які уможливлять отримання більшої фінансової стійкості: гарантії завершення будівництва в розумні терміни за рахунок участі держави; гарантії одержання найменшої на ринку ціни за рахунок відсутності паразитних (трансакційних) витрат і оптимізації витрат на придбання земельних ділянок, будівництво та інфраструктуру.
26
Kozak , K. B., O. V. Nikoliuk , and B. V. Myronenko . "Сталий розвиток об’єднаних територіальних громад: адаптивні інструменти управління персоналом." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 24, 2021): 92–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.09.
Full textAbstract:
Однією з найвагоміших реформ, розпочатих в Україні протягом останніх років, є реформа децентралізації влади. На сьогодні об’єднані територіальні громади, розпочавши свою активну діяльність, вже відчули перші виклики перед собою. Європейський досвід децентралізації, а також реалізація функціональної концепції реформування місцевого управління в країнах ЄС впливають на вибір та адаптацію вітчизняних інструментів розвитку об’єднаних територіальних громад. Необхідно налагодити управління наявними ресурсами, забезпечити потреби та сталий розвиток громад. Саме тому важливим є сприяння процесам децентралізації, забезпечення сталості розвитку громад та процесів проведення реформи в цілому. Важливо визначити, що ефективність загального процесу децентралізації та успішність зазначеної реформи місцевого самоврядування в Україні залежить від спроможності органу місцевого самоврядування здійснювати визначені законодавством повноваження та функції, а значить – від формування дієвої організаційної структури цього органу. Сьогодні стратегічним завданням об’єднаних територіальних громад є формування дієвої організаційної структури та штатного розпису, а також ефективного управління персоналом ОТГ в умовах, обмежених фінансовими та людськими ресурсами.Мета статті полягає в обґрунтуванні застосування адаптивних інструментів щодо формування дієвої організаційної структури, управління персоналом ОТГ та основних елементів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад в Україні.Наукова новизна полягає в дослідженні найефективніших інструментів сталого розвитку об’єднаних територіальних громад та модернізації публічної влади у таких напрямах, як: застосування сучасних і адаптивних інструментів щодо управління персоналом ОТГ та створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності та, як наслідок, зростання економічних показників країни.Висновки. У контексті формування бюджету на 2021 рік та з метою загальної оцінки економічної ситуації в країні органам місцевого самоврядування необхідно взяти до уваги та проаналізувати затверджені Урядом основні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2021–2023 рр. Подальша демократизація суспільства, децентралізація владних повноважень на засадах субсидіарності є на сьогодні пріоритетами серед реформ в Україні. Це пов’язано із формуванням поняття публічної адміністрації – єдиної системи публічного урядування, за якої місцеві органи влади, місцеві інтереси, місцеве самоврядування загалом не протиставляються державним, а навпаки, є інтегрованими в єдиний управлінський механізм, діяльність якого спрямована на комплексне вирішення завдань, що постали перед суспільством у цілому. Нові тенденції у державному будівництві нашої країни, становлення інститутів громадянського суспільства, оптимізація системи публічного управління обумовлюють нові умови реалізації децентралізації за умови збереження ідей правової держави. Модернізація публічної влади повинна відбуватися за допомогою адаптивних інструментів щодо сталого розвитку територіальних громад: у напрямі створення клієнтоорієнтованої системи публічного управління, яка може стати невід’ємним елементом механізму соціально-політичного захисту населення, фактором підвищення його соціальної і політичної активності, покращення показників якості життя та в цілому позитивних змін у виробничій, економічній, політичній та інших сферах діяльності країни.
27
Ярмиш, О. "Перетворення у правоохоронній системі незалежної України: чому вони дотепер не принесли успіхів? (Роздуми ветерана-учасника реформаційних потуг)." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 1 (May 27, 2020): 47–54. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.1.04.
Full textAbstract:
У статті з позицій наукової обґрунтованості та практичного досвіду розглянуто реформи правоохоронної системи, оцінено здобутки й вади на шляху реформування органів поліції, прокуратури, СБУ, кримінально-виконавчої служби упродовж останніх років. Пропонується розглядати зазначені об’єкти реформування не ізольовано, а в якості складових інституційної системи, з огляду на ефективність перетворень усієї державно-правової структури. Тому не можна зупинятися на реформах в межах однієї інституції.
28
Шевцов, О. А. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯСПРОМОЖНИХ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 190–97. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).462.
Full textAbstract:
Для формування України як ефективної правової держави, яка надає можливість громадянам України мати спроможні об’єднані територіальні громади, мати змогу обирати собі ефективну та авторитетну місцеву владу, яка б мала адекватні повноваження, достатні ресурси і відповідальність перед громадянами та дер-жавою, необхідна реформа децентралізації.
Матеріали, викладені в статті, сприятимуть під-вищенню рівня обізнаності суспільства про історичні передумови реформи децентралізації, зокрема створен-ня об’єднаних територіальних громад. Це дозволить відповісти на такі питання: а) чи важлива децентралі-зація для України як держави та зокрема для грома-дян; б) якими є основні причини реформування місце-вого самоврядування в Україні; в) які були б наслідки для населення при відмові від реалізації реформи де-централізації.
Мета статті полягає у вивченні та аналізі історич-них передумов формування спроможних об’єднаних територіальних громад в Україні та актуалізації уваги на позитивному досвіді такого об’єднання.
Досягненню визначеної мети сприятиме розв’язан-ня таких завдань: 1) вивчення та аналіз першопричин впровадження реформи децентралізації; 2) обґрунту-вання необхідності та розкриття особливостей форму-вання спроможних об’єднаних територіальних громад; 3) висвітлення позитивного ефекту децентралізації на державному та місцевому рівнях з 2015 року до кін-ця 2019 року; 4) спростування міфів про безперспек-тивність об’єднання.
