To see the other types of publications on this topic, follow the link: Реформи освіти.
Journal articles on the topic 'Реформи освіти'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Реформи освіти.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Zastrozhnikova , I. "АСПЕКТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 126–30. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.16.
Full textAbstract:
Розглянуто основні принципи децентралізації, які чинять вплив на освітню систему. Зазначається, що реформування передбачає упровадження в освіту нових стандартів, удосконалення матеріально-технічної бази в закладах освіти та науки, виявлення найкращих педагогів та науковців, запровадження досконалої та зрозумілої системи фінансування освіти і науки. Вказується на тісний взаємозв’язок між реформами децентралізації та модернізації національної освіти. Наголошується, що однією з ключових змін у ході реформи децентралізації було створення у громадах опорних шкіл.
2
Скирда, А. Є. "РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ В США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 224–33. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-224-233.
Full textAbstract:
Стаття окреслює розвиток культури інженерної освіти кінця XX та початку XXI сторіччя. Політики, роботодавці, дослідники та освітяни приділяють значну увагу системі інженерної освіти США та підготовці спеціалістів з інженерними навичками, оскільки саме інженерна освіта відповідає за розвиток та підтримку технічної інфраструктури нації та потенціал для інновацій. Основними сучасними рушіями реформи інженерної освіти стають консультативні ради інженерних коледжів та кафедр, а також інженерні професійні товариства. Більшість інженерних коледжів та інженерних факультетів мають виробничі консультативні ради, що складаються з випускників і представників компаній, які беруть на роботу значну кількість випускників освітнього закладу. Давню історію підтримки реформ освіти в США мають приватні фонди. Окрім консультативних рад, дуже впливовими на розвиток освітніх програм вважаються публікації та конференції професійних товариств, зокрема щорічна конференція Американського товариства інженерної освіти. Інноваційні інженерні програми створюються з метою розвивати ефективні зв’язки між інженерною освітою та початковою і середньою освітою, просувати програми подвійних дипломів, підтримувати регулярну, добре сплановану взаємодію з промисловістю, поширення отриманих даних, стимулювати винагороду викладачів, які розвиваються або впроваджують успішні інновації в викладанні та навчанні, а також скоротити час і вартість, необхідні для отримання ступеня в інженерній освіті. Національний альянс колективних винахідників та інноваторів був заснований з метою заохочувати винаходи, інновації та підприємництво серед студентів університетів по всій країні, що є способом створення нових підприємств та можливостей працевлаштування.
3
Goncharenko M. and Chysnevych T. . "ВПЛИВ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ БЮДЖЕТНИХ ВИДАТКІВ НА ОСВІТУ." Theory and Practice of Public Administration, no. 4 (67) (November 26, 2019): 155–62. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.20.
Full textAbstract:
Розглянуто окремі аспекти реформування системи управління освітою в умовах децентралізації. Підкреслено роль органів місцевого самоврядування в упровадженні нових підходів до механізму фінансового забезпечення освіти. Приділено увагу питанню ефективності державних видатків на освіту, а також інституціональному забезпеченню системи контролю якості освіти. На прикладі освітньої субвенції розглянуто трансформацію фінансового механізму освіти в умовах децентралізації. Проаналізовано динаміку основних показників ефективності видатків на освіту на прикладі Харківської області. Доведено безпосередній вплив реформи децентралізації на сферу освіти. Визначено низку проблем сучасного етапу реформування системи публічного управління освітньою діяльністю, наведено пропозиції щодо вирішення їх.
4
Kondur, O. S., and O. P. Tsiupa. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТИ І НАУКИ В УМОВАХ ОСВІТНЬОЇ РЕФОРМИ." Actual problems of regional economy development 1, no. 14 (April 26, 2018): 52–57. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.52-57.
Full textAbstract:
Реформа освітньої галузі України полягає у формуванні нового покоління фахівців для національної та міжнародної економіки. Результати трансформацій в освіті повинні вплинути на розвиток економіки та суспільства в цілому.
У статті проаналізовано основні етапи освітньої реформи. Описано законодавчо передбачене фінансове і матеріально-технічне забезпечення системи освіти і науки. На прикладі формування видатків у Державному бюджеті на 2018 рік показано вплив освітніх трансформацій на фінансування освітньої системи.
5
Абрамович, Тетяна. "Психологічна компетентність у професійному розвитку педагога Нової української школи." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 7, 2021): 83–88. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-83-88.
Full textAbstract:
Початком освітньої реформи в Україні, покликаної модернізувати концептуальні засади всіх освітніх ланок, змінити стереотипне ставлення громадськості до розуміння сутності освітньої парадигми, сформувати нові стандарти і результати навчання, стало прийняття Законів України «Про освіту» (2017) та «Про повну загальну середню освіту» (2020), Концепції «Нова українська школа» (2016), Державного стандарту початкової освіти (2018) та Державного стандарту базової середньої освіти (2020). Концепцією Нової української школи серед низки пріоритетів у розвитку освіти визначено особистісно орієнтоване навчання і виховання, що передбачає психологізацію освітнього процесу шляхом підвищення рівня психологічної компетентності всіх його учасників: здобувачів освіти, батьків, учителів. Діяльність учителя є поліфункіональною та передбачає реалізацію певних компетентностей, аби діяти якісно й ефективно, бути конкурентоздатним та успішним. Науковцями давно доведено, що педагоги – це не тільки «змінна величина», необхідна для успішного реформування освітньої системи, а передусім «найбільш визначний носій змін» у реалізації реформ. Ця дуальна роль учителя в освітніх реформах – бути суб’єктом і об’єктом трансформацій – робить професійний розвиток учителів «зоною виклику» (Пуховська, 2011, с. 97–106). В умовах постійних динамічних змін, що стосуються знань, технологій, інформації, обставин життя, людство постало перед фактом, що знання оновлюються навіть швидше ніж відбувається зміна поколінь (Огнев’юк, 2013, с. 6–11). Така ситуація обумовлена тим, що отримані знання дуже швидко «старіють», виникає потреба не лише в здобутті нових, а й у постійному їх оновленні, неперервній освіті педагогів. До того ж динаміка змін на ринку праці в умовах світової економічної кризи ускладнює педагогічні проблеми підготовки конкурентоспроможних фахівців.
6
Лукач, І. В., and В. В. Поєдинок. "ПРАКТИЧНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 64–71. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.662.
Full textAbstract:
Реформа юридичної освіти в Україні є необхідним складником утвердження верховенства права в усіх галузях і сферах суспільного життя. Проблемою, яка потребує вирішення в результаті реформи, є невідповідність змісту юридичної освіти та якості підготовки в правничих школах сучасним вимогам ринку праці та викликам, що стоять перед сучасним демократичним суспільством, глобальним тенденціям розвитку та завданням професійної діяльності правників у різних сферах діяльності.
Сьогодні Україна взяла курс на компетентнісний підхід в юридичній освіті. Парадигма компетентнісного підходу алгоритмічна щодо всіх циклів і рівнів вищої юридичної освіти та дає можливість розвивати певну єдину політику у сфері освіти. Реалізація цього підходу наштовхується на необхідність подолання наявних недоліків юридичної освіти, до яких належать, зокрема: відсутність єдиних стандартів; недосконалість навчальних планів; недостатність практичного складника; потреба у висококваліфікованих викладацьких кадрах; недостатня орієнтація на європейське законодавство та практику; використання застарілих (радянських) конструкції та теорій як доктринального підґрунтя; потреба в збільшенні кількості студентів і викладачів, які володіли б європейськими мовами; потреба в оновленні способів викладення інформації на сторінках навчальної літератури; потреба в покращенні процедури оцінювання якості знань студентів і випускників. Окремою проблемою є відсутність спеціального закону про юридичну освіту.
Авторами обґрунтовано низку практичних напрямів вдосконалення юридичної освіти: 1) засвоєння студентами як теоретичних знань, так і практичних навичок, що вимагає балансу лекційно-семінарських занять, 2) робота в групах (інтерактивні заняття); 3) підготовка презентацій; 4) вивчення матеріалів судової практики; 5) застосування законодавства зарубіжних країн; 6) вирішення юридичних задач (казусів); 7) юридична освіта повинна відповідати одному затвердженому стандарту, проте студент має право вільно обирати частину дисциплін.
7
Голосніченко, Іван. "До питання свободи і самоврядування у сфері юридичної освіти та науки в Україні." Право України, no. 2018/01 (2018): 251. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-251.
Full textAbstract:
Свобода і самоврядування юридичних закладів освіти є невід’ємною складовою громадянського суспільства, яке нині розбудовується в українській державі. Поточна реформа правничої вищої освіти, наукової діяльності і професії, станом на тепер, з очевидністю не враховує значного вітчизняного досвіду самоорганізації та самоврядування освітян і вчених-правників 2000–2010-х років. Наслідком цього є певні недоліки концептуального планування і законопроектного доробку щодо юридичної (правничої) освіти і науки в Україні. Метою статті є ознайомити юридичну спільноту з основними аспектами досвіду Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України, її взаємодії з Всеукраїнським з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, органами виконавчої і судової влади. Обґрунтувати корисність і доцільність урахування досвіду Ради у забезпеченні ефективності реформи юридичної (правничої) освіти й науки в Україні. Основними результатами дослідження є рекомендації для використання під час реформи правничої вищої освіти і наукової діяльності в Україні: у вдосконаленні проекту закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії та проекту концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. Під час реформи доцільно взяти за основу проект Закону № 7147-1, урахувавши доробок законопроекту № 7147 щодо гарантування Стандартом юридичної (правничої) освіти відповідних загальних компетентностей, встановлення обов’язкового мінімуму кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи для освітніх ступенів, обов’язковості навчальних дисциплін правничої клініки, правничої дослідницької лабораторії та імітації судового процесу, механізму первинного і періодичного оцінювання правничих шкіл тощо. У майбутньому законі й урядовій концепції необхідно передбачити залучення до складу Ради також деканів та ректорів правничих шкіл, що мають ліцензований обсяг на підготовку бакалаврів права і керівників правничих наукових установ; визначити таку Раду постійно діючим робочим органом Всеукраїнського з’їзду; окреслити принципи роботи Ради; передбачити територіальну ротацію місць засідань; допустити приватні правничі школи до підготовки правників; додати Раді функції обміну й узагальнення досвіду, вивчення і популяризації кращих практик, адаптації міжнародних стандартів і документів, вивчення і збереження правової спадщини України, сприяння розвитку вітчизняних наукових шкіл, затвердження рекомендацій Міністерству освіти і науки України з усього спектру юридичної освіти й науки, а не тільки їх фінансування, здійснення інших функцій, визначених З’їздом; передбачити, що Міністерство освіти і науки України скликає Всеукраїнський з’їзд у разі, якщо Рада не здійснила цього відповідно до закону, а не навпаки.
8
Желуденко, Марина, and Світлана Гринюк. "ОСВІТА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ЗАБЕЗПЕЧННЯ СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ COVID-19: СТАН, ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, no. 2 (December 25, 2020): 43–53. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.43-53.
Full textAbstract:
Оглядова стаття присвячена розгляду освіти в умовах пандемії К-19, яка спричинила вплив на функціонування усіх сфер суспільства, змінила картину світу та стала причиною трансформацій освіти. Освіта розглядається як основний стратегічний ресурс забезпечення здорового функціонування суспільства та держави. Підкреслюється необхідність адекватної та професійної освітньої політики держави для подолання кризової ситуації та забезпечення соціальної й економічної безпеки населення. Розглядаються фактори дестабілізуючого характеру, які суттєво впливають на стан освіти в умовах пандемії: соціальна ізоляція, блокування можливості навчання face-to-face, напруження в суспільстві, економічна криза, відсутність достовірних знань про реальних стан речей, нерівний доступ до якісного Інтернету, низький рівень цифрової обізнаності педагогічного персоналу. Здійснюється аналіз проблем освіти у кризовій ситуації, а також визначаються потенційні можливості для виведення освіти на принципово новий за формою та якістю рівень. Автори наголошують на необхідності посилення іншомовної компетентності викладачів, оскільки ситуація потребує теоретичних знань із зовнішніх джерел для об’єктивного аналізу ситуації, а також практичних знань, які дозволяють підвищувати власний професійний рівень (у тому числі за рахунок освіти та самоосвіти при використанні ресурсів іноземними мовами). Серед позитивних змін в освіті автори називають створення нових моделей навчання, розширення освітніх кордонів, економічність, оновлення запитів на освіту, розкриття творчого потенціалу педагогів. У статті визначаються також пріоритети освіти: сприяння, підтримка та участь держави та державних органів влади усіх рівнів у реалізації принципів цифрової освіти; масштабне використання цифрових технологій навчання та викладання; розвиток цифрових навичок педагогічного персоналу, формування культури цифрової комунікації; аналітика в системі освіти, компаративістські дослідження, вивчення досвіду інших держав, стратегічні прогнози. Обґрунтовано, що в умовах дестабілізації суспільства основні проблеми – у царині моральної відповідальності, а тому реформи, зміни, трансформації освіти мають відбуватися з урахуванням основних моральних цінностей та поваги до особистості.
Ключові слова: цифрові ресурси, Інтернет, цифрова освіта, освітні ресурси, цифрове спілкування, фактори дестабілізуючого характеру, пріоритети освіти, цифрова обізнаність, моральна відповідальність.
9
Yurchenko, Viktor, and Liudmyla Grytsenok. "Вплив конкурсу-квесту на ставлення учасників освітнього процесу до реформи «Нова українська школа»." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 110–20. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).147.
Full textAbstract:
Представлено результати дослідження ефективності соціально-психологічної технології, спрямованої на забезпечення підтримки реформи загальної середньої освіти, у вигляді конкурсу-квесту «Реформа – шлях до школи моєї мрії».
Презентовано мету, головні завдання, зміст та організацію Всеукраїнського конкурсу-квесту.
Виділено основні ефекти застосування запропонованої соціально-психологічної технології, які можна екстраполювати на вирішення широкого кола завдань, пов’язаних з питаннями прийняття змін через налагодження конструктивної взаємодії суб’єктів освітнього процесу.
На основі діяльності та звітів команд-учасниць конкурсу-квесту представлено їхні погляди на різні аспекти концепції «Нова українська школа», зокрема на реформування загальної середньої освіти та запровадження 12-річного терміну навчання, профільної старшої школи, на «вмотивованого вчителя» та «педагогіку партнерства» тощо.
Наведено приклади рефлексії участі членів команд у конкурсі-квесті та оцінки його ефективності.
Презентовано результати дослідження впливу розробленої соціально-психологічної технології «конкурс-квест: Реформа – шлях до школи моєї мрії» на ставлення суб’єктів освітнього процесу (вчителів, учнів та їхніх батьків) до освітніх інновацій, формування позитивної громадської думки щодо реформи загальної середньої освіти. Виявлено суттєве збільшення кількості респондентів з «позитивно-активним» і зменшення кількості осіб з «негативно-пасивним» та «нейтральним» ставленням до реформи «Нова українська школа».
Позитивну динаміку спостережено серед респондентів – учасників проведеного конкурсу-квесту.
10
Mamonova , V., and S. Pul . "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 110–17. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.14.
Full textAbstract:
Проаналізовано нормативно-правове забезпечення державного управління у сфері загальної середньої освіти. Встановлено, що у зв’язку з проведенням реформи територіальної організації влади та реформою освіти більшість повноважень у процесі управління закладами загальної середньої освіти передано у відання органів місцевого самоврядування. Розроблено пропозиції щодо законодавчого розмежування повноважень органів місцевого самоврядування різних рівнів та органів виконавчої влади у процесі управління закладами загальної середньої освіти.
11
Бичковяк, Олена Вікторівна. "ОСВІТНЯ СИСТЕМА ПОЛЬЩІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ШКІЛЬНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 24 (June 23, 2019): 34–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.853.
Full textAbstract:
У статті досліджуються основні зміни, запроваджені в освітній системі України з прийняттям нового закону «Про освіту» у вересні 2017 року. Зіставлено реформи, проведені польським урядом свого часу із аналогічними в Україні.
Оскільки обидві держави походять із постсоціалістичного табору, то і шлях реформ вони долають дуже подібний. Обгрунтовано, що зміни української системи освіти дуже схожі на ті, які проходили у Польщі в кінці 80-х –на початку 90-х р.р. Починаючи від 1989 р., у Польщі постає завдання відійти від освітніх орієнтирів СРСР. Україна від освітніх стандартів СРСР відходила поступово, але чіткий вектор західних реформ вибрала лише зараз, закріпивши його в новому законі, успішна реалізація котрого потребує багато зусиль як від влади, так і від суспільства в цілому.