З 2014 року відбулися позитивні зміни. Відбулося зростання місцевих бюджетів з 70 млрд грн до май-же 270 млрд грн, сталася передача у власність громад 1,5 млн га земель сільськогосподарського призначен-ня, відбулися зміни в структурі бюджетів і системі прийняття рішень, стало доступним та якісним надан-ня послуг. Також ми спостерігаємо візуальні зміни, зокрема будівництво шкіл, садочків, лікарень, ремон-ти доріг, реставрації історичних будівель, проведення води, газу, світла тощо.
З огляду на це можна стверджувати, що рефор-ма децентралізації, безсумнівно, була й залишається необхідною для України та для кожного громадянина. Вважаємо, що найкращими аргументами, які можуть розвіяти будь-які сумніви щодо недоцільності та без-перспективності децентралізації, є факти, що свідчать про позитивні результати спроможних об’єднаних громад.
29
Айзенберг, Н. И., and С. А. Дзюба. "Проявление рыночной власти на российском рынке электроэнергии." Журнал «ЭКО» 50, no. 10 (October 2, 2020): 102. http://dx.doi.org/10.30680/eco0131-7652-2020-10-102-126.
Full textAbstract:
<span>Рынок электроэнергии объективно является олигопольным. Теоретический взгляд на проблему говорит о том, что рыночная власть компаний тем выше, чем меньше игроков присутствует на рынке. В свое время реформа энергетической отрасли Российской Федерации была направлена на формирование конкурентной среды путём дробления энергохозяйства на относительно небольшие компании. Однако после завершения реформы в 2005 г. стартовал процесс, направленный в сторону их укрупнения. В настоящей работе проанализирована сложившаяся корпоративная структура сектора электроэнергетики на предмет проявления рыночной власти. Для этого использован метод классификации компаний по принадлежности к характерному профилю (паттерну) динамики показателей, связанных с долей топливных затрат. Результаты показывают, что проявление рыночной власти характерно для большинства компаний на ископаемом топливе, что покрывает более половины российского рынка электроэнергии. При этом явная связь с размером компании (а значит, с наблюдаемыми процессами укрупнения корпоративных структур) не прослеживается. Также имеются свидетельства того, что рыночная власть слабее проявляется на сегменте рынка электроэнергии и значительно сильнее на сегментах мощности и тепловой энергии.</span>
30
Куц, Г. М., and В. В. Нестеренко. "КОНТРОВЕРСІЙНІСТЬ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ НА СУМЩИНІ: ПОЛІТИКО-ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 2-19 (2020): 53–68. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.05.
Full textAbstract:
З 2014 року в Україні здійснюється реформа децентралізації влади. Побічним ефектом від реформи децентралізації, який певним чином нівелював її успіхи на Сумщині, став конфлікт між Сумською обласною радою та Сумською міською радою, що розпочався у кінці 2018 р. і набув суттєвого загострення у 2019 р. Конфлікт пов’язаний з перереєстрацією підприємств обласної комунальної власності поза територією обласного центру. Власне кажучи, така ситуація не сприяє суспільно-політичній стабільності в регіоні, оскільки існує ризик збурення громадськості. Зазначено, що через протистояння двох владних легітимних структур регіонального рівня існує ризик катастрофічного зниження рівня довіри населення до владних інститутів взагалі. Це потенційно формуватиме в очах населення образ держави як слабкої та нездатної у кризові моменти захистити своїх громадян. Через зменшення рівня надходжень податків до бюджету Сум можлива ситуація, коли будуть недофінансовані або взагалі зупинені соціальні програми та виплати мешканцям міста, що значно підірве авторитет центральної влади. Найгіршим є те, що означені ситуації протистоянь нівелюють успіхи реформи децентралізації.
31
Dobosh, N. M., K. P. Danylkiv, and P. A. Horyslavets. "Формування доходів об'єднаних територіальних громад в умовах удосконалення податкового законодавства." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 46–51. http://dx.doi.org/10.15421/40280408.
Full textAbstract:
Досліджено вплив податків та відповідно податкової політики держави на формування доходів об'єднаних територіальних громад. В умовах бюджетної децентралізації зміни бюджетного та податкового законодавства призведуть до відповідних змін структури податкових надходжень та їх розмежування між бюджетами різних рівнів. Комплексна децентралізація передбачає широкомасштабний процес, у ході якого виділяють окремі елементи бюджетних і небюджетних джерел фінансових ресурсів та визначають особливості їх впливу на позитивний результат проведених реформ. Проаналізовано сучасну модель міжбюджетних відносин в Україні. Встановлено чинники формування доходів місцевих територіальних громад та оцінено вплив на їх соціально-економічний розвиток. Визначені можливості і загрози проведення децентралізаційної реформи не мають стати на заваді для її реалізації. Надано практичні рекомендації щодо підвищення ефективності податкової реформи в Україні, які мають за мету дати змогу територіальним громадам сформувати прогресивний та раціональний бюджет. Проведене дослідження окреслює проблеми та пропонує основні шляхи наповнення місцевих бюджетів. Це стане рушійною силою та стимулом для ефективного соціально-економічного розвитку територій.
32
ТІТОВ, МИКОЛА. "Визначення правових дефініцій як ключ до успішного продовження реформи з децентралізації влади в Україні." Право України, no. 2019/03 (2019): 287. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-287.
Full textAbstract:
Формування нової моделі адміністративно-територіального устрою України на засадах, що усувають наявні диспропорції, перерозподіл повноважень між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, зміцнення спроможності місцевого самоврядування – основні напрями структурних реформ із децентралізації влади, що нині тривають в Україні. За останні чотири роки Верховною Радою України за ініціативи Президента України та Кабінету Міністрів України прийнято низку законів, спрямованих на реалізацію Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. На цей час комплексна реформа, в основу якої покладено, перш за все, передачу повноважень державою за принципом субсидіарності органам місцевого самоврядування, стала, за оцінкою експертів та практиків, найуспішнішою в нашій країні. Так, зокрема, на значній території держави утворено досить потужні самодостатні об’єднані територіальні громади, які отримали додаткові повноваження та фінансові ресурси для активного соціально-економічного розвитку своїх територій. Однак рівень законодавчого забезпечення децентралізаційних процесів ще не достат ній, як за кількістю таких законопроектів, так і за їх якістю. Звідси – необхідність його вдосконалення шляхом підготовки таких змін і доповнень, які не суперечили б Основному Закону України, зокрема й щодо застосування правових термінів та гарантували незворотність позитивних результатів. Метою статті є аналіз особливостей децентралізації влади у Україні, стан її законодавчого забезпечення. Автор ставить завдання визначити перспективи децентралізації влади, а також з’ясувати й оцінити можливі ризики, наприклад, у разі застосування у децентралізаційних законопроектах правових термінів, сутність яких не співвідноситься ані з об’єктом, який визначається, ані з його ознаками, або взагалі суперечить Конституції України. Проаналізовано хід впровадження Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, законопроекти щодо адміністративнотериторіального устрою держави, окреслено новації юридичних термінів у межах реалізації реформи. Викладено обґрунтування необхідності внесення змін до Консти туції України щодо місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою. Розроблено пропозиції щодо запровадження дефініцій, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання процесу реформ.
33
Мельник, С. М. "АДМІНІСТРУВАННЯ РЕФОРМУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА З НАТО." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 161–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).31.
Full textAbstract:
У статті запропоновано авторський варіант визначення категорії «адміністрування процесу реформування сектору безпеки і оборони» як системи взаємоузгоджених управлінсько-правових заходів, яких вживають вищі органи політичного керівництва держави, а також суб’єкти військового управління задля організаційного, кадрового, інформаційного, технологічного, матеріально-технічного забезпечення структурно-функціональних перетворень органів і служб, які входять до сектору безпеки і оборони держави.
Наведено перелік і розкрито сутність основних напрямів адміністрування реформи сектору безпеки і оборони України в аспекті розвитку і подальшого поглиблення відносин з НАТО. Зокрема, це: розбудова спроможностей оборонних інституцій України, комп’ютеризація структур управління, зв’язку, а також посилення спроможностей у галузі військового командування, створення узгодженої та ефективної системи логістичної підтримки з фокусом на поліпшення спроможностей України щодо управління системою постачання та стандартизації, посилення рівня кібербезпеки сектору безпеки і оборони, посилення енергетичної безпеки воєнної інфраструктури, впровадження ефективної системи медичної підтримки за Євроатлантичними стандартами, знешкодження саморобних вибухових пристроїв, боєприпасів, що не вибухнули, та їх розмінування, активізація наукової і освітньої діяльності в сфері оборони і національної безпеки, посилення спроможностей національних сил оборони України в галузі стратегічних комунікацій, підвищення потенціалу України у протидії гібридним війнам, реформа Служби безпеки України, надання підтримки з боку НАТО Державній службі України з надзвичайних ситуацій у розбудові спроможностей у галузі захисту цивільного населення.
Окремо акцентовано увагу на тому, що одним із найскладніших завдань адміністрування реформи сектору безпеки і оборони України у контексті поглиблення співпраці з НАТО є перехід Збройних сил України на стандарти НАТО, які називаються універсальною абревіатурою «STANAG» («Standardization Agreement»). Зазначено, що впровадження «STANAG» забезпечує планомірне нарощування рівня боєздатно-сті частин і підрозділів Збройних сил України, сприяє підвищенню ефективності використання державних ресурсів у сфері оборони, удосконалює систему підготовки військових частин і підрозділів, що входять до складу багатонаціональних військових формувань, та зростанню авторитету України на міжнародному рівні.
34
A., Mahro. "EVALUATION OF THE RESULTS OF THE IMPLEMENTATION OF DECENTRALIZATION REFORM IN UKRAINE: FINANCIAL ASPECT OF DEVELOPMENT." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 41 (March 31, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2021-41-13.