Автор акцентує і на відмінності освітніх систем Польщі та України. Рівні освіти у Польщі поділено на дошкільну, початкову, середню та професійну. Тобто, це по суті чотирирівнева система, три рівні якої є обов’язковими для отримання атестату. Дошкільна освіта у Польщі проходить у два етапи: для дітей у віці до 3 років у дитячих яслах, які в 2011 році були переформатовані у дитячі клуби; а для дітей у віці 3-6 років у дитячих садочках та підготовчих класах в початкових школах та в інших дошкільних закладах. Саме на цьому рівні можемо помітити разючу відмінність: акцент на дошкільній підготовці, як фізичній, так і психоемоційній, є важливою передумовою шкільної адаптації в польській шкільній системі. Це надзвичайно важливий момент, який давно під пильною увагою дитячих психологів. В Україні покиданий рівень дошкільної освіти відсутній як обов’язковий.
Також проаналізовано основні компетентності середньої школи, що постулюються новою реформою в законі «Про освіту» та ті навички і знання, що пропонує своїм вихованцям сьогодні середня школа у Польщі. Проаналізовані пріоритети польської системи освіти, найголовнішим з яких є виховання людини, яка легко використовує сучасні досягнення, розуміє світ та добре орієнтується в життєвих труднощах, сприймає різні точки зору людей. Це людина, яка засвоїла знання, що допомагають їй у мистецтві життя з іншими людьми, високогуманна, культурна, яка є частиною світу і займає в ньому своє місце, розвиває власні здібності й інтереси, удосконалюється фізично та духовно.
12
ДВІГУН, А. О. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ЯК ЧИННИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ГРОМАД." REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, no. 5 (21) (June 17, 2021): 15–20. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/242066.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання впровадження освітньої реформи в умовах децентралізації та реформування адміністративно –територіального устрою в Україні. Дана оцінка тенденцій розвитку освіти та процесам секторальної децентралізації у сфері освіти, виокремлено сучасні проблеми, які постали в управлінні освітньою галуззю після завершення першого етапу адміністративно-територіальної реформи в Україні, визначено роль місцевих органів управління освітою в умовах децентралізації. У статті окреслено напрями та шляхи вирішення проблем у подальшому розвитку галузей освіти, як впливого чинника сталого розвитку територій. Мета. Дослідити основні тенденції розвитку освіти в умовах її реформування та децентралізації, запропонувати шляхи вирішення сучасних проблем, що сформувалися в освітніх галузях. Методика. У процесі дослідження використано емпірично- теоретичний метод, заснований на аналізі статистичних даних, синтезі соціально-економічного стану територіального розвитку та розвитку громад, структурний метод; порівняльного аналізу; абстрактно-логічного узагальнення. Наукова новизна. Дослідження та отримані наукові результати присвячені новітнім тенденціям розвитку освітніх галузей в умовах впровадження в України наступного етапу адміністративно-територіальної реформи. Результати. Запропоновані у досліджені рекомендації можуть бути використані органами держаної та місцевої влади.
13
Khomeriki, O. A. "Комерціалізація освіти: світовий досвід і український контекст." Grani 18, no. 8 (June 17, 2015): 101–5. http://dx.doi.org/10.15421/1715164.
Full textAbstract:
Світова популярність та ефективність американської системи вищої освіти спонукає інші країни використовувати її запозичені елементи у національних системах освіти. Питання інтеграції в рамках однієї реформи чи в межах однієї національної системи освіти вирішити неможливо, оскільки це супроводжується необхідністю подолання цілої низки супутніх концептуальних проблем. Одна з основних концептуальних проблем вітчизняної освіти – це її комерціалізація. Зразком же освіти де комерціалізація – постала як механізмом так і результатом реформування є освіта американська. В американському суспільстві побутують два підходи до питання здобуття вищої освіти. Перший, так званий «джефферсонівський», передбачає рівність доступу до вищої освіти, але за умови пред’явлення високих вимог до якостей (здібностей) людини. Другий, так званий «джексонівський», також визнає рівність доступу до вищої освіти, але при цьому вважається, що вступ до університетів має бути вільним для усіх, хто має середню освіту, незалежно від здібностей. Попри беззаперечну ефективність, вражаючі досягнення в науці, структурне розмаїття та будову на демократичних принципах системи вищої освіти, кілька останніх десятиліть в американському суспільстві не вщухає її критика, оскільки університети та коледжі лише опосередковано виконують функцію служіння суспільству.
14
Kozmenko, O. I. "ДОСВІД РОБОТИ ЦЕНТРІВ УСПІХУ СТУДЕНТІВ У США." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 139–47. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-139-147.
Full textAbstract:
Останнім часом проблема успіху студентів закладів вищої освіти привертає увагу педагогів США і спонукає їх шукати більш ефективні шляхи її розв’язання. Рівень утримання і успіх студентів характеризують роботу закладу і свідчать про результативність навчально-виховного процесу. ЗВО працюють над покращенням якості освіти, але в своїй роботі стикаються з низкою проблем, які самостійно важко подолати. З 2010 року в Сполучених штатах Америки з’являється мережа центрів, які допомагають суспільним коледжам налагодити ефективну роботу та вирішити проблеми утримання і успіху студентів. У статті розглянуто роботу Центрів успіху студентів, охарактеризовано їх функції. З’ясовано, що Центр успіху студентів – це загальнодержавна організація, яка підтримує зусилля суспільних коледжів, що здійснюють підготовку більшості американських здобувачів вищої освіти щодо розвитку шляхів допомоги, орієнтованих на студентів та підвищення рівня успішності студентів. Наразі мережа охоплює 16 Центрів в різних штатах країни та сприяє плідній сумісній роботі, обміну думок і ідей педагогів, впровадженню реформ вищої освіти. Кожний Центр координує зусилля освітян і втілення нових ініціатив всередині окремого штату і представляє їх роботу на федеральному рівні. До функцій Центру входить створення єдиної платформи для спільної роботи коледжів, узгодження роботи освітян щодо розробки спільного розуміння успіху студентів, дослідницька робота, інформаційне забезпечення, науково-методична підтримка нових ініціатив, пошук матеріальних ресурсів для впровадження освітніх реформ на місцевому рівні тощо. Останнім часом Центри надають експертну допомогу коледжам у здійсненні масштабної освітньої реформи «Керовані шляхи» (Guided pathways). Таким чином, робота даних Центрів є корисною і доволі ефективною у здійсненні реформ щодо успіху студентів. Запозичення подібного зарубіжного досвіду може сприяти покращенню якості освіти в Україні.
15
ПРОКОПІВ, Людмила. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ НУШ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 82–88. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.13.
Full textAbstract:
Актуальність окресленої проблеми полягає у потребі переосмислення змісту та організації педагогічної практики для формування професійної компетентності майбутніх учителів в умовах реалізації реформи Нової української школи. Для формування фахових компетентностей вчителя потрібен діяльнісний підхід в організації педагогічної освіти. Метою дослідження став аналіз наукових джерел із проблеми формування професійної педагогічної компетентності, визначення ключових компетентностей вчителя Нової української школи та окреслення шляхів удосконалення педагогічної практики. Виокремлено основні компоненти професійної компетентності майбутніх учителів на основі нового Професійного стандарту вчителя (2020). Концепція розвитку педагогічної освіти (2018) передбачає проведення комплексної реформи системи педагогічної освіти, включаючи структуру, зміст, методики і технології навчання, а також організацію практичної підготовки майбутніх учителів. Визначено, що не менш ніж половина обсягу практичної підготовки має відводитися виробничій практиці із самостійним виконанням професійних завдань. Підкреслено, що рівень педагогічної свободи вчителя у школі (вільний вибір освітніх програм, підручників) ускладнює уніфікацію методичної підготовки студентів без тісної взаємодії із закладами освіти. Запропоновано перед початком практики організацію спецкурсу з моделювання освітнього процесу в умовах Нової української школи. Визначено доцільність упровадження в освітню практику педагогічної інтернатури як системи заходів, що забезпечують удосконалення професійної компетентності вчителя. У висновках зазначено, що професійна компетентність учителя – поняття динамічне, його зміст і структура можуть змінюватися відповідно із процесами, що відбуваються в освіті та суспільстві, а педагогічна практика відіграє ключову роль у формування професійної компетентності та створює передумови для подальшого усвідомленого та вмотивованого професійного розвитку.