Full textAbstract:
Every inhabitant of a village or city has the right to modern medicine and education, accessible and high-quality administrative, com-munal, social services, good roads, clean and lighted streets. To this end, decentralization is taking place in Ukraine – the transfer of pow-ers and finances from state authorities as close as possible to the people – local governments. Since 2014, Ukraine has entered a new stage of its development. The changes taking place under the influence of the reform primarily concern the structure of local budgets, as they are the key tool for the formation of newly created administrative units. Today, local budgets are a key component of the budget system of Ukraine. at the expense of local budgets are the main economic and social changes. local budget is the financial base of local government, an instrument of state regional policy, plans for the formation and use of financial resources of local communities, the main lever of financial equalization, the main source of financial resources. maintenance and development of the local economy, solving local, social problems and raising the welfare of the population of the territories. Therefore, it is very important for the local communities to follow the changes formed under the influence of the decentralization reform, to analyze its financial results, for its further development. The purpose of the article is to study the current structure of local budgets in the context of decentralization reform to assess the future actions of OTG leaders in the development of territories. The article examines and analyzes the financial results of the reform, obtained through the analysis of dynamics, structural and comparative analysis of static data. According to the results of the research, the factors of formation of the modern structure of local budgets are revealed. It is determined that the key to the development of territorial com-munities will be the relevant management decisions of the OTG leadership on the formation, rational and efficient allocation of financial resources, together with the use of powers received from the Government of Ukraine.Keywords: decentralization reform, local communities, local budgets, structure of local budgets, financial results. Із упровадженням реформи децентралізації починаючи з 2014 р. Україна стала на новий етап свого розвитку. Зміни, що відбуваються під впливом реформи, передусім стосуються структури місцевих бюджетів, адже саме вони є ключовою фінансовою основою становлення адміністративних одиниць. Метою статті є дослідження сучасної структури місцевих бюджетів в умовах проведення реформи децентралізації для оцінювання майбутніх дій керівників ОТГ у розвитку територій. У статті досліджено та проаналізова-но фінансові результати реформи, отримані за рахунок аналізування динаміки, структурного та порівняльного аналізу статичних даних. За результатами дослідження виявлено чинники формування сучасної структури місцевих бюджетів. Визначено, що запорукою розвитку територіальних громад стануть відповідні управлінські рішення керівництва ОТГ щодо формування, раціонального та ефективного розподілу фінансових ресурсів разом із використанням отриманих повноважень від уряду України.Ключові слова: реформа децентралізації, об’єднані територіальні громади, місцеві бюджети, структура місцевих бюджетів, фінансові результати.
35
Михайличенко, С. Н. "НЮАНСЫ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА И ИХ ЗНАЧЕНИЕ ДЛЯ РЕФОРМЫ ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ." Журнал «ЭКО» 48, no. 8 (September 14, 2018): 133. http://dx.doi.org/10.30680/eco0131-7652-2018-8-133-147.
Full textAbstract:
<p align="justify">В статье анализируется экономическая структура функций образовательного учреждения с целью выбора оптимального подхода к регулированию и реформе рынка высшего образования. Автор считает, что содержание программ и отдельных предметов, а также написание экзаменационных работ представляют собой естественные монополии, что подразумевает их активное регулирование со стороны государства. Aкадемическое администрирование является олигополией и нуждается лишь в минимальном государственном мониторинге. Непосредственно преподавание проявляeт качества монополистической конкуренции, поэтому оптимизация деятельности этого сектора с целью достижения максимальной общественной пользы может быть предоставленa рыночным силам без вмешательства государства. Предлагаемая реформа позволяет одновременно решить проблемы качества образования и государственного финансирования. </font>
36
Тарасюк, А. В., and Н. В. Мєшкова-Кравченко. "ДОСВІД РОЗВИТКУ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 44–47. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-07.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості здійснення та результати реформування місцевих громад в Україні, проаналізовано сутнісні елементи реалізованої в країні моделі адміністративного управління та вив-чено міжнародний досвід розвитку моделей місцевого самоврядування. Європейський досвід свідчить, що запо-рукою успішної реалізації реформ децентралізації є суттєва внутрішня організаційна робота, яка передує процесу реформи, а самі програми повинні враховувати всі місцеві особливості. З метою забезпечення успішної реалізації реформ в Україні необхідно відмовитися від спроб прямого перенесення європейського досвіду без урахування національних і місцевих особливостей, зосередити увагу на специфічних рисах і явищах процесів, нерозривно пов’язаних із економічним відтворенням. Вказано, що, маючи значний природно-ресурсний потен-ціал, місцеві громади в Україні постійно стикаються з нестачею низки ресурсів, що свідчить про невідповідність ресурсного потенціалу структурі економіки регіонів і країни в цілому. Встановлено, що інве-стиційні потреби для відновлення нормального життєзабезпечення місцевих громад на порядки перевищує надходження до місцевих бюджетів. З метою забезпечення економічної складової розвитку територіальних громад в Україні місцевим органам влади необхідно: створити сприятливе середовище для ведення бізнесу, забезпечити залучення місцевих та іноземних інвестицій у економіку регіону, надання максимального сприяння компаніям, які працюють на території громади. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на визначен-ня факторів підвищення ефективності економічної складової розвитку територіальних громад.
37
Абдусаламова, Райсат Албуриевна, and Виктория Васильевна Стофарандова. "К ВОПРОСУ ОБ ОЦЕНКЕ ПЕРСПЕКТИВ РАЗВИТИЯ СРЕДНЕГО КЛАССА В РОССИИ." Региональные проблемы преобразования экономики, no. 10 (January 26, 2019): 194. http://dx.doi.org/10.26726/1812-7096-2018-10-194-203.
Full textAbstract:
Цель работы заключается в стремлении проанализировать метаморфозы в структуре социума, оценить масштабы и направления преобразований, происходящих во времена социально-экономических реформ, путем анализа изменений, появившихся в иерархии российского общества в последнее десятилетие. Приоритетное внимание оказано проблеме создания новейшей модели современного социума в РФ, т. е. зарождающейся совокупности взаимоотношений общественных групп, выступающих на различных связях статусных ролей этих групп: социокультурных, экономических, политических и др.
Методологией проведения исследования послужили фундаментальные труды отечественных и зарубежных исследователей проблем формирования и взаимодействия властвующей элиты и среднего класса. Исследование основывается на общенаучной методологии, которая предусматривает применение метода анализа документов, статистического материала, обработки полученных результатов. Результаты. Современную социальную структуру российского общества нельзя рассматривать как стабильное, устойчивое явление. Происходят радикальные изменения в отношениях распределения собственности, общественной организации труда, социальной мобильности. Экономические реформы усугубили имущественную дифференциацию. На наш взгляд, попытки доказать или опровергать существование среднего класса в современной России малопродуктивны. Средние классы существовали и существуют всегда, они не могут быть «уничтожены». Меняются только их размеры, характер и состав. Налицо резкое расслоение населения страны на значительную группу бедных (около 35 %), малообеспеченных (30 %), среднеобеспеченных (21 %), высокообеспеченных (10 %) и богатых – 5 %. Область применения результатов. Результаты проведенного исследования могут быть использованы при комплексной диагностике и прогнозировании процессов социальной стратификации. Эти данные могут способствовать оптимизации социальной политики как на федеральном, так и на региональном уровнях.
38
РУДИК, ПЕТРО. "Реформування конституційно-правових засад системи судоустрою України в контексті конституційної реформи 2016 року і міжнародних та європейських вимог." Право України, no. 2019/11 (2019): 293. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-293.
Full textAbstract:
Нормативно-правовою підставою функціонування системи судоустрою України є нова редакція Конституції України, інші оновлені та новоприйняті закони, пов’язані з конституційною реформою 2016 р. у частині правосуддя. Основні проблеми судової реформи в Україні вже стали предметом вивчення вчених-науковців. Метою статті є комплексний аналіз основних оновлених положень Конституції і законів України щодо нової системи судоустрою, видів судів загальної юрисдикції, складу судів нових рівнів, їхніх інстанційних повноважень у контексті сучасних конституційної реформи в Україні та міжнародних стандартів. Міжнародні вимоги щодо системи судоустрою викладені в низці міжнародних і європейських документів. Відповідно до них внесено зміни до Конституції і Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, прийнято нові закони. Система судоустрою країни зазнала суттєвих змін як за змістом, так і за формою. Її зміст наповнився положеннями, що переважно відповідають міжнародним стандартам, про що зазначила Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Розширено принципи, за якими будується судоустрій. За багаторазовим наполяганням Європейської Комісії “За демок ратію через право” (Венеційська Комісія) відбувся перехід від чотирирівневої системи судоустрою (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України) до трирівневої (місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд). Законом України “Про судоустрій і статус суддів” у новій редакції ліквідовані вищі спеціалізовані суди й розширено структуру Верховного Суду, у складі якого діють касаційні суди з розгляду категорій справ, що раніше належали до відання вищих спеціалізованих судів, які існували у галузі цивільного, кримінального, адміністративного та господарського права. Таку позицію Парламенту України схвалила й ОБСЄ. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою на конкурсній основі створено і діє Вищий антикорупційний суд, триває конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності та його Апеляційної палати. Вони мають розглядати справи, що віднесені до їхньої юрисдикції процесуальним законом. Розкривається процедура їхнього створення як судів першої та апеляційної інстанцій з розгляду окремих категорій справ, структура та особливості формування. Акцентується увага на важливості створення Вищого антикорупційного суду, особливій ролі у його формуванні Громадської ради міжнародних експертів. Одним із найважливіших елементів судової реформи є ліквідація Верховного Суду України і створення нового Верховного Суду. Внесені зміни до Конституції України вдосконалили його структуру та оновили зміст роботи. Верховний Суд став єдиним судом касаційної інстанції. Він залишається найвищим судом у системі судоустрою України, котрий забезпечує сталість та єдність судової практики, що схвально сприйняла ОБСЄ. Розширено повноваження Верховного Суду, кількісно та якісно сформовано новий склад, який згідно з внесеними змінами від 16 жовтня 2019 р. передбачено знову оновити, докорінно змінилася структура, підвищилася роль його Пленуму тощо. З метою деполітизації та ліквідації тиску на судову владу й відповідно до рекомендацій Венеційської Комісії змінено суб’єкт утворення і ліквідації судів (нині ним є Верховна Рада України, а не Президент України). Схваливши позитивні елементи реформування системи судоустрою, ОБСЄ у своєму висновку від 30 червня 2017 р. зазначила, що деякі положення закону про судоустрій і статус суддів потребують перегляду або подальшого удосконалення. Вона наголосила на необхідності створення детального процесуального законодавства, яке регулювало б функціонування нової системи судоустрою. Зауважено, що при проведенні судової реформи виникло чимало проблем: кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду суді здійснюється повільно та не завжди прозоро, у новостворених місцевих судах й апеляційних судах гостро не вистачає суддівських кадрів, зростає на них навантаження справами, що погіршує оперативність та якість розгляду справ, шкодить реалізації принципу доступу громадян до суду. Автор вважає, що на поліпшення складу Верховного Суду й суддівського врядування спрямовані внесені зміни до законів України про судоустрій і статус суддів та Вищу раду правосуддя від 16 жовтня 2019 р. тощо.
39
Baranov Andriy. "Характеристика принципів публічного адміністрування в країнах-членах ЕС." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 207–15. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.25.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано основні принципи публічного управління та адміністрування в країнах-членах ЕС, основою яких є адміністративне право, спільне для західноєвропейських країн, і включає такі групи принципів, як надійність і передбачуваність (правова визначеність); відкритість і прозорість; підзвітність; ефективність і результативність.
Визначено адміністративно-правовий механізм впровадження системи демократичних принципів публічного управління та адміністрування, які закріплені єдиним обов'язковим юридичним інструментом загального регулювання запобігання корупції серед державних службовців та публічних осіб країнах-членах ЄС, зокрема UNCAC (United Nations Convention against Corruption), описанням в Технічному довіднику UNCAC (який має консультативну функцію) і інструменти м'якої політики (прийняті у цій сфері ЄС, РЄ та ОЕСР), зокрема кодекси поведінки, принципи, рекомендації та керівні принципи, які викладені в Типовому кодексі поведінки державних службовців Ради Європи та в Принципах ОЕСР з управління етикою в державній службі.