16
Малишева, Махіра. "ВПЛИВ ОСВІТНІХ РЕФОРМ У ТУРЕЧЧИНІ НА РОЗВИТОК БЕЗПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (May 14, 2018): 176–82. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.176-182.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасні освітні реформи в Туреччині та обґрунтовано їхній уплив на розвиток безеперервної професійної освіти в країні. З’ясовано, що реформування професійної освіти і навчання у Туреччині здійснює Міністерство національної освіти. Встановлено, що система професійно-технічної освіти Туреччини націлена на реалізацію інноваційних функцій у професійній підготовці фахівців, актуальність яких підтверджується досвідом розвинених країн і Європейським Союзом. Водночас стратегії розвитку безперервної освіти в Туреччині передбачають взаємодоповнення формального, неформального, інформального навчання задля створення гнучкої системи освіти впродовж життя.Визначено, що ключовими елементами модернізації професійної (професійно-технічної) освіти є формування зв’язків системи освіти з ринком праці; розвиток професійних стандартів і перспективних стандартів підготовки; розвиток курикулумів професійної (професійно-технічної) освіти на засадах компетентності, модульності й навчальних результатів; зміцнення соціального партнерства; обґрунтування і запровадження концепції навчання впродовж життя та ін. Зазначено, що для реалізації концепції освіти впродовж життя турецьким урядом розроблено і затверджено законодавчі й нормативно-правові документи (Закон щодо створення Управління професійних кваліфікацій, Декрет про інституції неформальної освіти та ін.), спрямовані на виконання ключових принципів Меморандуму безперервної освіти країн Європи.Зроблено висновок, що означені реформи щодо реалізації концепції освіти впродовж життя в Туреччині є вкрай важливими для інноваційного поступу країни до європейського простору. Однак перспективними залишаються проблеми, актуальні для сучасних процесів реформування системи професійно-технічної освіти Туреччини, а саме: узгодження й відповідність результатів професійного навчання з потребами ринку праці; створення професійних стандартів і відповідних їм освітніх стандартів; зміцнення соціальних відносин із роботодавцями та залучення їх до активної участі в удосконаленні системи професійної освіти тощо.
17
Татаренко, Г. В., and І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Full textAbstract:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.
18
Загородня, Алла. "Реформування середньої освітив добу незалежності: система профільного навчаннястаршої школи." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 14, 2020): 17–20. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-17-20.
Full textAbstract:
У статті висвітлено питання організації профільного навчання, стратегічні завдання реформування освіти, зокрема ланки загальної середньої освіти. Визначено мету та завдання профільного навчання. Наведено перелік нормативних документів, що регламентують реформи освіти й загальної середньої освіти в Україні, як-от: постанова Кабінету Міністрів України «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і12-річний термін навчання» (2000 р.), Національна доктрина розвитку освіти (2001 р.), Концепція профільного навчання у старшій школі (2003 р.), закон «Про загальну середню освіту» (2017 р.), Національна стратегія розвитку освіти на період до 2021 року (2013 р.), План пріоритетних дій Уряду до 2020 року (2017 р.) тощо. Окреслено пріоритетні завдання щодо запровадження профільного навчання в шкільну освіту України, які наведені в даних документах. Визначено особливості процесу профілізації змісту навчання у старшій загальноосвітній школі. Означено принципи, на яких ґрунтується профільне навчання, зокрема: фуркації, варіативності й альтернативності, наступності та неперервності, гнучкості, діагностико-прогностичної реалізованості. Проаналізовано навчальні плани сучасних закладів загальної середньої освіти України. Продемонстровано зміни щодо системи загальної середньої освіти профільної школи.
19
Пилаєва, Т. В. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 45–53. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-07.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему виникнення, становлення та розвитку вищої освіти Нової Зеландії. Метою статті є з’ясування фактів та обставин зародження, розвитку та реформування університетської освіти Нової Зеландії. У статті встановлено, що першим університетом Нової Зеландії став університет Отаго у 1869 році. Важливим етапом розвитку вищої освіти було створення Федерального університету Нової Зеландії, який став органом, що проводив оцінювання та здійснював присвоєння наукових ступенів для всіх університетів Нової Зеландії до 1961 року. До початку Першої світової війни в країні було створено п’ять університетів з восьми нині існуючих. З’ясовано, що Нова Зеландія була однією з перших країн, що надавали можливість отримання вищої освіти жінкам. Встановлено, що наукові дослідження в університетах стали активно проводитися тільки після Другої світової війни. Звернено увагу, що зміна переконань щодо ролі вищої освіти як для особистості, так і для суспільства призвела до двох значущих фаз реформ, які відбулись після виборів четвертого лейбористського уряду в 1984. Значну увагу приділено реформам лейбористського уряду, які призвели до оновлення системи освіти. З’ясовано, що основними рушійними силами реформи вищої освіти стали невдоволення високим рівнем безробіття внаслідок перебудови економіки. Розглянута роль Університетського комітету з надання грантів. Увага приділена роботі та функціонуванню Комітету з державного фінансування університетської освіти. Стаття розглядає існування унікальних освітніх установ “Wanaga Maori”, які були засновані як заклади вищої освіти, але втратили статус університету. Встановлено, що на початку XXI століття в Новій Зеландії велика увага приділяється альтернативним формам вищої освіти, пошуку шляхів допомоги студентам у навчанні після отримання обов’язкової освіти та можливостей переміщення студентів між різними гілками системи вищої освіти. З’ясовано, що третина студентів є іноземцями. Зроблено висновок про те, що протягом свого існування сектор вищої освіти Нової Зеландії пройшов складний шлях, на розвиток якого великий вплив мала низка багатьох зовнішніх сил, таких як політичний розвиток країни, мінливі вимоги студентів, бізнесу та промисловості.
20
Крижевська, О. О., and А. В. Крижевський. "Державна політика у сфері юридичної освіти: актуальні питання." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 75–84. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3062.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сучасний стан освіти в Україні, окреслено тенденції та перспективи її розвитку в умовах модернізації та інтеграції в європейський освітній простір. Проаналізовано правові аспекти державної політики у сфері освіти з урахуванням положень доктрини, оновлених положень законодавства та стратегій розвитку. Висвітлено законодавчі проєкції реалізації реформи системи освіти в Україні в контексті тенденцій оновлення законодавства у сфері освіти, зокрема ухвалених нових законів «Про вищу освіту» та «Про освіту». Водночас автори зосереджують увагу на законодавчих ініціативах реформування вищої юридичної освіти, аналізують проблеми в цій сфері, підходи щодо їх вирішення, зокрема в контексті міжнародних стандартів, конституційних гарантій та положень національного законодавства. Проведено аналіз законопроєктів «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (реєстр. № № 7147, 7147-1) та проєкту Концепції розвитку юридичної освіти, оприлюдненого на сайті Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій. Зроблено висновок про те, що докорінно змінити якість вищої юридичної освіти в Україні можна лише шляхом послідовного, цілеспрямованого впровадження інноваційної моделі освіти, через практичну реалізацію стандартів і реформування юридичної освіти в Україні. Окреслено заходи, спрямовані на поліпшення вищої юридичної освіти, серед яких: зменшення надмірної кількість закладів вищої освіти, що готують правників; посилення практичної підготовки випускників; приділення уваги поглибленому вивченню іноземних мов; сприяння проходженню здобувачами вищої юридичної освіти стажування в органах державної влади, судах, в органах нотаріату, прокуратури, адвокатури й інших юридичних особах; якісна підготовка науково-педагогічних кадрів, що охоплювала б не тільки високий рівень компетентності, а й волю до інноваційної діяльності, використання сучасних методів освіти, мультимедійних засобів, бажання самовдосконалюватися.
21
Marusinets, Marianna. "Освіта Австрії: історичні акценти розвитку." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 30–38. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.30-38.