У статті зазначено, що для країн-членів ЄС не існує acquis communautaire, яка б встановила вимогу щодо об'єктивного, відповідального, чесного і прозорого державного сектору. Проте передумовою для прозорого та ефективного демократичного управління є зазначені вище принципи, які відіграють фундаментальну роль у процесі європейської інтеграції, надаючи можливість здійснювати найважливіші реформи та ефективний діалог з Європейським Союзом, а також є критеріями розширення ЄС з метою створення сильної національної системи публічного управління та адміністрування. При цьому увага уряду до конкретних принципів може відрізнятися в залежності від країни, залежно від структури управління в країні, адміністративної культури, попередніх реформ і ключових проблем конкретної країни; структура моніторингу встановлює узгоджений набір вимог для всіх країн, надаючи кожній країні певну гнучкість у визначенні своїх завдань.
40
Янчук, І. "Структурно- кадрові аспекти адміністративної реформи в Україні." Право України, no. 2 (2004): 31–34.
Find full text
41
Яковлев, П. "Структурная реформа мексиканской энергетики." Мировая экономика и международные отношения, no. 3 (2015): 95–104.
Find full text
42
Кухаренко, Алексей Евгеньевич, Александр Васильевич Сковородников, and Наталья Валерьевна Куденко. "Эволюция административного каркаса земельно-арендного хозяйства Кабинета на Алтае в 80-х — первой половине 90-х гг. XIX в." Izvestiya of Altai State University, no. 6(110) (December 6, 2019): 28–33. http://dx.doi.org/10.14258/izvasu(2019)6-04.
Full textAbstract:
Рассматривается процесс развития административной конструкции земельно-арендного хозяйства в Алтайском горном округе, которая была обозначена авторами как «административный каркас», в период между административными реформами 1883 и 1896 гг. Авторы анализируют появление и структуру Земельной части, которая должна была заниматься арендой в округе, а также указывают на то, что практически сразу стала понятна ее недостаточность. Прослеживается постепенное распространение обязанностей по надзору за арендаторами и сбору арендных денег к другим окружным структурам, приводится упрощенная управленческая модель земельно-арендного хозяйства. Эта модель состояла из горных чиновников, заведовавших арендой в заводских дачах; лесничих, занимавшихся оброчными статьями в пределах лесных массивов; смотрителей Боровых и Бурлинских соляных озер, надзиравших за арендными участками Кулундинской, Соляной и Карасуксой степей; чиновников по сбору аренды, отвечавших в пределах закрепленного района за состояние отрасли на остальных землях округа. Кроме того, периодически с помощью специальных командировок в каркас включались служащие окружной администрации. Авторы установили, что к концу рассматриваемого периода управление земельными и лесными ресурсами округа осуществляли 20 административно-хозяйственных единиц без четкого районирования и разделения обязанностей, что приводило к хаосу и путанице. Делается вывод, что административный каркас отставал от развития хозяйственного пространства земельно-арендных отношений и не мог обеспечить эффективное распределение нарастающей нагрузки. Это логичным образом подвело кабинетскую администрацию к новой реформе 1896 г.
43
Ярёменко, Ю. В. "К 85-летию со дня рождения. Экономический кризис в России: причины и пути выхода." Проблемы прогнозирования, No 6, 2020 (November 23, 2020): 5–11. http://dx.doi.org/10.47711/0868-6351-183-5-11.
Full textAbstract:
В нижеприводимом докладе обосновываются направления структурной перестройки экономики РФ, предлагавшиеся в исследованиях Института народнохозяйственного прогнозирования РАН для властных органов в период преобразований в 1990-е годы. Предлагаемые меры исходили из учета особенностей структурно-технологической несбалансированности экономики России, требующих направленных действий государства. Реформы в стране проводились по самым общим монетаристским рецептам, которые имеют мало общего с реальной действительностью нашей неравновесной экономики. Неверный выбор курса во многом объясняется ошибочной трактовкой опыта других стран. Либерализацией цен была нарушена та мера продвижения в сторону мировых цен, которая могла быть усвоена нашей экономикой. Новая ценовая политика должна создать возможности восстановить инвестиционный спрос и начать технологическую модернизацию отставших отраслей, наверстывая упущенное время. Статья представляет не только исторический интерес. Сегодня острая необходимость структурно-технологических преобразований не только сохраняется, но и усугубляется, поскольку упорно сохраняется сырьевая экономика с небольшим довеском в виде ВПК. «Сама задача проведения новой индустриализации страны не ставится… В 12-ти нацпроектах Президента РФ индустриализации не значится, как и необходимого для нее протекционизма». Обсуждение этих задач и сегодня остается актуальным.
44
Булдаков, Радомир Владимирович. "The Projects of Reforming the Middle-Level Church Administration, According to the Instructions to All-Russian Congress of Clergy and Laity." Церковный историк, no. 2(4) (June 15, 2020): 144–61. http://dx.doi.org/10.31802/ch.2020.4.2.009.