Full textAbstract:
На основі спеціальних архівно-аналітичних матеріалів зроблено спробу розкрити історичні аспекти розвитку і становлення освіти в Австрії. Визначено основні віхи реформування змістового наповнення, зумовлених суспільними, політичними та ідеологічними трансформаціями, які мали місце в той чи інший період становлення та розвитку освіти. Особливий акцент зроблено на розкритті відомих політичних і громадських діячів, учених-реформаторів у галузі педагогіки, чиї ідеї слугували підґрунтям історії освіти Австрії. Розкрито діяльність Габсбургів у розвитку освіти – зробити Відень центром австрійської імперії; правління Марії Терезії та її сина Йозеф ІІ – що стало початком ідей Просвітництва, досконалим зразком для його вивчення і пропагування в Європі. Окремою сторінкою у розвитку освіти Австрії є період розпаду Австро-Угорської імперії, управління освітою соціал-демократами, та їх реформаторськими нововведеннями. Найбільш затребуваними серед них були не тільки педагоги, а й психологи, психоаналітики. Їх реформаторські ідеї знайшли впровадження у створенні шкільної реформи, яка стала історичною; дитячих будинків та приютів для дітей та підлітків, які були соціально незахищеними; діти з девіантною та асоціальною поведінкою. Особливий розвиток освітня галузь отримала в 20 ст., де зроблено акцент на підвищення якості навчання; налагодження співробітництва гуманітарних гімназій із соціальними інституціями; вивчення мовних дисциплін за вибором; підвищення кваліфікації педагогічних працівників у гуманітарних гімназіях та покращення умов їх праці. Освітніми напрямами політики Австрії нині є: якісна освіта впродовж життя; реалізації компетентнісного підходу; співпраця з місцевими громадами і релігійними спільнотами; упровадження білінгвального навчання, зумовленого міграційними процесами; виховання гендерної рівності серед дітей іммігрантів; створення сприятливого середовища для полікультурного розвитку та навчання дітям та молоді різних етнічних меншин із неоднаковими конфесійними світоглядними переконаннями.
22
Chorna, H. V. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 310–20. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-310-320.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз проблеми формування громадянської компетентності як необхідного компонента становлення особистості громадянина на кожному етапі її розвитку; проаналізовано підходи науковців до означеної проблеми в сучасних вітчизняних дослідженнях; підкреслено важливість ролі освітнього процесу закладу вищої освіти, компетентнісного підходу, педагогічного та соціального впливів на формування громадянської компетентності, громадянських цінностей в системі загальнолюдських цінностей, необхідних для активної участі в житті та розбудові держави, необхідність забезпечення поетапного формування громадянської компетентності, починаючи з дошкільної ланки та продовжуючи у початковій, середній школі та вищій освіті; розкрито сутність і структуру, компоненти сформованості громадянської компетентності, а також стадії формування громадянської компетентності; визначено умови набуття молоддю громадянської компетентності в країнах Європи, можливість їх реалізації в Україні; доведено, що громадянська компетентність є однією з ключових у розвитку людини під час навчання, як на етапі шкільного навчання, так і в процесі вищої освіти, що зумовлює необхідність налагодження ефективної наступності між середньою та вищою освітою; окреслено зміни у завданнях громадянського виховання відповідно до реформи та Концепції Нової української школи, значення громадянської освіти для суспільства та держави; охарактеризовано можливі наслідки низького рівня сформованості громадянської компетентності.
23
Асанова, Ельмаз. "Ісмаїл Ґаспринський – епонім модернізації ісламського просвітительства та культури в Криму." Ukrainian Religious Studies, no. 93 (April 26, 2021): 87–105. http://dx.doi.org/10.32420/2021.93.2197.
Full textAbstract:
Анотація: Ісмаїл Ґаспринський був відомим кримськотатарським інтелектуалом, педагогом, видавцем і політиком пантюкістом, який надихнув рух джадидистів у Центральній Азії. Однин з перших мусульманських інтелектуалів в Російській імперії, котрий усвідомлював необхідність реформації у сфері освіти, культури і модернізації тюркських та ісламських громад. Він вважається архітектором модернізму серед тюркських мусульманських підданих Російської імперії. Здобував освіту в мусульманських школах, в Російській військової академії і за кордоном (Франція та Османська імперія); повернувся до Криму, щоб заснувати одне з найважливіших етнічних періодичних видань в історії Росії - «Терджиман» (Перекладач). Ісмаїл Ґаспринський вважав, що вплив невірно спрямованої релігійної ортодоксії прирікав мусульман на культурну неповноцінність в умовах сучасної західної технологічної, військової, політичної та інтелектуальної гегемонії. Він стверджував, що прогрес вимагає реформи освіти, викладання сучасної навчальної програми сучасними методами, заохочення соціально-економічного співробітництва та культурних запозичень. Поширював свої ідеї за допомогою численних брошур та періодичних видань. Однак залишався досить поміркованим в інтелектуальному плані щодо практичного впливу на життя громад, це відчувалося до 1920-х рр. по всій Росії імперії, де жили мусульмани, а також в Туреччині, Єгипті та мусульманській Індії. Ісмаїл Ґаспринський поширював свої ідеї в основному через засновану ним в 1883 р. газету «Терджиман», яка проіснувала до 1918 р. У своїх публікаціях він закликав до єдності та солідарності між тюркськими народами і ратував за їх модернізацію через європеїзацію. Він вважав, що єдиний шлях модернізації - освіта. Широко виступав за проведення реформи освіти і критикував традиційну систему освіти в мусульманських школах, в якій велика увага приділялася питанням релігії, і розробив новий метод навчання дітей ефективному читання на їхній рідній мові і провів реформи навчальних програм.
Зокрема у нашому дослідженні буде проаналізовано період становлення і формування просвітительства кримськотатарського суспільства кінця XIX століття і початку ХХ століття, на чолі якого стояв сам Ісмаїл Ґаспринський. Саме з його ім’ям пов’язана епоха модернізації, не тільки кримського суспільства, але всього тюркського світу в усіх аспектах, зокрема у сфері освіти, релігії, культури. Також у статті подана епохальність найбільшого мислителя тюркського світу в соціально-історичній площині, через призму його літературної спадщини. З ім’ям Ісмаїла Гаспринського пов’язано заснування та розвиток просвітницького руху народів ісламського Сходу – джадидизм (новий, звуковий спосіб навчання грамоті, у широкому розумінні – оновлення). Цей напрям радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах і на Батьківщині свого творця – Криму. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Ісмаїл Ґаспринський розробив основу реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки в Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та в Китайському Туркестані.
24
Ivanchenko, C. M., and M. S. Kanibolotska. "НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УЧАСНИКАМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 178–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).51.
Full textAbstract:
Як актуальна на сьогоднішній день розглядається організація соціально-психологічного супроводу, спрямованого на підтримку освітніх реформ не лише на рівні суспільства, а й окремих навчальних закладів. Звертається увага на необхідність налагодження взаємодії між учасниками процесу впровадження реформи освіти. Cоціально-психологічні підходи до соціальної взаємодії розділено на дві групи: пряма комунікація “обличчям-до-обличчя” і опосередкована комунікація за допомогою, зокрема, соціальних мереж. Представлено результати двох емпіричних досліджень у межах всеукраїнського експерименту: онлайнового опитування учасників експерименту та групової дискусії методом знаходження консенсусу серед педагогів експериментальних шкіл. Результати опитування щодо користування соціальними медіа показали, що педагоги далеко не повною мірою використовують інтернет-ресурси для професійної комунікації, недостатньо проявляють свою особисту позицію через поширення освітнього контенту, обмін думками або коментування. Другий етап експерименту – групова дискусія – передбачав взаємодію учасників (освітян, учнів та їхніх батьків) на основі застосування соціально-психологічних технологій. Апробовано метод знаходження консенсусу, за допомогою якого педагоги вчилися досягати згоди щодо проблемних питань реформування освіти. У різних групах педагогів консенсус досягався неоднаково легко, але загалом цей метод дає змогу підвищити рівень обізнаності громадян щодо освітніх реформ, сформувати проактивну позицію щодо їх упровадження, покращити діалог між учасниками навчально-виховного процесу щодо проблем школи в контексті освітніх нововведень, сформувати готовність до впровадження освітніх інновацій.
25
Присенко, М. "Стандартизація вищої освіти: реформи та їх наслідки." Вища школа, no. 9 (146) (2016): 9–26.
Find full text
26
Вавренюк, С. А. "Історія проведення реформи вищої освіти в Європі." Інвестиції: практика та досвід, no. 15, серпень (2019): 80–84.
Find full text
27
МАРУСИНЕЦЬ, Мар’яна, and Вікторія ІВАНОВА. "СТАНОВЛЕННЯ БРИТАНСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У СИСТЕМІ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 349–58. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-349-358.