Full textAbstract:
В настоящей статье представлена реконструкция проектов по реформе ступеней церковного управления среднего звена, т. е. благочиннического округа, уезда и епархии, по наказам Всероссийскому Съезду духовенства и мирян, проходившему в Москве в июне 1917 г. Авторы наказов Съезду основной единицей церковного управления видели приход, по образцу которого должны были перестроиться все уровни церковной администрации, вплоть до уровня Поместной Российской Церкви. Тем не менее, церковная традиция предшествовавших эпох наложила свой отпечаток и на базовую структуру церковного управления, с чем авторы проектов реформ не могли не считаться. Их предложения по большинству актуальных тогда вопросов являют собой смелую попытку совместить в одном проекте приверженность традиции Церкви, а также либерально-демократические и даже левые идеи. Подобная концепция проникла и в проекты реформирования церковно-административной структуры. И если идеи реформы прихода во многом нашли свое отражение в решениях Поместного Собора 1917-1918 гг., а реорганизация высшего звена церковной администрации многими делегатами Съезда была передана в ведение непосредственно Собору, то проекты по переустройству благочиннического округа, уезда и епархии не известны научному сообществу, а потому нуждаются в освещении. This article reconstructs the projects for reforming the middle-level stages of the church administration, namely, the deanery, the okrug and the diocese. The research is based on the Instructions to the All-Russian Congress of Clergy and Laity, which took place in Moscow in June 1917. The authors of the Instructions to the Congress saw the parish as the main unit of church administration, so that the parish was to become the model for rebuilding all the levels of church administration up to the level of the Local Russian Church. Nevertheless, the church tradition of the preceding periods had left its mark on the basic structure of church administration, and the authors of the reform projects could not but reckon with this fact. Their proposals on most of the then issues represent a bold attempt to combine the adherence to the tradition of the Church with Liberal Democratic and even leftist ideas. A similar concept has entered the projects of reforming the church-administrative structure. While the ideas of the parish reform have been largely reflected in the decisions of the 1917-18 Local Council (with the task of reorganizing the high-level church administration being transferred directly to the Council by a great number of Congress delegates), the projects for rebuilding the deanery, the okrug and the diocese remain unknown to researchers and therefore should be illuminated.
45
ДОВГЕРТ, АНАТОЛІЙ. "Рекодифікація Цивільного кодексу України: основні чинники і передумови для старту." Право України, no. 1/2019 (2019): 27. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-027.
Full textAbstract:
У статті з’ясовується наявність або “зрілість” певних чинників і передумов для початку процесу рекодифікації Цивільного кодексу України (ЦК України). Термін “рекодифікація” вживається автором у значенні системних суттєвих змістовних і структурних новацій чинного кодексу (або групи кодексів та законів), без створення нового. Проведення рекодифікації ЦК України потребує логіка подальшої трансформації суспільства, а саме формування правдивої й ефективної ринкової економіки як невід’ємної складової громадянського суспільства. Євроінтеграційна спрямованість України також виступає сьогодні найсуттєвішим чинником реформ в усіх сферах суспільства. Можна навіть сказати, що основним напрямом рекодифікації ЦК України є подальша “європеїзація” кодексу. Вагомим чинником сучасної рекодифікації цивільних кодексів багатьох країн, зокрема й України, стала світова (особливо європейська) тенденція до уніфікації та гармонізації приватноправового регулювання. Зусиллями сотень фахівців із країн Європи знайдені найоптимальніші та глобально-придатні правові норми (рішення) для багатьох сфер приватноправових відносин. Такі норми-рішення втілено у численних міжнародних документах з уніфікації приватного права. З огляду на сучасний якісний стан останніх, можна зробити висновок про достатнє “визрівання” міжнародної моделі реформ як чинника рекодифікації. Ще одним вагомим чинником для проведення рекодифікації ЦК України є новітні реформи приватного права в країнах Європейського Союзу, зокрема, розробка і прийняття нових кодексів та законів, модернізація “старих” цивільно-правових кодифікацій з урахуванням європейських й універсальних міжнародних документів. Сьогодні необхідною передумовою створення концепції та нормативного тексту проекту рекодифікації ЦК України стає спроможність вітчизняної доктрини цивільного (приватного) права “очолити” та науково забезпечити реформаторський процес. Відзначаючи невідповідність окремих параметрів вітчизняної науки цивільного права європейським підходам, автор вважає, що їй загалом “під силу” забезпечити процес рекодифікації ЦК України. Що ж стосується обсягів, то, на думку автора, системних суттєвих змін і структурних новацій зазнають не тільки розділи зобов’язального права, а й усі книги кодексу.
46
Залєтов, О. "Страховий ринок потребує структурних реформ." Страхова справа, no. 1 (2010): 10–13.
Find full text
47
Котелевская, Нина Константиновна. "ПРЕОБРАЗОВАНИЯ АГРАРНОГО ПРОИЗВОДСТВА В ПОРЕФОРМЕННЫЙ ПЕРИОД В ЦЧР." Региональные проблемы преобразования экономики, no. 3 (August 28, 2019): 45. http://dx.doi.org/10.26726/1812-7096-2019-3-45-51.
Full textAbstract:
Целью работы является изучение особенностей преобразований земельных отношений в период перестройки в российской деревне. В статье рассмотрены основные положения и обозначены отличительные признаки земли как особого и неповторимого вида ресурса в сельском хозяйстве. Основой данной работы являются фундаментальные положения экономической теории по проблемам аграрных преобразований и земельных реформ, нормативно-правовая база Российской Федерации, разработки государственных органов власти и управления АПК по важнейшим вопросам развития отечественного аграрного сектора. В статье рассмотрены трансформационные процессы аграрного сектора в Центрально-Черноземном районе начиная с 1990 года по современный период. В результате анализа были выявлены положительные стороны проводимой земельной реформы и ее недостатки. Негативные стороны реформы в том, что они носят весьма противоречивый характер. С одной стороны, формируются предпосылки для многообразия форм хозяйствования, увеличения заинтересованности к более результативному труду, а с другой – повышаются негативные процессы воспроизводственной и технологической структуры производства. Проведенный анализ выявил незавершенность перехода к рыночной экономике, в полной мере не сформированы правовые предпосылки рыночных механизмов в сельском хозяйстве. Материалы исследования могут быть использованы органами исполнительной и законодательной власти на региональном и местном уровнях, а также сельскохозяйственными товаропроизводителями, являющимися собственниками земельных ресурсов, при решении проблем воспроизводства земель сельскохозяйственного назначения. В результате выявленные в экономический ситуации положительные стороны и недостатки помогут актуализировать задачи, связанные с экономической теорией воспроизводства земельных ресурсов в сельском хозяйстве.