Full textAbstract:
Показана історія розвитку освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що в другій половині XX – на початку XXI століття містить конструктивний початок, який зумовив становлення і поступовий розвиток та визначив шляхи в системі професійного розвитку вчителів дошкільної освіти. Мета статті – схарактеризувати різні аспекти проблеми професійного розвитку фахівців дошкільної освіти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в системі неперервної освіти. У 80-90-ті роки ХХ ст. відбулися значні зміни в організації професійного розвитку вчителів дошкільної освіти, зокрема створювалися різні форми такої діяльності. Основними організаторами професійного розвитку були: місцеві органи влади, заклади дошкільної освіти, університети, в яких організовувались спеціальні курси; різні консультативні комітети типу кванго (quango) – неурядові організації, які створені й фінансуються урядом (отже, підзвітні йому), але формально незалежні у своїй діяльності. На початку ХХІ століття почалася нова хвиля професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, адже ним займаються на всіх рівнях: національному, регіональному, місцевому, зокрема запроваджено посаду Міністра у справах шкільної реформи; оновлено стандарти в освіті. Особливу роль у підвищенні рівня професійного розвитку відіграє британська асоціація дошкільної освіти, яка розробила різні курси, програми, сформулювала конкретні цілі в системі професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; підвищується рівень знань, умінь, навичок, їх оновлення у процесі професійного розвитку; до основних постачальників професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, крім місцевих органів влади, самих навчальних закладів, належать чартерні ЗВО, університети, створюються і поширюються різні моделі, які пропонують низку курсів, програм для неперервного професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; використовуються різноманітні форми і методи навчання, які сприяють підвищенню кваліфікації вчителя-дошкільника. Ключові слова: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, британська система професійного розвитку фахівців, дошкільна освіта, вчитель-дошкільник, система неперервної освіти.
28
IVAHNO, Olexander. "СИСТЕМНІ ЗМІНИ В ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ «РЕЖИСУРА» ТА ЇХ НАСЛІДКИ." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 26–45. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.26-45.
Full textAbstract:
В Україні вже понад десять років запроваджується освітня реформа. Метою будь-якої реформи є докорінна зміна всіх усталених боків суспільного життя, в даному випадку – навчального процесу в системі підготовки студентів-режисерів. Шлях, який відкриває студентам освітня реформа, – наполеглива самостійна робота. Найцінніше, що отримували студент раніше, – це методологічні засади роботи з цехами. Режисер був ключовою фігурою, саме він ніс відповідальність за цей напрям роботи. Реальність «психологічного театру» була основою учбового процесу як для акторів, так і для режисерів. Світ змінився, і виховна функція сценічного мистецтва набула нової ваги. Без підготовчої роботи не дозволялось ні акторам, ні режисерам працювати з обраними текстами, драматургічним матеріалом. Студентів готували до того, що сценічне мистецтво пов’язане з виробництвом, адже в театрі існують художня частина і виробнича. Перші чотири семестри навчання були цілком присвячені вивченню художніх особливостей сценічного мистецтва. На період навчання в театральній школі реальність «психологічного театру» ставала основою учбового процесу. Керівник режисерського курсу передавав учням свій досвід. Режисер – це індивідуальний феномен: неможливо прогнозувати, як швидко той чи інший студент засвоїть методологічні засади фаху і зможе працювати самостійно. У сучасні ВИШі приходять талановиті молоді люди, але без життєвого досвіду, необхідного для професії режисера. Тільки в Києві чотири заклади випускають режисерів. На жаль, лише невелика частка випускників буде спроможна стати режисерами. Основною метою статті є акцентувати увагу на проблемах сучасної освітньої реформи в галузі творчих спеціальностей, передусім – у підготовці режисерів. Проаналізовані головні актуальні проблеми сучасної системи підготовки режисерів, зроблений компаративний аналіз минулої та сучасної систем освіти.
29
Vіlkhova, Tetiana, Mikhailo Moskalets, and Svitlana Rybkina. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 269–90. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.03.
Full textAbstract:
Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку країни. В статті проаналізовано сучасний стан цієї галузі, місце та її значення в економіці України. Виявлено основні проблеми, які стосуються фахових компетентностей, фінансового забезпечення, недосконалості законодавчої бази та державного регулювання освітньої сфери. Визначено основні напрями державного управління в умовах реформування освіти.
Показано що освіта - одна з найважливіших областей, які держава підтримує створенням умов для її розвитку. Україна запроваджує реформу освіти, яка може змінити якість освітніх послуг, ставлення до престижу педагогічної та наукової діяльності. Проте, в контексті реформ, існує проблема в управлінні цією сферою, оскільки необхідно реагувати на виклики для її вдосконалення. Система освіти є невід'ємною складовою духовності, яка готує молодь до життя на основі їх знань у дошкільних, середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, який забезпечує інноваційний, соціальний, економічний та культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти - це інвестиції в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.
Наголошено та тому що одним з пріоритетних напрямків є реформа економічних основ системи освіти, яка має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту.
Автор акцентує увагу що реформа економічних основ системи освіти, має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту.
Слід також пам'ятати, що автономія - це не лише незалежність, а й відповідальність навчального закладу щодо прийняття ефективних управлінських рішень щодо організації навчального процесу, господарської діяльності, роботи з персоналом та споживачами освітніх послуг.
Запропонована реформа освіти та науки України передбачає зміни, які наблизять її до європейських стандартів, значно підвищать конкурентоспроможність, а також дадуть можливість децентралізації її управління.
30
Simakova, Nataliia Mykhailivna. "ІДЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОТВОРЕННЯ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-81-87.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Автор розглядає як внутрішні так і зовнішні пріоритети законотворення у галузі науки, що обомовлені загальною ідеологією, яка розпочалася з часів проголошення незалежності України, завдяки якій стали можливі демократичні зміни, розробка національної системи освіти, розроблена нова нормативно-правова база розвитку освіти. Постановка проблеми. У контексті змін, які відбуваються в Україні, необхідно проаналізувати основні напрями та ідеологічні засади законотворення у галузі освіти, визначені Конституцією України. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Конституційно-правові засади доступу до освіти викликають значний інтерес серед науковців. В роботі ми звертаємо увагу на розвідки В. Андрущенка, В. Ковтунця, О.Сушинського, Д. Бондар, Л. Березовської. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Реалізація рівного доступу до якісної освіти виявляється не простим завданням, це поняття носить «популістський» характер; особлива увага приділяється питанню, щодо обов’язкової загальної середньої освіти та «безоплатної» освіти. Постановка завдання. Проводиться аналіз нормативно-правової бази в галузі освіти, яка розповсюджується для всіх громадян держави незалежно від національності, статі, соціального походження, місця проживання, майнового стану, віросповідання, стану здоров’я. Виклад основного матеріалу. Етапи еволюції ідеологічних засад розвитку законодавчого процесу у галузі освіти прослідковуються у головних державних документах у галузі освіти, а саме, Державної програми «Освіта», Національної доктрини розвитку освіти, Концепції реформи «Нова українська школа», які детально розглядаються у даному дослідженні. Висновки. Освіта є багатогранним та багатостороннім процесом, у якому мета і результат будуть досягнуті за умови системного підходу в нормативно-правовому забезпеченні.
31
Микитюк, І. А. "Розвиток педагогічної культури сільського вчителя." Educational Dimension 32 (November 25, 2011): 462–66. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4616.
Full text
32
Заячук, Ю. Д. "Структурні реформи та реформи освітнього менеджменту в рамках сучасного європейського простору вищої освіти." Український педагогічний журнал, no. 4 (2015): 179–86.
Find full text
33
Bilyakovska, Olha. "Концептуалізація якості підготовки майбутніх вчителів в системі професійної освіти Республіки Польща." Педагогічний дискурс, no. 27 (October 17, 2019): 28–34. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2019.27.03.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється проблема якості професійної підготовки майбутніх вчителів у Республіці Польща. Відмічено, що важливим поштовхом щодо модернізації професійної підготовки майбутніх вчителів у Республіці Польща були освітні реформи, що відбулися на початку 90-х рр. ХХ ст. Втілення реформ призвело до радикальних змін у державній освітній політиці та спрямуванню системи освіти на шлях забезпечення якості. Зауважено, що Республіка Польща, обравши європейський вектор розвитку, у питанні підготовки фахівців, зокрема й майбутніх вчителів, орієнтується на кращі приклади країн ЄС. На основі аналізу наукових джерел розглянуто якість підготовки майбутніх вчителів з огляду на основну парадигму в якій вона здійснюється. Зокрема, професійна підготовка має реалізовуватися таким чином, аби майбутні вчителі одержали можливість розкрити суть та сенс свого покликання. З огляду на це, персоналістична парадигма підготовки майбутніх вчителів є найбільш відповідною щодо забезпечення якості. Відзначено, що досягнення високих стандартів у ході професійної підготовки вчителів щодо виконання майбутньої професійної ролі можливе лише завдяки синергії академічної теорії та практики, які доповнюють одна одну під час навчання.