48
Умурзаков, Баҳодир Ҳамидович, and Бехзод Эргашевич Тагаев. "ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ НЕФОРМАЛЬНОЙ ЗАНЯТОСТИ В УЗБЕКИСТАНЕ." Региональные проблемы преобразования экономики, no. 10 (June 23, 2020): 179. http://dx.doi.org/10.26726/1812-7096-2019-10-179-188.
Full textAbstract:
Цель работы. Целью работы является исследование механизмов, нацеленных на снижение неформальной занятости в экономике в условиях модернизации и структурных экономических реформ. Метод и методология проведения работы. Исследование основывается на общенаучной методологии, которая предусматривает применение системного подхода к решению проблем. Основой данной работы являются прикладные исследования зарубежных ученых, отчеты и рекомендации международных организаций по проблемам снижения уровня неформальной занятости в развивающихся стран. Результаты. В условиях модернизации экономики и структурных экономических реформ эффективное использование трудовых ресурсов, обеспечение сбалансированности рынка труда, в том числе высокого уровня занятости и низкого показателя неформальной занятости, является важным фактором в осуществлении социально-экономической политики развития страны. Приоритетными направлениями в комплексных мерах по снижению неформальной занятости являются: осуществление макроэкономической политики в интересах занятости, поддерживающую совокупный спрос, эффективные инвестиции и структурные преобразования, направленные на создание новых предприятий и рабочих мест, совершенствование налоговой, отраслевой и инфраструктурной политики, способствующей росту занятости населения, повышению производительности труда, улучшению деловой среды, малого бизнеса и частного предпринимательства, которые позволяют добиваться перехода к формальной занятости населения. Область применения результатов. Результаты проведенного исследования могут использоваться органами управления труда и экономики при разработке нормативно-правовых актов, комплексных мер по переходу неформально занятых на формальную занятость в экономике. Выводы. Для снижения уровня неформальной занятости населения необходимо принять комплексные меры на основе успешного международного опыта, которые позволяют создать благоприятную среду для стимулирования перехода на формальную занятость населения.
49
Омельяненко, Віталій. "АНАЛІЗ АРХЕТИПНОГО ВИМІРУ ІНСТИТУЦІЙНО-ЕВОЛЮЦІЙНИХ ТРАЄКТОРІЙ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМНИХ ІННОВАЦІЙ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 220–33. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-220-233.
Full textAbstract:
Історія сучасної України є періодом значних трансформа- цій усіх сфер суспільного життя. Тренди геополітики вимагають глибокої змістовної трансформації всіх сфер держави. А вона, в свою чергу, вимагає розробки відповідних стратегій з метою забезпечення конкурентоспромож- ності України та забезпечення суб’єктності. Це можливо реалізувати через підвищення якості управління державними ресурсами на основі системних рішень через інституційний підхід. Однак у практиці публічного управління України зазначені аспекти міждисциплінарного підходу до розуміння бази інституційних трансформацій практично не мають практичного втілення в рамках реформ, що призводить до втрати як їх інноваційного потенціалу, так і наявного соціального капіталу (психосоціальний потенціал за Е. Афоні- ним). Отже, маловивченими залишаються питання методології розробки ці- леспрямованих змін інституціональної структури як детермінанти систем- ної цілісності, вирішення проблеми оцінки взаємного впливу змін окремих інститутів та аналізу динаміки всієї інституціональної структури. Проана- лізовано архетипні фактори функціонування макросистем, на які необхідно звернути особливу увагу для пошуку найбільш ефективних зусиль (ресур- сів) в межах застосування концепції інституційно-еволюційних траєкторій впровадження системних інновацій. Розглянуто архетипну методологію до визначення основ формування інституційно-еволюційних траєкторій впро- вадження системних інновацій. Доведено, що фактори успішності реформ як системних інновацій пов’язані не тільки зі змінами структур та функцій інституціонального механізму держави, а насамперед з соціальними чинни- ками. Визначено, що фактором успішності системних інновацій є створення унікального середовища, що ґрунтується на поєднанні технологічно-іннова- ційного базису, економіки та соціально-культурної системи. Обґрунтовано, що для втілення ідей та потенціалу системних реформ в реальні інновації, тобто реалізації в соціально-економічному просторі країни, потрібен спектр об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема культурна “підтримка” іннова- цій відіграє досить важливу роль.
50
Піріашвілі, О. Б., and В. П. Овчиннікова. "ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 10 (December 30, 2019): 74–81. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.11.
Full textAbstract:
Однією з причин, яка гальмує інноваційний розвиток залізничного транспорту, виступає недостатній обсяг фінансування капітальних інвестицій на залізничному транспорті. У статті розглянуто питання, пов‘язані з оновленням та модернізацією рухомого складу залізничного транспорту країни. Розглянуто структурний склад залізничного транспорту країни та виділено основні складники цього сектору виробничої інфраструктури національної економіки. Наведено характеристику реформ, що реалізуються на залізничному транспорті в сучасних умовах. Проаналізовано розподіл рухомого складу залізничного транспорту України за роками випуску та зроблено висновок про те, що парк рухомого складу значно застарілий. Розглянуто питання інвестиційного забезпечення розвитку залізничного транспорту України на сучасному етапі. Зроблено висновок про те, що необхідно забезпечити цільове використанням фінансових ресурсів, які виділяються на розвиток та модернізацію залізничного транспорту, а також єдиної системи управління цією структурою.