34
Савіцка-Вільгусяк, С. "Реформи вищих рівнів освіти в Італії:проблеми і перспективи." Вища школа, no. 4/5 (2001): 89–95.
Find full text
35
ВОРОВКА, Маргарита, and Андрій ПРОЦЕНКО. "ДІАЛОГ ЯК ЗАСАДНИЧИЙ КОНЦЕПТ РЕФОРМИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Humanities science current issues 1, no. 28 (July 23, 2020): 196–204. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.1/28.208581.
Full text
36
Zayachuk, Yuliya, and Olena Kovalska. "Місія університету в суспільстві: формування університетської традиції та сучасні виклики." Педагогічний дискурс, no. 29 (October 21, 2020): 38–50. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.29.06.
Full textAbstract:
Досліджено ключові аспекти формування місії університету як наукової, педагогічної та соціальної інституції в різні історичні епохи, у період сучасності та в перспективі. Показано, що опорними її складовими були і залишаються наукове дослідження, навчання та служіння суспільству, до яких у різний час додавалися інші концепти відповідно до суспільних запитів. Акцентовано, що важливою віхою в історії університету як інституції стала реформа німецького культурного діяча та мислителя В. фон Гумбольдта, базована на інтеграції дослідження і викладання, принципах свободи викладання і навчання, яка серйозно вплинула на розвиток вищої освіти в усьому світі та стала передумовою сучасної реформи вищої освіти. Висвітлено авторські концепції місії університету впливових дослідників Дж. Ньюмена, А. Флекснера, К. Ясперса, Т. Веблена, К. Керра, Х. Ортеги-і-Гассета. Проаналізовано новітні концепції університету – дослідного університету світового класу XXI ст. проф. Ф. Альтбаха та підприємницького університету проф. Б. Кларка. Досліджено питання сучасного переосмислення місії університету.
37
Марків, Володимир Миколайович. "Становлення та розвиток педагогічної освіти Півдня України в середині XIX – на початку XX століття." Освітній вимір 47 (July 23, 2019): 240–46. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v47i0.2465.
Full textAbstract:
Марків В. М. Становлення та розвиток педагогічної освіти Півдня України в середині XIX – на початку XX століття.
У статті розглядаються джерела збагачення теорії та практики розбудови національної системи освіти її становлення і розвитку педагогічної освіти південного регіону України в середині XIX – на початку XX століття. Соціально-економічні й суспільно-політичні зміни не могли не зумовити своєрідність розвитку професійної освіти, зокрема педагогічної, її основних тенденцій; вони вимагали реформування освітніх процесів, більш високої їх організації та впорядкування. Безперечно, реформи освіти мали класовий характер і проводилися в інтересах дворянства, а також буржуазії, що зароджувалася.
38
Gutor, N. S., O. V. Avdeev, I. R. Mitz, and A. B. Boykіv. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Медична освіта, no. 4 (February 12, 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10535.
Full textAbstract:
Робота науково-педагогічних працівників кафедр з підготовки лікарів-стоматологів у світлі змін законодавства є актуальним завданням сьогодення. Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників шляхом їх участі у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо здійснюється відповідно до річного плану підвищення кваліфікації закладу освіти. Метою викладачів стоматологічного факультету є підготовка до проведення структурованого практичного (клінічного) іспиту як складової ЄДКІ з урахуванням вимог Стандарту вищої освіти другого (магістерського) рівня зі стоматології, зокрема переліку лабораторних та інструментальних методів дослідження, медичних і стоматологічних маніпуляцій. Науковці намагаються викристалізувати у студентів особистості, таланти, інтелектуальні творчі та фізичні здібності, виховати відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору на користь держави України. Отримання якісної освіти спрямоване на високий рівень підготовки фахівців з надання стоматологічної допомоги. Теоретичні знання та практичні навички лікар здатний застосувати у своїй практичній діяльності. Сучасний фахівець повинен відповідати конкурентним умовам сьогодення. На підставі постанови про безперервний професійний розвиток лікарів брати активну участь у тематичних курсах, курсах підвищення кваліфікації, майстер-класах, зʼїздах, конференціях, конгресах та проходити атестацію лікарів.
39
Malytska, Iryna D. "ФОРМУВАННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ІК-КОМПЕТЕНТНОСТІ У ШКОЛАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ: ОСВІТНЯ РЕФОРМА." Information Technologies and Learning Tools 43, no. 5 (October 29, 2014): 15–26. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v43i5.1139.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано міжнародні документи Європейського Союзу і державні освітні документи Великої Британії, які вплинули на проведення освітньої реформи у Сполученому Королівстві. Визначено підстави, які обумовили впровадження у Національний курикулум нового предмету «Комп’ютинг» замість предмету «Інформаційні і комунікаційні технології» (ІКТ). Наголошено, що на визначення пріоритетів у процесі реформування впливають бізнес структури країни, які формують сучасний і майбутній ринок праці. Розглянуто підходи щодо оцінювання ІК-компетентності в рамках реформування системи освіти Великої Британії.
40
Євсюков, Олександр. "Вплив вибіркових навчальних предметів на якість навчання здобувачів технічних і аграрних ЗВО." Нові технології навчання, no. 95 (December 15, 2021): 57–65. http://dx.doi.org/10.52256/2710-3560.95.2021.06.
Full textAbstract:
У статті розкрито погляд на сучасний стан реформи вищої освіти в Україні, що йде шляхом створення національних стандартів освіти, які базуються на сучасних досягненнях західної педагогічної науки з питань технологій навчання та вимірювання його успішності. Особливу увагу приділено рівню якості вищої освіти, який нами презентований як відносна характеристика. Акцентуємо у матеріалі статті на необхідності реалізації права на академічну мобільність закладами освіти, особливо технічними і аграрними. Наголошуємо на значущості вибіркової частини освітніх програм, що забезпечують можливість персонального вибору студентом окремих навчальних дисциплін з університетського переліку для розширення і поглиблення фахових знань задля майбутньої професійної діяльності.
41
Ustimenko, Yevgen Radionovich. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА УСПІШНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 157–62. http://dx.doi.org/10.15421/341917.
Full textAbstract:
Масові акції протесту в Україні (грудень 2013 – лютий 2014 рр.), що тепер вже увійшли в історію під назвами «Євромайдан» або «Революція Гідності», спонукали українську владу та суспільство повернутися до однієї з важливих, на нашу думку, проблем – реформування місцевих органів влади. Зокрема, 1 квітня 2014 року новий Кабінет Міністрів України затвердив розпорядження № № 333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», яке дало поштовх процесу під назвою «децентралізація». Тим не менш, і сьогодні значна частина громадян України ставиться до проведення реформ скептично, а в деяких випадках – негативно. Ми вважаємо, що причиною цьому є недостатнє розуміння процесу: мова йде не стільки про звільнення старих чиновників та набір нових, скільки про зміну філософії відносин між органами державної влади і членами територіальних громад. Окрім цього, на нашу думку, негативним фактором для України є спротив окремих регіональних еліт, що не зацікавлені в передачі бодай частини своїх повноважень своїм наступникам, не до кінця продуманий механізм впровадження реформи та низький рівень компетентності нових регіональних лідерів, адже більшість з них має середній або нижче середнього рівень освіти. У статті проаналізовано основні аспекти децентралізації в Україні, досліджено особливості впровадження децентралізації, виявлено основні ризики впровадженню реформи децентралізації, оцінено фактор зовнішнього впливу на процес реформи та досліджено ступінь довіри населення до реформування політичної системи в Україні.
42
ПІДСОСОННА, Олена, and Людмила БІРЮК. "АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОГО І ВІТЧИЗНЯНОГО ДОСВІДУ ФОРМУВАННЯ НАСКРІЗНИХ УМІНЬ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 154–60. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.24.
Full textAbstract:
Статтю присвячено актуальній темі формування soft skills у здобувачів освіти, зокрема у молодших школярів. Мета дослідження полягає в аналізі зарубіжного і вітчизняного досвіду формування наскрізних умінь у здобувачів освіти та дослідженні впровадження передового досвіду формування таких умінь у педагогічній практиці українських науковців. Результати опрацювання досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців демонструють необхідність ураховування розвитку soft skills у процесі набуття предметних знань та ключових компетентностей. Аналіз науковометодичних джерел засвідчив, що всі разом позапредметні компетентності становлять єдиний комплекс і забезпечують плідне навчання і вирішення спільних завдань. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі вони отримали декілька синонімічних назв: soft skills, гнучкі вміння, надпредметні компетентності або наскрізні вміння. Здійснена рефлексія наукових джерел з означеної проблеми, зокрема проаналізовані наукові доробки відомих закордонних науковців, а також нормативних освітніх документів Європейських країн, дають підстави стверджувати, що проблема формування гнучких умінь у здобувачів освіти актуальна, саме тому навчальні заклади у всьому світі намагаються вирішити означену проблему ще на етапі формування навчальних програм. Аналіз законодавчих освітніх документів України засвідчив, що сучасні освітні реформи в Україні приділяють належну увагу питанню формування наскрізних умінь здобувачів освіти, особливо після переходу початкової школи на освітню діяльність за Концепцією «Нова українська школа». У статті також висвітлено погляди вітчизняних науковців на проблему формування наскрізних умінь у молодших школярів. До першочергових у контексті формування наскрізних умінь дослідники відносять такі: комунікабельність, критичне мислення, емоційний інтелект, креативність, здатність навчатися протягом усього життя.
43
Бабич-Вепрєва, В. О. "Урахування демографічних реалій при реалізації реформи у сфері освіти." Економіка та право, no. 3 (31) (2011): 55–58.
Find full text
44
Бабич-Вепрєва, В. О. "Урахування демографічних реалій при реалізації реформи у сфері освіти." Економіка та право, no. 3 (31) (2011): 55–58.
Find full text
45
Татарінов, В. В., and В. С. Татарінов. "Реформи вищої освіти та проблеми їх реалізації в Україні." Academy Review 1, no. 52 (2020): 60–71. http://dx.doi.org/10.32342/2074-5354-2020-1-52-6.
Full text
46
Кірик, Т. "Реформи освіти в Україні у світлі західних інноваційних ідей." Вища школа, no. 6 (143 ) (2016): 40–49.
Find full text
47
Франкова, І. "Реформи освіти в Російській імперії за правління Катерини ІІ." Шлях освіти, no. 3 (2002): 54–55.
Find full text
48
Андрейцев, В. І. "Методологічні та дидактичні аспекти реформи правової освіти в Україні." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 36 (1998): 3–10.
Find full text
49
M.S., Kanibolotska. "PECULARITIES OF THE SENSE OF BELONGING OF TEACHERS TO EDUCATIONAL REFORM IN UKRAINE." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (November 4, 2020): 94–100. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-4-13.
Full textAbstract:
Мета: проаналізувати особливості почуття причетності педагогічної спільноти в контексті здійс-нення освітньої реформи. Для досягнення поставленої мети на емпіричному етапі було використано метод on-line опитування за допомогою розробки авторської анкети «Емоційний аспект ставлення педагогічної спільноти до різних напрямів реформування загальної середньої освіти», а також застосовано методи статистичної обробки даних за допомогою пакета SPSS-20.Результати. За результатами емпіричного дослідження встановлено рівні прояву почуття причетно-сті респондентів до освітньої реформи, охарактеризовано соціально-демографічні та професійні дані досліджуваної вибірки. Проаналізовано показники втоми у кожній із виокремлених підгруп. Встановлено взаємозв’язок між почуттям причетності педагогів і втомою щодо освітньої реформи: зі збільшен-ням почуття суб’єктивної причетності педагогів зменшується втома щодо цього процесу.Висновки. Під час управління освітньою реформою науковці досить часто вказують на проблему супротиву інноваціям, яка виникає через низку психологічних факторів: неналагоджену комунікацію та низький ступінь довіри педагогів до управлінців освітою; відсутність консенсусу з боку учасників реформування; негативний емоційний фон, який виникає під час обговорення реформи всередині окремої педагогічної спільноти, школи або вчительського колективу. Процес здійснення освітньої реформи може гальмуватися через те, що безпосередні її виконавці – вчителі – почуваються відчуженими від процесу інновацій, мають низький показник почуття причет-ності до освітньої реформи. На основі теоретичного аналізу напрацювань учених встановлено, що почуття причетності педагогічної спільноти до освітньої реформи проявляється на декількох рівнях: афективному – через позитивний емоційний фон вчителів щодо реформ; на мотиваційно-поведінко-вому рівні – через бажання бути активними учасниками освітніх інновацій, прагнення брати участь у спільних професійних і позапрофесійних заходах, пов’язаних з освітніми інноваціями; на когнітив-ному рівні – через поділ спільних професійних цінностей і рефлексію думок своїх колег. Консолідація думок на рівні колективних інтересів і цінностей педагогічної спільноти, міжособистісна кооперація у процесі впровадження освітніх інновацій сприяє розвитку адекватного почуття причетності до них. Ключові слова: педагоги, емоції вчителів, втома, почуття, причетність до реформування, залучення, освітні інновації. The purpose of the study is to analyze the features of the sense of pedagogical community’s belonging in the context of educational reform. At the empirical stage, the following methods were applied: on-line survey, which was based on the author’s questionnaire “Emotional aspect of the pedagogical community’s attitude to various aspects of the reform towards general secondary education”, as well as statistical data processing methods, such as SPSS-20.Results. Based on the results of the empirical study, there have been established the levels of the respondents’ sense of belonging to the educational reform. The key characteristics of our respondents have been disrobed and shown in diagrams and graphics. Fatigue rates in each of the selected subgroups have been analyzed. The relationship between teachers’ sense of belonging and fatigue in relation to educational reform has been established: as teachers’ sense of subjective belonging increases, fatigue in this process decreases.Conclusions. When managing educational reform, scholars often point out the problem of resistance to innovation of the teachers, which arises due to a number of psychological factors: poor communication and low trust of the teachers to the education managers; lack of consensus on the part of reform among all the participants; negative emotional background that arises when discussing the reform within a particular pedagogical community, school or teaching staff.It has been find out that the process of implementing educational reform may slow down by the fact that its direct providers – teachers, feel alienated from the process of innovation, have a low level of the sense of belonging to educational reform itself. Based on the theoretical analysis, it has been established that the sense of pedagogical community’s belonging to the educational reform manifests on several levels: affective – through teachers’ positive emotional background regarding reforms; at the motivational and behavioral level – through their desire to participate actively in educational innovations and joint professional and non-professional activities related to educational innovations; at the cognitive level – through sharing common professional values and reflection of the opinions of their colleagues.Key words: teachers, teachers’ emotions, fatigue, sense, belonging to reform, engagement, educational innovations.
50
Засєкіна, Тетяна, and Марія Тишковець. "ВІД «СТАНДАРТУ ЗМІСТУ» ДО «СТАНДАРТУ РЕЗУЛЬТАТІВ» – КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Ukrainian Educational Journal, no. 4 (December 24, 2021): 134–41. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2021-4-134-141.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати теоретичного дослідження в галузі стандартизації загальної середньої освіти. Досліджено динаміку змін у принципах побудови стандартів освіти, виявлено переваги та недоліки стандартів «змісту» і «досягнень». З’ясовано концептуальні засади реформування загальної середньої освіти із позиції стандарту «результатів», якими є чинники добору змісту та видів навчально-пізнавальної діяльності. Нова суть стандарту освіти зумовлює модернізацію освітнього процесу за «моделлю освіти, орієнтованої на результат». Основними категоріями цієї моделі є: стандарти освіти, компетентність, впровадження нових форм оцінювання, зворотний зв’язок і забезпечення якості освіти. Модель освіти, орієнтованої на результат містить методи, орієнтовані на учня, і орієнтовані на достовірне вимірювання ефективності навчання (результат). Саме «результати навчання» перебувають у центрі реформи загальної середньої освіти.Наступним чинником повноцінної реалізації концепції реформування загальної середньої освіти є процес формування змісту навчальних предметів / інтегрованих курсів на основі галузей освіти державного стандарту. На основі дослідження стандартів освіти виявлено проблеми їх структурування за освітніми галузями: відсутність однозначного тлумачення «галузь» освіти, принципів формування переліку галузей, їхніх функцій. В основу наукового обґрунтування вибору освітніх галузей запропоновано покласти принцип взаємодопвнюваності педагогічно доцільної інформації та функції галузі у формуванні ключових компетентностей здобувачів освіти.